Курсова робота на тему:

Проблеми екології та ресурсозабезпечення металургійного виробництва ПЛАН

Проблеми екології

1.1.Проблеми екології .

1.2.Основна частина – огляд проблем екології.

Хімічне забруднення біосфери.

Аерозольне забруднення атмосфери.

Фотохімічний туман (зміг).

Хімічне забруднення природних вод.

Неорганічне забруднення.

Органічне забруднення.

Забруднення ґрунту.

Пестициди як забруднюючий фактор.

Кислі атмосферні випади на сушу.

1.3.Висновок.

Ресурсозабезпечення мелалургійного виробництва в Україні.

2.1. Значення чорної металургії для розвитку народногосподарського
комплексу України.

2.2. Сировинна база чорної металургії України.

2.3.Структура, сучасний стан та особливості розміщення чорної металурги
України.

2.4.Кольорова металургія України: сировинна база, особливості розміщення
і розвитку.

2.5.Проблеми і перспективи розвитку металургійного комплексу України.

Ресурсозабезпечення мелалургійного виробництва в Світі.

3.1.Металургія.

3.2.Чорна металургія.

3.3.Кольорова металургія. 3.4.Алюмінієва промисловість.
3.5.Міделиварна промисловість. 3.6.Свинцево-цинкова промисловість.
3.7.Олов’яна промисловість.

3.8.Ртутна промисловість. 3.9.Сурм’яна промисловість.
3.10.Видобуток нікелю. 3.11.Видобуток титанових руд.
3.12.Видобуток срібла. 3.13.Видобуток золота.
3.14.Висновки.

Список використаної літератури

1. Проблеми екології

На всіх стадіях свого розвитку людина була тісно зв’язана з навколишнім
світом. Але з тих пір як з’явилося високоіндустрійне суспільство,
небезпечне втручання людини в природу різко підсилилося, розширився
обсяг цього втручання, воно стало багатообразне і зараз грозить стати
глобальною небезпекою для людства. Витрата невідновних видів сировини
підвищується, усе більше орних земель вибуває з економіки, тому що на
них будуються міста і заводи. Людині приходиться усе більше втручатися в
господарство біосфери — тієї частини нашої планети, у якій існує життя.
Біосфера Землі в даний час піддається наростаючому антропогенному
впливу. При цьому можна виділити трохи найбільш істотних процесів,
кожної з який не поліпшує екологічну ситуацію на планеті.

Найбільш масштабним і значної є хімічне забруднення середовища
невластивими їй речовинами хімічної природи. Серед них – газоподібні й
аерозольні забруднювачі промисловопобутового походження. Прогресує і
нагромадження вуглекислого газу в атмосфері. Подальший розвиток цього
процесу буде підсилювати небажану тенденцію убік підвищення
середньорічної температури на планеті. Викликає тривогу в екологів і
триваюче забруднення Світового океану нафтою і нафтопродуктами, що досяг
уже 1/5 його загальної поверхні. Нафтове забруднення таких розмірів може
викликати істотні порушення газо- і водообміну між гідросферою й
атмосферою. Не викликає сумнівів і значення хімічного забруднення ґрунту
пестицидами і її підвищеною кислотністю, що веде до розпаду екосистеми.
У цілому, усі розглянуті фактори, яким можна приписати забруднюючий
ефект, впливають на процеси, що відбуваються в біосфері.

Хімічне забруднення біосфери.

Огляд цієї теми я почну з розгляду тих факторів, що приводять до
погіршення стану однієї з найважливіших складових біосфери — атмосфери.
Людина забруднює атмосферу вже тисячоріччями, однак наслідку уживання
вогню, яким він користався весь цей період, були незначні. Приходилося
миритися з тим, що дим заважав подиху і що сажа лягав чорним покривом на
стелі і стінах житла. Одержуване тепло було для людини важливіше, ніж
чисте повітря і незакопчені стіни печери. Це початкове забруднення
повітря не представляло проблеми, тому що люди жили тоді невеликими
групами, займаючи невимірно велике недоторкане природне середовище. І
навіть значне зосередження людей на порівняно невеликій території, як це
було в класичній стародавності, не супроводжувалося ще серйозними
наслідками.

Так було аж до початку дев’ятнадцятого століття. Лише за останні сто
років розвиток розвиток промисловості “обдарило” нас такими виробничими
процесами, наслідку яких спочатку людина ще не могла собі представити.
Виникли міста-мільйонери, ріст яких зупинити не можна. Усе це —
результат великих винаходів і завоювань людини.

В основному існують три основних джерела забруднення атмосфери:

промисловість;

побутові котельні;

транспорт.

Частка кожного з цих джерел у загальному забрудненні повітря сильно
розрізняється в залежності від місця. Зараз загальновизнано, що
найбільше сильно забруднює повітря промислове виробництво. Джерела
забруднень — теплоелектростанції, що разом з димом викидають у повітря
сірчистий і вуглекислий газ; металургійні підприємства, особливо
кольорової металургії, що викидають у повітря оксиди азоту азоту,
сірководень, хлор, фтор, аміак, з’єднання фосфору, частки і з’єднання
ртуті і миш’яку; хімічні і цементні заводи. Шкідливі гази попадають у
повітря в результаті спалювання палива для нестатків промисловості,
опалення жител, роботи транспорту, спалювання і переробки побутових і
промислових відходів. Атмосферні забруднювачі розділяють на первинні, що
надходять безпосередньо в атмосферу, і вторинні, що є результатом
перетворення останніх.

Аерозольне забруднення атмосфери.

Аерозолі — це тверді чи рідкі частки, що знаходяться в зваженому стані в
повітрі. Тверді компоненти аерозолей у ряді випадків особливо небезпечні
для організмів, а в людей викликають специфічні захворювання. В
атмосфері аерозольні забруднення сприймаються у виді диму, тумана, чи
імли серпанка. Значна частина аерозолей утвориться в атмосфері при
взаємодії твердих і рідких часток між собою чи з водяною парою. Середній
розмір аерозольних часток складає 1-5 мкм. В атмосферу Землі щорічно
надходить близько 1 куб.км. пилоподібних часток штучного походження.
Велика кількість пилових часток утвориться також у ході виробничої
діяльності людей. Зведення про деякі джерела техногенного пилу приведені
нижче:

ВИРОБНИЧИЙ ПРОЦЕС ВИКИД ПИЛУ, МЛН.Т./РІК

1. Спалювання кам’яного вугілля 93,60

2. Виплавка чавуна 20,21

3. Виплавка міді (без очищення) 6,23

4. Виплавка цинку 0,18

5. Виплавка олова (без очищення) 0,004

6. Виплавка свинцю 0,13

7. Виробництво цементу 53,37

Основними джерелами штучних аерозольних забруднень повітря є ТЕС, що
споживають вугілля високої зольності, збагачувальні фабрики,
металургійні, цементні, магнезитові і сажеві заводи. Аерозольні частки
від цих джерел відрізняються великою розмаїтістю хімічного складу.
Найчастіше в їхньому складі виявляються з’єднання

кремнію, кальцію і вуглецю, рідше — оксиди металів: заліза, магнію,
марганцю, цинку, міді, нікелю, свинцю, сурми, вісмуту, селен, миш’яку,
берилія, кадмію, хрому, кобальту, молібдену, а також азбест. Ще більша
розмаїтість властива органічного пилу, що включає алифатичні й
ароматичні вуглеводні, солі кислот. Вона утвориться при спалюванні
залишкових нафтопродуктів, у процесі пиролиза на нафтопереробних,
нафтохімічних і інших подібних підприємствах. Постійними джерелами
аерозольного забруднення є промислові відвали — штучні насипи з
перевідкладеного матеріалу, переважно розкривних порід ( Розкривні
породи ѕ чи породи шари, що видаляються при відкритій розробці корисної
копалини.), утворених при видобутку корисних копалин чи ж з відходів
підприємств переробної промисловості, ТЕС. Джерелом пилу й отрутних
газів служать масові підривні роботи. Так, у результаті одній середнього
по масі вибуху (250-300 тонн вибухових речовин) в атмосферу викидається
близько 2 тис. куб.м. умовні оксиди вуглецю і більш 150 т. пилу.
Виробництво цементу й інших будівельних матеріалів також є джерелом
забруднення атмосфери пилом. Основні технологічні процеси цих виробництв
— здрібнювання і хімічна обробка шихт, напівфабрикатів і одержуваних
продуктів у потоках гарячих газів завжди супроводжується викидами пилу й
інших шкідливих речовин в атмосферу. До атмосферних забруднювачам
відносяться вуглеводні — насичені і ненасичені, що включають від 11 до
13 атомів вуглецю.Вони піддаються різним перетворенням, окислюванню,
полімеризації, взаємодіючи з іншими атмосферними забруднювачами після
порушення сонячною радіацією. У результаті цих реакцій утворяться
перекісні з’єднання, вільні радикали, з’єднання вуглеводнів з оксидами
азоту і сірки часто у виді аерозольних часток. При деяких погодних
умовах можуть утворюватися особливо великі скупчення шкідливих
газоподібних і аерозольних домішок у приземному шарі повітря. Звичайно
це відбувається в тих випадках, коли в шарі повітря безпосередньо над
джерелами газопилевої емісії існує інверсія — розташування шаруючи більш
холодного повітря під теплим, що перешкоджає повітряних мас і затримує
перенос домішок нагору. У результаті шкідливі викиди зосереджуються під
шаром інверсії, зміст їх у землі різко зростає, що стає однієї з причин
утворення раніше невідомого в природі фотохімічного тумана.

Фотохімічний туман (зміг).

