Реферат на тему:

Взаємодія суспільства і природи в історії цивілізації

ПЛАН

1. З історії становлення людини.

2. Мисливсько-збиральницька культура.

3. Епоха аграрної культури.

4. Етап індустріального суспільства.

5. Постіндустріальна епоха.

1. З історії становлення людини

Час появи людиноподібних на планеті Земля різними авторами трактується
по різному. Наш “вік” визначають двома, пятьма і десятьма міліонами
років. В 1960 році англійський археолог Л. Лікі відкрив в районі Східної
Африки “Людину вмілу” віком понад 2 млн. років. Пізніше на озері
Рудольфа (Кенія) знайдені рештки істот такого ж типу віком 5,5 млн
років. На питання, що стало причиною появи людини саме в цьому місці,
вчені відповідають, що підвищена природна радіація, яка викликає мутації
в живому організмі. Цю людину відносять до австралопітеків.

В 1891 році на острові Ява знайдені рештки істот, які жили 0,5 млн.
років тому, використовували знаряддя праці і отримали назву
пітекантропів.

В 20-ті роки ХХ ст. в Китаї буде знайдена людина (синантроп), яка
живилась м`ясом, використовувала вогонь, посудини, однак ще не вміла
розмовляти.

В 1868 році в печері Кро-Маньйон (Франція) були знайдені рештки істоти,
подібної до сучасної людини, яка жила 40-15 тис. років тому і отримала
назву “людини розумної”, кроманьйонця.

В сучасній літературі з соціальної екології зустрічаються декілька
підходів до побудови історичної періодизації процеса зміни
взаємостосунків між суспільством і природою. Нам вважаєтсья найбільш
обгрунтований підхід до аналізу взаємостосунків суспільства і природи
через призму його господарської діяльності. Саме тому нами розглянуті
господарсько-культурні типи людського суспільства. В результаті виділені
4 етапи (періоди) становлення взаємовідносин між суспільством і
природою:

1. Етап мисливсько-збиральницької культури;

2. Етап аграрної культури;

3. Етап індустріального суспільства;

4. Постіндустріальна епоха.

2. Мисливсько-збиральницька культура

В епоху палеоліту (40-15 тис років тому) основу існування первісного
суспільства складало мисливство на крупних тварин, яке супроводжувалось
збором комах, молюсків, рослинної їжі і т .і. Первісна людина брала від
природи рівно стільки, скільки було необхідно для забезпечення її
харчування. Важливим чинником відділення людини від еволюції тваринного
світу став перехід до виготовлення і систематичного використання знарядь
мисливства і праці. Це були ножі, пилки, сверла, скребла, рубила,
молотки. Для їх виробництва використовувався кремінь, кварц, гірський
кришталь, вулканічна лава. Техніка виготовлення знарядь поступово
вдосконалювалась.

Важливою відмінністю між людьми і іншими видами тварин було використання
вогню. Спеціалісти вважають, що близько 300 тис. років тому людина
почала використовувати вогонь, що виникав від блискавок та інших причин,
а близько 150 тис. років тому людина навчилась добувати його. Його
використання зробило людину менш залежну від кліматичних змін.

Відходи життєдіяльності первісних мисливців швидко утилізувались
природою. Згідно Б. Прохорову загальнорічна кількість нечистот від групи
в 20 осіб складала близько 10 т. і розсіювалась по території в 400 км2.
За своїм складом це органічні відходи іжі і одежі, які є звичними для
навколишнього середовища.

Первісна людина могла істотно регулювати чисельність окремих видів
тварин, рослин, забруднювати продуктами життєдіяльності місця свого
розселення. Однак в цілому її взаємостосунки з природою носили
гармонійний характер. Первісна людина сприймала світ, відчуваючи себе
частинкою природи. Леві-Брюль у своїй праці “Первісне мислення”
відмічає, що між групами первісних людей і землею на якій вони існували
встановились відносини співучасті, коли кожна соціальна група відчувала
себе містично пов`язаною з тією чистиною території, яку вона займає або
по якій вона пересувається.

3. Епоха аграрної культури

Аграрна культура охоплює період, коли основою матеріального виробництва
було землеробство і скотарство з моменту появи сільського господарства
(близько 8 тис. років тому) до виникнення повноцінного промислового
виробництва (середина XVIII ст н. е.). Приручення тварин, перехід від
мисливства до сільського господарства і осідлого способу життя отримало
назву неолітичної революції.

