Реферат на тему:

Джерелознавство. Статистичні джерела другої половини XIX-першої половини
XX ст.

Специфіка статистичних джерел

На відміну від Інших джерел державного чи громадського походження, що
формувалися «стихійно» в процесі діяльності державних І громадських
установ та організацій, а також окремих осіб, статистичні матеріали
створювалися свідомо з наперед заданою метою За допомогою певних
числових показників, що їх мала визначити статистика (від латинського
status — стан), держава, громадські організації й об’єднання, наукові
установи висували завдання виявлення об’єктивної картини тих чи Інших
явищ суспільства, економіки, культури, більшого чи меншого рівня
виступання окремих елементів І ознак явищ, числової залежності взаємно
пов’язаних сторін економічного, демографічного, освітнього чи Іншого
циклу тощо Статистика покликана встановлювати чисельність населення,
його зайнятість, майновий стан, вік, національність, релігійну
приналежність, розселення за регіонами, народжуваність, смертність,
коефіцієнт приросту та ш , обсяги матеріального виробництва як за ціною
і вартістю, так і за артикулами, витратами і прибутками, надійністю і
якістю, оподаткуванням, обсяги торгівлі продуктами людської праці, в
тому числі й зовнішньої в ціновому і видовому виразах, за країнами і
регіонами, за експортом і імпортом, знову ж таки у ціновому і видовому
виразах у тисячах машин, тоннах нафти, гекалітрах горілки, тоннах сталі
та золота, зерна і риби, в банках кави чи Ікри За допомогою статистики
партійні організації проводять облік своїх членів, партійних внесків,
первинних організацій, майна. Знання числових показників служить
підставою для планування діяльності на майбутнє, коригування
економічної, демографічної, культурної чи іншої політики.

При опрацюванні статистичних джерел дослідник завжди повинен пам’ятати,
що статистичні показники є середніми. У зв’язку з цим однієї статистики
недостатньо для того, щоб адекватно відтворити історичну дійсність чи
якусь сторону минулого. Відомий гумористичний переказ про те, як пан,
пані та слуга з’їли під час обіду трьох смажених курчат, тобто в
середньому по одному курчаті. Насправді ж було інакше: пан з’їв двох
курчат, пані — одне, а слуга облизував кістки. Так само середні
статистичні показники дуже мало висвітлюють вивчення доходів різних груп
населення, його освіту, продуктивність праці людей, житлові умови.
Наприклад, у статистичному виданні «Экономика Советской Украины.
1945-1975 гг.» (К., 1975) зазначалось: «Забезпеченість міського
населення республіки житлом виросла в порівнянні з довоєнним періодом
майже у два рази і складала на 1 січня 1974 р. 12,5 м2 загальної площі
на одного мешканця». Але чи означало це, що 1974 р. кожна сім’я України
з чотирьох осіб мала квартиру площею 50 м2? Звичайно, ні, бо сотні тисяч
сімей у містах зовсім не мали квартир, тулилися в гуртожитках. Так само
І зараз. За офіційною статистикою на мешканця Львова припадає близько
15м2 житлової площі. І водночас є ще тисячі сімей по кілька осіб, які не
мають І тих 15 метрів.

Треба мати на увазі, що статистичні показники одного і того ж порядку в
різних умовах можуть виражати різний зміст. Так, за переписом населення
СРСР 1970 р. на кожну 1 тис. осіб населення вищу освіту в різних
республіках мала неоднакова кількість людей. При середньому показнику 42
по Союзу, в РРФСР ця цифра дорівнювала 44, Україні — 40, Білорусії,
Казахстані, Литві — по 35, Молдавії й Таджикистані (найменше) — по 29,
зате у Вірменії — 57, а в Грузії— 73, Проте тільки на основі статистики
було б ризиковане робити висновок, що інтелігентний рівень грузинського
суспільства вищий, ніж в Україні чи Білорусії або в інших республіках,
оскільки статистика не фіксувала якості освіти. Іноді деякі автори на
основі статистичних даних про зростання прибутків «радянських людей» у
грошовому виразі в 30-х роках видавали відповідні показники за реальне
зростання прибутків, «забуваючи», що впродовж десяти років після 1928 р.
реальна вартість радянського карбованця зменшилася приблизно у 10 разів.

