Дипломна робота

Податкова система України становлення, розвиток та вдоскрналення Зміст

Вступ 3

Розділ 1 Основи побудови податкової системи України

Становлення податкової системи в Україні 6

Основні елементи податкової системи 9

Принципи побудови податкової системи 15

Розділ 2 Характеристика податкової системи України і її роль

в доходах бюджету

Податкова політика, як метод державного регулювання

економіки, підхіди та перспективи 18

Прямі та непрямі податкі та їх місце в податковій системі 21

Контроль податкових органів за стягненням податків 28

Розділ 3 Шляхи вдосконалення податкової системи

Зарубіжний досвід побудови податкової системи 34

Податковий кодекс як модернізація податкової

системи України 42

Вдосконалення діючої системи оподаткування в Україні 56

Розділ 4 Небезпечні та шкідливі фактори умов праці
співробітників

органів Державної податкової служби

Система управління охороною праці в органах ДПС Україні 62

Психофізіологічні аспекти діяльності працівників

органів ДПС
65

Аналіз мікроклімату в приміщеннях ДПС 69

4.4 Охорона праці користувачів персональних
комп’ютерів 72 4.5 Аналіз пожежної
безпеки 74

Висновки 76

Список використаної літератури 79

Додатки

Вступ

В наш час, коли в Україні відбуваються кардинальні перетворення в
соціально-економічній та політичній сферах, і значна увага приділяється
створенню ефективної системи оподаткування, актуальність вибраної теми є
очевидною. Адже від механізму стягнення податків залежить формування
доходної’ частини бюджету, а це, як відомо, основна фінансова база
держави. Саме податкова система сприяє постійним, стабільним і
повноцінним надходженням коштів до бюджету. Тому аналіз
функціонування податкової’ системи особливо зараз в умовах системної
кризи набувае великого значення.

В умовах перебудови економіки України, створення нових соціальних та
економічних відносин у суспільстві, розбудови нашої держави як
незалежної та самостійної, важлива роль відводиться податковій системі.

Одним з першочергових завдань ринкової реформи в Україні є створення
ефективної податкової системи, яка б забеспечувала розвиток
народногосподарського комплексу країни, відповідним чином регулювала б
економічні відносини. Ефективність податкової системи визначається тим,
наскільки цілеспрямовано вона вирішує комплекс завдань, пов’язаних з
керованістю економіки,як системи, розвитком виробництва, підвищенням
життєвого рівня населення.

Податкова система повинна успішно вирішувати фіскально-розподільче
завдання. Шляхом оптимального розподілу доходів суб’єктів підприємництва
та громадян забеспечується дохідна частина бюджету, достатня для
фінансування соціальних процесів та розвитку в цілому України та
регіонів, зокрема.

Система оподаткування має бути побудована таким чином, щоб сприяти
розвитку виробничої діяльності, посиленню таких стимулів, які б
забеспечили “прорив” на пріоритетних напрямах економічного та
соціального розвитку країни. В залежності від проведення податкової
політики державою податки можуть відігравати, крім суто фіскальної
функції, роль стимуляторів економічних процесів у державі.

Податкова система є найвагомішим та ефективним інструментом регулювання
фінансових відносин у державі.

В 1997 році почався новий етап формування податкової системи України,
пов’язаний з утворенням замість колишніх податкових інспекцій нових
шдрозділів — податкових адміністрацій в областях та містах Києві та
Севастополі на чолі з Державною податковою адміністрацією України. Ця
реорганізація спричинила подальше оновлення, яке відобразилося в
необхідності створення Податкового Кодексу України. До вже існуючих
податків та платежів додалися кілька нових (гербовий збір, відрахування
до Пенсійного фонду з купівлі-продажу валюти, золота, дорогоцінних
металів та каміння,

автомобілів), разом з цим деякі платежі та збори до бюджету скасовано
(відрахування в фонд Чорнобиля).

Такі нововведення, безумовно, повинні бути підкріплені нормативною
базою, тому розроблені нові закони в сфері оподаткування. Першими з
пакету законодавчих актів були прийняті зміни і доповнення до Закону
України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств», до Декрету «Про прибутковий податок
з громадян». Ці закони є основними, тобто стосуються найважливіших видів
податків, що поповнюють доходну частину бюджету.

В цілому можна сказати, що розвиток податкової системи України
продовжується. Вдосконалюються форми і методи оподаткування, система
стягнення податків і контроль за надходженням ї’х до бюджету.

Предметом дослідження даної роботи є саме розвиток, становлення
податкової системи України, її функціонування та вдосконалення. 06’єктом
являється дослідження взаємовідносин між державою та платниками податків
в процесі утворення доходної частини бюджету країни.

Структура роботи побудована таким чином, що відображає як теоретичні
аспекти формування і розвитку податкової’ системи, так і аналіз
практичних показників діяльності в сфері оподаткування.

Робота складається з чотирьох глав, висновків та пропозицій,
бібліографїї (50 назв), додатків (16 шт.). Перша глава роботи присвячена
теоретичним питанням: принципам побудови системи оподаткування,
основним її елементам, а також розгляду етапів розвитку податкової
системи України з 1932 року по наш час.

Друга глава роботи — це аналіз практичних матеріалів, на основі яких
побудовані таблиці, схеми і проведені розрахунки, що характеризують
діяльність податкових органів в сфері оподаткування. Також увага
приділена аналізу матеріалів, які стосуються конкретної роботи
податкових органів щодо стягнення податків. Наведені дані описують
ситуацію за останні роки, тому дають змогу порівняти результати
діяльності податкових органів України за відповідні періоди.

У третій главі роботи проведений аналіз зарубіжного та вітчизняного
досвіду у галузі податкової системи, а також висловлені пропозиції, які
могли б бути втілені в законодавство України з врахуванням досвіду
розвинутих країн. Тут розглядаються проблеми в сфері оподаткування, а
також визначаються деякі можливі шляхи

вдосконалення податкової системи держави, обгрунтування необхідності
запровадження Податкового кодексу України.

Сьгодні податкова система України перебуває на етапі кардинальних
перетворень – готується до впровадження Податковий кодекс України. В
державі постійно проводилась політика зміни системи оподаткування, але,
на жаль, не завжди продумана, економічно обгрунтована, та не завжди це
відбувалось у комплексі з іншими нововведеннями.

Характерним і дестабілізуючим фактором для України сьогодні є значна
кількість податків, безсистемне надання пільг, значний податковий тягар,
часті зміни податкового законодавства тощо.

При написанні роботи використані матеріали, надані ДПА України. Робота
містить діаграми, схеми, таблиці і виконана на 98 аркушах.

Розділ 1. Основи побудови податкової системи України

1.1 Становлення податкової системи в Україні

Формування податкової системи України сягає своїм корінням ще у систему
мобілізації доходів бюджету колишнього СРСР. Це і зрозуміло, адже
побудована тоді могутня податкова система СРСР проіснувала досить довго.
Україна тоді була часткою тієї великої загальносоюзної системи податків.
Безперечно, з виходом України із СРСР треба було перебудовувати все на
рівень незалежності, суверенітету. Головним об’єктом цієї перебудови
стала податкова система тепер вже незалежної держави, тому що податки
складають головну частину доходів бюджету, його фінансову базу, на
підставі якої починає функіонувати будь-яка країна.

Для того, щоб повною мірою прослідкувати розвиток податкової системи
України, треба починати з часів планової економіки, з проведеної
податкової реформи 1930-1932 рр. Цією реформою була встановлена так
звана двоканальна система вилучення чистого доходу суспільства в
державний бюджет (див. додаток 3). Один канал становив податок з
обороту, другий –відрахування від прибутку.

За допомогою податку з обороту і відрахувань від прибутку держава
централізувала його чистий доход в бюджеті. Але необхідно відмітити, що
термін «податок з обороту» не відповідав суті даного платежу. Якщо
виходити з того, що весь чистий доход відображає прибуток підприємств,
то йдеться про два види відрахувань від нього в бюджет: фіксовані в
цінах відрахування ( податок з обороту) і регулюючі відрахування від
прибутку, бо вони встановлювалися як різниця між прибутком і затратами
підприємства. Як податок з обороту, так і відрахування від прибутку
виконували тільки фіскальну функцію — централізацїї чистого доходу.

Новий етап розвитку системи платежів підприємств у бюджет розпочався
після господарської реформи 1965р. Суть цієї реформи полягала в заміні
відрахувань від прибутку трьома платежами:

— платою за основні виробничі фонди;

— фіксованими (рентними) платежами;

— вільним залишком прибутку.

Головною метою цієї проведеної заміни було надання платежам із прибутку
не тільки фіскальних, а й регулюючих функцій, тобто
використовувати їх як фінансові інструменти впливу на різні сторони
діяльності підприємства. Насправді, цю ідею реалізувати не вдалося, тому
що у підсумку все ж таки звелося до фіскального призначення платежів і
вони не стали діючими регуляторами діяльності підприємств.

В 1987 р. набув завершення нормативний метод розподілу прибутку. Але
нова система платежів за формою відрізнялась від попередньої, а за
змістом була більш ніж схожа. Вона включала платежі за ресурси і
відрахування від прибутку (доходу) на нормативній основі. До складу
платежів за ресурси увійшли: плата за фонди (дещо змінені і доповнені
методика і нормативи), платежі за трудові і природні ресурси. Платежі за
природні ресурси так і не були введені, а платежі за трудові ресурси
сплачувались на протязі 1988-1990 років.

Треба відмітити, що все таки принципи, які були встановлені у 1930-1932
рр. щодо розподілу прибутку, продовжували діяти і в той час. Держава
продовжувала утримувати права на одержання прибутку підприємств,
залишаючи їм стільки, скільки сама вважала за потрібне.

Як аналіз всіх цих проведених реформ можна сказати, що за 1930-1990 рр.
принципових змін в побудові системи розподілу прибутку не
відбувалося. Цей процес характеризувався заміною одних платежів на інші,
а головна суть системи не змінювалась. А суть полягала в тому, що
держава контролювала прибутки підприємств і організацій, так як
переважна більшість їх була її власністю. Тому держава розподіляла
прибуток на свій смак, як по господарству в цілому, так і по окремому
підприемству. В часи планової’ економіки мобілізація доходів бюджету
була неподатковою, тому що все одно, весь доход належав державі. Тому
навіть не можна характеризувати це як стягнення державою платежів,
скоріше це було надання коштів підприємствам.

Перехід економіки України до ринкових відносин потребував радикально
нових методів регулювання чистого прибутку. Нові фінансові інструменти в
ролі яких виступають податки, здатні перебудувати стару систему на більш
ефективну.

Перехід до податкових взаємовідносин підприємств з бюджетом почався ще в
колишньому СРСР в 1991 році. Після проголошення суверенітету і
незалежності Україна розробила і прийняла в 1991 році власний Закон «Про
систему оподаткування». Треба сказати, що він фактично продублював
попередній союзний, однак, разом з тим, це перший крок у створенні
податкової системи суверенної’ України.

В цьому Законі був наданий перелік податків, що входили до податкової
системи України. Деякі види податків були ліквідовані (податок з
обороту, на експорт і імпорт).

У 1994 році був прийнятий новий Закон «Про систему оподаткування» з
урахуванням змін та доповнень. До нього були включені платежі і податки,
які існують на території України із розподілом їх на загальнодержавні та
місцеві. Як можна реально оцінити діючу податкову систему? Встановлені
податки і платежі лише за назвою відповідають світовим стандартам, а
щодо змісту, то основа податкової системи все ж таки — доходи
підприємств.

Наступний етап в формуванні податкової системи настав у 1996 році, коли
відбувалась важлива зміна в структурі органів податкової системи
-утворення Державної Податкової Адміністрації та місцевих податкових
інспекцій. Ці нововведення — не просто заміна назви, утворення ДПА являє
собою новий і перший крок українського керівництва по притягненню в
сферу оподаткування тіньового капіталу, котрий набув погрожуючих
розмірів. До сих пір, в країні не існувало єдиної системи, контролюючої
доходи всіх юридичних і фізичних осіб, — почала вона функціонувати з
01.01.97 р. В обов’язки місцевих податкових інспекцій включений аналіз
економічної діяльності підлеглих підприємств, для чого створені
відповідні відділи.

Таким чином, утворення служби економічного аналізу в рамках податкової
адміністрації дасть змогу удосконалити і покращити податковий контроль.
А втім, розробка й прийняття податкового законодавства знаходиться в
компетенції Кабінету Міністрів і Верховної Ради. За Програмою діяльності
Кабінету Міністрів України заходи, розроблені з метою впорядкування
процедури стягнення податків та зборів були визначені такі:

1. Завершити розробку й прийняття Податкового Кодексу України як єдиного
нормативного акту, регулюючого всі питання податкових відносин, в тому
числі права, обов’язки та відповідальність їх учасників,
взаємовідносини держави та платників податків;

2. Внесення змін в законодавство про ПДВ, які передбачають введення
механізму гарантованої компенсації із бюджета сум, перевищуючих суми
ПДВ, які сплатили підприємства.

3. Утворення багаторівневої телекомунікаційної сіті для накопичення та
обміну інформацією в Державному реєстрі фізичних із базою даних
юридичних осіб про отримані доходи, стан сплати податків та інших
обов’язкових платежів.

Ці та інші напрямки є основними в розробці нового Податкового Кодексу
України. Паралельно з цим в Україні постійно з’являються нові податки і
збори, одним з якіх став Гербовий збір, введений в дію з 01.01.99 р.
Справляється Гербовий збір з договорів, векселів та установчих
документів, укладених з 01.01.99, а з 01.06.99 з митної вартості
імпортованих товарів. Україна намагається дотримуватись практики
цивілізованих держав. У Великобританії, наприклад, згідно з прийнятим
1891 року законом, який діє і до цього часу, гербовий збір стягується
при оформленні особами цивільно-правових угод.

В Італії він сплачується при отриманні будь-яких документів і реєстрів,
гербовим збором обкладаються всі нотаріальні операції. У Китаї гербовий
збір стягується при реєстрації або видачі документів. Існував гербовий
збір і у колишньому СРСР.

Отже, проаналізувавши розвиток податкової системи України, можна зробити
висновок, що формування її продовжується і зараз, багато робиться для
подальшого вдосконалення податкового законодавства.

1.2 Основні елементи податкової системи України

Економічна сутність податків характеризується грошовими відносинами, які
складаються у держави з юридичними та фізичними особами. Податки -це
найважливіша фінансова категорія, яка історично є найважливішою формою
економічних відносин між державою і членами суспільства. Ця категорія
виникла з появою держави і вже тоді забезпечувала виконання функцій
держави.

Податки — це обов’язкові платежі юридичних та фізичних осіб до
бюджету.Податки як економічна категорія мають свої функції — фіскальну і
регулюючу. Розглянемо конкретно кожну з них.

Фіскальна функція податків характеризується тим, що саме податки
сприяють централізації Валового Націонільного Продукту у бюджеті. Треба
відмітити, що саме ця функція визначає суспільне призначення податків і
тому є головна. Економісти трактують суть цієї функції таким чином:
податкові надходження мають бути постійними, стабільними, рівномірно
розподіленими в регіональному розрізі.

Постійність означає надходження податків до бюджету рівномірно, в чітко
встановлені законодавством терміни. Стабільність — гарантію того, що
передбачені доходи будуть надходити в бюджет в повному обсязі. Для
забезпечення необхідними надходженнями бюджети різних ланок бюджетної
системи існує рівномірність розподілу податків.

Іншою функцією податків є регулююча. Ця функція необхідна для того, щоб
здійснювати вплив на різні сторони діяльності платників податків.
Об’єктивно кожний платник зацікавлений в тому, щоб сплатити якомога
меншу суму. Це може домогтися, наприклад, за рахунок зменшення обсягів
об’єкта оподаткування або якщо платник здійснює діяльність, яка
передбачає пільги щодо оподаткування. Таким чином регулююча функція
податків є в кожному з них.

Інша функція податків – стимулююча. За допомогою податків, пільг та
санкцій держава стимулює технічний прогрес, збільшення робочих місць,
капітальні вкладення та розширення виробництва тощо. Так, наприклад, в
багатьох розвинутих країнах звільняються від оподаткування витрати на
науково- дослідницькі роботи. Аналогічно, з метою стимулювання окремих
галузей народного господарства в Україні законодавством передбачається
їх пільгове оподаткування.

З метою зниження цін на науково-технічну продукцію українським
законодавством передбачено звільнення її від оподаткування податком на
додану вартість.

Наступна функція податків – перерозподільча. Ця функція податків виражає
їх сутність як особливого централізованого інструменту розподільчих
відносин. За допомогою податків здійснюється перерозподіл розподілених
частин сукупного доходу суспільства. У бюджеті концентруються кошти, що
спрямовуються потім на вирішення народногосподарських проблем, як
виробничих, так і соціальних, фінансування крупних міжгалузевих,
комплексних, цільових програм – науково-технічних, економічних тощо.

За допомогою податків держава перерозподіляє частину прибутку
підприємств та підприємців, доходів громадян, спрямовуючи її на розвиток
виробництва та спеціальної інфраструктури, на інвестиції в
капіталомісткі та фондомісткі галузі з тривалими термінами окупності
проведених витрат: залізниці та авостради, електростанції тощо. В
сучасних умовах значні кошти з бюджету повинні бути спрямовані на
розвиток сільськогосподарського виробництва, відставання якого найбільш
суттєво відображається на всьому стані економіки країни та життєвому
рівні населення країни.

Перерозподільча функція податкової системи носить яскраво виражений
соціальний характер. Побудована відповідним чином система оподаткування
дозволяє надати ринковій економіці соціальну спрямованість, як це
зроблено, наприклад, в Німеччині, Швеції та багатьох інших країнах
світу. Це досягається шляхом встановлення погресивних ставок
оподаткування, срямування значної частини бюджетний коштів на соціальні
потреби населення, остаточного або часткового звільнення від податків
громадян, що потребують соціальної підтримки.

Нарешті, остання функція податків — контрольна. Вона, як економічна
категорія, заключається в тому, що з’являється можливість кількісного
відображення податкових надходжень та їх співставлення з потребами
держави в фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції податків
оцінюється ефективність податкового механізму, забезпечується контроль
за рухом фінансових ресурсів, проявляється необхідність внесення змін та
доповнень у систему оподаткування.

Сутність контрольної функції податків заключається в тому , щоб платники
податків , зборів та інших обов’язкових платежів своєчасно і в повному
обсязі сплачували їх відповідно до чинного законодавства.

Вказане відмежування функцій системи оподаткування носить умовний
характер, оскільки всі вони пов’язані і здійснюються одночасно. Чим
стабільніше буде система оподаткування, тим впевненіше почувватиме себе
підприємець: він може заздалегідь та досить точно розрахувати, який буде
ефект від виконання заключених ним угод, вирішення господарських
проблем, проведення фінансових операцій. Адже невизначеність – це самий
головний ворог підприємництва. Ця діяльність завжди пов’язана з ризиком,
але ступень ризику принаймні подвоюється, якщо до нестійкої ринкової
кон’юктури додається нестабільність податкової системи, нескінченні
зміни ставок та умов оподаткування.

Для того, щоб найбільш повно і досконало зрозуміти поняття і суть
податків треба розібратися в основних елементах податків.

Суб’єкт оподаткування — це фізична чи юридична особа, яка
безпосередньо сплачує податки. Однак, суб’єкт є тільки безпосередньою,
транзитною ланкою надходження доходів. Реальним платником, або носієм
кожного податку є споживач.

Об’єкт оподаткування — це те, що саме оподатковується. Треба чітко
встановити об’єкт оподаткування, він має бути стабільним, піддаватися
чіткому обліку.

