Контрольна робота

з екології

1) Основи екологічних законів

На сучасному етапі розвитку науки і техніки людство, здається, вже менше
залежить від природи. Але залежність ця збереглася, і не просто
збереглася, а ускладнилась, бо змінилася тільки відносна роль законів
природи. Людство, як і раніше, залежить від енергетичних,
мінерально-сировинних, біологічних, водних та інших природних ресурсів.

Завданням екології є пошук законів функціонування та розвитку даної
галузі об’єктивної реальності.

1) Закон обмеженості природних ресурсів. Деякі вчені вважають сонячну
енергію практично невичерпною, однак при цьому не беруть до уваги, що
серйозною перепоною для її використання є біосфера, антропогенна зміна
якої понад допустиму межу (за правилом — 1%) може призвести до серйозних
і тяжких наслідків: штучне привнесення енергії в біосферу досягло вже
значень, близьких до граничних.

Зменшення природно-ресурсного потенціалу — в межах однієї
суспільно-економічної формації чи способу виробництва й одного типу
технології — веде до того, що природні ресурси стають щораз менше
доступними і вимагають збільшення затрат праці й енергії на їх добування
та транспортування;

2) Закон піраміди енергій — з одного трофічного рівня екологічної
піраміди переходить на інші рівні не більше 10% енергії, цей закон дає
змогу обчислювати необхідні земельні площі для забезпечення населення
продуктами харчування тощо;

3) Закон рівнозначності умов життя — всі природні умови середовища,
необхідні для життя, відіграють рівнозначну роль. Звідси випливає інший
закон — Закон сукупної дії природних факторів;

4) Закон розвитку довкілля, Закон розвитку системи за рахунок
навколишнього середовища — будь-яка природна система може розвиватися
лише за умови використання матеріально-енергетичних та інформаційних
можливостей навколишнього середовища; абсолютно ізольований саморозвиток
неможливий. Із цього закону випливає декілька наслідків:

?        абсолютно безвідходне виробництво неможливе;

?        будь-яка високоорганізована біотична система, використовуючи та
видозмінюючи своє життєве середовище, є потенційною загрозою для більш
високоорганізованих систем (завдяки цьому в земній біосфері неможливе
нове зародження життя — воно буде знищене організмами більш
високоорганізованими, ніж первісні форми живого);

?        біосфера Землі як система розвивається не тільки за рахунок
ресурсів планети, але й опосередковано, за рахунок і під впливом
розвитку космічних систем;

5) системогенетичний — багато природних систем, зокрема геологічні
утворення, особини, біотичні спільноти, екосистеми тощо, в
індивідуальному розвитку повторюють у скороченій (в закономірно зміненій
та узагальненій) формі еволюцію своєї системної структури; цей закон
зумовлює необхідність урахування при управлінні природними процесами
закономірного проходження ними проміжних фаз. Наприклад, вирубаний ліс
не можна відновити безпосередньо. Його розвиток повинен мати декілька
фаз: молодняка, жердняка, середньовікового, стиглого та перестійного
лісу.

6) системоперіодичний, який, наприклад, проявляється у періодичній
системі хімічних елементів чи у гомологічних рядах. Базою для створення
періодичних таблиць (не лише хімічних елементів чи генетичних
взаємозв’язків) служить встановлена глобальна ієрархія природних систем.
Дослідження з використанням цього закону дають змогу глибше зрозуміти
склад і функціонування природних систем, їх співпідпорядкованість;

7) Закон сукупної дії природних факторів (Мітчерліх — Тінеман — Бауле) —
наприклад, врожай залежить не від окремого, нехай навіть дуже важливого,
фактора, а від сукупності екологічних факторів; коефіцієнт дії кожного
окремого фактора в їх спільному впливові різний і може бути обчислений;

8) Закон сукцесійного сповільнення — процеси, які відбуваються у зрілих
урівноважених системах, як правило, виявляють тенденцію до уповільнення;
звідси безперспективними є спроби «творити» природу господарськими
заходами без виведення її системи з рівноваги чи створення якихось інших
особливих умов для здійснення господарської акції. Наприклад,
акліматизація нового виду культурних рослин дає спочатку ефект, далі
популяційний вибух згасає, і якщо цей вид не стає масовим шкідником, то
його господарське значення різко зменшується;

