Пошукова робота на тему:

Податкові пільги як джерело суперечностей податкової системи

Концепція фіскальної спрямованості податкової системи, яка протягом
тривалого терміну домінувала у стратегії соціально-економічного розвитку
України, призвела до дестабілізації фінансового стану підприємств і,
відповідно, падіння реального ВВП, відсутності ресурсів довготривалого
зростання економіки.

Створення умов для покращання стану справ у реальному секторі економіки,
активізації інвестиційного процесу, стимулювання розвитку пріоритетних
галузей народного господарства – основні напрями державного регулювання
економіки у теперішній час. Реалізація поставлених цілей, як ми бачили,
можлива й через застосування інструментів податкового регулювання,
зокрема, зміни видів (переліку) податків, їх ставок, бази оподаткування
та надання податкових пільг.

Згідно з діючим податковим законодавством України передбачені наступні
форми надання податкових пільг:

– встановлення мінімуму, який не оподатковується;

– вилучення з оподаткування певних елементів об’єкта оподаткування;

– звільнення від оподаткування окремих осіб або категорій платників
податків;

– зменшення податкових ставок;

– застосування цільових податкових пільг, у т. ч. податкових кредитів.

Крім вищезазначеної класифікації податкових пільг, існує ще наступний їх
поділ на основі віднесення пільг на прибуток або витрати платника,
впливу на елементи податкового механізму. Відповідно до цього пільги
поділяються на три основні види: вилучення, знижка, податковий
кредит28. 

Вилучення (відрахування) – вид податкової пільги, при якій відбувається
вилучення окремих складових частин із загальної бази оподаткування з
метою її зменшення. Механізм надання такого виду пільг безпосередньо
проектується на об’єкт оподаткування, який зменшується. Подібні
зменшення можна класифікувати наступим чином:

– за видами платників: повні (надаються всім платникам) або часткові
(надаються визначеним категоріям платників);

– за термінами дії: постійні (які діють постійно протягом тривалого
часу) або тимчасові (які діють протягом визначеного заздалегідь,
обмеженого періоду);

– за видами об’єкта: майнові (відрахування визначеної частини майна, що
оподатковується) та прибуткові відрахування (застосовуються до частини
прибутку платника);

– за видами діяльності29.

Знижка – це вид податкової пільги, яка зменшує податкову базу або суму
податку на визначені розміри. Величина цієї знижки визначається сумою
витрат платника, які законодавчо виводяться з-під оподаткування шляхом
зменшення на еквівалентну величину податкової бази. Шляхом надання
такого виду пільг держава стимулює розвиток пріоритетних для суспільства
напрямів діяльності господарюючих суб’єктів. Виділяються такі види
знижок:

– лімітовані, розмір яких прямо обмежений;

– нелімітовані, при яких підсумкова база оподаткування може зменшуватися
на всю суму витрат платника податків30.

Податковий кредит – вид пільг, при якому звільнення стосується загальної
суми податкового платежу, нарахованого для сплати. За формами надання
податкові кредити поділяються на:

– зниження ставки податку;

– скорочення оподатковуваної суми;

– перенесення терміну сплати або сплата податку частинами;

– повернення раніше сплаченого податку (частини податку);

– зарахування раніше сплаченого податку в рахунок майбутніх платежів31.

В Україні податковий кредит застосовується у вигляді перенесення терміну
сплати податкового платежу суб’єкта господарювання до бюджету
відповідного рівня, наданого органом податкової служби у формі кредитної
угоди, за умови використання платником податків звільнених коштів на
законодавчо визначені цілі. Законодавче закріплення норма надання
податкового кредиту в Україні отримала у 1992 році у ст. 8 Закону
України “Про оподаткування доходів підприємств і організацій”.

Ще одним різновидом податкових пільг є пільгові режими оподаткування в
офшорних та вільних економічних зонах, які передбачають спрощену
процедуру реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, застосування
низьких ставок податків або взагалі відсутність деяких видів податків,
наявність спрощеної процедури звітності. На території України вперше
пільговий режим оподаткування було застосовано у північній частині Криму
відповідно до закону України “Про деякі питання валютного регулювання та
оподаткування суб’єкта експериментальної економічної зони “Сиваш” від 23
лютого 1996 року терміном на 5 років. 

Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення та
сприяння іноземним інвестиціям, активізація спільно з іноземними
інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів
i послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та
послуг, залучення i впровадження нових технологій, ринкових методів
господарювання, розвиток інфраструктури ринку, поліпшення використання
природних i трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного
розвитку України. 

На території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні
зони різних функціональних типів: вільні митні зони i порти, експортні,
транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси,
комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські
тощо. Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним
типам спеціальних (вільних) економічних зон. 

На сьогоднішній день згідно з чинним законодавством в Україні створені
11 спеціальних економічних зон, 9 територій пріоритетного розвитку (далі
– ТПР) та 3 технопарки. Щодо податкових пільг, якими можуть скористатися
підприємства у СЕЗ та ТПР, то можна відзначити найбільш типові: 

– звільнення від сплати податку на прибуток протягом перших трьох років
та сплата його за ставкою 50 % протягом ще трьох наступних років; 

– звільнення від сплати ввізного мита та податку на додану вартість
сировини, матеріалів, устаткування та обладнання, що ввозяться на
територію України для реалізації інвестиційного проекту, протягом перших
п’яти років; 

– звільнення від сплати до Державного інноваційного фонду та Державного
фонду сприяння зайнятості населення (як правило, від трьох до п’яти
років); 

– звільнення від плати за землю протягом перших п’яти років. 

Сума податкових пільг з моменту створення цих зон становила 160,2імлн.
грн., у тому числі за перше півріччя 2000 року – 127,5 млн. грн. 

Слід зазначити, що, згідно із проведеним Державною податковою
адміністрацією України попереднім аналізом, перелік податкових пільг у
вільних економічних зонах різних країн світу практично однаковий. 

У світовій практиці оподаткування, крім вищезазначених, широко
використовуються амортизаційні пільги, які стимулюють впровадження нових
технологій у виробництво та сприяють оновленню основного капіталу. В
Україні амортизаційні пільги законодавчо закріплені в законі України
“Про оподаткування прибутку підприємств” від 27 травня 1997 року у
вигляді застосування прискореної амортизації (ст. 8). Згідно з цією
статтею платник податку може самостійно прийняти рішення про
застосування прискореної амортизації основних фондів третьої групи,
придбаних після набуття чинності цим Законом. Основні засоби протягом
семи років експлуатації повністю переносять свою вартість на виготовлену
продукцію.

З метою створення умов, необхідних для збільшення обсягів виробництва
продукції, надходжень до бюджету та підвищення експортного потенціалу,
на шести підприємствах гірничо-металургійного комплексу на території
Запорізької області було запроваджено економічний експеримент стосовно
надання податкових пільг, а саме:

– списані пеня і штрафи, нараховані за несвоєчасну сплату податків,
зборів та інших обов’язкових платежів і невнесені до бюджету на 1 липня
1999 року; 

– встановлено у розмірі 50 % визначеної законодавством України ставки
збір до Державного інноваційного фонду, а також дозволено не здійснювати
відрахування та сплату зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт та
утримання автомобільних доріг загального користування; 

– дозволено органам Державної податкової адміністрації України в разі
потреби надавати підприємствам гірничо-металургійного комплексу
відстрочення зі сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів у
межах їх компетенції на термін до 36 місяців із застосуванням нульової
ставки плати за користування податковим кредитом;

– запровадження економічного експерименту на окремих підприємствах
галузі, що також є засобом державного регулювання економіки за рахунок
застосування пільгового режиму оподаткування.

