Реферат на тему:

Джерелознавство. Визвольна війна середини XVII ст. та Україна часу
козацької державності в оцінці іноземців

Низка праць іноземних авторів тією чи Іншою мірою відображає події
періоду визвольної війни українського народу середини XVII ст. Цс
«Історія війни козаків проти Польщі» П’єра Шевальє, «Пам’ятки про події
в Польщі» Альбрехта Станіслава Радзівілла, «Історія хана Іслам-Гірея
III» Мехмета Сенаї, «Повідомлення про походження І звичаї козаків»
Альберто Віміни, «Щоденник» Павла Алепського, «Книги подорожі»
турецького мандрівника Евлії Челебі, спогади члена шведського посольства
до Б.Хмельницького К.Гільдебрандта.

П’єр Шевальє був французьким офіцером, 1646 р. командував загоном
українських козаків, які перебували на службі французького короля.

Козацький загін брав участь в облозі Дюнкерка 1646 р Пізніше Шевальє
став секретарем французького посольства в Польщі (1648-1654), отже,
володів необхідною Інформацією У власному вступі до книжки під назвою
«До читача» П Шевальє писав «Ця Історична книга подає деякі матеріали,
що мають зробити читання й приємним 3 неї можна довідатись про досить
своєрідний спосіб ведення війни та боїв, хоробрі вчинки, які нагадують
подвиги героїв роману ми знайдемо образ мужа, який для того, щоб
піднятися над Іншими, приводить в рух величезний механізм та наводить
жах на те королівство, якого ні всі могутні держави християнського
світу, ні навіть могутня Імперія турків досі не змогли похитнути Одним
словом, Кромвеля, який вдруге з’явився на Русі, який був не менш
честолюбний, хоробрий та спритний, ніж Кромвель в Англії».

П. Шевальє ніби прагне дотримуватись об’єктивних позицій, але «правди
козаків» не розуміє Заголовок «Війна козаків » мав означати, що війну
почали козаки, а не Польща 3 легкої руки багатьох попередників, не
задумуючись, автор пояснює походження слова козак від кози

Згадується про сваволю польських панів в Україні Позиція автора добре
виявлена у «Розвідці про землі, звичаї, спосіб правління, походження та
релігію козаків» Козаки, за його описом, — це волоцюги, вояччина, що
багато разів піднімала заколоти, чинила спустошення Подібно до Боплана,
Шевальє описав спосіб будування козацьких човнів, ведення нічного
морського бою з турецькими галерами, будівництво І користування козаками
пересувними укріпленнями з возів Є правдиві оцінки панщини «Селяни
України неначе раби вони зобов’язані працювати кінно або пішо три-чотири
дні щотижня для панів», обтяжені Іншими платами, зобов’язані «платити
десятину від баранів, поросят І всяких земних плодів до того — погана
поведінка з боку євреїв, орендарів » Подано характеристику релігії
населення України Зазначено, що краща частина шляхти — католицького чи
реформаторського віросповідання Мабуть, не дуже точні свідчення про їжу
козаків, тенденційні — про любов до міцних напоїв Але, «хоч цей народ
любить напиватися більше, ніж будь-який Інший народ Півночі, все ж він
напрочуд стриманий під час війни» Чимало повідомлень книжки П Шевальє
неправильні, наприклад, про те, що Богдана Хмельницького гетьманом
призначив король, назва Україна означає окраїну І «мова козаків — це
один з польських діалектів».

Очевидно, загалом упереджене ставлення Шевальє до козаків визначалося
тим, що він перебував на службі у поляків І використовував різні
донесення й описи польських гетьманів та урядовців, які в несприятливому
світлі зображували козаків На цьому тлі дуже помітна симпатія П Шевальє
в його «Розвідці про перекопських татар» до татар «Годі уявити собі менш
порочних людей… вони надзвичайно щирі та вірні. Серед них зовсім немає
шахраїв та наклепників». Ось тільки вони не вважають «злочином чи
кривдою грабіж християнських країн, бо в їхньому понятті християни —
поганці та мерзотники».

