Пошукова робота на тему:

ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ

Питання для розгляду

Ринкова інфраструктура: які ринкові установи до неї входять і яку роль
відіграють

Як функціонують товарна і фондова біржі, які угоди

на них укладаються

Як розвивається український фондовий ринок

Що являє собою банківська система

1. РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА

Ринкова інфраструктура — це система підприємств і організацій, які
забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.
До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори,
служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та
постачальницько-збутові організації, пункти прокату та лізингу

Зі схеми, наведеної на рис. 1, можна дійти висновку, що кожний сегмент
ринку має конкретну ринкову установу.

Предмети споживання можна придбати у різноманітних магазинах
(продовольчих, непродовольчих, спортивних, туристичних, меблевих,
господарських тощо).

Засоби виробництва (сировина, знаряддя праці) продаються на

товарних біржах.

Акції, облігації, національна та іноземна валюти також мають свої
ринкові установи — фондову і валютну біржі, банки.

Приміщення, житлові будинки, земля реалізуються черезріел-терські фірми,
земельні аукціони.

Науково-технічні розробки, інформація продаються як безпосередньо
виробниками, так і інформаційно-комерційними організаціями.

Рис. 1. Ринкова інфраструктура

Підприємствам ринкової інфраструктури належить провідне місце в
економіці розвинених країн. Це сприяє зростанню ділової активності
населення, створює додаткові робочі місця, прискорює рух капіталу.

2. ВАРНА БІРЖА

МЕТА І ФУНКЦІЇ ТОВАРНОЇ БІРЖІ

Слово «біржа» походить від латинського «бурса», що означає «гаманець», і
має таку історію. Перші зібрання торговців відбувалися у місті Брюгге
перед будинком, який належав купецькій сім’ї Бурса. Над дверима цього
будинку було встановлено герб з зображенням трьох гаманців. Саме тому
латинське слово «бурса» увійшло в наше життя як біржа.

Біржі з’явилися у XV-XVI ст. в Італії, Нідерландах, Франції. На
зібраннях купців та інших причетних до торгівлі осіб велися переговори і
укладалися торгові угоди. Ось чому під словом «біржа» почали розуміти
зібрання комерсантів.

У Росії перша біржа з’явилася в 1703 р. в Петербурзі. У 1705 р. для неї
було збудовано окреме приміщення. Майже впродовж 100 років петербурзька
біржа була єдиною офіційно визнаною у Росії. Лише наприкінці першої
половини XIX ст. з’являються біржі у Кременчуці (1834 p.), Одесі,
Нижньому Новгороді (1848 p.), а згодом у Києві (1865 p.).

У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається:

по-перше, як економічна категорія, що відображує складову частину ринку,
специфікою якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з певними
характеристиками: масовість, стандартність, взаємозамінюваність;

по-друге, це господарське об’єднання (товариство) продавців, покупців і
торговців-посередників з метою створення умов для торгівлі, полегшення,
прискорення і здешевлення торговельних угод і операцій. Такі об’єднання
створюються для поліпшення торгівлі, швидкого забезпечення
товаровиробників необхідними товарами, прискорення обороту капіталу.

Члени біржі мають вигоду не від її функціонування, а від своєї участі в
торгах. Члени товарної біржі, якими можуть бути як посередницькі
(брокерські, торговельні) виробничі фірми, так і банківські установи,
інвестиційні компанії, окремі громадяни, відповідно до встановлених
біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що
складаються безпосередньо в ході торгівлі залежно від співвідношення
попиту і пропозиції на них. Це свідчить про те, що біржа є особливим
ціноутворюючим механізмом. Це одна з цілей її діяльності.

Товарна біржа — це асоціація юридичних і фізичних осіб, що здійснює
оптові торговельні операції за стандартами, зразками у спеціальному
місці, де ціни на товари складаються в умовах вільної конкуренції

Отже, товарну біржу слід розглядати як ринок ринків (рис. 23). Великі
біржі, на яких концентруються попит і пропозиція товарів світової
торгівлі, дають можливість визначити місткість ринку і умови
конкуренції, обмінятися інформацією. Біржова ціна як результат вільної
конкуренції визначає напрями для інших ринків.

