Реферат на тему:

Податкове право та його складові

Податкове право є складовою фінансового права і являє собою сукупність
юридичних норм, які визначають сутність податків у державі, порядок їх
сплати, розрахунок, функціонування, зміни, скасування. Крім того, воно
регулює відносини, що виникають між податковими органами та платниками
при сплаті податків, а також містить загальні закони та підзаконні акти
і нормативи, які закріплюють принципи побудови податкової системи, права
та обов’язки учасників податкових правовідносин, види платежів,
методичні та теоретичні положення, які пояснюють інші положення, явища,
обставини, терміни.

Джерелом податкового права є закони з питань оподаткування та інші
нормативні акти, розпорядження, постанови, які приймаються Верховною
Радою України, Кабінетом Міністрів, укази Президента, постанови
податкової адміністрації України, рішення судів різних інстанцій тощо.
Особливе значення мають нормативні документи, які коригують закони
України або відміняють їх.

У системі оподаткування можуть існувати тільки податкові правовідносини.
Це відносини, які виникають при сплаті податків підприємствами,
громадянами, тобто коли вони виступають як носії прав та

обов’язків, що встановлюються чинним законодавством і регулюються
нормами фінансового, адміністративного, цивільного та кримінального
права. Податкові правовідносини відображають економічні, політичні,
управлінські відносини.

Суб’єктами правовідносин виступають, з одного боку, податкові органи,
які діють від імені держави і мають відповідні повноваження, а з другого
— платники податків (юридичні та фізичні особи). Будь-яка юридична або
фізична особа стає платником податку тільки за наявності об’єкта
оподаткування — доходу, майна, землі тощо.

Податкові правовідносини стосуються широкого кола питань, починаючи з
розробки порядку, визначення обов’язків щодо сплати податку, форми
контролю за сплатою, податкових пільг і закінчуючи визначенням строків
сплати його до відповідного бюджету. Ці відносини мають свої
особливості, які полягають у визначенні суб’єктів податкових
правовідносин. Суб’єктами податкових правовідносин виступають державні
податкові органи та платники податку (юридичні та фізичні особи). Кожен
суб’єкт має юридичні права та обов’язки. Так, обов’язок Державної
податкової адміністрації — вимагати від платника своєчасної сплати
податку у визначені строки і в повному обсязі. Якщо ця вимога не
виконується, то податкові органи мають право застосовувати штрафні
санкції або інші міри покарання до порушників. Платник зобов’язаний
вчасно сплачувати податки відповідно до чинного законодавства. Крім
того, він має право на відстрочку платежів, його розрахунку, отримання
податкового кредиту або пільг, повернення переплачених податкових сум, а
також на оскарження дій податкової адміністрації в керівних органах або
в арбітражному суді.

Зміст податкових правовідносин виявляється у формі особистих зв’язків
між учасниками, тобто в суб’єктивних правах та їх юридичних обов’язках.
Тому з’являється суб’єктивне податкове право. Воно являє собою поведінку
платників податків і державних податкових органів. Відповідно до
суб’єктивного податкового права визначають і відповідні суб’єктивні
податкові відносини як вид обов’язкової поведінки, яка повинна
відповідати чинному закону.

Предметом податкового права є чинна система правових фінансових
відносин, яка виступає регулятором відносин між державними податковими
органами та податками щодо визначення правил та порядку стягнення їх в
бюджети різних рівнів.

Методом податкового права виступають імперативні норми податкового права
з метою стягнення податків до державного бюджету з доходів, майна, землі
платника податків. Імперативність означає обов’язковість сплати
податкових платежів без будь-яких винятків. Імперативні норми
податкового права зобов’язують платників дотримуватись вимог
законодавства щодо сплати податків і не допускати будь-яких змін або
його порушення. Ця норма визначається обов’язковим характером податків.

Податкові правовідносини можливі тільки при наявності податкових
законів. Вони являють собою правовий акт вищого органу законодавчої
влади, який визначає обов’язки усіх суб’єктів процесу оподаткування — як
державних податкових органів, так і платників податків. Головним при
цьому є визначення обов’язків сплати податків у строки, порядку,
розмірах, які визначаються цим законом.

Податкові закони — це особливі закони, які стосуються економічних
аспектів діяльності як підприємств, так і громадян.

