КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Водні ресурси України. Охорона середовища перебування умов розмноження і
шляхи міграції тварин. Планування використання земельних і мінеральних
ресурсів.

План.

1.Водні ресурси України.

2.Охорона середовища перебування умов розмноження і шляхи міграції
тварин.

3.Планування використання земельних і мінеральних ресурсів.

1.Водні ресурси України складаються з внутрішніх морів, великих та малих
річок, підземних джерел, озер, боліт та інших водоймищ. За даними
Державного водного кадастру, сумарна середня величина прісних водних
ресурсів (без врахування притоку по Килійському рукаву) оцінюється в
94,1 млрд. м3. Основна частина водних ресурсів країни (92,6%) припадає
на річковий стік. На території України налічується понад 71 тис. річок
та джерел загальною довжиною 248 тис. км. Із них більше 67 тис. (94,4%)
водотоків — короткі (менше 10 км), загальною довжиною 131 тис. км.
Основні складові водних ресурсів показано в табл. 27.

Таблиця 27. Найбільші ріки, озера, лимани та гірські вершини України.

Найбільші ріки (протяжність на території України), км

Дніпро

981

Південний Буг

806

Псел

717

Дністер

705

Сіверський Донець

950

Горинь

659

Десна

591

Інгулець

549

Ворскла

464

Найбільші озера і лимани, км2

Озера Лимани

Сасик (Кундук) 210 Дніпровський

360

Ялпуг 149 Дністровський

360

Кагул 90 Молочний

170

Кугурлуй 82 Тилігульський

170-150

Хаджибейський

70

Куяльницький

60-56

Найвищі гірські вершини, м

Українські Карпати Кримські гори

Говерла 2051 Роман-Кош

1545

Бребенскул 2032 Демір-Капу

1540

Петрос 2020 Зейтін-Кош

1534

Гутин Томнатик 2016 Кемаль-Егерек

1529

Ребра 2010 Еклізі-Бурун

1527

Піп-Іван 1936 Ангара-Бурун

1453

Дніпро є однією з найбільших рік України, верхів’я якої розташоване на
території Російської Федерації та Білорусі. Дніпро — третя за величиною
(після Волги і Дунаю) ріка Європи. Загальна площа його басейну становить
518,5 тис. км2. В Україні басейн Дніпра займає 65% її території. Водні
ресурси Дніпра оцінюються в маловодний рік в 35 км3; при середній
водності його стік становить 53,5 км3.

Свій початок ріка бере на заході Російської Федерації- на Валдайській
височині, де витікає невеличким струмочком з болотного масиву
Аксенінський мож. Далі, поповнюючись на своєму 2201-кілометровому шляху
(в тому числі 981 км по Україні) численними притоками, впадає в
Дніпровський лиман — витягнуту зі сходу на захід (58 км) затоку
північної частини Чорного моря (близько 16 км завширшки і 5-8 м
завглибшки) площею 800 км2.

У зв’язку з відбором великої кількості дніпровських вод (близько 30%)
для зрошення, для потреб промисловості та житлово-комунального
господарства їх потрапляє в лиман усе менше. Тому солоність води в
Дніпровсько-Бузькому лимані збільшується (до 13%).

На берегах Дніпра розташовані великі міста України — Київ, Черкаси,
Кременчук, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Нікополь,
Херсон. Він є найбільшою судноплавною річковою артерією України,
основним джерелом водопостачання.

В останні десятиліття на Дніпрі споруджено каскад водосховищ, що
дозволило значно поліпшити умови для судноплавства і водопостачання.
Води Дніпра живлять Інгулецьку зрошувально-обводнювальну,
Краснознам’янську і Каховську зрошувальні та інші системи. Збудовано
канали Дніпро-Донбас, Дніпро-Кривий Ріг, Північно-Кримський.

Дніпро живиться 32 тис. водотоками, в тому числі більш як 1000 річок;
лише 90 з них перевищують довжину 100 км.

