Реферат на тему:

Способи і методи вибору інвестиційних рішень в умовах ризику

Підприємство як система розвивається подібно до зміни періодів
формування, функціонування і відновлення. Відповідно й процес
фінансового управління складається з управління формуванням системи
інвестицій і системи фінансових ресурсів та фінансових джерел
підприємства; розподілом прибутку; процесом зростання або скорочення
фінансових можливостей підприємства. Кожний період характеризується
метою, засобами її досягнення й отриманими результатами.

Мета періоду формування полягає у створенні індивідуальної системи
інвестицій підприємства, адекватної потребам ринку і внутрішнім
можливостям. Засобом досягнення мети є інвестиції та вибір фінансових
джерел для їх здійснення. Через формування системи інвестицій
створюється капітал підприємства.

Зазначимо, що мета періоду формування і його результат не завжди
збігаються. Мало того, між ними можуть виникати суперечності, основна
причина яких полягає в тому, що зовнішнє середовище підприємства може
змінюватися швидше, ніж внутрішнє. Існує два розуміння категорії
інвестування. У широкому значенні інвестування — це вкладення будь-яких
коштів з метою подальшого одержання прибутку, у вузькому — це вкладення
коштів у матеріальну частину бізнесу, тобто в основний та оборотний
капітал підприємства.

Метою інвестування є одержання вигоди. Для вимірювання вигоди
використовують дохід і прибуток. Імовірність досягнення мети залежить
від правильності оцінювання ризику, повноти і точності його розрахунку.

Якщо інвестиційне рішення приймається в умовах визначеності, то
враховується насамперед одна змінна — віддача, або рентабельність.
Наприклад, якщо від проекту А очікується рентабельність 20 %, а від
проекту Б— 35 %, то вибір за інших рівних умов однозначний. Вибір
інвестиційного проекту в умовах ризику складніший, бо визначається вже
двома змінними — віддачею і ризиком. Наприклад, проект А обіцяє більшу
віддачу, але водночас він ризикованіший. За цих умов вибір залежить від
ставлення підприємства до ризику і віддачі.

Кожне підприємство з огляду на власні особливості по-своєму ставиться до
ризику і віддачі. Більшість підприємств вважають кращими проекти, не
пов’язані з ризиком. Водночас ставлення до ризику багато в чому залежить
від розміру капіталу, наявного на підприємстві. Якщо він невеликий і
становить, наприклад, 100 млн грн, то втрата для підприємства 20 млн грн
дуже істотна. Якщо розмір капіталу становить 1 млрд грн, то ставлення до
втрати 20 млн грн буде іншим, підприємство може ризикувати. Це
пояснюється дією закону граничної корисності капіталу, що зменшується.
Підприємці, чий капітал не перевищує певної межі, намагаються уникати
ризику; при переході цієї межі суб’єктивна оцінка цінності капіталу
знижується, і інвестори ризикують сміливіше.

Таким чином, в умовах ринкової економіки кожне підприємство, вибираючи
інвестиційний проект, повинно оцінити ризик.

У світовій практиці існує кілька методів оцінювання ризику:
статистичний, експертний і комбінований.

Статистичний метод вимірювання ризику полягає у вивченні статистики
втрат, що були на тому чи іншому підприємстві: встановлюють імовірність
одержання економічної віддачі й визначають середній розмір цієї віддачі,
після чого складають прогноз. Основними інструментами статистичного
методу є варіація і дисперсія.

Варіація — це зміна (коливання) величини ознаки (наприклад, зміна
економічної рентабельності при переході від одного випадку, варіанта до
іншого або за роками).

