ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Економічна суть, функції та структура податкової системи

Розділ 2. Класифікація податків та платежів

Розділ 3. Удосконалення податкової системи

Розділ 4. Державна податкова служба та шляхи її розбудови

4.1. Етапи розвитку Державної податкової служби України

4.2. Державна податкова адміністрація

4.3. Податкова міліція

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Податкова система як один із важливих атрибутів держави формується і
розвивається із становленням державності. Аналіз становлення та розвитку
системи оподаткування, її проблеми і шляхи удосконалення сьогодні
заслуговують на особливу увагу.

В житті кожного суспільства має підтримуватись баланс між окремою
людиною і державною машиною. Більше того, суспільство розвивається тим
успішніше, чим краще збалансовані відносини особистості і держави. І,
навпаки, якщо превалюють інтереси тієї чи іншої сторони, в суспільстві
починається загнивання, наростають руйнівні і дестабілізуючи елементи.

Для нормальної життєдіяльності людині потрібно задовольняти потреби у
певних благах, і щоб їх отримати, люди працюють, створюючи матеріальні,
інтелектуальні, духовні та інші цінності. Проте людина не може існувати
поза суспільством і державою, а тому індивідуум мусить частину
створеного ним багатства віддавати державі, яка за це бере на себе
зобов’язання задовольняти певну суму потреб кожного індивідуума та
здійснювати соціальні функції: забезпечувати соціально незахищені
верстви населення — пенсіонерів, інвалідів, дітей; утримувати атрибути
держави (армію, міліцію, владні структури тощо) та інституції зовнішніх
відносин і безпеки; підтримувати гуманітарні галузі — культуру, освіту,
охорону здоров’я тощо. Витрати на названі цілі притаманні будь-якому
суспільству. Але забезпечити їх можна лише за рахунок частини багатства,
створеного людьми. Чим більше людина вироблятиме, тим більша грошова
маса доходу припадатиме на податкову ставку, яку вона має сплачувати.

Найважливішим механізмом підтримання балансу між інтересами людини і
державної машини є податкова система — система збирання податків. Саме
вона формує економічну частину балансу суспільства «людина — держава»,
забезпечуючи існування як державної машини, так і задіяних у ній
індивідуумів.

Актуальність обраної для написання теми курсової роботи становить той
факт, що як переконує світовий досвід, ефективність оподаткування
залежить від раціональної побудови податкової системи і рівня
організації податкової служби в державі. Із поєднанням цих факторів
проявляється об’єктивність і суб’єктивність системи оподаткування.
Об’єктивність — через те, що раціонально побудована податкова система
дає змогу ефективніше використовувати об’єктивні функції податків, а
суб’єктивність — через те, що існування податкової системи означає
наявність податкової служби, з допомогою якої держава проводить свою
суб’єктивну діяльність у сфері оподаткування. Причому ці фактори тісно
взаємопов’язані, тому суттєві зміни принципів побудови податкової
системи супроводжуються перебудовою організації роботи податкової
служби.

Метою роботи стало вивчення питань – економічної суті, функцій та
структури податкової системи, класифікації податків та платежів,
удосконалення податкової системи, Державної податкової служби та шляхів
її розбудови.

Для досягненя мети мною були проаналізовані численні нормативно-правові
акти, а також наукова та монографічна література по предмету роботи.
Зокрема, можна назвати хоча б окремі праці: Вурлакова Л.В. “Система
налогообложения: (отечественный й зарубежный опыт)”, Геги П.Т., Доля
Л.М. “Основи податкового права”, Криницкого И.Е., Кучерявенко Н.П.
“Налоговое право”, Федосова В.М. “Податкова система України”,
Поддєрьогіна А.М. “Податкова система України на шляху розвитку”, Стояна
В.І. “Удосконаленя податкової системи України” та ряд інших.

Дана робота розкривається у наступній структурі: розділі 1 “Економічна
суть, функції та структура податкової системи”, розділі 2 “Класифікація
податків та платежів”, розділі 3 “Удосконалення податкової системи”,
розділу 4 “Державна податкова служба та шляхи її розбудови”.

Розділ 1. Економічна суть, функції та структура податкової системи

Нині можна стверджувати, що в Україні створено податкову систему, яка
дає змогу мобілізувати кошти в розпорядження держави, здійснювати їхній
розподіл і перерозподіл на цілі економічного й соціального розвитку.
Так, у 1995 р. надходження усіх видів податків і відрахувань забезпечили
63,3% доходів бюджету, а в 2003 р. – 65,4%1.

На сьогодні в Україні порядок обчислення та сплати різних видів податків
і відрахувань регулюється 28 законами. Усього за чинним законодавством
передбачено 20 загальнодержавних податків, зборів і відрахувань та 14
місцевих податків і зборів.

Конституцією України закріплено положення про те, що система
оподаткування встановлюється лише законами України. Це потребує
приведення усього податкового законодавства у відповідність із
Конституцією України і водночас створює підгрунтя для удосконалення
системи оподаткування.

Чинна податкова система зазнає нищівної критики як з боку наукових кіл,
так і з боку підприємців, політичних діячів, депутатів. Однак дедалі
очевиднішим стає, що ця критика грунтується на емоційних і поверхових
оцінках економічної дійсності, вона позбавлена глибокого аналізу
фінансових зв’язків в економіці, усвідомлення дійсних потреб держави у
фінансових ресурсах для виконання покладених на неї функцій щодо
регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки, підтримання на
належному рівні суспільного добробуту, обороноздатності, систем
державного управління.

На сьогодні є підстави стверджувати, що податкова система виявилася
неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові
навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до невиправданого
вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби у
кредитних ресурсах. Дуже негативно вплинули на результати господарської
діяльності суб’єктів нарахування на фонд оплати праці. Надмірна
кількість податкових пільг зумовила необгрунтований перерозподіл
валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для
господарювання. Усе це призвело до виникнення значного неофіційного
сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових
надходжень.

Аналіз економічної ситуації в державі та підсумки виконання зведеного й
державного бюджетів України за 2003 рік підтверджують, що без внесення
змін до системи оподаткування, без вжиття радикальних заходів щодо
відродження вітчизняного виробництва й упорядкування державних видатків
змінити ситуацію на краще не можна.

Розглянемо основні риси податкової системи України.

І. Хоч податки відіграють значну роль в економіці всіх зарубіжних країн,
в Україні ми маємо один із найвищих (навіть порівняно з
постсоціалістичними країнами) рівнів оподаткування. До об’єктивних
причин, що зумовлюють його, можна віднести:

1. Неможливість одночасного реформування відносин власності. Існування ж
державної власності й державних підприємств викликає необхідність їхньої
певної державної підтримки, а в умовах існування платежів із прибутку
цих підприємств – зміни їх відповідною системою податків, які б давали
змогу акумулювати достатні для такої підтримки кошти.

2. Неможливість повної і швидкої комерціалізації охорони здоров’я,
освіти, науки, культури, які потребують значних державних коштів.

3. Необхідність зростання державних витрат на соціальний захист
населення внаслідок падіння рівня життя під впливом економічної кризи та
інфляцій.

Перші дві причини могли пояснити високий рівень оподаткування на початку
90-х років. У подальшому вони мали зумовити його зменшення внаслідок як
падіння частки державної власності, так і постійного скорочення витрат
на розвиток соціально-культурної сфери.

Отже, основні причини, що зумовлюють високий рівень оподаткування в
Україні, лежать у площині суб’єктивного фактору. Основні серед них такі:

1. Зволікання з ринковими перетвореннями в Україні, яке стало на заваді
скороченню витрат державного бюджету, а отже, і зменшенню рівня
оподаткування.

2. Помилки у проведенні податкової політики, які породили значні
масштаби ухилення від оподаткування. Неможливість акумулювати за цих
умов достатні доходи в державний бюджет призводила до найпростішого
виходу з важкої ситуації – підсилення податкового пресу на тих, хто ще
сплачував податки.

3. Зростання дефіциту державного бюджету, що сталося через помилки у
політиці державних витрат, яке також супроводжувалося пошуком шляхів
збільшення державних доходів, а єдиним засобом такого збільшення
вважалося підвищення загального рівня оподаткування.

Таким чином, рівень податкового тягаря в Україні можна оцінити як
надмірний у тому смислі, що він вищий, ніж зумовлений об’єктивними
причинами і обставинами1.

ІІ. Співвідношення прямих і непрямих податків в Україні протягом років.
Структура податкової системи України підтверджує ту закономірність,
згідно з якою в умовах низького рівня доходів юридичних і фізичних осіб,
низького рівня податкової культури, недосконалості фіскального
законодавства і роботи податкових служб неможливо забезпечити
переважання в структурі податкової системи прямих податків. В Україні
чинником, що підсилює цю закономірність, є падіння реальних доходів
підприємств, зростання числа збиткових підприємств в умовах однієї з
найглибших економічних криз. За цих обставин збереження порівняно
значної ролі прямих податків може бути забезпечене лише шляхом
надмірного оподаткування як юридичних, так і фізичних осіб, що руйнує
стимули до економічної діяльності, а саме: оподаткування таких особистих
доходів, які в усьому світі або взагалі не оподатковуються, або
оподатковуються за більш низькими ставками, а також штучне завищення
оподатковуваного прибутку шляхом зниження таких складових собівартості,
як зарплата й амортизація.

Закономірне, а не штучне підвищення ролі прямих податків може бути
забезпечене тільки внаслідок загальної зміни економічної ситуації в
країні: економічного піднесення, зростання особистих доходів і доходів
підприємств.

