РЕФЕРАТ

на тему:

Податкова звітність

ПЛАН

Поняття податкової звітності

Форми реалізації податкової звітності. Податкова декларація

Література

1. Поняття податкової звітності

Нарахування і сплата будь-якого виду податку чи збору (обов’язкового
платежу) припускають здійснення належним чином обліку і розрахунку,
результати яких відображаються у відповідній формі податкової звітності.

Податкова звітність являє собою сукупність дій платника податків (або
особи, що його представляє) і податкового органу зі складання, ведення і
здачі документів установленої форми, що містять відомості про результати
діяльності платника податку, його майнове становище і фіксують процес
обчислення податку, а також суму, що підлягає сплаті до бюджету.
Податкову звітність може здійснювати як платник податку самостійно, так
і його представник або податковий агент.

На платника податку покладається обов’язок з податкової звітності у
разі, якщо відповідним податковим законом на нього покладено обов’язок
зі сплати податку. Наприклад, усі фізичні особи згідно зі ст. 1 Декрету
Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»2
зобов’язані сплачувати прибутковий податок, причому обов’язок з
податкової звітності таких осіб закріплений ст. 12 цього нормативного
акта, відповідно до якої громадяни, крім тих, які одержували доходи
тільки за місцем основної роботи, зобов’язані до 1 березня наступного
року надати в податковий орган за місцем проживання декларацію про суму
сукупного доходу, отриманого як за основним, так і не за основним місцем
роботи.

Платник податків може не надавати податковому органу податкову
звітність, якщо;

1) звітність про виконання податкового обов’язку надає податковий агент;

2) платник податків входить до складу консолідованої групи платників по
податках, звітність за якими надається головним підприємством.

Податкова звітність реалізується шляхом подання платником податку
податкової документації, тобто документів, що містять відомості про
обчислення і сплату податку. При цьому слід розрізняти податкову і
фінансову звітність. Під фінансовою звітністю розуміють бухгалтерську
звітність, що містить Інформацію про фінансово-господарський стан і
результати діяльності господарюючого суб’єкта за звітний період.
Фінансова звітність відповідно до законодавства має дві форми: баланс і
звіт про фінансові результати. Здійснення фінансової звітності
регулюється Законам України «Про бухгалтерський облік і фінансову
звітність в Україні» від 16 липня 1999 p., постановою Кабінету Міністрів
України від 28 лютого 2000 р., якою затверджений Порядок подання
фінансової звітності й іншими нормативними актами. Податкова звітність —
це вужче поняття, яке містить винятково питання з оподаткування. У
податковій документації фіксується саме процес нарахування і сплати
податків і зборів (обов’язкових платежів). Особливістю податкової
документації є те, що в її складі немає спеціалізованих «податкових»
первинних документів, оскільки підставою для ведення податкового обліку
є, як правило, первинні бухгалтерсько-облікові документи, які фіксують
факт здійснення господарської операції. Виходячи з цього, інші відомості
не можуть бути предметом податкової документації і податкові органи не
мають права вимагати від платника податків подання відомостей, не
передбачених законодавством про оподаткування, або подання податкової
документації до настання термінів звітності.

Податкову звітність подають до податкових органів за підсумками звітного
періоду у встановлений законодавством строк. Терміни здійснення
податкової звітності встановлюються по кожному податку окремо. Першим
днем подання податкової звітності вважають день, що йде за днем
закінчення звітного податкового періоду. Якщо останній день подання
податкової звітності є вихідним або святковим, то днем подання звітності
вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський)
день. Граничні терміни подання податкової звітності можуть бути
продовжені за правилами і на підставах, передбачених податковим
законодавством.

Реалізуючи обов’язок з податкової звітності, платник податків подає в
податкові органи такі види податкових документів, в яких зафіксовано
обчислення податку і визначено суму, що підлягає сплаті:

1. Розрахунково-звітну документацію — документи, в яких фіксуються
податкові розрахунки і суми податків. По кожному податку існує єдиний
податковий документ, в якому платник розраховує суму податку, що
підлягає сплаті, і який подає платник податків до податкового органу у
встановлений законодавством термін. Такі документи містять відомості про
строки, базу оподаткування, податкові пільги, розміри податкового
окладу, причому називатися вони можуть по-різному: декларація,
розрахунок, звіт тощо. Прикладом розрахунково-звітної документації може
бути (1) декларація про прибуток підприємства, обов’язок надання якої
закріплений й. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» від 22 травня 1997 p., а форма і порядок її складання
затверджені наказом податкової адміністрації від 29 березня 2003 р.; (2)
розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків
до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування
України на випадок безробіття, форма і порядок заповнення якої
затверджені наказом Міністерства праці і соціальної політики України від
18 грудня 2000 р.1; (3) розрахунок збору за забруднення навколишнього
природного середовища, форма і порядок заповнення якого затверджені
наказом Мінекобезпеки і Державної податкової адміністрації України від
19 липня 1999 р. і т. ін.

2.Супутню (чи довідкову) документацію — документи, які містять довідкову
інформацію, що деталізує дані для обчислення податків і розшифровує чи
обґрунтовує податкові розрахунки. Така документація поділяється на:

а) документи, необхідні для обчислення податків, наприклад, звіт про
результати діяльності виконавця довгострокових договорів (контрактів),
форма і порядок заповнення якого затверджені наказом Державної
податкової адміністрації України від 29 березня 2003 р.3;

б) документи довідкового характеру, які безпосередньо не впливають на
обчислення сум податків, приміром, розрахунок—повідомлення розподілу
консолідованого податку між юридичною особою та філіями, форма і порядок
заповнення якого затверджені наказом податкової адміністрації від 10
квітня 1998 р.4;

3. Облікову документацію — це документи, що являють собою зведені форми
податкового обліку. Первинні документи бухгалтерського обліку, які
накопичуються і систематизують ся в податковому обліку, підлягають
узагальненню за певний податковий період. Після цього на підставі цих
уже згрупованих документів визначається сума податків, що підлягає
внесенню у відповідні фонди. Прикладом такого виду податкової
документації є Книга обліку доходів і витрат суб’єкта малого
підприємництва — юридичної особи, що застосовує спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності, порядок ведення якої затверджений
наказом податкової адміністрації від 12 жовтня 1999 р.

4. Податкові повідомлення — документи, які направляють податкові органи
платникам. Вони містять відомості про терміни та суми податку, що
підлягає сплаті. Згідно зі ст. 6 Закону України «Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими
фондами»2 суму податку, зазначену в податковому повідомленні, яка
підлягає сплаті, обчислює не самостійно платник податків, а податковий
орган. Податкові повідомлення у колишньому СРСР вперше з’явилися 1934
року, коли було змінено так звані окладні листи по
сільськогосподарському податку. За своєю суттю вони є офіційним
повідомленням податкових органів про необхідність внесення платником
податків відповідної суми податку у визначений термін.

2. Форми реалізації податкової звітності. Податкова декларація

Найпоширенішою формою реалізації податкової звітності є надання
відомостей з метою оподаткування письмово на бланках, які видають
безкоштовно податкові органи. У спеціально передбачених законодавством
випадках таку інформацію можна подавати в електронному вигляді на
дискеті чи іншому носії, що допускає комп’ютерну обробку.

На практиці найчастіше податкова звітність полягає у поданні податкової
декларації. Згідно з п. 1.11 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими
фондами», податковою декларацією є документ, який подає платник податків
до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на
підставі якого здійснюється нарахування і сплата податку чи збору
(обов’язкового платежу). Виходячи з цього, будь-який документ, що
подається до податкового органу і призначений для нарахування та сплати
обов’язкових платежів у певні фонди, є декларацією незалежно від того,
яку назву має такий документ: розрахунок, довідка, звіт тощо. Отже,
податкова декларація має характер податкового розрахунку, відповідно до
якого платник податків самостійно обчислює суму податку і несе обов’язок
щодо своєчасної його сплати.

Традиційно податкова декларація як форма податкової звітності відповідає
такому порядку сплати податку, за якого обов’язок з його сплати
покладається безпосередньо на платника. Податкову декларацію подають до
податкового органу за місцем обліку платника у двох примірниках, один з
яких повертається платнику з позначкою посадової особи податкового
органу про дату її прийняття. Підпис посадової особи має бути
засвідчений. Податкові декларації приймають контролюючі органи без
попередньої перевірки зазначених у них даних. Форму податкової
декларації (розрахунку) встановлює центральний (керівний) орган
контролюючого органу за узгодженням з комітетом Верховної Ради України,
що відповідає за проведення податкової політики. Затверджені форми
податкових декларацій мають нормативно-правовий характер, що означає
обов’язковість їх дотримання як для платника податків, так і для
податкових органів.

Податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період,
що дорівнює:

а) календарному місяцю — протягом 20 календарних днів, наступних за
останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

б) календарному кварталу чи календарному півріччю — протягом 40
календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного
(податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року — протягом 60 календарних днів за останнім
календарним днем звітного (податкового) року;

г) календарному року для платників податків на доходи фізичних осіб
(прибуткового податку з громадян) — до 1 квітня року, наступного за
звітним.