Податковий закон повинен бути чітко сформульований, простий і зрозумілий
суб’єктам системи оподаткування — як державним податковим органам, так і
платникам податку. У ньому повинен бути чітко визначений порядок
нарахування та сплати податку.

Податковий закон містить обов’язкові елементи податкової системи, до
яких належать суб’єкти та об’єкти оподаткування, ставки, одиниці, строки
та пільги щодо певного податку.

Суб’єктом оподаткування є юридична або фізична особа. Вона виступає
платником податку і як громадянин держави, і як підприємець (тобто як
громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність). Це ж стосується і
громадян іноземних держав, які здійснюють підприємницьку діяльність на
території України. Але в будь-якому разі вони мають усі права і
відповідні обов’язки щодо сплати податків так само, як і юридичні особи.
Ступінь відповідальності залежить від їх статусу. Так,
громадяни-підприємці повинні бути зареєстровані як платники податків і
суб’єкти підприємницької діяльності. Форма оподаткування визначається
підприємцем, який може сплачувати єдиний податок (і тоді він
звільняється від сплати інших податків), та підприємцями, які сплачують
весь перелік податків, як і юридична особа. Громадяни, які працюють
тільки за наймом або не працюють, сплачують обмежену кількість податків,
основним з яких є прибутковий податок.

Існує різниця між платниками податку — юридичними особами та
громадянами. Різниця визначається за двома ознаками:

1) за механізмом оподаткування. Він визначається законодавчо в кожному
законі про конкретний податок;

2) за механізмом стягнення податку або його частини, яка не сплачується
в строк згідно з чинним законодавством. Так, з юридичних осіб стягнення
відбувається в звичайному порядку, з громадян тільки за рішенням суду
або нотаріусом за виконавчими листами.

Для забезпечення найповнішого та комплексного контролю за громадянами —
платниками податків в Україні створений Державний реєстр фізичних осіб,
згідно з яким кожному громадянину наданий індивідуальний
ідентифікаційний код, який занесений у комп’ютерну мережу. Крім того, на
кожного громадянина-платника в комп’ютерах заведений особистий рахунок,
у якому зберігаються всі відомості про сплату ним податків за податковий
рік.

У податковій системі податковими правовідносинами визначаються три
основні фінансові терміни.

Плата (або платіж) передбачає відносну еквівалентність відносин між
платниками податку та державними органами. Наприклад, плата за воду, яка
йде на виробничі потреби; плата за спецвикористання природних ресурсів.
Плата може вноситись як на собівартість, так і сплачуватись з прибутку
підприємства, що визначається чинним законодавством.

Відрахування передбачають цільове призначення. Як правило, вони
здійснюються у спеціально визначені фонди і можуть витрачатися тільки
згідно з напрямами цих фондів. Наприклад, кошти на обов’язкове пенсійне
страхування відраховуються у Пенсійний фонд України і можуть
використовуватись тільки на соціальне забезпечення громадян пенсіями та
доплатами до них. Відрахування на страхування на випадок безробіття
підприємство здійснює тільки у фонд зайнятості, і використовуються вони
для соціального захисту цієї категорії громадян. У більшості випадків ці
кошти сплачують із собівартості.

Податки встановлюються для утримання державних структур і покриття всіх
витрат держави при виконанні ними своїх функцій.

Податковий закон визначає головні елементи, які утворюють систему
елементів податкових правовідносин.

Суб’єкт оподаткування, або платник податку. Це будь-яка юридична або
фізична особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і
яка виступає учасником податкових відносин та носієм суб’єктивних прав
та обов’язків.

Платник податку (юридична, фізична особа) має обов’язки, які
визначаються ст. 9 та 10 Закону України «Про систему оподаткування».
(Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р. №
1251-12 з доповненнями та редакцією Закону від 18.02.97 № 77/97-ВР.)
Головні з них:

1. Вести бухгалтерський облік, складати звітність про
фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у
терміни, які встановлені законами.

2. Подавати до державних податкових органів та інших державних органів,
відповідно до законів, декларації, бухгалтерську звітність та інші
документи й відомості, які пов’язані з обчисленням і сплатою податків і
зборів (обов’язкових платежів).

3. Сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у
встановлені законами терміни.

4. Допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження
приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з
утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірки з питань
обчислення і сплати податків, зборів, обов’язкових платежів.