Одиниця оподаткування — це фізичний чи грошовий вимір
оподатковуваного об’єкту. Грошовий вимір має бути безпосереднім при
оцінці доходіи і опосередкованим — при оцінці тієї ж, наприклад,
земельної ділянки чи майна.

Джерело сплати податку — це доход платника, з якого він сплачує податок.
Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язаним з об’єктом
оподаткування, а може й не мати ніякого відношення до нього. Але
правомірним є пов’язування джерела сплати податку із об’єктом
оподаткування. Таке оподаткування є справедливішим, оскільки тільки
доход є джерелом сплати податків.

Податкова ставка — це законодавче встановлений розмір податку на одиницю
оподаткування. Існують два підходи до встановлення ставок -універсальний
і диференційований. При уніварсальному для всіх платників встановлюється
єдина ставка. Диференціація ставок може проводитись при розмежуванні
ставок між окремими платниками, або у розрізі оцінки об’єкта
оподаткування.

Саме встановлення податкових ставок може базуватися на окремих методах:
емпіричному та економіко-математичному. Емпіричний метод встановлення
ставок податків має своєю основною ціллю виконувати фіскальну функцію
податків, він базується на існуючому досвіді в сфері оподаткування.
Метод економіко-математичного моделювання робить акцент на виконанні
регулюючої функції податків і здійснюється шляхом розробки математичної
моделі, яка враховує як інтереси платника, так і фактори, що діють у
сфері стягнення податків.

Крім цих традиційних методів встановлення податкових ставок існує
інтуїтивний підхід. Він базується на побажаннях і передбаченнях тих, хто
ці ставки розробляє.

За побудовою проводиться розподіл податкових ставок наступним чином
(див. додаток 1). До твердих податкових ставок відносяться фіксовані та
відносні ставки, а до процентних — пропорційні, прогресивні та
регресивні податкові ставки.

Визначивши основні елементи податків, необхідно відмітити, що побудова
податкової системи базується на податках різних видів. Класифікація
податків, як основних видів доходів бюджетів, здійснюється за різними
ознаками, такими як форма і методи їх стягнення та віднесення до
вартості продукції платника, об’єкти оподаткування, галузь, відомство,
їх значення та відповідно рівень бюджету, в який вони надходять. В
залежності від форми стягнення розрізняють прямі і непрямі податки.
Непрямі податки збільшують ціну товара (робіт, послуг), поскільки
включаються саме в її величину. Як правило, вони надходять в бюджет від
підприємств, організацій, інших ланок господарства, хоча реальним
платником залишаються споживачі цінностей та послуг. Особливо поширені
податок на додану вартість, акцизи.

Непрямі податки мають головним чином фіскальне значеня, так як
дозволяють постійно стягувати в бюджет частину загального грошового
обігу від реалізації товарів, робіт, послуг. Вони є стабільними видами
доходів державного бюджету, так як не залежать від кількісних показників
діяльності товаровиробників та термінів їх сплати.

Прямі податки саме зменшують доходи фізичних чи юридичних осіб, оскільки
ними оподатковуються доходи (прибуток, заробітна плата), а також окремі
види майна (земля, природні ресурси, транспорт). Прямі податки можуть
бути віднесені на збитки виробництва (обігу) або прямо утримуватись з
доходів, але в кожному з цих правил вони знижують реальні доходи
платників шляхом зменшення частки чистого доходу, який залишаєься в їх
розпорядженні.

Другий принцип, за яким розділяються податки — це суб’єкти, які
сплачують податки в бюджет. Податки в залежності від платників
поділяються на дві великі групи: податки з населення і податки з різних
ланок господарювання, тобто, з фізичних і юридичних осіб (додаток 2).

До першої групи відносяться категорії платників в залежностівід видів їх
заробітка, діяльності соціальних груп (доходи громадян за виконання ними
трудових обов’язків, дивідентів по акціях, авторським винагородам,
підприємців інше).

Податки з юридичних осіб можна класифікувати за галузевими та відомчими
признаками, формам підприємств в залежності від власності (державна,
акціонерна, приватна інші), їх типу (великі, середні, малі), а також
виду діяльності (виробничі, комерційні інші).

Всі ці ознаки грають значну роль при визначенні величини податків та
одержанні пільг. Однак, основним при встановленні порядку обчислення
конкретного виду податку є об’єкти оподаткування. Об’єктами
оподаткування прямими податками можуть бути всі види ресурсів, доходів,
майно, а непрямими — грошовий обіг (або його частина) від реалізації
окремих товарів, послуг.

Ще одним признаком класифікації податків є їх значення, тобто, за
напрямом надходження податки розділяються на загальнодержавні та
місцеві. Загальнодержавні податки надходять в бюджетцентральних органів
влади (республіканський, федеральний), а місцеві надходять повністю до
місцевих бюджетів. Загальнодержавні податки можуть використовуватись
також для збалансування місцевихбюджетів у вигляді відрахувань, тоді
вони відносяться до регулюючих доходів.

Податкові системи різних країн відрізняються одна від одної, але в
будь-якому випадку вони представляють собою сукупність непрямих і прямих
податків, які встановлені законодавством і надходять в бюджет держави.

Отже кожна податкова система відображає рівень розвитку економіки,
фінансової науки, основні напрямки фінансової політики уряду. Її
ефективність досягається в тому випадку, якщо дотримуються такі
принципи:

1. Рівномірність оподаткування незалежно від форми власності суб’єктів
господарювання і соціальних груп населення пропорційногрупам доходів.

2. Раціональне сполучення фіскальної та стимулюючої функціїподатків,
забезпечуючи формування стабільної бази доходів бюджетуна базі
розширення виробництва, збільшення його ефективності.

3. Множина податків, що мають можливість розширити джерела надходження
до бюджету, встановлення невисоких податкових ставок.

При цьому необхідно забезпечити тісний взаємозв’язок між всіма
податками, виключивши багаторазове оподаткування об’єктів, високий
рівень податків, оскільки це не дає розвиватися економічним стимулам,
робить гіршими відношення до праці і збільшення доходності.

1.3 Принципи побудови податкової системи

Податкова система, як було зазначено вище, — це сукупність
установлених у країні податків. Саме діяльність держави у сфері
встановлення і стягнення податків- це податкова політика держави, яка
має певні принципи. Головним «девізом» здійснення податковоїполітики
кожної держави можна назвати народним прислів’ям «щоб і вівці були цілі
і вовки ситі». Як це розуміти? Податкова політика спрямована на
мобілізацію грошових доходів у бюджеті для того, щоб сформувати
фінансову базу держави з одного боку, а також не збільшувати податковий
прес для організацій та підприємств з метою підтримки зацікавленості
останніх в отриманні прибутку.Приципи оподаткування, що вперше були
сформульовані А.Смітом у формі чотирьох положень, чотирьох
основоположних, можна сказати, що стали класичними.

Сьогодні в Україні ці принципи розширені та доповнені у відповідності з
вимогами сьогодення. Для України і для самих громадян дуже важливим є
сам факт існування цих принципів, а також реальні результати від їх дії,
такі, як створення сприятливого середовища для вітчизняних
товаровиробників, для розвитку їх конкурентоспроможності; відлагоджена
та компетентна робота податкових органів тощо.

До принципів побудови податкової системи України належать:

стимулювання підприємницької діяльності й інвестиційної активності;

обов’язковість;

рівнозначність та пропорційність;

рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

соціальна справедливість;

стабільність;

економічне обгрунтування;

рівномірність сплати;

компетенція;

єдиний підхід до розробки податкового законодавства;

доступність та зрозумілість норм податкового законодавства;

адміністративна спрощеність;

економічна ефективність;

гнучкість;

інфляційна нейтральність.

Розглянемо деякі принципи більш детально для того, щоб зрозуміти основні
напрямки податкової політики.

Принцип соціальної справедливості. Цей принцип базується на
соціальних орієнтирах, які виступають первинним явищем по відношенню До
податкової політики. Правильно встановлені соціальні орієнтири сприяють
справедливій податковій політиці. Соціальними орієнтирами в даному
випадку можуть бути фактори діяльності фізичних та юридичних осіб —
доходи і споживання, майно і приріст грошового капіталу, ресурсна
забезпеченність, видача вкладених коштів інше. Основна мета — створення
податкової системи, яка б враховувала всі ці фактори.

Принцип рівнонапруженості. Рівнонапруженість означає поєднаність
потенційних можливостей і досягнених результатів. Відносно до податкової
політики, це означає, що зобов’язання перед державою для всіх платників
здійснюється згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності.
Рівнонапруженість може досягатися різними способами: в одних випадках
шляхом установлення єдиних для всіх платників ставок, в інших, навпаки,
-за допомогою їх диференціації. Головне — забезпечення рівних початкових
умов для всіх платників податків.

Принцип економічної ефективності. Цей принцип базується на двох основних
функціях податків: фіскальної і регулюючої, тобто на двох аспектах.
Перший, відображаючий фіскальну функцію податків, полягає в ефективності
їх стягнення: повноти, своєчасності, недопущенні ухилення від сплати
податків, мінімальні затрати, пов’язані із мобілізуванням податків в
бюджет.

Другий аспект відображає регулюючу функцію податків. Слід
зазначити, що в деяких податках закладена регулююча дія, а деякі
наділені нею посередньо, тому цей аспект першочергово стосується
податків з чітко вираженою регулюючою дієї. Але, навіть у цих
податків не завжди регулююча функція діє автоматично. Саме тому
податкова політика повинна забезпечити вплив податків на економічну
справедливість. Інакше потрібно буде змінювати механізм стягнення
податків, чи констатувати непридатність діючих податків.

Принцип стабільності означає те, що податкова політика повинна
дотримуватись певних ознак, орієнтирів, які зазначені державою, а
змінюватись — поступово, еволюційно. Це дає змогу, по-перше, суб’єктам
фінансових відносин мати сталі інтереси, створювати певні перспективи в
своїй діяльності. Постійно змінна податкова політика впливає на
фінансову діяльність дуже погано, так як до змін, які можуть
відбуватись, треба пристосовуватись. Тому, по-друге, стабільність
податкової політики має велике значення для здійснення податкової
роботи. Але треба зазначити, що в економіці кожної країни іноді потрібні
зміни, які викликані постійним розвитком соціальних і економічних
відносин. Країна потребує реформ, в тому числі і в податковій політиці.
В зв’язку з цим, швидке реагуваня податкової політики на зміни в
соціально-економічному житті суспільства визначає принцип гнучкості.
Гнучкість податкової політики відображається у двох формах: в здійсненні
реформи (ця дія проводиться у випадку негайної необхідності), а також в
поступовій зміні еволюційним шляхом (це більш розвинутий засіб
реагування і більш ефективний).

Треба сказати, що принцип стабільності та гнучкості знаходяться в
протилежних значеннях. Кожна країна повинна знаходити оптимальне
співвідношення між ними. З одного боку, не існує ідеальної податкової
системи для всіх країн, а з другого — не можна безперервно змінювати
податкову політику. Знаходження золотої середини — ось головна мета.

На наш погляд дотримання і чітке виконання згаданих принципів призведе
до ефективної роботи податкової системи України. Реалізація їх на
практиці допоможе побудувати ефективну податкову систему.

Таким чином, податкова система вважається ефективною згідно виконання
двох умов: коли фінансово забеспечується виконання функцій держави і
коли достатньо виконується основні принципи оподаткування.

Розділ 2. Характеристика податкової системи України і її роль в
доходах бюджету

2.1 Податкова політика, як метод державного регулювання економіки,
підхіди та перспективи

Держава, виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності,
виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, соціальну,
екологічну, демографічну тощо. Визначивши свою економічну політику,
держва визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику
досягнення поставленної мети. Ось чому податкова політика і податкова
система мають чітку цілеспрямованність на вирішення конкретнних завдань
і проблем.

Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики,
яка базується на сукупності юридичниих актів, що встановлюють види
податків, зборів та обов’язкових платежів, а також порядок їх стягнення
та регулювання. Кожна конкретна податкова система є відображенням
податкової політикі, яка проводиться державою.

Суть, структура та роль системи оподаткування визначаються податковою
політикою, яка є виключним правом держави, яка самостійно проводить цю
політику в країні, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку.
Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов’язки по сплаті
податків і відповідальність за порушення норм податкового законодавства,
які виступають навід’ємною частиною системи оподаткування, держава
висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на
грунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність
перехідного стану економіки держави. Податкова політика являє собою
систему заходів, які провадяться Урядом країни, по вирішенню певних
короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед
суспільством, за допомогою системи оподаткування країни. До
довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту,
максимального рівня зайнятості населення країни, росту його
благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики
можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його
збалансованності, стимулювання інвестиційної діяльності тощо.

Податкова політика представляє собою діяльність держави у сфері
встановлення та стягнення податків та обов’язкових платежів. Загальна
стратегія податкової політикі повинна включати приоритетні цілі,
пов’язані із фунціонуванням системи оподаткування, та методи їх
досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна
викликати й майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні
дасть можливість забеспечити в майбутньому реалізацію інших заходів.

Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення,
створення умов, які полегшуютьоновлення капіталів підприємств. При
провадженні податкової політикі держава обов’язково враховує інтереси
кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Однією з головних цілей формування системи оподаткування повинно
бутиполіпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності і,
особливо, пріоритетних напрямів виробництва.

З одного боку, податки зобовязані забеспечити стабільну фінансову базу
держави, а з іншого – залишити достатньо коштів підприємствам та
громадянам з метою збереження максимальної зацікавленості у результатах
їх діяльності.

Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової
політики, яка б дала змогу оптимально пов’язати інтереси держави з
інтересами рядових платників податків.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів
оптимального оподаткування. При цьому держава не може задовольнятися
лише загальними пропорціями розподілу ВВП. Вона повинна врахувати
інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Іншими
словами, податкова політика повинна влаштовувати і державу , і платників
податків.

При переході до суто ринкової економіки повинні змінюватись як система
оподаткування, так і методи розрахунків та сплати податків, а
відповідно, і порядок їх адміністрування. При цьому в питаннях
оподаткування не повинно бути сліпого копіювання досвіду окремих країн
світу. Не можна накладати податкову систему будь-якої країни на нашу
дійсність. Будь-які новації в податковому законодавстві повинні
знаходити відображення лише після проведення глибокого вивчення існуючої
проблеми та досвіду окремих елементів системи оподаткування країн з
ринковою економікою, проведення грунтовного аналізу доцільності
зазначеної норми та можливості її застосування в українському
податковому законодавстві.

Важливою умовою ефективної податкової політикі є її стабільність і
передбачувальність, завдяки чому у підприємств виникає можливість
планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність
прийнятих рішень.

Потягом останніх десяти років податкова політика України була спрямована
на вирішення конкретних завдань та проблем. Це, зокрема, обмеження росту
цін та інфляції, подолання кризи платежів, укріплення грошового обігу.
Ці заходи повинні забеспечити захист внутрішнього ринку, створення умов
для розвитку здорової конкуренції, здійснити реальну допомогу в
становленні та розвитку малого бізнесу, підвищити рівень правової
свідомості та культури суспільства.

При цьому в Україні суттєва увага постійно приділяється впорядкуванню
стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів, а також посиленню
відповідальності за ухилення від сплати або за несвоєчасність їх сплати
до бюджетів усіх рівнів та до державних цільових фондів.

Як вже зазначалося, не менш важливою проблемою в Україні і сьогодні
залишається відсутність стабільності податкового законодавства. Постійні
зміни та доповнення податкових законів призводять до невиконання
суб’єктами господарювання прогнозних показників виробничо-господарської
діяльності та її кінцевих показників – прибутку, рентабельності,
окупності капіталовкладень тощо. Це створює фактор невизначеності в
організації господарської діяльності.

Не можна заперечувати, що для окремих субєктів господарювання сума
податків сьогодні є обтяжливою і створює певні передумови для
подорожання продукції, що ними випускаєтья, звужуючи при цьому ринок її
збуту.

Крім того дійсність сьогодення така, що рентабельні прибуткові
підприємства, сплачуючи всі законодавчо встановлені платежі до бюджету
та до державних цільових фондів, несуть весь податковий тягар. Вони не
можуть спрямовувати кошти на реконструкцію та оновлення обладнання..

Тому суб’єкти господарської діяльності самостійно вирішують питання щодо
зниження податкового навантаження, виводячи свої відносини з іншими
суб’єктами за межі офіційної економіки. За рахунок цього вони мають
змогу:

зменшувати свої витрати виробництва (обігу);

знижувати ціни на продукцію, що реалізується;

активізувати попит на свою продукцію.

При реформуванні системи оподаткування одним із важливих напрямів в
удосконаленні податкової системи є зменшення нарахуваньна фонд оплати
праці, які вистуапють суттєвим чинником підвищення цін, деформації
їхньої структури, зниження кокурентоздатності українських товарів. Однак
істотне зменшення цих нарахуваньповинно бути взаємопов’язане з
реформуванням системи оплати праці, соціального та пенсійного
забеспечення, впровадженням системи персональних пенсійних рахунків.

При проведенні економічної реформи в Україні за останні роки нарахування
на заробітну плату зменшено з 51 до 37,5 відсотка.

З 1 січня 1999 року призупинено справляння відрахувань до фонду для
здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи
та соціального захисту населення.

Податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому планах. В
широкому плані податкова політика охоплює питаннія формування доходів за
рахунок постійних, тобто податкових, та тимчасових, тобто займаних,
джерел.

Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень
оподаткування, тому що цьому протистоїть суспільство, вона змушена
використовувати державні займи для покриття державних видатків.

У вузькому плані податкова політика охоплює діяльність держави лише у
сфері оподаткування – встановлення видів податків, зборів та інших
обов’язкових платежів, їх платників, об’єктів, ставок (нормативів)
оподаткування, податкових пільг, строків та механізму стягнення податків
та їх зарахувань до бюджету чи до державних цільових фондів.

2.2. Прямі та непрямі податки та їх місце в податковій системі

Як відомо, в класифікації податків розрізняють прямі і непрямі податки.
Приділяючи увагу прямим податкам, треба зазначити, що вони
встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від
масштабів об’єкта оподаткування.

Поділяються прямі податки на дві підгупи: особисті і реальні. Різниця
полягає саме у відношенні об’єкта оподаткування і самого платника. При
особистих прямих податках первинним явищем виступає платник, а об’єкт
оподаткування — вторинним. При реальних прямих податках — навпаки.

Найбільш поширеними являються особисті види прямих податків, головними
з яких виступають прибутковий податок з громадян та податок на прибуток.

Розглядаючи ретельніше прибутковий податок треба відмітити, що в
залежності від форми доходу,індивідуальної чи узагальненої, прибутковий
податок поділяється на види: податок з фізичних осіб і юридичних осіб.
Таке «подвійне» встановлення цього податку дає можливість оподатковувати
весь створений валовий доход, а також здійснювати регулювання
співвідношення між ними. Податок з фізичних осіб стягується з особистих
доходів громадян: заробітної плати та інших доходів. Податок з юридичних
осіб стягується із загального доходу підприємства, у формі якого
виступає прибуток.

Прибутковий податок має свої переваги і недоліки. Головна його позитивна
риса, це те, що він становить рівень оподаткування у пряму залежність
від джерела сплати податків — доходу. А також при реалізації принципу
справедливості велике значення має підхід до встановлення шкали ставок
— пропорційних, прогресивних чи регресивних. Отже, справедливість
прибуткового оподаткування реалізується через шкалу ставок. Але є й
недоліки цього виду оподаткування. По-перше, існують труднощі, пов’язані
із обліком об’єкта оподаткування. Мова йде про приховування доходів і
ухилення від сплати податків. По-друге, необхідно належним чином
вирішити, що саме відноситься до доходів і як ці доходи обчислюються.

