Реферат на тему:

Ревізія витрат і фактичної собівартості продукції

1. Перевірка обґрунтованості витрат і собівартості продукції

Перевірка фактичної собівартості продукції є одним з важливих етапів
ревізії. Ревізію потрібно починати з перевірки нормативної собівартості,
перевірки звітів і калькулювання собівартості продукції за окремими
видами виробів. Перевірка собівартості продукції здійснюється в розрізі
калькуляційних статей затрат і визначення рівня собівартості окремих
видів продукції. Особливу увагу звертають на можливі випадки коливання
собівартості продукції за окремі періоди. Наприклад, якщо за певний
період (місяць) підвищуються витрати і необґрунтовано збільшується
собівартість продукції, то це може свідчити про наявність перевитрат
сировини, матеріалів і напівфабрикатів і інших витрат. Також з’ясовують
чи немає випадків необґрунтованого списання на собівартість продукції
нестач і псування цінностей, витрат, які не мають відношення до
виробничого процесу або перенесення їх з минулих періодів на місяць, що
перевіряється, т. д.

Під час ревізії перевірці підлягають витрати за окремими калькуляційними
статтями і підтвердження їх відповідними виправдовуючими первинними
документами. Одночасно перевіряють можливі випадки різкого зниження
витрат за окремими місяцями, що може свідчити про завищення нормативів
витрат або необґрунтованого перенесення витрат місяця, що перевіряється,
на наступні періоди. Ревізія собівартості продукції допомагає встановити
обґрунтованість списання витрат на її виробництво і реалізацію. Тому
ревізор акцентує увагу на виявлення фактів неправильного списання і
включення в собівартість продукції витрат і втрат, які не пов’язані з її
виробництвом і реалізацією (витрати непромислових виробництв і
господарств, витрати і втрати, які належать віднесенню за рахунок винних
організацій і осіб, спеціальних коштів, резервів і витрат майбутніх
періодів, прибутків і збитків). Особливо перевіряють витрати щодо
безперспективних незакінчених робіт, а також робіт, які втратили
актуальність, і приймають заходи щодо зупинення подальшого проведення
затрат щодо них.

При перевірці собівартості продукції потрібно проаналізувати її
структуру, звернути увагу на статті калькуляції, які займають найбільшу
питому вагу в загальній сумі витрат виробництва продукції підприємства
чи мають найбільші відхилення від нормативних показників.

Використовуючи звітні дані про собівартість продукції, звітні
калькуляційні одиниці найважливіших видів виробів, можна встановити
відхилення від прогнозованих затрат за окремими статтями і зміни
структури цих витрат. З урахуванням результатів дослідження фактичної
собівартості продукції і наявності відхилень з’являється можливість
більш ціленаправлено вивчати їх причини за даними синтетичного і
аналітичного обліку, а також первинних документів. Наприклад, виходячи
із розмірів втрат від браку, віднесених до собівартості продукції,
ревізор робить попередній висновок про стан роботи на підприємстві по
боротьбі з браком, про об’єми перевірки даної ділянки і затрати часу.
При перевірці якості продукції, накопичувальних і первинних, документів,
які відображають втрати від браку, можуть бути встановлені факти, які
підтверджують неправильне відображення розмірів втрат від браку в
собівартості продукції і приховування їх на інших статтях витрат.

Співставлення звітних калькуляцій за окремими видами виробів планових з
даними калькуляціями за минулий період дозволяє ревізору виявити випадки
завищення планових (нормативних) витрат у калькуляціях, необґрунтованого
списання фактичних витрат за окремими статтями, підвищення собівартості
продукції проти плану і минулого року з наступним вивченням причин таких
явищ. Одержані дані за окремі звітні періоди дозволяють здійснити
ціленаправлену перевірку накопичувальних і первинних документів, що
обґрунтовують списання витрат за окремими статтями.

Ефективним методом перевірки правильності і документальної
обґрунтованості списання витрат на виробництво за елементами і
калькуляційними статтями є зустрічна перевірка і звірка даних первинних
документів (лімітних карт, карт розкрою, вимог, забірних відомостей – з
сировини і матеріалів) з даними аналітичного і синтетичного обліку
(машинограмами, відомостями розподілу затрат сировини і матеріалів,
заробітної плати, журналами 5 і 5-А, відомостями журнальної форми
обліку, відомостями оцінки остаточного браку і розрахунку втрат від
браку, даними оцінки залишків і недостач незавершеного виробництва) і
звітними матеріалами (виробничими звітами цехів, періодичними звітами із
собівартості). Одночасно перевіряється правильність оцінки матеріалів
шляхом співставлення оцінки списаних матеріалів з обліковою їх оцінкою;
правильність розрахованих відхилень від купівельних цін, оцінки
незавершеного виробництва і обліку зворотних відходів. За рахунок цих
факторів на окремих підприємствах має місце необґрунтоване регулювання
собівартості продукції, що випускається.

Одночасно звертають увагу на випуск продукції, який не користується
попитом або має обмежений збут. Щодо таких видів продукції фактична
собівартість одиниці виробів розраховується шляхом поділу всіх фактичних
затрат (включаючи затрати на випущену понад запланований об’єм продукцію
з обмеженим збутом) на фактичний випуск продукції за винятком
понадпланового випуску продукції, яка має обмежений збут.