Крім того, керівник і відповідні посадові особи, тобто юридичні та
фізичні особи, під час перевірки, що проводиться державними податковими
органами, зобов’язані давати пояснення з питань оподаткування у
випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових
органів щодо усунення виявлених порушень відповідних законів про
оподаткування і підписати акт про проведення перевірки.

Обов’язок фізичних осіб щодо сплати податків і зборів, інших
обов’язкових платежів припиняється зі сплатою податку, збору або іншого
обов’язкового платежу або його скасуванням, а також у разі смерті
платника. Для юридичної особи обов’язки сплати податків, зборів та
обов’язкових платежів, як і для фізичних осіб, припиняються з оплатою
податку і збору або його скасуванням, а також при ліквідації
підприємства. При цьому відшкодування боргів по сплаті податку
здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Права платника податків, зборів та інших обов’язкових платежів
визначаються ст. 10 того ж Закону. До головних з них належать:

1. Подавати державним податковим органам документи, які підтверджують
право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому Законом
України.

2. Одержувати та ознайомлюватись з актами перевірок, проведених
державними податковими органами.

3. Оскаржувати у встановленому Законом порядку рішення державних
податкових органів та дії їх посадових осіб.

Стаття 11 цього Закону визначає відповідальність платників податків,
зборів та інших обов’язкових платежів за порушення податкових законів.
Для порушників законодавства про податки застосовуються фінансові
санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які
здійснюються органами Державної податкової адміністрації України та
іншими уповноваженими державними та недержавними органами. Розміри цих
штрафних санкцій визначаються відповідними документами.

Носій податку. Це особа (юридична або фізична), яка безпосередньо
розраховує та сплачує податки і бере на себе весь податковий тягар.
Залежно від участі в загальній системі утворення та сплати податку всі
носії податку поділяються на три типи:

• особи, які безпосередньо утворюють базу оподаткування. Головним чином
це виробники та споживачі, причому споживачами можуть виступати як
підприємства, так і населення;

• посередники. Це ті особи, які здійснюють посередницькі дії між
виробниками та споживачами, причому споживачами можуть виступати як
підприємства, так і населення;

• кінцеві споживачі, тобто ті особи, які сплачують податок уже після
кінцевого споживання. Вони виступають у кінці процесу перекладання
податку.

Масштаб обкладання податком. Під масштабом обкладання податком розуміють
те, що приймається за базу для вимірювання податку. Так, для
підприємства, фірми це може бути обіг виробленої та реалізованої
продукції (ПДВ), розмір отриманого прибутку (податок на прибуток),
розмір капіталу, кількість працівників (комунальний збір) тощо.

Об’єкт податку являє собою те, що підлягає оподаткуванню, — дохід
(прибуток), майно, земля тощо.

Джерело податку. Цей елемент тісно пов’язаний з об’єктом оподаткування і
являє собою національний дохід, тому що оподатковується його частина і з
нього сплачується податок. По деяких податках об’єкт і джерело не
збігаються. Наприклад, заробітна плата може бути тільки частиною всього
доходу, який обкладається прибутковим податком (крім заробітної плати до
доходів належать дивіденди, відсотки по вкладах тощо). По деяких
податках об’єкт і джерело його збігаються (наприклад, податок на
прибуток).

При визначенні розміру податків велике значення має податкова база, або
база оподаткування. Від того, наскільки вона правильно визначена,
залежить чіткість розрахунку податку та його розмір. Поняття «об’єкт
оподаткування» та «податкова база» відрізняються за своїм змістом. Якщо
перший термін визначає юридичне поняття, тобто виражає зобов’язання та
наявність платника податку, який його сплачує, то податкова база —
економічне поняття і визначає розмір предмета оподаткування, на який
встановлюється ставка. Від податкової бази залежить не тільки сума
податку, яку повинен сплатити платник, а й розмір бюджетів усіх рівнів.

Податкова база є частиною предмета оподаткування і необхідна для
обчислення податку. Але вона може й не бути об’єктом оподаткування і не
визначати обов’язки платника податку. Так, податок на майно при його
продажу або купівлі визначається не на все майно (тобто об’єкт
оподаткування), а тільки на угоду, яка укладається між суб’єктами (тобто
вартість, яка вказана в угоді).

