КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з екології

ПЛАН

Екологічне формування антропогенних навантажень.

Охорона повітряного басейну

1. Екологічне формування антропогенних навантажень

У довкіллі, що оточує організми, розрізняють абіотичні, біотичні і
антропогенні фактори, які, переплітаючись, створюють комплекс умов, де
живуть організми. Абіотичні фактори визначаються елементами неживої
природи, їх фізичним станом, хімічним складом. Біотичні фактори,
створюються сукупністю живих організмів, які є в середовищі, а
антропогенні фактори зумовлені присутністю людини та її трудовою
діяльністю.

Поки об’єми суспільного виробництва були відносно невеликими, біосфера
як активна саморегулююча система сама справлялася з неподобствами, що
супроводжували господарську діяльність, однак XX століття
характеризується значним збільшенням масштабів виробництва в усіх
галузях світової економіки, тому біосфера та цивілізація нашої планети
зараз знаходяться в небезпеці. Це не передчасна тривога, а страшна
реальність нашого буття, реальність надзвичайно сувора, смертельна, така
ж небезпечна, як загроза самознищення людства в термоядерній війні.
Тепер потрібно вже не просто переконувати людей у новому підході до
вирішення екологічних проблем, а бити на сполох.

Людство космічним вихором увірвалося в біосферу, деструктивне змінюючи
її структуру, деформуючи хід процесів, що складалися протягом багатьох
мільйонів років. Дедалі зростаюча лавина речовинного та теплового
забруднення біосфери, безповоротна втрата генофонду флори та фауни
загрожують перерости в глобальний катаклізм, який може стати найбільшою
катастрофою в історії планети. Люди починають усвідомлювати, хоч і
досить повільно, цю страшну небезпеку для природи та її ресурсів, але
зупинити, або повернути ситуацію надзвичайно важко.

Новий аспект у глобальній проблемі антропогенного впливу на довкілля —
витончення озонового шару в атмосфері і утворення так званих озонових
«дір», яке особливо інтенсивне в полярних областях планети. За останні
15 років озоновий шар на Півночі став тоншим на 6 %. Тільки з 1969 року
над забрудненими екологічно містами Канади і США шар озону зменшився на
3%, над Австралією і Нового Зеландією — на 4 %. Таке становище може
призвести до порушення екологічної рівноваги, пов’язаної з потеплінням і
підвищення середньорічної температури на 1,5-4,5 °С, з інтенсивним
таненням полярних льодів і підвищенням рівня світового океану. Отже,
медико-соцїальні наслідки зміни клімату можуть бути значно більші від
зменшення озонового шару, що екранує землю і людину від потужного
ультрафіолетового випромінювання.

Глобальний характер масштабів забруднення навколишнього середовища
досягає вже майже критичного рівня. Все живе на нашій планеті піддається
одночасній шкідливій дії хімічних, фізичних і біологічних факторів.
Джерелом хімічного забруднення є понад два мільйони хімічних сполук,
більшість з яких вважаються нешкідливими. Хибність даного ствердження
доводиться багатьма дослідами, які показують, що ці сполуки часто діють
не безпосередньо на організм, а на його потомство шляхом скорочення
чисельності виду, або повним його знищенням. До найбільш отруйних
забруднювачів навколишнього природного середовища належать сполуки
свинцю та фенолу, це ще раз було підтверджено низкою дослідів на білих
пацюках та морських свинках, яким щоденно протягом кількох місяців
давали ацетат свинцю (одній групі) та фенол (другій групі). Методами
гістохімії та гісторадіографії досліджувалися реактивні зміни під
впливом свинцю в клітинах скелета і кровотворних органів. І хоч зовнішні
прояви дії свинцю на пацюків були непомітними, у кожному випадку мали
місце істотні зміни в репродуктивній функції тварин, а саме: зародки
помітно відрізнялися між собою за розмірами, деякі з них були мертвими.
Із живих зародків розвивалися плоди з дефектами кінцівок, крім того,
були виявлені деструктивні й дегенеративні зміни в клітинах печінки,
органів кровотворення. Виявилося безліч ознак порушень у системі
біологічного самозахисту організму.

