Реферат на тему:

Методологічний підхід до оцінки інвестиційного потенціалу

В економіці індустріального суспільства економічне зростання
забезпечувалось використанням матеріальних, фінансових, трудових і
природних ресурсів. Політико-економічною основою інвестиційного процесу
була власність на засоби виробництва. За цих параметрів природні
ресурси, що застосовувались у процесі інвестування економіки, постійно
зменшувалися і не відновлювалися, що зумовило появу економічної теорії,
основними складовими елементами якої є безмежні людські потреби та
обмежені ресурси для їх задоволення. Розв’язання протиріччя між
необмеженими людськими потребами та обмеженими ресурсами потребує цілого
арсеналу ринкових засобів та інструментів державного регулювання, який
постійно удосконалюється. Якісно новим явищем, що визначає характер
інформаційно-інтелектуальної економіки, створює його основу, є
структурний ресурс. Реалізується структурний ресурс у відносинах між
виробниками і споживачами (споживчий ресурс), де довіра виступає основою
стосунків між людьми [1, с.35].

Складовими структурного ресурсу є алгоритми, програмне забезпечення,
засоби комунікації, торговельні марки, патенти тощо. Від структурного
ресурсу залежить ефективність використання всіх ресурсів компанії,
організації, всього суспільства, тобто він практично відіграє роль
основної ланки. Алгоритм структурного ресурсу вимагає розробки таких
етапів: постановки завдання; розроблення цілей, прогнозування майбутніх
результатів; передбачення можливих проблем; конкретизації повноважень
суб’єктів та характеристики об’єктів; встановлення принципів;
розроблення стратегії і тактики; механізму вимірювання та оцінки
ефективності, механізму гарантій досягнення поставлених цілей.

Аналіз трансформації інвестиційних ресурсів в епоху зародження
інтелектуально-інформаційної економіки засвідчив, що в суспільному
виробництві відбувається поступовий перехід до застосування
відтворюваних ресурсів в інвестиційному процесі, які усувають протиріччя
минулої епохи між безмежними потребами людини та обмеженими ресурсами
для їх задоволення.

У науковій соціально-економічній літературі термін «ресурси»
застосовують частіше як синонім «потенціалу», що призводить до надання
природним факторам властивостей, які можливі тільки при функціонуванні
людського суспільства [2, с.130-134].

В економічній енциклопедії подається таке визначення потенціалу; «наявні
в економічного суб’єкта ресурси, їх оптимальна структура та вміння
раціонально використати їх для досягнення поставленої мети» [3, с. 12].
Зазначимо, що в енциклопедії дана характеристика виробничого,
експортного, інтелектуального, інформаційного і природного потенціалів,
але немає визначення інвестиційного потенціалу.

Метою статті є дослідження і оцінка поняття “інвестиційного потенціалу”.

Однією з головних складових сукупного потенціалу є економічний
потенціал. Проблема дослідження економічного потенціалу є складною,
комплексною і знаходиться в стані формування, постійного вдосконалення
та подальшого розвитку. Незважаючи на проведення активних наукових
пошуків, вона залишається неповністю вирішеною, що потребує подальших
досліджень. Аналіз накопиченого теоретичного матеріалу по зазначеній
проблемі показів, що більшість сучасних публікацій містять різні підходи
до визначення поняття «потенціал», його сутності і складу, відзначають
важливість його вивчення [4-6].

Вітчизняними та зарубіжними вченими здійснюються спроби оцінити
загальний потенціал підприємства [7], кадровий потенціал [8, 9],
виробничий [10], невиробничий [11], маркетинговий [12], інноваційний
[13], фінансовий [14].

Однак ніхто з дослідників не розробив методологічний підхід до
визначення інвестиційного потенціалу як на рівні країни, так і
підприємства. Для вирішення цієї проблеми введемо поняття «інвестиційний
потенціал країни», «інвестиційний потенціал суб’єкта господарської
діяльності», «інвестиційний фінансовий потенціал суб’єкта господарської
діяльності».

Інвестиційний потенціал – це базова фундаментальна основа стійкого
розвитку національної економіки. Національний інвестиційний потенціал
визначається наявністю інвестиційних ресурсів для здійснення реальних і
фінансових інвестицій, які матеріалізуються у новостворюваних факторах
суспільного виробництва та суспільній інфраструктурі.

На нашу думку, інвестиційний потенціал країни – це сукупна спроможність
суспільства здійснювати довгострокові вкладення накопиченого капіталу в
розвиток економіки країни. У межах держави – це валові заощадження у
ВВП, створеному за рік, з відрахуванням поточного і особистого
споживання. Формально це виражається таким чином:

ВЗ = ВВП – ПС, (1)

де ВЗ – валові заощадження;

ВВП – валовий внутрішній продукт;

ПС – поточне кінцеве споживання (державне і особисте).

