Реферат на тему

Система органів управління економікою (Кабінет Міністрів і
підпорядковані йому органи).

Кабінет Міністрів України:

1)     забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність
України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;

2)     виконання Конституції і законів України, актів Президента
України;

3)     забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та
податкової політики;

4)     політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального
захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки
і природокористування;

5)     розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного,
науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

6)     забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;

7)     здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до
закону;

8)     розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує
виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету
України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

9)     організовує і забезпечує здійснення зовнішньо-економічної
діяльності України, митної справи.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі
здійснюють місцеві державні адміністрації. Особливості здійснення
виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими
законами України. Склад місцевих державних адміністрацій формують голови
місцевих державних a дміністрацій. Голови місцевих державних
адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади
Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень
відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України,
підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині
повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам
виконавчої влади вищого рівня.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать
Конституції та законам України, іншим актам законодавства України,
можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або
головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Обласна чи
районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої
державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає
рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи
обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від
складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку
голови місцевої державної адміністрації.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1)     виконання Конституції та законів України, актів Президента
України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2)     законність і правопорядок;

3)     додержання прав і свобод громадян;

4)     виконання державних і регіональних програм соціально-економічного
та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях
компактного проживання корінних народів і національних меншин, а також
програм їх національно-культурного розвитку;

5)     підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

6)     звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

7)     взаємодію з органами місцевого самоврядування;

8)     реалізацію інших наданих державою, а також делегованих
відповідними радами повноважень.

Закон України “Про місцеві державні адміністрації ” (9.04.99 р.)
визначає організацію , повноваження та порядок діяльності місцевих
державних адміністрацій.

Міські державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях,
районах, містах Києві та Севастополі. Їх структуру та склад визначають
голови місцевих державних адміністрацій, які призначаються на посаду
Президентом України за поданням КМУ на строк повноважень Президента
України.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах,
визначених Конституцією і законами України , належить вирішення питань :
1. забезпечення законності , охорони прав, свобод і законних інтересів
громадян; 2. соціально-економічного розвитку окремих територій; 3.
бюджету , фінансів і обліку; 4. управління майном , приватизацї і
підприємництва; 5. промисловості , сільського господарства, будівництва,
транспорту і зв’ язку ; 6. науки , освіти, культури, охорони здоров’ я ,
фізкультури і спорту, сім’ ї , жінок, молоді і неповнолітніх;
7.використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 8.
зовнішньоекономічної діяльності; 9. оборонної роботи та мобілізаційної
підготовки ; 10.соціального захисту , зайнятості населення, праці і
зарплати. Окремі статті Закону деталізують повноваження місцевих
адміністрацій у перелічених вище галузях.

Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних територіях
державий контроль за : 1.збереженням і раціональним використанням
державного майна ; 2.станом фінансової дисципліни , обліку та звітності
, виконанням державних контрактів та зобов ’ язань перед бюджетом ,
належним і своєчасним відшкодуванням шкоди , заподіянної державі ;
3.використанням та охороною земель , лісів, надр, води, атмосферного
повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів;
4.охороною пам ’ яток історії та культури ,збереженням житлового фонду;
5.додержанням вимог, пов ’ язаних з її якістю та сертифікацією ;
6.додержанням санітарних та ветеринарних правил , збиранням ,
утилізацією та захороненням промислових, побутових та інших відходів ,
додержанням правил благоустрою; 7.додержанням архітектурно-будівельних
норм, правил і стандартів; 8.додержанням правил торгівлі, побутового,
транспортного, комунального обслуговування,законодавства про захист
споживачів; 9.додержанням законодавства з питань науки, мови , реклами,
освіти, культури, охорони здоров’ я , материнства і дитинства, сім’ ї ,
молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної
культури і спорту; 10.охороною праці та своєчасною і не нижче
визначеного державою мінімального розміру оплатою праці; 11.додержанням
громадського порядку , правил технічної експлуатації транспорту та
дорожнього руху; 12.додержанням законодавства про державну таємницю та
інформацію.

Закон України “ П ро державну службу” (16 . 12.93 р.) визначає загальні
засади діяльності, а також статус державних службовців , які працюють
у державних органах та їх апараті.

Органом управління державною службою в державних органах та їх апараті
є Головне управління державної служби при КМУ. Міжвідомчим дорадчим
органом є Координаційна рада з питань державної служби в державних
органах.

Встановлюються ранги державних службовців : першої категоріі – від 3 до
1 ранга , другої – від 5 до 3 , третьої – 7-5 ранг , четвертої – 9-7 , п
’ ятої – 11-9 , шостої – 11-13 , сьомої (найнижчої) – 15-13 ранг.

