ПЛАН

стор.

Вступ………………………………………………………….
………………………….

Розділ І. Податкова політика і податкова система: передумови виникнення,
етапи становлення та їх розвиток……………………………….

Розділ ІІ. Податкова політика в умовах становлення державності
України………………………………………………………..
……………

2.1. Суть податкової політики та її
критерії……………………………..

2.2. Економічна ефективність та фіскальна роль податкової
політики……………………………………………………….
……………………………….

2.3. Завдання податкової політики, засади побудови та практика їх
реалізації……………………………………………………..
……………..

2.4. Стабільність податкової політики та необхідність її еволюційних
змін…………………………………………………………..
………………

2.5. Економіко-математичні моделі парето-оптимальності податкової
політики……………………………………………………….
……………..

Розділ ІІІ. Податкова система та її роль в економіці України……

3.1. Дискусійні питання суті податкової системи та її структура

3.2. Характеристика ланок податкової системи та проблеми реалізації їх
завдань і
функції………………………………………………………..

3.3. Роль податкової системи у становленні ринкової економіки
України………………………………………………………..
……………………………….

Висновки……………………………………………………….
……………………….

Список використаних
джерел………………………………………………….

Додатки………………………………………………………..
……………………….. 3

5

20

20

27

32

36

41

47

47

52

59

63

67

71

ВСТУП

Після проголошення державності в Україні гостро постало питання
створення власної податкової системи, яка б не була простим копіюванням
досвіду інших країн. Адже податкова система має відображати конкретні
умови конкретної країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її
зовнішню і внутрішню політику та безліч інших чинників. У зв’язку з цим
склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків,
порядок їх обчислення, форми розрахунків, організація податкової служби
можуть суттєво відрізнятися в інших країнах.

Податкова політика, що проводиться державою, також значною мірою
залежить від ступеня її відповідності можливостям економіки, потребам
соціально-економічного розвитку країни та інтересам широкого загалу.
Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або
скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та
податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей
виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду
господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури на ринку,
умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування
збалансованої соціальної політики.

Мета даної роботи полягає у формуванні основних завдань і принципів
проведення податкової політики, характеристиці елементів податкової
системи України та її місця у фінансовій системі в цілому.

Досягти поставлену мету передбачається шляхом розгляду наступних питань:

передумов виникнення і розвитку податкової політики і податкової системи
України за часів незалежності;

суть податкової політики та визначення її кредитів;

економічної ефективності і фіскальної ролі податкової політики;

основних завдань податкової політики та практики їх реалізації;

ролі податкової системи у становленні ринкової економіки України;

характеристики основних ланок податкової системи;

Предметом дослідження є податкова політика, що проводиться державою, та
створена за роки незалежності податкова система.

Методологічно — інформаційну основу роботи складають закони, нормативні
акти щодо організації податкової роботи в Україні, а також дослідження
вітчизняних авторів, у яких розкриваються теоретичні і практичні аспекти
даної теми. Це праці В.М. Федосова, В.М.Опаріна, В.Л. Андрущенка, О.Д.
Василика, В.В. Буряковського, А. Соколовської та багатьох інших.

Робота складається з вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних
першоджерел.

У вступі обґрунтовується актуальність теми даної роботи, визначається
мета, предмет дослідження, методологічна база.

У І розділі розглянуто передумови виникнення, становлення і розвиток
податкової політики та податкової системи.

У ІІ розділі розглянуто суть, принципи побудови, завдання і перспективи
податкової політики.

У ІІІ розділі характеризується сучасна податкова система України, її
роль у становленні ринкових відносин.

Робота містить 71 сторінку, включає 5 таблиць, 7 графіків.

Розділ І. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА І ПОДАТКОВА СИСТЕМА: ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ,
ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ЇХ РОЗВИТОК

До кінця ХІХ століття податкова політика носила переважно фіскальну
спрямованість; до податкового регулювання окремих соціально-економічних
процесів держава вдавалася лише за особливих обставин. Та вже наприкінці
ХІХ століття – на початку ХХ століття податкова політика стає постійним
інструментом державного регулювання економіки.

Із здобуттям незалежності України почала проводити самостійну податкова
політика. В її еволюції можна виділити два етапи: з 1991 року по 1995
рік і з 1995 року по сьогодні.

Перший етап характеризувався суто фіскальною спрямованістю податкової
політики. Вона була обумовлена як об’єктивним так і суб’єктивними
чинниками. Зокрема далася в знаки первинність фіскальної функції
податків, а також історичні передумови становлення податкової системи
України, адже держава вилучала колись до бюджету значну частку доходів
державних підприємств. Відбувалась часта зміна об’єктів оподаткування,
податкових ставок та інших елементів оподаткування стосовно трьох
основних податків – податку на валовий доход підприємств, ПДВ та
особистого прибуткового податку, що мало на меті збільшення надходжень
до бюджету та зменшення його дефіциту. Зокрема, у 1994 році ставку
податку на валовий доход було підвищено з 18 до 22 відсотків. 1992 року
ставка ПДВ Декретом Кабінету Міністрів була визначена у розмірі 20
відсотків, а в 1993, у зв’язку зі значним дефіцитом бюджету, підвищена
до 28 відсотків.

У цей період найвищого рівня досягло й оподаткування доходів фізичних
осіб: з 1 грудня 1993 року гранична ставка цього податку була підвищена
до 90 відсотків, з 1 жовтня 1994 року вона була скорочена до 50
відсотків, натомість було підвищено мінімальний податковий тягар в усіх
інших діапазонах доходів. Внаслідок цього, якщо ВВП, розрахований у
постійних рублях 1990 року, за період з 1992 по 1994 рік зменшився у 2,3
рази, то доходи консолідованого бюджету – в 1,6 рази, що свідчить про
посилення податкового тиску.

Наслідком фіскальної податкової політики стало встановлення надмірного
рівня оподаткування у країні, зростання масштабів “тінізації” економіки
(хоч остання зумовлена цілим комплексом причин, а не лише податковим
тягарям), відбувалося значне зниження валового внутрішнього продукту
(див. таблицю 1.1).

Таблиця 1.1[29,с.3].

Динаміка реального ВВП

1997 1998 1999 2000

Дефіцит зведеного бюджету (у % до ВВП) -13,8 -5,1 -8,9 -6,6

Реальний ВВП 90,1 85,8 77,1 87,8

Реальний ВВП, у %до ВВП 1992 року 100 85,8 66,15 58,08

Інфляція, у %, грудень до грудня 2100 10257 501 281,7

Державний борг, у % до ВВП 41,6 45,6 60,7 55,9

Державний борг, у % до видатків бюджету 183,3 181,2 193,1 257,7

З 1995 року в Україні взято курс на зниження рівня оподаткування.
Відбувається перехід від оподаткування валового доходу до оподаткування
прибутку підприємств за ставкою 30 відсотків, а ставка ПДВ знижується до
20 відсотків. Це дало деяке послаблення податкового тягаря про що певною
мірою свідчить падіння частки доходів бюджету у ВВП, а також більші
темпи падіння доходів бюджету порівняно з падінням ВВП. Так, з 1994 по
1997 рік ВВП, розрахований у постійних рублях 1990 року, зменшився у 1,2
рази, тоді як доходи бюджету – в 1,6 рази [44,с.37].

Втім ця статистика лише певною мірою відображає динаміку загального
рівня оподаткування, оскільки у загальній сумі доходів бюджету не
враховуються суми нарахованих, але несплачених податків, а також
податкові пільги. Тому реальний податковий тягар на суб’єктів
господарювання, які справно сплачують податки і позбавлені пільг,
змінився значно меншою мірою.

Політику зниження оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності з
метою стимулювання їх господарської діяльності було продовжено в 1996
–1997 роках, коли на розгляд Верховної Ради було винесено пакет
податкових законопроектів, які передбачали внесення кардинальних змін до
системи оподаткування. З цього пакету Верховна Рада ухвалила лише два
закони, які створили умови для деякого послаблення податкового тягаря.
По –перше, йдеться про перехід до нової методики розрахунку
оподаткованого прибутку – за валовими доходами і валовими витратами, яка
надає підприємствам можливість підприємствам можливість зменшувати
величину оподатковуваного прибутку за рахунок розширення кола витрат, що
відносяться до валових. По –друге, запроваджено механізм податкового
кредиту та відшкодування з бюджету впродовж місяця суми перевищення
податковим кредитом суми податкових зобов’язань щодо ПДВ, тоді як раніше
підприємство могло компенсувати ПДВ, сплачений в ціні придбаних ним
товарів, матеріальних ресурсів і введених в експлуатацію основних
фондів, тільки при реалізації товарів. По – третє, було зменшено з 51 до
47,5 відсотків нарахування на фонд заробітної плати.

Однак податкова реформа 1997 року виявилась вкрай не послідовною
внаслідок її непродуманості, невміння зіставляти наші можливості і
бажання.

Податкова політика в Україні у 1997 році мала ті самі вади, що й у
попередні роки:

некритичне перенесення в Україну досвіду оподаткування в розвинутих
країнах без врахування особливостей соціально –економічної ситуації в
Україні;

намагання ув’язати прийняття Державного бюджету на 1997 рік з ухвалою
нових законодавчих актів щодо оподаткування без відповідного
нормативного забезпечення, а також практика запровадження окремих
законодавчих норм;

неузгодженість з бюджетною політикою і реформування інших сфер життя,
безпосередньо пов’язаних з податково – бюджетною політикою.

Характеризуючи податкову політику в Україні з 1995 року в цілому, треба
зазначити, що вона поступово набуває антициклічного характеру,
спрямовується на стимулювання економічної активності суб’єктів
господарювання шляхом зниження рівня їх оподаткування. В зв’язку з цим
постає два питання:

чому ця політика не мала стимулятивного впливу на економіку;

чому вона не була адекватно сприйнята громадською думкою.

Щодо першого питання, відповідь цілком зрозуміла з аналізу вад
податкової політики останніх років. Окрім того зауважимо, що по – перше,
вплив податкової політики на економіку проявляється у довгостроковій
перспективі. По – друге, найбільше змін у 1995 році зазнала ставка ПДВ,
проте це не справило позитивного впливу на економіку.

Щодо відповіді на друге питання, то вона визначається такими моментами:

непослідовністю податкової реформи;

збереження високого ступеня нерівномірності розподілу податкового
навантаження серед економічних суб’єктів внаслідок “тінізації” економіки
і чималої кількості необґрунтованих пільг;

нераціональним використанням бюджетних коштів;

посиленням репресивних заходів, спрямованих не проти тих, хто ухиляється
від сплати податків, приховуючи свої доходи, а лише проти отримувачів
легальних доходів, котрі з тих чи інших причин не можуть своєчасно
сплатити податки.

У 1998 році спостерігаються нові спроби знизити податкові ставки.
Зокрема передбачалося скоротити на 2 відсотки ставку ПДВ. Перше на чому
належить наголосити – це те, що податкова політика залишається
концептуально сумнівною насамперед з огляду на спосіб визначення ставки
податків у ВВП. Виходячи з первинності фіскальної функції податків, сума
їх має бути достатньо для виконання встановлених функцій держави. Ці
функції визначається мірою втручання державою в соціально – економічні
процеси, тобто модель державного регулювання економіки. Отже, без
визначення цієї міри і відповідно функцій держави та коштів, які
необхідні для їх фінансування, встановити частку ВВП, що має
перерозподілятись через бюджет, неможливо. Тому всі цифри якими оперують
є абсолютно необґрунтованими.

