Реферат на тему:
Ринок цінних паперів як механізм залучення фінансових активів
Ринок цінних паперів (РЦП) — це сегмент фінансового ринку, що охоплює
грошовий ринок та ринок капіталів і за допомогою особливого типу
інструментів — цінного паперу — забезпечує акумуляцію, розподіл та
перерозподіл фінансових ресурсів. На відміну від інструментів кредитного
ринку, які жорстко регламентують взаємовідносини позичальника і
кредитора, інструменти РЦП мобільні й можуть вільно продаватися,
купуватися чи бути об’єктом суспільних відносин (успадковуватися,
даруватися тощо).
Місце РЦП у структурі фінансового ринку
Ринок цінних паперів охоплює грошовий ринок щодо обігу короткотермінових
зобов’язань, наприклад векселів, які обертаються на обліковому ринку.
Довготермінові чи навіть безтермінові цінні папери (такі як акції)
обертаються на ринку капіталів.
До основних факторів виникнення і становлення РЦП належать:
• формування держав;
• розвиток міжнародної торгівлі. Так, в епоху великих географічних
відкриттів з появою нових ринків збуту та постачання сировини постала
потреба у масштабному залученні капіталу за допомогою
нових форм. Прообразом майбутніх акціонерних товариств стали Ост-Індська
та Вест-Індська пайові компанії, починаючи із середини XVI ст. пайовики
отримують частку доходу не в товарній формі, а у грошовій (дивіденд);
• первісне нагромадження капіталу; промислова революція сприяла
інтенсивному зростанню суспільного виробництва, яке перевищувало
споживання і було джерелом накопичення значних фінансових активів;
• розвиток організаційних форм суспільного виробництва; поява
промислових корпорацій та акціонерних банків.
Таким чином, розвиток ринку цінних паперів є наслідком економічного
розвитку, але, у свою чергу, зумовлює оптимізацію структури
господарства.
Завдання РЦП полягає у створенні умов і забезпеченні повного та швидкого
переливання заощаджень в інвестиції за ціною, яка задовольняла б і
інвесторів, і емітентів. Через РЦП акумулюються грошові нагромадження
кредитно-фінансових інститутів, корпорацій, підприємств, держав,
приватних осіб, що спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення
капіталів.
Принципи функціонування РЦП
• соціальна справедливість — створення рівних можливостей і спрощення
доступу інвесторів та позичальників на ринки фондових ресурсів;
недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб’єктів
ринку цінних паперів;
• правова урегульованість — створення розвиненої правової структури
забезпечення діяльності фондового ринку, що чітко регламентує поведінку
його суб’єктів;
• контрольованість — створення надійного механізму обліку й контролю,
запобігання зловживань на РЦП;
• прозорість, відкритість — забезпечення надання інвесторам повної
інформації про умови випуску та обігу цінних паперів; контрольованість
фінансово-господарської діяльності емітентів;
• конкурентність — забезпечення необхідної свободи підприємницької
діяльності інвесторів, емітентів і ринкових посередників, створення умов
для змагання за найвигідніше залучення фінансових ресурсів і
встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за
умови контролю й дотримання доброякісної конкуренції учасниками
фондового ринку;
• ефективність — максимальна реалізація потенційних можливостей
фондового ринку щодо мобілізації та розміщення фінансових ресурсів у
перспективні сфери національної економіки.
Структура ринку цінних паперів
За стадією обігу цінних паперів розрізняють первинний та вторинний
ринки.
На первинному ринку розміщуються вперше випущені (емітовані) цінні
папери, відбувається мобілізація капіталів корпораціями, товариствами,
підприємствами і запозичення коштів ними та державою. Іншими словами,
первинним ринком є економічний простір, де виникають взаємовідносини
суб’єктів у процесі первинного продажу і придбання цінних паперів. Це
означає, що первинні ринки існують як відносно нетривалі ринкові
відносини і є тимчасовими ринками. На первинному ринку емітент може
продавати цінні папери самостійно або з допомогою посередників.