Рис. 2. Функції біржі як сегмента загального ринку

У країнах з розвиненою ринковою економікою товарні біржі в основному
функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати
корпоративного прибуткового податку. Головні статті їхнього доходу такі:
засновницькі та пайові внески і відрахування організацій, що утворюють
біржу; доходи від надання послуг членам біржі та іншим організаціям;
виручка від інших надходжень.

Аналогічні цілі намагаються ставити перед собою і вітчизняні засновники
бірж. Так, у ст. 1 Закону України «Про товарну біржу» зазначено, що
товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті
одержання прибутку. На практиці ж біржі отримують прибутки, джерелом
яких є відрахування з сум комісійної винагороди, що надходить від
брокерських контор. Надходження від біржових операцій, визначені у ст.
13 згаданого Закону, є одним з джерел формування майна біржі. Як
правило, відрахування на користь біржі становить 0,1-0,5 відсотка від
суми укладених брокерами угод.

Управлінням, розробкою і реалізацією політики біржі займаються її
керівні органи — правління або рада губернаторів. До складу такого
органу входить кілька службовців біржі (наприклад, президент) і
досвідчені посередники, які стають губернаторами біржі на певний строк.
До керівництва біржами залучають також зовнішніх губернаторів, яких
обирають або призначають з досвідчених осіб, що не зв’язані з
посередницьким бізнесом.

ТИПИ ТОВАРНИХ БІРЖ, ЇХНІ СУБ’ЄКТИ ТА ЗДІЙСНЮВАНІ НИМИ УГОДИ

Класифікацію бірж, що функціонують у ринковій системі господарства,
розглянемо за схемою, наведеною на рис. 3.

Рис. 3. Класифікація бірж

Універсальними є біржі, що торгують товарами різних груп. Наприклад, на
американській біржі «Чикаго Борд оф трейд» реалізуються пшениця,
кукурудза, овес, боби сої, бройлери, фанера, золото, срібло, нафта,
бензин, мазут, тобто продовольчі та непродовольчі товари. Об’єктом
продажу Київської універсальної товарної біржі є картопля, капуста,
консервовані помідори та огірки, яловичина, свинина, худоба.

Біржі, на яких об’єктом торгівлі е окремі товари або їхні групи,
називають спеціалізованими. У свою чергу, їх поділяють на спеціалізовані
широкого профілю і вузькоспеціалізовані. Так, американська біржа «Чикаго
Меркантайл Ексчендж» включає в оборот сільськогосподарську продукцію
(велику рогату худобу, живих свиней, бекон тощо), Нью-Йоркська — каву,
какао, цукор. А біржа «Канзас Сіті Борд оф трейд» торгує лише одним
товаром — пшеницею. Саме вона є вузькоспеціалізованою.

В Україні більшість бірж є спеціалізованими широкого профілю. Серед них
виділяється Украгропромбіржа, до якої входять центральна біржова
структура і кілька регіональних. Через Украгропромбіржу реалізується
сільськогосподарська і промислова продукція для задоволення потреб АПК
України. У перспективі передбачається проведення як національних, так і
міжнародних торгів цукром, зерном, металевими виробами,
сільськогосподарською технікою і транспортними засобами.

Перевагою товарних бірж, що діють в Україні та засновані державними
установами (органами постачання, Міністерством сільського господарства і
продовольства, іншими міністерствами та відомствами), є те, що вони
мають відносно розвинену інфраструктуру. Це Українська універсальна
товарна біржа і Украгропромбіржа. Біржі, створені вільними підприємцями,
доступні для якомога більшої кількості різних суб’єктів.

Членами біржі є її акціонери. Вони мають право безплатно відвідувати
біржу, користуватися її технічними засобами, укладати угоди. Крім членів
біржі в торгах можуть брати участь відвідувачі — постійні та разові.

Статусу постійного відвідувача біржі суб’єкт може набути, придбавши
відповідний абонемент (чи облігації), як правило, на рік участі в
біржових торгах. За цим абонементом його суб’єкт може брати участь у
кожних біржових торгах.

Статус разового відвідувача, підтверджений разовим вхідним квитком, дає
йому право брати участь у торгах у певний день.

Участь підприємства у біржовій торгівлі на постійних чи разових засадах
може здійснюватись за певну плату через брокерські контори та брокерів
(маклерів).