Фотохімічний туман являє собою багатокомпонентну суміш газів і
аерозольних часток первинного і вторинного походження. До складу
основних компонентів смогу входять: озон, оксиди азоту і сірки, численні
органічні сполучення перекисної природи, називані в сукупності
фотооксидантами. Фотохімічний смог виникає в результаті фотохімічних
реакцій за певних умов: наявності в атмосфері високої концентрації
оксидів азоту, вуглеводнів і інших забруднювачів, інтенсивної сонячної
радіації і чи затишності дуже слабкого обміну повітря в приземному шарі
при могутній і, протягом не менш доби, підвищеної інверсії. Стійка
безвітряна погода, що звичайно супроводжується інверсіями, необхідна для
створення високої концентрації реагуючих речовин. Такі умови створюються
частіше в червні-вересні і рідше узимку. При тривалій ясній погоді
сонячна радіація викликає розщеплення молекул диоксида азоту з
утворенням оксиду азоту й атомарного кисню. Атомарний кисень з
молекулярним киснем дають озон. Здавалося б, останній, окисляючи оксид
азоту, повинний знову перетворюватися в молекулярний кисень, а оксид
азоту — у диоксид. Але цього не відбувається. Оксид азоту вступає в
реакції з олефинами вихлопних газів, що при цьому розщеплюються по
подвійному зв’язку й утворять осколки молекул і надлишок озону. У
результаті продовжуваної дисоціації нові маси диоксида азоту
росщеплюються і дають додаткові кількості озону. Виникає циклічна
реакція, у підсумку якої в атмосфері поступово накопичується озон. Цей
процес у нічний час припиняється. У свою чергу озон вступає в реакцію з
олефинами. В атмосфері концентруються різні перекиси, що у сумі й
утворять характерні для фотохімічного тумана оксиданти. Останні є
джерелом так званих вільних радикалів, що відрізняються особливою
реакційною здатністю. Такі смоги — нерідке явище над Лондоном, Парижем,
Лос-Анджелесом, Нью-Йорком і іншими містами Європи й Америки. По своєму
фізіологічному впливі на організм людини вони вкрай небезпечні для
дихальної і кровоносної системи і часто бувають причиною передчасної
смерті міських жителів з ослабленим здоров’ям.

Хімічне забруднення природних вод.

Усяка чи водойма водяне джерело зв’язане з навколишньою його зовнішнім
середовищем. На нього впливають умови формування поверхневого чи
підземного водяного стоку, різноманітні природні явища, індустрія,
промислове і комунальне будівництво, транспорт, господарська і побутова
діяльність людини. Наслідком цих впливів є внесення у водяне середовище
нових, невластивих їй речовин — забруднювачів, що погіршують якість
води. Забруднення, що надходять у водяне середовище, класифікують
по-різному, у залежності від підходів, критеріїв і задач. Так, звичайно
виділяють хімічне, фізичне і біологічне забруднення. Хімічне забруднення
являє собою зміну природних хімічних свойств вода за рахунок збільшення
змісту в ній шкідливих домішок, як неорганічної (мінеральні солі,
кислоти, луги, глинисті частки), так і органічної природи (нафта і
нафтопродукти, органічні залишки, певерхнево активні речовини,
пестициди).

Неорганічне забруднення.

Основними неорганічними (мінеральними) забруднювачами прісних і морських
вод є різноманітні хімічні сполуки, токсичні для мешканців водяного
середовища. Це з’єднання миш’яку, свинцю, кадмію, ртуті, хрому, міді,
фтору. Більшість з них попадає у воду в результаті людської діяльності.
Важкі метали поглинаються фітопланктоном, а потім передаються по
харчовому ланцюзі більш високоорганізованим організмам. Токсичний ефект
деяких найбільш розповсюджених забруднювач гідросфери представлений у
таблиці:

Речовина Планктон Ракоподібні Молюски Риби

Мідь +++ +++ +++ +++

Цинк + ++ ++ ++

Свинець — + + +++ —

Ртуть ++++ +++ +++ +++

Кадмій — ++ ++ ++++ —

Хлор — +++ ++ +++ —

Роданит — ++ + ++++ —

Ціанід — +++ ++ ++++ —

Фтор — + ++ — —

Сульфід — ++ + +++ —

Ступінь токсичності (примітка)

— — відсутній

+ — дуже слабка

++ — слабка

+++ — сильна

++++ — дуже сильна

Крім перерахованих у таблиці речовин, до небезпечних забруднювачів
водяного середовища можна віднести неорганічні кислоти і підстави, що
обумовлюють широкий діапозон рн (p ѕ кислотно-лужний баланс.)
промислових стоків (1,0 — 11,0) і здатних змінювати рн водяного
середовища до значень 5,0 чи вище 18,0, тоді як риба в прісній і
морській воді може існувати тільки в інтервалі рн 5,0 — 8,5. Серед
основних джерел забруднення гідросфери мінеральними речовинами і
біогенними елементами варто згадати підприємства харчової промисловості
і сільське господарство. Зі зрошуваних земель щорічно вимивається
близько 6 млн.т. солей. ДО 2000 року можливе збільшення їхньої маси до
12 млн.т./рік. Відходи, що містять ртуть, свинець, мідь локалізовані в
окремих районах у берегів, однак деяка їхня частина виноситься далеко за
межі територіальних вод. Забруднення ртуттю значно знижує первинну
продукцію морських екосистем, придушуючи розвиток фітопланктону.
Відходи, що містять ртуть, звичайно накопичуваються в донних
відкладеннях чи заток естуаріях рік. Подальша її міграція
супроводжується нагромадженням метилової ртуті і її включенням у
трофічні ланцюги водяних організмів. Так, сумну популярність придбала
хвороба Минамата, уперше виявлену японськими вченими в людей, що вживали
в їжу рибу, виловлену в затоці Минамата, у який безконтрольно скидали
промислові стоки з техногенною ртуттю.

Органічне забруднення.

Серед внесених в океан із суші розчинних речовин, велике значення для
мешканців водяного середовища мають не тільки мінеральні, біогенні
елементи, але й органічні залишки. Винос в океан органічної речовини
оцінюється в 300 — 380 млн.т./рік. Стічні води, що містять суспензії
органічного чи походження розчинена органічна речовина, пагубно
впливають на стан водойм. Осаджуючи, суспензії заливають дно і
затримують чи розвиток цілком припиняють життєдіяльність даних
мікроорганізмів, що беруть участь у процесі самоочищення вод. При гнитті
даних опадів можуть утворюватися шкідливі з’єднання й отруйні речовини,
що приводять до забруднення усієї води в річці. Наявність суспензій
ускладнюють також проникнення світла в глиб води і сповільнює процеси
фотосинтезу. Одним з основних санітарних вимог, пропонованих до якості
води, є зміст у ній необхідної кількості кисню. Шкідливу дію роблять усі
забруднення, що так чи інакше з- діють зниженню змісту кисню у воді.
Поверхнево-активні речовини — жири, олії, мастильні матеріали — утворять
на поверхні води плівку, що перешкоджає газообміну між водою й
атмосферою, що знижує ступінь насиченості води киснем. Значний обсяг
органічних речовин, більшість з який не властиво природним водам,
скидається в ріки разом із промисловими і побутовими стока-ми.
Наростаюче забруднення водойм і водостоків спостерігається у всіх
промислових країнах. Інформація про зміст деяких органічних речовин у
промислових стічних водах надана нижче:

ЗАБРУДНЮЮЧІ РЕЧОВИНИ КІЛЬКІСТЬ У СВІТОВОМУ СТОЦІ

МЛН.Т./РІК

1. Нафтопродукти — 26,563

2. Феноли — 0,460

3. Відходи виробництв синтетичних волокон — 5,500

4. Рослинні органічні залишки — 0,170

5. Усього — 33,273

У зв’язку зі швидкими темпами урбанізації (урбанізація, зосередження
населення, матеріального і духовного життя в містах) і трохи
уповільненим будівництвом очисних чи споруджень їхньою незадовільною
експлуатацією водяні басейни і ґрунт забруднюються побутовими відходами.
Особливо відчутне забруднення у водоймах з уповільненим чи плином
непротічних (водоймища, озера). Розкладаючи у водяному середовищі,
органічні відходи можуть стати середовищем для патогенних організмів
(патогенний організм тобто хвороботворний.). Вода, забруднена
органічними відходами, стає практично непридатної для питва й інших
потреб. Побутові відходи небезпечні не тільки тим, що є джерелом деяких
хвороб людини (черевний тиф, дизентерія, холера), але і тим, що
вимагають для свого розкладання багато кисню. Якщо побутові стічні води
надходять у водойму в дуже великих кількостях, то зміст розчинного кисню
може понизиться нижче рівня, необхідного для життя морських і
прісноводних організмів.

Забруднення ґрунту.

Ґрунтовий покрив Землі являє собою найважливіший компонент біосфери
Землі. Саме ґрунтова оболонка визначає багато процесів, що відбуваються
в біосфері.

Найважливіше значення ґрунтів складається в акумулюванні органічної
речовини, різних хімічних елементів, а також енергії. Ґрунтовий покрив
виконує функції біологічного поглинача, руйнівника і нейтралізатора
різних забруднень. Якщо ця ланка біосфери буде зруйновано, то сформоване
функціонування біосфери необернено порушиться. Саме тому надзвичайно
важливе вивчення глобального біохімічного значення ґрунтового покриву,
його сучасного стану і зміни під впливом антропогенної діяльності. Одним
з видів антропогенного впливу є забруднення пестицидами.

Пестициди як забруднюючий фактор.

Відкриття пестицидів — хімічних засобів захисту рослин і тварин від
різних шкідників і хвороб — одне з найважливіших досягнень сучасної
науки. Сьогодні у світі на 1 га. наноситься 300 кг. хімічних засобів.
Однак у результаті тривалого застосування пестицидів у сільському
господарстві медицині (боротьба з переносниками хвороб) майже повсюдно
відрізняється зниження з ефективності внаслідок розвитку резистентних
рас шкідників і поширенню “нових” шкідливих організмів, природні вороги
і конкуренти яких були знищені пестицидами. У той же час дія пестицидів
сталася виявлятися в глобальних масштабах. З величезної кількості комах
шкідливими є лише 0,3% чи 5 тис. видів. У 1250-ти видів виявлена
резистентність до пестицидів. Це збільшується явищем перехресної
резистенції, що полягає в тім, що підвищена стійкість до дії одного
препарату супроводжується стійкістю до з’єднань інших класів. З
загальбіологічних позицій резистентність можна розглядати як зміну
популяцій у результаті переходу від чуттєвого штаму до стійкого штаму
того ж виду внаслідок добору, викликаного пестицидами. Це явище зв’язане
з генетичними, фізіологічними і біохімічними перебудовами організмів.

Непомірне застосування пестицидів (гербіцидів, інсектицидів,
дефоліантів) негативно впливає на якість ґрунту. У зв’язку з цим
посилено вивчається доля пестицидів у ґрунтах і можливості і можливості
їх знешкоджувати хімічними і біологічними способами. Дуже важливо
створювати і застосовувати тільки препарати з невеликою тривалістю
життя, вимірюваної чи тижнями місяцями. У цій справі вже досягнуті
визначені успіхи і впроваджуються препарати з великою швидкістю
деструкції, однак проблема в цілому ще не вирішена.

Кислі атмосферні випади на сушу.

