.

Джерелознавство. Класифікація і форми актових матеріалів Х-ХV ст. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
266 3510
Скачать документ

Реферат на тему:

Джерелознавство. Класифікація і форми актових матеріалів Х-ХV ст.Інші
актові матеріали X-XV ст. Класифікація і форми актових матеріалів

Зрозуміло, що впродовж X-XV ст. в Україні діяли не лише правові норми
Руської Правди. Потреби державного І суспільного життя вимагали
регулювання відносин між великим київським князем і князями земель, між
князями і церквою, між спадкоємцями того чи іншого князя, який помирав.
У часи ординської залежності ярликами оформлялися стосунки залежності
українських князів від Золотої Орди; в часи Великого князівства
Литовського, Руського І Жемайтійського були вироблені правові норми
відносин українських князів та Інших вельмож з Великим князем
Литовським, від середини XIV ст. на частину західноукраїнських земель
поширювались державні акти польських королів. Юридичну силу мали також
грамоти і листи митрополичі. Вони регулювали життя монастирів, церкви,
що наділяли тими чи Іншими повноваженнями монастирських архімандритів,
та ш.

З XI ст. збереглося шість редакцій Устави Володимира Святославовича про
правове становище церкви (редакції пізнішого походження: кінця ХІІ-ХПІ
ст.), своєрідного договору зі своєю дружиною Анною, візантійською
цесарівною. У списках XIV-XV ст. так само збереглась Устава Ярослава
Володимировича — своєрідний договір з митрополитом Іларіоном. Усі списки
об’єднуються у дві редакції: Коротку і Поширену. Устав починається
словами, “Се яз, князь великий Ярослав, сын Володимерь, по данью отца
своего сгадал есмь с Митрополитом Ларионом”.

М.Грушевський, однак, піддавав сумніву достовірність тих пізніх списків.
“Вона (церковна Устава — С.М.) має предметом церковний суд, — писав
М.Грушевський, — головно в справах моральности і суп-ружих відносинах
вірних взагалі; відома вона тільки в пізніх рукописях (найстарша XV в.)
І нема про неї раніших згадок. Що в теперішнім виді вона не може
належати до часів Ярослава, в тім не може бути наймень-шої непевности;
чи була вона простим фальсифікатом, чи спирається на якійсь традиції про
Ярославову уставу, чи нарешті мала в основі дійсно якусь Ярославову
хартію, пізнійше розширену і змодифіковану, се все ще питання не
вияснені, бо й сама устава далі близше не аналізована”.

З північноруських земель у списках дійшла Устава Новгородська Святослава
Ольговича з 1137 р., Устава Смоленська Ростислава Мстиславовича з 1136
р.

З XII-XV ст. збереглося чимало актових матеріалів у формі грамот,
договорів та устав, які мали різне функціональне призначення. Оскільки
такі актові матеріали появлялися з різних причин, з відмінним
функціональним призначенням і мали неоднакову форму, їх прийнято
класифікувати за низкою принципів. Найзагальніша класифікація актів на
дві великі групи:

публічно-правові;

приватно-правові.

До публічно-правових актів належать документи, які призначалися для
регулювання державних, громадсько-політичних, церковних та інших
публічних відносин Як правило, вони видавалися від Імені державних,
громадських І церковних установ та від Імені осіб, наділених владою.

В свою чергу публічно-правові акти класифікуються за функціональним
призначенням на акти, що регулювали аграрні відносини, право власності
на землю, норми набуття І відчуження землі;

встановлювали рівні земельної ренти залежно від якості грунтів,
географічного розташування масивів та Інших показників;

систему позаекономічного примусу, зокрема панщизняних відносин,

відносини між центральними органами влади і провінційними
адміністраціями, між великим князем І князями земель та іншими
вельможами;

правовий статус торговельно-промислового населення;

систему суддівської влади та норми судочинства;

зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні відносини;

права церков і конфесій;

права народів (племен, Інородців та ін.), їх мов, релігій, культур тощо.

