Реферат на тему:
Податкова система України та оцінка її структури
Податкова система, як було показано вище, в загальному вигляді
характеризується наявністю сукупності елементів (структури), зв’язків
між ними та цілісною спрямованістю на досягнення зазначеної мети. Це
стосується, в першу чергу, співвідношення між окремими податками,
завдяки якому наповнюється бюджет, та зміни їх впливу між собою на стан
економіки в цілому. Саме тому застосовування аналізу системи
оподаткування через її структуру дозволяє глибше зрозуміти сутність
системи, її структуру, організацію, завдання, закономірності розвитку,
оптимальні шляхи та методи управління.
Початком становлення сучасної податкової системи України можна вважати
25 червня 1991 року прийняття Закону України “Про систему
оподаткування”. У ньому відображено перелік податків, зборів та інших
обов’язкових платежів, і, зокрема, їх розподіл і порядок зарахування до
загальнодержавних та місцевих бюджетів і державних цільових фондів,
визначені джерела сплати податків, права і обов’язки податкових органів
та платників податків. Упродовж трансформаційного періоду, в останні 10
років, податкова система України зазнавала певних змін. Особливо
значимими були зміни і доповнення до діючого Закону України “Про систему
оподаткування” та прийняття у 1997 році Законів України “Про податок на
додану вартість” і “Про оподаткування прибутку підприємств”, що суттєво
вплинуло на структуру податкових надходжень.
Структура податкової системи не є сталою. Залежно від пріоритетів
стратегії розвитку країни, стану національної економіки та інших
чинників структура системи протягом часу зазнавала суттєвих змін.
Виходячи з природи і призначення окремих складових елементів податкової
системи, з’являється можливість дослідити здатність створеної системи
виконувати певні функції у їх органічній єдності. Саме через таку
єдність стає можливим і управління нею, і введення її у розвиток
суспільства.
У таблиці 3.1 наведена структура податкових надходжень до Зведеного
бюджету України за основними видами податків. Як бачимо, протягом
аналізованого періоду змін зазнали практично всі елементи податкової
системи, хоча і різною мірою. Особливо відчутними вони були для такого
структурного елемента, як надходження до Пенсійного фонду, який в окремі
роки входив чи не входив до її складу, плати за землю, податку на
дохід/прибуток та податку на додану вартість.
Таблиця 3.1
Структура податкових надходжень до Зведеного бюджету України за
основними видами податків, %*
* Розраховано за даними Державного комітету статистики, Державного
казначейства України.
Як бачимо з наведених даних, простежується чітка тенденція до зростання
питомої ваги основних видів податків, тобто відбувається процес
концентрації, коли за рахунок декількох податків формується значна
частина доходів бюджету. Якщо розглянути структуру податкових надходжень
дохідної частини Зведеного бюджету у 2000 році, то головними джерелами
її формування є податок на прибуток підприємств (майже 25і%), податок на
додану вартість (більш 30 %) та прибутковий податок з громадян (понад 20
%). Таким чином, можна констатувати, що близько 75 % податкових
надходжень бюджету формується за рахунок трьох податків. При цьому
значно зменшилася частка податкових надходжень у структурі доходів
бюджету, яка формується за рахунок інших податків. З цього приводу можна
навести приклад існування у чинній податковій системі податків з низьким
обсягом надходжень, які тільки ускладнюють її.
До податків, які мають низький обсяг надходжень, належать:
1) плата за спеціальне використання лісових ресурсів та користування
земельними ділянками лісового фонду – 0,2 % від загальної суми
податкових надходжень у 1998 році, 0,17 % у 1999 році та 0,13 % у 2000
році;
2) платежі за користування надрами – 0,18 %, 0,17 % та 0,18 % відповідно
за роками;
3) податок на промисел – 0,06 %, 0,06 % та 0,5 %;
4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності –
по 0,07 % протягом останніх трьох років;
5) надходження плати за надання послуг з оформлення документів на право
виїзду за кордон – 0,03 %, 0,04 % та 0,03 %;
6) єдиний податок на підприємницьку діяльність з юридичних осіб – по
0,05 % та 0,8 % у 2000 році, коли цей податок вже мав назву “єдиний
податок для суб’єктів малого підприємництва” та дещо інший економічний
зміст.