Біржовий маклер є висококваліфікованим спеціалістом і має особливий
статус, що дає йому змогу виконувати такі функції:

• посередництво при укладанні угод через прийняття доручень (наказів)
членів та відвідувачів біржі, а також підбір відповідних контрагентів;

• представництво інтересів клієнтів веденням біржових операцій та
укладенням угод від свого імені;

• консультування торговців з питань якості та властивостей товарів, що
продаються;

• документальне оформлення угод і передавання їх до реєстрації;

• експертні оцінки і висновки з різних питань біржових угод, торгової
кон’юнктури тощо.

Для того щоб стати біржовим, товар має відповідати ряду вимог.
Насамперед він повинен бути масовим, а отже, немонопольним.

Кількість товару визначають в угоді у натуральних одиницях — кубічних
метрах, штуках, вагонах, тоннах. Якщо кількість проданого товару
виражена у вагонах, має бути зазначено і повний стандартний вміст вагону
(платформи).

Фактичну величину продажу називають лотами, тобто партіями. Вони мають
бути кратними біржовій одиниці, тобто ділитися на кожну таку одиницю без
залишку.

Якість товару, що є також однією з вимог до біржового товару, в угоді
визначають за стандартами і технічними умовами, умовами договору,
попереднім оглядом, а також за зразками.

Визначальним чинником при стандартизації якості біржового товару є
введення базового сорту як єдиної міри. Вона є тим критерієм, за яким
дають якісну характеристику аналогічного товару. За базовий сорт беруть
найбільш поширений вид продукції цього ринку. Так, у США тверда червона
озима пшениця є базовою щодо інших типів. У свою чергу, вона має п’ять
класів, з яких другий є сортом, що готується, від якого через
коефіцієнти визначають ціну інших.

Особливістю біржового товару є те, що його завжди можна і купити, і
продати — він цілком ліквідний.

Перш ніж потрапити до споживача, біржовий товар багато разів переходить
з рук в руки. Це зумовлено тим, що на біржі обертається не сам товар, а
титул власності на нього або контракт на його поставку. Котирувальна
ціна є типовою біржовою ціною, що встановлюється біржею за реальною
оцінкою стану кон’юнктури ринку. Вона є ціною рівноваги попиту і
пропозиції цього товару, встановлюється експертним шляхом на певний
строк або дату і є орієнтиром для продавців і покупців при здійсненні
угод. Котирувальні ціни визначає вибірний орган біржі — котирувальна
комісія.

Котирування цін здійснюється двома основними способами — реєстрацією
фактичних цін попиту, пропозиції та угод, а також виведенням типової,
тобто власне котирувальної ціни або довідкової ціни котирувальної
комісії. Виходячи з кон’юнктури ринку цього дня по певному товару, при
великій кількості угод типову ціну обчислюють як середню ціну угод,
оскільки відповідно до закону великих чисел відхилення будуть взаємно
компенсуватися. Визначення типової ціни за малою кількістю угод —
складний процес, що потребує високої компетенції котирувальної комісії.
Кон’юнктуру ринку визначають на основі трьох його характеристик:
співвідношення попиту та пропозиції; тенденції руху цін протягом
біржового дня; кількості здійснених угод.

Довідкова (котирувальна) ціна не є офіційною або твердою ціною біржі, а
лише відбиває думку котирувальної комісії про найбільш типову ціну.

Біржова угода, укладена за участю маклера, набуває чинності з моменту
підписання маклерської записки сторонами і маклером, а за наявності у
маклера пропозиції (офферта) від однієї з сторін та письмової згоди
(акцепту) від іншої — лише маклером.

Біржова угода — це письмово оформлений документ купівлі-продаж) або
поставки двох видів — J реальним товаром і строкові (рис. 25).

У першому випадку товар переходить від продавця до покупця, тобто це
реальний товарооборот. Товар має знаходитись у приміщенні біржі (на її
складах) або поставлений у строк 1-15 днів після укладення угоди. Такі
угоди називають ще «СПОТ».

Форвардні угоди — це зобов’язання продавця здійснити постачання певної
кількості товару визначеної якості у зазначений час. Такі угоди
поділяють на позабіржові та біржового обороту.

Позабіржові угоди укладають для поставки товару в майбутньому без
будь-якого офіційного гаранта. Інакше кажучи, форвардні контракти є
іменними товарними векселями під відповідальність і забезпечення
приватних осіб.

Якщо між покупцем і продавцем є біржовий посередник, тобто угода
укладається на реальний товар у зазначений час через біржу, то це
форвардна угода біржового обороту.