Фенол потрапляє в організм людини і тварини переважно Із питною водою. У
великій кількості викидають його у водойми промислові підприємства, де
фенол і його сполуки отруюють все живе. В дослідах підтвердилися
реактивні зміни під дією фенолу в клітинах кровотворної, хрящової та
кісткової тканин. На сьогодні з усією очевидністю доведено, що із
забрудненим навколишнім середовищем пов’язано близько 70 % усіх випадків
захворювань, близько 60 % випадків неправильного фізичного розвитку
дітей і більш як половина випадків смерті (Д.К. Соколова, 1986).

Сьогодні численними гігієнічними дослідженнями встановлено зв’язок між
концентраціями шкідливих викидів у атмосферу міст і захворюванністю
населення хворобами органів дихання, серцево-судинної системи. Такі
забруднювачі атмосферного повітря, як оксиди сірки, азоту, різноманітні
органічні речовини, що подразнюють слизову оболонку, є причиною
виникнення великої кількості запальних захворювань очей, органів
дихання. Почастішали випадки бронхіальної астми. Багато хімічних
речовин, які забруднюють атмосферне повітря і мають канцерогенні та
мутагенні властивості, призвели до збільшення кількості випадків
злоякісних захворювань, насамперед органів дихання, спонтанних абортів,
перинатальної смерті плода, аномалій вагітності, безпліддя,
мертвонароджуваності тощо. Слід відзначити, що серед населення, яке
проживає в умовах забрудненої атмосфери міст, частіше зустрічається
несприятливий перебіг вагітності та пологів (Е.А. Новикова, 1980), а
серед дітей, які народились від матерів з патологічною вагітністю і
пологами, -діти з невеликою масою тіла і недостатнім фізичним розвитком,
функціональними відхиленнями серцево-судинної і дихальної систем (Г.Н,
Сердюковська, 1981).

Високі концентрації широкого спектру токсикантів призводять до високих
рівнів захворюваності серед населення: у містах, де розташовані
підприємства металургійної промисловості, на 100 тисяч населення серед
чоловіків — 96,1, а серед жінок- 12,7 випадків раку легень; у містах, де
знаходяться машинобудівні підприємства, випадків раку легень серед
чоловіків 54-58 , серед жінок 6,2-7,9 випадків на 100 тисяч населення; у
містах з підприємствами кольорової металургії виявлено порушення
репродуктивної функції, наявні токсикози, спонтанні аборти, вроджені
дефекти розвитку, а кількість мертвонароджених в 2-2,5 раза більша, ніж
в контрольному місті (Сімферополь — 0,38 %). Дані свідчать про те, що
випадки мертвонародження в Запоріжжі становлять 0,88 %, в Маріуполі
(чорна металургія) — 1,17″%, в Норільську (кольорова металургія) — 1,12
%, в Кемерово (вугільна промисловість) — 0,91 %. Згідно з науковими
публікаціями можна виділити і нові екологічні захворювання: синдром
бронхіального спазму (Ангарськ, Сибір), алопе-цІя (Чернівці),
поліневропатія (Уральський район).

В Україні промислові джерела щорічно викидають в атмосферу понад 10 млн.
тонн токсичних хімічних сполук, скидають у водойми 2,5 млрд м3
забруднених стічних вод. В 43 містах, де проживає 30% населення країни,
рівень забруднення повітряного басейну значно перевищує граничне
допустимі концентрації (ГДК). За останні роки в міських стічних водах в
10,8 раза зросла кількість свинцю, у 5,2 раза — міді, в 4,8 — нікелю, в
3,7 — цинку.

