2
Податок на додану вартість.
1. Вступ.
Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві. Вони
виникають між державою з одного боку, юридичними і фізичними особами з
іншої. Податки як форма фінансових відносин виникли з появою держави. З
розвитком товарно-грошових відносин оподатковування здійснюється в
основному в грошовій формі.
Податки представляють обов’язкові платежі, що встановлює держава для
юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових
ресурсів, що забезпечують державні потреби
Реформування фінансової системи нашої держави зумовило необхідність
суттєвих змін податкового поля, що є умовою економічного зростання та
досягнення певної соціальної гармонії в суспільстві. Постійне
вдосконалення податкової системи в цілому і конкретно окремих видів
податків дає змогу оптимізувати й стабілізувати прибутки бюджетів усіх
рівнів, регулювати дії ринкових суб’єктів господарювання, реалізувати
соціально справедливу податкову політику. Важливе місце у процесі
реформування податкової системи посідає вдосконалення і подальший
розвиток податку на додану вартість.
2.Податок на додану вартість.
Податок на додану вартість (ПДВ) був введений в Україні з 1 січня 1992
року відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»від 20
грудня 1991 року.
26 грудня 1992 року був підписаний Декрет Кабінету Міністрів України
«Про податок на додану вартість, що почав діяти з 1993 року. З
урахуванням доповнень і змін, що вносилися в наступних періодах,
зазначений Декрет регламентував порядок обчислення і сплати ПДВ протягом
1993 – 1997 р. (до 1 жовтня 1997 року).
З 1 жовтня 1997 року порядок обчислення і сплати ПДВ регламентується
наступними основними нормативними документами:
· Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997
року;
· Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про податок на
додану вартість» від 26 вересня 1997 року;
· Законом України «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України з
питань оподатковування» від 19 листопада 1997 року.
Платники податку.
Платниками ПДВ у бюджет є суб’єкти господарської діяльності (юридичні
особи) і громадяни (фізичні особи) здійснюючі підприємницьку діяльність
на території України. При цьому податок стягується за умови, що обсяг
оподатковуваних податком операцій у платника з продажу товарів (робіт,
послуг) за останні дванадцять календарних місяців перевищував 600
неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян.
Терміни сплати ПДВ у бюджет.
Для платників податку, у яких обсяг оподатковуваних операцій із продажу
товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, оподатковуваний (звітний)
період дорівнює календарному місяцю. При цьому сплата ПДВ повинна
провадитися не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом.
Платники податку, у яких обсяг оподатковуваних операцій менше 7200
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, самі визначають податковий
період. Він може бути дорівнює календарному місяцю чи кварталу. Заява
про своє рішення платник податку подає в податковий орган за місяць до
початку календарного року. Протягом календарного року можлива заміна
квартального податкового періоду на місячний за заявою платника
податків.
У тих випадках, коли ПДВ, сплачений підприємством при покупці товарів
(робіт, послуг), включається до складу валових витрат виробництва
(звертання), реальне відшкодування вхідного ПДВ відбувається не після
його включення в собівартість продукції (робіт, послуг), а тільки після
їхньої реалізації.
По суті додана вартість наближається за своїм обсягом до заново
створеної вартості (частини національного доходу), виробленого в даній
господарській структурі (ланці). Визначення додаткової вартості дає
можливість обчислити всі ті податки, котрі ця господарська ланка
заплатила при купівлі товарів, робіт, послуг. Якщо виходити з того, що
додана вартість – це створений прибуток чи вартість чистої продукції, то
в даному разі додана вартість визначається шляхом підсумовування її
складових елементів – заробітної плати, процента, ренти, прибутку.
Додана вартість створюється на даному конкретному етапі руху товару, в
результаті чого відбувається ліквідація кумулятивного (каскадного)
ефекту оподаткування.
Визначення додаткової вартості дає можливість обчислити всі ті податки,
котрі ця господарська ланка заплатила при купівлі товарів, робіт,
послуг. Під час кожного акта купівлі-продажу податок нараховується за
стандартною ставкою, виплачується ж у сумі, зменшеній на величину ПДВ,
сплачену в попередній стадії. Кінцевий споживач сплачує за товар ціну,
збільшену на всю суму платежів ПДВ, авансованих на попередніх стадіях
виробництва і руху товару.
У платника податку (юридичної особи) додана вартість вимірюється
різницею між загальною сумою продажу і загальною сумою продажу закупівлі
від усіх інших господарських одиниць, котрі самі виступають платниками
ПДВ.
Об’єкт оподаткування – додана вартість – створюється всіма незалежними
учасниками виробничо-комерційного процесу. Якщо уявити собі компанію як
єдине ціле із закінченим виробничо-торгівельним циклом (від власної
сировини та виготовлення виробничого обладнання до реалізації готової
продукції), то повна вартість продукції, що реалізується, стала б
результатом власної діяльності такої компанії, базою ж податку на додану
вартість вважалася б величина чистої суми продажу. Коли маємо процес
послідовних стадій виробництва й реалізації продукції загальна додана
вартість дорівнює вартості залишкового продажу кінцевому споживачеві без
податку на додану вартість.
ПДВ сплачується на кожному етапі виробничо-комерційного циклу не тільки
на додану вартість , а й на раніше нарахований податок на додану
вартість, тобто кінцевий споживач сплачує податок на додану вартість,
створену на всіх етапах руху товару, та на податок, що був доданий на
цих етапах до ціни товару. І чим більше ланок у цьому ланцюгу просування
товару до покупця, тим вищим буде розмір податку в ціні товару, що
реалізується кінцевому споживачеві.
Виходить, проблема функціонування податку на додану вартість полягає не
тільки в тому, що існують розбіжності між особою, яка сплачує податок до
бюджету, і фактичним носієм податку, а й у подвійному (а то і
багаторазовому) оподаткуванні. Сума ПДВ збільшується, рухаючись від
продавця до покупця, і лягає на плечі кінцевого споживача. Однак така
універсальна схема перекладання можлива лише тоді, коли не порушується
дія закону попиту і пропозиції, що має в ринкових умовах об’єктивний
характер, тоді як податкова політика – суб’єктивна. Якщо прибутки
кінцевих споживачів знижуються і не відповідають рівню підвищення цін,
це призводить до скорочення суспільного попиту. В такому разі покупці,
котрі не є кінцевими споживачами, змушені взяти частину тягаря ПДВ на
себе, а це не що інше, як зменшення фактичних прибутків суб’єктів
господарювання.
В держбюджеті на 2001 рік доходи від сплати ПДВ складають 11 628 700,0
грн. чи 35% від загального фонду (33 302 241,2 грн.).
3.Висновок
Для того, щоб ПДВ став універсальним фінансовим інструментом ринкової
економіки, яка формується в Україні, слід удосконалити механізм
оподаткування, закладені в законі про ПДВ, оскільки він не відповідає
загальносвітовим стандартам і не враховує специфічних умов переходу
України до ринкових відносин.
4. Використана література.
1. Фінанси підприємств. Під ред. Поддерегіна А.М.
2. Фінанси України 7/98.
3. Закон України “Про податок на додану вартість”.
4. Бюджет України на 2001 рік.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