У результаті спорудження великих дніпровських водосховищ (довжина
берегової лінії становить понад 3 тис. км), рівень води в Дніпрі
підвищився на 1-15 м. Це призвело до підтоплення великих площ, особливо
низин, які фактично вибувають з активного сільськогосподарського
користування. Здебільшого це прирічкові, відносно добре зволожені землі,
які раніше інтенсивно використовувалися в сільському господарстві.
Підтоплення найбільш масштабно проявляється в придніпровських регіонах
Київської, Черкаської, Кіровоградської, Полтавської, Дніпропетровської,
Запорізької і Херсонської областей.

Водні ресурси України забруднені радіонуклідами. В донних відкладеннях
Київського, Канівського, Кременчуцького, Дніпродзержинського,
Дніпропетровського і Каховського водосховищ виявлено значні зони
накопичення цезію-137, цезію-134. Спостерігається інтенсивна міграція
радіонуклідів з півночі на південь. У Кременчуцькому водосховищі
накопичення радіонуклідів щорічно зростає на 40%; у Дніпродзержинському,
Запорізькому і Каховському водосховищах — на 10%. Накопичення
найпоширенішого цезію-137 у водах Київського водосховища оцінюється в
7200 Кі, Канівського — 2200 Кі1.

Усього аварійний викид техногенних радіонуклідів на Чорнобильській АЕС
становив понад 50 млн. Кі, в тому числі довгоживучих — цезію-137,
стронцію-90, плутонію-239, плутонію-240. Близько 120 тис. км2 території
України зазнає забруднення малими дозами радіації і 45 тис. км2 —
середніми і великими.

Другою за протяжністю (після Волги) рікою Європи є Дунай, який в нижній
частині (157 км) протікає по Україн-сько-Румунському кордону. Бере свій
початок в Шварцвальді (Німеччина) і тече через десять країн — Німеччину,
Австрію, Чехію, Словаччину, Угорщину, Сербію, Хорватію, Болгарію,
Румунію та Україну. Його довжина 2960 км, площа басейну — 817 тис. км2.
Дунай — важлива транспортна артерія Європи — через систему каналів
з’єднується з Рейном, Ельбою та Одером. Ріка замерзає лише в холодні
зими, на 40-60 днів на рік. У межах України розташовані великі за площею
Дунайські плавні (15 тис. га), що становить близько 10% їх загальної
площі. Дунайські плавні- унікальний район гніздування (близько 220
видів) і зимівлі (120 видів) птахів, їх відпочинку під час перельотів.
Тут водиться понад 100 видів риб. У нижній течії ріка утворює гирла
(рукави). У межах України знаходиться Кілійське гирло, поза її межами —
Сулимське і Георгієвське. Дунай — судноплавна ріка зі значними
енергоресурсами, частина яких використовується (сумарний гідропотенціал
у середній за водністю рік оцінюється в 42 млрд. кВт/год.).

Дунай багатий рибою, вилов якої через забруднення різко скорочується (за
1990-1994 рр. з 4,0 тис. т до 2,5 тис. т). Виловлюють товстолобиків (1,3
тис. т у 1994 р.), карасів (0,4 тис. т), оселедців (0,3 тис. т) тощо.

Найбільшими притоками Дунаю є Тиса і Прут. У нижній його частині
розташовані великі заплавні озера Кагул, Ялпуг з Кугурлуєм, Катлабуг,
які з’єднані з Дунаєм. Проводяться масштабні роботи по завершенню
будівництва Дунайсько-Дністровської зрошувальної системи.

Великою річкою, що протікає в західній частині України, є Дністер. Його
довжина становить 1362 км, у тому числі в межах України — 705 км, площа
басейну — 72,1 тис км2. Дністер витікає на окраїні с. Вовчого поблизу м.
Турки Львівської області. У верхній течії Дністер є типовою гірською
рікою, характеризується значним перепадом вузького звивистого русла,
стрімкими і скелястими V-подібними схилами долин та їх значними висотами
(70-100 м). На невеликій відстані від витоку (900 м абсолютної висоти)
до м. Самбір (близько 500 м) швидкість течії Дністра дуже висока. Тут
русло ріки вузьке, його ширина не перевищує 45-50 м. У гірській частині
Дністер живиться густою мережею невеликих річок і потоків, водність яких
у різний час коливається в широких межах залежно від кількості опадів.
Униз по течії притоки Дністра стають протяжнішими і повноводнІшими, їхні
басейни характеризуються більшими площами, а на значній відстані нижче
Самбора Дністер набуває типових рис рівнинної ріки з широкими (12-15
км), здебільшого заболоченими долинами, повільною течією, невисокими
берегами.