З появою перших сільськогосподарських культур (гарбуза, гороху, квасолі,
льону) можна вести мову про перші цивілізації, які виникли на Сході і
змінили епоху варварства. Розвиток землеробства і скотарства привів до
істотних змін в ландшафтах. Вирубування лісів, спалювання лучно-степових
ділянок, примітивний обробіток ґрунту, перевипас домашніх тварин привели
до значної руйнації таких компонентів природних ландшафтів як тваринний
світ, рослинність, грунтовий покрив та істотних змін процесів
вологообігу, речовинообігу, енергообігу в ландшафтах.

За оцінками демографів в епоху землеробства значно зростає чисельність
населення, його щільність. Перші землеробці і скотарі об`єднуються в
групи до 300 інколи 500 осіб. Зростає і тривалість життя людей. Основним
регулятором тривалості життя виступають хвороби, які людина отримує від
тварин, погіршення санітарно-гігієнічних умов проживання. Навколо
поселень накопичувались відходи, нечистоти, забруднювались ґрунти і
водойми, що сприяло поширенню збудників інфекцій.

Істотної шкоди природному середовищу завдавало скотарство. Розведення
домашніх тварин, їх скупчення в околицях населених пунктів, випас на
обмежених ділянках призвели до деградації трав`яного покриву,
лісово-чагарникових угруповань, розвитку процесів опустелювання в ряді
регіонів світу.

Виникнення міських поселень в 4-3 тисячолітті до н.е. веде до
концентрації населення, розвитку системи комунікацій, що вносить істотні
зміни в навколишню природу. Відбувається процес окультурення ландшафтів,
який проявляється у зміні їх структури, збіднені видової
різноманітності, забруднення водойм, ґрунтів, повітряного середовища.

В епоху античності в результаті посиленого антропогенного тиску на
природні процеси відбулись замітні зміни негативного характеру багатьох
регіонів світу: узбережжя Середземного моря, Месопотамії, Єгипту,
Середньої Азії, Південно-Східної Азії, Центральної Америки і т.і.

Останнім етапом у розвитку аграрної культури стала епоха феодалізму
(V-VI ст. н.е.). Для неї характерною особивістю є широке використання у
виробничих процесах природних енергентичних ресурсів – вітрових і
водних. Вітрові і водні двигуни вперше були використані в млинах, на
мануфактурах. Роль тяглової сили в господарських процесах виконують
воли, коні, інші домашні тварини.

В цей період істотно змінюється світосприйняття людини, розуміння її
місця і ролі в природному середовищі. Так, в епоху середньовіччя стали
появлятись перші законодавчі акти природоохоронної спрямованості які
регулювали мисливство, оберігали водно-болотні угіддя, озера, ліси.
Розвиток уявлень про Всесвіт дало поштовх новому тлумаченню і розумінню
людських відносин з природою. Розвиток географічного кругозору людства
за великими географічними відкриттями і накопиченням значної кількості
емпіричних знань потребували теоретичного узагальнення і осмислення.
Однак природодослідження ще находилось під контролем релігіозних догм.

4. Етап індустріального суспільства

Атрибутами нової індустріальної епохи спеціалісти вважають зародження
машинного виробництва, яке привело до різкого зростання обсягів
виробництва, нових форм його організації (фабрик, заводів) і зростання
рівня життя населення і його чисельності. Свій відлік епоха
індустріалізації веде з другої половини XVIII століття.

В цей період зростають обсяги видобутку корисних копалин (вугілля,
залізної руди, кольорових металів, нафти і газу). В місцях промислових
розробок виникають, фабричні поселення, формуються промислові центри,
транспортні комунікації і транспортні засоби – що в кінцевому рахунку
веде до формування на місці природних ландшафтів їх модифікацій –
антропогенних ландшафтів.

Широке залучення сільськогосподарських машин і механізмів привело до
інтенсифікації процесів сільськогосподарського виробництва. Це визвало
ріст обсягів виробництва продовольства і його здешевлення.

Концентрація населення в міських поселеннях призвела до розвитку масових
епідемічних захворювань (грипу, черевного тифу, туберкульозу та інших).
Причина цього явища в погіршенні санітарно-гігієнічних умов проживання
людей за рахунок різноманітних забруднень природного середовища, а також
зростаюча ймовірність поширення захворювання за рахунок частіших
контактів між людьми.