Методи ревізії фактичних витрат на виробництво і собівартість продукції
здебільшого визначаються галузевою специфікою виробництва, особливостями
спожитої сировини і матеріалів, номенклатурою і характером продукції, що
випускається, а також особливостями методів обліку витрат на виробництво
і калькулювання собівартості продукції (нормативний, простий,
попередільний, позамовний). Дані нормативного обліку дозволяють виявити
осіб, винних у допущенні відхилень від норм, і впливу цих відхилень на
формування собівартості продукції. Це значно полегшує здійснення
поточного контролю і проведення ревізії. При нормативному обліку
здійснюють оперативний контроль за відхиленням від норм, на окремих
підприємствах щомісячно складають відомість оперативного обліку
відхилень від нормативної собівартості виробів, в яких реєструються всі
сигнальні вимоги, акти на заміну матеріалів, доплатні листки, сигнальні
наряди на оплату непередбачених нормами робіт, відомості на оплату
понаднормових робіт, простоїв, втрат від браку тощо. Відомість
оперативного обліку відхилень від нормативної вартості ведуть у розрізі
цехів, видів виробів, статей калькуляції. Шляхом перегляду цих
відомостей ревізор може визначити цехи, види виробів і статті затрат,
які підлягають більш детальній перевірці. У відомості вказують причини
відхилень від встановлених норм. З цією метою розробляється перелік
причин і винних виникнення відхилень від норм.

Відповідно до діючого положення на промислових підприємствах у цехах
повинні бути заведені відомості обліку змін норм і контролю за
виконанням організаційно-технічних заходів. У них відображаються
найменування норм, їх величина на початок року, зміст проведених
заходів, дата зміни і повідомлення про зміну норми, величина зміни норми
на одиницю, розмір норми після проведення заходів, умовна річна
економія, назва цехів і відділів, які впровадили ці заходи, а також
зазначуються передбачені планом оргтехтехнічні заходи щодо зниження
норм. Облік змін норм ведуть у розрізі цехів, видів виробів і норм
трудових затрат, витрат матеріалів на одиницю виробів (за кожною
калькуляційною групою матеріалів).

При ревізії виробничих витрат необхідно враховувати, що на окремих
підприємствах порушуються основні принципи нормативного обліку. Зокрема,
допускається завищення нормативних витрат, неточний розподіл виробничих
затрат, невраховані відхилення від норм відносяться на собівартість
продукції, не надаються дані обліку для оперативного контролю
виробництва по бригадах, ділянках і цехах. Перевіркою з’ясовують повноту
внесених змін у технічну і нормативну документацію, на основі якої
виписуються первинні документи на видачу сировини і матеріалів у
виробництво і нарахування заробітної плати.

В умовах застосування попередільного методу обліку витрат на виробництво
(металургійна, хімічна, текстильна і ряд інших галузей легкої, харчової,
лісової промисловості) ревізія повинна охоплювати масовий обробіток
сировини, матеріалів і напівфабрикатів на окремих переділах (стадіях,
фазах) технологічного процесу і перетворення їх у готову продукцію.
Особливого значення набуває перевірка збереження і відповідності
сировини і напівфабрикатів, які передаються із одного переділу в інший у
порядку послідовності технологічного циклу виробництва. Таку перевірку
здійснюють за виробничими звітами руху сировини і матеріалів у розрізі
окремих цехів і технологічних переділів. Ревізор звертає увагу на
відповідність кількості переданих сировини і матеріалів попереднім цехом
чи переділом кількості одержаних цінностей зазначеної номенклатури
наступним переділом. На окремих підприємствах мають місце необґрунтовані
розриви і відхилення, які призводять до крадіжок і незаконного
нарахування заробітної плати в результаті приписок невиконаних робіт
щодо обробки сировини і матеріалів, що можуть вказувати на факти
неврахованого браку, витрат, нестач і крадіжок деталей і напівфабрикатів
у цехах, що передають або приймають ці цінності. Таку перевірку
здійснюють у взаємозв’язку з перевіркою браку, збереження і повнотою
оприбуткування відходів виробництва, а також з урахуванням залишків
незавершеного виробництва і результатів їх інвентаризації.

Перевірці підлягають прямі і непрямі витрати щодо обробки на окремих
переділах за видами продукції.

При позамовному методі обліку витрат ревізію затрат щодо віднесення їх
на виробництво і калькуляцію собівартості продукції проводять з
урахуванням специфіки індивідуального і малосерійного виробництва
складних деталей. Особливу увагу звертають на дотримання кошторисних і
планових калькуляцій за окремими замовленнями і виробами, правильність і
обґрунтованість списання витрат на окремі замовлення в розрізі
калькуляційних статей. На основі записів у калькуляційній карті,
відомостей розподілу прямих витрат за номерами (шифрами) замовлень і
первинних документів перевіряють списання основних і допоміжних
матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, основної заробітної
плати виробничих працівників і інших витрат на собівартість випуску
окремих замовлень. Записи в калькуляційних картах порівнюють зі
специфікаціями необхідних матеріалів і напівфабрикатів на дане
замовлення, технологічними картами процесу обробки деталей і виробів, з
іншими нормативними та технічними документами.

