Реферат на тему:

Вплив адміністративно-територіальних перетворень на історичний розвиток
поселень (на прикладі міст львівської області)

Незважаючи на те, що останнім часом в державі дещо зменшилася увага до
проблем адміністративно-територіального устрою, питання проведення
адміністративно-територіальної реформи в Україні не втрачає
актуальності. Адміністративно-територіальна реформа залишається одним із
найважливіших завдань сучасного українського державотворення. Особливо
важливою ця проблема є в контексті європейської інтеграції України, адже
більшість центрально- і східноєвропейських країн в процесі вступу в
європейські політичні й економічні структури водночас здійснюють
адміністративно-територіальні реформи.

У процесі здійснення адміністративно-територіальної реформи важливим є
те, щоб вона дійсно сприяла розвитку території та поселень, що
розташовані на ній. Доцільні напрямки реформи можна простежити,
аналізуючи наслідки адміністративно-територіальних перетворень, що
відбувалися в минулі історичні періоди. Тому актуальним є ретроспективне
дослідження адміністративно-територіальних змін, зокрема їх впливу на
сучасний стан поселень.

Мета статті – напрацювання рекомендацій щодо вдосконалення
адміністративно-територіального устрою Львівської області на основі
дослідження впливу адміністративно-територіальних перетворень на
розвиток міських поселень. Об’єкт дослідження – процес зміни статусу
міських населених пунктів Львівської області та їх положення щодо меж та
кордонів. Предмет дослідження – вплив адміністративно-територіальних
перетворень на розвиток міських поселень Львівської області.

Питання розвитку адміністративно-територіального устрою, кордонів та меж
території, на якій розташована сучасна Львівська область, досліджувалося
в працях М. Крикуна [1], І. Крип’якевича [2], М. Дністрянського [3],
І. Стасіва [4], в узагальнюючій монографії
«Адміністративно-територіальний устрій України. Історія та сучасність»
за редакцією В. Яцуби [5]. Останнім часом з’явилася низка публікацій про
адміністративно-територіальний устрій Львівської області у перші
повоєнні десятиріччя М. С. Куруса [6, 7]. Інформацію про стан розвитку
міських поселень Львівської області передусім подають статистичні
довідники. Зокрема, демографічний розвиток можна простежити,
використовуючи матеріали переписів населення та поточної статистики
населення, які публікують у спеціалізованих статистичних виданнях.
Інформацію про розвиток поселень сучасної Львівської області у
дорадянський період представлено в польських та австрійських
статистичних виданнях, а також в працях науковців цього періоду. Вони
надають достовірну основу для виявлення впливу адміністративних
перетворень на розвиток поселень Львівської області.

Питання впливу адміністративно-територіальних перетворень на розвиток
поселень не є новим. Воно безпосередньо пов’язане із самою сутністю
здійснення адміністративно-територіальної реформи, адже одним з головних
її завдань є оптимізація розвитку поселень. Так само чимало публікацій є
щодо історичних аспектів здійснення адміністративно-територіальних
перетворень на території України або ж у конкретних регіонах. Однак
здебільшого це є узагальнюючі праці, в яких часто домінують історичні
факти та теоретичні постулати, що недостатньо підкріплені
факторологічним матеріалом. Майже немає публікацій, в яких би наводилися
конкретні відомості про те, як саме і на які поселення вплинула
адміністративно-територіальна реформа, надання чи позбавлення
конкретному населеному пункту адміністративних функцій з наведенням
показників динаміки розвитку поселень.

Головною метою статті є дослідження впливу
адміністративно-територіальних перетворень на розвиток міських поселень
Львівської області. Конкретними завданнями є: порівняння
адміністративного статусу міських поселень в різні періоди; аналіз змін
державних та адміністративних кордонів; дослідження зв’язку
демографічного розвитку міських поселень з
адміністративно-територіальними перетвореннями, подання пропозицій щодо
вдосконалення адміністративно-територіального устрою Львівської області
та України загалом з урахуванням попереднього досвіду реформування.

Як відомо, наслідком адміністративно-територіальних перетворень є зміни
в розвитку території і поселень. Ці зміни можуть бути негативними і
позитивними для окремих поселень, залежно від конкретного населеного
пункту, поліпшення чи погіршення його адміністративного статусу.

