.

Ринок цінних паперів (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
158 45076
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Ринок цінних паперів

Вступ

1. Ринок цінних паперів як складова частина інфраструктури ринкової
економіки.

1.1. Фінансовий ринок і місце в ньому ринку цінних паперів.

1.2. Сутність цінних паперів і історичні передумови виникнення
та їх
характеристика.

1.3. Суть, види і функції ринку цінних паперів.

1.4. Структура ринку цінних паперів.

2. Особливості існування ринку цінних паперів в Україні.

2.1. Етапи формування фондового ринку в Україні.

2.2. Сучасний стан фондового ринку в Україні.

2.3. Шляхи поліпшення функціонування фондового ринку України.

Висновки

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого становлення,
але ще зовсім недавно ринок цінних паперів ми бачили тільки з телеекрана
життя Заходу і він здавався абсолютно немислимим в умовах нашої країни.
Але все поступово міняється і ось вже і громадяни України стикаються з
цим, що має великий вплив на найважливіші аспекти життєвого устрою в
країнах з розвиненою ринковою економікою.

Акції, облігації, сертифікати, чеки, векселі і інші цінні папери, які
ще зовсім недавно були новинкою, тепер міцно вкоренилися в наше життя
нарівні з такими звичними словами як “біржа” і “депозитарій”.

З січня 1992 року працює Українська фондова біржа (УФБ) з Центральним
депозитарієм цінних паперів, мережею філій та брокерських контор по всій
території України. Зростає кількість позабіржових фінансових
посередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів і
компаній. Збільшується число емітентів, які зареєстрували випуск своїх
цінних паперів у Міністерстві фінансів України, невпинно зростає
загальний обсяг їх емісії.

В той же час подальший розвиток національного ринку цінних паперів
стримується рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів. Найголовнішими з
них є:

1) кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції,
відсутність твердої національної грошової одиниці;

2) відставання існуючої законодавчої та нормативно-правової бази
функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому;

3) слабкість і недостатність державного регулювання національного ринку
цінних паперів;

4) нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, практична відсутність
операцій з похідними від цінних паперів;

5) відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра
населення та його психологічна непідготовленість до операцій на
фондовому ринку;

6) відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень
населення.

Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою,
на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє
акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери,
структурній перебудові економіки, позитивний динаміці соціальної
структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом
володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній
готовності населення до ринкових відносин.

Ринок цінних паперів є найвищою формою розвитку товарно-грошових
відносин. При гармонійному розвитку, розвинутій інфраструктурі,
налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів всіх
його учасників — інвесторів, емітентів, посередників — він є потужним
прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни.

На ринках цiнних паперiв формуються вихiднi критерiї для оцiнки
ефективностіi нових вкладень, здiйснюється економiчний контроль за
ефективною дiяльнiстю акцiонерних пiдприємств. Особливо це важливо для
“захисту” пiдприємництва вiд наслiдкiв комерцiйного ризику в сучасних
умовах, рiзких змiн у структурi свiтового господарства, стрибкiв у
динамiцi товарних цiн, вiдсоткових ставок, валютних курсiв.

Ринки цiнних паперiв ( особливо короткостроковi ) вiдiграють важливу
роль у регулюваннi грошового обiгу та кредиту. Досвiд останнiх десятирiч
у країнах Заходу свiдчить, що iснування розгалуженої мережi ринкiв
цiнних паперiв у багатьох ситуацiях може стримувати розвиток iнфляцiйних
процесiв. Це пов’язано з тим, що наявнiсть значної кiлькостi рiзних
цiнних паперiв допомагає зв’язати частину невитрачених грошових ресурсiв
споживачiв, перевести їх з положення незадоволеного поточного попиту в
положення, що забеспечує їх збереження. За недостатнього розвитку ( або
вiдсутностi ) ринку цiнних паперiв може скластися драматична проблема
розмiщення державних позик, викликана дефiцитнiстю бюджету.

Успішне функціонування економіки в умовах ринку не можливе без
розвиненого й стійкого фондового ринку. Для стабілізації фінансового
становища у зв’язку з обмеженістю фінансових ресурсів держави постає
необхіднсть забезпечити розширене відтворення шляхом залучення та
“переливу” коштів через фондовий ринок. Розвиток ринку цінних паперів є
своєрідним індикатором лібералізації економіки й успішного проведення
ринкових реформ.

В даний час у розвинутих країнах ринки цiнних паперiв належать до числа
найбiльш динамiчно зростаючих елементiв фiнансової сфери. Оборот на
нових ринках цiнних паперiв зростає в багато разiв швидше, нiж обсяг
операцiй на товарних ринках i на традицiйних ринках комерцiйного та
банкiвського кредиту. Формування ринкiв цiнних паперiв означає високий
ступiнь економiчного розвитку. З ускладненням господарського механiзму
функцiї ринкiв цiнних паперiв стають дедалi рiзноманiтнiшими. Система
цих ринкiв створює необхiдний i важливий компонент сучасного механiзму
економiчного регулювання. Так, у країнах Заходу рух капiталiв,
перерозподiл трудових i матерiальних ресурсiв мiж рiзними галузями
виробництва найчастiше опосередковується ринками цiнних паперiв. В
умовах, коли величезнi обсяги капiталу виявляються зв’язаними на
тривалий перiод у тiй чи iншiй продуктивнiй формi, саме ринки цiнних
паперiв надають економiцi тої гнучкостi й мобiльностi, яка забезпечує
можливiсть швидкого переливу ресурсiв з одних галузей в iншi i
здiйснення структурної перебудови виробництва. На вiдмiну вiд iнших
фiнансових ринкiв тiльки ринки цiнних паперiв є дiйовим iнструментом
розподiлу й перерозподiлу капiталу корпорацiй мiж галузями.

Отже, з усією очевидністю видно, що дана область ринкових відносин є
дуже важливою, складною та актуальною на сьогоднішній день.

Метою роботи є аналіз стану і розвитку фондового ринку в Україні в
умовах становлення ринкових відносин.

Предметом дослідження є проблеми відтворювального та інвестиційного
процесів в Україні.

Об’єктом дослідження є фондовий ринок України.

Теоретико-методологічною основою курсової роботи є використання
сучасних досягнень вітчизняних і зарубіжних вчених в економічній науці
стосовно проблем функціонування фондового ринку. Статистичну базу
дослідження становлять дані Державної комісії з цінних папрів та
фондового ринку, Держкомстату та економічних і політичних періодичних
видань.

В цій роботі будуть розглянуті основні аспекти ринку цінних паперів в
Україні, його структура, інструменти та шляхи вирішення проблем на
сучасному етапі.

1. Ринок цінних паперів як складова частина інфраструктури ринкової
економіки.

1.1. Фінансовий ринок і місце в ньому ринку цінних паперів.

Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і
перерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка
функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових
ресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів – це скоріше загальна назва
цілої системи ринків, що зосереджують попит і пропозицію на різні за
своїм характером платіжні засоби. Структуру ринку фінансових ресурсів
найкраще розглянути за графічною схемою

Ринок фінансових ресурсів

Кредитний ринок Валютний ринок

Ринок Ринок
Ринок

грошових інструментів
інструментів

ресурсів позики
власності

Ринок похідних

інструментів

Ринок цінних паперів

Отже, поняття «ринок фінансових ресурсів» об’єднує три головні складові:
кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чергу
кожна з цих складових, або елементів синтезує в собі певну групу
ринкових відносин, що взаємопов’язані в рамках загальної системи.

Кредитний ринок – це механізм відносин між юридичними особами
(підприємствами), які потребують коштів для свого розвитку, з одного
боку, та організаціями і громадянами, які можуть надати (позичити) такі
кошти, – з іншого.

Цей ринок має кілька головних функцій. До них належить, по-перше,
об’єднання дрібних, відокремлених заощаджень населення, державних
органів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створення потужних
грошових фондів. По-друге, трансформація цих коштів у позичковий
капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування капіталовкладень
сфери матеріального виробництва національної економіки. По-третє,
надання позик державним органам та населенню для вирішення таких
важливих завдань, як покриття державного дефіциту, фінансування
житлового будівництва тощо. Таким чином, кредитний ринок дозволяє
здійснювати нагромадження, обіг, розподіл і перерозподіл позичкового
капіталу між сферами національної економіки.

Валютний ринок – це механізм встановлення правових та економічних
відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту
віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і
зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість, як
відомо, – це гарантована спроможність грошової одиниці вільно
обмінюватись на інші валюти. За умови повної конвертованості будь-яка
фізична або приватна особа може фактично без перепон брати участь у
зовнішньоекономічній діяльності, вільно продавати, купувати та
обмінювати національну валюту на іноземну відповідно до ринкового курсу
без обмежень чи втручання держави. Тут існує пряма залежність: чим
нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим більшою мірою
валютний ринок підлягає державному урегулюванню (методом запровадження
фіксованого курсу стосовно інших валют).

Ринок цінних паперів охоплює (об’єднує) частину кредитного ринку
(зокрема, ринок позичкових боргових інструментів, або ринок боргових
зобов’язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами,
цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів,
інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів
належать, передусім облігації, векселі, сертифікати. До інструментів
власності – всі види акцій, а до їх похідних – опціони, ф’ючерси та інші
аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи
елементом кредитного ринку є сферою відносин, що стосуються позикового
капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин
щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних
фондах підприємств.

1.2. Сутність цінних паперів і історичні передумови виникнення та їх
характеристика.

Цiннi папери – це грошовi документи, що засвiдчують право власностi на
той чи iнший вид капiталу, визначають вiдносини юридичноi особи, яка їх
випустила, та їхнього власника й передбачають виплату доходу у виглядi
дивiдендiв або вiдсоткiв, а також можливicть передання грошових та iнших
прав, що випливають iз цих документiв, iншим особам.

Цiннi папери можуть бути iменними або на пред’явника. Iменнi цiннi
папери, якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати iншим особам
шляхом передавальних записiв, що засвiдчують перехiд прав на цiнний
папiр до iншої особи. Цiннi папери на пред’явника обертаються вiльно.
Всі цінні папери, що обертаються на ринку, можна розділити на три групи:
акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і
стабільності припливу прибутку, найбільше якісними рахуються державні
облігації, особливо короткострокові ощадні векселя. Потім йдуть
приватні облігації й акції значних компаній, що регулярно сплачують
дивіденди. Цiннi папери можуть використовуватися для розрахункiв, а
також як застава для забеспечення платежiв i кредитiв. Випускає їх
юридична особа, яка забов’язується виконувати обов’язки, що випливають з
умов випуску цiнних паперiв.

Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в
Україні, визначається ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову
біржу». Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державі
допущені: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик,
облігації підприємств, казначейські зобов’язання держави, ощадні
сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Крiм перелiчених видiв
цiнних паперiв, що є за своєю економiчною природою фiктивним капiталом
першого порядку, в практицi фондової бiржi широко застосовуються також
похiднi цiннi папери – фiктивний капiтал другого i третього порядкiв. До
них належать депозитнi cвiдоцтва i варранти, сертифiкати iнвестицiйних
фондiв та компанiй, опцiони i ф’ючерси. Динаміку розподілу емісій цінних
паперів у 1997-1999рр. Відображено у додатку № 1.

Цінні папери з фіксованим прибутком ( це боргові зобов’язання, у яких
емітент зобов’язується виконати відповідні дії. Як правило, це
оборотна виплата грошової суми і процентної винагороди.

Існують такі різновиди цінних паперів із фіксованим
прибутком:

державна позичка (позичка уряду на створення спеціальних фондів);

комунальна позичка (для збалансування державних фінансів місцевого
органів керування);

комунальні облігації і заставні листи (іппотечні банки дають
довгострокові кредити під заставу земельних ділянок або під боргове
зобов’язання товариств);

промислова облігація ( боргові зобов’язання з фіксованим прибутком
промислової компанії).