Одиниця обкладання. Це частина оподаткування, щодо якої відбувається
встановлення ставки обкладання. Вона залежить від об’єкта оподаткування
і має розрахунковий характер. Здебільшого вона виражається в грошових
одиницях, у деяких випадках — в натуральних. Одиницями обкладання можуть
бути при:

• податку на землю — гектари, акри, сотки, квадратні метри;

• акцизному зборі на бензин — галони, літри, декалітри;

• податку на прибуток, доходи — національна грошова одиниця;

• оподаткуванні транспортних засобів — потужність двигуна,
вантажомісткість транспортного засобу тощо.

Значне місце в загальній податковій системі як з юридичного, так і з
економічного погляду та господарського боку посідає ставка
оподаткування. Вона є розміром податку на одиницю оподаткування. Ставка
оподаткування зумовлює і забезпечує принципи рівності оподаткування всіх
платників, тому що обов’язкова для всіх, хто не має податкових пільг.
Ставки поділяються на три напрями (рис. 26).

Залежно від обсягу діяльності платника податку вони поділяються на
базові, підвищені, знижені.

1. Базова ставка — це основна ставка, яка застосовується для всіх або
більшості платників податків незалежно від особливостей су-б’єкта
оподаткування та виду його діяльності. Так, податок на прибуток має
ставку 30 %, ПДВ — 20 %, ставки обкладання митом головного виробу в
групі тощо.

2. Підвищена ставка встановлюється, виходячи з особливостей видів
діяльності або об’єкта оподаткування. Головною метою її є прагнення
економічними методами досягти виробництва будь-якого товару або напряму
діяльності. Так, ставка податку на землю збільшується залежно від
напряму використання її та виду діяльності підприємства (виробництво
сільськогосподарської продукції, промислове виробництво, зберігання,
організація відпочинку громадян тощо).

3. Знижені ставки враховують особливості стану платника податку. їх
головна мета — зниження податкового тягаря. У деяких випадках цю ставку
можна визначити як податкову пільгу, але відмінність полягає у строках
її дії. Наприклад, залежно від складу учасників деякі підприємства
оподатковують свій прибуток за нульовою ставкою.

Залежно від системи побудови ставки поділяються на: 1. Тверді — ці
ставки встановлюються у грошовому вигляді на одиницю обкладання об’єкта
оподаткування. Як правило, вони є фіксованими, тобто встановлюються в
твердих розмірах.

2. Відсоткові визначаються щодо будь-якої величини, наприклад
неоподатковуваного мінімуму доходу громадян, мінімальної заробітної
плати тощо. Відсоткові ставки за характером дії поділяються на:

а) прогресивні — ці ставки зростають залежно від збільшення бази
оподаткування. У світовій практиці оподаткування застосовуються два типи
прогресивних ставок:

• проста прогресивна ставка. Вона підвищується залежно від збільшення
об’єкта оподаткування в рівних пропорціях. В інших державах ця ставка
застосовується для оподаткування майна або розрахунку та сплати податку
на спадщину;

• складна прогресивна ставка. Вона складається за сходинко-вим
(ступінчастим) методом, тобто ставка зростає не в рівних частках. Ця
методика стосується тільки доходу, отриманого в розмірах, більших за
визначену суму, або таких, що перевищують визначений рівень. Такі ставки
застосовуються, наприклад, при оподаткуванні прибуткового податку з
громадян. Ставка встановлюється не на весь дохід, а тільки на ту
частину, яка перевищує неоподатковуваний мінімум, а потім залежно від
частини приросту доходу, причому для кожної частини встановлюється своя
ставка. Такі ставки вигідні для тих платників податків, які отримують
найбільші доходи;

б) пропорційні. Ці ставки залишаються незалежно від зміни об’єкта
оподаткування (наприклад, ПДВ). Важливе значення має їх розмір. Якщо
ставка занадто висока, то у платника податку знижується стимул до
збільшення доходу, обсягів діяльності. У нього з’являється бажання
зменшити базу оподаткування і тим самим знизити розмір сплати податку. У
будь-якому випадку це має негативні наслідки (як при зменшенні бази
оподаткування незаконним шляхом, так і в межах чинного законодавства).

При невеликих ставках оподаткування держава отримує відносно невеликі
податки, що також має негативні наслідки вже для бюджету.

Тому необхідно визначити оптимальний розмір ставок, причому механізм
може бути частково таким, як і при простій прогресивній ставці (якась
частина об’єкта оподаткування не обкладається податком взагалі або
ставка обкладання мінімальна, а на інші частини доходів ставка
встановлюється в таких розміpax, щоб вона була задовільною для
державного бюджету і не знижувала стимули до виробництва у платника
податку);

в) регресивні. Особливістю цих ставок є те, що зі зростанням бази
оподаткування ставка податку знижується. Такі ставки застосовуються, щоб
зацікавити підприємця в розвитку будь-якого виду діяльності, території,
тобто вона носить стимулюючий характер. Наприклад, у деяких місцевостях
можна встановлювати регресивні ставки оподаткування на землі, які мають
меншу родючість і потребують додаткових фінансових вкладень при
використанні, — болота, заливні землі, заплави річок тощо. При цьому чим
більший розмір використовуваної землі, тим менша ставка;

г) змішані ставки. Ця ставка припускає використання змішаних варіантів.
Так, при визначенні прибуткового податку з громадян, які, крім основної
роботи, працюють і в інших місцях, для доходів, отриманих за основним
місцем роботи, застосовується прогресивна ставка оподаткування, а для
доходів з інших місць роботи — пропорційна (20 % незалежно від
отриманого доходу). Загалом встановлення ставок оподаткування — це дуже
складний процес, який потребує вирішення багатьох проблем. До основних з
них належать:

• обґрунтування співвідношення середніх розмірів ставок;

• доцільність встановлення прогресивності і визначення проблеми
зростання ставок оподаткування та бази оподаткування;

• визначення межі, з якої може з’являтись прогресія ставки;

• визначення бази при встановленні нижньої межі ставки податку;

• ступінь поширення ставки на суб’єкти оподаткування. Невизначеність
більшості з цих проблем призводить до того, що

загальнодержавні органи змушені постійно змінювати більшість ставок
оподаткування. Це ускладнює процес податкового менеджменту та визначення
загальної податкової політики.

У деяких випадках один і той самий податок для юридичних і фізичних осіб
може мати різні ставки оподаткування. Здебільшого для юридичних осіб
ставка оподаткування має конфіскаційний характер. Тому велике значення
має визначення максимальної ставки. Вона не повинна знижувати стимул
підприємця (як юридичної, так і фізичної особи) до збільшення
виробництва продукції, виконання робіт або надання послуг. При
встановленні цих ставок необхідно

визначити наслідки від найбільшого зростання їх і втрати державного
бюджету, якщо суб’єкт оподаткування ухилятиметься від сплати податку за
цією ставкою. Розмір ставки оподаткування повинен бути однаковий як для
юридичних, так і для фізичних осіб. Це дасть змогу виключати тенденцію
до перерозподілу доходів на користь тих, хто має меншу ставку
оподаткування.

Наступним елементом податкової системи є податковий період. Це строк,
протягом якого формується податкова база і остаточно визначається
загальний розмір ставки оподаткування. Здебільшого податковий період
збігається зі звітним. Наприклад, податковий період при сплаті акцизного
збору визначається відповідно до реалізації підакцизних товарів і
виробів або всієї їх партії. Податковий період повинен бути чітко
визначений, щоб запобігти порушенням прав платників податку.

Строк сплати податку. Це конкретна календарна дата або період, протягом
якого платник податку повинен розрахуватись з державою. Цей елемент
податкового права визначається чинним податковим законодавством і при
його встановленні повинно враховуватись багато чинників. До основних з
них належать:

• місце податку в доході державного та місцевого бюджетів;

• характеристика безпосередньо податку та платника;

• періодичність отримання доходу об’єктом оподаткування;

• розмір об’єкта оподаткування;

• соціальна та екологічна спрямованість податку тощо. При встановленні
строку сплати податку визначають:

• термін сплати податку;

• строк подання звітності, розрахунків по податках, декларацій та іншої
документації. Для більшості податків строки оплати та надання звітності
збігаються у часі;

• строки давнини сплати податку;

• строк зберігання бухгалтерської та податкової звітності;

• строк надання кредиту щодо окремих податків;

• строк притягнення платника податку до відповідальності. Строки сплати
податку в Україні визначаються як місячні, квартальні та річні. Крім
того, встановлюється конкретна календарна дата. Строк сплати податку має
велике значення для повноти та своєчасності наповнення дохідної частини
бюджетів усіх рівнів, а також його витрат на соціальні потреби.