Крім вищезазначеного, в українському законодавстві передбачена наявність
податкових пільг для фізичних осіб, які мають особливі заслуги перед
суспільством та державою або виконують соціально значущі функції за
родом своєї діяльності, а також для постраждалих та незахищених верств
населення. Вони мають соціальну спрямованість. У таких випадках надання
податкових пільг грунтується на результатах оцінки державою соціального
статусу громадянина. Використання такої пільги громадянином є його
невід’ємним правом, яке не залежить від способів вираження волі держави
при її наданні. Заслуги окремих громадян перед суспільством та державою
у деяких випадках бувають настільки великими, що взагалі не підлягають
оцінці. Надання податкових пільг таким громадянам необхідно вважати
безумовним обов’язком держави перед ними. Це, зокрема, ветерани Великої
Вітчизняної війни, ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Соціальний характер надання податкових пільг також чітко простежується
при оподаткуванні доходів громадян. Для забезпечення мінімальних
життєвих потреб у законодавстві передбачена наявність неоподаткованого
мінімуму доходів громадян. Інша справа, що законодавчо визначений в
Україні неоподаткований мінімум на рівні 17 гривень не відповідає
реаліям нашого сьогодення і потребує негайного перегляду.

Що стосується практики надання податкових пільг в Україні, то ДПА
щоквартально складає і публікує їх у “Довіднику пільг, наданих чинним
законодавством юридичним особам по сплаті податків, зборів, інших
обов’язкових платежів”. Наприклад, станом на 1.09.2000 загальна
кількість податкових пільг становила 334, у тому числі пільг із податку
на прибуток підприємств – 83, податоку на додану вартість – 114.

Наведений перелік податкових пільг не є стабільним. Система пільг
постійно змінюється за рахунок прийняття нових законодавчих норм, що
регулюють пільговий порядок оподаткування. З метою визначення тенденцій
у практиці та відповідності їх надання пріоритетам розвитку держави,
виявлення суперечностей у структурі наданих податкових пільг та
ефективності їх застосування розглянемо структуру податкових пільг,
побудовану за різними ознаками.

Виходячи тільки з переліку існуючих форм надання податкових пільг,
неважко зробити висновок, що їх переважна більшість припадає на юридичні
особи. Пільга, яка безпосередньо застосовується до фізичних осіб, – це
неоподатковуваний мінімум. Значне перевищення частки податкових пільг,
наданих юридичним особам, над фізичними дещо суперечить тенденції
надходження податкових платежів до бюджету від суб’єктів оподаткування.
Так, питома вага доходів Зведеного бюджету від фізичних осіб протягом
1998–1999 років була у межах 44–46 %. Тому доречним буде при наданні
податкових пільг враховувати ці пропорції. Це свідчить про те, що ще не
створено дієвого механізму розподілу податкових пільг між суб’єктами
податкової системи, що особливо негативно впливає на зацікавленість
населення у високопродуктивній праці, а значить, у цій частині податкові
пільги як механізм, що сприяє економічному зростанню, використовується
незадовільно.

Слід зазначити, що за рахунок надання податкових пільг фізичним особам
розкриваються регулююча (регулювання грошових доходів населення, процес
накопичення коштів), розподільча (розподіл і перерозподіл доходів між
соціальними прошарками та групами населення) та стимулююча функції
податкової системи. Коли мова йде про надання податкових пільг юридичним
особам, то, крім вищезазначених функцій, розкривається також стимулююча
(стимулювання інвестиційного процесу, прискорення темпів економічного
розвитку). Через те, що переважна більшість податкових пільг як за
кількістю, так і за обсягами надається юридичним особам, то при
подальшому аналізі їх надання та визначенні ефективності використання
буде розглянута практика їх надання лише цим суб’єктам господарювання. 

Таблиця 3.35

Структура наданих податкових пільг юридичним особам 

за видами податків (у % від загального обсягу надходжень)*

* За даними ДПА України.

Як свідчать наведені дані (табл. 3.35), зміни структури відбулися лише у
збільшенні майже вдвічі питомої ваги наданих податкових пільг з
акцизного збору та незначному зменшенні частки пільг з ПДВ. Перша
тенденція може негативно вплинути на ефективність механізму розподілу
пільг за видами податків. Перш за все, через те, що під сплату акцизного
збору підпадають предмети розкоші та шкідливі групи товарів, тобто цим
податком обкладаються споживчі товари, які не є предметом першої
необхідності та рівень рентабельності яких достатньо високий. У свою
чергу, акцизний збір має сприяти перенесенню частки податкового
навантаження на більш заможні верстви населення та оптимізації обсягів
реалізації шкідливих груп товарів. Таким чином, збільшення питомої ваги
наданих податкових пільг з акцизного збору в структурі податкових пільг
суперечить основним принципам побудови податкової системи, тобто
принципу соціальної справедливості, коли держава намагається вирішити
свої фінансові проблеми за рахунок більш заможних верств населення та
пом’якшити регресивність податків на споживання в цілому.

Що стосується практики надання пільг зі сплати податку на додану
вартість, то питома вага останніх перевищує 80 % від їх загального
обсягу. Таке становище суттєво спотворює саму ідею запровадження ПДВ як
податку на частину новоствореної вартості на кожному етапі виробництва
товарів, виконання робіт, надання послуг, що надходить до бюджету після
їх реалізації32. Відсутність у діючому Законі України “Про податок на
додану вартість” від 27 червня 1997 року визначення цього податку
призвела, до певного розширення податкової бази. Це, крім інших
факторів, спричинило викривлення рівномірного розподілу податкового
навантаження між суб’єктами господарювання як на галузевому, так і
регіональному рівнях. 

У практиці оподаткування в Україні для задоволення соціальних потреб
суспільства та з метою сприяння проведенню ринкових реформ урядом
застосовується така класифікація видів пільг щодо сплати ПДВ на
операції:

– які мають соціально спрямований характер;

– здійснюються учасниками двосторонніх угод між країнами про
співробітництво;

– спрямовані на забезпечення державних функцій;

– страхування певних операцій на фінансовому та фондовому ринках; 

– експортні;

– на період функціонування вільних економічних зон;

– з імпорту устаткування та обладнання для реалізації інвестиційних
проектів;

– пов’язані з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи;

– з продажу продукції пріоритетних галузей промисловості (авіакосмічної,
суднобудівної, сільськогосподарської).

Слід наголосити, що оскільки податок на додану вартість є одним з
основних джерел доходів Державного бюджету України (за попередніми
даними, частка ПДВ у структурі податкових надходжень у 2000 році
становила 30,1 %, у 1999 році – 25,1 %, у 1998 році – 25,8 %), то,
збільшуючи щорічно суму пільг з ПДВ, уряд призводить до зменшення
доходів бюджету та держави в цілому. Так, сума пільг з ПДВ за 9 місяців
2000 року становила 26,6 млрд. грн., або 81,4 % від загального обсягу
пільг, що у 5,8 раза перевищило суму фактичних надходжень із цього
податку (4,6 млрд. грн.). Уся сума пільг була надана за рахунок
Державного бюджету. На рис. 3.2 наведено графічний аналіз сум надходжень
та наданих пільг з ПДВ за період з 1998 до 2000 року (за даними ДПА
України). Порівняно з 1999 роком обсяг надходжень зі сплати ПДВ до
бюджету у 2000 році дещо зменшився (на 6 %), однак обсяги наданих пільг
зросли в 1,2 раза.

Рис. 3.2. Аналіз сум надходжень та наданих пільг з ПДВ

Якщо розглянути надані пільги зі сплати ПДВ у розрізі підприємств за
видами діяльності, то найбільші їх обсяги у 2000 році були надані
підприємствам, які здійснюють операції з продажу товарів, що були
вивезені за межі митної території України, – 39,6 % від загальної суми
пільг. Значні обсяги пільг мають підприємства, що займаються
перевезенням пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти
України – 7,5%, операціями з обігу валютних цінностей – 7,4 %,
операціями з випуску (емісії) та продажу за кошти цінних паперів –5,6 %,
здійснюють операції з продажу лікарських засобів медичного призначення –
5,5 %, з інкасації, розрахунково-касового обслуговування – 4,4 % від
загального обсягу. Слід зазначити, реальні втрати бюджету складають 61,4
% від загальної суми пільг з ПДВ (за даними 9 місяців 2000 року).
Порівнянно з 9 місяцями 1999 року, рівень реальних втрат бюджету до суми
надходжень зріс у 1,9 раза (з 190 % до 354,3 %) та в 2 рази до
відповідного періоду 1998 року (див. рис. 3.3). Найбільша сума реальних
втрат (54,9 % від загальної суми пільг з ПДВ) пов’язана з обчисленням за
нульовою ставкою податку щодо операцій з продажу товарів, що були
вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території
України. У регіональному розрізі більше половини (58,8 %) від цієї суми
пільг було надано підприємствам Донецької, Дніпропетровської та
Запорізької областей. Однак надання значних пільг (майже 40 % від
загальної суми) підприємствам, які здійснюють операції з продажу товарів
на експорт, сприяло зростанню експорту продукції на 17 % за 10 місяців
2000 року, що, в свою чергу, вплинуло на збільшення ВВП. Тому при оцінці
ефективності надання податкових пільг буде доцільним пов’язувати їх суми
не лише з реальним втратами бюджету, а також з основними
макроекономічними показниками розвитку держави.

