.

1. Особливості формування ринку облігацій. 2. Біржові операції, техніка укладання біржових контрактів. 3. Валютний арбітраж (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 5835
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

План

1. Особливості формування ринку облігацій

2. Біржові операції, техніка укладання біржових контрактів

3. Валютний арбітраж

Література

1. Особливості формування ринку облігацій

На сьогодні ринок цінних паперів в Україні розвивається з кожним днем і
розширює сферу своїх інвестиційних можливостей. Вирішальним чинником для
такого швидкого розвитку стала катастрофічна нестача грошової маси. А
саме однією з основних функцій РЦП є залучення додаткового оборотного
капіталу шляхом емісії забезпечених цінних паперів – акцій, облігацій,
векселів, депозитарних розписок тощо.

Найбільш перспективним сегментом фінансового ринку в багатьох країнах
СНД є ринок корпоративних облігацій. Процес формування таких ринків
поступово охоплює практично весь пострадянський економічний простір.
Якщо у 2000 році корпоративні облігації використовувалися тільки у трьох
країнах, то у 2001 – вже у п’яти, а в 2002 – у шести. Однак у цілому
ринки корпоративних облігацій у країнах СНД поки що розвинені слабко,
тому є підстави очікувати їх істотне зростання у найближчі роки.

Тенденції розвитку Згідно з даними російського інформаційного агентства
Cbonds, сьогодні ринки корпоративних облігацій найбільш динамічно
розвиваються в Росії, Казахстані, Україні, Узбекистані, Киргизстані та
Молдові.

До кризи 1998 року ринок корпоративних облігацій у Росії був майже
відсутній. Після кризи він значно активізувався: до кінця 2001 року на
ньому оберталися облігації обсягом близько $2,5 млрд. Проте значна
частина емісій мала неринковий характер і реально на ринку оберталися
фінансові інструменти на суму близько $1,2 млрд.

У 2003-2004 рр. на ринку тривало швидке зростання. Станом на кінець року
в обігу перебувало 98 випусків облігацій 74 емітентів загальним обсягом
$3,42 млрд. Російські корпорації стали розміщувати досить великі випуски
(обсягом $100–150 млн.) на внутрішньому ринку. Подовжилися і строки
запозичень. Починаючи з 2003 року корпорації почали залучати кошти на
два-три роки. З урахуванням зниження процентних ставок до рівня нижче
інфляції внутрішній ринок запозичень став для багатьох корпорацій навіть
привабливішим за ринок єврооблігацій.

На думку фахівців Cbonds, розвиток ринку корпоративних облігацій Росії
триватиме, адже в даний момент Росія помітно відстає у цій сфері,
зокрема, від Казахстану. Починаючи з наступного року на російський
фінансовий ринок мають надходити пенсійні кошти. Тому передбачається, що
через один-два роки обсяг російського ринку корпоративних облігацій
зросте майже у 2,5 раза – до $8,5 млрд. При цьому головною перешкодою на
шляху його розвитку може стати малий обсяг ринку держоблігацій.

До початку 2001 року ринок корпоративних облігацій України перебував у
зародковому стані. Прецеденти випусків існували, але в більшості
випадків це було не залучення ресурсів з відкритого ринку, а оптимізація
оподатковування та інші схеми. Реальний розвиток ринку почався у 2001
році, в кінці якого на ринку оберталося 29 випусків облігацій 16
емітентів на суму близько 340 млн. грн. ($64,7 млн.). У кінці 2002 року
на ринку оберталося вже 52 випуски 38 емітентів обсягом близько 740 млн.
грн. ($138,4 млн.).

За прогнозами Cbonds, розвитку ринку корпоративних облігацій України
може перешкоджати низький обсяг ринку держоблігацій. Крім того,
вітчизняний ринок акцій також є слаборозвиненим. Каталізатором розвитку
ринку можуть стати облігації державних компаній – «Укрзалізниці»,
«Енерго-атому», «Укртелекому». Враховуючи те, що тенденції розвитку
ринку корпоративних облігацій в Україні деякою мірою схожі на російські,
орі-єнтиром для українського ринку в найближчі роки може бути досягнення
рівня співвідношення з ВВП близько 1%, що відповідає зростанню ринку
приблизно втричі – до 2,2 млрд. грн. ($410 млн.). Проте такий прогноз
зростання не враховує майбутніх випусків облігацій державних компаній,
що за своїм змістом ближче до державних запозичень.

