Реферат

на тему:

Предмет і метод вивчення класничної політичної економії ПЛАН

Вступ

1. Політекономія — наука про суспільство

2. Предмет політичної економії та його відмінності

від предмета економічної теорії

3. Метод політекономії

Список використаної літератури

Вступ

Політекономія як наука теоретична — це система наукових знань, яка дає
цілісне уявлення про закони та суттєві зв’язки в реальній економічній
діяльності. Тому зрозуміло, чому потрібно досліджувати і покращувати
методи дослідження політекономії.

Кожна наука має свій предмет вивчення. Що ж вивчає політекономія? Добрих
150 років після Монкретьєна, який дав назву цій науці, політекономія
розглядалася переважно як наука про державне господарство. І лише при
А.Сміті характер її змінився. Вона стала перетворюватися в науку про
закони розвитку господарства взагалі та про економічні відносини класів
зокрема. В сучасних умовах загальним об’єктом вивчення виступає
суспільне виробництво як цілісний організаційно-соціально-економічний
комплекс (економіка).

Але політекономія вивчає не все виробництво. Технічні його аспекти
вивчають інші технічні науки. Предметом же політекономії є лише
соціально-економічна суть виробництва, тобто ті виробничі (економічні)
відносини, які виникають між людьми в процесі функціонування суспільного
виробництва. Саме цим політекономія відрізняється від «економіксу» —
найбільш поширеного курсу з економічної теорії на Заході, предмет якого
відомий американський економіст П. Самуельсон, автор популярного
підручника “Економіка”, визначає так: Це наука, що вивчає, як люди і
суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти
різні товари і розподіляти їх до споживання. Тобто, політекономія
повинна дати відповідь на три основоположні питання: І.Що потрібно
виробляти і в якій кількості? 2.Як, за допомогою яких ресурсів і
технологій будуть вироблятися необхідні товари? З.Для кого призначаються
товари, що виробляються ?

В даній роботі ставлю перед собою мету краще зрозуміти поняття предмету
політекономії та оволодіти основними методами даної науки. Це дасть
змогу краще освоїти економічні знання та набути певних практичних
навичок аналізу та синтезу в подальшій роботі.

1. Політекономія — наука про суспільство

Життя людського суспільства багатогранне й різноманітне. Воно
складається, в першу чергу, з багаточисельних видів і сфер прикладання
праці. див. схему 1.

Схема 1

Сфери прикладання праці

Вся ця діяльність здійснюється в рамках певних відносин між людьми,
вимагає створення відповідних укладів суспільного життя, не може
обійтися без конкретних форм державності, сім’ї, моралі, культурних
традицій тощо. Як розібратися в цій різноманітності процесів, що
відбуваються навколо нас, у яких ми беремо безпосередню участь? Саме на
це доленосне питання дає відповідь політекономія. Що ж це за наука?

Весь навколишній світ, усю світобудову вивчають різні науки, їх можна
поділити на дві великі групи:

а) природознавчі — науки про закони та закономірності розвитку природи
(біологія, хімія, фізика, геологія);

б) суспільні — науки про закони й закономірності розвитку суспільства
(історія, філософія, юридичні науки, літературознавство й
політекономія).

Отже, політекономія — це наука про суспільство. Це означає, що загальним
об’єктом її вивчення є суспільство.

Але суспільних наук є багато. Що ж конкретно вивчає політекономія?
Політекономія вчить, що з усієї різноманітності явищ і процесів
суспільного життя

слід виділити ті, які утворюють основу розвитку. А такою основою є
економіка, тобто матеріальний базис суспільства.

Економіка (від грецького слова ойкономіа, де «ойкос» означає дім,
господарство, а «номос» — закон, правило), в буквальному перекладі —
мистецтво ведення домашнього господарства. В сучасному розумінні — це
народне господарство країни (або його частина), яка включає відповідні
галузі та види виробництва. Існують такі поняття, як економіка країни,
регіону, області, галузі. Отже, економіка — це багатопрофільна система,
яка має складну функціональну структуру. У вітчизняній і світовій
економічній літературі під економічною системою прийнято розуміти
сукупність механізмів та інститутів розвитку й функціонування
національного виробництва. Економічна система, точніше кажучи, той чи
інший її історичний або функціональний тип, визначає характер і природу
соціально-політичної системи суспільства в цілому. Вона є основною
детермінантою розвитку будь-якого суспільства в будь-який період його
історичного розвитку. Тому результати її реформування найбільшою мірою
відбиваються на характері функціонування та реформування суспільства в
цілому.