Як уже зазначалося, пріоритетними завданням податкової політики та,
зокрема, системи оподаткування є стимулювання накопичення капіталу,
інвестиційної активності, інноваційної діяльності, підвищення
конкурентоспроможності національної продукції, розвитку окремих галузей
економіки, розширення експорту, збільшення зайнятості та для вирішення
багатьох інших проблем. Держава має створити прийнятні умови для
залучення коштів на такі цілі як за рахунок диференціації ставок
податків, так і за рахунок застосування розгалуженої системи пільг.
Відомо, що основним джерелом одержання коштів для підприємств,
спрямованих на розробку та освоєння нових технологій, модернізацію та
оновлення виробничих потужностей, є прибуток. Так, наприклад, у США у
80-ті роки загальна сума пільг становила 40–60і% валового прибутку. Тому
доречним буде дослідити досвід вирішення цього питання в нашій країні.

Частка пільг зі сплати податку на прибуток у структурі наданих
податкових пільг юридичним особам за видами податків (див. табл. 3.35)
протягом останніх двох років залишається незмінною, але загальна сума
пільг у грошовому вимірі щороку продовжує зростати. Аналіз сум
надходжень та наданих пільг з податку на прибуток за період з 1997 до
2000 року наведено на рис. 3.4. 

Рис. 3.3. Динаміка сум пільг та втрат бюджету з ПДВ

Рис. 3.4. Аналіз сум надходжень та наданих пільг з податку на прибуток

У структурі пільг з податку на прибуток у 2000 році переважають пільги,
надані за рахунок Державного бюджету (80,3%), решта – за рахунок
місцевих. Порівняно з минулим роком, майже вдвічі збільшилася “вартість”
однієї пільги. Якщо за 9 місяців 1999 року вона складала в середньому
56,6 тис. грн., то у 2000 році – 109,1 тис. грн. Найбільш суттєвою була
середня вартість однієї пільги для банківських установ – 410,8 тис.
грн., для підприємств, створених іноземними юридичними особами –
396,3імлн.ігрн., для підприємств, створених за участю іноземних
інвесторів – 323,1 тис. грн., у той час як для приватних підприємств – 9
тис. грн. Тому при наданні пільг господарюючим суб’єктам необхідно
обов’язково враховувати їх належність до відповідної галузі народного
господарства та організаційну форму утворення. В умовах глобалізації
економіки, коли у більшості країн відбувається зменшення частки
промисловості у структурі формування ВВП, перед державою постає серйозне
завдання щодо зниження питомої ваги податкових надходжень галузей, які є
найбільш важливими для української економіки, в їх загальному обсязі до
бюджету за рахунок перенесення на галузі, які мають значний потенціал
для збільшення податкових надходжень (торгівля, банківська та страхова
діяльність, сільське господарство та інші). Слід відзначити, що у 1999
році частка промисловості у структурі ВВП становила 28,1 %, тоді як
сільського господарства – 10,8 %, торгівлі та громадського харчування –
7,6 %, фінансового сектора – 1,9 %33.

Так, наприклад, на користь банківського сектора перерозподілялась
істотна частина чистого доходу виробничого сектора та кінцевого
споживача, що підтверджується диспропорціями у рівнях прибутку у
виробничому та банківському секторах (перевищення ставки рефінансування
НБУ відносно рівня рентабельності промислових підприємств). Офіційна
ставка рефінансування НБУ у 1999 році складала 50 % річних, реальна
відповідно – 32,4 %, тоді як рентабельність промисловості становила 9,1
%.

У той же час при високому рівні HYPERLINK
«http://click02.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyIoA10ssxzafQnBZnTVsWxyhSUwFB
uGgcgkzZIfzkGDMY0F0bs2EADRfMdb7qPU6hT9gmWfMSEHiiO-gCldorYG01vogue5nHw5M9
nnX6foZk-HQH5-gGpVZNxouAYfAA2RNG-BvDfUSaUPStPoAK7uid0v3tgusU35MK1sXlVpU4
bbz5LDysKJhlU7LAjPb2rYETd88zpAifM-pjVwoxAGdOY9iTj*ueFdcwso2*BTuyM14a0ZFE
3kg0w54M5jwn0Lo7DjBR4d0J-lIxK23bP9cy-YpRxXOeVUDJ8J4gH0oz5URv4eCNWjSL4HaS
gKBXSymt5LsPQrapsZRJc6KpJQnOTPL*mudrT4RckfMYfpMyQI91CPOQ7IG-MFucL957i5iV
enqPr*MRAlIVbxYY2xWBhJ62IoVxcT0WKfJLEtVR4zlmmKgla1HGZ-XOT2AYeuNWtXNZkPgA
nPv4NSVRaQNRmoYqy4*r0XOBew» \t «_blank» доход ів банківська сфера має
дуже низьку питому вагу сплачених податків – близько 1 % усіх податкових
надходжень за 10 місяців 2000 року (для порівняння: частка промисловості
в податкових надходженнях за той же період складала майже 27 %). Така
значна диференціація розподілу податкового навантаження між секторами
економіки призводить до порушення принципу справедливості податкової
системи та до переведення фінансових потоків суб’єктів господарювання у
“тінь”, що перешкоджає реалізації стратегії економічного зростання.

Для того, щоб уникнути збитковості при збільшенні податкового тиску,
більшість компаній змушена працювати у “тіні”, що, в свою чергу,
підриває макроекономічний баланс у країні. Високий рівень оподаткування
більш ефективних підприємств означає, що стосовно них податкова система
України має дискримінаційний характер. Такі підприємства втрачають
стимули до розширення діяльності та переходять у нелегальний сектор
економіки. Про це свідчать дані таблиці 3.36.

Таблиця 3.36

Частка збиткових підприємств по галузях народного господарства України*

* За даними Держкомстату України.

В Україні на сьогодні не вистачає дієвих механізмів підтримки
підприємств з метою стимулювання їх діяльності у ринковому середовищі як
незалежних від держави економічних агентів. Тому перегляд статей
державних видатків, зокрема, надання податкових пільг, диференціація
ставок податків, збільшення прозорості діяльності та рішень уряду з
цього приводу є основними моментами реалізації регулюючої функції
податкової системи з боку держави.

З метою визначення основних напрямів податкової політики щодо надання
пільг з податку на прибуток підприємств розглянемо структуру податкових
пільг за призначенням. Одним із найбільш розповсюджених видів податкових
пільг протягом останнього часу залишається пільга щодо зменшення
оподатковуваного прибутку на суму балансових збитків, отриманих
платником податку в попередніх звітних періодах. За 9 місяців 2000 року
їх частка складала 37 % від загальної суми податкових пільг. За
аналогічний період 1999 року цей показник становив 48,8 %. Така
тенденція певним чином може свідчити про зменшення частки збиткових
підприємств у народному господарстві та покращанні стану справ у
реальному секторі економіки.