Вирішення цих проблем — головна мета діяльності спеціалістів у сфері
прибуткового оподаткування. Велику роль відіграє прибутковий податок у
фінансовому регулюванні економіки. Це здійснюється шляхом
диференціації ставок і пільгове оподаткування. Регулююча функція
податків найбільш притаманна саме прибутковому податку, пов’язаному з
використанням доходів юридичних і фізичних осіб. Жоден інший податок не
може забезпечити такий вплив на інтереси суб’єктів розподільних відносин
у суспільстві. Таким чином, незважаючи на всі труднощі, пов’язані із
стягненням прибуткового податку, він використовується практично у всіх
країнах світу, в тому числі і в Україні.

Майновий податок — другий вид прямого оподаткування, який повинен
перебувати у тісному взаємозв’язку із прибутковим оподаткуванням, і ось
чому: джерелом сплати цього податку є особисті доходи громадян. Саме
перелік майна, що оподатковується в Україні, встановлюється чинним
законодавством. Таким майном виступають транспортні засоби і
механізми.

На відміну від прибуткового податку приховування об’єкта оподаткування
при майновому майже неможливе (об’єктами є будівлі, транспортні засоби
інше). Недоліком майнового оподаткування є обмежена регулююча функція.

Найбільш поширеними видами реальних податків є земельний і податок на
промисел.

Земельний податок — це найдревніший вид податку. В податковій політиці
зараз цей податок відіграє велику роль. Реалізація двох функцій податків
-фіскальної і регулюючої — існують в повному обсязі в цьому податку. При
стягненні земельного податку не існує можливості сховати об’єкт
оподаткування. А також перевагою цього виду податку є те, що кожен, хто
має земельну ділянку, платить пропорційно до її розміру і родючості
грунту, тобто це наявний принцип соціальної справедливості.

Податок на промисел стягується в Україні у вигляді плати за патент на
право торгівлі фізичними особами.

Отже, прямі податки, хоча і поступаються непрямим за своєю питомою вагою
у формуванні доходів бюджету, мають суттєве значення у податковій
системі України.

Для більш наявного аналізу надходження прямих податків до бюджету
України прослідкуємо як надходження податків (платежів) в цілому за
останні роки так і питому вагу прямих податків в обсязі доходів бюджету
(додатки: 4, 5,10,11).

Проаналізувавши таблицю додатку 10, можна зробити висновок, що питома
вага прямих податків у 2001 році збільшилася в порівнянні із 2000 роком.
Причиною цьому сприяли різні фактори, окремі для кожного конкретного
податку. Наприклад, збільшення питомої ваги земельного податку можна
пояснити збільшенням ставки оподаткування цього податку або збільшенням
кількості платників. Помітно збільшилася питома вага прибуткового
податку у 2001 році на 1,64%.

Треба сказати, що в цілому питома вага прямих податків в бюджеті України
збільшилась на 3,43% і становить майже половину всіх надходжень до
бюджету.

Для аналізу будь-якого явища потрібно мати вичерпну інформацію.
Переслідуючи мету більш ретельно визначити надходження прямих податків,
а також особливості змін в їх надходженні, раціонально було б побудувати
діаграми, які б характеризували питому вагу кожного з прямих податків в
загальній сумі прямих податків по роках (додатки: 4, 5).

Як видно з діаграм, найбільшу питому вагу, за останні роки, в повному
обсязі прямих податків займає податок на прибуток підприємств. Але в
2001 році його питома вага в обсязі прямих податків зменшилась на 1,7%.

Прибутковий податок з громадян — це другий за важливістю вид прямого
оподаткування. Величина його питомої ваги зросла на 1,1%. Пояснити це
можна тим, що збільшилась кількість платників цього податку.

Питома вага плати за землю у 2001 році зросла на 0,5% в порівнянні із
2000 роком, це пов’язано із збільшенням ставки податку.

Таким чином аналіз результатів надходження прямих податків до бюджету
України показав, що податок на прибуток і прибутковий податок з громадян
України посідають значне місце в загальному обсязі прямих податків, а
також в загальній сумі наджоджень до бюджету України.

Особливістю непрямих податків є те, що вони стягуються в ціні товарів,
тобто їх види залежать від особливостей ціноутворення. Непрямі податки
поділяються на дві групи залежно від характеру торговельної діяльності.
Внутрішня торгівля використовує акцизи і фіскальні монополії. Зовнішня
характеризується встановленням мита на товари, що експортуються.
Розглянемо ретельно кожен з видів непрямих податків.

Акцизи — непрямі податки, що встановлюються у вигляді надбавки до
ринкової ціни. В залежності від методу встановлення розрізняються
фіксовані ставки акцизів (встановлюються у грошовому виразі на одиницю
товарів) і пропорційні (встановлюються в процентах до обсягу
реалізації). Так як товарів, що підлягають непрямому оподаткуванню
багато, в залежності від обсягу товарів поділяються акцизи на специфічні
(встановлюють на окремі види товарів), а також універсальні
(встановлюють до всього обсягу реалізації).

Однією з форм акцизів є податок на додану вартість. Його особливість
полягає в тому, що він поширюється на перенесену вартість, яка вже була
раніше оподаткована. Але якщо податок і сплачується багаторазово, він
охоплює щоразу тільки знову створену вартість.

Податок на додану вартість має високу ефективність із фіскальної точки
зору. Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й
роботи і послуги, забезпечує надійність та стабільність бюджетних
надходжень від цього податку. Універсальні ставки полегшують як
обчислення податку для його платників, так і контроль податкових органів
за правильністю та своєчасністю сплати останнього. Стягнення ПДВ на всіх
етапах руху товарів, робіт, послуг має наслідком рівномірний розподіл
податкового тягаря між усіма суб`єктами підприємницької діяльності. Крім
того, оподаткування доданої вартості, а не обсягу реалізації, сплата
податку пропорційно вартості, знову створеній саме на цьому етапі
виробництва товару, наближають ПДВ до прямих податків з точки зору
прогресивності об`єкта оподаткування.

Недоліками ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін та
регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення.

Обчислення та стягнення ПДВ потребують чіткого визначення об`єкта
оподаткування — доданої вартості. Вона є часткою повної вартості товару
чи послуги. Повна вартість товару чи послуги має такі складові частини:

вартість сировини та матеріалів, а також послуг виробничого характеру,
що відноситься на собівартість;

заробітна плата працівників, які займаються виготовленням цього товару
чи наданням послуги;

прибуток.

Очевидно, що перша складова частина вартості товару чи послуги не
залежать від зусиль виготовлювача, вона суто арифметичне включається в
повну вартість товару чи послуги. У свою чергу, заробітна плата і
прибуток є тими частинами повної ватрості, які створюються на цьому
етапі в процесі виробництва, а тому є добавленою вартістю.

Основні елементи ПДВ, який стягується в Україні, зображено у додатку 6.

Податок на додану вартість в Україні було запроваджено з 1 січня 1992
року замість раніше діючих податків з обороту та податку з продажів,
стягнення яких будувалося на системі планово-централізованих цін.

Впровадження нових видів непрямих податків (податку на додану вартість
та акцизного збору) передусім пов`язано з необхідністю забезпечення
достатніх і стабільних доходів бюджету в умовах широкої лібералізації
цін та розгортання процесів інфляції.

Платниками податку на додану вартість є всі юридичні особи та громадяни,
які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку
діяльність на території України, незалежно від форм власності та
господарювання (додаток 7).

Акцизний збір, так само як і ПДВ, є одним із непрямих податків,
включається до ціни товарів і сплачується в кінцевому рахунку покупцем,
а не виробником товарів. Акцизний збір відноситься до категорії
специфічних акцизів, тобто він стягується за ставками, диференційованими
по окремих групах товарів (додаток 8).

Акцизний збір був введений в Україні в 1992 році і разом з ПДВ замінив
податок з обороту. Оподаткуванню акцизним збором підлягають здебільшого
предмети споживання, котрі, як правило, не належать до предметів першої
необхідності та рівень рентабельності яких достатньо високий.

Майже в усіх країнах із розвинутою ринковою економікою акцизи
представлені у двох формах — універсальних і специфічних. Хоча останнім
часом специфічні акцизи і поступаються універсальним своїм значенням у
формуванні бюджетних надходжень, їх існування поки що не ставиться під
сумнів. Причина полягає в тих відмінах, які існують між цими двома
видами акцизів і зумовлюють їх різне значення і для фіскальних інтересів
держави, і для інших економічних чинників.

ПДВ та акцизний збір справляють різний вплив на процеси ціноутворення,
причина чого полягає як у неоднакових базах оподаткування цих податків,
так і в різних ставках оподаткування. Так, акцизний збір набагато менше
впливає на загальний рівень цін у країні, оскільки перелік підакцизних
товарів є не дуже широким, на відміну від ПДВ, яким оподатковуються
майже всі товари, роботи та послуги.

Платниками акцизного збору є всі суб`єкти підприємницької діяльності,
які виробляють підакцизні товари (продукції), суб`єкти підприємницької
діяльності та громадяни, що ввозять підакцизні товари (продукцію) на
митну територію України, суб`єкти підприємницької діяльності, що
реалізують підакцизні товари.

Третій вид непрямих податків — мито. Воно встановлюється прививезенні і
ввезенні товарів через кордон даної країни. Існують такі види мита:

Статистичне мито — встановлюється на товари з метою обліку
експортно-імпортних операцій.

Фіскальне мито-встановлюється на товари сталого поиту,що дає достатні
надходження.

Протекціоністське мито — вводиться з метою захисту внутрішнього ринку
від конкуренцій.

Антидемпінгове мито — вводиться також для захисту внутрішнього ринку в
умовах товарного демпінгу.

Зрівнювальне мито — за згодою сторін має врівноважити ціни на вітчизняні
і імпортні товари.

На відміну від інших податків стягнення мита здійснюється не тільки і не
стільки у фіскальних цілях (формування доходної частини бюджету), митна
політика спрямована здебільшого на формування раціональної структури
експорту та імпорту в умовах відсутності втручання держави в цю сферу.

Мито — непрямий податок, тобто включається до ціни товарів і сплачується
за рахунок покупця.

Необхідність сплати мита виникає при переміщенні через митний кордон
країни товарів та інших предметів. Митне оподаткування є одним із
напрямків митної політики держави, а також засобом митного регулювання.

Основні елементи мита, що стягується на Україні, зображено у додатку
9.

Межі митної території України є її митним кордоном, який збігається з її
державним кордоном.

Існують два види мита в Україні: ввізне та вивізне. Воно нараховується
митними органами виходячи з митної вартості й установленних ставок мита.

Платниками мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють
переміщення через митний кордон України товарі або інших предметів, що
підлягають митному оподаткуванню згідно з чинним законодавством.

Перевагами непрямих податків є наступне: швидке надходженняїх до
бюджету, що дає змогу фінансувати видатки бюджету; непрямі податки
охоплюють дуже широке коло товарів і послуг народного споживання, тому є
висока ймовірність того, що надходження їх буде досить повним, але ще
непрямі податки балансують місцеві бюджети, так як споживання більш-менш
рівномірне в територіальному аспекті; непрямі податки також справляють
значний вплив і на державу, такий вплив виражається в тому, що їй
вигідно збільшувати обсяг виробництва, бо чим більше обсяг реалізації,
тим більше доходів надходить до бюджету.

Головним недоліком непрямих податків є те, що їх сплата незалежить від
розміру доходів платників. Таким чином, сплата непрямих податків стає
тяжким тягарем для платників податків. Отже, в непрямому оподаткуванні,
мабуть, потрібно мати широке коло оподатковуваних товарів з досить
помірними ставками або взагалі єдиний універсальний акциз. Урахувати
інтереси всього суспільства неможливо.

Нині в Україні застосовується два вида непрямих податків універсальні та
специфічні акцизи і мито. З точки зору вирішення фіскальних завдань
непрямі податки завжди ефективніші за прямі. Одна з головних причин
полягає в різних базах оподаткування. Очевидно, що непрямі податки
справляють тим значніший вплив на загальний рівень цін, чим більший
обсяг виробництва товарів у країні вони охоплюють, чим вищі їх ставки,
але підвищення ставок та введення нових форм непрямого оподаткування
провадиться в період економічної стабільності.

Розглянемо надходження податків за останні роки до бюджету України
(додатки: 11, 12, 13). Порівнявши розрахунки питомої ваги непрямих
податків, проаналізуємо ці дані на базі таблиці додатку 12 на прикладі
найбільш поширених непрямих податках — податку на додану вартість та
акцизного збору.

З таблиці видно, що питома вага непрямих податків у загальному обсязі
доходів бюджету України у 2001 році зменшилась на 2,15%. У порівнянні з
2000 роком зросла питома вага акцизного збору на 0,56%, але зменшилась
питома вага ПДВ на 2,71%. Збільшення фактичного надходження акцизного
збору здійснювалось за причини розширення товарів, які оподатковуються
акцизним збором.

2.3. Контроль податкових органів за надходженням податків до бюджету

Правовий статус податкових органів України, їх функції та правові основи
діяльності визначаються наявністю цих органів у системі органів
державного управління.

Єдина, незалежна система органів державної податкової служби України
складається з центрального органу державного управління – Державної
податкової адміністрації України, державних податкових адміністрацій в
Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі,
державних податкових інспекцій в районах, містах та районах у містах.

У складі органів державної податкової служби України знаходяться й
відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими
правопорушеннями.

Головними завданнями податкової служби є методологічне забеспечення та
контроль за дотриманням чинного податкового законодавства, правильнстю
обчислення податків, зборів та обов’язкових платежів, повнотою та
своєчасністю їх внесення до бюджету та до державних цільових фондів, а
також запобігання злочинам та іншим правопорушенням, їх розкриття,
припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні
правопорушення.

При виконанні своїх функціональних обовязків органи державної податкової
служби України координують свою діяльність з різними контролюючими
органами – фінансовими органами, органами Державного казначейства
України, органами служби безпеки, внутрішних справ, прокуратури,
статистіки , митного контролю, контрольно-ревізійною службою тощо.

Одним з основних елементів податкового менеджменту є контроль
податкових органів за надходженням платежів до бюджету. Цей процес
включає такі моменти:

облік платників податків;

перевірка правильності обчислення податків;

контроль за своєчасністю надходження податків до бюджету.

Діяльністю в сфері контролю за надходженням платежів до бюджету
займаються податкові органи, а саме податкові інспекції на чолі з
Державною податковою адміністрацією України.

Державні податкові адміністрації в областях, містах Києві та Севастополі
підпорядковуються ДПА України. Державні податкові інспекції у районах,
містах (крім міст Києва та Севастополя), районаху містах, міжрайонні та
об’єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним
державним податковим адміністраціям в областях, містах Києві та
Севастополі.

Саме на низову ланку покладена безпосередньо робота в сфері контролю,
яка передбачає:

а) повний облік платників, забезпечення правильності обчислення
платежів і своєчасне їх надходження до бюджету;

б) контроль за своєчасним наданням платниками бухгалтерських звітів,
балансів, податкових декларацій та розрахунків;

в) контроль за законним проведенням валютних операцій, дотримання
встановленого порядку розрахунків та використання ЕКА і ЕКК;

г) облік векселів на сплату ввізного та вивізного мита та контроль за їх
погашенням;

д) забезпечення своєчасності стягнення фінансових санкцій згідно із
законодавством;

е) проведення перевірок фактів приховування, заниження сум податків;

є) розгляд скарг та пропозицій;

ж) складання звітів про надходження податків та платежів і передача їх
вищестоящим організаціям.

Для контролю в сфері оподаткування використовуються два види перевірок:

1. Камеральна перевірка.

2. Документальна перевірка.

Камеральна перевірка здійснюється в податковій інспекції в управлінні
податків та зборів. В цьому управлінні виділяють III підрозділи:

І. Відділ податків та зборів з юридичних осіб, в якому проводяться
камеральні перевірки по ПДВ, акцизному збору, податку на прибуток та
відрахування в позубюджетні фонди.

II. Відділ податків та зборів з фізичних осіб, в якому перевіряють
декларації та визначають суми прибуткового податку, які підлягають
сплаті до бюджету.

III. Відділ стягнення місцевих, ресурсних, неподаткових платежів.

Камеральна перевірка здійснюється в момент отримання декларації з
використанням бухгалтерської звітності. Перевірці підлягають такі
питання:

1. Повнота та своєчасність надання звіту, податкової декларації та
розрахунків.

2. Дотримання вимог щодо порядку заповнення представлених документів.

3. Відповідність даних по звіту.

4. Послідовність даних у формах звітності.

5. Правильність заповнення всіх пунктів декларації і розрахунків.

6. Правильність арифметичних розрахунків та визначення сум та термінів
доплати чи повернення із бюджету відповідних сум податків.

Документальна перевірка — це другий етап контрольно-економічноі роботи
податкових інспекцій. Вона здійснюється згідно з річними планами
контролю та квартальними графіками перевірок, які складаються по кожному
відрізку роботи.

В першу чергу в плани та графіки включаються підприємства, які отримують
значні суми прибутку або здійснюють грубі порушення ведення
бухгалтерського обліку та податкового законодавства.

Документальні перевірки проводяться не рідше одного разу два роки. Для
проведення перевірки податковий інспектор повинен з 10 днів повідомити
керівників підприємства про перевірку і мати направлення від податкової
інспекції на перевірку даного підприємства.

Існує розроблений в податковій інспекції перелік питань, які
включаються до документальної контрольної роботи:

повнота та правильність відображення в обліку результатів попередньої
перевірки;

2) відповідність показників балансу даним аналітичного обліку по
рахункам;

3) дотримання положень по інвентаризаії та правильність відображення в
обліку її результатів;

4) дотримання порядку обліку основних фондів, нарахування і
використання амортизаційних відрахувань;

5) правильність обліку і списання матеріальних цінностей, відхилень по
них та результатів по переоцінці;

6) правильність обліку МШП та нарахування зносу по них;

7) правильність віднесення витрат на загальногосподарські витрати та їх
розподіл;

8) правильність розрахування та відображення в обліку ПДВ;

9) правильність розрахунків та відображення в обліку акцизного збору;

10) інші питання.

Для більш конкретного вивчення економічної діяльності підприємств були
сформовані відділи економічного аналізу при місцевих податкових
інспекціях. Дані цього аналізу стануть основою для здійснення всього
арсеналу стимулюючих заходів: податкових пільг, податкових кредитів,
причому в індивідуальному порядку для даного конкретного підприємства.
Таким чином, створення служби економічного аналізу в рамках податкової
адміністрації сприятиме поліпшенню контролю і вдосконаленню отримання
допомоги.

Наведені нижче дані таблиці додатку 13 дають змогу прослідкувати
результати контрольної роботи податкових органів за 1999-1 півріччя 2001
року. По окремих видах податків виділяються кількість платників і
кількість проведених перевірок. З кожним роком кількість платників
збільшується, а також і кількість виявлених порушень зростає. Поясненням
цьому може бути як і часті зміни і доповнення до законодавчих та
нормативних документів, так і неналежна робота бухгалтерів підприємств.
Безумовно, порушників необхідно «наказувати», що в податковій системі
виражається в застосуванні фінансових санкцій і нарахуванні пені за
несвоєчасну сплату платежів.

Як змінювалась кількість фінансових санкцій і пені показано в таблиці
додатку 14. З кожним роком зростає сума донарахувань. Так у 1999 році
питома вага додатково нарахованих сум становить:

— по прямих податках 29,95%, в тому числі податок на прибуток — 17,04%;

— по непрямих податках — 37,91%, в тому числі ПДВ — 32,37%. У 2000 році
тіж показники становили:

— по прямих податках — 22,72%, в тому числі податок на прибуток — 18,5%;

по непрямих податках — 52,31%, в тому числі ПДВ — 32,33%.

