Реферат на тему:

Проблеми внутрішньогосподарського контролю за здійсненням витрат та
калькулюванням собівартості продукції

Сучасні зміни в економічному житті України вимагають необхідність
удосконалення теорії і практики організації внутрішньогосподарського
контролю. У зв’язку з цим слід виділити, що основною проблемою сучасного
внутрішньогосподарського контролю є те, що він у певній мірі обмежується
інформацією зібраною бухгалтерським обліком.

Проведені дослідження дозволяють зробити висновок, що питання
внутрішньогосподарського контролю є досить дискусійним у сучасній
економічній літературі та наукових виданнях. Однак, українські науковці
зробили достатній внесок у розвиток даної теми, а саме: Л.В.Нападовська,
С.Ф.Голов, Л.Слюсарчук, Н.Ткаченко, С. Ковтун, В.С.Лень, Кришталева Т.,
Кузик М.П., Самойленко О., Марченко Д.М., Яровенко Г.Н., Білуха М.,
Іваніна С. та інші.

Одним із джерел покращення фінансових результатів діяльності
підприємства є раціональне використання матеріальних, трудових ресурсів,
та зниження рівня загальновиробничих витрат. Тому метою даної статті є
дослідження проблем внутрішньогосподарського контролю за матеріальними,
трудовими та загальновиробничими витратами. Отже, першою проблемою, яку
ми розглянемо є: проблема правильної організації контролю за здійсненням
матеріальних витрат на підприємстві. При існуючій практиці організації
контролю матеріальних ресурсів, основними центрами організації контролю
стану і використання матеріальних ресурсів є відділ
матеріально-технічного забезпечення, склади, структурні підрозділи,
місця використання ресурсів, бухгалтерія та деякі інші функціональні
підрозділи.

Слід відзначити, що поточний (оперативний) контроль використання
матеріальних ресурсів в цехах підприємств, які мають широку номенклатуру
статей матеріальних витрат, практично не ведеться. Лише послідуючий
контроль згідно даних бухгалтерського обліку веде бухгалтерія після
закінчення звітного періоду, а отже і терміну використання вказаних
ресурсів.

Важливим етапом покращення контролю за матеріальними витратами є їх
нормування, тобто використання елементів нормативного методу
калькулювання витрат на собівартість продукції. Це є досить ефективним
саме для контролю за матеріальними витратами, тому що при створенні
одиниці продукції, як правило, відомі питомі витрати сировини та
матеріалів. Норма забезпечує оцінку витрат на 1 одиницю виробництва, а
кошторис — оцінку витрат на весь обсяг виробництва. На нашу думку,
нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції
особливо яскраво проявляє інтеграцію обліку і контролю.

Недоліком даної системи контролю за матеріальними ресурсами є також те,
що на сучасних підприємствах майже відсутній контроль за зовнішніми
ресурсами, на ціну яких підприємство ніяк не може вплинути: газ, вода,
пар, електроенергія та інше. Система обліку таких ресурсів також повинна
контролюватись, тому що всі ці показники впливають на величину
собівартості продукції.

Важливим показником, що підлягає контролю, є ефективне використання
робочого часу. Тому наступною проблемою є: недостатність проведення
контрольних заходів за використанням трудових ресурсів.

?

?????????9?думовою організації контролю є науково обґрунтована
класифікація трудових ресурсів та заробітної плати. Однак, сучасні
науковці виділяють досить різні принципи класифікації, які мають певні
недоліки [ 4, с. 90; 5, с. 4]. Основними з яких є те, що вони не
охоплюють всіх ознак, які характеризують витрати заробітної плати в
господарській діяльності підприємства, об’єднують витрати різні по
характеру і цільовому призначенню, не забезпечують необхідне групування
витрат заробітної плати для контролю результатів діяльності окремих
підрозділів і виявлення резервів їх зниження.

Отже, із-за складності об’єкту контролю та відсутності єдності думок
щодо класифікації особового складу робітників і фонду заробітної плати
підприємств, надзвичайно важко домогтися такої організації контролю
трудових витрат, яка б найбільш точно розкривала всі сторони
використання праці та заробітної плати.

Досить значним питанням в організації обліку витрат є правильний
розподіл загальновиробничих витрат. Найголовнішим у цьому питанні є
правильний вибір бази розподілу, що дозволяє тримати рівень собівартості
продукції на найбільш оптимальному рівні. Це дозволить отримувати
більший прибуток, а відповідно і чистий дохід підприємства.

Тому задачею контролю є встановлення правильної класифікації витрат на
виробництво. Важливим недоліком є те, що на практиці планування витрат
ведеться не на основі науково і технічно обґрунтованих норм, а по рівню
витрат попереднього періоду. Особливо це стосується витрат на управління
і обслуговування виробництва.

Удосконалення контролю загальновиробничих витрат полягає у здійсненні
організаційного і методологічного взаємозв’язку обліку і контролю;
посилення оперативності виявлення, узагальнення і групування витрат і
допущених відхилень в розрізі центрів відповідальності та за місцями
виникнення витрат; організація планування та здійснення контролю на
етапах постачання та реалізації; організація контролю в першу чергу на
рівні стратегічного планування, де контроль дає значний ефект у
підвищенні ефективності діяльності підприємств.

Зазначені проблеми є одними із основних, їх вирішення є першочерговим
для сучасних підприємств, діяльність яких направлена на підвищення
конкурентноздатності продукції та отримання прибутку.

Література:

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затверджене
наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318.

Голов С.Ф. Управлінський облік. — К.: Лібра, 2004. — 576 с.

Лень В.С. Управлінський облік. — К.: Знання — Прес, 2003. — 287с.

Нападовська Л.В. Внутрішньогосподарський контроль у ринковій економіці.
-Дніпропетровськ: «Наука і освіта»., 2004. — 223с.

Білоусова І. Методи обліку виробничих витрат і калькулювання
собівартості продукції // Бухгалтерський облік і аудит. — 2006 р. — №9.
— с. 3-5.

Дорфман В. Облік матеріальних витрат у промисловості // Дебет — Кредит.
— 2007 р. — №10.-с.35.

Чухліб О.А. Управлінське рішення щодо витрат у собівартості продукції //
Фінанси підприємств. — 2006 р. — № 2. — с. 129-137ю.

Похожие записи