У гірських умовах Карпат і рівнинного Прикарпаття в Дністер впадають
такі притоки — лівобережні: Стривігор, Верещиця, Зубра, Кривуля, Свірж,
Гнила Липа, Золота Липа, Коропець, Стрипа, Джурин, Серет, Нічлава;
правобережні: Бистриця, Тисмениця, Колодниця, Стрий, Бережииця, Свіча,
Болохівка, Лімниця, Луква, Бистриця-Солотвинська,
Бистриця-Надвір-няиська. Далі вниз по течії Дністра аж до кордону з
Молдовою його значні ліві притоки в межах України відсутні. Це
пояснюється тим, що на південний схід від м. Івано-Франківськ проходить
вододіл Дністра з р. Прут (причому цей вододіл знаходиться поблизу русла
Дністра).

Ділянка середньої течії Дністра (від м. Заліщик до м.
Могилів-Подільський) знаходиться у південно-західній частині Подільської
височини. Тут його русло звужується, стає порожистим, берегові схили
стають високими (80-130 м), крутими, подекуди утворюючи каньйони. Далі
лівими притоками Дністра в районі його протікання через південно-східну
частину Подільської височини є Збруч, Жванчик, Смотрич, Мушка, Тернава,
Студениця, Ушиця, Калюс, Жван, Караєць, Лядова, Немия, Дерло, Мурафа.

Нижче по течії в Дністер впадають Русава, Кам’янка, Молокиш, Рибниця,
Ягорлик, Томашлик, КомарІвка. З лівих приток на цьому відтинку є Реут з
притоками Ікель, Ішковець, Ботна.

Дністер утворює в своїй нижній течії великий (360 км2) в основному
прісноводний Дністровський лиман, закритий від Чорного моря піщаним
«валом» — від кількох десятків до кількох сот метрів завширшки. У
південно-захїдній частині лиман з’єднується з морем поглибленим
Цареградським гирлом. Лиман багатий рибою і раками. Західне його
узбережжя — район баз відпочинку і оздоровчо-лікувальних закладів. Тут
розташований Білгород-Дністровський морський порт. Значну площу (понад
48 км2) займають Дністровські плавні — місце гніздування птахів.

Досить великою водною артерією, що протікає на південному заході України
(на схід від Дністра і паралельно з ним) є Південний Буг, який бере свій
початок у с. Купель на вододілі Случа і Збруча на висоті 320 м і несе
свої води через Хмельницьку, Кіровоградську і Миколаївську області у
південному напрямі між Подільською височиною на південному заході та
Придніпровською височиною на північному сході і фактично розділяє ці
височини. Довжина ріки становить приблизно 800 км, площа її басейну
становить 63,5 тис. км2. На своєму шляху Південний Буг прорізає вузькою
і глибокою долиною південно-західну частину Українського кристалічного
щита, місцями, особливо у центральній частині своєї течії, ріка стає
порожистою, характеризується стрімкими, високими (понад 5 м) добре
відшліфованими кристалічними берегами, В районі міст Первомайськ,
Олександрівка та деяких інших населених пунктів береги Південного Бугу
утворюють каньйони. Тут заплава ріки звужується до 100-150 м, спад води
збільшується до 2 м на 1км довжини. Нижче м. Первомайськ Південний Буг
набуває рис низовинної ріки: його зволожена заплава розширюється, течія
сповільнюється. Біля селища Новопетрівського ріка впадає в Бузький
лиман.