9) Правило прискорення еволюції — швидкість формоутворення з бігом
геологічного часу збільшується, а середня тривалість існування видів
всередині більш крупної єдності (групи) знижується, тобто
високо-організовані форми існують менше часу, ніж низькоорганізовані.
Прискорення еволюції передбачає і більш швидке зникнення видів, їх
вимирання, яке відбувається повільнішими темпами, ніж формоутворення,
внаслідок чого кількість видів у біосфері в процесі еволюції зростає.
Протилежний процес — наростання темпів винищення окремих видів тварин і
рослин — пов’язаний із антропогенним впливом, а не з дією зазначеного
вище закону;

10) еволюції, які виявляються в трьох аспектах:

?        Закон незворотності еволюції: організм (популяція, вид) не може
повернутися до попереднього стану, реалізованого у його предків;

?        поступового утворення всього сущого — в природі ніщо не вічне,
все має свою історію, Закон історичної незворотності;

?        Закон ускладнення організації — полягає в ускладненні
організації як окремого організму, так і екосистем завдяки зростанню
диференціації функцій і органів, які виконують ці функції;

12) Закон екологічної кореляції — в екосистемі, як і в будь-якому
цілісному природному утворенні, всі її компоненти функціонально
відповідають один одному; випадання однієї частини системи (знищення
виду) неминуче призводить до виключення всіх тісно пов’язаних з цією
частиною системи інших її частин і до функціональної зміни цілого в
рамках дії закону внутрішньої динамічної рівноваги.

 

Незважаючи на велику різноманітність екологічних факторів, у характері
їх впливу на організми і у відповідних реакціях живих істот можна
виявити ряд загальних закономірностей:

1) Закон оптимальності;

2) неоднозначність дії фактора на різні функції організму чи
угруповання;

3) мінливість, варіабельність і різноманітність відповідних реакцій на
дію факторів середовища в окремих особин виду;

4) пристосування видів до кожного з факторів середовища відбувається
відносно незалежним шляхом;

5) несумісність екологічних спектрів окремих видів;

6) взаємодія факторів;

7) правило лімітуючих факторів.

(Закон толерантності, Закон мінімуму, Аксіома адаптованості Ч. Дарвіна,
Принцип генетичної перед адаптації, Закон відносної незалежності
адаптації, Правило відповідності умов середовища генетичної
обумовленості організму, Закон єдності «організм—середовище» тощо).

В жартівливій формі, але, мабуть, найбільш ємко, принципи екології
сформулював американський еколог Баррі Коммонер. Їх чотири:

1.   Все пов’язано з усім

2.   Все повинно кудись діватися

3.   Природа знає краще

4.   Ніщо не дається задарма або за все приходиться платити

  Інші екологи додають ще один:

5. Правда очищає (Принципи екології Б.Коммонера).

 

Серед законів природи зустрічаються звичні в науці закони
детерміністського типу, котрі жорстко регулюють взаємини між
компонентами екосистеми, але більшість є законами-тенденціями, котрі
діють не у всіх випадках. В деякому сенсі вони нагадують юридичні
закони, що не перешкоджають розвиткові суспільства, якщо зрідка
порушуються деякою кількістю людей, але заважають нормальному
розвиткові, якщо порушення стають масовими. Є і закони-афоризми, котрі
можна віднести до типів законів як обмежень різноманітності.

Питання про те, наскільки закони екології можна переносити на
взаємовідносини людини з навколишнім середовищем, залишається відкритим,
оскільки людина відрізняється від всіх інших видів. Наприклад, у
більшості видів швидкість зростання популяції зменшується зі зростанням
її щільності; у людини, навпаки, зростання чисельності населення в цьому
випадку прискорюється. Таким чином, деякі регулюючі механізми природи
відсутні у людини. І це може бути додатковим приводом для технологічного
оптимізму для одних, а для екологічних песимістів — свідченням небезпеки
такої катастрофи, котра неможлива для жодного іншого виду.

Пізнання законів гармонізації, краси й раціональності природи допоможе 
людству знайти вірні шляхи виходу з екологічної кризи.

2) Деградація і поліпшення грунтів

Деградація грунтів — погіршення корисних властивостей та родючості
грунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів.

Деградація земель — природне або антропогенне спрощення ландшафту,
погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та
інших органічно пов’язаних із землею природних компонентів.

Забруднення грунтів — накопичення в грунтах речовин, які негативно
впливають на їх родючість та інші корисні властивості.

Головною з причин деградації грунтів є людська діяльність (антропогенне
втручання). Людство чисельністю понад 5 млрд. чоловік і щорічним
приростом 80-85 млн., оволодівши різними технологіями для забезпечення
бажаних для себе благ і життєвого комфорту, змінює природу планети вже в
глобальному вимірі. Не усвідомлюючи небезпеки, окремі нації і людство в
цілому втягують Землю в грандіозний експеримент, хід і наслідки якого
люди не можуть ні передбачити, ні контролювати.