Україна дуже неоднорідна за рівнем екологічного розвитку, ступенем
урбанізації, способом життя, рівнем медичної допомоги, віко-статевим
складом тощо. Умовно територію України можна розділити на 5
медико-демографічних регіонів: північно-східний, південний,
південно-східний, центральний, західний. За останнє десятиріччя рівень
захворюваності в Україні зріс на 21,5 % і становить 1100,0 на 1000
населення. У структурі загальної захворюваності населення все
помітнішими стають хвороби, у виникненні яких провідна роль належить
екзогенним факторам, що пов’язані з порушенням та небезпечним
забрудненням довкілля. Регіональний аналіз захворюваності свідчить про
те, що найвищий її рівень спостерігається у південно-східному регіоні,
особливо показовими тут є такі захворювання: новоутворення, хвороби
органів дихання, психічні .захворювання, вроджені аномалії. У південному
регіоні на першому місці стоять хвороби органів дихання, нервової
системи і органів чуття, порушення кровообігу. У структурі смертності в
північно-східному регіоні основне місце посідають судинні ураження
мозку, новоутворення, травми, отруєння та нещасні випадки. А населення
центрального регіону найчастіше хворіє на новоутворення, хвороби крові
та кровотворних органів, ендокринні захворювання тощо. Очевидно, що,
крім Інших несприятливих факторів навколишнього середовища, характерних
для цього регіону, вагомим є радіаційне забруднення. Для західного
регіону характерний високий рівень захворюванності органів дихання,
травлення, кровообігу, нервової системи та органів чуття тощо. Таким
чином, аналіз здоров’я за регіонами виявляє повну їх залежність від
напрямку господарського розвитку та екологічного стану довкілля.

Головну небезпеку для здоров’я людини становлять відпрацьовані гази
двигунів автомобілів, які містять до 200 різних компонентів, багато з
яких токсичні. На населення впливають оксид вуглецю, оксид азоту,
вуглеводні, сажа, діоксид сірки, сірчистий ангідрид, сірчистий газ та
вуглець. При 12 хвилинному впливі оксиду вуглецю в концентрації 5,8
мг/м3 у піддослідних волонтерів спостерігаються зміни біопотенціалів
головного мозку. Оксиди азоту руйнівно діють на легені людини. Свинець
вражає всі органи і системи, а не тільки вибірково впливає на нервову
систему. Сажа, як і будь-яка тверда речовина, подразнює дихальні шляхи
людини, знижує видимість на дорогах, стає переносником поліциклічних
вуглеводнів. При перебуванні людини в середовищі з концентрацією
сірчистого газу 0,01 % спостерігаються подразнення слизової оболонки
горла, а при наявності 0,04 % діоксиду сірки вже через 3 хв настає
загальне отруєння організму. Забруднення атмосфери вихлопними газами
автотранспорту є вагомою причиною виникнення злоякісних пухлин у людей,
що підтверджується також і німецькими вченими. Порівнюючи кількість
автомобілів з смертністю від злоякісних пухлин у Німеччині, встановили,
що в 1900 році від раку легень вмирав кожний ЗО, в 1930 — кожний 8, в
1971 — кожний 5, в 2000 році кожний 4 (за прогнозом).

Із забрудненням води важкими металами, зокрема сполуками кадмію, ртуті,
пов’язують розвиток тяжких їнтоксикацій серед населення. Так, у 1956 р.
описано епідемію під назвою хвороба Мінамати, яка виникла внаслідок
вживання населенням узбережжя затоки Мінамата (Японія) риби і
ракоподібних (основних продуктів харчування місцевого населення),
забруднених, як з’ясувалось, ме-тилртуттю, що у підвищених концентраціях
викидалася у море хімічним заводом.

Значною мірою забрудненню довкілля сприяє хімізація сільського
господарства. Щорічно в грунти України вноситься 170 тис. тонн
пестицидів, 150 тис тонн мінеральних добрив. З ними в грунт поступає
1800 тонн свинцю, 400 тонн кадмію, 2200 тонн цинку, 200 тонн міді.