Що ж до моделі державного регулювання економіки, то зважаючи на
специфіку соціально – економічної ситуації, більш прийнятою для України
є не неоліберальна, а кейнсіанська модель, яка передбачає більш високий
рівень податкового тягаря. Зокрема, за даними В. Андріанова, у країнах з
монетаристською орієнтацією, як правило, питома вага податків у
валовому доході фірми коливається від 25 до 35 відсотків, а в країнах де
домінує кейнсіанська політика, – від 34 до 45 відсотків. Це означає, що
частка податків у ВВП в Україні, за умови її орієнтації на кейнсіанську
модель державного регулювання, може бути вищою, ніж у країнах з
ліберальною ринкової економікою [44,с.40].

Прийнятність для України саме кейнсіанської податкової моделі
пояснюється незрілістю механізмів ринкового саморегулювання, глибиною
соціально – економічної кризи, складністю і комплексністю проблем
трансформації суспільства, що вимагають значного державного втручання в
соціально – економічні процеси. Саме таке втручання передбачається
кейнсіанською концепцією, в той час як неоліберальна теорія виходить з
існування розвинутих механізмів саморегулювання економіки, які
передбачають обмежене державне регулювання. Орієнтація на одну з цих
моделей визначається не її абстрактними перевагами над іншою моделлю, а
відповідністю умовам соціально – економічного розвитку, зі зміною яких
одна модель державного регулювання закономірно заперечується іншою.

Все вище зазначене дає підстави викласти своє бачення основних рис
перспективної податкової політики в Україні. Вихідним пунктом її
розробки має стати визначення форм і меж державного втручання в
економіку України (розробка моделі державного регулювання економіки
України), визначення функцій держави та обсягу фінансових ресурсів,
необхідних для їх виконання, спочатку на мінімальному, потім, з
розвитком економіки, на прийнятному і нарешті на оптимальному рівні.

Проте, певні підходи до розбудови податкової системи вже визначаються.

Одна з найболючіших проблем сьогодення в Україні – не відпрацьованість і
неузгодженість податкового законодавства, яке визначає склад податкової
системи та механізм визначення і сплата податків. Наша держава не маючи
достатнього практичного досвіду й наукового обґрунтування фінансової
політики, розвивалася експериментальним шляхом, нерідко роблячи на ньому
хибні кроки.

Податкова система України, що сформована сьогодні, з одного боку, сягає
своїм корінням у систему доходів державного бюджету, яка існувала в
колишньому СРСР. Це об’єктивне явище, тому що не можна і недоцільно
водночас відійти від усієї попередньої практики. З іншого боку перехід
до ринкових відносин потребує відповідних форм і видів оподаткування у
зв’язку з чим запозичується досвід країн із розвинутою ринковою
економікою. Проблема полягає в тому, що планова і ринкова економіки
базуються на протилежних варіантах розподілу ВВП і формування доходів
бюджету. Тому суть полягає не стільки в зміні форм і видів
оподаткування, скільки, передусім , у переході від одного варіанту
розподілу ВВП до іншого.

У країнах з розвинутою ринковою економікою вартість реалізованого
валового національного продукту розподіляється спочатку між тими, хто
зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва – підприємці
або юридичні особи, які отримують свою частку у вигляді прибутку, та
робітники і службовці, яким виплачується заробітна плата. Держава
отримує свої доходи переважно в процесі перерозподілу валового
національного продукту шляхом оподаткування первинних і вторинних
доходів, чітко визначає рівень оподаткування. Система оподаткування є
відкритою і зрозумілою. Якщо державі потрібно додаткові доходи на
фінансування певних видатків, то підвищити рівень оподаткування може
тільки гласно, тобто їй так треба обґрунтувати свої обрахунки, щоб з
ними погодилося суспільство. Вцілому при такому формування доходів
бюджету основними об’єктами оподаткування є доходи населення. Це не
перевага чи недолік, це об’єктивна властивість економічної системи з
даним розподілом ВНП.

Другий варіант формування доходів держави, який застосовувався в
колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах полягає в тому, що
переважна частка валового національного продукту, і передусім заново
створеної частини – національного доходу, відразу ж централізувалась у
бюджеті. Держава як власник засобів виробництва із самого початку
виключала цю частку з розподільчих відносин.

Формування власної податкової системи України почалася відразу після
проголошення незалежності.

Державну податкову службу України створено за рішенням Ради Міністрів
УРСР від 12 квітня 1990 року № 74. Верховна Рада УРСР 4 грудня того ж
року прийняла Закон “Про державну податкову службу в Українській РСР”, а
24 грудня 1993 року – “Про внесення змін і доповнень до Закону України
“Про державну податкову службу в Україні”.

Наприкінці 1991 року був прийнятий Закон “Про систему оподаткування”, до
якого в подальшому вносились зміни і доповнення. Звісна річ, що перша
редакція Закону була недосконалою. Закон 1991 року фактично продублював
Закон СРСР про податки з підприємств, об’єднань і організацій. Але це
вже був крок у створенні податкової системи. Фактично, Закон “Про
систему оподаткування” діяв лише частково. Так, два податки – з обороту
і на експорт були скасовані з 1992 року. Фактично був скасований
податок на фонд оплати праці колгоспників. Законом була передбачена
можливість запровадження місцевих податків і зборів, однак Закон “Про
місцеві податки і збори ” був прийнятий лише в 1993 році.

Прийнята у 1994 році друга редакція Закону “Про систему оподаткування”
відобразила реалії системи оподаткування, які сформувалися на той час в
Україні. Ця редакція була найбільш вдалою. Водночас цей закон не
реформував системи оподаткування. Він скоріше став юридичним
закріпленням тих змін, що були внесені до системи оподаткування в 1992 –
1993 роках. Можливо це й відображало реалії життя, але з позиції
державотворення закон повинен визначити фінансову практику, а не
навпаки. Спочатку мають бути прийняті відповідні законодавчі акти, а вже
потім відбувається їх втілення.

Редакція Закону “Про систему оподаткування” 1997 року не внесла суттєвих
змін до системи оподаткування в цілому. Було зроблено єдине
вдосконалення: податки на майно підприємств і на нерухоме майно громадян
об’єднано в один податок на нерухоме майно.

Навіть поверхнева оцінка відмінностей між трьома редакціями цього закону
свідчить про невідпрацьованість податкового законодавства в Україні.
Проведемо порівняльний аналіз різних редакцій Закону України ”Про
систему оподаткування” в таблиці 1.2 (див. додаток 1).

Розглянемо податкову структуру України за ряд років. Наведемо дані у
вигляді таблиці 1.3.

Таблиця 1.3[26,с.20]

Структура податків в Україні

Види податків і платежів Роки

1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998

1 2 3 4 5 6 7 8

1. Прямі податки 43.8 45.0 52.8 55.5 52.5 47.3 46.3

в тому числі:

податок на прибуток

податок на доход

прибутковий податок з громадян

податок на промисел

плата за землю

податок з власників транспортних засобів

27.5

14.7

1.6

0.04

35.8

7.2

0.01

2.0

0.05

41.5

9.9

0.02

1.2

0.2

37.7

12.3

0.02

5.0

0.5

32.0

15.1

0.03

4.7

0.7

26.5

15.3

0.05

4.7

0.8

25.3

15.4

0.05

4.8

0.8

2.Непрямі податки 54.8 53.7 45.2 41.7 42.7 44.1 40.7

в тому числі:

– ПДВ

–акцизний збір

–мито

48.3

5.8

0.7

42.5

6.2

5.0

37.7

4.9

2.6

35.1

3.2

3.4

36.4

3.7

2.6

35.4

5.4

3.3

31.4

5.4

3.9

3. Платежі за ресурси 0.3 0.04 0.2 0.4 0.8 1.2 1.0

в тому числі:

лісовий доход

плата за воду

плата за корисні копалини

0.2

0.05

0.02

0.02

0.06

0.05

0.05

0.05

0.2

0.2

0.2

0.4

0.2

0.1

0.8

0.3

0.2

0.6

0.2

4.Плата за державні послуги і компенсаційні доходи 1.1 1.1 1.5 1.4 2.2
5.7 10.3

в тому числі:

державне мито

плата за видачу патентів, ліцензій і сертифікатів

відрахування на геологорозвідувальні роботи

відрахування на шляхові роботи

0.3

0.8

0.3

0.8

0.6

0.9

0.6

0.8

1.1

1.1

1.3

0.8

3.6

1.2

2.9

0.6

5.6

5.Місцеві податки і збори – 0.2 0.3 1.0 1.8 1.7 1.7

Податкові надходження (всього) 100 100 100 100 100 100 100

Проаналізуємо ті податки що концентруються в бюджеті. В процесі аналізу
за основу візьмемо чинну бюджетну класифікацію. Водночас, з метою
збереження порівнянності даних за 1998 рік і попередні роки, до
групування податкових надходжень внесено певні корективи. Наприклад, до
податкових надходжень включене державне мито, як це визначено Законом
України “Про систему оподаткування”. Також до податкових платежів слід
віднести відрахування на шляхові роботи, оскільки, хоча вони й мають
цільове призначення компенсаційного характеру, цільовий фонд не
створюється. Відрахування на геологорозвідувальні роботи доцільно
включити до компенсаційних доходів бюджету, а не до платежів за ресурси.

Як свідчать наведені дані, на сьогодні у складі податкової системи
України дещо переважають прямі податки. Провідне місце в прямому
оподаткуванні займає прибуткове оподаткування: у 1998 році 40,7
відсотків з 46,3. Інші види прямих податків мають другорядне значення:
на земельний податок припадає 4,8 відсотка, а на податок з власників
транспортних засобів — 0,8. У системі прибуткового оподаткування податок
на прибуток підприємств (25,3%) перевищує прибутковий податок з громадян
(15,4%). Серед непрямих податків домінуюча роль належить ПДВ (31,4%),
який виступає основним і в податковій системі України в цілому. Платежі
за ресурси, які за змістом не є податками, а тільки мають певні ознаки
податкових платежів, складають незначну питому вагу — на рівні одного
відсотка. Також неістотною є частка місцевих податків і зборів — до двох
відсотків. Зростання компенсаційних доходів зумовлене збільшенням
відрахувань на шляхові роботи.

Період існування власної податкової системи України дає можливість
вивчити і оцінити динаміку структурних зрушень подану на графіку
(див.рис.1.1).

Рисунок 1.1. Динаміка співвідношення прямих

і непрямих податків. [26,с.21]

Як показує графік, зміни в податковій структурі України, що відбувалися
протягом 1992-1998 років були, якщо не досить істотними, то відчутними.
В цілому можна виділити три періоди: 1992-1993 роки, 1994-1996 роки, і
починаючи з 1996 року. Два перших роки переважання непрямого
оподаткування над прямим було очевидним: у 1992 році 54,8 проти 43,8
відсотків і в 1993 – 53,7 проти 45 відсотків.

У наступні три роки ситуація змінилася: у 1994 році частка прямих
податків сягнула 52,8 відсотків, у 1995 році — відповідно 55,5%, і в
1996 році – 52,5%. З 1996 року почався процес зворотних зрушень, і в
1997 році, хоча й збереглося переважання прямих податків, воно вже було
незначним — 47,3 проти 44,1 відсотка. У 1998 році зменшилася питома вага
і прямих (46,3%) і непрямих (40,7%) податків. Аналогічна ситуація
спостерігалася і в динаміці співвідношення двох основних видів прямих і
непрямих податків — податку на прибуток (доход) і ПДВ, з тією лише
різницею, що вже починаючи з 1996 року переважає ПДВ.

Динаміка структури податкової системи, як і багато інших факторів
свідчить про нестабільність податкової політики в Україні. Виокремлення
трьох періодів у межах 6 років — явно забагато. Постійна зміна акцентів
не може сприяти ні зміцненню, ні нормальному функціонуванню економіки.

