РЕФЕРАТ
на тему:
Суб’єкти ринку цінних паперів та їхні функції
На ринку цінних паперів наявні різні учасники, функції яких
визначаються завданнями їхньої діяльності і які, згідно з формами
укладання угод на ринку, діляться на три групи.
1. Індивідуальні учасники — фізичні особи, які мають здатність у процесі
ринкової взаємодії користуватися правами й виконувати обов’язки
(громадяни даної країни, іноземці, особи без громадянства).
2. Інституційні учасники — юридичні особи, які не є органами
державно-правового регулювання. Їхні основні риси такі: наявність
організаційної єдності; наявність розрахункового рахунка в банку;
відокремлене майно; спроможність вступати від свого імені у відносини з
приводу цінних паперів. Як інститути зазвичай виступають підприємства,
організації, установи, товариства, компанії, фонди, корпорації тощо.
3. Органи державно-правового регулювання — органи законодавчої,
виконавчої та судової влади, а також державні, які підпорядковані
законодавчій владі (Національний банк України або Фонд державного майна
України).
Основними суб’єктами фінансових відносин на ринку цінних паперів є
емітенти, інвестори та особи, які займаються професійною посередницькою
діяльністю на ринку цінних паперів.
Емітентом цінних паперів може бути держава, представлена вповноваженим
органом, юридичною особою та у випадках, передбачених законодавством,
фізичною особою (рис. 8.3). Емітент від свого імені випускає цінні
папери й зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх
випуску.
Рис. 8.3. Емітенти цінних паперів
Держава емітує облігації, казначейські зобов’язання, приватизаційні та
похідні цінні папери, приміром, опціони. Прикладом державного опціону
може бути право, надане адміністрації приватизованого підприємства на
придбання 5-процентного пакета акцій за номінальною вартістю.
На ринку цінних паперів України функції випуску державних цінних паперів
виконує Міністерство фінансів, а Національний банк виступає в ролі
генерального агента з їхньої реалізації.
Облігації місцевих позик можуть випускати органи місцевої влади. Мета
такого випуску — акумуляція вільних грошових коштів населення та
юридичних осіб для реалізації певного великого проекту — будівництва
моста, розв’язання соціальних проблем, благоустрою тощо.
Вартість цінних паперів, випущених місцевими органами влади
(муніципальних цінних паперів), визначається платоспроможністю їх
емітента та ринком. Здатність місцевих органів влади виплачувати
проценти й додержуватися термінів погашення самого боргу залежить від
багатьох факторів:
1) борг місцевих органів влади в розрахунку на душу населення (чим він
менший, тим привабливішими є цінні папери цього емітента);
2) величина надходжень із державного бюджету;
3) матеріальне багатство місцевості, на яку поширюється юрисдикція цього
органу влади (забезпеченість природними ресурсами, рівень
індустріалізації, обсяги сільськогосподарського виробництва тощо).
Емітентами можуть бути юридичні особи — акціонерні товариства,
підприємства та організації інших форм власності, банки, інвестиційні
компанії та фонди. Акціонерні товариства можуть емітувати як пайові, так
і боргові, а також похідні цінні папери. Акціонерне товариство
створюється об’єднанням капіталів через випуск акцій, що підтверджують
дольову участь кожного акціонера у власному капіталі товариства.
Позичковий капітал може формуватися не тільки за рахунок кредитів
банків, а й випуском корпоративних облігацій, а також короткострокових
боргових зобов’язань типу векселів. Випускає товариство й похідні цінні
папери — опціони, ф’ючерси, варанти.
Боргові зобов’язання — облігації, векселі — можуть випускати всі
підприємства незалежно від їхньої організаційно-правової форми. Такі
зобов’язання забезпечуються матеріальними активами.
Емітент цінних паперів зобов’язаний не рідше як один раз на рік
інформувати громадськість про свій господарсько-фінансовий стан та
результати діяльності опублікуванням річного звіту не пізніше як через
дев’ять місяців року, наступного за звітним; звіт і надсилається
тримачам іменних акцій та ДКЦПФР.
Особливе місце серед учасників ринку цінних паперів належить інвесторам
(від англ. іnvestor, від лат. invest — вкладати), тобто суб’єктам
інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних,
позичкових і залучених грошових, майнових та інтелектуальних цінностей в
інструменти ринку цінних паперів.
Інвестори можуть придбавати цінні папери від свого імені та за власний
рахунок для одержання доходу чи збільшення їхньої вартості або набуття
певних прав, що надаються власнику цінних паперів згідно з чинним
законодавством.