У «Розвідці..,» про татар ще більше наукових неточностей, ніж у праці,
про козаків. Наприклад, автор стверджує: «татари… по суті є скіфами».

Сюжет «Війни козаків. .», з зовнішнього боку, достатньо точно І
послідовно відображає саме повстання Б.Хмельницького, головні битви,
зокрема під Корсунем І Пилявцями, дії М.Кривоноса та Ієремії
Вишневецького, правдивий опис становища Львова, що оборонявся під
проводом офіцера Арцішевського, а потім відкупився «за допомогою значної
суми», похід під Замостя. Потім описано події 1649 p.

Збаражем, позиції татар, битви під Зборовом з багатьма ситуаціями, в які
потрапляли окремі польські вельможі, причин замирення, суті миру короля
з татарами (вісім пунктів) та короля з Б.Хмельницьким (12 пунктів),
тобто статей Зборівського миру, переданих правильно. Вміщено розповідь
про дії козацьких військ під проводом полковника Кричевського проти
Радзівілла, про смерть пораненого І полоненого Кричевського в таборі
литовського війська.

У розділі «Друга козацька війна» описані воєнні дії та польсько-козацькі
відносини 1649-1651 pp. У центрі уваги — битва під Берестечком, її
наслідки для козаків, захоплення Києва Радзівіллом, умови
Білоцерківського миру, які Шевальє передав 14-ма пунктами.

Незважаючи на пропольську суб’єктивну позицію П.Шевальє, багато його
оцінок, фактологічних свідчень, міркувань заслуговують на уважний
аналіз, зіставлення з іншими джерелами та використання при висвітленні
ходу подій великої війни.

Помітним І відносно об’єктивним джерелом з Історії війни є «Пам’ятки про
події в Польщі» литовського гетьмана Альбрехта Станіслава Радзівілла. У
Варшаві польською мовою «Пам’ятки…» («Pamietniki о dziejach w Polsce»)
були видані 1980 p. відомими істориками А.Пше-босєм і Р.Желевським.

Радзівілл прагнув зображувати події об’єктивно, навіть у тих випадках,
коли розповідав про власні битви. Його фраза «Kozacy і plebs popemili
nieslychane zbrodnie, poniewaz nieslychane byfy nasze grzechy» («Козаки
і плебс наробили нечуваних злочинів, але ж і наші гріхи були
нечувани-ми») і досі супроводжує численні пращ про польське-козацьку
війну се* редини XVII ст. А.Радзівілл об’єктивно змальовує
Б.Хмельницького, наголошуючи на його дипломатичному хисті, з позицій
учасника подає дуже характерні риси дипломатії Росії, що вирізнялася
сильною напористістю не лише на Хмельницького, а й на Польщу. Описаний
випадок, коли російський посол у Варшаві зажадав «скарання на горло»
всіх тих, хто помилково називав Ім’я чи титули московського царя, як,
наприклад, Ярема Вишневецький, котрий назвав царя Олексія Олександром.

Посол Гр. Пушкін зажадав, щоби польський Сейм ухвалив «кару на горло»
для всіх, хто би помилявся при титулуванні російського царя.

Чималу увагу приділив автор «Пам’яток…» незгодам внутрікозаць-кої
старшини, а також її виступам проти Хмельницького, зокрема Прокопа
Шумейка, Нечая, Небаби та ін. Подана значна інформація про
козацько-молдавські стосунки.

В Польщі 1971 р. було здійснено видання польською мовою книги Хаджі
Мехмета Сенаї «Історія хана Іслам-Гірея III» (переклад з турецької
З.Абрагамовича). У праці міститься чимало матеріалу про
українсько-турецькі відносини з турецько-татарських позицій. Дуже
випукло показані внутрішні відносини в Кримському ханстві, що штовхали
Іслам-Гірея III на союз з Б.Хмельницьким, До L64S р. Іслам-Гірей III вже
був на ханському троні чотири роки. Але за уряд в Криму вели боротьбу
також вельможі Шефер Газі, Іслам Газі Герей, Тугай-бей. «В Кримській
землі все так змішалося, — писав Сенаї, — як волосся на голові негра.
Внаслідок незгод І запеклої боротьби край ішов до згуби». Т нібито події
в Україні, які дали великі повноваження Тугай-беєві, розрядили
становище.