Тому з панівною думкою про те, що основу податкової системи повинні
становити прямі податки, можна погодитися в тому разі, якщо мовиться про
стратегічний напрям реформування податкової системи України, а не про
напрям її зміни найближчим часом.

ІІІ. Пряме оподаткування в Україні базується на двох основних видах
податків: податку на прибуток підприємств і прибутковому податку з
громадян.

Глибинною причиною відмінностей у структурах прямого оподаткування є
відмінності у структурі ВВП. Так, якщо в розвинутих країнах частка
оплати праці у 1999 р. становила 60,6% у США, 56,4% в Японії, 54,5% у
Німеччині, частка прибутку відповідно: 30,8%, 37%, 34,2%, то в Україні у
2000 р. при частці прибутку 30,8% частка зарплати становила лише 33,8%.

Важливою причиною високої частки податку на прибуток підприємств
(зокрема причиною багаторазового перевищення часткою цього податку
частки особистого прибуткового податку) є особливість податкової
політики в Україні, що проявляється у встановленні надмірного
податкового тягаря на підприємства. Цей тягар надмірний внаслідок
особливостей обліку фінансових результатів в Україні (за підрахунками
спеціалістів, 30-процентне оподаткування прибутку, розраховане у
відповідності з чинною в Україні методикою, дорівнювало
48-54-процентному оподаткуванню у відповідності з моделлю,
запропонованою основами Світового податкового кодексу).

IV. Структура непрямих податків в Україні характеризується переважанням
ПДВ і відрахувань у фонди: Пенсійний, зайнятості та ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення.

Щодо зростання ролі ПДВ, то воно хоч і відбиває загальну тенденцію,
властиву більшості розвинутих країн, усе ж є надмірним: частка ПДВ в
доходах бюджету України вища, ніж у розвинутих країнах, а частка
акцизного збору занадто низька. У багатьох країнах структура непрямих
податків урівноваженіша або характеризується переважанням частки
універсальних акцизів над часткою специфічних акцизів у 1,5-2 рази1.

Особливість структури непрямих податків в Україні має як об’єктивні, так
і суб’єктивні причини. До об’єктивних причин можна віднести те, що
по-перше, в розвинутих країнах унаслідок високого рівня доходів
більшості населення (60% — середній клас) коло покупців підакцизних
товарів ширше, ніж в Україні, де чималий контингент населення купує лише
два види підакцизних товарів – горілчані й тютюнові вироби; по-друге, в
умовах економічної кризи, інфляції, падіння рівня доходів, зростання
масштабів тіньової економіки ПДВ є одним із найефективніших у
фіскальному плані податків.

До суб’єктивних причин, що зумовлюють структуру непрямого оподаткування
в Україні, можна віднести причини, породжені особливостями податкової
політики з її фіскальною спрямованістю, недосконалістю, яка є наслідком
як незначного досвіду проведення самостійної податкової політики, так і
відсутністю достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів:

1) довільний характер визначення кола підакцизних товарів, унаслідок
чого ряд товарів та послуг, які в західних країнах є об’єктом
оподаткування акцизним збором, в Україні не включені до підакцизних
товарів;

2) надання численних пільг як українським товаровиробникам, так і
окремим категоріям громадян, особливо щодо акцизного збору, оскільки
пільги певною мірою суперечать суті та призначенню цього податку, яким
оподатковуються товари не першої необхідності.

Внески у фонди: Пенсійний, зайнятості, ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення в Україні –
мають найбільшу питому вагу в доходах бюджету. Але їхнє зіставлення із
внесками у фонди соціального страхування розвинутих країн свідчить про
відставання України від більшості країн – менше, ніж у нас частка цих
внесків у Англії і Канаді. З одного боку, це свідчить про недостатню
соціальну спрямованість податкової політики в Україні, про
невідповідність структури податкової системи обраній моделі соціально
орієнтованої ринкової економіки.

Таким чином, у цілому структура податкової системи України відповідає
загальним закономірностям, властивим розвитку податкових систем. Ці
закономірності становлять об’єктивну межу податкової системи України на
сучасному етапі. Зміна основних характеристик цієї системи можлива лише
за умови усунення причин, що їх зумовлюють, тобто зміни певних
параметрів соціально-економічної системи України.

Податкова система України пройшла певний період свого становлення й нині
перебуває на етапі удосконалення. З огляду на це актуальним є наукове
обгрунтування основ податкової системи.

У вітчизняній фінансовій науці найчастіше використовуються такі терміни:
“податкова система” і “система оподаткування”. Необхідно зазначити, що
останній термін використовується частіше, оскільки він продекларований
Законом України “Про систему оподаткування”.

На основі цього визначення можна виділити два елементи системи
оподаткування: сукупність податків і зборів та встановлений законами
порядок їх стягнення. Названі елементи податкової системи, як правило,
деталізуються, і в її структурі виділяють об’єкти оподаткування,
суб’єкти оподаткування, податкової ставки, пільги, квоти і т. ін.

Повніше визначення терміну “податкова система – це сукупність податків,
встановлених законодавчою владою, що стягуються виконавчими органами, а
також методи і принципи побудови податків”. Але обидва визначення можуть
застосовуватися для характеристики податкової системи тільки у вузькому
значенні, — як “системи податків”.

Розширене трактування системи оподаткування. “Система оподаткування –
це сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених податків, зборів,
внесків і платежів до бюджету та державних фондів, механізм їх
нарахування й вилучення, права та обов’язки податкових служб і платників
податків, яка дає змогу досягти поставленої мети стосовно конкретного
відрізку часу”.

Досконале податкове законодавство – ще недостатня умова для того, щоб
система оподаткування була ефективною. Самі собою законодавчо
встановлені податки і збори ще не є ефективно діючою податковою
системою.

Уся система оподаткування діє у соціально-економічному середовищі й має
зв’язок із ним через законодавчі акти (вхід у систему). Метою системи
(вихід із системи) є створення фінансових умов для виконання державою
економічних і соціальних функцій. Цілі соціально-економічні системи
завжди множині. Система оподаткування не буде ефективною, якщо вона
виконуватиме тільки основну функцію – фіскальну. Фінансова практика
виробила, а наука сформулювала ряд критеріїв, яким відповідає ефективна
система оподаткування.

Податкова система може вважатися ефективною за двох умов: коли фінансово
забезпечується виконання функцій держави і коли достатньо виконуються
основні принципи оподаткування.

Якщо зробити аналіз того, як досягаються цілі нинішньою податковою
системою, можна дійти висновку про її недостатню ефективність.

Характеристика податкової системи буде неповною, якщо не встановити її
місця у фінансовій системі взагалі. У структурі фінансової системи
чотири сфери: фінанси суб’єктів господарювання, державні фінанси,
міжнародні фінанси, фінансовий ринок. У структурі державних фінансів
чотири ланки: державний бюджет, фонди цільового призначення, державний
кредит, фінанси державного сектора.

Як бачимо, податки не виділяються в окрему складову фінансової системи,
мабуть, тут мається на увазі, що вони перебувають у складі державного
бюджету як його доходна частина. Податки мають розглядатись як
підсистема фінансової системи, оскільки з організаційної точки зору вони
специфічні у порівнянні з державним бюджетом і державними фінансами.
Специфіка податків чітко відображена у розділі 1 проекту Податкового
кодексу України.

Вплив на податкову систему ззовні відбувається через податкове
законодавство, яке розробляється виконавчою владою і приймається
Верховною Радою України. Комплекс податкового законодавства має
відбивати державну податкову політику. Причому податкову політику слід
розуміти як діяльність держави у сфері встановлення правового
регламентування й організації справляння податків і податкових платежів
у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Податкова політика
ведеться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання.
Виконання вимог принципів побудови податкової системи свідчить про
ефективність податкової політики, за ступенем її відповідності
продекларованим принципам можна робити висновки про напрямок розвитку
податкової системи, а відповідно й про його коригування.

Про основні принципи податкової системи уже говорилося, та необхідно
додати, що Законом України “Про систему оподаткування” від 18 лютого
1997 року у статті 3 встановлено одинадцять принципів побудови системи
оподаткування в Україні. Особливу зацікавленість серед них викликають
три принципи:

стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових
платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного
року;

економічна обгрунтованість – встановлення податків і зборів на підставі
показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з
урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з
його доходами;

доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства
для платників податків і зборів1.

У ході реалізації податкової політики в Україні перший із названих
принципів порушується найчастіше. Прикладом цього може бути і введення в
дію нових законів “Про оподаткування прибутку підприємств” та “Про
податок на додану вартість” у середині 19997 року, до закінчення
бюджетного року, і часті зміни порядку визначення дати виникнення
податкових зобов’язань при нарахуванні податку на додану вартість. Від
дати прийняття нового закону “Про податок на додану вартість” 3 квітня
1997 року порядок змінювався чотири рази.

Значні масштаби ухилення від оподаткування порушують перший і основний
принцип оподаткування, який уже наводився вище, а саме “рівний розподіл
податків”, за яким платежі кожного до бюджету мають бути пропорційні з
його доходами і винятки для окремих осіб неприпустимі. Порушення цього
принципу веде до того, що додаткове податкове навантаження лягає на
законослухняних платників податків або на тих, хто не має можливості
ухилятися від оподаткування. Таке становище знову провокує ухилення від
сплати податків.

Недосконалість системи оподаткування в Україні відзначається багатьма
вченими-фінансистами. Так, професор О.Д.Василик зауважує: “Нинішня
податкова система виявилася неадекватною до умов перехідної економіки,
створила значні податкові навантаження на суб’єкти господарювання,
призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств,
виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах. Все це призвело до
утворення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від
оподаткування, затримки податкових надходжень”.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу
базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні
органи, які контролюють виконання законодавства суб’єктами
господарювання. Однак не можна сказати, що податкова система ефективна і
досягає мети свого функціонування.