Граничні терміни подання податкової декларації можуть бути продовжені за
рішенням керівника податкового органу (чи його заступника) за письмовим
запитом платника податків лише у випадках, якщо такий платник податків
протягом зазначених строків:

перебував за межами України;

був у плаванні на морських судах за межами України у складі команди
(екіпажу) таких суден;

перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув’язненням чи полоном на
території інших держав або через інші обставини непереборної сили,
підтверджені документально;

був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку
у випадках, передбачених законодавством.

Продовження граничних строків подання податкових декларацій здійснюється
у разі, якщо фізична особа—платник податків чи посадові особи юридичної
особи—платника податків не мали можливості у встановлений термін
виконати податкові обов’язки і скористатися податковими правами (причому
власник такої юридичної особи має бути позбавлений можливості призначити
інших посадових осіб для виконання цього обов’язку). Для продовження
таких строків платник подає письмову заяву в довільній формі протягом 30
днів, наступних за днем закінчення вищевказаних обставин.

Встановлення форм або методів обов’язкової податкової звітності, які
передбачають подання зведеної інформації щодо окремих доходів, витрат,
пільг або інших елементів податкових баз, які раніше були відбиті у
податкових деклараціях чи розрахунках з окремих додатків або зборів
(обов’язкових платежів), не дозволяється, якщо інше не встановлено
законами з питань оподаткування.

Платник податків мас право вибрати один з таких порядків подання
податкової декларації:

а) особисто (з відміткою про дату подання на копії декларації);

б) пересиланням (датою подання декларації вважатимуть дату відправлення
рекомендованого листа). У такому разі платник податків повинен не
пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку подання
декларації надіслати її на адресу податкового органу поштою з
повідомленням про вручення. По рядок оформлення зазначених поштових
відправлень, а також нормативи їх обігу визначаються Кабінетом Міністрів
України. Зазначимо, що у разі втрати або зіпсуття поштового відправлення
чи затримки його вручення контролюючому органу відповідальність за
неподання або несвоєчасне подання додаткової декларації несе оператор
поштового зв’язку в порядку, передбаченому законодавством, при цьому
платник податків звільняється від будь-якої відповідальності за
неподання або несвоєчасне по дання такої податкової декларації;

в) в електронному вигляді, що означає: податковий орган зобов’язаний
прийняти податкову звітність за дотримання відповідних умов. Наприклад,
згідно з п. 4.4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення
зобов’язань платників по датків перед бюджетами і державними цільовими
фондами»1 податкову звітність може бути подано за добровільним рішенням
платника податків податковому органу в електронній формі, за умови
реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному
законодавством.

Форми обов’язкової податкової звітності (податкові декларації або
податкові розрахунки), встановлені податковим органом, повинні
відповідати нормам і змісту певного податку або збору. Платник податків
має право подати податковий звіт за іншою формою, якщо він вважає, що
форма податкової звітності, яка встановлена податковим органом, збільшує
або зменшує суму податку всупереч нормам закону щодо цього обов’язкового
платежу. Такий звіт за іншою формою подається разом з поясненням мотивів
його складання.

Податковий орган зобов’язаний прийняти декларацію, при цьому факт
прийняття цього документу засвідчується поміткою на копії декларації.
Цей момент є особливо важливим, оскільки виконання обов’язку щодо
податкової звітності має чітко визначені часові межі, і платник повинен
подати податкову декларацію у встановлений законодавством строк.
Податкова декларація містить такі обов’язкові відомості:

ідентифікаційний код платника податку;

повне найменування платника податку, відомості про його місцезнаходження
або місце проживання;

період, за який подається декларація, чи дата, за станом на яку
подається декларація;

дату подання до податкового органу податкової декларації;

розмір бази оподаткування;

суму і розмір витрат і пільг;

7)суму, що не оподатковується податком;

8) ставку оподаткування;

9) суму податку, що підлягає сплаті.

Декларацію підписує платник податків або його представник у межах своїх
повноважень.

Податкову декларацію подає платник податків щодо кожного податку окремо
за місцем його обліку у встановлений строк. Наприклад, обов’язок подання
декларації щодо податку на додану вартість закріплено у п. 7.7.2 ст. 7
Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р.
Форма і порядок заповнення цього документу затверджені наказом ДПАУ від
30 травня 1997 р. Декларація з ПДВ (як повна, так і скорочена)
складається з вступної частини і чотирьох розділів, причому платник
заповнює тільки вступну частину і перші три розділи, а четвертий розділ
заповнює податковий інспектор лише в оригіналі податкової декларації,
який залишається в податковому органі. При поданні декларації з ПДВ до
податкового органу платник також зобов’язаний надати всі необхідні
додатки (довідки) до неї, наприклад, розрахунок експортного
відшкодування, розрахунок коригування сум ПДВ тощо.

Подання розрахункової відомості про нарахування і перерахування
страхових внесків у Фонд загальнообов’язкового державного страхування
України на випадок безробіття регулюється п. 6.7 Інструкції про порядок
обчислення та сплати внесків на загальнообов’язкове державне страхування
на випадок безробіття й обліку їх надходження у Фонд
загальнообов’язкового державного страхування України на випадок
безробіття, що затверджена наказом Міністерства праці і соціальної
політики України від 18 грудня 2000 р. Такий розрахунок складається з
чотирьох розділів, де фіксуються суми фактичних витрат на оплату праці
найманих робітників за звітний період, що включають витрати на виплату
основної і додаткової заробітної плати та інші виплати, які закріплені
Законом України «Про оплату праці» і підлягають оподаткуванню.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з
громадян», громадяни, крім тих, які одержували доходи тільки за місцем
основної роботи, зобов’язані до 1 березня наступного року подати до
податкового органу за місцем проживання декларацію про суму сукупного
доходу, отриманого як за основним, так і за неосновним місцем роботи.
Форму і порядок її заповнення затверджено наказом Державної податкової
адміністрації України від 21 квітня 1993 р. Така декларація складається
з чотирьох розділів.

Розділ 1 декларації містить відомості про всі види доходів, отриманих
протягом звітного календарного року, про суми витрат, безпосередньо
пов’язаних з їх одержанням, а також суми утриманого прибуткового податку
за місцем одержання доходу чи сплаченого авансом за розрахунками
податкових органів. Відомості щодо отриманих доходів записуються у
відповідну таблицю цього розділу декларації залежно від їх виду і місця
одержання.

Розділ 2 декларації містить відомості про суми додаткових зменшень
(пільг), на виключення яких із сукупного оподаткованого доходу має право
особа, що подає декларацію. Право на

проведення певних зменшень сукупного оподаткованого доходу (право на
пільгу) має бути підтверджено відповідними документами.

У розділі 3 декларації вказуються відомості про фактичний річний
сукупний дохід, що підлягає оподаткуванню (з якого нараховується
прибутковий податок), а також повідомляється про суму доходу, яку
передбачає одержати платник податку в наступному році.

У розділі 4 декларації вказуються відомості про власність і земельні
ділянки, які є об’єктами оподаткування іншими податками (податок з
власників транспортних засобів, плата за землю).

Платник податків не несе обов’язку щодо подання податкової декларації,
якщо обов’язок з обчислення і сплати податків або зборів покладається на
податковий орган, податкового агента або податкового представника.

Якщо платник податків після подання податкової декларації за минулі
звітні періоди до податкового органу самостійно знайшов будь-яку помилку
чи описку, що могло вплинути або вплинуло на визначення суми податку як
у бік завищення, так і заниження, то він має право подати нову податкову
декларацію з виправленими показниками разом із заявою про це. Дата
подання нової (уточненої) податкової декларації має бути належним чином
зафіксована, оскільки цей момент визначає механізм застосування певних
санкцій. Виявлення невідповідності відомостей, зазначених у декларації,
в ході податкової перевірки позбавляє платника податків права на подання
уточненої (виправленої) декларації.

Виходячи з викладеного, податковою декларацією вважається документ
податкової звітності, який подає платник податків у формі заяви, з
зазначенням у ньому відомостей про отримані ним за звітний період доходи
і понесені витрати, майно, що є в його власності (має бути
оподатковано), та інших відомостей, визначених податковим
законодавством.

Розрізняють дві форми податкових декларацій.

1. Майнова декларація — відомості, надані фізичною особою про перелік
майна, що є в його власності (у тому числі й коштів), чи майна, яке може
бути джерелом доходів, які формують об’єкти оподаткування.

2. Спеціальна декларація — відомості, що надані фізичною особою за
вимогою податкового органу, складені за установленою формою, містять
інформацію про джерела і розміри коштів, витрачених на придбання певного
майна.

Несвоєчасне подання податкової декларації до податкового органу тягне за
собою застосування фінансових санкцій, а саме: накладення штрафу в
розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожне неподання
або затримку, і як доповнення до цього накладення штрафу в розмірі 10
відсотків суми податку за кожний повний або неповний місяць затримки
податкової декларації, але не більше 50 відсотків суми нарахованого
податку і не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Окрім того, у разі неподання чи несвоєчасного подання податкової
декларації платником, з першого робочого дня, наступного за граничним
строком її подання, у податкового органу виникає право на податкову
заставу, і податковий орган самостійно нараховує суму податку, що має
бути сплачено.

Література

Конституція України. – К.: Преса України, 1997.

ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч.
посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 260

Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М.
Я. Дем’яненка. — К.: ІАЕ, 2001. — 403 с

Сук Л. К. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: Інститут
після-дипломної освіти Київського університету ім. Тараса Шевченка. —
2001. — 339 с.

Похожие записи