2. Предмет політичної економії та його відмінності

від предмета економічної теорії

Предмет економічної теорії тісно пов’язаний з поняттям “економіка” .
Економіка від грецького ойкономія ( “ойкос” – дім або господарство, а
“номос” – закон або вчення), тому економічна наука в початковому
розумінні – це наука про домашнє господарство або про управління
домашнім господарством. В такому розумінні предмет даної науки вперше
визначав грецький філософ Ксенофонт.

Через певний строк грецький філософ Аристотель розмежував дану науку на
власне економіку , під якою розумів виробництво благ для задоволення
потреб людей і хремастику ( від грецького слова хрема – майно або
володіння). В той час рабовласницьке господарство, а потім і феодальні
господарства були переважно замкнуті. З появою та розвитком капіталізму
формується національний ринок, тому виникає необхідність в більш
широкому визначенні поняття “економіка”. В 1615 році французький вчений
А.Монкретьєн ввів поняття “політична економія” (від грецького слова
“політікос” — мистецтво державного управління господарством).

Введення А. Монкретьєном поняття “політичної економії” відбивало його
намагання зосередити увагу на державній національній економічній
політиці. В цьому полягає одна з відмінностей політекономії від
економічної теорії.

В 1890 році після появи праці англійського економіста А.Маршалла
“Економікс” термін “політекономія” поступово став витіснятися терміном
“економікс”.

Відомий американський економіст Поль Самуельсон, якому за підручник
“Економікс” присуджена Нобелівська премія, ототожнює “економікс” з
“політекономією” як науки.

Визначаючи предмет свого дослідження, П.Самуельсон акцентує увагу на
тому, що “економікс” – це:

1) наука, яка вивчає як люди здійснюють організацію виробництва та
споживання;

2) наука, яка вивчає обмін між людьми;

3) наука, яка вивчає вибір людьми рідкісних ресурсів для виробництва
різних товарів та їх розподіл;

4) наука, яка вивчає людей в їх діловому житті;

5) наука, яка вивчає багатство;

6) наука, яка вивчає економічні системи.

В політекономії найбільш відомим визначенням предмета цієї науки є:

1. Основною життя людства є виробництво, тобто вплив людини на предмети
і сили природи та їх пристосування для задоволення своїх потреб.

2. Матеріальні блага люди створюють не по одинці, а спільно.

3. Людина живе і працює в суспільстві, а це означає, що виробництво має
колективний, суспільний характер.

4. В процесі праці люди вступають між собою в певні відносини.

5. Люди не тільки виготовляють продукти праці, але обмінюють їх та
споживають.

Відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу та
споживання матеріальних благ та послуг в політекономії називаються
виробничими відносинами. Тому політекономія як наука вивчає виробничі
відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу та
споживання різноманітних товарів та послуг.

Розмежування між економічною теорією та політекономією почалося з праць
англійського економіста У.Джевонса, в яких він стверджує, що сферою
вивчення економіки є чиста теорія, мета якої – обгрунтування
універсальних закономірностей, а політекономія досліджує
причинно-наслідкові зв’язки в економічних явищах та процесах.

З точки зору методології в “економікс” переважає кількісний підхід, а в
політекономії – якісний в поєднанні з кількісним. Політекономія
економічні закони називає об’єктивними, тобто незалежними від волі і
свідомості людей, а “економікс” називає їх законами ймовірності.
“Економікс” велику увагу приділяє з’ясуванню відносин між людьми і
речами, а політекономія – відносин між людьми з приводу речей через
виробництво та привласнення.

Політекономія виконує такі основні функції:

1. Практичну.

2. Теоретико-пізнавальну.

3. Виховну.

4. Методологічну.