Які ж причини такого становища? Перша й основна та, що становлення
податкової системи України відбувається у важких економічних, соціальних
і політичних умовах. Складність економічних умов полягає в тому, що в
Україні відбувається економічний спад, економіка перебуває на
перехідному етапі від централізовано-планової до ринкової. Складність
соціальних умов – в успадкованій від минулого системі соціального
захисту, яка більшою мірою зорієнтована на державний бюджет і меншою –
на заощадження громадян. Складність політичних умов полягає у
відсутності в політичної еліти єдності щодо напрямків економічних
реформ, а як наслідок, і єдності щодо податкової системи.

Друга причина – це причина інституціонального характеру. Річ у тім, що
податкова система виявилася особливо чутливою до наявності суспільних
інститутів.

Погляньмо на податкову систему як на сукупність суспільних інститутів і
зробимо аналіз становлення такого з них, як “платник податків”. Відомо,
що бажання ухилитися від податків існує відтоді, як існують податки, але
в економічно розвинутих країнах масштаби ухилення менші, ніж у країнах,
що розвиваються. Гадаємо, що причин тут кілька: відпрацьовані протягом
багатьох років і технічно добре забезпечені механізми справлення
податків, більш-менш усталене й досконале податкове законодавство. Але
не менш важливим є формування у платників податків почуття
відповідальності перед суспільством і неминучості покарання за несплату
податків. Саме відсутність “звичок” і “стереотипів” платників податків –
одна із причин неефективності податкової системи України. У даному разі
під “стереотипами” слід розуміти готовність платників податків до
вчасної і повної їх сплати.

Отже, неможливо побудувати ефективну податкову систему, не сформувавши
платника податку як елемент податкової системи, як суспільний інститут.
Крім того, треба вести постійну просвітницько-пропагандистську роботу з
платниками податків як щодо роз’яснення їм податкового законодавства,
так і щодо “втілення” у їхню свідомість ідеї про необхідність і
неминучість сплати податків.

Слід зауважити, що з боку ДПА України у цьому плані вже дещо робиться.
Свідченням цього є створення при ДПА відділів для роботи з платниками
податків, ухвала проекту довгострокової програми з формування високої
податкової культури населення та ідея створення асоціації платників
податків як громадської організації, що стоятиме на сторожі інтересів
платників і матиме своїх представників у Державній податковій
адміністрації. Але відсутність традицій сплати податків в Україні ще
довго даватиметься взнаки, і це одна із причин того, що прогресивне
податкове законодавство в Україні дає менший ефект, ніж у тих же
розвинутих європейських країнах.

Відсутність усталених інститутів податкової системи призводить до
нестабільності податкового законодавства. Уряд і законодавці змушені
весь час шукати такий варіант податкового законодавства, який, з одного
боку, врахував би досвід економічно розвинутих країн, а з другого,
відповідав би “традиціям” і “звичкам” платників податків. Закони можна
змінити швидко, а звички змінюються тільки поступово. Інституційні зміни
– найважчі й найтриваліші, і якщо не врахувати цього фактору, то
законодавство можна змінювати щороку, а ефект буде той самий. Тому, на
мій погляд, у процесі вдосконалення податкового законодавства необхідно
врахувати специфічні, економічні, соціальні й політичні умови України1.

Підгрунтям удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб має стати
запровадження неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у розмірі
доходу, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості, та трьох ставок
оподаткування (10, 20 і 30%) замість діючих п’яти (10, 15, 20, 30 і
40%). Це сприятиме “зниженню рівня оподаткування громадян з відносно
низькими доходами” та “розширенню бази оподаткування за рахунок
включення доходів, які раніше не оподатковувалися”.

Вилучення із сукупних (валових) доходів платників податку розміру
доходу, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості, не викликає
заперечень. А от зміна ставок податку, на мій погляд, є недоцільною.
По-перше, ці ставки існують уже тривалий час, і платники до них
адаптувалися. По-друге, в Україні, як і в більшості інших країн СНД, —
високий рівень соціальної нерівності, значний розрив у доходах високо- і
малозабезпечених. Тому в принципі доцільніше не знижувати, а підвищити
максимальну податкову ставку. Цей захід також не принесе бажаних
результатів. Тому найбільш прийнятний вихід, на мій погляд, полягає у
тому, щоб залишити незмінними ставки податку на доходи фізичних осіб.

( Реальному зниженню рівня оподаткування громадян із відносно низькими
та середніми доходами сприяло б не скасування проміжної (15%) та
максимальної (40%) податкових ставок, а реалізація у процесі
вдосконалення податку на доходи фізичних осіб таких основних принципів
оподаткування: забезпечення помірно-прогресивного оподаткування доходів
фізичних осіб на основі забезпечення чинної шкали і ставок
оподаткування;

( запровадження неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на рівні,
що відповідає вартісній межі малозабезпеченості;

( збереження існуючого порядку оподаткування доходів, отриманих не за
основним місцем роботи;

( реалізація соціально орієнтованої податкової політики шляхом
поетапного запровадження соціальних податкових пільг, спрямованих на
регулювання таких процесів:

а) сім’ї і народжуваності: запровадження неоподатковуваного мінімуму на
кожну дитину незалежно від розміру сукупного оподатковуваного доходу
батька чи матері; запровадження вирахувань із оподатковуваного доходу
певної суми на дружину, яка знаходиться на утриманні;

б) дбайливого ставлення до здоров’я: вирахування з оподатковуваного
доходу витрат на лікування;

в) отримання освіти: вирахування з річного оподатковуваного доходу
витрат на освіту в межах середньої плати за навчання в середніх і вищих
навчальних закладах України;

( скасування податкових пільг, які надаються фізичним особам за
професійною чи галузевою приналежністю;

( вдосконалення механізму оподаткування доходів, одержаних платниками
податку у вигляді успадкованого майна та подарунків;

( вдосконалення механізму оподаткування шляхом запровадження Державного
реєстру фізичних осіб-платників.

На відміну від інших концепцій, вона характеризується виваженістю,
комплексним підходом до різноманітних аспектів оподаткування, позбавлена
революційного запалу, духу руйнації. На відміну від економічно
розвинутих країн, у яких кодифікація спрямовувалася передусім на
зменшення дестабілізуючого впливу на податкове законодавство
суб’єктивних чинників, пов’язаних із боротьбою інтересів різних
політичних груп і партій, в Україні нестабільність податкового
законодавства обумовлена насамперед впливом об’єктивних чинників:
початковим етапом становлення податкового законодавства. Воно
відбувається переважно методом спроб і помилок, виявлення яких
супроводжується постійними корективами, а також хисткою ситуацією в
соціально-економічній сфері, що спонукає до термінових заходів для
збільшення надходжень до бюджету. Усунути негативний вплив цих чинників,
а отже, виконати функцію стабілізації податкового права, кодифікація як
така не в змозі.

Необхідний особливий підхід до кодифікації податкової системи України.
Податкове законодавство України спочатку має подолати довгий шлях
вдосконалення, протягом якого до цього законодавства вноситимуться
численні зміни, необхідні для підвищення його ефективності. Традиційна
кодифікація податкової системи створила б перешкоди для внесення таких
змін.

Податкова система країни є продуктом не лише економічного, а й
політичного розвитку суспільства. Вона віддзеркалює інтереси різних
суспільних груп та політичних партій і становить результат консенсусу,
до якого прийшли ці сили в процесі ухвалення податкових законопроектів.
На мій погляд, процес структуризації суспільства і парламенту в Україні
ще не завершився, і досягнення консенсусу є проблематичним.

Усе це й вимагає нетрадиційного підходу до кодифікації податкової
системи України. Результатом такого підходу можуть бути, з одного боку,
стабілізація основ оподаткування, закладення підвалин цілісної
податкової бази, з другого – створення сприятливих умов для
вдосконалення механізму нарахування і стягнення податків.

Розділ 2. Класифікація податків та платежів

Податкова система країн з розвинутою ринковою економікою включає різні
види податків.

В основу їх класифікації покладені різні ознаки:

в залежності від об’єкта оподаткування: прямі та непрямі;

в залежності від органу, який стягує податок: державні та місцеві;

в залежності від їх використання: загальні та спеціальні.

Основну групу складають прямі та непрямі податки.

Прямі податки – це обов’язкові нормативні платежі з прибутку або доходу
працівника, спадщини, землі, будівль, тощо. Ці податки стягуються в
процесі придбання та накопичення матеріальних благ.

Непрямі податки – це податки, які включаються в ціну товарів або тарифів
на послуги. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують
регулярність надходженнь до бюджету.

За формою стягнення податки бувають грошовими і натуральними. На
сьогодні в Україні діють в основному грошові податки.

Кожний податок вміщює наступні елементи: суб’єкт, об’єкт, джерело
податку, одиницю обкладання, ставку податку (або квоту), пільги, строк
сплати.

Суб’єкт податку (платник податку) – фізична або юридична особа, на яку
законом покладено обов’язок сплатити податок. Це особи, що займаються
підприємницькою діяльністю, службовці, робітники, підприємства та інші.
Основна ознака суб’єкту – наявність власного джерела доходу.

Об’єкт податку – все те, що підлягає обкладенню податком (доход або
майно) : заробітна плата, прибуток, доход, будівлі, транспортні засоби
та інше.

Джерело податку – це фонд, за рахунок якого здійснюється сплата податку.
Співпадає об’єкт з джерелом податку в прибутковому податку з громадян
(заробітна плата), в податку на прибуток підприємств (прибуток) та інше.

