Міністерство освіти України

Тернопільська академія народного господарства

Інститут фінансів

Кафедра фінансів

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему :

“Прибутковий податок з громадян:

становлення, роль, фіскальне та

економічне значення”

Виконала : студентка групи

Фзс — 41

Біленька Альона Іванівна

Науковий керівник : к.е.н., доцент

АЛЕКСЕЄНКО Людмила Михайлівна

Робота допущена до захисту

“ ” 2000 р.

Зав. кафедрою д.е.н. професор

С.І.Юрій

Тернопіль, 2000

З м і с т.

Вступ………………………………………………………….
…………………………………………………4

Розділ I.

Становлення прибуткового податку з громадян, як складової частини

податкового механізму
України………………………………………………………….
………9

1.1. Етапи становлення прибуткового податку з громадян ……………………

1.2. Діюча система оподаткування України …………………………………….

Розділ II.

Практика справляння прибуткового податку

з громадян
України…………………………………………………………………
……………..33

Платники, об’єкти оподаткування і ставки

прибуткового
податку………………………………………………………..
..………………………33

Пільги щодо прибуткового

податку з
громадян……………………………………….………………..
…………………………..47

Практика нарахування та сплати

прибуткового
податку………………….………………………………………
………………………54

Види відповідальності за порушення норм Декрету

“Про прибутковий податок з
громадян”…………………………………………………..63

Розділ III.

Проблеми та шляхи вдосконалення системи оподаткування прибутковим

податком доходів
громадян……………..………………………………………….
…………….67

Висновки………………………………………….……………..
…………………………………………90

Список використаної
література……………………………………………………..
……….93

П л а н

Вступ

I. Становлення прибуткового податку з громадян як

складової частини податкового механізму України

1.3. Етапи становлення прибуткового податку з громадян

1.4. Діюча система оподаткування України

II. Аналіз практики справляння прибуткового податку

з громадян в Україні

2.1. Платники, об”єкти оподаткування і ставки

прибуткового податку

2.2. Пільги щодо прибуткового податку з громадян

2.3. Практика нарахування та сплати прибуткового

податку

III. Проблеми та шляхи вдосконалення системи

оподаткування прибутковим податком доходів

громадян

Висновки

Вступ.

Українська держава проіснувала не так багато часу, але зроблено багато.
При переході до ринакових відносин Україна не взяла на успадкування
системи доходів державного бюджету, яка існувала в колишній
командно-адміністративній системі, а взяла новий курс, тобто формування
доходної частини бюджету податковими методами. Хоч у нашій податковій
системі є багато недоліків, але наша держава прагне піднятися до рівня
розвинутих країн світу. Для чого треба зробити ще не мало. Потрібно
переглянути повністю законодавство України щодо оподаткування, щоб
податки не були важким тягарем для платників, не ставили їх у скрутне
становище, а щоб допомагали розвитку виробництва, підприємницькій
діяльності.

Процес побудови ринкової економіки в Україні зумовив зміну багатьох
економічних засад та способів господарювання. Пряме відношення має він і
до процесу реформування та становлення податкової системи в Україні.
Податки є основою для державного втручання у сферу економічних та
господарських зв’язків між різними суб’єктами економічних відносин в
країні. Податки дають змогу акумулювати бюджетні ресурси, які є
знаряддями реалізації державної політики. Сьогодні Україна має сталу
систему податків, яка забезпечує надходження коштів до державного та
місцевих бюджетів. Вона має схожість із тими системами, що їх
застсовують розвинуті країни Європи. Її основу складають прямі
прибуткові податки з підприємств і громадян, непрямі податки на додану
вартість, акцизний збір, мито, спеціальні відрахування на соціальне
страхування та забезпечення. Така звична для розвинутих країн система
має місце не тому, що українські фахівці та законодавці у процесі її
формування свідомо прагнули наслідувати який-небудь зазделегідь відомий
зразок.

Проте, не менш очевидно і те, що податкова система України сьогодні
потребує реформування. Головною причиною цього — порівняно високий
податковий тягар і те, що податки не стимулюють розвитку процесів, які
можуть зупинити економічну кризу: зростання обсягів виробництва,
структурну перебудову господарства, підвищення ступеня ділової
активності суб’єктів господарювання.

Зменшення податкового тягаря — завдання не просте, щодо якого можна
навести вагомі аргументи “за” і “проти”.

З одного боку, основа доходів держави, їх першоджерело — це виробництво
продукції та надання послуг, які треба заохочувати усіма можливими
засобами, бо якщо не буде господарської діяльності, то не буде звідкіля
брати податки. Але для того, щоб підвищити ступінь ділової активності,
податковий прес треба послабити. При зменшених ставках податків у
суб’єктів господарювання можуть зв’явитися і додаткові стимули для
збільшення обсягів виробництва продукції та надання послуг, внаслідок
чого матиме місце розширення бази оподаткування та у кінцевому рахунку
зростання загальної суми доходів зведеного бюджету. Крім того, зменшення
податкового тиску може сприяти збільшенню доходів населення та зростання
сукупного попиту.

З другого боку, сьогодні не стільки податки самі по собі є головною
перешкодою на шляху розвитку, а в цілому несприятливий інвестиційний
клімат. Тому зменшення податків може привести не до зростання активності
суб’єктів господарювання, а тільки створити додаткові проблеми бюджету.

У цьому є рація, якщо врахувати, що головним гальмом виробничого
розвитку та найважчим податком для населення (особливо незаможних) є
інфляція. Можна сміливо стверджувати, що в умовах гіпотетичної ситуації,
коли податки відсутні взагалі, але має місце високий рівень цін та
темпів інфляції, виробництво розвиватися не буде, адже це економічно
недоцільно: за таких умов прибуток дасть лише “швидкі” гроші. Водночас
інфляція є прямим наслідком дефіциту бюджету ( коли неінфляційні джерела
його покриття розвинуті слабо).

Податковий тиск треба прагнути зменшити, але тільки відповідно до
реальних можливостей. Як свого часу відзначав стосовно умов післявоєнної
Німеччини міністр господарства, а потім канцлер ФРН Л.Ерхард, розмір
можливого зниження податків визначають стабілізація видатків і розвиток
продуктивності і що тільки таким шляхом можна домогтися справжнього і
реалістичного розв’язання пригноблюючої податкової проблеми.

В Україні сьогодні мову треба вести про таке зниження рівня податків,
для якого можливо знайти компенсацію або за рахунок скорочення бюджетних
видатків, або за рахунок залучення додаткових неінфляційних джерел
фінансування дефіциту бюджету. Практично це означає, що реальні
можливості скорочення податкового тиску обмежені і тому в питаннях
розвитку податкової системи наголос повинен бути зроблений на іншому
аспекті: еволюційному шляху її реформування за рахунок удосконалення
складу та структури податкової системи, механізму обчислення та сплати
податків. Треба знайти технічні можливості зробити податкову систему
більш сприятливою для бізнесу за умови збереження (або навіть
збільшення) абсолютної суми податкових надходжень. Нині, в умовах
економічної кризи, змінювати склад найбільш великих податків, що чинять
найсуттєвіший вплив на діяльність підприємств та добробут громадян,
недоречно, оскільки зараз як ніколи важливо забезпечити незмінність
основних “правил гри“, до яких суб’єкти господарюваня звикли.

Падіння фізичних обсягів виробництва та фінансова криза — не найдаліший
час для нових податкових експерементів із неперед-бачиними наслідками.
Треба поступово змінювати функціональний розподіл доходів в економіці у
напрямку підвищення ролі доходів населення.

Отже, в кожній країні податкова система є стержнем еконо-

мічної системи. Саме тому основне завдання сьогодення — вдоскона-лення
податкової системи України. Підвалини останньої вже закла-дено, тобто
можна констактувати факт завершення першого етапу податкової реформи.
Але діюча система оподаткування сьогодні не задовільняє ні державу, ні
платників податків. Цілий ряд прорахунків та перекосів, призвело до
того, що податки не виконують повноцінно ні фіскальної, ні стимулюючої
функцій. Сфера матеріального вироб-ництва практично задушена ними, що
веде до скорочення оподатковуваних оборотів, а значить і до зменшення
бюджетних надходжень.

У результаті функціонуюча податкова система замість стимулювання
виробництва, спричиняє його скорочення, а замість поповнення доходної
частини бюджету, що при створенні цієї системи не було повною мірою
враховано теоритичні принципи оподаткування виведені на основі
багатовікового досвіду.

Податкові стягнення повинні бути в таких розмірах, щоб з однієї сторони
платники могли їх сплатити і не ухилятися від сплати податків, а з
другої — держава могла виконувати свої функції.

Податки з населення мають тисячолітню історію. Вони з’явилися тоді,
коли у світі сформувалися перші держави. Це були внески громадян,
необхідні для утримання публічної влади. Правителі стародавніх держав
вводили певні регулярні й обов’язкові платежі із своїх підданих.
Спочатку це були системні податки, які забезпечували найрізноманітніші
потреби. Вони мали характер податі, рентних платежів і сплачувалися
переважно в натуральній формі. За рабо-власницького ладу податки
сплачувалися у вигляді різноманітних податей і доповненням до трудових
відбутнів вільного населення, експлуатації рабів, також данини з
полонених народів. Із розвитком держави і товарно-грошових відносин
податки набувають грошової форми.

Одним із перших грошових податків був подушний податок на всіх громадян
у Римській імперії в II столітті нашої ери.

Таким чином, податки з населення це найперші і найстародавніші податки,
які відіграли і відіграють велику роль в розвитку держави.

Але теорія та практика оподаткування населення в Україні досліджені ще
не вповній мірі і вимагають більш ретельного аналізу для побудови
оптимальної системи оподаткування громадян і тому актуальність теми
дипломної роботи не викликає сумніву.

Предмет дослідження — специфічна сфера фінансових відносин, які
виникають між державою з одного боку та фізичними особами з другого, в
процесі перерозподілу доходів громадян з метою створення
загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів.

Об’єкт дослідження — прибутковий податок з доходів громадян, його
функціонування та розвиток в Україні. Дипломне дослідження охоплює
характеристику прибуткового податку з громадян.

Мета дослідження полягає в аналізі функціонування системи оподаткування
та тенденції розвитку теорій та практики прибуткового податку з
громадян. Дослідження поставленої мети зумовлене вирішенням таких
завдань:

1. Вивчення суті і ролі прибуткового податку в регулюванні доходів
населення.

2. Поєднання теоретичних та практичних знань щодо прибуткового
оподаткування фізичних осіб як громадян, так і суб’єктів підприємницької
діяльності.

3. Характеристика механізму оподаткування фізичних осіб через призму
проблематичних та прагматичних аспектів.

4. Накреслення напрямків та розбудови податків з населення.

Основні положення, які формують наукову новизну роботи зводяться до
наступного:

1. Розкрито соціально-економічну суть податків з населення.

2. Проаналізовано діючу систему оподаткування населення та виявлено
основні проблеми цього процесу.

3. Накреслено напрямки реорганізації системи оподаткування населення та
її трансформації в загальну систему оподаткування.

Інформаційно-фантологічною основою роботи є дослідження провідних
вчених, економістів України Федосова В.М., Суторміної В.М., Андрущенко
В.Л., а також офіційні публікації законодавчих та виконавчих органів
влади, матеріалів Міністерства фінансів, Кабінету Міністрів України,
Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки,
Міністерства статистики.

Практична значимість роботи полягає в тому, що основні положення
дослідження мають прикладне значення.

Розділ I. Становлення прибуткового податку з громадян, як складової
частини податкового механізму

1.1. Етапи розвитку прибуткового податку з громадян

Традиційним і з найбільш вагомим серед податків з населення є
прибутковий податок. Він також, є важливішим важилем регулювання
державних фінансів і соціальної сфери. Прибутковий податок з населення
як основний вид прямих податків в СРСР було введено декретом від 16
листопада 1922 року під загальним прибутково-майнового податку, який
було встановлено в в Радянському Союзі. У 1924 році його було
перетворено в прибутковий податок.

В історичному розрізі податки з населення мають тисячолітню історію,
оскільки вони з”явилися тоді, коли у світі сформувалися перші
держави. Це були внески громадян, необхідні для утримання публічної
влади. Правителі стародавніх держав вводили певні регулярні й
обов”язкові платежі із своїх підданих. Спочатку це були системні
податки, які забезпечували найрізноманітніші потреби. Вони мали
характер податі, рентних платежів і сплачувалися переважно в
натуральній формі. За рабовласницького ладу податки сплачувалися у
вигляді різноманітних податей і служили доповненням до трудових
відбутів вільного населення, експлуатації рабів, а також данини з
полонених народів. Із розвитком держави і товарно-грошових відносин
податки набувають грошової форми.

Одним із перших грошових податків був подушний податок на всіх
громадян у Римській імперії в II столітті нашої ери. Але великі
податки — це завжди неминучі злидні, занепад господарства, шлях до
катастрофи і людскої трагедії. Там, де великі податки, не може бути
мови про свободу й людську гідність. Великі податки були причиною
багатьох соціальних кофліктів, кровопролитних воєн, занепаду цілих
цивілізацій.

Отже, податки з населення — це найперші і найстародавніші податки, які
відіграють велику роль у розвитку держави.

Про податки кажуть: це та реальність, на яку, хочемо ми того чи ні, а
зважати треба. Якщо перегорнути сторінки тлумачного економічного
словника і знайти це слово, то можна прочитати: “Податки — форма
платежу, що стягується з майна юридичних або фізичних осіб і
характеризується обов’ язковістю, регламентацією розміру й строків
внесення”.

Отже, одна з особливостей такого виду платежу — його обов’язковість.
Такої думки дотримувались й наші далекі пращури, коли збирали данину
із власного люду, з підкорених у війнах народів. Збирали її з усього,
з чого тільки можна було: з кожної душі податного стану (подушне), із
землі, з диму, рала (плуга) тощо. Залюбки брали натуроплатою: пшеницею,
медом, воском, шкурами худоби, хутром дикого звіра та ін. Варто вдатися
до історичних фактів, аби пересвідчитись, що в далекі часи народ ніс на
собі важке ярмо данини.

Племена платили тимчасову данину, яку не можна було назвати фінансовою
операцією, але вона важлива для нас тим, що спосіб стягнення цієї
данини слугує підгрунтям для пізніших подій.

За свідченнями Нестора, деякі слов’янські племена ще в IX столітті….
на низькому ступені освітченості мандрували лісами, берегами річок та
озер, жили в бідних хижах, землянках і печерах; тільки дим, що
підіймався з отворів, свідчив про існування людського житла. Що могло
бути натуральнішим і зручнішім, ніж стягнення данини з цих племен із
диму ?.. Стягнення данини з диму, як воно зустрічається в давні часи,
суттєво не різниться від дворових податей, які ми розглянемо пізніше.

Дари, поклони… Добровільні дарунки підданих незабаром почали
скидатися на податі, однак суттєво різнилися від данини. Це видно вже
з постанов Олега. В виданому Дмитром Мейєром юридичному збірнику в 1855
році говориться, що слово “дар” означало також випадкову подать, яка
стягувалась князем під час в’їзду до будь-якого місця і під час виїзду,
а ще воно означало дарунки піддданих під час вступу нового князя на
престол”.

Історія залишила чимало прикладів непокори платників данини, коли
розміри її виходили за рамки здорового глузду.

В “Історії Києва” за редакцією Ю.Ю.Кондуфора, т.1 відзначалося, що
повстання древлян підштовхнуло київський уряд провести певну
регламентацію феодальних повинностей у державі. Ольга встановила
“устави і уроки”, якими необхідно було керуватися під час збирання
данини і проведення суду. Ярослав Мудрий, який прагнув зміцнити свою
владу в Києві, видав “Покор вірний”, що визначав розміри данини, яка
надходила від населення на користь княжих дружинників, котрі приїздили
до общини збирати кримінальні штрафи — “вир”.

Звісно, в період становлення Київської Русі закони про різного виду
податі не мали такого характеру, як сьогодні, однак певний порядок тоді
існував і його, мабуть, таки дотримувалися якщо не всі, хто був під
владою князів, то в князівських палатах напевно.

Державний скарб, що був водночас приватною касою володаря, поповнювався
податками, судовими зборами й прибутком із державних, тобто княжих,
маєтностей. Крім установленої “дані” , було ще “полюддя”, тобто оплата
князям чи їхнім відпоручникам, коли вони роз’їжджали по краю чинити
суди та виконувати інші адміністративні функції. А ще населення платило
певні суми на зведення міст, мостів, гребель та шляхів.

Із судових зборів на користь державного (княжого) скарбу були так звані
“вири”, тобто покарання за вбивство — 40 гривень за звичайного
чоловіка, по 80 — за “княжого мужа” та грошові покарання за дрібніші
злочини.

Якщо хтось щось украв чи загубив і ні на кого не падає
підозра, про втрату оголошувалося на громадському торзі. Після цього
той, у кого знайшли загублену річ, мусив не тільки її повернути, а й
заплатити 3 гривні за покару. За недоведену провину й арешт без вини
смерда платилося 3 гривні, за боярина — 12 гривень.

На торгах і під час купівлі-продажу, що потребували урядового
затвердженя чи посвідчення, при міських брамах і мостах брали плати для
скарбу княжі “митники”. На користь державного скарбу йшла більша
частина воєнної здобичі та контрибуції; меншу частину ділив князь між
дружиною і воїнами.

Княжий двір, а в першу чергу дружина, поїдали ледве не всі державні та
княжі прибутки. Судові і адміністративні урядовці не обтяжували скарбу
— вони оплачували себе самі процентами від стягнених податків, покарань
та зборів.

В основу церковних та монастирських прибутків лягли так звані
“десятини”. Вперше десятину своїх доходів віддав на церкву князь
Володимир (Десятинна церква). Йшли ті десятини від “данини, вирів і
продажу й взагалі від усього, що йде на княжий двір”. Із прийняттям
християнства в Україні брали плату за церковні треби, що зростали в міру
маєткової спроможності вірних” (Голубець Л. Велика історія України від
найдавніших часів. 1993 р.).

З іншого історичного джерела дізнаємося, що князь тримав значну армію
чиновників, які тільки збирали всякі податки. Говорячи сучасною мовою,
то були своєрідні податкові інспектори. Зокрема В.І.Сергєєвич у своєму
дослідженні “Віче і князь” (1867 р.) пише: “Управління фінансами
перебувало в безпосередньому віданні самого князя. Для збирання мита і
данини він призначав особливих чиновників — митників, данщиків,
п”ятенщиків та інших митників, які не залежали від намісиків і
волостелів…”

Німецькі та італійські вчені ще у XIX столітті розрізняли доходи держави
на фондовані, тобто доходи від землі, майна і цінних паперів і
нефундовані, які добуваються особистою працею. Різниця між цими доходами
настільки помітна, що не вимагає пояснень. Якщо володарі фундованих
доходів не вкладають особистої праці в одержання їх, вони витрачають
розумові зусилля, а друга категорія платників повинна весь час думати,
як досягнути до дня виплати зарплати, як забезпечити дітей і щось
залишити на старість. І зовсім трагічно, коли на старість не лишається
нічого. Тому законодавець, який визначає розмір податку на доходи, з
різних джерел повинен враховувати це й вилучати з оподаткування ті
джерела, доходи з яких будуть служити забезпеченню майбутнього життя.

Лютнева революція a 1917 році в Петрограді вплинула на
політично-економічну ситуацію в Україні.

В квітні 1917 року Українська Центральна Рада видає перші фінансові
акти. Ось що було подекларовано в одній із постанов, ухвалених на
засіданні Української Центральної Ради 23 квітня.

В Газеті “Вісті з Української Центральної Ради”, №5 від травня 1917
року відзначалося, що:

“ — Українською Центральною Радою для покриття трат, яких вимагають наші
національні потреби, ухвалюється необхідність національного
оподаткування всього українського народу.

— Оподаткування переводиться на принципи поступово-подоходного налогу.

— Ті, хто має доходи більше 800 крб. на рік, оподатковуються в розмірі
25 % від державного поступово-подоходного налогу.

— Хто має доходу менше 800 крб. річного, той платить 50 коп. в рік.

— При кожному губерніальному комітетові одкриваються фінансові комісії.

— Фінансові комісії при кожному комітетові організовують оподаткування
всієї української людності на території губернії.

— Податок за 1917 рік виплачують до 1-го серпня (августа).

— Комітетові Ради доручається виробити інструкцію губерніальним
фінансовим комісіям.

— Всі зібрані гроші одсилаються в скарбницю Української
Центральної Ради”.

Цілком певно, що формування міцної фінансової системи — одна із
складових державності України. Для побудови нового ладу Україні
необхідні були гроші. Українська Центральна Рада відразу ж після
утворення делегувала до Петрограда своїх повпредів, які домагалися, щоб
певна частина коштів, зібраних в Україні центральною казною Росії, була
віддана українському народові для відродження національно-культурних
потреб. Проте Тимчасовий уряд Росії відмовився відраховувати гроші
Україні. В результаті Українська Центральна Рада віддруковує звернення
до українського народу — Перший Універсал.

В віснику “Вісті з Української Центральної Ради”, №9 від травня 1917
року відзначалося, що Українська Центральна Рада встановила особливий
податок на “рідну справу”.

В листопаді 1922 року в Радянському Союзі було встановлено
прибутково-майновий податок. У 1924 році його було перетворено в
прибутковий податок. Був період, коли ставилося питання про його
скасування. Так, у 1960 році було прийнято Закон СРСР “Про відміну
податків із заробітної плати робітників і службовців”. Але він не почав
діяти певно тому, що ефективність прибуткового оподаткування залежить
від принципів, покладених в його основу. В СРСР завжди діяв
диференційований підхід щодо прибуткового податку. Якщо звернутися до
принципів оподаткування в СРСР, то довгий час у його основі був принцип
диференціації суб’єктів оподаткування (платників податків). Платники
податку поділялися за соціальною ознакою на такі групи:

робітники і службовці;

літератори і працівники мистецтв;

лікарі, адвокати, викладачі та інші особи, що займаються
приватною практикою;

кустарі, ремісники та інші.

При визначенні ставок податку враховувалися джерела та розміри
доходу. Більш прогресивні ставки податку встановлювалися щодо кустарів
та ремісників.

З 1990 року розроблено нову прогресивну шкалу оподаткування, за якою
платники податку з метою оподаткування були поділені залежно від джерела
доходу на такі групи:

— робітники та службовці, які мали доходи, отримані за основним місцем
роботи та не за основним місцем роботи. Доходи не за основним місцем
роботи оподатковувались без встановлення неоподатковуваного мінімуму за
спеціальною шкалою до 101 крб., а далі використовувалася основна шкала
за основним місцем роботи.

Податки є однією з найважливіших фінансових категорій. Історично — це
найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами
суспільства. За традицією, яка бере початок від Адама Сміта, податки
прагматично сприймаються як обов”язкові грошові платежі для
забезпечення колективних потреб суспільства, як примусові стягнення з
фізичних та юридичних осіб, вилучувані державою в силу її виключної
влади. Податок постає таким, яким бачать його в реальній діяльності і
платники, і чиновник- збирач податків.

Податок — це частина доходу (прибутку), яку громадяни і юридичні особи,
що займаються господарською діяльністю, примусово віддають у державний і
місцеві бюджети для задоволення загальнодержавних потреб. Податок, таким
чином, має примусовий характер і використовується для надання таких
послуг, необхідність яких зрозуміла всім. Ця необхідність за своєю
природою неподільна. Право на введення податків належить тільки державі,
яка може це право делегувати місцевим органам влади.

Податки необхідні всім державам світу, в тому числі і сучасній Україні,
тому що держава може функціонувати лише при наявності і використання
коштів на задоволення потреб усього суспільства.

Податки є головне джерело сучасних бюджетів держави, вони є основою їх
і складають більшу частину всіх державних доходів. В державному
бюджеті на певний строк у законодавчому порядку розписані доходи і
видатки держави.

Державні послуги завжди надаються юридичними і фізичними особами, так,
наприклад, послуги залізничного, повітряного, морського, автомобільного
транспорту, системи охорони здоров’я, освіти, порядку і безпеки тощо, і
всі вони вимагають фінансування їх.

Ми вважаємо, що податок — це акумулювання частини доходу державою і
місцевими органами влади з громадян або юридичних осіб різних форм
власності з метою виконання загальнодержавної діяльності.

За економічним змістом — це фінансові відносини між державоюі
платниками податків з метою створення загальнодержавного
централізованого фонду грошових коштів, необхідного для виконання
державою її функції. На відміну від фінансів ці взаємовідносини, з
нашої точки зору, мають односторонній характер, оскільки здійснюються
від платників до держави. Для фінансової науки важливо розв’язати
проблему: які платежі держави слід вважати податками, а які ні. Це
обумовлено тим, що частина коштів юридичних та фізичних осіб вноситься
не до бюджету держави, а до інших централізованих фондів.

У фінансовій термінології застосовуються три терміни, що
відображають платежі державі — плата, відрахування і податок. Причому в
окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні з податком
поняття.

Плата

Надходження доходів державі

Податки

Відрахування

Отже, чим відрізняються ці форми платежів і які з них належать за
економічним змістом до податків?

Плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з
державою. Наприклад, це плата за воду, що забирається із
водогосподарських госпорганів, попенна плата як форма лісового
доходу. Розмір плати залежить від розміру ресурсів, що
використовуються. Надходження плати державі визначається державною
власністю на ці ресурси. Якщо держава втратить право власності на них,
то вона втратить і ці доходи. Плата вноситься як за рахунок
включення у собівартість, так і з прибутку, що визначається
механізмом її створення.

Відрахування передбачають цільове призначення платежів. Воно
може бути тільки частковим, тобто встановленим згідно з економічним
змістом платежів, або повним, коли витрачання коштів у повному
обсязі проводиться тільки за цільовим призначенням. Наприклад,
часткове цільове призначення мають відрахування на
геологорозвідувальні роботи. Оскільки вони вносяться до державного
бюджету, то в загальній сумі його доходів це цільове призначення
втрачається. Прикладом повного цільового призначення є відрахування
і внески у різні бюджетні цільові фонди — відрахування на соціальне
страхування, внески у Пенсійний фонд та фонд соціального страхування.

Використовувати ці внески не за призначенням не дозво
ляється, а змінити цільове призначення можна тільки на законодавчій
основі.

Податки встановлюються для утримання державних структур і
для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави —
управління, оборони, соціальної та економічної. Вони не мають ні
елементів конкретного еквівалентного обліку, ні конкретного цільового
призначення. Проте, якщо їх розглядати в узагальненому вигляді, то ці
прикмети платиі відрахувань видно досить чітко. Податок — це плата
суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини
продукту на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне
суспільство існувати не може.

Вони стосуються тільки рівня конкретизації цільового
призначення. Одночасно варто зазначити, що якщо плата і
відрахування можуть сплачуватись як державі, такі іншим юридичним і
фізичним особам, то податки — це атрибут держави і тільки держави.

Крім перелічених видів, у доходах бюджету виділяється
група так званих неподаткових платежів. Відмінність між ними і
податками, а також податковими платежами є дуже простою і виходить із
їхнього функціонального призначення. Податки є податкові платежі із
самого початку створюються як фіскальні інструменти формування
доходів бюджету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають. У
них може бути досить різноманітна роль, ніяк не пов’язана з бюджетом.

Спрямування неподаткових платежів до бюджету визначається одним
фактором — бюджет є основним централізованим фондом держави, а ці
платежі не мають цільового призначення. Наприклад, доходи від
реалізації конфіскованого майна мають юридичний, а не фіскальний
зміст. Для них не створюють спеціальний фонд і вони поступають у
бюджет. Неподаткові платежі, займають малу питому вагу в доходах
бюджету і їх можна тільки прогнозувати, але ніяк не планувати.

Сучасний розвиток податкових теорій західної фінансової науки
свідчить про тісне взаємопроникнення та взаємодоповнення неокласичних
та кейнсіанських ідей. Внаслідок цього посилюються спроби інтегрувати
їх у новому теоретичному напрямі для країн з перехідною економікою.

Податки, за економічним змістом, представляють собою
обов’язкові платежі юридичнихі фізичних осіб, які встановлюються для
утримання державних структурі для фінансового забезпечення виконання
ними функцій держави. Проте необхідно відмітити і те, що дані
обов’язкові платежі не мають ні елементів конкретного еквівалентного
обміну, ні конкретного цільового призначення. В цьому полягає
істотна відмінність податків від таких понять, як плата, внески та
відрахування.

Однією з основних ознак податків є те, що вони характеризуються
одностороннім рухом вартості від юридичних та фізичних осіб до держави.

Будь-який податок, крім фіскальної спрямованості та регулюючої дії,
має ще побічні, зовнішні для фіску, соціальні наслідки. Тому податки
варто розглядати не просто як економічну категорію, а як
соціально-економічну, адже суспільна ціна податків вимірюється втратою
частини особистого добробуту конкретними платниками із переміщення
цієї частини через бюджет до всього населення держави.

Проте податки, як і фінанси, не функціонують як абстрактні
категорії та механічні відносини, а відображають певну частину
суспільних відносин. Податки, як соціально-економічну категорію слід
розглядати як відносини, що виникають між державою та фізичними і
юридичними особами, які виступають платниками податків, з метою
перерозподілу частини вартості національного продукту та створення
загальнодержавного централізованого фонду грошових засобів,
необхідних державі для виконання її функцій.

У кожній сучасній державі податок переслідує дві цілі: фіскальну і
економічну.

Функції податків як фінансової категорії випливають із функції
фінансів. Податки безпосередньо пов”язані з розподільчою фукцією
фінансів в частині перерозподілу вартості створеного валового
національного продукту між державою і юридичними та фізичними особами.
Одночасно вони виступають методом централізації валового національного
продукту у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином
фіскальну функцію.

Фіскальна функція є важливою у характеристиці сутності податків,
вона визначає їхнє суспільне призначення. Податкові надходження мають
бути постійними, стабільними, рівномірно розподілятися в регіональному
розрізі. Постійність означає, що податки повинні надходити до бюжету
не у вигляді разових платежів, а рівномірно протягом бюджетного року в
чітко встановлені строки.

Призначення податків полягає у забезпеченні витрат держави, а
терміни їх сплати мають бути погоджені з термінами фінансування видатків
бюджету. Стабільність означає, що передбачені законом про бюджет
доходи будуть отримані в повному обсязі, а це означає, що державі не
вигідно встановлювати такі податки, які такого надходження не
забезпечують.

Рівномірність розподілу податків в територіальному розрізі необхідна
для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи.
Без цього виникає потреба в значному перерозподілі коштів між бюджетами,
що зменшує рівень автономності кожного бюджету, ступінь регіонального
самовряду-вання і самофінансування.

Сплата податків призводить до зменшення доходів платників. Тому кожний
платник зацікавлений в тому, щоб сплатити якомога меншу суму. Це він
може досягти як за рахунок зменшення обсягів об”єкта оподаткування,
так і вибору пільгових умов діяльності щодо оподаткування.
Таким чином у сутності кожного податку закладена регулююча
функція.

Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони
діяльності їх платників. Оскільки регулююча функція податків є
об”єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі
держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо
використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у
соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована
податкова політика можлива тільки завдяки об”єктивно властивій податкам
регулюючій функції.

Податок є атрибутом держави, таким же як територія і влада, і він є саме
атрибутом суверенної держави і є політичним фактом, який викликається
загальною і постійною необхідністю надання послуг з боку держави усім
своїм юридичним і фізичним особам. Однак, податок повинний обов’язково
узгоджуватися із платіжною спроможністю кожного платника як юридичної
особи, так і громадянина.

Цей принцип податкоплатіжної спроможності вимагає, щоб платник сплачував
податок відповідно своєму доходу. У випадку зміни доходу платника
пропорційно повинен змінитися податок. Але податкова платіжездатність
передбачає і те, що рівні доходи ще не являють однакову платіжну
спроможність. Спроможність до платежу податку не завжди знаходиться в
прямому відношенні до доходу, оскільки характер доходу різноманітний і
існує багато матеріальних благ, які не розглядаються як доходи.

Якісні і суб’єктивні фактори господарської спроможності такі, що
обумовлюють величезні різниці навіть при наявності однакового доходу,
тобто сам по собі доход не може бути критерієм податкоплатіжної
спроможності. Тому така система податків, яка просто вимагає від рівних
доходів рівні податки, обумовила б протилежно нерівні жертви. В силу
цього, на наш погляд, нелогічно бачити в установленні прогресивності
оподаткування порушення принципу податкової спроможності.

На наш погляд, загальновизнаний принцип є слушним: в основі податків
повинні лежати рівномірність і загальність. Якщо не можна допускати,
щоб у цивілізованій країні існувала особиста нерівність громадян та
юридичних осіб перед законом, то неприпустимо, щоб податкове
законодавство встановлювало однаковий податковий тягар на осіб, які
знаходяться у різному матеріальному становищі.

Загальність означає, що жодна юридична особа або громадянин, які
користуються благами держави, не можуть бути звільнені від сплати
податку. Виключення можуть бути але невеликі. Від податків можна
звільняти тільки тих платників, які є неспроможними. Колись у давнину
існувала приказка, яка дуже слушна і зараз: “Де немає нічого, там король
губить свої права”. А римський поет Вергілій цікаво відмітив:
“Cantabit vacuus coram latrone viator” (Хто нічого не має, той нічого
не боїться) [13, n.6]. Але це не застосовується зараз у нашій державі.
Найвищий податок на додану вартість чи акцизний збір сплачують особи,
які мають дуже малі доходи, але ж саме вони є споживачами обкладених
податками продуктів.

Серед дослідників проблеми прибуткового оподаткування існує думка, що
достатньо було б оподатковувати великі доходи і держава буде мати
достатньо коштів для покриття першочергових витрат. І навіть більше: в
майбутньому можна будувати бюджет тільки за рахунок податків з великих
капіталів, а платники з середніми і дрібними доходами взагалі можуть не
сплачувати в бюджет нічого.

З цим погодитися важко. Економічно стабільні підприємства і підприємці
сплачують меншу частину доходів державного бюджету, а тенденція така,
що середні доходи підприємців зростають, малі доходи підвищуються. Тому,
на наш погляд, неможливо, щоб податки, які позбавлені характеру
загальності, складали більшу частину бюджетних доходів.

Держава повинна дбати про те, щоб залишити як юридичним, так і фізичним
особам не обкладеною ту частину їх доходів, які необхідні для
задоволення їх потреб. Це вигідніше для держави, бо банкрутство
юридичних осіб і озлидніння фізичних не збагачує державу. Ніколи не
можна будувати фінансову політику так, щоб до сплати податків
притягувалися усі платники. Необхідно пам’ятати, що кожний повинен
платити, але платити справедливо, вимірюючи свої матеріальні можливості,
тобто держава повинна виробляти однаковий вимірювальний критерій.

Рівномірність обкладання — це оподаткування в залежності від
матеріального стану. Два підприємця, які отримали однакову суму доходу
за рік з різним обсягом основних засобів і оборотних коштів, мають
різний склад родини і різні виробничі умови, не можуть сплачувати
однакову суму податку. Повної справедливості в цьому досягти важко, але
прагнути цього необхідно.

В юридичній та економічній літературі, які пишуть економісти і
фінансисти, і в законодавчих актах, якими регулюються податкові
відносини, прийнято, що в податковому законі повинні бути шість
елементів: суб’єкт, об’єкт, ставка, одиниця обкладання, строк і пільги.
Разом з тим, даних елементів, на нашу думку, не достатньо, бо вони не
розкривають всієї суті податкових відносин.

Щодо першого елемента — суб’єкта податку. На нашу думку, в цих
відносинах виступають два суб’єкти: суб’єкт оподаткування і суб’єкт
податку. Суб’єктом оподаткування може виступати, в силу приписів
Конституції, тільки держава в особі уповноваженого органу: зараз за
нашим законодавством від імені держави в цілому і місцевих органах
самоврядування виступають державні податкові органи. Суб’єктом податку
або особою (юридичною або фізичною), що повинна сплачувати податок, є
той, хто за законом є платником податку.

Щодо прямих податків, це вірно, але акцизні збори і податок на додану
вартість включаються в ціну товару або послуги і після їх реалізації ці
суми повертаються, тому справжнім платником непрямих податків є ті
особи, що споживають товари або користуються послугами. Тому, на нашу
думку, в законі слід відмічати і дійсних платників, якщо ми не будемо
сповідати віру адміністративно-командної системи і стверджувати, що
непрямих податків у нас не існує.

Дійсним, справжнім носієм податку є та особа, яка насправді сплачує
податок після перекладення податку на нього юридичним платником.

Об’єктом оподаткування є ті предмети, або факти (послуги), при наявності
яких стягується податок. Величина податку визначається за різними
підставами: кількістю гривнів доходу, розміром земельної ділянки і т.д.
Ці одиниці виміру податку мають назву одиниці обкладання. Оподатковувана
одиниця, тобто одиниця виміру, за якою встановлюється об’єкт
оподаткування.

Джерело податку в законодавстві, на жаль, не визначається. Джерелом же
податку, як правило, є доход платника податку. Податок може сплачуватися
і з майна, коли для сплати його повинна витрачатися частина цього майна.

Взагалі-то об’єктами оподаткування можуть бути: предмети споживання
(акцизи), окремі джерела доходу (земля, будинок), доход (прибуток),
майно юридичної особи (основні і оборотні фонди), нерухоме і рухоме
майно громадян і юридичних осіб (квартира, автомашина), продаж і
передання у спадщину майна (такі податки існують, наприклад, в
Російській Федерації). У нас існують так звані часткові податки, тобто
такі податки, які стягуються з кожної одиниці оподаткування (з гривні
доходу або прибутку, з кожного квадратного метра землі і т.д.). Історія
податкового законодавства знає ще розкладочні податки (розподільні),
коли державою визначається сума податку, а місцеві органи розкладають їх
між населенням.

Оподаткування може бути пропорційним, коли з кожної оподатковуваної
одиниці стягується певна сума (за ставкою) і зі збільшенням суми, яка
підлягає оподаткуванню, ставка не зростає.

Оподаткування може бути прогресивним, якщо із збільшенням суми, що
оподатковується, зростає ставка податку. Прикладом пропорційного методу
буде оподаткування прибутку підприиємств 30% або податок на додану
вартість 20%, а яскравим прикладом прогресивнного методу є прибутковий
податок з громадян за основним місцем роботи від 10% до 50%.

Кожна держава зацікавлена в тому, щоб платники податків мали частину
доходу, який би не включався в оподатковуваний об’єкт, оскільки держава
має можливість залишити платникам так званий неоподатковуваний мінімум
(exzistenzminimum). Наприклад, сукупний оподатковуваний доход
зменшується на суму, що не перевищує за кожний місяць, протягом якого
одержано доход, розміру мінімальної місячної заробітної плати
(неоподатковуваний мінімум), п’ять неоподатковуваних мінімумів для
учасників Великої Вітчизняної війни за основним місцем роботи.

Податковий закон обов’язково містить положення про пільги — виключення з
загальних правил оподаткування, тобто часткове або повне звільнення від
податку окремих категорій платників. В основу введення пільг держава
кладе міркування справедливості, береться до уваги заслуги перед
державою, підтримка окремих видів діяльності, кліматичні умови,
кількість дітей, стан здоров’я тощо.

І нарешті є ще один обо’язковий елемент податкового закону — строк
сплати податку. Саме з цим елементом пов’язана особливість
найрозповсюджених санкцій фінансово-правових норм — стягнення пені за
порушення строку платежу без з’ясування об’єктивної чи суб’єктивної вини
правопорушника.

В світовій практиці податки за порядком внесення їх в бюджет поділяються
на прямі і непрямі. Прямі — це податки, які платники вносять
безпосередньо в бюджет, тобто податок сплачує той, на кого вказує закон.
Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір
залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Прямі податки сприяють
такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени
суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування
більшістю економістів стіту вважається найсправедливішим.

Прибутковий податок з громадян є прямим податком. За своєю питомою вагою
він займає суттєве місце в податковій системі України. Він існує у всіх
країнах світу під різними назвами і його питома вага в структурі
бюджетів світу досить питома (див. Рис.1.1.)

Непрямі податки — це податки, платниками яких (юридичними платниками) є
одні особи, а справжніми носіями — інші. Прямі податки ще мають назву
оціночних, бо держава перед оподаткуванням оцінює (підраховує) розмір
доходу, прибутку, майна. Непрямі податки називають також податками на
споживання. Вважається, якщо особа щось споживає, вона є
платоспроможною, і може сплатити акцизний збір і податок на додану
вартість.

У світі вважається, що непрямі податки стягуються з предметів розкошу,
тому вони не такі вже тяжкі для основної маси платників податку. Для нас
така характеристика неприйнятна.

Далі в дипломній роботі ми розглянемо винятки за цими податками, а зараз
слід відмітити, що наші непрямі податки зачіпають матеріальні інтереси
всіх платників, бо податок на додану вартість стягується практично з
всього, що споживається і замовляється, тому вони є найбільш
несправедливими. Саме в непрямих податках криється перекладення
податків, тобто можливість для платників переносити податки, які повинні
сплачувати вони, на інших осіб, з якими вони вступають в якісь
відносини.

Перекладення може бути прямим — акцизний збір, або зворотним, що
трапляється рідко, але буває. Зараз, наприклад, коли проходить
озлидніння населення, падає попит на товари, які є у підприємців, і вони
від цього страждають матеріально.

Класики фінансової науки, наприклад Адольф Вагнер, сформулювали правила
оподаткування, які в модернізованому вигляді існують і зараз. До таких
правил належать:

різноманітність — платники податків у кожній державі повинні сплачувати
податки сорозмірно з доходами, які вони мають;

податки повинні бути визначені точно;

податок держава повинна стягувати у зручний для платника час і спосіб,
тобто він повинен бути зручним (у нас це — у джерела доходу, під час
виплати зарплати);

стягнення податку повинно бути економічним, недорогим.

Податкова система формується в складний для країни період переходу від
адміністративно-командної економіки до економіки ринкового типу,
супроводжуючись кризовими явищами практично в усіх сферах суспільного
життя. Прийняття і дія всіх податків мають непослідовний характер, що
само по собі знижує ефективність і дієвість будь-якого з елементів
податкової системи. Економічна нестабільність ставить підвищені
вимоги до стійкості бюджетної системи. За цієї ситуації професійність
законотворців має виразитися в умінні знайти оптимальне співвідношення
рівнів податкових ставок, адекватних поточному моменту. Для
створення в демократичній державі оптимальних податків найбільш
важливими є такі вимоги:

а) податкова структура повинна сприяти використанню податкової
політики з метою стабілізації, оздоровлення та піднесення економіки
країни;

б) податкова система має бути справедливою, не допускати довільного
тлумачення бути зрозумілою платникам податків;

в) податки повинні за можливістю не здійснювати вплив на прийянття
різними особами економічних рішень або такий вплив має бути мінімальним;

г) скорочення витрат податками на утримання адміністрації і дотримання
податкового законодавства;

д) використання податкової політики для досягнення
соціально-економічної мети необхідно звести до мінімуму;

є) ставки податків не мають бути більшими, ніж аналогічні ставки в
сусідніх державах ;

ж) система податків повинна мати мінімум необгрунтованих пільг, бути
ув”язаною із загальною політикою ціноутворення і зростання заробітної
плати ;

з) податки мають давати більше свободи підприємництву, інвестиціям,
науково-технічному прогресу.

Розділ II. Практика справляння прибуткового

податку з громадян України

Платники, об”єкти оподаткування і ставки

прибуткового податку

Платниками прибуткового податку (суб”єктами оподаткування) є громадяни
України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають,
так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

До громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, належать
громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які
проживають в Україні в цілому не менше 183 днів у календарному році.

Платниками прибуткового податку є фізичні особи, незалежно від віку,
громадянства, статі, раси, національності, сімейного, соціального і
майнового стану, приналежності до громадських організацій та політичних
партій, ставлення до релігії. Доходи неповнолітніх громадян
оподатковуються на загальних підставах.

Розгянувши категорії громадян, які являються платниками прибуткового
податку з доходів громадян дамо визначення об’єктів оподаткування.

Об”єктом оподаткування прибутковим податком у громадян, які мають
постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход
за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних
доходів), одержаний з різних джерел як на території України так і за
її межами.

Об”єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця
проживання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні.

Оподаткування доходів, одержаних громадянами за місцем основної роботи,
не за місцем основної роботи, доходів від підприємницької діяльності
та інших доходів відрізняються між собою певною специфікою за джерелом
отримання доходів.

Так, доходами, одержаними за місцем основної роботи (служби,
навчання), вважаються доходи, одержані від підприємств, установ і
організацій усіх форм власності, фізичних осіб — суб’єктів
підприємницької діяльності, з якими громадянин має трудові відносини
при умові обов’язкового ведення в цьому місці трудової книжки і
провадження відрахувань до фонду соціального страхування.

За даних умов до сукупного оподатковуваного доходу включаються
одержані за місцем основної роботи доходи за виконання трудових
обов’язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт по
договорах підряду, доходи, одержані внаслідок розподілу прибутку
підприємств, установ, організацій. А також інші доходи, що утворилися в
результаті надання за рахунок коштів підприємств, своїм працівникам
матеріальних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі.

Під виконанням трудових обов’язків слід розуміти виконання працівником
робіт конкретної спеціальності, кваліфікації, посади на основі
укладеного ним трудового договору з підприємством.

До складу сукупного оподатковуваного доходу, одержаного за місцем
основної роботи, зокрема, відносяться:

заробітна плата, ща нарахована за виконану роботу незалежно
від форм і системи оплати праці;

авторський гонорар за відкриття, винаходи і раціоналіза-
торські пропозиції;

вартість продукції, що видається в порядку натуральної оплати

праці;

надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів;

оплата щорічних і додаткових відпусток, грошові компенсації за
невикористану відпустку;

виплати за районними коефіцієнтами;

суми, що виплачуються на період працевлаштування
працівникам, звільненим у зв’язку із змінами
в організації виробництва і праці, зі скороченням чисельності або штату
працівників, реорганізацією, перепрофілюванням або ліквідацією
підприємства;

премії за стрияння винахідництву та раціоналізації, за створення,
освоєння та впровадження нової техніки та інші премії,
виплачені відповідно до спеціальних рішень уряду;

премії за результатами виробничої роботи; одноразові заохочення та
винагороди за підсумками роботи за рік, за вислугу років та стаж роботи;

диференційні суми доплат, що виплачуються працівникам, які брали участь
у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, а також тим, хто працює в
зонах радіоактивного забруднення;

доплати і надбавки пенсіонерам , які працюють, за рахунок коштів
підприємств;

матеріальна допомога, суми наданих підприємствами трудових і соціальних
благ;

видані кошти працівникам на харчування, за винятком вартості харчування,
передбаченого рішенням Уряду, на погашення позик на поліпшення
житлових умов, первинних внесків для вступу у житлові кооперативи,
придбання будинків і гаражів, обзаведення домашнім господарством ,
оплату квартирної плати та найму житла, продовольчих та промислових
товарів, пердплату на газети та журнали, страхування працівників,
придбання акцій, туристичних і міжнародних путівок, доплати понад норми
компенсаційних витрат за використання особистого транспорту;

суми винагород, одержані судовими виконавцями в розмірі п’яти відсотків
сум, стягнутих ними з боржників;

суми винагород, одержані адвокатами за роботу в юридичних
консультаціях;

доходи громадян, включаючи священнослужителів, за роботу в релігійних
організаціях;

суми стипендій та інших доходів студентів вищих і середніх навчальних
закладів, аспірантів, ординаторів;

різниця між цінами придбання і цінами продажу товарів (виробів,
подуктів) працівникам підприємства, якщо ці товари були продані на
пільгових умовах за зниженими цінами;

суми одноразової допомоги, що виплачується працівникам, які виходять на
пенсію.

Не за місцем основної роботи, в тому числі за сумісництвом
оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані ними від підприємств
за виконання разових та інших робіт, здійснених на основі договорів
підряду та інших договорів цивільно-правового характеру.

При здійсненні підприємницької діяльності, оподатковуваним доходом
вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом
(виручки в грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими
витратами, безпосередньо пов’язаним з одержанням доходу. Якщо ці
витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються
податковими органами при проведені остаточних розрахункі за нормами, у
відсотках до валового доходу, визначених законодавством.

При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи,
одержані як в натуральній формі так і в грошовій (національній або
іноземній валюті).

Доходи одержані в натуральній формі, зараховуються до сукупного
оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними (ринковими)
цінами, крім доходів, одержаних від сільськогоспо-дарських
підприємств, які визначаються за вільними цінами продажу продукції
державі.

У разі виплати заробітної плати в натуральній формі продукцією
власного виробництва її розмір у складі місячного сукупного
оподатковуваного доходу працівника обчислюється за відпускною ціною
зазначеної продукції стороннім споживачам у поточному місяці, коли
проведено нарахування заробітної плати. Якщо у поточному місяці так
продукція не реалізувалась, її розмір обчислюється за відпускною ціною
попереднього місяця.

Натуральна продукція інших виробників у складі місячного сукупного
оподатковуваного доходу оцінюється за цінами її придбання. Натуральна
продукція інших виробників, одержана по бартерних (товарообмінних)
операціях в галузі зовнішньо-економічної діяльності і направлена на
плату праці, оцінюється у складі місячного сукупного оподатковуваного
доходу працівника за митною вартістю, сплаченою при її ввезені в
Україну і перерахованою в українську національну валюту за курсом
Національного банку України на дату одержання натурального доходу.

Доходи громадян, одержані ними від подальшого продажу натуральної
продуції, включаються до складу її оподатковуваного доходу у вигляді
різниці між реалізаційною ціною та ціною, за якою вони були включені
для оподаткування заробітної плати. Доходи в натуральній формі та від
подальшого продажу натуральної продуції відображаються в декларації
платника та стверджуються довідкою підприємства або організації, які
проводили виплати.

Сплата податку з доходів, одержаних в іноземній валюті, провадиться в
українській національній валюті. Доходи одержані в іноземній валюті
перераховуються в українську національну валюту за курсом, що
встановлюється Національним банком України, на дату одержання доходу.

Побудову прибуткового податку з громадян подано на структурологічній
схемі (малюнок 1 на с. ).

Сукупний оподатковуваний доход для обчислення прибуткового податку
приймається в цілих гривнях, десяті і соті частини гривні відкидаються.

Для всіх платників чинним законодавством передбачена єдина шкала
ставок, за якими оподатковується сукупний річний дохід, виходячи із
середньомісячного доходу (таблиця № 1 на с. ).

Для зручності в практичній роботі працівники користуються цифровою
шкалою ставок, яка пристосована до діючого в даний час
неоподатковуваного мінімуму (таблиця № 2 на с. ).

За вказаними ставками протягом року оподатковується також сукупний
доход, який отримують громадяни кожного місяця за місцем основної
роботи.

Доходи громадян, для яких зазначені роботи є основним місцем роботи
(служби, навчання), вважаються доходи, одержані від підприємств, установ
та організацій усіх форм власності, фізичних осіб — суб”єктів
підприємницької діяльності з якими громадянин перебуває у трудових
відносинах, за умови обов”язкового ведення в цьому місці трудової
книжки і провадження відрахувань до Фонду соціального стахування.

Постановою від 23 червня 1993 року № 470 Кабінет Міністрів України
установив, що заробітна плата та інші доходи працівників, зайнятих на
підземних роботах у вугільній і гірничо-добувній промисловості повний
робочий день, оподатковуються прибутковим податком з громадян за місцем
основної роботи за єдиною ставкою 10 відсотків.

Із суми доходів одержаних, громадянами не за місцем основної роботи,
та громадян, які не мають постійного місця проживання в
Україні, податок вираховується у джерел виплати за ставкою 20 %.

ПЛАТНИКИ

Об’єкт оподаткування

Неоподат-ковуваний дохід

Фізичні Сукупний

ПІЛЬГИ

особи дохід

Відповідно до встановленої шкали залежно від розміру і виду доходу

Оподатко-вуваний

доход

Сума прибуткового

податку

Малюнок № 1 Структологічна схема побудови прибуткового податку

з громадян [27, n.34]

Місячний сукупний

оподатковуваний доход

Ставки та розміри податку

З доходу в розмірі одного неопо-

Датковуваного доходу

не оподатковується

З доходу в розмірі від одного не-оподатковуваного мінімуму +1 грн. до 5
неоподаковуваних мінімумів.

10 відсотків від суми доходу,

що перевищує розмір одного

неоподатковуваного мінімуму.

З доходу в розмірі від 5 неоподат-

Ковуваних мінімумів + 1 грн.

до 10 неоподатковуваних мінімів.

Податок з доходу в розмірі 5 не-оподатковуваних мінімумів + 15 % від
суми, що перевищує доход в розмірі 5 неоподатко-вуваних мінімумів.

З доходу в розмірі від 10 неопо-датковуваних мінімумів + 1 грн. до 60
неоподатковуваних мінімів.

Податок з доходу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів + 20 % від
суми, що перевищує доход в розмірі 10 неоподатко-вуваних міні мумів.

З доходу в розмірі від 60 неопо-датковуваних мінімумів + 1 грн. до 100
неоподатковуваних мінімів.

Податок з доходу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів + 30 % від
суми, що перевищує доход в розмірі 60 неоподатко-вуваних мінімумів.

З доходу в розмірі понад 100

Неоподатковуваних мінімумів.

Податок з доходу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів + 40 % від
суми, що перевищує доход в розмірі 100 неоподатко-вуваних
мінімумів.

Таблиця № 1. Ставки прибуткового податку з громадян [27, n.34]

З 01 жовтня 1994 року

до 780 000

780 001 — 3 900 000

3 900 001 — 7 800 000

7 800 001 — 11 700 000

11 700 001 — 19 500 000

19 500 001 і більше

не оподатковується

0,1*(W — 780 000)

0,2*(W — 3 900 000) + 312 000

0,3*(W — 7 800 000) + 1 092 000

0,4*(W — 11 700 000) + 2 262 000

0,5*(W — 19 500 000) + 5 382 000

З 01 лютого 1995 року

до 1 400 000

1 400 001 — 7 000 000

7 000 001 — 14 000 000

14 000 001 — 21 000 000

21 000 001 — 35 000 000

35 000 001 і більше

Не оподатковується

0,1*(W — 1 400 000)

0,2*(W — 7 000 000) + 560 000

0,3*(W — 14 000 000) + 1 960 000

0,4*(W — 21 000 000) + 4 060 000

0,5*(W — 35 000 000) + 9 660 000

З 01 вересня 1996 року

( дані ставки діють з 1 жовтня 1995 року і по теперішній час)

до 17

17+1 — 85

85+1 — 170

170+1 — 1020

1020+1 – 1700

1700+1 і більше

не оподатковується

0,1*(W — 17)

0,15*(W — 85)+ 6,8

0,2*(W — 170) + 19,55

0,3*(W — 1020) + 189,55

0,4*(W — 1700) + 393,55

Таблиця № 2. Ставки прибуткового податку,

які діяли протягом останніх п’яти років
[27, с.32]

Для громадян, які мають постійне місце проживання в Україні і одержали
доходи не за місцем основної роботи, державними податковими інспекціями
на підставі декларацій проводяться перерахунки податку з сукупного
річного доходу за основною шкалою ставок.

З доходів, зазначених вище, при визначенні оподаткованого доходу у
джерела виплати не виключається розмір встановленого чинним
законодавством неоподаткованого мінімуму і не надаються пільги
передбачені Декретом Кабінету Міністрів України .

Для здійснення контролю за доходами громадян України, які одержані, як
за основним та і не за основним місцем роботи був прийнятий Закон
України “Про державний реєстр фізичних осіб — платників податків та
інших обов’язкових платежів” від 22.12.94 р., який вступив в дію з
01.01.96 р. відповідно до якого кожному громадянину України присвоюється
ідентифікаційний податковий номер із створенням єдиної інформаційної
бази.

За останніх п’ять років у сфері прибуткового оподаткування громадян
відбулося декілька суттєвих змін. По-перше, у 1993 році впроваджена
нова шкала ставок, побудована у відносних величинах. За відносний
показник було прийнято “неоподаткований мінімум”. Неоподаткований
мінімум на протязі цього періоду неодноразово змінювався. Це пов’язано
з інфляційними процесами, які відбувалися в країні.

Отже, у 1993 році неоподатковуваний мінімум становив 120 тисяч купонів,
а вже до кінця 1995 року, точніше з 1 жовтня 1995 року встановлено
неоподатковуваний мінімум в розмірі 1700 тисяч купонів, що становить 17
гривень на сьогоднішній день. Але слід зазначити, що в умовах швидких
темпів інфляції побудова шкали ставок у відносних величинах є
доцільнішою, ніж в абслютних, оскільки, із збільшенням заробітної плати
потрібно змінювати абсолютні розміри ставок оподаткування, а для
відносних цього робити не порібно.

По-друге, прибутковий податок обчислюється виходячи з річного
сукупного доходу. Поточні розрахунки проводяться для робітників і
службовців за місячним доходом, а в кінці року складається перерахунок
прибуткового податку, який включає як доходи за місцем основної роботи,
так і інші доходи. Для цього бухгалтер складає довідку форми № 3 (
додаток № 1), в якій зазначається сукупний дохід за рік за місцем
основної роботи, а по сумісництву, по договорах цивільно-правового
характеру дані знаходяться в податковій інспекції, із зазначенням де,
коли і ким був складений договір чи виконані роботи, і яка сума коштів
була одержана. Необхідність такого порядку пов’язана з тим, що доходи в
умовах ринкових відносин можуть суттєво коливатися протягом року. Крім
того, можуть мати місце значні разові виплати. Річне обчислення
доходів вирівнює рівень оподаткування.

Ставки оподаткування протягом 1995 року змінювалися двічі. Так, з 1
січня 1995 року застосовувалися такі ставки 10, 20, 30, 40, 50%, а з 1
жовтня 1995 року і по даний час — 10, 15, 20, 30, 40 %, проектом Закону
“Про податок на доходи фізичних осіб” передбачено 3 ставки податку —
10,20 і 30 відсотків . Однак самі ставки ще не характеризують
жорстокість шкали оподаткування. Важливо, які встановлено інтервали, і
як стрімко і до якого рівня зростає прогресія оподаткування. Рівень
прогресії різних шкал прибуткового оподаткування населення в Україні за
останніх чотири роки відображено на графіку (мал. № 2).

Ставка

податку

в ( % )

50

40

30

20

10

5 10 15 25 60
100

Розмір

шкала ставок, установлена з 01.10.94р.
доходу

шкала ставок, установлена з 01.02.95р.
(неоподаткову-

шкала ставок, установлена з 01.10.95р.
вані мінімуми)

Малюнок № 2. Прогресія ставок прибуткового оподаткування

громадян в Україні [24, с.108]

Наведений графік свідчить про те, що шкала ставок введена з
01.02.1995 року по 01.10.1995 року характеризувалася надмірною
стрімкістю та вищим рівнем (50%) зростання прогресії. А шкала ставок,
яка введена з 1 жовтня 1995 року характеризується меншою прогресією.

Якщо розгядати шкалу ставок прибуткового оподаткування населення з
огляду на формування ринкових відносин, то висновок тут однозначний:
вона цілком суперечить завданням економічних реформ.

У більшості економічно розвинутих країн світу оподаткування фізичних
осіб — це основа податкової політики і головне джерело бюджетних
надходжень.

На сучасному етапі в країнах проводиться політика скорочення податків
і, зокрема, прибуткового податку з громадян. Спеціалісти вважають, що
введення низьких ставок — це неефективний спосіб скорочення податку,
тому що вони , як правило, стосуються незначної частини доходів. Високі
ставки неефективні з тієї самої причини.

У період між 1986 і 1995 рр. кількість особистих податкових ставок
(особливо на високі доходи) була скорочена в усіх розвинутих країнах,
крім Швейцарії. Найбільшу кількість ставок має Іспанія — 16 (у 1986 р. —
34).Тільки одна країна яка має єдину ставку 56 % — Швеція. Але таке
пропорційне оподаткування не вважається низьким. Україна має 5
податкових ставок.

Найвища податкова ставка прибуткового податку з громадян у Японії —
65%. Найнижчі з граничних податкових ставок мають два азіатських тигри —
Гонконг і Сингапур — 20 і 28 % відповідно. Іхня стартова ставка — 2 %.
Щодо старих промислових країн британські податкові служби стягують
найменшу частку доходів, зароблених забезпеченим прошарком британців, —
тільки 40%. Стартова ставка у Великобританії — 20 %. Україна має ставку
найнижчу — 10 %, найвищу — 40 % [ 29, с.106]. Такі значні відмінності в
оподаткуванні означають, що офіційні податкові ставки не можуть бути
справжнім показником надійного обкладання податками фізичних осіб
із різними рівнями доходів.

Неоподатковуваний мінімум в Люксембурзі становить $35 800 на рік.
Населення Гонконгу не сплачує податок із доходів до $ 30 000. Шведи
починають віддавати державі 56 % з кожної додатково заробленої крони до
$23 800. Податок в Нідерландах стягується з доходів починаючи з $ 6
200, а в Британії — $8800. Для порівняння: вУкраїні неоподатковуваний
мінімум доходів громадян на рік становить майже $ 102.

У більшості країн світу встановлено зменшення ставок податку для сімей
з працюючим чоловіком і жінкою. В США таке явище має назву “стандартна
знижка”. Для сімей (сімей як правило, з двома дітьми), які мають річний
дохід $30 000, в Гонконзі вилучається на прибутковий податок із
громадян і соціальне забезпечення 0,38%, у Люксембурзі — 10,6%. Ставки
податків в інших країнах коливаються від 15 до 30%, і лише в Швеції —
40%.

Дещо більша частина доходу вилучається у сімей з річним доходом $60
000. Гонконг залишається найсприятливішою країною щодо режиму високих
рівнів із податковою ставкою — 9,5%. Найбільше відсотків стягують
шведські податкові служби — 48%.

Значні відмінності виникають у встановленні податкових ставок на дуже
високі доходи. У Бельгії сім’я з річним доходом $150 000 сплачує близько
56,6 % державі, це навіть більше, ніж у Швеції. В Америці, Японії,
Швейцарії і Британії вилучається майже 1/3 доходів. У Сінгапурі єдина
ставка і для доходу в $60000, і для доходу в $150000 — 25 %. У Гонконзі
ця ставка становить 15%. В Україні існує єдина шкала ставок для доходів,
які перевищують $ 850 — 40%.

Однак важливо пам’ятати, що країни з низьким прибутковим податком — це
країни не обов’язково з низьким загальним оподаткуванням. Роль
прибуткового податку в них різна. В Австралії він становить 40%
загальної кількості податків, у Британії — близько 45%. У більшості
розвинутих країн прибутковий податок із громадян становить 60 % у
загальному обсязі. Найбільше залежить від податку Швейцарія — 70%.

Деякі країни, такі як Багами, Бермуди, Бруней, Монако, Андорра, Оман,
Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, зовсім не потребують введення
прибуткового податку з громадян для поповнення бюджетних ресурсів.

Для формування ринкової економіки необхідно створити власника. Податок
поглинає ту частину доходів, що могла б спрямовуватися на нагромадження,
тобто фактично протидіє формуванню власності.

Прибутковий податок з громадян вилучає до бюджету 6-10 відсотків
середньої заробітної плати робітників і службовців. Наочно — це видно із
таблиці № 3.

Таблиця № 3.

Частка особистого прибуткового податку в середній заробітній платі
робітників та службовців [33]

Д А Т А

Середня зарплата

робітників і службов-

ців, грн.

Частка особистого при-

Буткового податку в середній зарплаті, %

Лютий 1995 р.

43,07

6,7

Вересень 1995 р.

89,79

10,3

Лютий 1996 р.

122,50

10,0

Лютий 1997 р.

130,43

9,8

Лютий 1998 р.

140,00

10,5

Лютий 1999 р.

174,50

10,0

Розмір податків впливає на споживацькі витрати, це обумовлено тим,
що вони вилучаються з доходів громадян, зменшують ту їх частку, яка
може бути використана на придбання товарів та надання послуг.

Щодо громадян з рівнем доходів вищим від середньої заробітньої плати
робітників і службовців, то частку особистого прибуткового податку в їх
доходах характеризує таблиця № 4.

Таблиця № 4.

Частка особистого прибуткового податку в доходах [33]

Дохід, грн.

Обсяг податку,

грн.

Частка податку в

доході, %

ВЕРЕСЕНЬ 1995 р.

200 37,60 18,8

300 76,60 25,5

1200 521,60 43,5

1900 871,60 45,9

ЛЮТИЙ 1996 р.

200 25,55 12,8

300 55,55 18,5

1200 243,55 20,3

1900 473,55 24,9

ЛЮТИЙ 1999 р.

200 25,55 12,8

300 55,55 18,5

1200 243,55 20,3

1900 473,55 24,9

Доходи обсягом 200 і 300 гривень повністю витрачаються на споживання,
тому зменшення на 6 і 7 відсотків податкового тягаря внаслідок введення
1 жовтня 1995 року нової шкали ставок прибуткового податку з громадян
обумовлює адекватне зростання споживацьких витрат.

Доходи обсягом 1200 і 1900 грн. витрачаються не тільки на споживання,
а й частково заощаджуються. Тому зменшення частки доходів, що
вилучаються до бюджету, на 23,2 і 21,0 % не призводить до адекватного
зростання споживацьких витрат.

Це не означає, що послаблення податкового преса на громадян з відносно
високим рівнем доходів меншою мірою впливає на сукупний попит. Все
залежить від того, в якій формі здійснюються заощадження.

Пільги щодо прибуткового податку з громадян.

Пільги щодо прибуткового податку з громадян передбачені Декретом
Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 “Про
прибутковий податок з громадян”.

До сукупного оподатковуваного доходу, одержаного грома-дянами в
період, за який здійснюється оподаткування не включається:

а) допомога по державному соціальном страхуванню і державному
соціальному забезпеченню, крім допомоги по тимчасовій непрацездатності
(в тому числі допомога по догляду за хворою дитиною), зокрема:

допомога по вагітності і пологах ;

одноразова допомога при народжені дитини;

допомога по догляду за дитиною;

грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше
дітей віком до 16 років;

допомога по догляду за дитиною-інвалідом;

допомога на дітей віком до 16 років (учів — до 18 років);

та інше.

б) суми одержуваних аліментів;

в) державні пенсії, а також додаткові пенсії, що виплачуються за
умовами добровільного страхування пенсій;

г) компенсаційні виплати в грошовій і натуральній формі в межах
норм , передбачених чинним законодавством, за винятком компенсації за
невикористану відпустку при звільненні;

д) суми грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат,
одержуваних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького
складу органів внутрішніх справ у зв”язку з виконанням обов”язків
несення служби;

е) суми, одержувані в результаті відчуження майна, що належить
громадянам за правом власності, за нотаріальне посвідчення якого
сплачується державне мито, крім доходів, одержуваних від реалізації
продукції та іншого майна в результаті здійснення підприємницької та
іншої діяльності з метою одержання доходу;

є) доходи громадян від продажу вирощеної в особистому підсобному
господарстві, на присадибній, дачній і садовій ділянці продуції
рослинництва і бджільництва, худоби, кролів, нутрій, птиці як у живому
вигляді, так і продукція їх забою в сирому вигляді та у вигляді
первинної переробки тощо;

Поряд з вище перерахованими пільгами законодавець передбачив суми, на
які зменшується сукупний оподатковуваний доход.

Оподатковуваний доход зменшується на суму, що не перевищує за кожний
повний місяць, протягом якого одержаний доход, встановленого чинним
законодавством розміру неоподатковуваного мінімума.

Також сукупний оподатковуваний доход зменшується додатково на суму, що
не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано доход,
встановленого чинним законодавством розміру неоподаткованого мінімума,
одному з батьків (опікунів, піклувальників) на кожну дитину віком до16
років, якщо місячний доход не перевищує розміру десяти неоподаткованих
мінімумів.

Дана пільга надається тільки громадянам, які працюють на даному
підприємстві по основному місцю роботи. Іншим громадянам, які одержують
доходи не за місцем основної роботи, зменшення оподатованого доходу на
зазначену суму проводиться податковими органами при нарахуванні
авансових і остаточних сум податку відповідно до кількості місяців, за
які одержано доход.

Сукупний оподатковуваний доход зменшується на 5,10,15 неоподатковуваних
мінімумів. На 5 неоподатковуваних мінімумів зменшується таким
громадянам:

Учасникам Великої Вітчизняної війни, інших бойових операцій по захисту
колишнього СРСР з числа військовослужбовців, які проходили службу в
військових частинах, що входили до складу діючої армії, партизанів. Дана
пільга надається на підставі “Посвідчення учасника війни” або “
Партизанського квитка”.

2. Військовослужбовці призвані на навчальні перевірочні збори
військовозобов”язаних, які проходили службу в складі обмеженого
контингенту радянських військ у Республіці Афганістан та в інших
країнах, де в цей період велися бойові дії. Пільга надається на підставі
“Свідоцтва про право на пільги” та довідки раойонного (міського)
військового комісаріату.

3. Інвалідам з дитинства, інвалідам 1 та 2 групи — на
підставі

посвідчення або довідки лікарсько-трудової комісії тощо.

На 10 неоподатковуваних мінімумів зменшуються для:

1. Громадяни, які постраждали від Чорнобильської катастрофи і віднесені
до 1 та 2 категорії.

2. Інваліди війни 1 групи. Підставою для надання пільги є посвідчення
інваліда.

Згідно Закону України “Про державний бюджет на 1996 рік”, стаття 17 по
сьогоднішній день дає право на пільгу в межах 15 неоподатковуваних
мінімумів учасникам бойових дій, особам які мають особливі заслуги
перед Батьківщиною, та особи на яких поширюється статус ветеранів війни,
гарантії соціального захисту.

У відповідності з наказом № 88 Головної державної податкової
інспекції України від 1 вересня 1996 року роз”яснила, що при
зменшенні місячного сукупного оподатковуваного доходу на 5,10,15
неоподатковуваних мінімумів треба при обчисленні суми прибуткового
податку з сукупного оподатковуваного доходу відповідно вираховувати
4, 9, 14 неоподатковуваних мінімумів. Таке обчислення пояснюється тим,
що в шкалу ставок прибуткового оподаткування вже закладено 1
неоподатковуваний мінімум.

Додатково, органи місцевого самоврядування базового рівня, враховуючи
матеріальний стан, мають право додатково зменшувати сукупний
оподатковуваний доход окремих громадян або звільняти їх від сплати
податку в календарному році.

Дія цих пільг протягом календарного року поширюється на доходи,
одержувані громадянами за місцем основної роботи.

Проаналізуємо поступлення прибуткового податку по Рашківському
сільському споживчому товаристві Хотинського району, а також питому вагу
пільговиків в загальній кількості працюючих ( таблиця № 5 ).

Таблиця № 5

А Н А Л І З

сплати прибуткового податку та питомої ваги пільговиків

по Рашківському ССТ Хотинського району

за 1998 – 1999 роки

1998р. 1999р. Відхилення

Сплачено прибуткового податку

з громадян ,( грн. ) 1210,87 1663,62 452,75

Всього робітників і службовців, ( чол. )

в тому числі: 42 45 3

Користуються пільгами по прибутковому податку, (чол.) 16 17 1

Питома вага пільговиків в загальній кількості працюючих, % 38,1 37,78
-0,32

Аналізуючи дану таблицю, можна зробити слідуючий висновок.

Рашківське ССТ в 1999 році сплатило до бюджету 1663,62 грн. прибуткового
податку утриманого з робітників і службовців, що на 452,75 грн.
більше в порівнянні з минулим роком або на 37,39 відсотки. На
підприємстві питома вага пільговиків в загальній кількості працюючих
складає в 1999 році 37,78 % , а в 1998 році — 38,1 %, що на 0.32 %
менше. Перерахування прибуткового податку до бюджету збільшилось за
рахунок збільшення середньомісячної зарплати, а також за рахунок
збільшення працюючих на 3 чоловіки, а пільговиків лише на 1людину.
Високий відсоток пільговиків зменшує нарахування прибуткового податку,
що негативно впливає на доходи бюджету.

З метою поповнення дохідної частини бюджету пропонуємо скорочення пільг
по прибутковому податку, які надаються нечисленним платникам, або ж
різняться за галузевою чи професійною ознакою.

2.3. Практика нарахування та сплати прибуткового податку.

Нарахування утримання та перерахування до бюджету прибуткового
податку здійснюється підприємствами, установами, організаціями всіх
форм власності та фізичними особами — суб’єктами підприємницької
діяльності, які провадять виплати доходів.

Обчислення податку протягом року провадиться з суми місячного
сукупного оподатковуваного доходу за встановленими ставками згідно
чинного законодавства. При цьому для громадян, які мають право на
одержання пільг, сума оподатковуваного доходу зменшується на розмір цих
пільг.

З метою запобігання зайвому стягненню до бюджету сум прибуткового
податку за місцем основної роботи, справляння податку у поточному
місяці може проводитись наростаючим підсумком зі середньомісячного
оподатковуваного доходу на поточний календарний місяць з урахуванням сум
утриманого прибуткового податку за попередні місяці.

З працівників, прийнятих на роботу, податок із сукупного доходу за
перший місяць роботи, якщо цей дохід перевищує неоподатковуваний
мінімум, утримується із виплати за першу половину наступного місяця.
Якщо зарплата виплачується один раз на місяць, податок утримується при
його виплаті за поточний місяць. При звільненні протягом року з
основного місця роботи бухгалтерія підприємства складає остаточний
розрахунок за відпрацьований період та видає громадянину довідку форми
№3 (додаток 1) про суми доходу, нарахованого в поточному році, та
утримані суми податку. А в разі влаштування на іншу роботу ( постійно,
тимчасово) громадянин зобов’язаний подати цю довідку в бухгалтерію за
новим місцем роботи. Після закінчення календарного року перерахунок
податку з сукупного річного доходу поводиться за новим місцем роботи з
урахуванням одержаних доходів і утриманих податків за попереднім місцем
роботи. Після закінчення календарного року визначається сума сукупного
річного оподатковуваного доходу. Прибутковий податок з річного доходу
визначається із середньомісячного доходу з урахуванням сплаченого
(утриманого) протягом року податку з місячних доходів. Обчислення
податку і перерахунок прибуткового податку провадиться підприємствами,
установами, організаціями та фізичними особами — суб’єктами
підприємницької діяльності до 1 лютого наступнього за звітним року, а до
15 лютого ці відомості за встановленою форммою подаються податковими
інспекціям за місцем проживання платника.

З доходів отриманих не за місцем основної роботи (служби, навчання),
податок обчислюється за встановленими ставками, утримується у джерела
виплати і перераховується до бюджету. При визначені оподатковуваного
доходу в джерела виплати не виключається сума встановленого чинним
законодавством неоподатковуваного мінімуму і не надаються пільги.

Після закінчення календарного року громадяни, крім тих, які одержували
доходи лише за місцем основної роботи, зобов’язані в строк до 1 березня
наступного року подати до податкового органу за місцем проживання
декларацію про суми сукупного доходу (додаток 2), одержаного як
за основним, так і не основним місцем роботи. Особи, які одержують
доходи не за місцем основної роботи, зобов’язані вести облік доходів і
витрат, пов’язаних з одержанням цих доходів, за формою і в порядку,
встановленому Головною державною податковою інспекцією України (додаток
3).

Підприємства, установи, організації і фізичні особи — суб’єкти
підпрємницької діяльності, які провадять виплати зазначених доходів,
зобов’язані не пізніше як через 30 днів після виплати надіслати до
податкових органів за місцем проживання громадян відомості за формою № 2
(додаток №4), про виплачені суми доходів і суми утриманого з них
податку.

?

\ ^ ` i i *

,

E i i *

0

f

h

v

x

¦

?

?

??????????,

.

0

f

?

o

???????th??

oooeaeaeaeaessUUUUUUOOO3/4?

$

Aa$

&

a$

&

OUaeUeU»Ue&Ue(Ue8UeUeXUeZUe&Yra1/4aeUcniziJotho8oI1/2I1/21/2I1/21/2I
µ©µµµµµµµµ

????????????¬?????

N

-?/e3A6?9?=BAPB»EOF////ess/////ssssssssssssssssssssssssssssss

&

&

&

&

?y?

th

th

th

?UE?E??!????|

?////////////ee/

?

?

?

?

?

?

?

?

AO

AO

AO

AO

AO

AO

AO

AO

AO

AO

AO

AO

AO

AO

AO

®1°1?1AE3E3c52747”7?7a8e9x;wuwwwwjwwww

&

AO

&

F

dh

&

//////////eeeYYYYOOO////

&

&

&

Cі для перевірки поданих громадянами декларацій та обчислення сукупної
річної суми податку. При обчисленні річної суми податку з
оподаткованого доходу виключається встановлений чинним законодавством
неоподаткову-ваний мінімум на дату обчислення податку і суми на які
зменшується оподаткований дохід передбачені Декретом КМ України “Про
прибутковий податок з громадян”.

У разі виплати громадянам авторських винагород і винагород за видання
або інше використання творів науки, літератури і мистецтва, винагород
авторам відкриттів, винаходів та промислових зразків, а також при
обчисленні податку за сукупним річним доходом враховуються документально
підтверджені витрати, безпосередньо пов’язані з одержанням доходів від
цієї діяльності. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені при поданні
декларації документально, то вони враховуються за нормами, передбачиними
законодавством.

Оподаткування доходів отриманих від зайняття підприємницькою діяльністю
проводиться податковими органами на підставі декларацій, поданих
громадянами про очікуваний (оціночний) у поточному році доход або про
фактично одержані у звітному календарному році доходи.

Обчислення податку з фактичного річного доходу провадиться податковими
органами за місцем постійного проживання платника, а якщо його
діяльність здійснюється в іншому місці — за місцем здійснення цієї
діяльності з ообов’язковим повідомленням податкового органу за місцем
постійного проживання громадянина про розміри одержаного ним доходу і
сплаченого податку за минулий рік.

Громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення
юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування
доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованими розмірами податку
шляхом придбання патенту. Сплата фіксованого податку дозволена
законодавством при слідуючих умов:

кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким
громадянином — платником податку, включаючи членів його сім’ї, які
беруть часть у підприємницькій діяльності, не перевищує п’яти;

валовий доход такого громадянина від самостійного здійснення
підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні
12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не
перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

громадянин здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і
надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платником
ринкового збору. Доходи такого громадянина від здійснення інших видів
підприємницької діяльності, оподатковуються у загальному порядку.

На доходи громадян, одержані від здійснення підприємницької діяльності,
у разі сплати ними фіксованого податку не поширюється дія пільг.

Фіксований податок сплачується громадянином — платником податку до
відповідного місцевого бюджету за місцем його проживання. Розмір
фіксованого податку встановлюється відповідними місцевими радами залежно
від територіального місця торгівлі.

У разі коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з
використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності
членів його сім’ї, розмір фіксованого податку збільшується на 50
відсотків за кожну особу. У такому разі платник має право самостійно
доплатити 50 відсотків від суми встановленого фіксованного податку з
розрахунку на кожну особу та повідомити про це податковий орган, який
зобов’язаний внести відповідні зміни до патенту. Доходи громадянина,
одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються
фіксованим податком, не включаються до складу його сукупного
оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а сплачена сума
фіксованого податку є остаточною і не включається до перерахунку
загальних податкових зобов’язань такого платника податку або осіб, які
перебувають з ним у трудових відносинах. У разі сплати фіксованого
податку платник такого податку звільняється від ведення обліку
доходів і витрат.

Оподаткування доходів громадян здійснюється на підставі:

декларацій громадян про очікуваний (оціночний) у поточному році або про
фактично одержані ними протягом року доходи;

матеріалів перевірок діяльності громадян, проведених податковими
органами;

отриманих відомостей про виплачені платниками доходи і утримані податки
за формою №2.

Іноземні громадяни, що мають постійне місце проживання в Україні і
одержують доходи як вУкраїні, так і за її межами, подають декларації про
одержані доходи до податкового органу за місцем діяльності в Україні.

При цьому декларація про очікувані (оціночні) доходи у поточному році
подається іноземними громадянами потягом одного місяця з дня прибуття
в Україну незалежно від джерела одержання доходів. У разі припинення
протягом календарного року діяльності та виїзду інземних громадян з
України декларація про фактично одержані доходи подається не пізніше як
за місяць до виїзду.

З таких доходів податок обчислюється податковим органом на підставі
декларації по доходи за місцем здійснення дільності іноземним
громадянином в Україні. Документом для сплати податку є платіжне
повідомлення, що надсилається платникові податковим органом. На підставі
декларації про очікувані доходи платникові обчислюється авансова сума
податку. Перерахунок сум податку здійснюється на підставі даних про
фактично одержані доходи.

Сплата податку протягом року здійснюється рівними частками у такі
строк: до 15 березня, 15 травня, 15 серпня, до 15 листопада. Доплата
за перерахунками податку за звітний рік провадиться потягом місяця з дня
одержання платіжного повідомлення. Надміру сплачену суму податку за
бажанням платника повертається йому або зараховується за його заявою в
рахунок майбутніх платежів. Справляння податку з іноземних громадян не
може бути припинено або обмежено відповідними міжнародними договорами.

Підприємства, установи, організації усіх форм власності, а також
фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності після закінчення
кожного місяця, але не пізніше строку одержання в установах банків
коштів на виплату належних громадянам сум зобов’язані перерахувати до
бюджету суми нарахованого і утриманого прибуткового податку за минулий
місяць.

Зазначені юридичні та фізичні особи одночасно з поданням чеків на
отримання коштів для виплати належних громадянам сум за другу половину
місяця подають до установ банків платіжне доручення на перерахування до
бюджету утриманих сум прибуткового податку.

Чеки на отримання належних для виплати сум приймаються установами
банків тільки за умови пред’явлення платіжного доручення на
перерахування до бюджету утриманих сум прибуткового податку.

Юридичні і фізичні особи, які не мають рахунків в установах банків, а
також ті, що виплачують заробітну плату з виручки від реалізації
продукції і надання послуг, перераховують утримані суми до бюджету
через установи банків наступного дня після виплати громадянам належних
сум.

Відповідно до плану контрольно-економічної роботи державної податкової
адміністрації у Чернівецькій області протягом 1999 року перевірено
2480 підприємств і організацій, з них в 690 виявлені порушення
правильності утримання та повноти і своєчасності перерахування
прибуткового податку з громадян. За результатами перевірки додатково
донараховано до бюджету 1572 тис.грн., що на 21 тис.грн. менше ніж в
1998 році. Зменшення донарахувань свідчить про обізнаність бухгалтерів в
системі оподаткування прибутковим податком громадян та чітке виконання
вимог чинного законодавства. На протязі 1999 року податковою
адміністрацією області здійснено перевірку 8375 підприємців — по 4319
виявлені порушення в результаті чого донараховано прибуткового податку
з громадян — 744 тис.грн..

Забороняється сплата податку з доходів громадян за рахунок коштів
підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, крім колективних
сільськогосподарських підприємств. Колективні сільськогосподарські
підприємства, включаючи риболовецькі колгоспи, суми прибуткового податку
сплачують за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні
підприємства, за ставками відповідно до чинного законодавства.

Суми податку, не утримані або утримані не повністю з працюючих
громадян, стягуються до повної сплати заборгованості. Неутримані або
утримані не повністю суми прибуткового податку з громадян, що
звільнилися сплачуються за рахунок власних коштів підприємства.

У разі несвоєчасного залучення громадян до сплати податку або
неправильного оподаткування їх доходів стягнення або повернення
відповідної суми податку допускається не більше як за три роки до
виявлення факту неправильного оподаткування.

Суми податку, не стягнені через ухилення платника від оподаткування,
стягуються за весь період ухилення від їх сплати.

Не утримані (утримані не повністю або несвоєччасно), а також не
перераховані до бюджету суми податку, що підлягають стягненню,
стягуються у безспірному порядку податковими органами з суб’єктів
підприємницької діяльності, що виплачують доходи громадянам. З громадян,
які займаються підприємницькою діяльністю і не мають роз-рахункових
рахунків в установах банків, стягнення прибуткового податку провадиться
через нотаріальні контори за виконавчими написами або у судовому
порядку.

При наявності фактів перерахування підприємством, установою,
організацією, фізичною особою — підприємцем сум податку за своїх
працівників, зазначені суми включаються до складу оподатковуваного
доходу цих працівників з відповідним переобчисленням суми прибуткового
податку.

Прибутковий податок з громадян надає можливість установити пряму
залежність між доходами платника і його платежами в бюджет. Найбільша
питома вага в системі податків із населення належить прибутковому
податку. Разом з тим його частина в доходах бюджету не значна. Так Закон
України “Про Державний бюджет України на 1999 рік” було затверджено
доходи від прибуткового податку з громадян в сумі 83500 тис.грн., що
становить 2,49 відсотка від загальної суми доходу, а 2000 році
затверджена сума становить 520031 тис.грн., що становить 3,96% — це на
1,47 % більше ніж у 1999 році. Прийнятий Закон України “Про Державний
бюджет на 2000 рік” показав, що питома вага прибуткового податку з
населення у доходах бюджету збільшиться порівняно з минулим роком на
0,84 % , а в порівнянні з 1999 роком на 2,31 %.

Таблиця 6.

Прибутковий податок з громадян у доходах бюджету [ ]

Д О ХО Д И Прибутковий податок з населення

Р О К И Державного

бюджету Загальна сума

поступлень у % до

доходу

1997

3 350 673 433

83 500 000

2,49

1998

13 146 398 175

520 309 000

3,96

1999

239 086 470 000

1 147 872 000

4,80

Отже, виходячи з даних таблиці № 6 можна сказати, що у 2000 році
прибутковий податок збільшений не тільки в кількісному, але і у
відсотковому показнику.

На території Чернівецької області в 1999 році зареєстровано 11414
організації та 24932 підприємців, що відповідно на 536 та на 399 більше
ніж в 1997 році, з них сплачують прибутковий податок з громадян
працівники 4041 підприємств і 15403 підприємців. За 1999 рік
підприємства, установи, організації сплатили 618 тис.грн. прибуткового
податку, що в порівнянні з 1998 роком на 94 тис. грн. більше, це
пов’язано із збільшенням середньомісячної заробітної плати. За
відповідний період підприємцями сплачено 4 тис. грн. прибуткового
податку з підприємницької діяльності та 39 тис. грн. поступило до
бюджету фіксованої сплати по прибутковому податку. В порівнянні з
минулим роком поступлення збільшилось відповідно на 1 тис. грн. та на 18
тис. грн.

Проаназілуємо питому вагу прибуткового податку в загальних поступленнях
податків по Чернівецькій області (таблиця № 7).

Таблиця № 7

А Н А Л І З

поступлення платежів в бюджет за 1999 рік

по Чернівецькій області

(тис.грн.)

Фактично План Фактично % Відхилення

поступило

за 1998 р. Поступлень

на 1999 р. поступило

за 1999 р. виконання

план від плану

1999 р. від факту

Всього посту-

пило податків

в тому числі:

П Д В

Податок на прибуток

Акцизний збір

Плата за землю

Прибутковий податок з громадян

І Н Ш І

Виходячи з даних таблиці № 7, можна зробити слідуючий висновок. В
загальному по області план поступлень виконано на 120,48 відсотків або
на 555 тис.грн. перевиконано, в порівнянні з 1998 роком — на 406 тис.
грн.більше.

Зокрема, поступлення по прибутковому податку за 1999 рік виконано на
100,98 відсотків або на 6 тис. грн. перевиконано, відносно 1998 року —
на 133 тис. грн.. Питома вага прибуткового податку в загальних
поступленнях податків до бюджету за 1998 рік по Чернівецькій області
становить 18,32 %, в 1999 році — 20,12 %, що на 1,8 % більше за
базовий рік. Зростання поступлень до бюджету по прибутковому податку
досягнуто за рахунок проведених взаємозаліків.

Найбільшу питому вагу в податках займають непрямі податки (ПДВ,
акцизний збір), разом вони становлять за 1998 рік — 39,59 %, за 1999
рік — 38,28 %. Такий високий відсоток непрямих податків негативно
впливає на споживацькі витрати громадян, вони лягають важким тягарем на
робітників і службовців. Таким чином, дана ситуація в оподаткуванні
потребує ретельного вивчення ставок податків на мікро та макрорівнях.

Поповнення державної казни необхідно досягати за рахунок зменшення
кількості осіб пільговиків та встановлення більшої нижньої межі
оподаткування тобто неоподатковуваного мінімуму, залучення додаткових
платників податку. Ввести податок на майно та прискорити процес
прийняття закону “Про податок на доходи фізичних осіб”, а також
прийняття Податкового кодексу України.

Види відповідальності за порушення податкових норм по прибутковому
податку з громадян

Класифікація санкцій за податкові правопорушення, попередження
податкових правопорушень не завжди досягає своєї цілі, тому особливого
значення набуває регулювання покарання за вчинення податкових
проступків і злочинів. Застосування санкцій можна класифікувати за
декількома підставами.

А. За характером впливу:

1) безпосереднє покарання — санкції, які впливають безпосередньо на
платника, його майновий стан (позбавлення волі, штраф, конфіскація
об’єктів оподаткування тощо);

2) опосередковане покарання — санкції, що безпосередньо не завдають
майнових втрат платнику, але зменшують його доходи в перспективі чи
обмежують його діяльність (арешт рахунку, припинення діяльності
підприємства тощо).

Б. За галузевим характером:

Кримінальна відповідальність. Кримінальні санкції застосовуються за
податкові злочини. Припускається законодавче закріплення декількох
складів податкових злочинів при прийнятті Податкового кодексу. В
теперішній час подібні вчинки регулюються ст. 148 Кримінального кодексу
України (ухилення від сплати податків).

Кримінальна відповідальність за даним складом характеризується деякими
особливостями: суб’єктами є фізичні особи (платники податку або
посадові особи); регулюється кримінально-правовими нормами;

здійснюється тільки в судовому порядку; характеризується певними
процесуальними особливостями.

2. Адміністративна відповідальність. Адміністративні санкції
становлять міри адміністративного впливу за допомогою
адміністративно-правових норм, що містять осуд винного та його вчинку і
що припускають негативні наслідки для правопорушника. Особливостями
адміністративних санкцій є: відсутність важких правових наслідків;
застосування по відношенню до менш тяжких податкових правопорушень
(проступків); не тягнуть судимості.

Підставою адміністративної відповідальності за порушення податкового
законодавства є наявність адміністративного правопорушення — вина
(умисна чи необережна) дія чи бездіяльність, що зазіхає на суспільні
відносини, які охороняються законом, за що законодавством передбачена
адміністративна відповідальність. До адміністративної відповідальності
можуть бути притягнуті громадяни та посадові особи, винні в порушення
податкового законодавства. Адміністративній відповідальності
підлягаються особи, що досягли на час вчинення правопорушення
шістнадцятирічного віку, осудні.

Із всіх видів адміністративних стягнень податковим органам надано право
використовувати адміністративний штраф. Розмір його визначається в
межах, встановлених за вчинення відповідних правопорушень, в сумах,
кратних певному показнику (неоподатковуваному мінімуму заробітної
плати).

3. Фінансові санкції. Фінансові санкції — це покарання уповноваженим
органом платника податків за вчинення податкового правопорушення в
порядку, встановленому фінансово-правовими нормами, з метою реалізації
суспільних інтересів по забезпеченню грошових надходжень в бюджет. Дуже
часто між фінансовими і адміністративними санкціями ставлять знак
рівності. Проте така позиція вимагає докладної аргументації. Нам
видається, що фінансові санкції відрізняються від адміністративних, які
застосовуються за податкові правопорушення за такими підставами.
По-перше, вони розрізняються за суб’єктами (якщо при адміністративних —
це тільки фізичні особи, то при фінансових — і юридичні, і фізичні).
По-друге, адміністративні санкції реалізуються в грошовій формі, саме
цей термін і підходить їм ближче, тоді як фінансові санкції значно ширші
грошових. По-третє, фінансові санкції за податкові правопорушення
засновані на податковому примусі, і характеризуються специфічними
рисами.

Фінансова відповідальність за порушення податкового законодавства
виступає в формі:

стягнення всієї суми укритого або заниженого платежу в бюджет в формі
податку;

штрафу (що накладається податковими органами);

пені, що стягується із платника за затримку внесення податку.

Механізм сплати сум, нарахованих податковим органом за порушення
податкового законодавства, регулюється конкретними нормативними актами ,
що характеризують окремі види податків або відповідальність платників.
Наприклад, в Декреті Кабінету Міністрів України “Про стягнення не
внесених в строк податків і неподаткових платежів” від 21 січня 1993
року підкреслюється, що відстрочені і розстрочені суми стягуються із
нарахуванням пені в повному чи зменшеному обсязі чи без нарахування
пені у відповідності з рішенням органу, що надав відстрочку або
розстрочку платежу.

На відстрочені або розстрочені суми повинна нараховуватись пеня, якщо
інше не передбачено в рішенні про відстрочку [п.3 ст.9 Декрету Кабінету
Міністрів “Про стягнення не внесених в строк податків неподаткових
платежів” від 21.01.93 р.].

Згідно з Законом України “Про списання і реструктуризацію податкової
заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року”
платникам податків, які мають безнадійну до сплати податку
заборгованість, надається можливість реструктуризації її, тобто їм
надається розстрочка сплати рівними частками [Закон України “Про
списання і реструктуризацію податкової заборгованості платників
податків за станом на 31 березня 1997 р.” від 05.06.97 р.].

4. Дисциплінарні санкції становлять форму впливу адміністрації
підприємств, установ та організацій за вчинення дисциплінарних
проступків, зв’язаних з податковими правопорушеннями. Дані
правопорушення знаходяться на перетині адміністративної та
дисциплінарної відповідальності, в основі яких лежить невиконання чи
неналежне виконання обов’язків по сплаті податку платником, як
робітником конкретного підприємства, установи, органзації. При
невиконанні ним особистих податкових зобов’язань відповідальність
наступає у встановленому законом порядку.

Розділ III. Проблеми та шляхи вдосконалення систем оподаткування
прибутковим податком доходів громадян.

В умовах ринкової економіки важливим питанням, пов’язаним із
ефективністю виробництва і загальним економічним розвитком країни, є
правильна побудова й організація податкових відносин господарюючих
суб”єктів і громадян з державою. Їх не слід розглядати лише у
фіскальному аспекті, тобто як державні доходи, що забезпечують інтереси
бюджету. Податки особливо нині, повинні стати суттєвим важелем
державного регулювання, за допомогою якого можна досить ефективно
впливати на процеси економічного зростання та соціального розвитку.

У структурі податкових систем більшості розвинутих країн світу провідні
місця посідають особистий прибутковий податок, податок (внески) на
соціальне страхування, а також податки на споживання, що існують залежно
від країни в різних формах (на додану вартість, з обороту, з продажу).
Надходження від корпоративного прибуткового та майнового податків
становлять незначну частину бюджетів більшості розвинутих країн, проте
ці види податків відіграють важливу регулюючу роль.

Структурні зрушення, що відбулися, а подекуди й відбуваються у
податкових системах більшості цивілізованих країн, стосуються переважно
перерозподілу ролі прямих (прибутковий податок з громадян, податок на
прибуток підприємств (корпорацій), внески громадян до фондів соціального
страхування, майнові податки) і непрямих податків (податки на
споживання, митні платежі, внески підприємств до фондів соціального
страхування). Причому їх співвідношення залежать головним чином від
рівня економічного розвитку країни. Так, в умовах економічного зростання
переважають прямі податки. В період спаду виробництва та іфляції
ефективнішим фіскальним інститутом є непрямі податки, оскільки їх
розмір безпосередньо не залежить від фінансових результатів,
що дає змогу державі мати більш-менш стабільне джерело доходів і
забезпечити їх регулярне надходження до бюджету. Проте за умов
будь-якої економічної системи доцільно у відповідному співвідношенні
застосовувати як прямі, так і непрямі податки, оскільки кожна їх
група, окрім вирішення загальних фіскальних завдань, виконує свої,
притаманні лише їй регулюючі функції.

У США, Канаді, Великій Британії сьогодні домінують прямі податки. Їх
питома вага в загальній сумі бюджетних надходжень дедалі збільшується.
Останім часом підвищення ролі прямих податків спостерігається у Франції
— країні, де традиційно переважали непрямі податки. Більш-менш
урівноважене співвідношення прямих і непрямих податків, що неодноразово
змінювалося під впливом соціально-економічної ситуації в країні, має
Італія. В Японії переважають прямі податки, проте після податкової
реформи 1989 року дещо підвищилася роль непрямих податків.

Останні найчастіше перекладаються на споживача. Лише при неможливості
зарахування розміру непрямих податків до ціни товару чи послуг вони
перекладаются на виробників і за своїм економічним змістом наближаються
до прямих податків. Здебільшого фактичними платниками непрямих податків
є громадяни.

Широко застосовувати непрямі податки доцільно лише за умов наявності
відносно ліберальної системи оподаткування особистих доходів громадян.
Практика ж встановлення високих ставок непрямих податків у поєднанні з
жорстокими умовами оподаткування доходів фізичних осіб суттєво погіршує
їх фінансове становище і часто призводить до негативних
соціально-економічних наслідків.

Щодо суб’єктів оподаткування “справедливішими” є прямі податки,
оскільки їх розмір безпосередньо залежить від фінансово-майнового стану
і кінцевих результатів діяльності платника. Саме тому в поєднанні
значної кількості регулюючих завдань, які розв’язують прямі
податки, із забезпеченням фіскальних інтересів держави роль прямих
податків постійно підвищується у більшості розвинутих країн світу. Серед
різного роду прямих податків (прибуткового, майнового, земельного, на
спадщину і дарування, грошовий капітал, промислового) за своїм
фіскальним і регулюючим значенням переважає прибуткове оподаткування,
тобто оподаткування прибутку (доходу) підприємств і організацій і
оподаткування особистих доходів громадян.

Розподіл надходжень прибуткових податків між фізичними та юридичними
особами в країнах із різними економічними системами не одинаковий. У
більшості розвинутих країнах серед прибуткових податків головне
фіскальне місце посідає прибутковий податок з громадян. У багатьох
постсоціалістичних країнах Східної Європи і країнах СНД частка податку
на прибуток підприємств у дохідній частині бюджету переважає частку
прибуткового податку із громадян.

Здебільшого заходи, що вживаються як нашою країною, так і більшістю
цивілізованих країн, спрямовані на реформування податкової системи та
зосереджені саме на прибутковому оподаткуванні. Це й зрозуміло, оскільки
воно виконує роль чи не найголовнішого фіскального та регулюючого
інституту держави.

Головною перевагою прибуткового оподаткування є пряма залежність
розміру податків від розміру отриманого прибутку (доходу).

Жоден із інших податків в тому числі й прямих, не має такої
залежності від кінцевих результатів діяльності господарюючих суб”єктів
і громадян, як прибуткові податки.

Недоліки останніх полягають, по-перше, у складності обчислення
оподатковуваного прибутку (доходу), оскільки платник завжди намагається
приховати частину зароблених коштів. Цей факт постійно спонукає державу
до нових завдань щодо забезпечення ефективного обліку та контролю
доходів господарюючих суб”єктів і громадян, а також до встановлення
жорстокого механізму відповідальності платників за порушення податкового
законодавства.

По-друге, прибуткові податки мають становити ефективний фіскальний
інститут лише за умов досягнення в державі певної стадії економічного
розвитку, коли суб’єкти господарювання матимуть достатньо можливостей
для одержання прибутку, а громадяни особистих доходів, головною
складовою яких є заробітна платня.

У системі ринкових відносин поширене явище — ухиляння від сплати
податків, яке базується на відносинах, що складаються в процесі
розподілу доходів.

При розгляді цієї поблеми необхідно врахувати певні обставини. Умови
ухилення від оподаткування не одинакові для різних осіб. Частина
населення, що належить до одержувачів доходу у формі заробітної плати,
за наявної системи прибуткового оподаткування позбавлена можливості
ухилятися від сплати податків. Тому в цьому разі суб’єктом ухилення
буде роботодавець.

Інша частина населення бере безпосередню участь у процесі
підприємницької діяльності як суб’єкт або менеджер суб’єкта. У цьому
разі оподаткування проводиться на підставі декларацій. І саме тут
з’являється грунт для податкових зловживань.

Є два напрямки ухилення від сплати податків. Перший пов’язаний із
кримінальною діяльністю або використанням незаконних методів:
приховування доходів, фабрикування та завищення витрат, шахрайство і
підробка документів, підкуп державних посадових осіб тощо. Другий
напрямок полягає у легальному ухиленні й базується на використанні у
податковому законодавстві лазівок. З юридичної точки зору таке ухилення
не протиправним діянням.

Для вивчення тенденцій розвитку діяльності, пов’язаної з
приховуванням руху капіталів, у багатьох країнах використовується
різноманітна методика. На мікрорівні аналізується рух готівкових коштів,
які перебувають в обігу. Відомо, що у розвинутих країнах розрахунки
проводяться з допомогою безготівкових грошей, а нелегальна діяльність
пов’язується з використанням готівки. Встановлення зв’язку між грошима,
що перебувають на зберіганні та в обігу, з одного боку, і масштабами
легальної діяльності — з іншого, дає змогу досить чітко визначити
розміри приховуваних капіталів.

Усвідомлюючи, що нелегальна діяльність є складовою частиною всієї
економіки держави, закордонні фахівці значну увагу приділяють питанням
визначення її обсягів. Так, у Авcтрії визначено дві складові частини.
Це, по-перше, нелегальна діяльність осіб, які мають приватну справу, що
включає продаж товарів і послуг, котрі не вказують у звітах або
декларуються як поміжне споживання. По-друге, нелегальна діяльність
службовців, які працюють за власним фахом або виконують іншу роботу.

При здійсненні розрахунків до уваги береться тільки офіційна
інформація. У ході досліджень фіксуються дані про відпрацьований час
з окремих видів діяльності, кількість осіб, зайнятих на додатковій
роботі, за видами діяльності, кількість підприємств за розмірами та
видами економічної діяльності, а також службовців і підприємців за
видами діяльності.

У 70 — 80-х роках XX століття у ряді країн нелегальний бізнес
вивчався в розрізі трьох видів діяльності, а саме:

— незадекларованого легального виробництва товарів та послуг;

— виробництво товарів та послуг, заборонених законом;

— прихованого доходу в натуральній формі.

Найвагомішою складовою нелегального бізнесу є незадеклароване
виробницво товарів та послуг, яке охоплює виробничі види законної
діяльності, але приховує від держави з метою ухилення від оподаткування
та інших обов’язкових платежів. Такі види діяльності, як будівництво,
торгівля, медичні та юридичні послуги, розлядаються як основні джерела
незадекларованого законного виробництва й утворення прихованих
капіталів.

У розвинутих країнах нелегальний бізнес посідає помітне місце у
виробництві валового національного продукту. Його обсяг у різні роки
становить 5-12 % . У деяких латиноамериканських країнах питома вага
такого бізнесу доходить до 30 %. Цей показник вважається критичною
межею, яка свідчить про те, що економіка набуває “тіньового” характеру.
У деяких африканських країнах через ухилення від податків бюджети щороку
недораховують близько 50% від суми запланованих надходжень.

В Україні у процесі ухилення від сплати податків найбільшого розмаху
набула діяльність із приховування руху капіталів, а звідси й доходів.
Це явище стало сьогодні загальним і всеохоплюючим. На практиці існує
мало таких підпримств і підприємців, які повною мірою звітують про свою
діяльність та отримані доходи.

Прихований рух капіталів забезпечується: наявністю попиту на капітал в
тій чи іншій формі; наявністю стійкої грошової одиниці, як правило,
долара США; дійової фінансової системи (банки не вдаються до інформації,
наскільки легалізованою є та чи інша угода). мають значення також брак
загальнодержавної ефективної інформаційної бази й удосконалість
існуючого законодавства.

З теоретичної точки зору характерною особливістю категорії “капітал” є
рух, тобто зміна форми існування з метою збільшення абсолютної маси.
Таку саму характеристику має і капітал, який виключено з офіційного
обороту. В процесі такого руху прихований капітал постійно змінює
субстанційну форму і в будь-якому разі для забезпечення попиту
з’являється на офіційному ринку.

На нашу думку, при системі оподаткування, яка охоплює всі сторони
фінансово-господарської діяльності, що об’єднує і контролює всі
структурні підрозділи ринку, приховуваний капітал має стати менш
можливим.

На сьогодні масового характеру набуло ввезення із-за кордону так
званими “челноками” товарів іноземного виробництва (схема №1).

У фазі (1) на ринку України з’являється товар, у якому втілено
прихований капітал. Прихованість капіталу характеризується саме тим, що
відсутнє джерело офіційного придбання товару за кордоном. Підприємство
“В” створене формально, але фактично воно не діє, оскільки мета його
створення — легалізація прихованого капіталу. У фазі (2) з’являється
підприємство “А”, яке офіційно працює на ринку торгівлі, сплачує податки
і розраховується з підприємством “В” безготівковими коштами на
розрахунковий рахунок. Як правило, підприємство “В” через “лоро”
рахунки проводить конвертацію у доларову готівку. Капітал зникає з
офіційного ринку, збільшившись у абсолютній масі.

Cхема № 1.

Ввезення товарів іноземного виробництва

( 2 )

( 1 )
товар

МИТНИЦЯ “В” гроші
“А”

“лоро”

Як бачимо, в процесі руху прихований капітал з’являється на офіційному
ринку у тій чи іншій формі, й часто-густо це супроводжується наявністю
на офіційному ринку суб’єктів, що виконують роль буфера між легальним та
нелегальним капіталом. Існування таких суб’єктів, як підприємство “В” у
нашому прикладі дає змогу без зайвих перешкод легалізовувати або
приховувати капітал. Держава, взявши під контроль функціонування таких
підприємств, змогла б контролювати і рух прихованих капіталів.

На величину податкових надходжень впливає таке явище, як ухилення від
сплати податків (див.мал.3). Надмірне підвищення норми оподаткування
призводить до збільшення доходів тіньової економіки і зростання
легального бізнесу, а заразом і до скорочення податкової бази.

Приміром, відкриття Лаффера полягяє в тому, що в міру зростання
подаків, тобто норми оподаткування, податкова база стає еластичнішою,
що якраз і зумовлює, починаючи з певного рівня висоти оподаткування,
не збільшення, а зменшення податкових над-ходжень до бюджету за рахунок
скорочення податкової бази і ухилення від сплати податків.

Малюнок 3

Ухилення від сплати податків.

В

rrefsf

0 Норма оподаткування
Т

Із сказаного вище можна зробити висновок про необхідність чіткого
розмежування об’єктивного існування податків із притаманними їм
функціями і процесу їхнього використання при здійсненні державою
податкової політики. Прояв податків та їхніх функцій в дії —
об’єктивний процес, який виражає відносини базису. Податкова ж політика,
що будується державою на конкретній податковій системі, — це відносини
надбудови. Даний висновок дає змогу краще зрозуміти об’єктивність
категорії податок і суб’- єктивність дій держави.

Розмах прихованої діяльності можна оцінити виходячи з конкретних
фактів. Насамперед це існування “конвертаційних” підприємств.
Недосконала законодавча база , а звідси й неефективна діяльність
контролюючих державних органів дали змагу таким підприємствам успішно
здійснювати фінансові операції. Лібералізація валютного ринку,
розширення мережі кореспондентських відносин українських банків із
нерезидентськими банківськими установами та включення у систему
електронних міжбанківських міжнародних розрахунків використовуються для
формування мережі підставних рахунків комерційних структур, що провадять
незаконну конвертацію безготівкових національних коштів у готівкову
валюту, створюють механізми перерахування резидентами України валютних
коштів на не контрольовані державою рахунки у закордонних банках. Із
1992 року без зайвих перешкод перераховуються величезні суми коштів
через “лоро” рахунки до іноземних банків, як правило, російських та
прибалтійських. І тільки в 1995 році такі операції було віднесено до
зовнішньо-економічної діяльності з метою посилення контролю. Але й цей
захід не дав бажаного результату, оскільки відповідальність несуть
тільки самі підприємства, які без винятку існують лише формально на
підставі недійсних документів.Таким чином, капітали досі безперешкодно
прямують до іноземних банків.

Однак, це лише половина проблеми, тому що більша частина таких коштів
повертається в Україну і вже у формі готівкової валюти.

Так, тільки один комерційний банк у Києві за день при обслуговуванні 60
анонімних клієнтів видав готівки понад мільйон доларів США. А
враховуючи загальну кількість банківських закладів, не важко
підрахувати капітал, який працює на неофіційному ринку. Водночас
податкова система в Україні ще не може характеризуватись як така, що
охоплює і контролює всі сторони економіки. На мою думку, ринок
нерухомості повністю виключено з системи оподаткування.

Офіційний життєвий рівень та рівень заробітної плати, навіть у
комерційних підприємствах, виключає в Україні можливість збагачення, а
тим більше придбання дорогоцінних об’єктів нерухомості. Фактично ж
процеси на ринку нерухомості підтверджують рух значних сум прихованих
капіталів.

На наш погляд, є дві основні проблеми і напрямки, відпрацювавши які,
держава змогла б сьогодні отримати додаткові кошти до бюджету.

По-перше, це впровадження податку на майно на диференційованій основі:
щоб це було не тягарем для громадян, котрі пра-цюють, а податком на
власників капіталів, що втілені у нерухомість. У цьому разі держава має
змогу частково оподатковувати ті доходи, які були приховані.

По-друге, рух прихованих капіталів на ринку нерухомості забезпечується
наявністю неофіційного ринку. Тобто одночасно існують і офіційний, і
неофіційний ринки нерухомості, які поєднані між собою.

У більшості випадків приватний бізнес саме на неофіційному ринку
нагромаджує свій капітал, який не оподатковується. “Ефективність”
фіскальної функції податків проявляється в дефіциті державного бюджету
та періодичній нестачі (в абсолютному виразі) коштів у бюджетах.

Справді, легалізація руху приватного капіталу проходить через систему
мінімізації. При недосконалому законодавстві, слабкій фінансовій
системі, непрогнозованій податковій політиці власник, маючи на меті
отримання прибутку та нагромадження приватного капіталу, фактично не
захищає від суто фіскальної податкової системи, яка прагне в будь-який
спосіб поповнити бюджет. Регулююча функція податків переважно тільки
декларується або використовується як гасло для особистого збагачення.
Сьогодні спрогнозувати фінансовий бік процесу вироб-ництва в Україні
бодай на рік неможливо, бо немає державних гарантій стабільного розвитку
виробництва, послідовної податкової політики.

Ухилення від оподаткування — проблема загальнодержавна, а тому й
підхід до неї має бути системний, зі створенням законодавчої бази на
принципах послідовності, спадкоємності, справедливості, з наявністю на
перших етапах жорстоких адміністративних заходів регулювання
підприємництва та прогнозування подальшої лібералізації. Поки що
податкове законотворення в основних галузях економіки має здебільшого
суб’єктивний характер. Уникнути цього можна при наявності єдиного
державного органу, який монопольно володіє ініціативою податкового
законотворення.

Прибуткові податки тісно пов”язані з оздоровленням фінансово-кредитних
відносин, забезпечення дохідної частини бюд-жетів різних рівнів. Серед
першочергових завдань бюджетної політики провідне місце посідає
розробка науково-обгрунтованих концепцій доходів держави, побудова
оптимальної моделі податкової системи, чітке дотримання податкового
законодавства.

Державний бюджет України розробляється на базі наявної дохідної
частини, тому важливим є її реальне визначення та повне виконання. В
основу мають бути покладені об’єктивні оцінки прогнозних
макроекономічних показників. Тому при розробці державного бюджету слід
урахувати таке:

— річні проекти мають складатися лише на основі існуючої податкової
бази;

— важлива умова стабільності податкових надходжень — мораторій на
податкове законодавство впродовж двох-трьох років;

— поступове впровадження нових податкових змін, особливо тих, що
стосуються значного скорчення надходжень до бюджету;

— поступове скасування податкових пільг із переходом до
диференційованої сплати у відповідних галузях;

— проста і доступна система оподаткування, контроль за дотриманням
сплати податків.

Потребує об’єктивного визначення частка податкових надходжень від
фізичних осіб, її базою повинні стати реальні доходи населеня. До
складу витрат, що враховуються при обрахуванні витрат, слід включати
величину платних послуг на охорону здоров’я, освіту, сплату комунальних
послуг. Актуальним джерелом збільшення доходів бюджету за рахунок
надходжень від фізичних осіб може стати підвищення не прямих податків
на споживання предметів розкоші, що також дасть змогу певною мірою
нівелювати доходи населення та здійснювати їх ефективний перерозподіл.
Важливою проблемою є оподаткування відповідно до здійснюваних фактичних
витрат фізичних осіб, а не на основі продекларованих доходів.

Разом з тим податки не повинні зводити нанівець зацікавленість
підприємств і населення в економічній активності. Цим і визначається
зміст та основні напрямки вдосконалення системи прибуткового
оподаткування в Україні.

Податки в умовах ринкової економіки слід використовувати не лише як
джерело поповнення доходів бюджету, а й як важливу складову фінансового
регулювання економіки. В цих умовах особливої актуальності набувають
дослідження теоретичних, методологічних і прагматичних підвалин
податкової політики та формування податкової системи в державі.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення,
правового регулювання та організації справляння податків і податкових
платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи
свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення
маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових
ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей
виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду
господарської активності, створенню необхідної кон’юктури на ринку, умов
для розвитку пріоритетних галузей економіки, формуванню збалансованої
соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава
регулює пропорції як у економічній структурі виробництва й обміну, так і
у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування впливає на
реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і
технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Це досягається за умови наукового поєднання таких критеріїв: фіскальної
досконалості, економічної ефективності, соціальної справедливості,
стабільності, гнучкості.

Критерій фіскальної достатності полягає в здійсненні податкової
політики, необхідної для забезпечення такої величини податкових
надходжень, яка є оптимально бажаною, з огляду на проголошену
економічну доктрину. При дослідженні даного критерію вимальовується
чітка пропорційна залежність між нормою оподаткування і величиною
податкових надходжень: чим вища норма, тим більші розміри податкових
надходжень.

Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлення рівня
оподаткування необхідно сприймати в двох аспектах: скорочення реальних
доходів конкретних платників внаслідок сплати

податків і податкових платежів; повернення до конкретних платників
частини номінальних доходів, перерозподілених із допомогою податків
через бюджет у вигляді суспільних благ (національна безпека,
правопорядок,охорона здоров’я, освіта, благоустрій та інші трансфертні
платежі).

У реальному суспільно-економічному житті критерії фіскальної
достатності, економічної ефективності та соціальної справедливості
взаємопов’язані, взаємозалежні й неможуть існувати відокремлено.

Важливе місце у здійсненні оптимальної податкової політики відводиться
критерію стабільності. Жоден закон, навіть найкращий, не запрацює на
повну силу, якщо постійно приймати до нього поправки та зауваження.
Стабільність податкової політики пердбачає незмінність правового
регламентування справляння податків і зборів протягом певного
податкового періоду.

Податкова політика повинна бути стабільною тільки протягом певного
податкового періоду. На жаль, догматичність норм подат-кового
регулювання суперечить реаліям економічного буття, і тому не врахування
певних соціально-економічних змін, пов’язаних із розвитком суспільства,
може призвести до непередбачуваних наслідків. Здійснюючи податкову
політику, необхідно врахувати критерій гнучкості. Він передбачає
необхідність зміни прийомів при певних соціально-економічних змінах у
суспільстві, методів та форм державного регулювання економіки, зокрема
і в сфері податків.

Критерій гнучкості діаметрально протилежний критерію стабільності.
Останній пов’язаний із податковою практикою державного регулювання, що
розробляється на певний проміжок часу, тоді як критерій гнучкості — то
вже податкова стратегія. Оптимальне врахування цих критеріїв забезпечує
нормальні податкові взаємовідносини платників податків і держави.

На практиці проявом податкової політики, що здійснюється в тій чи іншій
державі і формується відповідними державними структурами, виступає
податкова система країни. Побудову і функціонування отимальних
податкових систем слід розглянути під кутом зору відповідності таким
принципам.

1. Принцип вигоди та адміністративної зручності. Даний принцип
наголошує на тому, щоб втрати добробуту в результаті сплати податків
були адекватні тим вигодам, які платники отримують за рахунок фінансових
із податкових надходжень потреб і суспільних благ. Суть
адміністративної зручності полягає в максимальній зручності
для платників податків і держаних структур з точки зору змісту
податкової роботи і податкового законодавства, механізму збирання
податків та контролю над податковими процесами. Причому на організацію
справляння податків необхідно витрачати якнайменшу суму податкових
надходжень.

2. Принцип платоспроможності. Даний принцип декларує, що тягар
оподаткування повинен розподілятися згідно з платоспроможністю
платників податку (розмірами доходів, обсягами споживання, вартістю
майна тощо). З принципом платоспроможності пов’язані питання
горизонтальної і вертикальної рівностей в оподаткуванні. Горизонтальна
рівність передбачає сплату однако-вих сум податків протягом певного
періоду платниками податків з одинаковою платоспроможністю і податковою
базою з доходів чи майна. Вертикальна рівність досягається тоді, коли
платники податків з рівною платоспроможністю сплачують неодинакові за
розміром суми податків, що деференціюються у відповідності з певними
етичними принцитами соціальної справедливості.

Обговорення проекту бюджету на 1998 рік хвилювало не лише народних
депутатів, керівників підприємств і організацій, підприємців, а й широкі
верстви населення. Адже одночасно в парламенті розгядається і питання
реформування податкової політики, від якого залежить відродження
економіки, добробут наших людей.

Заінтересовані в цьому і податківці вони не тільки здійснюють контроль
за сплатою податків, а й вносять пропозиції щодо вдосконалення
податкової системи.

Так, 26 грудня 1992 року Кабінетом Міністрів був прийнятий Декрет “Про
прибутковий податок з громадян”. З того часу сталося багато змін в
економічних і суспільних відносинах, правовому полі. Тому норми чинного
законодавчого акта не відповідають вимогам сьогодення.

Кабінет Міністрів запропонував декілька законопроектів. Зокрема проек
Закону України “Про податок на доходи фізичних осіб”.

На відміну від чинного законодавства, Декрету Кабінету Міністрів України
від 26 грудня 1992 р. № 13-92 ‘Про прибутковий податок з громадян’ із
змінами і доповненнями, проект Закону України ‘Про податок на доходи
фізичних осіб’ перш за все зорієнтований на сучасні потреби країни,
оскільки із значними змінами у правовому полі, змінами у економічних і
суспільних відносинах, що сталися від часу прийняття Декрету, норми
діючого законодавчого акту відстають від вимог сьогодення.

Проект Закону прийнятий 6 березня поточного року у першому читанні
Верховною Радою України.

Які особливості і характеристики нового проекту Закону.

Перша особливість. Об’єктом оподаткування проект Закону передбачає
сукупний оподатковуваний доход за рік, який визначається як різниця між
скоригованим валовим доходом платника податку і сумою його витрат,
обумовлених у цьому проекті. Тобто запроваджується стандартна ідеологія
для всіх режимів оподаткування і для всіх видів податку (різниця між
валовими доходами і валовими витратами).

До складу валового доходу включаються доходи, одержані як в грошовій,
так і в натуральній формі, за винятком державних допомог, житлових
субсидій і винагород, що виплачуються з бюджету, за винятком пенсій,
вартості безоплатного харчування і спеціального одягу, призначеного для
використання у виробництві, крім одягу, який можна використовувати у
повсякденному вжитку.

Для визначення сукупного оподаткованого доходу, валовий доход
зменшується:

на суму компенсацій, одержаних від держави за відчужене (реквізоване)
майно;

на вартість майна, яке повертається власнику корпоративних прав
внаслідок ліквідації господарського товариства;

на суму виплат з фондів професійних та творчих спілок;

на суму коштів від продажу житла, що використовується, як основне місце
проживання;

на суму відрахувань на пенсійне забезпечення, соціальне страхування та
деякі інші суми.

Друга особливість. Спрощується шкала нарахування податку. Замість діючих
5 ставок — 10, 15, 20, 30 і 40 відсотків — пропонуються 3 ставки податку
— 10, 20 і 30 відсотків.

Третя особливість. Соціальна спрямованість проекту Закону. Це
проявляється в наступних його положеннях:

По-перше. В діапазоні до 10 неоподатковуваних мінімумів зараз діють 2
ставки: від 1 до 5 мінімумів — 10 відсотків, від 5 до 10 мінімумів — 15
відсотків. В новій шкалі оподаткування в діапазоні до 10
неоподатковуваних мінімумів застосовується тільки одна ставка — 10
відсотків.

Таким чином, проект цього Закону певною мірою розв’язує задачі, які
офіційно обумовлені Указом Президента України ‘Про заходи щодо
реформування податкової політики’, зокрема, щодо зменшення податкових
ставок. Ставки оподаткування не повинні стримувати мотивацію до праці,
та призводити до переходу в тіньову економіку і мають бути незмінними
протягом бюджетного року.

По-друге. Пільга у сплаті податку буде надаватись в розмірі
еквівалентному двом неоподатковуваним мінімумам доходів громадян. Зараз
пільга надається лише в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму.
Пільга є особливо суттєвою для громадян з низьким рівнем доходів.

Приклад:

За діючим законодавством доход за місяць дорівнює 170 грн. (10
неоподатковуваних мінімумів), податок становить 19 грн. 55 коп., процент
вилучення дорівнює 11.5% (19 грн. 55 коп. : 170 грн.).

Проектом Законом передбачено, що з доходу 170 грн. за місяць (10
неоподатковуваних мінімумів), податок буде становити 13 грн. 60 коп.
(170 грн. х 10% — 17 грн. х 20%), процент вилучення дорівнює 8% (13 грн.
60 коп. : 170 грн. x 100%)

По-третє. Гранична ставка оподаткування встановлена на рівні 30
відсотків, тобто, на рівні оподаткування прибутку підприємств. Більші
ставки оподаткування призводять лише до приховування фізичними особами
об’єкту оподаткування та переходу до тіньової діяльності. Створення
приватного сектору економіки і застосування ставки оподаткування в
розмірі 30 відсотків дозволяє задовольняти особисті потреби платників
податку і не зашкоджує розвитку підприємництва фізичних осіб.

По-четверте. Надається право на зменшення оподатковуваного доходу в
розмірі сплачених платником податку відсотків за користування іпотечним
кредитом, отриманим для будівництва житлового будинку або квартири. Крім
соціальної спрямованості, ця норма покликана стимулювати індивідуальне
житлове будівництво, сприяти більш повному завантаженню потужностей
будівельних організацій, підприємств будівельної промисловості.

По-п’яте. Додатково, до єдиної (загальної) соціальної пільги, також
передбачається надавати пільги окремим категоріям громадян:

Пільга в розмірі 2 неоподатковуваних мінімумів — надається самотній
матері або батькові — на одну дитину до 16 років; матері або батькові —
на одну дитину до 16 років, якщо один з батьків не має місця одержання
основного доходу.

Приклад:

Чинним законодавством передбачено, що у разі, якщо доход громадянина не
перевищує на місяць 10 неоподатковуваних мінімумів, тобто 170 грн., то
його доход для оподаткування додатково зменшується на 1
неоподатковуваний мінімум на кожну дитину віком до 16 років.

Так, громадянин який має двох дітей віком до 16 років, і його доход
складає 165 грн. на місяць, сплачує податок у розмірі 13 грн. 70 коп.,
процент вилучення дорівнює 8,3% (13 грн. 70 коп. : 165 грн. x 100%).

Проект Закону скасовує це обмеження і надає додатково пільгу на кожну
дитину віком до 16 років у розмірі 20% неоподатковуваного мінімуму,
незалежно від розміру доходу одержаного громадянином.

Отже, з доходу в розмірі 165 грн. на місяць податок становитиме 6 грн.
30 коп. (16 грн. 50 коп. — 3 грн. 40 коп. — 3 грн. 40 коп. — 3 грн. 40
коп.), процент вилучення дорівнює 3,8% (6 грн. 30 коп. : 165 грн.).

Безумовно, загальне зменшення податкового навантаження, в першу чергу,
відчують найменш захищені верстви населення (особи з незначними
доходами).

Не будуть підлягати оподаткуванню страхові відшкодування (страхові
суми), отримані платником податку у зв’язку із втратою працездатності
або життя. Йдеться про оподаткування тих доходів, які за своєю суттю є
заробітком.

Більшість лазівок уникнення від оподаткування проектом Закону
закриваються.

Четверта особливість. Базова шкала оподаткування застосовується для
оподаткування доходів за основним місцем роботи, хоча неосновних місць
роботи можна мати скільки завгодно. Доходи за неосновним місцем роботи
пропонується оподатковувати за ставкою 30 відсотків з подальшим
перерахуванням податку за підсумками звітного року на підставі
декларації (в даний час доходи, одержані не за місцем основної роботи
оподатковуються за ставкою 20 відсотків).

Важливим моментом у проекті є те, що він покладає на платника податку
обов’язки щодо самостійного визначення податкових зобов’язань і
одночасної сплати податку до моменту подання декларації за звітний
період (квартал, рік). Враховуючи це, у проекті детально викладаються
особливості визначення оподатковуваного доходу, що виникає з різних
джерел. Подаються детальні визначення термінів, що використовуються
платниками податку.

Більш чітко подається порядок оподаткування додаткових благ, що
надаються за рахунок роботодавця працівникам, доходів, одержаних
платниками податку від відчуження нерухомого, рухомого та успадкованого
майна, а також доходу, одержаного у вигляді подарунків.

П’ята особливість. Закон передбачає 2 варіанти оподаткування фізичних
осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної
особи. Перший варіант — за нормами цього Закону, тобто за шкалою ставок,
а другий варіант — фіксований податок на рік у розмірі 20
неоподатковуваних мінімумів. Вибір цих варіантів здійснюється самостійно
підприємцем.

Шоста особливість. Оподаткування доходів від продажу нерухомості.

Проект Закону передбачає два режими оподаткування таких доходів:

— перший режим застосовується по відношенню до нерухомості, яку набуто у
власність на момент або до часу вступу в дію цього Закону.

— другий режим застосовується по відношенню до нерухомості, яку набуто у
власність після вступу в дію цього Закону.

Оподаткування доходу за першим режимом здійснюється з наданням
соціальних пільг. Для самотньої особи соціальні пільги передбачені в
розмірі 2 тисяч неоподатковуваних мінімумів; для подружжя — 3 тисячі
неоподатковуваних мінімумів, а на кожного наступного члена сім’ї —
додатково 1 тисяча неоподатковуваних мінімумів.

Наприклад, для сім’ї з трьох чоловік пільга складає 68 тисяч гривень.

Однак і в цьому варіанті передбачена соціальна спрямованість: чим
дорожче майно (тобто чим багатша особа), тим меншу вона отримує пільгу.
Наприклад, якщо продається нерухомість вартістю 500 тисяч гривень (це
десь приблизно 300 тисяч доларів), то пільга буде складати тільки 10
тисяч гривень.

Фізична особа, яка скористалась пільгою, повинна до кінця другого року,
який наступає з моменту надання пільги, придбати аналогічний будинок для
проживання. Ця норма дуже важлива для того, щоб відрізнити громадян, які
продають квартиру з метою зміни місця проживання, від громадян, які
систематично купують і продають квартири, тобто займаються
підприємницькою діяльністю.

Другий варіант стосується оподаткування доходів від відчуження
нерухомості, право власності на яку набуто після введення в дію цього
проекту Закону. Цей варіант передбачає, що доход від продажу нерухомості
визначається як різниця між, отриманими коштами від продажу і вартістю
придбання нерухомості.

По-друге, кожний платник податку отримує пільгу у вигляді зменшення
розміру нарахованого податку на 10% за кожен рік проживання в цьому
будинку.

Сьома особливість. Вперше передбачено надання податкових пільг щодо
відшкодування втраченого майна, при цьому сукупний доход зменшується на
суму вартості втраченого майна.

Чому проектом Закону суму страхового відшкодування по нерухомому майну
передбачається включати до складу оподатковуваного доходу? А тому, що
при цьому фізична особа не несе втрат. Втрачене нею майно компенсується
страховими платежами, внаслідок чого доходи і втрати платника податку
збільшуються. Тобто, ніяких збільшень податку тут не виникає. По доходах
буде відбито страхове відшкодування, а по втратах — сума втраченого
майна. За відсутності страхування збільшилися б лише витрати платника
податку, тобто зменшилася б база нарахування податку.

Проект Закону спрямований на зниження рівня оподаткування громадян з
відносно низькими доходами. Зменшення граничного розміру податку, що
робить можливим перехід до легальної діяльності з одночасним розширенням
бази оподаткування за рахунок включення в оподаткування доходів, які
раніше уникали оподаткування.

Заходи Кабінету Міністрів України щодо збільшення надходжень

до зведеного бюджету України на 1999 рік

Очікуваний результат

№ п/п Зміст заходу Сума збільшення доходу Сума зменшення видатків

1 2 3 4

1. Пропозиції до проекту Закону України ‘Про податок на доходи фізичних
осіб’

Всього очікуваний вплив на бюджет, в тому числі: — 335,1 млн.грн.

порядок оподаткування такий же як і в Декреті № 13092, але розмір
фіксованого податку встановлюється центральним органом країни за
погодженням з Спілкою орендарів і підприємців України + 178,6

— доходи не за місцем основної роботи оподатковуються за ставкою 30 % +
8,7

— грошове забезпечення, одержуване військовослужбовцями та особами
начальницького і рядового складу органів МВС підлягає оподаткуванню на
загальних підставах + 73,6

— відміна пільг громадянам, що постраждали від аварії на ЧАЕС і
віднесені до ІІІ та ІV категорії та зменшення суми пільг громадянам І та
ІІ категорій + 198,7

— доходи робітників вугільної промисловості та атомної енергетики
оподатковуються на загальних підставах за прогресивною шкалою ставок +
20,7

— пасивні доходи, в тому числі одержані по депозитних вкладах, від
цінних паперів, від реалізації майна оподатковуються за ставкою 15 % +
134,0

Щомісячний сукупний оподатковуваний доход за місцем отримання основного
доходу зменшується на розмір вартісної межі малозабезпечення (на даний
час 73 грн.) — 949,4

У податковому законодавстві враховані положення Конституції, Указу
Президента України “Про заходи щодо формування податкової політики”,
слушні пропозиції народних депутатів, постійних комісій Верховної Ради.
Передбачено також, що цей прект має бути складовою частиною відповідного
розділу Податкового кодексу України.

Прийняття цього закону забезпечило б надходження до бюджету в 1999
році щонайменше 4 млрд.грн. податку з доходу фізичних осіб.

За рахунок чого планується така сума?

-Насамперед, це відносне збільшення кількості суб”єктів оподаткування
та відносне розширення кола об”єктів оподаткування.

Збільшення кількості суб”єктів оподаткування пропонується вирішити
шляхом скорочення пільг, що нині надаються нечисленним платникам,
порівняно з іншими, категоріями платників (лауреатами премій, у т.ч. і
державних, переможцям (призерам) конкурсів і змагань, ученим, донорам
та ін.), або ж які різняться за галузевою чи професійною ознакою
(працівники сільського господарства, атомної енергетики, прокуратури,
органів внутрішних справ, військовослужбовцям, суддям).

З метою розширення кола суб”єктів оподаткування запропоновано скоротити
пільгові ставки на певні види доходів і включити до сукупного річного
доходу дивіденди, виграші, відсотки з депозитних рахунків установах
банків, а також доходів від продажу нерухомого майна, спадщини,
подарунків, додаткових благ, одержаних за кошти інших суб”єктів права
(підприємств, установ, організацій й фізичних осіб), що нині
обкладаються податком за пільговими ставками і не зараховуютться до
сукупного доходу, або ж зовсім звільняються від оподаткування.

Слід нагадати, що у чинному законодавстві налічується майже 50
пунктів, що регламментують пільги за прибутковим податком. Такий стан,
до речі суперечить статті 67 Конституції України, згідно з якою кожний
громадянин зобов”язаний сплачувати податки і щорічно подавати декларації
про майновий стан і одержані доходи.

Запропоновано також розширити перелік осіб, відповідальних за стягнення
податку та внесення його до бюджету. Зокрема, з доходів найманих
працівників податок мають утримувати роботодавці, а з доходів від
здійснення підприємницької діяльності — безпосередньо платники. З
нерезидентів, якщо джерела їхніх доходів знаходяться в Україні, податок
пропонується стягувати за місцем їх виплати за фіксованою ставкою 30
%. Якщо доходи одержуватимуться не за місцем основної роботи, то
податок теж сплачується за ставкою 30%.

Крім того у законодавстві врахована необхідність усунення подвійного
оподаткування одного й того ж об”єкта, налагодження системи обліку
доходів і контролю за утриманням (сплатою) податків.

Одним з важливих напрямків роботи податкових органів України у сфері
вдосконалення збору податків — створення Державного реєстру фізичних
осіб та введення суцільного декларування доходів громадян. Цю роботу
розпочато наприкінці 1996 року . В даний час вже присвоєні особисті
номера працездатному населенню України.

Використання особистих номерів громадян пов’язане не тільки із сплатою
податків. Воно необхідне і для соціального захисту громадян, виплати
субсидій і пенсій. Тому на часі питання й про надання їх усім
громадянам України. До вирішення цього питання залучені міністерства
юстиції, соціального захисту, статистики і внутрішніх справ.

Аналіз причин неповного надходження коштів до бюджету свідчить, що
однією з них є також необізнаність платників податків з чинним
законодавством.

Особливо гостра ця проблема нині у процесі удосконалення нормативної
бази по податках.

Тому, поряд з контрольною роботою одним з пріоритетних напрямків
діяльності податкових адміністрацій має стати пропаганда податкового
законодавства, роз’яснення його положень. Податкова система повинна
своєчасно забезпечувати платника об’єктивною, доступною і різнобічною
інформацією з питань сплати податків.

Таким чином необхідно звернути увагу на ідеологічний,
інформаційно-пропагандистський аспект роботи. В країні повинна бути
розгорнута широка масова робота по переконанню населення в необхідності
сплати податків, створена атмосфера загального розуміння того, що
ухилення від сплати податків це серйозний злочин.

Треба відмітити, що існуюча система все-таки не є оптимальною.
Податкове право руйнується такими правилами:

сукупні доходи громадян не включають пасивних доходів, капітальних
доходів та доходів від грального бізенсу;

не беруться до уваги сукупні доходи членів сім’ї (хоча згідно з діючим
цивільним кодексом сімейне майно та збереження є загальною
(неперсоніфікованою) власністю та може бути розподілене тільки судовим
шляхом при розлученні родини);

не зменшують податкові зобов’язання громадянина витрати на будівлю
резиденського дому та витрати на купівлю інших фондів, які згодом
продаютьтся.

Враховуючи ту обставину, що в нашій країні встановлено абсолютно
мізерний розмір неоподатковуваного мінімуму, сума доходів яка
вилучається із заробітної плати чесних платників податків — робітників
та службовців — у вигляді прибуткового податку, досить велика. Саме цим
можна пояснити те явище, що населення України не стрямовує своїх коштів
на заощадження, бо всі доход, які залишаються після сплати податків,
витрачаються на споживання.

Звідси можна зробити висновок, що частка доходів, отримана від
зменшення податків, буде прохи споживатися, а трохи йти на заощадження,
бо саме податки являють собою втрату потенційної купівельної
спроможності, що, у свою чергу, спричинює зменшення обсягів продажу
товарів, а отже, й обсягів їхнього виробництва, що об’єктивно
прозводить до стримування зростання надходжень до бюджету в абсолютних
сумах, незважаючи на високий рівень податкових ставок.

Таким чином, особисті доходи громадян шляхом встановлення податкових
ставок державою повинні регулюватись ефективнніше. Але, на жаль,
сьогодні ще не створено методів і бази проведення таких розрахунків,
немає необхідних статистичних даних, аналітичних розробок
учених-економістів, немає практичного досвіду, тому ставки податків не
тільки для фізичних, а й для юридичних осіб встановлюються інтуїтивно і
базуються на ізольованих один від оного розрахунках. Держава цілком
спроможна і повинна стимулювати зростання виробництва й споживання
нації через платоспроможний попит населення як шляхом проведення
розумної науково обгрунтованої податкової політики, так і шляхом
збільшення заробітної плати, застосовуючи, зокрема, в певних межах і
додаткові грошові емісії, а не спрямовуючи їх , оскільки зростання
заробітної плати оздоровчо впливає на економіку: збільшуючи
платоспроможний попит населення, воно водночас стимулюватиме і
зростання обсягів виробництва.

Ще на початку 50-х років американський економіст У.Андерсон
стверджував, що податкова політика не повинна скорочувати можливості
заощадження, а отже, й можливостей інвестування.

Таку думку підтверджує і точка зору, якої дотримувалися представники
школи економіки, орієнтованої на пропозицію; вони доводили, що
скорочення податків тимчасово обмежує надходжання до бюджету, зате
збільшує засоби підприємців і населення, які перетворять ці податкові
доходи на заощадження й інвестиції. Це має стимулювати розширення
виробничих потужностей, сприяти пожвавленню виробництва, зростанню
прибутків, а також збільшенню зайнятості, підвищенню доходів населення,
що створює умови для поповнення доходів держави навіть при знижених
податкових ставках.

Дієва ж система оподаткування може бути створена тільки наоснові
науково обгрунтованої стратегії, до якої пріоритетні цілі податкової
політики і системи заходів їхнього забезпечення, що максимально
враховували б своєрідність перехідного стану економіки при зміцненні
й удосконаленні структурних елементів інституту оподаткування. Тільки
тоді держава зможе повністю виконати свої функції, основними з яких
мають бути: ефективність, об”єктивність і стабільність.

При цьому ефективність означає, що держава, встановлюючи податки і
пільги, регулюючи грошовий обіг і систему кредитування, сприяє
перерозподілу капіталів, зростанню ділової активності, оптимальному
використанню ресурсів.

Об”єктивність — це передусім така податкова політика, яка дає змогу
тим, хто має більші доходи, брати більшу участь у формуванні фондів
для соціальних програм, спрямованих на підпримку соціально незахищених
верств населення.

Стабільність — це цілеспрямована фінансова і кредитна політика, що
усуває різкі коливання в економіці. Якщо податкова політика нашої
держави буде симбіозом усіх трьох названих функцій, то вона з
розумінням сприйматиметься усіма суб’єктами економічних відносин як
форма участі своїми фінансовими засобами у вирішенні загальнодержавних
завдань.

Податковий тиск треба прагнути зменшити, але відповідно до реальних
можливостей. Розмір можливого зниження податків визначають оптимізацію
видатків і продуктивності. Лише таким шляхом можна домогтися реального
розв’язання податкової проблеми.

Сьогодні мову треба вести про таке знижання рівня податків, для якого
можна знайти компенсацію або за рахунок скорочення бюджетних видатків,
або за рахунок додаткового залучення додаткових неінфляційних джерел
фінансування дефіциту бюджету. Практично це означає, що реальні
можливості скорочення податкового тиску багато в чому залежить від
удосконалення механізму обчислення і стягнення податків. Треба знайти
технічні можливості, щоб зробити податкову систему більш сприятливою для
бізнесу за умов збереження або навіть збільшення абсолютної суми
податкових надходжень.

Створити ефективну податкову систему дуже непросто. Податки
перебувають на перехрестi економічних інтересів різних груп
платників та споживачів державних ресурсів. Задовільнити вимоги усіх
неможливо. Потрібні важкі пошуки компромісу.

Однак за будь-яких умов податкова система має бути стабільною. Платники
податків повинні зазделегідь знати за що, скільки і коли вони мають
платити та які будуть наслідки не виконання або неналежного виконання
своїх обов’язків. А в свою чергу держава зобов’язана гарантувати, що
правила гри не будуть змінюватися протягом відомого часу.

Кожний податок, щоб він працював добре, потребує тривалого та
трудомісткого шліфування. Тому перш ніж щось радикально змінювати у
податковій системі, треба добре подумати: а чи не обернуться добрі
наміри черговими неприємностями, скарги платників на незрозумілі
інструкції та “дірками” в бюджеті.

Неможна сподіватися на винахід якого- небудь ідеального податку,
що забезпечить надходження потрібних державі коштів та задовільнить
вимоги усіх платників. Відомо, що окремі громадяни, об’єднання і
підприємства, які ним засновані, одержують різні вигоди від володіння
майном, одержання доходів, споживання товарів. Тому і податки мають
охоплювати різноманітні об’єкти, але за умови додержання принципу
розумної достатності: чим менше буде податків і простішою податкова
система, тим краще.

Виключної ваги завдання в цьому зв’язку є розробка податкового
кодексу. Розпорядження Президента з цього приводу було видано ще 28
квітня 1995 року. Проте, на жаль, особливих зрушень по створенню
кодексу немає. І не в останню чергу через те, що дехто розуміє
Податковий кодекс як зведення всіх законів про податки, які прийняті в
Україні, орієнтується на завершення такої роботи лише в кінці 1999
року. Податковий кодекс — це, на мою думку, правовий документ, який,
як і цивільний чи кримінальний та інші кодекси, регулює усі сторони і
аспекти податкового процесу в державі. На його основі приймаються всі
інші закони про оподаткування.

Що стосується прибуткового податку в Україні, то він потребує перегляду
і вдосконалення. Механічне перенесення досвіду зарубіжних країн може
тільки зашкодити. Але деякі аспекти слід взяти до уваги.

По-перше, необхідно підвищити неоподатковуваний мінімум. Згідно із
зарубіжною практикою і рекомендаціями “Основ світового податкового
кодексу” ступені прогресії між неоподатковуваним мінімумом і першим
ступенем податку можуть становити 4-5 %.

По-друге, треба зменшити кількість і розмір ставок. Виходячи з того, що
вилучаючись із доходів громадян, прибутковий податок зменшує ту їх
частину, яка може бути використана на придбання товарів і надання
послуг, то, як свідчать дослідження, середні доходи (200-300 грн.)
повністю витрачаються на споживання. Тому зменшення їх на декілька
відсотків призведе до зростання споживчих витрат. Вищі доходи (1200 грн.
і більше) витрачаються не тільки на споживання, а й частково ідуть на
заощадження. Зниження ставок менше впливає на сукупний попит. Тому тут
доцільно було б вводити податок на доходи фізичних осіб від капіталу
(дивіденди, проценти за облігаціями і банківськими вкладами тощо). Можна
обкладати податком доходи від капіталу за мінімальною ставкою
прибуткового податку з громадян. Такий підхід дасть змогу створити
дійовий і простий механізм залучення до бюджету значних податкових
надходжень, не послаблюючи при цьому зацікавленність населення у
збереженні вільних грошей на банківських рахунках і вкладанні їх в акції
підприємств.

По-третє, можна ввести стандартні знижки із сукупного доходу — суми, на
яку платник податків може зменшити свої зобов’язання за прибутковим
податком (враховується сімейний стан, наявність дітей та утриманців).
Дохід може зменшуватися на суму витрат на лікування, професійних витрат
тощо.

Крім всіх вищезапропонованих змін в обкладанні фізичних осіб
прибутковим податком, необхідні й суттєві структурні зміни в економіці
на макро- і мікрорівнях, які б забезпечили збільшення частки доходів
громадян у структурі національного доходу.

В и с н о в к и.

Питання оподаткування доходів фізичних осіб набуває в нашій державі
всебільшої актуальності. Це пов’язано з тим, що Державний бюджет України
(доходи якого формуються і за рахунок надходжень податкових платежів від
населення) має соціальне спрямування. І тому посилюючи соціальний
захист своїх громадян, держава повинна вдосконалювати існуючу систему
оподаткування.

В процесі дипломного дослідження системи оподаткування прибутковим
податком доходів громадян виявлені такі проблеми:

1. Велика кількість пільг, за рахунок яких держава недоутримує значну
частину доходів, і частина з них не має практичного використання. Слід
нагадати, що у чинному законодавстві налічується майже 50 пунктів, що
реглементують пільги за прибутковим податком . Такий стан, до речі
суперечить статті 67 Конституції України, згідно з якою кожний
громадянин зобов’язаний сплачувати податки і щорічно подавати декларації
про майновий стан і одержані доходи.

2. Неритмічність строків сплати податків, що призводить до того, що
деякі місяці підприємства, установи, організації та фізичні особи —
суб’єкти підприємницької діяльності не сплачують податків до бюджету.

3. Відсутність оптимальної системи оподаткування для суб’єктів
підприємницької діяльності, які займаються виробництвом і народними
промислами, що призвело до того, що більшість підприємців займаються
торгово-посередницькою діяльністю.

4. Ухилення від сплати прибуткового податку, шляхом скриття
отриманого фактичного доходу та перекрученням даних при предствавлені
декларацій. З огляду на цю проблему оподаткування необхідно проводити у
джерел виплати.

5. Крім зміни співвідношення між податком на прибуток підприємств і
прибутковим податком з громадян, важливо також забезпечити вдосконалення
структури податкової системи за рахунок введення податку на майно
юридичних та фізичних осіб. З огляду на це хочеться тільки висловити
кілька пропозицій:

— мабуть, не треба вводити окремо податок на майно громадянам і окремо
— підприємств. У кого б майно не знаходилось, воно повинно оцінюватися
і однаково оподатковуватися (як має місце, приклад, у випадку з
транспортними засобами). З тієї ж причини треба встановити, що об’єктом
оподаткування є нерухоме майно, а не, наприклад усі статті активу
балансу підприємства;

— важливо встановити високий неоподатковуваний поріг вартості
нерухомого майна для того, щоб новий податок не був податком з бідних.

6. Велику частку в доходах громадян займають непрямі податки. Широке
застосування непрямих податків доцільно лише за умов наявності відносно
ліберальної системи оподаткування доходів громадян. Практика ж
встановлення високих ставок непрямих податків у поєднанні з жорстокими
умовами оподаткування доходів фізичних осіб суттєво погіршує їх
фінансове становище і часто призводить до негативних
соціально-економічних наслідків.

7. В нашій країні встановлено абсолютно мізерний неоподат-ковуваний
мінімум. І тому сума доходів, що вилучається із заробітної плати чесних
платників податків — робітників і службовців — у вигляді прибуткового
податку, досить велика. А це пояснює в свою чергу те явище, що населення
України не спрямовує своїх коштів на заощадження, бо всі доходи, які
залишаються після сплати податків, витрачаються на споживання.

Податковий тиск треба прагнути зменшити, але відповідно до реальних
можливостей. Розмір можливого зниження податків визна-чають оптимізацію
видатків і продуктивності. Лише таким шляхом можна домогтися реального
розв’язання податкової проблеми.

Від вдосконалення системи оподаткування доходів фізичних осіб залежить
повнота та своєчасність поступлення податків і формування доходів
бюджету.

Основними напрямками вирішення проблем і усунення недоліків пропонуємо
такі заходи:

1. Реорганізувати систему пільг платникам прибуткового податку за
місцем основної роботи, шляхом скорочення їх кількості і переходу в
переспективі до одноразової допомоги малозабезпечиним громадянам.

2. Базою оподаткування фізичних осіб повинні стати реальні доходи
населення. До складу витрат, що враховуються при обрахуванні витрат,
слід включати величину платних послуг на охорону здоров’я, освіти,
сплати комунальних послуг.

3. Одним з джерел збільшення доходів бюджету за рахунок надходжень від
фізичних осіб може стати підвищення непрямих податків на споживання
предметів розкоші, що також дасть змогу певною мірою нівелювати доходи
населення та здійснювати їх ефективний перерозподіл.

4. Оподаткування фізичних осіб повинно проводитись на основі
здійснюваних фактичних витрат, а не на основі продекларованих доходів.

5. Впровадження податку на майно на диференційованій основі: щоб це
було не тягарем для громадян котрі працюють, а податком на власників
капіталів, що втілені у нерухомість. У цьому разі держава має змогу
частково оподатковувати ті доходи, які були приховані.

6. Збільшення неоподатковуваного мінімуму, особливо на низькому рівні
для того, щоб прибутковий податок регулював доходу громадян.

7. Введення в дію Закону України “Про податок на доходи фічизних
осіб”.

Податки в умовах ринкової економіки слід використовувати не лише як
джерело поповнення доходів бюджету, а й як важливу складову фінансового
регулювання економіки.

Разом з тим податки не повинні зводити нанівець зацікавленість
підприємств і населення в економічній активності. Цим і визначається
зміст і основні напрямки вдосконалення системи прибуткового
оподаткування в Україні.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. Закон України “Про державний бюджет України на 1994 рік” //Збірник
нормативних документів.

2. Закон України “Про державний бюджет України на 1995 рік” //Збірник
нормативних документів.

3. Закон України “Про державний бюджет України на 1996 рік” //Збірник
нормативних документів.

4. Закон України “Про державний бюджет України на 1997 рік” //Збірник
нормативних документів.

5. Закон України “Про державний бюджет України на 1998 рік” //Збірник
нормативних документів.

6. Закон України “Про систему оподаткування” //Урядовий кур’єр від
20.03.97р. № 50-51.

7. Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності” із змінами і доповненнями //Галицькі контракти — 1998 — №11
— березень — с.135-142.

8. Інструкція про порядок і умови передачі державним податковим
інспекціям інформації для реєстрації фізичних осіб у Державному реєстрі
фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів “
//Галицькі контракти — 1995 — №33 — серпень — с. 27-29.

9. Дектрет КМ України “Про прибутковий податок з громадян” зі змінами,
внесеними згідно із законами №3355-12 від 01.07.93р., №46/96 ВР від
14.02.96р., № 366/96-ВР від 12.09.96р., №129/98-ВР від 13.02.98р.,
Декретом № 43-93 від 30.04.93 р. //Галицькі контракти — 1998 — №11 — с.
142- 151.

10. Проект Закону України “Про податок на доходи фізичних осіб”
прийнятий 6березня 1998року в першому читанні Верховною Радою України.
// Система Право//.

11. Порядок зайняття торгівельною діяльністю і правила торгівельного
обслуговування населення” //Діло — 1996 — № 31 — 19-20 квітня — с.3.

12. Бабич Л., Барсук Р., Понедєлкова О. Аналіз податкової системи і
пропозиції щодо її вдосконалення //Економіка України — 1995 — №12 — с.
35-42.

13. Биконя С. Актуальні питання реформи системи оподаткування
//Економіка України — 1995 — №3 — с. 61-67.

14. Бондаренко Ю., Бюджет і прибутковий податок //Праця і зарплата —
1995 — №6 — с.7

15. Буковинський С., Як розмежувати доходи? //Діло — 1993 — 60 — липень
— с.2.

16. Василик О. Податки в системі регулювання доходів юридичних і
фізичних осіб //Економіка України — 1993 — №4 — с. 20-25.

17. Гермачук П. Бюджет і податки: спрощена система, стимули для
виробництва //Голос України -1995 — 3 жовтня — с. 13.

16. Корнєєв Ю. Про державний бюджет і “хороші” та “погані” податки
//Голос України — 1992- 28 жовтня — с. 7.

17. Манюк С. Декларування як доля — не втечеш, не сховаєшся //Галицький
шлях — 1996 — №17- 24 лютого — с.3.

18. Мороз В. Пільги щодо оподаткування багатодітних сімей, які мають
дітей інвалідів //Закон і Бізнес — 1995 — 16 ерпня.

19. Огонь Ц. Фінансова політика і податки в умовах формування ринкових
відносин //Економіка України — 1995 — №5 — с. 35-43.

20. Селезньов В.А. Податкові алгоритми //Діло — 1996 — №72 — вересень —
Досьє — с.4-8

21. Шумуріла Л. Нова концепція оподаткування: будуть і нові податки, але
старих стане менше //Галицькі контракти — 1995 — №49 — грудень — с. 13.

22. Соколовська А.М. Податки та їх вплив на макроекономічні процеси в
Україні //Фінанси України — 1996 — липень — с.105-109.

23. Кухарець Л.В. Перші фінансові кроки України //Фінанси України — 1997
— січень- с.100-101.

24. Арзянцев Ю.С. Прибуктовий податок: розширення бази ї зниження ставок
//Фінанси України — 1997- лютий — с.108-109.

25. Користін О.Є. До питання про ухилення від оподаткування //Фінанси
України — 1997 — квітень — с.98-102.

26. Максимов А.С. Удосконалення системи прибуткового оподаткування в
Україні //Фінанси України- 1997 — травень — с.86-87.

27. Марцин В.С., Солдатенко О.В. Податкова політика держави та її вплив
на ефективність господарської діяльності торгових підприємств //Фінанси
України — 1997 — серпень — с.29-38.

28. Крисоватий А.І. Державна податкова політика і система податків
//Фінанси України — 1998 — січень — с.64-69.

28. Про порядок проведення перерахунків прибуткового податку з
заробітної плати громадян за 1997 рік. Лист № 17-0/14/10-46 від
03.01.97р.

29. Держава — податки — бізнес: (Із світового досвіду фіскального
регулювання ринкової економіки) :Монографія.

30. Податкова система України //Підручник (В.М.Федосов, В.М.Опарін,
Т.О.Пятаченко та ін.; за ред. В.М.Федосова — К.; Либідь, 1994 — с.464.

31. Звіт ДПА в Путильському районі 2-П за 1996 та 1997 роки.

32. Звіт ДПА в Путильскьому районі 1-П за 1996 та1997 роки.

PAGE 96

PAGE \# «‘Стр: ‘#’

PAGE \# «‘Стр: ‘#’

Податкова база, яка

справді повинна оподатковуватися

Доходи тіньо-вої економіки

Податкова база, задекларована для оподаткування

Похожие записи