TOC \o «1-2» План PAGEREF _Toc535314336 \h 2

Вступ PAGEREF _Toc535314337 \h 3

1.1. Суть і роль ПДВ в податковій системі, його розвиток в Україні.
PAGEREF _Toc535314338 \h 4

1.2 Методика розрахунку та визначення ПДВ. PAGEREF _Toc535314339 \h
10

1.3 Фіскальне та економічне значення податку. PAGEREF _Toc535314340 \h
19

Висновок PAGEREF _Toc535314341 \h 27

План

TOC \o «1-2″ \p » » Вступ

1.1. Суть і роль ПДВ в податковій системі, його розвиток в Україні.

1.2 Методика розрахунку та визначення ПДВ.

1.3 Фіскальне та економічне значення податку.

Висновок

Вступ

У ринковій економіці важливого значення, крім процесів ринкового
саморегулювання, набувають непрямі методи втручання держави в економіку,
посередні засоби її регулювання. Серед основних інструментів державного
регулювання ринкової економіки чільне місце посідають податки. З
допомогою податкової політики держава може впливати на процеси як на
макро-, так і на мікроекономічному рівнях, визначати темпи економічного
розвитку на багато років вперед.

В умовах перехідної економіки, як показує досвід багатьох країн світу,
вагоме місце у податковій системі посідають непрямі податки. З огляду на
це, проблеми їх впливу на економічні процеси і використання цього впливу
в стимулюючому напрямі набувають особливого значення. Від того, як
побудована система непрямого оподаткування, залежить не тільки виконання
нею фіскальної функції, але і стимулювання розвитку економіки країни.

Досвід використання податків, і особливо непрямих, в якості регуляторів
у нашій країні досить незначний. Пояснюється це, перш за все. фактичною
відсутністю ще 5 років тому повноцінної податкової системи, а
використання непрямих податків взагалі вважалося небажаним в умовах
соціалізму. Закономірно, що податкова політика останніх років
проводилася без відповідного теоретичного обґрунтування, виходячи лише з
потреб наповнення дохідної частини бюджету, що, зрозуміло. породжувало
велику кількість проблем. Ситуація погіршувалася тим, що копіювання
досвіду розвинутих країн часто проводилося без врахування специфіки
перехідної економіки. Тому не дивно, що вітчизняна податкова система в
цілому, і непрямі податки особливо, на сьогоднішній день є об’єктом
гострої критики.

Між тим, теоретичних досліджень з цих питань в Україні проводиться поки
що недостатньо. Що ж стосується непрямих податків, і особливо розгляду
їх регулюючої ролі, то з цієї проблеми на сьогоднішній день кількість
розробок взагалі дуже обмежена.

Метою курсової роботи є пошук методів аудиту справляння непрямих
податків, які б привели до збільшення надходжень до державного та
місцевих бюджетів.

1.1. Суть і роль ПДВ в податковій системі, його розвиток в Україні.

На сьогоднішній день в Україні існує своя податкова система, яка не є
простим копіюванням досвіду інших країн. Адже податкова система має
відобразити конкретні умови конкретної країни, рівень розвитку
економіки, соціальної сфери, її зовнішню і внутрішню політику, традиції
народу, географічне положення, кліматичні умови та безліч інших
чинників.

В зв’язку з цим склад податкової системи, структурні співвідношення
окремих податків, їх обчислення, форми розрахунків, організація
податкової служби можуть значно відрізнятися.

Сучасний етап податкової системи України можна охарактеризувати як
закладання підвалин. Зроблено за короткий час дуже багато. Здійснено
перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі,
реформована сама податкова система сама податкова система шляхом
впровадження податків, характерних для країн з розвинутою ринковою
економікою. Розроблено і впроваджено (хоча й далеко не досконало)
законодавство з питань оподаткування, його інструктивне та методичне
забезпечення, створена сучасна податкова адміністрація із сучасною
організаційною структурою.

Існує ряд основних податків, які отримали загальносвітове визнання, хоча
механізм їх справляння може суттєво відрізнятися в конкретних країнах.
До них належать прямі та непрямі податки та інші збори й обов’язкові
платежі. З точки зору вирішення фіскальних завдань непрямі податки
завжди ефективніші за прямі. Одним із основних видів непрямих податків є
ПДВ.

Податок на додану вартість – це частина новоствореної вартості на
кожному етапі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг),
що надходить до бюджету після їх реалізації. Інакше кажучи, ПДВ – це
непрямий податок, який слачується до бюджету у вигляді надбавки до ціни
товару, який сплачується безпосередньо споживачами.

Незважаючи на те, що податок на додану вартість використовується в
Україні вже багато років, він був і залишається “terra inkognita” як для
платників так і збирачів. ПДВ був запроваджений як альтернатива податку
з обороту та податку з продажу. Це був цікавий експеримент, бо за своїм
змістом ПДВ найкраще працює в демонополізованій економіці з мінімальним
застосуванням “внутрішньокорпоративних” цін та відсутністю так званих
“зв’язаних осіб”. Натомість, головна мета планової системи є зворотньою
– підтримання планового ціноутворення, збереження єдиного власника в
особі держави.

Слід зазначити, що становлення податку на додану вартість в Україні
проходило в кілька етапів.

Перший етап розпочався в 1992 році, коли Україна вперше зіткнулася з
проблемою самостійного формування бюджету та регулювання платіжного
балансу. При цьому стара система збирання ПДВ, яка полягала у звільненні
від податку імпортних поставок і оподаткуванні експорту, почала
протирічити внутрішнім економічним інтересам держави. Натомість уряди
вперто відмовлялися змінити діючі правила. Офіційні пояснення виглядали
не дуже серйозно: “імпорт потрібен для задоволення критичних потреб
господарств і має бути дешевим, експорт має оподатковуватись, бо існує
шалена різниця між внутрішніми та зовнішніми цінами на користь останніх.
Першопричина полягала тільки в політичній площині – зміна принципів
оподаткування споживання свідчилапро кінець доктрини “єдиного
економічного простору”.

Минуло більше двох років, доки економічні аргументи взяли гору. Сьогодні
експорт оподатковується за нульовою ставкою. Не все, на жаль, добре із
збиранням ПДВ при імпортуванні товарів. Хоча в 1994 році і була прийнята
загальна концепція “імпорт – 20, експорт – 0”, досі існує безліч
звільнень для продукції, яка імпортується для “власних виробничих
потреб”. Трагедія полягає в тому, що ані Міністерство фінансів, ані
платники податку не відчувають “змісту ПДВ”, плутаючи його то з податком
на продаж, то з митним тарифом.