Одиниця обкладання – це одиниця виміру об’єкту податку та його частина,
на яку встановлено податкову ставку. Наприклад, в земельному податку
одиницею обкладання буде 1га по землям сільськогосподарського
призначення і 1м2 земельної ділянки в населеному пункті.

Ставка податку – розмір податку на одиницю обкладання. Система ставок
враховуючи вид діяльності платника податку, включає: базову ставку,
занижену або підвищену ставку.

Базова (основна) ставка – це ставка без обліку особливостей суб’єкта або
вида діяльності. В Україні прийняті базові ставки по податку на прибуток
– 30% , по податку на додану вартість – 20%.

Занижена податкова ставка враховує визначні особливості платника та
скорчує податковий тягар на нього.

Підвищена податкова ставка враховує специфічну форму діяльності або
отримання прибутку та перевищує основну, базову (наприклад, застосування
повної ставки мита).

В залежності від побудови податків Розпутенко І.В. розрізняе:

тверді ставки – встановлюються в абсолютній сумі на одиницю об’єкта;

дольові ставки – виражаються у визначених долях об’єкта обкладання. У
сучасних умовах, в основному, суб’єкти податку, застосовують ставки
виражені у відсотках.

Характеристика ставок податку нероздільна з методами їх формування, що
може лежати в основі виділення різновидів ствавок податку:

пропорційні ставки;

прогресивні ставки;

регресивні ставки;

змішані ставки.

Пільги — це повне або часткове звільнення юридичних осіб і громадян від
сплати податків. Пільги можуть надаватись у вигляді зменьшення
оподаткованого доходу, зменьшення податкової ставки або повного
звільнення від податку.

Строк сплати податку- встановлена в законі дата, до якої податок повинен
бути сплаченим. Порушення строку сплати карається стягненням пені,
штрафом.

Важливим податком в Україні є – податок на прибуток. Податок на прибуток
з юридичних осіб справляється, виходячи з прибутку підприємства,
одержуємий як різниця валових доходів і валових витрат підприємства. В
даний час прямі податки складають основу податкових систем держав з
розвинутою ринковою економікою.

Непряме оподаткування переважеє в країнах, що розвиваються, для яких це
основна форма мобілізації податкових надходженнь до бюджету. В Україні
за рахунок непрямих податків формується близько 45 % доходів бюджету.

При стягненні непрямих податків виникають правовідносини, в яких
приймають участь три суб’єкти: суб’єкт податку, носій податку і
податковий орган.

Суб’єкт податку – це виробник або продавець товару , який згідно закону
виступає в якості юридичного платника податку, тобто вносить до бюджету
суму податку від реалізованого товару чи наданих послуг. Його можна
кваліфікувати як збирача податків.

Носій податку – це фізична особа, споживач товару, в ціні якого
міститься непрямий податок. Купуючи товари, споживач стає фактично
платником податку. Таким чином відбувається пререкладання податків від
суб’єкта до носія податку.

Перекладення податків – це слідство введення непрямого оподаткування,
вкючення податків в ціни товарів, що реалізуються (послуг, що
надаються), внаслідок чого податковий тягар несуть не суб’єкти податку,
а споживачі товарів.

Розділ 3. Удосконалення податкової системи

Серед численних економічних проблем, які постали перед Україною у період
переходу її від командно-адміністративної до ринкової форми ведення
господарства, чільне місце посідає створення ефективної системи
оподаткування юридичних і фізичних осіб. У цьому зацікавлена як держава,
податкові органи, так і платники податків.

Тому особливої актуальності набувають дослідження теоретичних,
методологічних і прагматичних підвалин податкової політики та формування
податкової системи в державі.

Слід зазначити, що податкова система України пройшла певний шлях свого
становлення і нині перебуває на етапі вдосконалення. Недосконалість
системи оподаткування в Україні визнається багатьма
вченими-фінансистами. Так, професор О.Д. Василик зауважує: «Нинішня
податкова система виявилася неадекватною до умов перехідної економіки,
створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання,
призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств,
виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах1.

Надмірна кількість податкових пільг зумовила необгрунтований
перерозподіл ВВН, створила неоднакові економічні умови для
господарювання. Все це призвело до утворення значного неофіційного
сектору економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових
надходжень»2.

Звертаючись до засад управління податками, визначених свого часу А.
Смітом, таких, як визначеність, простота та зручність для платників
податків і установ, які їх стягують, дешевизна і мінімум податкового
тягаря на платників, можна зауважити, що ці принципи не завжди ефективно
працюють у вітчизняній системі оподаткування. Так, варто пригадати
еволюцію податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств,
часті зміни розмірів ставок мита й акцизного збору, досить високі тарифи
відрахувань у державні цільові фонди соціального спрямування,
відсутність стимулюючого впливу при справлянні прибуткового податку з
громадян, недоречності та невизначеність у стягненні гербового збору
тощо. Не можна назвати простими і доступними для розуміння законодавчі
акти щодо цих податків у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні.
Розрахунки цих податків стали заплутаними і незручними як для платників,
так і для контролюючих органів.

Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також
працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і
сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих
термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах. Ще однією
вадою нинішньої системи оподаткування є безпрецедентна багаторазовість
оподаткування оплати праці, яка призводить до спотворення співвідношення
у структурі виробленої вартості між окремими її частинами: фондом
заміщення, оплатою праці й чистим доходом1.

Одним із недоліків податкової системи України, на який є багато нарікань
із боку платників податків, — це досить часті перевірки їхньої
діяльності працівниками податкових органів та інших державних структур.
Урозріз із загальним правилом оподаткування йде і практика авансової
сплати податків, яка застосовувалася в окремі періоди в Україні у
механізмі справляння ПДВ, а нині має місце при розрахунках із податку на
прибуток, наслідком чого стало вилучення обігових коштів підприємств,
особливо руйнівне в умовах інфляції.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу
базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні
органи, які контролюють виконання законодавства суб’єктами
господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і досягає
свого функціонального призначення, не можна.

Серед практиків і вчених проводиться велика спільна робота щодо
утвердження сучасних принципів податкової політики. Узагальнити і звести
воєдино всі точки зору, як і задовольнити одночасно всі побажання,
неможливо. Суть їх у тому, що податкова політика повинна забезпечити
розв’язання двоєдиного завдання. З одного боку, це встановлення
оптимальних податків, які слугуватимуть всебічному розвитку і
стимулюванню вітчизняного товаровиробника, в тому числі зайнятості
населення, нарощенню темпів виробництва, задоволенню попиту споживачів
товарів (послуг), насиченню ринку споживання необхідними товарами тощо.
З другого — забезпечення надходження до бюджету коштів, достатніх для
виконання державою покладених на неї функцій.

Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів
тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а також до скорочення
податкової бази. Тому важливе місце у здійсненні оптимальної податкової
політики відводиться принципу фіскальної достатності. Він полягає у
здійсненні податкової політики, необхідної для забезпечення такої
величини податкових надходжень, яка оптимально бажана з огляду на
проголошену економічну доктрину.

Рівень податкової ставки повинен враховувати можливості платника
податку, тобто рівень його доходів. Оскільки можливості різних фізичних
і юридичних осіб неоднакові, для них мають бути встановлені
диференційовані податкові ставки. Тобто податок на прибуток повинен бути
прогресивним. Платежі кожного до бюджету мають бути пропорційні його
доходам, і винятки для окремих осіб недопустимі. Порушення цього
принципу призведе до того, що додаткове податкове навантаження ляже на
законослухняних платників податків або на тих, хто має можливості
ухилятися від оподаткування.

Здійснюючи податкову політику, слід також пам’ятати, що догматичність
норм податкового регулювання суперечить реаліям економічного буття і
тому неврахування певних соціально-економічних змін, пов’язаних із
розвитком суспільства, може призвести до непередбачуваних наслідків.
Податкова політика має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до
мінливих суспільно-політичних і економічних потреб. Один із важливих
аспектів цього положення — практика надання різних пільг. Але треба
виступати проти їх безоглядного і безсистемного «роздавання»,
практикувати адресне податкове стимулювання пріоритетних галузей або
регіонів.

У процесі реформування системи оподаткування в Україні важливою
проблемою є не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання
прямих і непрямих податків. Слід зазначити, що в останні роки у
вітчизняній системі оподаткування спостерігається тенденція до
збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих
країн. Непрямі податки хоч і зручніші для фіскальних органів з позиції
їх стягнення, однак ‘їх сплата лягає тягарем на плечі кінцевого
споживача. Тому переважання справедливих прямих податків дасть змогу
уникнути таких негативних наслідків, як зубожіння більшості населення,
подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, нездатного
конкурувати з дешевшою продукцією іноземних фірм, тощо.

У процесі реформування системи оподаткування в Україні необхідно
докорінно змінити ставлення до місцевих податків і зборів, суттєво
підняти їх значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів.
Однак, незважаючи на наявність суттєвих із позиції фіску змін, які
планувалося здійснити згідно з Указом Президента України «Про місцеві
податки і збори», докорінного реформування системи оподаткування поки що
не передбачається. Найсуттєвішими вадами місцевого оподаткування, на
нашу думку, є незначна фіскальна роль податків і зборів та відсутність
прав у органів місцевого самоврядування запроваджувати на своїй
території власні податки і збори. Якнайшвидше усунення вказаних вад
сприятиме становленню місцевого самоврядування в Україні, зміцненню його
фінансової бази та переведенню місцевого оподаткування на обслуговування
органами Державного казначейства1.