До тих видів цінних паперів, що зараз перебувають в обігу та котрими
держава забузпечує своїх кредиторів, можливо додасться ще пара, котра
може стати реальним виходом з фінансової кризи. Це випуски
довгострокових цінних паперів з індексованими відсотковими ставками та
цінні папери з прив’язкою до обмінного курсу. Перші невдалі українські
спроби запровадити такі механізми кілька років назад, були забуті через
інфляційні негаразди та введенням валютного коридору з чіткими,
потвердженими відповідним меморандумом МВФ рамками.

Спочатку розглянемо цiннi папери першого порядку. Їх використовують
пiдприємства, державнi та мунiципальнi органи для фiнансування своєї
дiяльностi.

Акцiя – це цiнний папiр без установленого строку обiгу, що засвiдчує
внесення певної суми грошей в статутний фонд акцiонерного товариства,
дає право на участь в управлiннi ним та на отримання частини прибутку в
формi дивiдендiв, а також на участь в розподiлi майна у випадку
лiквiдацiї товариства.

Цiноутворення акцiй – дуже складний процес. Вiн залежить вiд багатьох
чинникiв як прогнозованого, так i непрогнозованого характеру. Для цього
процесу характернi такi етапи, як:

1. Номiнальна вартiсть.

Всi акцiї акцiонерного товариства повиннi мати тiльки одну номiнальну
вартicть, що фiксується при реестрацiї. Номiнальна вартicть практично
нiяким чином не пов’язана з реальною вартicтю.

2. Балансова вартicть.

Вона вираховується як частка вiд дiлення чистої вартостi активiв
акцiонерного товариства на кiлькiсть випущених i розповсюджених акцiй.

3. Курсова ( ринкова ) вартicть.

Вона зумовлюється попитом i пропозицiєю на ринку цiнних паперiв.

Акцiї можуть бути iменними та на пред’явника, безплатними,
привiлейованими i звичайними.

Обiг iменних акцiй облiковується в книзi реєстрацiй. У нiй систематично
записуються данi про час придбання кожної такої акцiї, прiзвище
власника, а також кiлькiсть акцiй на руках акцiонера.

Щодо акцiй на пред’явника, то в книзi реєструється тiльки їхня загальна
кiлькicть. В окремих країнах Заходу акцiї на пред’явника складають до

90 % усiх акцiй.

Безплатнi акцiї випускають з метою розподiлу їх серед акцiонерiв
пропорцiйно кiлькостi акцiй, що їм уже належить.

Сума привiлейованих акцiй обмежена десятьма вiдсотками всього статутного
фонду акцiонерного товариства. Цi папери надають їхнiм власникам майнове
право на одержання дивiдендiв, а також на приоритетну участь у
вiдшкодуваннi своєї долi капiталу при ліквідації акцiонерного
товариства. Однак власник такої акції позбавлен права брати участь в
управлiннi товариством.

Iснують такi види привiлейованих акцiй:

кумулятивнi, тобто такi, що дають власникам право не тiльки на поточний,
а й на невиплачений ранiше дивiденд

некумулятивнi, тобто тi, власники яких втрачають дивiденди за будь-який
перiод в разi, коли рада директорiв не оголосила про їх виплату

з пайовою участю, якi дають власникам право на отримання додаткових
дивiдендiв понад суму, що передбачена, якщо дивiденди на простi акцiї
бiльшi

конвертованi, якi можуть обмiнюватись на обумовлену кiлькiсть простих

акцiї з коригованою ставкою дивiдендiв, прибуток за якими, на вiдмiну
вiд акцiй з фiксованою ставкою, змiнюється на основi аналiзу тенденцiй
до пiдвищення чи пониження процентних ставок на державнi цiннi папери
або на основi iнших iндикаторiв ринку фiнансових ресурсiв

вiдзивнi, тобто тi, якi акцiонерне товариство має право викупити за
цiною з надбавкою до номiналу.

Простi акцiї – це акцiї, прибуток вiд яких повнiстю зумовлюється чистим
доходом пiдприємства та його дивiдендною полiтикою.

Акцii “ з голубими корiнцями “- випускаються найпотужнiшими
широковiдомими корпорацiями ( у США, наприклад, IBM, Dow Chemical,
General Motors, Hewlett – Packard та iншi ), якi утримують лiдерство у
своїх галузях, а головне, протягом всiєї своєi iсторiї стабiльно
виплачують дивiденди акцiонерам.

Прибутковими акцiями називають акцiї компанiй, якi виплачують дивiденди,
що перевищують середнiй рiвень. До них, як правило, належать телефоннi
корпорацiї, водо-, газо-, електропостачання.

Акцiї зростання – це акцiї корпорацiй, доходи i прибутки яких вищi вiд
середнього рiвня, однак виплати по дивiдендам, зазвичай, не перевищують
35%. Пояснюється така дивiдендна полiтика тим, що цi корпорацiї прагнуть
у першу чергу фiнансувати науковi та iншi дослiдження, а також розширити
масштаби виробництва i можливостi його збуту.

Циклiчнi акцiї характернi тим, що їхня цiна зростає i падає синхронно зi
спадами та пiдйомами в економiцi, тобто вiдповiдно до ритмiв дiлової
активностi. В основному це акцiї корпорацiй базових галузей економiки –
важкої промисловостi, автомобiльної, целюлозно – паперової.

Спекулятивнi акцiї – так називають акцiї копорацiй, якi виникли недавно.
Такi акцiї, як правило, не потрапляють на бiржу або ж перебувають в
обiгу на так званих “ спекулятивних “ бiржах ( наприклад, Ванкуверська в
Канадi ).

Друге мiсце як об’єкт торгiвлi на фондових бiржах посiдають облiгацii.
Вони є термiновим борговим зобов’язанням з фiксованим процентом, за
допомогою якого держава i мiсцевi органи, а також пiдприємства
мобiлiзують фiнансовi ресурси. Облiгацiї пiдприємств мають право
випускати пiдприємства усiх форм власностi. Акцiонернi товариства можуть
їх випустити на суму, що не перевищуе 25% величини статутного фонду, i
тiльки пiсля повної оплати всiх попереднiх емiсiй акцiй. Володiння
облiгацiєю не дає права брати участь в управлiннi товариством.

Облiгацiї можуть знаходитися у вiльному обiгу та з обмеженнями.
Розрiзняють процентнi та безпроцентнi ( цiльовi ) облiгацiї. Прибуток iз
процентних облiгацiй виплачується вiдповiдно до умов їхнього випуску,
якими передбачаються розмiри та строки виплати процентiв. Номiнальна
вартicть облiгацiї повертається власниковi пiсля її погашення. Прибуток
з облiгацiй цiльових позик ( безпроцентних ) не виплачується. Власнику
такої облiгацiї пiсля настання обумовленого строку надається можливiсть
придбати вiдповiднi товари.

Залежно вiд того, яким умовам вiдповiдає та чи iнша
облiгацiя, їх можна згрупувати за такими категорiями:

виходячи iз ступеня безпеки:

гарантованi ( безпечнi ) облiгацiї ; впевненiсть у погашеннi цих
облiгацiй в установлений термiн грунтується на наявностi оголошеної
застави нерухомого майна або iнших фондiв

незабезпеченнi облiгацiї, котрi не пiдтверджуються заставою.

виходячи з умов погашення ( викупу ):

серiйнi облiгацiї , якi погашаються послiдовно, за серiями, через певнi
часовi iнтервали;

ординарнi облiгацiї , що пiдлягають викупу одночасно, в установлену
дату.

виходячи iз можливостi дострокового викупу:

облiгацiї з правом дострокового погашення , якi за iнiцiативою емiтента
можуть бути викупленi ранiше встановленого фiксованого термiну;

компенсованi облiгацiї , якi за бажанням власника можуть у будь – який
момент вiльно обмiнюватись на готiвку;

конвертованi облiгацiї, котрi за бажанням власника можуть обмiнюватися
на iншi цiннi папери, що випускаються тим же емiтентом.

виходячи iз механiзму виплати процентної ставки:

iменнi облiгацiї, процентнi виплати за якими поштою або iншими видами
зв’язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому iмена власникiв
повиннi бути вказанi на облiгацiях та внесенi в книгу реєстрацiї.

облiгацiї на пред’явника, до яких додаються купони для одержання виплати
на кожну встановлену дату.

На розвинутих фондових ринках біржова торгівля облігаціями, як правило,
невелика по обсягу. Сучасні біржі виконують для облігацій головним
чином представничі функції: норми, встановлені державою для
інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють
багатьом із них одержувати облігації, що не котируються на якійсь із
фондових бірж. Оскільки зараз важко знайти емітенту, що не розраховує
на покупку його облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не
дивовижно, що абсолютна більшість емітентів справно йде на біржу з
проханням прийняти облігації до котирування. І усе ж угоди з облігаціями
відбуваються головним чином у позабіржовому обороті. Головна причина
полягає в тому, що динаміка ринкових цін облігацій більш передбачена,
менш схильна сильним і раптовим коливанням, чим у випадку акцій. Обсяг
емісій акцій та облігацій у 1999 р. відображено у додатку № 2.

Також до цiнних паперiв належать казначейськi зобов’язання. Це вид
цiнних паперiв на пред’явника, що розмiщуються виключно на добровiльних
засадах серед населення, засвiдчують внесення їхнiми власниками грошових
коштiв до бюджету й дають право на одержання фiнансового доходу.

Випускаються такi види казначейських зобов’язань:

довгостроковi – вiд 5 до 10 рокiв

середньостроковi – вiд 1 до 5 рокiв

короткостроковi – до одного року

Рiшення про випуск довгострокових i середньострокових казначейських
зобов’язань приймається Кабiнетом Мiнiстрiв України. Рiшення про випуск
короткострокових казначейських зобов’язань приймається Мiнiстерством
фiнансiв України. Кошти вiд реалiзацiї казначейських зобов’язань
спрямовуються на покриття поточних видаткiв республiканського бюджету.
Виплата доходу вiд казначейських зобов’язань та їх погашення
здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.

Ощадний сертифiкат – письмове свiдоцтво банку про депонування грошових
коштiв, яке засвiдчує право вкладника на одержання пiсля закiнчення
встановленого строку депозиту й вiдсоткiв.

Ощаднi сертифiкати видаються:

строковi ( пiд певний договiрний вiдсоток на визначений строк )

до запитання

iменнi ( не пiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним )

на пред’явника

Громадяни купують сертифiкати за рахунок власних коштiв, а пiдприємства
за рахунок коштiв, що надходять у їхнє розпорядження пiсля сплати
податкiв та вiдсоткiв за банкiвський кредит. Доход з ощадних
сертифiкатiв виплачується за пред’явленням їх для оплати в банк, що їх
випустив. Коли власник сертифiката вимагає повернення депонованих коштiв
за строковим сертифiкатом ранiше обумовленого в ньому строку, йому
виплачується менший вiдсоток, рiвень якого визначається на договiрних
умовах при внесенi депозиту.

Також до паперiв першого порядку належить вексель – офiцiйне боргове
зобов’язання певної форми, яке надає його власниковi право вимагати
оплати боржником указаної у векселi суми у встановлений строк.

Векселя можуть бути простими і перекладними. Простий вексель являє
собою письмовий документ, що містить просте і нічим не обумовлене
зобов’язання векселедавця (боржника) сплатити визначену суму грошей у
визначений термін і у визначеному місці векселетримачу або його наказу.
У такому векселі із самого початку беруть участь дві особи:
векселедавець, що самий прямо і безумовно зобов’язується сплатити по
виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на
одержання платежу за векселем.

Відмінність простого векселя від інших боргових грошових зобов’язань в
тому, що:

вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі;

явка для засвідчення підпису не потрібна;

при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення
нотаріального протесту;

утримання векселя точно встановлено законом;

вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не
забезпечується заставою, або неустойкою.

Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що містить
безумовний наказ векселедавця платнику сплатити визначену суму грошей у
визначений термін і у визначеному місці одержувачу або його наказу.
Головна відмінність перекладного векселя від простого полягає в тому, що
він призначений для перекладу, переміщення цінностей із розпорядження
однієї особи в розпорядження іншого. Видати (трасувати) перекладний
вексель – значить прийняти на себе зобов’язання гарантії акцепту і
платежу по ньому. На відміну від простого в перекладному векселі беруть
участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що видає вексель,
перший векселетримач, що одержує разом із векселем право потребувати і
платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач пропонує
здійснити платіж. Тут зобов’язання трасанта умовне: він зобов’язується
заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить її.
Необхідність виконання трасантом такого зобов’язання виникає у тому
випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або
акцептував і не заплатив. У останньому випадку трасат дорівнюється до
векселедавця простого векселя, і проти нього виникає протест у
неплатежі. Векселетримач перекладного векселя повинний своєчасно
пред’являти останній до акцепту і платежу, тому що у протилежному
випадку невиконання цих умов може бути віднесене до його власної
провини. У випадках із простими векселями їхнє пред’явлення платнику
для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у неприйнятті не
потрібно. По перекладному векселі прямий боржник виступає лише з
моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в наявності лише
умовний боржник (трасант).

Тепер розглянемо цiннi папери другого i третього порядкiв. Вони широко
розповсюдженi на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що
фiктивний капiтал другого порядку скоро з’явиться на фондовому ринку
України.

Депозитне свiдоцтво – це цiнний папiр, який пiдтверджує, що особа
володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються в
одному iз банкiв, та має право на одержання дивiдендiв, а також на
частину активiв цiєї корпорацiї у випадку її лiквiдацiї. Депозитнi
свiдоцтва надають можливicть доступу корпорацiй на iноземнi фондовi
ринки, а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй зарубiжних
пiдприємств, мають змогу придбати їхнi субстити у виглядi депозитних
свiдоцтв.

Ф’ючерс – також є контрактом, згiдно з яким особа, що уклала його, бере
на себе зобов’язання пiсля закiнчення певного строку продати клiєнтовi (
або купити в нього ) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових iнсрументiв за
обумовленою цiною.

Iснує кiлька позицiй, за якими ф’ючерс вiдрiзняється вiд
опцiону:

1. Укладання ф’ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу.

2. Розрахунки по закiнченнi термiну ф’ючерсного контракту є
обов’язковими.

3. Ризик по ф’ючерсному контракту бiльш високий.

З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі
ширше використовуються ф’ючерсні угоди – інструмент страхування
виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих коливань цін
на них. Ф’ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не
виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений
строк за котирувальною ціною періоду поставки. До сроку виконання угоди
в клірингову палату біржі вноситься невелика сума застави.

Опцiон – це угода мiж партнерами, один з яких виписує i продає опцiоний
сертифiкат, а iнший – купує його, тобто отримує право до обумовленої
дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiсть акцiй у особи, яка
виписала опцiон, або ж продати їх.

Iснують два рiзновиди опцiонiв:

“ американський “, який можна реалiзувати протягом всього термiну
контракту.

“ європейський “, котрий реалiзовується на певну дату.

Мета опційної торгівлі – уникнути ризику, пов’язоного з торгівлею
ф’ючерсними контрактами. Опційна угода – це контракт між двома
контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов’язання
продати або купити, а другий виплачує премію і одержує право купити або
продати конкретний товар за конкретною ціною протягом встановленого
часу. На біржі торгують опціонами на ф’ючерсні контракти, тобто, крім
ціни і позиції ( строку поставки ), погоджених між сторонами по
звичайному ф’ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про
премію

( опціон ), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна
опціону – це сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При
цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов’язань, крім заплаченої
суми, що складає його максимальний ризик.

Можливі три позиції ( визначення ) опціону, який має внутрішню вартість:
бути при грошах, бути при своїх грошах, залишитися без грошей. Умови, за
яких можливий такий прояв внутрішньої вартості опціону, такі:

Визначення опціону Опціон покупця Опціон продавця Внутрішня ціна

Бути при грошах (виграти) Ціна контракту вище від ціни угоди на опціон
Ціна контракту нижче від ціни угоди на опціон Створюється

Залишитися при своїх грошах (не виграти) Ціна контракту дорівнює ціні
угоди на опціон Ціна контракту дорівнює ціні угоди на опціон Відсутня

Залишитися без грошей (втратити) Ціна контракту нижче від ціни угоди на
опціон Ціна контракту вище від ціни угоди на опціон Відсутня

Варранти становлять специфiчний вид цiнних паперiв, котрi випускаються
разом з привiлейованими акцiями та облiгацiями й дають власниковi право
на купiвлю простих акцiй за обумовленою цiною протягом встановленого
перiоду. Варранти дозволяють акцiонерному товариству знизити процент
регулярних виплат по облiгацiях чи привiлейованих акцiях, бо надає
можливicть iнвесторам одержувати прибуток на рiзницi курсiв простих
акцiй у випадку її зростання порiвняно з обумовленою у варрантi. Їх
відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон,
природно, випускається на існуючий актив. У останні роки варранти усе
частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш
привабливими в очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично,
видає кредит, що повинний принести прибуток, достатню для сплати
відсотків і дивідендів.

Історія цінних паперів:

Цінні папери відомі з пізнього середньовіччя. Тоді в наслідок великих
географічних відкриттів істотно розширилася міжнародна торгівля, і
підприємцям знадобилися великі суми капіталів, щоб використати нові
можливості. Витрати по освоєнню нових територій були не в змозі покрити
окремі підприємці. В результаті виникли акціонерні товариства –
англійські та голландські компанії для торгівлі з Індією, компанії
Гудзонової затоки, які й стали першими емітентами цінних паперів. В ХVІ
– ХVІІ ст. в Англії акціонерні товариства створювались також для
фінансування видобутку вугілля та інших капіталоємких робіт.

Тільки з початком промислової революції і створенням великих обробних
підприємств торгівля акціями стала розповсюдженою. В 1773 році
утворюється Лондонська фондова біржа. Перша американська фондова біржа
з’явилась в 1791 році в місті Філадельфія, і в 1792 році з’явилась
предтеча відомої Нью-Йоркської фондової біржі. Спочатку біржі вели
торгівлю не стільки акціями, скільки облігаціями, які охоче випускали
уряди та залізничні компанії, які потребували величезних капіталів для
створення інфраструктури великого машинного виробництва. Переможний
марш акціонерної власності з кінця минулого століття привів до
спеціалізації бірж на торгівлі акціями, а торгівля та робота з
облігаціями сконцентрувалася на “вуличному ринку”.

В 60-их роках ХІХ століття ще одна важлива подія. В Німеччині з’явилися
універсальні інвестиційні банки, які взяли на себе весь комплекс
посередницьких операцій з цінними паперами. Розробляючи нетрадиційні
джерела капіталу та формуючи майже не цілі галузі промисловості, вони
зіграли видатну роль в індустріалізації таких передових країн, як США,
Швеція, Німеччина.

1.3. Суть, види і функції ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів – це частина фінансового ринку (інша його частина –
ринок банківських кредитів), на якому здійснюється купівля – продаж
цінних паперів. Банк рідко видає кредити більше ніж на рік. Випускаючи
цінні папери, можна отримати гроші навіть на декілька десятиліть
(облігації) або взагалі у безтермінове користування (акції). За цим
поділом фінансового ринку на дві частини стоїть поділ капіталу на
оборотний і основний.

Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з
нею. Наприклад, банки надають посередникам ринку цінних паперів кредити
для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам великі
блоки цінних паперів для перепродажу і по іншим причинам. В деяких
європейських країнах основну посередницьку роль на ринку цінних паперів
відіграють найбільші комерційні банки.

Завдання ринку цінних паперів – забезпечити як найбільш повний та
швидкий перелив заощаджень в інвестиції (у фінансові активи) по ціні,
котра б влаштовувала обидві сторони. Вирішення цього завдання базується
на діяльності загальної структури фондового ринку, що складається з
трьох підструктур:

цінних паперів, які є предметом торгівлі на ринку цінних паперів
(визначається, ЩО САМЕ продається й купується);

учасників (суб’єктів) ринку цінних паперів (визначається, ХТО САМЕ купує
і продає цінні папери);

процесу (технології) фондової діяльності (визначається, ЯК САМЕ
відбувається обіг цінних паперів).

Виходячи з вище сказаного, можемо сказати, що предметом торгівлі на
ринку цінних паперів є цінні папери. У Законі України «Про цінні папери
і фондову біржу» дано їх визначення. «Цінні папери – грошові документи,
що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають
взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і
передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або
процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що
випливають з цих документів, іншим особам».

Учасниками торгівлі виступають: емітент (особа, що здійснює випуск
цінних паперів), що зацікавлений в мобілізації вільних коштів; інвестор,
який має вільні кошти і бажає вигідно їх розмістити; посередник, який
забезпечує обмін зобов’язань (цінних паперів) емітентів на грошові
засоби інвесторів; держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та
створення відповідних державних органів визначає умови правового
регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його
ефективного функціонування і захисту його учасників.

Вся існуюча система інститутів фондового ринку представляє собою
інфраструктуру ринку цінних паперів. Вона визначає основний порядок
практичних дій учасників ринку і юридичні аспекти оформлення операцій. В
даний час на Україні створені і працюють 25 територіальних управлінь
Державної комісії по цінним паперам і фондовому ринку (Комісії), а також
відділення (в Севастополі і Кривому Розі), які безпосередньо підзвітні
територіальним управлінням Комісії.

Розвиток ринку капіталів передбачає значну кількість елементів
інфраструктури, а саме: фондову біржу, валютну біржу, страхові компанії,
аудиторські компанії, брокерські фірми, комерційні банки і т.д. Крім
того, значна частина елементів інфраструктури ринку капіталів тісно
пов’язана з державою. Це ми можемо побачити з наведеної нижче схеми.

Закони

Постанови

Правове Стандарти

забезпечення Правила поведінки на фондовій біржі

і кодекс честі фінансових посередників

Фондовий магазин Автоматизовані

системи торгівлі ЦП

Фондова біржа

Інформаційно-

Брокерські контори обчислювальна мережа

Депозитарій

Спеціальні Кліринговий банк Організації по розробці

інститути програмного забезпечення

(суб’єкти)

Фінансові Інвестиційні фонди

посередники
Інвестиційні компанії

Довірчі
товариства

Незалежні
Торговці цінними паперами

реєстратори
Страхові компанії

Комерційні банки

Ринок цінних

паперів

Спеціалізовані

друкарські видання

Інформаційне Рейтингові фірми

забезпечення

Біржова і позабіржова

інформація

Спеціалізовані обладнання

виробництва

бланків ЦП

Аудит посередницьких

структур ЦП

Підготовка спеціалістів

Комісія по цінним паперам

Рiзноманiтнiсть функцій, які виконують цiннi папери, веде до зростаючої
диференцiацiї їх ринків. Слід зазначити, що поряд із загальними рисами
ринки цінних паперів мають iстотнi вiдмiнностi, між ними існують певні
iнституанальнi та юридичні межі.

Ринки цінних паперів розрізняються за багатьма факторами. Насамперед,
фінансовий ринок подiляється на первинний i вторинний. Первинний
фінансовий ринок – формується за рахунок емiсiї цінних паперів
пiдрпиємствами. Продаж цінних паперів може бути прямим або
опосередкованим.

Прямий продаж – це публічна реалiзацiя цінних паперів населенню або
незначній кiлькостi iнвесторiв. Опосередкований продаж – це реалiзацiя
цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська кантора. На
первинних ринках уперше відбувається реалiзацiя випущених цінних
паперів, доход від якої надходить емітенту. Вторинний ринок цінних
паперів – це повторна купівля або продаж цінних паперів. Він поділяється
на біржовий та позабіржовий ( вуличний ) ринки.