Одна з найгостріших глобальних проблем сучасності і доступного для
огляду майбутнього — це проблема зростаючої кислотності атмосферних
опадів і ґрунтового покриву. Райони кислих ґрунтів не знають посух, але
їхня природна родючість зменшена і хитливо; вони швидко виснажуються і
врожаї на них низькі. Кислотні дощі викликають не тільки підкислення
поверхневих вод і верхніх обріїв ґрунтів. Кислотність зі спадними
потоками води поширюється на весь ґрунтовий профіль і викликає значне
підкислення ґрунтових вод. Кислотні дощі виникають у результаті
господарської діяльності людини, що супроводжується емісією колосальних
кількостей оксилов сірки, азоту, вуглецю. Ці оксили, надходячи в
атмосферу переносяться на великі відстані, взаємодіють з водою і
перетворюються в розчини суміші сірчистої, сірчаної, азотистої, азотної
і вугільної кислот, що випадають у виді “кислих дощів” на сушу,
взаємодіючи з рослинами, ґрунтами, водами. Головними джерелами в
атмосфері є спалювання сланців (сланець ѕ шаруваті гірські породи, що
володіють здатністю розколюватися на тонкі пластини, шари.), нафти,
вугіль, газу в індустрії, у сільському господарстві, у побуті.
Господарська діяльність людини майже вдвічі збільшила надходження в
атмосферу оксилов сірки, азоту, сірководню й оксиду вуглецю. Природно,
що це позначилося на підвищенні кислотності атмосферних опадів, наземних
і ґрунтових вод. Для рішення цієї проблеми необхідно збільшити обсяг
систематичних представницьких вимірів з’єднань забруднюючих атмосферу
речовин на великих територіях.

Охорона природи — задача нашого століття, проблема, що стала соціальної.
Снову і знову ми чуємо про небезпеку, що грозить навколишньому
середовищу, але дотепер багато хто з нас вважають їхній неприємної, але
неминучим породженням цивілізації і думають, що ми ще встигнемо
справиться з всіма утрудненнями, що виявилися. Однак, вплив людини на
навколишнє середовище прийняло загрозливі масштаби. Щоб у корені
поліпшити положення, знадобляться цілеспрямовані і продумані дії.
Відповідальна і діюча політика стосовно навколишнього середовища буде
можлива лише в тому випадку, якщо ми нагромадимо надійні дані про
сучасний стан середовища, обґрунтовані знання про взаємодію важливих
екологічних факторів, якщо розробить нові методи зменшення і запобігання
шкоди, нанесеної Природі Людиною.

2. Ресурсозабезпечення мелалургійного виробництва в Україні.

2.1. ЗНАЧЕННЯ ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ

ДЛЯ РОЗВИТКУ НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОГО

КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Чорна металургія є фундаментом індустріального розвитку багатьох країн
світу. Від чорної металургії в першу чергу залежить розвиток важкої
промисловості. Без металургії як виробника конструкційних матеріалів
неможливий розвиток машинобудування, а в зв’язку з цим і розвиток
науково-технічного прогресу, її продукція є основою розвитку
будівництва, усіх видів транспорту, особливо залізничного і
трубопровідного. Вона має велике значення для оснащення необхідною
технікою сільського господарства.

Чорна металургія є галуззю спеціалізації України в загальному поділі
праці країн СНД. У складі колишнього Радянського Союзу Україна давала в
1989—1990 pp. 45,6% товарної залізної руди, 77% марганцевої руди, 45%
виробництва чавуну, 34,4% виробництва сталі, 34,5% готового прокату, 33%
сталевих труб. Цій галузі належить одне з провідних місць у сучасній
економіці України. За даними 1997 р. на її частку припадало 23,2%
вартості продукції основних галузей промисловості країни.

Україна належить до країн Європи і світу з найбільш розвинутою
металургією. Навіть в умовах економічної кризи вона поступається за
показниками виробництва основної продукції цієї галузі в Європі тільки
Німеччині.

Продукція чорної металургії має велике значення у зовнішній торгівлі
України, є її головною експортноспроможною галуззю.

Великий вплив має чорна металургія на розвиток і розміщення
машинобудування, хімічної промисловості, енергетики. В металургії значно
розвинуте комбінування виробництва. На її відходах працюють виробництва
будівельних матеріалів, мінеральних добрив тощо.

Ця галузь є потужним фактором формування ТГТК. Вона виділяється значною
концентрацією виробничого процесу — величиною підприємств і формуванням
їх територіальних осередків. В місцях розміщення її основних підприємств
зосереджується важке машинобудування, коксохімія, хімія, виробництво
вогнетривких матеріалів тощо; формуються великі транспортні вузли,
швидко виростають великі і крупні міста.

2.2.СИРОВИННА БАЗА ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ

В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку
металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші, що мають світове
значення, паливно-сировинні бази чорної металургії — Донецький
кам’яновугільний, з коксівними марками вугілля, Криворізький
залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі,
практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин.

Віддаль від Кривого Рога до центрального району Донбасу — Горлівки (по
прямій) становить 345 км, а від Західного Донбасу, який доходить до
Павлограда (Дніпропетровська обл.), — близько 150 км. Між зазначеними
басейнами пролягає потужне джерело водопостачання — р. Дніпро.

Такого поєднання найважливіших сировинних матеріалів, енергетичного і
технологічного палива, водних ресурсів, необхідних для розвитку чорної
металургії, і такої концентрації їх на порівняно невеликій території
немає в жодній країні світу.

Металургія США, Великобританії, Німеччини, Франції працює на імпортній
марганцевій руді. Японія розвиває свою чорну металургію на основі
імпорту паливних і сировинних ресурсів, які доставляються морським
транспортом з країн, віддалених від неї на тисячі кілометрів. Залізну
руду імпортують також і деякі європейські країни.

Залізорудна база чорної металургії України представлена Криворізьким і
Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Керченським родовищами.

Криворізький басейн розташований у західній частині Дніпропетровської
області в басейні річки Інгулець. Він простягнувся вздовж Інгульця на
100 км від ст. Миколо-Козельськ на півдні до с. Жовте на півночі. Ширина
рудоносної смуги змінюється від 2—3 до 7 км. Руди басейну досить
різноманітні. Вони залягають на глибині від 100 до 600 м, а на окремих
ділянках — і до 2000 м. Багаті руди (переважно мартітові і
гематіто-мартітові з вмістом заліза 50—62% і більше) добуваються тільки
шахтним способом. Бідні руди (залізисті кварцити) з вмістом заліза
28—39% видобувають відкритим способом (кар’єрним), їх запаси оцінюють у
30,6 млрд. т. Розвідані запаси залізних руд Криворізького басейну
становлять близько 18 млрд. т. Цей басейн за запасами належить до
найбільших у світі.

Кременчуцький залізорудний басейн розташований на території
Кременчуцького району Полтавської області, за 15—20 км від Кременчука на
лівому березі Дніпра. Рудоносна територія вузькою смугою простягнулась з
півдня на північ на 45 км. Басейн має вигідне транспортно-географічне
положення. На півдні він знаходиться в шести кілометрах від Дніпра,
середня частина території перетинається залізницею Полтава—Кременчук.
Розвідані запаси залізних руд становлять 4,5 млрд. т.
Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не завершені. В басейні є руди
з вмістом заліза до 69%, але основну їх частину становлять руди з
вмістом заліза 35—38%. Експлуатація басейну відкритим способом почалася
з 1955 р.

Білозерський залізорудний район об’єднує декілька родовищ. Він
розташований на лівому березі Дніпра, на південь від Запоріжжя.

Район має зручні залізничні і річкові транспортні зв’язки. На березі
Каховського водосховища збудовано місто Дніпрорудний, яке є портом для
відправки руди по Дніпру.

Загальні запаси руд району (до глибини 1500 м) становлять близько 1,4
млрд. т. На частку багатих руд з вмістом заліза 60— 64% припадає близько
600 млн. т. Решта запасів руд має переважно вміст заліза 46—48%. В
перспективі у районі збільшиться використання значних запасів залізистих
кварцитів з вмістом заліза 25—40%, які після збагачення перетворюються в
концентрат з вмістом заліза 65—70%. Видобуток руди в районі відкритим
способом почався з 1969 р. Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не
завершені.

Про наявність залізних руд на території Керченського півострова було
відомо ще наприкінці XIX ст., але ґрунтовні геологічні дослідження його
запасів проводилися з 1926 р. і в повоєнний період. Керченський
залізорудний район охоплює кілька родовищ, які розташовані на північному
і східному узбережжі півострова. Загальні запаси становлять 1,8 млрд. т.
Вміст заліза в руді сягає 37—40%. Крім того, в руді є значні домішки
марганцю, ванадію, фосфору, миш’яку.

У зв’язку з цим керченська руда використовується тільки на комбінаті
«Азовсталь», куди вона доставляється по Азовському морю.

Придніпровський марганцеворудний басейн за запасами і видобутком руд є
другим у світі. В ньому зосереджено 80% запасів марганцю колишнього
Радянського Союзу. В 1989—1990 pp. Україна забезпечувала 75%
загальносоюзного видобутку марганцевих руд.

Басейн розташований у південній частині Дніпропетровської і Запорізької
областей і складається з трьох підрайонів: Нікопольського (запаси понад
1 млрд. т), Великотокмакського (запаси 1,4 млрд. т) і Інгулецького
(запаси близько 600 млн. т), розташованого між річками Інгулець і
Дніпро. Загальні запаси басейну перевищують З млрд. т. На даний час
експлуатується переважно Нікопольський підрайон.

Промисловий видобуток марганцю розпочався з 1886 р. Видобуток руди
здійснюється переважно відкритим способом. В Україні відкриті марганцеві
родовища також в Одеській, Івано-Франківській областях і в Карпатах.

В Україні з рідкісних металів, які використовуються в чорній металургії
як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану і
хрому.

Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля міста
Вольногорськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і
Стремигородське в північній частині Житомирської області. Всі основні
родовища хромітів знаходяться в Кіровоградській і Дніпропетровській
областях, але вони не мають промислової розробки, і тому потреби
металургії України в хромі задовольняються поки що за рахунок його
імпорту.

Для забезпечення потреб чорної металургії в необхідній кількості
товарної руди значного розвитку набула гірничорудна промисловість.
Видобуток залізної і марганцевої руд здійснюється як підземним, так і
відкритим способом.

У довоєнний період у Криворізькому басейні основна частка у видобутку
товарної руди припадала на підземний спосіб. У зв’язку з інтенсивним
використанням пластів багатих руд, розташованих близько до поверхні, їх
запаси на цих горизонтах значно скоротилися і виникла потреба різкого
збільшення глибини шахт. На реконструйованих у повоєнний період основних
шахтах глибина їх досягла 1000—1200 м, а видобуток руди підвищився від
500— 1000 тис. т до 1—2 млн. т на рік, а на окремих шахтах («Гигант»,
«Северная», «Саксагань») він досягнув 3—5 млн. т і більше.