Ревізія підприємств із позамовним методом обліку витрат на виробництво
вимагає вивчення значної кількості первинних документів. Тому доцільно
акцентувати увагу на тих замовленнях і статтях витрат, за якими є
найбільш значні відхилення від нормативних і планових калькуляцій. Також
на деяких підприємствах практикується списання витрат матеріалів на
окремі замовлення, за встановленими нормами, що спотворює облік дійсного
їх витрачання та ускладнює перевірку.

На виконання окремих замовлень, як правило, використовується широка
номенклатура основних і допоміжних матеріалів, деталей, напівфабрикатів
і комплектуючих виробів. Із всієї різноманітності матеріальних
цінностей, що списується на замовлення ревізор вибирає для перевірки
матеріали, які користуються попитом, є дефіцитними та ті, що дорого
коштують.

В умовах позамовного методу обліку витрат важливого значення набуває
перевірка обчислення собівартості виконаної частини замовлення чи
певного етапу робіт на замовлення за окремі звітні періоди. Адже
фактична собівартість замовлення може бути визначена лише після
закінчення всіх робіт за ним і передачею їх замовнику. У зв’язку з цим
можливі випадки штучного регулювання витрат між закінченою частиною
замовлення і незавершеним виробництвом, спотворення собівартості
товарної продукції і фінансових результатів роботи підприємства за
окремі звітні періоди.

На всіх промислових підприємствах виконання дослідних,
експериментальних, ремонтних робіт і робіт на сторону оформляється
замовленнями. Ревізії підлягають планові калькуляції і кошториси таких
робіт, здійснюють їх співставлення з фактичними затратами щодо виконаних
замовлень у розрізі окремих статей витрат. Виконуючи замовлення
приватних осіб, деякі підприємства не включають витрати на утримання і
експлуатацію обладнання, цехові і загальнозаводські витрати у
собівартість робіт, чим штучно занижують розмір витрат і зазнають
матеріального збитку. Інколи можливі випадки списання і прямих витрат за
замовленнями приватних осіб на собівартість інших замовлень. Тому
собівартість виконаних робіт за замовленнями приватних осіб доцільно
перевіряти суцільним методом.

Часті зміни випуску продукції і виконання робіт при позамовному методі
обліку вимагають перевірки обґрунтованості нормативів матеріальних і
трудових затрат. Таку перевірку проводять співставленням нормативних
затрат з фактичними та іншими однорідними замовленнями і за раніше
виконаними роботами. Крім того, потрібно перевіряти відповідність
фактичної кількості виготовлених деталей за окремими замовленнями
необхідному їх випуску, тому що лишки призводять до непродуктивних
витрат, затоваренню підприємства і необґрунтованому збільшенню залишків
незавершеного виробництва чи фактичної собівартості замовлення.

Ефективний результат дає перевірка фактичної собівартості окремих видів
продукції за калькуляційними статтями витрат. Перевіркою витрат
сировини, матеріалів і напівфабрикатів, у першу чергу, з’ясовують
систему відпуску їх в цехові камори чи склади, на робочі місця і
списання на виробництво. Відпуск на склад цеху повинен розглядатися як
переміщення матеріальних цінностей, а списання на затрати виробництва
допускається тільки після фактичного використання їх на виготовлення
продукції. Особливості перевірки витрат сировини і матеріалів залежать
від застосовуваного на підприємстві методу контролю за використанням їх
у виробництві (документального оформлення відхилень від норм, обліку
розкрою за партіями, інвентаризації).

Списання напівфабрикатів на виробництво і їх збереження перевіряють за
даними виробничих звітів і оперативного обліку руху напівфабрикатів у
натуральному виразі, який ведеться в цехах. У першу чергу ревізор
перевіряє правильність записів у картках чи відомостях наявності і руху
напівфабрикатів у цеху, які відкриваються на кожний вид деталей і
напівфабрикатів. Записи в картках виборочним методом співставляють з
первинними документами.

При ревізії машинобудівельних підприємств після перевірки заготівельних
цехів необхідно враховувати два етапи руху заготовок і деталей у
виробництві: процес обробки (механічний, термічний, гальванічний тощо)
на різних стадіях виробництва до переходу в готові деталі; послідовний
збір деталей у готові вузли, збірні з’єднання і вироби.

На першому етапі контроль здійснюється за допомогою маршрутних листів,
на основі яких диспетчер цеху веде накопичувану відомість руху деталей
щодо міри їх обробки до повної готовності. Кількість вироблених деталей
співставляють з кількістю деталей переданих на збирання вузлів і виробів
в збиральні цехи і на склад готової продукції для реалізації на сторону.
На другому етапі здійснюють контроль руху деталей на підставі зведених
нарядів на виконання збираних операцій, лімітних карт і
приймально-здавальних документів. Витрачання деталей і напівфабрикатів
за щомісячними звітами співставляють із фактичним випуском продукції
окремих цехів і підприємства в цілому. Залишки деталей і напівфабрикатів
звіряють з описами і порівнювальними відомостями інвентаризації
незавершеного виробництва. Крім того, фактичне витрачання купівельних
напівфабрикатів звіряють із передбаченими даними за комплектуючими
відомостями, в яких дається перелік усіх купівельних комплектуючих
деталей із визначенням їх кількості для кожної окремої зборки, кожного
вузла, монтажу готових виробів із зазначених зборок і вузлів. Комплекти
купівельних комплектуючих деталей відпускаються за лімітними картками
безпосередньо на робоче місце відповідно до встановленого графіка.