За функціональним призначенням всього вирізняють близько 150 різновидів
актів. Наприклад, серед такого виду актових матеріалів, як грамоти,
вирізняють:

— жалувані грамоти, або дарчі, що виходили головно від королів, царів,
великих князів І засвідчували наділення місцевих вельмож, церков,
монастирів, двірських слуг, дружинників і вояків земельними угіддями або
звільняли їх від різних повинностей чи надавали пільги. Були жалувані
грамоти вотчинні на володіння вотчиною чи її частиною, дсалувані,
несудимі, що звільняли феодальне володіння від великокнязівського суду;

— жалувані митні, що звільняли купців того чи іншого міста або країни
від мита.

У Російській державі поширеними були грамоти кормленпі, якими наділялися
керівники, котрі управляли землями; грамоти тарханні, що звільняли
феодальне володіння від податків.

До приватно-правових актів належать документи, які складалися приватними
особами І регулювали земельні, матеріально-грошові, сімейні та Інші
відносини між ними. За видовою ознакою це найчастіше були такі грамоти:

— купчі — стверджували купівлю землі, угідь, маєтності однією особою в
іншої;

— закладні — в присутності свідків засвідчували заклад землі чи майна
під позику,

— роздільні — про поділ землі, маєтностей чи грошових сум між приватними
особами, насамперед родичами;

— полюбовні — засвідчували добровільну домовленість про поділ землі чи
майна між родичами;

— відпускні — засвідчували добровільне звільнення селянина поміщиком від
панщинної залежності чи з кріпацтва,

— арендт — регулювали обов’язки орендатора перед власником села, маєтку,
земельного масиву;

— духовні (заповіт) та Ін.

Вже на ранньому етапі формування вітчизняних актових документів
виробилися усталені їх форми, композиція. В XIV ст. внутрішня форма
актового документа ще більше стабілізувалася. Вона складалася з трьох
частин:

протоколу (начального протоколу);

основного тексту;

кінцевого протоколу.

В свою чергу начальний протокол мав власний внутрішній поділ на такі
частини: релігійна посвята (інвокація); ім’я І титул особи, від якої
виходить документ (Інтитуляція); назва особи (осіб), котрій адресується
документ і привітання (салютація).

До основного тексту входили преамбула, де йшлося про мету прийняття
формульованого документом рішення, формула публічного оголошення рішення
(документа), пояснення обставин справи, розпорядження по суті справи,
заборона порушувати акт І зазначення міри покарання у випадку його
порушення, розпорядження про ствердження документа печаткою, підписами.

Кінцевий протокол знову мав релігійну формулу, називав місце, час і
умови складання акта, підпис, печатку.

Наведемо кілька публічно-правових і приватноправових актів з XIII-XV ст.
До XIII ст. відноситься духовний заповіт (духовна грамота) волинського
князя Володимира Васильковича, переданий через Галицько-Волинський
літопис під 1287 р. “Во ім’я Отця І Сина і святого Духа. Молитвами
святої Богородиці і пріснодіви Марії і святих ангелів. Се я, князь
Володимир, син Васильків, онук Романів, даю землю свою всю і городи по
своїм животті брату своєму Мстиславу І стольний свій город Володимир. А
другу грамоту написав я брату своєму таку саму. Хочу я також іще княгині
писати грамоту, таку саму”

Там подано зміст його другої грамоти, про що згадувалось у першій: “Во
Ім’я Отця, і Сина, І святого Духа Молитвами святої Богородиці і
пріснодіви Марії І святих ангелів. Се я, князь Володимир, син Васильків,

онук Романів, пишу грамоту. Дав єсмь я княгині своїй по своїм животі
город свій Кобринь І з людьми, І з даниною, як при мені вони давали, так
І по мені нехай дають княгині моїй. А що я дав єсмь їй І село своє
Городно Із митом, то люди як ото на мене робили, так І на княгиню мою
нехай роблять по моїм животті. Якщо буде (треба) князю город ставити, то
вони (нехай ідуть робити) до города, а побори І подать татарську (нехай
дають) князю. А село Садове і Сомино я також дав єсмь княгині своїй і
монастир свій (святих) Апостолів, який спорудив я своєю силою. А село
Березовичі я купив єсмь у Юрійовича, у Давидовича у Федірка І дав єсмь
за нього 50 гривен кун і п’ять ліктів шарлату та броні дощаті, І теє
село я дав єсмь теж (монастиреві святих) Апостолів. А княгиня моя по
моїм животі якщо захоче в черниці піти — (нехай) іде, (а) якщо не захоче
Іти — то як їй угодно. Мені не встати, аби подивитися, хто що чинитиме
ПО МОЇМ ЖИВОТІ”.