Також неодноразово на трибуну парламенту виносилось питання про
необхідність бюджетного відшкодування дебетового сальдо ПДВ. Ідея не
сприймалася з тих причин, що й ідея непокритих доходами збитків на
майбутні періоди при оподаткуванні доходів: планово-витратний метод
обліку фінансових результатів не передбачав навіть теоретичної
можливості перевищення витрат над доходами.

У 1994 році компанії нарешті отримали право при погодженні з податковими
інспекціями зменшувати зобов’язання по усіх інших податках на суму
переплаченого ПДВ. Але це рішення негайно зламало діючу бюджетну
систему: Мінфін зрозуміло, дозволяв зменшувати дохідні джерела місцевих
бюджетів, але свято пильнував повноту надходжень до центрального. У
результаті таких “бюджетних рокіровок” схований дефіцит перемістився на
локальний рівень і став однією з причин різкого зростання заборгованості
на соціальних виплатах.

Зрозуміло, що проблема бюджетної компенсації полягає не лише в її
законодавчому оформленні існує багато суто технічних складностей, які
дають змоги здійснювати її швидко та ефективно.

По-перше, порядок бюджетного виконання ніколи раніше не пенредбачав
прямої компенсації переплачених податків (добра стара теза – “держава
ніколи не помиляється”). По-друге, не зрозуміло який бюджет і в якому
розрізі має здійснювати таке відшкодування.

Справа в тому, що ПДВ завжди використовувався в Україні як “регулюючий
податок” і розподілявся за довільними нормативами між бюджетами різних
рівнів. З іншого боку, ПДВ, зібраний на митниці, повністю спрямовувався
в дохід центрального бюджету. Це призвело до бюджетних конфліктів між
центральною та місцевими владами і, як правило, закінчувалося програним
для платника податку.

У випадку ПДВ питання його повного зарахування до центрального бюджету
не є питанням фіскального федералізму, питанням доцільності існування
цього податку взагалі. Окремою проблемою виглядає визначення об’єкта
оподаткування.

Не будемо зупинятися на численних спробах оподаткувати фінансові або
фондові операції ( аргумент був один – банки і фінансові посероедники
мають високий рівень дохідності, отож мають сплачувати всі без винятку
податки). Варті уваги більш фундаментальні питання.

По-перше, досі точиться суперечка, чи мають входити в базу інші споживчі
податки – такі як акциз або імпортний тариф. Добрі інтенції не
допустити “подвійного оподаткування”, тобто всі акцизи, які сплачені на
будь-яких етапах виробництва кінцевого товару, мають відраховуватися від
ціни реалізації.

По-друге, в міру розвитку нових для України форм господарювання,
виникали численні питання щодо доцільності оподаткування операцій, які
знаходяться на “кордоні” між фінансовими і торговими операціями.

Це, наприклад, фінансовий лізинг, торгівля товарними ф’ючерсами і
опціонами, довірчі операції з фінансовими ресурсами, реалізації майна,
переданого в іпотеку тощо.

По-третє, чинні правила встановлювали особливий порядок нарахування ПДВ
для торгових посередників, які визначають базу як різницю між ціною
реалізації та ціною придбання товарів. Зрозуміло, що при існуючому
слабкому адміністративному контролі торговці, як правило, торгували собі
в збиток, ховаючи доходи й ПДВ в тіньових транзакціях.

По-четверте, діюча система не дозволяла кредитування ПДВ, що був
сплачений в ціні придбання товарних запасів. Не дозволялося також
негайне кредитування ПДВ, сплаченого в ціні придбання капітальних
товарів. В останньому випадку ПДВ додавалося до балансової вартості
капітального активу і амортизувалося разом з ним.

По-п’яте, зобов’язання щодо сплати податку права на його кредитування
будувалися на касовому принципі обліку (після надходження коштів або
після використання товарів у виробничому обороті, що з одного боку
виводить з оподаткування “товари в дорозі”, і бартерні операції, а з
іншого – значно дискримінує сезонні виробництва, довгострокові контракти
на інвестиційну діяльність.

Декілька слів з приводу пільг. Взагалі ПДВ є податком, який не заохочує,
а карає “пільговиків”. Виняток становлять дипломати, які отримують
пільги як кінцеві споживачі. Справа в тому, що за діючими правилами
компанія, яка здійснює неоподатковувану операцію, не має права вимагати
компенсації сплаченого ПДВ, включаючи його до категорії виробничих
витрат. Зрозуміло, що це є вигідним для підприємств, які випускають
продукцію з високою часткою добавленої вартасті (однак вона, як правило,
є високорентабельною і не отримує пільг), але з іншого боку є руйнівним
для фінансів компанії з низькою добавленою вартістю.

Коротко підсумовуючи викладене, можна визначити основні риси діючої до
01.10.97 року системи оподаткування добавленої вартості:

Як і у випадку податку на прибуток система базується на
планово-витратній базі обліку, яка не передбачає коригування
розрахункових збитків;

Відсутній механізм бюджетної компенсації стійкого дебетового сальдо;

Відсутні правила інформаційної нейтральності;

ПДВ є розподільчим податком, зобов’язання бюджетів різних рівнів, щодо
компенсації не визначені;

Момент виникнення права на кредитування визначається за принципом обліку
собівартості: ПДВ, сплачений у ціні товарних запасів, не зменшує
податкових зобов’язань; ПДВ, сплачений у ціні капітальних товарів,
амортизується;

Податкове поле зруйновано численними пільгами в 1995 році при базовій
ставці 20% середня ставка податкових вилучень (до загальних обсяг
реалізації) становить 11%.

Декретом про ПДВ керувалися трохи не п’ять років, хоча недоліків було
чимало, про що викладено вище, проте декрет діяв. До нього звикли.
Декрет передбачав різний підхід до оподаткування товаровиробника і
торгівлі. Усі розуміли: необхідні зміни.

