Реферат на тему:

Забезпеченість та охорона водних ресурсів

ПЛАН

Вступ

1. Забезпеченість водними ресурсами

2. Забруднення гідросфери

3. Забруднення вод Світового океану

4. Охорона водних ресурсів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Вода входить до складу всіх організмів біосфери, в тому числі і до
складу тіла людини. У ньому вона виконує роль структурного компонента,
розчинника і переносника поживних речовин, учасника біохімічних
процесів, регулятора теплообміну з навколишнім середовищем. Від
забезпеченості водою залежить життєдіяльність усіх живих організмів.
Вода регулює клімат планети, забезпечує господарську та промислову
діяльність людей.

Основними споживачами води є сільське й комунальне господарство та
промисловість. У сільському господарстві воду використовують для поливу
рослин, напування й приготування корму для свійських тварин, у
комунальному господарстві — для пиття та приготування їжі для людей, для
задоволення їхніх санітарно-гігієнічних потреб, як теплоносій тощо. У
промисловості воду використовують як сировину, реагент та розчинник для
проведення різних технологічних процесів, а також для промивання
сировини й продуктів тощо.

Усі галузі господарства за відношенням до водних ресурсів поділяють на
користувачів і споживачів.

Користувачі використовують воду як середовище або джерело енергії і не
забирають її з джерел (водний транспорт, рибальство, туризм, спорт,
гідроелектростанції тощо).

Споживачі забирають воду з джерел і використовують її за призначенням
(пиття, приготування їжі, вирощування сільськогосподарської продукції,
здійснення технологічних процесів на виробництві, обігрівання приміщень
тощо).

У багатьох випадках вода після використання частково або повністю
повертається до джерел, але зі зміненою якістю.

1. Забезпеченість водними ресурсами

Світові запаси води на Землі величезні. Проте, це переважно солона вода
Світового океану. Запаси прісної води, потреба людей у якій є особливо
великою, незначні (35029,21 тис. км3) і вичерпні. У багатьох місцях
планети відчувається нестача її для зрошення, потреб промисловості,
пиття та інших побутових потреб.

Більшість прісної води сконцентрована в льодовиках Антарктиди та
Гренландії. Кригою вкрито 16 млн. км2 суходолу. Третє за величиною
джерело води — підземні води. Вони залягають на глибині 150- 200 м.
Загальний їх об’єм приблизно в 100 разів більший за об’єм поверхневих
прісних вод річок, озер, боліт.

 Протягом останніх років за приблизними підрахунками потреба у воді
зросла в 10 разів. Сучасне місто використовує води з розрахунку на одну
людину 300-500 л/добу, що значною мірою перевищує мінімальну потребу у
воді однієї людини (25 л/добу). Протягом століття витрати води в таких
містах, як Париж, Нью-Йорк, Москва, зросли більш як у 100 разів. У
багатьох країнах виникли проблеми з постачанням води у великі міста.

Співвідношення приходу і витрат води з урахуванням змін її запасів за
вибраний інтервал часу для певного об’єкту називається водним балансом.

Взагалі обліку підлягають атмосферні опади, конденсація вологи,
горизонтальний перенос і відкладення снігу, поверхневий і підземний
притік, випаровування, поверхневий і підземний стік, зміна запасів
вологи у грунті та ін. В окремих випадках нема необхідності детального
обліку всіх складових частин водного балансу.

Наприклад, якщо водобалансові розрахунки виконуються стосовно достатньо
великих об’ємів води, можна не враховувати конденсацію, тому що вона має
відносно мале значення.

У межах середнього багаторічного річного водного балансу з усієї
території суходолу земної кулі випаровується кількість води, що дорівнює
кількості опадів мінус річковий стік.

Під водними ресурсами в широкому розумінні сприймаються всі види води,
що знаходяться в Землі, на її поверхні і в атмосфері. У більш вузькому
розумінні під водними ресурсами розуміються ті природні води, які можна
використовувати в даний час, управляючи їх режимом, а також води, що
можуть бути використані в найближчій перспективі й над управлінням якими
йде робота. Таке визначення водних ресурсів відповідає їх економічному
розумінню й знаходиться в тісному зв’язку з рівнем розвитку людського
суспільства.

Виходячи з цього визначення, в поняття «водні ресурси» включаються
тільки прісні води суходолу, що безпосередньо використовуються або
визначені для використання в процесі матеріального виробництва. На
практиці до такої категорії доступних для використання вод зараз
відносять річковий стік і придатні для експлуатації підземні води.