Оскільки статистичну роботу завжди хтось планував, найчастіше держава,
то організатори неодноразово «передбачали» одержання із заданою метою
бажаних результатів. Так, під час підготовки польського перепису
населення 1931 р. було дано вказівку записувати українську мову в різних
визначеннях, мовляв, як й буде називати респондент: українська, руська,
тутейша, гуцанська та ін. Перепис не мав графи «національність».
Внаслідок цього за мовним показником перепису в Галичині виявилося
всього 1,7 млн українців, 1,2 млн руськомовних; були ще гуцаномовні, а
на Поліссі виявилось аж 700 тис. осіб з «тутейшою» мовою.

В Австрії результати перепису в гмінах обов’язково апробувалися на рівні
повітових старост, тобто коригувалися у бажаному напрямі. Недарма в
одному афоризмі австрійська статистика (І не тільки австрійська)
характеризувалася через призму брехні. Мовляв, є три види брехні: мала,
велика і дуже велика, або австрійська статистика.

Водночас статистика як історичне джерело має важливі позитивні аспекти.
По-перше, тільки статистика здатна узагальнювати те чи інше явище у
масштабах регіону, держави І всього світу, в числових показниках
засвідчувати ступінь явища, його масштаби, динаміку чи тенденцію
розвитку. По-друге, оскільки статистична робота ведеться за наперед
заданою програмою, статистичні показники, отримані внаслідок такої
роботи з різних років чи періодів, є зіставними, що дуже важливо для
вивчення суспільних, економічних, демографічних., військових та інших
процесів у русі. У зв’язку з цим відповідні статистичні ряди за багато
років Іноді є дуже доказовими. Так, австрійська статистика населення
Галичини за переписами 1857, 1869, 1880, 1890, 1900 та 1910 pp.
переконливо виявила загальне зростання сільського населення і відповідно
постійне зменшення селянського землеволодіння. Незаперечною стала
тенденція до зниження відносної частки українського греко-католицького
населення у Східній Галичині та зростання частки рим о-католиків. Можна
було передбачити, що при збереженні старої Австрії ще на кілька
десятків-сотню років українська етнічна територія Східної Галичини мала
реальну перспективу переродитися на польську.

Промислова та інша статистика засвідчує, що наприкінці ХІХ-початку XX
ст. Галичина мала динамічний розвиток промисловості. Активними були
процеси урбанізації, зростання суспільної активності мас.

Нарешті, державна статистика навіть тоді, коли вона є «великою брехнею»,
розкриває методи урядової політики одурманювання мас. Але цей аспект не
завжди помітний. Навпаки, люди довіряли статистиці. Фальсифікаторську
сторону статистики виявляє вже дослідник пізнішого часу або ж дослідник
Іншої країни.

Переписи населення як основне джерело до вивчення демографічних процесів

Як уже зазначалося в одній п попередніх лекцій, статистичну роботу в
Росії очолював Центральний Статистичний комітет при Міністерстві
внутрішніх справ та Статистична рада. Остаточно ці органи оформились
1863 р.

В Австрії статистика проводилася на чолі з Центральною статистичного
комісією (Statistik Zentral komission) та ЇЇ підрозділами, що відали
статистикою населення, статистикою земельних відносин, статистикою
промисловості й торгівлі тощо.

Важливим статистичним джерелом для історика є матеріали державних
переписів населення, які суттєво різнилися від попередніх методів обліку
населення шляхом проведення ревізій. Останні переслідували насамперед
мету обліку податного населення. Через це об’єктом фіксації ревізій були
податні стани: селяни, міщани, купці. Одиницею обліку була «ревізьська
душа», а зведені дані мали назву «Ревизских сказок». Ревізії Іноді
враховували і неподатне населення, зокрема дворян, чиновників, але в
деяких випадках не брали це до уваги. Не підлягали ревізії» особовий
склад армії і флоту та іноземці. При запису осіб податних станів робився
облік складу їх сімей, зазначалася приналежність до виду занять,
національність та інші моменти На основі ревізій виводили приблизно
загальну кількість населення, його належність до станів, національний
склад, дані про міських І сільських мешканців. З цього погляду ревізії є
важливим джерелом до вивчення демографічних та соціальних процесів.
Всього в Росії було проведено десять ревізій — перша— 1719р., друга —
1744-1745 рр , третя — 1763, четверта— 1782, п’ята— 1795, шоста — 1811,
сьома— 1815, восьма— 1833, дев’ята— 1850 і десята— 1857р. Загальні
переписи населення від ревізій відрізнялися тим, що об’єктом їх обліку
стала кожна людина, незалежно від її соціального становища і тим паче —
відношення до податкової системи. Переписи виявляли однакову увагу як до
активного самостійного працівника чи власника, так і до немовляти.

