Реферат на тему:

Шляхи вирішення завдання забезпечення рівномірності завантаження
інспекторів податкової служби України при перевірці факторів ризику,
притаманних платникам податків та їх деклараціях з ПДВ

Одним із завдань управління є забезпечення рівномірності завантаження
кожного виконавця при роздачі їм однотипних завдань. Вирішення цього
завдання не викликає проблем при відомих трудовитратах на здійснення
одиниці конкретних робіт, що встановлюються, як правило, шляхом
хронометражу.

У той же час невідомість трудовитрат з того чи іншого виду робіт
викликає ускладнення у визначенні способу рівномірного розподілу
завдань. Така проблема виникає при розподілі між виконавцями робіт з
перевірки різного роду документації. Виявлення способу рівномірного
завантаження виконавців особливо складне, оскільки чим більше
різнотипних характеристик містить документація, що перевіряється, тим
сильніше варіюється по них складність (а отже, і необхідні терміни)
перевірки.

Особливо гостро ця проблема виникла в органах податкової служби України
при впровадженні нового порядку розподілу платників ПДВ по категоріях
уваги (коридорам). Одним із наслідків уведення нового порядку для
рядового інспектора стала необхідність перевіряти не тільки декларації з
ПДВ платників, але і привласнені ними автоматизованою системою фактори
ризику. Суть проблеми полягає у визначенні кожному інспекторові
кількості завдань з перевірки платників ПДВ щодо привласнених ними
факторів ризику так, щоб забезпечити рівномірність навантаження на
кожного співробітника.

Характеристики завдань з перевірки платників, наведені у чинному
законодавстві, наступні:

– кількість привласнених платникам факторів ризику;

– розмір валових доходів по декларації ПДВ;

– сума задекларованого ПДВ.

За розміром валових доходів можна побічно судити про показники, що
визначають складність роботи:

– число контрагентів платників у поточному звітному періоді, у тому
числі, що перебувають за межами юрисдикції податкового органу, який
перевіряє;

– розгалуженість філіальної мережі платників.

На сьогодні ці показники не відображені в податковій звітності, яка
надається платниками, тому при роздачі завдань інспекторам вони не
вказуються, і про них можна судити тільки побічно по валових доходах.

Щодо суми задекларованого ПДВ, то його негативне або нульове значення
при значних валових доходах вимагає більш довгострокових процедур
перевірки факторів ризику.

Крім того, визначення способу рівномірної роздачі завдань виконавцям
ускладнюється ще і різним змістом кожного фактора ризику. З одного боку,
по кожному фактору різна кількість складових ризиків, а з іншого, – для
кожного фактора різне співвідношення джерел необхідної при його
перевірці інформації за термінами її виявлення.

Так, швидше перевірятиметься той фактор ризику, про який значна частина
інформації подана безпосередньо в декларації ПДВ, або в валютно-митній
декларації (ВМД) у випадку здійснення зовнішньоекономічної діяльності
ЗЕД, або в реєстраційних даних платника. У той же час чим вище частка
інформації з фактора ризику, яку потрібно виявляти шляхом проведення
виїзної документальної перевірки платників, тим більше витрат часу
необхідно на перевірку такого фактора ризику.

Наведений у [2, 3] опис завдань, які потрібно виконувати інспекторам
податкової служби, вказує на неможливість однозначного визначення
одиниці трудовитрат по таких завданнях, і, отже, на необхідність шукати
нестандартні підходи до вирішення завдання забезпечення рівномірності
завантаження виконавців.

Виходячи з описаних вище характеристик завдань із перевірки факторів
ризику платників, а також з існуючої практики роботи підрозділів
податкового аудиту, можна виділити такі типи завдань за складністю:

– платники, що заявили в декларації відшкодування ПДВ на суму більше
„граничної”;

– платники, що показали в декларації ПДВ = 0 при валових доходах більше
„граничних”;

– платники, у яких за декларацією відношення суми ПДВ до валового доходу
менше „граничного” (і менш 1/2 ставки ПДВ) при валовому доході більше
100 тис. грн.;

– інші платники, крім тих, що перевіряються податковою міліцією.

При значному розмірі існуючої бази платників податків по багатьох
інспекціях сортування завдань зі зростання (убування) однієї з трьох
зазначених раніше характеристик показує положистість зростання
(убування). У той же час, якщо кількість платників податків по базі
розділити на кількість інспекторів у відповідному підрозділі, то стає
видним значне завантаження кожного інспектора.

Наявність розмежування типів завдань по складності (і термінам) їхньої
перевірки дозволяє застосувати принцип послідовної роздачі завдань –
тобто розподіляти між співробітниками не весь обсяг цілком, а його
частини по убуванню їхньої складності. Мається на увазі, що спочатку
необхідно розподілити між інспекторами завдання, по яких заявлена велика
сума відшкодування ПДВ. Потім завдання, у яких податковий кредит
дорівнює податковим зобов’язанням при значній сумі валових доходів. Далі
завдання, у яких відношення суми ПДВ до валового доходу менше заданого
значення. При цьому останні два типи завдань можуть мінятися по черзі
залежно від суми податкового кредиту. Він вважається як різниця 20 %
оподатковуваного валового доходу і суми ПДВ по декларації. Інші завдання
розподіляються в останню чергу.

Положистість зростання (убування) характеристик завдань при їхньому
сортуванні і велика кількість завдань, що припадають на одного
інспектора, дозволяють застосувати принцип „ротора”. Це означає, що
після сортування за тією або іншою ознакою роздача завдань відбувається
так: починаючи з першого, кожне наступне завдання дається іншому
інспекторові. Коли число розданих завдань зрівняється з кількістю
інспекторів у підрозділі, то наступне завдання дається тому ж
інспекторові, якому було дане перше. Далі зберігається той самий порядок
чергування інспекторів при роздачі завдань. Це виглядає наступним чином:
Іванов, Петров, Сидоров, Іванов, Петров, Сидоров…

Наявність декількох характеристик, що варіюють складність і терміни
виконання завдань, диктує необхідність застосування принципу „вкладеного
сортування”. Наприклад, шляхом сортування за зростанням суми
задекларованого ПДВ, виділені завдання, що містять відшкодування
(негативне значення) ПДВ, вище за модулем, ніж „граничне” значення. Для
кожного з цих завдань різна кількість факторів ризику, які необхідно
перевірити. Тому відсортований по сумі ПДВ, виділений кінцевий список
завдань необхідно сортувати по убуванню числа факторів ризику.

Застосування принципу „вкладеного сортування” наштовхується на проблему
відсутності можливості виявлення пріоритетності характеристик, за якими
здійснюється сортування завдань. Це означає, що перевірка завдання, що
містить менше число факторів ризику, але велику за модулем суму
відшкодування ПДВ, може бути більш трудомістким. Виходом з цієї ситуації
є дроблення спочатку відсортованого за сумою ПДВ виділеного списку
завдань на складові частини і здійснення сортування за факторами ризику
окремо у кожному сегменті.

Розмір сегмента через відсутність інших можливостей доцільно
встановлювати пропорційно „граничному” значенню показника, за яким
сортування здійснювалося спочатку. При цьому сегменти можуть мати або
рівні діапазони граничних значень показника сортування, або убутні,
пропорційно встановленому „граничному” значенню. Це залежить від того,
наскільки великі відхилення від середнього інтервалу між сумами
відшкодування ПДВ по сусідніх завданнях і наскільки відрізняються ці
відхилення по різних частинах списку.

Наприклад, встановлене „граничне” значення відшкодування ПДВ – 100 тис.
грн. Нехай у списку платників, що заявили відшкодування ПДВ вище цієї
суми, виявилося 50 чоловік. При цьому в діапазоні від 100 тис. до 500
тис. грн. середній інтервал сум ПДВ між сусідніми завданнями склав 20
тис. грн.. У діапазоні від 500 тис. до 1,5 млн грн. – 66,7 тис. грн.,
від 2 млн до 5 млн – 428571 тис. грн., від 5млн до 10 млн грн. – 1,67
млн грн.. Таким чином, виділяємо наступні сегменти: 25 платників, що
заявили відшкодування від 100 тис. до 500 тис. грн., 15 платників – від
500 тис. до 1,5 млн. грн., 7 платників – від 2 млн до 5 млн грн., 3
платники – від 5 млн до 10 млн грн.

Якщо уважно подивитися на значення сум ПДВ у наведеному прикладі, то
видно застосовність принципу Парето: менша за питомою вагою кількість
платників заявляє більше за питомою вагою відшкодування ПДВ. Тому
доцільно використовувати принцип Парето при визначенні „граничного”
значення відшкодування ПДВ. Відсортований список платників, які заявили
відшкодування ПДВ, розбивається на рівні за кількістю платників частини.
Визначається питома вага в загальній сумі відшкодування ПДВ по кожній з
частин розбивки. Потім послідовно рухаємося в напрямі убування питомої
ваги частин у загальній сумі відшкодування ПДВ. Як тільки стає видно, що
його зниження по кожній наступній частині розбивки не є істотним
(наприклад, менше 1 %), і сама питома вага мала (менше 1…5 %), то
„граничною” пропонується вважати округлену максимальну суму
відшкодування ПДВ по першій із таких частин (з максимальною із наступних
питомою вагою).

Розглянемо приклад визначення „граничного” значення характеристики –
суми відшкодування ПДВ для виявлення списку платників, що попадають у
першу групу завдань за пріоритетністю роздачі. Нехай є 100 платників, що
заявили відшкодування від 500 грн. до 10 млн грн. Розіб’ємо
відсортований по сумі ПДВ список платників на групи по 10 платників у
кожній. Подальші обчислення подано в табл. 1.

Таблиця 1

Приклад визначення „граничного” значення суми відшкодування ПДВ

Кільк. платників Діапазон валових доходів Сума по діапазону Пит. вага
діапазону Зміна питомої ваги %

min сума max сума

10 500 5 000 30 000 0,05 % —

10 5 000 10 000 80 000 0,14 % 0,09 %

10 10 000 30 000 180 000 0,31 % 0,17 %

10 30 000 50 000 425 000 0,74 % 0,42 %

10 50 000 80 000 680 000 1,18 % 0,44 %

10 80 000 100 000 920 000 1,59 % 0,42 %

10 100 000 250 000 1 650 000 2,85 % 1,26 %

10 250 000 500 000 3 600 000 6,23 % 3,37 %

10 500 000 1 000 000 7 250 000 12,54 % 6,31 %

10 1 000 000 10 000 000 43 000 000 74,38 % 61,84 %

Разом ———- ———— 57 815 000 100 % ———

Для наочності виявлення „граничного” значення правий стовпчик табл.1 без
найнижчого значення, у порядку убування, зобразимо графічно.

Рис. 1. Графічне виявлення „граничного” значення суми відшкодування ПДВ

З рис. 1 видно, що стовпчиком, який шукали, є четвертий ліворуч, що
відповідає 6-му рядкові табл.1. Отже, „граничне” відшкодування ПДВ – 100
тис. грн.

Що стосується роздачі завдань виходячи з кількості факторів ризику, то в
даному випадку можна обійтися без принципу „вкладеного сортування”.
Враховуючи те, що перевірятимуться по робочих інструкціях не фактори
ризику, а складові ризики, то сортування завдань доцільно виконувати по
кількості ризиків. Співвідношення інформації, що виявляється кабінетним
аудитом і виїзною документальною перевіркою за кожним ризиком, можливо
врахувати шляхом наступного коректування розподілу завдань між
інспекторами.

Крім того, при великій кількості завдань, з метою зниження погрішності,
замість раніше розглянутого принципу „ротора” при роздачі завдань
інспекторам доцільно застосувати інший принцип. Його суть полягає в
забезпеченні рівної суми ризиків по завданнях у кожного інспектора.

Усі завдання, що належать до останньої категорії черговості роздачі
(„інші платники”), треба аранжувати за убуванням кількості ризиків.
Підраховується загальна сума ризиків по всіх завданнях, потім
поділяється на кількість інспекторів. Виходить сума ризиків на одного
інспектора. Далі при руху по завданнях у напрямі убування кількості
ризиків, підраховується їхня сума до моменту збігання із сумою, що
припадає на одного інспектора. Після цього заново, з нуля,
розраховується сума ризиків для наступних завдань для іншого інспектора,
до моменту збігання із сумою на одного інспектора.

І, нарешті, необхідно врахувати співвідношення інформації, що
виявляється кабінетним аудитом і документальною перевіркою за кожним
ризиком. При цьому, чим вище частка інформації, що виявляється в ході
проведення виїзних документальних перевірок, тим складніше завдання. Для
зручності це співвідношення в частках доцільно оцінювати з точністю до
одного знака після коми. Наприклад, 0,8 : 0,2; 0,4 : 0,6; 0,7 : 0,3.
Виходячи з наявності такої оцінки, за кожним завданням розраховується
середнє співвідношення по складових ризиках.

Потім по всіх розданих кожному інспектору завданнях підраховується число
завдань з однаковою середньою часткою інформації, що виявляється в ході
проведення виїзних документальних перевірок, починаючи із найбільшої –
0,9 до найменшої – 0,5. Якщо за результатами такого підрахунку
виявляється, що в одного інспектора число завдань із середньою часткою
інформації, що виявляється при проведенні виїзних документальних
перевірок, більше, ніж у іншого інспектора, то необхідно здійснити
корегування – тобто перерозподіл завдань. Наприклад, якщо у інспектора
Іванова 5 таких завдань, а у Петрова усього лише 3, то 1 завдання
передається від Іванова до Петрова. При цьому для передання необхідно
вибрати завдання з мінімальною кількістю ризиків, з метою забезпечення
мінімуму розбіжностей за цим показником між завданнями у різних
інспекторів.

Покажемо дію алгоритму забезпечення рівномірності розподілу завдань між
інспекторами на наведеному нижче прикладі, що є фрагментом від
загального обсягу завдань. Нехай необхідно розподілити 15 завдань між
трьома інспекторами: Іванов, Петров, Сидоров.

Через те, що приклад розрахунку „граничного” значення характеристики
завдання був розглянутий вище, і подальші обчислення стосуватимуться
лише фрагмента від обсягу, за яким розраховується „граничне” значення,
то приймемо як уже розраховані такі значення:

– „гранична” сума відшкодування ПДВ – 100 тис. грн.;

– „гранична” сума валового доходу при ПДВ = 0 у декларації – 100 тис.
грн.;

– „граничне” відношення суми ПДВ до валового доходу – 5 % при валовому
доході більш 100 тис. грн.

Вхідні характеристики завдань подано в табл. 2.

Таблиця 2

Вхідні дані. Завдання для роздачі інспекторам

№ з/п Назва Валовий дохід, тис. грн. Сума ПДВ, тис. грн. Кільк. ризиків
Середнє співвідношення джерел інформації

виїзд кабінет

1. Г 5 200 260 24 0,7 0,3

2. Л 650 19,5 28 0,6 0,4

3. А 2 100 42 32 0,8 0,2

4. Р 240 0 16 0,7 0,3

5. Б 180 0 22 0,6 0,4

6. Т 1 200 – 192 30 0,7 0,3

7. У 30 4,8 18 0,5 0,5

8. В 80 9,6 23 0,6 0,4

9. О 110 12,1 22 0,6 0,4

10. С 60 8,4 20 0,5 0,5

11. К 740 – 162,8 27 0,8 0,2

12. Н 880 – 158,4 25 0,7 0,3

13. З 330 0 20 0,6 0,4

14. П 40 6 18 0,5 0,5

15. И 90 9 21 0,7 0,3

Відповідно до наведеної раніше черговості, першими необхідно роздати
завдання з відшкодуванням ПДВ – тобто завдання №№ 6, 11, 12. При цьому у
завданнях №№ 11, 12 суми відшкодування ПДВ (–162,8; –158,4)
розрізняються слабкіше, ніж число ризиків (27; 25). Це відбиває
розрахунок відносної різниці по цих характеристиках.

?ПДВ = (162,8 – 158,4) / 162,8 = 0,027. ?N р. = (27 – 25) / 27 = 0,074.

Тому застосуємо принцип „вкладеного сортування” за кількістю ризиків.
Підсумкова черговість для даної категорії завдань: №№ 6, 11, 12.
Відповідно інспектори: Іванов, Петров, Сидоров.

Потім, щоб визначити, яку категорію завдань доцільно розподіляти між
інспекторами далі, необхідно обчислити суму податкового кредиту для них.
Розрахуємо суму податкового кредиту для завдань з валовим доходом більше
100 тис. грн. і податковим навантаженням менш 5 %. Це завдання №№ 1- 5,
13.

Таблиця 3

Розрахунок суми податкового кредиту по завданнях

№ завдання 1 2 3 4 5 13

сума податк. кредиту 5200 х 0,2 – 260 = 780 650 х 0,2 – 19,5 = 110,5
2100 х 0,2 – 42 = 378 240 х 0,2 = 48 180 х 0,2 = 36 330 х 0,2 = 66

З табл. 3 видно, що наступна черга – за завданнями №№ 1, 2, 3. При цьому
завдання №1 дістається інспектору Сидорову, №3 – Петрову, №2 – Іванову.
Після цього розподіляємо завдання №№ 4, 5, 13. Для завдань №№ 4, 5
застосуємо принцип „вкладеного сортування” за кількістю ризиків.
Обґрунтування дане нижче.

?V = (240 – 180) / 240 = 0,25. ?N р. = (22 – 16) / 22 = 0,27.

Підсумкова черговість: завдання № 13 – Іванову, № 5 – Петрову, № 4 –
Сидорову.

Розподілимо завдання, що залишилися, виходячи з кількості ризиків по
них. Якщо відсортувати за цим показником завдання, що залишилися, то
вийде наступна черговість: №№ 8, 9, 15, 10, 7, 14. Сума ризиків по цих
завданнях: 23 + 22 + 21 + 20 + 18 + 18 = 122. Звідси число ризиків на 1
інспектора дорівнює 41. Тоді завдання №№ 8, 7 треба призначити Іванову,
№№ 9, 14 – Петрову, а №№ 15, 10 – Сидорову.

Якщо звернутися до табл. 2 із вхідними даними, то частки інформації, що
виявляється в ході проведення виїзних документальних перевірок, є
наступними: 0,6 і 0,5; 0,6 і 0,5; 0,7 і 0,5. Це говорить про те, що
немає необхідності робити перерозподіл завдань.

Остаточний розподіл усіх 15 завдань між трьома інспекторами наведено в
табл. 4.

Таблиця 4

Остаточний розподіл завдань між інспекторами

Інспектор №№ завдань

Іванов 6, 2, 13, 8, 7.

Петров 11, 3, 5, 9, 14.

Сидоров 12, 1, 4, 15, 10.

У підсумку, використовуючи розроблений алгоритм, маємо найбільш
рівномірний розподіл завдань між інспекторами, не маючи достовірних
даних про розмір трудовитрат на перевірку кожного завдання.

Література:

Наказ ДПА України від 09.11.2004 № 633.

Наказ ДПА України від 23.02.2005 № 78.

Мескон А. Хедоурі П. Основи менеджменту. – М.: Діло, 1998. – 660 с.

Вентцель Є.С. Основи дослідження операцій. – М.: Наука, 1982. – 580 с.

Похожие записи