Останнім часом з’явилося багато доказів зв’язку між використанням
хімікатів у сільському господарстві та раковими захворюваннями.
Впровадження гербіцидів призвело до забруднення 90 % поверхневих вод.
Найбільший процент випадків отруєння викликається фосфорорганічними
сполуками.

У зв’язку із широким застосуванням у побуті та в умовах виробництва
полімерних матеріалів у науковій літературі все частіше з’являються
повідомлення про негативний вплив на здоров’я людини
соціально-побутового й виробничого середовища. Так, відчуття
дискомфорту, серцево-судинні порушення, приступи бронхіальної астми,
алергічні реакції, гіпертензію тощо відмічають у людей, які в умовах
житла тривалий час контактують з полімерними матеріалами.

Значної шкоди навколишньому середовищу в Україні завдає різне сміття.
Зібралося його майже 20 млрд тонн, воно займає територію більше 130 тис
га. А це означає, що продукти розпаду його забруднюють повітря,
потрапляючи в грунт і у воду, роблять їх непридатними для використання
(О. Зарічна, 1997).

Особливої уваги заслуговують забруднення довкілля радіоактивними
речовинами. Людина постійно піддається впливу природного радіоактивного
фону, зумовленого космічними променями і випромінюваннями природних
радіоактивних речовин, які містяться в гірських породах, грунті, воді,
повітрі, тканинах рослинних і тваринних організмів.

Опромінення, зумовлене космічним випромінюванням, у приземних умовах
становить близько 30 мбер/год, у високогір’ї — до 70 мбер/год. У
навколишньому середовищі є незначні кількості радіоактивних речовин, які
перебувають у розсіяному стані. Так, активність грунту у середньому
становить 74 Бк/кг, води відкритих водойм — 3,7х102 Бк/л, атмосферного
повітря над суходолом -4,8х103 Бк/л, над океаном — 3,7х103 Бк/л, у
рослинах і м’яких тканинах тварин і людей — 88 бк/кг (2,4х105
Кі/кг). Радіоактивність гірських порід і грунту зумовлена головним чином
вмістом у них урану, торію і продуктів їх розпаду, калію-40; природних
вод -ураном, торієм, радієм і радоном (продуктом розпаду радію);
атмосферного повітря — наявністю радіоактивного ізотопу вуглецю -14,
фосфору-32, радону і торону. Радіоактивність харчових продуктів більше
зумовлена вмістом калію -40 і менше — радію та Інших радіонуклідів.
Активність продуктів рослинного походження в середньому на порядок вища,
ніж тваринного.

У світі існують місцевості із збільшеним вмістом радіоактивних речовин у
грунті і гірських породах (це призводить до підвищення радіоактивності
води, рослин і частково повітря), де опромінення людей досягає 380 мбер
на рік (штат Керала в Індії), 550.мбер на рік (Санта Менале — місцевості
з пісками вздовж Атлантичного берега Бразилії, які містять торій) і
вище.

В Україні до Чорнобильської катастрофи у різних населених пунктах
природний радіоактивний фон коливався від 60 до 160 мбер/рік, у Києві
становив близько 100 мбер/рік. Найбільша атомна катастрофа, що сталася
на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р., значно змінила радіоактивну
ситуацію в Україні. Адже під час катастрофи в атмосферу потрапило у 200
разів більше радіоактивних речовин, ніж унаслідок вибухів двох
американських атомних бомб у Хіросімі та Нагасакі. У викидах було понад
20 радіоактивних речовин. Серед них атомне паливо (збагачений уран-235 і
його ізотопи уран-234 і уран-238) і радіоактивні продукти розпаду:
плутоній-239; радіоактивні гази: криптон-85 і ксенон-138; аерозолі:
йод-131, цезій-134, стронцій-90, кобальт-60, барій-40, молібден-90 тощо.
Найбільша кількість викидів була в період від 26 квітня до 6 травня 1986
р. Загальна активність викидів, за різними даними, становила від 50 до
140 мільйонів Кюрі і більше.