Деградація, ерозія грунтів, зменшення гумусного покрову планети,
забруднення отруйними хімічними й біологічними сполуками й
радіонуклідами — такі очевидні наслідки антропогенного впливу на землю.
Індустріальне суспільство мимоволі дає розгін процесам планетарного
масштабу, керувати якими не готове ні морально, ні інтелектуально, ні
матеріально.

В Україні ці процеси йдуть інтенсивніше, ніж у цілому на планеті. Із
60,3 млн. га її території 42 млн. га займають сільськогосподарські
угіддя, 33,2 млн. га — під ріллею. За останні 30 років площа еродованої
орної землі збільшилась на 1,9 млн. га, тобто втрачалося по 64 тис. га
щороку, і зараз площа еродованих земель складає 11,3 млн. га або майже
п’яту частину всієї території України.

Застосування у великих регіонах монокультур, порушення сівозмін, майже
повна відмова від органічних добрив, зменшення частки бобових культур
спричинюються до дегуміфікації грунтів, зменшення врожаїв. Природні
кормові угіддя і випаси, надто так звані громадські, практично ніколи не
отримували ні органічних, ні мінеральних добрив. Майже не застосовують
жодних добрив українські фермери, в користуванні яких зараз 2,6%
сільськогосподарських угідь і які виробляють 0,9% рослинницької та 0,4%
тваринницької продукції.

Крім того, грунтовий покрив знищується при гірничорудних роботах, родючі
землі забудовуються містами, промисловими об’єктами, під якими вже зараз
опинилося понад 5% суші. На кожний кілометр автостради треба відвести 2
га землі, на кілометр газо- чи нафтопроводу — 4 га.

Нормативи показників деградації земель установлюються для кожної
категорії земель з метою запобігання погіршенню їх стану і
використовуються для здійснення контролю за використанням та охороною
земель.

До нормативів показників деградації земель належать показники гранично
допустимого погіршення стану і властивостей земельних ресурсів внаслідок
антропогенного впливу та негативних природних явищ, а також нормативи
інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення.

Використання в сільськогосподарському виробництві сільськогосподарської
техніки, питомий тиск ходових частин на грунт якої перевищує нормативи,
забороняється.

Показники інтенсивності використання земель сільськогосподарського
призначення встановлюються з урахуванням даних агрохімічної
паспортизації земель.

При встановленні показників інтенсивності використання земель
сільськогосподарського призначення визначаються сільськогосподарські
культури, вирощування яких обмежується або забороняється, а також
технології та окремі агротехнічні операції щодо їх вирощування.

Показники інтенсивності використання земель сільськогосподарського
призначення використовуються в процесі складання проектно-технологічної
документації на вирощування сільськогосподарських культур.

В Україні назріла необхідність помітно зменшити відсоток розораних площ,
перетворювати ріллю в культурні пасовища, повертати землю до її
природного стану, застосовувати ощадливі способи землеробства й
тваринництва, раціоналізувати усі затрати на виробництво хліба, харчів.
Цього можна досягти лише в рамках загальнодержавних науково
обгрунтованих програм за дієвого сприяння, участі та строгого контролю з
боку держави й громадськості. За нищення землі треба карати, а не
нагороджувати. Поки що спостерігаємо дивну реакцію: ні політики, ні
вчені, ні преса (громадськість) не пов’язують зменшення валовою
виробництва сільськогосподарської продукції в Україні з виснаженням
земель, натомість у негараздах одні винуватять невдалих реформаторів,
інші — рухівців, ще інші комуно-колгоспників, при цьому усі разом
закликають нарощувати виробництво сільськогосподарської продукції, чого
б це не вартувало. Пригадую, як на І з’їзді Аграрної партії зал довго
аплодував такому ось гаслу: «Уся нація повинна працювати на село!».
Невже, справді, українській нації не судилися інші обрії та інша мета,
окрім як до «останньої гривні і до останнього сантиметра родючого шару
землі лякати Європу і цілий світ, що ми їх завалимо хлібом і колись,
може, досита наїмося його самі? Європі й світові, між іншим, від цих
нахвалянь ні холодно, ні жарко. До речі, вони ніколи не вважали, що
«хліб — усьому голова», а всього лиш харч для шлунку, продукт, товар,
який можна більш чи менш вигідно виробити й продати на ринку.