Світовий та вітчизняний досвід переконує, що не існує і не може існувати
податкової політики, котра задовольняла б усіх платників податків і
державу в цілому одночасно. Тому держава, розглядаючи фіскальну функцію
податків, повинна враховувати також, що на величину податкових
надходжень впливає і таке явище, як ухилення від сплати податків.

Саме відсутність традицій сплати податків в Україні ще довго
даватиметься взнаки, і це одна із причин того, що прогресивне податкове
законодавство в Україні дає менший ефект, ніж у тих же розвинутих
європейських країнах.

Слід зазначити, що інституційні зміни — найважчі та найтриваліші, і якщо
не врахувати цього фактору, то законодавство можна змінювати щодня, а
ефект буде той самий. Відсутність усталених інститутів податкової
системи призводить до нестабільності податкового законодавства. Уряд і
законодавці змушені шукати такий варіант податкового законодавства,
який, з одного боку, враховував би досвід економічно розвинутих країн, а
з другого — відповідав би традиціям і звичкам платників податків.

Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему,
не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як
суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну
і просвітницьку роботу з платниками податків, урегульовувати і
вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами
контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й
психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при
прийнятті рішень у галузі оподаткування.

>

P

0

i

»

$

&

(

*

,

.

0

2

4

6

8

:

< >

@

L

N

P

0

gduia

&

,

th

&

&

?

?

?

 

th

7є достатньо інформації для того, щоб бачити напрями використання
бюджетних коштів. Тоді він може порівняти суму своїх сплат до бюджету із
вигодами, які отримує він або оточуючі його. Тільки так платник податку
оцінює ефективність податків.

Тому, формуючи податкову політику, вдосконалюючи податкове
законодавство, потрібно дотримуватися принципу соціальної
справедливості. Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення
раніше сплачених податків існує певна залежність. Причому збільшення
норми оподаткування в державі приводить до абсолютного зростання розміру
трансфертних платежів із бюджету. Але темпи зростання фінансованих із
бюджету суспільних благ відстають від темпів зростання рівня
оподаткування.

Сплата податків має носити обов’язковий характер. Система штрафів і
санкцій, громадська думка у країні мають бути сформовані таким чином,
щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні
платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов’язань перед бюджетом.

Узагальнюючи вищесказане, зазначимо, що у реальному
суспільно-економічному житті всі принципи взаємопов’язані, взаємозалежні
й не можуть існувати відокремлено. Оптимальне їх поєднання забезпечує
ефективні податкові взаємовідносини платників і держави1.

Розділ 4. Державна податкова служба та шляхи її розбудови

4.1. Етапи розвитку Державної податкової служби України

Державну податкову службу України було створено рішенням Ради Міністрів
УРСР вiд 12.04.90 р. №70. У грудні того ж року Верховна Рада УРСР
ухвалила Закон “Про державну податкову службу в Українській РСР”, а в
1993 роцi — Закон “Про внесення змiн i доповнень до Закону України “Про
державну податкову службу в Українi”.

Новостворена державна податкова служба підпорядковувалася на той час
Мiнiстерству фiнансiв України та складалася з Головної податкової
iнспекцiї України, державних податкових iнспекцiй в АР Крим, областях,
районах, мiстах i районах у мiстах.

22 серпня 1996 року Президент України видав Указ №760/96 “Про утворення
Державної податкової адмiнiстрацiї України та мiсцевих державних
податкових адмiнiстрацiй”, а 30 жовтня 1996 року — Указ №1013/96
“Питання державних податкових адмiнiстрацiй”.

Указом №760/96 передбачалося, що ДПА України є центральним органом
виконавчої влади, а державнi податковi адмiнiстрацiї в областях,
районах, мiстах i районах у мiстах — самостiйними одиницями, якi не
можуть входити до складу мiсцевих державних адмiнiстрацiй. Одночасно в
серпнi 1996 року, згiдно з Указом №1013/96, у складi Державної
податкової адмiнiстрацiї України було створено податкову полiцiю, яка з
лютого 1998 року почала називатися податковою мiлiцiєю.

У лютому 1998 року Верховна Рада України схвалила нову редакцiю Закону
України “Про державну податкову службу в Українi” та Закон України “Про
внесення змiн i доповнень до Кримiнально-процесуального кодексу України
та деяких iнших законодавчих актiв України у зв’язку з утворенням
податкової мiлiцiї”1.

Таким чином, було створено якiсно нову державну податкову службу, до
складу якої увiйшли:

• Державна податкова адмiнiстрацiя України;

державнi податковi адмiнiстрацiї в АР Крим, областях, мiстах Києвi та
Севастополi;

• державнi податковi iнспекцiї в районах, мiстах, районах у мiстах.

У 2000 роцi вiдповiдно до вищезазначених указiв Президента України
проводилася широкомасштабна адмiнiстративна реформа державної служби,
невiд’ємною складовою якої було реформування i державної податкової
служби. З цiєю метою ДПА України в рамках iснуючої на той час єдиної
цiлеспрямованої вiдомчої iдеологiї розвитку податкової служби було вжито
ряд широкомасштабних заходiв, спрямованих на рацiоналiзацiю
органiзацiйно-функцiональної структури:

• проведено скорочення штатної чисельностi;

• здiйснено аналiз функцiй та процедур з метою уникнення дублювання їх
структурними пiдроздiлами;

• затверджено новi типовi органiзацiйнi структури обласного апарату та
державних податкових iнспекцiй.

Було проведено роботу щодо вдосконалення органiзацiйної структури
центрального апарату ДПА України.

З метою пiдвищення ефективностi функцiонування, розвитку та модернiзацiї
державної податкової служби на пiдставi постанови Кабiнету Мiнiстрiв
України вiд 19 вересня 2000 року №1454 створено Департамент розвитку та
модернiзацiї Державної податкової служби України.

У 2001 роцi було продовжено реалiзацiю єдиної вiдомчої цiлеспрямованої
iдеологiї розвитку податкової служби в напрямi реорганiзацiї її
органiзацiйної структури, iнформатизацiї процесiв адмiнiстрування
податкiв, розробки нових пiдходiв до проведення податкового аудиту,
протидiї злочинностi та корупцiї у сферi оподаткування.

Так, на виконання указiв Президента України було створено департаменти
боротьби з вiдмиванням доходiв, отриманих незаконним шляхом, i з питань
адмiнiстрування акцизного збору i контролю за виробництвом i обiгом
пiдакцизних товарiв.

Проведенi у 1997-2001 роках заходи були логiчним i послiдовним втiленням
єдиної вiдомчої iдеологiї з еволюцiйного розвитку податкової служби.

Накопичений досвiд, проведення чергових етапiв адмiнiстративної реформи,
розвиток суспiльства в напрямi демократизацiї та вiдкритостi й
виникнення у зв’язку з цим об’єктивних проблем у дiяльностi податкової
служби привели до чiткого розумiння необхiдностi якiсних кардинальних
змiн у розвитку державної податкової служби.

У 2002 роцi було продовжено роботу з удосконалення органiзацiйної
структури центрального апарату i регiональних податкових органiв. Було
прийнято рiшення про створення нових структурних пiдроздiлiв, якi були б
спроможнi вирiшувати органiзацiйнi та методологiчнi питання.

Проведено органiзацiйну структурну перебудову на всiх рiвнях. У складi
Державної податкової адмiнiстрацiї України лiквiдовано 12 структурних
пiдроздiлiв, а на їх базi створено п’ять за основними функцiональними
напрямами дiяльностi. Вiдповiдну реорганiзацiю проведено i на
регiональному рiвнi.

З метою пiдвищення ефективностi органiзацiї роботи органiв державної
податкової служби щодо забезпечення надходжень до державного бюджету,
полiпшення обслуговування платникiв податкiв та на виконання постанови
Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 15 жовтня 2002 року №1550 “Про
упорядкування структури апарату центральних органiв виконавчої влади та
його структурних пiдроздiлiв” у березнi поточного року Голова ДПА
України затвердив нову структуру. Так, у центральному апаратi проведено
реорганiзацiю структурних пiдроздiлiв: на базi 12 головних управлiнь
створено вiдповiднi департаменти.

Враховуючи важливiсть завдань та вимог, що випливають iз послань
Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибiр.
Концептуальнi засади стратегiї економiчного та соцiального розвитку
України на 2002 — 2011 роки” та “Про внутрiшнє i зовнiшнє становище
України у 2001 роцi”, та з метою запровадження стратегiчного планування
в практику роботи у центральному апаратi Державної податкової
адмiнiстрацiї України створюється структурний пiдроздiл з питань
стратегiчного планування1.

Державна податкова адмiнiстрацiя України є центральним органом
виконавчої влади зi спецiальним статусом.

Структуру ДПА України затверджує Голова ДПА України.

Станом на 12 березня 2003 року:

до складу центрального апарату Державної податкової адмiнiстрацiї
України входять: 14 департаментiв, 4 головнi управлiня, 8 управлiнь;

до складу органiв державної податкової служби входять:

• Департамент розвитку та модернiзацiї Державної податкової служби
України;

• державнi податковi адмiнiстрацiї в АР Крим, областях, мiстах Києвi та
Севастополi — 27 од.;

• спецiалiзованi державнi податковi iнспекцiї з функцiями
безпосереднього обслуговування та контролю за великими платниками
податкiв — 7 од.;

• державнi податковi iнспекцiї у мiстах без внутрiмiського подiлу — 42
од.;

• державнi податковi iнспекцiї у мiстах з внутрiмiським подiлом — 6 од.;

• державнi податковi iнспекцiї у районах мiст — 78 од.;

• мiжрайоннi державнi податковi iнспекцiї — 115 од.;

• об’єднанi державнi податковi iнспекцiї — 100 од.;

• державнi податковi iнспекцiї у сiльських районах — 102 од.