Що стосується двох перших видів податків (плати за спеціальне
використання лісових ресурсів та платежів за користування надрами), то
низький обсяг надходжень від справляння залежить не від їх значущості, а
від необґрунтованого визначення бази оподаткування та недооцінки
економічного ефекту від раціонального використання природних ресурсів
держави. Збільшення надходжень рентної плати за використання природних
ресурсів є ще одним джерелом поповнення дохідної частини бюджету.
Низький рівень питомої ваги рентної плати в доходах Зведеного бюджету
України поки що не має відчутного впливу на реальний добробут
суспільства. Зараз при наданні ліцензії на право видобутку природних
ресурсів не враховується їх вартісна оцінка, і це ніяк не впливає на
ефективність користування надрами. Однак світовий досвід вказує на
необхідність обов’язкового врахування вартості мінеральної сировини, яка
знаходиться у надрах, і відповідного відображення її в системі
ліцензування, що дозволяє розширити інструментальні можливості держави
щодо удосконалення економічного механізму користування надрами. Таким
чином, наша держава має потужне джерело поповнення дохідної частини
бюджету, якщо при наданні ліценцій враховувати вартість природних
ресурсів, які знаходяться у надрах.
Що стосується плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької
діяльності та податку на промисел, то їх доцільно об’єднати і сплачувати
лише єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва, тому що
об’єктом оподаткування при сплаті цих податків виступають суб’єкти
малого бізнесу.
Стосовно оформлення документів на право виїзду за кордон, то цей податок
доцільно віднести до державного мита, тому що він є різновидом оплати
послуг, які надає держава громадянам.
Таким чином, як бачимо, існує значний резерв для удосконалення структури
податкової системи шляхом скорочення переліку податків та зменшення при
цьому витрат на адміністрування.
Якщо детально розглядати вплив окремих податків на структуру податкової
системи, то найбільшої уваги заслуговує ПДВ, який є основним
дохідноформуючим елементом системи. Як свідчать наведені дані, протягом
1992 року сума надходжень від ПДВ, коли його ставка становила 28 %,
дозволила забезпечити основну частину податкових надходжень до бюджету
(39,6 %). Хоча не можна скидати з рахунку й той факт, що ці зміни
сприяли зростанню й без того високого рівня інфляції в країні. У 1995
році після зменшення ставки ПДВ (з 28 % до 20 %) та застосування
нульової ставки, введення пільг для суб’єктів господарської діяльності
зі сплати цього податку відбулося значне скорочення надходжень від його
справляння.
Дані таблиці 3.1 свідчать, що 1995 рік характеризувався навіть
перевищенням надходжень від податку на прибуток (23,5 % від загальної
суми податкових надходжень) порівняно з ПДВ (21,9 %). Таку ситуацію
можна пояснити високою рентабельністю виробництва продукції в
промисловості, торгівлі, будівництві, зумовлену лібералізацією цін у
1992–1993 роках. Через відсутність дієвих механізмів ціноутворення та
дефіциту продукції багато підприємств необґрунтовано збільшували ціни.
Так, у 1992 році рентабельність промисловості становила 30,2 %.
Пізніше, у 1995–1996 роках, коли почала зменшуватися інфляція (з 109,8 %
до 34,4 %), перед підприємствами виникли проблеми збуту продукції,
попиту на роботи та послуги, які мали високий рівень витрат та цін, тому
вони були змушені йти на зменшення свого прибутку (почали спрацьовувати
ринкові механізми ціноутворення). Так, у 1996 році рентабельність
промисловості зменшилася майже втричі (порівняно з 1992 роком) і
становила 8,9 %.
Досвід розвинених індустріальних країн переконує, що продукція з рівнем
рентабельності 10 % є достатньо конкурентоспроможною. Тому падіння рівня
цього показника в умовах України не можна вважати критичним. Водночас ці
процеси зменшують частку податку на прибуток у структурі податкових
надходжень. Так, при практично однакових ставках податку на прибуток в
Україні, США, Німеччині, Данії та Франції його частка у доходах бюджету
суттєво відрізняється. В Україні вона сягає до 20 %, а у зазначених
країнах знаходиться в межах 8–11 %.
