Реферат на тему:

Розвиток інвестиційних процесів у світі в XXст.

Розвиток підприємництва на сучасному етапі в Україні значною мірою
стримується відсутністю коштів на розвиток науково-технічного прогресу
та впровадження результатів в економіку. Малий та середній бізнес через
специфіку своєї діяльності не може використовувати великі кошти на
наукові дослідження.

На жаль, в Україні процеси інвестування протягом тривалого часу
перебували в стадії інертності. Причинами цього були скорочення обсягів
виробництва, неефективне використання основних фондів, призупинення
процесів технічного переоснащення та оновлення виробництва.

У світі, навпаки, ці процеси в період після 1945 р. набули широкого
розвитку. Держави, які до 1940 р. перебували в стадії жорсткого
кризового стану (наприклад, США), знайшли можливості фінансувати
розвиток науково-технічного прогресу, подальшого розвитку економіки і
виходу з кризового стану. Але потрібно відзначити, що темпи зростання їх
економіки були нижчими, ніж в інших країнах. Держави, які не мали
катастрофічних наслідків у результаті бойових дій (наприклад,
Великобританія), частково використовували свої кошти для фінансування
розвитку науково-технічних досліджень та розробок, а частково —
інвестиції інших держав або окремих фізичних осіб. Темпи розвитку
економіки цих держав були середніми. Третя група держав, які дуже
постраждали від бойових дій, мали катастрофічні наслідки (наприклад,
Німеччина, Японія, Франція та ін.), не мали власних коштів для
фінансування розвитку науково-технічного прогресу і могли розвиватися
тільки за рахунок інвестицій інших держав. При цьому потрібно визначити
напрями використання цих інвестицій. Деякі держави, які потім
об’єдналися в держави так званого соціалістичного табору,
використовували ці кошти на придбай-

ня продуктів харчування або товарів споживання (головним чином, товарів
легкої промисловості). Інший напрям — використання інвестицій для
розвитку виробництва: на наукові дослідження, розробки нових технологій
(цим шляхом пішли Японія, Німеччина). У результаті економіки цих держав
розвивалися швидкими темпами, і через 10-15 років вони увійшли в першу
п’ятірку країн світу.

У цей же час в цих країнах створюється нова концепція державного
регулювання і відбувається формування нових фінансових методів, серед
яких кредитні та податкові важелі, які пізніше стали головними в
інвестиційній політиці держав. Надалі інвестиційна політика стала
індикатором економічного стану держави, а її коливання свідчать про
зміни сукупного попиту, а пізніше — обсягу національного виробництва і
зайнятості населення. У межах податкової та кредитної політики постійно
трансформуються системи різних економічних методів і пільг, які
спрямовуються на стимулювання приватної ініціативи, підтримку розвитку
підприємництва, модернізацію виробництва, прискорення впровадження
досягнень науково-технічного прогресу в промислове виробництво.

Одним із засобів стимулювання компаній і фірм до інвестування коштів в
основний капітал і розширення власних витрат на проведення
науково-технічних досліджень було застосування податкових пільг,
особливо в 50-ті роки XX ст. Це пов’язано з різними причинами.

По-перше, розвиток податкової політики здійснювався під впливом
чинників, які формували розвиток економіки держави, насамперед на
макроекономічному рівні. До них передусім належать прискорення темпів
науково-технічного прогресу, поява нових видів сировинних ресурсів та
альтернативних матеріалів, поява та використання ядерних енергоносіїв,
що суттєво вплинуло на перебудову окремих галузей промисловості.
Водночас почали розвиватись різні напрями теорії оподаткування, сутність
яких полягала у тому, що в умовах жорсткої конкуренції на світовому
ринку в національних системах більше уваги стали приділяти стимулюючим
функціям податків. Як найважливіший чинник впливу держави на прискорення
розвитку науково-технічного прогресу, розширення експорту, впровадження
екологічних заходів, збільшення зайнятості населення використовувались
різні податкові пільги, особливо коли держава була зацікавлена в
розвитку окремих галузей, підприємств, фірм. Але при цьому їм не
забезпечувався рівень прибутковості в середньому нормативному прибутку
або стандартні умови діяльності.

По-друге, в 50-70-ті роки XX ст. почали зменшуватися витрати на наукові
дослідження та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) з державного
бюджету. Це пояснюється тим, що віддача від них у більшості державних
програм низька. На практиці відбувалось тільки просте перекачування
коштів у різні науково-дослідні інститути та центри з бюджетних фондів
державних програм, які були орієнтовані на розвиток окремих напрямів
військових досліджень. Неефективне використання бюджетних коштів
викликало протидію з боку платників податків.

По-третє, суттєво скоротилася зацікавленість приватних компаній та фірм
в отриманні державних інвестицій. Це пояснюється тим, що в укладених
угодах обов’язково вказується напрям використання інвестиції, і тим
самим дуже скорочувалася можливість вільного вибору напряму дослідження.
Крім того, бурхливий науково-технічний прогрес значно скоротив строки
морального зносу нової техніки та технологій, що вплинуло на пряме
регулювання інвестиційних процесів з боку держави.

Надалі більшість держав почала переходити від процесів технічного
переоснащення виробництва до економічних методів заохочення приватних
фірм і підприємств, які самостійно йшли на ці витрати. У цей же період
розробляється система стимулювання приватного капіталу до інвестування в
НДДКР. Найперше вводились суттєві пільги на податок на прибуток.

Усі методи, які застосовувались у більшості країн з розвиненою ринковою
економікою, можна поділити на три групи:

• прискорена амортизація обладнання та машин;

• інвестиційний податковий кредит;

• стимулювання вкладання коштів у НДДКР.

Прискорена амортизація обладнання та машин. Це дієвий інструмент
державного регулювання темпів обігу основного капіталу, розподілу
інвестицій по сферах загального виробництва. За допомогою підвищення
коефіцієнтів і строків амортизації обладнання здійснюється зменшення
розміру між податковою та економічною амортизацією і при цьому
зменшується розмір оподатковуваного прибутку. Вперше цей метод був
застосований у США 1954 року (детальніше це питання було розглянуто в
розд. 3).

Інвестиційний податковий кредит. Він являє собою фінансування державою
капітальних вкладень приватного бізнесу, а фактично це податкова знижка.
Головною метою його є стимулювання розширення парку обладнання та заміна
застарілого. Він розраховується,

як звичайно, у відсотках до вартості обладнання та вираховується
безпосередньо з суми податку на прибуток підприємства або
оподатковуваного доходу. Особливо поширеним цей метод став в енергетиці
та матеріалозберігаючих технологіях. Він має непостійний характер і
застосовується залежно від кон’юнктури ринку та зацікавленості держави в
розвитку того чи іншого підприємства або галузі. Ця пільга сприяла
введенню в дію та в експлуатацію нового обладнання та машин.

Стимулювання вкладання коштів у НДДКР. Уперше цей метод був застосований
у США. Його сутність полягає в тому, що з оподатковуваного прибутку або
доходу фірми вилучаються і включаються як витрати ті кошти, які
витрачаються на НДДКР. У деяких державах (наприклад, у Великобританії,
Бельгії, Голландії, Швеції) ці кошти включаються до витрат підприємства
в повному обсязі.

Застосування податкових пільг вплинуло на суттєве зниження дохідної
частини місцевих і державного бюджетів країн. Деякі корпорації почали
використовувати податкову політику для визначення своєї економічної
стратегії незалежно від попередніх напрямів діяльності. Тому керівництво
держав стало дещо змінювати політику надання пільг й застосовувати
принцип «швейцарського сиру». Всі податкові пільги концентрувались
навколо тих галузей, які, на погляд держави, мали пріоритетний розвиток.
До них належать електроніка, автомобілебудування, ракетна промисловість,
авіабудування, хімічна промисловість та інші галузі національної
економіки. Але з другого боку, таке ставлення до окремих секторів
економіки створювало ситуацію економічної нерівності, негативно впливало
на психологічний настрій платників податків та утворювало передумови до
приховування доходів від оподаткування та інші зловживання.

Тому в 80-х роках XX ст. почала проводитись політика стимулювання
розвитку науково-технічного прогресу, контактів підприємців і переоцінка
інвестиційних процесів на міжгалузевому, міжрегіональному та
міжнародному рівнях. З’явилась необхідність у стимулюванні нових фірм,
які здійснювали та реалізовували нові розробки на стику різних сфер
виробництва та діяльності. Крім того, були введені особисті пільги на
виробниче інвестування, практично повністю скасований інвестиційний
податковий кредит, відбулася зміна ставок прискореної амортизації.
Головним напрямом проведення інвестиційної політики стає стимулювання
науково-дослідної діяльності компаній. Почав налагоджуватись тісний
зв’язок науково-дослідних центрів та університетів з різними компаніями.
І цей процес заохочу-

вався у більшості держав. З’явилась така пільга, як дослідний податковий
кредит, суть якої полягала в тому, що підприємства мали змогу
відраховувати з оподатковуваного доходу визначену частку від суми
приросту власних витрат на НДДКР у порівнянні з попереднім періодом.
З’явилась система пільг при оподаткуванні нових особливих напрямів
науково-технічної діяльності.

Водночас у розвинених державах світу більше уваги почали приділяти
фундаментальним дослідженням. Але з урахуванням того, що вони мають
відносно довгий період окупності, вкладання коштів у ці дослідження
мають невелику питому вагу. Наприклад, у США з усіх коштів, які
вкладались у наукові дослідження, тільки 19 % припадають на
фундаментальні дослідження, у Франції — 9 %, у Великобританії — 13 %, у
Швеції — 8 %. Особливістю цих досліджень є також те, що вони проводяться
здебільшого у вузівських лабораторіях, тому з цією метою більшість країн
для стимулювання інвестицій у фундаментальні дослідження збільшує
кількість та перелік податкових пільг. Так, у США суттєво розширені
пільги для промислових підприємств і компаній, які укладають угоди на
дослідні проекти з університетами (наприклад, введена нова податкова
знижка з податку на прибуток).

У той же час почали утворюватись науково-дослідні партнерські
об’єднання, тобто корпоративні фонди фінансування НДДКР на підставі
доходів, отриманих від промислових фірм, корпорацій та підприємств, а
також окремих фізичних осіб. До складу таких об’єднань входить основний
партнер, яким може бути або університет або промислове підприємство, та
кілька «обмежених» партнерів.

Однією з податкових пільг є також стимулювання приватних інвестицій в
акції. Так, податкова знижка надається для окремих видів інвестицій.

У різних державах діє і система «щадного оподаткування» малого бізнесу.
Так, у більшості держав встановлюється єдина на державному рівні ставка
податку на прибуток. Але для малих підприємств оподаткування може
здійснюватись по індивідуальній ставці прибуткового податку на сукупний
дохід власника підприємства, а рівень індивідуальної ставки значно
нижчий, ніж ставка податку на прибуток підприємств.

Особливу увагу в 80-90-х роках почали приділяти знов утвореним
акціонерним товариствам. Для них застосовувалась пільга, коли впродовж
одного або двох років роботи це підприємство взагалі не сплачувало або
сплачувало тільки частково податок на прибуток.

У цей же час особливої уваги заслуговувала і професійна підготовка
фахівців. Для цього з оподатковуваного прибутку відраховувався
визначений відсоток суми приросту витрат підприємства на професійне
навчання, підготовку та перепідготовку кадрів. У тих регіонах, де був
високій рівень безробіття, витрати на підготовку та перепідготовку
кадрів вираховувались з оподатковуваного прибутку.

У деяких країнах почали застосовувати пільгу при експорті капіталу. Так,
підприємствам, які утворюють філії за кордоном, можна було впродовж 3-6
років включати витрати на ризик у склад витрат у визначених межах у
відсотках до вкладеного капіталу і таким чином зменшувати частину
доходу, який оподатковується. Крім того, проводиться стимулювання
інвестування в сільське господарство та в сільськогосподарське
машинобудування. Здебільшого застосовується прискорена амортизація, коли
спочатку норма та сума амортизаційних відрахувань вищі, ніж в наступні
періоди. Це дає змогу зменшити в цей період дохід до оподаткування (або
прибуток) і стимулювати оновлення сільськогосподарської техніки. У
деяких державах (США, Франції, Великобританії) діє порядок, коли фермер,
який бере участь у державних аграрних програмах, має можливість
затримувати сплату податку на приріст капіталовкладень до завершення
інвестиційного процесу. Таким чином, розмір податку щорічно зменшується
на відсоток інфляції, і його сума розподіляється рівномірніше.

Список використаної літератури

БіленчукП. Д., ЗадоянийМ. Т., Форостовець В. А. Місцеві податки і збори.
Правове регулювання: Навч. посіб. — К.: АТІКА, 1999.

Болдырев Г. И. Подоходный налог на Западе и в России. — Л., 1924.

Боголепов Д. Краткий курс финансовой науки. — Харьков: Пролетарий, 1929.

Василии О. Д. Державні фінанси України. — К.: Вища шк., 1997.

Величко О., Дмитренко І. Іноземний досвід реформування податкової
системи // Економіст. — 1998. —№ 7-9. С. 120-123.

Гридчина М. В., Вдовиченко Н. И., Калина А. В. Налоговая система
Украины: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2000.

Дикань Л. В. Налогообложение. —Харьков: Консум, 1996.

Д’яконова І. І. Податки та податкова політика України. — К.: Наук,
думка, 1997.

Караваева И. В. Налоговое регулирование рыночной экономики. — М.: ЮНИТИ,
2000.

Мельник Д. Ю. Налоговый менеджмент. — М.: Финансы и статистика, 1999.

Милль Дж. Основы политической экономии. — М.: Прогресс, 1981. —Т. 1.

Налоги /В. В.Буряковский, В. Я.Кармазин и др. — Днепропетровск: Пороги,
1998.

Налоги и налогообложение / Под ред. И. Г.Русаковой и др. — М.: Финансы;
ЮНИТИ, 1998.

Налоговые системы зарубежних стран / Под ред. В. Г. Князева и Д. Г.
Черника. — М.: Закон и право, 1997.

Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.

Пушкарева В. М. История финансовой мысли и политики налогов: Учеб.
пособие. — М.: ИНФРА-М, 1996.

Сомове Р. Г. Общая теория налогов и налогообложения: Учеб. пособие. —
М., 2000.

Сутырин С. Ф., Погорлецкий А. И. Налоги и налоговое планирование в
мировой экономике: Учеб. пособие. — СПб.: Полиус, 1998.

Фінансове право: Підруч. / За ред. Л. К. Воронової. — Харків: Консум,
1998.

Юткина Т. Ф. Налоги и налогообложение: Учеб. — М.: ИНФРА-М, 1998.

Юткина Т. Ф. Налоговедение от реформы к реформе. — М.: ИНФРА-М, 1999.

ЧерникД. Г. Налоги в рыночной экономике. — М.: ЮНИТИ, 1997.

Похожие записи