Тема: МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

Система методів ДРЕ

Теорія державного регулювання економіки проголошує необхідність
системного підходу до вибору засобів та методів впливу держави на
суб’єктів економічних відносин. Регулюванню підлягають складні процеси
життєдіяльності суспільства, на які нездатні ефективно впливати окремі
важелі або будь-які вибіркові, незбалансовані їх комбінації.
Результативність державного регулювання зростає, якщо ці важелі
застосовуються не випадково чи під тиском груп спеціальних інтересів і
кон’юнктури, а системно, виходячи з довгострокових цілей і поточних
завдань соціально-економічного розвитку.

Системний підхід передбачає інтеграцію в цілісну систему, по-перше,
елементів, що формують стратегію соціально-економічного розвитку,
по-друге, елементів, що утворюють підсистему регуляторів.

Стратегія соціально-економічного розвитку формується через
макроекономічне прогнозування (передбачення можливого стану об’єктів у
майбутньому і визначення альтернатив розвитку), макроекономічне
планування (визначення цілей і пріоритетів розвитку та заходів,
спрямованих на досягнення цілей) і державне програмно-цільове планування
(визначення найбільш актуальних соціально-економічних проблем і заходів
для розв’язання цих проблем).

Стратегічні орієнтири й конкретні умови соціально-економічного розвитку,
пов’язані зі змінами кон’юнктури на ринку, обумовлюють використання
цілого арсеналу методів ДРЕ.

Методи державного регулювання економіки — це способи впливу держави на
сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор
економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування
відповідно до напрямків державної економічної політики. Кожен метод
ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів,
важелів).

Методи ДРЕ класифікуються за двома ознаками: за формами впливу та
засобами впливу. За формами впливу методи ДРЕ поділяють на дві групи:
методи прямого та непрямого впливу. Залежно від засобів впливу виділяють
правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи.

Прямі та непрямі методи ДРЕ

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів
ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів
адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність
суб’єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу.
Останні спрямовано на регулювання темпів зростання та структури
економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів
діяльності суспільного сектору економіки та ін.

Беручи загалом, можна сказати, що основними інструментами прямого
державного регулювання є: нормативно-правові акти, макроекономічні плани
та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано
встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати,
ліміти і т. д.

Методи непрямого регулювання — це методи, які регламентують поведінку
суб’єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного
економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі
напрямку. Опосередковане регулювання — це вплив на економічні інтереси.
Держава втілює в життя свої рішення на підставі мотивації. У даному
контексті мотивація — це процес спонукання суб’єктів ринку до діяльності
в напрямку державних пріоритетів.

До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскальної,
бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної,
інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методи
морального переконування.

Правове регулювання економіки

Правове регулювання — це діяльність держави щодо встановлення
обов’язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки
суб’єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком
громадської свідомості та силою державної влади. Водночас юридичні норми
мають бути зрозумілими людям, належно обґрунтованими, системно
організованими і придатними для практичної реалізації.

Правове регулювання економіки має свій предмет, оскільки пов’язане з
юридичним визначенням засобів, інструментів і процедур реалізації
державної влади. Предметом правового регулювання економіки є:

• відносини між державою (державними органами) і суспільством,
громадянами, суб’єктами господарської діяльності;

• відносини «всередині» держави, між її органами з приводу розподілу
повноважень, визначення їхнього правового статусу;

• відносини між суб’єктами господарської діяльності (виробник —
посередник, замовник — підрядчик, боржник — кредитор, власник — орендар
і т. ін.);

• економічні відносини між людьми, залученими в державно-управлінські
процеси як з приводу професійного виконання обов’язків державних
службовців, так і з причин звернення в державні органи для вирішення
будь-яких власних проблем.

Стрижнем правового регулювання є розробка та юридичне закріплення норм
(правил) поведінки суб’єктів економічних відносин. Традиційно в кожній
нормі виокремлюють три основні елементи: гіпотезу, диспозицію й санкцію.
Гіпотеза — це такий елемент норми, в якому зазначаються умови,
обставини, ситуації у сфері економічних відносин, з настанням яких норма
набирає чинності. Диспозиція — частина норми, яка визначає права або
обов’язки учасників відносин. Санкція — це та частина норми, яка
передбачає заходи адміністративно-правового примусу в разі невиконання
обов’язків учасниками економічних відносин.