Варіацію можливих наслідків інвестиційних рішень можна здійснити за
допомогою двох величин: економічної віддачі та ймовірності одержання
віддачі на рівні и-го періоду в майбутньому періоді. Нульова ймовірність
означає неможливість одержання віддачі, одинична — обов’язкове одержання
віддачі. Сума ймовірностей усіх можливих варіантів одержання віддачі
дорівнює одиниці, тобто

Як приклад розглянемо підприємство, що спеціалізується на виробництві
залізобетонних панелей для житлового будівництва. На підприємстві
вважають, що результати минулих років є представницькими і бажають
оцінити власне інвестиційне рішення на наступний рік.

Припустимо, що підприємство має таку рентабельність за роками:

З наведених даних бачимо, що віддача 12 % була тільки один раз за 10
років, тобто ймовірність цього випадку дорівнює 0,1; віддача 16 %
зустрічається тричі, тобто ймовірність дорівнює 0,3; віддача 13 % — один
раз, тобто ймовірність дорівнює 0,1; віддача 18 % — двічі, ймовірність
дорівнює 0,2.

У загальному вигляді рівняння для визначення віддачі має такий вигляд:

Варіація вимірюється дисперсією (Д) — швидкістю коливання значень
можливих варіантів навколо середнього значення.

Дисперсія — це ступінь розкиду (розсіювання):

Якщо з дисперсії добути квадратний корінь, то одержимо так зване
стандартне відхилення. Що вище його значення, то ризикованішими є
розглянуте рішення та вся діяльність підприємства. Такі розрахунки можна
зробити для кожного рівня віддачі виходячи з уже відомих даних
економічної рентабельності. Приклад розрахунку дисперсії наводиться в
табл. 5.

Найнижчою (12 %) віддача була в 1983 р. Оскільки така віддача
спостерігалася тільки раз за 10 років, то ймовірність цього випадку
дорівнює 0,1. Ураховуючи, що середня віддача за 10 років дорівнює 17 %,
відхилення віддачі за 1983 р. від середнього значення становить 5 % (17
— 12). Загалом за 10 років дисперсія дорівнює 6,8, а стандартне
відхилення — 2,6 %. Це невисокий ступінь відхилення. Отже, наступного
року очікується (з достатньою вірогідністю) рентабельність 19,6 % (17 +
2,6).

Варто враховувати, що статистичний метод потребує великої кількості
вихідних даних, які не завжди має фінансовий менеджер. За відсутності
інформації прийнятнішим є експертний метод.

Експертний метод вимірювання підприємницького ризику ґрунтується на
узагальненні думок досвідчених підприємців або фахівців. При цьому
експерти мають доповнювати власні оцінки даними про ймовірність
виникнення різних розмірів втрат.

Можливе також комбінування статистичного й експертного методів, тобто
можна використовувати комбінований метод оцінювання ризику. Одним із
способів зменшення ризику підприємницької діяльності є диверсифікація
виробництва й інвестицій. Але при цьому потрібно вибрати таку комбінацію
видів діяльності, яка зменшила б ризик фінансового банкрутства
підприємства. Наприклад, на підприємстві залізобетонних виробів, що
спеціалізується на виробництві залізобетонних панелей для житлового
будівництва, потенційно можна організувати виробництво сталевих
конструкцій та дерев’яних виробів, тобто диверсифікувати його.

Доходи підприємства залежать від поведінки покупця на ринку, тому треба
проаналізувати попит на таку продукцію. З метою зниження ризику при
формуванні портфеля інвестицій переважно вибирають виробництво такої
продукції (послуг), коли в разі збільшення попиту на один вид продукції
попит на інший падає. Диверсифікація, як правило, зменшує сукупну
рентабельність на підприємстві, але при цьому знижує ризик різкого
зменшення прибутку.

Найважливішим завданням підприємства є оцінювання ефективності
запланованих капіталовкладень. У світовій практиці для її визначення
найчастіше застосовують такі методи розрахунку: часу окупності; чистої
поточної вартості; середнього прибутку; внутрішньої норми
рентабельності; індексу рентабельності. Розглянемо їх докладніше.

Метод розрахунку часу окупності ґрунтується на розрахунку строку
окупності, тобто зводиться до обчислення оборотного періоду, за який
інвестиції починають приносити прибуток.