Наступним напрямом надання пільг на прибуток є підтримка окремих галузей
народного господарства, на яку у 2000 році було спрямовано 41,7 % від
загального обсягу пільг з податку на прибуток. Майже третину з них (31
%) відповідно до Закону України “Про проведення економічного
експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України”
від 14 липня 1999 року було надано таким підприємствам. Цим Законом
передбачено два види пільг з податку на прибуток на період з 1 липня
1999 року по 1 січня 2002 року. Перший – зниження ставки оподаткування
прибутку до 9 %, другий – віднесення до складу валових витрат видатків
на поліпшення основних фондів у розмірі, що не перевищує 15 %. У
регіональному розрізі найбільшу суму пільг за таким напрямом отримали
підприємства Донецької, Дніпропетровської, Запорізької областей, де
сконцентровані підприємства гірничо-металургійного комплексу України.
Тому приріст виробленої продукції у чорній металургії на 20,7 % та
кольоровій металургії – на 18,8 % у 2000 році проти 1999 року (у
порівняних цінах) свідчить про ефективність застосування пільгового
режиму оподаткування з метою стимулювання зростання обсягів виробництва
через зростання рентабельності реалізованої продукції в учасників
експерименту.

Ще однією з найбільш значних є пільга з податку на прибуток на оновлення
основних фондів, що надається підприємствам металургійної, коксохімічної
та інших видів промисловості, підприємствам-виробникам електричної,
теплової енергії, водопостачання та залізничного транспорту. Внаслідок
цього до бюджету у 2000 році не надійшло податку на прибуток у сумі
233,2 млн. грн. Порівняно з аналогічним періодом минулого року, обсяг
видатків на оновлення основних фондів зменшився більш, ніж на чверть
(28,6і%) внаслідок обмеження фінансових можливостей у ряді промислових
підприємств для проведення модернізації, капітального та поточного
ремонтів основних засобів. 

Стимулювання розвитку базових галузей промисловості хоча й стримує
структурну перебудову економіки та є стратегічно безперспективним
напрямом реалізації промислової політики через обмеженість України в
паливно-енергетичних ресурсах, але на сьогодні день саме ці галузі
забезпечують експортний потенціал країни та створюють значну частку ВВП.
Так, у структурі промислового виробництва на продукцію
паливно-енергетичного комплексу й металургії припадає 52,2 % від
загального обсягу виробленої у 2000 році продукції34. Тому держава за
рахунок підтримки цих галузей має акумулювати кошти з метою їх
подальшого перерозподілу до тих галузей промисловості, які виробляють
продукцію з високою доданою вартістю. Крім того, необхідно забезпечити
зростання попиту на цю продукцію на внутрішньому ринку та стимулювати
розвиток суміжних галузей, які безпосередньо використовують у
виробництві продукцію паливно-енергетичного комплексу й металургії з
метою її подальшої переробки. Це дозволить усунути диспропорції у
розвитку зазначених галузей промисловості. Тому прийняття урядом рішення
щодо збільшення ставки податку на прибуток підприємств
паливно-металургійного комплексу у 2001 році до 15 % сприятиме, з одного
боку, вирівнюванню податкового навантаження між секторами економіки та
збалансуванню бюджету України, а з іншого – залученню зовнішніх
інвестицій та інвестуванню власних коштів підприємств у розвиток
виробництва. 

Досліджуючи регулюючу функцію податкової системи за рахунок надання
податкових пільг, важливим видається ще один аспект. В Україні
формується фінансовий капітал, головним чином, за рахунок спекулятивних
операцій на фінансовому ринку у відриві від реального сектора економіки.
Тому держава за рахунок надання податкових пільг може створювати умови
для залучення цього капіталу у виробництво та для реалізації
пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку шляхом
вирівнювання прибутковості від операцій на фінансовому ринку і вкладення
капіталу у реальний сектор економіки. Крім того, такі заходи держави
стримують відтік капіталу за межі України та збільшують обсяг цього
ресурсу, який працює на розвиток власної держави. 

Проведений аналіз надання податкових пільг буде неповним, якщо не буде
розглянуте питання ефективності їх застосування. Слід наголосити, що
головною проблемою при одержанні достовірної оцінки ефективності надання
податкових пільг є наявність значного часового лагу між періодом
застосування пільг та отриманням реальної віддачі для економіки від їх
застосування. Крім того, не завжди можливо оцінити результати
запровадження пільг у грошовому вимірі. Це стосується таких аспектів, як
послаблення соціальної напруги у промислових регіонах за рахунок
відновлення виробництва чи створення нових робочих місць, зростання
престижу держави на міжнародній арені за рахунок запровадження нових
технологій та багато інших. 

Однак це не може служити підставою для відсутності належного контролю з
боку зацікавлених органів державної влади за цільовим використанням
наданих пільг та узгодженням їх надання з пріоритетами економічного
розвитку держави. Останнім часом намітилася тенденція до зростання
питомої ваги податкових пільг у надходженнях до бюджету, що призводить
до зменшення обсягів державних фінансів та недофінансування соціальних
програм уряду. Про це свідчать такі дані (табл. 3.37).

Таблиця 3.37

Питома вага податкових пільг у надходженнях до бюджету, %*

* Аналіз податкових пільг, наданих в оподаткуванні юридичних осіб за 9
місяців 2000 року / Головне управління економічного аналізу та
планування податкових надходжень ДПА України.

Наведені дані незаперечно свідчать про недосконалість державного впливу
на економіку, коли, з одного боку, існує значне недоотримання надходжень
до бюджету через наявність значної кількості податкових пільг, а з
іншого – недофінансування державних програм соціально-економічного
розвитку країни. Динаміка надання податкових пільг та надходжень
податкових платежів до бюджету наведена на рис. 3.5.

Рис. 3.5. Динаміка наданих податкових пільг та надходжень податків

Як свідчать дані (табл. 3.37), протягом 1997–2000 років обсяги
надходжень до Зведеного бюджету зросли в 1,4 раза, а обсяги пільг – у
2,1 раза. Тобто обсяги пільг зростають більш прискореними темпами, ніж
обсяги надходжень. Наочно ця тенденція простежується на рис.3.5. 

У 1998 року з’явилася тенденція до перевищення суми наданих податкових
пільг над податковими надходженнями. Так, за 9 місяців 1998 року
спостерігалися від’ємні темпи приросту податкових надходжень, які
становили 2,3 %. Причому темпи приросту суми наданих податкових пільг за
цей період становили 37,7 %. Це є найбільшим показником порівняно з 1999
(24,9 %) і 2000 роком (25,1 %). Можна зробити висновок, що за 9 місяців
1998 року внаслідок високих темпів приросту суми наданих податкових
пільг відбулося падіння обсягів податкових надходжень. За 9 місяців 1999
року темпи приросту суми наданих податкових пільг скоротилися порівняно
з 1998 роком і становили 24,9 %. У цьому році спостерігалися вже додатні
темпи приросту податкових надходжень – 18,8і%. За 9 місяців 2000 року
темпи приросту суми наданих податкових пільг зросли до 25,1 %. А темпи
приросту податкових надходжень за цей період збільшилися до 20,5 %.

За ті періоди, що аналізуються, темпи приросту податкових надходжень
поступово збільшуються з 2,3 % у 1998 до 18,8 % у 1999 і до 20,5і% у
2000 році. Темп приросту наданих податкових пільг нерівномірний: з
досить значного (37,7 %) у 1998 він зменшився до 24,9 % у 1999іроці.
Після цього знову йде незначне збільшення до 25,1 % у 2000 році.

Рис. 3.6. Питома вага податкових пільг у надходженнях податків

На рисунку 3.6 показано, що відбувається збільшення питомої ваги наданих
пільг у структурі надходжень до Зведеного бюджету. Якщо за 9 місяців
1997 року вона становила 95,8 %, то за 9 місяців 2000 – уже 147,5 %.

»

$

$

?????????$?и надані пільги сприяли покращанню поточного фінансового
стану підприємств. Слід зазначити, що головний податковий тягар припадає
на великі промислові підприємства, діяльність яких найбільш відкрита та
підконтрольна державі. Такі сектори економіки, як промисловість,
будівництво та сільське господарство, які забезпечували протягом
1990–1995 років основну частку податкових надходжень до бюджету, у
теперішніх умовах втратили свої позиції. Тому реалізація регулятивного
потенціалу податкової системи повинна спрямовуватися саме на підтримку
реального сектора економіки. Розглянемо детально динаміку надання
податкових пільг у розрізі галузей народного господарства.

