Реферат на тему:
Проблеми взаємодії платників і податківців: інституційний аспект
Ухилення від сплати податків, зборів, штрафів та обов’язкових платежів
стало нормою поведінки багатьох суб’єктів економіки в Україні і в
країнах пострадянського простору. Що стосується такого феномену в
світовій економіці, то за оцінками державної податкової служби США у
деклараціях американських платників в окремі роки не вказується до 10 %
врахованих особистих доходів, які підлягають оподаткуванню, а італійські
платники податків взагалі приховують від п’ятої до четвертої частини
оподатковуваного доходу.
На відміну від західних країн, де відсоток неплатників майже стабільний,
в Україні така ситуація значно гірша. Масштаб ухилення від оподаткування
має досить загрозливий характер. Про це говорив Президент України у
своєму виступі на розширеному засіданні ДПА, наголосивши, що близько 50
% готівки обертається за межами банків, 40 % підприємницьких структур
працюють у „тіні” [1, с. 5]. У результаті здійснення контрольних
перевірок ДПА в Україні у 1998 році додатково нараховано приблизно 32,5
% фактичних надходжень платежів [2, с. 10]. Це свідчення того, що не
менше ніж 24,5 % суб’єктів української економіки ухиляються від сплати
податків. Анонімні опитування, що проводились міжнародними експертними
групами в середовищі українських бізнесменів щодо приховування ними від
оподаткування своїх доходів, показали, що у середині 90-х років
приховувалося близько 40 % доходів [3, с. 2].
Фінансові санкції та пеня, які є латентним податковим інструментом
уряду, суттєво збільшують доходи бюджету „за вимогою”. Так, у 1999 р.
приріст надходжень податків від цих заходів ДПА становив більше 210 %,
загальна сума сплачених доходів до бюджету „за вимогою” становила 4070,7
млн грн, тобто 3,2 % ВНП [4, с. 206].
З погляду інституційної теорії, виникаючий опортунізм у поведінці
платників є наслідком того, що, по-перше, суб’єкти ухиляються від сплати
податків тому, що їх дії у складі великих груп платників податків
залишаються непомітними, не впливають на рішення інших щодо сплати
податків і, як наслідок, не вплинуть на кількість наданих у
розпорядження всіх і кожного суспільних благ. По-друге, прийняття рішень
за правилами більшості створює об’єктивні передумови для податкової
дискримінації і спонукає постраждалих платників податків до ухилення від
участі у фінансуванні суспільних витрат за міркуваннями як соціальної
справедливості, так і економічної ефективності.
В умовах перехідної економіки становище платників податків залежить від
таких інституційних чинників, як неефективність демократичних
інститутів, слабкий захист власності і контрактів, корупція, проведення
фіскальної політики на користь вузьких кіл суспільства, неадекватне
регулювання підприємницької діяльності тощо. За таких умов природною є
реакція платників податків у вигляді опортуністичної поведінки, коли
вони сприймають податки як покарання.
Проблема полягає в тому, що внаслідок погіршення сплати податків виникає
ситуація соціально неефективної сталої рівноваги. Така проблема
неодноразово згадувалася А. Гутником, В. Лисенком, М. Вдовиченком,
П.Мельником, Д. Соколовським, А. Амошею, В. Вишневським, І. Балдрі в їх
дослідженнях [див. 2, 3, 4, 5, 7, 8]. Але з’ясування стану платежів у
контексті взаємодії інституту платників (суб’єктів) та інституту
контролерів (податківців, державних органів) ще до цього часу
залишається не досить вивченою.
У даній статті розглядаються моделі поведінки платника податків у
системі взаємин „контролер – платник” в умовах трансформаційної
економіки.
Спочатку розглянемо проблему взаємодії інститутів платника і державних
податкових органів. Серед чинників, що мають макроекономічний характер і
впливають на вартість подібної взаємодії, є розміри прихованих платежів:
викритих неплатежів, величини штрафів, а також і вартість контрольних
перевірок (трансакційні витрати). Вони виникають унаслідок
опортуністичної поведінки платників і є витратами взаємин податківців з
платниками.