У ролі інвесторів на вітчизняному ринку цінних паперів можуть виступати:
держава; фізичні особи — громадяни України, іноземці та особи без
громадянства; юридичні особи України та інших держав. Не можуть бути
ними органи державної влади й управління та місцевих органів
самоврядування. Але це не стосується Пенсійного фонду, одним з напрямів
діяльності якого є вкладання коштів у цінні папери державних органів та
акціонерних товариств.
Аналіз здійснення інвестиційної діяльності різними категоріями
інвесторів з погляду особливостей її механізму дає змогу поділити всіх
інвесторів на два типи — на індивідуальних та інституційних.
Інституційні інвестори, здійснюючи діяльність із залучення коштів
індивідуальних інвесторів, які потім вкладаються в цінні папери інших
емітентів, справляють великий вплив на функціонування ринку цінних
паперів та його активність. Це викликано певними причинами:
1. Інституційні інвестори мають більше коштів, ніж окремо взяті фізичні
особи.
2. Індивідуальні інвестори купують цінні папери з власного інтересу, а
інституційні намагаються поєднати його зі справами емітента.
3. Саме інституційні інвестори частіше бувають зацікавлені в тому, щоб
брати участь у повсякденному управлінні справами емітента.
Найактивнішими інституційними інвесторами є інвестиційні фонди та
компанії, комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш
активні — промислові та торговельні підприємства, компанії, господарські
товариства тощо.
Фінансовими посередниками на ринку цінних паперів є юридичні особи,
робота яких тісно пов’язана з наданням професійних послуг щодо
опосередкування діяльності на ринку емітентів та інвесторів. Посередники
повинні мати ліцензію на здійснення своєї діяльності. У більшості
випадків вони надають брокерські, дилерські й андерайтерські послуги.
Брокер (біржовий маклер, комісіонер, курт’є, стокброкер) — посередник,
який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримуючи за посередництво
комісійні (куртаж). Брокером зазвичай є брокерська компанія. Фізична
особа також може здійснювати брокерські функції, якщо зареєструється як
підприємець. В обов’язки брокера входить добросовісне виконання доручень
клієнта, яким повинна віддаватися перевага разом з угодами самого
брокера, якщо він також має право виконувати функції дилера.
Договір комісії з брокером може передбачати можливість використання
брокером коштів клієнта, передбачених для інвестування в цінні папери
або отриманих у результаті продажу паперів, у своїх інтересах до моменту
повернення коштів клієнту. При цьому частка доходів, отриманих від
їхнього використання, згідно з договором перераховується клієнту. Брокер
не в змозі надати гарантії клієнту щодо доходів від інвестування цих
коштів. Якщо інтереси брокера перешкоджають виконанню ним доручень
клієнта на найвигідніших для останнього умовах, брокер повинен негайно
його про це повідомити.
Дилер — це посередник, який здійснює операції з купівлі-продажу цінних
паперів від свого імені та за власний рахунок. Дилером може бути тільки
юридична особа.
Інфраструктурними учасниками фондового ринку є юридичні особи, які
виконують такі основні види професійної діяльності з інструментами ринку
цінних паперів: з організації торгівлі на ринку, з управління цінними
паперами, з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів,
депозитарну, розрахунково-клірингову, консультаційну та аудиторську
діяльність тощо.
Реєстратор — юридична особа, суб’єкт підприємництва, який займається
одним видом діяльності — веденням реєстрів власників іменних цінних
паперів на основі ліцензії ДКЦПФР. Діяльність реєстраторів регулюється
Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних
паперів. Емітент може й самостійно вести реєстр власників іменних цінних
паперів, якщо їхня кількість не перевищує 500 осіб. У цьому випадку він
зобов’язаний мати одного штатного співробітника, атестованого як
спеціаліст із питань ведення реєстру та з кваліфікаційним сертифікатом
установленого зразка, який займається реєстраторською діяльністю.
У 1997 р., після того як було прийнято Закон «Про Національну
депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в
Україні», у реєстраторів з’явилися конкуренти — зберігачі.
Зберігач — комерційний банк або торговець цінними паперами, який має
ліцензію зберігача ДКЦПФР та зберігає й обслуговує рахунки в цінних
паперах.
На практиці частіше всього реєстратори задовольняють права власників
документарних цінних паперів, а зберігачі — права власників
бездокументарних цінних паперів.
Документарна форма цінного папера — це бланк сертифіката, що містить
визначені законодавством реквізити й задовольняє право власності на
цінні папери. Сертифікат обов’язково має містити такі реквізити: назву
цінного папера (для акцій — «сертифікат», для облігацій — «облігація»);
код за ЄДРПОУ; назву й місцезнаходження емітента; серію й номер
сертифіката; дату випуску; тип і категорію цінного папера; його
номінальну вартість; ім’я власника; кількість цінних паперів; підпис
керівника емітента; реквізити реєстру.
