Реферат на тему:

Теоретична концептуалізація оподаткування в умовах транзитивних економік

Податки, розвиваючись взаємообумовлено з державою, мають серйозну
залежність від політичних рішень, оскільки держава є найвищою формою
саме політичної організації суспільства. Бажаючи вибудувати таку
організацію якомога стрункіше, політики підпорядковують суб’єктивним
рішенням навіть ті економічні питання, які відрізняються незалежною
логікою розвитку та обумовлюються об’єктивним ходом подій. Тому
теоретичні та методичні розробки в галузі оподаткування, незважаючи на
випередження практики, до цього часу значно залежать не лише від рівня
розвитку економіки, завдань і функцій держави, запитів суспільства, а й
від суб’єктивно декларованих урядом напрямів соціально-економічного
розвитку країни. Причому, якщо в ході становлення та розвитку західних
демократій вектор дії цих чинників мав, як правило, однакове
спрямування, то нові східноєвропейські реалії дають підстави
стверджувати про можливість їх неспівпадання протягом короткотривалого
часового інтервалу. Останнє викликано невідповідністю рівня розвитку
економіки та державного функціонального механізму продекларованим
прагненням і урядовим амбіціям. У зв’язку з цим проблеми в галузі
оподаткування, що поступово поставали і почергово вирішувалися
розвиненими країнами, для Східної Європи характеризуються паралельністю
та одночасністю. Природно, що це вимагає формування дещо інших
концептуальних підходів в оподаткуванні.

Аналізу напрямів розвитку оподаткування в умовах транзитивної економіки
присвячено досить багато праць відомих вітчизняних учених
(А.М. Соколовської, І.О. Луніної, Л.М. Шаблистої, В.С. Загорського,
А.І. Крисоватого та ін.). Особливо хотілося б відзначити такі праці:

Шаблиста Л.М. Податки як засіб структурної перебудови економіки: Наукове
видання. – К.: Інститут економіки НАН України, 2000.

Соколовська А.М. Податкова система України: теорія та практика
становлення. – К.: НДФІ, 2001.

Загорський В.С. Бюджетно-податкова система: теорія і практика:
Монографія. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2006.

Автори наведених монографій ґрунтовно висвітлюють специфічність
бюджетно-податкового регулювання економіки та організації процесу
справляння податків у перехідний період, демонструючи плюралізм наукової
думки.

Доповнюючи наявні висновки, на основі історичного досвіду розвитку
податкових систем останнього десятиріччя ХХ століття у
постсоціалістичних країнах Європи, існуючих наукових узагальнень і
передбачень майбутнього щодо характерних тенденцій, можна сформулювати
основні концептуальні підходи до оподаткування в умовах транзитивних
економік. Останнє і є метою даної роботи.

Специфічність не лише економічних, але й політичних умов (про що вже
йшлося вище) у кінці ХХ століття у країнах Східної Європи вимагала
деякої переорієнтації підходів до конструювання перерозподільних
механізмів із багатогранною метою:

– поєднання різних методик з метою взаємного їх пристосування;

– спрямування інколи взаємнопротилежних зусиль на отримання необхідного
результату.

Останнє означає, що східноєвропейські концепції оподаткування, які щойно
лише народжуються, повинні спрямовуватися на вирішення таких проблем:

– визначення оптимальної кількості податків – складових податкової
системи, та співвідношення між їх видами;

– визначення основних об’єктів перерозподілу;

– оптимізація податкового тягаря.