Сенаї подає відомості про призначення татарських емірів у орди, що йшли
проти поляків, а Тугай-бея, коменданта замку Феракерман, — верховним
командувачем над усіма ними. В деяких місцях описано становище
татарських військ в Україні, їх участь у воєнних діях, перемоги І
поразки; подані матеріали про зовнішньополітичні дії Криму щодо
Хмельницького, Польщі, Молдавії, Туреччини.

Альберто Віміна як посол Венеції 1650 р. відвідав Б.Хмельницького з
метою схилити його до війни проти Туреччини на боці Венеції. З-поміж
багатьох його описів дуже виразне зображення козацького гетьмана: «росту
скорше високого, ніж середнього, широкий в костях І міцної будови. Його
мова І спосіб правління вказують, що він володіє розсудливою думкою і
проникливим розумом. У поведінці він м’який і простий, і тим з’єднує
собі любов вояків, але, з другого боку, він тримає їх у дисципліні».
Віміна описав також побут гетьмана, обіди, вживання горілки, пива, меду
і вина, коли є гості, наголосив на гуморі українців. Коли ж він
похвалився, «яка то велика Венеція і які широкі її вулиці, що самі її
громадяни, трапляється, в них блукають», один козак сказав, що з ним
таке буває у тісній хаті: коли посидить трохи за столом, то вже не може
втрапити у двері, щоб повернутися додому.

Перед цим Віміна записав враження про високу землеробську культуру в
Україні, яка «не тільки може бути поставлена поруч з найбільш
культурними країнами Європи, але й задовольнити вимоги найбільш
завзятого хлібороба». Високо відізвався автор про характер відносин у
середовищі козаків, котрі відстоюють свої погляди без чванства, а за
мету вважають при цьому «спричинитися для загального добра. Я сказав би,
— писав Віміна, — що ця Республіка може рівнятися Спартанській».

Проте чи не найбагатшим за інформацією про культуру і побут українського
народу є «Щоденник» Павла Алепського, сирійського архідиякона, який
супроводжував антіохійського патріарха Макарія в його подорожі до Москви
1654 р. та під час повернення 1656 р. Арабське Ім’я архідиякона —
Булос-аль-ХалебІ — Павло із міста Алеппо.

Павло Алепський зустрічався з Богданом Хмельницьким, спостерігав
національне піднесення в Україні, яку називав «земля козаків», «‘країна
козаків», «держава козаків», сприймав події 1648-1656 pp. як справу
всього народу. «Козаки, оволодівши країною, розділили між собою землю»,
«жителі всієї цієї землі — козаки, заволодівши лісом, розділили землю на
ділянки1′. У «Щоденнику» є відомості про минуле України від часів
Київської Русі, її захоплення Литвою І Польщею, становище народу, про
Хотинську битву, відносини Б.Хмельницького з Туреччиною, Кримом,
Молдавією, Московією, Угорщиною. Докладно описано битву під Жван-цем, у
тому числі зраду кримського хана, коли той відділився від Хмеля І пішов
у свою землю, забравши з собою в полон із землі козаків до десяти ТИСЯЧ
ЧОЛОВІК,

Дуже добре враження на П.Алепського справив Б.Хмельницький. «Всякий, хто
побачить його, здивується І скаже: Так ось він, цей Хміль, якого слава й
ім’я рознеслися по всьому світу1’. На думку мандрівника, козацький
гетьман вів боротьбу з Польщею «для помсти і звільнення свого народу від
рабства й неволі». Із «Щоденника» простежуємо, які категорії становили
соціальну структуру тодішнього суспільства. В ньому згадуються
посполиті, духовенство, ремісники, козаки, міщани, купці, орендарі та ш.
Описано міські укріплення, повідомлення про татарські пограбування та
полонення людей, характер господарства, культуру землеробства, врожайні
поля, сади, городи, де «збіжжя заввишки людини, неначе те море безкрає».