На крайньому сході країни протікає притока Дону — Сіверський Донець. Він
бере початок із Середньоруської височини. В межах України його
протяжність становить 950 км. Навесні ріка повноводна (припадає понад
70% річного стоку), восени і взимку — міліє. Головними притоками
Сіверського Донця є Оскол (436 км), Айдар (256 км), Луганка (196 км) та
ін. Ріка використовується для водопостачання (канал Сіверський
Донець-Донбас), зрошення.

З південного схилу Донецького кряжу витікає р. Кальміус. Її верхів’я
прорізає кристалічні породи і мас вузьке русло з крутими берегами. Ріка
з’єднана з каналом Сіверський Донець-Донбас. Правою її притокою с річка
Калка.

Відносно великими ріками є Міус, Молочна, Салгир, Західний Буг, Сян та
ін.

Важливу роль відіграють малі ріки, які потребують належної і постійної
охорони (кількість малих рік останніми роками помітно зменшується).
Реалізація заходів щодо їх збереження та оздоровлення набуває
першочергового значення.

Значні запаси водних ресурсів України зосереджені в озерах, яких
налічується понад 3 тис, у т. ч. 30 озер площею 10 км2 і більше. В них
закумульовано близько 11 км3 води, з якої 2,5 км3 -прісна. В Україні
створено також понад 1057 водосховищ та понад 27 тис. ставків.

Природні озера розташовані на Поліссі (Світязь, 24,2 км2; Пулемецьке,
16,3 км2; Урське, 13,5 км2, всього на Волині 220 великих і малих озер).
Озера та лимани — в басейні Дунаю (Ялпуг, 149 км2; Кагул, 90 км2;
Кугурлуй, 82 км2; Катлабух, 68 км2), на узбережжі Чорного моря (Сасик,
або Кундук, 210 км2; Илігульський, 160 км2; Алібей, 72 км2;
Хаджибейський, 70 км2; Шагани, 70 км2; Будацький, 30 км2), на Кримському
півострові (Сасик, Сасик-Сиваш, 76,3 км2; Донузлав, 48,2 км2;
Айгульське, 37,5 км2; Актальське, 26,8 км2; Узунларське, 21,2 км2;
Кияцьке, 12,5 км2; Старе, Улзи, 12,2 км2), на узбережжі Азовського моря
(Молочний, 170 км2). Найбільшими в Україні є Дніпровський (860 км2) і
Дністровський (360 км2) лимани.

Запаси прісної води у водоймах (як природних, так і штучних) значні.
Найбільші штучні водойми створено на Дніпрі — це Київське (площа водного
дзеркала 922 км2), Канівське (582 км2), Кременчуцьке (2252 км2),
Дніпродзержинське (567 км2), Дніпровське (410 км2) та Каховське (2155
км2) водосховища. Функціонують також великі Дністровське (142 км2),
Печенізьке на Сіверському Донці (82,2 км2), Червонооскольське на Осколі
(123 км2) та ін.

Створення великих штучних водойм (близько 160) призвело до вилучення з
сільськогосподарського користування України великих земельних площ. У
басейні Дніпра вилучено 700 тис. га високопродуктивних земель, переважно
орних та сіножатей, що знаходилися в густозаселених районах (це майже
площа Чернівецької області). Слід врахувати, що понад 200 тис. га
високоякісних земель, розташованих біля штучних водойм, підтоплюються і
також вибувають із сільськогосподарського користування. Отже, зменшення
великих масивів родючих земель — серйозна проблема, до розв’язання якої
слід підходити з економічної сторони.

В Україні зосереджені значні болотні масиви, площа яких у результаті
проведення широкомасштабних меліоративних робіт помітно скоротилась.
Загальна площа боліт України становить 1,2 млн. га, в тому числі
торфових- майже 1 млн. га. Переважна їх більшість розташована в Поліссі,
особливо в Західному Поліссі, де заболоченість становить 11%.

Майже половина всіх боліт України осушена, що викликало порушення
рівноваги природного середовища, а вивільнені території в переважній
більшості використовуються малопродуктивно.

