Реферат на тему:

Економічна оцінка цінових та нецінових методів державного регулювання
сільського господарства в контексті забезпечення його
конкурентоспроможності

?????????(?7905 -486 -2105 звільнення від податку на прибуток 399 828
984 — — — фінансування з бюджетних та позабюджетних фондів 227 — 836 428
— 1340 надання пільгових кредитів — — 436 — — 215 компенсація
транспортних витрат по доставці сільськогосподарської сировини до
заготівельних організацій 2090 1783 — 2679 985 — нерозрахунки за
закуплену сільськогосподарську продукцію -5794 -362 — -8199 -512 — Разом
вартість цінових та нецінових заходів підтримки, тис.грн. 13292 46401
93668 -31824 10032 -26935 Еквівалент дотацій виробникові, % +31,6 +60,1
+82,7 -53,5 +21,7 -47,4 * Розраховано за методикою Світового банку
“Визначення протекціоніських критеріїв”, прийнятої Уругвайським Раундом
Генеральної Угоди по Тарифах і Торгівлі: (Pid — Piw Eo) Qi + ? (Pijd —
Pijw Eo) Qi + DPi + NPTi PSEi = ——————————————————————– 100% , де Pid Qi
PSEi — еквівалент дотації виробнику і-го товару; Рid , Рiw — внутрішня і
світова ціни і-го товару; Рijd , Рijw — внутрішня і світова ціни
матеріального ресурсу j для виробництва і-го товару; Qi — загальний
обсяг виробництва і-го товару; DPi , NPTi — доплати за дефіцитність та
неціновий перерозподіл коштів на користь виробників і-го товару; Eo —
обмінний курс національної валюти до вільноконвертованої. У такому
показнику протекціоністської політики як еквівалент дотацій виробникові
відображені фактичні бюджетні витрати, а також оцінюються доходи і
втрати суб’єктів ринку через заходи цінового та нецінового втручання
уряду. Щодо такої пріоритетної для країни галузі, як зерновиробництво,
сума тарифних та нетарифних заходів підтримки є досить суттєвою.
Показник еквіваленту дотацій є додатнім і досить високим (відповідно
+31,6 % — у 1999р., +60,1 – у 2001р. та +82,7% — у 2003р. від вартості
виробленої продукції) (табл. 3). Натомість цього не можна сказати про
м’ясне скотарство, де втрати від державного втручання в 1999 році
досягли 53,5% вартості продукції вирощування великої рогатої худоби. В
2001 році негативний ефект від цінових заходів вдалося компенсувати, про
що свідчить додатне значення показника еквіваленту дотацій (+21,7%), а
падіння цін на яловичину у 2003 році спри чинило падінні названого
показника до –47,4%. Разом з тим слід відзначити, що переважання
нетарифних методів регулювання характеризує низький рівень
протекціоністської політики уряду, оскільки аграрний сектор повинен
отримувати максимум вигод саме з цінових переваг. Це дасть
сільськогосподарським товаровиробникам не тільки “живі гроші”, але й
можливість швидко реагувати на потреби ринку. Отже, на підставі
проведеного дослідження можна зробити наступні висновки. Цінова політика
в аграрному секторі економіки в теоретичному і практичному аспектах була
і залишається однією із основоположних ринкових проблем. На думку
автора, основними завданнями цінової політики в АПК має бути: —
забезпечення підвищення конкурентного протистояння сільського
господарства І та ІІІ сферам АПК, поєднання інтересів виробників
сільськогосподарської продукції, переробників та постачальників ресурсів
сільському господарству; — створення економічних передумов для
розширеного відтворення в сільському господарстві на основі дотримання
цінового паритету на промислову та сільськогосподарську продукцію; Для
вирішення поставлених завдань основними складовими цінової політики
мають бути: — розробка методологічних принципів цінового механізму в
АПК; — формування на цій основі дієвої системи сільськогосподарських цін
та цін на продукцію галузей, пов’язаних із сільським господарством; —
розробка комплексу адміністративних та економічних важелів регулювання
ринкових цін. При визначенні основних принципів реформування цінового
механізму слід виходити з того, що найбільш адекватною для умов України
є соціально-орієнтована змішана за соціально-економічною структурою
модель ринкової економіки. В таких умовах особливого значення набуває
принцип активного впливу держави на платоспроможний попит населення.
Досвід нашої країни показує, що істотне відставання платоспроможного
попиту населення зумовлює штучну кризу перевиробництва
сільськогосподарської продукції. У розвинутих країнах коефіцієнт
еластичності попиту за доходом на продовольство не перевищує позначки
0,15-0,25, а в Україні, за власними дослідженнями автора, цей показник
по окремих видах продовольства коливається в межах 0,6-0,8. Тому ціновий
механізм повинен знаходитись у тісному взаємозв’язку із платоспроможним
попитом населення. Принцип комплексного підходу до формування цінового
механізму в АПК вимагає розробки єдиної методологічної бази формування
цін в сільському господарстві та пов’язаних з ним галузях.. Різні
методологічні підходи не тільки не забезпечують еквівалентність обміну,
але й роблять проблематичним його аналіз. З метою реалізації ідеї
вирівнювання доходів на авансований капітал у сільському господарстві та
пов’язаних галузях, автором пропонується такий методологічний підхід до
розбудови моделі ціни. Особливістю його є те , що за конкурентну норму
приймається середня по народному господарству норма прибутку
авансованого капіталу із коректуванням її на ризикованість виробництва в
тій чи іншій галузі. Запропонований підхід є методологічним, а що
стосується конкретних методичних розрахунків щодо величини окремих
складових моделі ціни, то це не входило до мети дослідження. Дана
проблема може стати предметом окремого дослідження. Виходячи із
міркувань приведених вище, пропонується така модель ціни: Рі =АТСі +
АТСі• Nта+ R , де : Рі – ціна і-тої продукції, грн; АТСі – нормативна
собівартість і-тої продукції розрахована на базі середніх по галузі
витрат, грн.; Nта – середня по народному господарству норма прибутку
авансованого капіталу, %; R –премія за ризикованість виробництва, %; Vта
– швидкість обороту авансованого капіталу у j-тій групі галузей
(наприклад, зерновиробництво, молочне скотарство, хімічна чи молочна
промисловість), разів на рік. Перевагою даного підходу є те, що він
забезпечує єдину методологічну основу розрахунку цін для всіх галузей
АПК і, разом з тим, є простий для застосування на практиці. Складовою
цінової політики також має бути формування дієвої системи цін в АПК та
механізму їх регулювання. Щодо продукції галузей, які постачають ресурси
для сільського господарства, то тут достатньою, на думку автора,
встановлення максимальних індикативних цін, які б забезпечували
підприємству-постачальнику середній по народному господарству прибуток
при середньо галузевій оборотності капіталу. Якщо окремий постачальник
бажає бути більш конкурентним на ринку, він вишукує резерви економії
витрат і встановлює ціни на власну продукцію нижче індикативних.
Враховуючи сезонність пропозиції сільськогосподарської продукції,
система цін має складатись із заставних цін, розрахованих за моделлю
поданою вище, та мінімальних і максимальних індикативних цін, за яких
повинні розпочинатись інтервенційні операції на ринку. Підтримання
ринкових цін на сільськогосподарську продукцію на рівні заставних має
здійснюватись через діяльність інтервенційних фондів, які необхідно
створити. Досвід розвинутих країн показує, то бюджетні кошти на їх
функціонування необхідні тільки на початковій стадії, а надалі вони
функціонують на умовах самоокупності, оскільки скуплюють
сільськогосподарську продукцію за найнижчими цінами, а продають за
найвищими. Державними програмами щорічно повинні визначатися обсяги квот
на відповідні види продукції, що мають підтримуватись через ціни. Квоти
повинні розподілятися між товаровиробниками на конкурсних засадах. Решта
продукції може пропонуватись на ринок через систему біржової торгівлі чи
в інший спосіб за ринковими цінами. Для регулювання доходів
сільськогосподарських товаровиробників необхідно створити фонд державної
підтримки сільськогосподарських цін та передбачити відповідні кошти в
державному та місцевих бюджетах. У світлі вищевикладеного, Україні слід
критично оцінити всі наслідки функціонування сільськогосподарського
ринку за умов відкритості під впливом стихійних ринкових регуляторів.
Предметом особливої ваги має бути підвищення ефективності державного
регулювання аграрного сектора. Запровадження вищезгаданих заходів
сприятиме підвищенню ефективності функціонування ринку
сільськогосподарської продукції, формуванню в аграрній сфері здорової
конкуренції, а звідси краще використання Україною порівняльних переваг у
забезпеченості сільськогосподарськими ресурсами, що має велике
економічне, політичне та соціальне значення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення формування та
функціонування аграрного ринку”. 6 червня 2000р. // Офіційний вісник
України. — 2000. — №23.- С.20-22.

Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо стимулювання
виробництва та розвитку ринку зерна”. 29 червня 2000р. // Офіційний
вісник України. – 2000. — №26.- С.51-53. 3. Указ Президента України “Про
заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту
сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів”. 7 серпня
2001р.// Офіційний вісник України. – 2001. — №32. – С.5-6 4. Андрійчук
В.Г. Проблеми розвитку приватних аграрних підприємств і вдосконалення
міжгалузевих економічних відносин // Проблеми формування ринкових
відносин. Спеціальний випуск. Реструктуризація аграрних підприємств і
земельна реформа: стан, проблеми, перспективи.: Міжвідомчий науковий
збірник, — К: КНЕУ,2000. – 420с. 5. Реальный показатель помощи и
соответствующие методы: Технический бюллетень УР–89–0392. – Женева,
Швейцария: ГСТТ, 20 ноября 1989г. 6. Саблук П.Т, Малік М.Й., Валентинов
В.Л. Формування міжгалузевих відносин: проблеми теорії та методології. –
К.: ІАЕ УААН, 2002. – 294с. 7. Статистичний щорічник Рівненської області
за 2001 рік. – Рівне: Обласне управління статистики, 2002. – 552с. 8.
Фінанси в період реформування агропромислового виробництва / Дем’яненко
М.Я., Алексійчук В.М., Борщ А.Г. та ін.; За ред. М.Я. Дем’яненка – К.:
ІАЕ УААН, 2002. – 645с. 9. Ціноутворення в процесі реформування
агропромислового комплексу України (1990-2001 рр.). За ред. О.М.
Шпичака. – К.: ІАЕ УААН, 2002. – 499с.

Похожие записи