Ревізор повинен сприяти впровадженню на підприємстві передачі деталей із
цеху в цех комплектами. Це дає можливість організувати облік деталей і
напівфабрикатів за машинокомплектами, що сприяє підвищенню ефективності
контролю за їх збереженням і правильністю списання на виготовлену
продукцію. В умовах оперативного обліку за машинокомплектами особливу
увагу потрібно приділяти перевірці фактів неповних машинокомплектів і
причин неукомплектованості окремими видами деталей.

При збільшенні собівартості продукції за рахунок сировини і матеріалів
важливо встановити її розміри за рахунок їх кількісних перевитрат і
зміни цін на сировину і матеріали.

При проведенні ревізії беруть до уваги такі галузеві особливості
виробництва, які впливають на досягнення кращих результатів роботи із
незалежних від підприємства причин або перешкоджають контролю за
діяльністю окремих підрозділів і посадових осіб, що в ряді випадків може
породжувати безгосподарність, витрати і зловживання, створювати
можливість крадіжок товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів.
Тому ревізори повинні дослідити, наскільки повно використані на
підприємстві ресурси; перевірити ефективність діючої системи контролю,
особливо на ділянках галузевої специфіки виробництва та з’ясувати
прийняті керівництвом підприємства заходи, що попереджують можливість
крадіжок і зловживань.

При ревізії машинобудівельних і металооброблювальних підприємств
особливу увагу звертають на освоєння і впровадження нових виробів;
вдосконалення, модернізацію і полегшення конструкцій окремих видів
виробів; заміну кольорових металів, які використовуються для
виготовлення окремих деталей і вузлів, пластмасами і іншими більш
дешевими синтетичними матеріалами; підвищення коефіцієнта використання
металу і скорочення відходів його при обробці виробів (впровадження
точного вилиття, зменшення припусків заготовок, штамповка, холодна
висадка заготовок, застосування гнучких профілей металу тощо); склад та
комплектність незавершеного виробництва й інші питання.

Ревізію виробничо-фінансової діяльності підприємств, що здійснює
переробку сільськогосподарської сировини, проводять в органічному
взаємозв’язку з заготівельними операціями. Адже непостійність показників
і зміна якості сільськогосподарської сировини, що надходить на
виробництво залежність від погодних умов, сортів і видів
сільськогосподарських культур, своєчасності збирання, умов і тривалості
зберігання, кількості перевалок і умов транспортування, похибки при
визначенні фактичної кількості, якості і залікових показників сировини
при прийманні впливають на величину виходу готової продукції, результати
витрачання сировини у виробництві, собівартість продукції і фінансові
результати.

При ревізії підприємств усіх галузей промисловості досліджують
правильність списання сировини і матеріалів на виробництво, реальність і
розміри відходів, особливо понад передбачувані. Збільшення питомої ваги
відходів може вказувати на завищення витрат повноцінної сировини і
матеріалів при виготовленні продукції. У випадку значного збільшення
відходів потрібно перевірити, чи не має випадків випуску неврахованої
продукції і правильність використання відходів виробництва.

Якщо на підприємстві, що перевіряється, практикується завезення
матеріалів чи напівфабрикатів прямо в цехи, обминаючи склади, необхідно
з’ясувати, які саме матеріали чи напівфабрикати завезені, від кого вони
поступили, чи повністю завезені в цехи і чи обґрунтовано такий завіз, чи
правильно обліковують витрати їх на виробництво.

Ревізор перевіряє, чи немає випадків незаконного списання на
собівартість продукції сум нестач, крадіжок, а також інших витрат, які
не належать до готовності.

Деякі підприємства практикують регулювання собівартості продукції в
розрізі окремих звітних періодів за рахунок неправильного відображення
тих чи інших витрат. У зв’язку з цим виникає необхідність дослідження
відмічених питань у процесі ревізії.

Ревізію витрат, пов’язаних з оплатою праці, необхідно проводити з
використанням методів аналізу організації праці і заробітної плати на
підприємстві, так як і інших статей собівартості продукції. При
збільшенні собівартості продукції за рахунок витрат на оплату праці
необхідно перевірити, по яких виробництвах, переділах і цехах допущені
перевитрати і в яких розмірах.

При перевірці витрат на обслуговування виробництва і управління та інших
комплексних витрат з’ясовують дотримання затверджених кошторисів у
розрізі окремих статей і обґрунтованість їх розподілу між об’єктами
калькуляції.

~•a?–?*!hcT¤8§o??µ?µooooooooooooooooooooooooooo

зведеної відомості затрат у цехах, собівартості випущеної продукції,
оцінки залишків незавершеного виробництва, розподілу загальноцехових та
загальнозаводських витрат тощо. Потім основні показники цих відомостей
співставляють із даними відомостей первинного розподілу витрат за
шифрами виробничих витрат і цехах. З цією метою використовують цехові і
загальнозаводські відомості розподілу матеріальних цінностей і інших
видів витрат за шифрами виробничих витрат.

2. Ревізія обліку витрат, їх вплив на собівартість продукції

Залежно від характеру виробництва витрати поділяються за видами
продукції, стадіями або переділами виробничого процесу. Щодо місць
виникнення передбачається облік витрат за структурними підрозділами
(цехами, відділами, ділянками, бригадами) та за центрами
відповідальності. Витрати також класифікуються за економічними
елементами та статтями калькуляції, способом включення до собівартості,
часом виникнення та за іншими ознаками.

Відповідно до Положення (стандарта) бухгалтерського обліку (ПБО) 16
“Витрати”, затвердженого Міністерством фінансів України від 31 грудня
1999 року № 318 (зареєстровано в Мін’юсті України 19 січня 2000 року),
особливе значення належить класифікації витрат за економічними
елементами. Згідно з цим Положенням собівартість реалізованої продукції
складається з виробничої собівартості продукції реалізованої у звітному
періоді, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та
понаднормових виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції
включаються прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці;
інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.

За способом включення до собівартості продукції витрат поділяються на
прямі (це витрати конкретного виду продукції, які безпосердньо
включаються до її собівартості) та непрямі (які не можуть бути
безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат і тому потребують
розподілу згідно з діючим ПБО).

Не включаються до виробничої собівартості і списуються на витрати
виробництва в періоді, в якому вони були здійснені, такі витрати:
понаднормативні відходи сировини і матеріалів у процесі виробництва,
витрати на їх зберігання, адміністративні накладні витрати, витрати на
збут.

При ревізії витрат виробництва використовується інформація, що
відображена на рахунку 23 “Виробництво” відповідно до первинних
документів, які обґрунтовують ті або інші витрати. Такі первинні
документи залежать від змісту витрат (лімітно-забірні картки, наряди та
розрахунково-платіжні відомості, розрахунки амортизації та інші
документи). Ці документи під час ревізії перевіряють за змістом і
сутністю, з погляду законності і доцільності операцій, і їх дані
порівнюють з дебетовими записами облікових реєстрів за рахунком 23
“Виробництво”.

Ревізія витрат тісно узгоджується з ревізією операцій, пов’язаних з
обчисленням собівартості одиниці продукції. У зв’язку з тим витрати, що
обліковуються за дебетом рахунка 23 “Виробництво” співставляються з
даними витрат, що відображені в калькуляції. Перелік і склад статей
калькулювання виробничої собівартості продукції визначається
підприємством самостійно.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (ПБО) 16
“Витрати” визначена методологія витрат та формування собівартості
виробленої і реалізованої продукції на підприємствах промисловості. При
контролі витрат на виробництво потрібно враховувати галузеву специфіку
підприємства, особливості організації і технології виробництва. Метод
обліку і контролю значно залежить від системи аналітичного обліку
витрат, який може вестись (залежно від технології виробництва)
попередільним, позамовним або нормативним способом.

Важливе значення має використання даних обліку формування витрат і їх
структури для визначення фінансового результату роботи підприємства у
“Звіті про фінансові результати”. Щодо податкової звітності підприємств
та складання Декларації про прибуток підприємства, то склад витрат
підприємства визначається Законом України “Про оподаткування прибутку
підприємств”.

Особливе значення має ревізія витрат за їх елементами. При ревізії цих
операцій використовується інформація про витрати підприємства певного
звітного періоду. Відповідно до нової облікової політики витрати за
елементами відображаються за відповідними рахунками бухгалтерського
обліку тільки в тих випадках, коли їх оцінка може бути достовірно
визначена в момент вибуття активу або збільшення зобов’язання, що
призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком
зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).
Основні вимоги до визначення, складу та оцінки витрат викладені в ПБО 16
“Витрати”.

За даними інформації відповідних рахунків класу 8 “Витрати за
елементами” здійснюється перевірка витрат операційної діяльності за їх
елементами, а саме: матеріальні витрати, витрати на оплату праці,
відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати
та інші витрати (за їх видами).

Ревізія витрат тісно пов’язана з собівартістю продукції. При ревізії цих
операцій, необхідно враховувати, що вона являє собою собівартість, яка
належить до виготовленої та реалізованої продукції за звітний період. Що
стосується виробничих витрат, які були пов’язані з невиготовленою та
нереалізованою продукцією, то вони повинні відображатись у балансі за
статтями “Незавершене виробництво” або “Готова продукція на складі”.

У зв’язку з новою обліковою політикою, пов’язаною з прийняттям Закону
України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” та
прийняттям нового плану рахунків бухгалтерського обліку собівартість
реалізованої продукції представляє всі виробничі витрати підприємства
(крім загальновиробничих витрат і витрат на збут).

Що стосується собівартості реалізованої продукції, то вона визначається
розподілом собівартості готової продукції на складі і тієї, що
відвантажена. Показники собівартості продукції не регламентуються
положеннями, а її визначення цілком належить до прерогативи самого
підприємства. Визначення собівартості продукції необхідне для того, щоб
підприємство мало змогу орієнтуватися, за якою ціною доцільно
здійснювати реалізацію продукції.

Процес визначення собівартості виготовленої продукції та процедури
контролю операцій, які формують цю собівартість (при умові використання
рахунків класу 8 “Витрати за елементами” наведено на рисунку 17).

Рис. 1. Процедури контролю операцій, які формують собівартість продукції

Для контролю витрат за функціональними ознаками використовують
інформацію рахунків класу 9 “Витрати діяльності”, що ведеться на
підприємствах (крім малих підприємств). Це дозволяє здійснювати
детальний контроль витрат. Для контролю інших операційних витрат
використовують інформацію, що відображається на рахунку 84 “Інші
операційні витрати”, а інформацію про витрати, що не пов’язані з
операційною діяльністю одержаних з рахунка 85 “Інші витрати”.

При ревізії підприємств, що використовують рахунки класу 8 “Витрати за
елементами” спочатку перевіряють інформацію про матеріальні витрати за
дебетом рахунка 80 “Матеріальні витрати” (відповідний субрахунок) і за
кредитом 20 “Виробничі запаси” (відповідний субрахунок), а потім дані
цих витрат ще перевіряють за дебетом рахунків 23 “Виробництво”, 91
“Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати” і за кредитом
рахунка 80 “Матеріальні витрати” (певний субрахунок).

Для всіх підприємств (крім малих) усі витрати класифікуються і
обліковуються за видами діяльності на рахунках класу 9 “Витрати
діяльності”. Такий облік витрат дозволяє без особливих зусиль здійснити
перевірку інформації, що відображається у “Звіті про фінансові
результати”. Ця інформація дає можливість здійснювати перевірку
результатів діяльності в напрямі функціонального групування доходів і
витрат. Але в зв’язку з тим, що вартість реалізації є її дохід, що
обліковується на рахунку 90 “Собівартість реалізації”, та за даними
цього рахунка можна здійснити перевірку інформації про собівартість
реалізованої готової продукції.

Малі підприємства можуть вести облік витрат тільки на рахунку класу 8
“Витрати за елементами”. Усі витрати (включаючи матеріальні витрати
(рах. 20), витрати на оплату праці (рах. 81), витрати на соціальні
заходи (рах. 82), амортизація (рах. 83), інші операційні витрати (рах.
84), інші витрати (рах. 85) списуються безпосередньо з кредиту цих
рахунків у дебет рахунка 23 “Виробництво” (у частині тільки прямих і
виробничих витрат). Підприємства, які використовують облік витрат тільки
із застосуванням рахунків класу 8 “Витрати за елементами” (такі
підприємства взагалі можуть не використовувати рахунки класу 9 “Витрати
діяльності”), всі витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю, а також
витрати при надзвичайних операціях обліковуються на рахунку 85 “Інші
витрати”. Відповідно до Закону України “Про підприємства в Україні” від
27.03.91 р. № 887 до таких підприємств, належать такі, в яких
чисельність працівників у промисловості не перевищує 200 чоловік (в
інших галузях виробничої сфери 50 чоловік). Відповідно до Указу
Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва” від
12.05.98 р. № 456/98 до суб’єктів малого підприємництва належать
суб’єкти підприємництва будь-якої форми власності, в яких
середньоспискова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг
виручки від реалізації за рік не перевищує 1,0 млн. грн.

Розглянемо й інші процедури контролю, які необхідно здійснювати під час
ревізії витрат, собівартості продукції, що впливає на фінансові
результати. Для перевірки обґрунтованості цих результатів та
правильності визначення цін на випущену і реалізовану продукцію
доцільно, в першу чергу, перевірити правильність розрахунку планової
(нормованої) собівартості продукції за окремими її видами і об’єктами.

Обґрунтування планових (нормативних) витрат ревізор перевіряє за
окремими цехами, окремими групами або видами продукції, економічними
елементами та статтями калькуляції. Крім того, перевірка витрат
здійснюється за способами включення їх у собівартість продукції (прямі і
непрямі витрати). В умовах ринкової економіки важливе значення мають
провізорні калькуляції, які складають для визначення очікуваної
собівартості. Це потребує перевірки розрахунків щодо складання цих
калькуляцій. Під час ревізії доцільно застосувати
розрахунково-аналітичні методичні прийоми контролю. Це потребує
зіставлення фактичної (облікової) собівартості окремих видів
виготовленої і реалізованої продукції з нормативною собівартістю.
Ревізор повинен перевірити правильність визначення як нормативної, так і
фактичної собівартості продукції. У зв’язку з цим перевірку витрат на
виробництво і собівартість продукції доцільно здійснювати за наступними
напрямами:

– формування витрат за економічними елементами;

– обґрунтованість і рівень витрат у окремих цехах;

– правильність ведення аналітичного обліку витрат, обґрунтованість їх
списання і розподілення непрямих витрат;

– відповідність залишків достовірним первинним документам;

– вивчення суті і змісту первинних документів, на підставі яких
списуються витрати;

– виявлення можливих фактів списання нестач, псування і крадіжок
матеріальних цінностей на собівартість продукції;

– дослідження собівартості окремих видів продукції.

У процесі ревізії встановлюють правильність обґрунтування нормативних
статей калькуляції собівартості продукції та порівнюють дані цієї
калькуляції з даними звітної калькуляції. Особливу увагу приділяють тим
статтям, де допущені значні перевитрати чи різка економія витрат за
окремими цехами і видами продукції. Перевіряють також списання фактичних
витрат за встановленими нормами у випадках, коли взагалі не відображають
і не обліковують відхилення від норми.

При проведенні ревізії ревізор використовує матеріали поточного
фактичного контролю, а саме: акти контрольних запусків і контрольного
розкроювання сировини і матеріалів на виробництві, дані хронометричних
спостережень, матеріали контрольних перевірок і аналізу хіміко-технічних
лабораторій підприємства про додержання рецептури, акти обсягу виконаних
робіт і інші.

Під час ревізії витрат на виробництво, перш за все, потрібно перевірити
собівартість нормативних калькуляцій окремих видів продукції за статтями
витрат, а також перевірити розрахунки нормативної собівартості
продукції, що реалізується.

Перевірку обґрунтованості нормування витрат починають із дослідження
діяльності й обґрунтованості комплексних витрат (витрати на підготовку
та освоєння виробництва, витрат щодо утримання й експлуатації
обладнання, цехових і загальновиробничих витрат,
транспортно-заготівельних витрат, інших виробничих витрат та
позареалізаційних витрат).

Перевіряючи розрахунки нормування витрат на освоєння виробництва, цехів
і агрегатів, особливу увагу звертають на можливі випадки, коли до них
включають витрати, які не мають відношення до операцій, пов’язаних із
підготовкою і освоєнням виробництва.

Перевірку нормування витрат на утримання й експлуатацію обладнання
здійснюють за окремими стадіями.

Нормування цехових і загальновиробничих витрат перевіряють на підставі
вивчення структури організації управління, акцентуючи увагу на її
спрощення.

Перевіряючи загальновиробничі витрати, особливу увагу звертають на
списання інших витрат, яка розглядається за групами витрат, передбачених
зазначеним стандартом. Кожну групу цих витрат перевіряють із погляду
додержання встановлених лімітів, нормативів, законності й
обґрунтованості витрат.

Нормативи витрат, що пов’язані з випробуванням, дослідженням,
раціоналізацією, винахідництвом і технічним удосконаленням перевіряють у
взаємозв’язку з організаційно-технічними заходами підприємства і цехів,
з очікуваним економічним ефектом від проведення таких заходів.

Витрати на спецодяг та спецвзуття порівнюють під час ревізії з
нормативами.

Поряд з такою детальною перевіркою статей витрат перевіряють зведений
кошторис витрат на виробництво за елементами. Для цього перевіряють
розрахунки всіх витрат основного, допоміжного і транспортних цехів за
винятком внутрішньозаводського обігу. Але на підприємствах текстильної,
шкіровзуттєвої, хутрової, м’ясної, цукрової, маслопереробної,
мукомольної, тютюнової та лісозаготівельної промисловості
внутрішньозаводський обіг напівфабрикатів власного виробництва, які
передаються з цеху в цех за встановленими цінами, включається в кошторис
витрат на виробництво.

Важливою ділянкою ревізії є вивчення нормативно-планової собівартості
окремих видів продукції. Калькуляційні статті витрат її порівнюють із
фактичною собівартістю і при встановленні відхилень (особливо у бік
підвищення собівартості продукції) з’ясовують їх причини.

Витрати на сировину і матеріали перевіряють шляхом з’ясування
правильності їх витрачання, технічного обслуговування норм їх витрачання
і розрахунків транспортно-заготівельних витрат. Прийняті за основу в
планових або нормативних калькуляціях норми витрат перевіряють із
відповідними нормами в технологічних відділах або лабораторіях
нормування сировини і матеріалів. Особливу увагу при ревізії приділяють
перевірці відходів сировини і матеріалів, виявленню резервів їх
зменшення, а також використання їх у виробництві.

При перевірці витрат, пов’язаних з оплатою праці, з’ясовують
правильність норм виробітку, розцінок. При цьому звертають увагу на
недопустимість включення у відомість норм і розцінок за окремими видами
продукції трудових витрат на виготовлення деталей і комплектуючих
виробів, які підприємство одержує зі сторони (від інших підприємств).

У тому випадку, коли відповідно до певних умов, підприємство змушене
відступати від розроблених нормативів витрат сировини, матеріалів і
заробітної плати працівникам виробництва, ревізор повинен обґрунтувати
ці відхилення від нормативів спеціальними розрахунками.

3. Контроль і ревізія загальновиробничих і адміністративних витрат

У собівартості продукції поряд із прямими витратами, що обліковуються на
рахунках класу 8 “Витрати за елементами” (при використанні на
підприємстві цих рахунків) певну питому вагу займають непрямі витрати.
Ці витрати обліковують на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, де
ведеться облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та
управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими
підрозділами основного і допоміжного виробництва. Сюди також належать і
витрати на утримання машин і устаткування. За дебетом цього рахунка
ревізор перевіряє законність і обґрунтованість витрат, підтверджує їх
документами, а за кредитом здійснюється перевірка списання за
відповідним розподілом на рахунках 23 “Виробництво” та 90 “Собівартість
реалізації”. Розподіл цих витрат повинен здійснюватись за цехами і
видами продукції пропорційно обсягу випущеної продукції.

Що стосується адміністративних витрат, пов’язаних з управлінням і
обслуговуванням підприємства, то вони обліковуються на рахунку 92
“Адміністративні витрати”. Дані дебету цього рахунка відображають
витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, їх
службові відрядження, утримання основних засобів та інших матеріальних
необоротних активів загальногосподарського призначення (оренда,
амортизація, комунальні послуги, охорона, юридичні, аудиторські послуги,
комунальні послуги, поштово-телеграфні, канцелярські витрати); суми
обов’язкових платежів зіставляють із документами, які обґрунтовують
достовірність їх здійснення. Облікова документація під час ревізії
досліджується за сутністю і змістом.

Адміністративні витрати обліковуються на цьому рахунку до кінця року
наростаючим підсумком, а в кінці його списують на фінансові результати
основної діяльності (рахунки 79 “Фінансові результати”). Незважаючи на
те, що ці витрати не належать до собівартості продукції, ревізору все ж
таки необхідно визначити, яку питому вагу займають ці адміністративні
витрати в загальному обсязі випущеної продукції і при необхідності дати
пропозиції щодо скорочення витрат апарату управління.

У всіх випадках, у першу чергу, ревізор повинен перевірити
обґрунтованість кошторисів цих витрат. Потім порівнюють ці дані (в
цілому і за окремими статтями) з фактичними витратами, що відображені в
обліку, встановлюють і досліджують причини економії чи перевитрат за
кожною статтею витрат. Бувають випадки необґрунтованого зменшення витрат
за тими або іншими статтями, де допущено перевитрати, і відповідно
збільшуються витрати на тих статтях, за якими є економія. Для виявлення
цих фактів доцільно здійснювати співставлення сум, зазначених у звітах,
із розмірами витрат, що відображені в регістрах аналітичного обліку.
Одночасно потрібно перевірити правильність віднесення цих витрат за
первинними документами на окремі статті витрат.

При ревізії загальновиробничих та адміністративних витрат з’ясовують
обґрунтованість списання товарно-матеріальних цінностей і коштів на
підставі недостовірних актів і бухгалтерських довідок.

При перевірці витрат на утримання апарату управління перевіряють
правильність їх відображення, тому що деякі підприємства відносять
перевитрати коштів окремих статей на інші види витрат. Наприклад,
витрати на відрядження порівнюють із документами та встановленими
лімітами. При цьому з’ясовують правильність віднесення витрат на
відрядження на відповідні рахунки бухгалтерського обліку за даними
авансових звітів і первинних документів.

Особливо ретельно досліджують можливі випадки списання непродуктивних
витрат за рахунок загальновиробничих витрат. Кожну суму таких витрат
досліджують безпосередньо на підставі первинних документів, з’ясовують
обставини виникнення таких витрат. Особливу увагу приділяють вивченню
причин нанесеного збитку і відшкодуванню його за рахунок винних осіб. Це
здійснюється і за іншими статтями невиробничих витрат.

У деяких підприємствах списують непродуктивні витрати (включаючи і
списання матеріалів і сировини понад норми природних витрат) за рахунок
відповідних витрат виробництва, витрат щодо утримання та експлуатації
обладнання або інших статей і загальновиробничих витрат. Також
допускаються випадки, коли виявлені інвентаризаціями нестачі цінностей
не відображаються в обліку, а списуються на загальновиробничі витрати.

Ревізор звертає також увагу на правильність розподілу загальновиробничих
витрат за роботи і послуги допоміжного виробництва, виконані на сторону,
або на собівартість окремих видів продукції і робіт, що виконані за
індивідуальними замовленнями.

При ревізії також перевіряють транспортно-заготівельні витрати та
обґрунтованість їх списання. При їх перевірці необхідно враховувати
можливість приписок не перевезених вантажів, що призводить до
необґрунтованої собівартості реалізованої продукції.

Список літератури

Атанасян Г.А., Голубятников С.П. Судебная бухгалтерия: Учебник. – М.:
Юрид. лит., 1989. – 352 с.

Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю: Підручник. – К.:
Вища школа, 1994.

Белуха Н.Т. Контроль и ревизия в отраслях народного хозяйства. – М.:
Финансы и статистика, 1992.

Белуха Н.Т. Ревизия и контроль в торговле. – М.: Экономика, 1998.

Бутинець Ф.Ф. Контроль і ревізія. – Житомир, 2000.

Вітвіцька М.О. Контроль і ревізія. – К., 1999.

Егорова С.К. Контроль и ревизия в бытовом обслуживании. – М.: Финансы и
статистика, 1990.

Завгородній В.П., Савченко В.Я. Бухгалтерський облік, контроль і аудит в
умовах ринку. – К.: БМУ Інформ, 1995.

Похожие записи