Реферат на тему:

Особливості переходу до ринкових відносин в аграрному секторі України

Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці України. Від його
розвитку залежить нормальне функціонування всього госпо-дарства й життя
країни.

Специфічними особливостями та характерними рисами сучасно-го стану
аграрно-промислового комплексу України є такі: взаємо-пов’язаний АПК як
ціле тільки формується; переважну частку вар-тості в АПК створює
сільське господарство, оскільки воно ще висту-пає значною мірою
нерозчленованим на складові, без відокремлення вироблення
сільгосппродукції в чітку окрему галузь комплексу; аг-рарну сферу, як і
все народне господарство, охопила глибока еконо-мічна криза, в
результаті чого потенціал сільського господарства і АПК в цілому
використовується на третину; значна частина городніх культур вирощується
на ділянках, виділених міським жителям, які вимушені займатися
малопродуктивною працею, щоб вижити в умо-вах масового прихованого
безробіття (вимушені безоплатні відпустки, невиплата заробітної плати,
простої підприємств державної власності тощо); повільний, дещо
хаотичний, без чіткої вмотивованої програми перехід від
командно-адміністративної системи до ринкових відно-син в процесі
невпинних політичних суперечок.

У сучасній ситуації, що визначає економічний стан України, дру-горядних
проблем не існує. Однак, без перебільшення можна ска-зати, що
найважливішою серед них як за значенням, так і за склад-ністю виконання
є ситуація, що склалася в продовольчому секторі економіки та навколо
нього. Вирішити це завдання можна лише в комплексі, спираючись на
кардинальне реформування АПК, пе-редусім земельну реформу.

Економічна реформа у сільському господарстві передбачає фор-мування
багатоукладної економіки шляхом розвитку різних форм власності та
організації господарювання, утворення повноцінних суб’єктів ринкових
відносин. Закон України «Про форми власності на землю» передбачає
державну, колективну й приватну форми цієї власності. При цьому нові
економічні форми, для існування яких визріли об’єктивні умови, мають
виникати як у надрах старих форм, так і поряд з ними.

Тісний зв’язок сільського господарства із специфічним основ-ним засобом
виробництва — землею ускладнює реформи. Вони мають проводитися певними
етапами, щоб не зруйнувати вироб-ництво, насамперед харчування людей.

На першому етапі у колгоспах і радгоспах проведення глибоких перетворень
соціально-економічної структури здійснюється на ос-нові широкого
використання підряду, оренди, акціонерних коопе-ративних та
сімейно-індивідуальних форм, запровадження колек-тивно-пайових або
пайових способів безпосереднього привласнен-ня засобів та результатів
виробництва. Сутність останніх полягає в тому, що земельні угіддя й
основні виробничі фонди умовно розпо-діляються між членами трудового
колективу (з урахуванням трудо-вого внеску) у формі паїв, на які
нараховується частина одержано-го прибутку, що підвищує
заінтересованість селян в кінцевих ре-зультатах праці. На основі таких
форм колгоспи і радгоспи пере-творені в колективні сільськогосподарські
підприємства. При цьому багато питань діяльності їх, перетворення членів
таких господарств на реальних власників та ін. потребують врегулювання.

Колективні сільськогосподарські підприємства існують поряд з іншими
формами організації сільського виробництва: сімейні фор-ми, селянські
(фермерські) господарства, самостійні кооперативи, особисті підсобні
виробництва тощо. В Законі України «Про влас-ність» підкреслюється, що
всі форми власності є рівноправними, а держава створює однакові умови
для їх розвитку та захисту. Мате-ріальна і моральна підтримка потрібна
всім суб’єктам господарю-вання в аграрному секторі економіки: і
державним, і колективним, і селянським (фермерським) підприємствам.

Наприкінці 1994 р. з прийняттям Указу Президента України «Про
невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері
сільськогосподарського виробництва» розпочався новий етап у
ре-формуванні аграрного сектора. В Конституції України, прийнятій
Верховною Радою України 28 червня 1996 р., зазначено: «Земля є основним
національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави».
Перетворення на селі почали набувати більш цілеспрямованого до ринкових
відносин характеру.