Найбільш помітним у динаміці податкової структури було систематичне
зростання, починаючи з 1994 року питомої ваги прибуткового податку з
громадян. Правда, слід зауважити, що спочатку було різке зниження частки
цього податку — 7,2 відсотка у 1993р. проти 14,7 відсотків у 1992 році.
На даний час роль цього податку відновлено. Характерною рисою є також
зростання ролі місцевих податків і зборів, хоча поки що їх питома вага
мала, однак це новий аспект у податковій політиці країни, і він
поступово набирає сили.

З точки зору вдосконалення податкової структури дуже важливим для
України є розвиток системи оподаткування доходів фізичних осіб.
Тенденцію до зростання ролі цього податку в нашій державі слід
розглядати як позитивну, особливо щодо порівняння з податковими
системами провідних країн світу. Однак при цьому важливо чітко визначити
і оцінити чинники такого зростання. Їх стосовно до кожного податку може
бути три: зростання податкової бази; розширення об’єкта оподаткування,
підвищення ставок податку та його питомої ваги (див.табл.1.4).

У процесі аналізу наведених показників необхідно з’ясувати, наскільки
вони корелюють між собою. Для забезпечення вірогідності аналізу доцільно
виключити вплив на грошові доходи населення і надходження прибуткового
податку з громадян інфляційних процесів, а також врахувати тільки ті
грошові доходи населення, які є джерелом сплати податку (за вирахуванням
соціальних виплат).

Таблиця 1.4. [16, с.24]

Динаміка грошових доходів населення і прибуткового податку

з громадян в Україні.

Види податків і платежів 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998

1. Грошові доходи населення (всього) 23,7 628,4 5389,1 26497,9 40311,0
50764,0 55322,0

2. Грошові доходи населення за вирахуванням соціальних виплат

— в оцінці поточного року

— в оцінці 1992 року

21,9

21,9

488,6

4,8

4321,4

8,4

21334,7

14,7

30417,7

15,0

40554,0

18,2

44983,0

16,8

Темпи зростання (%)

— до 1992р.

— до попереднього року

21,9

21,9

38,4

175,0

67,1

175,0

68,5

102,0

83,1

121,3

76,7

92,3

3. Надходження до бюджету прибуткового податку

— в оцінці поточного року

— в оцінці 1992 року

21,4

21,4

28,8

0,3

340,0

0,7

1595,3

1,1

2593,1

1,3

3293,4

11,5

3560,5

1,3

Темпи зростання (%)

— до 1992р.

— до попереднього року

21,4

21,4

50,0

233,3

78,6

157,1

92,9

118,2

107,1

115,4

92,9

86,7

4. Питома вага прибутково-го податку в податковій системі (%) 14,7 7,2
9,9 12,3 15,1 15,3 15,4

5. Дин-ка питомої ваги (%):

— до 1992р.

— до попереднього року

49,0

49,0

67,3

137,5

83,7

124,2

102,7

122,8

104,1

101,3

104,8

100,7

Такі показники як грошові доходи населення, надходження прибуткового
податку з громадян починаючи з 1993 року, мають у динаміці в цілому
однакові тенденції. В 1993р., при падінні реального рівня доходів
населення і надходжень прибуткового податку з громадян (порівняно з
1992р.), відповідно до 21,9% і 21,4%, питома вага цього податку
зменшилася до 49% від рівня 1992 року. Це означало, що надходження інших
податків і платежів скоротилося ще більше. Певна непорівняність динаміки
даних показників спостерігається в 1997-1998рр. Темпи зростання грошових
доходів населення з податку громадян по відношенню до 1996р. є досить
порівняними — 121,3% і 115,4%. Однак питома вага надходжень прибуткового
податку зросла тільки на 101,3%, що характеризує більш прискорене
зростання інших доходів. Аналогічна ситуація спостерігалася в 1998р.,
коли за умов падіння реальних грошових доходів населення і надходжень
прибуткового податку з громадян його питома вага зросла. В цілому ж
можна засвідчити, що, по-перше, поступове підвищення питомої ваги
прибуткового податку не є наслідком падіння надходжень, а викликане
зростання маси самого цього податку. По-друге, збільшення суми
прибуткового податку з громадян зумовлене як певним зростанням доходів
населення, так і підвищенням рівня їх оподаткування: надходження
прибуткового податку зростають стрімкіше, ніж їх грошові доходи. Проте
пояснити такі тенденції досить складно, адже ні зміна ставок цього
податку, ні розширення об’єкта оподаткування в 1997-1998рр. не
відзначалися.

Зростання ролі та місця індивідуального прибуткового оподаткування
повинне відбуватися не за рахунок підвищення ставок цього податку та
розширення об’єкта оподаткування. Необхідним є зростання податкового
бази — доходів населення, а це процес досить тривалий і залежить,
насамперед, від забезпечення зростання ВВП і підвищення питомої ваги в
ньому оплати праці. З точки зору проблем бюджетного дефіциту, підвищення
доходів населення має дуже важливе значення: прибутковий податок з
громадян є одним з найстабільніших і найнадійніших видів бюджетних
доходів, тому підвищення його питомої ваги стабілізує доходну базу
бюджету.

Дослідження складу податкової системи України свідчить, що в цілому в
нашій державі створено досить сучасну податкову систему. У нас
застосовуються основні види оподаткування: прибуткове оподаткування
юридичних і фізичних осіб, майнове оподаткування (за винятком податку на
нерухоме майно), земельний податок. Належне місце займає непряме
оподаткування – ПДВ, специфічні акцизи, мито.

Специфікою податкової системи України є виділення платежів за ресурси і
компенсаційних доходів, однак вони відіграють дуже невелику роль у
доходах бюджету і не є визначальним чинником. Їх стягнення пов’язане із
загальнонародною (а по суті — державною) власністю на землю та її надра,
а також на шляхову інфраструктуру, в результаті чого платежі за
використання ресурсів і компенсаційні доходи зараховуються до бюджету.
Досить істотні відмінності існують у сфері місцевого оподаткування,
однак це характерна ознака всіх країн, оскільки місцеві податки завжди
відбивають регіональну специфіку і можуть не регламентуватися
загальнодержавним законодавством.

Розділ ІІ. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ УКРАЇНИ

2.1. Суть податкової політики та її критерії

Податки в умовах переходу до ринкової економіки слід використовувати не
лише як джерело поповнення доходів бюджету, а й як важливу складову
фінансового регулювання економіки. В цих умовах особливої актуальності
набувають дослідження методологічних, теоретичних і прагматичних
підвалин податкової політики та формування податкової системи в державі.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення,
правового регламентування та організації справляння податків і
податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.
Формуючи свою податкову політику держава шляхом збільшення або
скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та
податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей
виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду
господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури на ринку,
умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування
збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові
пільги, держава регулює пропорції як у економічній структурі виробництва
й обміну, так і у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування
впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу
і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів
оптимального оподаткування. З одного боку, податки мають забезпечити
сталу фінансову базу держави, з іншого — залишити достатньо коштів
підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної
заінтересованості в результатах діяльності. При цьому держава не може
задовільнитися лише загальними пропорціями розподілу ВНП. Вона повинна
враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.
Інакше кажучи, податкова політика ведеться за народним прислів’ям “щоб і
вівці були цілі, і вовки ситі”. Це досягається за умови наукового
поєднання критеріїв податкової політики: фіскальної досконалості,
економічної ефективності, соціальної справедливості, стабільності,
гнучкості.

Критерій фіскальної достатності полягає в здійснення податкової
політики, необхідної для забезпечення такої величини податкових
надходжень, яка є оптимальною, з огляду на проголошену економічну
доктрину. При дослідженні даного критерію вимальовується чітка
пропорційна залежність між нормою оподаткування і величиною податкових
надходжень: чим вища норма, тим більші розміри податкових надходжень. Ця
залежність відображається простою математичною формулою:

y = A1*Т, де

у – загальна величина податкових надходжень;