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової
економіки. Високоефективні біржові технології динамізують національні і
міжнародні товарні, фондові і валютні ринки, уніфікують, роблять
доступними і надійними складні виробничо-фінансовими операції великої
кількості підприємств і організацій. Досліджуючи біржовий ринок, важливо
розуміти його як постійно еволюціонізуючий і багато в чому само
регульований механізм акумуляції і перерозподілу товарних і фінансових
ресурсів, що пройшов шлях від укладання локальних товарних угод до
сучасних технологій переважно термінових контрактів. Саме у структурах
біржової торгівлі сформувався специфічний високоліквідний ф’ючерсний
ринок, на якому через фінансові інструменти реалізується більше половини
операцій. Разом з тим, поява нових біржових продуктів та інструментів не
руйнує традиційні оригінальні риси біржі – відкритість і конкурентність
при заключенні угод. Навіть при здійсненні чисто спекулятивних операцій
ризик переноситься на тих, хто хоче ризикувати.

Перша біржа, механізм торгів якої був наближений до сучасних, була
заснована в Антверпені в 1531 році, хоча деякі французькі та італійські
комерційні об’єднання, які виникли раніше ( в 12-13 ст. ), вважались її
попередниками. У 1549 році виникли біржі в Ліоні та Тулузі, потім в
Лондоні (1556), в 1717 – у Парижі, у 1771 – Відні, у 1760 – Берліні,
1817 – Варшаві. Перша російська біржа була створена Петром І в 1730 році
в Санкт-Петербурзі. Переважно біржі виникали в центрах хлібної торгівлі.
У 1913 році їх було 115, в т.ч. – 11 в Україні.

Біржа – це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові і
тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Для
покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує з
учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів. Це податок на угоду,
укладену в торговому залі; плата компаній за вмикання їхніх акцій у
біржовий список; щорічні внески нових членів і т.п. Ці внески і
складають основні статті прибутку біржі. Інакше відбуватиметься
перерозподіл доходів на користь тих членів бiржi, які працюють з малою
активнiстю, залучають невелику кiлькiсть клiєнтiв, а вимагають із
загального фонду виплат вiдповiдно до своєї кiлькостi акцій. Біржа
забезпечує прискорення централiзацiї капіталу i розширює межі
використання тимчасово вільних коштів для фінансування господарства.
Крім того, біржа підвищує мобiльнiсть акціонерного капіталу, створює
умови для прискорення його кругообороту. В результаті постійного обігу
капiталiв i змін у складі iнвесторiв біржа забезпечує перерозподіл
капіталу між різними галузями i сферами економіки. Біржа забезпечує
концентрацію попиту і пропозиції, але вона фізично не в змозі вмістити
усіх, хто хотів би продати або купити ці папери. Ті, хто бере на себе
функцію проведення біржових операцій, стають посередниками. Діяти вони
можуть як на біржі, так і поза її, оскільки далеко не всі папери
котируються на біржах. На позабіржовому ринку формується коло
посередників, на яких фактично покладається функція концентрації попиту
і пропозиції. Просторово посередники роз’єднані, але вони пов’язані між
собою й утворять єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним.

Важливе значення для організації і налагодження діяльності бірж має
визначення їх видів і типів. На основі узагальнення зарубіжного і
вітчизняного досвіду роботи бірж їх класифікують за такими ознаками:

Класифікаційні ознаки Види бірж

За предметом діяльності Товарні

Фондові

Змішані

За рівнем спеціалізації Універсальні

Спеціалізовані

За характером роботи Відкриті

Закриті

Змішані

За юридичним статусом Приватноправові

Державні

Акціонерно-пайові

Змішані

За характером товару і особливостями його реалізації Наявно-товарні

Ф’ючерсні

Опціонні

Змішані

За характером участі в торгах і взаємовідносин з покупцями та продавцями
Акціонерно-пайові

Брокерські

Абонементні

Комісійні

Разового обслуговування

Змішані

Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада директорів. У своїй
діяльності він керується статутом біржі, у якому визначаються порядок
керування біржею, склад її членів, умови їхнього прийому, порядок
утворення і функції біржових органів. Для повсякденного керівництва
біржею і її адміністративним апаратом рада призначає президента і
віце-президента. Крім того, нагляд за всіма сторонами діяльності біржі
здійснюють комітети, утворені її членами, наприклад, аудиторський,
бюджетний, по системах (комп’ютери), біржовим індексам, опціонам.
Комітет по прийомі членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі.
Комітет по арбітражі заслуховує, розслідує і регулює суперечки, що
виникають між членами біржі, а також членами і їхніми клієнтами. Число
і склад комітетів змінюються від біржі до біржі, але ряд із них
обов’язковий. Це комітет або комісія з листингу, що розглядають заявки
на вмикання акцій у біржовий список; комітет по процедурах торгового
залу, що разом з адміністрацією визначає режим торгівлі (торгові сесії)
і стежить за дотриманням інструкцій із діяльності в торговому залі, а
також в інших випадках.

Фінансовий ринок потребує не тільки правового регулювання обороту цінних
паперів, але і виникнення організації, яка б забезпечувала цей оборот.
Такою організацією є фондова біржа. Фондова біржа – спецiалiзована
органiзацiя, яка об’єднує професійних учасників ринку цінних паперів у
одному примiщеннi для проведення торгів, створює умови для концентрації
попиту й пропозиції та підвищення лiквiдностi ринку в цілому.

Концентрація означає, що усім торговцям цінними паперами забезпечується
доступ до усіх пропозицій з купiвлi – продажу, які в даний момент є на
бiржi. I вже між торговцями йде конкурентна боротьба по тій чи iншiй
пропозиції. Тобто фондова біржа є найвiльнiшим ринком, ринком з
мiнiмальними перешкодами для встановлення вільного співставлення попиту
та пропозиції. Тому в Законі України “Про цiннi папери i фондову біржу”
визначається: “ Фондова біржа – органiзацiйно оформлений, постійно
діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами…,
акціонерне товариство, яке зосереджує попит i пропозицію цінних паперів,
сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою дiяльнicть
вiповiдно до цього Закону, інших актів законодавства України, статуту i
правил фондової бiржi. Водночас фондова біржа є самоврядною
органiзацiєю, яка характеризується високим ступенем самоорганiзацiї. Це
певна i чітка система органiзацiї та проведення торгiвлi, що
підкоряється спеціальним правилам i процедурам, внутрішньому етичному
кодексу, який буває навіть більш жорстким, ніж норми, що встановлюються
державою. Все це регулюється статутом, правилами та іншими нормативними
документами бiржi, які розробляються та затверджуються нею самою.

Коло паперів, із якими проводяться угоди, обмежена. Щоб потрапити в
число компаній, папери яких допущені до біржової торгівлі (іншими
словами, щоб бути прийнятої до котування), компанія повинна
задовольняти встановленим членами біржі вимогам у відношенні обсягів
продажів, розмірів одержуваного прибутку, числа акціонерів, ринкової
вартості акцій, періодичності і характеру звітності і т.д. Члени біржі
або державний орган, що контролює їхню діяльність, встановлює правила
ведення біржових операцій; режим, що регулює допуск до котування.
Фондова біржа – це насамперед місце, де знаходять один одного
продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються
попитом і пропозицією на них, а самий процес купівлі-продажу
регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований
ринок цінних паперів. Значення фондової біржі для ринкової економіки
виходить за рамки організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі
зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу. “Чудо” складалося в
тому, що для інвестора практично стерлися розходження між
довгостроковими і короткостроковими вкладеннями засобів. Цілком реальні
в часу побоювання омертвити капітал стримували підприємницьке полум’я.
Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося положення, коли
для кожного окремого акціонера інвестиції (інвестований в акції
капітал) мають майже такий же ліквідний характер, як готівка, тому що
акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі. Відносні
показники ефективності торгів фондових бірж України державними пакетами
акцій приватизуємих підприємств наведені у додатку № 3.

Біржі можуть бути засновані державою як суспільні заклади. В Франції,
Італії і ряді інших країн фондові біржі рахуються суспільними
заснуваннями. Це, правда, виражається лише в тому, що держава надає
помешкання для біржових операцій. Біржовики рахуються представниками
держави, але діють як приватні підприємці, за свій рахунок. Біржі можуть
бути засновані і на принципах приватного підприємництва, наприклад, як
акціонерне товариство. Така організація бірж характерна для Англії,
США.

Фондова біржа являє собою організований ринок цінних паперів. При цьому
значимість цього дуже важливого інституту в різних країнах далеко не
однозначна. Як підкреслює шведський професор Андерс Ослунд, якщо в США
і Великобританії велика частина власного капіталу підприємств
мобілізується саме на фондових біржах, то в Європі і Японії їхня питома
вага значно менше, а половина з 100 найбільших підприємств Німеччини (
узагалі сімейні фірми, акції яких не підлягають продажу. А на
варшавській фондовій біржі біля 25% біржового обороту цінних паперів
припадає на операції іноземних інвесторів.

У Україні прийнятий і діє ряд нормативних актів, що заклали основу для
функціонування цінних паперів. Одним із головних нормативних актів, що
регулюють взаємовідносини між всіма учасниками, є Закон України “ Про
цінні папери і фондову біржу”. Відповідно до цього Закону фондова біржа
створюється лише як акціонерне товариство. Її фундаторами можуть бути
лише торговці цінними паперами і їх повинно бути не менше 20. Фундатори
повинні внести в статутний фонд біржі визначену суму. Акціонерами
фондової біржі в нашій країні можуть стати як підприємці, значні банки,
так і будь-який громадянин, що уклав свої заощадження в акції. Фондова
біржа України грунтується на безприбуткових початках і повинна діяти на
принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних паперів у
гроші без фінансових втрат для власника, стабільність ринку, широкої
гласності і довіри. Це дозволить їй виконувати роль:

засобу притягнення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну
сфери;

перерозподілу капіталів між різноманітними галузями і підприємствами;

засобу централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників
різноманітних прошарків населення, створення умов для розвитку в країні
підприємницької діяльності.

Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавних
цінних паперів розвивається більш високими темпами. У той же час можна
побачити тенденцію росту обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів у
порівнянні з продажем акцій і інших цінних паперів. На біржі
проводяться і такі операції, як реалізація експортних квот, валютні
торги і т.д. Це говорить про те, що у країні не створений ринок цінних
паперів на первинному рівні.

Поряд з централізованим біржовим ринком функціонує позабіржовий ринок
цінних паперів. Історично позабіржовий ринок передує біржовому. У
країнах з ринковою економкою бiржi природно виростали із вуличного ринку
в міру того, як збільшувалися масштаби фондових операцій, множилися
емітенти цінних паперів, вдосконалювалася техніка брокерської справи.
Інфраструктуру позабіржового ринку складають iнвестицiйнi фонди,
iнвестицiйнi компанii, довiрчi товариства, холдингові фірми, страхові
компанії, iншi незалежні торговці цінними паперами, які згідно з Законом
України “ Про цiннi папери i фондову біржу “ здійснюють посередницьку
комiсiйну та комерційну дiяльнiсть з цінними паперами, а також
аудиторські та консалтингові органiзацiї. Одна частина торговців входить
до складу Української Асоцiацiї торговців цінними паперами, друга – до
Української Асоцiацiї довірчих товариств, iнвестицiйних фондiв i
компанiй, які репрезентують їх iнтереси в державних органах та поза
ринкових сферах. Одночасно незалежні фiнансовi посередники можуть
утворити iншi асоцiацiї, спілки, об’єднання для координації роботи,
проведення спільних дій.