Приклад. Нехай у проект А потрібно вкласти 600 млн грн, а у проект Б —
650 млн грн. Проект А за 5 років дасть дохід на суму 750 млн грн (270 +
200 + 120 + 90 + 70). За час експлуатації буде отримано прибуток 150 млн
грн (750 — 600). За прогнозами, проект вдасть дохід на суму 900 млн грн
(400 + 350 + 100 + 50), тобто за час експлуатації прибуток становитиме
250 млн грн (табл. 6).

Знаючи вартість, що буде одержана в майбутньому, і ставку відсотка,
можна визначити нинішню вартість майбутніх прибутків:

Нинішня вартість передбачуваної грошової суми в майбутньому буде тим
нижчою, чим вища ставка відсотка в банку і довший термін, необхід-ний
для її отримання.

Порівняємо нинішню вартість майбутніх прибутків від втілення проектів А
і Б (табл. 7).

З даних табл. 7 випливає, що кращим є проект Б. У загальному вигляді
чиста поточна вартість

ЧПВ = ПВ KB, де ПВ — поточна вартість прибутку,

KB — відплив коштів через капіталовкладення. Тоді

де Д t — очікуваний приплив коштів за період t (t = 1, 2,…, n); r —
від-дача, або рентабельність.

Отже, чиста поточна вартість — це різниця між сумою дисконтова-них
чистих грошових доходів та інвестиціями. Якщо чиста поточна вартість
позитивна, то інвестиції перспективні для підприємства. При цьому
вибирають проекти з вищою чистою поточною вартістю.

При використанні методу розрахунку середнього прибутку середній прибуток
визначається відношенням загального прибутку до середніх інвестицій за
період реалізації проекту. Вибирають проекти з найвищою рентабельністю
(табл. 8).

У розглядуваному прикладі проект Б передбачає вищий відсоток середнього
прибутку і тому кращий, якщо брати до уваги однаковий п’я-тирічний
період. Метод розрахунку середнього прибутку можна застосовувати для
порівняння різних інвестиційних проектів, але він необ’єктивний для
обчислення відсотків середнього прибутку. Цей метод не враховує також в
чистому вигляді нинішню вартість майбутнього прибутку.

За методом розрахунку внутрішньої норми рентабельності внутрішня ставка
віддачі визначається як ставка дисконту, що забезпечує рівність
нинішньої вартості чистого потоку прибутків від проекту і вар-тості суми
інвестицій:

Існує правило: якщо внутрішня норма рентабельності перевищує відсоткову
ставку дисконту або дорівнює їй, то інвестиції доцільні.

Програми інвестицій можуть виключати одна одну, якщо одну з них,
наприклад, через обмеження фінансових джерел не можна реалізувати. У
цьому разі програми класифікують за принципом привабливості для
інвестора.

Найефективнішими при виборі інвестицій вважаються метод розрахунку
чистої поточної вартості та метод розрахунку індексу рентабельності.
Індекс рентабельності оперує з такими самими змінними, що й чиста
поточна вартість, але комбінує їх по-іншому. Показник рентабельності
інвестицій визначається як відношення поточної вартості прибутку до
витрат на капіталовкладення:

Проте метод розрахунку часу окупності, хоча й має істотні недоліки, про
які йшлося, широко використовують на практиці. Це пов’язано, по-перше, з
його простотою, по-друге, з тим, що підприємство часто більшою мірою
інтересує строк окупності, оскільки за невизначеності умов
господарювання підприємство побоюється банкрутства. У перехідний період
до ринкової економіки цей метод є найприйнятнішим через високу
нестабільність економіки і недостатню підготовленість менеджерів. Однак
визначити найкращий варіант можна тільки на основі методу розрахунку
чистої поточної вартості.

