.

Регулювання зовнішньоторговельної політики України в умовах ринкової трансформації (дипломна)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
1 38347
Скачать документ

Дипломна робота з ДРЕ

Регулювання зовнішньоторговельної політики України в умовах ринкової
трансформації

ЗМІСТ

ВСТУП

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗРОБКИ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Концептуальні засади розвитку зовнішньоторговельних відносин в
різних економічних системах

1.2 Інструменти сучасної зовнішньоторговельної політики

1.3 Макроекономічні та організаційні аспекти реалізації
зовнішньоторговельної політики у країнах світу

МЕХАНІЗМ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ
ЕКОНОМІКИ

2.1 Стратегічні напрями розвитку зовнішньоторговельної політики України.

2.2.Макроекономічні чинники регулювання зовнішньо-торговельної сфери
держави.

2.3. Регіональні механізми здійснення експортно-імпортної політики
України.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
УКРАЇНИ

3.1. Посилення ролі зовнішньоторговельних факторів у впровадженні
зовнішньоекономічної стратегії України.

3.2. Забезпечення експортно-імпортної збалансованості економіки України
в системі сучасної світової торгівлі.

3.3. Впровадження ефективної моделі зовнішньоторговельної політики
держави.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ 3

11

11

26

48

64

76

100

115

115

128

151

176

184

ВСТУП

Характерною особливістю сучасного етапу розвитку системи
світогосподарських зв’язків є поглиблення процесів взаємозалежності
різних національних економік і активізація їх участі в сучасному
міжнародному поділі праці. Домінантою економічного розвитку країн світу
стала ринкова система господарювання, яка продемонструвала свою
ефективність, спроможність стимулювати економічне зростання,
забезпечувати мотивацію до праці, мобілізувати і раціонально
використовувати матеріальні, природні, фінансові та інші ресурси.

Перехід України до ринкової економіки відкриває широкі можливості для
інтеграційного розвитку країни, участі в міжнародному поділі праці та
світогосподарських процесах. У зв’язку з цим, особливої актуальності
набувають проблеми формування і налагодження зовнішньоекономічних
зв’язків, організації і управління зовнішньоекономічною діяльністю,
розробки і реалізації ефективної зовнішньоторговельної політики.

Проблема створення нової системи організації та управління
зовнішньоекономічними зв’язками стає предметом особливої уваги державної
економічної політики. Саме від якості управління зовнішньоекономічною
діяльністю і ефективності її державного регулювання залежать перспективи
міжнародної конкурентоспроможності економіки України.

У вітчизняних і зарубіжних наукових дослідженнях, в яких аналізуються
основні закономірності розвитку зовнішньоекономічної діяльності України
в умовах перехідної економіки, зовнішньоторговельна політика
розглядається переважно крізь призму стратегії системних перетворень.
Проте, проблеми оптимізації зовнішньоекономічних зв’язків, структура та
інструменти сучасної зовнішньоторговельної політики, механізм її
розробки та реалізації, співвідношення протекціонізму і лібералізму в
зовнішньоекономічній політиці, роль регіонального фактору в поліпшенні
конкурентних переваг України на світовому ринку, впровадження сучасної
ефективної моделі розвитку зовнішньоекономічної політики України
потребують більш детального аналізу.

Дослідження названих проблем є виключно актуальним на сьогоднішньому
етапі економічного розвитку як з теоретичної, так і практичної точки
зору.

Теоретичним проблемам розвитку зовнішньоторговельної політики і її
впливу на інтеграційний розвиток країн з перехідною економікою
присвячені численні роботи як українських, так і зарубіжних
вчених-економістів. Серед них слід відзначити дослідження М.Аль-Аграа,
Дж.Брандера, Дж. Вінера, Г.Грубеля, Р.Д.Джонса, Р.Кейвса,
Ч.Киндлбергера, Д.Кісінга, В. Леонтьєва,

С. Ліндера, Х. Ліннеманна, Дж. Міда, К. Мілнера, Б.Оліна, М.Познера,
Д.Рікардо, П. Самуельсона, А.Сміта, Б. Спенсера, Р.Фінстра, Г.Хаберлера,
Е.Хекшера, М.Чаколіадеса.

У працях цих вчених закладено теоретичні основи зовнішньоторговельної
політики та визначення її економічного ефекту, аналізуються особливості
торговельної політики країн на різних етапах розвитку світової торгівлі.

Тема даного дослідження зумовила певний інтерес до наукових праць таких
вчених, як Р. Абрамов, П.Адмірал, М.Дабровський, П.Кук, Є.Лімер, П.Марер
та інших, в яких узагальнені особливості інтеграції постсоціалістичних
країн у світове господарство, визначені проблеми переходу від
адміністративно-командної до ринкової економічної системи і роль
зовнішньоекономічних факторів у трансформації економіки країн.

Багато наукових праць українських економістів присвячено інтеграції
України в сучасне світове господарство, адаптації національного
виробництва до вимог сучасного рівня розвитку міжнародного поділу праці,
а також проблемам розробки та впровадження зовнішньоекономічної
стратегії України.

Серед них чільне місце посідають дослідження Д.Богині, В.Будкіна,
І.Бураковського, Г.Волинського, А.Гальчинського, О.Дерев’янка,
М.Дудченка, О.Живицького, О.Кириченка, Л.Кістерського, Г.Климка,
В.Клочка, А.Кредісова, І.Лукінова, Ю.Макогона, С.Мочерного,
В.Новицького, В.Онищенка, А.Поручника, К.Радченка, О.Рогача,
А.Рум’янцева, Г.Сащенка, Ю.Сафіуліна, В.Сіденка, В.Сиренка,
С.Соколенка, М.Суркова, М.Тараканова, А.Філіпенка, О. Шниркова
та інших вчених.

У цих роботах досліджуються проблеми вдосконалення зовнішньоекономічного
механізму інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки,
аналізуються реальні та потенційні можливості торговельно-економічного
співробітництва України з країнами світу, загальні проблеми вироблення і
реалізації зовнішньоекономічної політики України.

У даному дослідженні розширено та поглиблено вивчення питань, які не
дістали належного висвітлення в економічній літературі із зазначеної
проблематики. Зокрема, систематизовані підходи щодо інструментарію
сучасної зовнішньоторговельної політики, узагальнені основні засади її
реалізації в умовах переходу до ринкових відносин та структурних зрушень
в економіці, розроблена модель аналізу ефективності запровадження
зовнішньоторговельної політики на сучасному етапі економічного розвитку
в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження
проводилося згідно з планом наукових досліджень кафедри світового
господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних
відносин Київського університету імені Тараса Шевченка і є складовою
наукової теми “Механізм комплексного забезпечення зовнішньоекономічних
аспектів суверенітету України” (державний реєстраційний номер 97134).

Актуальність теми, її практична значимість, з одного боку, і
недостатність вивчення, дискусійність багатьох положень, з іншого,
зумовили визначення мети та завдань дослідження.

Метою та завданнями дослідження є виявлення концептуальних засад
розвитку зовнішньоторговельних відносин та специфічних закономірностей
регулювання зовнішньоторговельної політики, розробка науково-теоретичних
і практичних аспектів вдосконалення механізму зовнішньоторговельної
політики в умовах ринкової трансформації та визначення основних напрямів
підвищення ефективності зовнішньоторговельної політики України в умовах
поєднання протекціонізму та лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків.

Для досягнення поставленої мети передбачено розв’язання наступних
завдань теоретичного, методичного і практичного характеру:

виявити концептуальні засади розвитку зовнішньоторговельних відносин в
різних економічних системах;

розкрити сутність, структуру та інструменти сучасної
зовнішньоторговельної політики ;

визначити умови формування нової концепції розвитку
зовнішньоторговельних відносин країн з перехідною економікою;

виявити основні суперечності поєднання лібералізму і протекціонізму в
зовнішньоекономічній політиці різних країн світу;

показати особливості розробки та реалізації зовнішньоторговельної
політики України в умовах формування ринкових механізмів управління та
господарювання;

охарактеризувати макроекономічні чинники регулювання в
зовнішньоторговельній сфері держави;

виявити регіональний механізм здійснення експортно-імпортної політики
України;

визначити стратегічні напрями розвитку зовнішньоторговельної політики
України;

аргументувати необхідність посилення ролі зовнішньоторговельних факторів
у розвитку зовнішньоекономічної стратегії країни;

довести необхідність забезпечення експортно-імпортної збалансованості і
поліпшення конкурентних переваг України на світовому ринку для
ефективної участі країни в сучасних світогосподарських зв’язках;

визначити основні напрями підвищення ефективності та впровадження нової
моделі зовнішньоторговельної політики як головного чинника реалізації
інтеграційної стратегії України.

Об’єктом дослідження є теоретичні аспекти розробки зовнішньоторговельної
політики як регулюючого механізму оптимізації зовнішньоекономічних
зв’язків України в умовах ринкової трансформації.

Предметом дослідження дипломної роботи є зовнішньоторговельна політика,
інструментарій і специфічні закономірності її організації та
запровадження в Україні в умовах перехідної економіки.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає
логіко-діалектичний метод пізнання явищ і процесів у сучасних світових і
національних економіках. Дослідження побудовано на основі використання
методів системного аналізу, макро- і мікроекономічного аналізу, індукції
і дедукції, а також визначення системи прямих і зворотніх зв’язків у
процесі взаємодії різних національних економік в системі сучасного
світового господарства. В роботі використані також спеціальні методи,
зокрема: метод графічного аналізу — при вивченні доцільності
використання інструментів зовнішньоторговельної політики; метод
угруповань — при аналізі сучасного стану зовнішньоекономічних зв’язків
країни, оцінці світових тенденцій розвитку зовнішньоекономічних
відносин; метод моделювання — при розробці моделі оцінки ефективності
зовнішньоторговельної політики держави.

Теоретичною основою дослідження є фундаментальні праці вітчизняних і
зарубіжних вчених-економістів, у яких розглядаються проблеми структурних
перетворень зовнішньоекономічної стратегії і політики країн з перехідною
економікою, закономірності і особливості регулювання
зовнішньоекономічних зв’язків в умовах глобалізації світогосподарських
зв’язків.

Інформаційну базу дослідження складають законодавчі акти України щодо
регулювання зовнішньоекономічної діяльності, офіційна статистична
звітність Держкомстату України, Департаменту зовнішньоекономічних
зв’язків і торгівлі, дані міжнародних організацій (ООН, Європейського
центру макроекономічного аналізу України, документи Євростату),
регіональних (обласних) державних адміністрацій і статистичних
управлінь, дані і висновки, опубліковані в економічних дослідженнях
вітчизняних та зарубіжних вчених, практиків, а також матеріали
періодичної преси.

Наукова новизна результатів, одержаних здобувачем самостійно в ході
проведення дослідження, визначається наступним:

узагальнено специфічні закономірності реалізації зовнішньоторговельної
політики в умовах лібералізації економіки і доведено, що однією з таких
закономірностей є встановлення пріоритетів географічної орієнтації,
регіональна та структурна перебудова зовнішньоекономічних зв’язків
України;

– доведено, що при розробці зовнішньоторговельної політики України слід
враховувати специфічні особливості пострадянського характеру розвитку
перехідної української економіки. Особливості включення України в
систему радянських економічних, соціальних, виробничих та інших
зв’язків, на думку автора, увійшли в протиріччя з процесом лібералізації
зовнішньоекономічних відносин, запровадженням різноманітних моделей
зовнішньоекономічного розвитку з метою одержання найбільш ефективного
результату включення країни у світовий економічний простір;

доведено доцільність трактування зовнішньоторговельної політики держави
як системи заходів, спрямованих на досягнення високої ефективності
економіки і певних, передусім, конкурентних переваг на світовому ринку.
Саме така політика стала визначальним елементом моделей і регулюючих
механізмів соціально-економічної трансформації не тільки національних
економік перехідного типу, але й всієї системи світового співтовариства;

сформульовано основні критерії і макроекономічні умови вибору стратегії
зовнішньоторговельної політики з посиленням протекціоністських або
ліберальних заходів;

визначено, що специфічними рисами політики перехідного протекціонізму в
Україні є непрозорість національної економіки, фіскальний, а не
стимулюючий механізм чинної податкової системи, нестабільність
нормативно-правової та законодавчої бази, великі масштаби тіньової
економіки;

обгрунтовано напрями подальшої лібералізації зовнішньоторговельної
політики України як визначального чинника реалізації
зовнішньоекономічної стратегії держави, зокрема, створення прозорої
системи організації регулювання зовнішньоторговельної політики.;

аргументовано, що сформована модель зовнішньоекономічних відносин нашої
держави є внутрішньо суперечливою і поєднує в собі протиріччя як
експортоорієнтованої, так і імпортозаміщуючої політики;

обгрунтовано систему показників, що формують модель ефективного
регулювання зовнішньоторговельних операцій в умовах перехідної економіки
України. Серед них: показники економічної безпеки держави, показник
економічної ефективності експорту і імпорту, валютна ефективність
експорту і імпорту, індекс “умов торгівлі” як синтетичний показник
ефективності зовнішньої торгівлі, бюджетний показник експорту і імпорту
та інші;

доведено, що нові стратегія і тактика зовнішньоекономічного вектора
розвитку України повинні поєднувати ринкові і державні регулятори;

обгрунтовано, що інерційність зовнішньоекономічної стратегії України
зумовлена повільними структурними зрушеннями в національній економіці,
непослідовністю і суперечливістю ринкових реформ;

визначені існуючі і потенційні конкурентні переваги українських
товаровиробників в експортній орієнтації економіки, а також механізм їх
(переваг) реалізації в умовах радикальної модернізації вітчизняного
виробництва. При цьому доведено, що оптимізація зовнішньоторговельних
операцій України залежить не тільки від ступеня лібералізації
зовнішньої торгівлі, але й від конкурентної спроможності і порівняльних
переваг партнерів по товарообміну, їх різноманітних можливостей щодо
забезпечення необхідними складовими національного і міжнародного
виробництв;

обґрунтована необхідність розробки перспективного механізму
зовнішньоторговельної політики, що базуватиметься на концептуальних
підходах до структурної перебудови зовнішньоекономічних зв’язків
України, розвитку експортного потенціалу країни і впровадження гнучкого
механізму регулювання зовнішньоторговельного обміну, підпорядкованого
досягненню стратегічних цілей інтеграційного розвитку;

запропонована модель оцінки ефективності зовнішньоторговельної політики
України, яка враховує параметри економічної безпеки, розвиток факторів
торгівлі, динаміку умов торгівлі, ключові показники ефективності
зовнішньоекономічних відносин, рівень сумісності регіональних та
глобальних факторів суспільного виробництва на сучасному етапі розвитку
міжнародних економічних відносин, особливості економічних інтересів
окремих регіональних об’єднань, мононаціональних структур,
співтовариств, галузей, корпорацій, підприємств і організацій, а також
найсучасніші тенденції глобалізації світової економіки.

Практичне значення одержаних результатів наукового дослідження полягає
в тому, що його положення та висновки можуть бути використані в процесі
подальшого вдосконалення механізму зовнішньоторговельної політики
України, зокрема, у вдосконаленні її нормативно-правової бази,
Департаментом зовнішньоекономічних зв’язків Міністерства економіки
країни та відповідними міністерствами та відомствами при оцінці
перспектив різних форм і механізмів зовнішньоекономічного
співробітництва України, в прогнозах економічних наслідків застосування
сучасних інструментів зовнішньоторговельної політики, при підготовці
фахівців у галузі організації і управління зовнішньоекономічної
діяльності.

Структура та обсяг диплома. Диплом складається із вступу, трьох
розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний
обсяг складає 183 сторінки друкованого тексту, включаючи 10 таблиць і
12 рисунків. Диплом містить список використаних джерел і додатки.

РОЗДІЛ І

ТеоретиЧНІ основи РОЗРОБКИ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ зовнішньоторговельнОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Концептуальні засади розвитку зовнішньоторговельних відносин у
різних економічних системах

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується
поглибленням світогосподарських зв’язків, які ґрунтуються на принципах
взаємовигідного економічного співробітництва, взаємоузгоджених
економічних інтересів. У цих умовах простежується тенденція тісного
зближення національних господарств, що належать до різноманітних
економічних систем, з метою поглиблення інтеграційних зв’язків і
проведення узгодженої внутрішньої і зовнішньоекономічної політики.

Розвиток сучасних форм міжнародних економічних відносин, диверсифікація
зовнішньоторговельних зв’язків у процесі міжнародного розподілу праці
визначають підвищення регулюючої ролі держави в цій важливій сфері
економіки.

Механізм запровадження зовнішньоторговельної політики у сучасній
економічній літературі розглядається як взаємозв’язок двох елементів:
національного та міжнародного [42, с.23]. Національну складову
визначають як цілеспрямований вплив держави на сферу
зовнішньоторговельної діяльності. Характер і напрями такого впливу
обумовлені багатьма факторами, зокрема, рівнем розвитку та масштабами
національного господарського комплексу, ступенем його інтеграції у
світове господарство. Міжнародна складова частина цього механізму являє
собою систему узгодженого впливу двох або більше держав на
зовнішньоторговельну діяльність або на її окремі сфери (зовнішню
торгівлю, експорт та імпорт капіталу, міжнародну міграцію робочої сили
тощо). Провідне місце в системі зовнішньоторговельної політики займає
національна складова. Це випливає передусім з тієї ролі, яку відіграє
держава у регулюванні економіки. Крім того, національний рівень є
вихідним моментом у формуванні міжнародної підсистеми механізму
регулювання зовнішньоторговельних зв’язків.

В усіх країнах, хоча й різною мірою, держава бере активну участь у
розвитку зовнішньоторговельної діяльності [89, с.74]. Вона стимулює чи
обмежує розширення цього сектора в цілому, торговельні операції з
певними країнами або ж окремі сфери господарства, види продукції та
послуг.

Швидке розширення зовнішньоторговельних зв’язків держав світу, яке
відбиває процеси поглиблення міжнародного поділу праці, обумовило
розвиток і вдосконалення зовнішньоторговельної політики. У сучасних
умовах зовнішньоторговельна політика як складова частина економічної
політики набуває дедалі більшого значення. Підвищення її ролі
узгоджується із розвитком світогосподарських зв’язків в умовах
інтернаціоналізації виробництва та капіталу, поглиблення залежності
національних економік від зовнішнього ринку. За допомогою
зовнішньоторговельної політики держава регулює різноманітні
зовнішньоторговельні аспекти її економічних відносин з іншими країнами.

В умовах науково-технічної революції економічний розвиток будь-якої
країни все більше залежить від її участі у міжнародному поділі праці.
Наочним прикладом цього є процеси, що відбуваються на Заході, де
промислово розвинені країни свідомо йдуть на стирання економічних, а
часто і політичних кордонів, створюють управлінські надбудови, основним
завданням яких стає, у тому числі, формування сприятливих умов для
досягнення свободи руху товарів, капіталів, технологій, послуг, робочої
сили і т.п. з метою вирівнювання рівнів економічного розвитку окремих
країн на основі спеціалізації і науково-технічної кооперації.

Процес інтернаціоналізації господарства та розширення міжнародних
зв’язків, з одного боку, виражається у збільшенні їх масштабів, з
іншого – призводить до розвитку традиційних і виникнення цілком нових
форм здійснення зовнішніх економічних відносин.

Однак, реалізація переваг міжнародного поділу праці, як і раніше,
здійснюється в основному за допомогою каналів зовнішньої торгівлі, яка,
у свою чергу, нерозривно пов’язана з іншими формами зовнішньоекономічної
діяльності, такими, як кооперація і спеціалізація виробництва, створення
спільних підприємств різних видів і форм, науково-технічне
співробітництво, економічне і технічне сприяння тощо.

Міжнародний поділ праці здійснюється за допомогою зовнішньоекономічних
зв’язків з метою економії суспільної праці в процесі виробництва і
обміну його результатами між різними країнами. Економічний зміст
зовнішньоторговельного обміну полягає в тому, що участь у міжнародному
обміні товарами доцільний для країни лише тоді, коли вона витрачає на
виробництво експортних товарів менше суспільної праці, ніж вона має
витратити на виробництво товарів імпортованих на кошти, які отримані від
експорту.

На нашу думку, сучасна зовнішньоекономічна політика — це система
заходів, що спрямовані на досягнення економікою даної країни певних
переваг на світовому ринку й одночасно передбачають захист внутрішнього
ринку від конкуренції іноземних товарів. Її результати часто є підставою
для досягнення певних політичних цілей, і тому вона є невід’ємною
складовою зовнішньої політики держави.

У різні періоди свого розвитку окремі держави проводили ту
зовнішньоторговельну політику, яка найбільшою мірою відповідала
конкретній політичній та економічній ситуації, що існувала в даній
країні.