Позабіржовий ринок цінних паперів не є альтернативою, а доповнює й
розширює біржовий ринок як на вторинному, так i, що особливо важливо, на
первинному рiвнi. Первинне розміщення цінних паперів різних компанiй
може проводитися шляхом підписки, відкритого продажу або аукцiонiв. При
цьому можуть використовуватися можливості комунiкацiйноi мережі
акціонерного товариства “Центральний депозитарій “, яке створене в
м.Києві групою торговців цінними паперами. При переході УФБ до засад
вільного асоційованого членства будь – який фінансовий посередник зможе
стати членом бiржi, тим самим розширюючи сферу своєї дiяльностi та маючи
можливість включитися у систему електронного обігу цінних паперів. При
бажанні торговці цінними паперами можуть стати учасниками Центрального
депозитарію цінних паперів Української фондової бiржi. Членство в
депозитарії допоможе їм у врегулюванні усіх позабіржових угод: при
первинному розмiщеннi цінних паперів, операціях з емiсiями iнвестицiйних
фондiв відкритого типу, перепоставцi між депонентами, а також
забезпечити розрахунки “ поставка проти оплати “ на взаємоузгоджену
дату. Розрахунки можуть бути здійсненими в день угоди, якщо спiвпадання
замовлень на продаж i купівлю мало місце до встановленої дати.
Розрахунки по всіх операціях виконуються в центральній системі.

Найбільш повно суть ринку цінних паперів можна розкрити аналізуючи
функції, яки ним виконуються в економіці. До них відносяться:

мобілізація та концентрація тимчасово вільних грошових нагромаджень та
заощаджень шляхом продажу цінних паперів посередниками на первинному та
вторинному ринках;

кредитування та фінансування держави і приватного сектора шляхом
придбання їхніх цінних паперів на первинному ринку, а також біржових
спекулянтів і фінансово-кредитних закладів на вторинному ринку;

концентрація операцій з цінними паперами, встановлення цін на них, що
відбивають рівень попиту та пропозиції, а також формування фіктивного
капіталу;

забезпечення публічності цінних паперів;

залучає вільні грошові капітали і нагромадження на первинний ринок;

відтворення дійсної вартості основних виробничих фондів, рентабельності
того чи іншого підприємства, товариства, компанії. Ця функція особливо
актуальна в приватизаційному процесі при корпоратизації та акціонуванні
державних підприємств. Але й в розвинутих ринкових відносинах рівень
фінансової ефективності підприємства, встановлений через курс його акцій
на фондовій біржі, є більш об’єктивним;

прискорення обігу надлишкового капіталу у вигляді цінних паперів, його
акумуляція для інвестицій у виробничу та соціальну сфери;

переміщення капіталу із однієї галузі в інші;

акумуляція вільних грошових коштів населення, їх зв’язування та
вилучення із вільного обігу.

Залучені ринком цінних паперів засоби використовуються для купівлі нових
цінних паперів уряду та корпорацій на первинному ринку, тим самим їх
покупці якби надають кредит під заставу облігацій та інших грошових
боргових зобов’язань або фінансують приватні підприємства та державу,
отримуючи в обмін акції або безстрокові облігації. При фінансуванні або
кредитуванні приватних компаній відбувається формування прав власності
на дійсний та позичковий капітал. Виконуючи цю функцію ринок цінних
паперів сприяє концентрації та централізації капіталу.

Мобілізація довгострокових капіталів на ринку акцій і облігацій
обмежуються двома головними факторами. По-перше, в окремі періоди
зменшується доля зовнішніх взаємних коштів в загальному капіталі
корпорацій в результаті використання самофінансування для здійснення
своєї діяльності. Дія цього фактора підсилюється інфляцією. По-друге,
існує конкуренція між емісією цінних паперів та отриманням банківської
позики, яка дешевше в обслуговуванні однак, не дивлячись на декотре
зменшення ролі ринку акцій як джерела фінансування корпорацій, вони все
ж звертаються до їх послуг в двох основних випадках:

а) коли альтернативні можливості залучення грошей вичерпані;

б) для фінансування компаній, які засновані в молодих перспективних
галузях виробництва.

Емітенти використовують ринок цінних паперів не тільки в якості
посередника при мобілізації грошових коштів. Оскільки однією з передумов
отримання ними кредитів та позик є сприятлива ситуація руху цінних
паперів (ринкового курсу, дивідендів, загального прибутку на акції та
ін.), то емітенти прагнуть підтримувати курс цінних паперів на високому
рівні різними методами, навіть вдаючись до їх скуповування.

Питання о ролі Ринку цінних паперів є одним з ключових у розумінні
взаємозв’язку грошових та виробничих факторів у розвитку економіки, так
як власність на засоби виробництва є основою способу виробництва.
Відносини, які виникають з приводу емісії та розміщення, а також
купівлі-продажу цінних паперів, опосередковують рух позичкового
капіталу, відбивають процес виробництва та привласнення додаткової
вартості. Цінні папери виступають своєрідним товаром, який не маючи
вартості (за виключенням праці, яка була витрачена на їх виготовлення,
перевезення і т.д.), має споживчу вартість, яка є правом на отримання
витраченої частини прибутку, яка за сучасних умов складає приблизно
половину його маси.

Таким чином, аналіз змін, які виникають у функціонуванні ринку цінних
паперів показує, що він зберігає свою сутність в якості важливого
елемента економіки, який обслуговує процес мобілізації, концентрації та
перерозподілу грошових капіталів. Ринок цінних паперів виступає в якості
посередника між грошовими та функціонуючими капіталами і впливає на
процес інвестування, який є однією з рушійних сил економічного розвитку.

1.4. Структура ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів охоплює частину кредитного ринку і повністю ринок
інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо
випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також
їхніх похідних. До боргових інструментів належать, передусім,
облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності – всі вид
акцій, а до їх похіднх – опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цінні
папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного
ринку, є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, в той час
як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного
капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах
підприємств.

Розглядаючи сучасну інституціональну структуру ринків цінних паперів,
слід виділити 4 категорії учасників операцій: комерційні банки;
інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та
кредитно-фінансові організації, які об’єднанні під назвою
“інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні та
інвестиційні фонди).

У різних країнах співвідношення сил між ними різне. Воно залежить від
рівня розвитку та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так, у
державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із усіма
видами цінних паперів, наприклад у ФРН, Угорщині, інвестиційні банки не
відіграють значної ролі.

Розподіл обов’язків між основними групами учасників ринку у цілому
показано на малюнку.

ЕМІТЕНТИ

Види цінних

паперів

Первинний

ринок

Вторинний

ринок

Посередники

Обіг

Кошти, що мобілізуються пенсійними фондами, страховими компаніями та
іншими організаціями, надходять на ринок цінних паперів, де вони
використовуються у тому числі й інвестиційними банками чи біржовими
фірмами (біржовою фірмою називають брокерську фірму, яка купила місце на
біржі) переважно для придбання акцій, облігацій чи інших фондових
цінностей.

Згідно Закона України « Про державне регулювання ринку цінних
паперів в Україні » учасниками ринку цінних
паперів є :

– емітенти;

– інвестори;

– особи, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних
паперів.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів –
підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів за
допомогою цінних паперів та організаційному, інформаційному,
технічному, консультаційному та іншому обслуговуванню випуску та обігу
цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом
діяльності;

Інвестор на ринку цінних паперів – фізична або юридична
особа, яка придбаває цінні папери від свого імені та за свій
рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних
паперів або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних
паперів відповідно до чинного законодавства;

Емітент цінних паперів (далі – емітент) – держава в особі
уповноваженого органу, юридична особа і у випадках, передбачених
законодавством, фізична особа. Емітент від свого імені випускає цінні
папери і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх
випуску.

Емітент повинен виконувати усі зобов’язання, що виникають у
зв’язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в
порядку, передбачені цим Законом, іншими актами законодавства
України, а також рішеннями про випуск цінних паперів.

Права і обов’язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх
передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу
(покупцю) чи його уповноваженій особі.

2. Особливості існування ринку цінних паперів в Україні.

2.1. Етапи формування фондового ринку в Україні.

Спробуємо розглянути умови виникнення фондового ринку в Україні. На мій
погляд, його формування відбувалося в кілька етапів.

Перший етап — це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що
збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових
компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних
цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів
була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер
штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками
фондового ринку в Україні.

Саме через те, що на перших порах розвиток цього сегмента економіки йшов
хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь і надовго
сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до
об’єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку
інституту приватного інвестування в Україні навіть до сьогодні. Адже у
більшості розвинутих країн роль і частка приватних інвесторів (фізичних
осіб) має величезне значення у функціонуванні фондового ринку країни.

Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв’язку з випуском в
обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу компенсаційних
сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів —
ваучерів. Ціна первинного ринку — 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за
компенсаційний сертифікат — виявилася надто умовною. А от вторинні ринки
продемонстрували до цього виду державних цінних паперів можливість
дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС,
КС, пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку,
причому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків
при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної
кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період
створюються псевдо біржі — центри сертифікатних аукціонів, велика
кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній),
формується інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи.

Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову приватизацію як
таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед не закладений
механізм виявлення реального власника, тобто в результаті масової
приватизації

контроль над підприємством розпилюється серед великої кількості
акціонерів, що, як правило, не дає змоги здійснювати ефективне
управління підприємством. Але, з іншого боку, масова приватизація має
велике значення для формування інвестиційної свідомості нації та
розвитку культури інвестування. Слід також зазначити, що за рахунок
розпилення власності на перших кроках розвитку фондового ринку
з’являється грунт для розвитку брокерських і дилерських компаній.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та
розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував
початок реального процесу становлення українського ринку цінних паперів.
Саме масо-

ва приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою
створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв величезну роль у
формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні об’єктивних умов
для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап
характеризувався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап
характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових
систем розподілу власності, продаж об’єктів великої приватизації та
активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів.
Основною відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову
приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для
забезпечення цього процесу. Слід зазначити, що масова (ваучерна)
приватизація тривала досить довго, але з початком грошової приватизації
вона вже не мала того значення.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не
сертифікатами, а реальними грошима;

концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення;

розвиток ринку державних боргових зобов’язань;

вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та
приватних інвесторів.

Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної кількості
спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності яких
стали операції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до
брокерського бізнесу був зумовлений такими факторами, як значний рівень
прибутковості, поява великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених
у портфельних інвестиціях в українські цінні папери, і так званий
інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей
період починається процес концентрації власності шляхом придбання
стратегічними покупцями цінних паперів на відкритому ринку, причому
значна кількість операцій відбувається шляхом купівлі цінних паперів у
населення.

Цей період характеризується бурхливим розвитком інфраструктури фондового
ринку: з’являється велика кількість торговельних майданчиків,
розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється
позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації
та спілки. На жаль, сьогодні можна констатувати: органи влади і
контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого
розвитку ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та
зловживань.

Із розвитком ринку корпоративних цінних паперів отримав значний імпульс
до налагодження і сегмент державних боргових зобов’язань — як внутрішніх
(облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх (євробондз).
Саме бурхливий розвиток корпоративного сегмента фондового ринку в
Україні, який утворився в результаті приватизаційних процесів, дав змогу
отримати значні суми коштів на внутрішньому і міжнародному фінансових
ринках під боргові зобов’язання держави. Український фондовий ринок
стрімкими темпами збільшував свою капіталізацію і залучав дедалі більшу
кількість інвесторів.

Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними його
учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів
ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на
обсягах і методах продажу об’єктів державної власності — як правило, до
продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційне
цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку
можна назвати:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи,
агенції з перереєстрації прав власності — незалежні реєстратори та
депозитарні установи, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських
та фінансових компаній);

3) поява та розвиток спеціальних Державних контролюючих установ
(державна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

4) активне входження до українського фондового ринку зовнішнього
венчурного капіталу.

Основною хибою цього етапу, на мій погляд, є переоцінка можливостей
національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та
стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою
фінансовою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації, на
мою думку, стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне
привабливих підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело
до нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з
боку стратегічних покупців та, як наслідок, до відпливу портфельних
інвесторів.

На даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі в особі
органів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було б
створити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж
мажоритарних пакетів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б
ліквідність ринку дрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу
отримати значно більше коштів при реалізації мажоритарних пакетів акцій.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відраховується
від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань,
аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні.
На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу
цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові
системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав
акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна.
Кількість суб’єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів у
1999р. наведена у додатку № 4. Тому є низка об’єктивних факторів, серед
яких основний — це недостатня глибина приватизації великих підприємств,
що призводить до відсутності на українському ринку стратегічних
покупців. Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій
великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі
інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульс
для розвитку національного фондового ринку.

2.2. Сучасний стан фондового ринку в Україні.

Протягом 1999 року обсяг випуску цінних паперів в Україні динамічно
зростав та на кінець року було зареєстровано емісій цінних паперів на
загальну суму 24,509 млрд. грн. (без урахування державних цінних
паперів). Переважну частину випусків склали емісії корпоративних цінних
паперів, що обумовлено продовженням процесів масової приватизації та
корпоратизації в Україні. Обсяг емісій цінних паперів, що були
зареєстровані протягом 1999 року, у вартісному вимірі досяг 12,257 млрд.
грн..

Обсяг зареєстрованих емісій станом на 01.01.2000:

Вид цінних паперів Обсяг емісії

(млрд. грн.)

Акції 24,162

Облігації підприємств 0,137

Облігації місцевих позик 0,0005

Інвестиційні сертифікати 0,209

Разом =SUM(ABOVE) 24,508

На кінець 1999 року в Україні нараховувалось близько 35580 акціонерних
товариств, з яких майже 33% – відкриті акціонерні товариства.

Тип акціонерного товариства Кількість АТ в тис.:

на 01.01.99 на 01.01.2000

Відкритого типу 10,6 11,60

Закритого типу 22,9 23,98

Всього 33,5 35.58

Загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих в 1999 році, перевищив
обсяг випусків акцій за 1998 рік на 2,27 млрд. грн., що відповідає
збільшенню на 22,7%. Значна емісійна активність акціонерних товариств
протягом року спостерігалась у ІІ та ІІІ кварталах, тоді як на ІV
квартал припало лише 13,7% річного обсягу емісій акцій. Переважна
більшість емісій корпоративних цінних паперів в Україні за останні роки
здійснювалась у процесі приватизації та корпоратизації державних
підприємств.

За 1999 рік відбулися значні зміни у структурі зареєстрованих емісій
акцій. Якщо в 1998 році майже 75% випусків акцій здійснювалися закритими
акціонерними товариствами, то в 1999 році більше 53% загального обсягу
емісій припадало на збільшення статутного фонду відкритих акціонерних
товариств.

Суб’єкти ринку Обсяг емісій у млрд. грн.

1998 рік

1999 рік

Комерційні банки (ЗАТ) 0,327 0,249

Комерційні банки (ВАТ) 0,299 0,342

Страхові компанії 0,016 0,104

Інвест. компанії, фонди 0,020 -0,028

Підприємства (ЗАТ) 7,506 5,043

Підприємства (ВАТ) 1,803 6,529

Разом 9,970 12,240

Більшість емісій акцій у 1999 році було зареєстровано в Київській
області та в промислових областях України: Полтавській,
Дніпропетровській та Запорізькій.

Така територіальна диференціація обумовлена зосередженістю банківських і
фінансових структур та приватизацією промислових гігантів у цих областях
України.

Протягом 1999 року було прийнято чотирнадцять нормативних актів, що
регулюють сферу корпоративних та боргових цінних паперів, більша частина
яких актуалізувала попередні положення про реєстрацію випуску акцій і
облігацій та інформації про їх емісію. Крім того, з метою забезпечення
розкриття інформації було затверджено Порядок оприлюднення частини
регулярної інформації про емітента.

Інформаційну прозорість та відкритість фондового ринку України
забезпечує Центр громадської інформації, в якому протягом 1999 року
можливістю ознайомитися зі звітами емітентів цінних паперів скористалися
більш ніж 3000 відвідувачів. З метою надання інвестору-нерезиденту
інформації у звичній для нього формі, яка відповідає міжнародним
вимогам, Комісія розробила та затвердила форми фінансової звітності для
емітентів згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку
(МСБО), а також розповсюдила серед підприємств-емітентів цінних паперів
та професійних учасників фондового ринку затверджені форми фінансової
звітності, що відповідають МСБО, починаючи зі звітності за 1999 рік.

Обсяг випусків облігацій підприємств у 1999 році в Україні склав 8,191
млн. грн., що вказує на певне скорочення використання у господарському
обороті цього фінансового інструменту порівняно з 1998 роком, коли
емісій облігацій було зареєстровано на суму 116,435 млн. грн.

Вид суб’єкта підприємницької діяльності

Обсяг емісій облігацій в млн. грн.:

Всього

за 1998 рік за 1999 рік станом на 01.01.2000

Комерційні банки (ВАТ) 0, 500 0 0,500

Підприємства 0, 0347 2,691 2,7257

Державні підприємства 102, 000 3,500 105,500

Товариства з обмеженою відповідальністю 3, 900 2,000 5,900

Об’єднання (концерни) 10, 000 0 10,000

Разом 116, 435 8,191 124,626

Обіг цінних паперів в Україні забезпечують торговці цінними паперами,
представлені суб’єктами підприємницької діяльності, для яких цей вид
діяльності є виключним (вони складають близько 65,4%), комерційними
банками (16,7%) та інвестиційними компаніями (17,9%).

На початку 2000 року в Україні діяв 881 торговець цінними паперами.
Протягом 1999 року було видано 167 дозволів на здійснення діяльності
щодо випуску та обігу цінних паперів та одночасно анульовано 160
дозволів. Протягом 1999 року спостерігалась тенденція щодо диференціації
торговців цінними паперами, а саме поступово визначається стійка група
структур, які щоквартально здійснюють обсяги операцій, що перевищують
10 млн. грн., з одночасним збільшенням кількості тих торговців, які
взагалі не здійснювали діяльності. Досить значною є група “дрібних”
торговців, тобто тих, які виконують щоквартально угод на суму, що не
перевищує 100 тис. грн. Більше половини торговців, які здійснювали
діяльність протягом 1999 року, відноситься до “середньої групи” – обсяг
укладених ними угод складає від 100 тис. до 1 млн. грн.

Обсяг виконаних угод ІІ кв. ІІІ кв. ІV кв.

До 100 тис. грн. 190 210 160

Від 100 тис. до 500 тис. грн. 151 134 136

Від 500 тис. до 1 млн. грн. 62 65 61

Від 1 млн. до 10 млн. грн. 139 124 154

Більш 10 млн. грн. 44 44 53

Всього Здійснювали діяльність 564 577 607

Не здійснювали діяльність 153 167 125

Подали звіт 717 744 732

У 1999 році зберігалась тенденція щодо збільшення обсягів комерційних
операцій торговців цінними паперами. Одночасно зменшилися обсяги угод з
розміщення цінних паперів на ринку. Комерційні банки є найбільш
крупними торговцями цінними паперами, які здійснюють переважний частину
всіх видів операцій у вартісному вимірі на ринку цінних паперів.
Протягом 1999 року вони відігравали найзначнішу роль на ринку цінних
паперів. Більше 75% обсягу виконаних угод з купівлі-продажу цінних
паперів на ринку України були здійснені комерційними банками.

Протягом 1999 року найбільш популярними як за кількістю, так і за
обсягом виконаних операцій були облігації внутрішньої державної позики,
з якими працювали переважно банки, друге місце посідали векселі (теж
інструмент, більш характерний для банків), і третю позицію займали
корпоративні цінні папери – акції.

Такі фінансові інструменти, як інвестиційні сертифікати та облігації
підприємств та місцевих позик, не мали значимих показників.

У середньому найкрупніші угоди у вартісному вимірі укладаються при
купівлі-продажу векселів. Характерним є збільшення обсягу угод за
векселями, середня сума однієї угоди з векселем складає близько 177,9
тис. грн.

У 1999 році за обсягами виконаних угод перше місце посідали облігації
внутрішньої державної позики та векселі. За кількістю виконаних угод
перше місце посідали акції.

Акції є найбільш популярним фінансовим інструментом для структур, для
яких торгівля цінними паперами є виключним видом їх діяльності.

Для комерційних банків найбільш привабливим фінансовим інструментом були
облігації внутрішньої державної позики та векселі.

В Україні на відміну від розвинутих країн переважає позабіржовий
неорганізований ринок. Це стало наслідком приватизаційних процесів за
попередні роки.

На неорганізованому позабіржовому ринку на кінець 1999 року
здійснювалась переважна кількість угод – близько 98 %.

Протягом 1999 року в Україні здійснювали діяльність 881 торговець,
надавали звіти 732 торговця цінними паперами. Результати аналізу
звітності торговців по областям наведені у таблиці.

Області України 1997 рік 1998 рік

Кількість ТЦП станом на 31.12.97 % від загальної кількості

Обсяг виконаних угод,

млн. грн. % загального обсягу виконаних угод Кількість ТЦП станом на
31.12.98 % від загальної кількості

Обсяг виконаних угод,

млн. грн. % загального обсягу виконаних угод

Автономна Республіка Крим та м.Севастополь 31 5.3 60,620 0.8 34 4.6
113,142 1.08

Вінницька область 4 0.6 2,858 0.03 5 0.7 5,337 0.05

Волинська область 7 1.2 16,537 0.2 7 1 32,074 0.3

Дніпропетровська область 41 7 1813,216 24.1 54 7.3 1308,728 12.5

Донецька область 36 6.1 85,176 1.1 50 6.8 817,698 7.8

Житомирська область 4 0.6 1,151 0.01 2 0.3 1,814 0.02

Закарпатська область 2 0.3 0,240 0.003 1 0.1 0,266 0.003

Запорізька область 26 4.4 1615,087 21.5 32 4.3 878,074 8.4

Івано-Франківська область 5 0.8 2,757 0.04 6 0.8 9,002 0.09

Київська область та

м. Київ 242 41.2 2959,211 39.5 325 44.4 6084,087 58.1

Кіровоградська область 3 0.5 1,987 0.03 2 0.3 2,055 0.02

Луганська область 6 1 4,147 0.05 6 0.8 6,898 0.07

Львівська область 20 3.4 95,668 1.2 26 3.5 157,941 1.5

Миколаївська область 11 1.9 4,527 0.06 13 1.8 7,313 0.07

Одеська область 24 4.1 432,178 5.7 26 3.6 206,670 1.97

Полтавська область 14 2.3 11,073 0.15 14 2 74,932 0.7

Рівненська область 3 0.5 7,672 0.1 5 0.7 57,648 0.5

Сумська область 9 1.5 18,331 0.2 10 1.4 4,273 0.04

Тернопільська область 5 0.8 0,356 0.004 5 0.7 0,183 0.001

Харківська область 64 11 277,528 3.7 79 10.8 584,148 5.6

Херсонська область 7 1.2 13,510 0.18 8 1.1 8,190 0.08

Хмельницька область 5 0.8 7,798 0.1 7 1 8,556 0.08

Черкаська область 8 1.4 7,874 0.1 7 1 1,816 0.02

Чернівецька область 2 0.3 0,000 0 1 0.1 0,000 0

Чернігівська область 7 1.2 60,895 0.8 7 1 85,490 0.8

Разом 586 100 7500,399 100 732 100 =SUM(ABOVE) 10456,335 100

На кінець 1999 року в Україні діяльність зі спільного інвестування
здійснювали 160 інвестиційних фондів та 128 взаємних фондів
інвестиційних компаній, близько 63% загальної кількості яких
зосереджені у Київській, Харківській та Донецькій областях.

Станом на 1 січня 2000 року в Україні загальна вартість випущених
інвестиційних сертифікатів досягла 208,98 млн. грн., що у порівнянні з
початком 1999 року більше лише на 7,5 млн. грн., тобто на 4% від
загального обсягу емісій інвестиційних сертифікатів.