На вторинному ринку обертаються цінні папери, які вже реалізовані на
первинному ринку, тобто тут продаються та купуються раніше випущені
цінні папери, змінюються їх власники, а отже, взаємодія суб’єктів у
процесі обігу цінних паперів утворює вторинний ринок. Основна функція
вторинного ринку полягає у створенні можливості для потенційних
інвесторів придбання у власність цінних паперів і забезпечення їх
ліквідності. Формування і розвиток вторинного ринку сприяють:
• розвитку відносин власності (цінні папери переходять у власність від
одного суб’єкта ринку до іншого);
• переливанню капіталу з однієї сфери діяльності в інші;
• формуванню цивілізованого РЦП;
• розширенню фінансового ринку;
• розширенню кола учасників РЦП;
• створенню можливостей для підвищення ліквідності не лише цінних
паперів, а й економіки країни загалом.
Первинний і вторинний ринки мають певні відмінності. Предметом угоди
купівлі-продажу на вторинному ринку є цінні папери, які раніше були
придбані у процесі викупу у емітента. Дохід від продажу цінних паперів
на вторинному ринку належить не емітенту, як на первинному ринку, а
власникам зазначених цінних паперів (інвесторам чи дилерам), які на
вторинному ринку є продавцями. На вторинному ринку купівля-продаж цінних
паперів не може здійснюватися шляхом підписки.
З позицій організації вторинний ринок поділяється на позабіржо-вий та
біржовий. Позабіржовий ринок ще називають децентралізованим на відміну
від біржового — централізованого. У більшості країн на позабіржовому
ринку обертається основна маса (близько 90 %) цінних паперів, а на
біржовому — відносно незначна їх частина (10 %). Однак саме біржовий
ринок, де зосереджені найякісніші цінні папери, визначає кон’юнктуру та
процес розвитку фондового ринку.
Позабіржовий ринок є мережею брокерських та дилерських фірм, які часто є
членами біржі й пов’язані між собою та найбільшими інсти-туційними
інвесторами. До основних ознак позабіржового ринку належать такі:
• чисельність продавців цінних паперів завдяки відсутності жорстких
(порівняно з біржею) умов реєстрації учасників;
• відсутність єдиного курсу на однакові цінні папери (курс узгоджується
під час переговорів між покупцем і продавцем);
• торгівля цінними паперами відбувається в різних місцях і в різний час;
• відсутність єдиного центру, який організовує торгівлю цінними паперами
і відпрацьовує її методологію.
У різних країнах світу позабіржові ринки відіграють різну роль у
загальноринковій взаємодії з цінними паперами. Наприклад, у Данії
Позабіржовий ринок відіграє доволі незначну роль, а у США, навпаки, він
масштабніший порівняно з біржовим за кількістю учасників та обсягом
угод.
Позабіржовий ринок цінних паперів не завжди неорганізований. На ньому
утворюються торговельно-інформаційні системи установ, створених
саморегулівними організаціями чи посередниками для організованого
продажу цінних паперів, мета яких полягає у впорядкуванні цього ринку,
підвищенні його ефективності та прозорості. Наприклад, у США з 1938 р.
функціонує професійна організація брокерських фірм і банків, що
спеціалізуються на торгівлі цінними паперами — NASD (Національна
асоціація дилерів з цінних паперів). Ця асоціація, що створена за
рішенням Конгресу США та Комісії з цінних паперів і бірж, контролює
процес продажу цінних паперів через близько 500 своїх членів, а також
фінансовий стан брокерів та дилерів, які не є членами біржі і працюють
безпосередньо з клієнтами. З 1964 р. асоціацією створено систему NASDAQ
(систему комп’ютерної позабіржової котировки акцій), яка інформує
брокерів та дилерів про ціни на цінні папери, що продаються поза біржею.
Щоб увійти в систему, компанія повинна мати щонайменше 10000 акцій,
розміщених через публічну підписку, і об’єднувати щонайменше 300
акціонерів.
В Україні організаційно оформлений позабіржовий ринок почав формуватись
у 1996 р. Нині функціонує кілька об’єднань професійних учасників РЦП,
які мають на меті створення позабіржової системи торгівлі цінними
паперами на базі комп’ютерних технологій. Одне з таких об’єднань —
асоціація “Позабіржова фондова торговельна система” (ПФТС) — з липня
1996 р. через власну електронну торговельну систему почало здійснювати
торги цінними паперами. Фактично ця асоціація в Україні є альтернативою
“мертвих” бірж. Вона концентрує попит-пропозицію на цінні папери, статус
саморегулівної організації, що надає можливість виходити на регулюючі
органи з ініціативами взаємодії з питань РЦП і обстоювати права своїх
членів. Оскільки кодекси (арбітражний, дисциплінарний) є певними
гарантіями при здійсненні операцій у межах цієї системи.