Водні ресурси вважаються фізично невичерпними, але в своєму розміщенні
та режимі стоку вони витримують прямий та опосередкований вплив інших
компонентів природного комплексу та антропогенний тиск, в наслідок чого
відрізняються значними коливаннями та нерівномірністю розподілу, а також
по своїм якісним характеристикам.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України та її окремих
регіонів, що характеризується збільшенням антропогенного навантаження на
природу, особливо гостро стоїть проблема використання й охорони водних
ресурсів країни.

Основним джерелом формування та поповнення водних ресурсів служать
атмосферні опади, розподіл яких досить нерівномірний. З цим в значній
мірі пов’язані відмінності в природному забезпеченості України водними
ресурсами. Важливим чинником, що впливає на формування водних ресурсів,
є також випаровування з поверхні, яке зростає з північного заходу на
південний схід.

Різниця між кількістю опадів і випаровуванням (величина стоку), а також
відношення величини стоку з певної території до кількості опадів на цій
території (коефіцієнт стоку) обумовлюють водозабезпеченість території,
формуючи власні водні ресурси в об’ємі 50,7 км3/рік.

Водні ресурси річок є одним з найважливіших природних ресурсів. Вони
характеризуються об’ємом стоку річок, що щорічно стікає з певної
території. На відміну від більшості інших природних ресурсів водні
ресурси поновлюються і їх середня багаторічна величина на протязі
тривалого часу залишається постійною.

Часова і просторова динаміка водних ресурсів знаходиться у безпосередній
залежності багатьох воднобалансових факторів – величини, інтенсивності і
розподілу атмосферних опадів по території, випаровування, факторів
підстилаючої поверхні, господарської діяльності, тощо. Воднобалансові
дослідження дають можливість проводити співставлення об’єктивно існуючих
в природі співвідношень і взаємозв’язків між надходженням та витратами
вологи на будь-якій території і, в першу чергу, на річкових водозборах,
за різні інтервали часу. А взаємна ув’язка окремих компонентів водного
балансу дозволяє більш глибоко вивчати умови їх формування, виявляти
можливі помилки вимірів та розрахунків і оцінювати вплив господарської
діяльності та інших факторів на водні ресурси.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту. Останній
надходить по Дунаю, Дніпру, Сіверському Дінцю та деяких інших водних
артеріях. За межами країни формується близько 30 км3 стоку (загальний
обсяг становить 210 км3). Річкова мережа України належить до басейнів
Чорного та Азовського морів і частково (близько 4%) до басейну
Балтійського моря (притоки Вісли — Сян і Буг). Всі річки території
України належать до 10 основних басейнів. Найбільший з них басейн
Дніпра. На території України є майже 23 тис. річок і струмків, з яких 2
938 мають довжину понад 10 км і 116 — понад 100 км.

Відповідно до загальних закономірностей розподілу річних опадів на
території України змінюється також і багаторічний шар стоку. В північних
і північно-західних рівнинних районах України шар річного стоку
становить 140-160 мм. На південь його величина поступово зменшується і в
південних районах степової зони не перевищує 5-10 мм. На фоні загального
широтного зменшення багаторічного шару стоку з півночі на південь на
окремих водозборах спостерігається збільшення стоку. Це зумовлено
місцевими фізико-географічними умовами і, перш за все, відносними
коливаннями висоти місцевості. Збільшення стоку спостерігається в
верхів’ях річок Турія, Стир, Тетерев, Південний Бугу і на річках
Донецького Кряжу та Приазовської височини.

На гірських водозборах Карпат і Криму розподіл річного стоку залежить
від вертикальної поясності. Найбільший шар стоку, який дорівнює 800-1200
мм, спостерігається на водозборах, в межах яких випадає максимальна
кількість опадів. Багаторічний шар стоку в середній частині басейнів
річок Уж і Латориця, в гірській частині р.Дністер і верхів’ях р.Прут
становить 300-700 мм. В верхів’ях правобережних притоків р.Дністер його
значення складають 800-1000 мм, на лівобережних притоках – шар стоку
дорівнює 150-200 мм. На річках Гірського Криму величини стоку на окремих
водозборах дорівнюють 100-500 мм.

Сумарне випаровування з поверхні водозборів на території України
порівняно з опадами і стоком розподіляється більш рівномірно і
коливається в менших межах. Його значення залежить від температури і
вологості повітря, а також зволоженості території, яка обумовлюється
кількістю опадів. Величина випаровування змінюється не тільки в
широтному напрямку, але також зменшується з заходу на схід.

Головні елементи водного балансу – багаторічні значення стоку та опадів
для рівнинної території України визначались за даними фактичних
спостережень, для гірських районів – за локальними залежностями їх
величин від висоти місцевості.