На кінець 1999 року в Україні працювали переважно закриті інвестиційні
фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, які становлять більш як
95% від загальної кількості. Більшість цих інститутів спільного
інвестування були створені з метою залучення приватизаційних паперів
громадян.

Протягом 1994-1998 років вони відігравали роль основного механізму, який
забезпечував проведення “сертифікатної” приватизації, і, шляхом участі у
сертифікатних аукціонах, сформували за рахунок залучених приватизаційних
паперів пакети акцій приватизованих підприємств розмірами від 5% до 25%.

Одним із своїх головних завдань щодо регулювання діяльності інститутів
спільного інвестування Комісія вважає забезпечення більш детального
розкриття інформації та попередження можливих некваліфікованих дій
інвестиційних керуючих, які здійснюють управління активами інвестиційних
фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній. На ринку цінних
паперів України саморегулівні організації представлені асоціаціями,
фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Згідно з
міжнародною практикою саморегулівні організації визначають для своїх
членів загальні стандарти діяльності та здійснюють контроль за їх
дотриманням у межах повноважень, делегованих Державною комісією з цінних
паперів та фондового ринку.

Станом на 1 січня 2000 року в Україні зареєстровано шість
саморегулівних організацій:

Київська міжнародна фондова біржа КМФБ

Південноукраїнська торговельно-інформаційна система ПТІС

Позабіржова фондова торговельна система ПФТС

Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв ПАРД

Українська асоціація інвестиційного бізнесу УАІБ

Українська фондова біржа УФБ

Три з саморегулівних організацій – Південноукраїнська
торговельно–інформаційна система, Київська міжнародна фондова біржа та
Українська фондова біржа – отримали відповідний статус у 1999 році.
Протягом 1999 року саморегулівні організації значно збільшили чисельний
склад своїх членів, підвищили технічну оснащеність та накопичили значний
досвід роботи.

СРО Кількість членів

КМФБ 53

ПТІС 104

ПФТС 302

ПАРД 239

УАІБ 109

УФБ 135

Протягом 1999 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку
суттєво розвинула правове поле ринку цінних паперів в Україні та
прийняла рішення про затвердження нормативних актів, що стосуються всіх
сфер діяльності професійних учасників фондового ринку.

2.3. Шляхи поліпшення функціонування фондового ринку України.

Фондовий ринок має значні можливості для подальшого розвитку. За роки
свого існування в Україні він довів перспективи і масштаби вигод, що їх
можна отримати на регульованому ринку цінних паперів.

Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду можливих шляхів поліпшення
функціонування ринку цінних паперів, зазначимо, що він існує в
конкретній економічній системі. І якою б досконалою не була законодавча
база, яка регулює ринок цінних паперів, якою розгалуженою не була його
інфраструктура, який би не був сприятливий податковий клімат для
суб’єктів ринку цінних паперів, без загального розвитку економіки, без
підйому виробництва, без зростання загальної заможності населення, він
неспроможний розвиватися та вдосконалюватися.

Одним із основних чинників ефективного розвитку ринку цінних паперів в
Україні повинно бути формування прогресивної нормативної бази.
Зазначимо, що прийняття Закону України «Про національну депозитарну
систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»
позитивно відзначилось на розвитку фондового ринку, він заповнив багато
пустощів в законодавстві, сприяючи тим самим формуванню сучасних
механізмів його розвитку та разом з тим, шляхи вирішення багатьох
проблем цього ринку, притаманних саме Україні, з прийняттям цього Закону
не тільки не прояснились, а й стали ще туманнішими. Це відбулося тому,
що з формальної точки зору, модель розвитку фондового ринку визначена у
відповідних нормативних актах, реалістичність цієї моделі є досить
примарною.

Перш за все слід відзначити загальний недолік всіх офіційних
документів, який полягає в тому, що вони не в повній мірі враховують
перехідний характер української економіки. А в перехідних економічних
системах діють зовсім інші механізми впорядкування суспільного життя,
ніж в розвинутих, і тому механічне перенесення схем та моделей, які
добре працюють в нормальній економіці, в наших умовах не дають
очікуваних результатів.

В Україні фактично не має правової держави — нормативна база значно
відстає від реальних процесів. Особливо це проявилось в перші роки
незалежності, коли спостерігались афери з довірчими товариствами. Після
завершення «ваучерної» приватизації стало відомо, що значна частина
власності держави розділена неправильно, кримінальним чином та попала в
руки вузького кола наближених осіб, і держава безсила змінити ситуацію.

Багато питань виникає при розгляді податкового законодавства щодо цінних
паперів. Щодо шляхів їх вирішення, то зусиллями Асоціації юристів
фондового ринку досягнуто певних зрушень в питанні оподаткування доходів
фізичних осіб, які отримані від продажу належних їм цінних паперів,
однак нормалізація інвестиційного клімату в Україні потребує зміни
підходу до оподаткування операцій на фондовому ринку в цілому.

Настає питання про прийняття комплексного Закону України «Про
оподаткування на ринку цінних паперів», який об’єднує взаємоузгодженні
норми, стосовно оподаткування на ринку цінних паперів основними видами
податків (податком на прибуток підприємств, подоходним податком, ПДВ,
державним митом) або прийняття єдиним пакетом комплексу поправок до
існуючих законодавчих актів в частині оподаткування ринку цінних
паперів.

Коригування вже існуючих нормативних актів необхідно здійснювати
одночасно з прийняттям нових, таких як Закон України «Про регулювання
випуску та обігу похідних цінних паперів», який дозволить збільшити
кількість видів фондових інструментів на Україні. Випуск та обіг
похідних цінних паперів сприятиме розвитку фінансових ринків, охоплюючи
такий важливий сегмент як ринок опціонів та ф’ючерсів на валюту,
страхування ризиків на ринку сільгосппродуктів в Україні.

Тенденція комп’ютеризації біржової і позабіржової торгівлі пов’язана з
тим, що учасники і регулятори зарубіжних ринків цінних паперів
усвідомлюють, що комп’ютеризація біржової і позабіржової торгівлі
цінними паперами може призвести до значних результатів. Вказані ринки
будуть функціонувати швидше, більш упорядковано, дешево й ефективно.
Комп’ютерне забезпечення має велике значення, зважаючи на величезну
кількість учасників, цінних паперів, які знаходяться в обігу, а також
угод, що здійснюються щодня. І хоча обсяги торгів на українському ринку
цінних паперів не можна порівняти з обсягами торгів в інших країнах, для
України це питання є досить важливим.

З додатку № 5 видно 68% торгів здійснюється в Україні за допомогою
комп’ютерної мережі ПФТС. А, якщо розглядати організований вторинний
ринок цінних паперів, то питома вага ПФТС на ньому складає 99%. Тому
розвиток комп’ютерних технологій є дуже важливим для України.

Позитивним кроком буде впровадження в Україні прямого комунікаційного
зв’язку з фондовими біржами та торгівельно-інформаційними системами,
оскільки конче необхідно отримувати інформацію про хід торгів в режимі
реального часу. Всі процеси на ринку цінних паперів будуть сприйматися
учасниками у вигляді інформації. У відповідний проміжок часу вони будуть
знати, хто продає цінні папери та за якою ціною.

В свій час наявність великої кількості бірж в одній країні розглядалося
як фактор сприяння розвитку ринку цінних паперів. З розвитком технологій
і засобів комп’ютеризації чітко склалася тенденція комп’ютерно-сітьового
об’єднання в єдині національні системи.

Відсутність зваженої стратегії розвитку фондового ринку, яка б
враховувала особливості етапу, який зараз переживає Україна, некритичне
запозичення досвіду окремих розвинутих країн Заходу, які пройшли свій
довгий шлях розвитку, в т.ч. й фондового ринку, призвели до того, що
фондова торгівля корпоративними цінними паперами зосередилась в Україні,
в основному, на неорганізованому ринку. Тому обсяги та кількість угод,
виконаних торговцями на позабіржовому неорганізованому ринку, значно
переважають показники для усіх інших ринків і складають відповідно 70 та
97% загального обсягу та кількості угод усіма торговцями на всіх ринках.

В нашій країні окремі кола намагаються монополізувати біржовий ринок
цінних паперів під гаслом забезпечення його цілісності. Взявши на
озброєння довільно обрану французьку модель централізованого біржового
ринку, вони просувають ідею створення в Україні єдиної фондової біржі.
Ігноруючи світовий досвід та реалії вітчизняного фондового ринку, вони
готові чисто адміністративними заходами замінити складний процес
становлення інститутів фондового ринку.

Безперечно в світі відбуваються процеси концентрації капіталу. Але це не
адміністративні, а економічні процеси. Фактом є концентрація ринку
цінних паперів на декількох світових фондових біржах, а також їх
подальше об’єднання, як наприклад, нещодавно оголосили про об’єднання
Лондонська та Франкфуртська біржі. Можливо, що і Україна піде цим
шляхом, але тільки після того, як мине криза в економіці та відновиться
купівельна спроможність населення.

Необхідно вирішити проблему відсутності на біржах України вторинного
ринку цінних паперів. Вся біржова система охоплює 1% торгів на
організованому вторинному ринку. Це відбувається тому, що вони не
витримують конкуренції а ні з неорганізованим вторинним ринком, а ні з
ПФТС, яка є монополістом на вторинному ринку. В умовах українського
ринку цінних паперів у фондових бірж практично єдиним видом діяльності є
проведення аукціонів по продажу пакетів акцій відкритих акціонерних
товариств, які належать державі та знаходяться на етапі приватизації. Ця
діяльність не тільки не відповідає загальноприйнятій в світі практиці
роботи фондових бірж, але й багато в чому є штучною, тому що вона цілком
залежить від активності Фонду держмайна України, характеру та кількості
об’єктів, що виставляються на продаж, тобто від його політики на
фондовому ринку в цілому та по відношенню до окремих фондових бірж.

Необхідно вирішити питання щодо забезпечення більш детального розкриття
інформації та попередження можливих некваліфікованих дій інвестиційних
керуючих, які здійснюють управління активами інвестиційних фондів та
взаємних фондів інвестиційних компаній.

Багато аналітиків вказують на помилковість в виборі моделі, що
спричинила дещо повільні її темпи і навіть гальмувало приватизаційний
процес. Але і в країнах Західної та Східної Європи приватизація не
проходила без проблем.

На Україні пільги передбачали лише право першочергового придбання акцій
за їх номінальну вартість на суму і за рахунок приватизаційного
майнового сертифікату і за власні кошти на половину суми
приватизаційного сертифікату. Доречі, як і в Україні, де за даними ФДМ
на початок 2000р. з 45,7 млн чол. ваучерами скористалися лише 34,7млн
чол. В Україні ця проблема стоїть досить гостро, так у приватизації
енергетичних компаній брав участь так званий інвестиційний пул офшорних
компаній. Інтереси цього пулу представляє Київське представництво «Корт
холдінгз ЛТД». Дії цих інвесторів викликали опір деяких професійних
об’єднань, які виступили з заявами в пресі та зверненнями до парламенту.
В підсумку приватизацію енергетичних компаній було тимчасово припинено.
Спеціалісти фондового ринку та енергетики стверджують, що підприємства
зазначеної галузі належить продавати надійним стратегічним інвесторам із
бездоганною репутацією. Коли ж основним інвестором стане група
маловідомих офшорних компаній, втрата державного контролю над
підприємствами енергетики може виявитися небезпечною для всієї
економіки. Однак припинення приватизації — теж не вихід, бо галузь
потребує інвестицій.

В цьому відношенні варто запровадити більш жорсткі, аж до
адміністративних, але законні, заходи щодо організованості та прозорості
ринку корпоративних цінних паперів. Ця проблема постає особливо гостро
коли на ринку починають обертатися акції стратегічно важливих
підприємств. Завдання полягає в тому, щоб утримати акції цих підприємств
в системі біржової торгівлі та в ПФТС, не допустивши їх на
неорганізований ринок.