Якість правового регулювання залежить від того, як законодавчі органи
формують юридичні норми. Основними вимогами , до різних форм правового
регулювання є: своєчасність, стабільність, повнота, внутрішня
узгодженість.

Основними формами правового регулювання економіки в Україні є:
Конституція та закони України; укази й розпорядження Президента України;
постанови та інші акти Верховної Ради, постанови й розпорядження
Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти центральних органів
(міністерств, відомств); нормативні акти місцевих державних
адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються:

• права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод;
основні обов’язки громадянина;

• засади використання природних ресурсів, виключної (морської)
економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору,
організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;

• основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення,
засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства,
материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони
здоров’я; екологічної безпеки;

• правовий режим власності;

• правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми
антимонопольного регулювання;

• засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної
справи;

• засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

• організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної
служби, організації державної статистики та інформатики і т. д.

Виключно законами України визначаються: Державний бюджет України і
бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади
створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та
інвестиційного ринків;

статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території
України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і
зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх
види і типи; порядок утворення і функціонування вільних та інших
спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний
від загального.

Адміністративні методи ДРЕ

Адміністративні методи ДРЕ — це інструменти прямого впливу держави на
діяльність суб’єктів ринку. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу
або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх
обов’язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень);
безальтернативний вибір способів розв’язування завдань, варіанта
поведінки; обов’язковість виконання наказів, розпоряджень;
відповідальність суб’єктів господарювання за ухиляння від виконання
наказів.

Іноді адміністративні методи асоціюють з поняттям «адміністрування», хоч
вони мають різний зміст. Адміністрування характеризує політичний режим,
стиль державного управління, за яких в управлінських процесах переважно
використовуються методи силового тиску, жорстке підпорядкування,
команди, штрафи, покарання. Адміністрування можливе за використання
будь-яких методів, у тому числі й економічних.

Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види
економічної діяльності з погляду захисту інтересів громадян, суспільства
в цілому, природного середовища. В економічно розвинутих країнах за
нормальних умов адміністративні методи відіграють другорядну роль.
Використання таких стає доцільним тоді, коли ринковий механізм і
економічні засоби ДРЕ виявляються недостатніми або діють надто повільно.
Основними інструментами адміністративного регулювання, як уже було
сказано, є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні
замовлення, ціни і т. д.

Ліцензії — це спеціальні дозволи, які видаються суб’єктам
підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. Ліцензування
спрямоване на захист економічних інтересів країни, суспільства та його
членів як споживачів товарів та послуг. Складовим елементом ліцензування
є перелік видів підприємницької діяльності, що мають дозвільний
(ліцензійний) статус. В Україні порядок видачі та скасування ліцензій
визначається «Положенням про порядок видачі суб’єктам підприємницької
діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів
діяльності» (Постанова Кабінету Міністрів України).

Квоти — визначають частку суб’єктів ринку у виробництві, споживанні,
експорті, імпорті і т. п. товарів та послуг. Квотування здійснюється з
метою створення конкурентного середовища, захисту вітчизняного ринку,
стабілізації цін на внутрішньому ринку.

Санкції — це заходи держави, спрямовані на покарання суб’єктів ринку,
які не виконують установлених правил діяльності. У порядку економічних
санкцій держава може вимагати сплати неустойки, штрафів, пені за
невиконання суб’єктами ринку певних зобов’язань, а також вилучати на
користь державного або місцевих бюджетів виручку від незаконної
діяльності.

Норма — це, по-перше, науково обгрунтована міра суспільне необхідних
витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції заданої якості,
по-друге, правила поведінки людей і здійснення певних видів економічної
діяльності. Норматив — поелементна складова норми, яка характеризує
кількість вироблених або використаних у споживанні товарів (робіт,
послуг, ресурсів) на будь-яку одиницю, наприклад, на душу населення, на
одного зайнятого, на одиницю часу (площі, об’єму), на одну гривню ВВП і
т. п. За допомогою норм і нормативів здійснюються планово-економічні
розрахунки, регулювання у сферах виробництва, праці, соціального захисту
населення, охорони навколишнього природного середовища.