Особливе місце в країні належить підземним водам. Вони найчистіші і тому
переважно використовуються для задоволення потреб населення. Глибина
залягання підземних артезіанських вод збільшується з півночі (від
100-150 м) на південь (до 500-600 м). Основна частина цих водних
ресурсів зосереджена у західній та північній частинах України. Розвідано
понад 800 родовищ прісних вод; в них зосереджено близько третини
підземних водних ресурсів.

В середньому на 1 жителя України припадає 1,1 м3 питної води на добу. У
північних областях, краще водозабезпечених, на 1 жителя припадає — у 2-3
рази більше, ніж у південних. Найкраще забезпечені питною водою
Волинська, Рівненська, Чернігівська, Сумська області а також північні
території Київської і Полтавської областей. У промислово розвинених
областях Донбасу і Придніпров’я значно погіршилася якість питних вод.

Підземні води розташовані по всій території країни нерівномірно. За
особливостями історико-геологічного розвитку та геологічною будовою
гідрологічних районів в Україні (провінція Українського кристалічного
масиву, Дніпровсько-Донецький артезіанський басейн, Волино-Подільський
басейн, Причорноморський басейн, провінція Донецької складчастої
області, провінція складчастої області Карпат і гірського Криму)
підземні води мають певні відмінності у хімічному складі, величині
запасів, глибині залягання тощо.

Посилюється забруднення підземних вод, з усіх запасів яких в Україні вже
забруднено близько 7%. Найгостріша ситуація склалася в степовому Криму,
де підземні води забруднені на 38% усісї його площі. В результаті
забруднення вод уже виведено з експлуатації 7 водозаборів потужністю 210
тис. м3 на добу, а для 6 водозаборів потужністю 300 тис. м3 на добу
існує небезпека забруднення.

Охорона чистих підземних вод від забруднення та їх раціональне
використання — винятково важлива загальнонаціональна проблема України.

Слід зазначити, що обсяг водоспоживання в Україні за останні 20 років
зріс приблизно вдвічі. Основним споживачем прісної води є промисловість.
Далі йдуть сільське і комунальне господарство.

Важливою нагальною господарською проблемою є ефективне і економне
використання та охорона прісних вод, організація їх раціонального
розподілу по галузях економіки та регіонах.

Особливу роль відведено обгрунтованим міжбасейновим переміщенням прісної
води через систему діючих та споруджуваних каналів. У 60-80-х роках
збудовано канали Сіверський Донець-Донбас (довжина і 31,6 км, витрати
води 43 м3/сек.) для водозабезпечення Донбасу, першу чергу каналу
Дніпро-Донбас (263 км і 120 м3/сек.), Північно-Кримський (400,3 км і 300
м3/сек.) для водопостачання дніпровською водою Криму, Дніпро-Кривий Ріг
(42,9 км і 41 м3/сек.), Дніпро — Інгулець (40 км і 37 м3/сек.), другу
чергу каналу Дніпро-Донбас(171 км і 16 м3/сек.)та ін.

В Україні проводиться робота по зрошуванню посушливих земель (на
поливних землях виробляється понад 9% валової продукції рослинництва).
Створено десятки великих зрошувальних систем: Північно-Кримська,
Каховська, Краснознаменська, Інгулецька та ін.

Переміщення прісних вод здійснюється також через систему потужних і
протяжних водоводів.

Вода в Україні є цінним і найбільш дефіцитним ресурсом. В маловодні роки
дефіцит води в країні становить майже 4 млрд. м3. Він відчувається в
басейнах усіх найбільших рік, особливо у південно-східній та південній
ЇЇ частинах. Раціональне використання і належна охорона водних ресурсів
— важлива народногосподарська проблема.

Багаторічне регулювання стоку рік на території України не проводиться,
тому верхнім (допустимим) теоретичним рівнем запасів води, якою можна
користуватися для господарських та питних потреб вважають стік
маловодного року, який значно менший за середній і один раз на
чотири,роки може становити 71,7 млрд. м3, а один раз на 20 років — 55,9
млрд. м3.