В Узбекистані, починаючи з 1999 року, розміщено близько 20 випусків
корпоративних облігацій, однак їхній обсяг був дуже незначним. Нового
імпульсу розвитку ринку було надано восени 2001 року, коли ряд провідних
банків країни утворили «Міжнародний емісійний синдикат» (МЕС), головною
метою якого став саме випуск корпоративних облігацій та створення їх
організованого ринку. У 2001 році МЕС здійснив випуск облігацій одного
емітента. У 2002 році в рамках МЕС було здійснено ще шість емісій. Однак
ці випуски були невеликими за розміром, у результаті до кінця 2002 року
обсяг ринку корпоративних облігацій склав всього $5 млн.

За прогнозами Cbonds, найближчим часом розвитку ринку корпоративних
облігацій Узбекистану заважатиме низький рівень розвитку інших сегментів
фінансового ринку. Однак досить значний масштаб економіки країни сприяє
створенню умов для розвитку ринку корпоративних облігацій.
Припускається, що формування цього ринку триватиме, але у найближчі
півтора-два роки він навряд чи буде відігравати значну роль в економіці
країни.

У Киргизстані розвиток ринку корпоративних облігацій фактично почався у
2001 році. Саме тоді було розміщено чотири емісії облігацій обсягом
близько $2,3 млн. У 2002 році розвиток ринку тривав. Однак темпи його
зростання залишилися незначними. Було здійснено випуск облігацій
чотирьох емітентів на суму $1,25 млн. На кінець 2002 року в обігу
перебувало 11 емісій облігацій загальним обсягом $3,6 млн.

Багато в чому Киргизстан у своєму розвитку орієнтується на досвід
сусіднього Казахстану, тому є підстави очікувати, що ринок корпоративних
облігацій тут також буде підтягуватися до показників сусіда. Однак малий
масштаб економіки країни може бути перешкодою на шляху формування
внутрішнього ринку корпоративних облігацій й не виключено, що киргизькі
компанії вийдуть зі своїми позиками на ринки Казахстану чи Росії.

У Молдові перші емісії корпоративних облігацій було зроблено у 2002
році, їх обсяг склав близько $1 млн. У найближчі роки можна очікувати
активізації молдовського ринку корпоративних облігацій, хоча маленький
розмір економі-ки країни та невизначеність статусу Придністров’я можуть
стати істотною перешкодою на цьому шляху.

Досить часто проводяться порівняння обсягів ринків корпоративних
облігацій країн СНД з відповідними показниками західних країн,
насамперед США. Проте у більшості країн з розвиненими фінансовими
ринками обсяг ринку корпоративних облігацій складає не менше 10% ВВП і
може досягати 70–80% ВВП. Тому подібні порівняння свідчать про значну
нерозвиненість ринків корпоративних облігацій у всіх країнах СНД, навіть
у Росії і Казахстані.

Більш доцільним є порівняння не з розвиненими країнами, а з країнами, що
розвиваються. Такий підхід дозволяє зробити висновок, що в країн СНД є
орієнтири для зростання. Зокрема, у Бразилії ринок корпоративних
облігацій складає 2,8% ВВП, у Мексиці – 1,9%, в Індії – 1,3% ВВП.

Фактори зростання На розвиток ринку корпоративних облігацій впливає ціла
низка факторів, які можна згрупувати у три основні групи.

По-перше – економічні фактори. Серед них найбільше значення має
макроекономічна стабільність. Однак у ряді країн ринок корпоративних
облігацій розвивався в умовах високої нестабільності. Іншим важливим
економічним фактором є наявність великих корпорацій – потенційних
емітентів облігацій. Істотним фактором може бути і розмір економіки
країни: у великих країнах є умови для формування внутрішнього
фінансового ринку, в той час як у маленьких критична маса для
внутрішнього фінансового ринку може не сформуватися і цінні папери
національних компаній торгуватимуться на зарубіжних ринках (АDR,
єврооблігації).

По-друге – фактори, що визначають державне регулювання фінансової
системи. Велике значення для розвитку ринку корпоративних облігацій має
регламентація діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів,
регламентація процесу емісії облігацій та оподатковування операцій з
ними. Для успішного розвитку ринку процес емісії не повинен бути
надмірно зарегульованим, а процедура реєстрації не повинна займати
занадто багато часу. Податки на випуск цінних паперів мають бути
мінімізовані чи скасовані, облігації не повинні опинитися у менш
сприятливому режимі оподатковування, ніж банківські кредити.

По-третє – фактори, які визначають ефективність фінансової системи.
Найбільше значення мають тип фінансової системи, рівень розвитку
кредитних відносин, рівень розвитку ринку державних цінних паперів та
ринку акцій, наявність інституційних інвесторів.