Рис. 4. Угоди, які укладаються на товарних біржах

Форвардні угоди є вигідними як для продавців, так і для покупців
(реального товару, насамперед завдяки тому, що такі угоди гарантують
збут чи придбання продукції на прийнятних умовах і певною І мірою
застраховують від зміни цін. Це має особливо важливе значення в умовах
інфляції, коли покупець може відчувати себе впевненіше, тому що отримає
товар через певний час за визначеними цінами. Продавець також має
виграш, одержуючи за контрактом визначену суму, яку він може використати
на свій розсуд. У бартерних угодах роль еквівалента виконують, як
правило, зерно, автомобілі, ліс, цемент, м’ясопродукти, мед, картопля.
Угоди «з 1 умовою» поширені в країнах, що переходять до ринкової
економіки. І Сутність їх полягає в тому, що продаж одного товару
здійснюється при одночасній купівлі іншого. Відрізняються такі угоди від
бартерних тим, що здійснюються у процесі публічних торгів у операційному
залі за участю маклера, обліково-розрахункову функцію виконують гроші.

Особливістю ф’ючерсних угод є поставка товару згідно з попередньо
укладеними контрактами за цінами, що складаються на ринку реального
товару, або за котирувальною ціною. До строку виконання угоди біржа бере
певну суму застави (депозит, маржа). Ф’ючерсні угоди укладаються між
продавцями і покупцями, як правило, Інакше для продажу чи купівлі
товару, а з метою страхування від можливих змін цін на нього на
реальному ринку. Інакше кажучи, при строкових операціях ф’ючерсного типу
рух товару не є обов’язковим, оскільки це продаж прав на товар. Ставши
об’єктом такої торгівлі, він може реалізуватися за різними цінами (у
момент купівлі й продажу ціни на ринку реальних товарів змінилися). Якщо
ціна зросла, різницю виплачує продавець, якщо ж знизилась, — покупець.

Для того щоб застрахуватися від можливих втрат внаслідок зміни цін при
здійсненні контрактів з реальним товаром у біржових операціях,
застосовують хеджування (захист). У найзагальнішому вигляді хеджування
визначають як страхування ціни товару від ризику, небажаного для
виробника зниження чи невигідного для споживача зростання. І продавець,
і покупець однаково зацікавлені в усуненні значних коливань і в
кінцевому підсумку — в стабілізації руху цін. На практиці це
відбувається так. Суб’єкт, що продає реальний товар на біржі з поставкою
у майбутньому, спираючись на існуючий рівень цін, водночас купує
ф’ючерсні контракти на той самий строк і на ту саму кількість товару. А
суб’єкт, що купує реальний товар з поставкою у майбутньому, водночас
продає на біржі ф’ючерсні контракти. І Останні виступають як страхові
гаранти, оскільки, якщо в операції одна сторона втрачає як продавець
реального товару, то вона виграє як покупець ф’ючерсних контрактів на ту
саму кількість товару, і навпаки, тобто продавець реального товару
застосовує хеджування продажем, а продавець реального товару — купівлею.

Зменшенню ризику, пов’язаного з торгівлею ф’ючерсними контрактами,
сприяють угоди з премією (опціон), що являють собою торгівлю попередніми
контрактами. Джерелом доходу для покриття фактичної ціни порівняно з
ціною при укладенні опціонної угоди є премія. Вона є величиною ризику,
що дає змогу покупцеві опціону завчасно знати, що він може втратити,
якщо відмовиться від його купівлі. А це може бути за таких обставин.
Суб’єкт, що займається сільськогосподарським виробництвом, у березні
хоче купити трактор. Гроші він матиме лише у вересні, після реалізації
свого товару. За цей час ціни на трактор можуть змінитися. Для того щоб
реалізувати свої інтереси, покупець (хоче придбати товар, але не має
грошей) і продавець (хоче реалізувати товар і за відстрочення платежу
мати відсоток) укладають опціонний контракт. Покупець зобов’язується
виплатити за трактор його вартість, визначену в березні, і певну суму за
опціон. Суб’єкт, що володіє трактором, зобов’язується його продати.
Суб’єкт, що купив опціон, отримує право придбати трактор, але може від
нього і відмовитися. При цьому він втрачає відсоток за опціон, а
продавець його отримує.