Одночасно з розвитком підземного видобутку руди швидкими темпами
розвивається відкритий спосіб (кар’єрний). Відкритий спосіб має
величезні перспективи, оскільки він забезпечує широке використання
великих запасів бідних руд. Цей спосіб обумовив створення потужних
гірничозбагачувальних комбінатів (ГЗК), до складу яких входять
збагачувальні фабрики, аглофабрики і кар’єри. Перші виробляють з бідної
руди її концентрат з вмістом заліза 62%, а другі перетворюють його в
офлюсований агломерат, повністю готовий для доменної плавки.

На території Криворізького басейну діє більше двох десятків 1 крупних
шахт і кар’єрів, працює п’ять ГЗК: Північний, Центральний,
Новокриворізький, Південний і Інгулецький. Найпотужніший серед них —
Південний.

До гірничорудної промисловості України належать також Кременчуцький,
Білозерський і Комиш-Бурунський ГЗК, а також рудники і кар’єри
Нікопольського марганцеворудного басейну, Самотканський і Іршанський
комбінати з видобутку і збагачення титанових руд.

Важливою складовою частиною металургійного комплексу є видобуток
флюсових вапняків і вогнетривкої сировини (доломітів, магнезитів,
вогнетривких глин тощо), а також виробництво вогнетривких матеріалів,
необхідних для виплавки металу, будівництва доменних і мартенівських
печей, розливки сталі та ін.

Головні родовища цієї сировини, які експлуатуються, знаходяться в
Донбасі і в Автономній Республіці Крим. Необхідні для виплавки чавуну
флюсові вапняки видобувають біля Докучаєвська і Ново-Троїцького
Донецької області. Великі запаси їх знаходяться також в районі Балаклави
(біля Севастополя). Найбільш якісним для виробництва флюсів є
магнезіальні вапняки. Основні поклади їх знаходяться в Докучаєвському і
Ново-Троїцькому родовищах. Запаси вапняків в Україні майже невичерпні. В
Донецькій області також зосереджені і основні родовища доломітів
(Карубське, Докучаївське, біля станції Микитівка та міста Сіверськ).
Найбільшими родовищами вогнетривких глин в Україні, які тепер
розробляються, є Часів’ярське і Новорайське Донецької області, їх запаси
доповнюються новими родовищами, що відкриті в Дніпропетровській,
Кіровоградській, Запорізькій областях.

Важливе значення для виробництва вогнетривких матеріалів має каолін.
Його запаси в Україні перевищують 80% всіх їх запасів в СНД.
Найважливіші з розвіданих родовищ каоліну знаходяться в
Дніпропетровській, Донецькій, Черкаській, Вінницькій, Полтавській
областях.

В Україні на базі крупних запасів нерудної сировини і великого попиту на
неї з боку чорної металургії значного розвитку набула промисловість по
виробництву вогнетривких матеріалів (шамотної і динасової цегли для
печей, магнезитових, хромомагнезитових виробів та ін.) і флюсів. Вона
представлена 13 основними спеціалізованими підприємствами.

В Донецькій області розташована переважна більшість підприємств цієї
галузі. Вони дають 90% всього обсягу її валової продукції. До найбільших
з них відносяться Часів’ярський і Велико-Анадольський заводи
вогнетривкої цегли, Докучаєвський флюсодоломітний комбінат,
Красногорівський і Кіндратівський дінасо-ві заводи, Микитівський
доломітний завод, Артемівський комбінат вогнетривів.

До цієї групи підприємств належать також Запорізький завод вогнетривких
матеріалів і Приазовське рудоуправління (Запорізька обл.), Ватутінський
комбінат вогнетривких матеріалів (Черкаська обл.), Христофорівський
завод вогнетривких блоків і бетонів (Дніпропетровська обл.).

2.3. СТРУКТУРА, СУЧАСНИЙ СТАН

ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ЧОРНОЇ

МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ

Виникнення більшості металургійних заводів України відбулося по суті в
останній чверті XIX ст. З 1872 по 1899 pp. їх було збудовано 14. Частина
їх з різних причин через короткий час припинила своє існування.

У радянський період розвиток чорної металургії в Україні відбувався
швидкими темпами. Були реконструйовані і розширені старі малопотужні
заводи — Алчевський, Макіївський, Єнакієв-ський, Донецький,
Маріупольський ім. Ілліча, Дніпропетровський ім. Петровського та ін.

Одночасно були збудовані такі гіганти чорної металургії, як «Азовсталь»,
«Запоріжсталь», Криворізький ім. В. І. Леніна.

Нині в Україні налічується 50 основних підприємств чорної металургії, у
складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, 3 феросплавних
заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничо-збагачувальних
комбінатів і 3 основних заводи металоконструкцій.

Розвиток металургії як інтегральної галузі промисловості не міг бути
забезпечений без одночасного інтенсивного розвитку органічно зв’язаних з
нею галузей і виробництв, які створюють разом потужний металургійний
комплекс.

До складу металургійного комплексу України включається ряд підгалузей і
виробництв, без яких неможливо забезпечити виробництво металу. Це такі:

видобуток, збагачення і агломерація залізних, марганцевих та Інших руд;

виробництво чавуну, доменних феросплавів сталі і прокату;

виробництво електроферосплавів;

повторна переробка чорних металів;

коксування кам’яного вугілля;

видобуток сировини і виробництво вогнетривких будівельних матеріалів
(глин, доломітів та ін.), а також флюсових вапняків; випуск металевих
конструкцій тощо.

Металургійний комплекс України досяг найвищого рівня розвитку в
1980—1990 pp. У зв’язку з розривом інтенсивних економічних зв’язків з
Росією та іншими країнами СНД, економічною кризою і занепадом економіки
та значним скороченням внутрішнього споживання металу в тяжкому стані
опинилася і металургійна промисловість. Про це свідчать такі дані (табл.
20):

Таблиця 20

ВИРОБНИЦТВО ОСНОВНИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ ЧОРНОЇ МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ у
1980—1997 pp., млн. т*

Роки Види продукції

Чавун Сталь Готовий прокат Стальні труби Видобуток руд Виробництво
коксу

млн. т

млн. м

залізної

марганцевої

1980 46,5 53,7 36,0 6,3 586 125,5 6,9 38,9

1985

47,1

55,0

37,7

6,7

615

120,0

7,1

34,5

1990

44,9

52,6

38,6

6,5

599

105,0

7,1

34,7

1991

36,6

45,0

32,8

5,6

535

85,5

6,6

28,4

1993

27,1

32,6

24,2

3,1

426

65,5

4,3

20,6

1995

18,0

22,3

16,6

1,6

191

50,7

3,2

15,2

1997

20,6

25,6

20,8

1,8

215

53,4

3,0

16,4

* Статистичний щорічник України за 1997 р. — К.: Українська
енциклопедія, 1998. — С. 186; За даними Міністерства промислової
політики України.

З наведених даних видно, що за останні сім років різко скоротилося
виробництво всіх видів продукції металургійного комплексу. Криза у
вугільній промисловості позначилась на скороченні видобутку коксівного
вугілля і виробництві коксу. Металургійні заводи не працюють на повну
потужність. Виробництво основних видів продукції комплексу — чавуну і
сталі скоротилося більш ніж удвічі, прокату — майже вдвічі. А видобуток
залізної руди зменшився майже в 2,5 раза, марганцевої руди — більше ніж
у 2 рази.

Сучасний стан чорної металургії України характеризується небувалим
кризовим спадом, який різко проявився з 1995 р. З 50 доменних печей
простоювали або працювали не на повну потужність 27; з 65 мартенівських
печей — відповідно 28, з 23 конвертерів — 11, з 69 прокатних станів —
30. На окремих заводах рентабельність знизилася до 4—5%. Дніпровський
металургійний комбінат ім. Дзержинського став збитковим, а Макіївський —
збанкрутів.

Сучасна металургія характеризується наявністю заводів з повним і
неповним металургійним циклом. Повний металургійний цикл включає
виробництво чавуну, сталі і прокату. Заводи неповного циклу мають, як
правило, один або два з трьох технологічних циклів: виробництво чавуну і
сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату.
Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється різними
причинами, а саме:

• історичними — будівництво заводу здійснювалося, виходячи з можливостей
і технічного рівня того часу, а невелика потужність заводу не вимагала
крупних джерел водопостачання та інших ресурсів. Для розширення заводу в
більш пізніший час виявлялась відсутність резервних територій, зони
санітарних розривів навколо заводу, сприятливих транспортних зв’язків
тощо;

• економічними — орієнтація заводу на старі, близько розташовані джерела
палива і сировини змінилася в зв’язку з їх виснаженням, а нові джерела
розташовані на великих віддалях, тому завод залишився на виробництві
тільки одного із трьох видів основної продукції;

• екологічними — в крупних машинобудівних районах і центрах, де висока
концентрація промислових підприємств, які забруднюють природне
середовище, з екологічних міркувань краще мати поруч завод тільки з
виробництва сталі і прокату чи тільки прокату із сталі, доставленої з
віддалених заводів.

Заводи переробної металургії розміщуються в основному в районах
розвинутого машинобудування, де нагромаджуються значні відходи
металообробки і металобрухт.

Крім зазначених металургійних заводів, є ще і так звана «мала
металургія». Вона представлена окремими цехами по виробництву сталі і
прокату на крупних машинобудівних заводах, які створюються з метою
використання відходів металу і забезпечення безперебійного постачання
конструкційного матеріалу.

Чорна металургія України відзначається високою виробничою і
територіальною концентрацією підприємств. В результаті реконструкції і
розширення старих заводів середня потужність одного металургійного
заводу становить близько 2,5 млн. т чавуну і більше ніж 2 млн. т сталі
на рік. Основна частина металу в країні випускається заводами потужністю
понад 2 млн. т на рік. Переважна більшість металургійних підприємств
України являє собою сучасні потужні комбінати.

Металургійні комбінати України, як і в індустріальне розвинутих країнах,
є основними підприємствами галузі. На них забезпечується комбінування
виробництва — технологічний зв’язок виплавки металу з коксохімічним
виробництвом, що сприяє досягненню більш високої економічної і
екологічної ефективності виробництва (таке комбінування робить також
металургійне виробництво менш екологічно шкідливим; коксовий газ, як
паливо, по трубах передасться в мартенівський цех виплавки сталі, а
доменний газ використовується як паливо для коксових батарей і як
хімічна сировина.)