Літописець не навів кінцевого протоколу до згаданих грамот. Проте
враховуючи класичні форми початкового протоколу та деталізацію основного
тексту, можна допускати, що окремо в грамотах мав бути і кінцевий
протокол. У цьому ж місці дуже цікаво передано усне розпорядження
(духовну заповідь) Володимира братові Мстиславу через єпископа стосовно
опікунства Мстислава над дочкою Володимира Ізяславою, щоб не віддав її
“заміж неволею ні за кого ж, а куди буде княжні моїй вгодно, то туди її
оддати”. Мстислав цілував хрест і говорив єпископу: “А про се дитя, коли
так мовиш, (то) аби її Бог до того привів. Дай мені Бог її оддати, як
дочку свою рідную”.

Окремим документом була видана грамота польського короля Казимира III.
Нею він надавав братам Юрію, Руперту та їхній сестрі Мар-гариті право на
володіння Малими Винниками. Ось деякі фрагменти цієї поширеної грамоти,
що засвідчують дуже досконалу форму документа:

“Во Ім’я Боже, амінь. Оскільки в людській пам’яті затираються всі
справи, якщо вони не закріплені урочистим оповіщенням документів І
свідченням достовірних людей… .Ми, Казімір, з ласки Божої король
Польщі, Кра-ковії, Сандомирії, Ленчиці, Куявії, Померанії та Русі
доводимо до відома як сучасним, так і майбутнім, що у нашій та наших
баронів присутності з’явились поважні мужі Юрій та Руперт, брати і рідні
сини доброї пам’яті Матія, колись львівського війта разом з панею
Маргаритою”.

Далі подано основний зміст грамоти. У ній наголошувалося, що “прибулі
перед очі короля особи” висловили прохання — претензії на Малі Винники з
околицями, що належали їх “дідові, колишньому війтові Львова, визначному
мужеві Бартольду”. Король вислухав І так сформулював свою волю:

Ми ж, дійсно бажаючи зберегти права наших підданих, передусім, жителів
нашого міста Львова, від нині присвоюємо, наділяємо І даруємо
вищезгадані маєтки вищеназваним Юрію, Руперту І Маргариті та їхнім
нащадкам, І нинішнім актом затверджуємо на вічні часи з правом
спадкоємства мирно посідати, мати, держати, продавати, вільно
відписувати, як це їм буде до вподоби., ” Йшлося про МалІ Винники з
околицями. У чіткій формі витриманий кінцевий протокол: “…Завершено і
дано у Львові пізно в середу на Благовіщення славної святої діви Марії,
року Божого 1352.

Присутні були діяльні та здоровг Славний наш канцлер Генріх, староста
Русі Авраам, наш кухмістр Прандата І Микола Далявський”.

Дуже чітко витримана форма актового документа у грамоті великого князя
Литовського Ольгерда 25 серпня 1342 р., дана ним дворянинові Григорію
Тункелю на скріплення права володіння землями, полями, сіножатями,
гаями, ставами, які він купив у бояр Єйшишково І Радунсь-кого, а також у
Олехна Ромашковича та Ін. Точто означені межі куплених полів, сіножатей,
інших угідь на зразок: “…от Довквидовичь межи до Петковичь межи, а оть
Петковичь межи по дорогу, а оть дороги до Довнаровичь межи олиж опять до
Довквидовича межи… поле, где Тун-кель сам седитъ и сьножать тую, а
другое поле з гаемъ на поля Осташиш-ки, а на другой стороні реки ВЪрсжи
поле на шесть бочокъ на йме Гли-нишки…” Починалася грамота “Самъ
Олигердъм Божію мілостью Великий князь Литовскій, Рускш, Жимаитский и
иныхъ.

Чинимъ знаменито симъ нашимъ листомъ, хто на него посмотритъ, або чтучи
его вслышить…”

Закінчувалася грамота за формою: “… а на твердость того и печать нашу
казали есмо привити къ сему нашему листу. Писань в ГороднЪ в лъ-то SWMG
(1347) мЪсяца Августа 25 день Индиктъ 4”. У тому ж збірнику грамот є
чимало приватно-правових: “купчіїх мЪнованых”, наприклад: купча про
продажу Олехном Ромашковичем поля Григорію Тункелю; мінованая про виміну
Тункелем Петрикієвичем молодшим селища з угіддями у Олехна Ромашковича.