Формування товарних бірж в Україні сприятиме концентрації в певних
місцях великої кількості товарів, що дасть змогу через інституцію
ціноутворення, якою є біржа, формувати ринок засобів виробництва.

3. ФОНДОВА БІРЖА

ПОНЯТТЯ, СУБ’ЄКТИ І КЛАСИФІКАЦІЯ

Фондова біржа — це організаційна форма ринку, на якому здійснюється
торгівля цінними паперами — акціями, облігаціями, зобов’язаннями
державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов’язаними з рухом
кредитних ресурсів і валютних цінностей.

На відміну від товарних бірж, що регулюють рух товарів, фондова біржа
забезпечує рух капіталу, адже цінні папери — не що інше, як різні форми
його еквіваленту. Прискорення руху капіталу сприяє підвищенню
ефективності економіки. Це є одним із завдань фондової біржі.

Фондова біржа сприяє придбанню на певних умовах і на певний строк
вільних грошей, залученню коштів за рахунок випуску і продажу акцій,
облігацій і спрямування їх на технічне оновлення підприємства, його
переорієнтацію на випуск продукції, яка має найвищий попит. Біржа може
сприяти переливу капіталу з однієї галузі в іншу, а завдяки державному
регулюванню цих процесів він може спрямовуватись у ті соціальне важливі
сфери, які найбільше його потребують

Як вторинний ринок цінних паперів фондова біржа сприяє здійсненню
переходу фондових цінностей від одного суб’єкта до іншого. На первинному
ринку цінності емітуються, тобто випускаються в обіг і розповсюджуються
серед інвесторів. В окремих випадках на біржах можуть розповсюджуватися
цінні папери.

Емітентами цінних паперів можуть бути юридичні особи, держава, державні
органи, органи місцевої адміністрації, підприємства, іноземні юридичні
особи.

Громадяни або юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені та
за свій рахунок, є інвесторами. Ними можуть бути також іноземні
громадяни та юридичні особи. Ще один учасник ринку цінних паперів —
інвестиційна інституція, якій надається право юридичної особи, що дає їй
можливість виконувати функції посередника (фінансового брокера),
інвестиційного консультанта, інвестиційної компанії, інвестиційного
фонду. Інвестиційні компанії можуть займатися організацією випуску
цінних паперів та видаванням гарантій щодо розміщення їх на користь
третім особам, вкладати кошти у цінні папери від свого імені та за свій
рахунок, у тому числі через котування цінних паперів, за якими
інвестиційна компанія зобов’язується їх продавати і купувати.

Класифікувати біржі можна за різними критеріями. Виходячи з
організаційної структури виділяють два основних типи біржі:
публічно-правові і організовані у вигляді приватних компаній та
асоціацій, що мають найрізноманітніші конкретні юридичні форми
(акціонерні товариства, асоціації, змішані підприємства).

Регулювання фондової біржі з боку держави у різних країнах неоднакове. У
Великій Британії та США біржі самостійні в своїй діяльності та у формах
організації. Уряд формально не втручається у справи фондових бірж. Проте
в США, наприклад, всі угоди, здійснені згідно з рішеннями біржі, не
повинні суперечити законам країни.

Особливий вид регулювання застосовується у Швеції, де біржа є
акціонерним підприємством, але 50 відсотків її капіталу належать

уряду.

У Німеччині керівництво всією діяльністю бірж покладено на їхні
правління. Членів правління обирають з осіб, допущених до здійснення
операцій на біржі. Одночасно федеральне міністерство фінансів має право
здійснювати контроль за деякими сторонами біржової діяльності, зокрема
за строковими угодами. Певними правами наділені уряди земель, особливо
при визначенні порядку виборів правління, встановленні податків з
біржових доходів тощо.

У групі так званих нових індустріальних країн, до яких належать
азійські: Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Малайзія, Таїланд
і латиноамериканські: Бразилія, Мексика, Аргентина — фондові біржі
являють собою, як правило, державні інституції або приватні організації,
що перебувають під контролем центральної адміністрації.

Залежно від структури володіння акціями розрізняють англо-аме-риканську
і континентально-західноєвропейську моделі. Перша характеризується тим,
що контрольні пакети акцій порівняно невеликі. Основна маса акцій вільно
обертається на ринку. В другій, навпаки, на ринку обертається відносно
небагато акцій. При першій моделі є реальна можливість скупити значну
кількість акцій і сформувати контрольний пакет у чиїхось руках. При
другій моделі перехід компанії в інші руки неможливий, якщо її власник
не захоче цього зробити.