Узагальнення теоретичних здобутків, що стали основою розвитку
міжнародної торгівлі на різних етапах міжнародних економічних відносин,
дозволяють нам виділити основні етапи еволюції поглядів на
зовнішньоторговельну політику: класичні описові концепції міжнародної
торгівлі (до XIX століття включно); регулятивні теорії розвитку
зовнішньоекономічної політики (три чверті XX століття); сучасні
концепції системного підходу до управління міжнародним бізнесом (кінець
XX століття).

Практичний досвід, здоровий глузд, стійкі традиції і торговельні порядки
— все це обумовлювало невеликий обсяг міжнародної торгівлі на першому
етапі та формування наукових підходів, що носили описовий характер.

Відмінною рисою другого етапу є посилення втручання держави у
міжнародні ділові операції. Значною мірою на цей процес вплинули дві
світові війни і розкол світу на дві протилежні соціально-економічні
системи. Природньо, що кожна з них вдавалася до активного використання
держави як важливого інструменту реалізації своїх інтересів у сфері
міжнародного бізнесу. Міжнародні ділові операції стали об’єктом
ретельного планування. Для забезпечення успіху цих операцій обидві
системи створюють різні державні і міжнародні інститути (Рада
Економічної Взаємодопомоги, Європейський Союз та ін.). При цьому
формуються наукові погляди, які доводять доцільність державного
регулювання зовнішньоекономічної сфери і визначають основні напрями
цього регулювання.

Особливістю третього, сучасного етапу розвитку зовнішньоекономічної
політики стало усунення соціально-політичного протистояння двох систем у
сфері міжнародного бізнесу. Ряд західних компаній активно проводить
ділові операції в постсоціалістичних країнах і в Україні, зокрема. З
іншого боку, багато українських підприємств активно діють на зовнішніх
ринках. Саме корпоративний менеджмент міжнародних компаній стає
вирішальним чинником розвитку міжнародного бізнесу і розширення
зовнішньоекономічних зв’язків країн. Менеджментський аспект є відчутним
у сучасних теоріях регулювання зовнішньоекономічних відносин.

З огляду на той факт, що основою економіки феодального суспільства був
купецький капітал, для якого синонімом багатства виступали гроші, була
сформульована і відповідна політика, що одержала назву меркантилізму. Її
прихильники виходили з того, що багатство держави, яке вони ототожнювали
з грошовим капіталом, залежить від максимально можливого накопичення
грошей (золота і срібла). Тому, вважали вони, зовнішня торгівля повинна
бути орієнтована на накопичення дорогоцінних металів шляхом проведення
політики обмеження імпорту і розширення експорту за допомогою втручання
держави і її контролю за станом зовнішньої торгівлі.

Основним засобом обмеження доступу іноземних товарів на внутрішній ринок
були мита. Одночасно в колонії могли ввозитися товари тільки з
метрополії. На шляху постачань з інших країн зводилися обмежувальні, а
часто і просто заборонні бар’єри.

З розвитком продуктивних сил і переходом до мануфактурного, а згодом і
до капіталістичного способів виробництва, політика меркантилізму
поступово трансформувалася в політику протекціонізму, що означало захист
національної економіки за допомогою мит, кількісного обмеження імпорту,
а іноді й експорту.

З розвитком капіталістичного способу виробництва політика протекціонізму
вступала в усе більше протиріччя з інтересами капіталістичного
виробника, що прагнув до експансії і захоплення нових ринків збуту.
Особливо гостро ця проблема постала після промислового перевороту в
Англії. Застосування перших машин привело до скорочення витрат і
збільшення обсягу виробництва. Однак на шляху реалізації різкого
зростання обсягів більш дешевих товарів стояли створені політикою
протекціонізму перешкоди, що привели на практиці до поділу світової
торгівлі на сектори, які об’єднували метрополії і зв’язані з ними
колоніальні країни.

Ці об’єктивні потреби розвитку капіталістичного способу виробництва
призвели до виникнення нової концепції, так званої теорії свободи
торгівлі класиків англійської політичної економії А.Сміта і Д.Рікардо.
Головна ідея їх вчення полягала в тому, що найбільшу вигоду одержують
країни, які беруть активну участь у міжнародному поділі праці на
підставі переваг витрат виробництва або, за їх термінологією, праці
(абсолютних — за А. Смітом, порівняльних – за Д. Рікардо). Надалі
погляди А.Сміта та Д. Рікардо були розвинуті шведськими вченими 3.
Хекшером і Б. Оліним, що сформулювали так звану теорію факторів
виробництва, а також цілим рядом інших вчених — прихильників
неоліберальної школи. [216, с.42]

Суть поглядів прихильників “вільної торгівлі” прямо суперечила поглядам
меркантилістів і представників протекціонізму, тому що представники
ліберального напрямку рекомендували державі максимально обмежити
втручання в економіку, у зовнішню торгівлю тощо. Воно допускалося лише у
виключних випадках, задля забезпечення безпеки і зміцнення
обороноздатності країни, або для нейтралізації державної підтримки
експорту. [100, с.36]

У зовнішньоторговельній практиці широко використовуються обидва напрямки
зовнішньоекономічної політики — як протекціонізм, так і свобода
торгівлі. При цьому в “чистому вигляді” вони практично ніколи не
застосовуються. Позиція держави в проведенні тієї або іншої політики
визначається особливостями соціально-економічного розвитку країни, її
місцем і роллю в міжнародному поділі праці. Політика протекціонізму
проводилася в ті періоди, коли внутрішня економіка даної країни або її
окремі галузі були не досить конкурентноспроможні на світовому ринку, а
тому потребували допомоги держави, яка створювала систему захисту
слабких галузей, використовуючи для цього визначений набір
торговельно-політичних засобів. Навпаки, коли економіка однієї з країн
виривалася вперед у своєму розвитку в порівнянні з іншими державами, її
представники виступали з вимогою усунути перешкоди на шляху руху
товарів, у першу чергу мита та квот, тобто, виступали під гаслом свободи
торгівлі.

Донедавна основним напрямом зовнішньоекономічної політики більшості
держав був протекціонізм, однак створення великих монополістичних
об’єднань (концернів, трестів тощо) привело до серйозних змін у політиці
протекціонізму, з’явилися нові напрямки так званого зверхпротекціонізму.
Якщо протекціонізм, як правило, був спрямований на захист від іноземної
конкуренції найбільш слабких, неконкурентноспроможних галузей економіки,
то монополістичний зверхпротекціонізм почав захищати саме найбільш
розвинені, потужні, найбільш монополізовані галузі. Мета такого роду
політики полягала в тому, щоб ті сектори економіки, які знаходилися під
захистом, мали можливість за рахунок високого рівня цін одержувати на
внутрішньому ринку монопольно високий прибуток, а на світовому ринку за
допомогою низьких цін вести боротьбу з метою витіснення конкурентів.
Такого роду політика одержала назву наступального або агресивного
зверхпротекціонізму. [65, с.113]

У зовнішньоекономічній політиці переплітаються інтереси різних
монополій, фінансових, торгових, професійних та інших груп. Тому сучасна
зовнішньоекономічна політика – це складна система, що формується під
впливом процесів, які відбиваються на всій системі міжнародних
економічних відносин. У першу чергу йдеться про науково-технічну
революцію, яка різко посилила взаємозалежність господарств окремих
держав. Об’єктивні вимоги інтернаціоналізації економіки мали як наслідок
інтеграційні процеси, що нині мають місце у сучасній світовій економіці
і значно впливають на формування зовнішньоторговельної політики. У
будь-якої країни в результаті діяльності інтеграційних угрупувань
відбувається формування єдиної для них системи регулювання
зовнішньоекономічних зв’язків, яка одержала назву колективного
протекціонізму. Характерною для нього є більш-менш повна лібералізація
взаємної торгівлі (свобода торгівлі) при одночасному проведенні
узгодженої єдиної протекціоністської політики по відношенню до країн, що
не беруть участі в цих економічних об’єднаннях. Найбільш характерним
прикладом цього є Європейський Союз (Європейські Співтовариства,
Спільний ринок).

У формуванні зовнішньоекономічної політики активну участь, крім держави,
беруть монополістичні угруповання і створені ними різні асоціації,
об’єднання, комітети тощо. У більшості країн існують значні об’єднання
національного капіталу: національні асоціації промисловців, галузеві
об’єднання підприємців, торговельні палати та інші організації, що
впливають на формування зовнішньоекономічної політики країни. З огляду
на існуючі між представниками різних груп підприємців протиріччя,
конкретна політика регулювання зовнішньоекономічного обороту є ніби
рівнодіючою різних тенденцій. У ній знаходять також відображення як
компроміси між інтересами національно відокремлених капіталів, що
виражають прагнення забезпечити надійний захист від іноземної
конкуренції, так і об’єктивні потреби забезпечення міжнародного
спілкування в умовах підвищення ступеня інтернаціоналізації виробництва
і капіталу.

У промислово розвинутих і нових індустріальних країнах ефективна
зовнішньоекономічна стратегія стала основою безкризового розвитку
економіки, високих темпів економічного зростання і становлення нової
системи багатостороннього регулювання і національного управління
зовнішньоекономічними зв’язками.

З другої половини XX століття, коли міжнародний обмін набирає рис
“вибухового характеру”, світова торгівля починає розвиватися високими
темпами. У період 1950-1994 р. обсяг світової торгівлі збільшився у 14
разів. За оцінками західних фахівців Г. Хаберлера (Haberler G.) та Х.
Джонсона (Johnson H.), період між 1950 і 1970 роками можна
охарактеризувати як “золоте століття” у розвитку міжнародної торгівлі.
Саме тоді було досягнуте щорічне семивідсоткове зростання світового
експорту. Однак, уже в 70-ті роки воно знизилося, ще більше скоротившись
у 80-ті роки. Наприкінці 80-х світовий експорт продемонстрував помітне
пожвавлення (до 8.5% зростання у 1988 р.). Після явного спаду на початку
90-х, у середині 90-х років він знову демонструє стійкі високі темпи
зростання [50, с.18].

Відзначені зрушення зумовили виникнення сучасних концепцій управління
міжнародним бізнесом. Вони належать представникам вищого менеджменту
головних транснаціональних корпорацій. Найбільш поширеним серед них є
ресурсний підхід. Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні
обмежені ресурси, вони повинні вирішити, використовувати їх усередині
країни або на міжнародному рівні. Тільки переконавшись у тому, що
можливості на міжнародному ринку можуть виявитися більшими, ніж на
вітчизняному, компанії спрямовують свої ресурси в закордонний сектор.

Важливим напрямом розвитку сучасних концепцій зовнішньоторговельної
політики є концепція експортних можливостей. В її основі лежить
використання надлишкових потужностей. Часто компанії мають у своєму
розпорядженні виробничі потужності, що в поточних або довгостроковому
періодах не користуються адекватним внутрішнім попитом. Це можуть бути
розвідані запаси природних ресурсів або конкретні потужності для
виробництва певної продукції, які важко переключити на виробництво інших
товарів, що мають, можливо, відповідний внутрішній попит. При цьому
помітне прагнення малих країн торгувати набагато ширше і в більших
масштабах, ніж великих. Одна з причин полягає в тому, що технологія
виробничого процесу може дозволити фірмі рентабельний випуск продукції
лише при великосерійному виробництві, у більших обсягах, ніж це потрібно
для задоволення попиту у своїй країні. Для прикладу візьмемо
автомобільну промисловість: у “Вольво” (Volvo) потреба експорту з
невеликого шведського ринку значно більша, ніж у “Дженерал Моторс” — із
значного американського.[213, с.112]

Теоретики-економісти особливу увагу звертають на концепцію зниження
витрат виробництва. Дослідження показали, що компанії можуть знижувати
свої витрати на 20-30% у тих випадках, коли подвоюється випуск
продукції. Це явище відоме як “економія масштабу” (economy of scale), а
також описується кривою накопичення досвіду (ехрегіеnсе curvе). Таким
чином, при 20% рівні зниження витрат виробництва і початкових витратах в
100 дол. на одиницю продукції собівартість другої одиниці продукції буде
дорівнювати 80 дол., третьої — 64 тощо. Зниження може бути пов’язане з
декількома факторами: зменшенням умовно-постійних витрат за рахунок
випуску більшого обсягу продукції; підвищенням ефективності за рахунок
досвіду, придбаного при виробництві великих партій продукції; масовими
закупівлями матеріалів і перевезенням їх значними партіями. Тому
очевидно, що лідер ринку може одержати переваги у відношенні зниження
витрат виробництва перед своїми конкурентами.

Заслуговує на увагу також концепція підвищення прибутковості. Виробник
може у певних умовах продавати ту саму продукцію з більшою вигодою за
кордоном, ніж у себе вдома. Це може бути пов’язане з відмінністю
конкурентного середовища на закордонному ринку щодо вітчизняного, тому
що там товар знаходиться на іншому етапі життєвого циклу. Таким чином,
етап зрілості усередині країни може привести до зниження внутрішніх цін,
у той час як етап зростання за кордоном може звести нанівець
актуальність зниження цін. Підвищення прибутковості може також відбутися
у зв’язку з розходженнями державних заходів усередині країни і за
кордоном, що впливають на прибутковість (наприклад, розходження в
оподатковуванні прибутків або регулюванні цін).

Розподіл ризику став основою наступної концепції зовнішньоторговельної
політики. Виводячи збут за межі ринку тільки однієї країни, виробник має
можливість звести до мінімуму коливання попиту, оскільки цикли ділової
активності країн знаходяться в різних фазах, а ті самі товари
знаходяться на різних етапах життєвого циклу. Ще один фактор розподілу
ризику за допомогою експорту полягає в тому, що виробник зможе залучити
більше клієнтів, зменшуючи свою вразливість при втраті якогось одного
або декількох клієнтів.

Основою сучасної теорії зовнішньоторговельної політики може стати
концепція імпортних можливостей. Імпульс до участі в торгівлі може
надійти або від експортера, або від імпортера. У будь-якому випадку
повинні бути як продавець, так і покупець. Імпульс від імпортера полягає
в тому, що фірма шукає більш дешеві і високоякісні сировинні й інші
матеріали, комплектуючі або готові вироби, щоб використовувати їх на
своїх виробничих підприємствах. Або ж вона може активно шукати нові
товари, розроблені за кордоном, щоб доповнити наявні асортиментні групи.
Це дозволить компанії більше продукції запропонувати на продаж, а
імпортеру — використовувати надлишкові потужності своєї
торгово-розподільної мережі. [70, с.71]

Якщо міжнародні постачання сировини, матеріалів і комплектуючих знижують
витрати виробництва або підвищують якість готових виробів, компанія, що
закуповує, має більшу стійкість проти конкуренції з боку імпортованих
готових виробів або ж сама може більш ефективно конкурувати на
експортних ринках. Автомобільна промисловість являє собою приклад
глобальної конкуренції, що залежить від субпідрядників, у тому числі
іноземних, стосовно зниження витрат виробництва.[65, с.76]

Імпортер, як і експортер, має можливість розподілити свої операційні
ризики. Розширюючи коло постачальників, фірма буде менше залежати від
диктату або долі єдиного постачальника. У США, наприклад, багато значних
споживачів, зокрема, автомобільна промисловість, яка диверсифікувала
свою закупівлю сталі з залученням європейських і японських
постачальників. Ця стратегія знизила ризик недостатнього постачання
американської автомобільної промисловості у випадку виникнення страйку
серед сталеливарників США, але одночасно створила нові проблеми у
сталеливарній промисловості країни [211, с. 121].

Вищерозглянуті концепції розвитку зовнішньоторговельної політики
дозволяють сформулювати найбільш загальні положення, що характеризують
сучасні тенденції і особливості зовнішньоекономічної політики країн з
розвинутою ринковою економікою і які можуть бути покладені в основу
розробки зовнішньоторговельної стратегії країн з перехідною ринковою
економікою:

– державна політика більшою мірою орієнтована на вільну торгівлю в
економічно розвинутих країнах, що досягли високого рівня
конкурентноспроможності своєї продукції на зовнішніх і внутрішніх
ринках;

– політика орієнтується переважно на вільну торгівлю в країнах, де
ввезена продукція не конкурує з внутрішнім виробництвом або є сировиною
для важливих галузей;

– протекціонізм, як правило, використовується для захисту національних
інтересів і економічної безпеки країни, стимулювання зростання
національного виробництва та підвищення його конкурентноспроможності;

– найбільш широко протекціоністська політика застосовується в країнах,
де здійснюються структурні і ринкові перетворення економіки, або де
мають місце економічна депресія і швидке зростання конкуруючого
імпорту.[223, с.131]

Ці загальні закономірності варто було б враховувати при виборі найбільш
прийнятної для України моделі зовнішньоекономічної стратегії. Одночасно
повинні братися до уваги специфічні особливості нинішнього етапу
розвитку української економіки і роль зовнішньоекономічного фактора у
становленні ринкового господарства відкритого типу.

Як було зазначено вище, політика протекціонізму і вільної торгівлі має
деякі особливості в розвитку економічних політик держав. Перші спроби
створення стрункої концепції в галузі економічного розвитку держави і
зовнішньоторговельної політики мали місце в період ліквідації феодальної
роздробленості в Європі, створення централізованої держави й утворення
національного ринку.

Сьогодні в систему регулювання зовнішньоекономічних зв’язків активно
включилися міждержавні офіційні і напівофіційні інститути. Найбільше
значення мають самміти країн “Великої сімки” (США, Японії, Німеччини,
Італії, Франції, Великобританії і Канади), що скликаються регулярно з
1975 р., створене в 1974 р. Міжнародне енергетичне агентство (МЕА),
Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ/СОТ), Міжнародний валютний
фонд (МВФ), Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР)
та інші.

Сучасна зовнішньоекономічна політика здійснюється за допомогою цілого
ряду засобів, що контролюють, регулюють і стимулюють зовнішньоекономічні
зв’язки. До них відносяться митні тарифи, кількісні обмеження, різного
роду перешкоди для збуту і споживання товарів на ринку країни-імпортера.
Одночасно за допомогою експортних кредитів і державних гарантій по них,
кредитів міжнародних фінансових організацій, експортних премій,
товарного і валютного демпінгу, умовно безмитного ввозу і вивозу,
повернення мит і податків, інших податкових пільг здійснюється
стимулювання експорту товарів. Важливу роль у вигляді засобу розширення
експорту грає також вивіз капіталу.

У складному комплексі торгово-політичних методів в останні роки
спостерігається тенденція до розширення форм державного регулювання
зовнішньої торгівлі за допомогою засобів, що впливають на функціонування
внутрішньої економіки. Внутрішні економічні й адміністративні важелі
використовуються більш широко з метою регулювання ввозу і вивозу праці і
капіталу і у такий спосіб доповнюють традиційні методи прикордонного
контролю. Філії і дочірні фірми ТНК, великі компанії і їхні відділення
зв’язані між собою системою угод про розподіл ринків, про ціни і умови
продажу, захисту торгових марок і патентів. Таким чином, хоча ТНК і не
зводять торгoвельно-політичних бар’єрів, згадані угоди створюють не менш
відчутні перешкоди для імпорту, ніж ті, що утворюються за допомогою
звичайних торгoвельно-політичних бар’єрів. Цей приватномонополістичний
протекціонізм, який є однією зі специфічних рис сучасної
зовнішньоекономічної політики, одержав назву “обмежувальної практики
монополій”.

Певну увагу необхідно приділити специфіці зовнішньоекономічної політики,
яка проводилася у свій час Радянським Союзом та соціалістичними
країнами. Мова йде про політику монополії зовнішньої торгівлі, що
визнавала виключне право держави на здійснення зовнішньоекономічних
зв’язків країни.

Введення монополії зовнішньої торгівлі обумовлювалося плановим
характером економіки радянської держави і переслідувало дві мети:
по-перше, захист народного господарства від тиску через кордон і,
по-друге, забезпечення акумуляції прибутків від товарного обміну з
закордонними контрагентами в державному бюджеті з метою їхнього
використання відповідно до потреб і інтересів народного господарства. На
практиці це означало, що всі зовнішньоторговельні операції повинні були
здійснюватися від імені держави спеціально на те уповноваженими органами
відповідно до державного плану.

Численні спроби ряду радянських державних і партійних діячів
(Г.Я.Сокольникова, М. І. Бухаріна, Г. В. Пятакова та інших) домогтися
послаблення монополії успіху не мали, тому що наштовхувалися на завзятий
опір керівників держави. У результаті монополія держави на зовнішню
торгівлю у модифікованих формах зберігалася аж до початку 90-х років ХХ
ст. Підсумком цього був повний відрив монопольних виробників усередині
країни від зовнішнього ринку, що не могло не стати гальмом на шляху
переходу економіки до інтенсивних методів розвитку, широкого
використання досягнень науково-технічного прогресу. Внутрішній виробник
не тільки був відірваний від світового ринку і в результаті не міг
співвідносити свої витрати зі світовими, він був не зацікавлений у
виготовленні якісної продукції на експорт, а також у раціональному
використанні імпортних товарів.