Виділимо дві основні причини виникнення в економіці проблеми ухилення
від обов’язкових платежів. Унаслідок уміння платників їх приховувати,
браку професійності податківців у питанні їхнього виявлення,
неможливості здійснити всеосяжний контроль виникає перша причина
незнаходження наявних порушень. Друга причина, навпаки, спричиняється
ситуацією виявлення неіснуючих порушень. Власне, недосконалість законів
та інструкцій, що визначають механізм ідентифікацій правильності
здійснення платежів, провокує платників на порушення. Адже чим менша
„прозорість” відповідного законодавства, тим менший висновок про [не]
правильність виконання платником своїх обов’язків залежить від чинників,
дійсного стану речей (тобто „порушуй, не порушуй – усе одно доведеться
платити штраф”; з іншого боку, якщо пощастить і не оштрафують –
з’являється можливість „відбити” хоча б частину несправедливих втрат, а
то й просто заощадити). Тобто утворюється замкнене коло. Якщо платника
перевіряти недостатньо і недостатньо штрафувати за порушення, у нього
з’являється природне (опортуністичне) бажання “не платити взагалі”. Якщо
платника перевіряти „завзято” і штрафувати навіть за ті порушення, яких
він не здійснював, – у нього знову з’являється бажання „не платити
взагалі”. В обох випадках зазначене бажання згодом розширюється і
міцніє, перетворюючись у своєрідну „звичку”, норму „не платити”.
Застосувавши термінологію інституційної теорії можна вищенаведені
міркування узагальнити так. Опортуністична поведінка з боку платників є
наслідком неповноти інформації в системі взаємин “податківець –
платник”. Однак, якщо в першому випадку вона полягає в неможливості
вичерпного відстеження виконання сторонами своїх обов’язків, то у
другому – у неповній якості тлумачення результатів даного відстеження.
Незмінність умов взаємодії сприяє стабілізації опортуністичної поведінки
платників, перетворенню її на „звичку”.
Напевно, для того щоб поведінка суб’єктів економічної діяльності була
сталою, наявним суб’єктам повинно бути „невигідно” чи „недоцільно” від
неї відхилятися, тобто вона стає нормою.
Якщо держава може підтримувати ефективну, з соціального погляду,
поведінку шляхом законодавчого впровадження санкцій за відхилення від
норм зазначеної поведінки, то витрати тих економічних суб’єктів, які
дотримуються усталеної норми, зменшуються, у зв’язку з цим відхилятися
від норми стає просто невигідним. Тобто чим більш послідовно і тривало
стратегія реалізується суб’єктами економічних відносин, тим більші
збитки несе конкретний суб’єкт при відхиленні від неї.
Саме зазначений результат спричиняє ризик реалізації сталих соціально
неефективних стратегій: якщо заходи, спрямовані на протидію тенденцій
дотримання неефективного типу поведінки, не будуть прийняті вчасно,
наступне виправлення ситуації зажадає істотно більших витрат.
Щодо неефективних норм поведінки суб’єктів, то причиною їхнього
формування є невирішення однієї з відомих проблем, що виникають при
дослідженні взаємовідносин і розглядаються в інституційному аналізі
(проблеми координації, сумісності, кооперації, справедливості). У
системі взаємин типу „контролер – платник” сторони переслідують
протилежні цілі, що сприяє виникненню проблеми узгодження їх дій,
відомої в інституційній теорії як „проблема сумісності”.
Як спосіб розв’язання цієї проблеми, можна розглянути чотири
нижченаведені підходи. До першого віднесемо тотальний контроль. Він
впроваджується шляхом адміністративного рішення. Так як кожна перевірка
потребує витрат, то перед контролером-податківцем постає питання: „На
чому він більше втратить: на витратах при контролі чи на недоотриманні
платежів за відсутності контролю?” Практично тотальний контроль провести
неможливо. Реальні ситуації переважно припускають наявність повторюваних
взаємин поміж суб’єктами. Це дозволяє для розв’язання „проблеми
сумісності” використовувати такі засоби, як змішані стратегії, репутацію
контрагентів і стан стійкої рівноваги.
Другий підхід побудований на формуванні рівноваги за допомогою змішаних
стратегій. Якщо розглянути дану проблему з застосуванням теорії Неша,
Штикельберга чи Парето, то ми побачимо, що вони здатні пояснити
ситуації, які в природі фактично не існують [5, с. 7]. Кожна рівновага,
що є вжитті нестійка, адже будь-яке найменше відхилення однієї зі сторін
(платник – податківець) від своєї оптимальної стратегії “штовхає” іншу
до суттєвої зміни її поведінки, яка полягає у подальшому використанні
визначеної стратегії. Крім того, аналізу історії взаємодії природно
припустити, що ні платник, ні контролер-податківець у ході подальших
стосунків не прагнутимуть змінити власну поведінку та/або спровокувати
вигідну для себе зміну поведінки протилежної сторони. Тому до вирішення
проблеми сумісності існують два підходи, які мають наступне формальне
визначення.
Третій підхід побудований на тому, що кожний суб’єкт відносин при
виробленні власної стратегії враховує репутацію контрагента, яка
сформована попередньою історією їхніх взаємин. При цьому репутація
контролера кількісно характеризується (наявною) частотою проведення
перевірок. Репутація платника полягає в тому, як саме він враховує у
своїй поведінці наявну інформацію про репутацію контролера. Контролер, у
свою чергу, з’ясовує репутацію платника („платник-практик”, „довірчий
платник”). Використання контролером у ході повторюваних взаємин
інформації про репутацію платника можна відобразити в моделі поведінки
“контролер-провокатор”. Його поведінку можна зобразити через дії в
одному випадку в частоті перевірок, у інщому – платник бере дії
контролера до уваги при виборі власної стратегії поведінки, в третьому –
контролер у свою чергу вибудовує власну поведінку, заздалегідь
прогнозуючи з боку платника його дії, сам спровокувавши поведінку
платника. Четвертий підхід передбачає стимулювання утворення у
контрагента стану стійкої рівноваги (норми поведінки). У даному випадку
модель поведінки контролера-податківця відповідає психолого-аналітичним
визначенням – „ледачий” і „хитрий”.
У першому випадку модель поведінки контролера сприяє формуванню у
платника норми „здійснити платіж”, яку свідомо варто віднести до
економічно і соціально корисної. Перевищення штрафу над платежем є
необхідною умовою реалізації контролером першого типу поведінки.
Застосування моделі „хитрої” поведінки підштовхуватиме платника до
соціально й економічно шкідливого стану „ухилятися від платежу”.
Розв’язання проблеми сумісності платника і контролера вважають
завершеним тоді, коли під час порівняння можна з’ясувати два параметри:
економічну і соціальну ефективність. Оцінка соціальної ефективності
поведінки кожного агента взаємодії лежить у площині етики, відповідності
принципам загальновживаної моралі, а також, наскільки ця поведінка є
передбачуваною (особливо важливо в період трансформації економіки).
Аналізуючи соціальну ефективність поведінки податківця, у випадку
застосування змішаних стратегій, моральний бік стосунків можна
характеризувати як нейтральний: платники іноді платять, іноді –
ухиляються від сплати; податківці іноді перевіряють, іноді – ні.
Натомість кожне окреме рішення сторін є випадковим, тобто –
непередбачуваним. Тому в цілому змішану стратегію можна оцінити як
соціально негативну (неефективну).
Подібне явище спостерігається також щодо стратегії податківця, який
„штовхає” платника в умовах невизначеності і непередбачуваності власною
провокаційною поведінкою до дій, спрямованих на схиляння до порушень.
„Хитра” стратегія викликає сталу поведінку платника, яка полягає в
тотальному ухиленні від сплати, а тому мусить бути оцінена як соціально
неефективна. Навпаки, оцінка має бути позитивною за умов, коли поведінка
контролера стимулює платника регулярно і чесно виконувати свої
обов’язки, це так звана „ледача” поведінка. Щодо економічної
ефективності, то її рівень визначається виграшем контролера у відносинах
„контролер – платник”.
Таким чином, розглянуті стратегії „податківця-контролера”:
„провокатора”, „ледачий” та змішана, утворюють таку множину, що для
жодної з них не можна поліпшити значення однієї зі складових, не
погіршуючи значення іншої. Тобто, у принципі, застосування будь-якої з
цих трьох стратегій може бути рекомендоване для розв’язання проблеми
сумісності.
У підсумку можна сказати, що підходи, розглянуті в статті вище, формують
стратегію одного контрагента (податківця) на підставі використання
інформації про репутацію іншого контрагента (платника). Усі підходи
економічно найбільш вигідні контролеру незалежно від того, з якою
репутацією є платник („практик” чи „довірчий”). З морального погляду
розглянуті підходи контролера досить непривабливі тому, що не тільки
провокують платника до несплати, але й побудовані на обмані, підривають
довіру до народу, до держави і „штовхають” платника до порушення норм
поведінки. Тому поведінку контролера „провокатора” і „хитрого” не можна
назвати соціально виправданою і корисною.
Стратегія „ледачого” контролера стимулює платника здійснювати платіж і
так формує його сталу урівноважену поведінку. Це позитивний факт з
соціального погляду, хоча він не є надто ефективним економічно, але
обіцяє дивіденди в майбутньому, коли зазначена поведінка стає нормою
більшості.
Таким чином, на підставі порівнянь різних способів поведінки контролера
в умовах існування проблеми сумісності можна зробити висновок, що для
досягнення одномоментних цілей (незважаючи на те, як це виглядатиме)
доцільно використовувати стратегію „контролера-провокатора”.
Для досягнення надійних результатів у перспективі, не викликаючи при
цьому невдоволення своєю поведінкою, варто застосовувати стратегію
„ледачого” контролера. Застосування контролером „хитрої” поведінки
свідчить про те, що він недостатньо розуміється як на реаліях
сьогодення, так і на перспективах у недалекому майбутньому.
У даному дослідженні з’ясовані теоретичні підходи оптимальної стратегії
поведінки контролерів і запропоновані рекомендації відносин між
інститутами контролерів і платників для вирішення „проблеми сумісності”.
Однак при цьому залишаються відкритими для науки питання залежності
раціонального вибору платника та оберненим потоком суспільних благ;
вплив на вибір поведінки платника дій посередників, зовнішніх і
внутрішніх витрат, що безпосередньо визначають рішення платити або
„ухилятися”.
Література:
1. Несплата податків – проблема державної ваги. Виступ Президента
України Л. Кучми на розширеному засіданні колегії ДПА 19 квітня 1997
року // Фінанси України. – 1997. – № 6. – С. 3–8.
2. Гутник А., Лысенко В. Условия (факторы) оказывающие влияние на
степень латентности уклонений от уплаты налогов // Предпринимательство,
хозяйство и право. – 1999. – № 12. – С. 3–11.
3. Вдовиченко М.І. Про ефективність податкової системи в Україні //
Фінанси України. – 1999. – № 3. – С. 99–108.
4. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. –
Ірпінь: АДПСУ, 2001. – 362 с.
5. Соколовский Д.Б. Использование теоретико-игрового подхода при анализе
проблемы платежей // Вісник ДонНУ. Сер. В., Економіка і право. – 2000. –
№ 1–2. – С. 20–28.
6. Нуреев Р., Олейник А., Латов Ю. Институциональные аспекты рыночного
хозяйства: Уч-метод. пособие / Под ред. Р. Нуреева // Вопросы экономики.
– 1996. – № 5. – С. 115–137.
7. Baldry I.C. The Enforcement in Income Tax Laws: Efficiency
Implications // Ec.Rec.–1984. – June.
8. Амоша А., Вишневский В. К вопросу об оценке уровня налогов в Украине
// Экономика Украины. – 2002. – № 8. – С. 11–19.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