Від часу набуття Україною незалежності та початку формування ринкової
економічної системи країни безперервно йшов процес створення ринку
капіталу, або фондового ринку, що характеризувався відокремленням часток
(паїв, акцій) суб’єктів господарювання (фізичних та юридичних осіб) у
системі обігу пайового (акціонерного) капіталу.

Враховуючи той факт, що майже сторіччя економічна система країни
функціонувала як така, що не мала ринку приватного капіталу, а весь
обіговий капітал був сконцентрований в особі єдиного власника – держави,
формування та перехід до цивілізованого ринку приватного капіталу, вищою
формою якого є організований фондовий ринок, – досить складна проблема,
яка потребує ретельного економічного аналізу і створення власної
теоретичної бази функціонування цього сегменту економіки.

2. Біржові операції, техніка укладання біржових контрактів

При класифікації біржових операцій на види слід виходити з декількох
критеріїв. Найбільш значущим критерієм є термін виконання операції. При
цьому розрізнюють два основних типи: касові, при яких сплата за біржову
операцію відбувається відразу або в найближчі 2-3 дні, і строкові.

Касові угоди, або угоди з готівкою, – угоди, що мають на меті дійсне
придбання або відчуження товарів чи цінних паперів, що передбачає
негайне виконання. За своєю юридичною природою касова угода – типовий
договір купівлі-продажу.

Поняття “негайне виконання” для біржової угоди у зв’язку з відсутністю
на біржі предмета угоди носить умовний характер. Виконання відбувається
поза біржею і вимагає відповідно певного часу. Правила біржової
торгівлі, що діють на тій чи іншій біржі, завжди чітко визначають зміст
поняття “негайне виконання”, встановлюючи короткий строк, що необхідний
для здійснення виконання: через день, на третій день, до сьомого
біржового дня і т.д.

Строкові угоди на відміну від касових передбачають досить великий
проміжок часу між укладенням угоди і її виконанням. Юридична природа
строкової біржової угоди – договір про поставку. При укладенні строкової
угоди постачальник, як правило, не має на руках товару або цінних
паперів, які він продає на строк, він діє з розрахунку на певні умови,
що склалися на момент виконання договору.

При строковій біржовій угоді предмет (товар або контракт) і права на
нього повинні бути передані в момент її укладення, а гроші сплачуються
через певний строк.

Для строкових угод правилами біржової торгівлі встановлюється певний
період виконання: традиційно – на кінець місяця (per ultiom) або на
середину місяця (per medio), рідше – до двох місяців. У встановлені
терміни проводиться загальна ліквідація всіх укладених до даного терміну
угод, через ліквідаційне бюро (розрахункову палату). Як правило,
предметом строкових угод виступають цінні папери, значно рідше – товари
(сировина, зокрема, зерно тощо.)

Угоди на різницю (або так звані умовні) – різновид строкових угод, що
мають на меті не дійсне придбання або відчуження предмета угоди, а
тільки отримання різниці в ціні: між ціною, встановленою при укладенні
угоди, і ціною, яка склалася на біржовому ринку до моменту виконання
угоди. Угода на різницю виконується простим розрахунком різниці.

Різновиди угод на різницю, що укладаються виключно з цінними паперами –
репорт і депорт або так звані пролонгаційні угоди.

Репорт – це угода, що поєднує купівлю за готівку і продаж в кредит з
обов’язком передати папери такого ж виду до певного терміну. При репорті
одна особа купує за готівку цінні папери і одночасно продає їх тій же
особі до певного терміну за підвищеною ціною. Різниця в ціні становить
винагороду за користування кредитом. Мета угоди – продовжити можливість
біржової гри на підвищення.

Депорт – це продаж паперів за готівку купівлею їх на термін. Депорт дуже
близький до репорту. Різниця лише в тому, що кредитор і позичальник
міняються місцями. Мета репорту – продовжити гру на зниження курсу.
Головними учасниками пролонгаційних угод, як правило, є банки й інші
кредитні установи.

Арбітражні угоди – це різновид строкових біржових угод з цінними
паперами, сторони яких мають у своєму розпорядженні відомості про умови
торгів на інших біржах і прагнуть використати різницю в ціні. Від
звичайних строкових угод арбітражні відрізняються тим, що розрахунок
базується на різниці курсу не в часі, а в просторі. Результат
арбітражних угод – вирівнювання курсу цінних паперів на різних біржах і,
зрештою, створення загальносвітового валютно-фондового ринку.
Розрізняють:

1)вексельні, або девізні арбітражні угоди, їх суть полягає в
скуповуванні певної валюти на одних біржах, де її курс нижчий, з метою
реалізації на інших, де курс значно вищий. Цей процес призводить до
вирівнювання валютних курсів, встановлення курсового паритету. При цьому
можуть мати місце:

а) прямі угоди, якщо на куплену на одній біржі валюту на іншій
безпосередньо купується інша;

б) непрямі арбітражні операції у тих випадках, коли вигідно перейти
через валюту третьої і навіть четвертої країни);

2) фондові арбітражні угоди.