Перші кроки на шляху реформування зовнішньоекономічних зв’язків,
розпочаті в 1986 р., формально були спрямовані на відновлення
розірваного ланцюга : “виробник — світовий ринок – виробник”. Однак
Постанова КМУ від 19 серпня 1986 р. “Про заходи щодо удосконалення
зовнішньоекономічних зв’язків” підтверджувала монополію держави у сфері
регулювання зовнішньоекономічних зв’язків. Контроль держави в даному
разі полягав у видачі дозволів на ведення зовнішньоекономічної
діяльності Міністерством зовнішньоекономічних зв’язків. Лише у квітні
1991 р. з прийняттям Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” в
Україні були дозволені усі форми зовнішньоекономічної діяльності для
всіх юридичних осіб, що фактично означало початок ринкової трансформації
і лібералізації зовнішньоекономічної політики України.

Перед дилемою вибору характеру зовнішньоторговельної національної
політики — фритредерства (вільної торгівлі) або протекціонізму — рано
або пізно стають всі держави. Сьогодні ці два взаємозалежні напрямки так
само, як і декілька століть тому, визначають сучасний механізм розвитку
зовнішньоекономічної політики.

У зв’язку з цим особливо актуальним залишається аналіз інструментарію
зовнішньоекономічної політики і дослідження проблеми співвідношення
лібералізму і протекціонізму в зовнішньоекономічній політиці країни.

1.2. Інструменти сучасної зовнішньоторговельної

політики

Важливою частиною теорії міжнародної торгівлі є аналіз механізму
реалізації зовнішньоторговельної політики та її наслідків для світового
співтовариства в цілому та економіки окремої країни, зокрема.

Ця проблема має декілька аспектів. По-перше, всі інструменти
зовнішньоторговельної політики мають свої власні механізми дії.
По-друге, реалізація того чи іншого варіанту зовнішньоторговельної
політики супроводжується як певними здобутками, так і недоліками. У
кожному конкретному випадку це означає, що застосування того чи іншого
інструменту впливу на експортні та імпортні потоки приносить одним
економічним гравцям реальний виграш, тоді як економічне становище інших
погіршується. По-третє, економічні наслідки використання інструментів
зовнішньоторговельної політики можна розглядати у двох основних вимірах.
Це, по-перше, безпосередні зміни, що відбуваються на ринку того товару,
який є об’єктом державної інтервенції. Такі зміни в економічній теорії
вивчаються в межах аналізу часткової рівноваги. По-друге, оскільки
кожний окремий ринок є елементом національної економічної системи, який
тісно взаємодіє з її іншими складовими частинами, то очевидно, що ці
частини також реагують на відповідні зміни на ринку окремого товару.
Такі вторинні ефекти вивчаються з позицій аналізу загальної рівноваги.

Слід окремо зазначити, що при аналізі економічних наслідків використання
різних інструментів зовнішньоторговельної політики з позицій часткової
чи загальної рівноваги необхідно враховувати статус країни на світовому
ринку конкретного товару — велика чи мала ця країна з точки зору впливу
на міжнародні ціни.

Для детальної характеристики економічних наслідків застосування тих чи
інших інструментів торговельної політики в теорії міжнародної торгівлі
застосовують такі засоби графічного аналізу, як крива попиту на імпортні
товари (demand for import schedule) та крива пропозиції товару на
експорт (supply of schedule). Доцільність їх застосування в нашій роботі
випливає з необхідності системного аналізу можливих наслідків
застосування різних інструментів торгівлі та їх впливу на економічне
зростання країни.

Для того, щоб побудувати криву попиту на імпорт, накреслимо спочатку
криві попиту та пропозиції певного товару в межах окремо взятої країни
(індекс h позначає внутрішній ринок).

Точка перетину кривих попиту та пропозиції Е є точкою рівноваги, яка
характеризує таку ситуацію на ринку, коли весь попит на певний товар
задовольняється повністю за рахунок національного виробництва, тобто, Рs
= Рd, Qd = Qs (рис. 1а).

Рис. 1. Крива попиту на імпортний товар окремої країни

Криві Dh та Sh характеризують відповідно внутрішній попит та пропозицію
певного товару в окремо взятій країні (рис. 1а). При ціні Pe, коли попит
та пропозиція вирівнюються, імпорт дорівнює нулю. При ціні Р1, меншій
від ціни рівноваги, споживачі готові придбати Q1 одиниць товару, тоді як
національні виробники можуть запропонувати лише Q2 одиниць. Дефіцит
пропозиції товару можна компенсувати лише за рахунок імпорту в кількості
Q1 – Q2. Якщо графічно зобразити цю величину та всі можливі обсяги
імпорту при цінах, нижчих порівняно з ціною рівноваги, то в результаті
одержимо криву попиту на імпорт (рис. 2).

При ціні Pe (ціна рівноваги) імпорт дорівнює нулю. Якщо ж ціна на
внутрішньому ринку внаслідок якихось причин стала Р1, то національні
виробники поставлять на ринок лише Q2 одиниць товару. Отже, в цьому
випадку виникає дефіцит в обсязі Q1 – Q 2, що зумовлює необхідність
імпорту відповідної кількості даного товару для повного задоволення
попиту споживачів. Величина імпорту є не що інше, як різниця між попитом
та обсягом національного виробництва (m = Dh – Sh). Можна, очевидно,
припустити, що при якійсь певній ціні, наприклад, Р2, національне
виробництво повністю припиняється: в цьому випадку весь попит у
кількості Q4 задовольняється виключно за рахунок імпорту [154, с.12].

Тепер побудуємо криву попиту на імпорт — Dm (рис. 2). При ціні Pe
величина імпорту дорівнює нулю, при ціні Р1 — (Q1- Q1), при ціні P1 – Q4
(рис. 2а). Відкладемо всі ці точки на осях координат, і сполучивши їх,
отримаємо криву попиту на імпортний товар. На рис. 2б видно, що крива Q
характеризується меншим кутом нахилу порівняно з кривою національного
попиту на даний товар. Відзначимо, що після точки А крива ідентична.
кривій D [154, с.17].

Методика побудови кривої експортної пропозиції аналогічна. Скористаємося
рис.2, де зображені криві попиту та пропозиції певного товару, які
характеризують внутрішній ринок окремо взятої країни з урахуванням того,
що величина експорту товару дорівнює національному виробництву мінус
внутрішнє споживання.

Рис. 2. Крива експортної пропозиції окремої країни

Рис. 2а характеризує попит та пропозицію певного товару на внутрішньому
ринку. При ціні ре попит та пропозиція взаємно збалансовані, тому
експорт даного товару дорівнює нулю. При всіх цінах, вищих за ціну
рівноваги, виробники постачають на ринок більше товарів, ніж споживачі
готові купити, тому надлишок товару може бути реалізований лише на
зовнішньому ринку. Таким чином, на рис. 2б можна побудувати множину
точок, які характеризують ціну та надлишок пропозиції або потенційну
величину експорту, сполучення яких і дасть криву експортної пропозиції.

При ціні Pe весь вироблений товар повністю споживається. При ціні P1
виникає надлишкова пропозиція товару у кількості (Q1– Q2), яка на схемі
2б зображується величиною Qm1. При ціні P2 національний попит практично
нульовий, тому весь виготовлений національними виробниками товар можна
реалізувати лише на зовнішньому ринку [154, с.21]. Відзначимо, що,
починаючи з точки В, крива експортної пропозиції ідентична кривій
пропозиції цього товару, виготовленого національними виробниками. Таким
чином, інструментарій графічного аналізу дозволив нам виділити умови, за
яких виникає потреба в імпорті або експорті товару. Розглянемо основні
інструменти торговельної політики.

Всі інструменти торговельної політики можна розділити на три великі
групи: імпортні тарифи, податки на експорт та експортні й імпортні
субсидії, інструменти нетарифного характеру. Одразу зазначимо, що цей
поділ умовний. Експортні субсидії, наприклад, можна також з повним
правом віднести до нетарифних інструментів. Але в нашій роботі субсидії
та податки виділені в окрему групу засобів державної політики
регулювання зовнішньоторговельних відносин, які безпосередньо впливають
на ціну товару.

Імпортні тарифи застосовуються з метою обмеження з різних міркувань
ввезення того чи іншого товару. В окремих випадках країна може домогтися
скорочення імпорту певних товарів шляхом запровадження спеціальних
податків на їх споживання. Експортні податки та субсидії є засобами
регулювання економічної поведінки національних виробників, що постачають
свою продукцію на експорт. Ці інструменти, як і імпортні тарифи,
застосовуються з метою впливу на ціну відповідного товару. На відміну
від них, нетарифні інструменти впливають на ціни опосередковано.
Протекціоністський характер цих засобів є менш очевидним.

Митний тариф на практиці може приймати дві форми — специфічне та
адвалорне мита. Специфічний тариф являє собою фіксований податок на
імпортовані товари, яким обкладається кожна фізична одиниця продукту. Це
означає, що за кожну одиницю товару імпортер має сплатити певну суму
грошей.

Механізм впливу специфічного мита можна проілюструвати на рис. 3. На
ньому зображені криві імпортного попиту та пропозиції — відповідно Dm та
Sm, точка їх перетину Е характеризує стан рівноваги. Якщо країна вводить
специфічний тариф, наприклад, $10 на одиницю товару, то крива імпортної
пропозиції змінює своє положення з Sm на S1m, тобто зміщується на $10
вгору та паралельно по відношенню до вихідного положення. Внаслідок
введення тарифу ринкова рівновага встановлюється в новій точці Е1. Тепер
споживачі сплачують за імпортний товар Рm1 , купуючи меншу кількість
товару Qm1.

Рис. 3. Механізм дії специфічного мита

Після запровадження специфічного тарифу іноземний постачальник товару
отримує за нього меншу ціну — Рm2, ніж раніше (РmE). Величина прибутку
уряду від застосування імпортного мита визначається площею прямокутника
Рm1 Рm2 АЕ1. Цей результат пояснюється тим, що податок веде до зменшення
кількості товару, яку купують національні споживачі у іноземної фірми, а
отже, і до зменшення ціни. Величина специфічного тарифу в даному випадку
становить Рm1 – Рm2.

На основі рис. 3 можна зробити висновок, що частину цього прибутку
фактично сплачують уряду споживачі (Рm РE ВЕ1), а частину —
імпортери-виробники — Рm2 РE ВA. Внаслідок цього економічний виграш
споживачів або надлишок споживача зменшується. Менший економічний виграш
(надлишок виробника) отримують і іноземні виробники, оскільки їх товар
тепер коштує дешевше, ніж до запровадження митного тарифу.

В організаційно-технічному плані застосування специфічних тарифів
дозволяє порівняно легко збирати податок, оскільки для цього необхідна
лише інформація про кількість товарів, які завозяться до країни, а не
грошова вартість імпорту. Але з точки зору саме протекціоністської
функції щодо національного ринку, цей тариф має дуже істотну ваду: його
захисна дія змінюється в залежності від ціни імпортованого товару, від
інфляції. Таким чином, його реальна захисна дія по відношенню до
національних виробників в плані обмеження імпорту даного товару
зменшується, тоді як негативний вплив мита на добробут споживачів в
поєднанні з інфляцією зростає [154, 34].

Адвалорний тариф (ad valorem tariff) — це податок, величина якого
визначається як фіксована частка вартості імпортованого товару,
наприклад 10%. Розглянемо механізм його дії (рис. 4).

Рис. 4. Механізм дії адвалорного мита

Введення адвалорного мита веде до зсуву кривої Sm вертикально вгору в
положення S1m. У даному випадку криві Sm та S1m непаралельні, оскільки
величина мита обчислюється як певний відсоток від вартості товару: чим
більша кількість товарів та їх ціна, тим більше імпортне мито підлягає
сплаті. Для кожної наступної ціни по осі Р абсолютна величина тарифу
зростає внаслідок збільшення бази розрахунку мита.Як і у випадку зі
специфічним тарифом, адвалорне мито веде до скорочення рівноважної
кількості імпорту з QE до Q1 та зростання ціни цього товару для
споживачів (з Ре до Рті).

Ця схема дозволяє зробити ті ж висновки, що й попередня. Після
запровадження тарифу споживачі сплачують за імпортні товари Рm1, тоді як
виробники за свої товари отримують Рm2. Величина прибутку держави від
адвалорного тарифу дорівнює площі прямокутника Рm1 Рm2 АЕ1. Цей доход за
своїми джерелами, як і у випадку зі специфічним митом, складається з
двох частин: частина РE Рm1 E1B сплачується споживачами, а РE Pm2 АВ —
закордонними фірмами-виробниками [154, с.52].

Очевидно, що адвалорне мито позбавлене характерного для специфічного
тарифу недоліку: його величина знаходиться у прямій залежності від
вартості товару. Разом з тим, і його стягнення пов’язане із цілою низкою
проблем. Зокрема, з метою зменшення мита імпортер може занизити вартість
товару. З другого боку, митні органи завжди стоять перед спокусою
завищити вартість імпорту, оскільки в цьому випадку збільшуються доходи
держави.

Крім зазначених, застосовуються також інші форми мита. Преференційні
тарифи — це імпортне мито пільгового характеру, тобто податок, яким
обкладаються певні товари за ставками, нижчими за ті, які застосовуються
в загальному випадку. За такими зниженими ставками можуть обкладатися
митом товари, що походять з певних країн, протягом певного часу або
постійно.

Класичним прикладом такого диференційованого підходу є система
імперських преференцій або преференцій членам Британської співдружності
націй (Imperial or Commonwealth Preference). Вона передбачає
застосування зниженої ставки митного тарифу по відношенню до тих
товарів, які завозяться до Великобританії з країн — членів Британської
співдружності націй. Нульовий тариф на товари, якими торгують між собою
країни — члени Європейського Союзу, також носить преференційний
характер.

У багатьох індустріально розвинутих країнах існує так звана загальна
система преференцій (General System of Preference). Вона передбачає
безмитний ввіз в індустріально розвинуті країни певного переліку товарів
з окремих країн, що розвиваються. Такий нульовий тариф застосовується
навіть у тому випадку, коли аналогічний товар з інших держав (і
передусім індустріально розвинутих) обкладається позитивним митом.

Таким чином, характерною рисою таких преференційних систем є
диференційований підхід до обкладання імпортним митом товарів, що мають
різне географічне походження.

Режим нації найбільшого сприяння (Most-favoured Nation Treatment) —
торговельний режим, який передбачає надання даній конкретній країні
таких же пільг у торгівлі, що й іншим партнерам. Так, якщо в результаті
переговорів країна А знизила імпортне мито на товар, який ввозиться з
країни В, то вона зобов’язана в тій же мірі (або до такого ж рівня)
знизити мито на той же товар країни С у випадку, коли до неї країна А
застосовує режим нації найбільшого сприяння. При цьому слід зазначити,
що таке зниження проводиться автоматично, тобто, без офіційного
звернення країни С [227, с.45].

Іншою формою є система стягнення мита з імпортних промислових товарів,
виготовлених з використанням вітчизняних та закордонних компонентів
(Offshore Assembly Provisions). Це є своєрідна форма пільгового
обкладання імпортним митом, яка застосовується окремими індустріально
розвинутими країнами (наприклад, США). Ця система полягає у зменшенні
величини імпортного мита, яке стягується не з усієї (повної) ціни
товару, а лише з тієї її частини, яка залишається після вирахування
вартості використаних компонентів (вузлів, комплектуючих), що
виробляються країною-імпортером. [53, с.88]

Відзначимо, що ця система більш вигідна споживачам, хоча застосування її
викликає дещо суперечливу реакцію інших економічних агентів. Так, деякі
категорії працівників вважають, що така система сприяє експорту робочих
місць та скороченню зайнятості в країні. Разом з тим, галузі, що
виробляють комплектуючі частини, загалом підтримують таку систему,
оскільки вона певним чином стимулює закупівлю цих компонентів.

Важливим інструментом регулювання імпорту є імпортні субсидії. Вони
фактично являють собою негативний імпортний податок або митний тариф,
який виплачується безпосередньо національному виробнику
імпортоконкуруючого товару. Надання таких субсидій веде до збільшення
виробництва товарів — замінників імпорту, оскільки субсидія означає
зменшення видатків виробництва, а отже, і зменшення ціни.

Експортні податки, як і імпортні мита, можуть бути специфічними та
адвалорними, але вплив їх на зовнішню торгівлю практично однаковий. При
аналізі механізму їх дії можна скористатися кривими пропозиції товару на
експорт та попиту на експортні товари (рис. 5). Відзначимо, що друга з
названих кривих є нічим іншим, як кривою попиту на імпортні товари в
країні — торговельному партнері. Для спрощення приймемо, що виробники
даної країни постачають свою продукцію лише на один закордонний ринок.

До запровадження експортного податку стан ринкової рівноваги
характеризувався ціною PXE та кількістю QXE. Після запровадження податку
крива експортної пропозиції зміщується вгору паралельно вихідному
положенню, коли мова йде про специфічний податок, та непаралельно, якщо
вводиться адвалорний податок.

На рис.5 добре видно, що експортний податок спричиняє зменшення
пропозиції товару (ОX1 = Xit + Rit — Qit,

де Dit — показник задоволення потреб в і-тому ресурсі в t-й період
шляхом імпорту ресурсів з інших країн;

Xit — наявність і-го ресурса в країні в t-й період;

Rit — резерви і-го ресурса в країні в t-й період, які виникають у
зв’язку з вторинною переробкою сировини, економією національних ресурсів
в результаті запровадження новітніх технологій тощо;

Qit — потреба в і-му виді ресурсів в країні в t-й період.

Задоволення потреб у ресурсах є основною умовою проведення ефективних
зовнішньоторговельних операцій. Проте економіка будь-якої країни може
стикатися з ситуацією, коли кінцева продукція, яка випускається
національною економікою, несумісна за критерієм якості з продукцією на
світових ринках. Таким чином, рівень технології країни має відповідати
рівню технології в країнах, що випускають аналогічну продукцію, в
протилежному випадку країна, що не дотримується цієї умови, приречена на
закріплення сировинної орієнтації імпорту, як це було доведено в
попередніх параграфах.

Обмеження щодо закріплення експортної спеціалізації країни на сировині
або продукції з низьким рівнем переробки визначається через коефіцієнт
технологічності (Кi):

Ki = Ti / Ii,

де Ті — рівень технології виробництва і-го товару, який склався в
країні;

Ii — рівень технології виробництва і-го товару в світі.

Умови вигідного для країни екпорту продукції передбачають, що значення
(Кі) має бути не менше одиниці.

Взаємозв’язок ефективності торгівлі та економіки описується моделлю
загальної рівноваги Р. Джонса. Згідно з цією моделлю можна прогнозувати
зовнішні умови функціонування економіки, вирішити проблеми оподаткування
та уникнення монополізму.

Впровадження ефективних зовнішньоторговельних операцій тісно пов’язане
із забезпеченням економічного зростання. Взаємозв’язок ефективності
торгівлі та економіки може бути описаний моделлю загальної рівноваги Р.
Джонса. Ця модель дає можливість співставити забезпеченість факторами
виробництва і можливістю отримання ефекту від торгівлі. Згідно з
результатами, отриманими по розрахунках за цією моделлю, можна
прогнозувати зовнішні умови функціонування економіки, вирішити проблеми
оподаткування та уникнення монополізму.

У матричному вигляді ця модель відображається наступним чином:

| Zr | = | (rk | * | Hr | ,

де | Zr | — матриця екзогенних змінних (зміни цін на продукцію,
пропозиція факторів виробництва, наприклад, капіталу та праці);

| (rk | — “(”- матриця витрат на одиницю або часток r- го виду
фактора;

| Hr | — ендогенні змінні (обсяги виробництва, ціна r- го виду
фактора).

У загальному вигляді система показників ефективності включає
узагальнюючі, зведені показники, такі, як народногосподарська, бюджетна
ефективність зовнішньої торгівлі, а також часткові показники
ефективності експорту та імпорту.

Враховуючи інтереси держави та економічну доцільність
експортно-імпортних операцій, розраховують економічну ефективність на
народногосподарському рівні. Народногосподарська ефективність зовнішньої
торгівлі визначається методом порівняння витрат на виробництво
експортних товарів з економією народногосподарських витрат щодо імпорту
товарів.

Це положення виходить з того, що потреби народного господарства в різних
товарах визначаються не тільки національним виробництвом, але й
імпортом. Валютні кошти для купівлі імпортних товарів отримують за
рахунок виробництва товарів на експорт та їх реалізації. Тому
ефективність зовнішньої торгівлі на рівні народного господарства
визначається порівнянням витрат на вітчизняне виробництво необхідної
продукції, яку збираються отримати по імпорту, з витратами на
виробництво експортних товарів.