На території Львівської області чи не найдавнішим прикладом впливу на
розвиток міських поселень адміністративних перетворень є розвиток
княжого міста Звенигород. Одне з найдавніших міст України, Звенигород, в
давньоукраїнський період було центром удільного князівства, важливим
владним і економічним осередком до другої половини ХІІІ ст. Згодом
Звенигород почав занепадати. Передусім цьому сприяло руйнування міста
внаслідок монголо-татарської навали. Однак іншою важливою причиною
занепаду Звенигорода історики вважають швидкий розвиток розміщеного
неподалік Львова, перша історична згадка про який датована 1256 р.
Сучасна столиця Галичини за короткий період часу перейняла функції
адміністративного, економічного і політичного центру, а Звенигород
занепав. Сприяло занепаду також те, що Звенигород, втративши статус
центру удільного князівства, не зберіг навіть статусу адміністративного
центру нижчого рівня. Сьогодні Звенигород зберігся як сільський
населений пункт Пустомитівського району Львівської області.

Поступове зниження адміністративного статусу стало також одним з
головних чинників занепаду іншого відомого давньоукраїнського міста –
Белз. Найдавніше літописне місто на території сучасної Львівської
області, Белз, спочатку був центром окремого удільного князівства,
згодом – воєводства у складі Польщі. Після переходу Галичини до складу
Австрії Белз був центром окремого повіту, так само як і в міжвоєнний
період. У радянський період – деякий час центром Забузького району
Львівської області. Нині функцій адміністративного центру Белз не
виконує. У першій половині ХVІІ ст. Белз як центр окремого воєводства у
складі Речі Посполитої налічував близько 2,7 тис. жителів [8]. За
кількістю жителів в межах території сучасної Львівської області він,
крім Львова (понад 20 тис.), поступався лише декільком найбільшим
торговим центрам: Броди (5 тис.), Самбір (4,5 тис.), Городок (3 тис.). У
1910 р. населення Белзу налічувало 6017, осіб і він зберігав функцію
доволі важливого торгово-ремісничого міста на півночі Галичини [9]. У
2001 р. кількість жителів міста становила 2478 осіб [10], що є меншим,
ніж 400 років перед тим. Місто впродовж багатьох десятиріч перебуває у
стані економічного та соціального занепаду.

Не менш показовим, ніж адміністративно-територіальні перетворення, є
безпосередньо зміна кордонів (меж), особливо державних. Зміни кордонів
після другої світової війни, зокрема встановлення нового західного
кордону СРСР, який до того ж в період існування авторитарної влади
виконував бар’єрну функцію, стала однією з головних причин занепаду
багатьох міських поселень, що розміщені безпосередньо поблизу державного
кордону з Польщею. Особливо на розвиток деяких поселень вплинуло те, що
вони виявилися відрізаними від Перемишля, важливого міжрайонного центру,
який опинився на території Польщі, з іншого боку державного кордону.
Стосується це передусім таких міст і селищ міського типу (смт), як
Краковець, Хирів, Угнів, Рава-Руська, Добромиль, Нижанковичі та деяких
інших.

Серед усіх прикордонних міських поселень у повоєнний період розвивалися
лише Мостиська та Яворів, тобто ті міста, які були центрами
адміністративних районів. Натомість у більшості прикордонних містах та
селищах міського типу кількість населення впродовж 1939-2001 рр.
зменшилася (табл. 1).

Таблиця 1

Демографічний розвиток прикордонних міських поселень

Львівської області

Назва Статус Населення

1939 р. 2006 р. 1939 р. 1959 р. 2001 р. 2001 р. до

1939 р., %

Белз місто місто 5200 2221 2478 47,65

Добромиль місто місто 6000 4998 4890 81,50

Краковець місто смт 1840 5225 1156 62,83

Мостиська місто * місто * 5000 4295 9044 180,88

Немирів місто смт 3250 2030 1900 58,46

Нижанковичі місто смт 1870 2447 1879 100,48

Рава-Руська місто * місто 12 000 6544 8159 67,99

Стара Сіль місто смт 1170 2748 1221 104,36

Угнів місто місто 3900 1572 999 25,62

Хирів місто місто 4250 3049 4595 108,12

Яворів місто * місто * 11430 7486 13285 116,23

* – центр адміністративного району (в 1939 р. – повітовий центр).

Джерело: [10-12].

У 40-50-х рр. ХХ ст. адміністративно-територіальний устрій території
сучасної Львівщини мав суттєві відмінності, порівняно з сучасністю.
Існувало дві області – Львівська і Дрогобицька. Станом на 1954 р.
загальна кількість адміністративних районів становила у Львівській
області 31, Дрогобицькій – 25, всього – 56 [13]. У другій половині 50-х
рр. розпочався процес укрупнення адміністративних районів, внаслідок
якого їх загальна кількість на території Львівщини зменшилася до 16 в
1965 р. [14]. Крім того, було ліквідовано Дрогобицьку область [15].
Однак, до початку 70-х років ХХ ст. відновлено чотири райони (Буський,
Миколаївський, Мостиський і Сколівський), відповідно, кількість
адміністративних районів Львівської області зросла до 20.