Мандрівник був вражений рівнем освіти українців. Перше українське місто,
куди вступили патріарх і його супровід, було м.РашкІв над Дністром.
«Починаючи цим містом, — зазначено в «Щоденнику», — себто по всій
козацькій землі, ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі
вони, за малими винятками, навіть здебільшого їх жінки та дочки, вміють
читати та знають порядок богослужби та церковний спів. Крім того,
священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися вулицями». В
Україні, повідомляє автор, Існують будинки для бідних та сиріт, є лазні,
дзвіниці та вежі, фонтани на вулицях тощо.

Очевидно, сиршському священнослужителю імпонували українське
автокефальне, залежне лише від Константинополя, православ’я та люди, які
його сповідували. Павло Алепський був у захопленні від «країни козаків»:
«козацька країна була для нас начебто наш власний рідний край, а її
мешканці були нашими добрими приятелями та людьми, неначе ми самі».

В (т. 154) 1937 р. були опубліковані записки німецького священика
Гшьдебрандта, який 1656-1657 pp. супроводив шведського поета Веллінга до
Б.Хмельницького. Тут йдеться про трикутник. Хмель-ницький-Москва-Швещя.
Гільдебрандт засвідчує, що позиція Швеції знайшла у Хмельницького повне
розуміння І підтримку — він поділяв інтереси Швеції, яка боролася проти
зазіхань Москви. Отже, записки Гільдебрандта є важливим джерелом для
вивчення зовнішньої політики Б.Хмельницького після об’єднання 1654 р. з
Росією

Різноманітна, хоч І не завжди точна, інформація про Україну середини
XVII ст. у «Книзі подорожей” турецького мандрівника Евлії Челебі
(народився 1611 p.), котрий у мандрах провів 50 років життя. Він
відвідав майже всі країни Європи, багато країн Сходу. В Україні побував
кілька разів. Вперше в 1656 р. він відвідав Галичину і Буковину, а
Наддніпрянщину — вже після смерті Б.Хмельницького (у жовтні-листопаді
1657 p.). До України прибув разом з турецькими військами. Записи Челебі
цього часу розповідають про полкові та сотенні містечка, внутріполітичну
боротьбу за владу Останню подорож по Україні мандрівник здійснив 1660
p., пройшовши від Коша Запорозького до Ніжина, далі до Бердичева на
Правобережжі, звідти через Кодак — до Криму.

Книгу Е.Челебі писав після 1670 р., у багатьох випадках не тільки на
основі подорожних записів, а й з пам’яті. Це зумовило багато неточностей
у хронології подій, Іменах та Ін. Водночас описи українських фортець І
міст Львова, Лубен, Києва, Чигирина, Черкас, Канева, Прилук, Кодака,
Збаража, Кам’янця можуть викликати Інтерес. Видається, однак, що Челебі
любив дуже гіперболізувати про величину міст, їх оборонні можливості.
Ось що він писав про Львів 1656 p.: «Оскільки через незвичну метушню, що
панувала у війську, я не зміг як слід оглянути це місто, я розпитав про
нього одного корсара. Всього в ньому вісімдесят чотири тисячі дерев’яних
і вкритих тесом упоряджених палаців. Та є й маленькі будиночки злидарів
без виноградників і садів. Всього на базарі сім тисяч крамниць І в
кожній з них кілька сонцеподібних дівчат, винісши на базар свій товар —
свою працю, займаються торгівлею…

Є близько ста малих церков І сорок монастирів з дзвіницями, в кожному з
яких по двісті, триста ченців. Є сорок прегарних чудових заїжджих
дворів, шість пічних лазень. У благотворному кліматі тутешніх місць
дівчата настільки гарні, що, побачивши їх, одягнених у шовковий
різнобарвний одяг, сонцеликих, з очима лані, газелі, сарни, чоловік
втрачає голову…»

Реальніший опис Кам’янець-Подільського замку: «Це надійна й могутня
фортеця зі стінами, висіченими у скелі, що стоять над крутим схилом, І
подібної їй немає не тільки в польських володіннях, а й у Чеській І у
Шведській стороні».