Стандарти — це єдині норми за типами, марками, параметрами, розмірами і
якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробування
та контролю, правилами пакування, маркування та зберігання продукції,
технології виробництва. Об’єктами стандартизації є конкретна продукція,
норми та нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення і т. ін., які
мають перспективу багаторазового використання і застосовуються в різних
галузях господарства, а також у міжнародних економічних відносинах.
Дотримання державних стандартів є обов’язковим для всіх суб’єктів
економічної діяльності.

Державне замовлення є інструментом як адміністративного, так і
економічного регулювання. Коли йдеться про адміністративне регулювання,
мається на увазі, що для підприємств, які повністю або частково
перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів,
державні замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання
послуг) є обов’язковими.

Ціни теж можуть використовуватися як інструменти адміністративного
регулювання. Метою такого регулювання є запобігання руйнівному впливу
вільного ціноутворення на економіку. Держава здійснює адміністративний
вплив через: встановлення фіксованих цін на найважливіші товари та
послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх
підвищення, запровадження механізму декларування зміни цін,
заморожування цін на певний термін і т. д.

Економічні методи ДРЕ

Застосування економічних методів ДРЕ дає змогу створювати економічні
умови, які спонукають суб’єктів ринку діяти в необхідному для
суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із
загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою
економічних методів дає змогу суб’єктам ринку зберегти право на вільний
вибір своєї поведінки.

Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної,
податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямків
державної економічної політики.

Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, які
характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні
доходи. Отже, існує зв’язок між фіскальним, бюджетним та податковим
напрямками політики.

Державні закупівлі здійснюються через механізм державних замовлень, який
передбачає конкурсний відбір виконавців державних замовлень, укладання
контрактів, виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг),
контроль, оплату продукції. Обсяги державних закупівель обумовлено
державними потребами в продукції (роботах, послугах), можливостями
державного бюджету забезпечити фінансування та моделлю фіскальної
політики. Виділяють стимулюючу (експансіоністську) фіскальну політику,
спрямовану на стимулювання виробництва через збільшення державних
закупівель, та стримуючу (рестрикційну), спрямовану на отримання
виробництва.

У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування установ
сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних
програм, обслуговування державного боргу. Витрати державного бюджету
здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.

Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових
ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання,
науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень,
підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Податкова
політика реалізується за двома напрямками — це, по-перше, визначення
видів податків і встановлення податкових ставок та, по-друге, надання
податкових пільг окремим суб’єктам (особам) з метою впливу на
інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.

Нині в Україні діє понад 30 законів, які регламентують порядок
обчислення та сплати різних видів податків. Усього передбачено 24 види
загальнодержавних та 16 видів місцевих податків, зборів і відрахувань.
Системний підхід у податковій політиці потребує створення єдиного
податкового кодексу, спрямованого на стратегічні орієнтири.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову
пропозицію. Для досягнення цієї мети центральний ї банк (в Україні —
Національний банк України) використовує такі основні інструменти:
грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому
ринку, зміна норми обов’язкових резервів, маніпулювання обліковою
ставкою.

Грошова емісія — це комплекс заходів центрального банку стосовно випуску
в обіг додаткових грошей, що зумовлює збільшення грошової маси і
підвищення ділової активності. Однак надмірна емісія здатна породжувати
негативну екстерналію — інфляцію. Емісія належить до інструментів
прямого впливу, оскільки емісією держава безпосередньо «втручається» у
ринок грошей.

Операції з державними цінними паперами пов’язані з купівлею або продажем
державою цінних паперів. Контрагентами держави є комерційні банки,
підприємства, населення. Якщо необхідно збільшити пропозицію грошей,
центральний банк скуповує цінні папери. Унаслідок цього комерційні
банки отримують гроші, збільшують свої резерви і мультиплікативно
збільшують грошову пропозицію. Зворотний ефект настає, коли центральний
банк починає продавати цінні папери.

Зміна норми обов’язкових резервів веде до таких наслідків. За підвищення
резервної норми центральний банк знижує грошовий мультиплікатор і
завдяки цьому зменшує приріст грошової пропозиції. За зниження резервної
норми зростає грошовий мультиплікатор, що збільшує приріст грошової
пропозиції.

Маніпулювання обліковою ставкою дає змогу центральному банкові
регулювати попит комерційних банків на позички, а через них — на резерви
банківської системи. Облікова ставка — це ціна позички, за якою
комерційні банки звертаються до центрального банку з метою збільшення
своїх резервів. Вона служить орієнтиром для банківських процентних
ставок. Рівень останніх зумовлює рівень попиту на кредити з боку
суб’єктів ринку.