Вони пов’язані з реалізацією брокерами за наказом арбітражерів акцій та
інших цінних паперів в одному місці і купівлею їх в іншому. Як і при
вексельному арбітражі клієнтам доводиться враховувати суму витрат,
пов’язану з обома угодами. Коли операція здійснюється між містами двох
країн, фондовий арбітраж пов’язаний з вексельним.

3) товарні арбітражні угоди, де предметом виступають виключно біржові
товари. Крім того, велику роль у таких угодах відіграє облік вартості
страхування, фрахту, митних зборів.

Угоди з премією – їх мета полягає в обмеженні ризику при укладенні
строкових угод. При угоді з премією тій чи іншій стороні строкової
біржової угоди надається право вибору однієї з декількох, визначених
сторонами, дій. За це одна сторона повинна сплатити іншій стороні
заздалегідь обумовлену винагороду – премію, що визначається, як правило,
в процентах від ціни угоди.

Різновиди угод з премією: проста угода з премією, подвійна угода з
премією, угода до запитання.

Одна з поширених угод з премією – стелаж. За цією угодою одна сторона за
премію набуває права і одночасно зобов’язується у певний термін продати
папери за обумовлено нижчою ціною, або ж купити їх за встановленою вищою
ціною. Стелаж представляє поєднання двох простих угод з премією, причому
сторона, що набуває права вибору, виступає одночасно покупцем і
продавцем.

Біржові угоди в усіх їх різновидах, зокрема строкові, по-різному
регулювалися законодавством – від заборони у XVII ст. до визнання у
другій половині XIX ст. У цей час законодавство європейських країн
по-різному ставилося до строкових біржових угод: як правило, їх
укладення не заборонялося, але право на судовий захист у разі
невиконання не гарантувалося. У США діяла пряма заборона укладення
строкових біржових угод. Проте заборону можна було легко обійти за
допомогою пристосування до умов строкової торгівлі касових угод: шляхом
використання застави цінних паперів і відстрочки їх виконання.

Правила торгівлі на створених нині в Україні біржах визнають і
відповідним чином регулюють окремі види строкових угод. Наприклад, п. 17
Правил біржової торгівлі на Українській універсальній товарній біржі
(УУТБ) передбачає, що “ф’ючерсні угоди укладаються, як правило, з метою
страхування (хеджування) угод з реальним товаром або отримання в процесі
перепродажу або після ліквідації угоди різниці від можливої зміни цін.

На товарних біржах терміни ліквідації операцій триваліші, ніж на
фондових. Найпоширеніший термін операцій на світовому ринку -до 6 міс.,
особливо це стосується продовольчих товарів з їх сезонним циклом
виробництва. Наприклад, бавовну, як правило, купують у липні з терміном
поставки у грудні.

На товарних біржах на кожний вид товару встановлюються терміни
ліквідації та виконання строкових угод. Наприклад, на Чиказькій біржі
стандартні терміни на пшеницю або кукурудзу -березень, травень, липень,
вересень і грудень.

Угоди, що укладаються на вітчизняних біржах, також можна умовно поділити
на угоди, що здійснюються з реальним товаром (реальні операції), і угоди
на термін, де предметом купівлі-продажу є контракт на поставку,
ф’ючерси, опціони тощо.

Угоди з реальним товаром

Вони є основним об’єктом уваги брокерів, оскільки в умовах нинішнього
дефіциту і економічної кризи надійніше мати справу з реальним товаром.
По суті, це угоди купівлі-продажу оптових партій, або бартерні операції.

Товар під час торгів може знаходитися у місці, що вказане продавцем, або
на території біржі, або бути відвантаженим, або знаходитися в дорозі.
При цьому брокерам і їхнім клієнтам необхідно знати, що витрати на
зберігання товарів у приміщенні біржі до продажу відносяться на рахунок
продавця, а після продажу – на рахунок покупця.

З розрахунку на подальше підвищення цін проводиться закупівля на біржі
готівкового товару з негайною поставкою і на термін з тим, щоб до
моменту виконання контракту продати його як реальний товар за більш
високу ціну.

З розрахунку на подальше зниження цін проводиться продаж реального
товару і контрактів на термін (з поставкою у майбутньому). До моменту
виконання контрактів на термін продавець розраховує купити на ринку
готівковий товар за нижчою ціною і отримати прибуток за рахунок різниці
між ціною в день укладення контракту і ціною в момент його виконання.