Кінець XVІІІ початок ХІХ століть вважають преіодом небувалого розквіту
природничих наук. Праці П. Палласа, К. Ліннеля, Ж. Бюффона, О.
Гумбольдта, Ч. Дарвіна, К Рульє створили об`єктивні передумови
зародження науки про взаємодію організмів з середовищем їх існування –
екології. Цей період відмічений накопиченням значної кількості даних про
вплив людини на природу і природи на людину.

Період ХХ століття характеризувався розширенням експансії людини в
природі, заселенням всіх доступних для життя територій, відкриттям нових
способів вивільнення і перетворення енергії, освоєнням навколоземного
простору; небувалими темпами приросту населення.

Якщо в 1920 році Землю населяло 1,86 млрд осіб, 1940р. – 2,29, в 1960р –
3,05 млрд, в 2000р. – понад 6 млрд, то за прогнозами на 2025 рік – понад
8 млрд чоловік.

В ХХ столітті винайдені різноманітні антибактеріальні і противовірусні
препарати, розроблені способи запобігання багатьох інфекцій. Водночас
появились нові інфекційні хвороби, які є наслідком забрудненого
навколишнього середовища. Зросли захворювання нервової системи,
онкологічні, серцево-судинні.

В раціоні людини зросла частка м`ясної їжі, що має і негативні наслідки
– погіршення системи кровообігу. Значна кількість продуктів харчування
містять в собі шкідливі для людини речовини. Середовище проживання
людини стало більш забрудненим, нездоровим, небезпечним.

5. Постіндустріальне суспільство

Сучасну епоху характеризують як ядерну, космічну, електронну як етап
переходу до інформаційної цивілізації. Це епоха главенства знань,
інформації і переходу до гармонізації суспільства і природи.

Фундаментальною основою нового світогляду виступає концепція ноосфери,
як нової еволюійної стадії розвитку біосфери і людського суспільства. В
ноосферну епоху людство повинно знайти шлях до відновлення екологічної
рівноваги на планеті, реалізувати стратегію безкризового розвитку
суспільства і природи, а людина повинна взяти на себе всю повноту
відповідальності за подальший збалансований розвиток.

Починаючи з другої половини ХХ ст. науковий світ розробляє низку
підходів до гармонійного співіснування суспільства з природою: стратегія
меж росту, стратегія збалансованого розвитку, стратегія сталого
розвитку.

Концепція сталого розвитку, проголошена міжнародною конференцією ООН з
навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 році, стала
стратегічним напрямом гармонійного розвитку світового співтовариства.

Категорія “сталий розвиток” передбачає такий тип розвитку, який
орієнтується на задоволення потреб нинішніх і прийдешних поколінь.
Основу сталого розвитку складає людина з її правом на гармонійне життя з
навколишнім середовищем. Це категорія правова, етична, моральна. Нею
передбачається правова відповідальність людства перед наступними
поколіннями за результати співіснування з природою; етичне
(відповідальне) ставлення до всього живого; ненасильницьке гуманне
відношення до природи.

Сталий розвиток передбачає формування екологічного суспільства
побудованого на принципі екологічного гуманізму – гармонії людини і
природи і визнанні рівноцінності всього живого.

Література:

1. БаландинР.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. М.: Мысль, 1986. –
391с.

2. Беллер Г.А. Экзамен разума. М.:Мысль, 1988. – 251с.

3. Гирусов Э.В. Основы социальной экологии. М., 1998р.

4. Горелов А.А. Экология. М.: Центр, 2000. – 240с.

5. Реймерс Н.Ф. Экология: теории, законы, правила, принципы и гипотезы.
М.: Мысль, 1994.

6. Ситаров В.А., Пустовойтов В.В. Социальная экология. М.: Академия,
2000. – 280с.

7. Уткін В.С., Люрін І.Б. Як розвивалось життя на Землі. К.: Радянська
школа, 1993.

8. Швейцер А. Благоговение перед жизнью. М.: Мысль,1992.

9. Экологические очерки о природе и человеке (ред. Б. Гржимека). М.:
Прогресс, 1988, 417-470с.

Похожие записи