Кожна наука має свій предмет вивчення. Що ж вивчає політекономія? Добрих
150 років після Монкретьєна, який дав назву цій науці, політекономія
розглядалася переважно як наука про державне господарство. І лише при
А.Сміті характер її змінився. Вона стала перетворюватися в науку про
закони розвитку господарства взагалі та про економічні відносини класів
зокрема. В сучасних умовах загальним об’єктом вивчення виступає
суспільне виробництво як цілісний організаційно-соціально-економічний
комплекс (економіка).

Але політекономія вивчає не все виробництво. Технічні його аспекти
вивчають інші технічні науки. Предметом же політекономії є лише
соціально-економічна суть виробництва, тобто ті виробничі (економічні)
відносини, які виникають між людьми в процесі функціонування суспільного
виробництва. (Детально про зміст виробничих відносин та їх систему мова
піде в наступній темі). Саме цим політекономія відрізняється від
«економіксу» — найбільш поширеного курсу з економічної теорії на Заході,
предмет якого відомий американський економіст П. Самуельсон, автор
популярного підручника “Економіка”, визначає так: Це наука, що вивчає,
як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб
виробляти різні товари і розподіляти їх до споживання. Тобто,
політекономія повинна дати відповідь на три основоположні питання: І.Що
потрібно виробляти і в якій кількості? 2.Як, за допомогою яких ресурсів
і технологій будуть вироблятися необхідні товари? З.Для кого
призначаються товари, що виробляються ?.

В принципі з таким визначенням предмету економічної теорії можна було б
погодитися, якщо не брати до уваги соціально-політичну оболонку
будь-якого суспільного виробництва, оболонку, яка визначально впливає на
характер вирішення поставлених питань. Якщо ж враховувати
соціально-політичне становище, в якому відбувається суспільне
виробництво, то таке визначення предмету теоретичної економічної науки
значно звужує його рамки, зводить до вивчення суто
організаційно-економічних, техніко-економічних і психологічних питань,
що забезпечують високий прибуток при мінімальних затратах, тобто до
мистецтва вкладання та нагромадження капіталу, а по суті до
«хремастики», неминучість появи якої, була передбачена ще Арістотелем.
Саме «хремастика» по суті й стає предметом вивчення західної теоретичної
науки.

Предмет політичної економії трактується значно ширше. Вивчаючи виробничі
(економічні) відносини людей, вона розглядає не лише
організаційно-економічні та техніко-економічні питання (надаючи їм
досить важливого значення), але й вивчає соціально-економічні умови, в
яких відбувається життєдіяльність людей. Тому політекономія дає
можливість відповісти не тільки на питання: що, як і для кого потрібно
виробляти, але й на питання більш суттєві: чим визначається характер
виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ? Чому при
виробництві продовольчої продукції в кількості, яка перевершує майже в
чотири рази нормальні потреби людей, близько 200 млн. чоловік на планеті
щорічно помирає від голоду? Чому соціальна справедливість, до якої
людство прагне всю свою багатовікову історію, яка лежить в основі
християнської релігії, досягнення якої декларується більшістю суспільних
реформаторів впродовж уже сотень років, так і не стала нормою життя
людського суспільства? Нарешті, чому Україна, маючи найкращі стартові
умови серед усіх колишніх республік СРСР, опинилася через шість років
після проголошення самостійності чи не в найгірших умовах?

Своїм предметом політекономія відрізняється й від прикладних економічних
наук. Останні вивчають умови, які формують кінцевий вибір оптимального
варіанту використання ресурсів для найбільш вигідного виробництва
товарів (послуг) у конкретних галузях (сферах).

Те ж саме можна сказати і про відмінність від мікро — і макро-економіки.
Мікроекономіка вивчає ці процеси на рівні підприємства (фірми).
Макроекономіка — на рівні суспільства (держави). Політична ж економія
розглядає виробничі відносини як на мікро-, так і на макрорівнях.

3. Метод політекономії

Досліджуючи свій предмет, кожна наука використовує певні методи. Як
політекономія вивчає, пізнає суть економічних процесів?

Відповідаючи на це питання, слід пам’ятати, що наукове пізнання життя
відрізняється від його безпосереднього сприйняття тим, що воно проникає
в суть процесів і явищ, розкриває їх причинні зв’язки та
взаємозалежності, виявляє причини та рушійні сили соціального й
економічного розвитку. Безпосереднє ж сприйняття реагує лише на
поверхові форми прояву тих чи інших явищ і процесів. Тому науковий
підхід вимагає застосування певних методів пізнання суті предмету, що
вивчається.

