Основні ознаки офіційно-ділового стилю

У ст. 11 Закону «Про мови в Українській РСР» записано: «Мовою роботи,
діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних,
громадських органів, підприємств, установ, організацій є українська
мова».

Офіційно-діловий стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує
для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному
житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською
діяльністю. Належить до виразно-об’єктивних стилів; виділяється найвищою
мірою книжності.

Основне призначення — регулювати ділові стосунки зазначених вище сферах
та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць,
прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними
завданнями мовлення.

Мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей.
Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління —
організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Характер
і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні,
залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її
компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й
регламентуються чинними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того,
хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його
адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є
організація в цілому.

Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є конкретна
адресність інформації.

Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер
управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська
діяльність — це завжди «гра за правилами». Як наслідок цього повторність
управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь
час однакових мовних засобів.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість
кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком
певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості
управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

— офіційний характер;

— адресність;

— повторність;

— тематична обмеженість.

Специфіка ОДС полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні
лише йому, а саме:

— нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

— точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й
послідовністю викладу фактів;

— документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер
документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що
дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

— наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока
стандартизація вислову;

— сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється
на параграфи, пункти, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і
прийомів їх використання в текстах ділових, (управлінських) документів.

Мовознавець М. Пилинський зазначав, що найпершою традиційною ознакою
досконалості для групи «нехудожніх» стилів, до яких належить й офіційно
діловий, залишається стислість, а також такі вимоги:

— додержання основних загальномовних і функціонально-стилістичних мовних
норм;

— слова й вирази, що безпосередньо пов’язані з думкою, повинні стояти в
тексті якнайближче;

— дотримування максимально чіткого, послідовно-логічного і граматичного
зв’язку між реченнями, що містять окремі судження;

— вставні речення, застереження, супровідні твердження, усякі відхилення
від основної думки повинні значно поступатися своїм обсягом перед
викладом основної думки [34, с. 170-171].

У результаті багатовікового розвитку в ОДС сформувалися такі мовні
засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше
фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї
висуваються, а саме:

1) широке використовування суспільно-політичної та
адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу,
узяти участь, регламентація дій);,

2) наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати
питання, висунути пропозицію, поставити до відома);

3) обов’язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності
та емоційно-експресивної лексики;

4) синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати
двозначності сприймання;

5) наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього
часу із зазначенням позачерговості, постійності дії;

6) чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних
частин, наявність обов’язкових стандартних стійких висловів, певних
кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

7) до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і
підрядним зв’язком, натомість широко використовуються безсполучникові,
прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків
при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення
тощо). ОДС має такі функціональні підстилі:

Законодавчий— використовується в законотворчій сфері, регламентує та
обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою
і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах,
указах, статутах, постановах та ін.

Дипломатичний— використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових
стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує
офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих
громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке
(повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах,
договорах, заявах, ультиматумах і т. ін.

Юридичний— використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання,
розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові
та конфліктні відносини:

— між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;

— між підприємствами, організаціями та установами;

— між державою та приватними особами;

— між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та
приватними особами;

— між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах,
повідомленнях та ін.

Адміністративно-канцелярський — використовується у професійно-виробничій
сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує:

— службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного
підпорядкування;

— службові відносини між структурними підрозділами одного
підпорядкування;

— службові відносини між приватною особою та організацією, установою,
закладом і навпаки;

— приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах,
заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках та ін.

Сучасна людина так чи інакше долучена до наукової чи виробничої сфери.
Це — одна з передумов злиття наукового й офіційно-ділового стилів
унаслідок їхнього спільного функціонування в одному часі й просторі. Ці
два стилі не лише функціонально близькі — вони є спорідненими з
походження, що принципово уможливлює їхнє зближення в умовах історичної
потреби. У період свого становлення ці два стилі «поряд із процесами
дивергенції1 завжди показували багато пунктів конвергенції2, у
результаті чого утворився складний конгломерат схожих спільностей і
пізніших сходжень і взаємопроникнень» [24, с. 127]. Нині відбувається
процес відродження — на якісно новому рівні — книжної мови (а українці,
як відомо, мали високорозвинену книжну мову ще в ХІV-XVI ст.).

Той факт, що більшість сучасних людей функціонує в науково-виробничій
сфері, є причиною взаємопроникнення двох інших різновидів мови —
писемної (книжної) та розмовної (яку не варто обмежувати лише
розмовно-побутовим стилем). Розмовний стиль уже має досить істотно
виявлений різновид — розмовно-офіційний (професійний), тобто мову, якою
спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній та інших сферах.

Формулюючи поняття «ділова мова», слід мати на увазі принаймні три
сучасні стилі — офіційно-діловий, науковий, розмовний, оскільки ділова
мова містить близькі, взаємопроникні й навіть спільні мовні засоби
різних рівнів. Уміле використання цих засобів — необхідна умова
досягнення успіхів у професійній сфері.

Із часу введення курсу «Ділова українська мова» у вищих навчальних
закладах (1992) відбулася певна переорієнтація щодо розуміння самого
предмета викладання.

Низький рівень культури усної й письмової ділової мови спричинений
багатьма чинниками як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, серед
яких основними є:

1. Знання мови й мовна грамотність не усвідомлюються певною категорією
суспільства як такі, що є обов’язковими для досягнення високих щаблів у
службовій кар’єрі.

2. Невміння відділяти явища, одиниці, структури однієї мови від іншої в
умовах функціонування на одній території двох і більше мов.

3. Відсутність навичок користування довідковою літературою,
недостатність такої, завелика вартість подібних видань (словників,
енциклопедій, довідників тощо).

4. Шаблонність, несамостійність мислення, нетворчий підхід у розв’язанні
різноманітних проблем як загального характеру, так і в офіційній сфері.

5. Спрощений підхід до вивчення як мови документів, так і їхньої
структури і як наслідок — невміння врахувати конкретні чинники, що
впливають на ситуацію [28, с. 8].

1 Дивергенція (від латин, divergere — відхилятися, розходитися) — тут
утворення самостійних стилів.

2 Конвергенція (від латин, convergentio на грунті converge — сходжусь,
наближаюсь) — тут розвиток подібних рис у різних стилях унаслідок тісних
і тривалих контактів.

Похожие записи