Структурні коливання податкових надходжень є результатом комплексу
причин, пов’язаних як зі змінами діючого законодавства, так і з
соціально-економічним станом та розвитком України. Відображенням
існуючих соціально-економічних проблем України слід пояснити
реформування системи державних цільових фондів, зміни об’єкта
оподаткування – дохід чи прибуток, перегляд ставок та механізму
стягнення окремих податків тощо. До ряду подібних соціально-економічних
проблем слід віднести наявність великого обсягу державного боргу, який
на початок третього кварталу 2000 року становив майже 14 млрд. дол., що
складає понад 40 % ВВП. Накопичений обсяг боргу зменшує можливості для
маневрів при формуванні структури податкової системи. Політика уряду
щодо нього повинна бути послідовною і довгостроковою. Її головне
завдання – мінімізація темпів приросту боргу з метою уникнення
збільшення податкового навантаження на економіку у майбутньому
Не менш суттєвою проблемою для країн з перехідною економікою є значний
обсяг накопичених недоїмок зі сплати податкових платежів. Станом на
01.01.2000, за даними Державної податкової служби України, загальний
обсяг недоїмки за всіма податковими платежами складав 11,86 млрд. грн.,
що перевищує 9 % ВВП за 1999 рік. Така тенденція також суттєво впливає
на структуру податкової системи.
Важливо наголосити, що відсутність чіткої структуризації податкових
елементів стає серйозною перешкодою для отримання адекватної оцінки
впливу податкової політики на різні сторони соціально-економічного
розвитку держави, зокрема, активізацію підприємницької діяльності,
зростання добробуту населення тощо.
Те, що структура податків відображає стан національної економіки та
підкреслює перекоси її розвитку – лише один бік проблеми. З іншого боку,
вкрай необачливо не враховувати самостійного значення та впливу
внутрішньої структури податкової системи на вирішення стратегічних
проблем розвитку. Дійсно, визначеність у досягненні результату є бажаним
наслідком прийнятого рішення. Однак на сам результат значний вплив
справляє така характеристика системи, як її структура. Адже структура –
це сукупність стійких зв’язків системи, що забезпечують її цілісність і
тотожність самій собі. Структура системи дозволяє не втрачати її
основних властивостей та особливих функцій навіть за умови внутрішнього
або зовнішнього впливу на неї.
Тому для успішного просування процесу реформування податкової системи
України та побудови теоретичної моделі податкової системи особливого
значення набуває визначення внутрішніх структурних проблем, пов’язаних
зі становленням та функціонуванням власне цієї системи. Лише на такому
шляху можна найефективніше реалізувати об’єктивно існуючий взаємозв’язок
і взаємовплив окремих складових. На жаль, таке методологічне положення
системності не знайшло адекватного відображення у вітчизняній практиці
формування податкових відносин та податкової політики.
Схема 3.1
Схематично структура існуючої податкової системи України наведена на
схемі 3.1. У ній відображені підходи до структуризації податкової
системи, які не обмежуються переліком податків та платежів, а й
відображають основні види їх класифікації. Засноване на класифікації
податків, варіантне відображення структури податкової системи забезпечує
необхідну глибину в її оцінці та розширює аналітичний інструментарій
залежно від поставленої мети.
$
&
&
o#j$//////////iiiiaaaaaaOaaa
^?
^?
6їх доходу. У результаті виникають суттєві труднощі при розробці
методичних узагальнень та практичних рішень щодо ключових проблем
вітчизняного оподаткування.
Визначальний вплив на структуру податкової системи, крім названої
неоднорідності в складових, що формують доходи бюджету, має політичний
устрій держави. Відповідно до того, чи є країна унітарною, чи
федеративною, відтворюється структура податкової системи. Держава не
може виконувати своїх функцій без фінансової підтримки, тому система
розподілу бюджетів різних рівнів має бути адекватною системі делегування
влади. Цей феномен в економічній літературі отримав назву “фіскального
федералізму”. Його дослідженню приділяється багато уваги у контексті
вивчення економіки державного сектора.