Найбільшими металургійними комбінатами України, потужність яких
становить 5 млн. т і більше металу за рік, є «Азовсталь»,
«Запоріжсталь», «Криворіжсталь».

Україна має найбільші в світі металургійні агрегати за їх потужністю.
Так, наприклад, в Кривому Розі споруджено найбільш потужну доменну піч
об’ємом в 5000 м3, яка може дати 4 млн. т чавуну за рік, тобто стільки,
скільки вся Росія виробила його в 1913 р. На інших заводах потужність
доменних печей становить до 3 тис. м3.

Розвиток металургії в Україні в радянський період відзначався великими
досягненнями. В результаті інтенсифікації металургійного процесу
широкого розвитку набуло швидкісне сталеваріння в мартенівських печах і
в конверторах, а в 80-х роках активно освоювалася технологія бездоменної
і безкоксової виплавки металу. І все ж таки при всьому цьому у
будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових
металургійних заводів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на
виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи
віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва
сталі, яке забезпечує вищу її якість. У Німеччині, Франції,
Великобританії, Італії більш ніж 2/3 сталі виробляється конверторами і
електричними печами. В Україні в 1997 р. електросталь і
киснево-конверторна сталь разом становили менше половини її всієї
виплавки.

Розвиток чорної металургії супроводжувався значним нарощуванням
потужностей коксохімічної промисловості. Коксохімічна промисловість є
основною складовою частиною металургійного комплексу. Коксохімічні
заводи розміщуються в районах видобутку коксівних марок кам’яного
вугілля або в крупних металургійних центрах, розташованих за межами
вугільних районів Донбасу. Ця галузь забезпечує металургію технологічним
паливом (коксом, коксовим газом), а хімічну промисловість — цінною
сировиною.

До революції все виробництво коксу в Росії було зосереджено в Донбасі. У
1929 р. питома вага України у виробництві коксу становила 96,3%, а на
1940 р. вона зменшилася до 74,5%. Всього на цей рік було вироблено 15,7
млн. т коксу.

За радянський період були реконструйовані і значно збільшили свою
потужність старі коксохімічні заводи Макіївки, Алчевська, Єнакієвого,
Краматорська та ін. і водночас будувались нові в Маріуполі, Горлівці,
Запоріжжі, Кривому Розі, Дніпродзержинську. В повоєнний період поблизу
Донецька і Макіївки (залізнична станція Авдіївка) було збудовано крупний
сучасний коксохімічний завод для забезпечення потреб у коксі всього
металургійного району.

У 1965 р. в Україні було вироблено 35 млн. т коксу, а в 1990 р. — 34,7
млн. т. Наприкінці 1997 р. його виробництво знизилося до 16,4 млн. т,
тобто до рівня 1940 р.

Головним виробником коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає
більше половини всього його випуску в країні.

Усього в металургійному районі України працює 16 коксохімічних заводів,
з них у Донецькій області — 9, Луганській — 2, Дніпропетровській — 4,
Запорізькій — 1.

Значного розвитку в металургії України набули нові галузі — трубна і
феросплавна. Важливим фактором, який прискорив нарощування потужностей
трубного виробництва в Україні, стало інтенсивне будівництво
магістральних нафто- і газопроводів із колишнього Радянського Союзу в
Західну Європу. В зв’язку з швидким зростанням попиту на труби особливо
великого діаметра їх виробництво збільшилося не тільки на основних
трубопрокатних заводах — Нікопольському і Харцизькому, а й на
Новомосковському, Луганському, Дніпропетровському трубопрокатних і
Макіївському труболиварному заводах..

Виробництво феросплавів, необхідних для виплавки чавуну і сталі,
забезпечується трьома феросплавними заводами — Запорізьким,
Нікопольським і Стахановським.

В умовах швидкозростаючих потреб будівництва крупних промислових,
транспортних і невиробничих об’єктів виникла гостра необхідність в
забезпеченні їх крупногабаритними металевими конструкціями (арматурними
решітками, каркасами мостових переходів тощо.) З цією метою в центрах
металургії і важкого машинобудування — Краматорську, Дніпропетровську,
Маріуполі були побудовані основні заводи металоконструкцій.

Сучасне розміщення підприємств металургійного комплексу України
формувалося як в дореволюційний, так і в радянський періоди. На
розміщення металургійних заводів значний вплив зробили такі основні
фактори, як максимальне наближення їх до центрів і районів видобутку
коксівного вугілля, а також до великого джерела водопостачання і
потужної залізорудної бази.

З метою максимального наближення до бази палива будувалися заводи в
Донбасі. Друга їх група розмістилась з урахуванням сприятливих
залізничних зв’язків і з орієнтацією на крупне джерело водопостачання —
р. Дніпро. На шляхах між джерелами руди і палива виник також крупний
металургійний центр — Маріуполь. Із встановленням залізничного зв’язку
між Донбасом і Кривбасом, а також покращанням використання палива у
доменному процесі, яке привело до зменшення витрат коксу на виплавку
однієї тонни чавуну, а значить, і витрат коштів на його транспортування,
виникли сприятливі умови для будівництва крупного металургійного
підприємства в Кривому Розі .( На першому етапі розвитку металургії на
виплавку однієї тонни чавуну витрачалось коксу більше, ніж руди. Пізніше
кількість коксу для цього значно зменшилась і наближення металургійних
заводів до джерел сировини стало більш доцільним. На даний час цей
фактор став також менш впливовим, адже виготовлений концентрат залізної
руди, збагачений до 62% вмісту заліза, раціонально доставляти і на
віддалені металургійні заводи.)

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в
Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де
сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території
цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення
галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони:
Придніпровський, Донецький і Приазовський.

Придніпровський металургійний підрайон розташований вздовж правого і
лівого берегів Дніпра — від Кременчука до півдня Дніпропетровської і
Запорізької областей. За своїм значенням цей підрайон є найбільшим
виробником сталі і прокату. На його території сформувалися три крупних
металургійних промвузли: Дніпропетровсько-Дніпродзержинський,
Запорізько-Нікопольський і Криворізький.

У Дніпропетровсько-Дніпродзержинському вузлі зосереджені такі заводи: в
Дніпропетровську — три металургійних, трубопрокатний, коксохімічний,
металоконструкцій, а в Дніпродзержинську — металургійний комбінат, два
коксохімічних заводи, в Новомосковську — трубний завод.

В Криворізькому вузлі знаходяться металургійний комбінат, коксохімічний
завод, 5 крупних гірничо-збагачувальних комбінатів, понад 15 шахт,
об’єднаних рудоуправліннями.

В Запорізько-Нікопольському вузлі знаходяться: в Запоріжжі —
металургійний комбінат «Запоріжсталь», завод «Дніпроспецсталь»,
коксохімічний завод і завод феросплавів, в Нікополі — південно-трубний і
феросплавний заводи. Тут же розташовані Нікопольський, Великотокмакський
підрайони Придніпровського марганцеворудного басейну з підприємствами,
які видобувають руду, а також Білозерське залізорудне родовище і
гірничозбагачувальний комбінат. Руда Кременчуцького родовища
використовується заводами Придніпровського підрайону і транспортується
переважно по Дніпру.

Донецький металургійний підрайон охоплює металургійні підприємства
Донецької і Луганської областей. Це основний підрайон по виробництву
коксу і чавуну. На його території сформувалися три вузли:
Донецько-Макіївський, Стахановсько-Алчевський і Приторецький.

Донецько-Макіївський вузол — найбільш потужний із трьох. До його складу
входять Макіївський металургійний комбінат, два коксохімзаводи і трубний
завод, Донецький металургійний і два коксохімічні заводи, Авдіївський
коксохімзавод, Єнакіївський металургійний комбінат, Єнакіївський і
Горлівський коксохімзаводи, Харцизький трубопрокатний і канатно-дротовий
заводи. До цього вузла належать також потужний комплекс вогнетривких
матеріалів і флюсових вапняків (Докучаєвськ, Комсомольське,
Ново-Троїцьке та ін.).

На півночі Донецької області знаходиться невеликий Приторецький вузол у
складі Краматорського металургійного і коксохімічного заводів,
Костянтинівського заводу «Вторчермет» і вогнетривів. Поблизу цих заводів
знаходяться крупні центри видобутку сировини і виробництва вогнетривких
матеріалів — Часів-Яр, Артемівськ, Северськ, Райське.

На території Луганської області сформувався металургійний вузол, до
складу якого входять Алчевський металургійний комбінат з його цехом у м.
Алмазна і коксохімзавод, Стахановський коксохімічний і феросплавний
заводи. Недалеко від цього вузла знаходиться Луганський трубний завод.

Приазовський металургійний підрайон включає дві території: місто
Маріуполь з його двома металургійними комбінатами — «Азовсталь» та ім.
Ілліча, коксохімзаводом, а також північну і східну частини Керченського
півострова, де знаходиться залізорудний район і Комиш-Бурунський
залізорудний комбінат, та невеличкий, частково відбудований після війни
металургійний завод ім. Войкова. Зв’язок між цими частинами підрайону
здійснюється морським транспортом по Азовському морю.

Незважаючи на кризовий стан, металургія України є основним
постачальником валютних надходжень у державу. Вартість експортної
продукції чорної металургії України становила в окремі роки понад 3
млрд. доларів. А її частка в загальному експорті трималась на рівні
понад 40%. В країни СНД експортується більша частина металопродукції
України.

2.4. КОЛЬОРОВА МЕТАЛУРГІЯ УКРАЇНИ: СИРОВИННА БАЗА, ОСОБЛИВОСТІ
РОЗМІЩЕННЯ І РОЗВИТКУ

На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу неможливо
обійтися без кольорових металів, які є незамінними в машинобудуванні і
особливо широко використовуються в таких його галузях, як електронна,
електротехнічна, радіо-телевізійна, приладобудівна та ін.

В Україні кольорова металургія почала швидко розвиватися в радянський
період у зв’язку з інтенсивним розвитком енергетики і машинобудування.

В повоєнні роки були розвідані і почалося промислове освоєння родовищ
руд важливих- кольорових і рідкісних металів та їх виробництво. Разом з
тим Україна залишалась крупним імпортером кольорових металів.

В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресурсів —
алюмінію, магнію, руд титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.

Алюміній — легкий, порівняно міцний метал, що має значне поширення. У
зв’язку з широким використанням його назвали «крилатим металом». Він
застосовується в усіх галузях народного господарства і має велике
майбутнє.