Аналіз демографічного розвитку всіх міських поселень Львівської області
за період понад 50 років (1959-2001 рр.) засвідчує те, що в поселеннях,
які зберегли в 60-х роках ХХ ст. статус центрів адміністративних
районів, здебільшого суттєво зросла кількість населення (табл. 2).

Таблиця 2

Демографічний розвиток міст-центрів адміністративних районів

Львівської області

Назва районного центру 1959 р. 2001 р. 2001 р. до

1959 р., %

Броди 10243 23206 226,55

Буськ 5188 8580 165,38

Городок 9999 15993 159,95

Дрогобич 42145 77049 182,82

Жидачів 8533 11683 136,92

Жовква 7731 13316 172,24

Золочів 10513 23406 222,64

Кам’янка-Бузька 7950 11510 144,78

Миколаїв 6863 14784 215,42

Мостиська 4295 9044 210,57

Перемишляни 3645 7499 205,73

Пустомити 3174 9762 307,56

Радехів 4791 9181 191,63

Самбір 23649 36218 153,15

Сколе 4925 6436 130,68

Сокаль 9352 21451 229,37

Старий Самбір 3629 5603 154,40

Стрий 36180 62051 171,51

Турка 5661 7440 131,43

Яворів 7486 13285 177,46

Джерело: [10, 12].

Зокрема, кількість населення в таких районних центрах, як Броди,
Золочів, Миколаїв, Перемишляни, Мостиська, Сокаль збільшилася більше,
ніж удвічі, Пустомити – втричі. В жодному з районних центрів за
досліджуваний період кількість населення не зменшилася. Відносно
незначним був демографічний розвиток лише низки гірських і передгірських
районних центрів: Сколе, Турка, Старий Самбір, проте й в них кількість
жителів збільшилася щонайменше на 30 %. У 60–80-х роках ХХ ст.
демографічний розвиток районних центрів супроводжувався економічним
розвитком, будівництвом доволі великої кількості промислових об’єктів, а
також розвитком соціальної інфраструктури.

?

?

gd’XI

gd’XI

міського типу (Олесько, Добромиль) кількість населення зменшилася. В
більшості поселень кількість населення хоча й збільшилася, проте
незначно, не більше, ніж на третину. Суттєво, вдвічі, кількість
населення збільшилася тільки в тих поселеннях, що втратили статус
центрів адміністративних районів, які розташовані поблизу обласного
центру Львова, та входять в сферу впливу Львівської міської агломерації
– Івано-Франкове, Новий Яричів.

Таблиця 3

Демографічний розвиток в 1959-1989 рр. міських поселень Львівської
області,

що після 1959 р. втратили статус центрів адміністративних районів

Назва Статус Населення

1959 2001 1959 2001 2001 до 1959, %

Белз місто місто 2221 2478 111,57

Бібрка місто місто 3086 3949 127,97

Глиняни смт місто 2517 3372 133,97

Добромиль місто місто 4998 4890 97,84

Івано-Франкове смт смт 2864 5803 202,62

Лопатин смт смт 2937 3403 115,87

Новий Яричів смт смт 1313 2939 223,84

Олесько смт смт 2506 1800 71,83

Рава-Руська місто місто 6544 8159 124,68

Рудки смт місто 2529 4912 194,23

Джерело: [10, 12].

В контексті проаналізованого доцільно, мабуть, зробити висновок, що за
реалій сучасної України необґрунтовані адміністративно-територіальні
зміни можуть суттєво негативно вплинути на демографічний розвиток
міських поселень, зокрема у випадку укрупнення адміністративних районів
або областей, а саме до цього зводяться деякі пропозиції із змін
адміністративно-територіального устрою.

Наприклад, в концепції адміністративно-територіальної реформи, яку в
2005 р. пропонував Р. Безсмертний, передбачалося суттєве зменшення
кількості адміністративних районів, тому що головними критеріями
реформування є, передусім, кількість населення в регіонах і кількість
населених пунктів і рад в районах [16]. У проектних областях було
запропоновано зменшити кількість районів: у Вінницькій – з 27 до 16, в
Луганській – з 18 до 8 (кількість міст обласного значення з 14 до 11),
в Одеській – з 26 до 14. Внаслідок втілення таких пропозицій втратили б
статус центрів адміністративних районів понад 30 міських поселень лише у
цих трьох областях. Скоріш усього, це доволі швидко призвело б до їх
економічного занепаду. Особливо негативним це було б на Луганщині, де
нині в багатьох шахтарських міських поселеннях суттєво зменшується
кількість населення, пустує чимало квартир.