Так, у загальному обсязі пільг за 9 місяців 2000 року більшу частину їх
було надано підприємствам промисловості – 38,3 % загальної суми, що на
16,3 % більше, ніж у 1999 році. Разом з тим, упродовж 9 місяців 2000
року в Україні постійно зростали обсяги промислового виробництва: так,
приріст виробництва промислової продукції порівняно з відповідним
періодом 1999 року становив 11,6 % (за 9 місяців 1999 року – 2,3%).
Завдяки зростанню обсягів промислового виробництва досягнуто зростання
ВВП. 

Велику частку податкових пільг, наданих підприємствам промисловості за 9
місяців 2000 року, отримали експортоорієнтовані галузі. Зокрема, майже
половину (42,7 %) загальної суми наданих пільг, отримала чорна
металургія – у 2,6 раза більше аналогічного показника за 1999 рік.

На другому місці за показником наданих пільг за 9 місяців 2000іроку –
підприємства харчової промисловості, які працюють на внутрішній ринок і
задовольняють потреби безпосередньо споживачів. Частково завдяки цьому у
даній галузі темп приросту за вказаний період становив 26,6 %.

Значну суму пільг отримали галузі, які створюють продукцію з високою
часткою доданої вартості та швидким обігом капіталу. Підприємствам
торгівлі та громадського харчування за 9 місяців 2000 року надано пільги
в 1,3 раза більше, ніж у 1999 році. Також у цих галузях зосереджена
основна маса пільговиків – майже чверть (23,4 %) від загальної
кількості.

Незважаючи на значний обсяг пільг в оподаткуванні, якими користуються
підприємства різних галузей, своєчасність розрахунків з бюджетом не
забезпечується і, тим самим, збільшується недоїмка.

Неможливість більшості підприємств сплачувати свою заборгованість перед
бюджетом у поєднанні з необхідністю держави покривати бюджетні видатки
змушують уряд збільшувати податковий тягар для інших економічних
суб’єктів. Це відбувається шляхом встановлення нових та збільшення
існуючих податків. Для того, щоб уникнути збільшення податкового тиску,
більшість компаній змушена працювати у тіньовій економіці, що, у свою
чергу, підриває макроекономічний баланс країни. Високий рівень
оподаткування більш ефективних підприємств означає, що стосовно них
податкова система України має дискримінаційний характер. Такі
підприємства втрачають стимули до розширення діяльності та переходять у
нелегальний сектор економіки. 

В Україні на сьогодні немає ефективних механізмів підтримки підприємств
реального сектора для того, щоб стимулювати їх працювати у ринковому
середовищі як економічних агентів, незалежних від держави. Отже,
перегляд статей державних видатків, збільшення прозорості щодо
діяльності та рішень уряду є основними моментами підвищення ефективності
економіки.

Незважаючи на розгалужену систему податкових пільг, довгий час
спостерігалося зниження інвестиційної активності (в тому числі – з боку
іноземних інвесторів). Частка валових інвестицій у структурі ВВП
зменшилася з 19,8 % в 1999 році до 18,9 % у 2000 році. Прямі іноземні
інвестиції в українську економіку невеликі і не несуть нові технології.
До країни надходить лише 0,16 % іноземних інвестицій від
загальносвітового обсягу і 5,8 % – від капітальних вкладень у країни
Центральної та Східної Європи35. Структура прямих іноземних інвестицій
також не відповідає напрямам, які визначені Державною програмою
залучення іноземних інвестицій в Україну, затвердженою постановою
Кабінету Міністрів від 17.12.98. Згідно з нею пріоритетними вважаються
АПК, легка промисловість, лісопромисловий комплекс, машинобудування,
медична промисловість, металургійний комплекс та ін. А для іноземних
інвесторів виявилися привабливішими торгівля, комерційна діяльність,
фінанси, кредит, страхування, частка яких у загальному обсязі прямих
інвестицій в економіку України в окремі роки перевищувала частку
прогресивних галузей (машинобудування, хімічної і нафтохімічної, разом
узятих). Таке становище можна частково пояснити наявністю значної
диференціації податкового навантаження між сферою надання послуг та
промисловістю. Так, наприклад, при високому рівні доходів банківська
сфера має дуже низьку питому вагу сплачених податків – близько 1 % усіх
податкових надходжень за 10 місяців 2000 року, у той час як частка
промисловості в податкових надходженнях за той же період становила майже
27 %. Це також негативно впливає на рішення інвестора вкладати кошти в
реальний сектор економіки.

Хоча податкові пільги мають правові режими для стимулювання залучення
іноземних інвестицій, фактично ці механізми не працюють. 

Різновидом податкових пільг, як уже вказувалося вище, є створення
спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку. На
сьогодні їх існує більше 20. Метою створення спеціальних економічних зон
є залучення інвестицій (як вітчизняних, так і іноземних інвесторів) у
пріоритетні галузі виробництва.

Сума податкових пільг з моменту створення цих зон становила 160,2 млн.
грн., у тому числі за перше півріччя 2000 року – 127,5 млн. грн. 

На території пріоритетного розвитку в Донецькій області зареєстровано 91
інвестиційний проект на загальну суму 678,1 млн. дол. США. Фактично на
01.07.2000 внесено інвестицій в еквіваленті 237,7 тис. дол. США, або
35,1 %. При тому, що передбачалося створити 9,3 тис. нових робочих
місць, створено лише 2,9 тис., або 31,9 %.

Аналогічне становище в усіх інших спеціальних економічних зонах i
територіях пріоритетного розвитку. З 1,3 млрд. дол. США, передбачених в
інвестиційних проектах, фактично внесено інвестицій на суму 305,2 млн.
дол. США, або 23,3 % проектної суми. 

Фінансовий результат (прибуток) від реалізації продукції на територіях
пріоритетного розвитку у місті Харкові, Автономній Республіці Крим,
Волинській та Луганській областях дорівнює нулю.

Із загальної суми прибутку в 245 млн. грн. суб’єктами господарської
діяльності спеціальних економічних зон i територій пріоритетного
розвитку сплачено до бюджету податку 96,2 млн. грн., з них 26,4 млн.
грн., або 27,4 %, – поточні платежі i 69,8 млн. грн., або 73 %, –
заборгованість минулих років. 

Виходячи з вищевикладеного, можна зазначити, що надання податкових пільг
суб’єктам господарської діяльності, які працюють у спеціальних
економічних зонах i на територіях пріоритетного розвитку, на період від
5 до 20 років потрібно переглянути і точно визначити стратегії розвитку,
критерії вибору галузей, виробництв; узгодити пріоритети їх розвитку,
визначені Кабінетом Міністрів, із загальнодержавними пріоритетами;
розрахувати альтернативні джерела покриття ймовірних втрат бюджету в
результаті надання значних податкових пільг.

Реальні масштаби втрачених доходів внаслідок надання податкових пільг
роблять існування цих привілеїв обтяжливими для бюджету. Поширення
податкових пільг серйозно звужує податкову базу і несправедливо
пересуває податковий тягар на більш ефективні підприємства, які не
користуються податковими пільгами і сплачують податки. Крім того,
податкові пільги викривляють умови конкуренції.

Незважаючи на значний обсяг пільг в оподаткуванні, якими користуються
підприємства різних галузей, не забезпечується своєчасність розрахунків
з бюджетом і тим самим збільшується недоїмка. Так, за 11 місяців 2000
року за рахунок низької платіжної дисципліни платників не сплачено 32,4
млн. грн. податкових платежів до Зведеного бюджету, що також свідчить не
на користь ефективності запровадження пільгового режиму оподаткування.

Проведений аналіз механізму надання податкових пільг дає підстави
стверджувати наступне.

1. Податкові пільги є дієвим інструментом реалізації регулюючої
(стимулюючої) функції податкової політики держави, який застосовується
урядами багатьох країн світу з метою стимулювання накопичення капіталу,
інвестиційної активності, інноваційної діяльності, підвищення
конкурентоспроможності національної продукції, розвитку окремих галузей
економіки, розширення експорту, збільшення зайнятості та для вирішення
багатьох інших проблем. Наприклад, у США у 80-ті роки загальна сума
пільг становила 40–60 % валового прибутку.

Окрім надання пільг пріоритетним видам діяльності, запроваджується також
механізм підтримки галузей, які знаходяться в процесі стагнації. Їм
надаються податкові пільги на певні строки, після закінчення яких
поступово встановлювався б більш жорсткий режим оподаткування з метою
витіснення з господарського обороту депресивних виробництв.

2. Поряд з практикою надання податкових пільг, у податкових системах
багатьох країн світу застосовується механізм диференціації ставок
податку на прибуток корпорацій з метою прискорення накопичення капіталу
та стимулювання ділової активності в галузях економіки, зокрема у США,
Великобританії, Франції, Канаді, Японії, залежно від розміру бізнесу,
обсягу річного доходу корпорацій, часу існування суб’єкта господарювання
тощо. Цей досвід доречно врахувати при прийнятті остаточного варіанту
Податкового кодексу.

3. При наданні податкових пільг фізичним особам, тобто встановлення
розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, необхідно
спиратися на досвід розвинених країн, де податками обкладається лише та
частка зароблених доходів, яка залишається після забезпечення основних
життєвих потреб робітника та членів його родини. В Україні
неоподатковуваний мінімум не забезпечує гідного існування громадян. Крім
того, розподіл суспільного продукту побудований таким чином, що основна
його маса проходить повз найманого працівника. Ці обставини мають
ключове значення при змінах у системі національного оподаткування. 

4. Що стосується спеціальних економічних зон i територій пріоритетного
розвитку, то доцільно переглянути термін їх дії, точно визначити
стратегії розвитку, критерії вибору галузей, виробництв, узгодити
пріоритети розвитку з загальнодержавними пріоритетами; розрахувати
альтернативні джерела покриття ймовірних втрат бюджету в результаті
надання значних податкових пільг суб’єктам господарської діяльності. 

5. Реальний масштаб втрачених внаслідок податкових пільг доходів робить
існування цих привілеїв обтяжливими для бюджету. Поширення податкових
пільг серйозно звужує податкову базу і несправедливо перекладає
податковий тягар на більш ефективні підприємства, які не користуються
податковими пільгами. Крім того, податкові пільги викривляють умови
конкуренції. Тому необхідні впорядкування у новій системі, що буде
визначена Податковим кодексом.

6. Запровадження податкових пільг, апріорі, має сприяти стимулюванню
інвестиційної активності, створенню нових робочих місць, розвитку
регіональної або загальнодержавної інфраструктури, заохоченню
підприємництва, підтримці інноваційної діяльності тощо. Слід наголосити,
що надання податкових пільг без їх системного обґрунтування призводить
до негативних наслідків для економіки держави, а саме: викривлення
конкурентного середовища, збереження неефективних та неприбуткових
суб’єктів у структурі народного господарства, отримання збитків,
пов’язаних із демпінговою політикою, нерівномірний розподіл податкового
тягаря між господарюючими суб’єктами, недоотримання доходів бюджету
тощо. 

Поряд із законодавчо визначеною системою надання податкових пільг, що є
складовою податкової політики, вони своєрідно надаються і через так
звану політику недоїмки, яка має свої серйозні суперечності, деформує
існуючу податкову систему і загострює проблему збирання податків в
Україні, у тому числі і шляхом активізації пошуку засобів боротьби з
недоїмками. Серед них особливі надії покладалися урядом на
реструктуризацію боргів. Тільки у 1997 році було реструктуризовано на 10
років 3,2 млрд. грн. та списано 1,8 млрд. грн. податкової
заборгованості. Проте широке розповсюдження такої практики не принесло
очікуваних результатів. Незважаючи на масштабність обсягів загальних сум
списаної та реструктуризованої податкової заборгованості, в Україні не
відбулося суттєвого покращання проблеми збирання податків. Більше того,
така практика висвітлила ряд недоліків, які переконують не тільки у
відсутності позитивних ефектів, але й навпаки, засвідчують виникнення
нових протиріч та суперечностей у податкових відносинах. Фактично
сплачується лише незначна частка реструктуризованої суми. Щорічно
залишається непогашеними до 80 % суми реструктуризованої заборгованості,
що збільшує недоїмку на 70–75 %. Тобто до поточних податкових
зобов’язань додаються реструктуризовані, і заборгованість накопичується
вже за цими загальними сумами. До досить вагомих причин, які зумовлюють
несвоєчасні платежі за реструктуризованою заборгованістю, слід віднести
очікування платниками податків, особливо великими, чергового списання
або реструктуризації. Це призводить не лише до незадовільного наповнення
бюджету, але й завдає суттєвого збитку основоположним принципам, які
становлять запоруку дієвості оподаткування. Порушуються принципи
рівномірності та справедливості, оскільки в результаті у програші
залишаються законослухняні платники податків. Крім того,
реструктуризація податкової заборгованості, по суті, є наданням
безвідсоткової позики за рахунок бюджетних коштів. Природно, що існує
безпосередня зацікавленість з боку її отримувачів у продовженні подібної
практики. У сукупності це стимулює накопичення недоїмки.

Поділяючи думку про доцільність заборони практики списання і
реструктуризації податкової заборгованості та одночасно зважаючи на
об’єктивність у перехідній економіці застосування такого важеля,
необхідно наголосити на важливості поступових та виважених кроків у
цьому напрямі. Один з них пов’язаний з конкретним механізмом
реструктуризації.

Логічно, що кінцевою метою реструктуризації податкової заборгованості є
збереження майбутньої податкової бази. Однак здійснюватися
реструктуризація повинна на основі ретельно розробленої стратегії та
стосуватися всіх сфер діяльності суб’єктів підприємництваі– виробничої,
інформаційної, організаційної, кадрової. На жаль, сьогодні прийняття
рішень щодо податкової реструктуризації не базується на цих ключових
положеннях, і як результат – ефективність її надзвичайно низька. На нашу
думку, слід докорінно переглянути механізм реструктуризації податкової
заборгованості. Концепція його побудови повинна базуватися, по-перше, на
принципових змінах системи планування, обліку, звітності, які б
дозволили об’єктивно оцінити ситуацію у кожний конкретний момент, а
по-друге, на розробці комплексу заходів, здатних сприяти мобілізації
всіх внутрішніх резервів підприємства та погашенню реструктуризованої
податкової заборгованості.

Серед інших заходів, спрямованих на подолання проблем при збиранні
податків, чільне місце займає застосування механізму взаємозаліків з
Державним бюджетом. На його масштабність вказують дані про відношення
взаємозаліків до доходів Зведеного бюджету. В окремі роки воно
наближалося до 30 %.

Витоки подібної практики лежать у деформованості податкової системи
кризою сфери обігу і, насамперед, грошового. Центр ваги неплатежів
перемістився на бюджет і позабюджетні фонди. Подальша жорсткість
монетарної політики посилюватиме дестабілізуючий вплив кризи
грошово-платіжної системи на податкову систему. Рішення не
використовувати методи взаємозаліків при розрахунках з бюджетом не
підкріплені змінами у грошовій політиці та механізмами впливу на
платника податків. Реальне вирішення проблем кризи ліквідності та
платоспроможності господарюючих суб’єктів вимагає активізації ролі
державного регулювання макроекономічних процесів у країні. Зараз саме
сфера державних фінансів використовує “квазігроші”, у той час як
“тіньова економіка” – повноцінну готівку та доларову масу, уникаючи
оподаткування.

Сьогодні активно провадиться думка про незабезпеченість грошовою масою
ведення господарського життя. Це одна з причин розповсюдження вексельних
розрахунків, зокрема, на виконання Постанови Кабінету Міністрів України
від 29 травня 1999 року № 871 “Про затвердження Порядку випуску та обігу
векселів Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської
та Севастопольської міських державних адміністрацій”. Мета застосування
векселів полягала у погашенні заборгованості з виплат із відповідних
бюджетів. Вексель може погасити безліч зобов’язань до настання моменту
платежу за ним. Як платіжний засіб, він компенсує нестачу грошової маси,
тому в умовах жорсткої монетарної політики використання можливостей
вексельного обертання для розв’язання проблеми неплатежів в Україні має
об’єктивні передумови. Однак важливо враховувати специфіку сучасних
економічних відносин в Україні, яка накладає відбиток на характер
використання векселів. Вони виконують безліч функцій, невластивих як їх
класичній формі, так і очікуванням від їх застосування. Це стосується
використання вексельного обігу для заліків заборгованості на
міжгалузевому та регіональному рівнях як інструменту фінансування
дефіциту бюджету. Гостро постало питання про грошове забезпечення
податкових зобов’язань. Виходячи з цього, відбулася подальша відміна
вищезгаданої Постанови. Проте це не призвело до зростання грошових
надходжень, натомість був зруйнований первинний ринок муніципальних
цінних паперів. 