Як сировину для виробництва алюмінію можна використовувати боксити,
алуніти, сієніти, нефеліни, а також каолін, запаси якого на території
України дуже великі. Основною алюмінієвою рудою, на якій базується майже
вся світова алюмінієва промисловість, є боксити. Запаси бокситів на
території України незначні. Промислове значення мають родовища
Смілянське (Черкаська обл.) і Високопільське (Дніпропетровська обл.).
Вони в змозі забезпечити сировиною Запорізький алюмінієвий завод
протягом певного часу, але їх запасів недостатньо для збільшення
виробництва алюмінію в Україні. Родовища бокситів відкриті, але до кінця
не розвідані на півдні Дніпропетровської області, в Приазов’ї, Карпатах.
Цінною сировиною для виробництва алюмінію є алуніти. Значні запаси їх
відкриті в Закарпатській області (родовища Берегівське, Беганське).
Нефелінові сієніти як сировина для виробництва алюмінію є в Приазов’ї і
Дніпропетровській області. ^Дуже важливою сировиною для виробництва
алюмінію є каолін. Його родовища є в багатьох областях України, а
видобувається він переважно у Вінницькій, Хмельницькій,
Дніпропетровській і Запорізькій областях.

Головними родовищами калійно-магнієвих солей на Україні є Стебниківське
і Калушське у Прикарпатті та сполук магнію — Сивашське в Криму.

В Україні відкрито цілий ряд родовищ нікелю, але всі вони дрібні за
величиною запасів. Найбільшими з них, які мають промислове значення, є
Побузьке і І Іридніпровське. Найбільші родовища титанових руд
знаходяться в Житомирській (Іршанське і Стремигородське) і
Дніпропетровській (Самотканське). Основні родовища хромітів на Україні
відкриті в Кіровоградській і Дніпропетровській областях, але вони ще не
експлуатуються. Потреба України в хромі задовольняється його імпортом з
Уралу та Казахстану. Руди цирконію в Україні відкриті в Самотканському
родовищі титанових руд, вони є також в Приазов’ї. В Україні є значні
запаси ртуті. Основне її родовище — Микитівське, яке розташоване в межах
м. Горлівки. Родовища ртуті є також в Закарпатті та Криму. Родовища з
промисловими запасами молібдену, свинцю і цинку в Україні відсутні, а
підвищені концентрації ванадію є тільки в Керченських залізних рудах,
які можуть бути основною сировиною для його отримання. В
Дніпропетровській, Кіровоградській, Донецькій і Закарпатській областях
відкриті родовища золота і ведеться підготовка до їх експлуатації.
Самостійні родовища ніобію і гафнію відсутні. Ці метали зустрічаються
тільки в комплексних рудах з іншими металами.

Розвиток кольорової металургії як галузі металургійного комплексу
почався з введенням у дію в 1933 р. алюмінієвого, а в 1936 р. —
магнієвого заводу в Запоріжжі, а також з організації виробництва цинку в
м. Костянтинівці (Донецька обл.). По випуску продукції кольорової
металургії Україна займала третє місце в колишньому Радянському Союзі
після Російської Федерації і Казахстану.

Комплекс підприємств цієї галузі в Україні здійснює видобуток,
збагачення і металургійну переробку руд кольорових і рідкісних металів.
До його складу входить виробництво сплавів, прокат кольорових металів і
переробка вторинної сировини.

Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома
основними факторами — сировинним і енергетичним. Підприємства, які
переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до
джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.)
Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве)
розміщуються в місцях дешевої електроенергії, як правило, поблизу
потужних електростанцій.

У розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні виділяються два
основних райони: Донецький і Придніпровський.

На території Донецького району знаходиться Микитівський ртутний
комбінат, який включає завод, рудники і збагачувальну фабрику. Це
підприємство дає понад 90 % продукції СНД. В цьому районі знаходяться
Костянтинівський цинковий завод «Укрцинк», який працює на імпортній
сировині з Північної Осетії та Західного Сибіру. Розміщено цей завод з
орієнтацією на енергетичну базу Донбасу. В Артемівську працює завод по
обробці кольорових металів, який випускає латунь, латунний і мідний
прокат. Мідь і свинець імпортується з Російської Федерації. В м.
Свердловську знаходиться завод алюмінієвого прокату. Придніпровський
район кольорової металургії спирається на потужну енергетичну базу, яку
утворюють Дніпрогес, теплові і атомні електростанції. В Запоріжжі
зосереджені титано-магнієвий і алюмінієвий заводи. Титано-магнієвий
завод одержує магнієву сировину з Калуша, Стебника і Сиваша, а титанову
— з Іршанського і Самотканського родовищ. Алюмінієвий завод працює на
імпортних бокситах з Уралу та інших територій зарубіжних країн. Для
виробництва глинозему, яким забезпечується Запорізький алюмінієвий
завод, біля Миколаєва побудовано великий глиноземний завод.

У Вольногорську поблизу Дніпродзержинської ГЕС знаходиться
Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, який працює на
титано-цирконієвих рудах Самотканського родовища, а в місті
Світловодську, біля Кременчуцької ГЕС діють завод чистих металів і завод
твердих сплавів.

В Кіровоградській області на базі недавно відкритого родовища нікелевої
руди діє Побузький нікелевий завод. Для забезпечення заводу паливом
використовується донецьке коксівне вугілля і електроенергія
Південно-Української атомної електростанції. Виробництво магнію
здійснюється також Калушським ВО «Хлорвініл».

Україна має тісні економічні зв’язки з іншими країнами СНД по
забезпеченню її потреб у кольорових металах. Так, з Російської Федерації
надходять мідь та її сплави, цинкові концентрати, олово, дорогоцінні
метали, з Узбекистану — мідь, з Казахстану — свинець і мідь, з Киргизії
— сурма.

2.5. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕТАЛУРГІЙНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

За сучасної економічної ситуації металургійний комплекс залишається
одним з найважливіших чинників подальшого розвитку народного
господарства.

У зв’язку з тим, що проникнення продукції нашої металургії в країни
Західної Європи, США, Канаду (в них має місце надвиробництво сталі)
ускладнюється, основна увага у пошуках ринків збуту повинна приділятися
країнам Південно-Східної Азії, які розвиваються (Таїланд, Сінгапур,
Філіппіни, Індонезія та ін.) і більш близько розташованим країнам —
Ізраїлю, Єгипту, Ірану та країнам СНД.

У перспективі стратегічним напрямом розвитку металургійного комплексу
України буде системна реструктуризація галузі з орієнтацією на
кон’юнктуру внутрішнього та зовнішнього ринків. Передбачається
продовжити будівництво об’єктів металургійного комплексу, спроможних
збільшити експортний потенціал галузі. Поряд з цим очікується закриття
нерентабельних виробництв, а також вилучення з експлуатації морально
застарілого та фізично спрацьованого обладнання.

Перспективи розвитку металургійного комплексу України тісно пов’язані з
підвищенням конкурентоспроможності продукції на основі зменшення енерго-
та матеріалоємності продукції, скорочення трудових витрат, впровадження
досягнень науково-технічного прогресу.

Відповідно до існуючих програмних документів у доменному виробництві
впроваджуватиметься обладнання та технологія використання пиловугільного
палива. У сталеплавильному виробництві максимально збільшуватимуться
обсяги конверторного та електросталеплавильного виробництв на основі
технологій безперервного розливу сталі з одночасним скороченням
мартенівського. У прокатному виробництві створюватимуться
ливарно-прокатні модулі, розширюватиметься сортамент профільного,
сортового та листового прокату, реконструюватимуться діючі прокатні
стани. У виробництві металевих виробів та труб передбачається істотне
підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, збільшення
випуску труб з антикорозійним покриттям та легованих марок сталі.

У перспективі особлива увага приділятиметься збереженню і посиленню
експортної спрямованості металургійної промисловості. Захист українських
товаровиробників на зовнішніх ринках, попередження антидемпінгових
процедур до вітчизняних виробників, запобігання перенасиченості ринків
металопродукції та падіння цін дадуть змогу зміцнити експортний
потенціал галузі. У структурі експорту продукції галузі намічено
скоротити вивіз продукції сировинного напряму (чавун, заготовка сортова,
сляби) та переорієнтуватися на експорт кінцевої продукції (труби,
мет-вироби, листовий та сортовий прокат).

Ресурсозабезпечення мелалургійного виробництва в Світі.

1. Чорні та кольорові метали займають провідне місце серед
конструкційних металів. Вони широко використовуються в машинобудуванні ,
будівництві, транспорті й у всіх без винятку галузях сільського
господарства, витримуючи гостру конкуренцію збоку пласмас, кераміки,
композитів, інших сучасних матеріалів. Та на противагу недалекому
минулому нині вже за виробництвом чавуну, сталі і прокату не судять про
економічну могутність країни. У деяких економічно високорозвинутих
країнах (США, державах європейського співтовариства) намітилася виразна
тенденція до зниження виробництва продукції чорної металургії — основи
міжгалузевого металургійного комплексу, зате стрімко зростає якість
металів.

Функціональним ядром комплексу є чорна і кольорова металургія. Їх
комплексний зв’язок грунтується на певній взаємозамінності чорних і
кольорових металів у машинобудуванні та будівництві, подібності окремих
технологічних процесів при виробництві сплавів, використання цинку для
антикорозійного покриття листового заліза тощо.

2.Чорна металургія. Металургійний комплекс включає: видобуток,
збагачення й агломерування залізних, марганцевих і хромітових руд,
виробництво чавуну, сталі й прокату, феросплавів, повторне використання
металевої сировини, коксування вугілля, виробництво вогнетривів та
допоміжних матеріалів для них. Провідна роль у цьому комплексі належить
металургійній переробці (чавун – сталь – прокат).

Особливостями розвитку і розміщення чорної металургії в другій
половині XX ст. є послаблення її орієнтації на місцеву паливну та
сировинну базу. У минулому металургійні заводи будувалися біля вугільних
басейнів (Рур, Пітсбург, Донбас, Кузбас, Сілезія) або біля залізорудних
баз (Лотарингія, Кривий Ріг, Урал). Ця тенденція зберігається й нині під
час освоєння нових металургійних баз (наприклад розміщення металургійних
заводів Індії, Бразилії, Китаю), але все більше виникає заводів на
шляхах перевезення руд та палива або ж поблизу основних ринків збуту
металів (металургія Японії, Республіки Корея, Італії, нові заводи ФРН,
Франції, Росії тощо).

Галузі притаманна висока концентрація виробництва. Україна, Росія та
Японія за рівнем концентрації виробництва чорних металів випередила
низку інших країн. Понад 75( чавуну й 60( сталі у цих країнах випускають
підприємствами зі щорічною продуктивністю понад 3 млн т кожне. Для
галузі характерне виробниче комбінування Сучасні великі підприємства за
своїми технологічними зв’язками з іншими галузями є комбінатами
металоенергохімічного профілю.