Крім вказаної класифікації РЦП поділяється на певні сегменти:
• за територіальною ознакою — світовий, регіональний, національний;
• за категоріями емітентів — ринки цінних паперів підприємств, державних
цінних паперів та ін.);
• за термінами випуску — ринки безтермінових цінних паперів, термінових
із встановленим терміном обігу та без такого терміну та ін.);
• за видами (категоріями) цінних паперів — ринки акцій, облігацій,
векселів та ін.);
• за принципом повернення фінансових активів — ринки боргових
зобов’язань та інструментів власності.
Скасування в 70-х роках XX ст. обмежень на переміщення капіталу в
розвинених країнах світу зумовила виникнення міжнародного РЦП і відбило
одну з основних тенденцій — глобалізацію світового господарства та
процес інтеграції країн. Так, тільки з 1980 по 1990 р. частка
міжнародних операцій з цінними паперами у ВВП США зросла з 9 до 93 %,
Німеччини — з 8 до 58 %, Японії — з 7 до 119%. Майже 40 % світового РЦП
припадає на США, понад 20 % — на Японію.
Суб’єкти фондового ринку
Ринок цінних паперів може функціонувати лише за наявності емітентів,
зацікавлених у мобілізації вільних коштів; інвесторів, що мають вільні
кошти і шукають вигідного їх розміщення; посередників, що забезпечують
обмін зобов’язань (цінних паперів) емітентів на кошти інвесторів. Саме
емітенти, інвестори та фінансові посередники при укладенні угод є
основними суб’єктами операцій на РЦП, забезпечуючи переливання капіталу
зі сфери вільних фінансових ресурсів у сферу фондових цінностей.
Емітент — це юридична особа, яка від власного імені випускає цінний
папір і несе зобов’язання згідно з умовами його випуску. Емітентами в
Україні можуть бути підприємства (випускають переважно облігації,
векселі), товариства (акції, облігації), держава (казначейські
зобов’язання, облігації), кредитно-фінансові установи (депозитні
сертифікати, векселі) та муніципальні органи (облігації). В Україні
зареєстровано понад 35000 емітентів (здебільшого акціонерні товариства).
Інвестор — це категорія учасника фондового ринку, що має вільні кошти і
намагається вкласти їх з метою отримання доходу (відсотків). Покупцями
цінних паперів є як індивідуальні, так й інституційні інвестори
(юридичні особи). Індивідуальними інвесторами є фізичні особи: як
резиденти, так і нерезиденти. Наприклад, у США близько 47 млн
американців є власниками акцій. На індивідуальних інвесторів
Нью-Йоркської фондової біржі припадає 30% загальної кількості операцій.
Розглянемо основних інституційних інвесторів:
1. Інституційні інвестори, які здійснюють переважно прямі інвестиції в
обмежене коло підприємств.
• Холдингова компанія. Це головна компанія будь-якої фінансової
монополії, що володіє контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств і
спеціалізується на управлінні.
• Фінансова група. Це об’єднання підприємств, пов’язаних в одне ціле
системою взаємної участі. На відміну від холдингу фінансова група не має
головної фірми, що спеціалізується на управлінні.
• Фінансова компанія. Це корпорація, що фінансує вибране за певним
критерієм коло інших корпорацій і не здійснює диверсифікацію вкладень,
яка властива, наприклад, інвестиційній компанії, і не володіє
контрольними пакетами акцій корпорацій, які фінансує.
2. Інституційні інвестори, які здійснюють великі інвестиції, не
дотримуючись певного, наперед вибраного комплексу об’єктів інвестування.
• Інвестиційна компанія. Формує капітал за рахунок акумуляції коштів
дрібних інвесторів, її єдиним видом діяльності є формування портфелів
цінних паперів. Інвестиційна фірма, що управляє капі-
талом вкладників за їх довіреністю, називається трастом. Якщо компанія
має лише один портфель інвестицій, вона вважається інвестиційним фондом.
• Страхові та пенсійні фонди.
3. Інституційні інвестори, які здійснюють великі (диференційовані)
інвестиції, але не мають стабільного портфеля цінних паперів.