Узагальнюючим науковим методом, яким користуються політ-економісти,
досліджуючи закономірності функціонування соціально-економічної
системи або її окремих елементів, є діалектичний метод. Він передбачає
вивчення явищ і процесів економічного життя: а)в їх загальному зв’язку й
взаємозалежності;

б)в стані безперервного розвитку; в)коли кількісні зміни, які виникають
у процесі розвитку, ведуть до змін якісних. Джерелом розвитку будь-яких
процесів згідно з цим методом визнається єдність і боротьба
протилежностей.

Конкретно діалектичний метод реалізується в політекономії (бо тут
неможливо застосувати метод лабораторного аналізу або експерименту)
через метод наукової абстракції14. Абстрагування в політекономії означає
мисленне очищення наших уявлень про процеси, що вивчаються, від
випадкових, минулих, одиничних явищ, фактів і характеристик і виділення
в них явищ і фактів стійких, типових, основоположних. Такий підхід
дозволяє встановити суть процесів і не змішувати її з формою, в якій
дані процеси постають перед нами на основі їх безпосереднього
сприйняття. На підставі цього з’являється можливість формулювати
категорії і закони науки, про що мова піде в наступних темах. З’ясування
суті процесу дає можливість повернутися до того, від чого на початковому
етапі необхідно було абстрагуватися з метою виявлення більш суттєвих
відносин. У результаті конкретне (форма) постає вже не випадковим
нагромадженням явищ, а цілісною системою суспільного життя.

А це означає, що процес пізнання в політекономії не зводиться лише до
отримання хоча й правильних, але розрізнених висновків і узагальнень.
Він передбачає розгляд будь-якого явища як частку єдиної цілісної
системи, яку являє собою людське суспільство. Тому важливим завданням
процесу пізнання в політекономії є приведення оптимальних висновків до
системи, виявлення координації і субординації категорій і законів, які б
відображали об’єктивну структуру суспільного організму, що вивчається.
Отже, метод пізнання повинен носити системний характер.

Абстрактний метод включає в себе й такі методи пізнання виробничих
відносин, як аналіз і синтез. Зокрема, в процесі аналізу предмет
дослідження розчленовується, мислення йде від видимого, конкретного до
абстрактного. В процесі синтезу досліджується економічне явище у
взаємозв’язку і взаємодії його складових частин. Мислення тут іде в
зворотному порядку — від абстрактного до конкретного, від розуміння суті
відносин до прояву їх у конкретній ситуації. Отже, аналіз сприяє
відкриттю істотного в явищі, а синтез завершує розкриття суті, дає
можливість показати, в яких формах ця суть проявляється в реальній
економічній дійсності.

Наукове пізнання суспільних процесів передбачає також використання в
політекономії економіко-математичних і статистичних методів, що дає
можливість визначати не лише якісні, а й кількісні параметри процесів,
що вивчаються. Нарешті, неодмінною умовою з’ясування суті й конкретних
форм прояву процесів і явищ економічного сьогоденного буття є поєднання
логічного й історичного підходів при вивченні предмету політекономії.

Кваліфіковане й об’єктивне застосування цього методу відкриває шлях до
розв’язання досить важливих проблем для сучасного етапу реформування
соціально-економічного ладу України. А саме:

І.Чому вільний (нерегульований) ринок, який був таким ефективним за
часів А.Сміта, не став і не стане панацеєю в сучасних умовах? 2.Чому
дрібнотоварне (фермерське) господарство, на якому трималася економіка
19ст., не виведе Україну в число цивілізованих країн? Чому кримінальні
методи роздержавлення та приватизації власності, характерні для
первісного нагромадження капіталу в Європі у 16-17 століттях, не
приведуть до створення в Україні в найближчі 100 років соціальне
орієнтованої економіки? і т.д.

Завершальною ланкою методу політекономії виступає суспільна практика.
Тільки в процесі практики може бути визначена істинність або хибність
теоретичних абстракцій, вироблених науковим мисленням. Процес пізнання
реальної дійсності починається з практики й завершується практикою, яка
підтверджує або відкидає відповідні наукові узагальнення реальної
дійсності.