Оцінка інвестиційного потенціалу країни дає можливість визначити масштаб
інвестиційної програми і потреби у внутрішніх запозиченнях для її
здійснення. Для формування інвестиційної політики і вживання заходів для
її активізації доцільно використати наступне рівняння інвестиційного
балансу:

МІП = ІП + ОЗР, (2)

де МІП – масштаб інвестиційної програми;

ІП – величина інвестиційного потенціалу;

ОЗР – обсяг необхідних запозичених ресурсів.

Це рівняння прийнятне на корпоративному та загальнонаціональному рівнях
при плануванні оптимальних програм інвестицій і запозичень (внутрішніх і
зовнішніх), а також рівня податків, які суттєво на них впливають.

Інвестиційний потенціал суб’єкта господарської діяльності – це
сукупність накопичених у результаті господарської діяльності власних
ресурсів, які можуть бути використані для інвестицій без порушення
поточної роботи.

Інвестиційний потенціал суб’єкта господарської діяльності включає
інвестиційний фінансовий і інвестиційний нефінансовий потенціали:

ІП = ІФП + ІНФП, (3)

де ІФП – заощадження фінансового ресурсу у вигляді грошей та ліквідних
цінних паперів, які можуть використовуватися для інвестицій без
порушення поточної діяльності;

ІНФП – майно підприємств, яке може бути використане для інвестиційної
діяльності, а також надровий потенціал.

З метою структуризації інвестиційного потенціалу суб’єкта господарської
діяльності необхідно виділити його два компоненти: поточний
інвестиційний потенціал і накопичений інвестиційний потенціал.

Поточний інвестиційний потенціал – створені або здобуті ресурси за
останній рік господарської діяльності та оцінювані на підставі звітності
господарюючого суб’єкта.

Накопичений інвестиційний потенціал – сукупність ресурсів, створених і
здобутих за попередній період господарської діяльності, але не
використаних до моменту оцінки інвестиційного потенціалу.

Під час підготовки до реалізації великомасштабних інвестиційних проектів
підприємство може протягом декількох років акумулювати грошові ресурси
для їх фінансування (особливо, якщо можливості залучення зовнішніх
ресурсів обтяжливі). Тоді інвестиційний фінансовий потенціал (рис. 1)
буде визначатися за наступною формулою:

ІФП = ПІФП + ФР, (4)

де ПІФП – поточний інвестиційний фінансовий потенціал, тобто сукупність
фінансових ресурсів, мобілізованих у результаті господарської діяльності
(як правило, за фінансовий рік, у межах якого планується діяльність
компанії);

ФР – фінансові резерви, накопичені за попередні періоди (по відношенню
до останнього повного періоду) господарської діяльності, які є різними
резервними фондами у формі грошових коштів на банківських рахунках, а
також ліквідних цінних паперів.

Рис.1. Структура інвестиційного фінансового потенціалу

господарської діяльності

Фінансові резерви підприємств з точки зору їх ролі у забезпеченні
інвестицій можуть бути поділені на три основні категорії:

цільові фінансові резерви (тобто призначені виключно для фінансування
інвестицій у формі капітальних вкладень);

фінансові резерви, які однозначно не можуть бути використані для
капіталовкладень;

фінансові активи без чіткої цільової спрямованості і з різним рівнем
ліквідності. Можливо, в умовах України саме третій вид є найбільш
важливим елементом фінансових резервів.

Використавши бухгалтерські дані, можна встановити поточний інвестиційний
фінансовий потенціал в галузі і особливо компанії як максимально можливу
частку амортизаційних відрахувань і прибутку останнього повного року
господарської діяльності, яку можна використати для фінансування
капітальних вкладень:

ПІФП = АП + ПП, (5)

де  АП – амортизаційний потенціал (теоретично повинен становити 100%
амортизаційних відрахувань);

 ПП – потенціал прибутку (максимально можлива сума прибутку, яку можна
витратити для фінансування капітальних вкладень без порушення поточної
господарської діяльності).

У табл. 1 подані розрахунки поточного інвестиційного потенціалу України
і ступінь його використання за 1996-2002 роки. У 2002 році в порівнянні
з 1996 роком поточний інвестиційний потенціал України збільшився на 7,76
відсотка, але ступінь його використання за цей же період зменшився на
17,75 відсотка, що спростовує уявлення про брак коштів для інвестування.
Наявність нереалізованого інвестиційного потенціалу вимагає пошуку
ефективних шляхів його реалізації.

Якщо у 1996 році норма валового заощадження майже дорівнювала нормі
валового нагромадження (відповідно 19,98% і 20,72%) і співвідношення між
ними становило 96,4 відсотка, то у 2002 році картина різко змінилася:
норма валового заощадження в 1,4 рази була більшою за норму валового
нагромадження (табл. 2). Отже, проблема полягає не в тому, як знайти
ресурси для інвестування, а в тім, як трансформувати їх в інвестиційні
ресурси.

Виходячи з методологічного посилання, що інвестиційний потенціал є
відображенням взаємодії наявних ресурсів та невикористаних можливостей,
які формують його єдину сутність, актуальною стає проблема пошуку
рішень, пов’язаних із розробленням механізму вивільнення інвестиційного
потенціалу.

