ФОРМИ ДЕРЖАВИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ.

План лекції.

Форми державного правління.

Форми державного устрою

1. Форма держави – це сукупність найбільш загальних ознак держави, які
зумовлені інституціональними і територіальними способами організації
влади.

Форма державного правління – це спосіб організації державної влади,
зумовлений принципами взаємовідносин вищих державних органів.

Однією з сучасних форм державного правління в розвинутих країнах є
президентська республіка (США, ряд країн Латинської Америки та ін.).

Головні ознаки президентської республіки: 1) дотримання формальних вимог
жорсткого поділу влад і запровадження збалансованої системи стримувань і
противаг; 2) обрання президента на загальних виборах; 3) поєднання
повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; 4)
формування уряду президентом лише за обмеженою участю парламенту; 5)
відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом; 6)
відсутність права глави держави на розпуск парламенту; 7) відсутність
інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами
міністрів, які б і несли за них відповідальність.

Класичному варіанту президентської республіки притаманна наявність двох
центрів влади – президента і парламенту. Виконавча влада має невеликі
можливості для втручання у сферу компетенції законодавчої влади, а
остання зберігає певні засоби контролю за діяльністю першої. При цьому
обидві влади залишаються незалежними одна від одної.

Парламентарні республіка і монархія. Головна відмінність між ними в
тому, що в монархіях глава держави визначається в порядку
престолонаслідування, в республіках – шляхом виборів.

Ознаки парламентарних форм правління: 1) здійснення повноважень глави
держави і глави уряду різними особами; 2) обмеженість владних
повноважень глави держави і віднесеність реальної компетенції у сфері
виконавчої влади до уряду та його глави; 3) формування уряду парламентом
за участю глави держави; 4) формальна політична відповідальність уряду
перед парламентом; 5) право глави держави розпустити парламент контролює
уряд; 6) контрасигнування актів глави держави главою уряду або
відповідним міністром.

Глава держави в парламентарно-республіканській державі (президент)
обирається не на загальних виборах, а парламентом або спеціальною
колегією, яка в основному складається з депутатів парламенту.

Фактичним центром здійснення державної влади в парламентарних країнах
виступає уряд. Парламент виступає в ролі своєрідного механізму, за
допомогою якого політика правлячої партії або партій офіційно
оформляється.

Парламентарно-монархічна форма правління – Бельгія, Великобританія,
Данія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія.

Парламентарно-республіканська форма державного правління – Албанія,
Греція, Естонія, Італія, Латвія, Словаччина, Угорщина, ФРН, Югославія.

Однією з сучасних форм державного правління в розвинутих країнах є
змішана республіканська форма. Ознакою змішаних форм правління є
сполучення рис президентської і парламентської республік (Австрія,
Болгарія, Ірландія, Македонія, Польща, Румунія, Фінляндія, Франція,
Хорватія, Словенія, а також більшість країн колишнього СРСР).

Абсолютна монархія (Оман, Саудівська Аравія). Для деяких країн
характерна історично-перехідна форма – дуалістична монархія (Йорданія,
Кувейт, Марокко). Загальною ознакою дуалістичних монархій є те, що тут
реальні владні повноваження розподілені між монархом і парламентом, хоча
монарх зберігає домінуючі позиції.

2. Форма державного устрою – це спосіб організації державної влади, який
визначається характером взаємовідносин держави як цілого і її складових
частин.

Форма державного устрою знаходить свій вияв в особливостях
політико-територіальної організації держави та її адміністративно-
територіального устрою.

Федерація – це держава, територія якої складається з території її членів
– суб’єктів (штати – Австралія, Бразилія, Індія, Венесуела, Мексика,
Нігерія, США; проавінції – Аргентина, Канада, Пакистан; землі – Австрія,
ФРН; республіки – Росія, Югославія; кантони – Швейцарія тощо).

Всі суб’єкти федерації є державними утвореннями, тобто вони наділені
установчою владою – можуть приймати власні конституції, які повинні
відповідати основним федеративним законам. Пріорітет у сфері
законотворчості, як і в інших сферах державної діяльності завжди
залишається за федераціями.

Конфедерація – це міждержавне об’єднання з певними, визначеними в
установчому акті цілями. Спільні органи, що формуються у конфедерації,
наділені обмеженою компетенцією. Держави-члени мають право скасовувати
акти цих органів і право виходити з конфедерації.

Держава вважається унітарною (простою), якщо жодна з частин її територій
не наділена статусом державного утворення. В унітарній державі існує
лише одна конституція, одна система права і одна система органів влади.
Її складові частини мають статус адміністративно-територіальних одиниць.

Адміністративно-територіальні одиниці – це частини території держави,
організаційно відокремлені для виконання загальних завдань державного
управління.

Автономія – це самоврядування населення на частині території держави, що
звичайно характеризується наданням органам автономії законодавчих
повноважень з питань місцевого значення (автономні області Іспанії,
Італії, Португалії).

В кожній автономії утворюються представницькі органи, які виконують
законодавчу функцію в межах своєї компетенції. Представницький орган
формує виконавчі органи, які несуть перед ним політичну
відповідальність. Діяльність цього органу контролюється центральною
владою, зокрема глава держави має право розпустити його.

Похожие записи