У Челебі дуже багато цікавих, але водночас суперечливих описів
запорізьких козаків. ТІ, які вступали в союз з татарами, — це
карфаш-козаки (брати-козаки), а ті, які боролися проти турків І татар —
«бритоголовий народ», гідний «геєни вогненної». Про український народ І
його мову Челебі відгукувався так; «вони стародавній народ, а мова їхня
ще більше всеохоплююча і багата, ніж фарсі, китайська, монгольська і
різні Інші». Зрозуміло, що твір Евлії Челсбі вартий уваги як оригінальне
джерело, яке відображає різноманітні грані українського життя 50-60-х
років XVII ст. Від другої половини XVII ст., а особливо з XVIII ст.,
твори Іноземців, котрі писали про Україну, достатньо численні. Назвемо
«Щоденник» шведського генерала Гордона, що в 60-70-х роках XVII ст.
перебував на російській службі й, зокрема, 1673 р. командував
Чигиринською фортецею. В 1829 р. російською мовою «Дневник» був
опублікований в Москві. Становище України за часів І.Мазепи описував
датський посол Юст Юль. Він залишив враження про зруйнований Батурин,
міста Глухів, Кролевець, Борзну, Ніжин, Київ, Нові Млини та ін. Так само
він писав про напади татар, культуру І побут козаків. Його «Записки»
були видані російською мовою у Москві 1899 р.

Добу Мазепи описували також агент французького уряду в Москві Деляневіль
(«Записки про Московію»), французький дипломат Жан Блюз, який був у
Батуриш 1704 р.

Загальновідома книга Вольтера «Історія Карла XII», що вийшла 1731 р. у
Руані. До 1900 р. вона перевидавалась близько 100 разів. У ній дві
сторінки присвячувались характеристиці та діяльності Івана Мазепи.
Завдяки Вольтеру Ім’я Мазепи стало відоме у всьому світі.

Є фрагменти про Україну в книзі Корба «Щоденник, складений в Московії»,
що вийшла друком у Відні 1700р. У Штутгарті 1730р. було видано «Реляції»
принца Вюртемберзького Максиміліана Еммануїла, учасника походу Карла
XIIІ свідка битви під Полтавою.

Український Історик в діаспорі Олекса Вінтоняк захистив дисертацію та
видав книгу під заголовком «Україна в описах західноєвропейських
подорожників другої половини XVIII ст.» У 1995 р. книга була перевидана
у Львові-Мюнхені, В розділі «Біо-бібліографічні відомості про
подорожників» Олекса Вінтоняк подає відомості про 14 авторів творів про
Україну Балтазара Ганета, К.Ф.Е.Гаммарда, Йоганна Готфріда, Самуеля
Готліба Гмеліна, Йоганна Антона Гюльденштедта, Ернеста Вільгельма
Дрімнєльмана, Балтазара фон Кампенгаузена, Едвардо Да-ніеля Клерка,
Вільгельма Кокса, Джозефа Маршалла, Йогана Вільгель-ма Меллера,
М.Мессельєра, Петера Стона Палласа, Франца барона де Тотта, називає
відомості про дві праці невідомих авторів.