В останній грамоті книжна мова дуже близька до народнорозмовної: “Я,
Олехно Ромашковий, и съ своєю жоною съ Доротою и зъ нашими сынами, и съ
Лукашомь и съ Болтупою промьнили есмо Селищо и зъ садом и зъ сииожатми,
а поле на имя Калита съ тым селищам, а проме-нили єсмо Гункелю молодому
ПатрикЪвичу селищо тое и поле по рЪчку… А мы взяли оть Тункеля поле
Юшковское за рекою на чотыри бочки, а придатка взяли єсмо у Тункеля пять
копь готовых грошей…”

Наприкінці грамоти названо, хто присутній при обміні (11 Імен І прізвищ
наводиться), “а псаль дякъ Новгородець Пана Петрова Подко-морего а
просили єсмо Римка Якубовича съ обу сторонъ я Олехо и Тункель, аби онъ
печать свою приложилъ на сей листъ и Римко на нашу прозбу приложилъ
печать свою на сссь наш лисгь

Псань в Ейшишкахь Марта в 10 день Индикта 15”.

У збірнику містяться:

жалувана, або дарча, грамота короля Казимира слузі Іванові на дарування
дворища Заньво, Микитино тощо.

Чимало грамот, що видавалися від Імені короля, призначалися для надання
всіляких привілеїв містам з магдебурзьким правом, як, наприклад, Львову
Грамоти (literae) встановлювали локацію міста Із закріпленням за ним
відповідної кількості ланів (міра площі приблизно 25 га), визначали
величину чиншу від кожного лану, окреслювали прерогативи міського війта,
райців, лавників, контрольних комісій (“10”, “40 мужів”), способи вибору
війта та Інших функціонерів На визначений термін (чи назавжди) надавали
місту право складу, право ваги, проведення ярмарків, збору мита,
монополії на виробництво І продаж горілчаних напоїв, підносили місто І
міщан до шляхетного стану, деталізували особливі звичаєві права окремих
національних громад —- русинів, євреїв, вірмен, сарацинів, татарів,
підтверджували привілеї, надані попередніми королями, Іноді просто
схвалювали рішення міської ради, а також сановних вельмож, які
неодноразово ревно дивилися на міські свободи

Немало грамот спеціально видавалися місту І міщанам з метою їх захисту
від сваволі вельмож І навіть королівських посланців, зокрема про
звільнення міста від будь-якої повинності, за винятком забезпечувати
підводами кухню короля І королеви

Упорядники тому документів “Привілеї міста Львова” (Львів, 1997), що
охоплює королівські грамоти про привілеї місту, а також грамоти, зокрема
митні, грамоти володарів Інших країн, за функціональним призначенням
поділили їх на кільканадцять підвидів Великою була увага авторів
королівських грамот до їх форми І внутрішньої структури Кожна без
винятку грамота починається релігійною посвятою, як правило, лаконічною
“В Ім’я Бога, амінь” Далі й де штитулящя, що виступає у двох варіантах
короткому — “Ми, Божою милістю король Польщі, великий князь Литовський,
володар Русі І Інших” або ж поширеному — “Ми, Божою милістю Владислав,
король Польщі, земель Краківських, Сан-домирських, Ссрадських,
Ланьцутських, Куявських, великий князь Литовський, пан І володар
Померанії, Русі та Інших ”

Після цього у довільній формі вказувалося на виняткове значення
записаного слова як гаранта людської пам’яті, свідка волі володаря на
зразок: “щоб помилка забуття не траплялася у вирі подій на шкоду
нащадкам, королі І володарі своїми рішеннями встановлювали, щоб їх давні
грамоти та спостереження свідків увічнювали…” Тільки після такої
похвали записаному слову, грамоті називали осіб, яким адресувалася
грамота та викладалася суть волі короля. У низці грамот воля короля
широко деталізувалася. Наприклад, у грамоті Опольського князя Владислава
9 грудня 1.372 р. про надання Львову 100 франконських ланів зазначено:
“…відтепер даємо, даруємо і дозволяємо у повне І всіляке застосування
цим міщанам, жителям і їх правдивим та законним нащадкам, які народилися
І народяться… зі всіма користями, луками, пасовищами, болотами,
лісами, дібровами, чагарниками, орною землею й облогом, млинами,
ставками, рибними місцями, водами, притомними річками… даємо і надаємо
І всю свободу осаджувати всіх І кожного кметя та колона на згадані 100
ланів і свободу від усіх наших сплат, податків, зборів І відкупів
протягом 20 років…”

В кінцевому протоколі зазначено дату підписання грамоти, дуже часто
приурочену до певного релігійного свята, перечислено осіб, присутніх при
схваленні документа.