У контексті адміністративно-територіальної реформи доцільно згадати, що
нині однією з найболючіших проблем України є проблема розвитку малих
міських поселень, про актуальність якої неодноразово зазначалося на
державному рівні. У 2003 р. Верховна Рада України прийняла
Загальнодержавну програму розвитку малих міст і затвердила її
законодавчо [17]. Пропозиції щодо укрупнення адміністративних районів за
багатьма позиціями вступають у суперечність з цим Законом, адже, як
відомо, більшість центрів адміністративних районів в Україні – це саме
малі міста або селища міського типу.

Про негативний ефект укрупнення адміністративних районів засвідчує також
приклад сусідньої з Україною Молдови. З часу проголошення незалежності у
Молдові було здійснено дві реформи адміністративно-територіального
устрою, перша з яких відбулася восени 1998 р. Внаслідок цієї реформи
територію держави поділено на повіти, кількість яких була значно меншою,
ніж в радянський період кількість адміністративних районів. Всього було
створено 10 повітів замість колишніх 40 районів.

Внаслідок реформи 1998 р. більшість міських поселень, які до проведення
реформи були центрами адміністративних районів, втратили цей статус, що
одразу ж негативно вплинуло на їх розвиток. Крім цього, проблему
ефективності місцевого самоуправління також не було подолано. Різка
негативна реакція з боку населення на наслідки
адміністративно-територіальної реформи призвела до того, що центральна
влада змушена була її відмінити.

Новий закон про адміністративно-територіальний устрій Молдови було
введено в дію в грудні 2001 р. Багато у чому нова реформа стала
поверненням до адміністративно-територіального устрою радянського
періоду. Зокрема, встановлено поділ території Молдови на 32
адміністративних райони (в радянський період було 40 районів, разом з 5
районами, які належать сьогодні до складу Придністров’я). Крім цього,
окремо було виділено п’ять муніципалітетів (Кишинів, Бєльці, Тирасполь,
Бендери, Комрат), які не належать до складу районів, проте мають ті ж
права, що й адміністративні райони.

Не менш негативним укрупнення може бути й на низовому рівні
адміністративно-територіального устрою, тобто на рівні сільських і
селищних рад. Про значні вади укрупнення сільрад внаслідок механічного
підходу до застосування критерію кількості населення на низовому рівні
зазначали, зокрема, О. Заставецька й Т. Заставецький [18]. На їхню
думку, позбавлення статусу центрів сільських рад у процесі створення
територіальних громад (як це передбачено проектом реформування
адміністративно-територіального устрою, який запропонував Р.
Безсмертний) призведе до занепаду так званих «периферійних» сіл.
Центральні поселення ще певною мірою зберігатимуть людність або й
поповнюватимуть її за рахунок вихідців з інших сіл. А решта сіл
поступово занепадатимуть, як це було у період ліквідації так званих
«неперспективних» 0сіл (70-і рр. ХХ ст.). Формування територіальних
громад людністю 5 тис. осіб (досвід сусідньої Польщі) у країні, де
відбувається депопуляція населення, а особливо сільського (щорічно
зменшується на 200 – 100 тис. осіб), призведе до ще більших природних
втрат сільського населення, посилення міграційних процесів, а також до
знелюднення сільських поселень, особливо невеликих. У період
економічної кризи, неврегульованості земельних відносин важливо
здійснити економічні реформи, які забезпечили б соціально-економічний
розвиток сіл, а вже потім проводити адміністративно-територіальну
реформу. Об’єднання декількох сільрад у територіальні громади в багатьох
випадках створить незручності в обслуговуванні населення, позаяк
погіршиться транспортна доступність людей до центру громади, де будуть
сконцентровані головні управлінські установи, освітні, медичні та
культурні заклади. Це об’єднання також не призведе до зменшення
управлінського персоналу, бо у всіх поселеннях громади будуть
представники органів місцевого управління, а в центральному пункті їх
буде навіть декілька десятків. Всупереч укрупненню сільських рад йде
також процес збільшення кількості сільських рад в Україні, який тривав у
90-х рр. ХХ ст., внаслідок чого їхня кількість перевищила 10 тис.