Водогосподарські проблеми України тісно пов’язані з використанням та
охороною водних ресурсів у сусідніх країнах, а в рамках
природоохоронного співробітництва- з придунайськими державами. Тому
наявність транзитного притоку — 34,7 млрд. м3 з території Білорусі,
Російської Федерації та придунайських держав Західної Європи — зумовлює
необхідність при розробці довготермінових та перспективних планів і
прогнозів використання та охорони водних ресурсів в Україні брати до
уваги їх використання у зарубіжних країнах.

Взагалі, Україна досить бідна на водні ресурси: на її територію припадає
лише близько 2% від загального річкового стоку країн СНД. Об’єктивним
показником природного забезпечення водними ресурсами є величина
річкового стоку місцевого формування на 1 км2 площі. Для областей,
найбільш забезпечених водними ресурсами, цей показник становить 618-225
тис. м3 на рік (Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська), а для
найменш забезпечених водою він набагато менший — 23-5 тис. м3 на рік
(Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська). Таким чином, найменша
кількість водних ресурсів сконцентрована там, де у відповідності до
закону географічної зональності випадає мало опадів. Тому і питома
водозабезпеченість (об’єм місцевих водних ресурсів в розрахунку на одну
людину) коливається в межах 0,1-5,5 тис. м3 на рік. Найменш забезпечені
водою області Південного економічного району 0,1-0,4 тис. м3 на рік.
Загальна водозабезпеченість у розрахунку на душу населення по країні
нижча, ніж у європейській частині СНД.

Через обмеженість та нерівномірність розподілу водних ресурсів для
забезпечення водою населення та галузей народного господарства широко
застосовується регулювання річкового стоку. Найбільше регулюється стік
Дніпра.

Україна має великомасштабне водогосподарство, гідроенергетичні та
іригаційні споруди. Побудовано каскади водосховищ і гідроелектростанцій
на Дніпрі, Північно-Кримський, Сі-верський Донець — Донбас та інші
канали.

Введення в дію першої черги найбільшого Північно-Кримського каналу
дозволило зросити 180 тис. га засушливих земель, забезпечити водою
населення і промисловість міст Керч, Феодосія та інших населених пунктів
Криму. Друга черга цього каналу вирішить проблему забезпечення водою
міст Сімферополя, Севастополя та району Великої Ялти, дасть можливість
ввести в експлуатацію ще 80 тис. га засушливих земель.

Однак збільшувати до нескінченості доступні до використання водні
ресурси не можна. Залучення наявних і додаткових водних ресурсів досить
дорого коштує і такі заходи можуть стати неефективними, якщо не подбати
про економне витрачання коштів і води.

За останні роки темпи росту водоспоживання в країні характеризуються
даними:

Водні ресурси, основні показники водопостачання і водовідведення

(млн. м3)

1990 1995 1996 1997 1998

Спожито свіжої води (включаючи морську) 30201 20338 18668 15623 13836

в тому числі:

на’ потреби виробництва 16247 10421 9090 7666 6794

на господарські потреби 4647 4404 4246 3929 3812

Відведено (скинуто) стічних вод 20261 14981 13998 12543 11040

в тому числі:

забруднених 3199 4652 4109 4233 4228

з них:

без очищення 470 912 980 763 813

нормативно-очищених 3318 1936 2304 1798 1644

Обсяг оборотної і послідовно-використаної води 67661 51054 47958 45927
42220

Потужність очисних споруд 8131 8419 8281 8271 8284

Аналіз даних, наведених в таблиці, показує, що споживання прісної води в
Україні зменшилося в 1998 р. у порівнянні з 1990 на 16411 млн. м3, в
тому числі для виробництва на 9453 млн. м3, на господарські потреби на
839 млн. м3. Зменшення кількості використаної свіжої води пояснюється
зменшенням промислового та сільськогосподарського виробництва.
Позитивним є те, що збільшилась потужність очисних споруд.