Особа, яка претендує на посаду 3-7 категорії , подає за місцем
майбутньої служби відомості про доходи та зобов ’ язання фінансового
характеру , в т.ч. за кордоном , щодо себе і членів своєї сім ’ ї. Особа
, яка претендує на зайняття посади службовця 1 та 2 категорій, повинна
подати також відомості про належні їй та членам її сім’ ї нерухоме та
цінне рухоме майно , вклади в банках та цінні папери.

Державний службовець не має права : 1.займатись підприємницькою
діяльністю безпосередньо чи через посередників , або бути повіренним
третіх осіб у справах державного органу , де він працює , а також
виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької,
творчої діяльності, а також медичної практики); 2.сприяти,
використовуючи своє службове становище , фізичним та юридичним особам у
здійсненні ними підприємницької діяльності з метою одержання за це
винагороди у грошовому чи іншому вигляді , послуг, пільг ; 3.самостійно
або через представника входити до складу керівних органів підприємств,
господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’ єднань ,
кооперативів, що здійснюють підприємницьку дільність; 4.приймати
подарунки чи послуги від фізичних або юридичних осіб у зв ’язку із своєю
службовою діяльністю.

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші
дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Закон України “Про державну виконавчу службу ” (24.03.98 р.)
встановлює, що завданням державної виконавчої служби є своєчасне , повне
і неупереджене примусове виконання ріень , передбачених законом.

Органами державної виконавчої служби є : Департамент державної
виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділи в областях ,
районах ,містах, районах міст.

Державний виконавець під час виконання службових обов’ язків носить
форменний одяг і перебуває під захистом закону.

Образа державного виконавця , опір, погроза, насильство та інші дії,
які перешкоджають виконанню покладених на нього обов’ язків , тягнуть за
собою встановлену законом відповідальність.

Підготовка планів, аналіз стану економіки, контроль за виконанням планів
вимагають відповідних статистичних даних. Організація статистики в
Україні визначається Законом України “Про державну статистику”, який
прийнятий 17.09.1992 р.

Головні завдання державної статистики: збирання, розробка, узагальнення
та всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що відбуваються
в економічному та соціальному житті України та її регіонів; розробка і
впровадження статистичної методології, яка базується на результатах
наукових досліджень, міжнародних стандартах та рекомендаціях;
забезпечення достовірності, об ( єктивності, оперативності, стабільності
та цілісності статистичної інформації; забезпечення доступності,
гласності і відкритості зведених статистичних даних в межах чинного
законодавства.

Державну статистику в Україні здійснюють Держкомстат (раніше —
Міністерство статистики), органи державної статистики в областях,
районах і містах. Крім того, державною статистикою займаються
міністерства і відомства, інші юридичні особи згідно затверджених форм
державної статистичної звітності. Обсяг відомчої статистики визначається
відомствами самостійно за погодженням з органами державної статистики.

Статистичні дані подаються в строк і за формами, затвердженими органами
державної статистики. Громадські організації, інші юридичні особи
отримують статистичну інформацію на платній основі при дотриманні
державної та комерційної таємниці. Зібрані дані про громадян можуть бути
використані тільки знеособлено чи у зведеному вигляді, а щодо юридичних
осіб — із збереженням державної та комерційної таємниці. Використання
статистичних даних засобами масової інформації, в наукових працях тощо,
можливе тільки з посиланням на їх джерело.

Органи державної статистики мають право:

— вивчати стан первинного обліку і статистичної звітності, перевіряти
достовірність статистичних даних на об ( єктах, що входять у сферу
застосування Закону “Про державну статистику”; службові особи органів
державної статистики мають право відвідувати згідно з діючим порядком об
( єкти, що перевіряються;

— у разі виявлення приписок та інших перекручених звітних даних вносити
виправлення до статистичної звітності і вимагати відповідних виправлень
в первинному та бухгалтерському обліку, інших взаємопов ( язаних
показниках;

— вносити пропозиції щодо притягнення службових осіб та осіб, які
займаються підприємницькою діяльністю, винних у порушенні вимог цього
Закону, до відповідальності;

— відповідно до чинного законодавства накладати штрафи на службових осіб
та осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, за порушення правил
обліку та статистики.

Організація державної системи стандартизації і сертифікації визначається
Декретом Кабміну України “Про стандартизацію і сертифікацію”.

Державні стандарти України містять обов ( язкові та рекомендовані
вимоги. Обов ( язкові вимоги підлягають безумовному виконанню. До них
належать: 1. вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров
( я і майна громадян, їх сумісність і взаємозамінність, охорону
навколишнього середовища, і вимоги до методів випробовувань цих
показників; 2. вимоги техніки безпеки і гігієни праці з посиланням на
відповідні санітарні норми і правила; 3. метрологічні норми, правила,
вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань;
4. положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення,
виготовлення, експлуатації (застосування) продукції.