Крiм того, до складу Державної податкової служби України входять:

• Академiя державної податкової служби України (в тому числi Київський
фiнансово-економiчний коледж та Науково-дослiдний iнститут фiнансового
права);

• Навчально-курсовий комбiнат ДПА України;

• Центр перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї керiвних кадрiв ОДПС;

• журнал “Вiсник податкової служби України”;

• Агентство податкової iнформацiї;

• Головний сервiсний центр комп’ютерних технологiй та iншi пiдроздiли.

Органи державної податкової служби координують свою дiяльнiсть з
фiнансовими органами, органами Державного казначейства України, органами
СБУ, МВС, прокуратури, статистики, Державною митною i
контрольно-ревiзiйною службами та iншими контролюючими органами,
установами банкiв, а також з податковими службами iнших держав.

4.2. Державна податкова адміністрація

Законом України «Про Державну податкову службу в Україні» від 4 грудня
1990 р. (в редакції Закону України від 24.12.1993 р. із змінами та
доповненнями) визначено структуру, статус державної податкової служби в
Україні, її функції та правові основи діяльності.

Державна податкова служба складається з Державної податкової
адміністрації України, державних податкових адміністрацій в Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державних податкових
інспекцій у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), по районах
у містах. До складу органів державної податкової служби входять
відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими
правопорушеннями (податкова міліція) 1.

Головним завданням державних податкових адміністрацій є здійснення
контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю
обчислення, повнотою і вчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та
інших платежів і неподаткових доходів та внесків до державних цільових
фондів, встановлених законодавством України.

Крім того, Державна податкова адміністрація України організовує: роботу
державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій із
здійснення контролю за дотриманням законодавства про податки, інші
платежі до бюджетів і внески до державних цільових фондів, за
дотриманням законності валютних операцій, порядку розрахунків із
споживачами з використанням контрольно-касових апаратів та
товарно-касових книг, лімітів готівки в касах і за її використанням для
розрахунків за товари, роботи, послуги; проведення всебічних перевірок
фактів приховування, зниження сум податків та інших платежів; виявлення,
облік, оцінку та реалізацію конфіскованого, безхазяйного майна, майна,
що перейшло за правом спадкоємства до держави, та скарбів; проведення
перевірок правильності справляння і схоронності коштів, одержаних у
сплату державного мита, а також у разі здійснення виконкомами сільських
та селищних Рад народних депутатів касових операцій з приймання від
населення коштів на сплату податкових платежів.

Державна податкова адміністрація відповідно до покладених на неї
функцій:

— розробляє і видає інструктивні та методичні документи про порядок
застосування законодавчих актів про податки, інші платежі до бюджетів,
внески до державних цільових фондів, а також нормативні акти з питань
формування Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та
інших обов’язкових платежів;

— затверджує форми податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших
документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів
до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, зразок картки
фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів, а
також форми звітів про проведену державними податковими інспекціями
роботу;

— роз’яснює через засоби масової інформації порядок застосування
законодавчих та інших нормативно-правових актів про податки, інші
платежі до бюджетів, внески до державних цільових фондів і організовує
проведення цієї роботи державними податковими інспекціями;

— здійснює заходи з добору, розстановки, професійної підготовки та
перепідготовки кадрів державної податкової служби;

— під час здійснення, у межах своєї компетенції, контрольних функцій
з’ясовує неправомірність дій підприємств, установ, організацій і
громадян, що можуть свідчити про злочинну діяльність або створювати
умови для такої діяльності, та передає наявну інформацію з цих питань
відповідним спеціальним органам з боротьби з організованою злочинністю;

— передає правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за
які передбачено кримінальну відповідальність;

— надає фізичним особам — платникам податків та інших обов’язкових
платежів ідентифікаційні номери і надсилає до державної податкової
інспекції за місцем проживання фізичної особи або за місцем отримання
нею доходів чи за місцем розміщення об’єкта оподаткування картку з
ідентифікаційним номером та ін1.

Державні податкові адміністрації в районах, районах у містах і містах
без районного поділу наділено повноваженнями:

— здійснювати контроль за дотриманням законодавства про податки, інші
платежі до бюджетів, внески до державних цільових фондів;

— забезпечувати повний облік платників податків, інших платежів до
бюджетів, внесків до державних цільових фондів, правильність обчислення
цих платежів і вчасність надходження їх, а також здійснювати реєстрацію
фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів;

— контролювати вчасність подання платниками бухгалтерських звітів та
балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів,
пов’язаних з обчисленням податків, інших платежів до бюджетів, внесків
до державних цільових фондів і перевіряти вірогідність цих документів
щодо правильності визначення об’єктів оподаткування та обчислення
податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових
фондів;

— перевіряти законність валютних операцій, дотримання встановленого
порядку розрахунків із споживачами з використанням контрольно-касових
апаратів, товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її
використання для розрахунків за товари, роботи і послуги;

— забезпечувати застосування та вчасне стягнення сум фінансових санкцій,
передбачених законодавчими актами України, за порушення законодавства
про оподаткування, а також стягнення адміністративних штрафів за ці
порушення, допущені службовими особами підприємств, установ, організацій
та громадянами;

— провадити всебічні перевірки фактів приховування і заниження сум
податків, інших платежів до бюджетів та внесків до державних цільових
фондів та ін.

У своїй діяльності державні податкові адміністрації керуються
Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України,
указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і
розпорядженнями Кабінету Міністрів України, рішеннями Верховної Ради
Республіки Крим і місцевих Рад народних депутатів. Державна податкова
адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, їй
підпорядковуються державні податкові адміністрації в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Державні податкові адміністрації є юридичними особами, мають самостійні
кошториси видатків, поточні рахунки в установах банків і печатку із
зображенням Державного герба України та своїм найменуванням. Видатки на
утримання державних податкових адміністрацій визначаються Кабінетом
Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Крім того, державні податкові адміністрації спрямовують на розвиток
матеріально-технічної бази 30 відсотків донарахованих і стягнутих за
результатами документальних перевірок сум податків, інших платежів та
внесків, фінансових санкцій.

Службові особи державних податкових адміністрацій зобов’язані
дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав
та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ,
організацій, забезпечувати виконання покладених на державні податкові
адміністрації функцій і повною мірою використовувати надані їм права. За
невиконання або неналежне виконання службовими особами державних
податкових адміністрацій своїх обов’язків вони притягуються до
дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної
відповідальності згідно з чинним законодавством. Збитки, завдані
неправомірними діями службових осіб державних податкових адміністрацій,
підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Службові особи державних податкових адміністрацій зобов’язані
дотримуватись комерційної та службової таємниці.

Крім обов’язків державним податковим адміністраціям надані певні права
(стаття 11 Закону «Про Державну податкову службу»),

Вони уповноважені:

— здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно
від форм власності, та у громадян перевірки грошових документів,
бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій та інших документів,
пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів до бюджетів,
внесків до державних цільових фондів, наявності посвідчень про державну
реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів
(ліцензій, патентів) на її здійснення, а також одержувати від посадових
осіб та громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з
питань, що виникають під час перевірок;

— перевіряти у посадових осіб та громадян документи, що посвідчують
особу, під час проведення перевірок з питань оподаткування;

— викликати посадових осіб та громадян для пояснень з питань обчислення
і сплати податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних
цільових фондів, а також проводити перевірки достовірності інформації,
одержаної для занесення до Державного реєстру фізичних осіб — платників
податків та інших обов’язкових платежів; одержувати безплатно від
підприємств, установ, організацій, включаючи установи Національного
банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, і
від громадян відомості, довідки про діяльність, отримані доходи, видатки
підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності, і від
громадян, що перевіряються, про відкриті, закриті розрахункові, валютні
та інші рахунки, інформацію про наявність та обіг коштів на цих
рахунках, у тому числі про ненадходження в установлені терміни валютної
виручки від суб’єктів підприємницької діяльності, та іншу інформацію,
пов’язану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів до бюджетів,
внесків до державних цільових фондів; входити в будь-які інформаційні
системи, зокрема в комп’ютерні, для визначення об’єкта оподаткування;

— одержувати безплатно необхідні відомості для формування інформаційного
фонду Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших
обов’язкових платежів від підприємств, установ, організацій усіх форм
власності, включаючи Національний банк України та його установи,
комерційні банки, та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької
діяльності про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з
них податків та інших обов’язкових платежів; від органів, уповноважених
провадити державну реєстрацію (ліцензування) фізичних осіб — суб’єктів
підприємницької діяльності, від органів внутрішніх справ — про громадян,
які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з
нього, від органів реєстрації актів громадянського стану — про громадян,
які померли;

— вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ,
організацій, а також від громадян, які перевіряються, усунення виявлених
порушень законодавства про податки, інші платежі до бюджетів, внески до
державних цільових фондів і законодавства про підприємницьку діяльність
та контролювати виконання їх, а також — припинення дій, що перешкоджають
здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової
служби;

— вилучати у підприємств, установ та організацій документи, що
засвідчують приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату
податків, інших платежів до бюджетів, внесків до державних цільових
фондів, а у громадян-підприємців, котрі порушують порядок заняття
підприємницькою діяльністю, — реєстраційні посвідчення або спеціальні
дозволи (ліцензії, патенти) з наступною передачею матеріалів про
порушення органам, котрі видали ці документи;