Найбільш результативним напрямком амортизаційної політики є механізм
прискореної амортизації. Його запровадження дає змогу підприємствам
прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин і
устаткування окупити більшу частину їхньої вартості, накопичити в
амортизаційному фонді достатню кількість коштів для дальшого
інвестування.

Пропагандистські методи ДРЕ

Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ — це звернення держави до
гідності, честі й совісті людини (підприємця, найманого робітника,
державного службовця і т. ін.). Вони включають заходи виховання,
роз’яснення і популяризації цілей і змісту регулювання, засоби
морального заохочення тощо. Суть цих методів полягає в тому, щоб
формувати й підтримувати в людей певні переконання, духовні цінності,
моральні позиції, психологічні настанови щодо діяльності держави.

Прикладами використання пропагандистських методів є: орієнтація
діяльності суб’єктів ринку на цілі та пріоритети державних
макроекономічних планів (програм); заклики державних органів до
підприємців, бізнесменів, трудящих, профспілок, політичних партій щодо
дотримання ними певної лінії поведінки; політична реклама, зустрічі з
виборцями, участь у роботі об’єднань за економічними інтересами з метою
залучення інвестицій, послаблення економічних вимог і т. ін.
Ефективність морально-етичних методів залежить від належної організації
пропагандистських акцій і міри довіри людей до держави.

Похожие записи

МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

План.

1.Сутність і класифікація методів державного регулювання.

2.Правові та адміністративні методи регулювання економіки.

3.Економічні методи державного регулювання.

Сутність і класифікація методів державного регулювання.

Державне регулювання економіки здійснюється за допомогою арсеналу
методів.

Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи
впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу
підприємництва, інфраструктури ринку, некомерційний сектор економіки з
метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до
національної економічної політики.

За формами впливу на суб’єкти ринку методи державного регулювання
розділяють на дві групи:

1.Методи прямого впливу(адміністративного характеру:державні замовлення,
різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи,
дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні
бюджету як джерела дотування, цільового фінансування окремих суб’єктів і
сфер діяльності).

2.Методи непрямого,(посередкованого)впливу належать ті, що не прямо
регламентують поведінку суб’єктів ринку, а через створення певного
середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його
поведінку(податкове регулювання, регулювання через політику прискореної
амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо).

Залежно від застосування засобів впливу на ринок розрізняють правові,
адміністративні, економічні, в тому числі фінансово-бюджетні і
кредитно-грошові методи регулювання ринку.

Механізм поєднання методів прямого і непрямого регулювання, правових,
адміністративних і економічних може бути різним — залежно від ступеня
розвитку ринкових відносин, фінансової і економічної ситуації в країні.

З розвитком ринкових відносин, задіянням у процесі регулювання
інститутів ринку методи прямого впливу, адміністративні, як правило,
поступаються місцем опосередкованим, економічним.

Правові і адміністративні методи регулювання економіки.

Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюються шляхом
прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України,
нормативних актів Уряду (декретів, постанов), видання указів Президента,
а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.

Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об’єкт регулювання,
зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх
невиконання.

Закони здійснюють функцію довгострокового правового регулювання, а
укази, нормативні акти, як правило, — короткострокового, або
оперативного.

Важливе значення для розвитку ринкових відносин і зокрема обмеження
монополізму і розвитку здорової конкуренції має антимонопольне
законодавство.

Особливість економіки України полягає у тому, що за відсутності
ефективної конкуренції тут склався надзвичайно своєрідний і небезпечний
тип монополізму: збереження деяких принципових рис
адміністративно-командної системи, стійкість і масовий дефіцит у
народному господарстві, який перетворює виробників дефіциту товарів на
монополістів.

Основні принципи антимонопольного регулювання діяльності суб’єктів
господарювання визначені у законах України «Про розвиток конкуренції і
обмеження’ монополістичної діяльності», «Про демонополізацію та
конкуренцію.

Для здійснення державного контролю за розвитком конкуренції і обмеженням
монополістичної діяльності в Україні створено Антимонопольний комітет.

Адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме
управління з боку держави і включають застосування системи державних
замовлень і контрактів, державне підприємництво, застосування державою
санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, встановлення норм і
стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції,
до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і
зовнішньому ринку тощо.