А1 – коефіцієнт регресії, який характеризує рівень залежності податкових
надходжень від норми оподаткування, причому А1<1; Т – рівень оподаткування в державі. Графічно зображення даного критерію буде виглядати так: Рис.2.1. Залежність величини податкових надходжень від норми оподаткування [22, с.64]. Залежність економічної ефективності діяльності суб’єктів господарювання від рівня оподаткування досліджується через аналіз величини чистого доходу (прибутку) суб’єкта господарювання. Формула основного показника фінансово-господарської діяльності має такий вигляд: ? 0, якщо Д – (Н + ЗП + П) ? 0, ЧД? причому П ? 100% ? [ Д – (Н + ЗП) ], якщо П ? 0 де ЧД – величина чистого доходу, прибутку; ЗП – заробітна плата; Н – нарахування на зарплату; П – податки і податкові платежі; Д – величина доходу. Враховуючи це, математична залежність критерію економічної ефективності від рівня оподаткування буде: ЧД = А2 / Т, де А2 – коефіцієнт залежності чистого доходу від рівня оподаткування; Т – рівень оподаткування. Відобразимо дану залежність у вигляді графіка: Рис. 2.2. Залежність величини доходу від норми оподаткування [22, с.65]. Критерій економічної ефективності зводиться до того, що всі податкові платники бажають, щоб податки і податкові платежі прямували до нуля, тоді їх прибуток прямуватиме до 100%. Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлення рівня оподаткування необхідно сприймати в двох аспектах: скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок сплати податків і податкових платежів; повернення до конкретних платників частини номінальних доходів, перерозподілених з допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних благ (національна безпека, правопорядок, охорона здоров’я, освіта, благоустрій, інші трансфертні платежі). Перший аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю: РД = НД – А3*Т, де РД – реальні доходи платників податків; НД – номінальні доходи платників податків; А3  – коефіцієнт залежності величини реальних доходів платників податків від рівня оподаткування; Т – рівень оподаткування. Рис.2.3. Залежність величини реальних доходів платників податків від рівня оподаткування [54, с.49]. Другий аспект критерію відображається такою функціональною залежністю: СБ – фінансовані з бюджету суспільні блага та трансфертні платежі; Т – рівень оподаткування; А4 – коефіцієнт залежності величини суспільних благ від норми оподаткування. Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення раніше сплачених податків (щоправда, це процес відносний — через отримання фінансованих із бюджету суспільних благ і трансфертних платежів) існує певна параболічна залежність. Причому збільшення норми оподаткування в державі призводить до абсолютного зростання розміру трансфертних платежів із бюджету. Але темпи зростання фінансованих з бюджету суспільних благ відстають від темпів зростання рівня оподаткування. Рис.2.4. Залежність величини суспільних благ від норми оподаткування [54, с.50]. В реальному економічному житті критерії фіскальної достатності, економічної ефективності, соціальної справедливості окремо існувати не можуть, тому для паретто-оптимальності та єдності всіх критеріїв досліджується та визначається середня норма — рівень оподаткування, яка при певній соціально-економічній доктрині держави задовільняє і саму державу, і платників. Середню норму, тобто, рівень оподаткування можна представити у вигляді математичної моделі: ПН = А1*Т Т0 ? ЧД = А2 / Т РД = НД – А3*Т Важливе місце у здійсненні оптимальної податкової політики відводиться критерію стабільності. Жоден закон, навіть найкращий, не запрацює на повну силу, якщо постійно приймати до нього поправки та зауваження. Стабільність податкової політики передбачає незмінність правового регламентування справляння податків і зборів протягом певного податкового періоду. За даного критерію досягається два позитивних явища: суб’єкти господарювання при існуванні стабільного законодавства, що регламентує податкові відносини з державою, в змозі правильно вибрати напрямки фінансової стратегії й отримати заплановані прибутки; поліпшується діяльність органів державної податкової адміністрації. Податкова політика повинна бути стабільною тільки протягом певного податкового періоду. На жаль, догматичність норм податкового регулювання суперечить реаліям економічного буття, і тому неврахування певних соціально-економічних змін, пов’язаних із розвитком суспільства, може призвести до непередбачуваних наслідків. Здійснюючи податкову політику, слід врахувати критерій гнучкості. Він передбачає необхідність змін прийомів при певних соціально-економічних змінах у суспільстві, методів та форм державного регулювання економіки, зокрема і в сфері податків. Критерій гнучкості діаметрально протилежний критерію стабільності. Останній пов’язаний із податковою тактикою державного регулювання, що розробляється на певний проміжок часу, тоді як критерій гнучкості — то вже податкова стратегія держави. Оптимальне врахування викладених вище критеріїв забезпечує нормальні податкові взаємовідносини платників податків і держави, забезпечує оптимальне надходження коштів до бюджету. 2.2. Економічна ефективність та фіскальна роль податкової політики Загальновідомо, що кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов’язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджету. Через прибутки та видатки центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему, здійснюється пряме державне регулювання економіки. Джерелом формування коштів бюджету є: по-перше власні доходи держави, тобто надходження платежів за ресурси, що належать їй відповідно до законодавства; по-друге, податки, які сплачують юридичні і фізичні особи зі своїх доходів. Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті податки стають основних джерелом формування коштів бюджету. Ефективність державного регулювання за допомогою податків вирішальною мірою залежить від вибору системи оподаткування, висоти податкових ставок (ставки ПДВ, податку на прибуток, прибуткового податку з громадян та інші повинні ретельно і обґрунтовано обраховуватись і бути оптимальними за даної економічної ситуації), видів і розмірів податкових пільг (необгрунтоване і безсистемне надання пільг веде до втрати державою значних фінансових ресурсів). Податки здійснюючи свою регулюючу функцію, завжди прямо або опосередковано впливають на економічну діяльність суб’єктів господарювання. Тому податкова система повинна будуватися з урахуванням вище названих чинників, а вони, в свою чергу, можуть впливати на результати її функціонування. Створення податкової системи і розробка податкової політики не можуть вестися спонтанно. Податкова політика повинна забезпечити вирішення двоєдиного завдання. З одного боку — це встановлення оптимальних податків, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, а з іншого — забезпечити надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб. Тому основне завдання держави і її органів полягає в тому, щоб створити настроюваний податковий механізм впливу на господарську поведінку юридичних і фізичних осіб. У широкому плані податкова політика охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних джерел (податків) і тимчасових (позик). Оскільки кожна держава не може встановлювати надто високий рівень оподаткування, бо цьому протидіє суспільство, то вона змушена використовувати державні позики для покриття державних видатків. І взагалі, щодо поняття справедливості в оподаткуванні, то воно є відносним і те що здається правильним і справедливим для одного платника, іншим сприймається як антитеза. Взагалі не існує і не може існувати податкової системи, яка б задовольняла усіх платників податків і державу в цілому одночасно. Тому на величину податкових надходжень впливає і таке явище як ухиляння від сплати податків (див.рис.2.5). Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а разом і до скорочення податкової бази. Рис.2.5. Ухиляння від сплати податків [22,с.68]. Приміром відкриття Лафера полягає в тому, що в міру зростання податків, тобто норм оподаткування, податкова база стає еластичнішою, що якраз і зумовлює, починаючи з певного рівня висоти оподаткування, не збільшення, а зменшення податкових надходжень до бюджету за рахунок скорочення податкової бази і ухилення від сплати податків. Масштаби ухилення від оподаткування в Україні надто великі. Близько 50 відсотків готівки обертається поза банками, 40 відсотків підприємницьких структур працюють “у тіні”. А результати опитування українських бізнесменів щодо приховування доходів від оподаткування, проведеного міжнародною фінансовою корпорацією, показали: 14% респондентів відповіли, що приховують 10% доходів; 17% - від 11 до 30%; 44% - від 31 до 50%; 16% - від 51 до 70%; а 10% від 71 до 9% доходів [9,с.108]. Значні масштаби ухилення від оподаткування порушують перший і основний принцип оподаткування, а саме “рівний розподіл податків”, за яким платежі кожного до бюджету мають бути пропорційні з його доходами і винятки для окремих осіб недопустимі. Порушення цього принципу веде до того, що податкове навантаження лягає на законослухняних платників податків, або на тих хто не має можливості ухилятися від оподаткування. Таке становище знову провокує ухилення від сплати податків. Одночасно оцінювати політику широкого використання позик неможливо. Все залежить від конкретної ситуації. Головне при цьому полягає в тому, що позики треба повертати, а повертати їх можна тільки за рахунок додаткових надходжень — тих же податків. Отже, державні позики — це не що інше, як відкладені на майбутнє податки. Покажемо за допомогою графіка динаміку зростання дефіциту бюджету і державного боргу. Рис.2.6. Зіставлення динаміки державного боргу, дефіциту бюджету та його фінансування за рахунок НБУ (у відсотках до ВВП), 1995-2000рр [29,с.9]. Як бачимо, існував і існує значний бюджетний дефіцит, і це призводить до зростання державного боргу, в тому числі зовнішнього, одночасно зростають обсяги виплат за боргом, що потребує значних валютних коштів для його обслуговування. Стрімке зростання державного боргу на фоні продовження економічного спаду знижує довіру до України як держави, спроможної платити за своїми боргами. Проблему ідеальної фіскальної системи можна поставити широко: який із способів — податки чи позики більше відповідає вищим цілям розвитку суспільства, забезпечує оптимальний розподіл наявних і завжди обмежених ресурсів між приватним сектором і державою? Наукова думка й фінансова практика здавна шукають відповідь на питання: як податки і позики окремо або в поєднанні впливають на комбінацію соціально-економічних параметрів (особистий добробут, суспільне багатство, фінансовий стан державної скарбниці), якими є державно-фінансові й одночасно економічні, господарсько-майнові ефекти фіску? У зв’язку з цим в арсенал фінансової науки введені поняття “податкові фінанси” (tax finance) та позичкові фінанси (debt finance). В принципі шляхом референдуму чи голосування за кандидатів з різними програмами виборці роблять альтернативний вибір між фінансами “податковими” і “ніякими” — в останньому разі фінансування потреби просто відхиляється. Першим дослідником податкових і позичкових фінансів був Давід Рікардо. Він дійшов висновку, що ці дві форми фінансів еквівалентні стосовно впливу на характер і обсяг суспільного добробуту (“теорема еквівалентності Рікардо”). Іншими словами, в стосунках платників податків з державою податки та позики сприймаються приватними особами однаково. В вітчизняній фінансовій літературі багато разів посилалися на протилежну думку Рікардо, що для блага людства треба позбутися державного боргу; що система позик більш спустошлива для національного капіталу, ніж система оподаткування того ж розміру. Зручні для політиків позичкові фінанси мають проте, очевидну тенденцію до марнотратства. В умовах широкої демократії неминуче треба врахувати такий фактор як популярність, а податки ніде й ніколи не були популярними. В короткостроковому вимірі державний борг підтримує рівень оподаткування на достатньо необтяжливому рівні, щоб стимулювати розвиток підприємництва та прибуткового господарювання в будь-якій галузі. Зрештою дилема “податки-позики” не передбачає вибір “або-або”, вона вирішується як фіскальний тандем “і-і”[47,с.48]. Проблема полягає у визначенні суспільно необхідної та суспільно можливої межі оподаткування в конкретній соціально-економічній ситуації, в пошуках оптимальної для неї податкової системи. 2.3. Завдання податкової політики, засади побудови та практика їх реалізації Податкову політику, які діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків розглядають у широкому і вузькому планах. У вузькому плані вона охоплює діяльність держави тільки у сфері оподаткування — встановлення видів податків, платників, об’єктів, ставок, пільг, термінів і механізму зарахування в бюджет. Податкова політика ведеться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основне завдання полягає у встановленні такого рівня оподаткування у державі, за якого розвиватиметься підприємницька діяльність і надходження до бюджету коштів буде достатнє для задоволення державних потреб. А ефективність проведення податкової політики, в свою чергу, залежить від ступеня її відповідності потребам соціально-економічного розвитку країни та інтересам широкого загалу. Тому суть основних принципів податкової політики полягає у наступному: 1. Рівень податкової ставки повинен установлюватися з урахуванням можливостей платника податку, тобто рівня його доходів. Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, в ідеалі у них мають бути встановлені диференційовані податкові ставки. Це насамперед повинно стосуватися прибуткового і майнового оподаткування. При оподаткуванні доходів фізичних і юридичних осіб необхідно враховувати майновий стан податкоплатника. Цього принципу дотримуються далеко не завжди. Хоча ідея необхідності обкладення податками доходів і майна за прогресивними ставками заслуговує на увагу. 2. Оподаткування доходів має носити однократний характер. Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустиме. Прикладом реалізації на практиці цього завдання є заміна податку з обороту податком на додану вартість. Тепер новостворений чистий продукт обкладається податком усього один раз аж до його реалізації. В результаті кожна надбавка до ціни сировини, що виникає в міру її проходження по виробничому ланцюжку аж о кінцевого продукту, оподатковується лише один раз. В цьому одна з переваг ПДВ. 3. Сплата податків має носити обов’язковий характер. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків в неминучості платежу. Система штрафів, санкцій і громадська думка в країні повинні бути сформовані таким чином, щоб несплата або невчасна сплата податків були ще менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов’язань перед бюджетом. Діюча система штрафів не є оптимальною. У законодавстві є багато “прогалин”, які дозволяються уникнути покарань. Тому необхідно проглянути існуючу систему штрафів і санкцій за несплату податків. Зробити акцент на виховному характері покарань та їх посиленні від першого випадку з кожним наступним рецидивом. 4. Система і процедура сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і податкової адміністрації. Це означає, що оподаткування повинно проводитись з мінімальними адміністративними витратами, а законодавчі акти по податках і податкових платежах повинні бути прості і зрозумілі як для податкоплатників, так і для контролюючих органів. 5. Податкова система має бути гнучкою і такою, що швидко адаптується до мінливих економічних і суспільно-політичних потреб. Один з важливих аспектів цього положення — практика застосування різних пільг. Не можна “безоглядно” і “безсистемно” їх роздавати. В такій ситуації необхідно практикувати адресне податкове стимулювання різних галузей або регіонів. До речі, такий підхід збігається із світовою практикою пільгового оподаткування і стимулювання розвитку економіки. В жодній країні не має прикладів огульного надання пільг заради самого пільгування, без найдокладнішого економічного обґрунтування й розрахунків. Починаючи з 1997 року на виконання Постанови Верховної Ради України від 12.07.1996 року №327/96-ВР “Про структуру бюджетної класифікації України” ДПА України впровадила облік пільг в оподаткуванні юридичних осіб з 12 основних податків і зборів, платежів. Результати перевершили сподівання. Виявилося, що пільги — це істотна частина бази оподаткування, що з ряду платежів дорівнює або перевищує суму надходжень. Наприклад, з ПДВ — у 4,4 рази (обсяг надходжень – 4,9млрд.грн., обсяг пільг – 21,7млрд.грн.). У цілому за 9 місяців 1999 року через практику законодавчого надання пільг платники одержали можливість використати в обігу понад 26млрд.грн., з них реальні втрати бюджету становили 14млрд.грн. 6. Податкова система має забезпечувати перерозподіл створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики. На даний час, у нашій країні не розроблена податкова політика, яка б усіх влаштовувала. завдання, яке ставиться сьогодні перед Державною податковою адміністрацію України, — створити податкову службу, яка навіть при недосконалому законодавстві зможе на досить високому рівні забезпечити надходження податків до бюджету. Для досягнення цієї мети розробляється проект модернізації податкової служби за участю Світового банку і Міжнародного Валютного Фонду. Податкова політика України 2000-го року спрямована на стабілізацію фінансового стану підприємств у цілому, у першу чергу, за рахунок зниження податкового навантаження, виконання дохідної частини бюджетів всіх рівнів, чіткого розмежування повноважень та відповідальності виконавчої і законодавчої влади в процесі підготовки, затвердження та виконання бюджету, а також визначення відповідальності розпорядників бюджетних коштів на усіх рівнях. Основні завдання податкової політики 2001 року полягають у: зниженні граничного рівня перерозподілу валового внутрішнього продукту через доходну частину бюджету; розширення бази оподаткування шляхом законодавчого скасування пільг; послаблення податкового навантаження на фонд оплати праці; запровадження податкового стимулювання діяльності малого підприємництва, насамперед, у пріоритетних сферах матеріального виробництва; звільнення від оподаткування частини їх прибутку (доходу), що спрямовується на рефінансування; наданні експортерам високотехнологічної продукції, знижок з діючих ставок податку на прибуток у залежності від росту експортної продукції.; наданні податкових пільг під крупні іноземні кредити, що спрямовуються в інвестиційні проекти, передбачені державними програмами; підвищенні ролі акцизного збору у наповненні доходів бюджету; подальшому впровадженні і посиленні ролі місцевих податків і зборів у формуванні доходів місцевих бюджетів; посиленні контролю за правильністю справляння податків, боротьби з ухиленням від сплати платежів, контролю за бюджетною дисципліною та цільовим використанням бюджетних коштів [44,с.43]. 2.4. Стабільність податкової політики та необхідність її еволюційних змін Однозначно, що держава, проводячи свою податкову політику повинна дотримуватись визначених на певний час орієнтирів у розвитку суспільства, змінюватися поступово, еволюційним шляхом. З набуттям незалежності України почала формувати свою власну податкову політику. Її аж ніяк не можна назвати стабільною, так як це був період пошуку оптимальних форм і механізмів стягнення податків, який триває й досі. Стабільність податкової політики по-перше, дає змогу всім суб’єктам фінансових відносин мати сталі інтереси і виходячи з них вести перспективну фінансову політику. Коли податкова політика змінюється щороку, а то й декілька разів на рік, то це призводить до нерівноваженості і невпевненості у фінансовій діяльності підприємств. Ні про яке нормальне фінансове планування в таких умовах не може бути й мови. По-друге, стабільність податкової політики забезпечує високий рівень податкової роботи, оскільки податкова служба теж повинна мати певний час на освоєння механізму стягнення того чи іншого податку. Коли ж податки і порядок їх стягнення весь час змінюються, то на невизначеність фінансових інтересів платників накладається це й плутанина в роботі податкової служби. Але слід зазначити, що стабільність податкової політики має і певні обмеження. У зв’язку з тим, що соціально-економічна ситуація в кожній країні весь час змінюється, необхідні і відповідні зміни в податковій політиці. Ці зміни можуть відбуватись або шляхом податкової реформи, або еволюційним шляхом поступового вдосконалення податкової системи. Причому гнучкість податкової політики забезпечується, насамперед, через поступову зміну податкової системи. Така податкова політика і легше сприймається населенням, і приносить більше користі. Податкова ж реформа проводиться при дуже нагальній необхідності. Саме тому, прийняття Податкового кодексу в Україні, який повинен відігравати роль системоутворюючого чинника податкового законодавства є питанням номер один. Саме Податковий кодекс повинен забезпечити комплексний підхід у регулюванні податкових відносин, усунути недосконалість і неузгодженість податкового законодавства, забезпечити єдину і відносно стабільну базу оподаткування, усунути невідповідність численних підзаконних нормативно-правових актів з питань оподаткування, а також невідповідність актів податкового законодавства нормам законодавства інших галузей, забезпечити їх гармонізацію та взаємодію. У перші роки незалежності податкова політика України носила суто фіскальну спрямованість. Відбувалася досить часта зміна об’єктів оподаткування, податкових ставок та інших елементів оподаткування стосовно трьох основних податків — податку на дохід підприємств, ПДВ та особистого прибуткового податку, що мало на меті збільшення його дефіциту. Зокрема, у 1994 році ставку податку на валовий доход було підвищено з 18 до 22%. В 1992 році ставка ПДВ Декретом Кабінету Міністрів була визначені у розмірі 20 відсотків, а в 1993р., у зв’язку із значним дефіцитом бюджету, підвищена до 28 відсотків. У цей період найвищого рівня досягло й оподаткування доходів фізичних осіб: з 1 грудня 1993 року гранична ставка цього податку була підвищена до 90 відсотків, з 1 жовтня 1994р., вона була скорочена до 50 відсотків, натомість було підвищено податковий тягар в усіх інших діапазонах доходів. Внаслідок цього, якщо ВВП, розрахований у постійних рублях 1990 року, за період з 1992 року по 1994 рік зменшився у 2,3 раза, то доходи консолідованого бюджету — в 1,6 раза, що свідчить про посилення податкового тиску і тому частина доходів перейшла до “тіньової економіки”, відбулося згортання виробництва [44,с.38]. З 1995 року в Україні взято курс на зниження рівня оподаткування. Відбувся перехід від оподаткування валового доходу до оподаткування прибутку підприємств за ставкою 30 відсотків, а ставка ПДВ понижена до 20 відсотків. Це дало неабияке послаблення податкового тягаря, про що певною мірою свідчить падіння частки доходів бюджету у ВВП, а також більші темпи падіння доходів бюджету порівняно з падінням ВВП. Так, з 1994 року по 1997 рік ВВП розрахований у постійних рублях 1990 року зменшився у 1,2 раза, тоді як доходи бюджету – в 1,6 раза [44,с.39]. Втім, ця статистика лише певною мірою відображає динаміку загального рівня оподаткування, оскільки у загальній сумі доходів бюджету не враховуються суми нарахованих, але не сплачених податків, а також податкові пільги. Тому реальний податковий тягар на суб’єктів господарювання, які справно сплачують податки і позбавлені пільг, змінився значно меншою мірою. Про це свідчить, зокрема, частка, яка припадає в доходах від реалізації продукції на основні податки — ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток підприємств, та нарахування на фонд заробітної плати. Протягом 1996-1997 року спостерігались змінив податковій політиці в напрямі зниження оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності з метою стимулювання їх господарської активності. На розгляд Верховної Ради було внесено пакет податкових законопроектів, які передбачали внесення змін до системи оподаткування. З цього пакета Верховна Рада ухвалила лише два закони, які створили умови для деякого послаблення податкового тягаря. По-перше, перехід до нової методики розрахунку оподатковуваного прибутку — за валовими доходами і валовими витратами, який дає можливість підприємствам зменшувати величину оподатковуваного прибутку за рахунок розширення кола витрат, що відносяться до валових. По-друге, запроваджено механізм податкового кредиту та відшкодування з бюджету впродовж місяця суми перевищення податкових зобов’язань щодо ПДВ, тоді як раніше підприємство могло компенсувати ПДВ, сплачений в ціні придбаних ним матеріальних ресурсів і введених в експлуатацію основних фондів тільки при реалізації товарів. Причому лише підприємства, котрі реалізували деякі з товарів, звільнено від ПДВ, мали право на повернення з бюджету сум податку, сплачених постачальникам. По товарах, не звільнених від ПДВ, суми податку, сплачених постачальникам не відшкодовувалися з бюджету навіть у тому разі, коли вони перевищували суми податку, одержані від покупців за реалізовану продукцію. По-третє, було зменшено з 51 до 47,5% нарахування на фонд заробітної плати. Однак податкова реформа 1997 року виявилася вкрай непослідовною внаслідок її непродуманості, невміння зіставляти можливості щодо зниження рівня податків і бажання. Це змусило, зокрема, вдатися до коригування дати виникнення податкових зобов’язань по ПДВ. Намагання запровадити цивілізовані норми й наблизитися до світової практики оподаткування спонукало запровадити в Законі “Про податок на додану вартість” норму, згідно з якою датою виникнення податкових зобов’язань по ПДВ вважається дата, яка припадає на податковий період, упродовж якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку, або дата відвантаження товару. Однак невідповідність цієї норми особливостям сучасної української економіки з притаманною її гострою платіжною кризою зумовила необхідність поправки до Закону від 26 вересня 1997 року, згідно з якою до 1 січня 1999 року датою виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) була дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку. Аналогічні проблеми виникають із нормою щодо відшкодування платникові податку з Державного бюджету України протягом місяця наступного за звітним суми перевищення податковим кредитом суми податкових зобов’язань по ПДВ. Її запровадження створює напругу з касовим виконанням бюджету, призводить до того, що в окремі місяці сума ПДВ, яку необхідно відшкодувати з бюджету перевищує суму надходжень цього податку. Це стало підставою для пропозиції про проведення бюджетного відшкодування впродовж трьох звітних періодів (з 1 січня 1999р.), а в 1998 році, в умовах гострого дефіциту бюджетних коштів, — про відшкодування сум перевищення податковим кредитом сум податкових зобов’язань шляхом повного або часткового зарахування в рахунок майбутніх платежів цього податку або інших платежів до бюджету. Невміння передбачати можливі наслідки для бюджету від переходу до нової системи розрахунку оподатковуваного прибутку призвело до загострення проблеми бюджетних надходжень від податку на прибуток, що призвело до запровадження у 1998 році нового зниженого коефіцієнта – 0,6 замість 0,7, що діяв до цього часу — для амортизаційних відрахувань підприємств усіх форм власності. Ці факти свідчать про те, що якби ухвалюючи закони, що запроваджують ту чи іншу норму, відразу ж зважували на її відповідність соціально-економічній ситуації в Україні та на можливі наслідки, зокрема для бюджету, потреби в таких зворотних кроках було б набагато менше. Як бачимо, стабільність і гнучкість в податковій політиці перебувають у діалектичній протилежності, і держава має забезпечувати оптимальне співвідношення між ними. Не може бути ідеальної системи оподаткування для всіх часів і країн. Однак не можна і безперервно змінювати податкову політику. І та, й інша крайність призводять до негативних результатів. 