Угоди з реальним товаром можуть бути з коротким терміном поставки. У
світовій практиці їх називають операціями “спот”. Вони можуть бути і з
поставкою через більш тривалий час – операції “форвард”, або форвардні
операції.

Одним з видів форвардних операцій є операція із заставою. Це операція,
згідно якої один контрагент виплачує іншому в момент укладення угоди
суму, яка обумовлена договором між ними, у вигляді гарантії виконання
своїх зобов’язань. Ця сума може складати від 8 до 100% вартості товару,
що пропонується до операції. Заставою може виступати не тільки грошовий
внесок, а й сам товар. Якщо платником застави є покупець, то операція
буде із заставою на купівлю, а якщо продавець – із заставою на продаж.
Остання в наш час особливо актуальна.

Нині серед угод з реальним товаром переважають бартерні. За оцінками
експертів, частка бартерних угод складає більше 60%. Роль еквівалента
при бартерних угодах виконує, як правило, зерно, а також автомобілі,
ліс, покрівля, цемент, м’ясопродукти, мед, картопля, цибуля, водо- і
газопровідні труби, стальний лист, садові будинки, складські приміщення,
а також підйомники, крани і навантажувачі. На думку біржовиків, бартерні
угоди нині вигідніші для учасників втричі.

На деяких біржах бартерні операції не дозволені. Але тимчасово, в умовах
переходу економіки країни до ринку, використовуються угоди “з умовою”.

Угода “з умовою “є різновидом угоди з реальним товаром, згідно якої
продаж одного товару здійснюється за умови одночасної купівлі іншого
реального товару. Відмінності цих угод від бартерних полягають в
наступному:

1) укладення угод з “умовою” здійснюється в процесі публічних відкритих
торгів в операційному залі з участю біржового маклера;

2) обліково-розрахункову функцію виконують гроші;

3) укладаються з використанням біржового інформаційного банку даних.

В умовах дефіциту цей вид угоди викликає інтерес у клієнта, але не
завжди вигідний для брокера, оскільки клієнт дає йому доручення продати
товар за умови одночасної (як правило, протягом місяця) купівлі іншого
товару. Якщо брокер не забезпечить купівлю обумовленого “зустрічного”
товару, то він позбавляється права на отримання винагороди. При
укладенні таких угод брокерським фірмам було рекомендовано брати з
клієнтів від 4 до 8% комісійних. Брокери при отриманні заявки на таку
угоду мають право відмовитися від її виконання.

Операції на строк

Крім операцій з реальним товаром існує досить широкий перелік операцій
на строк без реального товару. На західних біржах ці операції активно
використовуються брокерами, оскільки дають можливість проявити свої
професійні якості і отримати підвищений прибуток.

У нас в Україні вони поки що не практикуються, але з розширенням обсягу
продажу товарів і лібералізацією цін на них ці операції займуть своє
місце на біржі.

Контракт на майбутню поставку – це договір, який укладається на поставку
ще не виробленої продукції за фіксованою ціною. Цей контракт є проміжним
між традиційним форвар-контрактом (операція з реальним товаром) і
ф’ючерсною операцією. Наприклад, на Українській аграрній біржі (УАБ)
укладаються контракти на поставку зерна майбутнього урожаю. Укладення
такої угоди в сучасних умовах надає продавцю додаткових фінансових
можливостей, а покупця певним чином страхує від інфляційних ризиків.

Ф’ючерсні угоди укладаються, як правило, не з метою купівлі або продажу
товару, а з метою страхування (хеджування) угод з реальним товаром. Вони
укладаються за фіксованою в момент укладення угоди ціною, з виконанням
її через певний проміжок часу.

Для виконання угоди, як гарантія, вноситься невелика сума. Розрахунки
здійснюються через розрахункову або клірингову палату (на наших біржах
тільки розробляється положення про клірингову палату), яка стає
посередником між покупцем і продавцем і гарантує виконання зобов’язань.
Предметом угоди є не реальний товар, а біржовий контракт – ф’ючерс. При
настанні терміну сплати реальних активів або зобов’язань, ф’ючерсні
операції зараховуються зворотними операціями, що дозволяє компенсувати
втрати на реальному ринку прибутком на біржі, і навпаки.

Широкого поширення набули спекулятивні угоди з ф’ючерсними контрактами.
Розраховуючи на подальше підвищення цін, спекулянти купують через
брокерів ф’ючерсні контракти на біржі, і навпаки, розраховуючи на
подальше зниження цін, продають їх. Контракт, куплений з розрахунку на
подальше підвищення цін, називається “лонг”, “довгий”, а покупець таких
контрактів знаходиться в позиції “лонг”.