У Державному Історичному музеї Росії в Москві зберігається оригінал
митної грамоти молдавського господаря Олександра Доброго, даної
львівським купцям на певні торговельні пільги. Грамота написана 8 жовтня
1408 p., детальна і поширена за текстом, регламентується величина мита
на численні товари в багатьох місцевостях Молдавії.

Грамота починалася словами: “Милостію божією мы, Александр воєвода
господар землі Молдавської, чиним знаменито із сим листом нашим усім,
кто нань узрит ілі его услишит, оже єсми доконали з радцями і містчани
Ілвовского міста І с усім посполством їх і учинили єсмо уставицтво о
митах у нашой землі і доконали єсми с ними, штобы ходили у нашої землі
із своїми торговцями. А мита єсми їм так поставили і улєгчили, штобы
давали у нашой землі мито так: найпервоє головное мито Сочавское, на
Іскладі, от сукна от гривну три гроши; А коли ймуть купити татарских
товар у Сочаві, Ілі шолк, Ілі перец, ілі камхи, Ілі тебенки, Ілі тельян,
Ілі грецкої квас, от гривну у Сочаві по три гроши…

.. .А кто ідет до Ілвова на головное мито у Сочаві: от скота один грош,
од десяти овець один грош, а от кобыли по шесть гроши, а од каждого коня
по шесть гроші, од сто білиць один грош, од ста лисиць десять гроші, от
сто овчины суранный чотири гроші, от сто кожі ягнячиїх два гроші, от сто
кожі скотіїх пятьдесят гроші…” Встановлювались мита на різні товари І
на різні напрями.

У ЦДІА України у Львові є привілей волоського господаря Влада II
аналогічного змісту, наданий львівським та купцям Інших країн 1439 р. на
вільну торгівлю з його краєм. Отже, практика суспільно-політичних та
економічних відносин покликала до життя величезну кількість різних за
формою І за змістом правових установчих документів. Загальнодержавне
значення мали акти, що надходили від великих князів, королів,
господарів, хоч неодноразово вони захищали у правовому відношенні тільки
окремих осіб, яким адресувалися

Акти, що виходили від церковних сановників І цивільних вельмож, також
мали силу закону, бо вони підтримувалися центральною і всією системою
влади. Законодавчі акти передусім захищали інтереси держави та
привілейовані верстви суспільства, на які спиралася держава у своїй
політиці, і водночас тримали у покорі експлуатовані народні маси.

Використані джерела і праці

Волинські грамоти XVI ст К., 1995.

Грамоти XIV ст К., 1974

Історія Львова в документах І матеріалах К , 1986. С 15-18,20-22,23-26

Історія України в документах І матеріалах. Київська Русь і феодальні
князівства XII-XIII ст. К.. 1939 С. 118-133

Літопис Руський за Іпатським списком. К., 1989. С. 20-22,439-440.

Правда Руска. Пам’ятник законодатний права руского з XI віку /Уложив др
Кость Левицкий//Часопись правнича. Львів, 1895.Рочник 5. С. 141-191.

Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) /Упорядкував Мирон Капраль, Львів,
1998

Хрестоматія з Історії Української РСР з найдавніших часів до кінця 50-х
років XIX ст.: Посібн. для вчителів. К., 1959 С. 74-76.

Введенский А А Лекции по документальному источниковедению истории СССР
(Дипломатика). К., 1963.

Каштанов СМ. Русские княжеские акты X-XIV вв. (до 1380 г.)
//Археографический ежегодник за 1974 год. М., 1975 С 94-116.

Макарчук Степан Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.). Рецензія //Вісн.
Львів, ун-ту Серія Іст. 1998 Вип 33 С. 286-290.

Розов В. Українські грамоти XIV в. І першої половини XV в К., 1928.

Юшков СВ. Памятники русского права М., 1953

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020