Таким чином, в основі методики визначення народногосподарської
ефективності зовнішньої торгівлі лежить той факт, що всі витрати щодо
експорту здійснюються заради отримання валютних коштів, які підуть на
придбання імпортних товарів. Різниця витрат на імпорт та експорт
відображає економію витрат відповідно з використанням імпортних товарів
і відмовою від виробництва вітчизняних товарів, які можуть бути заміщені
імпортом.

Витрати на виробництво експортних товарів включають витрати на
виробництво, транспортування до кордону (порту), вантажні роботи, а
також витрати зовнішньоторгових організацій, тобто, вартість експорту в
цінах ФОБ або у внутрішніх цінах.

Витрати на імпортну продукцію дорівнюють вартості виробництва імпортної
продукції, включаючи додатковий економічний ефект, отриманий при
споживанні більш якісної продукції. Зазвичай, це вартість імпорту у
внутрішніх цінах реалізації.

Якщо йдеться про продукцію, яка не має аналогів вітчизняного
виробництва, а потреби в ній повністю задовольняються за рахунок імпорту
з інших країн, економія народногосподарських витрат буде визначатися
економією валютних коштів у зв’язку зі звільненням країни від
відповідної кількості закупівель даної продукції із вказаних країн. Щодо
імпорту спеціальних машин та обладнання, виробництво яких в країні не
налагоджено, економічний ефект буде дорівнювати прибутку від випуску
продукції на цьому обладнанні.

Зовнішньоторговий обмін буде вважатися вигідним, коли виконується
нерівність

де Вімп. – національні витрати на імпортну продукцію; Вексп.- витрати на
виробництво експортної продукції. Тоді різниця вказаних витрат дає нам
народногосподарський економічний ефект зовнішньої торгівлі (Єзт) :

Єзт = Вімп – Вексп

– збитковими.

Коефіцієнт економічної ефективності (Кзт) обчислюється як частка від
ділення витрат на імпорт до витрат на експорт:

– ефект відсутній.

Поряд зі зведеним показником бюджетної ефективності зовнішньої торгівлі
визначається система окремих показників ефективності експортних та
імпортних операцій.

Зокрема, розраховують валютну ефективність експорту та імпорту, яка
допомагає визначити, яку кількість суспільної праці необхідно витратити
на виробництво експортних товарів, щоб отримати одиницю валюти, та яку
кількість суспільної праці необхідно було б витратити на власне
виробництво імпортованих товарів, що маємо на певну суму іноземної
валюти, яка була використана на зовнішньому ринку.

Отже, валютна ефективність експорту дорівнює відношенню валютної виручки
від експорту (інтернаціональна вартість) до витрат праці на виробництво
товару (національна вартість), тобто вартості його в цінах виробництва.
У загальному вигляді показник валютної ефективності експорту
обчислюється за формулою:

де Єекс. – ефективність експорту товару; ВВекс. – валютна виручка від
експорту; Векс. – витрати праці на виробництво товару.

Валютна ефективність імпорту дорівнює відношенню необхідних витрат на
виробництво імпортних товарів у країні до витрат на імпортні закупівлі
або відношенню виручки від реалізації його в межах країни до витрат на
його придбання. Тобто, результатом імпорту є економія витрат
національної праці при імпорті товарів замість їх власного виробництва.

Показник ефективності імпорту визначається за формулою:

де Єімп. – ефективність імпорту; Мвімп. – можливі витрати праці,
необхідні для власного виробництва імпортного товару (національна
вартість); Ввімп. – витрати валюти на імпорт (інтернаціональна
вартість).

Відомо, що витрати суспільної праці не обчислюються безпосередньо
робочим часом, який витрачено на виробництво товару, а виражаються за
допомогою системи внутрішніх цін. Останні, у свою чергу, під впливом
різних факторів можуть суттєво відрізнятися від величини вартості, і,
відповідно, від суспільно-необхідних витрат праці, оскільки величина
вартості визначається суспільно необхідними витратами праці. Тому для
обчислення ефективності експорту або імпорту дуже важливим є питання
забезпечення відповідності оцінки величини витрат на виробництво товарів
суспільно-необхідним витратам.

Існує декілька поглядів щодо вибору методів оцінки внутрішніх
(національних) витрат. Наприклад, витрати праці на виробництво товарів
можна визначати за допомогою собівартості, оптових або договірних цін
або на рівні так званих народногосподарських витрат. Кожний із
зазначених методів має свої недоліки та переваги, але всі вони дають
лише наближений вираз суспільно-необхідних витрат праці на виробництво
товарів.

В умовах української економіки оптові або договірні ціни у більшості
випадків носять яскраво виражений витратний характер або характер
домовленостей між контрагентами. Великою є частка бартерних угод або
вексельних розрахунків, які спотворюють визначення суспільно необхідної
праці. Крім того, коли іноземну валюту перераховують у національну і
навпаки для визначення валютної виручки і валютних витрат,
використовують офіційні курси Національного банку України, які не
віддзеркалюють дійсного співвідношення купівельної спроможності
іноземних валют та внутрішньої гривні. Все це приводить до ускладнень
розрахунків показників експортної та імпортної ефективності, визначення
економічної доцільності зовнішньоторговельних операцій. Застосування
собівартості в основі розрахунку витрат на виробництво експортної
продукції власного виробництва та імпортованих товарів враховує тільки
поточні витрати на виробництво продукції. Тому найбільш часто
використовують показник народногосподарських витрат, який найбільш повно
відображає витрати праці на виробництво продукції.

Цей показник обчислюють за формулою:

,

де Вн/г – народногосподарські витрати; С – собівартість виробництва; К –
капітальні вкладення; Н – нормативний коефіцієнт ефективності.

У розрахунках економічної ефективності зовнішньої торгівлі застосовують
єдиний по країні середній нормативний коефіцієнт, який дорівнює 0,15.
Вважається, що період окупності капітальних вкладень має бути біля семи
років.

Термін окупності капітальних вкладень, тобто період часу, впродовж якого
додаткові капітальні вкладення окупляться зниженням собівартості
продукції, що випускається, дорівнює:

де Т – термін окупності;

К – додаткові капітальні вкладення;

С1 – собівартість продукції до здійснення капітальних вкладень;

С2 – собівартість продукції після здійснення капітальних вкладень.

Тоді нормативний коефіцієнт ефективності (окупності) є зворотною
величиною терміну окупності капітальних вкладень, тобто

.

Даний показник має суттєві недоліки в аспекті оцінки ефективності
зовнішньоторговельних операцій, пов’язані передусім з тим, що складові
елементи вказаного показника розраховуються за допомогою поточних цін.
Певною мірою необґрунтованим є питання щодо застосування високого
середнього коефіцієнта ефективності для всіх галузей народного
господарства.

У зв’язку з цим при розрахунку валютної ефективності експорту та імпорту
для оцінки витрат праці на виробництво використовують оптові або
договірні ціни, збільшені на транспортні накладні витрати.

В основі валютної виручки від експорту та витрат валюти на імпорт лежать
зовнішньоторговельні ціни, які є близькими до цін світового ринку і, під
впливом конкуренції, коливаються навколо вартості, яка відображає
суспільно-необхідні витрати праці на виробництво продукції.

Показники ефективності зовнішньої торгівлі розраховують та аналізують як
в територіальному ракурсі, тобто, експортні операції, що здійснюються в
окремі країни або групи країн, імпортування із окремих країн або
регіонів, так і за товарними групами.

Показники ефективності зовнішньої торгівлі обчислюють також з кожного
товару і використовують для виключення із зовнішньоторгового обігу
товарів, які мають низьку валютну ефективність. Це має велике значення
для формування раціональної структури експорту та імпорту.

У той же час, зовнішньоторговельний оборот експорту та імпорту не
потрібно розглядати ізольовано. Ці два боки зовнішньої торгівлі тісно
пов’язані між собою і будь-яке скорочення експорту веде до скорочення
імпорту, який може мати високу ефективність застосування в межах
національної економіки і при нагоді компенсувати низьку ефективність
експорту. Цей взаємозв’язок стосується і структури імпорту. Тому для
остаточного вирішення щодо доцільності експорту чи імпорту окремих
товарів показники їх валютної ефективності перемножують на зведений
імпортний чи експортний показник за всією сукупністю товарів.

– валютна ефективність імпорту j–го товару;

– середня валютна ефективність імпорту;

– валютна ефективність імпорту j–го товару;

– середня валютна ефективність експорту.

Розраховані за цією методикою показники визначають абсолютну
ефективність експорту чи імпорту, і в тих випадках, коли вони > 1, то
обмін такими товарами вважається доцільним.

Вплив інфляції, зміни внутрішніх цін на продукцію та валютну виручку за
неї, зміни товарної та географічної структури аналізуються, як правило,
за допомогою індексних моделей.

Динаміка валютної ефективності в моделі експорту (Іекс.) буде
визначатися зміною валютної виручки на одиницю продукції (Ір),
внутрішніми цінами на її виробництво (Ірв.) та структурними факторами
(Іs) — відповідно, товарної (Іsт) та географічної структури (Іsг).

р1, р0 – валютна виручка одиниці експортної продукції у звітному та
базовому періодах;

q1 – обсяг експортної продукції.

– внутрішня вартість одиниці експортної продукції у звітному та
базовому періодах;

– вартість експорту у внутрішніх цінах, яка б могла бути у звітному
періоді без зміни цін на продукцію на внутрішньому ринку.

– вартість експорту у внутрішніх цінах у звітному періоді.

– вартість експорту у внутрішніх цінах у базовому періоді.

Підставимо до загальної формули:

Вплив географічної структури на індекс цін, визначають за формулою:

Окрім визначення впливу географічної структури, розрахунок індексів
зовнішньої торгівлі в ракурсі окремих країн має велике значення для
аналізу змін середніх цін, фактичного обсягу зовнішньоторговельних
операцій з кожною країною та визначення індексу “умов торгівлі” (Terms
of Trade) з окремими країнами.

Як відомо, індекс “умов торгівлі” дорівнює відношенню індексу середніх
цін експорту (Ірекс.) до індексу середніх цін імпорту (Ірімп.), тобто:

> 1 (100 %), то співвідношення цін у торгівлі з даною країною є
сприятливим у цьому періоді порівняно з базовим.

= 1 (100 %), то умови порівняно з базовим періодом не змінилися.

Індекс “умов торгівлі” розкриває тенденції взаємного руху експортних та
імпортних цін у торгівлі як з окремими країнами, так і з групою країн.
Цей індекс залежить від товарної номенклатури торгівлі та від рівня цін
у торгівлі з окремими країнами.

На індекс “умов торгівлі” не впливає валюта, яка прийнята при розрахунку
індексів середніх цін. Тому індекси “умов торгівлі” різних країн світу
можуть бути порівняні між собою.

Погіршення чи покращення співвідношення індексів середніх цін експорту
та імпорту безпосередньо не пов’язане з сальдо торговельного балансу
країни. За умов негативного сальдо торгового балансу це співвідношення
може бути більшим за 1 (100 %) і, навпаки, за позитивного сальдо
торгового балансу співвідношення може бути меншим чи більшим за 1
(100%).

Індекс “умов торгівлі” є синтетичним показником ефективності зовнішньої
торгівлі, який вказує на основні пропорції у співвідношенні експортних
та імпортних цін.

Крім розглянутих вище показників валютної ефективності експорту та
імпорту визначають ще бюджетну ефективність експорту та імпорту та
ефективність виробництва (споживання). У загальному вигляді система
показників ефективності експорту та імпорту визначається на основі таких
вихідних показників:

;

;

;

;

.

Виходячи із вказаних даних обчислюють:

економічну ефективність виробництва експорту та споживання імпорту;

бюджетну ефективність експорту та імпорту.

Економічна ефективність виробництва експорту (споживання імпорту) —
зіставлення вартості експорту (імпорту) у внутрішніх цінах та витрат на
виробництво. Тобто, для експорту товару це співвідношення буде
дорівнювати:

і визначається для оцінки економічної зацікавленості товаровиробників
у постачанні вказаної продукції на зовнішній ринок самостійно або за
допомогою зовнішньоторговельної організації.

Економічна ефективність імпорту та його ефект обчислюється таким чином:

Бюджетна ефективність експорту та її ефект, а також бюджетна
ефективність імпорту та її ефект визначають за такими формулами:

Добуток коефіцієнтів ефективності виробництва експорту (споживання
імпорту) та бюджетної ефективності експорту (імпорту) дасть нам
коефіцієнт народногосподарської ефективності експорту чи імпорту, а
саме:

для експорту – Євир.екс. ( Єб.екс. = Є н/г.екс.

для імпорту – Єспож.імп. ( Єб.імп. = Є н/г.імп.

.

.

Таким чином, зміну народногосподарських показників ефективності
зовнішньої торгівлі можна аналізувати під впливом двох факторів у
вигляді показників ефективності виробництва експорту (споживання
імпорту) та бюджетної ефективності.

Для обчислення факторів змін народногосподарської ефективності
застосовуються методи індексного факторного аналізу.

Основні принципи методики аналізу експортно-імпортних операцій можуть
бути використані при розрахунках ефективності інших форм
зовнішньоекономічної діяльності.

Позитивна оцінка від зовнішньоекономічного обміну та інших видів
зовнішньоекономічної діяльності є головною умовою економічної
діяльності їх здійснення, а максимальний розмір ефекту — критерієм
вибору найбільш ефективного варіанту.

Сьогодні Україні необхідна також ефективна податкова, структурна,
інвестиційна, фінансова та інноваційна політика. Вона повинна бути
спрямована на прискорення диверсифікації капіталу, конверсії, ВПК,
реалізацію визначених державою пріоритетних напрямів поліпшення
структури виробництва та підвищення його конкурентоспроможності. Для
цього необхідна розробка та реалізація пріоритетних державних,
регіональних і галузевих науково-технологічних і соціально-економічних
програм та конкретних інвестиційних проектів розвитку високоефективного
підприємництва і бізнесу. Тільки за цих умов відтворювальний цикл може
забезпечувати необхідні інвестиційні нагромадження для безперервного
економічного оновлення та зростання.

Якщо траєкторія трансформації економіки, що реально реалізується, не
забезпечує вирішення цих завдань, то в реформованій економічній системі,
як свідчить досвід не тільки України, це призводить до згортання
виробництва, “втечі” капіталу та кваліфікованих трудових ресурсів,
зниження рівня збирання податків, зростання дефіциту держбюджету,
інфляції та соціальної напруженості.

Проведений аналіз впровадження і реалізації ефективної моделі
зовнішньоторговельної політики відповідно до стратегії розвитку
зовнішньоекономічних зв’язків в умовах ринкової трансформації дає
підстави для наступних висновків:

– досягнення позитивних змін в ефективності зовнішньої торгівлі можливе
при посиленні регулюючої ролі держави у ринковому реформуванні і
структурній перебудові економіки;

– наближений до сучасних вимог механізм регулювання зовнішньоекономічної
діяльності успішно спрацьовує лише у ринковому середовищі;

– несприятливий розвиток трансформаційних процесів обмежує роль країни
лише пасивною підтримкою світового товарообміну та відтворювального
процесу і загрожує втратою доступу до світового доходу.

Відставання України у проведенні ринкових перетворень зумовлює її
орієнтацію на торговельну модель зовнішньоекономічних зв’язків, яка все
більше втягує в структурну кризу високотехнологічні та наукомісткі
галузі. Саме в цьому і криються глибинні причини несприятливого стану
зовнішньої торгівлі.

По мірі деградації економічної системи державі загрожує втрата шансів на
поліпшення ситуації у скільки-небудь близькій перспективі і зростаюча
залежність від кон’юнктури світових товарних ринків, економічної
політики інших країн та міжнародних організацій.

Для недопущення такого розвитку подій, елементи яких неважко простежити
в наших реаліях, необхідна концентрація зусиль на вирішенні двох життєво
важливих проблем:

– прискоренні трансформаційних процесів та забезпеченні їх позитивного
впливу на зменшення тривалості періоду кризового спаду та стагнації
економіки і переходу її до фази пожвавлення і розвитку;

– досягненні позитивних змін у розвитку зовнішньоекономічних зв’язків на
основі поліпшення структури виробництва і експорту, для зростання
експортоспроможності, та послаблення дії неефективної структури імпорту
для української економіки і створення більш вигідних умов для інтеграції
її в світове господарство.

Для поліпшення ситуації у зовнішньоекономічній сфері потрібна
орієнтована на перспективу активна зовнішньоекономічна політика, яка
базується на чітких концептуальних підходах до структурної перебудови
економіки, розвитку експортного потенціалу та на впровадженні гнучкого
механізму регулювання зовнішньоторговельного обміну, підпорядкованого
досягненню: стратегічних цілей економічного розвитку. Невирішеність цих
проблем у вітчизняній практиці і зумовила використання в останні роки
методу “проб і помилок”, який проявився не у попередженні, а у
запізнілому реагуванні на деструктивні процеси у розвитку
зовнішньоекономічних зв’язків.

Для докорінного поліпшення ситуації необхідно розробити комплексний,
системно узгоджений підхід до вирішення на різних рівнях державного
управління наступних стратегічних завдань:

– впровадження стратегії і тактики ринкового реформування і структурної
перебудови, які відповідали б потребам відвернення зовнішньоекономічної
загрози та поліпшення умов інтеграції національної економіки у систему
світогосподарських відносин;

– приведення, в ході проведення економічних реформ системи і структури
управління зовнішньоторговельних операцій у відповідність до потреб
впровадження виробничо-інвестиційної моделі зовнішньоекономічних
зв’язків.

Взаємозалежність і взаємозв’язок між станом економіки та зовнішньої
торгівлі, впливом внутрішнього і зовнішнього середовища на їх розвиток
зумовлюють необхідність системного і взаємоузгодженого на різних рівнях
управління підходу до створення сприятливих умов інтеграції національної
економіки у систему світових господарських зв’язків. Для їх забезпечення
необхідна розробка та реалізація програми ринкового реформування і
структурної перебудови зовнішньоторговельної політики.

Узагальнення досвіду постсоціалістичних держав свідчить про
співіснування на практиці елементів трьох моделей зовнішньоекономічних
зв’язків: постачальницько-збутової, торговельної та відтворювальної
(геоекономічної), яка знаходиться у процесі становлення і формування
відповідної управлінської та організаційно-функціональної форми
впровадження.

Перехід на відтворювальну (геоекономічну) модель зовнішньоекономічних
зв’язків пов’язаний із створенням організаційних структур, здатних
забезпечити виробничо-інвестиційне співробітництво у конкретних ланках
створюваних міжнародних виробничо-технологічних ланцюгів, які виходять
за межі національних економічних систем.

В Україні формування відповідних організаційно-управлінських структур
знаходиться у зародковому стані, що зумовлено затримкою у реформуванні
економіки, недосконалістю системи управління нею, недостатнім рівнем
макроекономічної стабілізації, розвитку приватизаційних процесів,
фондового ринку, а також відсутністю законодавчої бази створення та
функціонування міжнаціональних фінансово-промислових груп (ФПГ) та інших
асоціативних структур.

Реалізація геоекономічного підходу пов’язана також із функціонуванням
виробничо-інвестиційної моделі економічного розвитку, а надходження
інвестицій, як свідчить світовий досвід, можливе лише в умовах
макроекономічної стабілізації і входження економіки у фазу підйому.

Для впровадження моделі зовнішньоекономічних зв’язків, яка б відповідала
ринковим умовам, необхідне комплексне, системне вирішення проблем
удосконалення організації і управління зовнішньоторговельними операціями
та зовнішньоекономічною сферою в цілому. Потреба в ньому зумовлена
взаємозалежністю між станом економіки і зовнішньої торгівлі та впливом
внутрішнього і зовнішнього середовища на їх розвиток, без урахування
яких розрізнені спроби втручання держави у зовнішньоторговельні процеси
не дають бажаних наслідків.

При нинішній торговельній моделі зовнішньоекономічних зв’язків зусилля
органів управління замикаються, як правило, на поточних проблемах,
внаслідок чого з поля зору державних органів випадає необхідність
поліпшення недосконалої структури народного господарства, зменшення його
енерго- та ресурсомісткості. Відсутність позитивних змін у них і
зумовлює деструктивні процеси у розвитку зовнішньої торгівлі, загрожуючи
подальшою деіндустріалізацією і відставанням економіки від розвинених
країн.

Для реалізації виробничо-інвестиційної моделі, як свідчить досвід
розвинених країн, необхідна розрахована на довгострокову перспективу
орієнтація на вирішення наступного комплексу проблем:

– створення відповідної кількості суб’єктів господарювання та
управління, здатних забезпечити широкомасштабну інтеграцію
народногосподарського комплексу в світове господарство;

– приведення організаційно-економічних структур суб’єктів
господарювання, органів управління і характеру їх поведінки у
відповідність до завдань широкомасштабного включення національної
економіки в систему світогосподарських зв’язків;

– розробки і послідовного впровадження найбільш ефективних механізмів
впливу держави на поліпшення умов інтеграції народногосподарського
комплексу в світове господарство.