Рекомендовані вимоги державних стандартів підлягають безумовному
виконанню, якщо: це передбачено чинними актами законодавства; ці вимоги
включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку
продукції; виробником (постачальником) продукції зроблено заявку про
відповідність продукції цим стандартам.

Нормативні документи з стандартизації поділяються на: 1. державні
стандарти; 2. галузеві стандарти; 3. стандарти науково-технічних
товариств і спілок; 4. стандарти підприємств. Міжнародні, регіональні та
національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до
її міжнародних договорів. Як державні стандарти України використовуються
також міжнародні стандарти, передбачені Угодою про проведення погодженої
політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації, підписаною
в Москві 13.03.1992 р.

Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов ( язкову та
добровільну. Вона проводиться з метою: запобігти реалізації продукції,
небезпечної для життя, здоров ( я і майна громадян та навколишнього
природного середовища; сприяння споживачеві в компетентному виборі
продукції; створення умов для участі суб ( єктів підприємницької
діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному
співробітництві та міжнародній торгівлі.

Під час проведення сертифікації та в разі позитивного рішення органу з
сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати
продукцію спеціальним знаком відповідності. Форма його, розміри та
технічні вимоги визначаються державним стандартом. Знак відповідності не
може бути застосований, якщо порушено правила його використання.

Виробники, постачальники, виконавці, продавці продукції, яка підлягає
обов ( язковій сертифікації та реалізується на території України, зобов
( язані:

— провести у встановлені терміни і встановленому порядку сертифікацію
продукції;

— забезпечувати виготовлення продукції згідно з вимогами нормативного
документа, на відповідність якому вона сертифікована;

— реалізувати продукцію виключно за наявності сертифіката;

— припиняти або зупиняти реалізацію продукції, якщо виявлено, що вона
не відповідає вимогам нормативного документа, на відповідність якому
вона сертифікована, або якщо термін дії сертифіката закінчився, або дія
сертифіката припинена чи зупинена рішенням органу сертифікації.

Державну систему стандартизації та сертифікації створює Комітет з питань
стандартизації, метрології та сертифікації (раніше — Державний Комітет
України по стандартизації, метрології та сертифікації).

Правові основи забезпечення єдності вимірювань в країні визначає Закон
“Про метрологію і метрологічну службу”. Державна метрологічна служба
спрямована на: реалізацію єдиної технічної політики в галузі метрології;
захист громадян і національної економіки від наслідків недостовірних
результатів вимірювань; економію всіх видів матеріальних ресурсів;
підвищення рівня фундаментальних досліджень та наукових розробок;
забезпечення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції;
створення науково-технічних, нормативних та організаційних основ
забезпечення єдності вимірювань в державі.

Метрологія — наука про вимірювання, яка включає як теоретичні, так і
практичні аспекти вимірювань у всіх галузях науки і техніки.

Вимірювання — відображення фізичних величин їхніми значеннями за
допомогою експерименту та обчислень із застосуванням спеціальних
технічних засобів.

Єдність вимірювань — стан вимірювань, за якого їхні результати
виражаються в узаконених одиницях вимірювань, а похибки вимірювань
відомі та із заданою ймовірністю не виходять за встановлені межі.

В Україні застосовуються одиниці вимірювань Міжнародної системи одиниць,
прийняті Генеральною конференцією з мір та ваг і рекомендовані
Міжнародною організацією законодавчої метрології.

Еталон — засіб вимірювальної техніки, що забезпечує відтворення і (чи)
зберігання одиниці вимірювань одного чи декількох значень, а також
передачу розміру цієї одиниці іншим засобам вимірювальної техніки.

Державний еталон — офіційно затверджений еталон. Робочий еталон —
еталон, призначений для перевірки чи калібрування засобів вимірювальної
техніки. Вихідний еталон — еталон, який має найвищі метрологічні
властивості серед еталонів, що є на підприємстві чи організації.

В Державну метрологічну службу входять: Державна служба єдиного часу та
еталонних частот, Державна служба стандартних зразків складу та
властивостей речовин та матеріалів, Державна служба стандартних
довідкових даних про фізичні сталі та властивості речовин і матеріалів,
а також Державні наукові метрологічні центри, що належать Комітету по
стандартах.

Відтворення та зберігання одиниць вимірювань з метою передачі їхніх
розмірів засобам вимірювальної техніки, які застосовуються на території
України, забезпечується державними стандартами, які перебувають в
віданні Комітету по стандартизації.

Засоби вимірювальної техніки, на які не поширюється державний
метрологічний нагляд, дозволяється випускати з виробництва лише за
умови, якщо вони пройшли калібрування або метрологічну атестацію.

Державний метрологічний контроль і нагляд. Об ( єктами його є засоби
вимірювальної техніки, методики виконання вимірювань, кількість
фасованого товару в упаковках.