Переписні формуляри (анкети), в які заносились відомості про людину,
були у всіх випадках однаковими. Вони передбачали запис імені, прізвища,
прізвиська (в російських переписах — по батькові), сімейного стану
(неодружений, одружений, удівець, розлучений); відношення до глави сім’ї
(жінка, син, дочка, батько, небіж та ін.); статі, віку, господарського
стану, належність до суспільного стану (селян, духовенства, дворян,
купців, військових та ш.), релігії, місця народження, місця проживання,
постійної прописки, громадянства, рідної мови, освіти, заняття основного
І додаткового

Західні держави швидше перейшли до такої статистики населення, ніж
Росія. В Австрії перший перепис населення за новою методикою був
проведений 1857 p., наступні—-1869, 1880, 1890, 1900, 1910рр. У Росії
Перший загальний перепис населення імперії відбувся тільки 1897 р. Отже,
з другої половини XIX ст. переписні матеріали, дуже повні й детальні, є
про Галичину, Буковину, Закарпаття, що входили до складу Австрії, з 1867
р. — Австро-Угорщини. В Австрії через кілька років після чергового
перепису видавалося чимало тематичних томів з внутрішньою розбивкою
тематичної інформації по регіонах. Всі томи йшли під загальною назвою
Oesterreichische Statistik (з 1910р. — Nene Folgc Oster-reichische
Statistik), потім — нумерація тому на зразок Band LXIII, Hcfte I чи
Hcfte 2, Hefte 3 та його тематична назва, наприклад: Загальні результати
перепису населення; населення за народжуваністю, релігією, розмовною
мовою, статтю, сімейним І фізичним станом, соціальним поділом і
життєвими умовами; Іноземці в краях і землях держави; наявне населення в
місцях його постійного проживання та ін. Публікація матеріалів перепису
здійснювалась постійно в міру підготовки відповідних томів і зошитів
(Bandes und Hefte). Наприклад, різні зошити за матеріалами перепису
населення 1910р. ви давалися 1912,1913, 1914, 1915 і 1916рр.

Матеріали Російського перепису 1897 р. видавалися за відмінним
принципом. Кожен окремий том матеріалів австрійських переписів, за
винятком тому про загальні відомості, подавав тематичні дані по всій
Австрії — Ціслетанії; в угорських переписах — по всьому угорському
королівстві — Транслетанії, Матеріали російського перепису, за винятком
кількох зведених томів «Население Империи по переписи 28 января 1897 г.
по уездам» (СПб., 1897) та двох томів «Первой всеобщей переписи
населения… Общего свода по империи», видавалися з розбивкою по
губерніях, областях та чотирьох містах. Було видано 89 томів. Том
Волинської губернії, наприклад, мав заголовок і вихідні дані: «Первая
всеобщая перепись населения Российской империи. 1897 год Том VIII.
Волынская губерния. Петербург: Изд-во ЦСК, 1904». Аналогічно називалися
томи інших губерній (XII — Катеринославської, XLIII — Київської та ш.).

Всі дані, що засвідчували чисельність населення, розмовну мову (в
російському переписі мова подавалася як великоруське, малоруське,
білоруське «наречие»), станову приналежність, основне І додаткове
заняття, освіту, вік (за розбивкою на десять років) та Інші, на рівні
повітів І міст подавалися до одиниці. Так, у статистиці м.Рівного навіть
кільканадцять жінок, які перебували на службі в публічних будинках,
подані за приналежністю до релігії, за розмовною мовою, місцем
народження, віком та ш. Усі зайняті групувалися за видами занять:
землеробство, лісові промисли, рибальство, залізничний транспорт,
будівельна промисловість аж до такого, як «извозный промысел». Коли ж
селянин чи Інший зайнятий мав побічний додатковий заробіток, це також
детально подавалося із зазначенням статі, мови, конфесії та інших
характеристик заробітчан.

Матеріали перепису відбили не однорічний зріз суспільства, а багато
десятиріч. За матеріалами перепису легко простежується механічний рух
населення, зростання зайнятості за видами діяльності та десятиріччями,
освітній рівень населення за десятиріччям. Наприклад, за матеріалами
тому Волинської губернії, грамотних чоловіків віком 50-59 років у
губернії налічувалося 8,89% (подається і кількість), 40-49 років — 16%,
30-39 років — 20,15%, 20-29 років — 25,55%, 10-19 років — 30,01%.
Динаміка освітнього рівня в часі цілком очевидна. Серед жіночої частини
населення губернії зазначений освітній рівень за відповідними
десятиріччями дуже мізерний: 1,12; 1,55; 1,96, 2,78; 4,80.