Для вирішення цих завдань необхідна модернізація виробничо-господарських
і функціонально-управлінських структур та розробка ефективних принципів
взаємодії органів державного управління із створюваними асоціативними
утвореннями суб’єктів господарювання, скерованими на зовнішні ринки.

Такі виробничо-господарські структури повинні відповідати сучасним
вимогам щодо складу суб’єктів господарювання, характеру їх поведінки на
світогосподарській арені та охоплювати:

– виробничий рівень (підприємство, фірма, організація, компанія) як
основну ланку зовнішньоекономічних зв’язків;

– галузевий рівень з властивим йому формуванням фінансово-промислових
груп (ФПГ), концернів, ТНК, науково-виробничих об’єднань тощо;

– регіональний (міжгалузевий) рівень, який може включати всі розглянуті
вище різновиди суб’єктів господарювання, а також властиві лише йому
структури та форми співробітництва на більш широкій основі, ніж
внутрішньо- та міжгалузева. Учасниками господарської діяльності за цих
умов можуть стати технополіси, а також такі міжгалузеві асоціативні
угруповання, як консорціуми, ФПГ, ТНК, концерни, виробничо-комерційні
агломерації (ВКА) тощо;

– загальнодержавний рівень, представлений системою управлінських та
координуючих структур, здатних виконувати у перехідний період функції
зовнішньоекономічного регулювання.

Стратегічна мета формування сучасної системи і структури управління
зовнішньоекономічною діяльністю полягає у приведенні їх у відповідність
до потреб зміцнення позицій України на світогосподарській арені за
рахунок:

– збереження та розширення частки зовнішньої торгівлі нашої держави в
міжнародному товарообміні;

– підвищення ефективності зовнішньоторговельних операцій за рахунок
переходу від експорту сировини та напівфабрикатів до торгівлі товарами з
високим вмістом доданої вартості;

– використання національною економікою додаткових стимулів розвитку та
переваг міжнародного поділу праці за рахунок поліпшення умов інтеграції
у світове господарство.

Реалізація цих завдань пов’язана з радикальними змінами в умовах
зовнішньоекономічної діяльності та системи управління нею у зв’язку з
переходом від державної монополії на зовнішню торгівлю до її
лібералізації і, як наслідок, надання первинним економічним агентам
права на активну участь у зовнішньоекономічних операціях та
світогосподарських процесах.

Удосконалення системи управління зовнішньоекономічною діяльністю можливе
за умови забезпечення системного і взаємоузгодженого на різних рівнях
управління підходу до підвищення ефективності зовнішньоекономічних
відносин загалом та зовнішньої торгівлі, зокрема, для прискорення
розвитку економіки та поліпшення умов її інтеграції в світове
господарство. Така потреба викликана як масштабами, змістом та
складністю вирішення конкретних завдань, так і можливими методами,
строками, важелями та інструментами їх реалізації. Не менше значення має
і характер зовнішнього та внутрішнього середовища, нейтралізація
деструктивних процесів в якому може бути забезпечена на
макроекономічному (загальнодержавному), мезо- або галузевому
(зовнішньоекономічному) та мікроекономічному (зовнішньоторговельному)
рівнях державного управління.

Несприятливий вплив зовнішніх чинників може бути нейтралізований лише на
вищому рівні державного управління, оскільки економічна політика, яка
визначає співвідношення між правовими, економічними і адміністративними
важелями, та впливає на формування системи і структури управління
народним господарством, є похідною від обраної моделі ринкового
реформування економіки та зовнішньоекономічних зв’язків.

Для ефективного системно узгодженого використання засобів податкової,
структурної та інших складових зовнішньоторговельної політики держави
необхідно враховувати фактичну функціональну розірваність нинішньої
системи управління зовнішньоторговельними процесами, інвестиціями, а
також валютно-фінансового, податкового, митного регулювання,
промислової, структурної, науково-технічної політики тощо, закріплених
за спеціалізованими органами державного апарату.

У перехідних умовах існуючий розподіл функцій все більше вступає в
протиріччя з потребами підвищення ефективності виробництва, поліпшення
його структури та умовами інтеграції економіки в систему світових
господарських зв’язків, оскільки ні функціональні, ні галузеві органи,
взяті кожен окремо, не несли та і не можуть нести відповідальності за
використання іноземних кредитів та інвестицій, своєчасну сплату боргів,
ефективність експорту національного капіталу, товарів та послуг і, як
наслідок, позитивно впливати на умови входження економіки України у
систему світогосподарських зв’язків.

ВИСНОВКИ

Проведене в роботі дослідження дозволяє сформулювати наступні висновки і
пропозиції:

1. Однією з найважливіших визначальних рис інтеграційного розвитку
будь-якої національної економіки є ефективний механізм формування і
розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Ефективність функціонування
української національної економіки в більшій мірі залежить від
правильного поєднання умов національного і міжнародного виробництва,
вільної конкуренції і державного регулювання національного ринку в усіх
сферах суспільного відтворення. Становлення України як незалежної
держави вимагає формування принципово нових підходів до розробки
зовнішньоторговельної політики і впровадження нової концепції реалізації
ефективної моделі зовнішньоекономічної стратегії.

2. Розвиток зовнішньоторговельних операцій України на основі рівних прав
і взаємної користі є важливим елементом розширення спектру взаємодії
різних національних економік в межах єдиної світової економічної
системи.

Проведений в роботі аналіз зовнішньої торгівлі показує, що розвиток
зовнішньоторговельних операцій в останні роки в Україні відбувався в
принципово нових умовах. Характерною ознакою зовнішньої торгівлі стала
практично повна її лібералізація, яка призвела до змін
зовнішньоекономічної стратегії і пріоритетів, що, в свою чергу, вимагало
змін в структурі зовнішньоторговельної політики за рахунок встановлення
нових форм організації і управління зовнішньоекономічної діяльності
України.

3. Структурна трансформація і макроекономічна адаптація перехідної
української економіки до умов розвитку сучасного світового господарства
становлять стрижень зовнішньоекономічної стратегії країни на шляху
реалізації державної економічної політики.

В організації регулювання зовнішньоторговельної політики України активну
участь бере не тільки держава, але й великі недержавні установи і
організації, створені ними асоціації, об’єднання, комітети та ін., які
відповідають об’єктивним потребам участі суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності України в міжнародному бізнесі. В систему регулювання
зовнішньоекономічних зв’язків активно включаються міжнародні економічні
організації, найбільше значення з яких мають ГАТТ/СОТ , Міжнародний
валютний фонд (МВФ), Організація економічного співробітництва і
розвитку (ОЕСР) , Європейський Союз (ЄС), та інші. За допомогою цих
організацій Україна здійснює сучасну зовнішньоекономічну політику,
активізує свою участь в міжнародному поділі праці.

4. Важливою частиною організації регулювання зовнішньоторговельної
політики України є розробка її ефективних механізмів і інструментів. На
думку автора, торговельні обмеження потенційно ведуть до скорочення
зовнішньоторговельного обігу країни, що вдалася до протекціоністських
заходів в більшій мірі, ніж того вимагають обставини. Переваги від
політики протекціонізму, яка веде до перерозподілу ресурсів з експортних
галузей на користь національних виробництв, в такому разі практично
нівелюється наслідками скорочення імпорту. Більше того, торговельні
партнери, з часом, використають відповідні контрзаходи, які з
неминучістю призведуть до скорочення експорту країни.

5. Однією з найбільш дискусійних проблем в теорії і практиці
зовнішньоторговельної політики залишається проблема раціонального
поєднання принципів вільної торгівлі і протекціонізму. Світовий досвід
показує, що зовнішньоекономічний порядок, заснований на такому принципі,
є найбільш ефективною формою організації і управління
зовнішньоекономічними зв’язками в країнах з перехідною ринковою
економікою на сучасному етапі.

Саме за таких умов виникає можливість все більше інтегруватися в світову
економічну систему і , завдяки цьому, користуватися перевагами
міжнародного економічного співробітництва.

Ліберальна зовнішньоторговельна політика повинна розглядатися ,
насамперед, як основа для формування в Україні такої економічної
політики, яка може реально сприяти забезпеченню конкурентоспроможності
вітчизняної продукції і поліпшенню позицій країни в сучасному
світовому ринку.

6. Лібералізація умов зовнішньоторговельних операцій є одним з основних
напрямів державної зовнішньоторговельної політики, цілями якої повинно
стати раціональне поєднання кількісних обмежень в зовнішній торгівлі з
економічними методами організації і управління зовнішньоекономічною
діяльністю в перехідній економіці.

Проведений в роботі аналіз показав, що при імпорті товарів має місце
унікальне, напевно і для всієї світової практики, оподаткування –
потрійне: мито і митні збори стягуються з митної вартості, акцизний
збір – з митної вартості разом з митом і митними зборами, а податок на
додаткову вартість – з митної вартості разом з митом, митними зборами і
акцизним збором. Тому основними засобами виконання регулюючої функції
держави повинно стати реформування податково-бюджетної,
грошово-кредитної, валютно-цінової і інвестиційної систем. Цей процес
повинен супроводжуватися не тільки прийняттям нових законів ї
законодавчих актів, але й їх чітким дотриманням, шляхом вироблення
ефективного механізму реалізації всіх нормативно-правових положень.

7. Інтеграція України в світовий економічний простір, як показує автор,
неможлива без формування експортоорієнтованої структури національної
економіки, що передбачає визначення пріоритетних галузей і виробництв, в
яких необхідно розвивати експортну орієнтацію. Науковою основою такої
системи повинна стати комплексна програма розвитку експортного
потенціалу України. Вона має бути зорієнтована на нарощування експорту
продукції переробних і , головним чином, наукомістких галузей,
розширення різноманітних послуг зарубіжним споживачам.

Пріоритетним напрямом розвитку експорту має стати підвищення рівня
обробки української сировини. Україна, на нашу думку, може зайняти
провідні позиції на світовому ринку у виробництві титану,
рідкісноземельних металів, будматеріалів, поставках каоліну, граніту і
мармуру. Враховуючи обмеженість багатьох видів ресурсів, складні
екологічні і соціальні проблеми необхідно переорієнтувати індустріальний
комплекс України, Воєнно-промисловий комплекс (ВПК), зокрема, на
виробництво низькоресурсомістської і наукомістської продукції, розвиток
точного, транспортного і сільськогосподарського машинобудування,
електронної, електротехнічної, легкої і харчової промисловості, що
сприятиме модернізації інших галузей економіки і переведення їх на
ресурсозберігаючу технологічну основу.

8. Необхідність розробки ефективної системи організації регулювання
зовнішньоторговельної політики України вимагає вдосконалення її
інформаційної бази. Інформація повинна надавати органам управління
можливість оперативного аналізу, як ефективності експортно-імпортних
операцій, так і ефективності впливу стимулюючих чи дестимулюючих засобів
державного регулювання на позитивні чи негативні тенденції розвитку
зовнішньоекономічної діяльності, зовнішньоторговельних операцій,
зокрема. Тому вкрай необхідно здійснити радикальні заходи щодо
вдосконалення інформаційного забезпечення зовнішньоекономічної
діяльності. Для реалізації цієї мети необхідно створити розгалужену
багаторівневу комп’ютеризовану систему збору і обробки інформації для
здійснення зовнішньоекономічних зв’язків.

9. Інтеграція України в сучасне світове господарство багато в чому
залежить від ступеня відкритості національної економіки і ефективності
здійснення зовнішньої торгівлі.

Проведений в роботі аналіз зовнішньої торгівлі України свідчить про
наступні тенденції розвитку зовнішньоекономічних зв’язків: більш широка
участь національної економіки у міжнародному поділі праці; зростання
зовнішньої торгівлі країни, що знайшло відбиток у підвищенні коефіцієнта
еластичності зовнішньоторговельного обороту по кінцевій продукції;
посилення зовнішньої залежності внутрішнього споживання, про що свідчить
зростання імпортних поставок по деяким позиціям продукції в порівнянні з
експортом; структура експорту носить переважно сировинну спрямованість
при низькій конкурентоспроможності машинотехнічних виробів; слабка
участь іноземного капіталу в модернізації діючих виробництв і низька
активність вітчизняних товаровиробників у розвитку коопераційних
зв’язків з міжнародним бізнесом. На нашу думку, існуюча модель
інтеграційного розвитку України не відповідає реальним можливостям
промислового, кадрового і науково-технічного потенціалу України,
потребам зміцнення її позиції на світогосподарській арені. Вихід з
ситуації. що склалася, слід шукати в розвитку взаємозв’язку і
взаємовпливі загальногосподарської кон’юнктури і стану зовнішньої
торгівлі, у підпорядкуванні розвитку останньої і механізму її
регулювання завданням ринкової трансформації і структурного реформування
економіки України.

10. Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що зовнішньоекономічна
політика України потребує кардинальних змін, які включатимуть, як
збереження і розвиток науково-технічного, виробничого, інтелектуального
і культурного потенціалів країни, так і зміцнення й підвищення
ефективності зовнішньоторговельних зв’язків, забезпечення більш вигідних
умов інтеграції України в сучасне світове господарство на основі
поліпшення структури вивозу і розвитку експортного потенціалу як
загальнонаціонального пріоритету України. Такий підхід сприятиме
зміцненню економічної безпеки держави, що грунтується на зменшенні
ресурсної, фінансової і технологічної залежності, диверсифікації
експорту та імпорту і підвищенні ефективності зовнішньоекономічних
зв’язків.

11. Основним завданням вдосконалення механізму зовнішньоторговельної
політики на сучасному етапі ринкової трансформації України є її подальша
інтеграція у світове господарство. В цьому процесі важливу роль відіграє
регіональний фактор інтеграційного розвитку країни, який передбачає
освоєння нових товарних регіональних ринків збуту, забезпечення
експортно-імпортної збалансованості, використання порівняльних переваг
міжнародного поділу праці для нарощування економічного потенціалу
держави.

12. Розробка і реалізація сучасної зовнішньоторговельної стратегії
України передбачає створення системи економічних стимулів, спрямованих
на найбільш повне забезпечення потреб у постачанні на економічно
вигідних для держави умовах товарів критичного імпорту і іншої продукції
виробничо-технічного призначення і створення ефективного механізму
раціонального обмеження постачань товарів некритичного імпорту і
поліпшення їхньої якості з врахуванням інтересів вітчизняних виробників
і населення; а також створення умов для поліпшення структури вивозу
товарів на основі реалізації заходів, спрямованих на зміцнення і
розвиток економічного потенціалу України.

13. В умовах інтернаціоналізації виробництва і капіталу потрібно
приділяти більшу увагу формуванню різноманітних форм економічного
співробітництва, насамперед виробничо-інвестиційному, яке модифікує і
робить товарне виробництво більш ефективним. Такий підхід дасть
можливість українському виробництву розвиватися на базі міжнародного
технологічного співробітництва, перейти до нової моделі взаємодії
національного господарства зі світовим. Орієнтація винятково на
зовнішньоторговельну модель економічного співробітництва може призвести
до ще більшого поглиблення структурної кризи і макроекономічної
дестабілізації в країні. Світовий досвід свідчить, що вихід
національної економіки на світові ринки забезпечується не тільки
продуктом і навіть не галуззю, а міжгалузевим комплексом, який сприяє
відтворювальним і технологічним процесам в кожній національній
економіці. Виявлення і підтримка розвитку таких форм міжнародного
економічного співробітництва повинні бути пріоритетними для української
економіки.

14. Вихід України на зовнішні ринки потребує постійного наукового пошуку
створення нових товарів і послуг. Саме науковий продукт має величезне
значення як товар. Українська наука має високі досягнення , але для
підвищення конкурентоспроможності України і укріплення її позицій на
світових ринках, необхідна відповідно розвинена наукова інфраструктура –
підготовка висококваліфікованих науково-інженерних кадрів, розвинена
інформаційна мережа, інтегрована у світовий інформаційний простір. Таким
чином, необхідно розробити державну програму стратегічного розвитку
науки і науково-технічних досліджень, що сприятиме науково-технічному
співробітництву України з країнами світу.

15. Сьогодні особливої актуальності набувають проблеми вивчення
діалектики виникнення і розвитку протиріч в процесі міжнародного
інвестиційного розвитку України, що необхідно врахувати при розробці
механізму залучення і використання іноземних інвестицій. В цьому
контексті більшу увагу треба приділити раціональному використанню
капіталу транснаціональних корпорацій, який повинен забезпечити
максимальну ефективність української економіки. Курс на формування
відкритої економіки України повинен базуватися не тільки на розвиткові
зовнішньої торгівлі, але й на поступовому відкритті ще двох каналів
взаємозв’язку національної економіки зі світовим господарством – руху
капіталів і взаємообміну національних валют.

Державна зовнішньоторговельна політика повинна стимулювати іноземне
капіталовкладення і сприяти формуванню насиченого і розгалуженого ринку
капіталів, а також активізації суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
України на світових фінансових ринках.

16. Як свідчать результати даного наукового дослідження, сьогодні
Україні необхідна розробка ефективної податкової, структурної,
інвестиційної, фінансової і інноваційної політики, яка повинна бути
спрямована на прискорення диверсифікації капіталу, конверсії
военно-промислового комплексу, реалізацію визначених державою
пріоритетних напрямів поліпшення структури національного виробництва і
підвищення його конкурентоспроможності. Для досягнення цієї мети
необхідна розробка і реалізація ефективних соціально-економічних програм
і конкретних інвестиційних проектів розвитку високоефективного
підприємництва і бізнесу.

17. Корінні зміни системи організації і управління
зовнішньоторговельними операціями передбачають перехід на відтворювальну
(геоекономічну) модель зовнішньоекономічних зв’язків, яка повинна
базуватися на створенні організаційних структур, здатних забезпечити
науково-технічне, виробничо-інвестиційне і торговельно-економічне
співробітництво України в конкретних ланках міжнародних економічних
ланцюгів, які виходять за межі національних економічних систем.

18. Для створення і впровадження нової моделі організації регулювання
зовнішньоторговельної політики необхідне комплексне і системне вирішення
проблем вдосконалення системи зовнішньоекономічних зв’язків. Для
реалізації цієї моделі вкрай потрібне створення відповідної кількості
суб’єктів управління і господарювання, здатних забезпечити всебічну
інтеграцію України в світове господарство; приведення
організаційно-економічних структур зовнішньоторговельних операцій,
органів їх управління у відповідність до завдань інтеграційного розвитку
країни; розробка і послідовне впровадження найбільш ефективних
механізмів впливу державної зовнішньоторговельної політики на процес
розвитку зовнішньоекономічного фактору макроекономічної стабілізації
України.

Список використаної літератури

Александров А.А. Предприятие с иностранными инвестициями. М.: 1997. –
117 с.

Анулова Г.Н. Денежно-кредитное регулирование: опыт развивающихся стран.
— М.: Наука, 1992.

Анулова Г.Н. Международные валютно-финансовые организации и
развивающиеся страны. — М.: Финансы и статистика. 1988.

Базаров Б.А., Пурлиев Б К. Развитие внешнеэкономических связей
Туркменистана/Тур. ин-т. нар. хоз-ва.—Ашхабат: Ылым, 1996. – 20 с.

Близнюк С.В. Стратегічний маркетинг торговельної фірми: методичні і
організаційні аспекти управління. – К.: Українська академія зовнішньої
торгівлі, 1998. – 269 с.

Бондаренко А.Ф. Экономические стратегии управления рынком. – Сумы,
1998. – 108 с.

Борзунов В.І. Постприватизаційна стратегія економічного розвитку
акціонерних підприємств. – Суми, 1998. – 17 с.

Браун С. Іноземна допомога на практиці / Пер. з англ. О. Матвиєнко. –
К.: Основи, 1994.

Бударіна Н.О. Удосконалення зовнішньо-економічної діяльності
металургійного комплексу регіону (на прикладі підприємств Донецької
області) – Донецк, 1998. – 16 с.

Валютная политика капиталистических стран / Авт. колл.: Г. Н.Анулова и
др. – М.: Наука, 1990.

Василик С.К. Ефективність діяльності акціонерних підприємств — Харків,
1998. – 16 с.

Василишин Р. Д. Стратегія розвитку підприємства в умовах ринку — Суми:
Сумський дер. агр. ун-т, 1997.

Вернер Б. Роль стратегічного менеджменту в забезпеченні
конкурентоспроможності малих та середніх підприємств. /Київський ун-т
ім. Т.Г. Шевченка, Ін-т міжнародних відносин. – К., 1998. – 17 с.

Взаимодействие экономических структур в условиях их растущей
взаимозависимости / Л. Л. Кистерский, В. И. Степаненко, И. Г. Гайдучок и
др. – К.: Наукова Думка, 1992.

Вільні економічні зоні в сучасному світовому господарстві //Вісник ОДУ,
Одеса, 1997.