Сучасне споживання прісної води по регіонах характеризує ється даними:

Споживання прісної води по регіонах (млн.м3)

нопільська 191 183 162 147 123 70

Харківська 857 785 594 554 460 440

Херсонська 2024. 2161 1131 1252 1080 872

Хмельницька 368 363 269 267 235 173

Черкаська 562 563 547 523 448 195

Чернівецька 121 109 85 82 76 73

Чернігівська 302 285 235 222 183 160

м. Київ 1148 1093 848 815 811 797

м. Севастополь 114 171 103 77 75 51

Із таблиці видно, що найбільше води споживається в індустріально
розвинених областях: Запорізькій — 10,8%, Дніпропетровській — 14,8%.
Донецькій — 13,5%; найменше споживається води в областях досить добре
забезпечених водними ресурсами: Чернівецькій, Волинській, Закарпатській,
Тернопільській.

Таким чином, водоспоживання по областях україни мас велику територіальну
невідповідність між наявними водними ресурсами та їх використанням.

Водоємність галузей народного господарства великою мірою залежить вщ
якості води, що визначаться за кількістю та концентрацією забруднених
стоків, які скидаються у водні об’єкти. Згідно з постановою «Про заходи
щодо припинення забруднення басейнів Чорного та Азовського морів» від
16.01.1997 р. передбачалося повне припинення скидання забруднених стоків
ще до 1985 р. Проте цю постанову не було виконано. У 1997 р. об’єм
забруднених стоків, які . скидалися без очищення, був досить значним
(табл.).

Скидання забруднених стічних вод у природні поверхневі водні об’єкти по
регіонах у 1998р.

(мли, м1)

»

|П І! Всього втому числі Частка у загальному

Регіон (область)

іі І!

без

167 72 95 47

Полтавська 41 0 41 29

Рівненська 28 1 27 27

Сумська 15 0 15 17

Тернопільська 6 1 5 10

Харківська 312 11 301 83

Херсонська 11 10 1 5

Хмельницька 11 — 11 11

Черкаська 29 4 26 18

Чернівецька 15 9 26 29

Чернігівська 34 0 34 29

м. Київ 512 35 477 62

м. Севастополь 10 6 4 23

У результаті сильним залишається забруднення р. Сіверський Донець у
межах Донецької та Луганської областей — головним чином за рахунок
скидання стоків підприємствами хімічної промисловості; р. Інгулець і
Самара — скиданням високомінералізованих шахтних і кар’єрних вод
підприємствами вугільної промисловості та чорної металургії; р. Полтва —
від забруднення стоками Львова. Погіршується екологічна ситуація в
Крас-ноперекопську, Саках, Скадовській курортній зоні, Каркінітському
лимані та Сиваші внаслідок скидання забруднених стоків підприємствами
хімічної промисловості та відведення поливних ; вод з рисових полів.

Доброякісність води визначають за кількістю кишкових парничок в 1 л
води. Чим їх більше, тим більша ймовірність наявності у ній
хвороботворних мікробів.

Згідно з сучасними вимогами у 1 л питної води допускається не більше
трьох кишкових паличок, тобто колі-індекс повинен бути не більше, ніж 3.

Погіршення якісного стану водних ресурсів багато в чому зумовлене
традиційними методами екстенсивного ведення водного господарства: в
минулі десятиліття на більшості народногосподарських об’єктів заходи з
охорони водних ресурсів у широких масштабах і комплексно не проводились,
акцент робився на впровадження очисних систем, що не повністю вирішувало
проблеми охорони водних ресурсів.