Стосовно структуроформуючих складових податкової системи, у схемі 3.1
відбито законодавчо встановлений поділ податків на загальнодержавні та
місцеві. В економічній літературі ознаку такої класифікації деякі автори
трактують як “рівень системи державного та місцевого управління”1, а
інші – як “канал надходження“2. Кількісно цей поділ характеризується
такими даними (табл. 3.2).
Таблиця 3.2
Структура податкових надходжень за рівнем системи державного та
місцевого управління*
*Розраховано за даними Державного казначейства України.
В Україні вже остаточно відбулося формування державного устрою, тому
можна стверджувати, що поділ податкових платежів на місцеві та
загальнодержавні також є сталою ознакою класифікації податкової системи
(див. схему 3.1). Тому і подальший розвиток податкового механізму має
відбуватися у межах цієї сформованої структури.
Втім не можна виключити можливості і необхідності незначного її
коригування внаслідок дії об’єктивних соціально-економічних процесів.
Серед них, як найбільш вагомий процес, треба розглядати вплив
трансформаційних змін, спричинених переходом від
адміністративно-командної до ринкової економіки. При цьому важливо чітко
усвідомлювати, що тривалість перехідного періоду дуже велика, а сам
процес стосується усіх сфер економічного, соціального та людського
життя.
Дані таблиці 3.2 переконливо свідчать про значну нерівномірність у
розподілі податків між бюджетами різних рівнів (державним та місцевими),
яка, у свою чергу, стає причиною міжбюджетної кризи в країні. Відповідно
до чинного законодавства більшість податків і зборів сплачується на
регіональному рівні, вони акумулюються на державному, а потім у вигляді
дотацій частина їх повертається до місцевих бюджетів. При такому підході
до формування місцевих бюджетів існує загроза повної руйнації на місцях
стимулів до збільшення податкових надходжень через відсутність прямої
залежності між сумою податків, зібраних у регіоні, та розміром дотацій,
наданих з Державного бюджету. Це, у свою чергу, загрожує загостренням
соціальних та виробничих проблем на регіональному рівні через нестачу
коштів у місцевих бюджетах. Положення про затвердження переліку податків
або визначення їх частини, яка залишається на регіональному рівні,
передбачене у Законі України “Про Державний бюджет України на 2001 рік”,
слід розцінити як крок вперед до розв’язання міжбюджетних проблем. Однак
говорити про їх остаточне вирішення ще завчасно.
Для вирішення проблеми фінансового забезпечення місцевих бюджетів як на
рівні регіонів в цілому, так і на рівні територіальних громад, необхідно
остаточно законодавчо визначити джерела надходження коштів до місцевих
бюджетів. Крім застосування практики встановлення визначеного (єдиного
для віх регіонів) процента відрахувань від основних видів
загальнодержавних податків, доцільно надати можливість регіонам
розширити базу оподаткування за рахунок введення місцевого податку на
нерухомість, як це, наприклад, існує в Канаді, США, Великобританії.
Запровадження даного податку дозволить не тільки наповнити місцеві
бюджети, але й сприятиме ефективному використанню нерухомості її
власниками. Крім того, заслуговує на увагу застосування в України
досвіду цільового надання державних трансфертів регіонам залежно від
пріоритетів соціально-економічного розвитку держави та під конкретні
програми, що дозволить значно підвищити ефективність використання
бюджетних коштів, пом’якшити гостроту проблеми нерівномірності
економічного розвитку регіонів та узгодити деякі протиріччя у
міжбюджетних відносинах.
Для комплексної оцінки структури системи оподаткування дуже важливим є
питання виявлення відносної ролі прямих та непрямих податків. Це
пов’язано з тим, що окремі податки по-різному впливають на економіку.
До найбільш тяжких та соціально несправедливих належать непрямі податки
у формі додаткової націнки, оскільки надбавку до ціни в результаті
сплачує споживач, який купує товар. Це, в першу чергу, стосується ПДВ,
який збільшує ціну ресурсів, що використовуються в процесі виробництва,
акцизів та мита. Слід зазначити, що непрямі податки дають менше
можливостей приховування доходів порівняно з прямими. Тому стає
зрозумілою фіскальна логіка уряду України, який не є прибічником
суттєвого зниження ставки ПДВ, через те, що цей податок краще
збирається.
Порівняно з непрямими податками прямі мають менш негативний вплив на
економіку. Маються на увазі, зокрема, податок на прибуток підприємств,
прибутковий податок з громадян, податок на власність.
Найбільш “нейтральні” податки базуються на вилученні монопольної ренти.
До цієї сфери належать платежі за використання природних ресурсів.
Співвідношення між прямими та непрямими податками залежить від двох
вирішальних факторів: життєвого рівня основної маси населення країни та
стереотипів трактування тих чи інших податків, які склалися в різних
країнах. Низький життєвий рівень населення об’єктивно обмежує масштаби
прямих податкових вилучень з доходів фізичних та юридичних осіб. Подібна
закономірність чітко простежується в країнах, що розвиваються. Непряме
оподаткування в розвинених країнах відіграє значно меншу роль, ніж у
країнах з перехідною економікою, до яких належить і Україна.
Не звертаючи уваги на запровадження політики уніфікації податків в
рамках ЄС, на сьогодні не існує єдиного визначеного співвідношення
питомої ваги основних податків у структурі податкових надходжень. Для
Франції, наприклад, типовим є домінування такого податку, як внески на
соціальне страхування, а також непрямих податків при дуже низькій частці
прибуткового податку з населення. Для Німеччини, Італії та Англії
найбільш значущі прибутковий та непрямі податки. Таке становище залежить
від історичного розвитку країни, традицій, стану національної економіки
тощо.
На схемі 3.1 наведена класифікація податків за характером податкового
стягнення, їх поділ на прямі та непрямі, які притаманні чинній
податковій системі України. Прямі податки, як відомо, стягуються
відповідно до встановленої ставки чи фіксованої суми стосовно об’єкта
оподаткування (доходу, майна платника податку). Для платника податку –
це безпосереднє вилучення частини його доходу. Ці податки поширюють свою
дію переважно на процеси виробництва та обігу продукції.
Непрямі податки не мають прямого характеру, вони сплачуються шляхом
введення продавцями надбавок до ціни товарів та послуг, які купуються
суб’єктом оподаткування і не характеризуються прямим зв’язком із його
доходом та майновим цензом. Ці податки проявляються при розподілі та
споживанні і поширюють свою дію на споживача, будучи податками на його
витрати.
Хоча поділ податків на прямі та непрямі, як уже зазначалося, сьогодні не
використовується у бюджетній практиці, при аналізі структури податкової
системи він є найбільш значимим. Зміна співвідношення між прямими та
непрямими податками здатна вирішальним чином вплинути на ефективність
податкової політики. За рахунок оптимізації цього співвідношення можна
пом’якшити ті глибокі протиріччя цільових установок, які стоять перед
податковою системою. Маневрування таким співвідношенням (абстрагуючись у
даному випадку від інших чинників) здатне визначити рівень виконання
податковою системою її функціонального призначення.
Динаміка, що характеризує структуру податкових надходжень в Україні за
характером податкового стягнення, представлена таблицею 3.3.
Аналіз структури останніх свідчить, що в Україні перевага надається
непрямим податкам як основному джерелу податкових надходжень до бюджету.
Їх частка протягом 1992–2000 років коливалася від 36,5 до 52,7і%
податкових надходжень, у той час як частка прямих податків у структурі
податкових надходжень протягом останніх трьох років знаходиться в межах
від 30 до 37 %. Цей вибір уряду можна пояснити тим, що він найкращим
чином відповідає фіскальній спрямованості податкової політики, замість
регуляторної, яка сприяє економічному розвитку. Не зважаючи на те, що в
останні два роки має місце економічне зростання, воно є нестабільним,
оскільки не враховує довготривалих чинників економічного росту.
