Реферат на тему:

Система оподаткування в ракурсі соціальної політики

Система оподаткування є складовою частиною перш за все
бюджетно-фінансової та економічної політики держави, яка в умовах
ринкових відносин виконує функції макроекономічного стабілізатора та
регулятора економічних процесів. У свою чергу податкову систему як і
податкову політику доцільно розглядати не лише з позицій держави, її
соціально-економічного розвитку, але і суб’єктів господарювання, у тому
числі соціального призначення. Розвиток соціальної сфери безпосередньо
залежить від величини бюджетів різних рівнів, їхнього наповнення.
Останнє забезпечується шляхом зборів і податків. Особливості влаштування
податкової системи визначаються основоположними принципами оптимального
оподаткування, які проектують так, щоб податки найповніше виконували
свої функції, забезпечували мобілізацію певної частини ВВП до державного
бюджету з метою фінансування держаних витрат.

У науковій літературі (вітчизняній і зарубіжній) певна увага
приділяється питанням оподаткування реалізації їх функцій, удосконаленню
цієї системи з метою і забезпечення наповнення бюджетів, створення умов
для функціонування так званої бюджетної сфери діяльності.

Насамперед, це наукові розробки С. Бурейко, О. Данілова, М. Гридчиної,
П. Мельника, А. Сердюкова, Н. Шелемех та ін.

Однак більшість із них узагальнено розглядають податкову систему. Поза
увагою науковців залишаються проблеми розвитку, вдосконалення системи
оподаткування в контексті побудови соціально орієнтованої економіки,
соціальної держави з урахуванням регіональних особливостей. Як показує
досвід багатьох країн світу, в умовах ринкової економіки поглиблюються
регіональні відмінності у соціально-економічному розвитку. З огляду на
це заслуговують на увагу, на нашу думку, проблеми впливу податкової
системи на соціальні процеси не лише на макрорівні, але і на рівні
окремих регіонів, адміністративних районів.

Тому метою нашої роботи є обґрунтовування шляхів розв’язання проблем
соціального спрямування через удосконалення системи оподаткування,
використавши при цьому результати SWOT-аналізу, територіальні
можливості.

У програмі діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям”
відзначається важлива роль податкової політики у розв’язанні однієї з
найголовніших проблем, що стоять перед нашою державою, – це подолання
бідності і через такий підхід як зменшення ставки податків з одночасним
розширенням бази оподаткування. У зв’язку з цим підкреслюється, що
податки повинні бути стабільними та низькими. При цьому платити податки
мають усі, тобто сфера оподаткування зменшуватися не може. Уряд має
забезпечити зменшення ставки податків з одночасним розширенням бази
оподаткування; здійснювати модифікацію податкових законів, максимально
зблизивши принципи податкового та бухгалтерського обліків; проводити
адаптацію фіскального законодавства до принципів і директив
Європейського Союзу, а у сфері тарифно-митного законодавства – до
стандартів світової організації торгівлі з урахуванням інтересів
внутрішніх системних ринків на перехідному етапі [1].

Як записано у першій статті Конституції України, наша держава є
демократичною, соціальною і правовою. А тому і її податкова система
повинна базуватися на принципах правової демократичної держави, які
передбачають соціальну справедливість податкової системи. Проте цього ще
не відчувається. Податкова система тісно переплітається з фінансовою.
Нерозвиненість фінансово-банківського сектора економіки негативно
позначається і на показниках соціально-економічного розвитку, на
розвитку малого бізнесу, скажімо, недостатньо розвинена фінансова
система, відсутність потужного фінансового ринку не дозволяють достатньо
кредитувати підприємства малого і середнього бізнесу під прийнятні
відсотки, особливо на початковому етапі; не сприяють перетворенню
збереження населення в інвестиційні ресурси, а також наданню
довгострокових кредитів для розвитку соціальної інфраструктури.

Суми фактичних надходжень податків і зборів (обов’язкових платежів) до
бюджетів і державних цільових фондів постійно збільшуються. Якщо у
1998 р. вони в цілому по Україні становили 23 567,7 млн грн., то в
2003 р. – 47 527,3 млн грн. Тобто лише за останні 5 років сума
надходжень подвоїлася. А в ряді областей ці темпи зростання були значно
більшими (Луганська, Чернігівська), тоді як у Черкаській і в
Чернівецькій – збільшення складало півтора рази [2].

Стан податкової системи впливає і на життєвий рівень населення. У
структурі сукупних доходів населення виявляється політика держави,
спрямована на те, щоб в умовах ринкової економіки кожна працездатна
людина сама відповідала за свій матеріальний добробут. За структурою
доходів, за темпами їх зростання певним чином можна судити про
податкову систему. У високорозвинених країнах основну частку сукупних
доходів населення складає заробітна плата (табл. 1).

Тож не дивно, що в Україні, по-перше, велика диференціація між бідними і
багатими, по – друге, надзвичайно швидко зростає частка надбагатих. Якщо
поділ на бідних і багатих у Японії становив 4:1, в Європі – 7:1, у США –
9:1, то в Україні – 14:1. У той же час у світі навіть співвідношення
10:1 вважається соціально небезпечним.

Таблиця 1

Країна Питома вага, %

Німеччина 58

Швеція 62

Великобританія 62

США 71

Японія 94

Україна 13

Разом з тим Україну можна занести в книгу рекордів Гіннеса за темпами
зростання кількості мільйонерів. Лише у 2003 р., за даними ДПА України,
за підсумками декларування доходів громадян чисельність платників
податків – мільйонерів, зросла більше як удвічі. Понад 1 млн грн.
доходів задекларували 336 громадян, а в наступному році їх уже було
зареєстровано 850. Окремі з них задекларували доходи у розмірі 20 і
навіть 100 млн грн.

Основна ж частина населення не тільки не вписується в межі середнього
класу, а відноситься до категорії бідного населення. Економісти
стверджують, що податкове поле саме по собі не вирішує проблему
бідності, але створює підґрунтя для зниження безробіття, підвищення
доходів від трудової діяльності.

Змінюється і місце регіону стосовно суми фактичних надходжень податків і
зборів. Зменшилася, зокрема, частка Автономної Республіки Крим,
Вінницької, Волинської областей. Особливо суттєво зменшилася питома вага
Донецької, Харківської областей у структурі всіх надходжень (рис. 1).

Рис. 1. Суми фактичних надходжень податків і зборів, всього

Це, в свою чергу, позначається на тих відмінностях, які нині існують у
розмірах податкових надходжень у різних регіонах (рис. 1). Якщо,
скажімо, у Тернопільській області у 2003 р. сума фактичних надходжень
податків і зборів у розрахунку на одну особу становила 376,5 грн., то у
Полтавській – 1 569,1, а у м. Києві – 4 715,4 грн. Разом із тим
необхідно зазначити, що таких відмінностей в обсягах видатків з
урахуванням трансфертів на душу населення не спостерігається (рис. 2).

Рис. 2. Сума фактичних надходжень податків і зборів у розрахунку на 1
особу, грн., 2003 р.

Мають місце і такі картини, коли два регіони мають приблизно однакові
показники чисельності населення, структури економіки, проте різні
фактичні надходження податків і зборів. Ось чому важливою є проблема
стабілізації та зміцнення податкової бази кожного регіону, під якою
розуміється максимально можливий рівень, визначений податковою службою
та існуючою системою оподаткування. Останнім часом, коли йдеться про
бюджетне забезпечення регіону, розвиток регіональної податкової бази,
використовується таке поняття, як „регіональний леверидж” (фінансовий
важіль). Його визначають як співвідношення зовнішніх джерел формування
регіонального бюджету (трансферти, субсидії, субвенції тощо).

Рис. 3. Видатки з урахуванням трансфертів на душу населення, грн., 2003
р.

Для наповнення бюджетів важливо забезпечити не лише розумну податкову
політику, але і прозорість бюджету. Цьому, на думку С. Андрющенко,
повинно сприяти:

– удосконалення законодавчої бази щодо бюджетного процесу і міжбюджетних
відносин одночасно з підвищенням економічної зацікавленості регіонів у
нарощуванні податкової бази та ефективності бюджетних витрат;

– досягнення бездефіцитності регіональних і збалансованості місцевих
бюджетів;

– удосконалення законодавчих актів, пов’язаних із наданням податкових
пільг і кредитів для оцінки витрат бюджетів від їх надання. Останнє
потребує оптимізації нормативів відрахувань загальнодержавних податків у
бюджети регіонів;

– формування механізму врахування доходів бюджетних закладів та
організацій, отриманих від підприємницької діяльності в сукупності із
забезпеченням прозорості регіональних видатків;

– удосконалення підходів до виявлення змісту та якісних характеристик
фінансових норм і нормативів, застосовуваних для регіонального
формування бюджету в комплексі з розподілом показників відповідно до
ціни та якості нарахованих бюджетних послуг [3].

Усе це повинно сприяти формуванню нової податкової політики, тобто
системи заходів, здійснюваних державою в галузі оподаткування:
встановлення кола платників податків, об’єктів оподаткування, видів
застосовуваних податків, величини податкових ставок і податкових пільг.
Звідси можна зробити висновок, що податкова політика є складовою
частиною фінансової бюджетної політики в будь-якій країні.

Відомо, що фінансова незалежність регіону є тоді, коли власні ресурси
складають не менше 80 % бюджетних ресурсів. Тому збільшення податкових
надходжень є головним ресурсом досягнення фінансової незалежності
регіону, а значить і поліпшення соціально-економічної ситуації в цілому.

Цьому повинно сприяти подальше вдосконалення системи оподаткування,
спрямоване на оптимізацію співвідношення між стимулюючою і фіскальною
функціями податків; вирівнювання умов оподаткування для всіх платників
податків; надання податковій системі більшої прозорості та стабільності.

Соціальна спрямованість податкової системи проявляється і в наданні
галузям соціальної сфери певних податкових пільг. Тобто соціально
значимі пільги і надалі повинні зберегтися. У світовій практиці
використовуються певні податкові пільги. Скажімо, у США податкові пільги
поширюються на ринок муніципальних облігацій, що використовуються владою
штатів для поповнення своїх ресурсів. Облігації, що випускаються в
такому секторі, не обкладаються податком. При встановленні податків має
враховуватися здатність платників податків їх сплачувати. Податковим
імунітетом повинні користуватися перш за все такі галузі, як освіта та
охорона здоров’я. У цьому аспекті заслуговує на увагу досвід Росії, де
медичні, санаторно-курортні та оздоровчі заклади звільняються від сплати
земельного податку; послуги по догляду за хворими та пристарілими;
державна допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю тощо.

Як відомо, стратегічною метою соціальної держави є підвищення життєвого
рівня населення, посилення адресної підтримки найбільш незахищених
верств населення, тобто тих категорій населення, які не в змозі
самостійно вирішити соціальні проблеми. Цьому повинна сприяти й
податкова система. Разом з тим соціальна направленість податкової
системи передбачає строгий контроль за законодавчо встановленими
пільгами і виплатами, які не підлягають оподаткуванню. У контексті
побудови соціальної держави заслуговує на увагу пропозиція щодо
встановлення єдиного соціального податку. Він відноситься до
найважливіших. Саме від нього залежить і рівень розвитку медичного і
соціального забезпечення. Високий результат забезпечує цей податок при
здійсненні постійного моніторингу основних платників податків. І тут
заслуговують на увагу камеральні перевірки, здійснювані в
автоматизованому режимі.

Цікавим, на нашу думку, у цьому аспекті є досвід Швеції, де соціальний
захист населення поставлено на достатньо високий рівень, де дійсно
податкова політика має соціальну направленість. І в той же час податкове
навантаження тут становить 54 %, тоді як у середньому у країнах ОЄСР цей
показник значно нижчий – 41,6 %, а в Японії і США – 33–31 %. Разом з тим
висока частка податкових вилучень значною мірою компенсується
спрямованістю бюджетних витрат на соціальні програми. Зокрема, із
загальних витрат бюджетів усіх рівнів 44 % припадає на частку
соціального страхування та соціального забезпечення, 25 % – на освіту та
охорону здоров’я. Більша частина цих витрат покривається за рахунок
бюджетних дотацій, які здійснюються як у вигляді прямих трансфертів із
центрального бюджету, так із фонду „вирівнювання доходів” місцевих
бюджетів. У цій країні здійснюється значна робота з вирівнювання
життєвого рівня населення. Землі і муніципалітети з рівнем доходів
населення вище середнього по країні роблять внески у загальний фонд,
який управляється урядом. Із цього фонду виділяються субсидії
територіям, рівень доходів населення яких значно нижче середнього
показника [4].

Соціальна держава турбується і про власного виробника. І тут податкова
система відіграє важливу роль. Скажімо, у тій же Швеції внаслідок
запровадженої системи оподаткування тютюнових виробів зменшився їх
обсяг, який потрапляв у країну контрабандним шляхом. Так, зниження
податку на ці вироби на 27 % зумовило зменшення ціни на 18,5 %, що
забезпечило скорочення контрабанди, легалізацію торгівлі тютюновими
виробами та наповнення бюджету [5].

Література:

1. Програма діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям”. –
К., 2005. – С. 48–49.

2. Моніторинг соціально-економічного розвитку регіонів України за 2003
рік. – К., 2004. – С. 198–199.

3. Налоговая политика и практика. – 2004. – № 10. – С. 2.

4. Паскачев А.Б. Кашин В.А. Швеция: опыт налогового администрирования //
Налоговая политика и практика. – 2004. – № 3. – С. 32.

5. Дрига А.Б. Активізація акцизного оподаткування в регулюванні
соціальних процесів // Фінанси України. – 2001. – № 5. – С. 95–105.

Похожие записи