За І півріччя 2001року:

— по прямих податках — 29,96%, в тому числі податок на прибуток
становить 22,55%; — по непрямих податках — 45,46%, в тому числі ПДВ
-40,87% до загального підсумку контрольної роботи по Україні.

Отже, питома вага донарахувань ПДВ і податку на прибуток з кожним роком
зростає, а в загальному обсязі донарахування непрямих податків в 2000
році збільшились на 14,4% в порівнянні з 1999 роком, а за І півріччя
2001 року непрямі податки становлять більшу половину донарахувань
2000року. Прямі податки у 2000 році зменшились на 7,23% по відношенню до
1999 року, але вже за І півріччя 2001 року їх питома вага збільшилася до
29,96%, що на 7,24% більше питомої ваги донарахувань за весь 2000 рік.

З кожним роком зростають суми донарахувань основних платежів та
фінансових санкцій. Так питома вага фінансових санкцій у загальному
обсязі контрольної роботи становить в 1999 році 24,38%, у 2000 році
-35,86%, за І півріччя 2001 року — 20%.

Проаналізувавши таблицю в цілому можна сказати, що роботу податкових
органів можна оцінити як позитивну. Адже наявність заповнених граф
«виявлення порушень», «фінансові санкції» свідчать про додаткові
надходження до бюджету.

Як відомо, в податковій практиці мають місце і жорсткі порушення
законодавства при здійсненні підприємницької діяльності. Іноді, крім
накладання адміністративних штрафів, вирішення подальшої долі
порушників передається до суду, до правоохоронних органів чи органів по
боротьбі з організованою злочинністю.

В таблиці додатку 15 наведені дані щодо характеристики цього процесу. З
таблиці видно, що суми адміністративних штрафів зростають,
збільшується кількість складених протоколів та прийнятих по ним
постановам. Також у 2000 році збільшилась кількість переданих матеріалів
до суду у порівнянні з 1999 роком на стягнення сум адміністративних
штрафів. Але помітно зменшилась кількість переданих матеріалів до
правоохоронних органів та до органів по боротьбі з організованою
злочинністю.

Треба сказати, що нові зміни в Карно-процесуальному Кодексі, прийняті в
1999 році, посилили економічну і послабили карну відповідальність за
навмисне ухилення від сплати податків та платежів посадовими особами
підприємств, організацій всіх форм власності, а також фізичними особами.

У випадку, якщо сума прихованих податків та платежів перевищує 100
неоподатковуваних мінімумів і більше (тобто становить від 1700 грн)
передбачено покарання виправними роботами строком до 2 років або
позбавлення права займати керівні посади на строк до 3 років чи штрафом
до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо сума прихованих або занижених податків і платежів в 250 раз і
більше перевищує неоподатковуваний мінімум (від 4250 грн) передбачено
позбавлення волі від 5 до 10 років з конфіскацією майна та позбавлення
права займатися відповідною діяльністю строком на 5 років.

Це дає підстави сподіватися, що керівники підприємств та фізичні особи
прислухаються до цих змін і будуть вести більш чесну підприємницьку
діяльність та уважніше стежити за змінами в податковому законодавстві.

Розділ 3. Шляхи вдосконаленняподаткової системи

3.1 Зарубіжний досвід податкової системи

Податкові системи окремих країн Європи формувалися в абсолютно різних
умовах. Лише в середині XX століття в розвитку системоподаткування
з’явилися спільні риси, пов’язані із
післявоєннимиекономічними реформами. Високий рівень державних
видатків на тойчас супроводжувався високими податками. Крім того,
справедливо існує думка, що в деяких країнах дуже складні і
багаторівневі системи оподаткування. Значення одних і тих самих податків
в різних країнах неоднакове. Так у Франції частка непрямих податків в
доходах бюджету дорівнює 62,7%, в Голандії — 41,3%.

Для того, щоб побачити різноманітність і розрив між ставками
прибуткового податку з громадян в різних країнах, порівняємо системи
оподаткування. Справа в тому, що в багатьох країнах застосовується
система прогресивних ставок прибуткового податку з абсолютно
несхожими характеристиками прогресії, з різними базовими максимильними
ставками податку. Традиційно вважається, що прибутковий податок формує
не дуже великий вплив, у порівнянні, наприклад, з податком на прибуток,
на розміщення виробництва, заощадження тих чи інших інвестицій. Однак,
коли в Європі формується зараз єдиний ринок робочої сили і зняті майже
всі перешкоди для переливу капіталу, зростає важливість відмінності в
податкових системах, а особливо в максимальних ставках прибуткового
податку з громадян.

Особливо важливий вплив цей податок може здійснювати на розміщення
штаб-квартир корпорацій, а також науково-дослідних центрів, виробництв,
використовуючих висококваліфіковану робочу силу. Дані про ставки,
строки сплати цього податку по деяких країнах надані в таблиці додатку
16.

Надто цікавим з позиції єдиного європейського ринку є оподаткування
доходу, отриманого за кордоном. Існують два основних принципи
оподаткування стосовно доходу, отриманого за кордоном:

територіальний принцип (використовується у Франції), коли оподаткування
доходу здійснюється за різними ставками в залежності від джерела доходів
(у чистому вигляді цей принцип являє собою оподаткування доходу,
отриманого тільки із джерел, які знаходяться в середині країни, в той
час, як доходи, які отримані за кордоном, звільняються від
оподаткування);

резидентний принцип заключається в тому, що ставка податку не залежить
від джерела отриманого доходу. Цей принцип застосовується майже всіма
країнами і безперечно виникає ситуація, коли один і той же доход
оподатковується спочатку в країні виникнення, а потім в країні
отримувача доходу. Для того, щоб недопустити подвійного оподаткування в
більшості країн — членів ЄС податки, сплачені за кордоном, зараховуються
при розрахунках в середині країни.

Особливий вид податків, що застосовується в деяких країнах- членах ЄС —
податок на приріст капіталу. В більшості країн цей податок стягується не
в момент цього приросту, а в момент його реалізації (наприклад, після
продажу акцій). В Бельгії і Франції цей податок стягується по ставці,
нижче ставки податку на прибуток. В Німеччені, Голандії, Італії податок
з громадян на приріст капіталу при довгострокових вкладеннях взагалі не
стягується. Специфічною формою приросту капіталу є отримання прибутку
(збитку) при зміні валютного курсу. Такі доходи оподатковуються за
ставко податку на прибуток, але в деяких країнах такий податок не
використовується. Так, в Великобританії зміна доходу в результаті зміни
валютного курсу не вважається фінансовим результатом.

Окремо слід зупинитися на такому важливому елементі фіскальної І
політики європейських держав, як податок на додану вартість. З середини
70-х х років він став невід’ємною часткою оподаткування країн — членів
Європейського Союзу. В теперішній час цей податок можна назвати одним з
прикладів гармонізації податкової політики цих країн. Влітку 1991 року
практично всі країни — члени ЄС (за винятком Великобританії) погодились
з необхідністю встановити мінімальну нормативну ставку ПДВ в розмірі
15%. Раніше рекомендована ставка ПДВ визначалася в інтервалі 9-19%
(низька -4-9%). Однак, не дивлячись на досягнення принципової згоди щодо
розміру ставок податку на додану вартість, говорити про гармонізацію ще
рано. Так, якщо в Іспанії нормальна ставка ПДВ — 15%, в Німеччені — 14%
(низька 6,5%), то у Франції діє ставка 18,6% (крім того, існують ще
ставки 5,5; 27,8 та 33,33%), в Данії навіть 25%.

Спробуємо ретельніше зупинитися на питанні щодо ПДВ в деяких країнах
Європи.

В Голандії існують дві ставки ПДВ: загальна — 17,5% та 6% — для
продовольчих товарів і медикаментів. Щодо товарів, які визначені для
експорту то вони звільняються від ПДВ. В Голандії цей податок повинен
сплачуватись на кожній стадії виробництва і розподілу товарів та послуг.
Завдяки зменшенню на попердніх стадіях, ПДВ не має накопичувального
ефекту. Кожний, хто підлягає оподаткуванню, відповідає за сплату ПДВ з
обороту, за мінусом ПДВ, який він сплатив по видатках та інвестиціях.
При від’ємному сальдо податок повертається. Декілька типів операцій
виключаються із оподаткування ПДВ: перекази і орендна плата на
нерухомість; послуги надані закладами освіти; соціально-культурні
послуги; більшість послуг, які надають банки; страхові послуги;
некомерційна діяльність організацій суспільного теле-радіомовлення;
послуги пошти, телефона, телеграфа.

В Італії з січня 1973 року введений податок на додану вартість, який
замінив раніше існуючий податок з обороту, і є зараз основним серед
непрямих податків. З точки зору оподаткованої бази додана вартість
складається з різниці між виручкою, отриманою від продажу товарів та
послуг за визначений період, та сумою сплаченою постачальникам сировини
і включеної в собівартість вироблених товарів та послуг. ПДВ є
пропорціним податком, хоча і з диференційованими відсотковими ставками.
Існують чотири ставки ПДВ: мінімальна — 4% (для товарів першої
необхідності), а також ставки 9 і 13%, і найбільш поширена — 19%.
Вивезення товарів на еспорт, міжнародні послуги і пов’язані з ними
операції не оподатковуються ПДВ в силу того, що вони не вважаються
здійсненими на території країни. Тому міжнародні операції по обміну
продукцією оподатковуються в країніпризначення. Але на всі операції
повинні бути виписані рахунки фактури і вони повинні бути зареєстровані
у встановленому порядку. Обов’язки платника полягають в тому, що він
повинен стати на облік в бюро обліку ПДВ відповідно до місця проживання
(місцезнаходження суб’єкта господарювання). На протязі ЗО днів з моменту
початку підприємницької діяльності суб’єкт повинен заявити про це — він
повинен заповнити відповідний документ в бюро обліку ПДВ де йому буде
наданий реєстраційний номер фірми. Щодо юридичних осіб, то цей
реєстраційний номер представляє собою також і податковий код. Про
будь-які зміни стосовно елементів, вказаних в декларації про початок
підприємницької діяльності, повідомляється в бюро обліку ПДВ не пізніше
ЗО днів з моменту їх виникнення. Та ж процедура здійснюється при
припиненні діяльності підприємством. В податкових органах є підрозділи,
які займаються й питаннями повернення зайво сплачених сум ПДВ.

В Польщі податок з обороту замінявся на ПДВ повільно. ПДВ спочатку
вводився обмежено, а потім повністю у зв’язку з введенням в дію закону у
1993 році. Базова ставка податку з обороту була 20% на суму обсягу
обороту по цінах підприємств плюс податкове зобов’язання, а по імпорту
на суму митної вартості товару плюс мито. На більшість матеріальних
і нематеріальних послуг і деякі види продукції (товари із продовольчої
сировини, деякі дитячі товари, будматеріали) податок становив 5%. Оборот
незначної кількості товарів оподатковувався за іншими ставками. ПДВ в
Польщі — це загальний податок на вартість, додану обробкою, по ньому
мало пільг та звільнень. Податок сплачують юридичні особи, організації
без прав юридичної особи та фізичні особи по своїй підприємницькій
діяльності. Окремі види продукції та послуг (твариництво,
сільгосппродукція низького ступеню обробки, деякі об’єкти будівництва)
звіль нені від податку. Його базова ставка — 22%, пільгова (деякі дитячі
товари, будматеріали, товари та послуги для сільського господарства) —
7%. Нульова ставка діє на експортний продаж, товари низького ступеню
обробки, некомерційні послуги: охорона здоров’я, продаж товарів дрібним
бізнесом з оборотом до 600 млн. злотих на рік. Звільнені від податку
заходи щодо охорони праці, електро і теплова енергія, вугілля.

Окремо необхідно зупинитись на податку на прибуток корпорацій. В
останній час загальноєвропейським стандартом оподаткування прибутку
корпорацій є так звана залікова система. Вважається, що вона здатна
збільшити інвестиції та підвищити їх якість, так як при цій системі
оподаткування, корпораціям більш корисно сплачувати, а акціонерам
отримувати дивіденти в порівнянні з «закритим» отримуванням доходу у
вигляді зростання вартості акцій в результаті інвестування отриманого
прибутку. Тоді отриманий у вигляді дивідентів доход акціонери зможуть
використовувати на придбання акцій більш ефективних компаній, що
призведе до переливу капітала в найбільш ефективні сектори економіки.

У Великобританії існує авансовий податок на доходи корпорацій. Він був
введений для створення безперешкодних платежів до бюджету. Розмір даного
податку визначається рівнем виплат по дивідентах. Але авансовий податок
не є при цьому ще одним податком на дивіденти, його сплата здійснюється
як аванс платежу, який враховується при фактичній сплаті податку. У
випадку, коли розмір авансового податку перевищує розмір податку на
прибуток, передплати поданому податку можуть враховуватись для погашення
заборгованості за попередніми чи майбутніми платежами податку на
прибуток.

У Франції податок на прибуток корпорацій складає 42%. При розрахунку
прибутку, що підлягає оподаткуванню, дивіденти, які сплачують
акціонерам, з прибутку не відшкодовуються, а виплачуються після
оподаткування, В Німеччині з компаній стягується податок на дивіденти у
розмірі 25% від суми. Він був введений з тим, щоб зробити меньш можливим
ухилення від оподаткування з боку акціонерів.

Оподаткування залишається однією з головних проблем так званої
«гармонізації» єдиного європейського ринку. Офіційна політика ЄС в сфері
оподаткування, щє починаючи з Римського договору, полягає в тому, щоб в
деякому ступені уніфікувати податкові системи країн — членів ЄС як з
точки зору методики й механізму стягнення податків, так і з точки зору
розміру ставок оподаткування.

Ще в 1975 році країни ЄС домовились про перехід до залікової системи
оподаткування прибутку корпорацій зі ставками від 45% до 55%. В
теперішній час рекомендований рівень податкових ставок від ЗО до 40%. Це
означає, що цілому ряду країн (Німеччина, Франція та Греція) необхідно
буде зменшити ставки оподаткування прибутку корпорацій. З іншого боку,
країни, що знаходяться в нижньому інтервалі (Люксембург, Іспанія,
Голандія) не зможуть вже далі знижувати ставку корпораційного податку.

Ті чи інші податки, безумовно, відіграють важливу роль в податкових
системах країн — членів ЄС, але існує також поняття контролю за
дотриманням податкового законодавства та стягнення податків. Цікаво
прослідкувати цей процес на прикладі деяких країн Європи.

Податкова система вважається дієвою, якщо вона має добре налагоджену
юридичну систему, надійні юридичні рамки, на яких можна будувати
економічну політику. Податкова система в Швейцарії маосвої особливості,
які відрізняють її від інших країн. Насамперед, це — самостійність
кантонів (територіальних одиниць) у відношенні до податків. Інша
особливість -конкуренція серед кантонів, бо кожен з них самостійно
визначає податкові ставки, діючі на його території. Якщо податкові
ставки будуть збільшені, тоді відповідно кантон отримає більше грошових
коштів, але з іншого боку, завдяки високим ставкам його населення може
просто переїхати в більш «дешевий» кантон. Ось така конкуренція між
податковими системами різних кантонів і є ефективним засобом зниження
податкових ставок на території усієї Швейцарії.

Важливою особливістю податкової системи Швейцарії є узагальнене
тлумачення податкових законів. Тут діють універсальні положення, які
дають податковим працівникам можливість самостійно тлумачити податкові
закони. Економічні думки по цьому питанню приймаються в першу чергу
(попереду юридичних наприклад). Будь-які юридичні конструкції — це
улюблений засіб в Швейцарії — стають другорядними, якщо з’являються
економічні тлумачення.

Що стосується конфліктних ситуацій, то діють різні судові рівні. Перший
— на рівні общин. Якщо питання не вдається вирішити на цьому рівні,
рішення приймає кантональний суд. При відсутності згоди питання
обговорюється в федерельному суді. На цьому рівні може бути розглянуте
будь-яке питання.

Контролем за виконанням законів і дотриманням податкової дисципліни в
Польщі займаються спеціальні органи податкових служб. У складі
міністерства фінансів поряд з іншими функціональними відділами діють
департаменти «Податків і зборів», «Головний інспекторат фінансового
контролю», «Адміністративно-бюджетне бюро». Кожне з 49 воєводств має
свою фінансову палату, а більшість і свої фінансові управління.

Фінансові управління ведуть реєстри платників податків, приймають
податки та збори, контролюють правильність їх розрахунку і своєчасність
сплати, накладають санкції за порушення податкового законодавства.
Фінансові палати ведуть контроль за діяльністю фінансових управлінь,
перевіряють річні фінансові звіти найбільш великих платників податків.

Працівники податкових служб можуть мати широке допущення до фінансової
інформації платників податків. Відмова від надання такої інформації чи
її перекручення карається великими штрафами (до 1,5 млн. злотих). До
податкових інспекторів пред’являютья дуже високі вимоги щодо
професіоналізму: обов’язкова вища економічна, юридична чи інша освіта за
профілем контрольної роботи, стаж робо ти в податковому органі не менше
5 років, або практика в казначейському контролі не менше 3 років, здача
кваліфікаційного іспиту перед комісією, яку назначає Генеральний
інспектор казначейського контролю.

Перевірки, які проводяться податковими органами в Італії, поділяються на
вибіркові, за жеребйовкою, за інших причин.

Основні типи контролю, які існують в Італії:

1. Аналітичний контроль — податкові управління вносять корективи у
вказані деклараційні дані на базі бухгалтерських записів, проводок. Його
безперечною умовою є правильне, точне ведення бухгалтерського обліку. Ця
форма контролю потребує проведення перевірки бухгалтерських записів та
всієї документації підприємства.

2. Індуктивний контроль проводиться, якщо в декларації не повністю
вказані джерела доходів, відсутній ряд бухгалтерських записів, є
сер’йозні порушення правил бухгалтерського обліку.

3. Частковий контроль проводиться безпосередньо по реєстр платників.
Прикладом часткового контролю може бути практика контролю на базі
«майбутніх можливих коефіцієнтів доходу».

4. Скорочений контроль полягає в тому, що при наявності у платника
платоспроможності, перевищуючу ту, яка знаходиться в декларації про
доходи, податкові бюро взмозі уповноважено вносити необхідні зміни у
вказаний сукупний доход.

Італійським законодавством були введені особливі правові норми
кримінального характеру щодо податкових правопорушень. Правопорушення
податкового характеру вважаються особливо тяжкими в таких випадках:

незаповнення декларації про доходи більш ніж 50 млн. лір; невказаний
порядок ведення бухгалтерських записів; використання фіктивних
рахунків-фактур; заниження розмірів доходів. В таких випадках у платника
перевіряють бухгалтерський облік і всі акти перевірок передаються в
судові органи, які повинні на етапі попереднього слідства прийняти
рішення про передання справи в суд.

Перевірки чи ревізії завершуються прийняттям відповідного акту і його
відправлення департаменту по прямих податках, департаменту по обліку
ПДВ, архіву та картотеці платників, відділу по обліку податків з
нерухомості, місцевому податковому управлінню.

Таким чином, податкові системи деяких країн Європи мають як спільні
риси, так і відмінності. Для податкової системи України було б доцільно
використання зарубіжного досвіду функціонування податкової системи.
Структура податкових надходжень наведена в додатках.