Новий етап аграрної реформи передбачає, що колгоспно-рад-госпні землі
передаються державою у колективну власність їх чле-нів. Далі кожен член
колективного сільського господарства отри-мує сертифікат на право
власності на земельну частку (пай) із за-значенням розміру її в умовних
(кадастрових) гектарах, а також у вартісному вираженні. Земля повинна
мати цінове вираження.

Створення селянських (фермерських) господарств може здій-снюватись
членами колишніх колгоспів і радгоспів через вилучен-ня ними своїх паїв.
На попередньому ж етапі значну частину зе-мель було передано із
колгоспно-радгоспних масивів селянським (фермерським) господарствам,
засновники яких не були членами цих колективів або одержували ділянки,
що набагато перевищува-ли їх земельну частку у спільних масивах. Щодо
працівників соціаль-ної сфери села, то вони можуть реально одержати
землю тільки для особистих підсобних господарств.

За умов сертифікації земельних паїв їх можна успадковувати, дарувати,
продавати, здавати в оренду без контурного вилучення землі, тобто може
бути зміна їхніх власників без будь-яких земле-мірних робіт, що дуже
важливо для забезпечення цілісності та не-порушності системи
землеробства і сівозмін господарства. Це подіб-но до того, як
купівля-продаж акцій не призводить до будь-яких фізичних і матеріальних
змін на підприємстві — акціонерному товаристві. Особливістю приватизації
в АПК є участь сільських господарників в акціонуванні переробних
підприємств, яким вони поставляють сировину.

Важливим є використання світового досвіду. У країнах з розви-неною
соціальне орієнтованою економікою кожен підприємець відшукує свою нішу
господарської діяльності, яка б вдало вписувалась у загальний бізнес. У
сучасних умовах формування АПК альтерна-тивними сегментами діяльності
сільськогосподарських колективних підприємств можуть бути такі, що
доповнюють основне виробниц-тво, яке склалосяв них раніше: переробка
сільськогосподарської продукції, матеріально-технічне постачання,
реалізація продукції, виробництво будівельних матеріалів тощо. Подібна
система органі-зації основного виробництва і допоміжних виробництв, у
тому числі через спеціалізацію і кооперування в системі АПК, як
колектив-них, так і фермерських господарств, безумовно, усуває багато
су-перечностей, що виникають між окремими суб’єктами в аграрному секторі
економіки. При цьому ринкова економіка розкриває ши-рокі можливості для
розвитку підприємництва. Однак було б не-правомірним зводити його до
малого та середнього бізнесу. До-цільно використовувати колективні
сільськогосподарські підприєм-ства, надавши їм можливість реформуватися
в умовах демократич-ної ринкової економіки, при широкій господарській
автономії та належних конкурентних механізмах між різними економічними
укладами.

Важливе значення для підприємця мають можливість самостій-но вибирати
спеціалізацію (з урахуванням умов господарства), виз-начати перспективу
й економічно ефективну структуру посівних площ та виробництва в цілому,
включаючи розвиток підсобних під-приємств і обслуговуючих цехів, а також
право розпоряджатися виготовленим продуктом, свобода вибору партнера,
договірних вза-ємовідносин із суб’єктами ринку, вільний вибір форм
організації і оплати праці. Без цього ні приватна, ні колективна
власність не зробить селянина повноцінним господарем. Практика
розвинутих країн (Японії, США, Франції, Німеччини) свідчить, що успіх у
господарській діяльності забезпечує не форма власності, а підпри-ємець,
якого спонукає до якісної праці конкурент.

Основним поточним завданням аграрної політики нині є зу-пинення
негативних процесів у цьому секторі економіки та за-безпечення умов для
нарощування виробництва сировини і про-довольчих ресурсів. У зв’язку з
цим на сучасному етапі проведен-ня аграрної реформи особливо потрібне
наукове, правове, мето-дичне, фінансове, інформаційне і
матеріально-технічне забезпечен-ня її. В цьому запорука успіху реформи,
оскільки альтернативи їй немає, вона має здійснюватись в інтересах селян
і самими селя-нами.

Щодо продажу земельних ділянок в країні в цілому, включаючи міста,
селища тощо, то продаж їх здійснюється підприємцям, що займаються
несільськогосподарською діяльністю (під будівлі, сферу обслуговування
тощо).

Похожие записи