— застосовувати до підприємств, установ, організацій та громадян
фінансові санкції у вигляді стягнення — однократного розміру до
нарахованої за результатами перевірки суми податку, іншого платежу до
бюджетів, внеску до державного цільового фонду, а у разі повторного
порушення протягом року після встановлення порушення попередньою
перевіркою — у двократному розмірі донарахованої за результатами
перевірки суми податку; 10 відсотків належних до сплати сум податків або
інших платежів до бюджетів чи внесків до державних цільових фондів за
неподання або невчасне подання органам державної податкової служби
податкових декларацій, розрахунків, аудиторських висновків та інших
документів, необхідних для обчислення податків, інших платежів та
внесків, а також за неподання або невчасне подання установам банків
платіжних ідоручень на сплату податків, інших платежів до бюджетів,
внесків до державних цільових фондів;

— стягувати до бюджетів та державних цільових фондів донараховані за
результатами перевірок суми податків, інших платежів та внесків, суми
недоїмки з податків, інших платежів, внесків, а також суми штрафів та
інших санкцій, якщо ці платежі не сплачено добровільно в десятиденний
строк з дня прийняття органом державної податкової служби відповідного
рішення, з підприємств, установ, організацій незалежно від форм
власності та наслідків фінансово-господарської діяльності, у безспірному
порядку, а з громадян — за рішенням суду або за виконавчими написами
нотаріусів;

— накладати адміністративні штрафи: на керівників та інших посадових
осіб підприємств, установ, організацій, винних у заниженні суми податку
або іншого платежу чи внеску, у приховуванні (заниженні) об’єктів
оподаткування, а також у тому, що немає бухгалтерського обліку об’єктів
оподаткування, або у введенні його з порушеннями встановленого порядку,
у неподанні, невчасному поданні або поданні за невстановленою формою
бухгалтерських звітів та балансів, податкових декларацій, розрахунків,
аудиторських висновків, платіжних доручень та інших документів,
пов’язаних з обчисленням і сплатою податків або інших платежів до
бюджетів чи внесків до державних цільових фондів, — від п’яти до десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті ж дії, вчинені
особою, котру протягом року було піддано адміністративному стягненню за
одне із зазначених правопорушень, — від десяти до п’ятнадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на керівників та інших
посадових осіб підприємств, установ, організацій, івключаючи установи
Національного банку України, комерційні банки та інші фінансово-кредитні
установи, які не виконують вимог державних податкових інспекцій та їхніх
службових осіб, — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян; на посадових осіб підприємств, установ та організацій,
а також на громадян — суб’єктів підприємницької діяльності, котрі
виплачували доходи, винних у неутриманні, неперерахуванні до бюджету сум
податку на доходи громадян, у перерахуванні податку за рахунок коштів
підприємств, установ та організацій (крім випадків, коли такі
перерахування дозволено законодавством), у неповідомленні або невчасному
повідомленні державним податковим інспекціям за встановленою формою
відомостей про доходи громадян, — у розмірі трьох неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян, а за ті ж дії, вчинені особою, котру
протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із
зазначених правопорушень, — у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян; на громадян, винних у неподанні або невчасному поданні
декларацій про доходи чи у включенні до декларацій перекручених даних, у
тому, що немає обліку, або в неналежному веденні обліку доходів та
витрат, для яких встановлено обов’язкову форму обліку, — від одного до
п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на громадян, котрі
займаються підприємницькою діяльністю, винних у протидіях посадовим
особам органів державної податкової служби, зокрема у недопущенні їх до
приміщень, які використовуються для здійснення підприємницької
діяльності та одержання доходів, — від десяти до двадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на громадян, котрі
займаються підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без
спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачено
законодавством, — від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян; на громадян, котрі здійснюють продаж товарів без
придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їхньої дії чи
здійснюють продаж товарів, не зазначених у деклараціях, — від одного до
десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті ж дії,
вчинені громадянином, котрого протягом року було піддано
адміністративному стягненню за одне із зазначених правопорушень, — від
десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян1.

Посадові особи органів державної податкової служби підлягають
обов’язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів
державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної
заробітної плати за їхньою останньою посадою, а в разі поранення,
контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися
у зв’язку з виконанням службових обов’язків, — у розмірі від
шестимісячної до п’ятирічної заробітної плати за їхньою останньою
посадою (залежно від ступеня втрати працездатності).

4.3. Податкова міліція

Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів з боротьби з
податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів
державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням
податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову,
кримінально-процесуальну та охоронну функції.

На податкову міліцію покладено завдання:

— із запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері
оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про
адміністративні правопорушення;

— із розшуку платників, котрі ухиляються від сплати податків, інших
платежів;

— із запобігання корупції в органах державної податкової служби та
виявлення її фактів;

— із забезпечення безпеки діяльності працівників органів державної
податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних з
виконанням службових обов’язків.

Відповідно до чинного законодавства працівники податкової міліції
уповноважені:

— здійснювати перевірку і приймати відповідні рішення за заявами,
повідомленнями та іншою інформацією про злочини та правопорушення;

— здійснювати оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку
матеріалів за протокольною формою, а також провадити дізнання та
досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживати заходів
до відшкодування заподіяних державі збитків;

— вживати заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, які
сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування;

— забезпечувати безпеку працівників органів державної податкової служби
та захист їх від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням ними
посадових обов’язків;

— збирати, аналізувати, узагальнювати інформацію про порушення
податкового законодавства, прогнозувати тенденції розвитку негативних
процесів кримінального характеру, пов’язаних з оподаткуванням.

Для виконання покладених на них обов’язків працівників податкової
міліції наділено такими ж правами, як і працівників державних податкових
адміністрацій, крім права зупиняти операції платників податків, інших
платежів на рахунках в установах банків, в інших фінансово-кредитних
установах; застосовувати до підприємств, установ, організацій та
громадян фінансові санкції у вигляді стягнень; стягувати до бюджетів та
державних цільових фондів донараховані за результатами перевірок суми
податків, інших платежів, суми недоїмки з податків, інших платежів;
надавати повноваження відстрочки і розстрочки сплати податків, інших
платежів на умовах податкового кредиту з урахуванням фінансового стану
платників податку; накладати адміністративні штрафи на керівників та
інших посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також на
громадян, котрі порушують податкове законодавство; давати доручення
органам державної контрольно-ревізійної служби на проведення ревізій у
разі виявлення зловживань під час здійснення контролю за надходженням
валютної виручки, проведенням розрахунків із споживачами з використанням
товарно-касових книг, а також за дотриманням лімітів готівки в касах та
її використанням для розрахунків за товари, роботи та послуги; надавати
інформацію з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та
інших обов’язкових платежів1.

Крім прав, наданих відповідно до Закону «Про державну податкову службу»,
податкова міліція має право (згідно із Законом «Про міліцію»):

— вимагати від громадян і службових осіб, котрі порушують громадський
порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню
повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, котрі
допустили малозначні адміністративні порушення;

— перевіряти в громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи,
що посвідчують їхню особу, а також інші документи, необхідні для
з’ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за
виконанням яких покладено на міліцію;

— викликати громадян і службових осіб у справах про злочини та у зв’язку
з матеріалами, що є в її провадженні, в разі ухилення без поважних
причин від явки за викликом піддавати приводу їх у встановленому законом
порядку;

— виявляти і вести облік осіб, котрі підлягають профілактичному впливу
на підставі та в порядку, встановлених законодавством, виносити їм
офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки;

— затримувати і тримати в спеціально відведених для цього приміщеннях
осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, та проводити огляд їхніх речей і
вилучати документи та предмети, що можуть бути речовими доказами або
використані на шкоду їхньому здоров’ю;

— складати протоколи про адміністративні правопорушення;

— у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні
правопорушення, накладати адміністративні стягнення або передавати
матеріали про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних
органів, товариських судів, громадських об’єднань або трудових
колективів;

— здійснювати в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих
органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі
дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

— проводити огляд поклажі, багажу та огляд пасажирів цивільних
повітряних, морських та річкових суден, засобів залізничного та
автомобільного транспорту згідно з чинним законодавством;

— входити безперешкодно в будь-який час доби: на територію і в
приміщення підприємств, установ та організацій, в тому числі митниці та
громадян, оглядати їх з метою припинення злочинів, переслідування осіб,
підозрюваних у вчиненні злочину, при стихійному лихові та інших
надзвичайних обставинах; на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення
громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що
загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших
надзвичайних обставинах;

— одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ та
організацій незалежно від форм власності і від об’єднань громадян на
письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну
та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що є у
провадженні міліції;

— тимчасово обмежувати або забороняти доступ громадян на окремі ділянки
місцевості чи об’єкти з метою забезпечення громадського порядку,
громадської безпеки, охорони життя і здоров’я людей;

— користуватися безплатно всіма видами громадського транспорту міського,
приміського та місцевого сполучення (крім таксі), а також попутним
транспортом. Під час службових відряджень працівники міліції мають право
на позачергове придбання квитків на всі види транспорту і розміщення в
готелях при пред’явленні службового посвідчення та посвідчення про
відрядження;

— використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать
підприємствам, установам, організаціям та громадянам (крім транспортних
засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних
держав, міжнародних організацій, транспортних засобів спеціального
призначення), для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставки в
лікувальні заклади осіб, котрі потребують невідкладної медичної
допомоги, для переслідування правопорушників та доставки їх в міліцію;

— користуватися у невідкладних випадках безперешкодно і безплатно
засобами зв’язку, що належать підприємствам, установам та організаціям,
а засобами зв’язку, що належать громадянам, — за їхньою згодою;

— користуватися безплатно засобами масової інформації з метою
встановлення обставин вчинення злочинів та осіб, котрі їх вчинили,
свідків, потерпілих, розшуку злочинців, котрі втекли, осіб, котрі
пропали безвісти, та з іншою метою, що пов’язана з необхідністю подання
допомоги громадянам, підприємствам, установам та організаціям у зв’язку
з виконанням міліцією покладених на неї обов’язків;

— матеріально і морально заохочувати громадян, котрі подають допомогу в
охороні правопорядку та в боротьбі із злочинністю;

— застосовувати заходи фізичного впливу, носити і застосовувати
спеціальні засоби та зброю.