• Інвестиційні дилери (торговельні компанії, інвестиційні банки, фондові
доми та ін.). Прагнуть отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на
зміні вартості фондових інструментів. Фактично останню групу можна
зарахувати і до фінансових посередників. Фінансові посередники — це
компанії, що надають професійні послуги, опосередковуючи діяльність між
емітентом та інвестором, з метою отримання прибутку. Вони є
професіоналами фондового ринку, що спеціалізуються на роботі з цінними
паперами, здійснюють посередницьку діяльність з випуску й обігу цінних
паперів, діючи на фондовому ринку за дорученням і за рахунок клієнтів
(брокерська діяльність), за власний рахунок (дилерська діяльність), за
дорученням емітента у процесі первинного розміщення цінних паперів а
також надають інші послуги (наприклад, управління портфелем цінних
паперів, інвестиційне консультування, реєстраційні функції). Такі
установи зобов’язані мати власний капітал, адекватний обсягу їх операцій
на РЦП. Поряд з ними РЦП обслуговують банківські установи, які нарівні з
іншими фінансовими та кредитними функціями можуть здійснювати
посередницьку діяльність з випуску й обігу цінних паперів, виконувати
операції на фондовому ринку за власний рахунок, за дорученням і за
рахунок клієнтів, здійснювати реєстраційні функції, а також надавати
позики, пов’язані з цінними паперами.
Дилерські операції — це діяльність з цінними паперами, що передбачає
купівлю-продаж цінних паперів за власний рахунок з метою перепродажу
третім особам.
Брокерські операції — це такі, що здійснюються за рахунок та від імені
клієнта.
Довірчі операції в Україні, як правило, полягають у прийнятті коштів або
фінансових активів у довірче управління з подальшим їх розміщенням і не
дістали великого поширення. Такі операції передбачають створення
структурованого інвестиційного портфеля, який продається клієнту у формі
сертифікату трасту. В Україні подібні операції можуть бути оформлені
тільки за умови створення банком нової юридичної особи — інвестиційного
фонду.
Андерайтинг — це діяльність з випуску цінних паперів за дорученням, від
імені та за рахунок клієнта шляхом організації підписки на цінні папери
або їх реалізації іншим способом; це купівля на первинному ринку цінних
паперів з подальшим перепродажем інвесторам.
Основні показники діяльності торговців цінними паперами в Україні
Показник 2000 ? 2001 ? 2002 ?
Кількість торговців (дані на кінець року) 839 859 860
Обсяги торгів на фондовому ринку, млрд грн 39,233 68,481 108,608
Частка в загальному обсязі торгів комерційних банків, що є торговцями, %
43,42 39,73 27,06
Частка в загальному обсязі торгів Інвестиційних компаній, що є
торговцями, % 19,23 11,78 8,30
Частка в загальному обсязі торгів Інших торговців, % 37,32 48,49 64,64
Список використаної та рекомендованої літератури
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000.
Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”
від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР // ВВР України. — 1996.
Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та
корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня2001
р.№2299-111//ВВРУкраїни.—2001.
Закон України “Про Національну депозитарну систему і особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 р. №
71097-ВР //ВВР України. —1997.
Закон України “Про обіг векселів в Україні” від 5 квітня 2001 р. №
2314-ІП // ВВР України.—2001.
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р. №
1201/ВР, із змін, і допов. // ВВР України. — 1991.
Буренин А. Н. Рынки производных финансовых инструментов. — ?.: ИНФРА-М,
1996.
Губсъкий Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К.:
Наук, думка, 1998.
Денисенко М. П. Основи інвестиційної діяльності: Підручник. —К.:
Алер-та, 2003.
Жуков ?. ?. Ценные бумаги и фондовые рынки. — М.: Банки и биржи, 1995.
Загорсъкий В. С. Ринок цінних паперів. — Львів, 1995.
Иванов В. М. Финансовый рынок. —К.: МАУП, 1999.
Инвестиционно-финансовый портфель (Книга инвестиционного менеджера.
Книга финансового посредника) / Отв. ред. Ю. Б. Рубин, В. И. Сол-даткин.
—М., 1999.
Інвестування: Навч.-метод, посіб. / А. А. Пересада та ін. — К.: Вид-во
КНЕУ,2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