До речі, матеріали всеросійського перепису 1897 р. проаналізовані
істориками недостатньо як при дослідженні соціального розвитку України у
другій половині XIX ст., так і при вивченні окремих проблем соціальної
історії: руху населення, зростання освітнього рівня населення, динаміки
національного складу населення губерній, повітів І України загалом,
зміни релігійної приналежності людей, зростання дворянського стану,
зокрема «личных дворян» з-поміж українців, а також робітників, купців,
працівників освіти, осіб духовного стану та ш.

Демографічний, етнодемографічний та етносоціальний рух населення
українських земель у міжвоєнний період відобразили переписи населення в
радянський період: 1920, 1926,1937 11939 pp.; в Західній Україні, що
перебувала під владою Польщі, — 1921 І 1931 pp., по Закарпаттю (воно
входило до складу Чехо Словаччини) — перепис 1930 p.; Північній
Буковині, що була під окупацією Румунії, — також перепис 1930 р.

Найоб’єктивнішим, демократичним і найбільше опрацьованим вважається
радянський перепис населення 1926 р. Вийшло кілька десятків томів цього
перепису. Знаменно, що перепис відобразив піднесення національної
свідомості українців, які тоді активно записували себе українцями не
тільки в Українській радянській республіці, а й поза її межами: на
Кубані, у Воронезькій, Курській І Білгородській областях, на Поволжі, в
Кулундинському степу (Алтай), Середній Азії, на Далекому Сході. Всього
за переписом 1926р. у колишньому Союзі проживало 31195 тис. українців, з
них у межах Української республіки — 23218 тис. За винятком Одещини, у
всіх регіонах України українці становили більшість. За межами УСРР
проживало 7873 тис. українців, у тому числі на Північному Кавказі — 3107
тис. На Кубані частка українців становила 61,4%, Дону — 44, в
Армавірській області — 32,9, Воронезькій — 32,6, Курській — 19%.

Матеріали переписів 1921 і і 931 pp., що проводилися в Польщі, окрім
загальних томів скорочених даних (Dane skrocone) по всій Республіці,
відповідно оформлялися І видавалися за принципом воеводств. Заголовки
цих видань такі (польського мовою): «Перший загальний перепис населення
Речі Посполитої Польщі з дня ЗО вересня 1921 р. Помешкання. Населення.
Стосунки зайнятості (zawodowe). T. 27. Воєводство Львівське». Відповідно
т.23 — Воєводство Волинське, т 28 — Воеводство Станіславське, т,29 —
Воєводство Тернопільське.

Перепис 1921 р. був недосконалим з кількох причин. Його намагалось
бойкотувати українське населення І він проводився тоді, коли ще не
завершився рух населення, викликаний війною, зокрема не закінчилось
повернення біженців.

Перепис 1931 р. подав точні відомості, але були заполітизованими
принципи його проведення, наприклад, у переписні листи рекомендувалося
записувати мову українців І руською, і українською, і «тутейшою» та ін.
Матеріали перепису видавалися за тим самим порядком — по воєводствах.
Томи називалися : «Другий загальний перепис населення з дня 9.ХІІ. 1931
р. Помешкання І домашні господарства. Населення, Стосунки зайнятості.
Т.68. Воєводство Львівське». Матеріали зі Станіславського воєводства
видані у т.65, Волинського — т.70 («Drugi powszechny spis Ludnosci
Rzeczpospohtej Polskiej z dnia 9.XII. 1931 r. Mieszkania і gos-podarstwa
domowe. Ludnosc. Stosunki zawodowe, torn … Wojewodztwo…»).

Перепис 1931 р, порівняно з 1921 p. відобразив загальний приріст
населення, зміну співвідношень населення за національною приналежністю,
релігією, заняттям, проживанням у місті чи селі, віковою, статевою,
освітньою структурою та Ін. У межах чотирьох воєводств Західної України
— Волинського, Станіславського, Тернопільського і Львівського (без
дев’яти західних етнічно польських повітів) загальна чисельність
населення зросла за десятиріччя з 6 417 тис. до 7 641 тис, осіб. На
території колишньої Східної Галичини приріст становив 14,36%, а Західної
Волині — 32,73%. Виявились дуже велию відмінності у прирості населення
різних національностей І конфесій. На Волині, наприклад, чисельність
римо-католиків мала приріст 83,32%, а православних — 24,27%, Чисельність
росіян (за мовним показником) зросла аж на 150,43%. Це пояснювали
напливом на польську Волинь вже після і 921 р великої кількості
реемігрантів які 1915 р були біженцями.