Період оподаткування. Він являє собою час, протягом якого визначаються
податкові зобов’язання платників податків перед бюджетами всіх рівнів.
Тобто під податковим періодом розуміють календарний рік або інший
період, який стосується окремих податків і по закінченні якого
визначається база оподаткування, розраховується розмір податку, який
підлягає сплаті. Він може складатись з кількох звітних періодів, коли
податок сплачується авансовим методом (наприклад, прибутковий податок з
громадян, коли остаточний розмір цього податку визначається в кінці
календарного року згідно з заповненою податковою декларацією).

Основною вимогою при цьому повинно бути те, що упродовж усього
податкового періоду об’єкт не може оподатковуватись кілька разів.
Податковий період також використовується і для проведення аналізу та
розрахунку результатів діяльності підприємства.

Податкова пільга. Вона являє собою надання переваги, часткове або повне
звільнення від сплати податку за встановленими чинним законодавством
правилами. Пільга є одним з головних елементів податкової політики та
сферою діяльності податкового менеджменту.

Податковий оклад — це розмір податку, який стягується з одного об’єкта
або одного виду діяльності (наприклад, акцизний збір з однієї партії
виробів).

Неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Він являє собою найменшу
частину бази оподаткування, яка повністю звільнена від сплати податку.
Наприклад, при визначенні ставки оподаткування прибутковим податком з
громадян встановлюється неоподатковуваний мінімум їх доходів.

Податкова санкція. Вона являє собою збільшення податкових платежів при
встановленні порушення чинного законодавства з боку платника податку.

Податкова квота. Це частка податку в загальному розмірі доходу платника
податку.

Список використаної літератури

БіленчукП. Д., ЗадоянийМ. Т., Форостовець В. А. Місцеві податки і збори.
Правове регулювання: Навч. посіб. — К.: АТІКА, 1999.

Болдырев Г. И. Подоходный налог на Западе и в России. — Л., 1924.

Боголепов Д. Краткий курс финансовой науки. — Харьков: Пролетарий, 1929.

Василии О. Д. Державні фінанси України. — К.: Вища шк., 1997.

Величко О., Дмитренко І. Іноземний досвід реформування податкової
системи // Економіст. — 1998. —№ 7-9. С. 120-123.

Гридчина М. В., Вдовиченко Н. И., Калина А. В. Налоговая система
Украины: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2000.

Дикань Л. В. Налогообложение. —Харьков: Консум, 1996.

Д’яконова І. І. Податки та податкова політика України. — К.: Наук,
думка, 1997.

Караваева И. В. Налоговое регулирование рыночной экономики. — М.: ЮНИТИ,
2000.

Мельник Д. Ю. Налоговый менеджмент. — М.: Финансы и статистика, 1999.

Милль Дж. Основы политической экономии. — М.: Прогресс, 1981. —Т. 1.

Налоги /В. В.Буряковский, В. Я.Кармазин и др. — Днепропетровск: Пороги,
1998.

Налоги и налогообложение / Под ред. И. Г.Русаковой и др. — М.: Финансы;
ЮНИТИ, 1998.

Налоговые системы зарубежних стран / Под ред. В. Г. Князева и Д. Г.
Черника. — М.: Закон и право, 1997.

Податкова система України / За ред. В. М. Федосова. — К.: Либідь, 1994.

Пушкарева В. М. История финансовой мысли и политики налогов: Учеб.
пособие. — М.: ИНФРА-М, 1996.

Сомове Р. Г. Общая теория налогов и налогообложения: Учеб. пособие. —
М., 2000.

Сутырин С. Ф., Погорлецкий А. И. Налоги и налоговое планирование в
мировой экономике: Учеб. пособие. — СПб.: Полиус, 1998.

Фінансове право: Підруч. / За ред. Л. К. Воронової. — Харків: Консум,
1998.

Юткина Т. Ф. Налоги и налогообложение: Учеб. — М.: ИНФРА-М, 1998.

Юткина Т. Ф. Налоговедение от реформы к реформе. — М.: ИНФРА-М, 1999.

ЧерникД. Г. Налоги в рыночной экономике. — М.: ЮНИТИ, 1997.

Похожие записи