Отже, як бачимо антропогенний вплив є вкрай великим на природне довкілля
і у більшості випадків цей вплив є негативним. Тому людство потрібно
досить уважно стежити за наслідками своєї діяльності і робити все
можливе, щоб антропогенний вплив на природне довкілля був найменшим і
найшкідливішим.

2. Охорона повітряного басейну

Блакитний купол неба, свіже повітря, аромат квітів наповнюють людину
відчуттям бадьорості, життєвими силами. Проте багато сучасних міст
позбавлені таких благ.

Встановлено, що без їжі людина може прожити декілька десятків днів, без
води — декілька днів, а без повітря — не більше 5~7 хв. Якщо воду, якої
і раніше людству не вистачало, називали «ресурсом життя», то про повітря
згадали тільки в наш урбанізований вік, коли відчули брак чистого
повітря.

Атмосферне забруднення, яке розглядалось ще донедавна як фактор, що
створює дискомфортні умови, сьогодні корелює з підвищеною захворюваністю
і смертністю населення.

Як мінімізувати негативний вплив навколишнього природного середовища на
здоров`я та безпеку життєдіяльності? Адже экооточення продовжує
погіршуватися та зростає негативний вплив навколишнього природного
середовища на здоров`я людини, про що також свідчить зменшення
тривалості життя в середньому на 5 років людей, які проживають в
екологічно напруженних регіонах України (наприклад, Донецькій області).

Якість атмосферного повітря в нашому місті значною мірою залежить від
об’ємів викидів забруднюючих речовин від двох основних джерел
забруднення — стаціонарних і пересувних.

Пересувні джерела є основними постачальниками в атмосферне повітря таких
інгредієнтів, як окиси азоту, бенз(а)пирен, окис вуглецю, вуглеводні.

Одним з дійових заходів поліпшення стану навколишнього середовища і
зменшення викидів забруднюючих речовин транспортними засобами є заборона
продажу і використання етильованого бензину, який містить свинець.

Основні напрямки та заходи щодо охорони повітряного басейну :

1. Зменшення викидів забруднюючих речовин від автотранспортних засобів.
Цей комплекс заходів можна розділити на такі основні підгрупи:

· використання на автотранспорті спеціальних моторних мастил,
присадок до них і палива, впровадження каталітичних перетворювачів
палива і т. п., що буде сприяти зменшенню витрат пального, викидів
забруднюючих речовин і збільшенню моторесурсу двигунів;

· заміна на автотранспорті палива нафтового походження екологічно
чистим природним газом (передусім це торкається комунального
транспорту).

2. Створення підрозділу екологічної міліції для удосконалення контролю
за викидами в атмосферу забруднюючих речовин автотранспортними засобами
на в’їздах -виїздах і загалом по місту шляхом організації стаціонарних і
пересувних постів контролю.

3. Збільшення частки використання природного газу як виду палива в
енергетичній промисловості.

4. Розвиток виробничих технологій, які забезпечували б мінімальні
викиди.

5. Відмова від розширення діючих і недопущення створення нових
екологічно «агресивних» виробництв по всій території міста, остаточне
розв’язання питання перенесення проймайданчиків підприємств, які не
мають санітарно-захисних зон..

6. Підвищення ефективності діючого пилогазоочисного обладнання.

7. Удосконалення структури виробничих потужностей міста за рахунок
екофільних і екоємних виробництв.

8. Удосконалення існуючої системи спостережень за станом атмосферного
повітря.