Підприємство вибирає інвестиційний проект не ізольовано, а у
взаємозв’язку з існуючими видами діяльності та іншими проектами. Тому,
вибираючи той чи інший проект інвестицій, важливо знати ступінь зв’язку
між цими проектами або видами діяльності. Якщо одним з основних зав-дань
фінансового управління підприємством є забезпечення його вижи-вання,
тобто зменшення ризику в умовах різкого зниження прибутку, то

при формуванні структури підприємства потрібно забезпечити
диверсифікацію за збутом на ринку і за життєвим циклом продукції, яку
випускає підприємство. Загальною тенденцією через це є перехід до
ринкової економіки, від спеціалізації до диверсифікації.

Таким чином, основним способом зменшення ризику за ринкової економіки є
диверсифікація, але вона не може зменшити будь-якого ризику, адже на
підприємство істотно впливають процеси, що відбуваються в економіці в
цілому. Наприклад, якщо очікується криза або піднесення, змінюється
ставка банківського відсотка або приймається непередбачуване урядове
рішення, ризик за допомогою диверсифікації зменшити неможливо. Такий
ризик називається недиверсифікаційним, або несистематичним.

Під час вибору проекту інвестицій і формування портфеля важливо, щоб цей
проект узгоджувався з коротко- та довгостроковою стратегіями розвитку
підприємства.

Приклад. Часто підприємство, визначивши рентабельні проекти, які
відповідають його стратегії, стає перед проблемою: для їх реалізації не
вистачає фінансових коштів. У такому разі розраховують рентабельність
інвестицій з внутрішніх і зовнішніх джерел (табл. 9).

Підприємство, маючи тільки 1000 млн грн власних джерел фінансування
інвестицій, якщо не вдаватиметься до зовнішніх джерел фі-нансування,
віддасть перевагу проекту А, що обіцяє принести прибуток 400 млн грн.
Якщо ж підприємству вдасться одержати ще 500 млн грн на кожний проект,
то воно зможе фінансувати обидва проекти А і Б, інвестувавши на них по
500 млн грн власних і залучених коштів.

Прогнозований прибуток за інвестиціями на кожний проект зменшить-ся на
50 млн грн, що підуть на оплату відсотків за залучені кошти. Отже,
чистий прибуток за проектом А становитиме 350 млн грн, а за проектом Б—
250 млн грн. Сумарний прибуток підприємства дорівнюватиме 600 млн грн
(350 + 250). Це більше, ніж підприємство може одержати без залучення
додаткового капіталу. Порівняння рівня рентабельності інвестицій з
рівнем відсотка, що сплачується за залучення додаткових коштів, є
важливим принципом кваліфікованого менеджменту.

Якщо рівень прибутку на інвестиції перевищує рівень плати за залучений
капітал, зовнішнє фінансування доцільне.

Усі розглянуті методи і способи ефективного інвестування потрібні
фінансовому менеджеру для обгрунтованого впорядкування інвестиційного
кошторису і вибору на його основі портфеля інвестицій. Вибір
інвестиційного портфеля тісно пов’язаний з вибором джерел фінансування,
їх оцінюванням і вибором співвідношення власних і позикових коштів,
тобто з формуванням системи фінансових джерел.

Список використаної літератури

Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий
Світ, 2002.

Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в
Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.

Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.

Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. —
К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.

Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за
ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.

Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми
управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ.
бюл. — 1999. — № 2.

Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К: Знання, 1998.

Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток
економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.

Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика,
1993.—96 с.

Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений.
—К.:МЗУУП, 1994.

Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм
управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.

Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в
процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С.
22-36.

Шевчук В. Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.:
Будівельник, 1991. —112 с.

Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур’єр. — 1996. — № 62. —
2 квіт. — С. 5.

Щекин Г. В. К разработке концепции управления современным обществом //
Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.

ЩукінБ. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика,
1991. —349 с.

ЯкушинЛ. С. Строительство инвестиции//экономика стрва. —1991. — № 4. —
С. 59-62.

Похожие записи