Обчислення головних елементів водного балансу і їх ув’язка дозволяють
створити графічну модель водного балансу річкових водозборів у вигляді
взаємоув’язаних карт. Ці карти дають можливість визначити основні
елементи водного балансу для водозборів, на яких не проводяться
гідрометеорологічні спостереження, а також для фізико-географічних зон і
окремих регіонів. Прикладом такої моделі є запропоновані ув’язані карти
розподілу атмосферних опадів, природного сумарного стоку, випаровування
з річкових водозборів басейну Дніпра. Середні помилки визначення опадів
за цими картами складають 2%, стоку – 7,5%, сумарного випаровування –
1%.

При розробці зазначених моделей слід мати на увазі, що при масових
воднобалансових дослідженнях з можливими помилками визначення місячних
величин шару стоку (10-15%), атмосферних опадів (15-20%), сумарного
випаровування (20-25%), нев’язки водного балансу можуть досягати 20-30%
по відношенню до атмосферних опадів.

Місцеві водні ресурси України, які щорічно формуються на 71 тис. річках
(з площі 603,7 тис.км2), складають біля 53 км3. Їх величина обумовлена
середніми річними атмосферними опадами шаром 586 мм, з яких майже 88 мм
або 15% витрачається на сумарний стік, решта – 480 мм – випаровується.
Нев’язка водного балансу дорівнює 18 мм або 3% по відношенню до опадів.
Загальні водні ресурси з урахуванням притоку з Білорусії і Росії (без
притоку Дунаю об’ємом 120 км3) дорівнюють 87 км3. Середня річна
водозабезпеченість місцевими водними ресурсами складає біля 1000 м3 на
одного жителя, загальними – 1700 м3 за рік.

Водозабезпеченість місцевими водними ресурсами по окремих областях
України відрізняється майже в 60 разів: від 0,14 км3 у Херсонській
області до 7,92 км3 у Закарпатській області або відповідно 110 і 6580
м3/рік на одного мешканця. Водозабезпеченість сумарними водними
ресурсами по окремим областям України змінюється від 0,91 км3 для АР
Крим до 54,4 км3 у Херсонській області, що відповідає 380 м3/рік і 44600
м3/рік на одного жителя.

2. Забруднення гідросфери

 Розрізняють не тільки штучне (антропогенне) забруднення води, але й
природне. Відомо, що навіть у малозаселених районах (Аляска, Амазонія
тощо) чистота води зменшується, а кількість мулу, домішок всіх видів
збільшується від витоку в горах до місця з’єднання з морем чи океаном.

Суттєвою є та обставина, що у водібіологічне забруднення набирає
особливого значення, подекуди за небезпекою навіть випереджаючи хімічні.
Це трапляється найчастіше тоді, коли вода стає життєвим середовищем для
патогенних мікроорганізмів, кількість яких у ній весь час зростає. Якщо
перед використанням для пиття така вода не дезінфікується, то й
мінімальна її кількість може спричинити вибух тих хвороб, що легко
передаються саме через воду (див. біологічне забруднення).

Джерел забруднення води багато, основними з них є:

?        стічні води промислових підприємств;

?        побутових стоках комунального господарства;

?        стічні води сільського господарства;

?        води шахт, нафтопромислів, рудників;

?        відходи виробництв при видобутку різних корисних копалин;

?        відходи деревини в деревообробній промисловості;

?        скиди водного і залізничного транспорту тощо.

З усіх джерел забруднення води основне значення мають виробничі стічні
води. Найбільшими забрудниками поверхневих і підземних вод є:

?        хімічна промисловість,

?        чорна металургія;

?        кольорова металургія;

?        коксохімія;

?        важке, енергетичне і транспортне машинобудування;

?        комунальне і сільське господарство.

 

Основними джерелами забруднення природних вод є:

?     Атмосферні води, які несуть значні кількості полютантів
(забруднювачів), що вимиваються з повітря і мають переважно промислове
походження. При стіканні по схилах, атмосферні та талі води додатково
захоплюють з собою значну кількість речовин. Особливо небезпечні стоки з
міських вулиць та промислових майданчиків, які несуть значну кількість
нафтопродуктів, сміття фенолів, різних кислот.

?     Міські стічні води, що включають переважно побутові стоки, які
містять фекалії, детергенти (поверхнево-активні речовини),
мікроорганізми, у тому числі патогенні.