Одним з прикладів може бути досвід досить розвинутої країни -Швейцарії.
На чолі функціонування системи оподаткування стоїть правова основа,
тобто законодавча. В Швейцарії це питання вирішують універсальні для
всіх податкові закони. Ця особливість полягає в тому, що всі учасники
податкового процесу можуть самостійно розбиратись в змісті законів,
вирішувати для себе, тобто своєї діяльності, провідні напрямки
функціонування, тощо. В Україні прийняття податкових законів іноді має
неповну форму, тому вони постійно доповнюються, змінюються, а також
іноді перероблюються. Це негативно впливаї на підприємницьку діяльність
в країні. Другим прикладом застосування податкового досвіду Швейцарії
може бути те, що всі кантони країни мають змогу самостійно справляти
податки і діяти незалежно від федерального податкового органу.
Локальність при цьому дає можливість швидко реагувати на зміни, які
відбуваються в конкретному регіоні і поліпшувати становище на
мікрорівні. В Україні, звичайно, існує деяка самостійність регіонів,
однак, на мій погляд, вона обмежена. Адже, встановлення розмірів і
ставок податків здійснюється на загальнодержавному рівні, а не має
локальний характер. Таким чином, ще одним напрямком використання
світового досвіду може стати надання свободи регіонам в прийнятті
необхідних законів, у встановленні податкових ставок та розмірів
податків тощо.

Що стосується конкретно податків, то тут прикладом вдосконалення може
бути диференціація ставок податку на додану вартість. В більшості країн
Європи така диференціація існує. Встановлюються низові,
універсальні і високі ставки ПДВ. Це дає змогу розподілити товари, що
обкладаються цим податком, на товари першої необхідності, коштовності та
інші. Адже, різні товари мають різну цінність, тобто діяльність
пов’язана з ними, має різний ступінь ризику, таким чином ставки податку
повинні відповідати цьому. В Україні є однакова для всіх ставка ПДВ —
20%, а встановлення кількох ставок ПДВ поліпшило б становище.

На наш погляд, це тільки деякі окремі пропозиції щодо покращення сфери
оподаткування в Україні,на основі врахування зарубіжного досвіду.
Подальший «обмін» досвідом повинен продовжуватись і треба вчитись на
чужих помилках, ніж на своїх, тим більше, що помилок і так багато.

3.2 Податковий кодекс як модернізація податкової системи України

Податковий кодекс України регулює відносини, пов’язані з оподаткуванням
в Україні та визначає правові основи, принципи побудови і функціонування
податкової системи.

Кодекс встановлює основні положення щодо видів податків, зборів та інших
обов’язкових платежів (далі — податки), визначення суб’єктів податкових
правовідносин, їх прав та обов’язків, об’єктів оподаткування, бази
оподаткування, граничних розмірів ставок, механізмів справляння та
зарахування податків, регламентує порядок їх встановлення, зміни та
скасування, а також надання пільг в оподаткуванні, ведення податкового
обліку, забезпечення виконання податкових зобов’язань та порядок і умови
притягнення до відповідальності за порушення в сфері оподаткування.

Норми Податкового кодексу поширюються на всі види податків, які
визначені цим Кодексом, крім мита, справляння якого регулюється Митним
кодексом України. Норми Податкового кодексу не поширюються на
обов’язкові платежі та збори, встановлені іншими законами України, що не
пов’язані з питаннями оподаткування.

Характерною особливістю діючої податкової системи сьогодні є її
недосконалість, а саме: неузгодженість та суперечливість окремих
податкових законів, нестабільність законодавства, надмірне податкове
навантаження на платників, безсистемне й невиправдане надання пільг,
перекручування економічної сутності окремих податків та
непристосованість її до переходу від адміністративної-командних методів
управління господарством до господарювання в умовах демократичної
правової системи України шляхом створення єдиного всеохоплюючого Закону
— Податкового кодексу України.

Зазначений законопроект є першим кроком на шляху створення досконалої
системи оподаткування з високим рівнем збирання податків і має на меті
регулювання відносин оподаткування, визначає принципи побудови
податкової системи, перелік податків, зборів та інших обов ‘язкових
платежів, що підлягають сплаті до бюджетів всіх рівнів. Визначає
методику їх обчислення, ставки оподаткування, правовий стан платників
податків, порядок адміністрування податків, а також порядок і умови
застосування фінансових санкцій до платників податків за порушення
податкового законодавства.

При розробці проекту Податкового кодексу України враховувалось те, що
саме податки є ефективним знаряддям реалізації державної політики
стосовно життєдіяльності суспільства, а саме: перерозподілу
національного доходу в соціальному, віковому, територіальному галузевому
аспектах;

компенсації недоліків ринкових механізмів розміщення ресурсів і
забезпечення суспільними благами; заохочення ділової та інвестиційної
активності тощо.

Розроблений проект Податкового кодексу України забезпечує комплексний
підхід у регулюванні податкових відносин, вирішує питання усунення
податкового законодавства та забезпечує гармонізацію його з нормами
іншого законодавства України.

У проекті Податкового кодексу України відображені питання подальшого
реформування податкового законодавства у напрямі диференційованого
розподілу податкового навантаження між платниками податків, спрощення
механізму оподаткування, чіткого визначення прав і обов ‘язків платників
податків, а також поліпшення роботи органів державної податкової служби
з платниками податків, у тому числі забезпечення платників податків
інформацією з питань оподаткування. Забезпечення всіх учасників
податкових відносин повною інформацією про те, хто, коли, і при яких
обставинах має обов ‘язки щодо сплати податків, забезпечить прозорість і
зрозумілість податкового законодавства , зробить його доступним для всіх
платників податків.

Положення проекту Податкового кодексу України спрямовані на
необхідність:

створення в Україні стабільної податкової системи, яка б забезпечувала
чітке визначення порядку стягнення податків, його простоту;

забезпечення чіткого визначення об ‘єктів оподаткування з метою
запобігання випадкам подвійного оподаткування;

забезпечення справедливого підходу при оподаткуванні всіх категорій
платників податків;

упорядкування механізму стягнення податків та посилення
відповідальності за ухилення від сплати податків та їх несвоєчасну
сплату;

стимулювання інвестиційних та інноваційних процесів і підтримки
технологічного оновлення суспільства;

стимулювання малого підприємництва;

дотримання міжнародних угод з питань оподаткування;

реальне забезпечення прав платників податків;

створення дієвого механізму контролю.

У проекті Податкового кодексу визначені права та обов ‘язки юридичних та
фізичних осіб (суб ‘єктів оподаткування), зокрема щодо обов ‘язків їх
постановки на облік як платників податків в органах державної податкової
служби, що передбачає присвоєння їм ідентифікаційного номера — єдиного
по всіх податках, що входять до системи оподаткування України, в тому
числі, які підлягають сплаті в зв ‘язку з переміщенням товарів через
митний кордон України.

Ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та Єдиного
банку даних про платників податків юридичних осіб надасть можливість
органам державної податкової служби ефективніше виконувати свої функції
по контролю за обчисленням, своєчасністю сплати податків, а також
оперативно виявляти порушників податкового законодавства.

Вдосконалення податкового законодавства, передбачене проектом
Податкового кодексу України, має на меті створення умов для подальшого
інтегрування України до світової спільноти, адаптації податкового
законодавства Європейського союзу.

Відповідно до положень Податкового кодексу переважним джерелом
формування дохідної частини бюджетів всіх рівнів залишаються непрямі
податки. Водночас створюватимуться передумови для збільшення надходжень
від прямих податків. —

Визначений Кодексом рівень вилучень податків становитиме ЗО відсотків
валового внутрішнього продукту.

Запропонований проект Податкового кодексу складається з 15 розділів
(включаючи резервний):

1. Загальні положення

2. Податок на прибуток підприємств

3. Податок на доходи фізичних осіб

4. Податок на додану вартість

5. Акцизний податок

6. Податок на майно

7. Державне мито

8. Інші податки

9. Гербовий збір

10. (резервний)

11. Місцеві податки і збори.

12. Спеціальні податкові режими

13. Загальні адміністративні положення

14. Правопорушення в сфері оподаткування

15. Прикінцеві положення

Перелік як загальнодержавних, так і місцевих податків в запропонованому
проекті Податкового кодексу по відношенню до діючого законодавства має
істотні зміни. З переліку діючих загальнодержавних д податків вилучено
податок на промисел, податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів, податок на землю, збір до Фонду для
здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи
та соціального захисту населення , збір на обов ‘язкове державне
пенсійне страхування, збір до Державного інноваційного фонду. Разом з
тим до переліку загальнодержавних податків віднесено гербовий збір.

Найбільш істотних змін зазнав перелік місцевих податків. Так, перелік
перелік місцевих податків доповнено місцевим акцизним податком, збором
за організацію гастрольної діяльності, збором за видачу дозволів на
будівництво у населенних пунктах об ‘єктів виробничого і не виробничого
призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва садових
будинків та гаражів.

При розробці положень Податкового кодексу щодо оподаткування податком на
прибуток підприємств в основному збережено діючий сьогодні порядок.
Поряд з тим у положеннях кодексу передбачається і ряд змін.

Запропоновано включати до валового доходу кошти, отримані платником
податку з бюджету та позабюджетних фондів, на державне регулювання цін
по товарах, послугах; доходи бюджетних установ та організацій, отримані
ними від надання державних послуг і неперераховані до державного
бюджету; а також суми збільшення розміру статутного фонду у зв ‘зку з
індексацією вартості основних фондів шляхом додаткового випуску акцій
або збільшення номінальної вартості акцій за винятком, якщо така
індексація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України.

Також пропонується звільнити від оподаткування операції з конверсії
цінних паперів, проведених за рішенням Кабінету Міністрів України.

Проектом запропоновані зміни стосовно оподаткування підприємств малого
бізнесу. Зокрема, передбачені норми щодо пільгового оподаткування
новостворених юридичних осіб, які за ознаками, встановленими чинним
законодавством, відносяться до суб ‘єктів малого підприємництва.

В розділі проекту «Податок на фізичних осіб» на відміну від діючого |
законодавства суттєво спрощується шкала нарахувань податку. Замість
діючих у даний час 5 ставок — 10, 15, 20, ЗО і 40 відсотків пропонуються
З ставки податку — 10, 20 і ЗО відсотків. Гранична ставка оподаткування
запропонована в розмірі ЗО відсотків, тобто на рівні оподаткування
прибутку підприємств.

Як свідчить практика, високі ставки оподаткування підштовхують платників
податків до приховування об ‘єктів оподаткування та зумовлюють їх
перехід до тіньової діяльності.

Об ‘єктом оподаткування резидентів передбачається сукупний
оподатковуваний дохід за звітний рік, тобто валовий дохід, незалежно від
джерел його походження, зменшений на доходи, що не підлягають
оподаткуванню на витрати.

Об ‘єктом оподаткування нерезидентів передбачається валовий дохід,
одержаний з джерел походження з України.

На відміну від діючого порядку обчислення прибуткового податку з доходів
громадян за основним місцем роботи пропонується новий порядок обчислення
податку.

Так, протягом року обчислення податку здійснюватиметься з сукупних
доходів, визначених нарастаючим підсумком з початку року. Це позбавляє
необхідності проведення перерахунків в кінці року, оскільки в останньому
місяці року для обчислення податку вже буде застосовуватися річна шкала
оподаткування. Спрощення діючого порядку дасть змогу скоротити обсяги
роботи як бухгалтерів, так і працівників податкових органів.

При розробці положень Податкового кодексу щодо оподаткування податком на
додану вартість в основному збережено існуючий на сьогодні порядок.

В проект включено спеціальну статтю, присвячену визначенню, за яких умов
місцем продажу товарів, виконання робіт, надання послуг є територія
України. Це попередить можливі непорозуміння з зазначеного питання та
наблизить норми оподаткування податком на додану вартість до
Європейського законодавства.

Передбачені зміни у визначенні платників податку з числа суб’єктів
підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю за готівкові кошти.
Якщо зараз усі такі суб ‘єкти є платниками податку незалежно від обсягів
її продажу, то згідно з проектом матимуть реєструватися в якості
платників на загальних підставах, тобто коли за останні 12 календарних
місяців обсяг їх оподаткованих операцій досягне 1200 неоподатковуваних
операцій досягне 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При
цьому у них залишається можливість, при бажанні, зареєструватися як
платник податку на додану вартість на добровільних засадах. Такі зміни
усувають неоднаковий підхід до різних суб ‘єктів підприємницької
діяльності і мають призвести до зменшення витрат по адмініструванню
податку на додану вартість.

З метою недопущення заниження бази оподаткування в проекті передбачено,
що в разі продажу товарів, робіт, послуг власного виробництва за
договірними цінами, нижчими валових витрат на їх виробництво, а покупних
товарів, робіт, послуг — за договірними цінами, нижчими за ціни їх
придбання, база оподаткування визначається відповідно виходячи з їх
фактичних валових витрат та ціни їх придбання, незалежно від умов
продажу товарів, виконання робіт, надання послуг.

Для недопущення втрат бюджету, зменшення недоїмки по податку на додану
вартість та інших платежах, які зараховуються до Державного бюджету
України, внесені уточнення до термінів та порядку відшкодування з
бюджету від ‘ємного значення податку на додану вартість.

Акцизний податок в проекту Податкового кодексу передбачено як непрямий
податок на окремі види товарів, що включаються до їх ціни.

При розробці положень проекту щодо справляння акцизного податку в цілому
збережено діючий на сьогодні порядок.

Однак в проекту суттєво скорочено перелік підакцизних товарів, на які
сьогодні встановлюється акцизний податок, визначено платників податку,
порядок його обчислення та сплати при реалізації підакцизної продукції.

Зокрема, передбачається визначити 7 груп підакцизних товарів, замість 5
існуючих сьогодні, а саме: спирт етиловий, алкогольні напої; тютюнові
вироби; пиво; бензин, дизельне пальне; транспортні засоби та шини до
них; ювелірні вироби; зброя.

Проектом Податкового кодексу передбачається запровадження спрощеного
порядку розрахунку акцизного податку при застосуванні ставок у процентах
до оподаткованого обороту.

При розробці положень розділу «Податок на майно» за основу взято діюче
законодавство щодо стягнення плати за землю, податку з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та проект
Закону України «Про податок на нерухоме майно (нерухомість)», що
знаходиться на розгляді Верховної Ради України.

Особливістю даного розділу є те, що податок на майно, крім земельних
ділянок та транспортних засобів, передбачає оподаткування будівель і
споруд, що забезпечить більш ефективне використання виробничих і
житлових фондів, сформує стабільне джерело поповнення доходів бюджету
щорічно на суму 1330 млн. гри.

Введення податку на будівлі і споруди також наблизить податкове
законодавство України до діючих систем оподаткування розвинутих країн, у
більшості з яких нерухоме майно (нерухомість) є об’єктом оподаткування.

Об’єктами оподаткування нерухомого майна передбачено вважати земельні
ділянки, житлові будинки або їх частини (квартири), садові будинки,
дачі, гаражі тощо, а платниками податку визначено власників нерухомості,
а в окремих випадках користувачів.

При цьому, передбачено надання органам місцевого самоврядування права
встановлювати ставки оподаткування будівель і споруд, але не вище 2-х
відсотків бази оподаткування. Зарахування податку на будівлі і споруди
буде проводитись до бюджетів міста, селища, села за місцем знаходження
будівель і споруд.

Проектом Податкового кодексу України встановлено соціальні пільги для
фізичних осіб — власників будівель, що фактично виводить більшість
населення країни з числа платників податку.

По будівлях, розташованих на території населених пунктів чисельністю
постійних жителів менш як 50 тисяч, розмір податку зменшується на суму,
обчислену виходячи з 40 квадратних метрів загальної площі такої будівлі
на кожного члена сім’ї плюс 10,5 квадратних метра на сім’ю. Для однієї
самотньої особи або двох осіб пенсійного віку, що проживають в таких
населених пунктах база оподаткування зменшується на 120 квадратних
метрів загальної площі будівлі. Не обкладаються податком нежитлові
приміщення, які використовуються для утримання свійських тварин і
птахів, зберігання садового та іншого господарського інвентаря, для
льохів, інших господарських цілей, не пов’язаних із здійсненням
підприємницької діяльності

База оподаткування будівель, які використовуються сім’ями як садові
будинки, зменшується на суму, обчислену виходячи з 60 квадратних метрів
загальної площі.

Крім того, для власників будівель встановлено, що нарахована до сплати
сума податку зменшується на два неоподатковувані мінімуми доходів
громадян.

Щодо порядку оподаткування земельних ділянок і транспортних засобів та
інших самохідних машин і механізмів кардинальних змін в проекті Кодексу
не передбачено.

Проектом Кодексу передбачено, що податок на майно в повному обсязі
зараховується до місцевих бюджетів.

Зокрема, на відміну до діючого законодавства, передбачено справляння
державного мита за проведення державної реєстрації об’єднань громадян
(політичних партій, всеукраїнських та міжнародних об’єднань громадян,
інших об’єднань громадян), символіки об’єднань громадян, інформаційних
агентств, періодичних друкованих видань; а також за видачу свідоцтва про
надання права займатися нотаріальною та адвокатською видами діяльності.

Проектом Податкового кодексу України по операціях з цінними паперами
запропоновано справляння державного мита тільки за проведення реєстрації
інформації про емісію цінних паперів, крім державних та місцевих позик;
а також за видачу приватизаційних паперів.

Крім того, переглянуті ставки по справлянню державного мита за дії,
вчинювані судами та арбітражними судами; за нотаріальні дії, що
вчиняються державними нотаріусами і посадовими особами виконавчих
комітетів сільських, селищних, міських рад; та за реєстрацію угод, що
здійснюються на біржах.

З метою ліквідації проміжної ланки по сплаті державного мита проектом
запропоновано, що при укладанні угод на біржі державне мито сплачується
покупцем (продавцем) самостійно шляхом безготівкового розрахунку або
готівкою через установи банку, до реєстрації укладеної угоди.

До проекту Податкового кодексу України включено діючі платежі за
спеціальне використання природних ресурсів, зокрема плата за спеціальне
водокористування, за спеціальне використання лісових ресурсів, за
користування надрами, а також збір на геологорозвідувальні роботи з
наданням права Кабінету Міністрів України встановлювати базу
оподаткування, ставки (нормативи) та порядок справляння цих платежів.

Крім того, до проекту Податкового кодексу включено рентну плату, яку
сплачують юридичні особи, що видобувають нафту і природний газ в межах
території України, її континентального шельфу і виключної (морської)
економічної зони, а також передбачено справляння відрахувань від плати
за транзит через територію України мінеральної сировини та/або продуктів
її переробки. База оподаткування, ставки та порядок справляння цих
платежів також будуть визначатися Кабінетом Міністрів України.

Збережено збір за забруднення навколишнього природного середовища,
але при цьому його названо як збір за забруднення довкілля та розміщення
відходів. Об’єктом оподаткування цим збором визначено обсяги викидів і
скидів шкідливих речовин в довкілля, розміщення відходів та обсяги
реалізованого пального. При цьому зазначено, що база оподаткування,
порядок справляння збору за забруднення довкілля та нормативи для
кожного виду шкідливого впливу на довкілля встановлюватимуться
Кабінетом Міністрів України.

Проектом Кодексу передбачено, що рентна плата, відрахування від плати за
транзит, збір на геологорозвідувальні роботи зараховуються до Державного
бюджету України; плата за спеціальне водокористування з водних об’єктів
загальнодержавного значення в розмірі 80 процентів до Державного бюджету
України і 20 процентів до бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих
бюджетів, з водних об’єктів місцевого значення в розмірі 100 процентів
до бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, за
користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту в
розмірі 100 процентів до Державного бюджету України; плата за спеціальне
використання лісових ресурсів з лісових ресурсів загальнодержавного
значення в розмірі 80 процентів до Державного бюджету України і 20
процентів до бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, з
лісових ресурсів місцевого значення в розмірі 100 процентів до бюджету
Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів; збір за забруднення
довкілля та розміщення відходів зараховується до Державного бюджету
України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів у
співвідношенні, що встановлюється законодавством України.

Включення до податкової системи України поряд з існуючими податками
такого платежу, як гербовий збір викликане необхідністю упорядкування
ситуації, що склалася в державі внаслідок розвитку тіньового сектора
економіки, а також необхідності забезпечення дійового контролю за
сплатою податків.