Кількість податків у складі окремо взятої податкової системи – вічна
проблема податкових фінансів. Дві протилежні думки супроводжували процес
її вирішення в розвинених країнах. Перша – найдревніша – базувалася на
доведенні необхідності запровадження єдиного податку (від ідеї десятини
до єдиного поземельного податку фізіократів). Першопричиною її
виникнення, на нашу думку, слід вважати нерозвиненість техніки
справляння податків і слабкість відповідних державних служб. Значно
простіше запропонувати єдиний метод стягнення, ніж забезпечити контроль
за функціонуванням чисельних механізмів перерозподільних відносин. Однак
з часом було встановлено, що однотипність справляння не дозволяє досягти
всіх цілей податкової політики держави та спрощує винаходи методики
ухилення від оподаткування. Звідси виникає друге твердження, в основі
якого лежить переконання, що множинність податків створює необхідні
умови для впливу держави на всі сфери господарської діяльності та змушує
платників сплачувати хоча б частину встановлених законом зобов’язань.
„Лише за умов розгалуженої податкової системи той, хто ухилявся від
єдиного податку, все ж змушений платити інші, перш за все податки на
споживання.” [1, с. 46]. Таким чином, прагнення уніфікації методів
справляння аж до досягнення їх однотипності історично змінилося бажанням
максимально урізноманітнити податкову систему чисельними податками.
Останнє інколи доходило до абсурду, коли пропонувалася до запровадження
величезна кількість дрібних податків. Механізм перерозподілу створеної
вартості став настільки громіздким, що управління ним вимагало від
держави надзвичайно великих витрат. У результаті ряд податків
потребували витрат на своє справляння більше, ніж давали доходу казні,
тобто стали фіскально збитковими. Їхній же вплив на економіку був
непрогнозованим та неконтрольованим (знову ж через велику кількість
перерозподільних механізмів) і дестимулював економічну активність
господарюючих суб’єктів. Методом проб і помилок таки було віднайдено
оптимальну кількість податків, здатних забезпечити достатній рівень
доходів бюджету, та створити умови для позитивного регулюючого впливу
держави на виробництво і споживання. Для кожної держави такий набір
податків є унікальним і не може бути скопійованим.

Особливістю східноєвропейських держав є те, що вони в кінці ХХ століття
не мали можливості такого ж почергового вирішення проблеми кількості
податків. Змінивши економічну систему, вони опинилися перед вибором:
увійти до когорти розвинених країн і забезпечити своїм народам високі
соціальні стандарти чи залишитися за бортом європейської цивілізації.
Політична воля полягала у виборі першого. Однак виконання такого
завдання на основі функціонування застарілої виробничої бази з
надвисокою концентрацією виробництва було неможливим. Уряди постали
перед необхідністю здійснення двох процесів паралельно: реорганізації
старого виробництва та створення нових мобільних і високотехнологічних
господарських систем малого бізнесу. Податкова політика мала одночасно
сприяти і одному, і другому. При цьому великі виробники були, як
правило, багатопрофільними, мали потужні фінансові апарати, здатні
розробляти схеми мінімізації фіскальних зобов’язань. Ефективне їх
оподаткування було можливим лише на основі множинності податків. Сфера ж
малого бізнесу на етапі свого зародження відчувала і нестачу фінансових
ресурсів, і дефіцит фінансових кадрів із достатнім рівнем фахової
підготовки. Тому вона потребувала скорочення кількості механізмів
перерозподілу створеної вартості, а можливо і зведення їх в один.

Таким чином, досвід Східної Європи засвідчив, що концепція оподаткування
в умовах перехідних економік повинна передбачати паралельне застосування
множини податків та єдиного податку для різних суб’єктів господарювання
(залежно від величини суб’єкта бізнесу). З часом можливим стає перехід
на стимулювання малого бізнесу за практикою розвинених країн: не шляхом
запровадження єдиного податку, а через застосування необхідності сплати
всіх податків, однак за зниженими ставками. Для останнього обов’язковою
умовою є не лише розвиток малого бізнесу до рівня, що дозволяє
утримувати власний фінансовий апарат, а й наявність розвиненої
інфраструктури податкових консультацій.

Паралельно з кількістю податків завжди постає питання: які податки –
прямі чи непрямі – мають виступати як основний фіскальний механізм?

Відповідь на це питання західні країни знову ж таки отримували поетапно
і вирішували відповідну проблему поступово, виходячи зі стану економіки
в той чи інший час та у контексті функцій і завдань держави. Прямі
податки розглядалися фінансовою теорією як більш справедлива форма
перерозподілу, непрямі ж – як більш непомітні при справлянні та здатні
забезпечити більші надходження. Для східноєвропейських країн у 90-х
роках ХХ століття особливо значущим був останній факт. Зросло
безробіття. Від держави почали вимагати значно більшого обсягу виконання
соціальних функцій. На це потрібні були все більші обсяги коштів.
Проблеми ж конверсії та структурної перебудови економіки також
призводили до зростання бюджетних витрат. Емісійні методи покриття
дефіциту породжують інфляцію. Проблема стає багатогранною: потрібно було
застосувати механізм акумуляції коштів, що одночасно мав би і широку
базу оподаткування (для забезпечення зростаючих фіскальних потреб), і
страхував би доходи бюджету від інфляції шляхом прив’язки надходжень до
зміни рівня цін. Таким чином, переважаючими на деякий час стали
універсальні акцизи. Однак розшарування населення піднімає питання
соціальної справедливості у перерозподільних відносинах. Паралельно,
поступове зростання грошових доходів громадян дозволяє застосовувати
більш справедливі форми оподаткування (прямі податки). Разом з тим,
фіскальні потреби вимагають збереження непрямих податків як не
другорядного, а рівносильного джерела доходів. Останнє знову ж постає як
відмінності концепції оподаткування в умовах перехідних економік.

У питанні визначення основних об’єктів перерозподілу країни з
перехідними економіками та країни з відносно „молодим” ринком також
відрізняються специфікою. Відповідні дискусії на теренах розвинених
демократій виникли ще 100 років тому. Вирішення проблеми в основному
розглядалося в такій площині: основним об’єктом перерозподільних
відносин оподаткування повинен виступати дохід від капіталу та
підприємництва чи оплата праці? Враховуючи досить високий рівень
грошових доходів населення, був обраний другий варіант, що втілювався
одночасно через широке застосування прогресії в прибутковому
оподаткуванні. Доходи від капіталу та підприємництва оподатковувалися
більше з регулюючою метою, ніж з фіскальною.

Однак специфікою новонароджених демократій Східної Європи було
неприродне та приховане розшарування населення за доходами. Більшість
громадян опинилися за межею бідності. Що ж стосується капіталу, то він у
вигляді основних фондів був сконцентрований на підприємствах-гігантах,
що мали монопольне положення на ринку. Приватні доходи від
підприємництва потребували стимулювання з метою забезпечення економічної
активності та реінвестування коштів у виробництво. У зв’язку з цим єдино
можливим рішенням, прийнятим, наприклад, в Україні на початку 90-х
років, було використання доходів підприємств як основного об’єкта
перерозподілу через прибуткові податки та методів прихованого
перерозподілу доходів населення через податки на споживання за
принципом: більше споживає той, хто як раз і має більші доходи. Лише
зміна структури економіки та забезпечення умов для деякого зростання
легальних доходів населення дозволили частково перейти на
загальносвітову практику задоволення фіскальних інтересів через
прибуткові податки з громадян. Частково – значить, що прибуткові податки
з населення поки що не можуть розглядатися як явно переважаючий дохід
бюджету, оскільки останній більш ніж на половину формується за рахунок
надходжень від податків на споживання та податку на прибуток
підприємств.

Таким чином, ще однією специфічною рисою концепції оподаткування в
умовах перехідних економік є використання доходів юридичних осіб як
основних об’єктів прибуткового оподаткування та широке застосування
неявних методів перерозподілу не задекларованих доходів населення через
податки на споживання.

У зв’язку з викладеним постає третя проблема, пов’язана з податковим
тягарем. Податки на споживання безперечно перекладаються на населення.
Інші ж податки з юридичних осіб через застосування методики обліку
витрат та формування цін також у більшості своїй перекладаються на
громадян. Звідси слідує, що основний тягар фіску все ж падає на
населення, однак в умовах перекладання він стає важко прогнозованим.
Останнє призводить до того, що скорочується споживання благ, падає
рівень платоспроможного попиту споживачів, скорочуються доходи
виробників, а з ними і виробництво. Вихід залишається один –
стимулювання експорту. Однак він застосовується як правило до великих
виробників чи посередників. Тобто податкова система справляє деформуючий
вплив на структуру економіки через неоптимальний розподіл податкового
тягаря. У зв’язку з цим вбачаємо лише один шлях вирішення проблеми:
передбачення у концепціях розвитку податкових систем країн Східної
Європи застосування знижених ставок непрямих податків на товари масового
внутрішнього споживання. Саме так можна наблизитися до оптимізації
податкового тягаря адекватно доходам населення. „Оскільки запровадження
паушального податку, що не впливає на процес прийняття індивідуальних
рішень (а тому не впливає і на відносні ціни), є нереальним, доводиться
вибирати між податками, які призводять до більших, і податками, які
призводять до менших втрат добробуту” [1, с. 57–58].

Наведене також наштовхує на висновок про те, що в умовах одночасного
поєднання повної та спрощених систем оподаткування, рівноцінного
функціонування прямих і непрямих податків (навіть переважання непрямих
на перших етапах розвитку), використання доходів юридичних осіб як
основних об’єктів оподаткування, експортоорієнтованості стимулюючих
заходів, перманентної трансформації перерозподільних механізмів
необхідним є потужний контролюючий вплив держави на діяльність
господарюючих суб’єктів (через оподаткування). Достатньо лише нагадати,
що паралельне існування повної та спрощених систем оподаткування
дозволяє ефективно ухилятися від сплати шляхом штучної диверсифікації
підприємницької діяльності. Під загрозою опиняється фінансове
забезпечення виконання функцій держави. Лише контроль, що інколи
виходить за межі, допустимий в умовах розвинених демократій, дозволяє
уникнути таких наслідків. Тимчасове його застосування саме у такій,
можливо, неприродній формі, є не лише виправданим, а й необхідним.
Перехід до партнерських відносин із платниками податків стає можливим
лише після досягнення стабілізації ринку, виведення оподаткування з
багатовекторного стану та його переходу до функціонування на умовах
чіткого превалювання визначених форм. Більш розвинений ринок уже
перестає визнавати адміністративне втручання у фінансово-господарську
діяльність своїх суб’єктів, оскільки останнє негативно позначається на
інвестиційній привабливості економіки. Наслідком стає зменшення
потенційно можливих оподатковуваних оборотів. Державі стає порівняно
вигідніше оподатковувати більші обороти при меншому контролюючому
втручанні.

Таким чином, саме виходячи із завдань і потреб держави в умовах
перехідної економіки чи „молодої ринкової економіки” можна запропонувати
такі концептуальні підходи щодо розвитку податкової системи:

– паралельне застосування множини податків та єдиного податку для різних
суб’єктів господарювання (залежно від величини суб’єкта бізнесу). З
часом можливим стане перехід на стимулювання малого бізнесу за практикою
розвинених країн: не шляхом запровадження єдиного податку, а через
застосування необхідності сплати всіх податків, однак за зниженими
ставками. Для останнього обов’язковою умовою є не лише розвиток малого
бізнесу до рівня, що дозволяє утримувати власний фінансовий апарат, а й
наявність розвиненої інфраструктури податкових консультацій;

– рівносильне використання податків на споживання і прямих прибуткових
податків як основних складових податкової системи. Широке застосування
універсальних акцизів виглядає необхідним через потребу вироблення
механізму акумуляції коштів, що одночасно мав би і розширену базу
оподаткування (для забезпечення зростаючих фіскальних потреб), і
страхував би доходи бюджету від інфляції шляхом прив’язки надходжень до
зміни рівня цін. Розшарування ж населення піднімає питання соціальної
справедливості у перерозподільних відносинах. Паралельно, поступове
зростання грошових доходів громадян з часом дозволяє застосовувати більш
справедливі форми оподаткування (прямі податки);

– на початкових етапах трансформації економіки – використання доходів
юридичних осіб як основних об’єктів прибуткового оподаткування та широке
застосування неявних методів перерозподілу незадекларованих доходів
населення через податки на споживання;

– після досягнення стабілізації економічної ситуації застосування
знижених ставок непрямих податків на товари масового внутрішнього
споживання. Саме так можна наблизитися до оптимізації податкового тягаря
адекватно доходам населення;

– на перших етапах розвитку застосування посиленого та жорсткого
податкового контролю з наступним переходом до ідеології партнерських
відносин з платниками після стабілізації економіки країни та
переорієнтації функціонування оподаткування на умови чіткого
превалювання визначених форм.

Схематично викладене зображено на рис. 1.

Етапи розвитку податкової системи в умовах трансформаційної економіки
Аспекти функціонування податків

Фіскальний (як методу акумуляції грошових коштів держави)
Соціально-економічний Адміністративно-управлінський

І (початковий етап трансформації від адміністративно-командних методів
управління економікою до організації її функціонування на ринкових
засадах) 1. Основні доходи бюджету (або ж як мінімум їх половину)
забезпечують податки на споживання (а саме, універсальні акцизи). Їхня
прив’язка до цін забезпечує „страхування” доходів бюджету від інфляції

Передбачається, що більше споживає саме той, хто має вищі доходи. У
таких умовах акцизи (в тому числі універсальні) слугують методом
перерозподілу доходів, виведених з-під оподаткування прибутковими
податками Посилений контроль з боку держави за фінансово-господарською
діяльністю платників. Разом з тим, податкове законодавство лише
напрацьовується, а тому передбачає багато лазівок для ухилення від
оподаткування, останнє також є причиною превалювання універсальних
акцизів, що відзначаються більшим ступенем універсальності правил
справляння та всезагальності сплати

2. Серед прибуткових податків основна роль належить податку на прибуток
(доходи) підприємств через низьку фіскальну ефективність податків на
доходи фізичних осіб, спричинену вартісною малозначністю окремих
об’єктів оподаткування та низькою платоспроможністю платників Більшість
громадян є не маєтними*, а тому існує необхідність виведення їх доходів
з-під оподаткування з метою стимулювання розвитку внутрішнього ринку та
соціального захисту населення

3. Паралельне застосування множини податків та єдиного податку, хоча
визнаною є низька фіскальна ефективність спрощених систем оподаткування
Єдиний податок є одним із методів стимулювання малого бізнесу та
створення умов для формування середнього класу населення

Малий бізнес перебуває у зародковому стані. Його представники ще
неспроможні утримувати власні фінансові апарати, необхідні для
забезпечення загальних умов оподаткування та обліку операцій. Податкових
консультацій просто не існує, тобто застосування малим бізнесом повної
системи оподаткування організаційно неможливе. Останнє доводить
необхідність спрощених систем оподаткування, обліку та звітності

ІІ (етап наближення до ринкових умов) 1. Поступове зростання грошових
доходів населення дозволяє застосовувати прямі податки з фізичних осіб
більш ефективно Розшарування населення вимагає ширшого застосування
перерозподільних механізмів прибуткових податків із фізичних осіб
Поступовий перехід на партнерські умови стосунків з платниками. (Ринок
не визнає адміністративного втручання у фінансово-господарську
діяльність своїх суб’єктів, адже останнє негативно позначається на
інвестиційній привабливості економіки. Наслідком стає зменшення
потенційно можливих оподатковуваних оборотів. Державі стає порівняно
вигідніше оподатковувати більші обороти при меншому контролюючому
втручанні)

2. Зниження темпів інфляції робить універсальні акцизи порівняно менш
привабливими щодо фіску. Прямі податки частково поповнюють надходження
Для стимулювання внутрішнього попиту та подолання диспропорцій розвитку
економіки необхідною стає диференціація ставок універсальних акцизів
(особливо застосування знижених ставок на товари першої необхідності)

3. З розвитком малого бізнесу створюються умови для майбутньої відміни
фіскально неефективних спрощених систем оподаткування Необхідність
підтримання конкурентоспроможності малого бізнесу вимагає запровадження
знижених ставок прямих податків (на зміну спрощеним системам
оподаткування). Інші ж умови оподаткування малого бізнесу стандартні

Рис. 1. Концептуальна схема розвитку податкової системи в умовах
транзитивної економіки

Наведені концептуальні засади розвитку оподаткування в транзитивних
економіках є теоретичним обґрунтуванням відповідного варіанта
використання податків в інтересах суспільства та держави з урахуванням
конкретних політико-економічних умов. Саме специфічність цих умов диктує
необхідність у подальшому досліджувати проблеми податків з обов’язковим
урахуванням адміністративно-управлінської складової. Остання як одна з
домінант оподаткування характерна для всіх країн, однак у середовищі
перехідної економіки вона набуває особливого значення щодо впливу на
фіскальну та соціально-економічну результативність функціонування
податкової системи.

Література:

1. Соколовська А.М. Податкова система України: теорія та практика
становлення. – К.: НДФІ, 2001. – 372 с.

2. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті: (теоретична
концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). – Львів:
Каменяр, 2000. – 303 с.

3. Загорський В.С. Бюджетно-податкова система: теорія і практика:
Монографія. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2006. – 304с.

4. Шаблиста Л.М. Податки як засіб структурної перебудови економіки:
Наукове видання. – К.: Інститут економіки НАН України, 2000. – 218 с.

Похожие записи