?     Промислові стічні води, що утворюються у самих різноманітних
галузях виробництва, серед яких найбільш активно споживає воду чорна
металургія, хімічна, лісохімічна, нафтопереробна промисловості. При
технологічних процесах утворюються такі основні види стічних вод, а
саме:

?         реакційні води, що утворюються у процесі реакцій з виділенням
води, забруднені як вихідними речовинами, так і продуктами реакцій,

?         води, що містяться у сировині та вихідних продуктах (вільна
або зв’язана вода),

?         промивні води після миття сировини, продуктів, тари,
обладнання, маточні водні розчини,

?         водні екстрагени та адсорбенти,

?         охолоджені води, що не контактують з технологічними
продуктами, а використовуються у системах зворотного водопостачання,

?         побутові води — води їдалень, душових, туалетів, пралень тощо,

?         атмосферні опади, що стікають з території промислових
підприємств.

 

 

3. Забруднення вод Світового океану

Стан вод Світового океану сьогодні викликає велику тривогу. Його
забруднюють переважно річками, з якими щорічно надходить понад 320 млн т
солей заліза, 6,5 млн т фосфору та ін. Дуже багато забруднень потрапляє
в океани і з атмосфери: 200 тис. т свинцю, 1 млн т вуглеводнів, 5 тис. т
ртуті тощо. Близько третини мінеральних добрив, що вносяться в грунт,
вимивається з нього дощовими водами й виноситься ріками в моря й океани;
лише азоту й фосфору таким шляхом потрапляє в Світовий океан близько 62
млн т на рік. Ці речовини викликають бурхливий розвиток деяких
одноклітинних водоростей, що вже не

раз спричиняло так звані «червоні припливи» (хоча колір води при цьому
буває й жовтим, і синьо-зеленим, в залежності від виду водорості). У
«підживленій» нітратами й фосфатами морській воді ці рослини надзвичайно
швидко розмножуються, утворюючи подекуди на поверхні води гігантські
«ковдри» товщиною до 2 м і площею в багато квадратних кілометрів. Така
ковдра діє як прес, що душить у морі все живе. Гинучи, водорості
опускаються на дно, де починають гнити, поглинаючи увесь кисень з води.
Це викликає загибель донних організмів.

До найбільш шкідливих забруднювачів Світового океану належать нафта й
нафтопродукти, їх щорічно потрапляє сюди 5— 10 млн т, головним чином в
результаті втрат при добуванні нафти з морських родовищ, аварій
танкерів, берегового стоку тощо. Так, внаслідок аварії танкера «Екссон
валдіз», що стався в 1990 р. поблизу Аляски, в море потрапило 40 тис. т
нафти. Величезні нафтові плями були рознесені морськими течіями й вітром
далеко від місця аварії, забруднивши значні ділянки узбережжя,
спричинивши загибель тисяч тюленів, морських птахів, риби тощо. А в 1991
р. внаслідок війни між Кувейтом та Іраком (відомої як операція «Буря в
пустелі») нафта з підірваних танкерів і нафтопроводів вкрила 1550 км
поверхні Перської затоки і 450 км берегової смуги, де загинула велика
кількість морських черепах, дюгонів, птахів, крабів та інших тварин.

Нафтова плівка на поверхні моря пригнічує життєдіяльність морського
фітопланктону, що є одним із головних постачальників кисню в земну
атмосферу, порушує тепло- і вологообмін між океаном і атмосферою, губить
мальків риб і інших морських організмів.

Моря й океани забруднюються також твердими відходами — промисловими й
побутовими, їх в Світовому океані накопичилось вже понад 20 млн т.
Більшість із них містять сполуки важких металів та інші шкідливі
речовини, що згубно діють на морську фауну й флору. В Світовий океан
потрапила велика кількість радіоактивних речовин внаслідок випробувань
атомної зброї, роботи атомних реакторів військових підводних човнів і
криголамів, скидання контейнерів з відходами атомних електростанцій
тощо. Загальна кількість радіоактивності, принесеною людиною в Світовий
океан, становить 1,5-109 Кі, в той час як під час чорнобильської аварії
в атмосферу було викинуто 5-107Кі, тобто в ЗО раз менше.

Найбільше забруднення Світового океану відбувається в його мілководній
прибережній зоні. Шельф океану — це райони, де більшість морських
організмів проводить значну частину свого

життя; до того ж саме тут мільйони рибалок заробляють собі на життя, а
ще більша кількість людей відпочиває.

Проблема захисту Світового океану нині стала однією з найактуальніших,
вона стосується всіх країн, навіть тих, що не мають безпосереднього
виходу до океану. З огляду на це ООН розроблено й прийнято кілька
важливих угод, що регулюють судноплавство, рибальство, добування
корисних копалин із морських родовищ тощо. Найбільш відомою з них є
угода, підписана більшістю країн світу в 1982 р., що дістала назву
«Хартія морів».