Контракт, що проданий з розрахунку на зниження цін “шот”, “короткий”, а
продавець контрактів, не покритих реальним товаром, знаходиться в
позиції “шот”.

Спекулянт, що скупив біржові контракти з розрахунку на підвищення цін,
виявиться в позиції “лонг”, і навпаки, контракт, що продав з розрахунку
на зниження – в позиції “шот”.

Таким чином, при підвищенні цін покупець ф’ючерсних контрактів виграє, а
продавець втрачає, а при зниженні – навпаки.

При спекулятивних угодах з ф’ючерсними контрактами між продавцем і
покупцем безпосередньо ніякі розрахунки не проводяться. Для кожного з
них протилежною стороною є розрахункова палата біржі. Вона сплачує
стороні, що виграла, і отримує від тієї, що програла, різницю між
вартістю контракту в момент його укладення і обумовленого терміну
виконання.

Ф’ючерсна угода може бути ліквідована у будь-який момент, шляхом сплати
різниці між ціною продажу контракту і поточною ціною при його
ліквідації. Це називається викупом раніше проданих або продажем раніше
куплених контрактів.

Широкого поширення на західних біржах набули і операції з преміями
(опціони). До них належать операції, в яких один з контрагентів,
заплативши премію, набуває права на опціон, а також право на основі
заяви до певного дня зробити той чи інший вибір, що стосується угоди.
Існує декілька видів таких угод.

Угоди з премією (опціони). Простий опціон (або проста угода з премією).
За цією угодою, якщо покупець заплатив і придбав опціон, то він має
право зажадати від свого контрагента виконання його зобов’язань, або
повністю відмовитися від операції (право відходу). Якщо опціон купує
покупець товару, то маємо справу з умовною купівлею, а якщо продавець –
то з умовним продажем. Премія може бути окремою від вартості товару і
сплачуватися при укладенні угоди, а може входити до вартості товару. У
цьому випадку сума угоди з умовною купівлею збільшується на величину
премії, а сума угоди з умовним продажем зменшується на суму премії.
Оплата премії у разі відмовлення від угоди здійснюється в день
повідомлення про це (відступна премія), у разі виконання угоди – у день
виконання.

Подвійний опціон – це операція, при якій платник премії набуває права
вибору між позицією покупця і позицією продавця, а також права
відмовитися від операції. Ми бачимо, що права платника премії
збільшуються вдвічі у порівнянні з правами при простому опціоні, тому і
величина премії встановлюється у подвійному розмірі. Як і в простому
опціоні, премія може враховуватися окремо від суми операції або
включатися до суми операції (“стелаж”). При “стелажі” вартість товару
збільшується (у разі операції на купівлю) або зменшується (при операції
на продаж) на розмір премії.

Складний опціон – це операція, що поєднує дві протилежні угоди з
премією, які укладаються однією і тією ж брокерською конторою з двома
іншими учасниками біржової торгівлі. Якщо брокерська контора, що укладає
угоду, є платником премії, то їй належить право відмовлення від
операції.

Якщо брокерська контора отримує премію, то право відходу від операції
належить її контрагентам. Складний опціон, як операція, відкриває для
брокера широкі можливості маневру.

Кратний опціон – це операція, при якій один з контрагентів набуває права
за певну премію на користь іншої сторони збільшити в декілька разів
кількість товару, що підлягає передачі або прийому. Кратність
проявляється у тому, що більша кількість товару повинна знаходитися у
кратному відношенні до обов’язкового (твердого) мінімуму, перевищувати
його в 2, 3, 4 рази і т.д., але в межах максимуму, встановленого
договором.

Кратні операції з премією бувають двох видів: з вибором покупця і з
вибором продавця. Кратний опціон являє собою поєднання твердої операції
з умовною операцією, оскільки деяка мінімальна кількість товару у
будь-якому випадку повинна бути передана або прийнята.

Хеджові операції є певною мірою проміжними між операціями на ринку
реального товару (строковими) і операціями на ф’ючерсній біржі.
Хеджування – це продаж (купівля) ф’ючерсного контракту на рівні купівлі
(продажу) аналогічної кількості того ж товару, що передувала
еквівалентній кількості іншого товару, ціна якого змінюється паралельно
ціні даного товару. Хеджування полягає у врегулюванні між зобов’язаннями
на ринку реального товару і протилежними за змістом зобов’язаннями на
ф’ючерсному ринку.

За технікою здійснення хеджових операцій розрізняють два основних типи:
хеджування продажем (коротке), коли фірма продає ф’ючерсні контракти, і
хеджування купівлею (його часто називають довгим), коли фірма набуває
права на ф’ючерсні контракти. Крім того, хеджування може бути здійснене
за допомогою особливого виду біржових операцій – опціону.