Надзвичайно важливою передумовою розвитку чорної металургії є
забезпеченість необхідними запасами залізних руд. Серед материків
важливе місце за запасами залізної руди належить Південній Америці.
Найбільші поклади залізних руд знаходяться у південній частині Бразилії
та у Венесуелі. Руди Бразилії та Венесуели мають високу якість і вміст
заліза не менше за 50(. Чималі запаси руди є і в Північній Америці. Тут
виділябться металогенічні провінції Канадського щита: біля озера Верхнє
у США й на півострові Лабрадор у Канаді. У родовищі Месабі вміст заліза
— 46-53(. Поряд з цими рудами у районі є чималі поклади низькопробних
руд (20-27( заліза й до 50( кремнезему). Розробка руди проводиться
переважно відкритим способом. На півострові Лабрадор розробляються
залізисті кварцити (30-35( заліза).

Приблизно однакові поклади залізних руд є у країнах Європи та Азії. У
Західній Європі першорядне значення мають Лотаринзький залізорудний
басейн і родовище, пов’язане з Балтійським щитом. Лотаринзькі руди
позначені невисоким вмістом фосфору й кремнезему. Руди Швеції
високосортні, а в Норвегії вони представлени залізистими кварцитами.

В Азії важливі родовища, пов’язані Індійською платформою (Декан), як
за своїми запасами, так і за високою якістю (понад 60( заліза з
невеликим відсотком сірки та інших домішок).

Близько 10( світових запасів припадає на країни Африки. Тут
виділяються Західна Африка, а також Мавританія, Габон, Ангола,
Північно-Західна Африка та Південна Африка. Запаси руди оцінюються у
11,7 млрд т, а вміст заліза — 62(. Збільшення видобутку в країнах, що
розвивають, призвело до збільшення частки імпортних багатих руд у
споживанні США, Англії, Німеччини, Японії.

Поклади руди у Східній Європі та Китаї оцінюються як понад великі:
понад 1/2 світових запасів. Йдеться передусім про Росію, Україну,
Казакстан, Китай, КНДР. Чимала частина цих руд містить 30-35( заліза.
Тим часом більшість східноєвропейських країн не має достатніх покладів
залізної руди, їм доводиться імпортувати до 75( споживання. Переважна
частина цього постачання до Польщі, Чехії, Словаччини та Угорщини –
припадає на Росію та Україну. В рік в світі видобувається 1 млрд т
залізної руди, 40( її експортується. Головні експортери: Австралія та
Бразилія (відповідно 150 і 190 млн т).

Світові запаси та обсяги видобутку чорних металів таблиця з джерела №
1

Місце країни Запаси Обсяги видобутку

Залізна руда Млрд т Марганець Млн т Залізна руда Млн т Марганець Тис т
Хром Тис т

Всього 800 Всього 650 Всього 1000 Всього 7100 Всього 10743

1

2

3

4

5

6 Росія

Бразилія

Австралія

Україна

США

Канада 80

70

30

27

16

12 ПАР

Україна

Габон

Австралія

Бразилія

Індія 370

135

45

26

21

17 КНР

Бразилія

Австралія

Індія

США

Україна 240

200

120

62

57

48 Україна

КНР

ПАР

Австралія

Бразилія

Габон 3100

1080

1076

865

722

674 ПАР

Казакстан

Індія

Туреччина

Фінляндія

Зімбабве 4880

1100

1100

1050

600

600

Сталь – це сплав заліза та СН, отримують з чавуну з додаванням стального
лому. Існують різні способи виплавки:

Мартенівський

Електровиплавка

Кислотно-конвекторний

Частка використання різних способів виплавки ( авторська таблиця

Країна Кислотно – конвекторний Електровиплавка Мартенівський

Росія 51,5 12,6 35,9

Японія 67,2 32,8 (

Німеччина 73,6 26,4 (

США 56,8 43,2 (

Виплавка сталі 80( у розвинутих та країнах з перехідною економікою,
20( у країнах, що розвиваються. Це зумовлено спеціалізацією країн –
розвинуті країни спеціалізуються на виробництві готового прокату, а
країни, що розвиваються на добуванні та постачанні сировини. Загальна
кількість виплавки сталі становить 800 млн т на рік, зростоє дуже
повільно, що зумовлено зменшенням металоємності продукції, заміною
чорних металів конструкційними матеріалами (пласмаса), конкуренція
кольорової металургії, насичення ринка кольоровими металами.

Найбільша кількість виплавки сталі в країнах:

Японія та Китай разом – 105 – 107 млн.т

США – 97 млн т

Росія – 58 млн т

Північна Корея 58 млн т

Швидко розвивається металургійний комплекс в Бразилії, Індії, Мексиці,
Аргентині, Венесуелі.

Тенденції розвитку чорної металургії:

Зростає частка виплавки в країнах, що розвиваються (початок 90-х — 15%,
кінець 90-х — 20%)

З’являються нові способи виплавки (порошкова металургія)

Найбільші експортери продукції є найбільшими імпортерами (Японія,
Німеччина, країни Бенілюксу, Франція, Італія, Великобританія, Південна
Корея).

На асортимент продукції впливає специфіка господарства країни (США
виробляє більше тонколистового прокату, що пов’язано з розвитком
машинобудування, Японія – середньолистового та товстолистового, що
пов’язано з суднобудуванням).

Галузь розміщується не ізольованими центрами, а великими районами
(Клівленд – Детроїд – Чикаго, Рейнсько – Вестфальський,
Придніпровський).

3. Кольорова металургія. У добу НТР кольорові метали посідають особливе
місце. Нові й новітні галузі промисловості – передусім машинобудування –
неможливо уявити без кольорових металів. Це, в першу чергу,
радіотехнічна, електротехнічна, авіаційна промисловість, електроніка.
Кольорові метали поширені і в старих галузях машинобудування, і в
побуті; мають вони й стратегічне значення. Отже, кольорові метали
надзвичайно потрібні для високорозвинутого народного господарства.

Однак руд кольорових металів на планеті мало й поділені вони за
територією дуже нерівномірно. Лише США та Росія задовольнябть свої
потреби у кольорових металах за рахунок розробки власних родовищ, а
решта країн тією чи іншою мірою залежить від імортної мінеральної
сировини.

Руди кольорових металів мають низку особливостей. З одного боку, вони
відрізняються надзвичайно різноманітним комплексним складом: часто-густо
з руд кольорових металів можна одержати кілька супутних корисних
компонентів (золото, срібло, кобальт, вольфрам, арсен, сірку тощо).
Другою особливістю є порівняно низький відсоток корисної речовини в
руді, що рідко перевищує 5 – 10%. Рудам кольорових металів властива
складна форма залягання.

Руди кольорових металів здебільшого розташовані в країнах, що
розвиваються, а для виробництва треба чимало енергії, що продукується у
промислово розвинутих країнах. Це порушує рівновагу в розвитку
кольорової металургії у світі.

Типи розміщення підприємств по виплавці кольорової металургії:

Сировинний (глиноземні заводи, центри первинної виплавки міді,
свинцево-цинкові виробництва).

Енергетичний (виплавка металу).

Споживацький.

Це пояснюється технологічними особливостями виробництва кольорових
металів. Для одержання 1 т чорнової міді треба 100 т руди, 800 кВт/год
електроенергії, 2 т палива, 500 м куб води.

Поєднання родовищ мінеральної сировини та енергії особливо сприятливе
для підприємств кольорової металургії, але таке трапляється вкрай рідко.
Низький вміст корисної речовини у рудах кольорових металів призводять до
того, що на порожню породу при перевезеннях припадає 80-90%. Отже,
переробляти руди кольорових металів на великій відстані від їхніх
родовищ нерентабельно. Тому руди збагачуються на місті видобутку, а
чорновий метал виплавляється або там же, або у районах, порівняно
близьких до родовищ.

Кольорові метали поділяють на важкі та легкі:

Важкі з густотою більше 8 тис кг на м куб.: плюмбум, мідь, купрум,
цинк, нікель, ртуть.

Легкі з густотою менше 8 тис кг на м куб.: натрій, барій, алюміній,
титан, літій, цезій.

Об’єм виробництва кольрового металу 40 млн т на рік, тобто в 20 разів
менше за чорну. Виробляє більш, ніж 70 металів і сплавів, з них 96% — це
4 сплави: алюміній, цинк, мідь, свинець. Серед інших поширеними є олово,
нікель, вольфрам, молібдень, магній та титан.

Стадії виробництва кольорових металів:

Збагачення руди (вилучення з породи).

Виплавка чорнового металу.

Очистка від шкідливих домішків (рафінування).

Виробництво кострукційних матеріалів.

4. Алюмінієва промисловість. Фізико-хімічні властивості алюмінію
широко використовується у промисловості. У світовому виробництві відомо
понад 500 тис. виробів з алюмінію та його сплавів. Алюміній займає
помітне місце в електротехніці, чорній металургії, авіабудівництві,
електропромисловості, електроніці, харчовій, військовій та багатьох
інших галузях промисловості.

У земній корі алюмінію майже у 4 рази більше, ніж заліза, у 55 разів
більше, ніж свинцю, у 100 разів більше, ніж золота. У природі алюміній –
найпоширеніший метал, проте промислова концентрація глинозему
зустрічається рідко.

Родовища боксититів є приблизно у 40 країнах світу. Проте вони дуже
нерівномірно поділені по території планети. Найпотужніші ресурси
бокситів мають Папуа-Нова Гвінея, Австралія, Бразилія, Венесуела,
Камерун, Ямайка, Індія, Росія, Казахстан, Гайана, Сурінам, Китай, США,
на які припадає 9/10 світової сировини.

Об’єм виплавки за останні 100 років зріс в 10000 разів і становить 20
млн т на рік:

Європа 6,6 млн т на рік

Північна Америка 6,4 млн т на рік

Латинська Америка 2,1 млн т на рік

Азія 1,7 млн т на рік

Австралія 1,7 млн т на рік

Африка 0,9 млн т на рік

Найбільші експортери: Росія, Канада, Австралія, Норвегія.

Найбільші імпортери: Японія, США, Німеччина (25% — алюмінію
виплавляється з вторинної сировини).

Основні перевезення алюмінію:

США

1. Росія 2. Бразилія Західна Європа

Німеччина

США Венесуела

3. Японія 4.