Бездокументарна форма цінного папера — електронний запис, що
здійснюється зберігачем, і який є підтвердженням права власності на
цінний папір. Випуск цінних паперів у бездокументарній формі
оформлюється глобальним сертифікатом емісії, який засвідчує право
власника на здійснення операцій із цінними паперами цього випуску в
Національній депозитарній системі. Він має містити такі реквізити:
реєстраційний номер; дату та місце оформлення сертифіката; офіційне
найменування й місцезнаходження емітента; вид і категорію цінних
паперів; номінальну вартість одного цінного папера; зареєстрований
статутний фонд емітента; обсяги емісії; права власників (наприклад, на
управління й одержання доходу); іншу інформацію.
Депозитарій — це інститут, який дає можливість здійснювати розрахунки в
цінних паперах через комп’ютеризовану систему депозитарного обліку та
спрощує їхній обіг на вторинному ринку за рахунок використання
електронного документообігу, що значно збільшує ефективність та
інвестиційну привабливість ринку цінних паперів України.
Діяльність депозитаріїв в Україні регулюється Законом України «Про
Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні» від 10 грудня 1997 року (№ 710/97 — ВР). Відповідно
до цього Закону депозитарій здійснює діяльність щодо:
надання послуг зі збереження цінних паперів незалежно від форми їх
випуску;
відкриття та ведення рахунків у цінних паперах;
обслуговування операцій за цими рахунками, включаючи кліринг та
розрахунки за угодами щодо цінних паперів;
обслуговування операцій емітента щодо випущених ними цінних паперів.
Депозитарій може створюватися у формі відкритого акціонерного
товариства, учасниками якого є не менше 10 зберігачів. Депозитарна
діяльність має бути єдиним видом діяльності цього товариства.
В Україні специфіка національної депозитарної діяльності полягає в
існуванні паралельно створених депозитаріїв — Національного депозитарію
України (НДУ) і Депозитарно-клірингової компанії «Міжрегіональний
фондовий союз» (МФС).
Структура Національної депозитарної системи передбачає два рівні:
верхній — НДУ й депозитарії, що ведуть рахунки зберігачів та здійснюють
кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів;
нижній — зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та
реєстратори власників іменних цінних паперів.
Для гарантування та прискорення розрахунків за цінними паперами в
Україні створено клірингову систему, яка складається з клірингового
депозитарію та розрахункового банку.
Клірингово-розрахункові установи — це інфраструктурні інститути, які
спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розрахунків,
включаючи проведення взаємозаліку, за угодами купівлі-продажу цінних
паперів; проведення перевірки наявності на рахунках учасників коштів та
цінних паперів; видача виписок з грошових рахунків клієнтів установи;
повідомлення інформації інститутам, які ведуть книги реєстрації іменних
цінних паперів, і низку інших.
Об’єднують суб’єктів фондового ринку й установлюють для своїх членів
формальні правила та процедури саморегулювальні організації (СРО),
статус яких, згідно з Положенням про саморегулювальну організацію ринку
цінних паперів, можуть отримати громадські організації та об’єднання
юридичних осіб — професійних учасників ринку цінних паперів, а також
фондові біржі. Усі професійні учасники ринку цінних паперів мають бути
членом щонайменше одного об’єднання СРО відповідно до виду
діяльності.
Основні ознаки організацій, що саморегулюють ринок, такі:
добровільність об’єднання;
наявність різноманітних видів діяльності;
захист інтересів членів організації;
установлення для своїх членів «правил гри» на ринку;
виконання низки регулюючих функцій, які недоцільно виконувати державі.
В Україні на початок 2002 р. до складу СРО входило сім фондових бірж —
Донецька фондова біржа (ДФБ), Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ),
Придніпровська фондова (ПФБ), Українська міжбанківська валютна біржа
(УМВБ), Українська фондова біржа (УФБ), Українська міжнародна фондова
біржа (УМФБ) і Кримська фондова біржа (КФБ); дві
торговельно-інформаційні системи — Перша фондова торговельна система
(ПФТС) і Південно-Українська торговельна система (ПУТС), а також
Асоціація учасників фондового ринку, Професійна асоціація реєстраторів і
депозитаріїв, Українська асоціація інвестиційного бізнесу.
Ф’ючерсні контракти
Опціони
Приватизаційні
папери
Акції
Векселі
Ощадні та депозитні сертифікати
Облігації підприємств
Облігації
місцевих позик
Облігації внутрішніх
та зовнішніх державних позик
Дієздатна
фізична особа
Цінні папери
Інвестиційні
фонди та компанії
Банки
Підприємства інших форм власності
Акціонерні товариства
Органи
місцевої влади
Держава
Емітенти
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