Фондова біржа є некомерційною організацією, не переслідує мети одержання
власного прибутку, заснована на самоокупності, не виплачує доходів від
своєї діяльності своїм членам. Фінансова діяльність фондової біржі може
здійснюватися за рахунок продажу акцій фондової біржі, які дають право
бути її членами, регулярних (як правило, щорічних) членських внесків
членів фондової біржі, біржових зборів з кожної угоди, що здійснена на
фондовій біржі.

Функціонування біржі нерозривно пов’язано з системою посередництва і
таких її суб’єктів, як посередники. Останні поділяються на маклерів,
брокерів, дилерів або джоберів. Які між ними відмінності?

Для бірж, яким більшою мірою притаманні риси публічно-правового закладу,
найбільш поширеним типом посередника є маклер. Маклером називають
посередника, який виконує свої функції, як правило, не маючи права
здійснювати угоди за власний рахунок і брати на себе зобов’язання
контрагента.

На біржах, що організовані у формі асоціацій і акціонерних підприємств,
більш типовими посередниками є дилери або джобе-ри, які здійснюють
операції за власний рахунок, а допомагають їм реальні посередники —
брокери.

ОСНОВНІ ВИДИ ОПЕРАЦІЙ

Усі угоди, що укладаються на фондовій біржі, поділяють на угоди за
готівку і угоди на строк (рис. 5).

Рис. 5. Операції, що здійснюються на фондових біржах

Угоди за готівку, які ще називають касовими, є найпростішими на фондовій
біржі. До них належать операції, які мають бути виконані протягом 2-3
днів після укладення угоди. За цей час продавець повинен передати
покупцю проданий цінний папір, а покупець — заплатити за нього готівкою
обумовлену суму. Найбільше таких угод здійснюється на фондові цінності
невеликої вартості. Проте це не виключає здійснення операцій, особливо у
періоди значних кон’юнктурних коливань, і на великі суми.

Особливістю таких угод є швидкість і простота оформлення. Найчастіше
такі угоди здійснюються усно.

Угоди на строк є більш складними і являють собою договір, відповідно до
якого один суб’єкт передає іншому певну кількість цінних паперів за
фіксованим курсом, але з зобов’язанням передати їх не відразу, а у
встановлений строк. Покупець зобов’язаний їх прийняти і заплатити
продавцю зазначену суму. Строки, на які укладаються подібні угоди,
становлять 1-3 міс.

Для строкових угод існує обов’язковий мінімальний обсяг, менше якого
угода не може бути укладена.

Строкові угоди багатоваріантні та поділяються на такі основні види:
тверді угоди, угоди з премією, онкольні, угоди на різницю.

Тверда строкова операція зобов’язує продавця цінних паперів передати їх
покупцю в зазначений строк у кількості і за курсом, зафіксованим в
угоді. У такому разі підвищення або зниження курсу цінного паперу, що
реалізується, на момент його поставки не має жодного значення.

Угода з премією передбачає, що один з контрагентів, сплачуючи іншій
стороні певну винагороду (премію), дістає право відмовитися від угоди
або змінити її початкові умови.

Онкольні угоди (від англ. on call — на вимогу) характеризуються тим, що
в день укладання угоди конкретну ціну цінних паперів не фіксують. Така
угода грунтується на ціні, що склалася внаслідок ко-тування на фондовій
біржі в день, зазначений в угоді. В цей день, «на вимогу», відбувається
реалізація угоди.

Сутність строкових угод на різницю полягає в тому, що одна з сторін
угоди отримує різницю між курсом на день укладання угоди і на день її
виконання. Наприклад, продавець на різницю зобов’язується передати
покупцю 7 вересня цінні папери за курсом, зазначеним в угоді. Проте
фактично в цей день курс зріс на 10 відсотків. Отже, виграє покупець, а
різницю сплачує продавець. Виплатою різниці й завершується вся операція.
Юридичне угоди на різницю у багатьох країнах заборонені.

Фондова біржа — складний технічний організм з власною інфраструктурою.