Значними виявилися різниці у прирості римо-католпків (27 06%),
греко-католиків (9,83%) та Іудеїв (6,27%) по регіону української
Галичини Внаслідок цього частина римо-католиків у Гатичані росла з 26
88% до 29,86%, а греко-католиків впала з 61,42% до 59,09% Для
українського народу Західної України це станови ю ш розливу тенденцію.

Перепис відобразив ступінь урбанізації Західної України У Волинському
воєводстві в містах (воєводському і повітових центрах) проживало 12,11%
Галичині — 22,61% Населення Львова збільшилося майже на третину І
досягло 1931 р 312231 осіб Станіслава — 59960, Перемишля — 51 038,
Борислава — 41 496, Рівного — 40 612, Тернополя— 35644, Луцька —35554,
Коломиї —33 788, Дрогобича — 32 26 3, Стрия — ЗО 491 осіб Далі йшли міст
а Ковель (27 677 осіб), Володимир (24 591), Самбір (21 923), Кременець
(19 877) Греко-католики в містах Галичини (без Львова) становили 29,34%,
римо-катотики (без Львова) — 30,9% Але у самому Львові ці співвідношення
були Іншими на римо-католиків припадало 50,44% греко-католиків лише
15,93%

Перепис подав детальні дані про зайнятість національностей, яка була
дуже різною як за статусом зайнятих (самостійні чи наймані), так І за
галузями економіки І публічних служб.

Додамо Ілюстрацію про зайнятість національностей у промисловості та
ремеслах української Галичини Всіх греко-католиків у цій галузі
налічувалося 77 тис , римо-католиків — 108,8 тис , Іудеїв — 67,4 тис ,
але кількість найманих робітників серед усіх зайнятих відповідно мала
зовсім Інше співвідношення 44,3 тис , 57,7 тис , 23~тис Серед зайнятих у
промисловості та ремеслі греко-католиків на найманих робітників
припадало 57,5%, серед римо-католиків — 53,1%, а серед євреїв — всього
34,1%.

Так само багато Інших даних перепису наштовхують на дуже цікаві висновки
про особливості соціальних процесів, які на тому чи Іншому етапі
відбувались у суспільстві

Демографічний етнодемографічнийта етносоціальний характер суспільства
Закарпаття дає змогу проаналізувати чехословацький перепис 1930 р Його
матеріали опубліковані в таких чехословацьких серійних виданнях 30-х
років, як «Zpravy statnmo statistickeho ufadu repubhky Ceskoslovenske» —
rocnik-i, «Statisticka roccnka», «Ceskoslovenska statistika» За даними
перепису 1930 р , на Закарпатті проживало 709 тис осіб Серед них на
українців (русинів) припадало 446,9 тис (63%) угорців— 109,5 тис
(15,4%), євреїв — 91,3 тис (12,9%) на чехів І словаків разом — 34 тис
осіб (4,8%) Подібно до того, як у Західній Україні під

Польщею, так І в Закарпатській Україні під Чсхословаччиною дуже
відмінними були соціальні характерними для різних національностей.
Проілюструємо хоч би зайнятість у промисловості та ремеслі. В середньому
в краї вона становила 63,6 осіб на кожну 1 тис. Але серед чеської та
словацької національностей цей показник дорівнював 215,2, німців —
211,1, євреїв — 243,1 (та 337 — у торгівлі). Частка ж українського
промислового населення була нижчою від середньої.

Дуже неповним щодо національної статистики виявився румунський перепис
1930 р. Оскільки як українське, так І румунське населення Буковини
належало до православної релігії, румунська статистика за конфесією не
може використовуватись для визначення чисельності українців чи румунів.
Це не стосувалося поляків, котрі були римо-католиками, євреїв, німців
протестантських конфесій. Дані перепису за мовою всіляко
фальсифікувалися І не можуть не підлягати сумніву. Вони мають дуже
великі розбіжності зі статистикою Буковини за 1900 І 1910 pp. У 1900 р.
у всьому краї на українців припадало 40,8%, на румунів — 31,4%, в 1910р.
українці становили 38,1% населення, румуни — 34. За румунським переписом
1930 p., частка румунів збільшилася до 44,5%, а українців впала до
30,1%.