Власюк О.С. Моделі аналізу та прогнозування економічного і соціального
розвитку України — К., 1997. — 48 с.

Волынский В.С. Кредит в условиях современного капитализма. — М.:
Финансы и статистика, 1991.

Воробьева Л.А. Развитие малого предпринимательства: теория и опыт /НАН
Украины, Институт экономики промышленности. – Донецк, 1997. – 32 с.

Воронков О.Г. Экономические отношения в практике хозяйствования — К.:
МАУП, 1996. – 112 с.

Все о внешнеэкономической деятельности. Справочное пособие для
бухгалтера. / Н. Борщ, С. Ильяшенко. – Харьков: Фактор, 1997. — 324 с.

Внешнеэкономическая деятельность в Украине: Правовые, экономические,
финансовые аспекты / Авт. сост. А.З. Белецкий и др. – Харьков: Ин-т
труда и социально-экономических исследований. Правовой центр
“Интеллект”, 1993.— Ч.3. — 216 с.

Внешнеэкономические связи Республики Беларусь в 1995 году.:
Сборник/Мин-во статистики и анализа Респ. Беларусь. – Минск,1996.

Гальчинський А.С. Сучасна валютна система. — К.: “LIВRА”, 1993.

Годун С.Д., Запольский В.Б. Хун Мен-Лань. Досвід економічного розвитку
нових індустріальних країн і можливі напрямки їх співробітництва з
Україною. / Вісник Київського університету Міжнародні відносини. — К.,
1997. — С. 59-62.

Голубій І.Е. Зовнішньоекономічні аспекти трансформації економіки Японії
в умовах глобалізації світогосподарських зв’язків. — К., 1998. — 18 с.

Грабинский І.М. Сучасні економічні системи . – Львів, 1997. – 176 с.

Гроте Г., Шульмайстер Д., Умбрайт Г. Применение
экономико-математических моделей в планировании внешнеэкономических
связей / Пер. с |. англ. —М.: Прогресс:, 1974.

Давыдов А.Ю. Инфляция в экономике: мировой опыт и наши проблемы. — М.:
Международные отношения, 1991.

Дайковский Ю.А. 505 приемов бизнеса: маркетинг, менеджмент, реклама,
торговля, производство, налоги, стимулирование труда. – К., 1998. – 269
с.

Даниэл Джон Д., Радеба Ли X. Международный бизнес: внешняя сделка и
деловые операции. Пер. с англ. 6-е изд. — М.: Дело ЛТД, 1994. – 784 с.

Данько Т.П., Окрут З.М. Свободные экономические зоны в мировом
хозяйстве. – М.: Инефра, 1998. – 168 с.

Дараховский Й.С. Международный маркетинг – М.: Азимут-Центр, 1992. —366
с.

Держава – податки — бізнес: (із світового досвіду фіскального
регулювання ринкової економіки) / В. М. Суторміна, В. М. Федосов, В.
Л.Андрущенко. – К.: Либідь, 1998.

Как продать товар на внешнем рынке. Довідник / — М.: Мысль, 1991.

Долженкова Л.Д. Корлякова Л.Л. Программы структурной адаптации МБРР //
Деньги и кредит. — 1996. —№. 3. — С. 50-56.

Долинская М.Г., Соловей И.А. Маркетинг и конкурентоспособность
промышленной продукции. – М.: Изд-во стандартов, 1990 .

Домінік Ру, Даніель Сулье, Управління. — К.: Основи, 1995.

Доронина М.С.Организация международных научно–технических связей. –
Харьков: Бизнес Информ, 1998. – 132 с.

Душанич Т.Н., Душанич И.Б. Экономика переходного периода // Институт
международного права и экономики. — М., 1996. — 184 с.

Економіка України та шляхи її подальшого реформування // Матеріали
Всеукраїнської наради економістів 14-15 вересня 1995 р.— К., 1996. — 324
с.

Жирмунський М.М. Организация и техника советского экспорта.—М., 1988.

Жуков Н. Реформа внешнеэкономической деятельности: проблемы, решение
практика. — М.: Экономика, 1985.

Жуков С.В. Развивающиеся страны: сфера услуг и экономический рост. –
М.: Наука, 1994.

Заблодський Б.Ф. та інші. Економіка України: національна економіка
України: Підручник для студентів економ. спец. Вузів. /Б.Ф.
Залоблодський та інші. Львів: НБУ, Львівська комерційна академія, 1997.
– 579 с.

Завьялов П.С., Демидов В.Л. Формула успеха: маркетинг /сто вопросов –
сто ответов о том, как зффективно действовать на внешнем рынке/. — М.:
Международные отношения, 1988. — 304 с.

Закон і підприємець: Збірник основних законодавчих та
нормативно-правових актів України з питань підприємства /З.С. Варналій
та ін. –К.,1997. – 266 с.

Закон України “Про підприємництво ” /Верховна Рада України. – Офіц.
Вид. – К.: Парламентське вид-во,1998. – 16 с.

3рушення до ринкової економіки. Реформи в Україні: погляд з середини. —
К., 1997. – 387 с.

Иванов Н. О новых рекомендациях МВФ по платежному балансу // Вопросы
экономики. — 1997. — №. 9. — С. 84-95.

Интеграция Украины в мировую экономику. Мировой опыт в либерализации
торговли. Труды межд. семинара; Киев, 9-11 июня 1992 г. /Под научн. ред.
О. Гаврилишина. — Киев – Вашингтон, 1993.

Информатизация процессов экономического развития Украины: Сб. наук.
Трудов /М.Т. Матвеев., В.Я. Рубан., Гос. НИИ информатизации и
моделирования экономики. К. – 1994. – 216 с.

Как добиться успеха: Практ.советы деловым людям /Под общ.ред.
В.Е.Хруцкого.— М.:Политиздат, 1991. — 510 с.

Капустина Н.Е. Теория и практика маркетинга в США.— М.: Экономика,
1981. — 160 с.

Караваев В.П., Лигай К.М. Прохоров Г.М. : Мы и мир.— М.: Международные
отношения, 1991. — 192 с.

Кардаш В.Я. Маркетингова торгова політика /Київський національний ун-т.
– К., 1997. – 155 с.

Карлеф Б. Деловая стратегия: Перев. с ангд. /Научн. Ред. и авт.
послесл. В.Приписнов.— М.: Экономика, 1991. — 239 с.

Карпунин В.Н. Финансовые аспекты приватизации в развивающихся странах.
Проблемы модернизации социально-экономических структур: Сб. научн. тр.
отв. ред. Т. С. Покатаева, А. Я. Эльянов. — М., 1997.— С. 115-137.

Картер Г. Эффективна реклама. Путеводитель для мелких предприятий /
Пер. с англ. Общ.ред. Е.М.Леньковой,— М.: Прогресс, 1991. – 239 с.

Кейнс Дж.И. Общая теория занятости, процента и денег. — М: Прогресс,
1973.

Кенэ Ф. Избранные экономические произведения. —М: Прогресс, 1973.

Клейникова В.Г. Оптовая торговля. Учёт и налогообложение. М.: ДИС,
1997. – 128 с.

Ковальчук Н.С. Регіональні ринки Азії: Конспект лекції /Київський держ.
Торговельно-економічний ун-т. – К., 1998. – 18 с.

“Класифікатор іноземних валют”. Положення НБУ від 14.03 1994.

Козырева М.В. В поисках новых моделей развития.— М.: Наука, 1987. –151
с.

Коллонтай В.М. Внешнеэкономические связи: Стратегия и регулирование. —
М.: Наука, 1999.

Комп’ютеризація економічних розрахунків: Конспект лекцій. К.,1993.—58
с.

Корнаі Я. Шлях до вільної економіки. —К.: Наукова думка, 1997.

Королев О.В. Проблемы конструирования и использования
макроэкономических, эконометрических моделей переходной экономики. (на
примере Украины) – К.,1997.— 217 с.

Корольов О.А. Розробка, аналіз і застосування макроекономічних
економетричних моделей перехідної економіки. Автореф. дис. д-ра екон.
наук. 08.03.03. / Київський національний економічний інститут. – К.,
1998. – 17 с.

Костюхин Д.И. Современный мировой рынок /тенденции й проблемы развития/
— М.: Международные отношения, 1987. — 240 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга.: Перев. с англ. общ, ред и вступ ст. Е.М.
Пеньковой. — М.: Прогресс, 1990. — 736 с.

Котлер Ф. Управление маркетингом: Сокр. Пер. с англ. – М.: Экономика,
1980. — 224. с.

Крижановський Б. Економічні реформи і розвиток продуктивних сил
України. Народне хозяйство України в 1992 г.— К.: Техника, 1993 г.

Крупные развивающиеся страны в социально-экономических структурах
современного мира / Е. В. Денисова, С. В.Жуков, И.Н. Зорина и др. – М.:
Наука, 1998.

Крупнейшие города мира: проблемы экономики и управления: Сб. статей/
В.С. Ажаева, С.Л. Зарецкая,В.А. Зубенко и др. – М., 1995. – 174 с.

Кудряшов В.В. Как провести эмиссию акций в акционерном обществе.
Справочное пособие. – М., 1998. – 223 с.

Кузнецова С.В. Менеджмент ЗЕД промислових підприємств. – Донецк, 1998.
– 23 с.

Кучеренко В. Международные финансовые рынки // Финансовая тема
—№2.—1998.

Кучерявенко П.Х., Максименко Я.А. Разгосударствление собственности в
переходной экономике Украины. – Х., 1997. – 127 с.

Кушке М. Організація експортно-імпортної діяльності підприємств в
умовах нестабільності зовнішнього середовища. – Луганськ, 1998. – 17 с.

Левин А.И. Яркин А.П. Экономика потребления. Вопросы теории,
управления, прогнозирования.— М.: Наука, 1984. — 100 с.

Литвиненко Н. П. Деякі проблеми формування зовнішньоторговельної
політики України /Вісник Київського ун-ту. 1998 р. – К, 1998

Леонтьев В. Экономическое Эссе. Теории, исследования, факты и политика:
Пер. с англ.— М.: Политиздат, 1990. – 415 с

Линдерт П.Х. Экономика хозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и
предисл. О.В. Ивановой. — М.: Прогресс, 1997.

Луговцов А.Ф. и др. Управление акционерной компанией: Практическое
руководство для бизнесменов./А.Ф. Луговцов, В.А. Медников, В.П.
Васильев. – СПб.,1997. – 304 с.

Лукінов І.І. Економічні трансформації – К., 1997.

Лысюк В.А., Филиппова С.В. Стратегическое планирование малого бизнеса.
– О. : Астропринт, 1997. – 57 с.

Львов Д., Глазьев С. Быть или не быть среднему звену между
министерством и, предприятием? //Экономическая газета. — № 26. — 1989.

Міжнародні економічні відносини. Система регулювання міжнародних
економічних відносин: Підручник /А.С.Філіпенко, В.С. Будкін та ін. – К.,
Либідь, 1994. — 256 с.

Маджаро С. Международный маркетинг: Перев. с англ. — М.: Международные
отношения, 1979. — 264с.

Макаренко П.Н. и др. Рыночное хозяйство в Украине: Теория, методология,
практика/П.Н. Макаренко, А.А. Покотилов, И.Г. Кириленко. —
Днепропетровск: Пороги, 1997.—354 с.

Макконнелл Кэмпбелл Р., Брю Стэнли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и
политика, В 2-х т./ Пер. с англ. ІІ-го изд. М., 1992. — Т.2.

Макогон Ю.В. Механизм регулювання зовнішньоекономічної діяльності
підприємств і організацій.—Донецьк., 1994.—40 с.

Мандибура В.О. “Тіньова” економіка України та напрями законодавчої
стратегії її обмеження. – К., Парламентське вид-во, 1998. – 135 с.

Манойлеско М. Теория протекционизма и международного обмена.

– М, 1929.

Маркетинг промышленных товаров: Перев. с англ. /Общ. Редакция и
послеслов. В.И. Седова. – М.: Прогресс, 1978. — 260 с.

Маркетинг. Сборник Общ. редакция и предисл. Д.И.Костюхина.— М.:
Прогресс, 1974. — 446 с.

Маркетинг. Теория, методология, практика. Вып. 12-17. – М.:
Торгово-промышленная палата СССР 1987-1989.

Маркин Р. Управление рыночной торговлей: Перев. С англ. – М.:
Экономика, 1980. — 272 с.

Международная экономическая безопасность: внешнеторговый,
валютно-финансовый и энергетический аспеты /Л.Л.Кистерский, И. Г.
Гайдучок, И.В. Полунеев: Отв. ред. Г.Н. Климко — К.: Наук. думка, 1994.

Международные инвестиции и международные закупки / СПб.: Санкт –
Петербургский гос. ун-т экономики и финансов, 1998 – 313 с.

Мельник Л.В. Мале підприємство в господарському розвитку регіону –
К.,1998. – 17 с.

Месель-Веселяк В.Я. Принципи регулювання міжгалузевих економічних
відносин в Україні //Вісник аграр. науки — №3. – 1993.

Методика расчета эффективности внешнеторгових операций/Московский
государственный ун-т . – М., 1999. – 46 с.

Менеджмент внешнеэкономической деятельности. / Под ред. д.э.н. проф.
Кириченко А.А.— К, 1998.—464 с.

Модели управления в рыночной экономике: Сб. науч. тр. /Ю.Г. Лысенко; –
Донецк: Донецкий гос. ун-т.1998. – 286 с.

Моделирование организационного механизма управления производственно-
экономическими системами./П.В. Егоров и др. НАН Украины, Институт
экономико-правовых исследований. Донецк. 1997 – 28 с.

Моделирование Социального экономического состояния Украины и прогноз
его эволюции при реализации. Государственная программа стабилизации и
развития Производственных сил./Н.Э. Тернюк и др. НАН Украины. Ин-т машин
и систем. Х., 1995 – 48 с.

Моделювання соціально – економічних процесів в Україні: 3б. наук.
праць./ А.П. Великий та інші., НАН України Державний НД і інформатизації
та моделювання економіки. К, 1997. — 220 с.

Моторин Р.М. Міжнародна статистика. — К.: Вища школа, 1993.

Мочерний І.П.Основи економічної теорії. – Тернопіль, 1993.

Мур А., Хиарнден К. Руководство по безопасности бизнеса: Практ. Пособие
по управлению рисками: Пер. с анг. – М.,1998. – 328 с.

Мэнкью Г. Макроэкономика. Пер. с англ. — М.: Изд-тво МГУ, 1994. — 736
с.

Навасардян А.М. Современные проблемы развития внешнеторговых связей в
странах с переходной экономикой (на примере Армении) –Ереван, 1997. –24
С.

Наговицина Л.И. Как управлять товарными запасами. — М.: Экономика.
1989. — 111 с.

Ноздрева Р.В.и др. Маркетинг: как побеждать на рынке. — М.: Финансы и
статистика, 1991. — 304 с.

Обзор мирового экономического и социального положения, 1994 г. –
Нью-Йорк, Женева: ООН, 1995.

Обзор мирового экономического и социального положения. 1995 г. –
Нью-Йорк, Женева: ООН, 1996.

Одинец В.П., Тарасевич В.М. и др. Эластичность и ее использование в
ценообразование спроса. Учебное пособие. — Л.: Издательство ЛФЗИ,
1990—64 с.

Опыт экономических реформ в развивающихся странах / Отв.ред. Н.И.
Карагодин и А. Я. Эльянов. — М.: Наука, 1996.

Организация управления инвестиционным процессом в условиях рыночной
экономики: (Зарубежный опыт) /Г.С Яцына(отв. исполнитель); ВНИИНТПИ – М.
,1998. – 197 с.

Організація Світового банку / Інформаційне резюме Світового Банку. –
Вашингтон. —1998.

Основы внешнеэкономических связей: Словарь – справочник /С.И. Долгов,
В.А. Васильев, С.П. Гончарова и др. — М., 1990. – 140 с.

Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений, / С.В.
Котёлкин, А.В. Круглов, Ю.В. Мишальченко и др. – М.: Инфра,1998. – 432
с.

Отчет о мировом развитии в 1997 г. Государство в меняющемся мире //
Международный Банк реконструкции и развития / Всемирный Банк. – 1998. —
305 с.

Оффшорные фирмы в международном бизнесе: Принципы, схемы, методы. /Ю.Н.
Лубченков и др. – М.: ДС ЭКСПРЕСС ИНК, Евразийский регион,1997. – 368 с.

Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения.
Пер. с франц. /Общ. Ред. Н.С.Бабинцевой. –М.:Прогресс Универс,1994.

Перехідна українська економіка: Стан і перспективи / За ред. д.е.н.
проф. Філіпенка, проф. В. Бандери (США). — К., 1996. — 224 с.

Плотникова А.В. Финансово – экономические отношения в рыночной
экономике — К.: Мир. – 1996.

Поважный В.П. Постников В.П. Угольная промышленность Украины: Будет ли
свет в конце туннеля? / НАН Украины. Институт экономики промышленности.
– Донецк, 1997. – 22 с.

Позабіржова фондова торгівельна система. Річний звіт за 1996 рік. –
К.,1997.

Попович В.М. Тіньова економіка як предмет економічної кримінології. –
К., Правові джерела,1998. – 447 с.

“Порядок переміщення валюти через митний кордон України” Положення НБУ
від14.03.1994.

Портер М. Международная конкуренция. Пер. с англ. Под ред. и с предисл.
В.Д. Щетинина. — М.: Межд. Отн., 1993.— 896 с.

Посталенко М.Л. Пути и направления перестройки управления
внешнеэкономической деятельности в условиях интенсификации экономики.
Сборник научных трудов под редакцией Посталенко М.Л.—М., 1988.

Потапов С.М. Формирование устойчивых внешнеэкономических связей в
современной переходной экономике — М., 1994. –54 с.

Предприятие на внешних рынках. Внешнеторговое дело. – М.:БЕК,1997. –
784 с.

Проблеми використання світового досвіду державного регулювання
економіки: Зб. наук. праць / В.І. Кононенко та ін. — НАН України.
Інститут економіки. — К., 1997. —117 с.

Проблеми трансформації економічних систем та становлення ринкового
господарства в Україні. — К., 1996. — 168 с.

Пастернак-Таранущенко Г.А. Економічна безпека держави. — К.: ІДУС при
КМУ, 1994. — 140 с.

“Про єдиний митний тариф України” Декрет Кабінету Міністрів України
від 11.01.1993.

“Про зовнішньоекономічну діяльність” Закон України від 16.04.1991.

“Про систему валютного регулювання та контролю” Декрет Кабінету
міністрів України

Пузакова Е.П., Бодячик О.В. Внешнеэкономическая деятельность
торгово-посреднического предприятия. – М., 1997. – 302 с.

Развивающиеся страны: в сетях финансовой зависимости /Г. Л. Солюс, Б.
Е. Ланин, В. О. Корытковский и др.; Под ред. Г.Л. Солюса, А. И.
Кузнецова. — М.: Финансы и статистика, 1996.

Регулирование торговых операций в РФ: Сб. нормативних документов. – М.,
1997. – 288 с.

Реформы в условиях переходной экономики.(Теория и практика стран СНГ,
Африки, Азии и Латинской Америки);Материалы международной научной
конференции, г. Киев, 13-15 декабря 1995 г./Г.В. Смирнов и др. –
М.,1996.

Рикардо Д. Статьи и .речи о денежном обращении и банках // Сочинение:
т. 1-2. — М.: .Госполитиздат, 1941, т.2 – 351 с.

Рогач О.І. ТНК і економічне зростання країн, що розвиваються. — К.: МПП
“Книга”, 1994.

Рогач О.І., Шнирков О.І. Країни, що розвиваються і транснаціоналізація
світової економіки :Навч. Посібник./ Київський ун-т ім. Т.Г. Шевченка. –
К., 1998. – 140 с.

Рут Френклін Р., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції / Пер з
анг. і нім. із змінами та доп. — К., 1996. — 184 с.

Сабольников Л.В. Государственно-монопольные средства торговой войны. –
М., 1973.

Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для
України) / Пер. з анг. — К., 1996. — 345 с.

Соколов В., Шишков Ю. Как измерить открытость национального хозяйства
// Международная экономика и международные отношения. 1990. —№ 3.

Саниахметова Н.А. Регулирование предпринимательской деятельности в
Украине: организационно-правовые аспекты. /Одесская гос. Юридическая
академия. – О., 1998. – 233 с.

Світова економіка та міжнародні економічні відносини. / М.П. Крачило. –
К.,1997. — 204 с.

Світовий Банк та Україна / Інформаційний бюлетень ООН. //Development
Business – New York. – 1998.

Сендидж Ч.Г. Фрайбургер В., Ротцолл К. Реклама: теория и практика.
Перев. с англ. / Общ. ред. и вступ. ст. Е.М. Пеньковой. – М.: Прогресс,
1989. — 630 с.