До нього належать: державні випробування засобів вимірювальної техніки і
затвердження їх типів; державна метрологічна атестація засобів
вимірювальної техніки; повірка засобів вимірювальної техніки;
акредитація на право проведення державних випробувань, повірки і
калібрування засобів вимірювальної техніки, проведення вимірювань та
атестації методик виконання вимірювань.

Перелік засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації і
підлягають повірці, складається їх користувачем і подається до
територіального органу Комстандарту. Повірка здійснюється службовими
особами територіальних органів Комстандарту — державними повірниками.

Державний метрологічний нагляд здійснюють державні інспектори з
метрологічного нагляду. Вони мають право: 1. безперешкодно, з пред (
явленням службового посвідчення, відвідувати підприємства та організації
з додержанням встановленого у них порядку і режиму роботи; 2. перевіряти
їх діяльність щодо додержання Закону “Про метрологію та метрологічну
діяльність” і нормативних документів з метрології, використовувати при
цьому їх технічні засоби та залучати до перевірок їх працівників; 3.
направляти на інспекційну перевірку засоби вимірювальної техніки; 4.
перевіряти кількість фасованого товару в упаковках під час його
фасування та продажу; 5. забороняти реалізацію партій фасованого товару,
виконання робіт, пов ( язаних з вимірюваннями, якщо ці вимірювання не
забезпечують достовірних результатів; 6. забороняти застосування, випуск
з виробництва, ремонту та в продаж і видачу на прокат засобів
вимірювальної техніки; 7. анульовувати результати повірки засобів
вимірювальної техніки; 8. давати приписи і встановлювати терміни
усунення порушень метрологічних норм і правил.

Закон України “Про державний матеріальний резерв” (прийнятий 24.01
1997р.) визначає, що до складу державного резерву входять:

1. мобілізаційний резерв — запаси матеріально-технічних та сировинних
ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва
військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та
майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню
залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів,
аеропортів, ліній та споруд зв ( язку, газо- і нафтопродуктопроводів,
систем енерго- та водопостачання для організацій безперебійної роботи
промисловості, транспорту і зв ( язку, подання медичної допомоги;

2. запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для
забезпечення стратегічних потреб держави;

3. запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових
робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та для
виконання інших заходів, передбачених законодавством.

Державний резерв призначається для: забезпечення потреб України в
особливий період; подання гуманітарної допомоги; забезпечення
першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
надання державної підтримки окремим галузям народного господарства,
підприємствам, установам та організаціям з метою стабілізації економіки
у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і
паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції
між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку.

“Положення про Державний комітет України по матеріальних резервах”
(Держкомрезерв України) .Основними завданнями Держкомрезерву України є:

— організація формування, зберігання та обслуговування державного
резерву, ведення його обліку, здійснення закупівель, освіження
(поновлення) матеріальних цінностей, контроль за наявністю, рухом та
проведенням операцій з матеріальними цінностями державного резерву,
управління державним резервом, підприємствами, установами та
організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України
(далі — система державного резерву);

— методологічне, методичне та нормативне забезпечення проведення роботи
з формування, накопичення, збереження і відпуску матеріальних цінностей
державного резерву;

— організація наукових досліджень з питань довготривалого зберігання
матеріальних цінностей з державного резерву;

— планування та організація мобілізаційної підготовки системи державного
резерву, забезпечення переведення її з мирного на воєнний стан і сталого
функціонування в особливий період;

— організація будівництва, ремонту та обслуговування об ( єктів
виробничого і соціально-культурного призначення системи державного
резерву.

Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”
(26.01.93 р.). Головним завданням контрольно-ревізійної служби (КРС) є:
здійсненя державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних
цінностей, їх збереження , станом і достовірністю бухгалтерського обліку
і звітності міністерств , відомств , держкомітетів , державних фондів ,
бюджетних установ , а також на підприємствах і в організаціях , які
отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів ,
розроблення пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та
запобігання їм в подальшому.

Державний контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок.

Ревізія – метод документального контролю за фінансово-господарською
діяльністю підприємства , установи , організації , дотриманням
законодавства з фінансових питань , достовірністю обліку , спосіб
документального викриття недостачі , розтрат , привласнення та крадіжок
коштів і матеріальних цінностей , попередження фінансових зловживань. За
наслідками ревізії складається акт.

Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок
фінансово-господарської діяльності підприємства , установи , організації
, або їх підрозділів.

Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

К онтрольно-ревізійні управління на місцях підпорядковуються Головному
контрольно-ревізійному управлінню України, яке діє при Міністерстві
фінансів.

За ініціативою державної КРС ревізія або перевірка підприємства ,
установи , організації може проводитись не частіше одного разу на рік.
Ревізію або перевірку за дорученням правоохоронних органів може бути
проведено в будь-який час.

Похожие записи