Суть адміністративних методів виявляється багатогранне — залежно від
обраного засобу управління суб’єктами ринкової діяльності. Так
ліцензування як адміністративний метод державного регулювання
здійснюється з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції,
впорядкування підприємництва у видах діяльності, які не можуть
регулюватися ринком.

Ліцензії — спеціальні дозволи, які видаються суб’єктам підприємницької
діяльності на здійснення окремих її видів.

(пошук та експлуатація родовищ, корисних копалин, ремонт мисливської
зброї, виготовлення та реалізація медикаментів, хімічних речовин, пива,
горілчаних, лікерних, коньячних виробів, виробництво і реалізація
тютюнових виробів, здійснення ветеринарної, медичної, юридичної
практики, утримання ігрових закладів і ще деякі види діяльності).

Дозволи (ліцензії) видаються також спеціалізованим підприємствам на
здійснення посередницької діяльності при приватизації майна державних
підприємств, на здійснення діяльності по оформленню та реєстрації
документів щодо права власності на квартири (будинки).

Дозволи необхідні на діяльність по випуску та обігу цінних паперів,
експорт деяких видів товарів, на право здійснення операцій з валютними
цінностями.

Квотування(як метод державного регулювання)-означає пряме встановлення
державою для учасників монополістичної діяльності їх частки у
виробництві, збуті або експорті продукції. Квота також відображає
частку, частину, норму, яка в чомусь допускається (наприклад, імпортна
квота).

В Україні квоти застосовуються як кількісна межа товарів певних
категорій, дозволених для ввозу в країну. У даному випадку вона несе у
собі завдання найбільш ефективно і економне використовувати іноземну
валюту, захистити власні виробництва, зберегти рівень зайнятості
населення. Квота встановлюється і на вивіз (експорт) деяких видів
продукції.

Система санкцій — це заходи, які передбачає держава або законодавство
проти порушення або невиконання суб’єктами ринку встановлених умов
діяльності.(Сплату неустойки, штрафу, пені за невиконання певних
зобов’язань, вилучення виручки від незаконної діяльності до
держбюджету).

Економічні санкції передбачаються і в міжнародних договорах, пов’язаних
з обміном товарів, наданням кредитів та з іншими економічними
відносинами між країнами.

Система норм і стандартів(як адміністративний метод ДРЕ) означає
пряму регламентацію діяльності суб’єктів господарської та іншої
діяльності у сфері праці, якості продукції, охорони навколишнього
середовища з боку держави через встановлення міри або вимог щодо їх
стану.

Норма — науково обгрунтована міра суспільно необхідних затрат ресурсів
на виготовлення одиниці продукції (виконання робіт, надання послуг)
заданої якості. Норматив — поелементна складова норми, яка характеризує
ступінь використання ресурсу на одиницю виміру (продукції, роботи,
поверхні, обсягу і т.ін.).

До основних норм, якими держава регулює різні сфери діяльності в
Україні, слід віднести норми і нормативи затрат праці, норми і нормативи
капітальних вкладень, норми і нормативи витрат і запасів сировини, норми
і нормативи охорони навколишнього середовища тощо.

Стандартизація — це встановлення єдиних норм за типами, марками,
параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами
вимірювань, методами випробовування, контролю і правилами упаковки,
маркування і зберігання продукції, технології виробництва.

Об’єктами стандартизації є конкретна продукція, норми і нормативи,
вимоги, методи, терміни, позначення, які мають перспективу
багаторазового використання і застосовуються в науці, техніці, різних
галузях н\г, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання
державних стандартів є обов’язковим для всіх суб’єктів ринкової
діяльності.

Особливе місце у складі адміністративних методів займає механізм
державних замовлень, контрактів та управління майном, що є у
загальнодержавній власності.

Економічні методи державного регулювання

У країнах з розвинутою ринковою економікою основним економічним методом
регулювання ринку виступає кредитно-грошове регулювання. Це зумовлене
тим, що кредитно-грошова система є тим економічним середовищем, у якому
відбуваються усі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці.

Знаряддям грошового і кредитного регулювання є центральний банк. Суть
його діяльності в грошово-кредитному регулюванні полягав у здійсненні
контролю за грошовою масою і кредитом в економіці.