Законом України “Про охорону атмосферного повітря” встановлено такі
правопорушення у галузі охорони атмосферного повітря:

1). Порушення прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного
повітря;

2). Перевищення лімітів та нормативів гранично допустимих випадків
забруднюючих речовин в атмосферне повітря;

3). Перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу
фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря;

4). Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та використання
атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення без
дозволу спеціально вповноважених на те державних органів;

5). Здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і
клімат;

6). Впровадження відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій,
нових технологічних систем, речовин і матеріалів, а також експлуатації
технологічного устаткування, транспортних засобів та інших об’єктів, які
не відповідають встановленим вимогам щодо охорони атмосферного повітря;

7). Порушення утилізації промислових та побутових відходів
транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин,
стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, що
спричиняють забруднення атмосферного повітря;

8). Проектування і будівництво об’єктів з порушенням норм і вимог щодо
охорони і використання атмосферного повітря;

9). На виконання розпорядження та приписів органів, які здійснюють
державний контроль у галузі охорони та використання атмосферного
повітря;

10). Відмова від надання своєчасної, повної та достатньої інформації
про стан атмосферного повітря, джерело забруднення, а також приховування
перекручення відомостей про стан екологічної обстановки, яка сталася в
наслідок забруднення атмосферного повітря.

Також законами України може встановлюватися відповідальність і за інші
правопорушення.

Винні особи не суть адміністративну цивільно-правову, кримінальну і
дисциплінарну відповідальність.

Адміністративна відповідальність.

Відповідно до статей 78-83 АК України за правопорушення законодавство
про охорону атмосферного повітря штрафу підлягають особи, винні у таких
порушеннях законодавства щодо охорони атмосферного повітря:

Порушення порядку здійснення порядку викиду забруднюючих речовин в
атмосферу або шкідливого впливу на неї фізичних та біологічних факторів;

Порушенні порядку здійснення діяльності, спрямованої та штучної зміни
стану атмосфери і атмосферних явищ;

Введення експлуатацію нових реконструйованих підприємств, споруд та
інших об’єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмосферного
повітря;

Порушення правил експлуатації, а також не використанні встановлених
споруд, устаткування, апаратури для очищення і контролю випадів в
атмосферу;

Недотримання екологічних вимог під час проживання, розміщення,
будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об’єктів або
споруд;

Випуску експлуатацію автомобілів, літаків, суден та інших пересувних
засобів і установок, у яких в міс забруднюючих речовин у викидах, а
також рівень шуму, утворюваного ними під час роботи, перевищує установ
ленні нормативи;

Експлуатації автотранспортних та інших пересувних засобів з перевищення
нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах;

Порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування,
утилізації, ліквідація та використання промислових та побутових
відходів;

Порушення правил застосування, зберігання, транспортування,
знешкодження, ліквідація та захоронення пестицидів агрохімікатів,
токсичних хімічних речовин та інших представників.

Відповідні справи про адміністративні правопорушення у цій сфері
розглядають адміністративній комісії при виконавчих органах районних,
міських, районних у містах, селищах і сільських Рад народних депутатів.
Якщо справа про адміністративні порушення пов’язана з
санітарно-гігієнічні і санітарно-епідеміологічних правил і норм, їх
розглядають органи та установи, що здійснюють державний санітарний
нагляд.

Відповідно до статті 29 Закону України “Про охорону атмосферного
повітря” забороняється впровадження відкриттів, винаходів та раціональні
раціоналізаторських пропозиції, застосування нової техніки, імпортного
устаткування, технології і систем, якщо вони не відповідають
встановленим в Україні вимогам щодо охорони атмосферного повітря.

Якщо є порушення згідно цих вимог така діяльність припиняється
вповноваженими на те державними органами, а винні особи притягуються до
відповідальності.

Список використаної літератури:

Загальна гігієна з основами екології: Підручник / Кондратюк В.А.,
Сергета В.М., Бойчук Б.Р. та ін. – Тернопіль, 2003.

Загальна гігієна: Посібник / За ред. Даценко. – Львів, 2001.

PAGE

PAGE 11

Похожие записи