Сергеев В.П. Внешняя торговля России в ходе экономических реформ. – М.,
1994. – 44 с.

Сидоров М.М. Внешнеэкономическая политика: как ее обновить? //
Экономика и жизнь —№ 49. – 1992.

Синецький Б.Ф. Внешнеэкономические операции: организация и техника. —
М.: Международные отношения, 1989.

Сіскос Е. Европейський союз і проблеми міжнародної економічної
інтеграції України. — К., 1998. – 16 с.

Скибинський С.В. і інші. Маркетингові аспекти реалізації
зовнішньоекономічного потенціалу споживчої кооперації району :Тези
доповідей на науковій конференції. – Львів, 1993 р.

Скубенко В.П., Постников В.Е. Формирование рыночной организации
управления: рекомендации и практика / НАН Украины, Институт проблем
рынка и экономико- экономических исследований . – О., 1997. – 35 с.

Словник зовнішньоекономічних термінів. — М.: Международные отношения,
1990.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. М:
Соцэкгиз, 1962. – 684 с.

Смыслов Д. В. Международный валютный фонд: современные тенденции и наши
интересы. — М.: Финансы и статистика, 1993.

Современный маркетинг /В.Е. Хрупкий, И.В. Корнеева. Е.Э Автухова / Под
ред. В.Е. Хрицкого. – М.: Финансы и статистика, 1991. — 256 с.

Содружество независимых государств. 1996. –160 с.

Создание, интеграция, использование информационных ресурсов
инновационного развития /Тезисы докладов и сообщений международной
конференции 18-19 декабря 1997 г. – К., 1997. – 215 с.

Соколенко В.А. Оцінні аспекти залучення вітчизняних і зарубіжних
інвестицій в економіку України: Автореферат дис. На… 08.02.02. Харків,
1998. – 18 с.

Соколенко С.И. Современные мировые рынки и Украина. – К. , 1994 с.

Соколенко С.И. Глобальные рынки XXI столетия: Перспективы Украины. —
К., 1998. —568с.

Соловьев Б.А. Социально-экономические аспекты исследования спроса
/опыт ГДР/ — М.: Мысль, 1984. — 50 с.

Ставинский И. Капитализм сегодня и капитализм завтра. – М., 1997. — 160
с.

Степанова Т.Н., Горда О.В. Буханевич А.Е. Нові форми співпраці і
валютно – фінансові проблеми в міжнародних відносинах. – К., 1991.

Стігліц Дж. Економіка державного сектора / А. Олійник., Р. Скільський
(пер. з англ.) – К.,1998. – 854 с.

Сторчак С. А. Долги и политика. — М.: Финансы и статистика, 1996.

США. рынок потребительских товаров и услуг /Академия наук СССР и
Института. США и, Канады/ — М.: Наука,1983. — 264 с.

Таможенные платежи–98. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1998. – 275
с.

Терехов А.Б. Свобода торговли: анализ опыта зарубежных стран – М.:
Экономика, 1991. – 190 с.

Тести з курсу “Міжнародні економічні відносини.” для студентів
економічних фахів ден. і заоч. ф.н. / Є.М. Ворона. КДТЕУ. – К.,1998. –
188 с.

Тивончук І.О. Зовнішня торгівля та ефективність соціалістичного
відтворення (Питання теорії).– Львів: Вид-во Львів. ун–ту, 1973.— 182
с.

Топоркова О.В. Облік і аналіз товароруху у зовнішньоекономічній
діяльності торгових підприємств. Автор к. е н. 08.06.04. Х.,1998. – 16
с.

Торговое дело: экономика и организация / Л.А. Брагин, Т.П. Данько, Г.Г.
Иванов и др. – М., 1997. – 256 с.

Трансформация / Экономический бюллетень о странах с переходной
экономикой. — № 6.— 1998. —Издание Всемирного банку и Института Уильяма
Дэвидсона. — К., 1998. — 40 с.

Трансформаційні процеси в господарстві регіонів Східної Європи: Наукові
доповіді Міжнародної науково-практичної конференції. Ірпінь,1997.— 135
с.

Тэйлор Л. Постсоциалистический переход с точки зрения экономики
развития (статья вторая) // Мировая экономика и международные отношения.
— 1993.—№. 1.—С. 60-74.

Тютин Б. Кроки в майбутне нашої економіки //Україна – бізнес. — № 2. –
1995.

Тюхтин В.С. Методологічний аналіз поняття упраління. — М.: 1980.

Україна на міжнародній арені // Збірник документа і матеріалів
1991-1995 рр. У двох книгах. — Книга I. — К., 1998. — 734 с.

. Україна на міжнародній арені // Збірник документа і матеріалів 1991 –
1995 рр. У двох книгах. – Книга II. — К., 1998. — 494 с.

Управління зовнішньоекономічною діяльностю. Нав. посібник для студ.
Економ. вузів і факультетів. / А.І. Кредисов, С.М. Береговенко, Г.М,
Биков та ін. / А. I. Кредисов (ред.) — К., 1998.— 448 с.

Федулова Л.І. Організаційно-економічні моделі багатофункціонального
управління виробничою діяльністю на основі сучасного менеджменту. –
Миколаїв, 1997. – 170 с.

Фечеле З. Директ – маркетинг: Пер. с нем. – М.: Интерэксперт,1998. –
256 с.

Фомичев В.И. Международная торговля. – М.: Имфра – М.,1998. – 496 с.

Хойер В. Как делать бизнес в Европе. – М.: Прогресс, 1992.

Худолій Л.М. Економічний механізм формування та функціонування ринку
зерна в Україні / Інститут Аграрної економіки УААН. – К., 1998. – 211 с.

Цзе К.К. Методы эффективной торговли: Опыт лучшей торговой фирмы года
/Сокр. перев. с англ. Перев. Б.А. Гольдберга. Предисл. Ф.А. Крутикова —
М.: Экономика, 1988. – 237 с.

Чайковська О.В. Ринкова стійкість торговельних підприємств та її
оцінка. Автор к. е. н. 08.07.05. Донецк,1998. – 17 с.

Черниченко Г.А., Кузнецова С.В. Организационные структуры управления
ВЭД в странах с рыночной экономикой/ НАН Украины, Институт экономики
промышленности. – Донецк, 1998.— 17 с.

Чижова В.І. Приватизація в Україні: підсумки і проблеми (теоретичні,
методологічні та регіональні аспекти)/ С.І. Дорогунцов; НАН України,
Рада по вивченню продуктивних сил України. – К., 1998. – 277 с.

Шагалов Г.Л. Внешнеэкономическое сотрудничество СССР в условиях
перестройки: механизм, прогнозирование, эффективность/Под ред. С.С.
Шаталина — М. :Экономика, 1990. – 240 с.

Шагалов Г.Л. Проблемы оптимального планирования внешнеэкономических
связей. М. 1986. Теоретические проблемы мирового социалистического
рынка. Материалы международной конференции. — М., 1975.

Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації. .
– К., 1997. – 150 с.

Шевченко В., Кизименко Ю. Міжнароді фінансові ринки: залучення
інвестицій для перехідної економіки // Банківська справа. — 1998. — №1.
— С. 40-44.

Шклярук С. ГАТТ вимагає спростити формальності. //Украіна – бізнес. — №
2. – 1995.

Шлепаков А.И. Україна на зовнішніх ринках //Народна Трибуна.— 1994.— №
51. — с.3

Шлепаков А.М. Партнерство на зовнішніх ринках: Україна повинна
оволодіти міжнародними стандартами у сфері зовнішньоекономічних зв’язків
// Слобідський край. — №4. – 1994.

Шлома А. Внешнеэкономическая политика Украины. //Экономическая газета.
— № 26. — 1992.

Шмиттгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. – М.:
Юридическая литература, 1993.

Шреплер X. Международные экономические организации. Справочник. — М.,
1998.— 456 с.

Штайнхофф. Д., Берджес Дж. Основы управления малым бизнесом: Пер. с
англ. / Ю.В. Шленов(ред.) – М.,1997.

Эванс Дж., Берман Б. Маркетинг :Сокр. перев. с англ. / Авт. предисл. и
научн. ред. А.А. Горячева – М.: Экономика, 1990. – 350 с.

Эклунг К. Эффективная экономика – шведская модель : Экономика для
начинающих и не только для них / Пер. со швед., предисл. В.В. Попов —
М., 1991. – 100 с.

Экономика развивающихся стран: проблемы и перспективы / Отв. ред. В.А.
Яшкин. —М.: Наука, 1990.

Экономические обзоры МВФ. Украина. — Международный Валютный
Фонд.—1996.—154 с.

Эффективность внешнеэкономических связей: актуальные проблемы /Под ред.
В.А. Брыкина. – М., 1983.

ЮНКТАД. Аналитический доклад Секретариата. — Нью-Йорк: ЮНКТАД, 1992.

Як організована система управління Світового Банку / Інформаційне
резюме Світового Банку. — Вашингтон. — 1997.

Як Світовий Банк здійснює фінансування розвитку / 1нформащйне резюме
Світового Банку. — Вашингтон. – 1997.

Якубовский С.А. Современные ТНК: регулирование деятельности и роль в
мировой экономике/ Одесский гос. ун-т им. И.И. Мечникова. – Одеса:
Астопринт, 1998. — 166 с.

Янковський М.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємств
хімічної промисловості — Донецк, 1998. – 118 с.

Adjustment lending: policies for sustainable growth // Policy &
Research Series Paper.—1996.— №14.

Blanchard O. et. Al. Reform in Eastern Europe. — Cambridge (Mass.): MIT
Press, 1994.

Broad I. Unequal Alliance: The World Bank, the IMF and the Philippines.
– Berkeley & Los-Angeles: University of California Press. 1995.

Buchly P.I. New forms of international industrial cooperation. –1985.

Business Eastern Europe. 1980. –June, 1980 – June. –27 p.

Church and Economy. –Bonn. Konrad Adenauer Foundation, 1987. – 325 p.

Cowan L.G. Privatization in the Developing World. — N.- Y., Westport.
Conn. And London: Prague, 1996.

Czenkawski Ch. Theoretical and policy-oriented aspects of the external
debt economics. — Berlin. Heidelberg, N.-Y., London, Paris. Tokyo,
Hong-Kong, Barcelona. Budapest: Springer-Verlag, 1997.

Shirley M., Nellis J. Public enterprise reform. The lessons of
experience. – Wash.: World Bank, 1996..

Dallago B. The Irregular Economy. – Dartmonth. Aldershot, 1990. –785
p.

Debreu G. Theory of Value. – New York, NC. Craw-Hill, 1959. –753 p.

Deevelorment and the National Interest: U.S. Economic Assistence into
the

21st Century. – A Report by the Administrator, Agancy for International
Development. – Second Printing.

Domar E. Essays in the Theory of Economic Growth. New York. Basic
Books, 1957, —453 p.

Doolay M., Haas R. D., Symansky S.A. A note on burden sharing among
creditors // IMF Staff Papers. — 1998. — Vol. 40. — N. 1. — C. 226-232.

Dorodian Kh. Macroeconomic performance and adjustment under Policies
Commonly Supported by the International Monetary Fund // Economic
Development & Cultural Change — 1996. — Vol. 41.—N. 4. July.—C. 849-864.

Drucker P. Management: Tasks, Responsibilities, Praticies. – New York:
Harper & Row Publ., 1974. –838 p.

Dunning J.N. Miltinationals, Technology and Competitivness. –1988.

Economic Planning, East and West. – Ed. by M. Bornstein. – Cambridge,
Mass.: Ballinger Publishing Co., 1975. – 618 p.

Economics and Philosophy. Ed. by P. Kozlowski. Tubingen, Verlag J.C.,
B.Mohr (Paul Siebeck), 1985. – 284 p.

Economika handlu zagranicznego. Jozef Krynicki. – Warszawa, 1972. 48.
Blic Wirshaft B. 1988. —№ 22.

Edwards S. The political economy of inflation and stabilization in
developing countries // Economic Development & Cultural Change. — 1997.
— Vol. 42. — N. 2. January. — C. 235-266.

Edwards S. The sequencing of structural adjustment and stabilization. —
San-Francisco, Cal.: ICS Press. 1996.

Edwards S., Cox-Edwards A. Monetarism and liberalization: the Ohilean
experiment. —Chicago: University of Chicago: Press, 1994.

Frank J. Foreign Enterprises in Developing Countries. —Baltimor. –
1980.

Fundamentals of Environmental Science and Technology. – Ed. By C.
Porter and P. Knowles. – Rockvill, Government Institutes, Inc., 1992.
—138 p.

George Conci. Hlavne problemy politickej ekonomie monopolisticheho
kapitalizmu. — Wratislava.—1972.

Gregory P., Stuart R. Soviet Economic Structure and Performance.— New
York. Harper & Row. 1990,— 564 p.

Guitan M. The IMF as a Monetary Institution: The Challenge Ahead //
Finance & Development. — 1997. — Vol. ’31. — No. 3, September. — C.
38-41.

Haberler G. The Theory of International Trade, chap. XVI et XVII.

Taylor L. Income distribution, inflation and growth. Cambridge. Mass.:
MIT Press, 1994.

Information Guide. Doing business in Hungary.— Price Waterhouse. 1990.
London-Budapest. Printed in USA. —156 p.

Dennes R. International Economics. University of North Carolina. INC,
1992.

International Economics. Second Edition. Janes G. Ingram. University of
North Carolina. Jonh Wiley and Sons, New York, 1986.

Jeffrey Morro, Reb Bizness. – Published by Morrow Publishing. Warshawa
– Poland, 1991. – 250 p.

Johnson H.G. Money, Trade and Economic Growth. Allen & Unwin, 1962.

Killio T., Moazzam M., Marcus M. What can we know about the efects of
IMF programs? // World Economy. — 1996. — Vol. 1 . — N. 5. — C. 575-597.

Klitgard R. Adjusting to reality. Beyond “State versus Market in
economic development”.— San-Fransisco, Cal.: ICS Press, 1994.

Lim D. Export instability and compensatory financing. — London & New
York: Routledge, 1995.

Bertkowithz Eric N., Kerin Roger A., Rudelius, William. Marketing.
Second Edition. Boston. 1989. –753 p.

Metzler L.A. The Theory of International Trade. – A Survey of
Contemporary Economics, vol. I, 1998.

Milgrom P., Roberts J. Economics, Organization and Managament. – New
Jersey: Prince Hall. 1997. –619 p.

Mueller B., Public Choice // Cambridge Press, 1994. — p. 35.

Murrell P. The Nature of Socialist Economies: Lessons from Eastern
Europe Foreign Trade. – Princeton. N.G.: Princeton University Press
1990. –734 p.

Quarterly Journal of Economics. 1993, May. Vol. XLUII.

Reforming Economic Systems in developing countries / Eds. 1993

Svitovsky T. A. Reconsideration of the Theory of Tariffs. Review of
Economic Studies, 1942. IX. P.89.

Trade & Development Report. — New-York UNCTAD. 1996.

Trade & Development Report. — New-York: UNCTAD, 1995.

World Bank. Adjustment lending and mobilization of public and private
resources for growth // Policy & Research Series Paper. —1996. — N. 22.
— C. 34-35.

World Bank. Annual Report. — Washington: World Bank. 1994.

World Development Report. — Washington: World Bank. 1999.

World Development Report. — Washington: World Bank. 1994.

World Economic Outlook. — Washington: IMF. —1996.

World Economic Outlook. — Washington: IMF. —1997.

Zarka C. Avantage collectif et economie internationale & These, Paris.
1954.

Zarka C. Avantage collectif eteconomie internationale & These, Paris.
1954.

Zotschew, Teodor D. Die auben wivtschaftliche Verflechtung der
sowjetunion. J.S.B. Moliz (Plan Siebeck) Tubingen. – 1969.

Zotschew, Teodor D. Die auben wivtshaftliche Verflechtung der
sowjetunjon. J. S.B. Moliz (Plan Siebeck) Tubingen. – 1969.

Перелік деяких законодавчих та державних документів, що регламентують
зовнішньоекономічну діяльність

1. Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16.04.91 р. №
959-ХІІ (із змінами від 22.12.98. № 335-ХІУ).

2. Про митну справу в Україні. Закон України від 25.06.91 р. № 1262-ХІІ.

3. Митний кодекс України від 31.12.91. № 1970-ХІІ.

4. Про Єдиний митний тариф. Закон України від 05.02.92 р. № 2097-ХІІ (із
змінами від 22.12.98. № 334-ХІУ).

5. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті. Закон України
від 23.09.94 р. № 185/94-ВР.

6. Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних
відносинах. Закон України від 15.09.95 р. № 327/95-ВР.

7. Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим,
кон’ячним і плодовим, алькогольними напоями та тютюновими виробами.
Закон України від 19.12.95 р. № 481/95-ВР.

8. Про державне ргулювання імпорту сільськогосподарської продукції.
Закон України від 17.07.97 р. № 468/97-ВР.

9. Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини.
Закон України від 23.12.97 р. № 771/97-ВР.

10. Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту.
Закон України від 22.12.98 р. № 330-ХІУ.

11. Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту.
Закон України від 22.12.98 р. № 331-ХІУ.

12. Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту.
Закон України від 22.12.98 р. № 332-ХІУ.

ДОДАТКИ

Додаток 1.

Структура зовнішньоторговельного обороту України

за 1999 рік.

Найменування групи Вартість,

млн дол. Структура (питома вага, %)

Всього товари, послуги, роботи 32563,7 1000

в тому числі:

Мінеральні продукти (газ природний, паливо мінеральне, нафта га
нафтопродукти) 7484,4 23,0

Неблагородні метали та вироби 5964,5 18,3

Машини, устаткування, механізми, прилади і апарати, засоби наземного,
повітряного та водного транспорту 5199,8 16,0

Послуги, роботи (транспортні в тому числі: трубопровідні, залізничні,
автомобільні, морські, повітряні; комунікаційні; будівельні; страхові;
туристичні та інші) 5250,7 16,1

Продукція хімічної та пов’язаної з нею галузей промисловості 3265,0 10,0

Продукція агропромислового комплексу та харчової промисловості (1-24
коди ТН ЗЕД) 2430,6 7,5

Продукція легкої промисловості (текстиль, текстильні вироби, вироби із
шкіри та хутра, взуття та головні убори) 1294,4 4,0

Різні промислові товари 963,1 3.0

Деревина, паперова маса та вироби з неї 711,2 2,2

Додаток 2.

Структура експорту товарів, послуг, робіт за 1999 рік.

Найменування групи Вартість,

млн. дол. Структура (питома вага, %)

Всього товари, послуги, роботи 16457,2 100,0

в тому числі:

Неблагородні метали та вироби з них 5335,7 32,4

Послуги, роботи (транспортні в тому числі; трубопровідні, залізничні,
автомобільні, морські, повітряні; комунікаційні; будівельні; страхові;
туристичні та інші) 3819,8 23,2

Машини, устаткування, механізми, прилади і апарати, засоби наземного,
повітряного та водного транспорту 1785,8 10,9

Продукція хімічної та пов’язаної з нею галузей промисловості 1595,1 9,7

Продукція агропромислового комплексу та харчової промисловості (1-24
коди ТН ЗЕД) 1379,4 8,4

Мінеральні продукти (руда, сіль, сірка, цемент, паливо мінеральне)
1163,6 7,1

Продукція легкої промисловості (текстиль, текстильні вироби, вироби із
шкіри та хутра, взуття та головні убори) 661,4 4,0

різні промислові товари 478,4 2,9

Деревина, паперова маса та вироби з неї 238,2 1,4

Додаток 3.

Структура імпорту товарів, послуг, робіт за 1999 рік.

Найменування групи Вартість,

млн дол. Структура (питома вага, %)

Всього товари, послуги, роботи 16106,5 100.0

в тому числі:

Мінеральні продукти (газ природний, паливо мінеральне, нафта га
нафтопродукти) 6320,8 39,2

Машини, устаткування, механізми, прилади і апарати, засоби наземного,
повітряного та водного транспорту 3414,1 21,2

Продукція хімічної та пов’язаної з нею галузей промисловості 1669,8 10,4

Продукція агропромислового комплексу та харчової промисловості (1-24
коди ТН ЗЕД) 1051,2 6,5

Послуги, роботи (транспортні в тому числі: трубопровідні, залізничні,
автомобільні, морські, повітряні; комунікаційні; будівельні; страхові;
туристичні та інші) 1430,9 8.9

Неблагородні метали та вироби 628,8 3,9

Продукція легкої промисловості (текстиль, текстильні вироби, вироби із
шкіри та хутра, взуття та головні убори) 633,0 3,9

Деревина, паперова маса та вироби з неї 473,1 2,9

Різні промислові товари 484,7 3,0

Додаток 4.