У виданні вміщена вступна стаття професора Ярослава Дашкевича, де він,
окрім джерелознавчого аналізу пращ О.Вштоняка та оцінки значення праць
Іноземців як джерел до Історії України, доповнює ряд Вінтоняка такими
Іменами, як Иоганн Гайнріх Мюнц (Жан Анрі), Карл Бормей Феєрабенд, Адам
Нарушевич. Зрозуміло, в нашій лекції нема змоги навіть реферативне
зупинитися на згаданих працях. Тому рекомендуємо працю О.Вінтоняка для
самостійного опрацювання. Зазначимо тільки, що головними темами творів
іноземців про Україну XVIII ст. є політика російського царизму щодо
України, колонізація Півдня України іноземними колоністами — сербами,
німцями, болгарами, греками, поляками та іншими, перенесення в Україну
російських кріпосницьких порядків, обмеження і скасування української
автономії, Особливо багаті матеріали про побут, спосіб виробництва,
культуру, мораль українського населення. Іноземці Із захопленням
розповідають про спосіб життя українських селян, українську етнографію,
самобутні ознаки культури українців — чи не у всьому відмінні від
аналогічних ознак сусідніх народів.

Проте хоч XVIII ст. України відносно дуже повно відображене в працях
іноземців, з того ж століття збереглося у багатократ більше джерел
різних видів вітчизняного походження. Тому відносна вага джерел про
Україну XVIII ст. іноземного походження у всьому корпусі історичних
джерел, напевне, вже не така й велика, як джерел іноземного походження з
XV-XVII ст., які дійсно є унікальними.

Використані джерела і праці

Барбаро и Контарини о России Л., 1973.

Боплан Гійом Левассер де Опис України, кількох провінцій Королівства
Польського. К ,1990

Історія Львова в документах І матеріалах. К., 1986. С. 87-88 (Док. №
69).

Історія України в документах І матеріалах. Визвольна боротьба
українського народу проти гніту шляхетської Польщі І приєднання України
до Росії (1569-1654). К., 1941. С. 12-13.

Литвин М О нравах татар, литовцев и москвитян. М , 1994

Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. К., 1896 Вип. 2.

Мюллер Иоган Йоахім Історична дисертація про козаків /Коментар Ю.Мицика
і Миколи Кулінського//Всесвіт 1988 №6 С. 131-137.

Січинський Володимир Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожей по
Україні та Інших писань чужинців про Україну за десять століть. К , 1993
С. 36-255

Шевальє П ‘єр Історія війни козаків проти Польщі з розвідкою про їхнє
походження, країну, звичаї, спосіб правління та релігію і другою
розвідкою про перекопських татар. К , 1993.

Четеби Этих Книга путешествия (Извлечения из сочинении турецкого
путешественника XVII в ) М , 1961 Вып 1 Земли Молдавии и Украины М ,
1961

Хрестоматія з Історії Української РСР з найдавніших часів до кінця 50-х
рр XIX ст Посібн для вчителів К, 1959 С 94-95, 115, 146-147, 155 157

Антонович В Б Курс лекцій з джерелознавства 1880-1881 /Л сторін України
в університетських лекціях К,І995 Вин 1

Аіпатов М.А. Русская историческая мысль и Западная Европа XII XVII в М:,
1973

ВІнтоняк Олекса Україна в описах західноєвропейських подорожників другої
половини XVIII ст Львів, Мюнхен, 1995

Дашкевич ЯР Українська бопланіана //Гійом Левассер де Боплан Опис
України, кількох провінцій Королівства Польського К, 1990 С 209-232

Заруба В М Студії з. Історії України К , 1995 С 48-57

Кордт В Чужоземні подорожі по Східній Європі до 1700 р К , 1926

Мыцык Ю А Записки иностранцев как источник по истории Украины (вторая
половина XVI середина XVII в ) Днепропетровск, 1981

Мыцык Ю А Записки иностранцев как источник по истории Освободительной
войны украинского народа 1648-1654 гг Днепропетровск, 1985 Ч 1

Остапчук Віктор Гаченко Оіександр Козацькі чорноморські походи у
морській Історії Кятіба Челеб\ «Дар великих чужів у воюванні морів»
//Mappamundi 36 наук праць на пошану Ярослава Дашкевича Львів, Київ,
Нью-Йорк, 1996 С 341-426

Яворницъкии ДІ Історія запорізьких козаків Львів, 1990 Т 1 С 67-70

Похожие записи