Коротке хеджування, як правило, використовується для забезпечення ціни
продажу реального товару, який знаходиться або буде знаходитися у
власності торговця, фірми, яка добуває або переробляє сировину.

Довге хеджування застосовується як засіб, що гарантує закупівельну ціну
для торговців і фірм, що переробляють і споживають сировину.

Залежно від цілей виділяють такі види хеджування: звичайне (чисте),
арбітражне, селективне і передбачуване.

Звичайне (чисте) хеджування, здійснюється для уникнення цінових ризиків
і укладається у певному балансуванні за часом і кількістю протилежних за
напрямом зобов’язань на ринку реального товару і ф’ючерсному ринку.
Чисте хеджування в сучасній діловій практиці не відіграє важливої ролі.

Арбітражне хеджування враховує витрати на зберігання і здійснюється
виключно для одержання вигоди з очікуваної сприятливої зміни у
співвідношенні цін реального товару і біржового котирування з різними
термінами поставки. При надлишку товару це співвідношення цін
(котирування на далекі терміни поставки вище, ніж на ближні), як
правило, дозволяє завдяки хеджуванню фінансувати витрати за зберігання
товару. Воно застосовується в основному торговцями.

Селективне хеджування відрізняється тим, що операція на ф’ючерсному
ринку проводиться не одночасно з укладенням угоди на реальний товар і не
на адекватну кількість. Здійснення операції на біржі значною мірою
базується на очікуваному напрямі і рівню зміни цін реального товару.
Так, якщо очікується підвищення цін, то селективний хеджер не буде
хеджувати свої запаси реального товару, розраховуючи отримати прибуток
від підвищення їх вартості.

Передбачуване хеджування полягає в купівлі або продажу ф’ючерсного
контракту ще до того, як завершиться операція з реальним товаром.
Передбачуваний хедж виступає тимчасовим замінником торгового контракту,
який буде укладено пізніше.

Особливий вид біржових угод – міжбіржові угоди. Це біржові угоди, які
укладаються сторонами через посередництво двох або більше бірж. Між
біржею, в якій бере участь продавець, і біржею з участю покупця може
бути одна або декілька бірж-посередників. Важливо підкреслити, що
міжбіржові угоди укладаються членами бірж, а не самими біржами. Останні,
як і в звичайних “внутрібіржових” угодах, виконують виключно
організаційні функції. Як посередники в міжбіржових угодах беруть участь
біржові маклери бірж. Розширення міжбіржових угод має виняткове значення
для розвитку повноцінного ринку товарів і капіталів. Основними умовами,
що забезпечують цей процес, повинні стати: вдосконалення стандартизації
продукції і товарів (міжбіржова торгівля здійснюється виключно за
стандартами, проте це на 90% стосується і внутрібіржових угод); розвиток
інформаційної інфраструктури і сучасних засобів зв’язку; нарешті, певне
законодавче регулювання міжбіржової торгової практики, що забезпечує
юридичні гарантії належного виконання зобов’язань, що виникають при
цьому і встановлення в певних розмірах сум винагороди за посередництво.

Питання, пов’язані з правовим забезпеченням міжбіржової торгівлі, можуть
вирішуватися і на основі угод, що укладаються біржами.

У біржовій практиці зустрічаються й інші види угод, що визначаються
типом біржового товару, характером супутніх договору зобов’язань,
взаємовідносинами між брокером і клієнтом, між брокерами-контрагентами.
Інтерес представляють, наприклад, угоди, що носять для брокерів
страховий характер. Наприклад, операція із заставою – операція, при якій
один контрагент виплачує іншому певну суму як гарантію виконання своїх
зобов’язань. Згодом він повертає цю суму іншій стороні, залишивши
частину собі і зробивши відповідну виплату біржі. Операція із заставою
здійснюється у тому випадку, якщо немає достатньої впевненості в її
виконанні. При невиконанні операції, як правило, вилучається до 20%
застави (наприклад, 10% – потерпілому, 3 -5% – брокеру, 0,5% – біржі).

Залежно від предмета біржові угоди поділяються на валютні, дисконтні,
ломбардні (у тому числі й репортні операції з акціями через
посередництво брокера), фондові, товарні, страхові, фрахтові.

З іншої точки зору, існують три категорії біржових угод: реальні,
ф’ючерсні і арбітражні.