Другий етап становлення податку на додану вартість розпочався із змін,
які знайшли своє втілення в законопроекті прийнятому Верховною Радою
України як закон 03.04.2001 року і введеному в дію з жовтня 1997 року,
до окремих статей якого згодом було внесено значну кількість поправок і
змін. Згідно цього Закону механізм оподаткування податком на додану
вартість докорінно зміниться, а саме:

Чистий податок, що підлягає сплаті до бюджету вираховується як різниця
між сумою податку, нарахованого при реалізації товарів (робіт, послуг) і
сумою податку, що сплачений або підлягає сплаті постачальникам за
придбані товари (виконані роботи, надані послуги) матеріальні ресурси,
паливо вартість яких відноситься на витрати виробництва та обігу
відповідно до ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” та податку за
придбані та введені в експлуатацію виробничі основні фонди і взяті на
облік нематеріальні активи (вартість майнових та інших прав, ліцензії та
інше).

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України № 14-92 “Про податок на
додану вартість” від 26.12.92 року вказаний механізм оподаткування ПДВ
діяв тільки щодо підприємств виробників продукції. З введенням в дію ЗУ
“Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.2001 року
вказаний механізм поширився і на підприємства торгівлі та
підприємницької діяльності;

ПДВ, сплачений у ціні придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних
фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації
кредитується, тобто відноситься до податкового кредиту.

Платник ПДВ має право на отримання податкового кредиту тільки за умови,
якщо придбання будь-якого товару підтверджується податковими накладними
чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття
робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування
коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Введено податковий облік, згідно з яким є обов’язковим для платників
податку при здійсненні продажу товарів (робіт, послуг) надання покупцю
податкової накладної (додаток№1).

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових
зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної
надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно
розрахунковим документом, який повинен зберігатися протягом строку,
передбаченого законодавством із сплати податків.

При отриманні податкових накладних, платники заносять їх до книги обліку
придбання товарів, а при виписці – до книги продажу товарів.

На підставі даних книг обліку продажу та придбання товарів заповнюється
податкова декларація по податку на додану вартість. (додаток 2,3).

4. Усі доходи від ПДВ, спрямовуються до центрального бюджету,
“податкові заліки” по податку на додану вартість практично заборонені.

Встановлено єдину ставку податку, що становить 20 відсотків до бази
оподаткування та додається до ціни товарів (робіт, послуг), за винятком
операцій звільнених від оподаткування та операцій до яких застосовується
нульова ставка.

В Коломийській оДПІ податок за нульовою ставкою обчислюється з: продажу
товарів, які були вивезені (експортовані) платником податку за межі
митної території України; продажу вугілля та продуктів його збагачення,
вугільних і торфових брикетів, продажу електроенергії; з 01.01.98р.
податок на додану на вартість по операціях з продажу с/г товаробниками
молока та м’яса живою вагою переробним підприємствам.

З метою спрощення адміністративного контролю збирання ПДВ при імпорті
контроль здійснюється митними службами.

Запроваджено реєстрацію платників податку на додану вартість, згідно з
якою обмежена кількість платників.

Існує ряд правил, які зобов’язують реєструватись в якості платників ПДВ
як юридичних, так і фізичних осіб:

Коли обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
протягом будь-якого періоду з останніх 12 календарних місяців
піревищував 3600 н.м. доходів громадян;

Коли СПД здійснюють торгівлю за готівкові кошти, незалежно від обсягів
реалізації.

1.2 Методика розрахунку та визначення ПДВ.

Відомо, що ПДВ є частиною новоствореної вартості, який сплачується на
кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. ПДВ
– це податок на споживання. Отже, платниками податку є всі ми. ПДВ є
непрямим податком, а тому фактично він сплачується за рахунок покупця, а
не за рахунок доходів підприємства, яке реалізує відповідні товари чи
послуги. Таким чином, платником податку виступає підприємство, яке
реалізує продукцію, а податковий тягар фактично переноситься на покупця.
З цієї причини важливим для підприємства є правильне формування цін
реалізації з урахуванням ПДВ, адже помилка в обчисленні цих цін може
призвести до того, що платник частину або всю суму податку заплатить за
рахунок власного доходу.

Отже, однією з причин функціонування податку на додану вартість є те, що
існують розбіжності між особою, яка сплачує податок до бюджету, і
фактичним носієм податку. Суми ПДВ збираються, рухаючись від продавця до
покупця і лягає на плечі кінцевого споживання. Однак така універсальна
схема перекладання можлива лише тоді, коли не порушується дія закону
попиту і пропозиції, що має в ринкових умовах об’єктивний характер, якщо
прибутки кінцевих споживачів знижуються і не відповідають рівню падіння
цін, а це призводить до скорочення суспільного попиту. В такому разі
покупці, котрі не є кінцевими споживачами змушені взяти частину тягаря
ПДВ на себе, а це не що інше як зменшення фактичних прибутків суб’єктів
господарювання.

ПДВ включається в державні, регульовані (фіксовані) та вільні ціни
(тарифи), а також до надбавок, знижок, націнок, нагород, зборів тощо за
ставкою в розмірі 20 відсотків бази оподаткування. Ця ставка
вираховується для визначення кінцевої ціни реалізації.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг)
визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості,
визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням
акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та
зборів (обов’язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість,
що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України
з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості
включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних
активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або
через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів
(робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Основою для визначення оподатковуваного обороту, що не включає суму ПДВ,
є відпускні (оптові) ціни, не нижче від звичайних, які включають
собівартість та прибуток.

Слід звернути увагу, що сума акцизного збору по підакцизних товарах
також включаються в оподатковуваний оборот ПДВ. Крім того, до нього
входять суми надбавок до цін, передбачені чинним законодавством.

У вигляді формули ціну реалізації можна визначити наступним чином:

Ц = (С+П)*1,2, де

Ц – ціна реалізації, що включає ПДВ;

С – собівартість;

П – прибуток.

При формуванні ціни реалізації на підакцизні товари необхідно спочатку
сформувати ціну, яка б включала суму акцизного збору, і тільки тоді
визначити кінцеву ціну реалізації, що включатиме суму акцизного збору і
ПДВ. Ціна з урахуванням акцизного збору визначається за формулою:

С + П

Ц = _______ *100, де

100 – Ст

Ц – ціна, що включає суму акцизного збору;

Ст – ставка акцизного збору в %.