4. Охорона водних ресурсів

Генеральна стратегія в галузі охорони водних ресурсів в усіх країнах
світу передбачає: підпорядкування інтересів окремих водокористувачів
загально-національним інтересам; застосування екологічно чистих
(«зелених») технологій у виробництві для поліпшення якості вод,
запобігання їх забрудненню і перегріванню; можливість позитивних змін у
навколишньому середовищі з урахуванням альтернативних варіантів
водопостачання і водоспоживання.

Забезпечення екологічної рівноваги та повне задоволення потреб населення
і суспільного господарства водою можливі при поліпшенні якості води та
водного режиму річок, раціональному використанні води підприємствами
всіх галузей суспільного господарства та відтворенні водних ресурсів.

Усі промислові й сільськогосподарські підприємства зобов’язані:

?        проводити заходи щодо економного використання водних ресурсів;

?        застосовувати сучасні ефективні й досконалі технічні засоби і
технології, щоб запобігти великим втратам і забрудненню води;

?        контролювати якість і кількість скинутих у водні об’єкти
промислових стоків тощо.

Чинним в Україні водним законодавством регламентується використання води
певної якості. Не дозволяється, зокрема, застосовувати питну воду для
охолодження блоків ТЕС, скидати у водойми стічні води із вмістом цінних
відходів, які можна вилучити за допомогою спеціальних технологій. На
підприємствах ефективним вважається зворотне водокористування, коли їх
власні стічні води після локального очищення (на місці) повторно
використовуються в технологічному циклі, і забруднені стоки взагалі не
потрапляють у водойми.

Вода має надзвичайно цінну властивість — постійно самопоновлюватися під
впливом сонячної радіації та самоочищення. Останнє полягає в
перемішуванні забрудненої води з усією її масою у водному джерелі і
подальшому процесі мінералізації органічної речовини та відмиранні
бактерій. У природному самоочищенні води беруть участь бактерії, гриби,
водорості. Встановлено, що в процесі бактеріального самоочищення через
24 год. залишається не більше 50 % бактерій, через 96 год. — 0,5 %. Для
самоочищення забрудненої води необхідне багаторазове розбавляння її
чистою водою. У разі сильного забруднення самоочищення води не
відбувається, тому потрібні спеціальні заходи і методи щодо ліквідації
забруднень, які надійшли із стічними водами.

Висновки

Розрізняють не тільки штучне (антропогенне) забруднення води, але й
природне. Відомо, що навіть у малозаселених районах (Аляска, Амазонія
тощо) чистота води зменшується, а кількість мулу, домішок всіх видів
збільшується від витоку в горах до місця з’єднання з морем чи океаном.

Найважливішим наслідком забруднення води є те, що, потрапляючи у
водойми, забруднювальні речовини спричинюють зниження її якості.

Якість води — це сукупність фізичних, хімічних, біологічних та
бактеріологічних показників, які обумовлюють придатність води для
використання у промисловому виробництві, побуті тощо.

Це виявляється у зміні її фізичних властивостей (прозорості, запаху,
присмаку) та хімічного складу (кислотності, кількості органічних та
мінеральних домішок, вмісту отруйних речовин тощо), у зменшенні вмісту у
воді кисню, зміні кількості і видового складу мікроорганізмів, появі
хвороботворних бактерій. Отже, забруднення природних вод може призвести
до того, що вони стають непридатними для пиття, купання, а інколи і для
технічних потреб. Як правило, забруднена вода непридатна і для
використання у промисловості, оскільки порушує нормальний хід
технологічного процесу, знижує якість вироблюваної продукції.

Генеральна стратегія в галузі охорони водних ресурсів в усіх країнах
світу передбачає: підпорядкування інтересів окремих водокористувачів
загально-національним інтересам; застосування екологічно чистих
(«зелених») технологій у виробництві для поліпшення якості вод,
запобігання їх забрудненню і перегріванню; можливість позитивних змін у
навколишньому середовищі з урахуванням альтернативних варіантів
водопостачання і водоспоживання.

Список використаної літератури

Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. —
К.: Либідь. 1995 — 368 с.

Волошин І. М. Методика дослідження проблем природокористування. — Львів:
ЛДУ, 1994. — 160 с.

Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ,
1999. – 416 с.

Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998.

Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, — К.: МАУП, 2000.

Руснак П. П. Еколого-економічні аспекти природокористування. К.,1990.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи