КУРСОВА РОБАТА
на тему:
Прибутковий податок
ВСТУП
Держава відображає інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності,
розробляє і здійснює відповідну політику – економічну, соціальну,
екологічну, демографічну тощо. При цьому, в якості засобів взаємодії
об’єкта і суб’єкта державного регулювання соціально-економічних процесів
застосовуються фінансово-бюджетний, кредитний, і ціновий механізм.
Фінансово-бюджетна система містить відносини з приводу формування і
використання фінансів держави – бюджету і позабюджетного фонду. Важливою
артерією фінансово-бюджетної системи є податки.
Податки у тій формі, з якою ми зустрічаємся у сучасних умовах, склалися
відносно недавно, хоча основні елементи механізма оподаткування
зародилися ще у давнині. Для людини немає більш гнітючої процедури ніж
платити їх. Високі податки – це завжди неминучі злидні, занепад
господарства, шлях до катастрофи і людської трагедії. Там, де високі
податки, не може бути мови про свободу і людську гідність, творчу працю
і забезпечене майбутнє. Непосильні податки були причиною багатьох
соціальних конфліктів, кровопролитних воєн, занепаду цілих цівілізацій.
Водночас запровадження податків мало надзвичайно важливе прогресивне
значення для розвитку людського суспільства. Мобілізуючи через податки
значні ресурси в своє розпорядження, державні структури забезпечували
захист своєї держави, розвивали виробництво, поліпшували матеріальне
становище громадян, суттєво впливали на стан і розвиток науки, культури,
міждержавних зв’язків.
В будь-якій державі громадяни зобов’язані віддавити частину своїх
доходів на загальнодержавні потреби. Досконалість форм методів
передавання цих коштів свідчить про рівень розвитку держави. Проте не
слід забувати, що податки є й дуже небезпечною зброєю в розпорядженні
держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть
перетворитися на гальмо економічного розвитку держави. Тому досить
важливо, щоб кожна країна мала розумну, досконалу та ефективну податкову
політику.
Україна на сучасному етапі переходу від планового державного управління
народним господарством до ринкових відносин повинна використовувати
механізм оподаткування для стимулювання розвитку виробництва та
збільшення ВНП.
Сучасні країни з розвиненними ринковими відносинами мають вагому частку
податкових надходжень в бюджети з ВНП. На початку 90-х років вона
становила у США –- 30%, Японії – 31%, Англії – 37%, Канада – 37%,
Німетчини – 38%.
Найменші маштаби перерозподілу дежавою ВНП в США та Японії зумовленні
використанням податкової політики, як засобу створення умов, сприятливих
для діяльності промислових компаній, що потребують низького рівня
податкового тягара в країні. Податкова система в умовах низького рівня
доходів юридичних і фізичних осіб, недосконалості фіскального
законодавства забезпечується шляхом надмірного оподаткування, як
юридичних так і фізичних осіб, що одночасно руйнує стимули економічної
діяльності, змушує товаровиробника уникати оподаткування. Біля третини
підприємців України знаходяться у сфері так званої “тіньової економіки”.
Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн є
їх структура співвідношення прямих та непрямих податків. Так у США,
Японії, Канаді, Англії переважають прямі податки; у Франції – непрямі
(56,6% податки на споживання, акцизи, внески підприємців у фонд
соціального страхування). Німетчина, Італія мають досить урівноважену
структуру податків (частка непрямих податків у Німетчині – 42,2%, в
Італії – 48,9%).
Співвідношення прямих і непрямих податків в Україні протягом 1991-1995
рр. змінювалось на користь прямих податків.
Пряме оподаткування в Україні базується на двох основних видах податків:
податку на прибуток підприємств і прибуткового податку з громадян.
Причому, частка прибутку з підприємств в доходах бюджету втричі
(1995р.), майже в шестеро (1993р.) перевищує частку податку з громадян
(тоді як останній у розвинутих країнах переважає). Це зумовлено низьким
рівнем заробітної плати. Так, якщо в розвинутих країнах частка оплати
праці у ВНП в 1992р. становила 60,6% у США, 56,4% в Японії, 54,5% у
Німеччині, то в Україні лише 38,47% – 1993р., 39,67% – 1994р. що і
зумовило низький рівень прибуткового податку з громадян у доходах
бюджету.
Центральною ланкою сучасної податкової системи є прибуткове
оподаткування особистих доходів. Це викликане не тільки тим, що всі
суспільні відношення так чи інакше замикаються на людину, робітника, але
і тим, що тажкість особистого прибуткового податку задає рівень
обкладання іншими податками.
Актуальність тематики особового прибуткового оподаткування підсилюється
тривалим застоєм у галузі теорії і практики оподаткування в нашій
країні. Протягом багатьох років проблеми удосконалення системи податків
з населення знаходяться якби в затінку. Вирішувалися окремі питання, але
вся система не змінювалась. Коли в 60-ті роки було проголошено лінію на
поступову відміну всіх податків в СРСР, це було сприйнято всіма як
прогресивний крок в розвитку відчізняної економіки і наклало свій
відбиток на відношення до податків. Вважається, що заробітна плата
практично єдине джерело доходів громадян, тому, регулюючи її розмір,
можна поступово відмовитися від податків. Сьогодні зрозуміло
помилковість цієї крапки зору. Припинилися наукові дослідження в даній
області. Розгублено податковий аппарат. Податкове законодавство відстало
від життя і тих процесів, що відбулися в суспільстві.
Стало очевидним, що система оподаткування населення потребує
удосконалення і зниження податків (але не відміна) повинно чинитися по
мірі накопичування суспільного багатства; податки повинні на ряду з
іншими економічними важелями попереджати винекнення прихованих доходів.
Сьогодні головне завдання – створити систему оподаткування громадян,
повністю відповідаючу ринковим відносинам. Україна тільки приступає до
побудови податкових відносин і реалізації нової для нас концепції
оподаткування. Цим викликаний інтерес до данної теми.
Метою курсової роботи є розглядання прибуткового податку громадян та
занходження шляхів удосконалення системи стягнення прибуткового податку
з громадян.
Завданням даної курсової роботи є:
розглянути основні елементи прибуткового податку з громадян;
порівняти та проаналізувати ставки прибуткового податку Укра-
їни з іншими країнами світу;
уточнити пільги щодо прибуткового податку;
з’ясувати порядок сплати даного податку до бюджету;
знайти шляхи вдосконалення стягнення прибуткового податку з громадян.
Розділ 1. Становлення системи прибуткового оподаткування громадян в
Україні
До кінця 80-х років прибутковий податок з громадян справлявся за
системою, яка склалася ще в 40- х роках. Податки і збори з населення на
той час включали прибутковий податок з громадян, податок з холостяків,
самотніх і малозабезпечених громадян СРСР, сільськогосподарський
податок, податок з власників будівель, податок з власників транспортних
засобів, земельний податок та ін.
В 1989 p. в загальному сукупному доході населення податки і збори склали
8,3 % або близько 12 крб. в місяць на чоловіка За рахунок податків з
населення формувалося більше 10 % всіх доходів бюджету. Питома вага
прибуткового податку з населення становила до 7 %.
До 1990 року прибутковий податок із громадян справлявся за комбінованою
шкалою ставок. Для доходів, отриманих за місцем основної
роботидотановлювався неоподаткований мінімум (спочатку 70, потім 80,
згодом 100 крб.). При місячному заробітку від 71 до 90 крб. ставки
коливалися від 25 коп. до 7 крб. 12 коп. із заробітку від 91 до 100 крб.
податок становив 7 крб. 12 коп. плюс 12 % суми, що перевищувала 90 крб.;
від 101 крб. і вище – 8 крб. 20 коп. плюс 13 % суми, що перевищувала 100
крб. Такі ставки були встановлені для робітників та службовців і хоч
офіційно ставка оподаткування визнічалась як пропорцфйна- 13 %,
насправді існувала регресивне – прогресивна шкала.
Так, з одного карбованця, який перевищував неоподатковуваний мінімум,
утримувалося 25 коп. Потім вона поступово знижувалася до 12 % і
підвищувалася до 13 %.
Оподаткування доходів громадян від трудової діяльності, одержаних не за
місцем основної роботи, здійснювалося за спеціальною шкалою прогресивних
ставок. На основі комбініції цих двох шкал, але в річному обчисленні,
оподатковувалися авторські гонорари й винагороди, а також доходи від
кустарно-ремісничих промислів, що не перевищували 3000 крб. на рік.
З 1990 року була введена регресивне- прогресивна шкала ставок податку,
коли із суми доходів від 100 до150 крб. податок дорівнював 29 коп. з
кожного акрбованця, тобто 29%, а щодо доходу, який перевищував 150 крб.,
застосовувалася прогресивна шкала з розміром ставок 13,15, 20, ЗО, 40,
50 і 60% залежно від величини доходу. Поділ платників на категорії
зберігся, однак дещо змінився – крім двох перших виділяються особи, що
займаються індивідуальною трудовою діяльністю. Зберігся і рівень
оподаткування.
Із середини 1991 року в Україні була прийнята власна система
прибуткового оподаткування населення. Вона мала дві характерні
відмінності від попередньої. По-перше, замість неоподатковуваного
мінімуму (розміру доходу, в межах якого податок не стягується) виділявся
неоподатковуваний доход (сума, яка при оподаткуванні вираховується із
загального доходу). По-друге, були встановлені єдині умови та ставки
податку для всіх категорій. Виділення категорій пов”язувалося тільки з
різними умовами формування їх доходів, атому і різними способами
обчислення.
Характерною рисою розвитку системи прибуткового оподаткування в Україні
в 90-х роках була постійна зміна інтервалів та ставок прогресивного
опопдаткування. В 1991 році ставки було встановлено в розмірі 13, ЗО,
35, 40, 45 і 50%. З січня 1992 року розміри ставок прибуткового податку
змінювалися п’ять разів.
д) доходи від підприємницької діяльності, а також інші доходи громадян.
Якщо людина отримувала доходи за основним місцем роботи, то податок не
перевищував ЗО відсотків суми доходу, а при заробітній платі, що
дорівнювала 10 н.м. на місяць, він становив 11,3% .Найбільше на иой час
оподатковувалися суми винагород, що виплачуються спадкоємцям авторів
повторно – від 60 до 90 відсотків від суми доходу.
З 1 січня 1993 року Декретом КМУ “Про прибутковий податок з громадян”,
була введена нова система оподаткування доходів всіх осіб, які постійно
проживають в Україні (раніше деякі категорії громадян повністю
звільнялися від сплати прибуткового податку).
Місячні доходи більшості громадян України в 1993 – 1994 роках не
перевищували п‘яти мінімальних доходів. Доход розміром 30 НМДГ визначав
межу між низькими і високими доходами громадян.
Для доходів громадян, одержаних не за місцем основної роботи була
настановлена ставка податку в розмірі 20 відсотків. В подальшому розмір
податку для цієї категорії платників не змінювався.
З 1 червня 1993 року розмір мінімальної заробітної плати і мінімум
доходів громадян, що не обкладається прибутковим податком
(неоподатковуваний мінімум), почали розрізнятися. Прстановою ВР України
від 1 червня 1993 року № 3243 – ХП мінімальна зарплата була встановлена
у розмірі 6900 карбованців на місяць. Мінімальний доход був збільшений
до двох мінімальних заробітних плат і склав 13400 крб. ($ 4 по курсу
НБУ). Крім того була змінена шкала податкових ставок і інтервалів
доходів, до яких ці ставки примінялись: максимальна ставка була
збільшена до 60% і стала примінятися до доходів, які перевищували 200
мінімальних доходів. Щодо громадян, які отримують менше ЗО н.м. на
місяць, це була найбільш вигідна шкала оподаткування.
Слід зауважити, що ні в червні 1993 року, ні при подальших змінах ставок
оподаткування, зміни до ст. 7 Декрету КМУ “Про прибутковий податок з
громадян” не вносились.
Подальше зростання цін призвело до підвищення неоподатковуваного
податком мінімального доходу з 1 вересня 1993 року до 40 тис. крб. ($
6,7 по курсу НБУ). Постановою ВР України від 27 серпня 1993 року Mb 3415
– ХП мінімальна зарплата була встановлена у розмірі 20 тис. крб., а
мінімальна пенсія за віком – 40 тис. крб. на місяць. 1 грудня 1993 року
рівень мінімальної зарплати сягнув позначки 60 тис. крб. і залишався
таким до березня 1996 року. Розмір неоподатковуваного мінімуму за цей
час неодноразово змінювався. З 1 грудня 1993 року мінімальнй доход був
збільшений до 120 тис. крб. ($ 9,5 по курсу НБУ і $ 4 по курсу наявного
долара). При цьому змінилася не лише величина неоподатковуваного доходу,
а й відбулися радикальні зміни “ідеології” оподаткування доходів
громадян: була різко підвищена максимальна податкова ставка (з 60 до
90%).
Розділ 2. Роль прибуткового податку у формуванні доходів бюджету
На шляху переходу нашої країни до ринкових відносин особливо
актуальною є проблема своєчасного забезпечення грошовими ресурсами
доходної частини державного бюджету.
Прибутковий податок з громадян є одним із елементів поповнення
державного бюджету (Додаток 1). Оподаткування доходів фізичних осіб є
складовою частиною фінансового механізму держави. У результаті
перерозподілу доходів (платежів) фізичних осіб, з одного боку,
реалізуються економічна доктрина щодо рівня добробуту різних верств
населення, а з іншого – формується фінансова база держави. Прибутковий
податок являється одним із головних джерел наджодження до бюджету в
єкономічно розвинених країнах. Так, якщо частка прибуткового податку в
доходах бюджету в 90-х роках вСША складало більше 35%, в Англії – біля
30%, тов Україні – лише 15%, що майже в тричі менше ніж в країнах з
розвинутою економікою (Додаток 2).
Прибутковий податок з громадян у доходній частині бюджету повинен
зростати при зростанні ВВП та частки оплати праці в ресурсах його
формування (Додаток 3).
За даними таблиці частка прибуткового податку у валовому внутрішньому
продукті в динаміці зростає. Найвищим значенням даного показника було в
1997 і 1998 рр. (3,6 % і 3,5% відповідно), зростання надходжень від
прибуткового податку за останні два роки пов’язують з віднесенням даного
податку до місцевих бюджетів. Має значення еластичність прибуткового
податку, яка визначає залежність зміни величини надходжень по даному
податку від зміни ВВП. Розрахунок еластичності прибуткового податку
провадиться за такою формулою:
Е = (Пt – Пб)/(Пt + Пб) / 2
(ВВПt – ВВПб)/(ВВПt + ВВПб) / 2,
Де:
Е – еластичність прибуткового податку;
Пt – Пб – приріст прибуткового податку за період t;
ВВПt – ВВПб –приріст ВВП за перод t;
(Пt + Пб)/2 – середній рівень ВВП за перід t;
б – базисний період;
t – аналізований період.
Таблиця 2.1
Динаміка коефіцієнта еластичності прибуткового податку за період з 1985
по 1998 роки.
Роки Валовий внутрішній продукт Прибутковий податок з громадян
Коефіцієнт еластичності прибуткового податку
Млн. крб.
1985
1990
1991 128,3
164,8
299,4 2,2
3,4
9,3 –
1,72
1,60
Млрд. крб.
1992
1993
1994 5032,7
148273,0
1203769,0 143,0
2883,4
33995,0 1,00
0,97
1,10
Млн. грн.
1995
1996
1997
1998 54516,0
81519,0
92484,0
103649,6 1595,3
2593,1
3293,4
3600,0 1,01
1,20
1,90
0,78
Якщо коефіцієнт податку дорівнює 1, то це означає, що прибутковий
податок і ВВП зросли на один і той же рівень, тобтоо рівень
оподаткування прирощеної частини ВВП залишається не змінним. Якщо
коефіцієнт менше одиниці – приріст податкових надходжень відстає від
приросту ВВП, рівень оподаткування знижується. Якщо коефіцієнт
еластичності більше одиниці – приріст податкових надходжень випереджає
приріст ВВП.
Як видно з таблиці, приріст оподаткування був меншим приросту ВВП у 1993
році та 1998 році. У 1992 році рівень приросту ВВП дорівнює рівню
приросту податку. Приріст податкових надходжень значно випереджає
приріст ВВП у 1997 році. Цим зумовлена специфіка податкового
навантаження на доходи громадян України.
Слід пам‘ятати, що на початковому етапі перехідного періоду прибутковий
податок не є важливим джерелом податкових надходжень. На шляху переходу
до ринкових відносин дохід на душу населення не значний і економіка може
пристосовуватися до перехідних умов за рахунок подальшого скорочення
доходів громадян до відновлення економічного росту. Так як прибутковий
податок є еластичним джерелом доходів бюджету, в подібні періоди частка
надходжень від нього в загальній сумі повинна падати. Проте з часом вона
в загальній сумі податкових надходжень буде зростати по мірі відновлення
економічного росту із-за еластичної природи даного податку. Крім того,
головним джерелом прибуткового податку в перехідний період є утримання
із заробітної плати і вимагається певний період часу для того, щоб
утримання з інших джерел прибуткового податку (проценти, дивіденди,
дохід від малого бізнесу) стали ефективним податковим інструментом.
З вищезазначених причин можна зробити висновок, що в період переходу до
ринкових відносин прибутковий податок з громадян не відіграє головної
ролі у формуванні доходів бюджету (12-15%). Хоча не можна не наголосити,
що у деяких бюджетах місцевих рад України питома вага прибуткового
податку складає значну частку і коливається в межах від 25-60%. Це
зумовлено тим, що в цих містах рівень заробітної плати вищий, ніж в
інших.
Україна та інші держави з перехідною економікою повинні все це брати до
уваги та пристосовуватися до нових податкових концепцій.
Розділ 3. Основні елементи сучасної системи прибуткового
оподаткування громадян
3.1. Суб’єкти та об’єкти оподаткування
Платниками прибуткового податку (суб’єктами оподаткування) в Україні є
фізичні особи незалежно від віку,громадянства, статі, раси,
національності, сімейного, соціального й майнового стану, приналежності
до громадських організацій та політичних партій, ставлення до релігії.
Це громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства – як
ті, що постійно проживають (у цілому не менше, ніж 183 дні у
календарному році), так і ті, що не мають постійного місця проживання в
Україні.
Об’єктом оподаткування у громадян, які мають постійне проживання в
Україні, є сукупний оподаткований доход за календарний рік (що
складається з місячних сукупних оподаткованих доходів), одержаний з
різних джерел як на території України, так і за її межами.
До складу сукупного оподаткованого доходу, одержаного за місцем основної
роботи входять:
доходи за виконання трудових обов’язків;
доходи, одержані від надання матеріальних і соціальних благ;
доходи, одержані внаслідок розподілу прибутку й майна.
Доходи за виконання трудових обов’язків, зокрема, включають:
заробітну плату, що нарахована за виконану роботу незалежно від форм і
систем оплати праці;
авторський гонорар, винагороди за відкриття, винаходи і
раціоналізаторські пропозиції;
вартість продукції, що видається в порядку натуральної опплати праці;
надбавки та доплати до тарифних ставок і посадових окладів;
опплату щорічних і додаткових відпусток, грошові компенсації за
невикористану відпустку;
одноразові заохочення та винагороди за підсумками роботи протягом року,
за вислугу років і стаж роботи; винагор
суми стипендій студентів вищиих і середніх навчальних закладів,
аспірантів, ординаторів;
Об’єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця
проживання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні.
Опадаткуванню підлягають доходи громадян, одержані ними від підприємств,
установ, організацій і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької
діяльності не за місцем основної роботи, в тому числі за сумісництвом,
за виконання разових та інших робіт, здійснених на основі договорів
цивільно-правового характеру, доходи фізичних осіб – суб’єктів
підприємницької діяльності, які разом з доходами за місцем основної
роботи (служби навчання) одержують доходи від здійсненя підприємницької
діяльності.
Оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного
року від здійсненя підприємницької діяльності без створення юридичної
особи, а також інші доходи громадян не зазначені як об’єктів
оподаткування раніше.
Оподаткованим доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця
між валовим доходом (виручкою в грошовій та натуральній формі) і
документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з
одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтвердженими
документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні
остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу,
визначеними Головною державною податковою інспекцією України за
погодженням з Мінистерством економіки України та Державними комітетами
України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів,
належать витрати, що включаються у собівартість продукції (робіт,
послуг) за переліком, визначеним Головною державною податковою
інспекцією України.
Оподатковуваний доход іноземних громадян та осіб без громадянства
(надалі – іноземні громадяни), які мають постійне місце проживання в
Україні, визначається в тому ж порядку, що й оподатковуваний доход
громадян України до оподатковуваного доходу іноземних громадян
включаються:
суми, надбавок, виплачювальних у зв’язку з проживанням в Україні;
суми, виплачювальні для компенсації витрат на навчання дітей у школі,
харчування, поїздки членів сімей платника у відпустку та інші аналогічні
цілі.
До оподатковуваного доходу іноземних громадян не включаються:
суми, які відраховуються наймачем іноземних громадян до фондів
державного соціального страхування і пенсійного забезпечення;
суми компенсації витрат за найманням житлового приміщення і на утримання
автомобіля для службових потреб;
суми витрат на відрядження.
Суми, виплачені підприємствами і установами у вигляді компенсації
витрат на відрядження технічним спеціалістам із числа іноземних громадян
у зв’язку з їх роботою в Україні, не включаються до оподатковуваного
доходу іноземних громадян, якщо виплати цих сум передбачено відповідним
зовнішньоекономічним контрактом.
Доходи, одержані внатуральній формі, зараховуються до сукупного
оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними (ринковими)
цінами.
Сплата податку з доходів, одержаних в іноземній валюті, провадиться в
українських карбованцях. Доходи, одержані в іноземній валюті,
перераховую-
ться в українські карбованці за курсом, що встановлюється Національним
банком України на дату одержання доходу.
3.2 Нинішня шкала ставок та порівняльна характеристика
з іншими країнами світу
Для всіх платників чинним законодавством передбачена єдина шкала ставок
за яким оподатковується сукупний річний доход виходячи з
середньомісячного доходу (Додаток 4).
За вказаними ставками протягом року оподатковується також сукупний
доход який отримують громадяни кожного місяця за місцем основної роботи.
Якщо до складу сукупного доходу (місячного чи річного) входять доходи,
одержувані громадянинами – засновниками й учасниками підприємств у
вигляді дивідентів за акціями або в наслідок прибутку (доходу) цих
підприємств та інших корпоративних прав податок і сум цих доходів не
стягується.
Наведені ставки податку збільшуються удвічі, але не більше ніж до 70%,
при оподаткуванні сум авторських нагород, що виплачуються спадкоємцям
повторно (неодноразово).
Із сум доходів, одержуваних громадянами не за місцем основної роботи й
тими, хто не має постійного місця проживання в Україні, податок
нараховується до джерел виплати за ставкою 20%.
Якщо доходи одержані в іноземній валюті, то податок нараховується у
складі сукупного оподатковуваного доходу за вказаними вище ставками,
зменшиними на 50%.
Таким чином ставки прибуткового податку диференційовано за трьома
ознаками:
розмір доходу;
вид і характер доходу;
вид валюти (національної або іноземної), в якій отримано доход.
Залежно від розміру доходу ставки податку прогресивні, побудовані
ступінчастим методом із відносно помірним діапазоном диференціації-від 0
до 50% оподаткованого доходу.
Залежно від виду і характеру отриманого доходу диференціація обмежена ї
зумовлена лише необхідністю стимулювати вкладення грошей у цінні папери,
а також регулювати деякі категорії платників, зокрема спадкоємців
авторів творів науки, літератури і мистецтва, відкриттів, винаходів та
промислових зразків.
Якщо розглядати шкалу прибуткового оподаткування населення з огляду на
формування ринкових відносин, то висновок тут однозначний: вона цілком
суперечить завданням економічних реформ. Для формування ринкової
економіки необхідно створити власника.
Але при таких ставках оподаткування на законних підставах це просто
неможливо. Податок поглинає ту частину доходів, що могла б
спрямовуватися на нагромадження, тобто фактично протидіє формуванню
власності. Тому й подібний підхід до прибуткового оподаткування
населення можна беззастережно визначити як негативний і
безперспективний.
Характеризуючи еволюцію податкових систем розвинених країн світу, слід
зазначити, що протягом останніх 30 років спостерігається тенденція
зростання частки особистого прибуткового податку в усіх країнах. Ця
частка, наприклад в США, складає понад 30%, що майже у 6 разів більше,
ніж в Україні .
Таблиця 3.1
Стуктура доходів бюджету США
Назва податку Частка у доходах бюджету
Прибутковий з продажу 7.6%
Податок з доходів фізичних осіб 35.8%
Податок на соц. страхування 28.2%
Податок на доход корпорації 7.3%
Акциз 6.8%
Інші 14.3%
Таблиця 3.2
Структура доходів бюджету України
Назва податку Частка в доходах бюджету
Прибутковий податок з громадян 11.7%
Фонд Чорнобиля 6.0%
Рента 5.1%
Акциз 4.3%
ПДВ 29.3%
Податок на прибуток підприємств 20.6%
В США прибутковий податок стягують з індивідуального сукупного доходу.
Він складає різницю між валовим доходом та сумою законодавчо-дозволених
вирахувань. В склад останніх входить неоподаткований мінімум (2 000 $)
на кожного платника та всіх членів його сім’ї, знижка в сумі 3000 $, чи
витрати на ділові зустрічі, внески до благодійного фонду, витрати для
догляду за дітьми та людьми похилого віку, місцеві податки, частина
затрат на медичне обслуговування та ін. Податок на доход стягується за
двома основними ставками: 15 та 28 % та додатковій 33%. Індивідуальний
прибутковий податок стягується з річного доходу на основі деклаарації,
яку заповвнюють самостійно. З 1985 р. в США кожен рік індексують
неоподатковий мінімум дохода з урахуванням інфляції в державі.
Передбачена індексація податка по відношенню до темпів інфляції. Однак
податкова реформа 1986 року не вирішила усіх проблем. Так, наприклад,
розташовуючи гроші у облігації штатів та місцеві органи самоврядування,
доходи від яких не обкладаються податком, тим самим можна звести
податкову ставку до 0. Збереглася проблема скриття податку.
Однак передбачене законом “Про податкову реформу 1986 р.” [3] зменшення
ставок все ж, на думку спеціалістів, сприяє зниженню ухилів від
оподаткування.
Оподаткування в Австрії передбачає прибутковий податок для доходу від
таких видів діяльності: сільського і лісного господарства, самостійної
індивідуальноі діяльності, промдіяльності, найманої праці, вкладеного
капіталу та ін.Максимальна податкова ставка в розмірі 50%
використовується при річному доході в розмірі 5 млн. шилінгів.При сплаті
ЗП чи винагороди, сума прибуткового податку утримується роботодавцем.
При сплаті дивідендів податок утримує фірма. Доходи, які не увійшли в
перші дві форми вказуються кожного року в декларації.
Прибутковий податок (на заробітну плату) є найбільшим загальним податком
в ФРГ. Прибутковий податок сплачується фізичними особами, а податок на
заробітну плату щомісячно вноситься роботодавцями на основі отриманих
від своїх робітників податкових карток, які видаються за місцем
проживання. При визначенні загальної суми доходу, з якого стягують
податки, враховуються пільги, обумовлені віком, сімейним станом, внеском
на охорону здоров’я, страхуванням, пенсією. При річному доході до 5600
DM податок не стягується, від 5600 до 8100 DM – його ставка дорівнює
19%, при більшому доході вона поступово збільшується і при перевищенні
120 000DM досягає максимального рівня – 53%. Доходи одержані за місцем
основної роботи (служби, навчання), вважаються доходи, одержані від
підприємств, установ і організацій усіх форм власності, фізичних осіб –
суб’єктів підприємницької діяльності, з якими громадянин має трудові
ввідносини, за умови обов’язкового ведення в цьому місці трудової книжки
і проваження відрахувань до фонду соціального страхування. Таким чином,
порівняльний аналіз ставок оподаткування України з світовим досвідом
оподаткування розвинених країн слідчить про більш високі ставки
прибуткового податку з громадян в Україні.
Це дуже посилює податковий тягар на “добросовісного” суб’єкта
оподаткування (сплачує податки ще й за “тіньовика”), що в умовах
економічної кризи призводить до руйнації виробництва.
Розділ 4. Пільги щодо прибуткового податку з громадян
Пільги виражають двоістий характер,який проявляється в тому,що
застосування пільгового оподаткування, з одного боку,є одним із заходів
по забезпеченню соціального захисту населення, та з іншого боку, з
застосуванням пільгових ставок державний бюджет втрачає частину своіх
доходів,які могли б стати новим засобом для фінансування як економіки
вцілому, так і фінансування соціальних програм та соціального
забезпечення населення. Хоча пільги є для держави незібраними
коштами,надходженими до бюджету, та вони ж використовуються на
споживання чи забезпечення своіх потреб, що повертається вітчизняним
підприємствам в якості додаткових оборотних коштів та виручки, що як
відомо, збільшує надходження до бюджету, але вже якості інших податків.
4.1 Пільги як засіб соціального захисту населення
Оподаткування відноситься до тієї сфери суспільного життя, що
безпосердньо стосується інтересів всіх ікожного. Центральною ланкою
сучасної податкової системи є прибуткове оподаткування особистих
доходів. Це викликане не тільки тим , що всі суспільні відношення так чи
інакше замикаються на людину, робітника , але і тим ,що тяжкість
прибуткового податку задає рівень обкладання іншими податками.
З метою зниження потакового тиску та дотримання вимог соціальної
справедливості в ДКМУ’’Про прибутковий податок з громадян’’ було
включено ряд пільг для малозабезпечених верств населення. Але, починаючи
з1992 року на Україні істотно зменьшилась система пільг, а саме пільгові
ставки, а для деяких категорій зовсім відмінили пільги. Зокрема, не
звільняються від сплати податку студенти вузів, що досить вдарило по
кишенях бідних студентів, матері-героїні та інші .Все таки податкова
система повинна відповідати вимогам суспільства в плані соціальної
справедливості- забезпечувати підтримку малозабезпечених верств
населення (студентів та інших).
З дотриманням вимог соціальної справедливості у проекті податкового
Кодексу спеціалісти пропонують зменьшення суми розміру податку.
1 Сума податку, нарахованого в звітному місяці, зменшується на суму
податкових соціальних пільг в розмірах:
а) 10% однієї мінімальної заробітної плати у фізичної особи – платника
податку, у разі коли місячний доход не перевищує 540 гривень;
б) додатково до пільги а) 10% однієї мінімальної заробітної плати у
фізичної особи;
в) додатково до пільги а) 5% однієї мінімальної заробітної плати кожного
з батьків на кожну дитину вікоми до 16 років;
г) додатково до пільги а) 10% однієї мінімальної заробітної плати у
фізичної особи, яка утримує дитину-інваліда;
д) 20% однієї мінімальної заробітної плати у фізичної особи, яка є:
віднесена до 1 і 2 категорії осіб, пострадавших від ЧАЕС;
особа, яка має особливі заслуги перед Батківщиною;
інвалідом війни, або інвалідом 1 і 2 груп з інших причин;
Пільга, передбачена пунктами б – г частини (1) зберігається до кінця
року в якому діти досягли 16-річного віку, а в разі смерті дітей –
протягом наступних 12 місяців. Зменшення оподатковуваного доходу починає
провадитися з місяця народження дитини.
2.Зазначені в пункті д частини 1 платники податку, які мають право на
зменшення суми нарахованого податку на суму податкових соціальних пільг
з двох і більше підстав, установлених пунктами а – г та абзацами
підпункту д частини 1, можуть використати таке зменшення на підставі, що
передбачає найбільший розмір виключення із суми нарахованого податку.
3.Податкові соціальні пільги, встановлені частиною 1, застосовуються під
час визначення суми податкових зобов’язань фізичної особи з основних
доходів, а також під час остаточного розрахунку суми податку із-за
декларовоного сукупного податкованого мінімуму доходу за підсумками
звітного року.
Як бачимо, у проекті податкового Кодексу в порівнянні з нині діючими
соціальними пільгами значно зменшується як кількість громадян, яким
надаються пільги, так і розмір соціальних пільг. Це говорить про те, що
держава намагається таким чином збільшити надходження до бюджету. Але не
слід забувати, що деякі категорії населення дійсно потребюують допомоги,
і відміна або зменшення суми податкових пільг можуть ще більше погіршити
матеріальний стан таких людей. Щоб уникнути злиднів, зубожіння громадян
держава повинна дуже обережно розглядати податкові соціальні пільги і
надати їх тим, хто дійсно потребує та у такому обсязі, який би
забезпечив норпмальний рівень життя.
4.2 Пільги як причина зменшення надходження до бюджету.
Проблема податкової політики держави на сучасному етапі полягає в
оптимізації величини фінансових ресурсів, котрі мобілізуються до доходів
бюджетів різних рівнів і тих грошових засобів, які залишаються в
розпорядженні фізичних осіб й можуть бути спрямовані на формування
фінансового капіталу, але найчастіше використовуються для поточного
споживання. В Україні реальні доходи фізичних осіб в абсолютній масі не
відповідають потребам і цілям ринкової економіки (Додаток 5). Треба
значне збільшення доходів абсолютної більшості працюючих громадян країни
.
Стимулювати ті чи інші напрямки за допомогою податкових пільг треба дуже
обережно оскільки досвід надання пільг з оподаткування в Україні,
свідчить що податкові пільги найчастіше допомагають ухилятися від
оподаткування, що в свою чергу призводить до зменшення доходів до
бюджетів різних рівнів.
Для збільшення грошових надходжень до бюджету необхідно переглянути нині
діючі пільги.
Першим кроком для вирішення цього питання необхідне скорочення пільг,
що нині надається нечисленним, порівняно з іншими категоріями платників
(лауреатам премій, у тому числі і державних, переможцями (призерам)
конкурсів, змагань та ін.) або ж, які розрізняються за галузевою чи
професійною ознакою (працівників сільського господарства, атомної
енергетики, прокуратури, органів внутрішніх справ, військовослужбовцям,
суддям).
До сукупного річного оподатковуваного доходу необхідно включити статті,
які раніше не включалися, а саме:
Суми доходів, що направляються у джерела їх одержання на придбання
акцій, та суми, які інвестовані на реконструкцію і розширення
виробництва;
Суми, що перераховуються за заявами громадян у відділення благодійних та
економічних фондів, а також підприємствам, організаціям і установам
культури, освіти охорони здоров`я, науки і соціального забезпечення, які
фінансуються з бюджету, в межах дванадцяти мінімальних заробітних плат
на рік;
Суми отримані працівниками на відшкодування шкоди у випадку ушкодження
здоров`я або заподіяного каліцтва, пов`язаних з виконанням трудових
обов`язків, а також у зв`язку з втратою годувальника;
Суми доходів громадян, що виконують сільськогосподарські або будівельні
роботи в сільській місцевості тимчасово або сезонно, а також членів
студентських будівельних загонів, які споруджують об`єкти у сільській
місцевості;
Суми дивідендів, що були оподатковані податком на дивіденди під час їх
виплати відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств.
Також пропонуємо скоротити пільгову ставку для осіб, які мають
особливі заслуги перед Батьківщиною. Нині дана категорія платників
прибуткового податку має пільги в розмірі 15 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян. Необхідно скоротити цю пільгу як мінімум до 10
неоподатковуваних доходів громадян.
Заходи щодо зменшення податкових пільг та скорочення пільгових ставок
необхідні тому, що переліченими вище пільгами користуються в основному
відносно високодохідні громадяни, тому з дотриманням вимог соціальної
справедливості необхідно та доцільно їх відмінити. А громадянам, які
дійсно потребують допомоги, підпали під ці категорії, держава повинна
сама виділити кошти.
Розділ 5 Удосконалення системи оподаткування доходів громадян
Прибутковий податок може становити ефективний фіскальний інститут лише
за умови досягнення в державі певної стадії економічного розвитку, коли
суб”єкти господарювання матимуть достатньо можливостей для одержання
прибутку, а громадяни особистих доходів, головною складовою яких є
заробітна плата
Низький рівень заробітної плати і взагалі рівень життя населення
зумовлює низьку частку прибуткового податку з громадян в доходах
бюджету, орієнтація на зміну співвідношення між двома видами прямих
податків за цих умов була б передчасною і невиправданою.
Для системи прибуткового оподаткування в Україні є високий рівень
оподаткування. Процентні ставки прибуткового податку, що застосовуються
в нашій шкалі, використовуються багатьма країнами. Але граничні значення
сукупного оподатковуваного доходу в нас значно нижчі: із суми, що
перевищує приблизно 500 доларів США ми стягуємо 40% податку. Наслідком
цього є зниження надходжень від податку в бюджет, скорочення
платоспроможного попиту населення. Останніми роками все більше
економістів приходять до висновку, що основною причиною поглиблення
економічної кризи в Україні стає недостатність сукупного попиту: вона
ускладнює проблему реалізації продукції, а неможливість Гі продажу
призводить до скорочення обсягів виробництва і зайнятості. Одним із
засобів підвищення сукупного попиту є
зниження рівня податкового тягаря. Останнє може вплинути передусім на
споживацькі та інвестиційні витрати.
Вплив податків на споживацькі витрати обумовлений тим, що вон,
вилучаючись із доходів громадян, зменшують ту їх частку, яка може бути
використана на придбання товарів та надання послуг. Зокрема, це
стосується прибуткового податку з громадян, який для переважної частини
платників залишається майже незмінним – 8-10% середньої заробітної плати
робітників і службовців.
Щодо громадян з рівнем доходів, вищим від середньої заробітної плати
робітників і службовців, то частка особистого прибуткового податку в їх
доходах, наприклад, у вересні 1995 року становила від 18,8% до 45,9%, у
лютому 1996 року – від 12,8% до 24,9%.
Низькі і середні доходи повністю витрачаються на споживання, а отже,
розширюють споживчий попит і стимулюють зростання виробництва. Високі
доходи витрачаються не тільки на споживання, а й частково заощаджуються.
Тому зменшення частки доходів, що вилучається до бюджету, не призводить
до адекватного зростання споживацьких витрат.
Це не означає, що послаблення податкового тиску на громадян з відносно
високим рівнем доходів меншою мірою впливає на сукупний попит. Все
залежить від того, в якій формі здійснюються заощадження. Якщо вони
депонуються на рахунки українських банків чи вкладаються в цінні папери
українських підприємств, то за певних умов стають джрелом інвестицій,
трансформуються у інвестиційні витрати. Таким чином, щоб забезпечити
суттєве зростання попиту, зменшення податків для громадян з високими
доходами слід супроводжувати проведення політики заохочення заощаджень і
інвестицій.
Для періоду з 1991 року по сьогоднішній час характерним є різке зниження
схильності населення до зощаджень та інвестування доходів у цінні
папери, відповідне зростання показників осідання гррошей на руках у
населення.
Показники балансу грошових доходів і витрат населення наочно
характеризують постійну тенденцію до зниження частки коштів, які можуть
бути використані у складі купівельного фонду населення. Привертає увагу,
насамперед, збільшення частки доходів, що вилучаються у формі податкових
платежів і так званих добровільних внесків. Із1995 року їх питома вага у
грошових витратах населення зросла більше ніж у 1,5 раза.
На фоні збільшення питомої ваги інших витратних статей балансу стає
дедалі менш помітним поступове зростання безпосереднього податкового
навантаження на доходи населення (у 1996 – 1997 роках частка
обов”язкових платежів у формі прибуткового податку з громадян залишалась
6,5%). Однак, враховуючи, що об’єктом оподаткування прибутковим податком
є виключно кошти, спрямовані на оплату праці і прнрівнені до неї доходи
громадян – суб”єктів підпримницької діяльності, частка яких невпинно
знижується, фіскальний тиск за останні два роки є не таким уже й
малопомітним .
Звичайно можна вважати, що зростання прибуткового оподаткування
відповідає аналогічним тенденціям у розвинутих країнах, де податок на
особисті доходи сиановить від 5 до 25% ВВП. Однак при цьому незмінною
економічною основою підвищення рівня оподаткування доходів населення і
збільшення їх бази є зростання абсолютного обсягу ВВП, його
середньодушного виробництва і споживання, що тісно корелюють з
відповідними змінами у номінальній заробітній платі, як найбільш вагомій
складовій особистих доходів. Це означає, що як тільки простежується
відносне зменшення особистих доходів, то потрібно вносити корективи і до
обсягів податкових надходжень. Зменшення останніх підвищує доходи, а
отже, і сукупний попит. З зростанням доходів зростають і податки, що
стримує інфляцію, не завдаючи удару споживчому попиту. Не
випадково серія останніх податкових реформ (які починаючи з 1986 року
проведено в США і багатьох західноєвропейських країнах шляхом перегляду
міеімальних ставок оподаткування і певного скорочення їх граничних
рівнів) була зомувлена саме потребою в мобілізації на цій основі
додаткових стимулів економічного зростання.
Специфіка податкового навантаження на доходи громадян в Україні
пов’язана з наявністю прямо протилежних тенденцій: податкові платежі
збільшуються при спаді ВВП і частки оплати праці в ресурсах його
формуванні.
Удосконалення прибуткового оподаткування населення повинно здійснюватись
через посилення соціального спрямування податку, а також шляхом
створення стимулюючої моделі оподаткування суб”єктів підприємницької
діяльності. Повинен змінитись не тільки рівень податкового тягара,
скільки його структура Зміна ж структури відбувається шляхом перенесення
центру ваги з оподаткування невисоких доходів
переважної частини населення (отримувачів заробітної плати)
на оподаткування споживання найзаможніших верств населення.
Соціальна спрямованість податкової системи може бути забезпечена за
допомогою підвищення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян із
його наближенням у перспективі до прожиткового мінімуму, а також
диференційованих ставок цього податку, що повинно супроводжувати не
надлишкове споживання, а продуктивне використання доходів.
Система прибуткового оподаткування фізичних осіб в Україні не адекватна
соціальне орієнтованій ринковій економіці, про що свідчать: високий
рівень оподаткування більшості населення, який досягається перш за все
заниженням неоподатковуваного мінімуму доходів, недостатнє використання
податку для регулювання соціальних процесів, а також податку як засобу
перерозподілу доходів і зниження ступеня соціальної нерівності у
суспільстві.
Гострота соціальних проблем зумовлює необхідність державного регулювання
соціальних процесів, у тому числі й за допомогою податкових важелів.
Якщо на першому етапі податкової реформи можливості забезпечення її
соціальної спрямованості є обмеженими внаслідок кризового стану
економіки і відсутності коштів, то з початком економічного зростання ці
можливості підвищаться.
Реформування системи прибуткового оподаткування у напрямку забезпечення
її інвестиційної і соціальної спрямованості відповідає стратегічній
орієнтації українського суспільства на побудову соціальної ринкової
економіки. Крім того, воно забезпечує зв”язок зниження податкового
тягара із розв”язанням найважливіших соціальне -економічних проблем, у
той час як зниження рівня оподаткування не гарантує спрямування коштів,
що вивільняються, в необхідному для суспільства напрямку.
На сьогоднішній час в Україні передбчається проведення реформи
прибуткового оподаткування. З метою вдосконалення чинного законодавства
з оподаткування доходів громадян підготовлено проект Закону України “Про
оподаткування фізичних осіб”. Верховною Радою попереднього скликання
проект було прийнято у першому і другому читанні і віднесено натрете
читання.
Передбачалося, що прийняття Закону забезпечить збільшення податкових
надходжень до бюджету. Проте після аналізу норм законопроекту і діючого
на сьогоднішній час Декрету про прибутковий податок, виявилося, що
надходження в бюджет при приміненні норм Декрету більші, ніж можуть бути
при запропонованому законопроекті. Тому Кабінет Міністрів призупинив
роботу над цим проектом. В даний час Комітет допрацьовує проект. Уже
багато моментів виключено, спірні норми підлягають коректуванню. Але
основний недолік доного документу поки що залишається: він складний для
рядового платника податку. Законопроект істотно розширює базу
оподаткування прибутків громадян та запровадеє непрямі методи
оподаткування. Існує
податкова практика багатьох країн, де притіняються непрямі методи. Але
основна ідея полягає в тому, що завжди в таких випадках повинні бути
задіяні судові органи. Всі інші особи можуть мати багато суб”єктивних
мотивів для поведінки податкових працівників.
Базу оподаткування планується рзширнти насамперед за рахунок збільшенння
кількості суб’єктів оподаткування та відносного розширення кола об’єктів
оподаткування.
Збільшення кількості суб’єктів оподаткування пропонується вирішити
шляхом скорочення пільг, що нині надаються нечисленим, порівняно з
іншими категоріями платників (лауреатам премій, у тому числі і
державних, переможцями (призерами) конкурсів і змагань та ін.) або ж які
розрізняються за галузевою чи професійною ознакою (працівники сільського
господарства, атомної енергетики, прокуратури, органів внутрішніх справ,
військовослужбовцям, суддям).
З метою розширення кола об’єктів оподаткування запропоновано скоротити
пільгові ставки на певні види доходів і включати до сукупного річного
оподатковуваного доходу доходи, які раніше не включалися. Проект Закону
передбачає зменшення кількості і розмірів податкових ставок з одночасним
розширенням шкали доходів.
Запропоновано також розширити перелік осіб, відповідальних за стягнення
податку та внесення його до бюджету. Зокрема, з доходів найманих
працівників податок мають утримавати роботодавці, а з доходів від
здійснення підприємницької діяльності -безпосередньо платники. З
нерезидентів, якщо джерела їхніх доходів знаходяться в Україні, податок
пропонується стягувати за місцем їх виплати за фіксованою ставкою 30%,
якщо ж доходи одержуватимуться не за місцем основної роботи, то податок
теж сплачуватиметься за ставкою 30%. У відповідності із проектом Закону
України “Про податок на доходи фізичних осіб” можна виділити декілька
особливостей запропонованого порядку оподаткування громадян. По – перше
в проекті Закону України “Про податок на доходи фізичних осіб” дало
чітке визначення таких термінів як фізична особа, резидент, нерезидент,
податкова адреса фізичної особи, доход, основний доход, валовий доход,
іпотечний кредит, роялті.
По – друге, в проекті Закону по – новому дано визначення об’єкту
оподаткування. Так, об”єктом оподаткування резидентів виступає сукупний
(валовий) доход за звітний рік, зменшений на доходи і витрати, що не
підлягають оподаткуванню.
По – третє, в проекті Закону упорядковані пільги по податку на доходи з
фізичних осіб.
По – четверте, в проекті Закону передбачено нову шкалу податкових ставок
Розміри оподатковуваного доходу Ставки та розміри податку (у за рік
(у податкових шкалах, гривнях і процентах до бази виражених у
гривнях) оподаткування)
До 6480 гривень включно 10 процентів з суми доходу
Понад 6480 гривень податок у розмірі, що дорівнює
сумі 648 гривень + 20 процентів
з суми перевищення над 6480
гривнями
Всі ставки прибуткового податку прив”язані до неоподатковуваого
мінімуму. Але з приводу цього розрахункового показника і принципів його
визначення в проекті нічого не сказано.
Нарахування податку на доходи фізичних осіб передбачається здійснювати
наростаючим підсумком з початку року із заліком сплачених (утриманих)
податкових сум і наданих соціальних пільг за попередні місяці року. Так,
у січні з доходу до 10 неоподатковуваних мінімумів стягуватиметься
податок у розмірі 10%, від 10 до 50 н.м.- 1 н.м. + 20% суми перевищення
над 10 н.м.; понад 50 н.м. – 10 н.м. + 30% суми перевищення над 50 н.м.
У січні – лютому з доходу 20 н.м. стягуватиметься податок у розмірі 10%,
від 20 до 100 н.м. – 2 н.м. + 20% суми перевищення над 20 н.м.; понад
100 н.м. – 20 н.м. + 30% суми перевищення над 100 н.м. У січні – березні
з доходу до ЗО н.м. стягуватиметься податок у розмірі 10%, від ЗО до 150
н.м. – 3 н.м. + 20% суми превищення над ЗО н.м.; понад 150 н.м. – 20
н.м. + 30% суми первищення над 150 н.м.
Податкова шкала для квітня і натсупних місяців звітного року
розраховується шляхом щомісячного збільшення граничних значень кожної
шкали і фіксованої частини суми подтаку на 50% їх річних значень.
Як видно із внщенаведеного, запропонований законопроект має ряд суттєвих
недоліків. Одним із них є встановлення 3 – ступеневої шкали
оподаткування доходів фізичних осіб з 30%-ю граничною ставкою, що є
соціальне невиправданим, оскільки звільняє від цілком посильного
податкового тягаря багатих громадян, чого не можна сказати про
низькооплачувані категорії населення.
Справжньому зниженню рівня оподаткування громадян із порявняно низькими
і середніми доходами, а отже, і формально середнього класу, сприяло б не
скасування проміжної (15%) та максимальної (40%) податокової ставки
(перше підвищить податковий тягар, а друге знизить його для громадян з
високим рівнем доходів), а реалізація у процесі удосконалення податку на
доходи фізичних осіб таких основних принципів оподаткування:
– забезпечення помірно – прогресивного оподаткування на основі
збереження нинішньої шкали і ставок оподаткування;
– запровадження неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на рівні,
що відповідає вартісній межі масозабезпеченості;
– збереження існуючого порядку оподаткування доходів, отриманих не за
основним місцем роботи;
– реалізація соціальне орієнтованої податкової політики шляхом
поетапного запровадження соціальних податкових пільг, спрямованих на
регулювання таких процесів:
а) сім’і народжуваності: запровадження неоподатковуваного мінімуму на
кожну дитину незалежно від розміру сукупного оподатковуваного доходу
батька чи матері; запровадження вирахувань з оподатковуваного доходу
певної суми на дружину, що перебуває на утриманні;
б) дбайливого ставлення до свого здоров’я: вирахування з
оподатковуваного доходу витрат на лікування;
в) надання освіти: вирахування з річного оподатковуванго доходу витрат
на освіту в межах середньої плати за навчання в середніх і вищих
навчальних закладах України;
– відмова від податкових пільг, що надаються фізичним особам за їх
професійною належністю;
– удосконалення механізму оподаткування доходів, одержаних платниками
податку у вигляді успадкованого майна та подарунків;
удосконалення механізму оподаткування шляхом завершення процесу введення
Державного реєстру фізичних осіб – платників.
ВИСНОВКИ
Українська держава на сучасному етапі переходу від планового державного
управління народного господарства до ринкових відносин розпочала
створення власної податкової системи,яка не є копіюванням досвіду інших
країн, адже податкова система має відображати конкретні умови конкретної
країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її зовнішню і
внутрішнію політику, традиції народу і ряд інших чинників.
Сучасний стан податкової системи України можна охарактеризувати як
закладення підвалин. Зроблено за короткий час досить багато.
Здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій
основі, реформована сама податкова система шляхам впровадження податків
характерних для країн розвинутою ринковою економікою. Особливу роль у
податковій системі посідають прямі податки, які є “справедливіші” від
непрямих.
Пряме оподаткування в нашій країні базується на двох основних видах
податків: податку на прибуток підприємств і прибуткового податку з
громадян.
Головною ознакою нині діючої податкової системи України є те, що в ній,
як і раніше, платежі підприємств (21,6%) переважають над надходженнями
від населення (11,7%), тоді як останній переважає у розвинутих українах.
На сучасному етапі потрібно приділяти більш уваги прибутковому пдатку з
громадян.
Розроблено і впроваджено законодавство, яке вирішу деякі питання щодо
оподаткування громадян, – Декрет “Про прибутковий податок з громадян”
[2] . Цим декретом визначено об’єкти, суб’єкти, ставка оподаткування, а
також особливості оподаткування окремих категорій громадян як протягом
календарного року, так і за сукупним дохдом.
При стягнені прибуткового податку громадян слід враховувати, що діючим
законодавством встановлено пільги, хоча і досить незначні.
На жаль все ж таки недосконалість Декрету “Про прибутковий податок з
громадян” відчувається. Вона забезпечується шляхом надмірного
оподаткування, скороченням пільгових ставок та іншим, що одночасно
руйнує стимули економічної діяльності, змушує суб’єктів оподаткування
уникати сплати цього податку.
Отже, ми бачимо, що проблем в оподаткуванні громадян багато і їх треба
турміново вирішувати.
Для цього потрібно все ж таки використовувати досвід розвинених країн
світу і власний. Насамперед необхідно переглянути ставки прибуткового
податку, які потрібно зменшити, потім зупинитися на неоподатковуваному
доході, який необхідно індексувати з урахуванням інфляції, та, нарешті,
розглянути пільги, щодо прибуткового оподаткування, кількість яких з
кожним роком скорочується, а не збільшується, як в розвинених країнах
світу.
Існує ряд інших проблем, але це головні, які потрібно негайно
вирішувати. Адже жоден податок не може забезпечити такий вплив на
інтереси суб’єктів розподільних відносин у суспільстві, як даний.
Саме з погляду на це, незважаючи на всі труднощі у стягненні
прибуткового податку, він використовується у всіх країнах світу, в тому
числі і в Україні.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Закон України Про систему оподаткування №77/97-ВР від 18.02.97*
Закон України Продержавний бюджет України на 1998 р. –ВР від 16.03.98*
Закон України Продержавний бюджет України на 1999 р. –ВР від 20.02.99*
Закон України Продержавний бюджет України на 2000 р. –ВР від 12.02.00*
Постанова ВРУ Про основні напрямки бюджетної політики на 1999 р. –ВР
від24.07.98*
Декрет КМУ Про прибутковий податок з громадян №13/92 від 26.12.92*
Інструкція Про прибутковий податок №284/98 від 26.10.98*
Биконя С. Актуальные вопросы реформы системы налогообложения //
Экономика Украины. – 1993. – №3.
9. Большаков С.В. Фінансова політика і фінансове регулювання економіки
перехідного періоду // Фінанси. – 1994. – №11.
10. Буряковский В. Налоги. – Днепропетровск: Пороги, 1998.
11. Василик І.П. Державні фінанси України. – К: Либідь, 1994.
12. Глухов В.В., Дольдэ И.В. Налоги. Теория и практика. –
Санкт-Петербург:
Специальная литература, 1996.
13. Дробозина Н.Е. Общая теория финансов. – К: Либидь, 1996.
14. Ігнатьєв Д. Податковій політиці потрібні чітки пріоритети //
Фінансові
вісті. – 1995. – №13.
15. Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України: Основні
поняття і терміни// Наук. Праці НДФІ. – 1996. – Вип. 2.
16. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України. – К.: “Знання”, 1999 р.
17. Князєв В.Г. Попов Б.В. Податки в Австрії // Фінанси. – 1994. – №8.
18. Налоги и налогообложение: Учеб. пособие / Под ред. И.Г. Русаковой,
В.А. Кашина. – М.: Финансы, 1998 г.
19. Лєкарь С.І. Оподаткування доходів приватних нотаріусів // Вісник
податкової службиУкраїни. – 1999. – №27. – С 41-42.
20. Макарова В.И. Региональные и месные налоги: Учеб. пособие. – М.:
Главбух, 1998 г.
21. Мельник П.В. Проблема формування місцевих бюджетів податкова
політика держави // Фінанси України. – 1998. – №6. – С 50 – 52.
22. Мороз З.И. Подоходный налог с граждан // Вестник налоговой службы
Украины. – 1999.- №18 – С.35-38.
23. Мороз З.И. Подоходный налог с граждан // Вестник налоговой службы
Украины. – 1999.- №20. – С.22-25.
24. Нідзельська О.М. Податкова система в Німеччині. // Вісник податкової
служби України. – 1999. – №30. – С.46-49.
* Джерелом використаної літератури є Liga
25. Панськов В.Г. Головне – фінансова стабілізація // Фінанси. – 1994. –
№12. –
С.26-28.
26. Поддерюгін А.М. Фінанси підприємства. – К: Вища школа, 1998.
27. Федосова В.М., Опарін В.М. та інші Податкова система України. – К:
Либідь, 1994.
28. Філіпов В., Папаіка А., Белинський Е. Обязаность и ответственность
плательщиков налогообложения в системе налогооблажения Украины //
Экономика Украины. – 1994. – №10.
29. Фоменко Е.А. Учет и налогообложение в Украине. – Одесса: ОКФА, 1996.
30. Международное налогооблажение / Пер. с англ. – М.: ЮНИТИ,
1997.–375с.
Додатки
Додаток 1
Надходження за 1998-99 рік
прибуткового податку з громадян
до зведеного бюджету України
ьська 38213 46652 1221
Кировоградська 50404 62066 123,2
АРК 127387 157123 1233
Вінницька 81176 100382 1237
Чернігівська 62556 77537 1239
Сумська 73145 92747 1268
Харківська 207719 263781 127
Полтавська 118832 152299 128,2
Львівська 144962 186137 1284
Київська 100358 131727 1284
Одеська 179929 238382 1325
м. Севастополь 32163 44457 138
м. Київ 580229 831782 143,4
Закарпатська 48129 70740 147
всього 3576744 тис. 4454508 124,5
Додаток 2.2
Динаміка об”єму і частки прибуткового податку та податку на прибуток в
доходах зведеного бюджету України
Джерело доходу 1992 рік 1993 рік 1994 рік 1995 рік 1996 рік 1997 рік
1998 рік 1999 рік
Сума млрд. крб. Питома вага у доходах (%) Сума млрд. крб. Питома вага у
доходах (%) Сума млрд. крб. Питома вага у доходах (%) Сума млн. грн.
Питома вага у доходах (%) Сума млн. грн. Питома вага у доходах (%) Сума
млн. грн. Питома вага у доходах (%) Сума млн. грн. Питома вага у доходах
(%) Сума млн. грн. Питома вага у доходах (%)
ВВП 5033 – 148273 – 1203769 – 54516 – 81516 – 92484 – 103650 –
–
Доходи в т. ч. податок на доходи (прибуток) підприємств і організацій
279 22,7 14474 29,2 142956 27,3 4861 23,5 5497 18,2 5689 21,0 5600 19,8
Прибутковий податок з громадян 143 11,6 2883 5,8 33995 6,5 1595 7,7 2593
8,6 3293 12,1 3600 12,5
Інші податки 805 65,7 32265 65,0 346141 66,2 14234 68,8 22129 73,2 18166
66,9 19200 67,6
Всього доходів 1228 100 49622 100 523093 100 20690 100 30219 100 27149
100 28400 100
Додаток 2
Динаміка частки приюуткового податку у податкових надходженнях с у
відсотках в розвинутих країнах в 1986 – 1997 рр.
1986 1987 1988 1989 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997
Нідерланди 20,9 20,5 21,3 21,9 25,7 25,2 24,8 25,4 20,4 18,9 17,5 15,7
Японія 41,2 37,8 36,1 37,7 41,6 26,2 25,5 25,6 22,8 21,4 20,2
Німеччина 14,6 15 14,9 15 13,9 27,8 28 27,1 26,5 27,3 24,7 23,2
Франція 13,4 13,3 12,5 12,2 12,4 13,2 13,7 13,9 14 13,9 14,1 14,7
Великобританія 31 30,7 30,8 31,2 31,5 31,2 28,2 27,8 27,6 27,4 25,9 25,8
Італія 30,3 28,4 30,3 29,8 30,9 27,3 26,8 27,1 25,4 26,2 25,1 22
США 46,9 47,3 45,4 46,3 46,7 41,2 36,1 36,2 35,7 36,3 37,6
Росія
8,5 11 11,5 10,1 12 13,1
Україна
8,2 10,9 9 8,5 12 15
Додаток 3
Динаміка національної квоти прибуткового податку за період з 1985 по
1998 роки.
Роки Валовий внутрішній продукт Прибуткови податок з громадян Доля
прибуткового податку у ВВП,%
Млн. крб.
1985
1990
1991 128.3
164.8
229.4 2.2
3.4
9.3 1.7
2.1
3.1
Млн. крб.
1992
1993
1994 50.32
148273.0
1203769.0 143.0
2883.4
33995.0 2.8
2
2.8
Млн. крб.
1995
1996
1997
1998 54516.0
81519.0
92484.0
103649.0 1595.3
2593.1
3293.4
3600 2.9
3.2
3.6
3.5
Додаток 4
1.Прибутковий податок з сукупного оподатковуваного доходу громадян
за місцем основної роботи (служби, навчання) обчислюється за такими
ставками:
Розмір місячного сукупного
оподатковуваного доходу (у мі
німальних місячних заробітних
платах) :
Ставки та розміри податку
1 мінімальна заробітна плата включно від 1 мінімальної заробітної плати
+1 крб до 10 мінімальних заробітних плат включно
від 10 мінімальних заробітних плат +1 крб до 20 мінімальних заробітних
плат включно
від 20 мінімальних заробітних плат +1 крб до ЗО мінімальних заробітних
плат включно
понад ЗО мінімальних заробітних плат
не оподатковується
10 процентів суми, що перевищує
мінімальну заробітну плату
податок з 10 мінімальних заробітних плат + 20 процентів суми, що
перевищує 10 мінімальних заробітних плат
податок з 20 мінімальних заробітних плат + 35 процентів суми, що
перевищує 20 мінімальних заробітних плат
податок з ЗО мінімальних заробітних плат + 50 процентів суми, що
перевищує ЗО мінімальних заробітних платДодаток 5
Співвідношення неподатковуваного мінімуму доходів громадян і
середньомісячної заробітної плати робітників і службовців в Україні за
період з 1990 року.
Місяць і рік запроваджен-ня НМ Номінальна велечина Поле податкового
вилучення
доходів, %
Неподатко-вуваний мінімум (НМ) Середня заробітна плата НМ до середньої
заробітної плати При запровадженні НМ При перегляді НМ Індекс змін
Крб.
07.90
04.91
07.91
12.91
05.92
11.92
01.93
06.93
09.93
12.93 100
160
185
400
900
2300
4600
13800
40000
120000 248
365
435
1237
5464
11314
15175
58266
196966
792797 40
44
43
32
16
20
30
24
20
15 60
56
57
68
84
80
70
76
80
85 73
63
85
93
92
85
92
93
95
94 1,22
1,12
1,49
1,37
1,09
1,06
1,31
1,22
1,18
1,11
Тис. крб.
10.94
02.95
10.95 780
1400
1700 1891
4307
9620 41
33
18 59
67
82 82
85
– 1,39
1,29
–
Те саме в перерахунку на середньорічні показники*
1990
1991
1992
1993
1994
1995
1996
1997 85
175
967
25,4
285
1423
17
17 248
474
6650
155,4
1377,2
7345,0
138,2
156,1 34,3
37,0
14,5
16,3
20,7
19,4
12,3
10,9 65,7
63,0
85,5
83,7
79,3
80,6
87,7
89,1
*1990 – 1992 – у крб., 1993 – 1995 – у тис крб., 1996 -1997 – у грн
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