Отже, кінцева ціна реалізації для підакцизних товарів визначається за
формулою:

С + П

Ц = _______ *100 * 1,2

100 – Ст

Як уже зазначалося, обчислення суми ПДВ проводиться за ставкою 20% до
об’єкту оподаткування, що не включає суму ПДВ. Тобто навіть маючи
кінцеву ціну реалізації ми можемо витягнути суму ПДВ.

Порядок справляння ПДВ показано на схемі № 1.

Із змінами, внесеним ЗУ “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997
року, введеного в дію з 01.10.1997 року, механізм справляння ПДВ
докорінно змінився і полягає в тому, що сума ПДВ, яка підлягає сплаті до
бюджету визначається як різниця між сумою податку нарахованого при
реалізації товарів (робіт, послуг) і сумою податку, що сплачений або
підлягає сплаті постачальникам за передані товари (виконані роботи,
надані послуги), матеріальні ресурси, паливо, вартість яких відноситься
на витрати виробництва та обігу відповідно до ЗУ “Про оподаткування
прибутку підприємств” та податку придбані та введені в експлуатацію
основні виробничі фонди і взяті на облік нематеріальні активи (вартість
майнових та інших прав, ліцензій та інше).

Загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в
звітному (податковому) періоді згідно з цим Законом визначається як
податкове зобов’язання. [Ст.1 ЗУ “Про ПДВ”].

Датою виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт,
послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом
якого відбувається подія, що склалася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський
рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що
підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за
готівкові кошти – дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при
відсутності такої – дата інкасації готівкових коштів в банківській
установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення
документа, що засвідчує факт виконання робіт (надання послуг) платником
податку.

Це правило не поширюється на продаж або купівлю товару в межах бартерних
(товарообмінних) операцій, при яких датою виникнення податкового
зобов’язання вважається будь-яка з подій яка склалася раніше:

або дата відвантаження платником податку товарів, а для робіт (послуг) –
дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг)
платником податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг)
– дата оформлення документа, що засвідчує факт отримання платником
податку результатів робіт (послуг).

Ідучи на такі поступки платникам податків, уряд сподівався, що до
бюджету поступатимуть “живі” кошти. Однак цього не сталося.

На прикладі Коломийської оДПІ розглянемо роботу щодо поповнення бюджету
від податку на додану вартість за 2001 рік та відповідно 2000 рік.

Аналіз динаміки надходжень податку на додану вартість по Коломийській
оДПІ.

Тис.грн.

Надходження ПДВ станом на 01.01.2001 року Надходження ПДВ станом на
01.01.2002 року Відхилення (+,-)

ВВсього В т.ч. ВВсього

В т.ч. ВВсього В т.ч.

ЖЖиві кошти вВзаємозаліки

ЖЖиві кошти вВзаємозаліки

ЖЖиві кошти ВВзаємозаліки

5930,9 5916,4 14,5 8089,2 7979,2 110,1 2158,3 2062,8 95,6

Як видно з даних таблиці всього до бюджету станом на 01.01.2002 року
поступило ПДВ в сумі 8089,2 тис.грн., в т.ч. проведено взаємозаліків на
суму 110,1 тис.грн. “Живими” коштами за вказаний період поступило 7979,2
тис.грн., що складає 98,6 відсотків загальних поступлень ПДВ.

За відповідний період минулого року всього до бюджету поступило ПДВ в
сумі 5930,9 тис.грн., що на 2158,3 тис.грн. менше в порівнянні з
01.01.2002 року. За вказаний період “живими” коштами поступило 5916,4
тис.грн., що складає 99,8 відсотків загальних поступлень ПДВ.

З проведеного аналізу роботи Коломийської оДПІ за 2001 та 2000 роки
можна зробити висновок, що в 2001 році погіршився стан поступлень ПДВ
“живими” коштами, тобто в 2001 році було проведено значно більше
взаємозаліків, ніж в 2000 році.

З введенням податкового обліку застосовується новий різновид
бухгалтерських документів під назвою “податкова накладна”, яка є
обов’язковою при реалізації товарів (робіт, послуг) платниками податку
на додану вартість.

Платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має
містити зазначені окремими рядками:

порядковий номер податкової накладної;

дата виписки податкової накладної;

назва юридичної особи або прізвище, ім’я та по-батькові фізичної особи,
зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

індивідуальний податковий номер платника податку (продавця та покупця);

місцезнаходження юридичної особи або місце податкової адреси фізичної
особи, зареєстрованої як платник ПДВ;

опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (об’єм,
обсяг);

повну назву отримувача;

ціну продажу без урахування податку;

ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент податкових зобов’язань продавця
у двох примірниках. Оригінал податкової накладної видається покупцю
товарів на його вимогу, який у свою чергу реєструє її у книзі придбання
товарів. Податкова накладна зберігається у порядку і протягом строку,
визначених для зберігання облікових податкових документів та зобов’язань
зі сплати податків, а також дає право покупцю, зареєстрованому як
платник ПДВ, на включення до податкового кредиту.

Друга копія податкової накладної залишається у продавця товарів (робіт,
послуг) як звітний розрахунковий податковий документ і зберігається в
порядку та протягом строку для зобов’язань зі сплати податку.

Податкова накладна виписується на кожну або часткову поставку товарів
(робіт, послуг). У разі, коли частка товару не містить відокремленої
вартості, перелік частково поставлених товарів зазначається в додатку до
податкової накладної у порядку, встановленому центральним податковим
органом України та враховується у визначенні загальних податкових
зобов’язань.

У разі порушення продавцем порядку виписування податкової накладної
покупець має право звернутись до кінця поточного податкового періоду із
відповідною заявою до податкового органу за своїм місцезнаходженням. До
заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів,
що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг). Своєчасно подана заява
є підставою для включення до податкового кредиту суми податку на додану
вартість, сплачену в зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна не виписується, якщо обсяг разового продажу товарів
(робіт, послуг) не більше двадцяти гривень у разі продажу транспортних
квитків та при виписуванні готельних розрахунків. При цьому підставою
для збільшення суми податкового кредиту є товарний чек (інший
розрахунковий або платіжний документ).