Гербовий збір передбачає запровадження обов’язкового маркування
господарських договорів, установчих і деяких інших документів шляхом
сплати суб’єктами підприємницької діяльності гербового збору.

Проектом Кодексу передбачається такий порядок, коли учасники договорів
та власники векселів і установчих документів мають завчасно придбавати в
установах Ощадбанку України марки гербового збору та наклеювати їх на
оригінали документів.

Розмір ставки гербового збору встановлюється для договорів залежно від
грошової суми, яка підлягає сплаті; для векселів — суми яка зазначена у
ньому; для установчих документів — залежно від розміру статутного фонду
суб’єкта підприємницької діяльності або грошової суми та/або вартості
майна, що передаються засновниками цій юридичній особі.

Відносно невисокі ставки не призведуть до помітного зростанню інфляції
та не спровокують істотне збільшення цін. У той же час запровадження
гербового збору надасть можливість підвищити банківський і митний
контроль за здійсненням платежів у народному господарстві України, Крім
того, інформація про сплачені суми гербового збору та її аналіз

дасть уявлення про реальний стан ділової активності субєктів
господарювання, про кількість і обсяги цивільно-правових договорів
укладених між ними.

При прийнятті запропонованої редакції цього розділу проекту Кодексу
загальний розмір надходжень від гербового збору складе біля 625 млн.
грн.

За період з введення в дію у 1993 році Декрету Кабінету Міністрі України
«Про місцеві податки і збори» значно зросли суми тих податків ці
надходять до місцевих бюджетів. Лише в 2000 році доходи бюджеті
сільських, селищних, міських рад за рахунок цих обов’язкових платежі
поповнилися на 393,5 млн. гри,, що на 33,3 млн. грн. більше в порівнянні
1999 роком.

Враховуючи, що змінилися соціально-економічні умови для справляння
цих податків, у проекті Податкового кодексу України зроблена спроба
вдосконалити порядок справляння місцевих податків і зборів. Основною
метою при цьому є створення законодавчої бази для забезпечена збільшення
надходжень до місцевих бюджетів в умовах різкого скорочення обсягів
централізованого фінансування.

Саме місцеві податки і збори покликані забезпечувати основні надходження
бюджетів міських, селищних і сільських рад, підтримувати розвивати
місцеву інфраструктуру, роль якої дедалі зростає у проведенні соціальної
та економічної політики.

З метою створення стабільного і вагомого джерела наповнення місцевих
бюджетів пропонується запровадити ряд нових податків, зокрема місцеві
акцизні податки, збір за видачу дозволу на будівництво у населених
пунктах об’єктів виробничого і невиробничого призначенні
індивідуального житлового, дачного будівництва, будівництва садови
будинків та гаражів, збір за організацію гастрольних заходів.

Збір за організацію гастрольних заходів пропонується справляти
організаторів концертів, шоу-програм, фестивалів, інших гастрольних
заходів У розмірі 3 процентів виручки від реалізації білетів. При цьому
передбачається, що виручка від реалізації білетів на гастрольні заходи,
які І проводяться тільки за участю вітчизняних виконавців, не є об’єктом
оподаткування.

Крім того, передбачається надання права місцевим органам самоврядування
додатково встановлювати місцеві акцизні податки на продукцію, що
оподатковуватиметься загальнодержавним акцизним податком. При цьому
об’єктом оподаткування будуть реалізовані підакцизні товари, які
підлягають оподаткуванню відповідно до положень цього Кодексу.
Платниками місцевих акцизних податків передбачається визначити суб’єктів
підприємницької діяльності, що реалізують ці товари в роздрібні
торговельній мережі.

Передбачені законопроектом зміни щодо діючого порядку справляння податку
з реклами та збору за припаркування автотранспорту обумовлені,
насамперед, порівняно низькими на даний час надходженнями цих платежів
при наявності значної їх бази оподаткування..

З метою зниження розміру нарахувань на фонд оплати праці проектом
Кодексу запропоновано змінити об’єкт оподаткування комунального податку.

У проекті Податкового кодексу України запропоновано справляння ІЗ
місцевих податків і зборів замість 16 діючих на даний час.

Для підтримки окремих категорій галузей народного господарства та малого
підприємництва в розділі «Спеціальні податкові режими» проекту
Податкового кодексу передбачена можливість застосування на обмежений
період для окремих платників податку спрощеної системи оподаткування.

З метою підтримки окремих галузей народного господарства для вітчизняних
виробників продукції передбачена можливість сплачувати інтегрований
фіксований податок.

Перелік галузей, для яких доцільно запровадити спеціальний податковий
режим, визначатиметься відповідно до програми промислової політики
України шляхом прийняття Верховною Радою України нормативно-правового
акту.

Розмір інтегрованого податку передбачено встановлювати за єдиною
методикою для всіх суб’єктів підприємницької діяльності на рівні
фактично нарахованої підприємством за базовий податковий період суми
податків.

До розділу включено положення про порядок встановлення деяких видів
підприємницької діяльності. Передбачається, що патентуванню підлягає
торговельна діяльність, діяльність у сфері торгівлі іноземною валютою,
діяльність з надання послуг у сфері зального бізнесу та платних послуг,
що провадяться суб’єктами підприємницької діяльності за готівкові кошти,
а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на
території України.

Для сільськогосподарських виробників в проекті передбачається можливість
сплачувати фіксований сільськогосподарський податок, ставки якого
встановлюються з одного гектара -сільськогосподарських угідь у відсотках
до їх грошової оцінки: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,5 відсотка, а
для багаторічних насаджень — 0,3 відсотка.

При цьому, платники фіксованого сільськогосподарського податку матимуть
право на вибір форми сплати фіксованого сільськогосподарського податку —
в грошовій або у натуральній формі.

Для юридичних осіб — суб’єктів малого підприємництва проектом
передбачається можливість сплати єдиного податку у вигляді оподаткування
виручки від продажу товарів, робіт, послуг, отриманої за звітний період,
за ставкою 6 відсотків.

Для фізичних осіб — суб’єктів малого підприємництва запроваджується
сплата єдиного податку за ставкою 20 відсотків з нормативного чистого
доходу, встановленого місцевими радами по кожному виду господарської
діяльності.

Нормативний цьому платники єдиного податку здійснюють облік та складають
звітн розмір чистого доходу встановлюватиметься на основі даних
статистичних спостережень, в ході перевірок в залежності від типу
населеного пункту, в якому здійснюється діяльність; віддаленості місця
здійснення діяльності від центру населеного пункту, транспортних
розв’язок;

асортименту товарів, що виробляються чи реалізуються; виробничої
потужності обладнання, що використовуватиметься; споживчих якостей
товарів, робіт, послуг, що пропонуються споживачам або майна, що
здається в оренду чи у під найом тощо.

Проектом податкового кодексу передбачено можливість застосування
спеціального режиму оподаткування для суб’єктів підприємницької
діяльності вільних економічних зон лише при справлянні прямих податків.

Чинним законодавством практично не врегульовані питання щодо
адміністрування податків. Більшість цих питань на даний час регулюються
нормативними актами Державної податкової адміністрації України. Це
створює труднощі для платників податків щодо виконання ними податкових
зобов’язань. З метою вирішення цієї проблеми в проекті Податкового
кодексу зроблена спроба визначити в законодавчому порядку основні
моменти взаємодії органів, відповідальних за справляння податків та
платників податків.

Проектом Податкового кодексу передбачено порядок визначення податкового
зобов’язання, умови та порядок зміни термінів виконання податкового
зобов’язання, призупинення виконання вимог по сплаті податків, а також
порядок узгодження донарахованих органами державної податкової служби
сум податків та застосованих фінансових санкцій.

Запропоновано принципово нову схему стягнення податкової заборгованості.
Зокрема передбачено скасування картотеки № 2 з одночасним збереженням
права органів державної податкової служби на безспірне стягнення
платежів до бюджету.

У цьому розділі проекту Податкового кодексу дано визначення пені, що
нараховується за невиконання податкового зобов’язання та визначено
порядок зарахування її до бюджету.

Крім того, розділом визначені методи та шляхи здійснення податкового
контролю, порядок проведення податкових перевірок.

Передбачено встановити новий порядок заліку та повернення надміру
сплачених податків. Зокрема, у разі якщо сума податку, податкової
санкції і пені, що надміру надійшла до бюджету з вини державного органу
податкової служби на суму зазначених коштів, запропоновано нараховувати
проценти у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку
України, що діяла на день повернення цієї суми платникові податку за
кожний день надмірного внесення починаючи з дня відрахування зазначених
сум до бюджету і закінчуючи днем їх повернення (зарахування).

Проектом Податкового кодексу дано визначення поняття
«правопорушення у сфері оподаткування», а також визначено перелік осіб,
які несуть відповідальність за вчинення правопорушень, і види
відповідальності за ці правопорушення.

Проектом податкового кодексу передбачено фінансову
відповідальність, яка встановлюється за правопорушення у сфері
оподаткування, та конкретизовано її в залежності від виду
правопорушення.

Так, фінансові санкції застосовуються до платників податку в разі
ухилення від обліку в органах державної податкової служби, порушення
ведення податкового обліку, порушення порядку збереження документів,
пов’язаних з оподаткуванням, порушення суб’єктами підприємницької
діяльності вимог щодо порядку патентування деяких видів підприємницької
діяльності тощо.

Також встановлено фінансову відповідальність у разі порушення установами
банків порядку: подання інформації про відкриття банківських рахунків;
виконання доручень на перерахування податку; передачі інформації від
установ банків до органів державної податкової служби, а також у разі
невиконання банком рішення органу державної податкової служби — про
призупинення операцій платника податку та в разі ненадання або порушення
порядку надання Національним банком України, комерційними банками та їх
установами інформації органу державної податкової служби.

Крім того, проектом Податкового кодексу визначені випадки
правопорушень, за які передбачена адміністративна відповідальність.
Прийняття запропонованої редакції проекту Податкового кодексу України
надасть можливість збільшити річні надходження бюджетів усіх рівнів на 1
млрд. 124.8 млн. гривень.

Оскільки не можна стверджувати, що найближчим часом після запровадження
Податкового кодексу в життя моментально будуть вирішеними всі проблеми в
державі, треба дуже виважено підходити до прийняття та впровадження
цього документу. Поспішності у цій справі не повинно бути.

Вдосконалення податкового законодавства треба проводити поступово.
Поспішне прийняття законодавцями проекту Податкового кодексу може
призвести до невиправних наслідків.

За час дії податкової системи України у нашому суспільстві уже склалося
певне розуміння і ставлення до існуючого податкового законодавства, а
також певні навичкі по його застосуванню в Україні.

Разом з тим, не можна затягувати з прийняттям та введенням Податкового
кодексу, оскільки якраз цей документ повинен відкрити шлях до нової
системи оподаткування, яка відповідатиме інтересам суспільства в цілому
та кожного платника податків зокрема.

Кінцева мета проведення податкової реформи – зробити оподаткування
соціально справедливим та об’єктивно створити умови однакової податкової
відповідальності перед державою для всіх учасників процесу
оподаткування.

Податкова реформа в Україні є складовою частиною загальнодержавної
програми переходу до ринкової економіки, забеспечення нормалізації ринку
та грошового обігу.

І тоді з часом основним документом у податковому законодавстві України
стане Податковий кодекс.

3.3 Вдосконалення діючої системи оподаткування в Україні

Серед численних економічних проблем, які постали перед Україною у період
переходу її від командно-адміністративної до ринкової форми ведення
господарства, чільне місце посідає створення ефективної системи
оподаткування юридичних і фізичних осіб. У цьому зацікавлена як держава,
податкові органи, так і платники податків. Тому особливої актуальності
набувають дослідження теоретичних, методологічних і прагматичних
підвалин податкової політики та формування податкової системи в державі.

Діюча сьогодні в Україні система оподаткування формувалась протягом
останього десятиріччя. Вона відіграла свою позитивну роль на етапі
становлення України як незалежної держави. Однак подальший розвиток
ринкових відносин та поглиблення ринкових перетворень все більше
підкреслюють наявні в ній недоліки.

На жаль, поки що діюча система оподаткування є не зовсім досконалою і не
повністю відповідає вимогам часу. Сьогодні ще існують неузгодженності та
протиріччя окремих норм податкових законів, їх нестабільність,
безсистемне надання пільг та перекручування суті окремих видів податків.

Податкова система в кожній країні є основою економічної системи. Вона, з
одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого — виступає
головним важелем реалізації державної економічної політики. В умовах
формування ринкової економіки виконання доходної частини Державного
бюджету України є одним із актуальних завдань, успішне вирішення якого
створює сприятливі умови для суспільного розвитку.

Діюча система оподаткування сьогодні не задовольняє ні державу, ні
платників податків. Цілий ряд прорахунків та перекосів, які були
допущені при її створенні, призвели до того, що податки не виконують
повноцінно ні фіскальної, ні стимулюючої функцій. Сфера матеріального
виробництва практично задушена податками, що веде до скорочення
оподатковуваних оборотів, а значить, і до зменшення бюджетних
надходжень. У результаті

функціонуюча податкова система замість стимулювання виробництва
спричиняє його скорочення, а замість поповнення доходної частини
бюджету — призводить до його зубожіння. Суть проблеми полягає в тому, що
при створенні цієї системи не було повною мірою враховано теоретичні
принципи оподаткування, виведені на підставі багатовікового досвіду.
Тому треба проаналізувати відповідність функціонуючої в Україні системи
оподаткування існуючим теоритичним принципам.

Одним із основоположників податкової теорії А. Смітом сформульовані такі
чотири принципи оподаткування:

1) податки повинні рівномірно розподілятися між джерелами доходів, а
кожен окремий податок повинен однаково припадати на те джерело, на яке
він спрямований;

2) час сплати, спосіб сплати і розмір податку повинні бути чітко
визначені;

3) податок повинен стягуватись у такій формі і таким способом, які
найбільш зручні для платника;

4) податок повинен стягуватись таким чином, щоб на його вилучення
витрачалось якомого менше грошей зверх того, що надходить до Державного
казначейства. Зібрані кошти повинні залишатись якнайменше у руках
збирачів.

Застосування першого принципу в Україні можна проаналізувати на прикладі
податків на споживання (ПДВ, акцизний збір, мито). Ці податки повинні
впливати на всі джерела доходів. Але тут слід врахувати той факт, що
найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого споживача. Вони знову ж
таки впливають не на всі джерела доходів однаково, а в основному на
заробітну плату. Цими податками ми найбільше скорочуємо
платоспроможний попит населення, а значить, і обсяги виробництва товарів
народного споживання. І знову ж завдячувати треба саме: нерівномірному
розподілу податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі
податки впливати не можуть. Але, очевидно, при розробці ставок
оподаткування необхідно брати до уваги рівень реальних доходів
населення. Не можна забувати аксіому: з падінням попиту з боку
населення, згасає й виробництво.

Слід також зазначити, що незважаючи на свої слабкі сторони, податкова
система України не з’явилася з повітря. Вона будувалася і будується на
основі небагатого власного і зарубіжного досвіду. Прорахунок полягає
лише в тому, що запозичувався досвід країн з розвинутою ринковою
економікою, в яких, як відомо, питання «сколочування» первинного
капіталу для підйому виробництва не стоїть. У нас картина протилежна. І
ми повинні дати зелене світло процесу правового та легального
накопичення капіталу, використовуючи по- даткові важелі та стимули.
Інакше не можна навіть мріяти про якийсь значний економічний підйом.

Стосовно сучасного стану, і зокрема української дійсності, другий
принцип потребує незначного уточнення, . яке враховувалось багатьма
теоретиками при поясненні цього визначеність — до того, як почнеться
період дії того чи іншого податку. А у цьому наша держава допускає
значні порушення. Протягом всього періоду незалежності час від часу
вводились у дію ставки податків заднім числом. Аналогічна справа з
введенням чи скасуванням деяких пільг та інше. Закони в галузі
оподаткування спішно приймались, починали діяти, а їх публікація
провадилась з великим відривом у часі. Мали місце випадки, коли
законодавчі акти вже застосовувались на практиці, а інструкції щодо їх
використання не були зроблені й надходили до виконавців через тижні, а
то й через місяці. Все це породжує плутанину, постійну необхідність
перерахунків, що призводить до великих труднощів в роботі фінансового
апарату підприємств. :

Платник повинен завчасно бути проінформований про підготовку, ведення в
дію чи зміну податкового законодавства.

У питаннях зручностей терміну та способів утримання податків справи у
нас порівняно непогані.

Щодо останього принципу, так А. Сміт мав на увазі два таких моменти:

1) податок може вимагати від платника більшу кількість грошей, ніж та,
що продиктована потребами казни, через занадто роздутий штат
чиновників-збирачів;

високий рівень оподаткування може спричинити обмеження виробництва і
зайнятості у ньому, що потребує додаткових витрат для забезпечення
засобами існування значної частини населення.

Звертаючись до засад управління податками, визначенних свого часу А.
Смітом можна зауважити, що ці принципи не завжди ефективно працюють у
відчизняній системі оподаткування. Так, варто пригадати еволюцію податку
на додану вартість і податку на прибуток підприємств, часті зміни
розмірів ставок мита та акцизів, досить високі тарифи відрахувань у
державні цільові фонди соціального спрямування, відсутність стимулюючого
впливу при справлянні прибуткового податку з громадян тощо. Не можна
назвати простими і доступними для розуміння законодавчі акти щодо цих
податків у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Розрахунки цих
податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для
контролюючих органів.

Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також
працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і
сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих
термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах.

Одним із недоліків податкової системи України, на який є багато нарікань
із боку платників податків, — це досить часті перевірки їхньої
діяльності працівниками податкових органів та інших державних структур.

Таким чином, можна констатувати, що вУкраїні розроблено законодавчу
базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні
органи, які контролюють виконання законодавства суб’єктами
господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і досягає
свого фунціонального призначення, не можна.

Надмірне підвищення норми оподаткування призводить ддо збільшення
доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а також до
скорочення податкової бази. Тому важливе місце у здіійсненні оптимальної
податкової політики відводиться принципу фіскальної достатності, який
полягає в здійсненні податкової політики, нелбхідної для забеспечення
такої величини податкових надходжень, яка оптимально бажана з огляду на
проголошену економічну доктрину.

Рівень податкової ставки повинен враховувати можливості платника
податку, тобто рівень його доходів. Оскільки можливості різних фізичних
і юридичних осіб неоднакові, для них мають бути встановлені
диференційовані податкові ставки. Платежі кожного до бюджету мають бути
пропорційні його доходам, і винятки для окремих осіб недопустимі.
Порушення цього принципу призведе до того, що додаткове податкове
навантаження ляже на законослухняних платників податків або на тих, хто
має можливості ухилятися від оподаткування.

У прцесі реформування системи оподаткування в україні важливою проблемою
є не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і
непрямих податків. Слід зазначити, що в останні роки у вітчизняній
системі оподаткування спостерігається тенденція до збільшення частки
прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн. Непрямі
податки хоч і зручніші для фіскальних органів з позиції їх стягнення,
однак їх сплата лягає тягарем на плечі кінцевого споживача. Тому
переваження справедливих прямих податків дасть змогу уникнути таких
негативних наслідків, як зубожіння більшості населення, подальший спад і
занепад вітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з дешевою
продукцією іноземних фірм,тощо.

У процесі реформування системи оподаткування в Україні необхідно
докорінно змінити ставлення до місцевих податків і зборів,суттєво
підняти їх значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів.
Найсутевішими вадами місцевого оподаткування, на нашу думку, є незначна
фіскальна роль податків і зборів та відсутність прав у органів місцевого
самоврядування запроваджувати на своїй території власні податки і збори.
Річ у тім, що на місцях завжди є свої особливі об’єкти оподаткування,
які можуть відчутно наповнити місцеві бюджети, а отже, дати змогу
спрямувати додаткові кошти на розв’язання економічних і соціальних
проблем регіонів.

Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему,
не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як
суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну
і просвітницьку роботу з платниками податків, урегулювати і
вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами
контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й
психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при
прийнятті рішень у галузі оподаткування.

Сплата податків має носити обов’язковий характер. Система штрафів і
санкцій, громадська думка у країні мають бути сформовані таким чином,
щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні
платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов’язань перед бюджетом.

В умовах економічної нестабільності, існування різного роду механізмів,
приховування прибутків та ухилення від сплати податків удосконалення
системи оподаткування в Україні та підвищення її ефективності повинно
йти шляхом пошуку найбільш надійних та стабільних джерел сплати
податків. Поряд з цим, виходячи з вимог податкової реформи, одним з
пріоритетних її напрямів має стати реальне полегшення податкового тиску
на економіку за допомогою розширення переліку об’єктів оподаткування.

На нинішньому вирішальному етапі реформ, коли основним мотивом
економічної політики стає безпосередня орієнтація держави на зростання
добробуту народу, на пожвавлення підприємництва, на посилення ринкових
регуляторів у стимулюванні відродження національної економіки, назріла
гостра необхідність невідкладного реформування податкової системи,
створення цілісного, узгодженного, стабільного та раціонального
податкового законодавства. Все це й обумовлює необхідність реформування
податкової системи та створення і прийняття єдиного всеохоплюючого
податкового закону – Податкового кодексу України.

Розділ 4. Небезпечні та шкідливі фактори умов праці співробітників

органів Державної податкової служби

4.1. Система управління охороною праці в органах ДПС України

У сучасних ринкових умовах господарювання діяльність у галузі охорони
праці в Україні передбачає багаторівневу систему управління охороною
праці (СУОП), функціональними ланками якої є відповідні структури
державної законодавчої та виконавчої влади різних рівнів, управлінські
структури організацій та установ, трудові колективи, професійні спілки.
Ефективне функціонування цієї системи можливе за наявності прямих та
зворотних зв’язків між її окремими ланками, чіткого виконання
повноважень, які стосуються питань з охорони праці в межах кожної ланки
системи.

Кінцевою метою функціонування системи управління охоронною праці є
підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення
організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та
лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на забезпечення
безпеки, збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці.
При цьому кожна ланка системи здійснює підготовку, прийняття та
реалізацію цих рішень відповідно до свого рівня та функціональних
обов’язків у системі управління охороною праці. З погляду вирішуваних
питань усі ланки системи управління охороною праці можна поділити на дві
групи: ланки, які забезпечують вирішення законодавчо-нормативних,
соціально-економічних та інших загальних питань охорони праці; ланки, у
функціональні обов’язки яких входить . забезпечення безпеки праці в
умовах конкретної галузі.

До першої групи ланок системи управління охороною праці входять органи
державної законодавчої ініціативи й органи державного управління
охороною праці, в тому числі: Верховна Рада України; Кабінет Міністрів
України; Державний департамент з нагляду за охороною праці;
Міністерства, в тому числі і Державна податкова адміністрація України;
інші центральні органи виконавчої влади; місцеві державні адміністрації;
місцеві ради.

Верховна Рада України і своєї ініціативи, взаємодіючи із структурами
державної виконавчої влади, визначає державну політику в галузі охорони
праці, вирішує питання удосконалення законодавчої бази з охорони праці,
питання соціального напряму, які тісно пов’язані зі станом умов праці.

Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в
галузі охорони праці, виходячи зі стану охорони праці у державі
організовує розробку загальнодержавних програм щодо поліпшення цього
стану затверджує ці програми та контролює їх виконання, визначає функції
органів державної виконавчої влади щодо вирішення питань охорони праці
та нагляду за охороною праці.

Для вирішення цих питань при Кабінеті Міністрів України функціонує
Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку
очолює віце-прем’єр-міністр України.

Державний департамент з нагляду за охороною праці України здійснює
комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує
державну політику у цій галузі, розробляє за участю відповідних органів
державні програми в галузі охорони праці, координує роботу державних
органів та об’єднань підприємств з питань безпеки праці, опрацьовує і
переглядає спільно з компетентними органами систему показників та обліку
умов безпеки праці, здійснює міжнародне співробітництво з питань охорони
праці та нагляд за охороною праці в державі тощо.

Рішення Державного департаменту з нагляду за охороною праці України, що
належить до його компетенції, обов’язкові для виконання всіма
міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими
державними адміністраціями, місцевими радами та організаціями.

Міністерства, державні комітети, інші об’єднання, створені за галузевим
принципом, зокрема й Державна податкова адміністрація України як ланка
управління охороною праці, визначає науково-технічну політику своєї
галузі що до питань охорони праці, розробляє і забезпечує реалізацію
комплексних заходів що до поліпшення безпеки праці, здійснює методичне
керівництво діяльністю підрозділів галузі з охорони праці, співпрацює з
галузевими профспілками щодо вирішення питань безпеки праці, організовує
у встановленому порядку навчання та перевірку знань правил і норм
охорони праці працівниками своєї галузі,

створює внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці. Для
забезпечення виконання викладених вище функцій в апаратах міністерств та
прирівняних до них об’єднаннях у Державній податковій адміністрації
України створюється служба з охорони праці.

Управлінські рішення з питань охорони праці, що приймаються керуючою
частиною ДПА України, є обов’язковими для виконання ‘ всіма
структурними підрозділами Державної податкової адміністрації України, а
також підпорядкованими їй ДПА АР Крим, областей, міст Києва та
Севастополя.

У свою чергу, опрацювавши управлінські рішення керуючої частини ДПА
України з питань охорони праці, керуюча частина ДПА в АР Крим, областях,
містах Києві та Севастополі приймає свої управлінські рішення стосовно
питань з охорони праці у підпорядкованих їм ДПІ районів і міст. Така
система дозволяє охопити усі структурні підрозділи, які є складовою
частиною ДПС України.

Служба охорони праці виконує такі функції:

— створює ефективну, цілісну систему управління охороною праці,
сприяє удосконаленню діяльності у цьому напрямі кожного структурного
підрозділу і кожної посадової особи;

— проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;

— готує для розгляду на засіданнях колегії, нарадах, семінарах
найважливіші питання з охорони праці;

— організовує облік, аналіз нещасних випадків, професійних та загальних
захворювань, а також шкоди від цих подій;

— організовує розробку перспективних та поточних планів роботи щодо
створення безпечних та нешкідливих умов праці;

— організовує підвищення кваліфікації і перевірку знань посадових осіб з
питань охорони праці;

— розглядає листи та скарги співробітників з питань охорони й праці;

— контролює дотримання чинного законодавства та інших нормативних актів,
посадових інструкцій з питань охорони праці працівниками ДПС України;
відповідність нормативним актам про охорону праці обладнання,
транспортних засобів, що експлуатуються в підрозділах ДПС України;

своєчасне проведення навчання та інструктажів працюючих з питань безпеки
праці:

— бере участь у спеціальних розслідуваннях нещасних випадків,

міжнародному співробітництві з питань поліпшення умов і безпеки праці.

Ця служба виконує ще значну кількість функцій з управління охороною
праці, а також наділена рядом повноважень та прав, передбачених Типовим
положенням про службу охорони праці.

4.2. Психологічні аспекти діяльності працівників органів ДПС

Діяльність працівника державної податкової служби України надто
різноманітна та складна. Вона вимагає великого напруження, терпіння,
добросовісності, знань і високої відповідальності, суворого додержання
норм закону і регулюється правом, що позначається на особистості кожного
працівника.

Однією із сторін праці працівника податкової служби є комунікативна
діяльність, яка містить у собі спілкування, найчастіше в умовах
правового регулювання. Воно займає важливе місце в безпеці працівників
державної податкової служби України і характеризується умінням вести
себе у будь-якій ситуації з гідністю та повагою до інших та умінням
повністю контролювати свою поведінку при різних умовах та обставинах,
навіть у екстремальних ситуаціях.

Культура спілкування припускає уміння організувати спілкування, знайти
правильний тон, намагання дати можливість іншому вільно виразити і
показати свою культуру поведінки.

Для більшості професій податкової служби характерна висока емоційна
напруженість. У зв’язку з тим, що у багатьох випадках діяльність
працівника податкової служби стосується найбільш уразливої галузі
платника податків — їх фінансів, то найчастіше ця діяльність пов’язана з
негативними емоціями, з необхідністю їх пригнічувати.

Праця працівників державної податкової служби України пов’язана із
здійсненням особливих владних повноважень, з правом і обов’язком
застосовувати владу від імені закону. Тому у більшості працівників
розвивається професіональне почуття підвищеної відповідальності за
наслідки своїх дій.

Для ряду професій податкової служби характерна необхідність подолання
протидії з боку осіб та груп, які не бажають чесно вести бізнес та
сплачувати податки до державного бюджету. Вони здійснюють протиправні
дії щодо податківців: шантаж, погрози та інші неправомірні методі
впливу.

Сьогодні жодний працівник податкової служби не застрахований від того,
що може стати об’єктом протиправних дій з боку злочинних елементів.
Вивчаються інтереси, уподобання, слабкості, щоб у подальшому втягнути
працівника податкової служби у протиправну діяльність, а коли це не
вдається, кримінальні елементи не відмовляються від старих злочинних
методів — залякування і фізичного насильства.

Трудова діяльність працівників податкової служби носить різноманітний
характер, який обумовлений специфічними для кожної професії предметами,
знаряддям праці, а також професійними завданнями.

У кожній професії, незалежно від ступеня небезпеки, людина стикається з
різними режимами роботи, які пред’являють різні вимоги до використання
її індивідуальних ресурсів. У діяльності працівників податкової служби
можна виділити такі три режими: мінімальний, оптимальній, екстремальний.

Мінімальний режим пов’язаний із вирішенням найбільш простих завдань у
сприятливих умовах за невисокої ціни помилки.

Оптимальний режим найбільш типовий для праці. Він відрізняється великою
тривалістю, широким використанням навичок та умінь, потребує уваги,
зібраності. У такому режимі використовується приблизно 40—60 % ресурсів
організму.

Екстремальний режим виникає при значному ускладненні професійних задач
(сильному рості зовнішніх обмежень або значному зниженню внутрішніх
можливостей людини, при появі високих небезпек), коли людина без сильної
вольової регуляції і широкого використання резервів організму, як
правило, вже не може задовільно справлятися з виконанням своїх
професійних функцій.

Для кожного із цих режимів праці характерні свої типові помилки та
пов’язані з ними трудноті і неприємності (зокрема і нещасні випадки).

У мінімальному режимі помилки і події найчастіше породжуються
мотиваційною сферою і недооцінкою важливих завдань. Низька мотивація,
мале навантаження, невисока ціна помилки викликають розслаблення і
зменшення інтересу до діяльності, знижують рівень уваги.

Все це призводить до помилок у найпростіших діях, а раптове ускладнення
ситуації тут дуже часто застає працівника зненацька, і він може не
вирішити завдання, яке без особливих зусиль вирішує в оптимальному
режимі.

У продовженому оптимальному режимі роботи типовою причиною помилок є
нестача ресурсів організму, яка обумовлена зниженням внутрішніх
можливостей людини через її втому.

При екстремальному режимі часто виникають помилки, обумовлені нестачею
ресурсів або внаслідок високої емоційної напруженості. Потрапляючи в
небезпечну ситуацію, працівник податкової служби стикається саме з таким
режимом.

Але небезпечні ситуації можуть виникати і в інших режимах праці і тим
самим перетворювати їх в екстремальні.

Дослідами установлено, що на результати трудової діяльності й особливо
на поведінку в екстремальних ситуаціях впливають якості темпераменту й
слабкості нервової системи. Так, у працівника, який має більш слабку
нервову систему, небезпечні ситуації викликають стан «загальмованості»,
блокування уваги, розлад процесів мислення і пам’яті. В інших, більш
легких режимах людина здатна комплексу вати недоліки функцій нервової
системи розвитком інших якостей.

В екстремальних же ситуаціях, які пред’являють особливо високі вимоги до
працівника, такої компенсації вже не вистачає, і тут, скоріше за все,
виявляються недоліки консервативних якостей людини, зокрема і
темпераменту. Від сили нервової системи залежить здатність працівника до
екстреної мобілізації в небезпечній ситуації, здатність успішно діяти,
незважаючи на фактори, що його відволікають, здатність до переключення
уваги і швидкого реагування на небезпечні сигнали. До якостей
темпераменту належить емоційна неврівноваженість, від якої також
залежить безпека праці.

До факторів, які створюють стійку схильність до небезпек, належать
функціональні зміни в організмі людини, недоліки органів чуття,
функціональні порушення зв’язків між сенсорними і моторними процесами.

Функціональні зміни в організмі не призводять до непрацездатності, але
заважають у роботі і підвищують схильність людини до небезпечних
ситуацій.

До таких змін належать серцево-судинні захворювання, захворювання
дихальних шляхів, діабет, відхилення у психіці тощо.

Недоліки органів чуття (в основному погіршення зору, слуху) можуть стати
причинами нещасних випадків. Порушення зв’язків між сенсорними і
моторними процесами призводять до повільного або надто квапливого
реагування на сигнальні подразники.

Порушення координації часто проявляється у нездатності виконувати тонкі
та складні рухи рук. Працівники з подібними порушеннями інколи
випускають деякі елементи складних комбінованих рухів, включають
непотрібні елементи. У повсякденному житті їх звичайно називають
незграбними.

Пристрасть до алкоголю, наркотиків стійко підвищують схильність до
небезпечних ситуацій та травматизму. Слід зауважити, що і надалі, коли
люди звільняються від цих вад, у них дуже часто зберігається така
схильність.

Схильність до небезпечних ситуацій породжує не тільки стійкі якості
людини, але і тимчасові перехідні стани, до яких належать:
недосвідченість, необережність, втома, перевтома, стан монотонності,
емоційне напруження, стресові стани.

Недосвідченість — це відсутність у працівників навичок і вмінь,
достатніх для реалізації одержаних при навчанні знань у конкретній
праці. Недосвідченість породжує помилки і небезпечні ситуації з ряду
причин.

По-перше, доки не напрацьовані необхідні трудові навички, працівникові
доводиться виконувати більшість трудових операцій під свідомим
контролем, що заважає розподілу уваги: працівник не враховує багато
трудових факторів, які він повинен ураховувати в своїх діях.

По-друге, необізнаність у багатьох особливостях роботи може призвести до
помилкових дій.

По-третє, невпевненість у собі, побоювання з приводу можливих помилок,
своєї безпеки змушують працівника діяти з високою концентрацією уваги,
що при довготривалій роботі породжує стан напруженості і розвиток втоми.
Всі ці причини, разом взяті, створюють тимчасову схильність працівника
до небезпечних ситуацій.

Одним із психічних станів, який сприяє підвищенню схильності працівника
податкової служби до небезпечних ситуацій, є втомлення.

Це відповідні тимчасові зміни в організмі, які проявляються у зниженні
працездатності при інтенсивній та тривалій роботі. Для підтримки
необхідних результатів праці в умовах зниження працездатності людині
доводиться використовувати вольову саморегуляцію, включаючи в дію свої
резерви.

Одним із компонентів утомления є розлад увага. Це одна з психічних
функцій, яка найбільше підлягає втопленню. У випадку втомлення увага
легко відвертається, стає млявою, малорухомою або, навпаки, хаотично
руховою, нестійкою.

Утомлення призводить до розладу у сенсорній області, порушення у
моторній сфері, до дефектів пам’яті і мислення, ослаблення волі,
сонливості.

У стані сильної втоми можуть виникати дефекти пам’яті та мислення.
Працівник і втоми може забути інструкції, але одночасно добре пам’ятати
все те, що не має відношення до роботи. Процеси мислення особливо
порушуються при втомі від розумової праці, але і при фізичній праці
працівники скаржаться на зниження кмітливості та розумової орієнтації.

При втомлені у працівника послабляється воля, рішучість, витримка і
самоконтроль, відсутня наполегливість.

При сильній втомленості виникає сонливість як виявлення оберігаючого
гальмування. Потреба у сні при роботі, яка виснажує організм, така, що
людина може заснути у будь-якого у положенні, наприклад, сидячи.

Надмірна втомленість призводить до різкого зниження працездатності та
безпеки діяльності і приймає форму перевтомлення. Працівник при цьому
переживає хворобливий стан і відчуває неможливість продовження роботи.

У роботі працівників податкової служби дуже часто виникають ситуації, за
яких вони можуть опинитися в особливих психічних станах, які не є
постійними якостями особистості, але, виникаючи спонтанно або під
впливом зовнішніх факторів, призводять до небезпечних ситуацій. До них
належать тривога, страх, переляк, паніка.

Слід зазначити, що ймовірність виникнення небезпечних ситуацій у сфері
професійної діяльності працівників податкової служби значною мірою
залежить від такої індивідуально-психологічної особливості, як
схильність до дій у стані ризику.

4.3. Аналіз мікроклімату в приміщеннях ДПС

Фактори виробничого середовища вагомо впливають на стан здоров’я
працюючих, хоча в кожному, конкретному випадку виділити цей вплив та
дати оцінку «внеску» умов праці у рівень здоров’я (чи недуги) працюючих
складно.

Тим більше, що виробниче оточення впливає на організм людини на фоні
погіршення якості навколишнього середовища, забруднення атмосферного
повітря, питної води та продуктів харчування, неправильного способу
життя, шкідливих звичок (вживання алкогольних напоїв, наркотичних
засобів, та ін.)

Органи державної податкової служби України зосереджені в основному в
містах, районах, які характеризуються власним мікрокліматом і комплексом
факторів, що негативно впливають на працюючих. До них належать: шум;
забруднення атмосфери токсичними речовинами, в першу чергу сполуками
сірки, важкими металами оксиду вуглецю, продуктами неповного згорання
органічного палива (автотранспорт); запиленість повітря, недостатня
кількість ультрафіолетового опромінення, підвищений рівень тонізуючих та
електромагнітних випромінювань тощо.

Адміністративні приміщення органів ДПС України інколи розташовуються
поблизу промислових підприємств, які (навіть при дотриманні зонування та
необхідної відстані між спорудами) своїм спектром шкідливих речовин
негативно впливають на працівників податкової служби.

Крім того, органи державної податкової служби України в установленому
законом порядку .періодично здійснюють на підприємствах, в установах і
організаціях незалежно від форм власності перевірки й обстеження
будь-яких виробничих, складських, торговельних та інших приміщень та
обладнання.

Хоча працівники податкової служби з метою перевірок і обстежень
знаходяться на підприємствах нетривалий час, але шкідливі і небезпечні
фактори, які існують на цих підприємствах, негативно впливають на їх
здоров’я.

На працівника ДПС України, також, діють небезпечні виробничі фактори,
обумовлені знаряддям праці, з яким він взаємодії у трудовому процесі.
Державна податкова служба належить до невиробничої сфери, і знаряддями
праці у цій системі є технічне оснащення управлінської праці:
персональні електронно-обчислювальні машини, автоматизовані інформаційні
системи, периферійна та копіювальна техніка, засоби зв’язку, зокрема
стільникового зв’язку.

Крім того, в приміщеннях податкової служби застосовується
електроустаткування, електромережі, електричне освітлення, кондиціонери,
які обумовлюють наявність потенційних небезпечних факторів, які можуть
стати неприхованими небезпеками в наслідок ненормальної поведінки
людини, або несправності обладнання.

Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність має
мікроклімат приміщень, під яким розуміють фізичний стан повітряного
середовища, що визначається такими фізичними параметрами, як
температура, вологість, швидкість повітря.