2.5. Економіко-математичні моделі парето-оптимальності податкової політики Ідея зниження податків дуже приваблива і має багато прихильників. Полегшення податкового тягаря може сприяти економічному зростанню. Зменшити податки — це залишити у розпорядженні громадян і суб’єктів господарювання більше вільних грошей, які можуть бути заощаджені й спрямовані на розвиток виробництва. Однак при цьому важливо, щоб не зменшилися доходи бюджету, оскільки інакше або доведеться скорочувати державні видатки (що не завжди є можливим), або виникне небезпека інфляції, яка знецінює обігові кошти підприємств і грошові прибутки населення, а також створює низку інших небажаних проблем. Відомо, що в Україні, на відміну від більшості розвинутих країн, значна частина доходів державі надходить у вигляді податків з юридичних (а не з фізичних ) осіб. Крім того, надії на подолання затяжної економічної кризи сьогодні пов’язують саме з нормалізацією діяльності підприємств у реальному секторі господарства. При цьому важливо відзначити, як зниження податкового тягаря впливає на діяльність підприємств і їх платежі до бюджету і позабюджетних фондів. Коректно оцінити форму і ступінь такої залежності за допомогою аналізу статистичних даних дуже важко. Тому як інструмент для дослідження подібних проблем використовують економіко-математичні моделі. За допомогою економіко-математичної моделі діяльності підприємства можна продемонструвати як зниження ставок податків може вплинути на зростання обсягів виробництва і реалізації продукції, а також надходження до бюджету. Мета розрахунків полягає в тому, щоб встановити тривалість періоду, протягом якого зростання бази оподаткування може забезпечити збільшення платежів до бюджету і компенсацію неминучого початкового скорочення його доходів. Введемо такі припущення: 1. Нехай буде певне підприємство — представник промисловості, що є платником тільки податку з прибутку. Його продукція має платоспроможний попит, еластичний. Це означає, що проблем із збутом вироблених товарів не існує, а збільшення продажу не приводить до зменшення ціни одиниці товару. Відповідно зниження ставки податку не впливає на виручку від реалізації і ціни, а тільки збільшує розмір коштів, що залишаються в розпорядженні підприємства. Ці додаткові кошти не витрачаються на споживання, а цілком ідуть не розвиток виробництва. При цьому зовнішні грошові джерела не залучаються, тобто має місце самофінансування. 2. Пропозиція матеріальних і трудових ресурсів також цілком еластична: збільшення кількості використаних у виробництві ресурсів не призводить до зростання цін на них. 3. Усі витрати на виробництво продукції поділено на умовно-постійні і змінні. При цьому розмір змінних витрат у розрахунку на одиницю продукції залишається однаковим при будь-яких обсягах її виробництва. 4. Підприємство має запас вільних виробничих потужностей. На практиці умови господарювання можуть бути не такими сприятливими. По-перше, нині підприємства відчувають ті або інші труднощі з реалізацією виготовленої ними продукції. По-друге, попит на товари і пропозиція ресурсів не бувають цілком еластичними. По-третє, весь приріст прибутку, як правило, не інвестується. І по-четверте, навіть незважаючи на наявність вільних виробничих потужностей, розширення виробництва звичайно потребує капітальних вкладень. Що ж стосується про відмову від зовнішніх джерел фінансування інвестицій, то воно в даний час досить реалістичне. Для більшості суб’єктів господарювання, що функціонують у реальному секторі економіки України, банківські позики недоступні, бо видаються під дуже високі відсотки, а можливості залучення коштів шляхом випуску і розміщення цінних паперів обмежені в зв’язку з економічною кризою і низьким ступенем фінансової стійкості емітентів. Алгоритм розрахунків приведемо у таблиці 2.1. Таблиця 2.1. Показники діяльності підприємства в умовах різних податків Базовий варіант (до зменшення податку) Новий варіант (зі зменшенням ставки податку на розмір ?Т) Умовні позначення: Пі – прибуток від реалізації продукції за підсумками і-того обороту; ?Пі – приріст прибутку, зумовлений зниженням ставки податку; ?і – податкові надходження до бюджету; Іі – інвестиції; Т – ставка податку; ?Т – величина, на яку зменшується вихідна ставка податку; ц – ціна продукції (без ПДВ); v – перемінні витрати в розрахунку на одиницю продукції (у натуральних одиницях; С – постійні витрати в собівартості реалізованої продукції; n – кількість реалізованої продукції (у натуральних одиницях); r – норма дисконту. Як видно з таблиці, розглядаються два варіанти діяльності підприємства: базовий, з початковою ставкою податку Т, і новий варіант, коли ставка податку зменшена на певний фіксований розмір ?Т. Треба знайти: за яке число оборотів х до бюджету надійде та сама сума доходів (з урахуванням дисконтування), або, іншими словами яке значення х задовольняє вимогу: (1); за умови, що відомі значення Т, ?Т, r, а також: R – рентабельність продукції L – питомої ваги умовно-постійних витрати у їхньому загальному обсязі Після деяких перетворень нерівність (1) можна записати як: або (2) Вираз (2) було використано для обчислень за допомогою соціально прикладної математичної програми для ПЕОМ “Mathcad 7.0”. Шукане число господарських оборотів х знаходиться шляхом послідовних розрахунків. Для цього задаються початкові значення L, R, T, ?T, r, а також цілочисельне значення х=1. Якщо при цьому початковому значенні х умова (1) не виконувалася, то х збільшувався — і так доти, доки умова (1) ставала виконаною. Як вхідні дані для обчислень було використано інформацію про рентабельність продукції прибуткових промислових підприємств України і структуру витрат на виробництво продукції, а також аналогічні дані по одному з коксохімічних підприємств Донецької області. Тривалість одного господарського обороту прийнята такою, що дорівнює 4 місяця, а відповідна норма дисконту — r = 0,28. Виконані рахунки показали: 1. Залежність між ставками податку і доходами бюджету в принципі може мати форму, описану Лаффером: знижуючи податки до визначеного розміру, можна з часом збільшити і державні доходи. Однак при теперішніх значеннях економічних показників промисловості України, домогтися збереження, а тим більше зростання доходів бюджету шляхом зниження ставок податків на підприємства дуже проблематично. Адже для цього потрібне прискорене зростання бази оподаткування. Але навіть за тих досить сприятливих припущень, що закладені в описаному економіко-математична модель, таке зростання виникає тільки за умови досить жорстких вимог до економії на умовно-постійних витратах і рентабельності продукції. 2. Якщо навіть податкові надходження збільшуються, то цей ефект виникає не відразу, а з результатами більшого чи меншого числа господарських оборотів х (залежно від вихідних значень L, R, T, ?T, r). Звідси також випливає, що в будь-якому разі бюджет спочатку недодержуватиме певні суми доходів — тим більші за розміром, чим суттєвіше скорочені ставки податків. 3. Крива Лаффера є наочно-теоретичною конструкцією. Але її дуже важко використовувати як аналітичний інструмент для обґрунтування бюджетно-податкової політики. Тому твердження про те, що зниження ставок податку може супроводжуватися розвитком подій за Лаффером, не є коректним, якщо тільки спеціально не застерегти, про який період іде мова: наприклад, про рік або десятиліття. Отже, використовуючи економіко-математичні моделі діяльності підприємств можна спрогнозувати як зміняться обсяги податкових надходжень із зниженням ставок податків, як це може вплинути на зростання обсягів виробництва і реалізації продукції. Розділ ІІІ. ПОДАТКОВА СИСТЕМА ТА ЇЇ РОЛЬ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ 3.1. Дискусійні питання суті податкової системи та її структура Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведеться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери діяльності. Для того, щоб ця діяльність давала позитивні результати, необхідне наукове обґрунтування основ податкової системи. Науковий підхід до створення податкової системи передбачає, по-перше, системність (полягає в тому, що всі податки повинні бути взаємопов’язані між собою, органічно доповняти один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її елементами), по-друге, встановлення визначальної бази цієї системи і, по-третє, формування правової основи. У вітчизняній фінансовій науці найчастіше використовуються такі терміни: “податкова система” і “система оподаткування”. Необхідно зазначити, що останній термін використовується частіше, оскільки він продекларований Законом України “Про систему оподаткування”. У статті 2 Закону дається визначення “система оподаткування — це сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) у бюджети і державні цільові фонди, що стягується у встановленому законами України порядку.” На основі цього визначення можна виділити два елементи системи оподаткування: сукупність податків і зборів та встановлений законами порядок їх стягнення. Названі елементи системи оподаткування, як правило, деталізуються, і в її структурі виділяють об’єкти оподаткування, суб’єкти оподаткування, податкові ставки, пільги, квоти і інші. Інше визначення дає О.Д.Василик: “Податкова система України включає державні і місцеві податки і збори.” Повніше термін “податкова система” трактується у праці “Податки” за редакцією В.В.Буряковського: “Податкова система — це сукупність податків, встановлених законодавством владою, а також методи і принципи побудови податків.” [39,с.51]. Тут можна виділити три елементи: сукупність податків, встановлених законодавчою владою; виконавча влада; методи і принципи побудови податків. Розширене трактування системи оподаткування дає С.В.Онишко: “Система оподаткування — це сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених податків, зборів, внесків і платежів до бюджетів та державних фондів, механізм їх нарахування й вилучення, права та обов’язки податкових служб і платників податків, яка дає змогу досягти поставленої мети стосовно конкретного відрізку часу”[9,с.101]. Наведене визначення найповніше характеризує оподаткування як систему. По-перше, тут чітко виділяються всі елементи системи оподаткування: законодавчо встановлені податки і збори, методи їх встановлення, платники податків, органи контролю за справлянням податків. По-друге, робиться наголос на взаємозв’язку елементів системи та на меті функціонування системи. Саме зв’язки між елементами і мета надають системі тих рис, які роблять її якісно досконалішою. Посилаючись на думку В.М.Федосова, суб’єктами податкової системи можна назвати Державну податкову службу, систему оподаткування та платників податків. Це найбільш повне і вірне, на мою думку, визначення податкової системи. Уся податкова системи діє у соціально-економічному середовищі і має зв’язок з ним через законодавчі акти (вхід у систему). Метою системи (вихід із системи) є створення фінансових умов для виконання державою економічних і соціальних функцій. Цілі соціально-економічної системи завжди множинні. Система оподаткування не буде ефективною, якщо вона виконуватиме лише одну функцію — фіскальну. Фінансова практика виробила, а наука сформувала ряд критеріїв, яким відповідає ефективна система оподаткування. Такими критеріями є принципи оподаткування. Вони свого часу визначені А.Смітом та В.Петті й у концентрованому вигляді викладені визначним теоретиком податкової науки російським ученим М.І.Тургенєвим. Це такі принципи: 1. Рівний розподіл податків. Податки мають бути розподілені між усіма громадянами в однаковій пропорції, платежі кожного для спільної користі повинні відповідати його доходу. Винятки приватним особам шкідливі для суспільства. 2. Визначеність податків. Розмір податку, час і спосіб платежу мають бути визначеними, відомими платникові й незалежними від влади податківців. 3. Збір податків у зручний час. Наприклад, сільськогосподарський податок після продажу врожаю. 4. Дешевий збір податків. Витрати на справляння податків мають бути мінімальними. 5. Податок завжди повинен братися з чистого доходу, в не з капіталу, щоб джерело державних доходів не виснажувалося. Отже, податкова система може вважатися ефективною лише за двох умов: коли фінансово забезпечується виконання функцій держави і коли достатньо виконуються основні принципи оподаткування. Характеристика податкової системи буде неповною, якщо не встановити її місця у фінансовій системі взагалі. Необхідно зауважити, що питання структурної побудови фінансової системи досить широко і детально висвітлене в економічній літературі, однак не завжди чітко вказується місце податків у ній. Так, В.М.