Висновки

Метою моєї роботи було викладення структури ринку цінних паперів на
Україні та його основних функцій. Інструментарій сучасного ринку цінних
паперів є складним і багатоманітним, тому я дала характеристику основним
видам цінних паперів, аналіз структури ринку цінних паперів, описала
історичну еволюцію та сучасні характеристики ринку цінних паперів. При
написанні роботи я розглянула основні етапи формування фондового ринку.

В роботі була надана характеристика сучасного стану ринку цінних паперів
на Україні, виходячи з якої можно зробити висновок, що подальший
розвиток національного фондового ринку стримується рядом об’єктивних та
суб’єтивних факторів. Найголовнішими серед яких:

Кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції,
відсутність твердої національної грошової одиниці

Відставання існуючої законодавчої та нормативно – правової бази
функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому

Слабкість і недостатність державного регулювання національного ринку
цінних паперів

Нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, практична відсутність
операцій з похідними від цінних паперів

Відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра населення
та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку

Відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення

Аналіз фахової економічної літератури по темі курсової роботи дозволив
теоретично обгрунтувати наукові висновки і пропозиції по удосконаленню
методології і організації економічного аналізу цінних паперів, що нині
використовуються:

1. Однією із складових фінансового ринку є ринок цінних паперів, який в
Україні знаходиться на стадії формування.

2. В курсовій роботі класифіковані різноманітні фондові цінності, що
застосовуються у світовій практиці. Класифікація цінних паперів
побудована за такими основними ознаками: економічна природа цінних
паперів, порядок підтвердження прав власників, характер емітента і форма
випуску. Проведене дослідження довело, що визначення єдиної системи
класифікаційних ознак не зовсім коректне через розмаїття учасників
ринку, виконуваних ними операцій, застосуванням інструментів, а також
через недоліки і прогалини у вітчизняному законодавстві і відсутність
визначеності у нормативній базі, яка регулює функціонування фондового
ринку.

3. Для потенційного інвестора і для аналітиків фондового ринку, для
прийняття важливих рішень і для аналітичних прогнозів недостатньо
використовувати дані таблиць, найтиповіших для українських періодичних
видань.

В умовах становлення національного фондового ринку великого значення
набуває необхідність безумовного підтримання його фінансової безпеки.
При цьому слід наголосити, що безпека фондового ринку безпосередньо
пов’язана з бюджетною, борговою та інвестиційною безпекою держави,
особливо з огляду на недостатньо контрольований розвиток сегмента
державних цінних паперів, а також із фінансовою безпекою численних
юридичних і фізичних осіб. Необхідним кроком має бути переорієнтація
державних облігацій на фінансування окупних інвестиційних проектів у
пріоритетних напрямках, які підпримуються державою. Мається на увазі,
по-перше, встановлення меж для розподілу залучених ресурсів на
фінансування дефіциту державного бюджету.

Але поки не будуть врегульовані хиби ринку цінних паперів законом з
одного боку, і не налагоджені до автоматизму за допомогою ринку і
конкуренції (що ми бачимо в розвинутих країнах), з іншого боку, то
залишається лише сподіватися на поліпшення ситуації в даному питанні. А
це можливо лише при одночасному налагодженні економіки України у всіх її
сферах без винятку. І лише після цього ринок цінних паперів зможе
адекватно й органічно влитися в налагоджену економіку. В першу чергу
ринкові перетворення повинні відбутися в інвестиційній сфері, яка грає
ключову роль в економіці. Комплекс галузей і виробництв, які утворюють
інвестиційну сферу повинен забезпечити стабілізацію економіки. Суттєво
на процес відтворення повинен вплинути інвестиційний ринок, який в
Україні тільки-тільки починає формуватися та розвиватися. Успішне
проведення ринкових реформ в Україні неможливо без ефективної
структурно-інвестиційної політики перетворення економіки з метою
створення сприятливого інвестиційного клімату

Ринок цiнних паперiв має базуватися на довiрi й взаємоповазi усiх його
учасникiв, використовувати єдинi правила професiйної та етичної
поведiнки на ньому, користуватись єдиною термiнологiєю.

Список використаної літератури

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу ”

Закон України “Про банки і банківську діяльність”

Закон України “Про обмеження монополізму і забезпечення вільної
конкуренції в підприємницькій діяльності”

Закон України “Про ринок цінних паперів”

Закон України “Про акціонерні товариства ”

Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”

Указ Президента України “Про електронний обіг цінних паперів і
Національний депозитарій”

“Загальні засади функціонування Національного депозитарію України”,
затверджені Указом Президента України №703 від 22 червня 1999 року.

Давидов О.І., Зінченко Я.В. Фондові кризи у ринковій економіці //
Фінанси України. – 2000. – №3

Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. – Цінні папери. Фондовий ринок. –
Термінологічний –словник. – Л.: БаК, 1999

Калина А.В., Корнеев В.В., Кощеев А.А. “Рынок ценных бумаг” Киев, 1999.

Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства. – Фінанси
України. – 2000. – №2

Костіна Н.І., Марахов К.С. Проблеми формування фондового ринку в Україні
// Фінанси України. – 2000. – №3

Лисяк Л.В., Шумський В.М. Реальність потенційних джерел інвестиційної
діяльності в Україні. – Фінанси України. – 2000. – №2

Литвиненко Т.М. Економічна культура фондового ринку – запорука успішного
реформування реформування економіки. – Фінанси України. – 2000. – №3

Лозовая Т., Горицкая Е. Отражение в бухгалтерском учете начисления
дивидендов.// Бизнес. Бухгалтерия. – №34. – 1999

Мозговий О.М. «Фондовий ринок» – Київ, 1999.

Науменко В. Ринок цінних паперів під впливом макроекономічних негораздів
// Вісник НБУ. – 1999. – лютий

Опарін В.М. Фінанси. Київ, 1999 р.

Оскольський В.В. Українська фондова біржа: працюємо на економіку. –
Фінанси України. – 2000. – №3

Отченаш К.Г., Руденко В.Б. Вплив фінансової кризи на діяльність
портфельних інвесторів в Україні. – Фінанси України. – 2000. – №2

Сайт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку в інтернеті
http://www.ssmc.kiev.ua/

Сайт Української фондової біржі в інтернеті http://www.ukrse.kiev.ua/

“Урядовий кур’єр”/ 4 квітня 2001р./ ( “Орієнтир” ).

Фондовый рынок. // Бизнес. – №49. – 6 декабря 1999г.

Фондовий ринок // Вісник НБУ. – 1999. – лютий

Шаров О. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи України. –
Вісник НБУ. – 1999. – №12

Швабій К. Політику уряду щодо ОВДП переглянуто // Вісник НБУ. – 1999. –
січень

Додатки

Додаток № 1

Динаміка розподілу емісій цінних паперів у 1997-99 рр.

Вид цінних паперів 1997, млн. грн. % 1998, млн.грн. % 1999, млн. грн. %

Акції 57 19,91 776,4 45,26 3439,92 74,47

Векселі 43 15,02 53,5 3,12 228,20 4,94

Ощадні сертифікати 162 56,58 622,7 36,30 395,04 8,55

Інші 24,3 8,49 262,8 15,32 555,75 12,03

Додаток № 2

Обсяг емісій акцій та облігацій, зареєстрованих ДКЦПФР у
1999р.(млн.грн.)

Учасники ринку Облігації 01.01.2000 Акції на 01.01.2000 Акції на
01.01.1999

Комерційні банки (ЗАТ) – 332,036 5,526

Комерційні банки (ВАТ) 0,500

349,736 50,457

Страхові компанії – 17,615 1,536

Інвестиційні компанії,фонди –

21,042 1,163

Підприємства(ВАТ) 0,0347 9322,596 1816,398

Концерни 10,000 – –

ТОВ 3,900 – –

Державні підприємства 102,000 – –

Підприємства(ЗАТ) – 1878,450 75,768

Разом 116,435 11921,528 1950,737

Додаток № 3

Відносні показники ефективності торгів фондових бірж України державними
пакетами акцій приватизуємих підприємств в 1999 році, %.

Назва показника УФБ КМФБ УФБ УМФБ

Доля пакетів, які виставлені на продаж на біржі, від загального обсягу
пакетів, запропанованих ФДМ на торги ФБ 54,6 14,6 5,8 25,0

Доля зпропанованих до продажу на біржі акцій ві загальної кількості
акцій, виставлених ФДМ на ФБ 67,0 9,7 5,2 18,1

Співвідношення обсягу продажу держпакетів акцій на біржі до загального
обсягу продаж на ФБ 34,0 15,6 17,5 32,9

Доля проданих пакетів акцій від виставлених на продаж біржі 36,3 32,7
65,4 38,3

Доля проданих акцій від виставлених на продаж на біржі 7,8 15,8 19,5
16,7

Співвідношення вартості проданих до вартості запропонованих до продажу:

– за укладеними контрактами

– за номінальною вартістю акцій

15,9

15,7

25,6

21,1

55,2

25,4

30,5

17,9

Відношення кількості угод, за якими ціни превищували номінал, до
кількості виставлених на продаж пакетів акцій. 12,2 18,7 73,8 16,6

Додаток № 4

Кількість суб’єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів у
1999році.

Додаток №5

Структура організованого фондового ринку України в 1999 році.

Основи ринкової економіки. – К.: Либiдь. – 2000. – с. 220

Фондовий ринок України.-К.: УФБ – 1994.- с.33-36

Останнім часом у всьому свiтi помiтнiше окреслюється тенденція до
збільшення питомої ваги акцій на пред’явника. Адже уже сьогодні на
ринках окремих країн дуже гостро постала проблема, яка полягає у
неспроможності швидко i ефективно проводити операції з іменними акціями
як того вимагають сучасні стандарти i фiнансовi вимоги. Найвiрогiднiше,
в недалекому майбутньому на ринку залишиться порівняно невелика частка
іменних акцій.

Цiннi папери в Українi.-К.: УФБ-2002.-с.57-60

Котирування – встановлення курсів цінних паперів відповідно до чинних
законодавчих норм і усталеної практики.

Фондовий ринок України.-К.: УФБ-2001-с.32-33

Депозити – цінні папери ( акції, облігації ), внесені на зберігання в
кредитні установи

Основи ринкової економiки.-К.: Либідь-2000-с.224

Акцепт – згода на оплату або гарантування оплати грошових і товарних
документів.

Активи – все, чим володіє компанія й що їй належить ( обіговий капітал,
основний капітал, нематеріальні активи ).

Цiннi папери в Українi.-К.: 2002.- с.69-71

Клірингова палата – біржовий та міжбіржовий орган, який здійснює
розрахунки між учасниками біржових угод на основі заліку взаємних вимог.

Губський Б.В. Біржові технології ринку. – Київ – 2000. с. 204

Губський Б.В. Біржові технології ринку. – Київ – 2000. с. 204

В.Я.Бобров Основи ринкової економiки.- К.: Либідь-2000- с .225-227

Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91р.

В.В.Колесник Рынок ценных бумаг:-К.:ИГПАН Украины-2002-с.8-13

Термін “ вуличний ринок” зберігся з тих часів, коли лондонські брокери
укладали угоди просто на вулиці чи в кафе.

Губський Б.В. Біржові технології ринку. – Київ – 2000-с.149

Лістинг – внесення акцій компанії до списку акцій, що котируються на
певній фондовій біржі.

Фондова біржа України.-К.: УФБ-2003-с.68-69

Цiннi папери в Українi.-К.: УФБ-2002-с.213.

Державні

іноземні

Приватні

іноземні

Державні

національні

Приватні

національні

Звичайні

облігації

Конвертовані

облігації

Привілейовані

акції

Звичайні

акції

Приватне

розміщення

Публічна

пропозиція

Не зареєстровані на біржі

цінних паперів

Зареєстровані на фондовій

біржі цінних паперів

Члени біржі

Не члени біржі

Біржовий

Позабіржовий

Обсяг зареєстрованих емісій по центральному апарату комісії

Обсяг зареєстрованих емісій по центральному апарату комісії

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020