3. Валютний арбітраж

Сучасні стратегії захисту від валютного та інших видів фінансових
ризиків набули такої досконалості, що самі ці стратегії переросли своє
початкове призначення – а саме, хеджування, захист – і дозволяють на
основі згаданих стратегій отримувати прибуток при мінімізації ризику.
Ці стратегії є більш складними і потребуть високого професіоналізму при
їх виконанні, оскільки найменше відхилення в прорахунках може
обернутися значними втратами. До таких стратегій відноситься валютний
арбітраж, тобто купівля/продаж іноземної валюти з подальшою зворотною
операцією з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі
(валютний арбітраж «у часі»), а також за рахунок відмінностей в курсі
валюти на різних валютних ринках (валютний арбітраж «в просторі»).
Валютний арбітраж може здійснюватися з двома (простий валютний
арбітраж) і великим числом валют (складний валютний арбітраж). Валютний
простий (двосторонній) арбітраж передбачає здійснення валютної операції
з метою отримання прибутку за рахунок різниці, існуючою в даний момент
в курсах однієї і тієї ж валюти на валютних ринках двох країн. Валютний
складний (багатосторонній) арбітраж передбачає валютні операції з метою
отримання прибутку за рахунок різниці в курсах декількох валют на
різних валютних ринках.

За своїм змістом арбітраж поділяється на арбітраж “у часі” та арбітраж
“у просторі”. Арбітраж «у часі» – це операції на одному і тому ж ринку,
здійснювані в цілях отримання вигоди від різниці в котировках з різними
термінами поставки (спред, стредл, стренгл). Ціни на біржові товари з
постачанням в різні терміни знаходяться на різних рівнях як під впливом
вартісних чинників, так і під впливом співвідношення попиту/пропозиції і
зміни оцінок перспектив розвитку кон’юнктури. Арбітраж «в просторі» –
одночасна операція на один товар, валюту або цінний папір на різних
ринках, заснована на різниці курсів або котировання.

Більш досконалими, але в той же час і небезпечними формами арбітражу є
стратегії гри на спред, стредл та стренгл.

1. Спред – одночасна купівля і продаж ф’ючерсних контрактів на один і
той же актив з різними термінами постачання або на два різних актив,
але взаємопов’язаних (корреляційних) або одночасна купівля і продаж
опціонів одного типу, але по різних базисних цінах або з різним
періодом до моменту закінчення опціону або по різних базисних цінах і з
різним періодом.

2. Стредл – поєднання одночасної купівлі однієї валюти з продажем іншої;
при операціях по опціонах – подвійний опціон або операція, що дає
держателеві цінних паперів право їх купити або продати по певній ціні.
Стредли бувають двох видів – довгі і короткі. Довгий стредл – одночасна
купівля опціонів «пут» і «колл» з однаковими цінами і термінами
виконання з розрахунку на нестійкість кон’юнктури. Короткий стредл –
одночасний продаж опціонів «пут» і «колл» з однаковими цінами і
термінами виконання з розрахунку на прибуток від премії при зменшенні
нестійкості кон’юнктури.

3. Стренгл – подвійний опціон з одночасною купівлею або продажем
путопціону і колл-опціону з різними цінами реалізації (при цьому ціна
реалізації пут-опціону звичайно нижче за ціну реалізації колл-опціону).

Вищездагані стратегії та методи далеко не вичерпують всі можливості
менеджменту валютного ризику в сучасній економічній системі, проте дають
загальну уяву про принципи його здійснення на практиці.

ЛІТЕРАТУРА

Гальчинський А.С., “Теорія грошей”, К., 1998 р.

Гальчинський А.С., “Сучасна валютна система”, К., 1998 р.

Закон України “Про цінні напери та фондову біржу” від 18 червня 1991
року //Відомості ВР України ,1991, №38. Із змінами та доповненнями
//Галицькі контракти, 1996, № 42.

1993. С. 3-5.

Колесник В. В. Ринок цінних паперів і принципи правового регулювання.-
ІДП АН України, 1993. С.12.

Ринг “быков” и “медведей”.- М.: Политиздат, 1982.- 128 с.

Товарні біржі в Україні: аналіз діяльності, законодавче поле,
перспективи розвитку/За ред. Саблука П. Т., Шпичака О. М.- К., 1997.-424
с.

Узун В. Я. Товарная биржа.- М.: Знание, сер. “Экономика”, 1991, №9.-64
с.

Українська фондова біржа. Цінні папери. Сутність, біржові операції,
обіг. (Збірник нормативних документів та методичних матеріалів). – К.:
РВО “Поліграфкнига”, 1992.- 172 с.

Улыбин К. А., Андрошина Й. С., Харисова Н. Л. Брокер и биржа // Пособие
для брокеров и их клиентов.- М.: Информбизнес, 1991.- 240 с.

PAGE

PAGE 21

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019