То, може, час подумати, що хліб можна виробляти, не руйнуючи землю. Бо
земля — то не лише власність селян, але й спільне надбання нації,
держави, матеріальна передумова їх добробуту й самого існування.

3) Ресурси лісових плодів і ягід

Лісові ресурси це не тільки “запаси стовбурової деревини”, а й недеревні
ресурси (технічна й лікарська сировина, кормові, харчові та інші
продукти лісу, а також корисні властивості лісів, що використовуються
для культурно-оздоровчих, рекреаційних та інших цілей).

Лісокористування не обмежується користуванням деревними ресурсами. Так,
у порядку загального використання лісових ресурсів громадяни мають право
безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини,
квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених
законодавчими актами, а у порядку спеціального лісокористування
здійснювати заготівлю живиці, другорядних лісових матеріалів (пень, луб,
кора, деревна зелень) тощо.

Риби їстівні-цінний високобілковий продукт харчування, який засвоюється
ліпше за телятину і на рівні білків житнього хліба. За вмістом білка
їстівні гриби переважають ягоди, фрукти і овочі. Загальна калорійність
грибного бульону у 7 разів вища, ніж м’ясного. Кілограм сушених грибів
за калорійністю прирівнюється до трьох кілограмів м’яса чи риби. Завдяки
екстрактивним, ароматичним речовинам і вмістові великої кількості білка,
вуглеводів (цукрів),мінеральних речовин гриби мають неперевершений смак
і аромат. Поживні і смакові якості плодових тіл дуже високі. Добре
засвоюються організмом дрібно пошатковані гриби, а ще ліпше — грибний
порошок із сухих грибів. У ньому міститься удвічі більше білка, ніж у
свіжому м’ясі. Якщо білки плодових тіл засвоюються на 70%, то
засвоюваність грибного порошку сягає 88%.

Порівняння хімічного складу продуктів, їх калорійність, вмісту вітамінів
та мікроелементів засвідчує, що гриби їстівні вигідно відрізняються від
овочів, фруктів, борошняних, м’ясних та молочних продуктів.

Свіжі лісові ягоди (журавлина, брусниці, смородина, чорноплідна
горобина, чорниці, суфези й інші ягоди) створюють особливу смакову
гармонію і не тільки. Свіжі ягоди є джерелом необхідних нашому
організмові вітамінів, мікро- і макроелементів, відмінним засобом для
профілактики простудних захворювань.

Так наприклад — журавлина і брусниця — це дійсна коштовність, подарована
нам лісами. Ягоди багаті вітамінами С , А, В і мікроелементами.

Журавлина робить цілющий вплив при простудних захворюваннях як
вітамінний, жарознижуючий, бактерицидний засіб , має сечогінну дію,
застосовується при захворюваннях нирок. Поліпшує роботу шлунка,
кишечнику і підшлункової залози, очищає організм від шлаків і токсинів,
прекрасний тонізуючий засіб .

Брусниця — має загально зміцнювальний і протизапальний вплив при
авітамінозі, застуді, гіпертонії, діабеті . Застосовується для
профілактики і лікування ревматизму, поліартриту, подагри печінки,
гастриту зі зниженою кислотністю, діатезів.

Громадяни, які займаються збором та здачею грибів, ягід, лікарських
рослин тощо заготівельникам чи при особистому продажу, повинні
пам’ятати, що такі доходи, на відміну від сільгосппродукції, вирощеної у
власному підсобному господарстві, не звільняються від оподаткування
податком з доходів фізичних осіб.

Заготівельні організації, інші підприємства, установи, організації та
фізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності, які виплачують
громадянам доходи за лісову продукцію, зобов’язані нараховувати,
утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів. Ставка
податку становить 13 відсотків

Якщо громадяни реалізують таку продукцію самостійно на ринку, то по
закінченні календарного року повинні задекларувати в податковій
інспекції за місцем проживання розмір отриманого доходу та сплатити
відповідну суму податку.

Використана література:

Закон України “Про охорону земель”. – К., 2003.

Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. —
К.: Либідь. 1995 — 368 с.

Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. // Навч.
посібн.—К.:Либідь, 1997.—160с.

Волошин І. М. Методика дослідження проблем природокористування. — Львів:
ЛДУ, 1994. — 160 с.

Дедю І. Екологічний словник. – Кишинів, 2000.

Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ,
1999. – 416 с.

Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, — К.: МАУП, 2000. – 238 с.

Кучерявий В.П. Екологія, — Львів: Світ, — 500 с.

Похожие записи