Не можна не враховувати тих деформацій, які відбулися у структурі
обігових коштів. У більшості господарюючих суб’єктів обсяг грошових
коштів у загальному обсязі розрахунків не перевищує 15–20 %. Без
відновлення необхідної грошової маси у країні заборона на будь-які форми
заліків за зобов’язаннями організацій, у т. ч. у формі використання
векселів, не призведе до додаткової мобілізації касових надходжень до
бюджету. Можна погодитися з фахівцями, які очікують різкого зменшення
податкових надходжень та погіршення розрахунків як між суб’єктами
господарювання, так і між ними та бюджетами усіх рівнів36. Тому частку
продукції, яка реалізується з використанням бартерної, клірингової,
вексельної, товарно-кредитної та інших форм розрахунків, доцільно
скорочувати поетапно.

До причин невиконання запланованих податкових надходжень слід віднести
широке розповсюдження бартерних операцій, які призводять до нарахування
та несплати платежів до бюджету. Наприклад, у 1997 році промисловими
підприємствами на бартерних умовах було реалізовано 42,4і%, продукції
від загального обсягу реалізації. У серпні 2000 року обсяг продукції,
відвантаженої на бартерних умовах, у промисловості України становив
65,1і%, при цьому спостерігалася позитивна динаміка на місяцях. Так, у
січні-вересні цей динамічний ряд характеризувався таким чином: 48,2;
50,9; 55,8; 57,9; 60,8; 62,4; 63,4; 65,1 %. Найгірша ситуація із сплатою
грошима за відвантажену продукцію спостерігається в промисловості
будівельних матеріалів – 43,8 %, паливній промисловості – 47,0 % та
електроенергетиці – 29,2 %. Водночас така частка залишається ще малою37.
Сьогодні негативний вплив бартерних операцій продовжується, хоча він
дещо змінився. На зміну бартеру прийшла поставка окремих видів продукції
в обмін на інші види продукції, тобто відбулася зміна форми, а не
змісту, що супроводжується аналогічним звуженням бази оподаткування.
Крім того, використання нечіткого терміну “звичайна ціна” при
вирахуванні податку на прибуток призводить до того, що бартерні операції
та взаємозаліки здійснюються за цінами, нижчими за собівартість, за
рахунок чого деякі підприємства ухиляються від оподаткування, придбавши
статус збиткових. Крім того, перевірки свідчать про штучне завищення
збитків, що створюює від’ємне значення об’єкта оподаткування, і завдяки
цьому підприємства не будуть платниками податку на прибуток в
майбутньому.

Одна з основних причин невиконання податкових зобов’язань полягає у
зростаючих та масштабних обсягах дебіторської заборгованості. У
структурі оборотних коштів підприємств України вона становить 70 %. Тому
логічно більш детальніше розглянути проблеми, пов’язані з аналізом цієї
заборгованості, оскільки управління нею можливе саме на цій основі. При
цьому дослідженню підлягають не лише власне обсяги та структура
дебіторської заборгованості, а, насамперед, принципи та механізм
здійснення розрахунків підприємства з контрагентами, включаючи їх
терміни та конкретні форми. Це повинно стати найпершим кроком в
управлінні дебіторською заборгованістю, а наступними – етапи, на яких
розробляється власне політика управління дебіторською заборгованістю.

Для більш повного аналізу причин виникнення недоїмки та розробки заходів
щодо її подолання важливо розрізняти суб’єкти господарювання за формою
власності. Перша група – ті, у яких власність на засоби виробництва
безпосередньо чи опосередковано (через володіння контрольним пакетом
акцій) належить державі. Цікавим є те, що, наприклад, щодо промислових
підприємств їх розподіл за формами власності зберігається таким, який
був ще у 1998 році, а саме: на державну власність у вересні 2000 р.
припадало 14,8 % їх загальної кількості. Водночас вони забезпечували
понад чверть (25,5 %) загального обсягу виробництва промислової
продукції. Друга категорія – це суб’єкти колективної чи приватної форми
власності. Аналіз свідчить, що найбільша заборгованість за платежами до
бюджету налічується у недержавному секторі економіки – більше 70 %
загальної суми недоїмки. При цьому на частку акціонерних товариств
відкритого типу, створених на основі державних підприємств (таких як АТ
“Укргазпром”, АТ “Укрнафта”, ВАТ “Центральний гірничо-збагачувальний
комбінат”), припадає більше третини загальної суми недоїмки по Україні.
Майже 20 % недоїмки належить міжгалузевим об’єднанням консорціумам,
асоціаціям та іншим організаціям, створеним на добровільній основі.
Недоїмка підприємств, заснованих фізичними особами, становить близько 5
%. 

Причина виникнення заборгованості перед державою у таких суб’єктів
оподаткування полягає у певному адміністративному розмежуванні
фінансових та матеріальних потоків з переважанням останніх. Прикладом
можуть бути підприємства нафтогазового та паливно-енергетичного
комплексу. Сировинна підтримка сільгоспвиробників, зокрема
паливно-мастильними матеріалами, без надання фінансових ресурсів
натуралізує торговельні відносини. У результаті супроводжуючі фінансові
потоки (нарахування податків та платежів) залишаються нереалізованими.

Стосовно другої категорії необхідно погодитися з думкою, що у таких
суб’єктів оподаткування головні причини пов’язані з незавершеністю
ринкових механізмів, коли процес виробництва товарів та послуг не завжди
підпорядкований дії законів попиту та пропозиції. Наслідок такої
ситуації – нереалізована продукція на складах, відсутність грошових
коштів та несплата за надану сировину, хоча її постачальники змушені
нараховувати податки на відвантажені, але не оплачені матеріали.

Таким чином, причини виникнення та існування недоїмки полягають у
недосконалих економічному, фінансовому та правовому механізмах
господарського життя країни. Отже, основний шлях вирішення такої
проблеми – структурна перебудова економіки України.

Відслідковуючи фактори, що негативно впливають на стан виконання
податкових зобов’язань суб’єктами господарювання, слід особливу увагу
звернути на існування певної системи ухилення від податків.
Незаконослухняні платники податків використовують усі існуючі недоліки
нормативної бази та податкового адміністрування. Тільки за 9 місяців
2000 року за рахунок низької платіжної дисципліни платників податків та
несплати нарахованих поточних платежів не доотримано більше 2 млн. грн
податкових надходжень до Зведеного бюджету, що становило майже 66і%
загальної суми недовиконання розрахункових показників. Тому стоїть
надскладне завдання постійного відстеження причин, що сприяють розвитку
ситуації у негативному руслі та узгодження з ними заходів щодо їх
усунення.