Канада Аргентина Японія

Бразилія

5. Венесуела

Нова Зеландія Японія

Індонезія

5. Міделиварна промисловість. Міді у природі порівняно багато. Понад
240 мінералів містять мідь, проте не всі вони мають промислове значення.
Власне, мідь у руді рідко перевищує 1-2% і тому ці руди потребують
збагачення. Понад 50 держав має мідну руду. Але переважна частина
покладів припадає на Казахстан, Росію, Чилі, США, Замбію, Заїр, Перу,
Канаду, Польщу, Панаму, ФРН, Болгарію, Кубу.

З приблизно 240 мінералів, що містять мідь, лише 18 мають промислове
значення. Виробництво міді потребує великої кількості тепла й енергії і
тому воно орієнтовано на паливо-енергетичну промисловість. Проте
паливно-енергетичний комплекс зосереджений у розвинутих країнах, а тому
і виробництво міді відбувається там же: у США, Японії, ФРН, Канаді,
Росії. Хоча високий попит на цей метал дав змогу розширити його
виробництво в Чилі, Китаї та Польщі.

Виробляється у світі 10 млн т р.

Найбільші експортери: Чілі, Конго, Замбія.

Найбільші імпортери: США, Німеччина, Франція, Італія, Японія.

Основні тенденції розвитку:

Виробництво зміщується у країни, що розвиваються (причина – брудне
виробництво), але основний споживач – розвинуті країни.

В розвинутих країнах зростає частка вторинної сировини, у виробничому
процесі переважають середні і верхні стадії.

Зростає собівартість продукції.

6. Свинцево-цинкова промисловість. Свинець застосовується в
електротехнічній промисловості (виробництво кабелю), акумуляторному
виробництві, виробництві фарб (свинцеві білила), медичній промисловості,
військовій техніці, виготовлення контейнерів для зберігання
радіоактивних матеріалів тощо.

Майже половина виробленого цинку йде на захист металоконструкцій від
корозії (оцинкування) та на одержання високоякісних цинкових білил і
сплавів. Структура споживання цинку в різних країнах неоднакова.

Природні сролуки цинку й свинцю досить розповсюджені на нашій планеті.
Відомо понад 300 свинецьвмісних мінералів та 50 мінералів цинку.

Розвідані поклади свинцю й цинку є у 50 державах – найбільші з них
розташовані у Росії, Казахстані, Китаї, США, Канаді, Австралії, Перу,
Мексиці, ФРН, КНДР, Болгарії.

Основний видобуток, виплавлення й споживання цих металів зосереджені в
кількох країнах. На розвинені країни, що серед них США, Японія, ФРН,
Італія, Великобританія, припадає 65-70% споживання. Водночас близько 20%
потреб у цинку задовольнялось за рахунок вторинної сировини. Основними
експортерами цинку і свинцю та їх концентратів є Австралія, Канада,
Перу, Мексика, США та Бразилія, а імпортерами є країни Західної Європи,
США, Японія.

7. Олов’яна промисловість. Промислова концентрація олова у природі
трапляється рідко. Відомо 18 мінералів, що містять олово, проте єдиним
промисловим мінералом є олов’яний камінь. Родовища олов’яних руд дуже
нерівномірно розкидані по планеті. Їхні зосередження трапляються
передусім в Азії: Китай, Далекий Схід Росії, Монголія, В’єтнам,
Малайзія, Таїланд, Індонезія, М’янма. Чималі поклади є в Болівії,
Бразилії, Нігерії.

Олово видобувають у 40 країнах, але основне виробництво олов’яних
концентратів розташовується у Росії, Китаї, Малайзії, Індонезії,
Таїланді, Болівії, Нігерії.

8. Ртутна промисловість. Рудні вияви ртуті поширені у багатьох
країнах, проте лише 15 держав мають промислові поклади цього металу,
серед яких Україна, Іспанія, Італія, Китай, Румунія. Значні родовища є
також у США, Мексиці, Канаді. Промисловий видобуток ртуті здійснюється
переважно в Україні, в Росії, Китаї, Іспанії, Італії, Мексиці. Звідси
цей метал експортують до США, Японії, ФРН, Великобританії, Франції.

9. Сурм’яна промисловість. У земній корі сурми обмаль: її містять 75
мінералів. Проте не всі вони мають промислове значення. Більша частина
світових покладів сурми зосереджена у п’ятьох країнах: Китай, Болівія,
Мексика, Росія, ПАР. Сурму видобувають у понад 20 країнах, але 91% сурми
видобувають в Китаї, Росії, Болівії та ПАР.

10. За видобутком нікелю лідирують Росія, Канада, Індонезія, Нова
Каледонія, Австралія. Основний споживач сировини – машинобудування та
електроніка.

11. Титан – це легкий особливо міцний метал, який використовується в
авіакосмічній промисловості та інших галузях господарства. За його
видобутком лідирують Австралія, ПАР, Канада, Норвегія. Головні
користувачі – економічно розвинені країни Західної Європи, США, Японія,
Росія. Україна має одні з найбільших запасів титанових руд.

12. Срібло відноситься до благородних металів. Попит на срібло у світі
постійно зростає, хоч видобуток останні три роки знизився. Основними
споживачами срібла є електротехніка, стоматологія, фотографія; срібло
використовується для виготовлення акумуляторних батарейок,
каталізаторів.

Його запаси оцінюються у 280 тис т. У Канаді та Мексиці – по 37 тис т,
у США – 31 тис т. Серед добуваючих країн слід назвати Мексику, Перу,
США, Австралію та Канаду.

Надалі очікується розширення видобутку срібла за рахунок родовищ у
Австралії, Індонезії, США та Китаї.

13. Золото. В усьому світі налічується близько 100 тис т золота: 36
тис т – у централізованих скарбницях, що належать урядам, центральним
банкам і міжнародним організаціям, 20 тис т – зливки й монети у
приватному володінні, 44 тис т – ювелірні вироби тощо.

Останнім часом золото дедалі більше використовується у промисловості:
у сплавах воно застосовується у ракетній техніці, атомній та авіаційній
промисловості, електротехніці, радіотехніці, приладобудуванні та ін.

Золото належить до рідкисних елементів земної кори. Його поклади
відомі майже в усіх країнах світу, але про запаси можна висновувати лише
за непрямими показниками, передусім – за рівнем видобутку. До
найбагатших країн за покладами належать ПАР, Росія, Танзанія, Намібія,
Мексика, Бразилія, Колумбія, Гана, Канада, Австралія, Індія. Проте більш
як 90% видобутку золота припадає на шість країн – ПАР, Росію, Канаду,
США, Австралію, Китай.

Отже, розміщення виробницва кольорових металів мало чим відрізняється
від чорної металургії. Основні мідноплавні підприємства зосереджені
переважно в розвинутих країнах. У країнах “третього світу”, якщо й
розвивається виробництво кольорових металів, то переважає випуск
первинного, особливо чорнового металу, який експортується в розвинуті
країни світу.

14. Висновки. Металургія є важливою галуззю важкої промисловості,
однією з основних частин фундаменту всього народного господарства
країни. Практично немає такого підприємства, яке у тій чи іншій мірі
не використовувало б продукцію чорної металургії, адже чорні метали –
це основний конструкційний матеріал для виготовлення засобів та знарядь
виробництва, від кількості та якості якого в значній мірі залежать
рівень розвитку виробничих сил країни, темпи і масштаби технічного
прогресу.

Металургія з повним технічним циклом виробництва є важливим
районотворчим чинником, так як її супроводять ряд галузей промисловості,
що використовують відходи, які утворюються в процесі виробництва
металів. Найтиповішими з них є теплова електроенергетика і металомістке
машинобудування. Потреба раціонального використання праці жінок в
металургійних районах зумовлює розвиток легкої і харчової
промисловості. Крім того, розвиток чорної металургії зумовлює і стимулює
зростання виробництва в ряді галузей промисловості, особливо в
залізорудній і кам’яновугільній, у видобутку мінеральної сировини.

Значення металургії для економіки країни важко недооцінити. Це
пояснюється тим, що чорна металургія не тільки впливає на розвиток
усіх без виключення галузей народного господарства країни і є базою їх
формування, але й являється важливою експортоутворюючою галуззю і
значною мірою визначає експортний потенціал країни.

Крім того, металургія відноситься до виробництва, яке при сучасній
технології виготовлення металів сильно забруднює навколишнє середовище.
Для цього необхідно впроваджувати на підприємствах металургії
найновітніші очисні технології, що дають змогу звести до мінімуму
промислові відходи і викиди в атмосферу, оздоровити місця надмірної
концентрації металургійних підприємств, а також лімітний вплив природних
факторів на розміщення об’єктів металургії в регіонах з порівняно
високим рівнем заселення. Для забезпечення максимального очищення
стічних вод необхідно також застосовувати багатократну очистку води.

Список використаної літератури:

1. Афонин В. Г., Нестеров П. Г. Сьірьевая база че’рной металлургии
Украинской ССР. — К.: Техніка, 1974. — 152 с.

2. ВойтюкВ. Б. Чорна металургія України. —К.: Техніка, 1986. — 120 с.

3. Долгоруков Ю., Гончаров Ю. Стан і основні напрями структурної
перебудови металургійного комплексу України // Економіка України. —
1994. —№9.—С. 28—35.

4. Егоров Н. А. Рудньїе ресурси УкраиньІ. — К., Наукова думка, 1978.—
190с.

5. Некрасов 3.1. Розвиток металургії в Українській РСР. — К., 1980.
—959с.

6.Украинская ССР. Ч. 1. — М.: Гос. изд-во географической литературьі,
1957. —С. 247.

7.Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. – Економічно і соціальна географія
України з основами теорії. Посібник для викладачів економічних і
географічних факультетів вузів, наукових працівників, аспірантів/М.М.
Паламарчук, О.М. Паламарчук. – К.: Знання, 1998 – 416 с.: — Бібліографія
с. 406-412

8.Соціально-економічна географія України: Навч. Посібник /За ред. проф.
Шаблія О.І. – Львів: Світ. 1994. – 608 с., іл.

9.Економічна і соціальна географія світу: Проб. підруч. Для 10 кл.
серед. шк./Б.П. Яценко, В.М. Юрківський, О.О. Любіцева, О.К.
Кузьминська, О.О. Бейдик//За ред. Б.П. Ященка. – К.: АртЕк, 1997. –
288с.: іл., карти.

10.Розміщення продуктивних сил: Навч. Посібник / За ред. В.В.
Ковалевського. – К.: 2000 р.

11.Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Є.П. Качан, М.О.
Ковтонюк, М.О. Петрига та ін.; За ред. Є.П. Качана. – К.: Вища шк.,
1998. – 375с.; іл.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи