Реферат

на тему:

Основи екології тваринного світу. Роль тварин у підвищенні родючості
грунту. Тваринний світ і екологія навколишнього середовища

План

Вступ

1. Основи екології тваринного світу

2. Роль тварин у підвищенні родючості грунту

3. Охорона тваринного світу

Використана література

Вступ

Тваринний світ є одним з компонентів навколишнього природного
середовища, національним багатством України, джерелом духовного та
естетичного збагачення і виховання людей, об’єктом наукових
досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і
лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних
інностей.

В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Україні за
участю підприємств, установ, організацій і громадян здійснюються
заходи щодо охорони, науково обгрунтованого, невиснажливого
використання і відтворення тваринного світу.

Відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного
світу, об’єкти якого перебувають у стані природної волі, у
напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, грунті та повітрі,
постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до
природних багатств її континентального шельфу та виключної
(морської) економічної зони, регулюються Конституцією України,
Законом “Про тваринний світ”, законами України «Про охорону
навколишнього природного середовища», «Про мисливське господарство
та полювання» та іншими нормативно-правовими актами. Відносини
у галузі охорони, використання і відтворення
сільськогосподарських, свійських тварин, а також діяльність,
пов’язана з охороною і використанням залишків викопних тварин,
регулюються відповідним законодавством України.

1. Основи екології тваринного світу

Тваринний світ є одним з основних компонентів навколишнього природного
середовища, національним багатством України, джерелом духовного та
естетичного збагачення і виховання людей, об’єктом наукових
досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і
лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних
цінностей.

Нині науці відомо близько 1 млн. 500 тис. видів тварин.

Перші відомості про живі організми почала нагромаджувати ще первісна
людина. Живі організми давали їй їжу, матеріал для одягу і житла. Вже
тоді людина не могла обійтися без знань про властивості рослин, місця їх
зростання, строки дозрівання насіння і плодів, місця мешкання і звички
тварин, на яких вона полювала, хижих і отруйних тварин, які могли
загрожувати її життю.

Тварин К. Лінней систематизував, враховуючи будову їхніх кровоносної і
дихальної систем. Було виділено шість класів: ссавці (чотириногі)’—
серце з двома шлуночками; птахи — кров червона і гаряча; гади
(земноводні: амфібії І рептилії) — серце з одним шлуночком; риби — кров
червона і холодна; комахи, черви — холодна біла рідина замість крові.
Останні два класи були дуже штучними: до комах і червів К. Лінней
зарахував усіх безхребетних тварин. Класи К. Лінней поділяв на ряди за
особливостями будови зубної системи (у ссавців), дзьоба (у птахів) та за
Іншими ознаками.

Дія на тваринний організм факторів середовища опосередкована нервовою
системою та органами чуття. Зміна умов існування спричинює зміну потреб
тварини. Нові потреби зумовлюють нові дії для задоволення потреб, що
приводить до закріплення нових звичок. Внаслідок появи нових звичок одні
органи посилено тренуються і змінюються, а інші — ні. Набуті зміни
успадковуються і змінюються в наступних поколіннях, що поступово
приводить до виникнення нових видів.

Тваринний світ в біосфері розвивається і мешкає не хаотично, а
підпорядковується певним законам і принципам.

В залежності від способу життя особин розрізняють форми організації
популяцій:

1.     Поодинокий спосіб життя (особини живуть окремо, утворюючи пари
тільки на репродуктивний період — тетеруки).

2.     Сімейний спосіб життя (особини утворюють пари на тривалий період
— лебеді).

3.     Зграйний спосіб життя (об’єднання тварин в угруповання — птахи).

4.     Стадо (найбільш стійка форма угруповання організмів — копитні).

5.     Колонії (бджоли, терміти).

6.     Прайди (окремий прайд включає одного самця, 2-3 самок та декілька
особин молодняку — леви).

Особини у складі популяції виконують різні функції. Між ними постійно
відбувається обмін інформацією. Інформаційні процеси представляють собою
специфічний механізм формування та підтримання цілісності популяції у
просторі і в часі.

Територія помешкання тварин розділяється на певні ділянки, які мають
своє призначення (кормова, гніздова, шлюбна територія тощо).

Популяція характеризується динамікою популяції.

Популяція — це сукупність особин одного біологічного виду з однаковим
генофондом, яка живе на спільній території (ареалі) протягом багатьох
поколінь.

Розвиток популяційної екології базувався на формуванні нового підходу
аналізу польового та експериментального матеріалу спостереження за
сукупностями організмів. Було виявлено, що ці сталі сукупності особин
одного біологічного виду володіють рядом специфічних властивостей, які
не спостерігають в окремих організмах, тобто мають надорганізменне
походження.

Популяції характеризують параметрами:

1. Чисельність — загальна кількість особин в популяції.

2. Запас біомаси популяції.

3. Щільність — кількість особин на одиницю території (або об’єму
простору).

4. Народжуваність — кількість нових особин за певний проміжок часу
на одну особину.

5. Смертність — кількість померлих особин за певний проміжок часу.

6. Ріст популяції — співвідношення народжуваності та смертності.

Залежно від певних характеристик популяції її структуру підрозділяють за
показниками:

1. Генетична структура властива популяціям, які мають дві або більше
генетичних форм, що обумовлює генетичний поліморфізм популяції і
збільшує її стійкість.

2. Статевої структури популяції — співвідношення особин різної статі.
При генетичному контролі це співвідношення дорівнює 50*50. При впливі
природного середовища воно змінюється в бік більшої смертності самців.

3. Вікова структура властива природнім угрупованням тварин та рослин,
якщо вони не однолітні. В популяціях культурних рослин, в яких завдяки
одночасному посіву вік особин однаковий, вікова структура не має
значення.

4. Розмірна структура популяцій визначає відмінності особин за
розмірами.

5. Просторова структура популяції визначає характер розміщення особин на
теріторії ареалу.

Тваринний світ займає важливе місце в кругообізі речовин. Також він
виступає важливою ланкою в загальній ланці живлення, без наявност
тваринного світу були б порушені всі природні біоценози та ін.

Враховуючи роль тваринного світу в біосфері, важливе місце займає
збереження тваринного світу.

Види живих істот можуть охоронятися методом біотехнологій. Тут існує два
основних прийоми:

1. Збереження сперми, ембріонів або ДНК в стані глибокого охолодження. У
рослин може зберігатися насіння. Така технологія глибокого заморожування
сперми, яйцеклітин та ембріонів в рідкому азоті була розроблена ще в
60-ті роки. Ембріони можна потім імплантувати в матку особин близьких
видів та отримати потрібні особини в бажаній кількості. Так, на
Кубанській станції Інституту рослинництва ім. Н.І.Вавілова під землею
при постійній температурі +4,5°С зберігається більше 400 зразків
насіння. У ФРН із 1985 року створюється банк взірців навколишнього
середовища, що зберігаються при температурі рідкого азоту.

2. Трансплантація ембріонів рідкісних тварин, популяції яких стали
такими малими, що в них не вистачає самиць для виношування потомства.

Спеціальною формою охорони природи є переселення рослин, птахів та
ссавців. Використовують два способи: акліматизацію та реакліматизацію.

Об’єктами тваринного світу, на які поширюється на території України
і підпадають під охорону, є: дикі тварини — хордові, в тому числі
хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і
безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх
видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку
(ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної
волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі;

частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо).

Об’єкти тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, мурашники,
боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування,
линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових
скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем їх
існування та шляхами міграції, підлягають охороні. Дикі тварини,
які перебувають у стані природної волі в межах території України, її
континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони,
інші об’єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону і
які перебувають у державній власності, а також об’єкти тваринного
світу, що у встановленому законодавством порядку набуті у комунальну
або приватну власність і визнані об’єктами загальнодержавного
значення, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення.

2. Роль тварин у підвищенні родючості грунту

Біологічний фактор — це провідний чинник ґрунтоутворення. Тільки під
впливом живих організмів материнська ґрунтотвірна порода набуває
родючості, що визначається як здатність ґрунту забезпечувати рослинні
організми всім необхідним для реалізації їх продуктивності.

Активну участь у процесі ґрунтоутворення відіграють тварини —
найпростіші, комахи, черви, дрібні хребетні та інші. Кількість
найпростіших у ґрунті, хоч і менша, ніж бактерій, але досить значна —
від 10 до 100 тис. на 1 г. Велика роль у процесі ґрунтоутворення
належить дощовим черв’якам, які сприяють утворенню гумусу, розпушують і
перемішують ґрунт. Так, на одному гектарі родючого чорнозему може жити 2
т дощових черв’яків, які за рік переробляють до 80 т ґрунтової маси.

Комахи, їх личинки та дрібні хребетні, які живуть у ґрунті, також
розпушують його, збільшуючи водо- та повітряпроникність, переробляють
рослинні рештки, збагачують ґрунт гумусом та елементами мінерального
живлення рослин.

Отже, внаслідок життєдіяльності живих організмів у поверхневому шарі
материнської породи накопичуються органічні речовини, що є основною
умовою утворення родючості.

Між ґрунтом, материнською породою та організмами встановлюється обмін
речовин, який дістав назву малого біологічного кругообігу.

Утворення і нагромадження гумусу в ґрунті є одночасно результатом
розкладання та синтезу органічних продуктів, які утворюються із
рослинних і тваринних залишків. Процеси розпаду органічних решток і
формування гумусу ґрунту мають складний ферментативний характер і
відбуваються за безпосередньої участі мікроорганізмів (в основному —
бактерій і грибів).

Одна частина проміжних продуктів розкладання органічних залишків
повністю розщеплюється мікроорганізмами до мінеральних елементів, тобто
мінералізується, а утворені мінеральні речовини використовуються
зеленими рослинами.

Частина йде на живлення самих мікроорганізмів, в результаті чого
утворюються нові органічні речовини.

А ще одна частина продуктів розпаду органічних речовин проходить
тривалий шлях перетворень (окислення, поліконденсації, полімеризації),
які відбуваються поза мікроорганізмами за участі виділених ними
ферментів. У результаті цих процесів утворюються гумусові, або
перегнійні, речовини, а сам процес їх утворення називається
гуміфікацією.

У середньому 80-90% органічних решток мінералізується до кінцевих
продуктів і лише 10-20%, а інколи і менше, бере участь в утворенні
гумусу або нагромаджується в ґрунтах у формі стійких до розпаду сполук.

Наприклад, з 1 т внесеного підстилкового гною у ґрунтах Полісся
утворюється 42 кг, Лісостепу — 54 і Степу — 56 кг гумусу. Тобто,
коефіцієнт перетворення гною в гумус становить близько 5%.

Отже, в наслідок зазначених перетворень органічних сполук у ґрунті
утворюється складна суміш органічних речовин, таких як малорозкладені
рослинні рештки, проміжні продукти їх розкладу, колоїдні комплекси
власне гумусових речовин і розчинні (що швидко мінералізуються)
органічні сполуки.

Важливість накопичення гумусу в ґрунті зумовлено тим, що: 1) гумус — це
джерело мінеральних елементів живлення для рослин; 2) компоненти гумусу
з частинками ґрунту утворюють комплекси, які покращують структуру і
зумовлюють поглинальну здатність ґрунту; 3) гумусові кислоти прискорюють
процеси вивітрювання мінералів тощо.

3. Охорона тваринного світу

Охорона тваринного світу передбачає комплексний підхід до вивчення
стану, розроблення і здійснення заходів щодо охорони та поліпшення
екологічних систем, в яких перебуває і складовою частиною яких є
тваринний світ.

Охорона тваринного світу забезпечується шляхом:

встановлення правил та науково обгрунтованих норм охорони,
раціонального використання і відтворення об’єктів тваринного
світу; встановлення заборони та обмежень при використанні
об’єктів тваринного світу;

охорони від самовільного використання та інших порушень
встановленого законодавством порядку використання об’єктів
тваринного світу;

охорони середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції
тварин;

запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів;
формування екологічної мережі, створення державних
заповідників, заказників і визначення інших природних територій та
об’єктів, що підлягають особливій охороні;

встановлення особливого режиму охорони видів тварин, занесених
до Червоної книги України і до переліків видів тварин, які
підлягають особливій охороні на території Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва та Севастополя; розроблення і
впровадження програм (планів дій) щодо збереження та відтворення
видів диких тварин, які перебувають під загрозою зникнення;