У разі, коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка
зміна суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи
перерахунок у випадках повернення проданих товарів (робіт, послуг) чи
права власності на такі товари, а також в зв’язку з визнанням боргу
покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України,
податок, нарахований у зв’язку з таким продажем, перераховується
відповідно до бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму
податкового зобов’язання на суму надмірно нарахованого податку, а
покупець відповідно збільшує суму податкового зобов’язання на таку ж
суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсації продавцю. У
зворотному порядку відбувається перегляд суми податкових зобов’язань при
збільшенні суми компенсації продавцю. При цьому продавець товарів
(робіт, послуг) виписує розрахунок коригування кількісних і вартісних
показників до податкової накладної у 2 примірниках. Оригінал розрахунку
коригування надається покупцю товарів, копія залишається у продавця.
Розрахунок коригування дає право покупцю, зареєстрованому як платник
ПДВ, на збільшення чи зменшення податкового кредиту з відповідним
подальшим коригуванням податкового зобов’язання з обов’язковим
відображенням зазначених коригувань у книзі обліку придбання з
від’ємним чи позитивним значенням.

ПДВ, сплачений у ціні придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких
відноситься до валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, які підлягають амортизації кредитується (тобто,
відноситься до податкового кредиту).

Платник ПДВ має право на отримання податкового кредиту тільки за умови,
якщо придбання будь-якого товару підтверджується податковими накладними
чи митними деклараціями, а при імпорті товарів (робіт, послуг) – актом
прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує
перерахування коштів в оплату вартості товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається
дата здійснення першої з подій:

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання
платниками податку товарів (робіт, послуг);

або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в
оплату товарів (робіт, послуг).

У разі, коли за результатами звітного періоду сума визначена як різниця
між загальною сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту
має від’ємне значення, то вона підлягає відшкодуванню платнику податку з
Державного бюджету України протягом трьох місяців (крім випадків
проведення експортного чи бюджетного відшкодування).

В Кололмийській оДПІ протягом 2001 років звернулися за відшкодуванням
ПДВ 132 платники, сума заявленого до відшкодування ПДВ – 6897,6 тис.грн.
Фактично відшкодовано на протязі 2001 року 2313,0 тис.грн., в т.ч.
зараховано на інші платежі – 325,5 тис.грн., повернуто на розрахункові
рахунки платників – 985,7 тис.грн., зараховано в погашення недоїмки
кредитора по Постанові №1270 – 1001,8 тис.грн.

Якщо порівняти з 2000 роком, то інспекцією відшкодовано податку на 834,7
тис.грн. менше ( в минулому році фактично відшкодовано 3147,7 тис.грн.).

Діаграма №1

Коментуючи ситуацію, що склалася, Голова ДПА України М.Азаров на
прес-конференції з гіркотою зазначив, що якби всі ці відшкодування пішли
на зростання оборотних коштів реальних товаровиробників, держава могла б
піти на тимчасові жертви заради пожвавлення виробництва. Але 90
відсотків усіх відшкодувань виплачено посередникам. А ситуація з
оборотними коштами тільки погіршилася. Значить, ті величезні кошти, які
недоотримав Держбюджет, не вплинули на збільшення обігових коштів
підприємств-виробників. ПДВ не повинен “виливати” обігові кошти
підприємств. Він повинен у повні компенсуватисявиробнику. Адже ПДВ – це
податокна споживання, закладений у ціну товару. (В.П.С. №11-98 ст.16).

Проаналізувавши ситуацію, яка склался, Президент України прийняв Указ
“Про деякізміни в оподаткуванні” №857/98 від 07.08.1998 року, згідно з
яким у ст.4 зазначено: “ У разі, коли сума податку на додану вартість,
визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що
виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом
звітного періоду, має від’ємне значення, то така сума зараховується у
погашення заборгованості платника податку із сплати податку на додану
вартість, що виникла у минулих звітних періодах, а за відсутності
заборгованості – у зменшення податкових зобов’язань платника податку
протягом трьох наступних звітних періодів. Це правило не поширюється на
порядок бюджетного відшкодування при оподаткуванні операцій, що
оподатковуються за нульовою ставкою. Якщо сума від’ємного значення
податку не погашається сумами податкових зобов’язань, що виникли
протягом трьох наступних звітних періодів, така сума підлягає
відшкодуванню з Державного бюджету України на умовах, визначених
законодавством, протягом місяця, що настає після виникнення від’ємного
значення податку.

Сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована
в рахунок платежів з цього податку або інших податків, зборів
(обов’язкових платежів), які зараховуються до Державного бюджету
України. Таке рішення платника відображається в податковій декларації.

Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум
з бюджетного рахунка на рахунок платника податку в установі банку, що
його обслуговує.

Суми, невідшкодовані платнику податку протягом визначеного строку
вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості
нараховуються проценти на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ,
встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи
день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після
виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про
стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових
осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Отже, з введенням ЗУ “Про податок на додану вартість” платник податку
отримав право не тільки на кредитування ПДВ, але й за невчасне
відшкодування з бюджету надмірно сплачених податків нараховувати пеню
державі.

У строки, передбачені для складання податку (до 20 числа місяця,
наступного за звітнім) платник податку подає податковому органу за
місцем свого знаходження податкову декларацію ) незалежно від того, чи
виникло у цьому періоді податкове зобов’язання чи ні.

В залежності від обсягу оподатковуваних операцій існують різні методи
справляння ПДВ, саме тому встановлені 2 види податкової декларації з
податку на додану вартість (звичайна і скорочена). (див. додаток 2,3).

Скорочена податкова декларація подається особами, обсяг оподатковуваних
операцій яких менший 3600 н.м. доходів громадян протягом будь-якого
періоду з останніх 12 календарних місяців, а також новоствореними СПД.
Всі інші платники ПДВ подають звичайну декларацію.

Аналізуючи подані декларації по ПДВ за 2001 рік в Коломийську оДПІ
встановлено, що скорочені декларації подали 4164 СПД, а за звичайною
формою — 4080 СПД.

Крім того, в залежності від обсягу оподатковуваних операцій з продажу
товарів (робіт, послуг) встановлено податкові періоди.

Для платників податку, в яких обсяг оподатковуваних операцій за
попередній календарний рік перевищує 7200 н.м. доходів громадян,
податковий (звітній) період дорівнює календарному місяцю.

Платники податку, що мають обсяг з продажу менший, ніж зазначено вище,
можуть застосовувати за своїм вибором податковий період, що дорівнює
кварталу. Заяву про своє рішення з цього питання платника податку подає
податковому органу за один місяць до початку календарного року.

Протягом календарного року дозволяється зміна квартального податкового
періоду на місячний з початку будь якого кварталу з початку року. Заява
про таку заміну подається платником податку до податкового органу за
один місяць до початку кварталу. Зворотні зміни в одному календарному
році не дозволяються.

В Коломийській оДПІ в 2001 році на квартальній формі звітності було
72 СПД.

1.3 Фіскальне та економічне значення податку.

ПДВ має високу ефективність з фіскальної точки зору. Широка база
оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботи і послуги,
забезпечує надійність та стабільність бюджетних надходжень цього
податку. Універсальні ставки полегшують як обчислення податку для його
платників, так і контроль податкових органіва за правильністю та
своєчасністю сплати. Стягнення ПДВ на всіх стадіях руху товарів, робіт,
послуг має наслідком рівноправний розподіл податкового тягаря
підприємницької діяльності.

Податок на додану вартість відіграє важливу роль у доходах бюджету
України. (див.діаграму №2)

Частку ПДВ в доходах Державного бюджету України проаналізуємо в таблиці.

Таблиця №1

№ п/п Роки Доходи Державного бюджету України,

Млн. грн. ПДВ в Держбюджеті України ,

млн. грн. Питома вага, %

1 2 3 4 5

1 1998 21101,1 8756,4 41,5

2 1999 23895,3 8302,7 34,7

3 2000 33946,5 10065,7 29,7

4 2001 41990,8 11628,7 27,7

Аналізуючи доходи Держбюджету за 4 роки слід зазначити, що з кожним
роком частка ПДВ в доходах Державного бюджету зменшувалась, про що
відображено на графіку №1.

Так, в 1998 році ПДВ в доходах Держбюджету становить 8756,4 млн.грн., що
складає 41,5 відсотків до загальних доходів бюджету. В 2000 році питома
вага ПДВ в доходах Державного бюджету складає 29,7 відсотків, що на 11,8
відсотків менше в порівнянні з 1998 роком та на 5 відсотків менше в
порівнянні з 1999 роком.

Сума ПДВ в Державному бюджеті України на 2001 рік складає 11628,7
млн.грн., що на 1563 млн.грн. більше попереднього року, проте питома
вага даного податку у загальних доходах Держбюджету зменшилась на 2
відсотки.

Мобілізація ПДВ в дохід Державного бюджету по Коломийській оДПІ за 12
місяців 2001 року складає 14189,1 тис.грн., що становить 43 відсотки до
загальної суми надходжень. (див. Додаток№5).

Всього до бюджету надійшло 33005,2 тис.грн., в т.ч.:

Податок на прибуток 3583,7 тис.грн., що складає 10,9 % до загальних
надходжень;

Податок на додану вартість 8089,2 тис.грн. або 24,5 % до загальних
поступлень;

Акцизний збір 414,2 тис.грн., що складає 1,2 % до загальних надходжень;

Прибутковий податок 10951 тис.грн., що складає 33,2 % до загальних
надходжень;

Лісовий дохід 128,1 тис.грн., що складає 0,4 % до загальних
надходжень;

Державне мито 788,7 тис.грн., що складає 2,4 % до загальних
надходжень;

Плата за землю 1353,2 тис.грн., що складає 4,1 % до загальних
надходжень;

Плата за воду 53,9 тис.грн., що складає 0,2 % до загальних надходжень;

Місцеві податки і збори 702,6 тис.грн., що складає 2,1 % до загальних
надходжень;

Податок з власників транспортних засобів 1253,2 тис.грн., що складає 3,8
% до загальних надходжень;

Інші надходження 5687,4 тис.грн., що складає 17,2 % до загальних
надходжень.

Діаграма №3

Аналізуючи поступлення до бюджету, які забезпечені Коломийською оДПІ в
розрізі податків і зборів слід, що непрямі податки займають майже
найбільшу питому вагу в загальних надходженнях до бюджету – 25,7% (див.
діаграму), що свідчить про важливе економічне значення податків в нашій
державі.

Розглянемо економічний зміст податку на додану вартість. Оподаткування
податком на додану вартість втілено в життя як юридичний закон. Але
юридичні закони, хоча й обов’язкові до виконання, не завжди відображають
об’єктивні діючі економічні процеси, тоді як така відповідність дуже
необхідна, бо інакше вони перетворяться на руйнівний фактор розвитку
економіки.

По-перше, в самому законі про цей вид оподаткування є суперечності. З
одного боку, вважається, що ПДВ є частиною новоствореної вартості, а з
другого боку – оподатковується вся грошова виручка від реалізації, яка,
крім новоствореної вартості, включає в себе ще й вартість спожитих
засобів виробництва. Отже, при оподаткуванні обороту з реалізації
(грошової виручки) крім новоствореної вартості оподатковується і
вартість спожитих засобів виробництва. На якій підставі? Адже з цієї
частини вартості податок вже вилучено при реалізації засобів виробництва
і тут уже мало місце їх подвійне оподаткування. А саме податок на додану
вартість перетворюється по суті, на податок з обороту.

Далі в Законі “Про податок на додану вартість” зазначено, що податок на
сиросину, матеріали, паливо, комплектуючі та інші вироби, що купуються
і використовуються для потреб основної діяльності, до затрат виробництва
і обігу не відносяться. Чому? Адже це – складова ціни, за якою засоби
виробництва купуються. Вартість спожитих засобів виробництва включаються
до затрат виробництва, на основі цих чи інших декретів або законів,
тобто на основі діючих процесів. Інакше можна було б скасувати і самі
затрати виробництва і не мучитися собівартістю продукції, що повільно
зросте під впливом підвищення ціни.

По-друге, у вартості різних товарів питома вага спожитих засобів
виробництва є різною і коливається від 30 до 90 відсотків. Наприклад, по
рослинницькій продукції вона є значно меншою, ніж по твариннницькій. І
це залежить не від суб’єктивних факторів, а від того яке місце займає
підприємство в суспільному поділі виробництва. Встановлення одинакової
ставки на всі види товарів ставить підприємство з великою питомою вагою
засобів виробництва в собівартості продукції в скрутне становище. Судячи
з усього, цей метод оподаткування має одну мету -одержати якнайбільшу
суму податків, нехтуючи не тільки їх змістом, але й економічною
обгрунтованістю.

По-третє, згідно з цим законом податок на додану вартість додається до
ціни товарів і стає, таким чином, ціноутворюючим фактором. Насправді ж
вартість товару і податок це різні економічні категорії з протилежним
значенням. Вартість товару відображає затрати праці (живої та
зречевленої), потрібні на його виготовлення, тоді як будь-який податок є
засобом вилучення частини створеної вартості, через що він ніколи не
може бути ціноутворюючим фактором.

Як з’явився цей податок на додану вартість? По суті, він є гібридом від
схрещення податку на додану вартість який існує в багатьох країнах з
податком з обороту, який донедавна діяв у нас. Там мають міце два
основних види оподаткування. Податок на прибуток і податок на додану
(новостворену) вартість. Вони є рівноцінними з точки зору вилучення
частини вартості до Державного бюджету і відрізняються один від одного
тільки методом нарахування: в першому випадку податок нараховується
відносно величини прибутку, а в другому – відносно величини валового
доходу (новоствореної вартості).

Другий метод нарахування податку зумовлений тим, що у підприємця, з
метою зменшення суми сплачуваного податку, виникає спокуса штучно
знижувати величину прибутку за рахунок збільшення коштів на заробітну
плату. Тому встановлення податку залежно від величини валового доходу
знімає цю проблему. І при одинаковому співвідношенні між необхідним і
додатковими продуктами і правильному встановленні ставки оподаткування
величина прибутку буде одинаковою як у тому, так і в іншому випадку.
Наприклад, якщо новостворена вартість (валовий доход) становить 40 грн.,
у тому числі необхідний продукт (заробітна плата) — 20грн.і додатковий
продукт (прибуток) – 20 грн., а величина податку — 5 грн., то ставка
оподаткування по відношенню до прибутку 25% (5/20*100%), а до валового
доходу — 12,5% (5/40*100%). Нарахований за цими ставками податок як у
тому, так і в іншому випадку буде рівнозначним; отже, не викличе ніяких
заперечень.Якщо ж податок на додану вартість нараховуватиметься на всю
грошову виручку, що включає до себе і вартість спожитих засобів
виробництва, то сума податку при цій ставці буде щзначно більшою. Так,
якщо вартість спожитих засобів виробництва становить 60 грн., то
вартість всього продукту, отже й оподатковуваний оборот, досягне 100
грн. (60+40), а податок на додану вартість зросте з 5 грн. До 12,5 грн.
(100*12,5%/100%), що дорінюватиме вже 62,5% одержаного прибутку. Таким
чином, програш платника податку при такому методі оподаткування є
очевидним. Тай сам податок з податку на додану вартість перетворюється
на податок з грошового обороту, тобто має вже інший соціальний зміст.

Крім того, якщо з 20 грн. Прибутку виробник заплатить не 5 грн, а 12,5
грн. податку, то йому для розширеного відтворення залишиться лише 7,5
грн, тобто лише 35%. А при ставці 20%, яку встановлено законом, цей
податок дорівнюватиме всьому прибутку підприємства. Як тоді зможе
розвиватися підприємство і який йому сенс взагалі займатися виробництвом
товару? Відповідь очевидна, і вона підтверджена практикою. Щоб
продовжити випуск продукту в цьому випадку, виробник змушений
підвищувати ціну на 20% і вона вже становитиме 120 грн. За рахунок цього
він одержить прибуток, необхідний для сплати податку, але його буде
отримано за рахунок пограбування споживача, а скорочення споживання в
свою чергу призводить до скорочення виробництва. Отже виробник
збанкротує тільки на одну фазу кругооборотупізніше, ніж споживач, а
врешті-решт загинуть обидва. Ось чим закінчиться ілюзія збагачення
держави через такий механізм оподаткування.

Поряд з цим видом оподаткування існує ще й податок на прибуток, ставка
якого досягла 30% оподатковуваного прибутку.

Ніякий виробник не може витримати такого пресу оподаткування. Тому й
відбувається скорочення виробництва.

Включення цього податку до складу ціни сталося за аналогією з податком з
обороту, який діяв до недавна. Але його економічна сутність зовсім інша,
ніж податку на додану вартість. Справа в тому, що податок з обороту
справді являє свою частину вартост створеної підприємством але не
реалізованої в оптовій ціні промислового підприємства, яка є нижчою від
нової вартості товару на ту частину необхідного продукту, що виступає у
формі суспільних фондів споживання і розподіляється у централізованому
порядку поза межами підприємства і незалежно від його господарської
діяльності і частинк додаткового продукту, яка вилучається до
централізованого фонду держави за допомогоюмехаізму цін. Ця
нереалізована підприємством вартість дореалізовувалась державою в
роздрібних цінах, одержувалася (вилучалася) в них у формі твердої ставки
на грошовий оборот, що надало цій частині новоствореної підприємствами
вартості форми податку з обороту.

Отже, для його існування необхідні такі дві умови – підприємства повинні
реалізовувати свою продукцію державі за цінами нижчими від її фактичної
вартості; держава, виконуючи роль посередника між виробником і
споживачем, реалізує цю продукцію за її фактичною вартістю. За цих умов
податок з обороту хоч і включається до складу оптової ціни підприємства,
але неє як податок, а як недореалізована підприємством вартість.
Сьогодні ситуація докорінно змінилася. Між підприємствами прямі
господарські зв’язки, при яких кожне підприємство повинно реалізовувати
свою продукцію за повну вартість. Інакше недореалізована ним вартість
пропадає. Держава не виступає між виробником і споживачем посередником,
який би дореалізовував цю вартість у суспільстві. Тому додання до ціни
20% вартості продукту, що має бути податком на додану вартість, тільки
штучно перевищує ціну. Поява ж замість однієї держави великої кількості
посередників між виробником і споживачем дає можливість багаторазово
повторювати цю оперецію, доводячи ціну на товар до абсурду, коли ПДВ у
кілька разів перевищує початкову стартову ціну. І доки товар надійде до
споживача, ціна на нього зростає в 4-5 разів.

Такого безприцедентного підвищення цін за допомогою податку на додану
вартість ще не знала жодна країна світу. Здавалося б, різниця між
попередніми та існуючими виробничими зв’язками між підпримствами
невелика, а сама вона змінює економічну суть цього податку.

Хоча методика його нарахування залишається попередньою. З податку з
обороту як частини недореалізованої підприємствами вартості він
перетворюється на фактор штучного підвищення цін. Тому за цих умов така
система ціноутворення і оподаткування є антинауковою.

Ціни повинні встановлюватися на основі вартості товару – з тим, щоб
підприємства могли реалізувати всю створену ними вартість а податок як
засіб вилученя з підприємств частини створеної ними вартості
нараховувався по відношенню до валового доходу або до валового продукту
за відповідними ставками. При цьому підприємство не повинно саме обирати
метод оподаткування — по відношенню до валового доходу чи до валового
прибутку, оскільки для суспільства ці методи оподаткування мають бути
рівноцінними.

Застосування до підприємств одночасно двох методів оподаткування, що має
місце тепер, є абсурдним і означає подвійне оподаткування однієї й тієї
ж новоствореної вартості. Та й сама величина податку зростає до таких
розмірів, що розоряє виробників, веде до скорочення виробництва,
внаслідок чого в свою чергу, скорочується і надходження коштів до
Державного бюджету.

Система оподаткування має бути такою, щоб залишити підприємствам частину
прибутку, необхідного для заданих суспільством темпів розширеного
відтворення. І при досягненні оптимального співвідношення між фондом
нагромадження і величиною сплачуваних податків Державний бюджет повинен
зростати за рахунок збільшення розмірів виробництва.

По-четвере, включення ПДВ до ціни товару не тільки веде до її штучного
підвищення, але й розкручує механізм інфляції. Більша частина
економістів вважають, ніби-то основною причиною інфляції є емісія
грошей. Насправді, крім цього фактора, до інфляції призводить і
підвищення цін. Щоб переконатись в цьому, наведемо такий приклад.

Припустимо, що на виготовлення товару затрачаємо 10 год.
суспільно-необхідного робочого часу (СНРЧ). Стільки ж часу потрібно і
для видобування 1 гр. золота, яке взято за основу грошової одиниці –
гривні. В результаті три різні, але рівноцінні форми вираження вартості
товару: в одиницях часу, вагових одиницях і безпосередньо грошових
одиницях. Ціна є грошовим вираженням вартості товару. Тепер припустимо,
що ціна на цей товар встановлена на рівні на 1 грн. на 2 грн. Це
означає, якщо в першому випадку вартість 1 грн. дорівнюватиме 1 гр.
золота або 10 год. СНРЧ, тов другому випадку відповідно 0,5 гр. золота
або 5 год СНРЧ, тобто зменшилася в 2 рази. Інакше кажучи, в скільки
разіів штучно первищена ціна, в стільки ж разів зменшилася вартість
грошової одиниці. Тому підвищення ціни є другим, поряд з емісією грошей,
фактором інфляції грошової одиниці. Оскільки за останні 6 років ціни
зросли в середньому у 100 разів, а окремі товари в 200-300 разів, то
приблизно в стільки ж разів знецінилася грошова одиниця. Таке зростання
спричинило гіперінфляцію.

Інфляція, таким чиним, не від стихійного лиха, а від нерозуміння того,
що головним у товарних (ринкових) відносинах) відносинах є не абсолютна
величина грошового вираження вартості, а мінове співвідношення при
обміні товарів, їх еквівалентний обмін.

Отже, включення ПДВ до ціни товару викликає її штучне підвищення,
внаслідок чого весь цей податок перетворюється на фіктивну варотість.
Вона “розводить” усю створену в суспільстві вартість і спричиняє
інфляційні процеси. І хоча за рахунок цієї “водички” держава одержує до
“каси” суму “розведеної” (інфляційної) вартості, у масштабах усього
суспільства це ні на копійку не збільшує його справжнього багатства,
отже і не розв’язує самої проблеми. Навпаки, вона загострюється,
оскільки при цьому відбуваєтьмя зниження життєвого рівня народу, а саме
система оподаткування ще більшою мірою розкручує механізм інфляції. По
суті, ПДВ своєрідною заохочувальною премією за інфляцією. Чим більшим є
податок надодану вартість, тим більшим є рівень інфляції. В результаті
виникає парадоксальна ситуація: держава з одного боку проти інфляції, а
з другого – сама її здійснює. І розірвавши це коло можна лише в тому
випадку, коли податок на додану вартість буде тільки по відношенню до
вадового доходу (новоствореної вартості) і не додається до вартості
товару.

Висновок

Податкова система виконує дві взаємопов’язані функції: 1) фіскальну, за
допомогою якої забезпечується створення централізованого фонду
фінансових ресурсів держави, необхідного для виконання її функцій; 2)
соціально-економічну, завдяки якій податки об’єктивно впливають на
економічні процеси, здійснюють перерозподіл національного доходу
між верствами суспільства.

У ринковій економіці важливого значення, крім процесів ринкового
саморегулювання, набувають непрямі методи втручання держави в економіку,
посередні засоби її регулювання.

Від того, як побудована система непрямого оподаткування, залежить не
тільки виконання нею фіскальної функції, але і стимулювання розвитку
економіки країни. В Україні до непрямих податків відноситься податок на
додану вартість, акциз, мито, державне мито. Непрямі податки є одними з
основних податків, що формують бюджет. Отже контроль за своєчасністю та
повнотою їх справляння є одним із основних завдань податкової служби.

Запропоновано напрямки вдосконалення системи непрямих податків, при
цьому враховано досвід розвинутих країн світу та аналіз причин, що
привели до зменшення податкових надходжень.

Встановлено, що зокрема існуюче чинне податкове законодавство. сприяє
ухиленню від сплати податків. Одними з факторів, що зумовлюють зменшення
надходжень до бюджетів усіх рівнів є значний податковий «тягар», тобто
високі ставки податків, а також недосконалість податкового
законодавства, а саме неузгодженість діючих нормативних документів в
Україні. Так існує можливість завищувати витрати виробництва, легальне
оприбутковувати ввезений на митну територію товар без відповідного
оформлення, не сплачувати акциз в разі ввезення з-за кордону підакцизних
товарів, через співпрацю з «фіктивними» структурами. А також це
приводить до не сплати податку на додану вартість. А саме підтвердженням
є те, що отримувачі товарно-матеріальних цінностей (виконаних робіт і
наданих послуг) перекладають свої податкові зобов’язання по сплаті
податку на додану вартість на «фіктивні» структури.

В даній курсовій роботі запропоновано суть та значення непрямих
податків, а саме податку на додану вартість. Особливу увагу звернено на
збільшення поступлення ПДВ.

PAGE 3

Похожие записи