Таблиця 1. — Поточний інвестиційний потенціал України і ступінь його
використання за 1996-2002 роки

100) 77,11 70,81 71,09 59,79 56,40 62,34 59,36

Таблиця 2. — Норми валового заощадження і валового накопичення у
1996-2002 роках

100) 96,42 94,60 97,70 116,76 125,34 129,96 144,71

Динамізм інвестиційних ресурсів безпосередньо зумовлює динамічний
характер інвестиційного потенціалу. Завдання полягає у виявленні всіх
можливостей ефективного використання інвестиційних ресурсів. У цілому
обсяг інвестиційних ресурсів держави залежить від ВВП, його внутрішньої
структури і динаміки. Ці показники є вирішальними для формування
інвестиційного потенціалу країни.

Інвестиційний потенціал країни залежить переважно від стану валових
заощаджень. Значна частина коштів підприємств різними шляхами
відтягається з виробничої сфери і спрямовується на поточне приватне
споживання, накопичується на рахунках населення. Досить порівняти
показники прибутку основних галузей промисловості й у цілому грошові
доходи населення, доходи від підприємницької діяльності, реальну
купівельну спроможність. Вони замість руху в одному напрямку нерідко
мають протилежну динаміку.

Це дає підстави зробити висновок, що інвестиційний потенціал країни не
втрачений і, в свою чергу, потребує формування ефективного механізму,
здатного спрямувати ці кошти на потреби виробництва, запобігти їхньому
перекачуванню з виробничих галузей у сферу власного споживання та
спекулятивного обігу.

Методичний аналіз джерел розблокування інвестиційного потенціалу
передбачає обґрунтування механізмів мобілізації та трансформації цих
джерел у інвестиційні ресурси.

Основними шляхами цього є:

— стимулювання відродження джерел утворення інвестиційних ресурсів на
мікрорівні;

— зменшення податкового тиску на виробництво;

— зміна політики доходів у державі з метою залучення до
інноваційно-інвестиційних процесів населення як масового інвестора;

— відновлення довгострокового банківського кредитування.

Оцінка інвестиційного потенціалу в Україні свідчить, що для активізації
інвестиційного діяльності треба створити необхідні умови для залучення
як внутрішніх, так і іноземних інвестицій, що і буде предметом
подальшого дослідження.

Література:

Марчук Є.К. Україна: нова парадигма поступу. – К.: Аваллон, 2001. – 216
с.

Мартиненко В. До питання про визначення інвестиційного потенціалу
економіки України // Зб. наук. праць УАДУ. – 2000. – Вип. 2. – Ч.IV. –
516 с.

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3 / Ред. кол.: С.В. Мочерний
(відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 952 с.

Грюнінг Р. Методи и средства стратегического планирования на фирме //
Проблемы теории и практики управления. – 1993. — № 3. – С. 23–26.

Євдокімов Ф.І., Мізіна О.В. Дослідження категорії «економічний потенціал
промислового підприємства» // Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна
Випуск 75. – Донецьк, ДонНТУ, 2004. – С. 54–59.

Ревуцкий Л.Д. Потенциал и стоимость предприятия. –

М.: Перспектива, 1997. – 274 с.

Ареф’єва О., Коренков О. Методичний підхід до визначення резервів
загального потенціалу розвитку підприємств та управління ним //
Економіст. – 2003. № 9. – С. 45–47.

Бауліна Т.В. Інтелектуальний потенціал як головний фактор управління
змінами на підприємстві // Економіка і управління. – 2002. – № 1. –
С. 67-73.

Иванов Н.А., Одегов Ю.Г., Андреев К.Л. Трудовой потенциал промышленного
предприятия. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1988. – 215 с.

Щелкунов В.І. Виробничий потенціал України. Стратегія формування та
використання. – К.: Наукова думка, 1999. – 238 с.

Самоукин А.И. Потенциал нематериального производства. –

М.: Знание, 1991. – 214 с.

Попов Е.В. Потенциал маркетингового предприятия // Маркетинг в России и
за рубежом. – 1999. № 5. – С. 26–33.

Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного
розвитку підприємств України. – К.: Знання, 1999. – 514 с.

Онишко С.В. Фінансовий потенціал інноваційного розвитку економіки
України // Фінанси України. – 2003. № 6. – С. 67–74.

Показники граф 1, 2, 3 складено за даними Держкомстату України,
показники граф 4, 5 – розрахунки автора.

Показники граф 1,2, 4 складено за даними Держкомстату України,
показники граф 3,5,6 – розрахунки автора.

PAGE 3

PAGE

PAGE 3

PAGE 5

PAGE 9

PAGE 74

Інвестиційний фінансовий потенціал

Фінансові резерви

Поточний інвестиційний фінансовий потенціал

Цільові інвестиційні резерви

Нецільові резерви

Амортизаційні відрахування

Прибуток

Похожие записи