Таблиця 1

Експортні поставки України по товарних групах

1998 р.,

млн дол. 1999 р.,

млн дол. Збільшення 1998 до 1999 (+), млн дол. 1999 р. до 1998 р.,

у %

Зернові культури 1278 313,8 +186,0 245,5

Пластмаси і вироби з них 67,5 74,1 +6,6 109,7

Алюміній і вироби з нього 221,6 282,0 +60,4 127,3

Літальні апарати 113,2 153,1 +39,9 135,2

Човни, лодки 91,3 198,9 +107,6 217,7

Прилади 59,2 63,6 +4,4 107,5

Деревина та вироби з неї 61,0 100,2 +39,2 164,1

Таблиця 2

Імпортні надходження в Україну по товарних групах у 1999 р.

1998 рік, мли дол. 1999 рік, млн дол. Менше (-), млн дол. 1999 рік до
1998 року,

у %

М’ясо і субпродукти харчові 83,6 67,7 -15,9 81,0

Вироби з хлібних злаків, борошна 53,7 17,8 -35,9 33,1

Паливо мінеральне, нафта та інше 7807,4 5940,7 -1866,7 76,1

Продукти неорганічної хімії 87,2 67,5 -19,7 77,4

Реактори ядерні, котли, устаткування 1961,0 1614,3 -346,7 82,3

Літальні апарати, космічні апарати 109,9 12,9 -97,0 11,7

Таблиця 3

Суми, що надійшли до Державного бюджету від стягнення мита,

млн грн.

1999 р., млн. грн.

Надходження від стягнення мита, всього, з них: 904,4

Імпортне мито на товари, що ввозяться суб’єктами підприємницької
діяльності 786,4

Мито на предмети, які ввозяться та вивозяться громадянами 116,7

Вивізне експортне мито 1,4

Додаток 5.

Таблиця 1

Вивезення давальницької сировини на переробку за межі України

Давальницька сировина Готова продукція

Експортна вартість, млн. дол. США Імпортна вартість,

млн дол. США

1998 р. 1999 р. 1999 р. у % до 1998 1998 р. 1999 р. 1999 у % до 1998

261,264 97,652 37,37 % 332,864 95,907 28,81%

Таблиця 2

Ввезення іноземним замовником давальницької сировини на переробку в
Україну

Давальницька сировина Готова продукція

Імпортна вартість, млн дол. США Експортна вартість, млн дол. США

1998 р. 1999 р. 1999 у% до 1998 1998 р. 1999 р. 1999 у% до 1998

1077,274 933,126 86,6 1618,788 1380,129 85,25

Додаток 6

Експортні поставки УКРАЇНИ товарами ТА послугами

в 1998 році:

– до Білорусі — 575,7 млн дол. (3,5% обсягів загального експорту товарів
з України) і зменшилися в порівнянні з 1998 роком на 288,6 млн. дол.,
або на 33,4%;

– до Молдови — 217,7 млн дол. (1,3%) і зменшилися на 107,8 млн. дол.,
або на 33,1%;

– до Узбекистану — 148,6 млн дол. (0,9%) і зменшилися на 100,7 млн.
дол., або на 40,4%;

– до Туркменістану — 125,4 млн дол. (0,8%) і зменшилися на 55,0 млн.
дол., або на 30,5%;

– до Казахстану — 96,9 млн ДОЛ. (0,6%) і зменшилися на 16,8 млн. дол.,
або на 14,8%;

– до Азербайджану — 99,1 млн дол. (0,6%) і зросли на 5,5 млн. дол., або
на 5,9%;

– до Таджикістану — 76,2 млн дол. (0,5%) і зменшилися на 8,6 млн. дол.,
або на 10,2%;

– до Грузії — 36,5 млн дол. (0,2%) і зменшилися на 17,5 млн. дол., або
на 32,4%;

– до Вірменії—10,1 млн дол. (0,1%) і зменшилися на 1,9 млн. дол., або на
15,7%;

– до Киргизстану — 12,6 млн дол. (0,1%) і зросли на 8,0 млн. дол., або в
2,7 рази

Імпортні надходження товарів, послуг, робіт в 1998 році склали:

– з Казахстану — 352,1 млн. дол. (2,2% обсягів загального імпорту
товарів до України) і зменшилися в порівнянні з 1998 роком на 58,9 млн.
дол., або на 14,3%;

– з Білорусі — 374,4 млн дол. (2,3%) і зменшилися на 36,1 млн. дол., або
на 8,8%;

– з Молдови — 68,8 млн дол. (0,4%) і зменшилися на 25,3 млн. дол., або
на 26,9%;

– з Узбекистану — 33,0 млн дол. (0,2%) і зменшилися на 96,7 млн. дол.,
або на 74,6%;

– з Азербайджану — 29,3 млн дол. (0,2%) і зменшилися на 18,3 млн. дол.,
або на 38,4%;

– з Киргизстану — 10,9 млн дол. (0,1%) і зросли на 1,5 млн. дол., або на
15,6%;

– з Грузії — 9,2 млн дол. (0,1%) і зросли на 0,9 млн. дол., або на
11,2%;

– з Вірменії — 4,9 млн дол. (0,03%) і зменшилися на 3,3 млн. дол., або
на 40,5%;

– з Таджикистану — 1,5 млн дол. (0,01%) і зменшилися на 1,2 млн. дол.,
або на 44,2%;

– з Туркменистану — 2,0 млн дол. (0,01%) і зменшилися на 970,6 млн.
дол., або на 99,8%.

Джерело: Дані Держкомстату України. – К., 1999 р.

Додаток 7

Географічна структура зовнішньої торгівлі товарами

за 1999 рік.

Експорт Імпорт Баланс

тис. дол.

США 1999 до 1998, % тис. дол.

США 1999 до 1998, %

1 2 3 4 5 6

Всього 11581581,79 91,6 11846142,39 80,7 -264560,60

1. Країни колишнього СРСР 3419230,67 77,1 6940150,22 83,8 -3520919,55

Країни СНД 3252223,46 77,4 6743202,89 85,4 -3490979,43

Азербайджан 29398,19 32,7 33780,71 122,1 -4382,52

Білорусь 345683,81 63,1 343483,95 97,3 2199,86

Вірменія 11606,17 137,6 1801,63 39,8 9804,54

Грузія 42159,93 133,8 6069,63 77,9 36090,30

Казахстан 48297,37 53,9 164851,71 47,7 -116564,34

Киргизстан 13743,52 112,0 7483,62 70,7 6259,90

Молдова, республіка 122757,90 68,0 24839,14 48,6 97918,76

Російська Федерація 2396379,54 82,5 5641383,18 79,9 -3245003,64

Таджикистан 62579,67 82,3 422,18 30,5 62157,49

Туркменістан 102063,88 84,3 480961,69 357,7 -378897,81

Узбекистан 77553,48 55,6 38115,45 128,4 39438,03

Країни Балтії 167007,21 72,3 196947,33 51,5 -29940,12

Естонія 45449,64 88,9 58952,82 61,1 -13503,18

Латвія 49143,29 63,0 55493,96 121,3 -6350,67

Литва 72414,28 71,2 82500,55 34,4 -10086,27

2. Інші країни світу* 8162351,12 99,5 4905992,17 76,7 3256358,95

Європа 3623217,36 96,3 3350486,00 72,6 272731,36

Австрія 139849,27 103,4 133380,77 68,8 6468,50

Албанія 963,29 63,9 28,87 57,5 934,42

Андорра 15,21

238,68

-223,47

Бельгія 188460,58 у 2,2 р.б. 100921,41 70,9 87539,1

Болгарія 294434,41 143,4 67459,60 67,1 226974,81

Боснія і Герцеговина 1839,64 у 2,7 р.б. 11,58 у 4,8 р.б. 1828,06

Великобританія 108383,61 100,4 143573,03 70,2 -35189,42

1 2 3 4 5 6

Греція 75045,01 125,3 54455,77 у 1,6 р.б. 20589,24

Гібралтар 62,77 2,4 236,71 5,1 -173,94

Данія 22961,77 61,5 59427,32 78,3 -36465,55

Ірландія 250317,31 у 3 р.б. 53693,89 143,9 196623,42

Ісландія 322,87 у 28,6 р.б. 141,03 11,3 181,84

Іспанія 105840,32 80,6 60576,56 75,4 45263,76

Італія 459420,36 83,5 276461,33 67,7 182956,03

Ліхтенштейн 2838,14 у 2,1 р.б. 1499,75 64,1 1338,39

Люксембург 2973,53 72,4 2193,97 46,3 19801,62

Мальта 20327,67 71,1 526,05 47,3 19801,60

Македонія 66041,63 у 1,5 р.б. 1557,81 27,4 64483,82

Монако 6823,61 42,3 20,64 42,3 6802,97

Нідерланди 83554,34 71,0 133601,16 82,7 -546,82

Німеччина 560142,14 87,7 942948,00 74,6 -382805,86

Норвегія 17343,55 45,8 33767,49 у 3,2 р.б. -16423,94

Польща 301410,66 96,3 258497,76 53,2 42912,90

Португалія 13430,44 83,7 3993,09 114,1 9437,35

Румунія 75582,93 47,0 52348,74 109,5 23234,19

Сан-Маріно 4176,85 111,6 474,41 55,0 3702,44

Словаччина 199179,23 81,2 131597,67 72,2 67581,56

Словенія 8935,21 74,9 33287,97 62,0 -24352,76

Угорщина 278151,28 105,7 123622,62 63,8 154525,66

Фінляндія 18110,95 69,1 82172,15 71,5 -64061,20

Франція 85066,08 71,5 236911,23 78,9 -151845,15

Хорватія 16444,89 94,0 8298,54 61,4 8146,35

Чеська Республіка 141431,75 82,5 131384,18 62,9 10047,57

Швейцарія 48273,54 63,8 91596,28 76,1 -43322,74

Швеція 4994,38 67,5 114488,90 76,9 -109494,52

Югославія 20068,14 46,9 15088,04 61,8 4980,10

Азія 3183759,74 106,2 756746,62 86,1 2427013,12

Афганістан 1752,03 у 5,8 р.б. 635,22 22,9 1116,81

Бангладеш 8887,58 у 2,5 р.б. 646,39 у 3,7 р.б. 8241,19

Бруней Даруссалан 1,47

1,47

В’єтнам 24456,71 72,7 14643,79 132,6 9812,92

1 2 3 4 5 6

Ємен 2098,78 29,5

0,0 2098,78

Ізраїль 153778,17 114,6 49819,33 101,4 103958,84

Індія 173821,84 126,3 65956,02 83,2 107865,82

Індонезія 48417,24 у 3 р.б. 26216,80 65,5 22200,44

Ірак 13729,25 у 5,4 р.б.

13729,25

Іран (Ісламська республіка) 92808,08 78,3 7331,32 133,5 85476,76

Йорданія 40183,94 у 2,5 р.б. 698,51 121,2 39485,43

Камбоджа 129,75 у 865 р.б. 328,27 у 10,3 р.б. -198,52

Катар 1398,39

100,48 у 16 р.б. 12107,91

Китай 730385,74 99,1 110426,61 89,7 619959,13

Китай, САР Гонконг 13869,79 у 10,5 р.б. 2568,61 139,1 11301,18

Кіпр 42342,44 40,1 58081,27 у 4 р.б. -15738,83

Корейська народно-демократична республіка 11551,58 у 8,5 р.б. 6667,22
53,3 4884,36

Корея, республіка 128088,66 у 1,7 р.б. 79387,47 40,4 48701,19

Кувейт 3,26 0,6

0,0 3,26

Лаоська народно-демократична республіка 221,89 2,4 34,10 101,2 187,79

Ліван 66532,50 90,4 993,61 74,0 65538,89

Макао 20000,00

9,01 у 3,4 р.б. 19990,99

Малайзія 37959,79 у 2,2 р.б. 31377,59 112,8 6582,20

Монголія 2060,97 67,1 1158,33 у 17,2 р.б. 902,64

М’янма 594,75 у 107,2 р.б. 8,37 у 5,2 р.б. 586,38

Непал 563,97 у 1,5 р.б.

563,97

Об’єднані Арабські Емірати 47996,57 у 1,5 р.б. 3410,00 98,5 44586,57

1 2 3 4 5 6

Оман 614,57 118,7 476,58 у 88,1 р.б. 137,98

Пакистан 182401,59 93,7 2521,31 61,4 179880,28

Саудівська Аравія 29303,62 97,2 295,29 69,4 29008,33

Сінгапур 57385,53 у 1,6 р.б. 5920,98 108,8 51464,55

Сірійська Арабська Республіка 122500,76 60,0 2005,83 23,9 120494,93

Східний Тімор

3,09 17,7 -3,09

Таїланд 63441,28 у 4,2 р.б. 8244,03 у 1,5 р.б. 55197,24

Тайвань, провінція Китаю 223461,88 115,7 14520,85 80,2 208941,03

Туреччина 673399,06 96,7 142684,54 105,2 530714,52

Філіппіни 105403,77 у 2,7 р.б. 4932,73 у 1,9 р.б. 100471,04

Шрі-Ланка 2738,64 45,1 15937,70 105,4 -13249,06

Японія 59473,92 103,5 98655,37 86,7 -39181,45

Африка 671105,83 109,8 157763,28 132,9 459347,5

Алжир 184549,38 у 1,7 р.б. 2312,18 у 3,2 р.б. 182237,20

Ангола 21821,94 у 25,3 р.б. 0,11

21821,83

Бенін 2,44

0,09

2,35

Ботсвана 59,50 у 1,6 р.б.

59,50

Британська Територія в Індійському океані 20,28

20,28

Буркуна-Фасо 1040,50 у 5,7 р.б.

1040,50

Габон 199,23

5,81 143,8 193,42

Гамбія

11,21 3,8 -11,21

Гана 6034,88 у 2,1 р.б. 48783,96 у 4,1 р.б. -42749,08

Гвінея 1466,85 20,0 50790,33 87,1 -49323,48

Гвінея-Біссау 618,97 у 84 р.б.

618,97

Джібуті 1157,97

1157,97

Ефіопія 13525,94 у 15 р.б. 439,66

13086,28

Єгипет 171217,81 91,6 1796,81 25,4 169421,00

Заїр 400,00

400,00

1 2 3 4 5 6

Замбія 545,06 112,8 2908,9

246,67

Західна Сахара

0,21

-0,21

Зімбабве 691,29 у 16,6 р.б. 5460,87 88,7 -4769,58

Кабо-Верде 557,63

7,70 104,1 549,93

Камерун 2149,11 34,7 834,71 у 1,8 р.б. 1314,40

Кенія 2784,64 у 3,2 р.б. 355,84 33,7 2428,96

Коморе

2,18

-2,18

Конго 1458,31 у 154,6 р.б. 4,85 43,5 1453,46

Кот-д`Івуар

16642,26 125,7 -16642,26

Лисото

41,37 у 165,5 р.б. -41,7

Ліберія 3838,15 49,1 3343,09 у 193,8 р.б. 495,06

Лівійська Арабська Джамахірія 1281,42 106,1 140,64

1140,78

Маврикій 6271,35 у 1,9 р.б. 1381,68 103,9 4889,67

Мавританія 8739,06 у 1,8 р.б. 850,15 133,4 7888,91

Мадагаскар

771,65 61,6 -771,65

Малаві

3448,81 74,2 -3448,81

Малі 51,36

51,36

Марокко 54156,29 112,3 1323,54 у 2 р.б. 52832,75

Мозамбік 121,45

191,20 12,2 -69,75

Намібія 3131,80 у 16,9 р.б. 4,00 7,6 3127,80

Нігерія 98282,64 75,6 1833,88 39,1 96448,76

Об’єднана республіка Танзанія 420,08 41,9 2309,43 у 27,6 р.б. -1889,35

Південна Африка 3839,53 48,5 9142,81 у 3 р.б. -5303,28

Руанда 0,65

6,79 63,9 -6,14

Свазіленд

16,59

-16,59

Сейшели 2931,75 32,3 74,72 34,4 2857,03

Сенегал 7,32 0,3 0,25 0,9 7,07

1 2 3 4 5 6

Судан 2550,86 у 3,3 р.б. 530,67 68,3 2020,18

Сьєра-Леоне 1525,82

0,04 0,1 1525,78

Того

28,15 80,5 -28,15

Туніс 19057,27 67,5 4348,10 у 10,8 р.б. 14709,17

Уганда 365,50

228,33 у 1,6 р.б. 137,17

Центрально-Африканська Республіка

0,38

-0,38

Чад 236,80

236,80

Америка 692332,86 80,0 588353,56 77,9 103979,30

Ангілья 139,04 70,1 422,93 30,7 -283,89

Аргентина 13675,87 38,2 8925,66 40,3 4750,21

Багами 7391,79 у 2,2 р.б. 333,34 89,4 7058,45

Беліз 1816,28 у 18 р.б. 238,68 у 7,3 р.б. 1577,60

Бермуди 21295,60 75,2 10,88

21284,72

Болівія 6,81

6,81

Бразилія 51357,88 8,7 94032,15 146,4 -42674,27

Венесуела 1401,94 19,7 43,79 у 7,8 р.б. 1358,15

Віргінські острови (Брит.) 18284,72 32,3 538,15 36,4 17746,57

Гаїті

0,02 22,2 -0,02

Гватемала 3949,95 39,9 3135,81 у 231,1 р.б. 814,14

Гондурас 2208,46 у 110423 р.б. 3,58 1,2 2204,88

Гренада 1,55

12,55 16,8 -11,00

Гренландія

24,81

-24,81

Домініка

1988,41 у 11,6 р.б. -1988,41

Домініканська республіка 9114,61 у 3,2 р.б. 401,58 у 6,9 р.б. 8713,03

Еквадор 3662,07 16,4 11515,06 142,5 -7852,99

Канада 34763,94 104,3 17153,36 60,8 17610,58

1 2 3 4 5 6

Колумбія 2910,89 24,8 8545,88 у 8,7 р.б. -5634,99

Коста-Ріка 4434,12 118,9 3255,8 113,0 1178,32

Куба 8078,98 82,7 23395,93 у 1,8 р.б. -15316,95

Мексика 24346,16 105,7 2266,43 86,3 22079,73

Нідерландські Антильські острови 29,92

29,92

Нікарагуа 2754,86 у 3,9 р.б.

2754,86

Острови Кайман 34,33 0,7

34,33

Панама 14440,30 96,6 1335,87 у 7,9 р.б. 13104,43

Перу 4944,82 43,4 285,89 у 1,8 р.б. 4658,93

Пуерто-Ріко 19,69 у 1,7 р.б. 40,53 132,7 -20,84

Сальвадор 5588,17 102,4 5596,55 62,6 -8,38

Сен-Вінсент і Гренадіни 9,21 0,6

9,21

Сполучені Штати Америки 435927,33 86,8 401624,78 68,0 34302,55

Суринам 2070,86

2070,86

Текські і Кай косові острови 5,54 58,9 108,34 у 3,2 р.б. -102,80

Трінідад і Тобаго 4554,45 у 3,9 р.б. 2,05

4552,40

Уругвай 5184,26 53,7 2245,01 у 3,2 р.б. 2939,25

Чілі 7892,58 105,4 816,10 94,2 7076,48

Ямайка 35,88

53,64 116,7 -17,76

Австралія і Океанія 45100,49 у 2,6 р.б. 272241,26 130,4 17859,23

Австралія 32319,42 у 8,3 р.б. 23014,98 у 1,7 р.б. 9304,44

Гуам

3,30 у 1,8 р.б. -3,30

Кірібаті

0,10 0,1 -0,10

Ніує 706,05

706,05

Нова Зеландія 12059,48 809,1 4006,68 60,8 8052,80

Острови Уолліс і Футуна 15,54

15,54

1 2 3 4 5 6

Попуа-Нова Гвінея

210,20 85,1 210,20

Піткерн

0,63

-0,63

Фіджі

0,03

-0,03

Французькі Південні Території

5,34

-5,34

Інші 0,28 0,1 25379,51 у 4,9 р.б. -25379,23

Невизначені країни 0,28 0,1 25379,51 у 4,9 р.б. -25379,23

* З урахуванням нерозподілених обсягів товарів в іноземних портах, що
придбані для забезпечення життєдіяльності суден.

PAGE

PAGE 50

60

50

40

30

20

10

0

відсотки

20,7

6,3

5,3

4,8

4,0

3,8

3,0

2,6

49,0

Рос. Федерація

Китай

Туреччина

Італія

США

Білорусь

Польща

Інші

Німеччина

3.8%

96.2%

Експорт

Імпорт

3 %

97 %

Бартер

Інші поставки

100%

75%

50%

25%

0%

Експорт

1998 рік

1999 рік

1998 рік

1999 рік

Імпорт

Інші країни світу

Країни колишнього СРСР

50

40

30

20

10

0

відсотки

47,5

8,0

4,1

3,4

2,9

2,3

2,2

2,0

27,5

Рос. Федерація

Китай

Туреччина

Італія

США

Білорусь

Польща

Інші

Німеччина

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019