Найбільші біржі об’єднуються в асоціації та союзи з метою координації й
консолідації своєї діяльності, що не виключає конкурентної боротьби між
ними. Такі об’єднання, як Європейські товарні біржі, розробляють типову
документацію, зокрема форми контрактів. Національна асоціація біржових
брокерів і дилерів США розробила єдину систему автоматичного котування
для фондової біржі. У Великій Британії створено раду цінних паперів та
інвестицій, у Франції — комісію ф’ючерсних товарних ринків і комісію з
біржових операцій. Аналогічні організації діють в багатьох інших країнах
світу.

5. СТАН РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

В Україні згідно з чинним законодавством створений і функціонує ринок
цінних паперів — акцій, облігацій, векселів, ощадних сертифікатів тощо.

Юридичними особами, які здійснюють випуск цінних паперів в нашій країна,
є уряд, державні підприємства, що перетворилися на акціонерні
товариства, комерційні банки, акціонерні товариства, комерційні
структури, органи місцевого самоврядування.

Емітентами України станом на 1 жовтня 1998 р. випущено в обіг цінних
паперів на суму 17 230 195 тис. грн. При цьому акцій випущено на суму 12
874 112 тис. грн., або 74,7 відсотка, облігацій — на 1 233 701 тис.
грн., або 7,2 відсотка, казначейських зобов’язань — на 23 536 тис. грн.,
або 0,1 відсотка, ощадних сертифікатів — на 179 088 тис. грн., або 1,1
відсотка, векселів — на 2 174 054 тис. грн., або 12,6 відсотка, інших
цінних паперів — на суму 745 704 тис. грн., або 4,3 відсотка (рис. 27).

Торгівля цінними паперами на фондовому ринку України здійснюється на
фондових біржах та в позафондових торговельно-інфорінформаційних
системах.

Рис. 6. Стан розподілу цінних паперів за видами на 1 жовтня 1998 p., у
відсотках

Останні обслуговують торговців цінними паперами, які укладають
цивільно-правові угоди щодо цінних паперів.

Фондові біржі є основними організаторами торгівлі, на яких здійснюється
купівля-продаж цінних паперів, але вони функціонують відокремлено одна
від одної.

На фондовому ринку цінних паперів діють такі зареєстровані біржі:

• Українська фондова біржа (УФБ);

• Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ);

• Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ);

• Донецька фондова біржа (ДФБ).

На фондовому ринку України за кількістю проданих цінних паперів провідну
роль відіграє УФБ.

В Україні розвивається позабіржова торгівля цінними паперами згідно з
створеною у 1996 р. торговельною системою асоціації «Позабіржова фондова
торговельна система» (ПФТС). Торгівля цінними паперами здійснюється
через електронну торговельно-інформаційну мережу, що дає можливість
обміну пропозиціями купівлі та продажу цінними паперами в режимі
реального часу, виводячи на дисплей користувачів цінове та кількісне
котирування цінних паперів, а також інформацію про ціну та обсяги
виконаних угод. Крім того, ПФТС може надавати інформацію про деталі
укладання угод не тільки учасникам, а й розрахунковим банкам,
реєстраторам та іншим установам, які беруть участь в обслуговуванні
торгових угод.

Значне місце серед ринкових установ займають банки і небанківські
інституції (служба зайнятості, фонд державного соціального страхування,
інвестиційні фінансові фонди тощо). Про це йтиме мова у наступних
розділах.

7. БАНКИ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

Банк — це економічна установа, що спеціалізується на кредитуванні,
посередництві в грошових розрахунках і операціях з цінними паперами

За формою власності банки поділяють на державні (національні),
акціонерні, приватні (індивідуальні та партнерські), кооперативні,’
муніципальні (комунальні), створені з участю держави, міждержавні! 200

Є три види банківських операцій:

активні, в яких грошовий фонд використовується з метою одержання
банківського прибутку;

пасивні, за допомогою яких акумулюються грошові кошти, які потім
використовуються для активних операцій. За такими операціями банк не
тільки не одержує прибутку, а навіть має платити вкладникам капіталів
(відсоток на вклад);

посередницькі (комісійні), пов’язані з використанням доручень клієнтів,
за що останні мають платити особливу плату — комісійні (плата за
консультації, здійснення довгострокових операцій тощо).

Діяльність банків має засновуватися на повному комерційному розрахунку і
самофінансуванні. У процесі своєї діяльності вони одержують прибуток.

Банківський прибуток — це залишок між сумою одержаних відсотків і
витратами банку

Прибутковість банку оцінюють за нормою банківського відсотка.