розведення в неволі рідкісних і таких, що перебувають під загрозою
зникнення, видів тварин, створення центрів та «банків» для зберігання
генетичного матеріалу;

встановлення науково обгрунтованих нормативів і лімітів
використання об’єктів тваринного світу та вимог щодо засобів їх
добування; регулювання вилучення тварин із природного
середовища для зоологічних колекцій; надання допомоги тваринам
у разі захворювання, загрози їх загибелі під час стихійного лиха
і внаслідок надзвичайних екологічних ситуацій; організації
наукових досліджень, спрямованих на обгрунтування заходів щодо охорони
тваринного світу;

виховання громадян у дусі гуманного ставлення до тварин;
пропаганди важливості охорони тваринного світу;

здійснення контролю у галузі охорони, використання і
відтворення тваринного світу;

проведення заходів екологічної безпеки; запобігання проникненню
в природне середовище України чужорідних видів диких тварин
та здійснення заходів щодо недопущення негативних наслідків у
разі їх випадкового проникнення;

створення системи державного обліку, кадастру та моніторингу тваринного
світу;

урахування питань охорони тваринного світу під час
встановлення екологічних нормативів та здійснення господарської
діяльності; регулювання вивезення за митний кордон України
об’єктів тваринного світу;

стимулювання діяльності, спрямованої на охорону, раціональне
використання і відтворення тваринного світу;

проведення відповідно до законодавства інших заходів і
встановлення інших вимог щодо охорони об’єктів тваринного світу.

З метою збереження і відтворення тварин здійснення окремих видів
використання об’єктів тваринного світу, а також вилучення з природного
середовища тварин може бути обмежено або повністю заборонено на
певній території чи на певні строки в порядку, передбаченому цим
Законом та іншими нормативно-правовими актами. Під час проведення
заходів щодо охорони, раціонального використання і відтворення
тваринного світу, а також під час здійснення будь-якої діяльності,
яка може вплинути на середовище існування диких тварин та стан
тваринного світу, повинно забезпечуватися додержання таких основних
вимог і принципів:

збереження умов існування видового і популяційного
різноманіття тваринного світу в стані природної волі;

недопустимість погіршення середовища існування, шляхів міграції
та умов розмноження диких тварин;

збереження цілісності природних угруповань диких тварин;

додержання науково обгрунтованих нормативів і лімітів
використання об’єктів тваринного світу, забезпечення
невиснажливого їх використання, а також відтворення;

раціональне використання корисних властивостей і продуктів
життєдіяльності диких тварин;

платність за спеціальне використання об’єктів тваринного світу;

регулювання чисельності диких тварин в інтересах охорони здоров’я
населення і запобігання заподіянню шкоди довкіллю, господарській
та іншій діяльності;

урахування висновків екологічної експертизи щодо об’єктів
господарської та іншої діяльності, які можуть негативно впливати на
стан тваринного світу.

Охорона тваринного світу на територіях та об’єктах
природно-заповідного фонду України забезпечується відповідно до цього
Закону, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (
2456-12 ), інших нормативно-правових актів. Рідкісні та такі, що
перебувають під загрозою зникнення в природних умовах на території
України, види тварин підлягають особливій охороні і заносяться до
Червоної книги України. Порядок і вимоги щодо охорони,
використання і відтворення рідкісних та таких, що перебувають під
загрозою зникнення, видів тварин визначаються законом про Червону книгу
України.

Види тварин, які не занесені до Червоної книги України, але мають
особливу наукову, природоохоронну та іншу цінність, за рішенням
спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань
екології та природних ресурсів заносяться до переліків видів
тварин, що підлягають особливій охороні. Визначення видів і
встановлення порядку охорони, використання і відтворення тварин,
занесених до зазначених переліків, здійснюються спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань
екології та природних ресурсів з урахуванням науково обгрунтованих
експертних висновків.

Правила добування рідкісних та таких, що перебувають під загрозою
зникнення, видів тварин для розведення в спеціально створених
умовах, а також у науково-дослідних та інших цілях встановлюються
спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з
питань екології та природних ресурсів.

Використана література:

Закон України “Про охорону земель”. – К., 2003.

Дедю І. Екологічний словник. – Кишинів, 2000.

Основи екології. Підручник. – К., 2002.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи