Реферат на тему:

Розвиток податкових важелів регулювання економіки

Стягнення державою на свою користь певної частини ВВП – це один, хоч і
дуже важливий бік податкових відносин. Що стосується використання
податків як інструменту державного регулювання економіки, то цей аспект
податків має більш змінні характеристики – від фрагментарного
податкового втручання держави до її постійного (з кінця ХІХ століття) і
далі (з початку ХХ століття) до цілеспрямованого податкового впливу на
економіку, який, однак, відрізнявся своїм рівнем в окремі періоди.

Довгий час пануючим було лише класичне уявлення про значення податків в
економіці. Вчені-класики, економісти А. Сміт, У. Петті, Ж.-Б. Сей, Д.
Рікардо вважали економіку сталою, саморегульованою системою, де податки
виконували лише роль джерела доходів бюджету.

З ускладненням економічних відносин у суспільстві виникла потреба в
корекції класичного вчення. Уявлення, що фіскальні дії можуть мати
важливу стабілізуючу дію на економіку, найбільш широко розповсюдилось у
період Великої депресії 30-х років; ключову роль тут, як це відзначалося
вище, відіграла кейнсіанська теорія зайнятості. Ці погляди фактично до
70-х років визначали розвиток і напрями економічної думки. Стосовно
податків передбачалося, що шляхом зміни обсягу і структури податкових
надходжень можна пом’якшити циклічні коливання економіки, стимулювати
інвестиції. Зокрема, американський економіст Д. Д’ю стверджував, що в
“сучасному суспільстві податки функціонують швидше як регулятори, ніж як
дохідний захід”48.

Врешті-решт, питання теоретичної моделі податкової системи потребує
визначення функцій податків. Дослідження категорії податків буде
неповним без з’ясування їх суспільного призначення.

В економічній літературі існують суттєві розбіжності як кількісного, так
і якісного характеру з приводу визначення функцій, що виконує дана
категорія. Особлива одностайність простежується стосовно фіскальної
функції податків. Вона вважається історично найдавнішою та послідовно
реалізовуваною, за допомогою неї здійснюється головне призначення
податків – збір грошових коштів із фізичних та юридичних осіб із метою
формування фінансових ресурсів держави, що акумулюються у бюджетній
системі та позабюджетних фондах, і необхідних для здійснення нею своїх
функцій. Щодо значимості та вагомості цієї функції, то вони значною
мірою визначаються економічною доктриною конкретної держави.

Регулююча функція також належить до загальноприйнятих. В її основі –
сутність податків як інструменту вартісного розподілу та перерозподілу
доходів між соціальними верствами та групами, між сферами та галузями
економіки. Держава вилучає частку поточного чи накопиченого доходу в
одних осіб і передає його іншим. Такий перерозподіл державні органи
здійснюють з метою забезпечення грошовими коштами і фінансовими
ресурсами тих осіб, які відчувають доцільну, суспільно визнану потребу у
ресурсах, однак не в змозі забезпечити її з власних джерел. Таким чином,
оподаткування ставить своїм завданням отримання і зосередження в руках
держави грошових коштів, необхідних для вирішення соціальних,
економічних, науково-технічних проблем населення, регіонів, галузей,
країни. Тобто з погляду економіки податки є як інструментом фіскальної
політики держави, так і методом непрямого регулювання розподільчих і
перерозподільчих процесів. Відповідно виділяються два напрями регулюючої
ролі держави в галузі оподаткування:

1) фіскальний, що полягає в отриманні й акумулюванні податкових
HYPERLINK
«http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyIVoNdK1Xq8G2*nABKz1woU40NWcn
3g565Cq-R65LB0izejcwuhZPIocpqKQJzUEuH3OhkFC1PBYrsJVpaLVzhFjxKcZPs1ZT-nx9
WlBOf8aBm3kelAWEB1XhKXndPYN0LrCZ9vHU6biMth7apGnVg1EorpVJ5uh9NaRDZEqC-m8V
TjftvWy4LwdQ8Mt*kdgaCoa0yu1M3cKlD5DcvrToFalTP4kuhcPJCmgoLnBuoPmRP56l79bc
tLlUTDSa4F6gIhKxuPRlXS1paavq0J1m3SvWRCnGyt0onZ1oHhBHg*nGDhfT70MTnhjgPLKd
DwHlDp-mA28hWq3UvZaUg4ANGUoiaE-0BbLkkAjjGDWjGoPT3vm6eQCbLYHjjUGFBStanYLE
JIM60lT7RxTGulC0Y5imaFzYsbmcGxojPFmJBLu89K4iWUvn7SEp3nVheSeDfpqJ1bBkmlXi
BeHcvXbTIa*GYZ6M2jnBXjyMc4jy28WXjJByr7o6V4QruxnDj-X1roIQdOPPZPhOuvUIA»
\t «_blank» платеж ів, формуванні на цій основі дохідної частини
бюджету з метою виконання державою завдань економічної та соціальної
політики;

2) регулюючий, який полягає у стимулюванні чи дестимулюванні шляхом
таких податкових важелів: види податків, об’єкти оподаткування, база
оподаткування, податкові ставки, податкові пільги для певних форм
економічної діяльності, виробництва і споживання ряду товарів та послуг,
галузей і регіонів.

На думку Б. Болдирєва, податки виконують економічну функцію. При цьому
він вказує, що “економічна функція означає, що податки, як активний
учасник перерозподільчих процесів, серйозно впливають на відтворення,
стимулюючи або стримуючи його темпи, посилюючи накопичення капіталу,
розширюючи чи звужуючи платоспроможний попит населення”49. Реалізується
така функція через систему санкцій, винятків, податкових кредитів. Вона
проявляється в зміні об’єкта оподаткування, розмірів і ставок податків,
оподатковуваної бази та інших параметрів, пов’язаних з розподільчими
відносинами. З наведеної цитати можна зробити висновок, що, врешті-решт,
йдеться про регулюючу функцію податків. 

Регулююча функція податків має цілком самостійний характер, їй
притаманний ряд властивостей, які характеризують багатогранність ролі
податків у відтворювальному процесі. Держава, використовуючи регулюючу
функцію, отримує можливість впливати на рівень соціально-економічного
розвитку, стимулюючи чи дестимулюючи окремі його напрями. У міру
активізації ролі держави в організації господарської діяльності, у
регулюючої функції з’являються додаткові властивості, які знаходять свою
реалізацію в окремих підфункціях.

Ряд економістів (Д. Чернік50, В. Федосов51) у ряду самостійних функцій
податків називають контрольну. На думку прихильників такого підходу,
вона проявляється в ролі оціночного показника ефективності кожного
окремого податку та системи в цілому. Погоджуючись з подібною
властивістю податків, слід, однак, відзначити таке. Структура податків,
їх розміри створюють основу для аналізу фінансової політики держави і
прийняття відповідних кроків до вдосконалення. Проте контрольна функція
податків проявляється лише в умовах дії регулюючої функції, а тому може
вважаться саме її підфункцією.

На думку В.М. Родіонової52, податки виконують також і соціальну функцію.
З нашої точки зору, як і у випадку з контролюючою функцією, її необхідно
включити до складу регулюючої, адже остання охоплює всі процеси,
пов’язані з розподілом ресурсів та багатства суспільства у цілому.

Тут цікаво буде подивитися на природу податків у контексті теорії
економічної стратифікації суспільства П. Сорокіна53.

Сутність теорії П. Сорокіна полягає в тому, що процес перерозподілу
багатства у світі відбувається постійно. Відповідно до руху та
перерозподілу товарно-матеріальної форми речей у будь-якому суспільстві
відбувається стратифікація (розшарування) національної громади на певні
людські групи з різним рівнем доходу і, відповідно, добробуту. Чим
відчутнішим стає це розшарування (розрив у рівнях доходів), тим більш
нестабільною стає соціально-економічна система, що, врешті-решт, може
закінчитися соціальними катаклізмами (революції, громадянські війни,
поява латентних терористичних угруповань).

П. Сорокін зазначає, що Парето висунув гіпотезу про постійність форми
розподілу (профілю) економічної стратифікації. Маркс, у свою чергу,
виходив з припущення про те, що концентрація багатства в “одних руках”
неодмінно призведе до революції. Не відкидаючи право на існування таких
поглядів, П. Сорокін доводить, що це занадто радикальні ідеї. Істина ж,
як завжди, знаходиться між ними.

Для аргументації своє позиції він провів статистичний аналіз розподілу
доходів за різними групами населення в найбільших демократіях XІX
сторіччя. Головним чином, це США та країни Західної Європи. Як
виявилося, в усіх країнах, що увійшли до вибірки, протягом другої
половини XІX сторіччя відбулося значне зростання рівня доходів населення
і, головним чином, за рахунок середнього класу.

У зв’язку з цим П. Сорокін висуває гіпотезу вирівнювання економічної
диференціації суспільства за рівнем доходів. При цьому одним з головних
інструментів усунення надмірної стратифікації він вважає податки. Вони,
на його думку, є найбільш цивілізованим інструментом перерозподілу
національного доходу в будь-якому суспільстві (на відміну від війн,
націоналізації, конфіскації, експропріації тощо).

Таким чином, у ході постійного руху процесів економічної стратифікації
суспільства податки об’єктивно виконують так звану егалітарну
(вирівнюючу) підфункцію. Вони, поєднуючи в собі антагоністичні інтереси
суб’єктів податкових відносин, дозволяють запобігати соціальним
катаклізмам, надають економічним системам більшої стабільності та
сприяють довготривалому економічному зростанню. Наявність такої
властивості, природно, викликає потребу в уявленні такого потенціалу
податків у вітчизняній практиці і врахуванні повною мірою особливостей
оподаткування.

Отже, можна зробити висновок, що суспільне призначення економічної
категорії податків достатньо реалізується шляхом виконання двох функцій
– фіскальної та регулюючої, остання з яких має ряд підфункцій:
контрольну, соціальну, егалітарну тощо. 

Ефективність методів державного впливу на економіку ставить високі
вимоги до регулюючої функції податків. Хоча виробництво домінує над
іншими фазами відтворення, розподіл слід враховувати у ряду визначальних
факторів економічного розвитку суспільства. Стрімке зростання ролі
розподільчих відносин у суспільному відтворенні прямо впливає на мотиви
підприємницької діяльності, стабільність, економічне зростання, величину
національного багатства. Недостатнє використання регулюючого потенціалу
окремих складових системи розподільчих відносин пояснює, поряд з іншими
чинниками, недостатню ефективність трансформаційних процесів в Україні. 

Податки як основний інструмент державного розподілу та перерозподілу
сукупності виробничих, фінансових ресурсів належать до однієї з найбільш
важливих складових системи перерозподілу доходів. За їх допомогою
провадиться перерозподіл вартості створеного валового національного
продукту між державою, юридичними і фізичними особами. У цьому розумінні
податкова система перетворюється в структуроформуючу частину цілісної
системи управління економікою.

Аналіз регулятивного потенціалу податків за допомогою кривих сукупного
попиту і пропозиції (макроекономічний аспект).

Властивість податків впливати на перерозподіл ресурсів у ринковій
економіці ґрунтується на їх макроекономічних характеристиках. Зокрема,
відомий американський економіст Пол Семюельсон стверджує, що основні
макроекономічні змінні визначають сукупний попит і сукупну пропозицію54.
На сукупний попит, у свою чергу, крім монетарної політики уряду,
впливають податки і видатки державного бюджету. Таким чином, важливо
розглянути як (негативно чи позитивно) податки впливають на перерозподіл
обмежених народногосподарських ресурсів в економіці.

Основна макроекономічна концепція, з позицій якої розглядається критерій
ефективності податкової системи, – це концепція рівноваги на ринку.
Через взаємодію сукупного попиту і пропозиції на ринку встановлюється
рівновага, оскільки умовний покупець і продавець доходять згоди про
обсяг певного товару та його ціну.

Однак податки мають властивість, порушуючи рівновагу на ринку, впливати
на розподіл багатства, доходу і споживання за трьома основними
напрямами55:

– оподаткування може прямо впливати на коефіцієнт варіації чистої (за
вирахуванням податків) заробітної плати та чистих (за мінусом податків)
непередбачуваних доходів;

– параметри поведінки платника податку, такі як норма заощаджень, можуть
змінюватися завдяки податкам;

– зміна ринкової рівноваги через застосування податків може прямо або
опосередковано впливати на відносну заробітну плату та ставку доходу на
капітал.

Проблема визначення впливу податків на перерозподіл ресурсів в економіці
тісно пов’язана, з одного боку, з концепцією еластичності попиту і
пропозиції, а з іншого – з концепцією природи ринкового середовища.
Наприклад, еластичність попиту за ціною того чи іншого товару буде
визначати, яким чином розподілиться податковий тягар між покупцем та
виробником. Відтак податки впливають на перерозподіл ресурсів, які
представляють покупець і продавець.

Нагадаємо, що перший представляє на ринок свою працю, знання (що
особливо важливо в сучасних умовах) та заощадження. Продавець, у свою
чергу, – це підприємець, який уособлює пропозицію капіталу (фінансового
або промислового – у даному випадку значення немає), землі і технологій.

Досить важливим фактором, що впливає на перерозподіл обмежених
народногосподарських ресурсів в економіці, є природа ринкового
середовища. Залежно від того, чи ринок є суто конкурентним або, навпаки,
має ознаки монополістичного, буде визначатися еластичність попиту і
пропозиції, а також перехресна еластичність між ними. Втім цей аспект
макроекономічного аналізу знайшов менше відображення в науці порівняно з
аналізом еластичності.

На нашу думку, цим фактором не можна нехтувати, оскільки природа
ринкового середовища не тільки визначає еластичність попиту, а й
детермінує тип продуктів (товарів). Зокрема, К. Макконнелл та С. Брю
визначають такий вплив ринків на ціну та тип продукту (див. табл.
2.4)56.

Таблиця 2.4

Характерні риси чотирьох основних моделей ринку

Звичайно, що і фактор контролю за ціною, і фактор типу продукту (цей
чинник взагалі є основним детермінантом еластичності) будуть впливати на
еластичність попиту, а це визначатиме перерозподіл податкового тягаря.
Тут необхідно відзначити, що еластичність впливає на перерозподіл
податкового тягаря, а той, у свою чергу, – на перерозподіл ресурсів лише
через дію непрямих податків. Прямі податки безпосередньо впливають на їх
платників. Наприклад, прибутковий податок з громадян, зазвичай, прямо
впливає на купівельну спроможність населення, рівень заощаджень і має
дуже віддалене відношення до кривої сукупної пропозиції.

Ми не розглядаємо суто індивідуальних випадків. Наприклад, Дж. Стігліц
та Е. Аткінсон вважають, що прибутковий податок з громадян без
неоподатковуваного мінімуму та за умови низького рівня заощаджень можна
приймати за еквівалент разового непрямого податку на споживання57.

Відтак у ході аналізу будемо розглядати вплив еластичності попиту і
пропозиції на перерозподіл ресурсів лише через дію непрямих податків.
Апріорі припускаємо, що прямі податки безпосередньо лягають на тих, хто
їх повинен сплачувати.

Оскільки ми визначили, які ресурси на ринку представляють покупець і
продавець, то перейдемо безпосередньо до прикладного аналізу впливу
податків на перерозподіл народногосподарських ресурсів у контексті
концепції еластичності.

Характер податку – прогресивний, регресивний або пропорційний – важко
визначити, оскільки податки не завжди сплачуються з тих джерел, які
підлягають оподаткуванню. У зв’язку з цим необхідно якомога точніше
визначити кінцевий пункт призначення податку або розподілу податкового
тягаря.

З метою наочного з’ясування впливу податків на попит і пропозицію
розглянемо рисунок 2.1.

Рис. 2.1. Втрата ефективності через податки

Припустимо, що у даному випадку еластичність попиту і пропозиції
дорівнює одиниці. Ринок знаходиться у стані рівноваги у точці В. Якщо
уряд запроваджує непрямий податок у розмірі однієї гривні, то сукупна
крива пропозиції переміститься вгору. Виробнику для того, щоб
компенсувати податок, необхідно встановити ціну товару на одну гривню
більше. Однак нова рівноважна ціна товару буде не в точці В* (5
гривень), а в точці А (4,5 гривні). Еластичність попиту і пропозиції
вступають у дію і призводять до того, що рівноважна ціна буде
відрізнятися від ціни В*. Таким чином, виявляється, що непрямий податок
за умови одиничної еластичності попиту і пропозиції порівну сплачують і
покупці, і продавці (див. рис. 2.1).

Цей висновок дуже важливий, оскільки дає уявлення про те, які ресурси в
економіці будуть перерозподілятися через дію непрямого податку за
відповідних умов. Втрата ефективності на графіку представлена
трикутником АВС. Його можна інтерпретувати, з одного боку, як зменшення
норми заощаджень, оскільки зменшується купівельна спроможність сукупного
попиту. З іншого – це зменшення ставки доходу на капітал виробника,
оскільки рентабельність виробництва падає. Крім того, надлишковий тягар
непрямого податку призводить до того, що споживання та виробництво
товару (на макрорівні – усіх товарів та послуг), який підлягає
оподаткуванню, падає нижче оптимального рівня. Якщо представити криві
попиту і пропозиції на рисунку 2.1 як криві сукупного попиту і сукупної
пропозиції (відповідно змінюється система координат з “ціна – кількість
товару” на систему координат “рівень цін в економіці – ВНП”), то
виявляється що податковий тягар зменшує оптимальний ВНП та збільшує
рівень цін (див. рис. 2.2).

Рис. 2.2. Втрата оптимального рівня ВНП через податки

Тепер розглянемо випадок, як буде перерозподілятися податковий тягар,
якщо еластичність попиту і пропозиції відрізнятиметься від випадку,
наведеного вище.

Тут діють два правила.

1. При певній пропозиції, чим менш еластичним є попит на товар, тим
більша частка податку лягає на споживача. У виняткових випадках, коли
попит або абсолютно еластичний, або абсолютно нееластичний, податок
сплачується у першому випадку виробниками, у другому – споживачами.

)У більш імовірних випадках, коли еластичність попиту не набагато
більша, але менше одиниці при заданому рівні пропозиції, ефект
податкового тягаря буде перерозподілятися між виробником і споживачем
залежно від еластичності. За умови відносно еластичного попиту більша
частка податкового тягаря лягає на виробника і менша – на споживача. За
умови відносно нееластичного попиту більша частка тягаря лягає на
споживача і менша – на виробника (див. рис. 2.3 і 2.4).

2. При певному попиті, чим менш еластичною є пропозиція, тим більшу
частку податку платять виробники (див. рисунки 2.5 і 2.6).

На рисунках 2.5 та 2.6 криві попиту ідентичні. Крива пропозиції на
рисунку 2.5 – еластична, на рисунку 2.6 – нееластична.

Рис. 2.3. Розподіл податкового тягаря і відносно еластичний попит (Е>1)

Рис. 2.4. Розподіл податкового тягаря і відносно нееластичний попит
(Е<1) Рис. 2.5. Розподіл податкового тягаря і відносно еластична пропозиція (Е>1)