У Радянському Союзі після 1926 р, переписи населення проводилися 1937,
1939, 1959, 1970, 1979 І 1989 pp. Перепис 1937 р. приніс такі невтішні
результат, що радянське керівниці во вирішило їх не оприлюднювати, а
організаторів перепису репресувати. У зв’язку з цим у січні 1939 р. був
проведений ще один перепис, матеріали якого опубліковані лише частково.
Вони засвідчували, що впродовж 12 років (перепис 1926 р. проводився у
грудні) населення Української PC? перебувало у стані стагнації. Загалом
його кількість зросла з 29 018 тис. 1926 р. до 29 534 тис. 1939р., або ж
на 1,78%. Весь природний приріст був знищений голодом, репресіями,
депортаціями І «добровільною» втечею з республіки. Кількість українців
збільшилась лише на 81 тис. (0,35%). Помітний позитивний баланс мали
лише росіяни (приріст 15,0 І %), які здебільшого мешкали в містах і не
перенесли на собі трагічних наслідків 1933 p., а також німці (на 15,19%)
та греки (на 40,74%). У 1939 р. кількість росіян в Україні перевищила 3
млн осіб (3 079 тис. — 10,43%), німців досягла 455 тис. (1,54%) І греків
— 152 тис. (0,51%).

Величезних втрат визнало українське населення Радянського Союзу, що
мешкало за межами України. Воно зменшилось на 3165 тис. Далася взнаки
цілеспрямована русифікація українців Кубані, Кулундинського степу,
Зеленого Клину, Поволжя, Воронежчини І Курщини, в яких відібрали
національну школу, пресу, радіо та ш.

Повоєнні переписи населення становлять також цінне джерело до вивчення
демографічного розвитку України. Вони відображають природний приріст,
механічний рух, зростання освітнього рівня населення, процеси
урбанізації й асиміляції, зайнятість тощо. Тривожними були показники
переписів 1959, 1970, 1979І 1989рр. для української нації, приріст якої
в Українській РСР становив завжди відносно меншу кількість, ніж росіян.
Постійно падала частка українців серед населення республіки. В 1959 р.
вона дорівнювала 76,80%, а 1989 — 72,37%. Безупинно зростала кількість
російськомовних українців. У республіці 1959 р. таких налічувалося 2 076
тис. осіб (6,5% українців республіки), а 1989 — 4 578 тис. (12,2%). При
радянській політиці русифікації школи, системи управління,
проектно-технічного сектора економіки, транспорту, зв’язку, міжнародних
зв’язків України Інакше і бути не могло. Голос українських письменників,
науковців-гуманітаріїв, багатьох українських родин, котрі не мали змоги
навчати дітей рідною мовою, не міг пересилити звуку кремлівських
мікрофонів.

Використані джерела і праці

Народное хозяйство СССР 1922-1972. Юбилейний ежегодник М, 1972. Україна
за п’ятдесят років (1917-1967). Стат. довідник К., 1967.

Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года. М., 1972-1974 Т 1-7.
Первая всеобщая перепись населения Российской империи. 1897 год.
Волынская губерния. Пб., 1904 Т8.

Бойко М К Промислова статистика — джерело з Історії робітничого класу
України 20-30-х років // Укр.іст.журн. 1990. № 1. С.31-39.

Довгопол В М, Литвипенко М.А , Лях Р.Д. Джерелознавство Історії
Української РСР К., 1986. С.124-141

Источниковедение истории СССР. М., 1981 С.414^436.

Копчак СІ Населення Українського Прикарпаття. Львів, 1974

Копчак В П, Копчак СИ Население Закарпатья за 100 лет. Львів, 1977.

Макарчук С А Населення Західної України за переписом 1931 року//Вісн
Львів ун-ту Серія Іст 1993 Вип. 29

Нау-іко В І Етнічний склад населення Української РСР. К , 1965.

Огоновський В П Територія І населення //Торжество Історичної
справедливості Львів, 1968. С 238-243.

Огоновський В П. Територія та етнічний склад населення //Там само. С.
409-412.

Санцевич А.В Джерелознавство з Історії Української РСР післявоєнного
періоду К, 1972 С.74-107

Франко Іван. Промислові робітники в Східній Галичині І їх плата р 1870.
Статистична студія //Зібр творів: У 50 т. К. 1984. Т. 44. Кн. 1. С.
44-51

Франко Іван Статистика яко метода І яко наука //Там само С. 248-254.

Франко Іван. Табулярна власність у Галичині //Там само. 1985. Кн 2 С
308-311.

Похожие записи