Наслідком реформування адміністративно-територіального устрою зазвичай є
зміна адміністративного статусу поселень. Функція
адміністративно-територіального центру є важливим чинником
соціально-економічного розвитку, тому її втрата зазвичай веде до
суттєвого сповільнення розвитку поселення, або навіть до його занепаду.
За сучасних реалій України, коли ще не подолано остаточно наслідки
економічної кризи 90-х рр. ХХ ст. і, крім цього, триває демографічна
криза, реалізація планів щодо укрупнення адміністративно-територіальних
одиниць може мати негативний вплив на розвиток значної кількості
поселень, викликати нерозуміння з боку населення, а врахування думки
населення, як відомо, є одним з головних принципів здійснення
реформування системи адміністративно-територіального устрою.

Зокрема, на Львівщині укрупнення адміністративно-територіальних районів
може призвести до суттєвого сповільнення розвитку багатьох міст, як це
вже було після проведення адміністративно-територіальної реформи в
50-60-х рр. ХХ ст. На наш погляд, можливо, доцільним є навпаки розгляд
пропозицій щодо створення окремих нових районів з метою поліпшення
розвитку деяких малих міст. Наприклад, на Львівщині науковцями та
громадськістю неодноразово зазначалося про доцільність відновлення
Рава-Руського району. Доцільним є також підвищення адміністративного
статусу окремих прикордонних поселень (наприклад, с. Шегині Мостиського
району).

Надалі перспективним напрямком дослідження є з’ясування впливу
адміністративно-територіальних змін на розвиток міських поселень в інших
регіонах України, крім Львівської області, виявлення причин
депресивності окремих міських поселень і вироблення пропозицій щодо
доцільності підвищення їх адміністративного статусу.

Література:

Крикун М. Г. Поширення польського адміністративно-територіального устрою
на українських землях // Проблеми слов’янознавства. – 1990. – Вип. 42. –
С. 24–39.

Крип’якевич І. Адміністративний поділ України 1648–1654 рр. // Історичні
джерела та їх використання. – К., 1966. – С. 123–127.

Дністрянський М. С. Кордони України. Територіально-адміністративний
устрій. – Львів: Світ, 1992. – 144 c.

Стасів І. І. Облаштування територіально-адміністративного устрою ЗУНР //
Ефективність державного управління. Зб. наук. пр. / За ред. А. О.
Чемериса. – Вип. 9. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2005. – С. 195–202.

Адміністративно-територіальний устрій України. Історія та сучасність /
За ред. В. Г. Яцуби. – К., Секретаріат КМУ, 2002. – 270 с.

Курус М. С. Формування адміністративно-територіального устрою на
території Львівської області в 1944–1965 рр. // Ефективність державного
управління. Зб. наук. пр. / За ред. А. О. Чемериса. – Вип. 9. – Львів:
ЛРІДУ НАДУ, 2005. – С. 149–157.

Курус М. С. Формування адміністративно-територіального устрою у
Львівській області в період радянського та німецького режимів
(1939–1944 рр.) // Ефективність державного управління. Зб. наук. пр. /
За ред. А. О. Чемериса. – Вип. 9. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2005. – С.
207–213.

Horn M. Zaludnienie wojewodztwa Be?skiego w 1630 roku // Rocznik dziej(w
spo?ecznych i gospodarczych (RDSG). – 1959. – T. 21. – S. 34–47.

Мазурок О. С. Города западноукраинских земель эпохи империализма
(социально-экономический аспект). – Львов: Свит, 1990. – 156 с.

Чисельність, загальна характеристика та територіальне розміщення
населення Львівської області: Підсумки Всеукраїнського перепису
населення 2001 р. (Частина 1). – Львів, 2003. – 84 с.

Кубійович В. Етнічні групи Південно-Західної України (Галичини) на
1.1.1939. Національна статистика Галичини. – Весбаден, 1983.

Основні підсумки Всесоюзного перепису населення 1959 року по Українській
РСР: Статист. зб. – К., 1961. – 87 с.

СССР. Административно-териториальное деление союзных республик: Известия
Верховного Совета депутатов трудящихся СССР. – 1954. – С. 210–211.

Курус М. С. Формування адміністративно-територіального устрою на
території Львівської області … – С. 157.

Про ліквідацію Дрогобицької області: Указ Президії Верховної Ради
Української РСР від 21.05.1959 р. // ВВР УРСР. – 1959. – № 17. – С. 582.

Реформа для людини. Збірник матеріалів про шляхи реалізації
адміністративно-територіальної реформи в Україні. – К., 2005. – 240 с.

Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку
малих міст» // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 24. – С. 332.

Заставецька О. В., Заставецький Т. Б. Географічні засади формування
територіальних громад у світлі нового адміністративно-територіального
устрою України // Наукові записки Тернопільського національного
педагогічного університету. Серія: Географія. –Тернопіль, 2005. – № 2.
– С.10–13.

Похожие записи