Розглянемо більш детально причини, які вплинули на зміну співвідношення
між прямими і непрямими податками в загальному обсязі податкових
надходжень (табл. 3.3).
Таблиця 3.3
Структура податкових надходжень за характером податкового стягнення (%
до загальної суми доходів Зведеного бюджету)*
* Розраховано за даними Державного комітету статистики України,
Державного казначейства України.
** Без внесків до Пенсійного фонду.
***Попередні дані.
Література:
Азаров Н., Лекарь С., Лощинин М., Чушкал Д. Эконометрия физических лиц
Украины // Экономист. – 2001. – № 1. – С. 37–53.
Анализ экономики: страны, рынок, фирма / Под ред. Рыбалкина В.Е. – М.,
1999. – 304 с.
Андрущенко В. Соціологічний та антропний методи західної фінансової
науки // Вісник НБУ. – 2001. – № 3. – С. 43–46.
Андрущенко В.Л. Фіскально-бюджетний інституціоналізм: копроміс етатизму
та антиетатизму // Науковий вісник Волинського державного університету
ім. Лесі Українки: Економічні науки. – 2000. – № 3. – С. 16–20.
Аткинсон Э.Б., Стиглиц Дж.Э. Лекции по экономической теории
государственного сектора. – М.: Аспект Пресс, 1995. – 832 с.
Баликоев В.З. Общая экономическая теория: политэкономия, макроэкономика,
микроэкономика. – Н.: Лада, 2000.
Банхаева Ф.Х. Методологические и теоретические положения налогообложения
// Налоговый вестник . – 1999. – № 11. – С. 18–20.
Бараулин С.В. Налоги как цена услуг государства // Финансы. – 1995. – №
2. – С. 25–27.
Бруньов В.В. Монетизація економіки України // Фінанси України. – 1999. –
№ 6. – С. 118–122.
Брызгалин А.В. Организационные принципы Российской налоговой системы //
Финансы. – 1998. – № 3. – С. 33–35.
Брячихин А.М. Как найти выход из финансовых трудностей? // Финансы. –
1995. – № 3. – С. 26–28.
Буряковський В.В. и др. Налоги: Учебное пособие. – Днепропетровск:
Пороги, 1998. – 611 с.
Василик О.Д. Державні фінанси України. – К.: Вища школа, 1997. – 383 с.
Василик О.Д., Буковинський С.А., Павлюк К.В. Фінансова стабілізація:
суть, заходи, проблеми // Фінанси України. – 1996. – № 3–4. – С. 5–28.
Вишневский В.П. К вопросу о налоговой и бюджетной политике Украины:
Макроэкономический аспект. – Донецк, 1993. – 63 с. (Препр. / АН Украины.
Ин-т экономики промышленности).
Волобуев В. Бюджет и макроэконоимческая политика правительства Б.
Клинтона // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – № 5.
– С. 29.
Воротин Ю. Ориентиры выхода из экономического кризиса // Экономист. –
2001. – № 5. – С. 11–21.
Гайгер Линвуд Т. Макроэкономическая теория и переходная экономика: Пер.
с англ. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 560 с.
Гайдар Е. Тактика реформ и уровень государственной нагрузки на экономику
// Вопросы экономики. – 1998. – № 4. – С. 4–14.
Гвоздева Е., Каштурок А., Олейник А., Патрушев С. Междисциплинарный
подход к анализу вывоза капитала из России // Вопросы экономики. – 2000.
– № 2. – С. 15–45.
Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д.А. Керимов и
В.С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. – М.: Мысль,
1990. – 524 с.
Геєць В. Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України //
Економіст. – 1999. – № 3. – С. 16–28.
Глазьев С. Состоится ли в 1999-м переход к политике роста // Российский
экономический журнал. – 1999. – № 1. – С. 22; № 2. – С. 14–32.
Головко В. Українська економіка у І півріччі (макроекономічний аспект)
// Економіка України. – 2000. – № 9. – С. 42–61.
Горский И.В. Налоги в рыночной экономике. – М.: Анкил, 1992. – 144 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