Провідним інструментом державного грошово-кредитного регулювання у
перехідний до ринкової економіки період є Національний банк України,
який покликаний виконувати функції загальнодержавної резервноі системи.
Головне завдання Національного банку України — створення стабільного
неінфляційного розвитку економіки держави. Поява цього завдання
зумовлена відокремленням торгівлі грошима від торгівлі товарами і
відносна самостійність кожної з них.

Основними методами кредитно-грошового регулювання є:

1.Регулювання розмірів банківських резервів;

2.Маніпулювання обліковими ставками;

3.Операції на відкритому ринку (купівля-продаж центральним банком деяких
видів цінних папарів).

Зважаючи на те, що механізм ринку в економіці перехідного періоду
України ще не працює, грошово-кредитний механізм регулювання не
відпрацьований, економіка регулюється переважно за допомогою
фінансово-бюджетних методів.

Сутність фінансово-бюджетних методів регулювання полягає у встановленні
державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб
вони гасили коливання економічного циклу, сприяли високому рівню
зайнятості, обмежували інфляцію або пом’якшували дефляцію (застій).

До фінансово-бюджетних методів відносять:

1.Маніпулювання ставками податків;

2.Державними витратами;

З метою встановлення рівноваги на ринку. Якщо в економічній системі
спостерігається активізація попиту і розвиток інфляції, уряд підвищує
податки на доходи підприємців і населення і водночас обмежує державні
витрати. Навпаки, якщо в економічній системі з’являються .ознаки
депресії, ставки податків знижуються, бюджетні витрати зростають.

Держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансову участь і фінансову
допомогу у розвитку окремих галузей і сфер діяльності.

Дотації (трансферти) — особливий вид асигнувань з держбюджету, який
служить для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та
покриття касових збитків окремих державних підприємств.

Субсидії — допомоги, які здійснює держава з держбюджету з метою
підтримки певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей н\г,
розвиток яких має важливе значення для економіки.

Субвенції — один із видів державної фінансової допомоги місцевим
органам влади або окремим галузям економіки, що надаються на конкретні
цілі. Субвенції використовуються також на санацію підприємств і
організацій, яким загрожує банкрутство.

Перехід до ринкової економіки пов’язаний із запровадженням цілісної
податкової системи, яка у світовій практиці ДРЕ

знаходиться в одному ряду з бюджетним фінансуванням пріоритетних
напрямів і дією через процентну політику на грошовий обіг.

З 1993 р. в Україні чинні такі види податків: податок на добавлену
вартість, акцизний збір, податок на прибуток доходи, екологічний
податок, податок з власників транспортних засобів, податок на землю. З
січня 1995 р. передбачається введення податку на власність.

Податок на добавлену вартість є частиною новоутвореної вартості, яка
відшкодовується до державного бюджету на кожному етапі виробництва
товарів, виконання робіт, надання послуг. Платниками податку на
добавлену вартість є суб’єкти підприємницької діяльності

Акцизний збір — непрямий податок на високорентабельні та монопольні
товари, що включається до ціни цих товарів.

Платниками акцизного збору є суб’єкти підприємницької діяльності —
виробники підакцизних товарів, а також суб’єкти підприємницької
діяльності, які імпортують підакцизні товари. Перелік товарів, на які
встановлюється акцизний збір, та його ставки визначаються Кабінетом
Міністрів України.

Податок на прибуток встановлюється на валовий прибуток підприємства,
який включає прибуток від діяльності підприємств, позареалізаційних
операцій, а також інші доходи, не пов’язані з діяльністю підприємства
(дивіденди). Платниками податку на прибуток є господарюючі суб’єкти,
банки.. Держава визначає ставки податку на прибуток залежно від виду
діяльності, а також пільги щодо податку

Податок на землю сплачується власниками землі та землекористувачами,
окрім орендарів. Його розмір встановлюється у вигляді платежів за
одиницю площі в розрахунку на рік.

Окрім перелічених податків, підприємства, організації та інші юридичні
особи в Україні відшкодовують: плату за природні ресурси, державне мито
та обов’язкові платежі до позабюджетних спеціальних фондів — на
соціальне страхування і формування Пенсійного фонду, на формування фонду
Чорнобиля, фонду зайнятості, на проведення дорожніх робіт.

Основна література: А.Ф.Мельник “Державне регулювання економіки”К: 1994р
ст 34-44.

Т.Г Морозова А.В. Пикулькин «Государственное регулированиеэкономики и
социальный

комплекс» М: 1997 .

Похожие записи