Ефективність кредитної системи оцінюють за розміром одержаного прибутку,
своєчасним поверненням позик, досягненням загальної економічної
ефективності, максимальною віддачею з кожної грошової одиниці кредитних
вкладень.

Для створення банку необхідний статутний фонд. Як правило, сума
залучених вкладів не повинна перевищувати розміру власних коштів.
Максимальний розмір кредиту має бути менший, ніж сума власного капіталу
і залучених коштів.

СИСТЕМА БАНКІВ В УКРАЇНІ. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

Банківська система в Україні має дворівневу побудову: на першому рівні —
Національний банк України, на другому — комерційні банки.

Провідне місце в банківській системі належитьНаціональному банку України
(НБУ). Він покликаний провадити єдину політику в сфері грошового обігу,
зміцнення національної грошової одиниці — гривні.

Національному банку України надано монопольне право на випуск грошей
(емісію). Він виконує роль емісійного центру. Банк зберігає резервні
фонди грошових знаків, дорогоцінні метали, у тому числі золото, валютні
запаси.

Національний банк України обслуговує державний борг країни, дає дозвіл
на створення (реєстрацію) комерційних банків.

КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ

Комерційні банки не мають права здійснювати операції на некомерційних
засадах. Не повинні використовуватися кошти підприємств, які
зберігаються на рахунках у банку, на безвідплатній основі. Підприємствам
мають сплачуватися відсотки за такі кошти. Комерційна банківська
діяльність несумісна з безоплатним виконанням кредитними установами
багатьох банківських операцій. За всі операції (ведення рахунків
клієнтів, здійснення розрахункових операцій за їхнім дорученням,
фінансування капітальних вкладень, касове виконання державного бюджету,
надання консультаційних послуг з відкриття рахунків, застосування правил
кредитування, касове обслуговування підприємств і установ тощо) банк має
отримувати відповідну плату.

В умовах комерціалізації банківської діяльності кредитні ресурси мають
розміщуватися з найбільшою вигодою для банку і позико-одержувачів при
дотриманні загальнодержавних інтересів. Кошти, що акумулюються банками,
повинні спрямовуватися у першу чергу на здійснення ефективних проектів,
які забезпечують розвиток пріоритетних галузей і сфер економіки,
прискорення науково-технічного прогресу, нарощування виробництва товарів
народного споживання і послуг, вирішення інших соціальне важливих
завдань.

Перехід до ринкових відносин багато в чому залежить від ліквідації
монополізму в банківській системі. У зв’язку з цим в системі комерційних
банків діють не лише спеціалізовані банки. В останні роки в Україні
виникли галузеві комерційні банки, а також комерційні банки громадських
організацій, акціонерних товариств тощо. Станом на 1 січня 1998 р. в
Україні налічувалося 227 банків, валютних бірж та фінансово-кредитних
установ НБУ, з них 2 державних банки, 184 акціонерних товариства, в тому
числі 133 — відкритих і 51 — закритий, а також 41 товариство з обмеженою
відповідальністю. Серед зареєстрованих банків 22 створено за участю
іноземного капіталу, в тому числі 6 повністю з іноземним капіталом.

Розвиток комерційних банків стримується такими чинниками:

недостатнє законодавче забезпечення банківської діяльності;

багато підприємств впродовж тривалого періоду не виконують своїх
зобов’язань щодо повернення кредитів, що обмежує кредитні ресурси
комерційних банків;

відсутність у деяких банків належних статутних фондів, що не гарантує
безпеки коштів їхніх вкладників.

Діяльність комерційних банків має деякі особливості. Ці банки можуть
бути учасниками організації спільних виробничих підприємств у формі
консорціумів та акціонерних товариств. Розвиток ринкових відносин
розширює сферу діяльності банків. Важливе місце в їхній діяльності
займають довірчі (трастові), а також лізингові та факторингові операції.

Маючи гарантію отримання стабільного доходу, клієнти банку передають
йому право управління своїм майном. У цьому й полягає сутність трастових
операцій.

Лізингові операції полягають у наданні довгострокової оренди машин,
устаткування. Засоби праці купує банк і здає їх в оренду (це нагадує
своєрідний кредит на придбання устаткування).

Факторингові операції передбачають, що банку надається право на
вилучення дебіторської заборгованості клієнтів. За це банк отримує
комісійні.

Похожие записи