Рис. 2.6. Розподіл податкового тягаря і відносно нееластична пропозиція
(Е<1) Виходячи з результатів графічного аналізу, можна відзначити, що еластичність попиту і пропозиції відіграє велику роль у розподілі податкового тягаря. Тому при аналізі впливу податкових відносин на розміщення обмежених народногосподарських ресурсів в економіці треба приділяти увагу аналізу факторів, які визначають еластичність попиту і пропозиції. Цінова еластичність попиту, зазвичай, визначається такими факторами: наявність товарів-аналогів, питома вага ціни товару в сукупному доході споживача, фактор часу тощо. Цінова еластичність пропозиції визначається фактором часу. При цьому, залежно від періоду (короткостроковий чи довгостроковий), еластичність суттєво змінюється. Таким чином, треба відзначити, що найбільш вагомим фактором цінової еластичності попиту є корисність товару, в той час як еластичність пропозиції є функцією часу. Вищенаведений аналіз дозволив нам розглянути питання, яким чином перерозподіляється податковий тягар між виробниками та споживачами товарів, робіт, послуг. З цього видно, що уряд за допомогою регулятивного потенціалу податкової системи може досить ефективно перерозподіляти між покупцями та споживачами податковий тягар, який впливає на економічні стимули цих суб’єктів господарювання. Нами показано, що цей тягар впливає на втрату ефективності економічної системи через застосування податків. Це цілком зрозуміло, оскільки будь-який податок – це плата суспільства за утримання уряду. Уряд, у свою чергу, при розробці структури податкової системи та бюджетно-фіскальної політики велику увагу має приділяти аналізу таких чинників, які, на перший погляд, мають віддалене відношення до цього. Застосування у різних країнах одних і тих же податків за однаковими ставками призводить майже до різних результатів. Це пояснюється тим, що кожна країна має індивідуальний набір макро- та мікроекономічних змінних, які необхідно враховувати у ході аналізу. Цей набір факторів має широкий діапазон: від особливостей національного менталітету до природи ринкового середовища (рівня конкуренції). Тому, перш ніж вносити зміни до існуючої податкової системи уряду, слід враховувати можливі наслідки для суспільства від запровадження податкових нововведень та отримання економічного ефекту для економіки країни. Аналіз регулятивного потенціалу податків за допомогою кривих байдужості споживача (мікроекономічний аспект).  Наочно продемонструвати регулятивний потенціал податків можна також за допомогою кривих байдужості, що використовуються в економічному аналізі для дослідження поведінки споживача59 (див. рис.2.7). Нехай по осі ординат відкладена кількість товару Y, яку за певною ціною може придбати споживач. Кількість товару Y, що споживає покупець, залежить лише від ціни товару та доходу споживача. Відповідно, по осі абсцис – це кількість товару X. Тут дійсне те саме припущення. Будь-яка пряма типу XY, що з’єднує точки на осі OY та осі ОХ, показує, яким чином споживач може розподілити свій дохід між двома товарами. Наприклад, якщо весь свій дохід покупець витрачає на товар Y, то це буде певна точка Y0. Якщо весь дохід витрачається на товар Х, то це буде певна точка X0. Між цими крайніми точками прямої X0Y0 знаходиться множина точок, що показують, у якій пропорції розподіляється дохід споживача між двома товарами (або структуру попиту). Ця множина точок утворює пряму X0Y0 , яка характеризує структуру попиту споживача при певних сталих рівнях його доходу та цін на товари Х, Y. Рис. 2.7. Вплив податків на перерозподіл народногосподарських ресурсів Карта кривих байдужості споживача побудована таким чином, що всі криві повинні мати тільки одну точку дотику до прямих типу XY. Крива байдужості U0 має точку дотику U0 до прямої X0Y0 (див. рис. 2.7). Відповідно, криві байдужості не перетинаються між собою. Вищі криві байдужості характеризують вищий дохід споживача, вищу індивідуальну корисність. Споживач є раціональною особою, тобто намагається максимізувати індивідуальну корисність. З рисунка 2.7 видно, що пряма X0Y0 має точку дотику A до кривої байдужості U0. Це означає, що споживач вважає для себе прийнятним споживання товару Х на рівні Ах одиниць, а товару Y – на рівні Аy одиниць. Розглянемо найбільш простий випадок. 1. Уряд вводить непрямий податок t на товар Х, тобто ціна товару зростає на певну D1. 2. Дохід споживача залишається незмінним. Введення податку призводить до збільшення ціни товару Х на D1. Оскільки дохід споживача залишається незмінним, то кількість товару Х, яку він може тепер придбати, зменшується пропорційно до збільшення його нової ціни. Тепер нова пряма X1Y0 відбиває можливу структуру попиту споживача. З цією прямою точку дотику В має інша крива байдужості U1. Тепер за певного рівня непрямого податку t споживач при існуючому бюджетному обмеженні може придбати собі: – Bx одиниць товару Х, що менше ніж Аx; – By одиниць товару Y, що більше ніж Аy. Як бачимо, уряд за допомогою податків може впливати на структуру попиту споживача. Остання є іншою, оскільки відношення Bx0/By0 є іншим, ніж відношення Аx0/Аy0. Такі зміни у структурі попиту відповідно означають, що уряд впливає і на перерозподіл виробничих ресурсів між товарами/групами товарів та секторами/галузями економіки.  На рисунку 2.7 показаний ще один випадок, коли уряд вводить додатковий непрямий податок на товар Х. Цей податок ще збільшує ціну товару на D2. Пряма структури попиту при встановлених бюджетних обмеженнях переміщується ще ліворуч. Це пряма X2Y0. Вона має точку дотику С до кривої байдужості U3. Нову структуру попиту споживача характеризує відношення Сх0/Сy0. Відповідно, ще більше спотворюється перерозподіл виробничих ресурсів між виробництвами цих гіпотетичних товарів. У даному випадку відбувається перерозподіл ресурсів на користь товару Y, відповідно, виробництво товару Х дискримінується. Крива АВС на рисунку 2.7 характеризує структуру попиту споживача при різних податкових режимах. На перший погляд здається, що подібний аналіз дуже примітивний з погляду його практичного застосування. Утім необхідно бачити, що за цією простотою криється велика користь. Недостатня відпрацьованість теоретичних засад використання податкових важелів призводить на практиці до втрати ефективності їх регулятивного потенціалу, що значною мірою сприяє незадовільним результатам економічних перетворень в Україні. При визначенні шляхів таких протиріч мова йде про максимальне використання можливостей податкового регулювання, однак при цьому не слід допускати посилення тенденцій подальшої дестабілізації податкової системи, коли втрачаються її єдність та здатності слугувати ефективним регулятором фінансової та економічної систем, трансформації ринкових відносин. Корисність запропонованого аналізу зростає, якщо застосовувати його більш широко. Зокрема, припустимо, що Х на рисунку 2.7 є групою споживчих товарів, а Y характеризує інвестиційні товари, які виробляються в економіці. Відтак пряма X0Y0 є межею виробничих можливостей економіки. При цьому карта кривих байдужості споживача у першому випадку перетворюється на карту кривих байдужості суспільства (усіх споживачів). Взаємозв’язок між ними такий: (2.2) де Uc – крива байдужості суспільства; ui – крива байдужості i-го споживача (громадянина). Гіпотетичне припущення про існування лише однієї точки дотику кривої байдужості суспільства Uc до межі виробничих можливостей Х0Y0 ґрунтується на теорії суспільного вибору. Квінтесенція цієї теорії полягає в тому, що при розв’язанні наочних економічних проблем (наприклад, про структуру суспільного виробництва, рівень державних витрат) може бути прийнято лише одне рішення, а суперечні пріоритети різних індивідуумів необхідно примирити. Отже, якщо припустити існування карти суспільних кривих байдужості, яка відбиває пріоритети усіх членів суспільства, та існування лише однієї точки дотику, то точка А на рисунку 2.7 характеризує не тільки певний податковий режим, а й пропорцію виробництва споживчих та інвестиційних товарів. Відповідно ми бачимо, як повинні перерозподілятися виробничі ресурси між двома умовними секторами економіки. Якщо у цьому контексті проаналізувати всі гіпотетичні зміни у податковому режимі, що були наведені вище, то ми можемо зробити більш конкретні висновки. Зокрема, рисунок 2.7 показує, що за допомогою податків уряд намагається перерозподілити ресурси на користь виробництва інвестиційних товарів (виробництво засобів виробництва). Це означає, що зростуть виробничі можливості й відбудеться зростання ВВП. Отже, уряд прагне економічного зростання. Якщо, навпаки, буде відбуватися перерозподіл виробничих ресурсів на користь споживчих товарів, то очевидно, що уряд прагне до підвищення рівня життя населення або намагається запобігти перегріванню економіки тощо60. Рис. 2.8. Обкладання податком відразу двох товарів Розглянемо інший варіант розвитку ситуації, коли уряд одночасно обкладає податком два товари. На рисунку 2.8 представлена така ситуація. Якщо за відсутності будь-яких податків споживач купував Аx товару Х та Аy товару Y, то із введенням непрямих податків на обидва товари одночасно споживання товару Х впало до рівня Bx. Відповідно, споживання товару Y впало до рівня By. Як бачимо, використання податків прямо вказує на існування податкового тягаря, який виконує функцію обмежувача споживання. Можна казати, що застосування податків за економічними наслідками тотожне зменшенню доходу споживача. Хоча у цьому випадку не відбувається перерозподілу виробничих ресурсів завдяки регулятивним властивостям податків (структура споживання із введенням однакових податків на різні товари залишається незмінною, на що вказує форма прямої АВС), графічний аналіз вказує на іншу властивість податкової системи – фіскальну. Цей приклад доповнює наш аналіз наочною демонстрацією фіскальної природи податків. Таким чином, якщо уряд через певні причини не бажає впливати на структуру споживання, то податкова система розглядається нами як суто фіскальний інструмент його економічної політики. Слід зазначити, що подібний аналіз є актуальним не лише для товарної структури споживання, а й для оподаткування інших макроекономічних змінних. Систему координат “товар Y – товар Х” завжди можна замінити на систему координат, наприклад, “споживання – заощадження”. При цьому без ризику спотворення висновків непрямі податки на споживання, що застосовувалися до товарів, можна замінити на прямий податок на дохід (або відсоток) при аналізі відносно такої змінної, як заощадження. Регулятивний потенціал податкової системи можна буде показати з тим самим ефектом, що й у наведених вище випадках. Звісно, тут ми будимо виходити з тих самих припущень: дохід споживача є константою, а ціни товарів у періоді, що розглядається, – незмінні. При цьому необхідно зауважити, що подібний статичний, з точки зору часу, аналіз є відправною точкою й для динамічного аналізу, коли вводиться головна екзогенна змінна багатьох економічних функцій – час. У разі необхідності динамічного аналізу треба накладати лише додаткові вихідні обмеження (умови) моделі та з їх дотриманням послідовно оцінювати більш складні мікро- або макроекономічні ефекти. З переходом від економічної статики до економічної динаміки втрати регулятивного потенціалу податкової системи не відбувається. Тільки ускладнюється процедура самого аналізу. Відповідно наші висновки мають бути справедливими, якщо кількість товарів – не два, а значно більше61. Звісно, споживач розподіляє свій попит не між двома товарами. Їх кількість значно більша. Але обмеження нашого уявлення не дають можливості провести подібний аналіз стосовно, наприклад, 10 товарів. Принаймні, форми кривих байдужості у десятивимірному просторі будуть надто складним для графічного аналізу. Вихідні припущення проведеного аналізу не зменшують його корисності. Варто зазначити, що при істотному збільшенні кількості товарів, які купує споживач, на перший план виходить проблема не просто податків, а податків як системи. Тобто необхідне чітке знання дії окремих елементів системи, їх результуючого ефекту. Теоретичні моделі, наведені у цьому параграфі, показують, що за допомогою маніпуляцій не лише окремими податками, а й структурою податкової системи уряд може досягати бажаних пропорцій основних мікро- та макроекономічних змінних. Для цього необхідна лише компетентність та чітке уявлення поставлених цілей, чого не можна сказати про реальну дійсність стосовно існуючої податкової системи України, суперечності якої розглянуті нижче. Література: Азаров Н., Лекарь С., Лощинин М., Чушкал Д. Эконометрия физических лиц Украины // Экономист. – 2001. – № 1. – С. 37–53.  Анализ экономики: страны, рынок, фирма / Под ред. Рыбалкина В.Е. – М., 1999. – 304 с. Андрущенко В. Соціологічний та антропний методи західної фінансової науки // Вісник НБУ. – 2001. – № 3. – С. 43–46. Андрущенко В.Л. Фіскально-бюджетний інституціоналізм: копроміс етатизму та антиетатизму // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: Економічні науки. – 2000. – № 3. – С. 16–20. Аткинсон Э.Б., Стиглиц Дж.Э. Лекции по экономической теории государственного сектора. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 832 с. Баликоев В.З. Общая экономическая теория: политэкономия, макроэкономика, микроэкономика. – Н.: Лада, 2000. Банхаева Ф.Х. Методологические и теоретические положения налогообложения // Налоговый вестник . – 1999. – № 11. – С. 18–20. Бараулин С.В. Налоги как цена услуг государства // Финансы. – 1995. – № 2. – С. 25–27. Бруньов В.В. Монетизація економіки України // Фінанси України. – 1999. – № 6. – С. 118–122. Брызгалин А.В. Организационные принципы Российской налоговой системы // Финансы. – 1998. – № 3. – С. 33–35. Брячихин А.М. Как найти выход из финансовых трудностей? // Финансы. – 1995. – № 3. – С. 26–28. Буряковський В.В. и др. Налоги: Учебное пособие. – Днепропетровск: Пороги, 1998. – 611 с. Василик О.Д. Державні фінанси України. – К.: Вища школа, 1997. – 383 с. Василик О.Д., Буковинський С.А., Павлюк К.В. Фінансова стабілізація: суть, заходи, проблеми // Фінанси України. – 1996. – № 3–4. – С. 5–28. Вишневский В.П. К вопросу о налоговой и бюджетной политике Украины: Макроэкономический аспект. – Донецк, 1993. – 63 с. (Препр. / АН Украины. Ин-т экономики промышленности). Волобуев В. Бюджет и макроэконоимческая политика правительства Б. Клинтона // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – № 5. – С. 29. Воротин Ю. Ориентиры выхода из экономического кризиса // Экономист. – 2001. – № 5. – С. 11–21. Гайгер Линвуд Т. Макроэкономическая теория и переходная экономика: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 560 с. Гайдар Е. Тактика реформ и уровень государственной нагрузки на экономику // Вопросы экономики. – 1998. – № 4. – С. 4–14. Гвоздева Е., Каштурок А., Олейник А., Патрушев С. Междисциплинарный подход к анализу вывоза капитала из России // Вопросы экономики. – 2000. – № 2. – С. 15–45. Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. – М.: Мысль, 1990. – 524 с. Геєць В. Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України // Економіст. – 1999. – № 3. – С. 16–28. Глазьев С. Состоится ли в 1999-м переход к политике роста // Российский экономический журнал. – 1999. – № 1. – С. 22; № 2. – С. 14–32. Головко В. Українська економіка у І півріччі (макроекономічний аспект) // Економіка України. – 2000. – № 9. – С. 42–61. Горский И.В. Налоги в рыночной экономике. – М.: Анкил, 1992. – 144 с.

Похожие записи