Опарін у структурі фінансової системи виділяє 4 сфери: фінанси суб’єктів господарювання, державні фінанси, міжнародні фінанси, фінансовий ринок. У структурі державних фінансів чотири ланки: державний бюджет, фонди цільового призначення, державний кредит, фінанси державного сектору. Податки не виділяються в окрему складову фінансової системи, тут мається на увазі, що вони перебувають у складі державного бюджету як його дохідна частина. Зв’язки між елементами фінансової системи відбуваються через грошові й інформаційні потоки. Причому повнота, об’єктивність і своєчасність інформації великою мірою впливають на ефективність функціонування системи. Так, повна і своєчасна інформація, надана платником про методи розрахунку податків, правильний облік господарських операцій сприяють тому, що податок буде розраховано точно, і платникові не доведеться спланувати фінансових санкцій. Об’єктивна і своєчасна інформація про напрямки використання бюджетних коштів дає платникам податків можливість контролювати ефективність видатків державного бюджету. Якщо кошти державного бюджету використовуються ефективно, це стимулює платників сплачувати податки в повному обсязі і вчасно. Наявність повної і достовірної інформації у податкових органів про діяльність суб’єктів господарювання сприяє жорсткішому контролю за їх доходами, що безумовно впливатиме на повноту сплати податків. З огляду на це, створення центральної бази даних про платників податків, що передбачено проектом Податкового кодексу України та законодавче врегулювання механізмів обміну інформацією між органами державної податкової служби та банківськими установами, органами казначейства, статистики, фінансовими установами, міністерствами, відомствами й іншими органами державної виконавчої влади є дуже актуальними. Вплив на податкову систему ззовні відбувається через податкове законодавство, яке розробляється виконавчою владою і приймається Верховною Радою України. Комплекс податкового законодавства відбиває податкову політику держави. Можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні органи, які контролюють виконання законодавства суб’єктами господарювання. Однак не можна сказати, що податкова система ефективні і досягає мети свого функціонування. 3.2. Характеристика ланок податкової системи та проблеми реалізації їх завдань і функції Україна, проголосивши свою незалежність у 1991 році, почала економічно розвиватись як самостійна держава фактично без дієздатної податкової системи. Це пояснюється тим, що за часів СРСР суб’єктами оподаткування були лише колгоспи та громадяни (прибуток державних підприємств централізовано перерозподілявся). Основи податкової політики в Україні після проголошення її незалежності формувалися під тиском обставин без належного наукового обґрунтування і аналізу макро- та мікроекономічних наслідків запровадження різних податків і розміру їх ставок, без урахування світового та історичного досвіду формування і зміни податкових систем. Наука не встигала за розвитком процесів, що відбувалися в державі. Спочатку українська податкова нормативна база копіювала російські закони. Пізніше, законодавча та виконавча гілки влади вводили податки і визначали податкові ставки шляхом математичного припасування доходної і витратної частини державного бюджету, так і не сформувавши науково обґрунтованої системи оподаткування. Разом з тим, ефективна система оподаткування — це невід’ємна частина економічної політики будь-якої сучасної держави. Податки — не тільки головне джерело надходжень до державного бюджету, але й потужний регулятор економіки як на макро-, так і на мікрорівні. Вони є гарантом соціального захисту громадян і створюють матеріальну основу суверенітету держави та місцевого самоврядування. Сьогодні в Україні діє нестійка система оподаткування із значною кількістю податків, які характеризуються низькою економічною результативністю. Характерною особливістю діючої податкової системи в Україні є, крім великої кількості широко відомих і значних за величинами податків, формування численних бюджетних і позабюджетних фондів цільового призначення. Це суттєво ускладнює сплату податків, контроль за їх сплатою, форми звітності, створює значні незручності безпосередньо для платників податків. Система оподаткування України включає загальнодержавні і місцеві податки та збори. Суб’єктами оподаткування є фізичні (населення) і юридичні особи (господарські структури). Загальнодержавні податки і податкові платежі носять регулюючий характер і надходять до Державного та місцевих бюджетів. Місцеві податки носять закріплений характер і надходять виключно до місцевих бюджетів. Сутність податків, їх призначення найбільше виявляються у фінансово-політичних засадах оподаткування, що полягають в оптимальному підборі об’єктів оподаткування та самих податків для забезпечення достатності і гнучкості їх надходження. Для втілення цих принципів важливий не лише рівень податкового тягаря, а й поєднання прямих і непрямих податків. Прямі податки складніші в адмініструванні. Непрямі податки, як податки на споживання, з позицій їх стягнення зручні для фіскальних органів. В Україні співвідношення між прямими і непрямими податками склалося на користь непрямих податків, що суперечить практиці розвинених ринкових країн. Негативні наслідки цього загальновідомі: зубожіння більшості населення, подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з більш дешевою продукцією іноземних фірм. Ще однією вадою нинішньої системи оподаткування є безпрецедентна багаторазовість оподаткування оплати праці, яка призводить до спотвореного співвідношення у структурі виробленої вартості між окремими її частинами: фондом заміщення, оплатою праці й чистим доходом. Невиправдано занижена частина створеної вартості, яка акумулюється у фонді оплати праці, зменшує стимули до праці, спричиняє масову міграцію робочої сили за кордон, у тому числі й висококваліфікованих спеціалістів. Невід’ємною складовою частиною системи оподаткування є місцеві податки і збори. В економічній літературі, та й на практиці, поширеним є погляд на ці податки як другорядні у системі оподаткування. І це не випадково, адже фіскальна роль місцевих податків і зборів завжди була незначною. В основу розмежування всіх податків на загальнодержавні й місцеві звичайно береться поділ об’єктів оподаткування на такі, які мають першочергове значення (прибуток, додана вартість, дохід, майно, земля та інші) й оподатковуються загальнодержавними податками та другорядне значення – для оподаткування місцевими податками. З єдиного державного центру дуже важко охопити й адмініструвати численні дріб’язкові об’єкти оподаткування, дуже часто затрати на їх справляння перевищують надходження від податків. Саме такими є в основній своїй більшості місцеві податки і збори. Вондочас на місцевому рівні вказані об’єкти легше обліковувати, фіксувати всі зміни, які можуть мати місце в їхньому складі, оподатковувати, а також контролювати ухилення від сплати податків. Це передусім стосується податків із нерухомого і рухомого майна, з реклами, з доходів від видовищних, азартних заходів і закладів, від перебування у курортній місцевості, за проїзд прикордонними територіями, із власників собак тощо. Крім того, деякі місцеві податки і збори для платників — усе одно як плата за певні послуги, що їх надають місцеві органи самоврядування, і тому природно сприймаються як місцеві податки, кошти від яких спрямовуються на відшкодування затрат із надання цих послуг. Наприклад, збори за видачу ордера на квартиру, за право проведення кіно- і телезйомок, за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг. Багаторічна практика місцевого оподаткування в нашій країні слушно підводила окремих економістів до висновку, що місцеве оподаткування виконує у нас ніби допоміжну роль щодо державного оподаткування, торкаючись тих об’єктів, які або не являють інтересу для державного фіску, або за своєю природою не можуть бути охоплені державними податками. Тому в процесі реформування системи оподаткування в Україні необхідно докорінно змінити ставлення до місцевих податків і зборів, суттєво підняти їх значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів. Потребує перегляду перелік цих податків, при цьому він може бути значно більшим, як свідчить практика багатьох розвинутих ринкових країн. Становлення податкової системи України відбувається у важких економічних, соціальних і політичних умовах. Складність економічних умов полягає в тому, що в Україні відбувається економічний спад, економіка перебуває на перехідному етапі від централізовано-планової до ринкової. Складність соціальних умов в успадкованій від минулого системі соціального захисту, яка більшою мірою зорієнтована на державний бюджет і меншою — на заощадження громадян. Складність політичних умов полягає у відсутності політичної еліти єдності щодо напрямків економічних реформ, а як наслідок, і єдності щодо податкової системи. Податкову систему розглядають як сукупність суспільних інститутів. Одним з них є платник податків. Обов’язки платників податків визначається головним принципом системи оподаткування — сплачувати податки та інші обов’язкові платежі і суворо дотримуватися податкового законодавства. Відомо, що бажання ухилитися від сплати податків існує від тоді, як існують податки, хоч турбота про бюджет є завданням кожного громадянина, щорічно бюджет недораховує значних сум через несвоєчасну та неповну сплату податків. Звісна річ, що ні за будь-яких суспільних формацій податки не можуть до кінця і повною мірою задовольнити усіх, оскільки вони, як правило, безеквівалентне та обов’язкове вилучення частини доходів суб’єктів господарювання та окремих громадян. Податки скрізь і завжди сплачуються без задоволення і справляти їх повністю ніколи не вдається. Однак в економічно розвинутих країнах масштаби ухилення менші, ніж у країнах, що розвиваються. Причин тут кілька: відпрацьовані протягом багатьох років і технічно добре забезпечення механізми справляння податків, більш-менш стале й досконале податкове законодавство. Але не менш важливим є формування у платників податків почуття відповідальності перед суспільством і неминучості покарання за несплату податків. Саме відсутність “звичок” і “стереотипів” платників податків — одна із причин неефективності податкової системи України. У даному разі під “звичками” і “стереотипами” слід розуміти готовність платників податків до вчасної і повної їх сплати. Про важливість бажання громадян сплачувати податки для побудови податкової системи говорить Дж.Е.Стігліц, коли він характеризує властивості податкової системи: “...податкова система має бути спроектована так, щоб індивіди були переконані у доцільності своїх податкових виплат.” Як було сказано, готовність платити вища у демократичних суспільствах, де платник має достатньо інформації для того, щоб бачити напрямки використання бюджетних коштів. Тоді він може порівняти суми своїх сплат до бюджету із вигодами, які отримує він або його довколишні, – тільки так платник податку оцінює ефективність податків. Крім того, треба вести пропагандистську роботу з платниками податків як щодо роз’яснення їм податкового законодавства, так і щодо “втілення” у їхню свідомість ідеї про неминучість і необхідність сплати податків. Отже, неможливо побудувати ефективну податкову систему не сформувавши платника податку як елемент податкової системи. Платники податків несуть відповідальність за правильність обчислення і своєчасність сплати податків. За результатами проведених перевірок з підприємств, установ і організацій стягують донараховані суми податків та податкових платежів до бюджету, а також застосовують фінансові санкції. Метою фінансових санкцій є бажання покарати платника за неповну і своєчасну сплату податків та податкових платежів. За минулий рік Калуської ОДПІ проведено 460 перевірок суб’єктів підприємницької діяльності. Кожен другий з них, як показали результати перевірок, допускав порушення податкового законодавства. Основні порушення – заниження об’єкта оподаткування шляхом віднесення на собівартість продукції витрат, які не включаються у її склад, несвоєчасне подання декларації. За результатами перевірок дораховано понад 362 тис.грн. платежів, фінансових санкцій, пені, що на 25.6 відсотка більше, ніж у 1998 році. До бюджету за вказаний період акумульовано 401 тис.грн. пені по валюті, 1626 тис.грн. податок на прибуток по банках, страхових організаціях та підприємствах з іноземними інвестиціями, а також забезпечено на розвиток Державної податкової служби, моторно – транспортного бюро в сумі 61 тис.грн. Злочинність у сфері оподаткування характеризується високим рівнем професіоналізму, поєднанням легальної діяльності з нелегальною та використання світового досвіду ухилень від оподаткування. Діюча сьогодні система пільг щодо оподаткування теж сприяє їх використання правопорушниками. Значна кількість пільг дозволяє суб’єктам підприємництва різними способами їх використовувати та ухилятися від сплати податків. Аналіз порушення кримінальних справ, актів документальних перевірок, наявна інформації свідчать про те, що ухилення від сплати податків та обов’язкових платежів набуло поширеного характеру і стало високорентабельною сферою діяльності “тіньового” бізнесу. Щоб уникнути масових порушень і допомогти платникам податків у роз’ясненні податкового законодавства, надати їм відповідні нормативні документи з питань оподаткування створено типову структуру – управління по роботі з питаннями податків. Основні завдання управління по роботі з платниками податків полягають у: проведенні масово-роз’яснювальної роботи серед платників з використанням засобів масової інформації; організація і проведення семінарів – навчань, пропаганда податкового законодавства; створення та забезпечення роботи консультаційних пунктів; підготовка і випуск бюлетнів, брошур довідкової інформації. У плані роботи з платниками 1999 рік відзначився високою ефективністю. Загальна кількість виступів у засобах масової інформації у порівнянні з минулим роком зросла на 4,5%. Зросла кількість проведених семінарів з 12 до 15, кількість прочитаних лекцій з 6 до 7. На 9% зросла кількість власної випущеної продукції. Вдвічі збільшено кількість діючих консультаційних пунктів. Проведена робота дозволила вдвічі зменшити кількість листів, що надійшли до податкової інспекції з запитами щодо роз’яснення окремих положень податкового законодавства з 23 до 12, а кількість зареєстрованих в спеціальному журналі телефонних дзвінків з зазначених питань з 976 до 536. При цьому кількість консультацій наданих відділом під час особистого прийому громадян зросла з 601 до 819 або на 39%. Хоч на зменшення кількості порушень така статистика суттєво не вплинула, ці зрушення слід відмітити як позитивне явище в роботі податкової інспекції. Але відсутність традицій сплати податків в Україні довго ще даватиметься взнаки, і це одна із причин того, що прогресивне податкове законодавство дає менший ефект, ніж у тих же розвинутих європейських країнах. 