Чорне море освоювали греки-кодоністи і називали його Понт-Евксінський,
що означало «Гостинне море». Об’єм води 0,5 млн. м3, довжина- 1148 км,
ширина- 263-615км, площа 400тис. км2, найбільша глибина- 2245 м. Водний
режим молодий — утворився близько 70 тис. років тому. Ріки щороку
приносять 350 км3 прісної води, із них Дунай дає 200 км3, Дніпро -50
км3. Його солоність — 18 г на 1 л води (18 проміле) у верхніх шарах і 20
проміле біля дна. В цілому в інших морях і океанах — 35 г солі на 1 л
води (35 проміле). Чорне море мало б опріснитися від притоку прісної
води, але через Босфор щорічно витікає 400 км3 а з Мармурового моря
зустрічним потоком, що йде нижнім шаром, вливається близько 200 км3.
Тому море має два шари: верхній — чистий, блакитний шар невеликої
глибини, в якому проживають живі організми і нижній — мертвий шар
двокілометрової глибини, через що море в давнину назвали Чорним морем.
Лише в Чорному морі шари води рухаються, чого немає в інших морях.
Переміщення шарів води відбувається на глибині 100-125 м, тому на
більших глибинах відсутній кисень для дихання живих організмів. На
певній глибині існують бактерії які утворюють сіркокислі солі глибинних
вод виділяють сірководень, чому і виникає екологічна проблема життя в
Чорному морі. З 1990 р. провадиться збір інформація про можливість
виникнення непередбачених катаклізмів, пов’язаних з підняттям у верхній
шар мертвої води, і загибелі окремих видів риб і дельфінів, як це вже
було 20-30 років тому.

Академік М.Г. Виноградов у 1989 р. керував експедицією на науковому
судні «Дмитро Менделєєв» з метою вивчення Чорного моря. Вміст сірководню
в морі коливається від кількох десятих міліграма до кількох міліграмів
на 1 літр. Шар води (плівка)- пікноклін не дає перемішуватися верхньому
шару з нижнім. У 1991 р. вченими гідрофізичного інституту проведено
дослідження Чорного моря, які виявили, що сірководень хоч і
піднімається, але він не може виходити вище пікнокліна.

Відомий такий факт: у 80-х роках колір води мертвого моря в Ізраїлі з
блакитного перетворився на чорний. На поверхню піднялися глибинні води
із сірководнем, і все живе загинуло. Це сталося тому, що вода з ріки
Іордан була повністю використана на зрошення.

Підняття чорного шару води знищує все живе, гине планктон, зменшується
кількість різних порід риб, гинуть дельфіни. У 50 рр. у Чорному морі
було 2,5 млн. дельфінів, у 1990 р. — 100 тис, а скільки тепер? Хворіють
дельфіни від промислових стоків, особливо від забруднених хімічними
елементами, міндобривами, гербіцидами, отрутохімікатами. Через
забруднення води закриваються пляжі курортних міст, розмножуються
кишкові хвороби. З’явився новий водяний звір — гребневик, завезений з
Північної Америки (120 видів), він поїдає не лише планктон, а й ікру риб
і розмножується по всьому Чорному морю. У 1989р. налічувалось 800 млн.т
гребневика—по 1,5 кг на 1 м2. У

1990р. кількість планктону-корму зменшилася в 2-3 рази. Забруд

нення води призвело до зменшення кількості риби. Виникла про

блема порятунку Чорного моря.

Азовське море має довжину 380 км, у 3 рази меншу, ніж Чорного моря,
площу — 39 тис. км2, об’єм води 0,29 тис. км3, глибину 7-8 м, найглибше
місце — 17 м. Щорічно море одержує 14 км3 опадів і випаровує 34 км3.
Вода засолюється, тому що води Дону і Кубані використовуються на
зрошення. Зменшується кількість прісноводних риб, а збільшується
кількість риб Чорного моря.

У 1910-1911 рр. виловлювали 2,6 млн. ц. риби, серед якої були осетрові,
білуга, севрюга, короп, лящ, судак, кілька — до 70 видів риб. У 1990 р.
у воді було 2-4г на м3 фітопланктону, зоопланктону 600-700 г на м3
бентоса — 370 г. Міста Маріуполь, Таганрог забруднюють море. У морі
з’явилася медуза-хижак, яка поїдає корм, мальок, а вмираючи — виділяє
отруту. У 1960 р. було відкрито нового хижака у вигляді рослини заввишки
35 см, що поїдає у сім разів більше, ніж важить сам — гідронт. Він
живиться всіма видами водоростей і маленькими тваринами, шкодить
кораблям, попадаючи в труби, там розмножується, закриваючи отвір.

Вилов риби у Азовському морі обмежено до 100 тонн судака та червоної
риби.

Похожие записи