Отже, метод політичної економії, за допомогою якого вивчаються виробничі
відносини, спирається на діалектичний світогляд. Використовуючи
математичні засоби аналізу й синтезу економічних процесів і явищ, він
досліджує їх в історичному розвитку, а також у діалектичній єдності
кількісних і якісних змін. Лише на такій основі політекономія може
поставити на служіння людській практиці свої висновки.

Висновки

Політекономія як наука теоретична — це система наукових знань, яка дає
цілісне уявлення про закони та суттєві зв’язки в реальній економічній
діяльності. Тому зрозуміло, чому потрібно досліджувати і покращувати
методи дослідження політекономії.

Предмет економічної теорії тісно пов’язаний з поняттям “економіка” .
Економіка від грецького ойкономія ( “ойкос” – дім або господарство, а
“номос” – закон або вчення), тому економічна наука в початковому
розумінні – це наука про домашнє господарство або про управління
домашнім господарством. В такому розумінні предмет даної науки вперше
визначав грецький філософ Ксенофонт.

Розмежування між економічною теорією та політекономією почалося з праць
англійського економіста У.Джевонса, в яких він стверджує, що сферою
вивчення економіки є чиста теорія, мета якої – обгрунтування
універсальних закономірностей, а політекономія досліджує
причинно-наслідкові зв’язки в економічних явищах та процесах.

З точки зору методології в “економікс” переважає кількісний підхід, а в
політекономії – якісний в поєднанні з кількісним. Політекономія
економічні закони називає об’єктивними, тобто незалежними від волі і
свідомості людей, а “економікс” називає їх законами ймовірності.
“Економікс” велику увагу приділяє з’ясуванню відносин між людьми і
речами, а політекономія – відносин між людьми з приводу речей через
виробництво та привласнення.

Політекономія виконує такі основні функції:

1. Практичну.

2. Теоретико-пізнавальну.

3. Виховну.

4. Методологічну.

Поняття “метод” від грецького слова “методас” – шлях до чогось: шлях до
пізнання, вчення, теорії. Тому по відношенню до політекономії поняття
метод застосовується як шлях до вивчення системи виробничих відносин в
їх тісній взаємодії з розвитком продуктивних сил.

Таким чином, метод політекономії – це система прийомів, способів
пізнання та перетворення економічної життєдіяльності способу
виробництва.

Узагальнюючим науковим методом, яким користується політекономія,
досліджуючи закономірності функціонування соціально-економічної системи
або її окремих елементів, є діалектичний метод. Він передбачає вивчення
явищ і процесів економічного життя:

1) в їх загальному зв’язку і взаємозалежності;

2) в стані безперервного розвитку;

3) коли кількісні зміни, які виникають у процесі розвитку, ведуть до
змін якісних.

Джерелом розвитку будь-яких процесів згідно з цим методом визначається
єдність і боротьба протилежностей.

Конкретно діалектичний метод реалізується в політекономії ( так як тут
неможливо застосувати метод лабораторного аналізу або експерименту)
через метод наукової абстракції. Абстрагування в політекономії означає
мислене очищення наших уявлень про економічні процеси від випадкових,
минулих, одиничних явищ, фактів і характеристик. Такий підхід дозволяє
встановити суть процесів і не змішувати її з формою, в якій дані процеси
постають перед нами на основі їх безпосереднього сприйняття.

Метод політекономії включає такі складові:

1. Філософські і загально-наукові принципи.

2. Закони матеріалістичної діалектики.

3. Категорії філософії.

4. Закони і категорії політекономії.

5. Досвід економічного аналізу цивілізованих країн.

Список використаної літератури

Баликоев В.З. Общая экономическая теория. – Новосибирск: Изд-во ЮКЭА,
1998. – 528 с.

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с.

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528
с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994. –
336 с.

Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. – Київ: Либідь, 1998. – 272 с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н.
Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н.Климк, В.П.
Нестеренко. – Київ: Вища школа, 1997. – 743 с.

PAGE

PAGE

PAGE 3

Виробництво й торгівля

Наука й культура

Сфери

Освіта й охорона здоров’я

Політика й ідеологія

Похожие записи