Практика переконує, що фактично третина платників, які пройшли
реєстрацію, порушують податкове законодавство. Так, аналіз стану
мобілізації доходів бюджету за період 1995–1999 рр. свідчить, що частка
підприємств, установ, організацій, які сплачують податки у загальній
кількості зареєстрованих платників, становила відповідно 76,0; 80,5;
78,1 %, у тому числі за ПДВ – 72,6; 79,4; 75.8 %, податком на прибуток –
71,1; 77,7; 76,7 % та прибутковим податком із заробітної плати
робітників та службовців –74,3; 72,5; 69,4 %. Тобто розбіжність між
кількістю зареєстрованих платників та платників, які сплачують податки,
коливалася в межах від 19 до 30 %. При зростанні кількості
зареєстрованих платників за згаданими податками число тих, що їх
сплачують, змінюється в пропорції не на користь зростання податкових
надходжень. Зокрема, внесення змін до порядку реєстрації діючих
платників ПДВ згідно із Законом України від 14 вересня 2000 року “Про
внесення змін до Закону України “Про податок на додану вартість” щодо
підвищення обсягу операцій, які оподатковуються, та скасування
обов’язковості реєстрації новостворених платників, за розрахунками ДПА,
призвело до скорочення кола платників ПДВ та зниження їх надходжень у
розрахунку на рік у сумі, що перевищує 7 % надходжень, мобілізованих за
9 місяців 2000 року. У сукупності це наводить на думку про
невідпрацьованість системи державної реєстрації підприємств та
організацій. Так, встановлений термін, після якого виникає
відповідальність за ухилення від постановки на облік у податковому
органі, дає можливість досить довго здійснювати діяльність без такої
постановки з подальшою самоліквідацією чи зупинкою виробництва і
одночасним створенням нової фірми. Тобто, відповідальність за ці
порушення невиправдано ліберальна. Враховуючи масовий характер таких
випадків, пропонується законодавчо передбачити стягнення штрафу за них у
розмірі всіх доходів, отриманих за період діяльності без постановки на
податковий облік. Тобто відповідальність повинна узгоджуватися з сумою
збитків, нанесених державі внаслідок несплати за цей період належних
податків. 

Спостерігається й інша практика. Малі підприємства після закінчення
терміну отримання податкових пільг допускають різкий спад виробництва
при одночасному зростанні витрат, а отже, зниження обсягів прибутку,
який оподатковується. Тобто фактично існує узаконений спосіб уникнення
від оподаткування прибутку. 

Це наводить на думку про необхідність розробки спеціального Закону “Про
державну реєстрацію”. У ньому важливо передбачити пряме інформування
підрозділами реєстраційних палат територіальних податкових інспекцій про
кожний факт реєстрації. Необхідно заборонити реєстрацію керівників
підприємств у якості індивідуальних підприємців без створення юридичної
особи та відмовляти у реєстрації (перереєстрації) суб’єктів
підприємницької діяльності при наявності заборгованості за податками у
їх засновників. Необхідно також анулювати свідоцтво про державну
реєстрацію у якості індивідуального підприємця для осіб, які не пройшли
перереєстрацію, та тих, які довгий час (2–3 роки) не подають відомостей
про доходи чи багато разів притягувалися до адміністративної
відповідальності за податкові порушення. У Законі потрібно ввести
положення про обов’язкове декларування доходів, з яких формується
уставний капітал підприємства, що реєструється.

Один з факторів, які слід покласти в основу роботи з платником податків,
– це врахування способів порушення ним податкового законодавства. Умовно
їх доцільно поділити на дві групи: пов’язані з приховуванням
фінансово-господарської діяльності, та “бухгалтерські способи”,
пов’язані з неправильним обліком результатів фінансово-господарської
діяльності економічних суб’єктів. Таке розмежування необхідно покласти в
основу диференціації міри відповідальності за їх допущення.

Основними порушеннями першої групи є такі: здійснення діяльності без
реєстрації, ліцензії, постановки на податковий облік, приховування
фінансово-господарських операцій з використанням розрахунків готівкою,
рахунків “третіх” організацій з оформленням штучної дебіторської
заборгованості, векселів та взаєморозрахунків, підставних чи фіктивних
фірм, а також псевдоекспорт продукції та ін. Логічно, що основним шляхом
підвищення ефективності боротьби з такими порушеннями слід вважати
посилення кримінальної відповідальності за їх допущення. Щодо конкретних
заходів, то необхідно прискорити прийняття спеціального закону про
реєстрацію, підвищити рівень узгодженості цивільного, податкового та
митного законодавства, посилити адміністративну та кримінальну
відповідальність за порушення, здійснені у ході діяльності
фірм-посередників.

Стосовно основних видів другої групи порушень, то тут слід виділити:
заниження виручки від реалізованої продукції, підвищення собівартості
продукції шляхом необґрунтованого віднесення на неї витрат, які повинні
фінансуватися за рахунок прибутку. З метою їх усунення важливо
лібералізувати фінансову відповідальність, оскільки практика переконує,
що подібні заходи діють, насамперед, на законослухняного платника, який
має труднощі у сучасній економічній ситуації, а конкретні заходи
необхідно розробити у площині спрощення податкової системи, підвищення
загального рівня податкової культури.

Таким чином, основні напрями розв’язання питань забезпечення податкових
надходжень пов’язані з реалізацією стратегії, спрямованої на
гармонізацію відносин між державою та платниками податків одночасно в
усіх сферах економічного розвитку.

Література:

Азаров Н., Лекарь С., Лощинин М., Чушкал Д. Эконометрия физических лиц
Украины // Экономист. – 2001. – № 1. – С. 37–53. 

Анализ экономики: страны, рынок, фирма / Под ред. Рыбалкина В.Е. – М.,
1999. – 304 с.

Андрущенко В. Соціологічний та антропний методи західної фінансової
науки // Вісник НБУ. – 2001. – № 3. – С. 43–46.

Андрущенко В.Л. Фіскально-бюджетний інституціоналізм: копроміс етатизму
та антиетатизму // Науковий вісник Волинського державного університету
ім. Лесі Українки: Економічні науки. – 2000. – № 3. – С. 16–20.

Аткинсон Э.Б., Стиглиц Дж.Э. Лекции по экономической теории
государственного сектора. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 832 с.

Баликоев В.З. Общая экономическая теория: политэкономия, макроэкономика,
микроэкономика. – Н.: Лада, 2000.

Банхаева Ф.Х. Методологические и теоретические положения налогообложения
// Налоговый вестник . – 1999. – № 11. – С. 18–20.

Бараулин С.В. Налоги как цена услуг государства // Финансы. – 1995. – №
2. – С. 25–27.

Бруньов В.В. Монетизація економіки України // Фінанси України. – 1999. –
№ 6. – С. 118–122.

Брызгалин А.В. Организационные принципы Российской налоговой системы //
Финансы. – 1998. – № 3. – С. 33–35.

Брячихин А.М. Как найти выход из финансовых трудностей? // Финансы. –
1995. – № 3. – С. 26–28.

Буряковський В.В. и др. Налоги: Учебное пособие. – Днепропетровск:
Пороги, 1998. – 611 с.

Василик О.Д. Державні фінанси України. – К.: Вища школа, 1997. – 383 с.

Василик О.Д., Буковинський С.А., Павлюк К.В. Фінансова стабілізація:
суть, заходи, проблеми // Фінанси України. – 1996. – № 3–4. – С. 5–28.

Вишневский В.П. К вопросу о налоговой и бюджетной политике Украины:
Макроэкономический аспект. – Донецк, 1993. – 63 с. (Препр. / АН Украины.
Ин-т экономики промышленности).

Волобуев В. Бюджет и макроэконоимческая политика правительства Б.
Клинтона // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – № 5.
– С. 29.

Воротин Ю. Ориентиры выхода из экономического кризиса // Экономист. –
2001. – № 5. – С. 11–21.

Гайгер Линвуд Т. Макроэкономическая теория и переходная экономика: Пер.
с англ. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 560 с.

Гайдар Е. Тактика реформ и уровень государственной нагрузки на экономику
// Вопросы экономики. – 1998. – № 4. – С. 4–14.

Гвоздева Е., Каштурок А., Олейник А., Патрушев С. Междисциплинарный
подход к анализу вывоза капитала из России // Вопросы экономики. – 2000.
– № 2. – С. 15–45.

Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д.А. Керимов и
В.С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. – М.: Мысль,
1990. – 524 с.

Геєць В. Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України //
Економіст. – 1999. – № 3. – С. 16–28.

Глазьев С. Состоится ли в 1999-м переход к политике роста // Российский
экономический журнал. – 1999. – № 1. – С. 22; № 2. – С. 14–32.

Головко В. Українська економіка у І півріччі (макроекономічний аспект)
// Економіка України. – 2000. – № 9. – С. 42–61.

Горский И.В. Налоги в рыночной экономике. – М.: Анкил, 1992. – 144 с.

Похожие записи