Посадова чи службова особа податкової міліції самостійно приймає рішення
і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну
відповідальність згідно із Дисциплінарним статутом органів внутрішніх
справ або іншу, передбачену законодавством, відповідальність.

При порушенні посадовою чи службовою особою податкової міліції прав і
законних інтересів громадянина відповідний орган державної податкової
служби зобов’язаний вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування
завданих матеріальних збитків, а на вимогу громадянина публічно
вибачитися.

Посадова чи службова особа податкової міліції, котра виконує свої
обов’язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах
закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки
компенсуються за рахунок держави. Працівник податкової міліції, котрий
порушив вимоги закону або неналежне виконує свої обов’язки, несе
відповідальність у встановленому порядку1.

ВИСНОВКИ

Становлення системи цивілізованих ринкових відносин в Україні потребує
подальшого розвитку теорії оподаткування з метою досягнення її
відповідності соціально-економічній ситуації. Відомо, що податкові
відносини відбивають перерозподіл вартості при відчуженні частини
доходів власників у загальнодержавне користування. Однак такого
розуміння суті податкових відносин недостатньо для того, щоб на практиці
створювати ефективний податковий механізм.

Слід пам’ятати, що орієнтація податкової системи у перехідний період
тільки на цілі суто фіскального характеру не дає і не може дати бажаних
результатів, бо процеси відтворення виробничого потенціалу зазнають
таких деформацій, що не вистачає ні часу, ні грошових витрат на
компенсування негативних наслідків, а процес падіння економічної системи
подібний до землетрусу, якому не можна запобігти і якого не можна
зупинити.

Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему,
не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як
суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну
і просвітницьку роботу з платниками податків, урегульовувати і
вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами
контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й
психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при
прийнятті рішень у галузі оподаткування.

Одним із недоліків податкової системи України, на який є багато нарікань
із боку платників податків, — це досить часті перевірки їхньої
діяльності працівниками податкових органів та інших державних структур.
У розріз із загальним правилом оподаткування йде і практика авансової
сплати податків, яка застосовувалася в окремі періоди в Україні у
механізмі справляння ПДВ, а нині має місце при розрахунках із податку на
прибуток, наслідком чого стало вилучення обігових коштів підприємств,
особливо руйнівне в умовах інфляції.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу
базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні
органи, які контролюють виконання законодавства суб’єктами
господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і досягає
свого функціонального призначення, не можна.

Проведенi у 1997-2001 роках заходи були логiчним i послiдовним втiленням
єдиної вiдомчої iдеологiї з еволюцiйного розвитку податкової служби.

Накопичений досвiд, проведення чергових етапiв адмiнiстративної реформи,
розвиток суспiльства в напрямi демократизацiї та вiдкритостi й
виникнення у зв’язку з цим об’єктивних проблем у дiяльностi податкової
служби привели до чiткого розумiння необхiдностi якiсних кардинальних
змiн у розвитку державної податкової служби.

У 2002 роцi було продовжено роботу з удосконалення органiзацiйної
структури центрального апарату i регiональних податкових органiв. Було
прийнято рiшення про створення нових структурних пiдроздiлiв, якi були б
спроможнi вирiшувати органiзацiйнi та методологiчнi питання.

Державна податкова служба складається з Державної податкової
адміністрації України, державних податкових адміністрацій в Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державних податкових
інспекцій у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), по районах
у містах. До складу органів державної податкової служби входять
відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими
правопорушеннями (податкова міліція).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомост Верховної Ради
України. — 1996. — № 30. — Ст. 140-143.

Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990
р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №15.

Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 р. в
редакції Закону від 18 лютого 1997 р. // Відомості Верховної Ради
України. — 1997. — №16.

Про місцеві податки і збори: Декрет Кабінету Міністрів України від 20
травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №30.

Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994
р. в редакції Закону від 22 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради
України. — 1997. — №27.

Про Державний реєстр фізичних осібплатників податків та інших
обов’язкових платежів: Закон України від 22 грудня 1994р. // Відомості
Верховної Ради України. — 1995. — №2.

Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами: Закон України від 21 грудня 2000 року
№2181-III // Відомості Верховної Ради. – 2001. — №10. — ст.44.

Про акцизний збір: Декрет Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1993
р. // Голос України. — 1993 р. — 21 травня.

Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва: Указ Президента України від 3 липня 1998 р. // Урядовий
кур’єр від 07.07.1998. — №128.Указ Президента України “Про утворення
Державної податкової адмiнiстрацiї України та мiсцевих державних
податкових адмiнiстрацiй” від 22 серпня 1996 року за №760/96

Указ Президента України “Питання державних податкових адмiнiстрацiй” від
30 жовтня 1996 року за 1013/96.

Монографічна, наукова та інша література

Бельский К.С. Финансовое право: Наука, история, библиография. — М.:
Юрист, 1995.

Воронкова О.М. Контрольна й аналітична робота податкової служби України
// Фінанси України. – 2001. — №8. – С. 135-141.

Воронкова О.М. Контрольна й аналітична робота податкової служби України
// Фінанси України. – 2001. — №8. – С. 135-141.

Вурлакова Л.В. и др. Система налогообложения: (отечественный и
зарубежный опыт). Экономика: Обзор информационный. — К.: УкрНИИНТИ,
1991.

Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання», КОО,
2003.

Гуреев В.И. Налоговое право. — М.: Экономика, 1995.

Дернберг, Ричард Л. Международное налогообложение: Краткий курс. — М.:
ЮНИТИ, 1997.

Криницкий И.Е., Кучерявенко Н.П. Налоговое право. — Харьков: Клисон,
1995.

Кучерявенко Н.П. Основы налогового права. — Харьков: Эспада, 1996.

Налоги / Под редакцией В. В. Буряковского. — Днепропетровск: Пороги,
1998.

Налоговая система и налоговая политика. — Донецк: Гос. ун-т, 1992.

Податки в Україні: Збірник діючих законодавчих та відомчих нормативних
актів з питань оподаткування. — К., 1995.

Поддєрьогін А.М. Податкова система України на шляху розвитку // Фінанси
України. – 2001. — №11. – С. 3-12.

Поддєрьогін А.М. Податкова система України на шляху розвитку // Фінанси
України. – 2001. — №11. – С. 3-12.

Розпутенко І.В. Податкова політика та економічні реформи. – К.: УАДУ,
1996. .

Стоян В.І. Удосконаленя податкової системи України // Фінанси України. –
2001. — № 7. – С. 115-118.

Стоян В.І. Удосконаленя податкової системи України // Фінанси України. –
2001. — № 7. – С. 115-118.

Ткаченко В. А., Каламбет С. В., Кармазін Ю.А. Удосконалення податкового
механізму на основі визначеня податкового потенціалу // Фінанси України.
– 2001. — №7. – С. 99-103.

Толстпопятенко Т.П., Федотова И.Т. Налоговое право США. — М.: Изд. центр
«АнкиА», 1996.

Федосов В.М., Опарін В.М., П’ятаченко Г.О. Податкова система України. —
К.: Либідь, 1994.

1 Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2003. – С. 115.

1 Розпутенко І.В. Податкова політика та економічні реформи. – К.: УАДУ,
1996. – С.56.

1 Поддєрьогін А.М. Податкова система України на шляху розвитку //
Фінанси України. – 2001. — №11. – С. 3-12.

1 Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2003. – С. 118.

1 Поддєрьогін А.М. Податкова система України на шляху розвитку //
Фінанси України. – 2001. — №11. – С. 3-12.

Налоги / Под редакцией В. В. Буряковского. — Днепропетровск: Пороги,
1998. – С.92.

Розпутенко І.В. Податкова політика та економічні реформи. – К.: УАДУ,
1996. – С.56.

Налоги: Учебное пособие / Под редакцией В. В. Буряковского. —
Днепропетровск: Пороги, 1998. – С.94

1 Стоян В.І. Удосконаленя податкової системи України // Фінанси України.
– 2001. — № 7. – С. 115-118.

2 Поддєрьогін А.М. Податкова система України на шляху розвитку //
Фінанси України. – 2001. — №11. – С. 3-12.

1 Ткаченко В. А., Каламбет С. В., Кармазін Ю.А. Удосконалення
податкового механізму на основі визначеня податкового потенціалу //
Фінанси України. – 2001. — №7. – С. 99-103.

1 Стоян В.І. Удосконаленя податкової системи України // Фінанси України.
– 2001. — № 7. – С. 115-118.

1 Стоян В.І. Удосконаленя податкової системи України // Фінанси України.
– 2001. — № 7. – С. 115-118.

1 Стоян В.І. Удосконаленя податкової системи України // Фінанси України.
– 2001. — № 7. – С. 115-118.

1 Поддєрьогін А.М. Податкова система України на шляху розвитку //
Фінанси України. – 2001. — №11. – С. 3-12.

1 Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2003. – С. 121-125.

1 Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня
1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №15.

1 Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права. — К.: Т-во «Знання»,
КОО, 2003. – С. 126-129.

1 Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня
1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №15.

1 Воронкова О.М. Контрольна й аналітична робота податкової служби
України // Фінанси України. – 2001. — №8. – С. 135-141.

PAGE

PAGE 6

Похожие записи