Фізико-хімічні показники визначають інформацію про вміст у повітрі іонів
та різноманітних забруднювачів.

Одним із головних джерел утворення небезпечних ситуацій в органах ДПС є
сама людина, тобто в основі вирішення проблеми безпеки праці лежить
людський фактор. А це, в першу чергу, залежить від мотивації трудової
діяльності, психологічного та фізичного стану людини — факторів, які
можуть-підвищувати або знижувати результативність роботи й обумовлюють
безпеку праці.

Тому процес праці та умови її безпеки для працівників ДПС України —
необхідно вивчати, враховуючи особистісні та індивідуально-типологічні
особливості працюючого, оскільки помилки в процесі праці, ціна яких дуже
висока, або небезпечна ситуація є наслідком зіткнення між якостями
людини та особливостями конкретної професійної діяльності.

Для обговорення можливого впливу на здоров’я працівників податкової
служби має значення ряд якісних характеристик робочого середовища, яке у
приміщеннях характеризується такими фізико-хімічні параметрами, як
температура, вологість, швидкість повітря. У приміщеннях з комп’ютерами
ще враховуються фізико-хімічні показники — вміст у повітрі іонів та
різноманітних забруднювачів.

Висока температура і вологість повітря негативно впливають на
функціональний стан людини, тому на робочих місцях необхідно створювати
комфортні теплові умови постійно.

Оптимальне значення температури повітря у приміщенні становить 19-23°С.
Рекомендується відносна вологість повітря 55 %, швидкість руху повітря
не повинна перевищувати на рівні обличчя 0,1 м/с. Температура повітря,
швидкість його руху та відносна вологість повітря повинні відповідно
становити: 22-24° С; 0,1 м/с; 60-40 %.

У приміщеннях необхідно передбачати регулювання параметрів мікроклімату
в межах, заданих нормативним документом. Необхідно також надати
можливість індивідуального регулювання роздачі повітря в окремих
приміщеннях шляхом встановлення кондиціонерів. Але статистика свідчить,
що люди, які впродовж тривалого часу працюють у приміщеннях з
кондиціонерами, хворіють частіше.

Це дивно, бо прохолодне й чисте повітря повинно було б нести здоров’я.
Виявилося, що благотворні природні аероіони застряють у фільтрах
кондиціонерів і повітря виходить чистим, але мертвим.

У приміщеннях, де працюють комп’ютери, концентрація іонів у повітрі
робочої зони зазнає значних змін. Так, уже через 5 хв. роботи монітора
концентрація легких негативних іонів знижується у 5-10 разів, істотно
знижується концентрація середніх та важких негативних часток. Через 3
години роботи їх концентрація у повітрі наближається до нуля. Це
призводить до несприятливих змін у серцево-судинній, бронхо-легеневій,
кровотворній та вегетативній нервовій системах.

Нормалізуючий вплив на аероіонний склад повітря робочої зони справляють
примусова вентиляція, захисні екрани (оснащені заземленням) та
застосування іонізаторів. Використання кімнатного вентилятора (протягом
10 хв. наприкінці кожної години роботи), збуджуючого рух повітря
паралельно площі екрану призводить до підвищення концентрації аероіонів.

У повітрі робочих приміщень присутні різні мікроорганізми. Необхідно
зазначити, що робота працівників податкової служби пов’язана з
прийняттям відвідувачів, і тому вміст мікроорганізмів у повітрі
приміщень значно зростає. При такому режимі роботи необхідно вживати
додаткові заходи оздоровлення повітряного середовища — додаткової
вентиляції, обмеження числа та тривалості перебування відвідувачів,
створення робочих місць, оснащених загороджувальними стінами з
невеликими віконцями для спілкування з відвідувачами.

4.4 Охорона праці користувачів персональних комп’ютерів

Робота працівників державної податкової служби України належать до
категорії робіт, яка пов’язана з використанням та обробкою великих
масивів інформації. Така робота є кропіткою і вимагає постійного
психологічного напруження. Впровадження комп’ютерів та застосування
комп’ютеризованих робочих місць дозволило суттєво полегшити працю
податківців: накопичення інформації про платників податків, контроль за
надходженням податків, прийом податкової звітності в електронному
варіанті та інше. Після впровадження в Україні ідентифікаційних кодів
громадян та організацій робота податкового інспектора без застосування
інформаційної техніки, зокрема персонального комп’ютера, взагалі стала
неможливою. Але застосування комп’ютера, як свідчать вітчизняні та
зарубіжні медики-гігієністи, тягне за собою ряд небезпек. Користувачі
комп’ютерної техніки повинні знати фактори, що впливають на їх
функціональний стан, особливості роботи на комп’ютері та розлади, які
може спричинити ця робота.

Комп’ютерна техніка постійно розвивається та удосконалюється.
З’являються нові, менш шкідливі комп’ютери, але вони дорого коштують (S
1.000-10.000), але враховуючи скрутне фінансове становище в Україні,
навряд чи можна сподіватись на швидке переоснащення (особливо районних
та обласних податкових інспекцій) новою технікою.

Надійні системи «людина-комп’ютер» значною мірою визначаються
функціональним станом людини. Психофізіологічні та емоційні
перенапруження, втома людини-оператора можуть призвести до помилок в
комп’ютеризованих системах, і як наслідок — до значних економічних
втрат.

Помилки працівників, які працюють за комп’ютером у податкових органах,
викликають, менші за масштабами наслідки ніж помітки операторів атомних
станцій, проте незадовільний функціональний стан у цих працівників
викликає небажані наслідки(професійні та професійно зумовлені
захворювання), що також пов’язано зі значними соціальними та
економічними втратами.

Визначення та вивчення факторів, що впливають на функціональний стан
користувачів комп’ютерів, дозволить виділити основні причини виникнення
станів напруженості, стомлення, стресу і здійснити відповідні
профілактичні заходи.

Трудова діяльність користувачів комп’ютерів відбувається у певному
виробничому середовищі, яке впливає на їх функціональний стан. Найбільш
значимі — фізичні фактори виробничого середовища: електромагнітні хвилі
різних частотних діапазонів, електростатичні поля. шум. параметри
мікроклімату та ціла низка світлотехнічних показників. Вплив хімічних та
біологічних факторів виробничого середовища на користувачів комп’ютера
значно менший.

Трудовий процес суттєво впливає на психофізіологічні можливості
користувачів комп’ютерів, оскільки їх діяльність характеризується
значними статичними фізичними навантаженнями; недостатньою руховою
активністю (зменшується швидкість кровообігу, і як результат —
зменшується доступ кисню в мозок, що викликає розумове перенапруження);
напруженнями сенсорного апарату, вищих нервових центрів, які
забезпечують функції уваги, мислення, регуляції рухів. Окрім того,
трудовий процес користувачів комп’ютерів відзначається значними
інформаційними навантаженнями.

Професійні якості та виробничий досвід, які визначають внутрішні засоби
діяльності, обумовлюють надійну та безпомилкову працю користувачів
комп’ютерів, дозволяють знаходити безпечні методи розв’язання виробничих
завдань навіть у нестандартних ситуаціях.

Зовнішні засоби діяльності, які в основному визначаються ергономічними
показниками організації робочого місця, форми та параметри його
елементів, просторового розташування основного і допоміжного
устаткування, можуть суттєво знизити фізичні та психофізіологічні
навантаження, що діють на користувачів комп’ютерів.

Оскільки робота користувачів комп’ютерів, зокрема в ДПІ районів і міст,
найчастіше проходить за активної взаємодії з платниками податків, то
виникають питання раціоналізації між особистісних відносин.

4.5 Аналіз пожежної безпеки.

Протягом усієї історії людство вело і продовжує вести боротьбу,
буквальному значенні цього слова, не на життя, а на смерть з однією з
найстрашніших стихій – пожежею. Втрати при цьому бувають незліченними.
Достатньо сказати, що кожного дня на Україні гине 4-5 чоловік, а збитки
від пожеж досягають 2 млрд. грн. на рік.

Така статистика свідчить про те, що профілактика пожежної безпеки в
нашій країні ведеться на недостатньому рівні. Керівники підприємств,
організацій та установ державної та приватної форми власності органи
місцевого самоврядування недостатньо приділяють увагу даній справі.
Значно послабився контроль з боку органів Державного пожежною нагляду.
На багатьох підприємствах та в організаціях відсутні зовсім або
знаходяться, але не можуть бути використаними первинні засоби
пожежегасіння у зв’язку з тим, то термін їх дії вичерпаний. «Значно
скоротилась чисельність особового складу Державної пожежної охорони
України. Потребують переоснащення транспортні засоби, а пожежні команди
необхідно укомплектовувати більш ефективними сучасними засобами
індивідуального захисту, які надійно захищають від небезпечних факторів,
що супроводжують пожежу.

У нашій країні забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною
державної політики щодо охорони життя та здоров’я людей. Це викликано
тіш, що пожежі призводять до загибелі людей, спричиняють величезні
матеріальні збитки, наносять суспільству велику моральну шкоду.
Відповідно до статті 4 Закону України „Про пожежну безпеку” органи
державної влади та місцевого самоврядування організовують розроблення та
впровадження у відповідних галузях і регіонах організаційних та
науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння,
забезпечення пожежної безпеки населених пунктів та об’єктів.

Державний пожежний нагляд в Україні здійснює управління Державної
пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України він виконує
наступні функції:

— забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, координує
діяльність міністерств та Державної податкової адміністрації України з
питань удосконалення пожежної охорони;

— одержує безкоштовно від міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади, Державної податкової адміністрації України та її
підрозділів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього
завдань.

Таким чином, для підвищення ефективності працеохоронної діяльності в
галузі ДПС можна внести наступні пропозиції :

створити управління з охорони праці в галузі ДПС;

до штатного розкладу треба внести штатну одиницю, яка б відповідала за
охорону праці працівників ДПС;

проводити лекції, семінари з питань охорони праці в галузі ДПС два рази
на рік;

ввести до кошторису статтю фінансування охорони праці;

розробити нормативно – правову базу з питань охорони праці в галузі ДПС.

Висновки

В заключенні необхідно підвести підсумки роботи. По-перше, треба
сказати, що саме механізм оподаткування дуже складний і потребує
деталізованого розгляду. Дана робота — це спроба на прикладі деяких
видів податків охарактеризувати діючу систему оподаткування, вивести
переваги і недоліки, визначити основні напрямки вдосконалення.

Серед недоліків можна назвати неефективну правову базу, яка проголошує
діяльність податкової системи України. Друга проблема — це податковий
прес, який законодавчі органи не в змозі поки що послабити, тому що
дефіцит бюджету потребує збільшення доходної частини для його покриття.

В Україні вирішальну роль у формуванні бюджету відіграють непрямі
податки та податок на прибуток .підприємств. Низький рівень доходів
більшості населення, а також низька частка зарплати в національному
доході обумовлюють невисоке надходження прибуткового податку з громадян.

Аналіз діючої податкової системи України свідчить про необхідність її
реформування. На нашу думку, в основі податкової системи повинні бути
прямі податки, тобто податки, де об’єктом оподаткування є доходи
фізичних осіб, прибуток юридичних осіб, земля, майно та капітал. При
оподаткуванні доходів фізичних осіб та прибутку юридичних осіб
повинна використовуватись диференціація ставок податків в залежності від
виду діяльності та розміру отриманого доходу.

Податкова реформа в Україні повинна бути спрямована на усунення основної
проблеми — зняття податкового тягаря. Першим кроком повинно бути
реформування системи непрямих податків разом із зменшенням обов’язкових
нарахувань на фонд оплати праці.

Необхідність зменшення нарахувань на фонд оплати праці та реформування
системи соціального забезпечення не викликає жодного сумніву. По-перше,
ці нарахування є найбільшими порівняно з іншими країнами, вони
виступають важливим фактором зростання цін, зниження
конкурентоспроможності українських товарів. По-друге, система
соціального забезпечення — джерелом функціонування якої є обтяжливі
нарахування для підприємств.

Слід зазначити, що основною метою реформування системи оподаткування є
сприяння стабілізації матеріального виробництва, підвищення його
ефективності, на цій основі задоволення державних та соціальних потреб.
Система оподаткування повинна забезпечити оптимізацію структури
розподілу і перерозподілу національного доходу. Реформуванню підлягають
правові норми, що визначають форми, механізм регулювання, встановлення
величини та порядку справляння податків, зборів, інших обов’язкових
платежів до бюджету , внесків до державних цільових фондів, необхідних
державі для виконання їх функцій.

Характерною особливістю діючої податкової системи сьогодні є її
недосконалість, а саме: неузгодженість та суперечливість окремих
податкових законів, нестабільність законодавства, надмірне податкове
навантаження на платників, безсистемне й невиправдане надання пільг,
перекручування економічної сутності окремих податків та
непристосованість її до переходу від адміністративної-командних методів
управління господарством до господарювання в умовах демократичної
правової системи України шляхом створення єдиного всеохоплюючого Закону
Податкового кодексу України.

Зазначений законопроект є першим кроком на шляху створення досконалої
системи оподаткування з високим рівнем збирання податків і має на меті
регулювання відносин оподаткування, визначає принципи побудови
податкової системи, перелік податків, зборів та інших обов ‘язкових
платежів, що підлягають сплаті до бюджетів всіх рівнів. Визначає
методику їх обчислення, ставки оподаткування, правовий стан платників
податків, порядок адміністрування податків, а також порядок і умови
застосування фінансових санкцій до платників податків за порушення
податкового законодавства.

Положення проекту Податкового кодексу України спрямовані на
необхідність:

створення в Україні стабільної податкової системи, яка б забезпечувала
чітке визначення порядку стягнення податків, його простоту;

забезпечення чіткого визначення об ‘єктів оподаткування з метою
запобігання випадкам подвійного оподаткування;

забезпечення справедливого підходу при оподаткуванні всіх категорій
платників податків;

упорядкування механізму стягнення податків та посилення
відповідальності за ухилення від сплати податків та їх несвоєчасну
сплату;

стимулювання інвестиційних та інноваційних процесів і підтримки
технологічного оновлення суспільства;

стимулювання малого підприємництва;

дотримання міжнародних угод з питань оподаткування;

реальне забезпечення прав платників податків;

створення дієвого механізму контролю.

Реформування податкової системи є найбільш важливою проблемою на етапі
формування ринкового середовища і створення сприятливих умов для
зниження податкового навантаження. Однак, зниження податкового
навантаження слід провести поступово з метою стабільного виконання
доходів бюджету.

Список використаної літератури

Конституція України.-1996 р.

Закон України “ Про систему оподаткування ”//Відомості Верховної Ради
України.-1994.-№14.

Закон України ‹‹Про внесення змін до Закону України “ Про систему
оподаткування”›› // Відомості Верховної Ради України.- 1997. -№77 .

Закон України “Про державну податкову службу в Україні “ // Відомості
Верховної Ради України.-1991.-№12.

Закон України ‹‹Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про
державну податкову службу в Україні” ›› // Урядовий кур’єр.-1993.-№15.

Закон України “Про Державний бюджет України на 1999 рік ” // Урядовий
кур’єр.-1998.-№86.

Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 рік “ // Урядовий
кур’єр.-1999.-№78.

Закон України “Про Державний бюджет України на2001 рік “// Урядовий
кур’єр.-2000.-№87.

Закон України “Про податок на додану вартість “// Відомості Верховної
Ради України.-1997.-№21.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств “ // Відомості
Верховної Ради України.-1995.-№4.

Закон України “Про плату за землю “ // Відомості Верховної Ради
Українию-1996.-№12.

Закон України “Про охорону праці “ // Відомості Верховної Ради
України.-1992.-№49.

Закон України “ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності “ // Відомості Верховної Ради
України.-1999.-№53.

Постанова Верховної Ради України “ Про основні положення податкової
політики в Україні “ // Відомості Верховної Ради України.- 1997.-№5.

Типове положення про службу охорони праці (затверджено Наказом
Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 03.08.93
№73).

Азаров М.Я. Податкова політика в Україні: принципи та реалії. // Вістник
податкової служби України.-2000.-№10.

Бабич Л.Я. Аналіз податкової системи і пропозиції щодо її вдосконалення.
// Економіка України.-1999.-№9.

Бабійчук А.Б. Напрямки вдосконалення системи оподаткування в Україні.
// Фінанси України.-1999.-№12.

Булгакова С.О. Податки в зарубіжних країнах.-К.: Основи, 1998.

Буряковський В.В. Податки .-Дніпропетровськ: Пороги.-1998.-520 с.

Василик О.Д. Державні фінанси України :навч. посібник.-К.: Вища шк.,
1997.

Вишневський В.П. Налоги Украины :теория и практика.-Донецк : ИЕП НАН
Украины, 1997.

Глухов В.В. Налоги :теория и практика .-СПб.: Спец. лит., 1998.-285 с.

Данілов О.Д.,Фліссак Н.П. Податкова система та шляхи її
реформування.-К.: Парламентське видавництво, -2001.-215 с.

Дернбернг Р.Л. Международное налогообложение.- М.: Юнити, 1997.-375 с.

Дорош Н.І. Податкова система України в розвинутих зарубіжних країнах:
порівняльний аналіз.// Фінанси Украіни.-2000.-№12.

Завгородний В.П. Налоги и налоговый контроль в Украине.- К.:А.С.К.,
2000.-520 с.

Захарченко Н.П. Податки .-Одеса: Кадр, 2001.-543 с.

Златкін Б.С. Податкам- стимулюючу роль.// Економіка України-1999.

Князев В.Г. Налоговая система зарубежных стран.- М.: Закон и право,
1997.

Ковальов К.Л. Фінанси: Учбовий посібник. – Донецьк: Фінанси і статистика
,1999.

Конрад Ю.Л. , Пунина И.В. Налоговая политика В Украине: подходы и
перспектива // Эк-ка Украины.- 1996. — №11.

Крисоватий А.І. Державна податкова політика і система податків //
Фінанси України.-1998.-№12.

Кучерявенко Н.И. Налоговое право.- К.: Основа,1999.

Кучерявенко Н.И. Система н/о в Украине // Экономика Украины.-2001.- №3.

Левочкин С.О. Податкова структура в Україні та шляхи її вдосконалення //
Економіка України.-1999.-№8.

Мельник М.В. Податкова система України. – К.: Парламентське видавництво,
— 2001. – 318с.

Податкова система України : Підручник / В.М.Федосов , В.М. Опарін, Г.О.
П’ятаченко та ін.; за ред. В.М. Федосова.- К.: Либідь, 1994.

Розпутенко В.І. Податкова політика і економічні реформи. – К.: Либідь,
1998.

Сенчуков В.О. Оптимальна система оподаткування / Економіка України.-
1999. №3.

Синільников Б.В. Актуальні питання оподаткування в умовах перехідної
економіки // Фінанси України. – 1999.-№3.

Скворцов М.М. Все про податки в Україні.- К.: Конкорд, — 1999 .-315с.

Слепец В.Н. Налоги и мировой рынок.- Одесса: Астро Принт, 1999.-239с.

Соколовська А.М. Особливості проведення податкових реформ: світовий
досвід // Фінанси України.- 1999.№1.

Стоїн В.Я. Удосконалення податкової системи України //Фінанси України.-
2001.№4.

Суторміна В.М., Федосов В.М. Держава – податки – бізнес .- К.: Либідь.
— 1998. — 235с.

Федосов В.М. Проблеми розбудови податкової системи України // Фінанси
України.-1999. — №6.

Фоменко К.О. К нам пришел налоговый инспектор. – Одесса: ОГЭУ. – 1997. –
283с.

Черник Д.Г. Налоги. – М.: Финансы и статистика, — 1998. – 285с.

Юткина Г.Ф. Налоги и налогообложение.- М.: Инфра – М., — 1998.-317.

PAGE

PAGE 31

PAGE 31

Похожие записи