3.3. Роль податкової системи у становленні ринкової економіки України Ніхто не заперечуватиме, що одним із найголовніших важелів впливу на фінансовий стан держави є податкова політика. Від її зваженості, від досконалості податкової системи великою мірою залежать ефективність заходів щодо виходу економіки із системної кризи, темпи зростання суспільного виробництва. Щоб виконати свої призначення, податкова система країни має відповідати трьом найважливішим критеріям: по-перше, фіскальному, тобто умови оподаткування повинні забезпечувати державі достатні податкові надходження; по-друге, економічному, що визначає позитивний, стимулюючий вплив податків на діяльність суб’єктів підприємництва, а через них і на економіку в цілому; по-третє, соціальному, тобто вплив податків на соціальний статус фізичних осіб як платників податків має бути справедливим. Крім того, керуючись третім критерієм, за допомогою податків можна вирішувати соціальні завдання, не пов’язані з фіскальними інтересами (наприклад, підвищення акцизів на алкогольні і тютюнові вироби сприяє зменшенню масштабів їх споживання у суспільстві). Збалансоване поєднання цих критеріїв — важлива умова успішного проведення податкової політики. Аналіз податкової системи України свідчить, що перелічені критеріальні чинники за період економічної кризи в державі виявилися значною мірою розбалансованими. Тому трансформація податкової системи від фіскальної спрямованості до такої, що стимулює економічний розвиток, має стати шляхом і способом виведення податкової політики на вищий рівень розвитку, її наближення до світових стандартів. Здійснити це можна насамперед шляхом послаблення податкового тягаря економіки — частки податків у ВВП. Зниження ставок податків сприятиме пожвавленню підприємницької активності і в підсумку не зменшить, а, навпаки, збільшить податкові надходження до бюджету. Стимулюючий вплив має й радикальне скорочення пільг: крім соціального ефекту (утвердження принципу справедливості в оподаткуванні), воно сприятиме розширенню бази оподаткування, зменшить можливості для ухилення від сплати податків. Як свідчить досвід багатьох країн, стабільність і помірність системи оподаткування дають кращий і триваліший стимулюючий ефект, ніж податкові пільги. Безперечно у певних випадках, пільги відіграють позитивну роль, адже податкова система повинна сприяти інвестиціям, економічному розвитку, конкурентоспроможності, працезайнятості, але необхідно знаходити компроміс між кількістю і необхідністю збереження “незруйнованого” податкового поля. Використовуючи непрямі податки, за яких об’єктом оподаткування не є майно і капітал можна досягти бажаного стану попиту і пропозиції на споживання окремих видів товарів, невиправдано високих доходів виробника-монополіста уникнути. Щоб зберегти стимули для приватного підприємництва, необхідно знизити рівень податкових платежів та підсилити стимулюючу й регулюючу роль податкової системи. При цьому треба мати на увазі, що державі не слід встановлювати високі ставки податку, оскільки їй, в кінцевому рахунку, потрібні не високі ставки податку, а зростаючі обсяги надходжень, зумовлені розширенням виробництва та господарської ефективності в цілому. Для підтримки малого бізнесу актуальною, на мій погляд, є спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку й звітності, заміна сукупності встановлених законодавством податків і зборів єдиним податком, а для фізичних осіб — підприємств — замість податків і обов’язкових платежів — фіксована сплата вартості патенту. Прийняті останнім часом рішення щодо розвитку малого підприємництва — лише початок реалізації державної політики в цій галузі. Увага до цього важливого сектора економіки з боку центральних і регіональних органів законодавчої і виконавчої влади повинна посилюватись. Оскільки мале підприємництво розвивається виходячи з потреб поновлення місцевого ринку товарами народного споживання і послугами, це сприяє створенню нових робочих місць і в кінцевому результаті поновлює доходи бюджетів. Таким чином, успіх економічних реформ в Україні, подолання глибокої кризи та відродження національної економіки значною мірою залежать від розвитку малого бізнесу, і за умови належної підтримки з боку держави за цією сферою велике майбутнє. Податкова система може мати значний вплив на діяльність та поведінку платників податків. Внаслідок цього часто пропонують використовувати податкову систему для забезпечення певної бажаної поведінки суб’єктів оподаткування, хоч така мета може не мати нічого спільного із забезпеченням надходжень до бюджету. Так роблять, наприклад, коли є бажання захистити вітчизняні підприємства окремого сектору економіки від конкуренції. Також, може виникнути бажання не просто захищати певні сектори економіки, а стимулювати виробництва певних товарів та продукції. Використовуючи податки як регулятор економіки можна збільшити обсяг податкових надходжень до бюджету через розширення податкової бази. Перш за все, слід залучати якомога більше платників з тіньової до офіційної економіки та запровадити достатню кількість різних податків і зборів для того, щоб кожен працюючий член суспільства сплачував свою частку податків для фінансування відповідних державних видатків. Цілком справедливо, що від побудови податкової системи буде залежати наявність належної суми податкових надходжень, необхідної для фінансування таких сфер, як охорона здоров’я, освіта, тощо. Податкова система — один із найважливіших важелів державного регулювання економіки, основний фактор впливу на підприємницьку активність і інвестиційний клімат. Бюджет держави здебільшого формується із надходжень від податків, і чим ширша база оподаткування, тим надійніша можливість поповнення та збільшення доходів бюджету. Таким чином, оптимізація системи оподаткування полягає, з одного боку, в стимулюванні ділової активності підприємців, із другого — у запровадженні достатньо простої, ефективної та суворої системи стягнення податків. Отже, у податковій політиці необхідна зміна пріоритетів — особливо це стосується перетворення податків із виключно фіскального інструменту на інструмент активного регулювання економіки. Сприяння економічному відродженню, забезпечення довгострокового економічного зростання мають стати найважливішим завданням податкової системи України. ВИСНОВКИ Історія розвитку людського суспільства свідчить, що в різні періоди існували різноманітні податки. Проте, найбільшого розвитку податки досягають в умовах розвинутої ринкової економіки. Вони стають об’єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними і фізичними особами. З здобуттям незалежності Україна почала проводити свою податкову політику, формуючи власну податкову систему. Це був нелегкий період тому, що не можна і недоцільно водночас відійти від усієї попередньої практики. Проблема полягає в тому, що планова і ринкова економіки базується на протилежних варіантах розподілу ВВП і формування доходів бюджету. На початках спостерігалось суто фіскальна спрямованість податкової політики. Зокрема, далася в знаки первинність фіскальної функції податків, а також історичні передумови становлення податкової системи України. Тому, щоб не причинити бюджетної кризи, необхідно було податковими методами забезпечити надходження до бюджету адекватні тим, що існували за умов командно – адміністративної економіки. Наслідком фіскальної податкової політики стало встановлення надмірного рівня оподаткування в країні, відбулося зниження реального ВВП. З 1995 року в Україні взято курс на зниження оподаткування і стимулювання підприємницької діяльності. Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. З одного боку податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, а з іншого – залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам, з метою збереження максимальної зацікавленості в результатах діяльності. Це досягається за умови наукового поєднання критеріїв податкової політики: фіскальної достатності, економічної ефективності, соціальної справедливості, стабільності, гнучкості. Оптимальне поєднання перелічених критеріїв є важливим методом в реалізації завдань податкової політики, що проводиться в країні. Тобто: забезпечити необхідну суму надходжень до бюджету, дати стимул для розвитку підприємницької діяльності, враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства, швидко адаптовуватись при зміні економічної ситуації у країні. На практиці проявом податкової політики, що здійснюється в державі, виступає податкова система країни. Необхідно зазначити, що у вітчизняній науці немає єдиного трактування складу і суті податкової системи. Різні автори по різному підходять до цього питання, використовуючи такі терміни, як “податкова система” і “система оподаткування”. Останній термін використовується частіше, оскільки він продекларований Законом України “Про систему оподаткування”. На нашу думку, сутність податкової системи полягає у встановленні в державі податків і зборів у їх взаємозв’язку із платниками і податковими органами. Проведені дослідження свідчать, що ефективність податкової системи низька. Вона не повною мірою забезпечує надходження до бюджету та державних централізованих фондів для вирішення соціальних і економічних проблем. Звідси невідкладність підвищення ефективності податкової систему. Основні концепції її вдосконалення викладено в проекті Податкового кодексу, розробленого Кабінетом Міністрів України. Особливість полягає в еволюційному підході, відповідно до якого не передбачаються революційні зміни у складі, структурі податків, механізмів їх обчислення і справлення. Передусім має бути збережений порядок обкладання податками, що становлять основу діючої системи України – та податку на прибуток підприємств. З метою реалізації завдань податкової політики та необхідності вдосконалення податкової системи необхідно: 1) знизити частку обов’язкових платежів у ВВП. Проте, не можна ніяк цю частку фіксувати. По-перше, вона не є сталою величиною (навіть при стабільному законодавстві), а змінюється зі зміною добробуту суспільства, зростанням ВВП. По-друге, єдиним науковим підґрунтям її визначення на певному етапі розвитку суспільства може бути окреслення функцій, що їх бере на себе держава відповідно до затвердженої концепції державного регулювання та обсягу державних витрат, які необхідні для виконання її функцій. Оскільки ці питання в Україні не врегульовані, немає об’єктивних підстав для визначення оптимальної на даному етапі частки податків у ВВП. 2) ми підтримуємо пропозицію Кабінету Міністрів, щодо скорочення загальної кількості податків з 35 до 23. Воно покликане засвідчити серйозність намірів щодо зниження загального рівня оподаткування в країні. На нашу думку, скорочення загальної кількості обов’язкових платежів доцільне, коли йдеться про скасування тих податків, надходження від яких до бюджету незначні порівняно з витратами на їх адміністрування, а також про об’єднання податків, що мають спільну базу оподаткування, єдиний чи схожий порядок обчислення і справляння. Отож, їх об’єднання підвищить ефективність податкового адміністрування, зробить податкове законодавство простішим і зрозумілішим для платників. 3) розширення кола платників податків на основі скасування значної кількості пільг та винятків. Справді, проблема податкових пільг для України болюча, однак варто уникати спрощеного підходу до розв’язання цієї проблеми. На нашу думку, доцільно розрізняти два види пільг: нестимулюючі пільги, що надаються окремим економічним суб’єктам і фізичним особам незалежно від характеру використання ними доходів і стимулюючі пільги. Якщо перші необхідно скасовувати, то другі – ширше використовувати з метою регулювання в Україні соціально-економічних процесів. 4) скорочення переліку місцевих податків і зборів, вилучивши неефективні обов’язкові платежі. Така пропозиція цілком виправдана, оскільки вони, не відіграючи істотної ролі у поповненні місцевих бюджетів, потребують значних на їх адміністрування. 5) досягти оптимального співвідношення між прямими і непрямими податками. Прямі податки є більш справедливі, хоч непрямі гарантують сталу фінансову базу держави. Переважання прямих податків дозволить уникнути таких негативних наслідків як: зубожіння більшості населення, подальший спад і занепад національного виробництва, нездатного конкурувати з більш дешевою продукцією іноземних фірм. Ще один чинник, що обумовлює неефективність податкового контролю та податкової системи – неузгодженість інтересів сторін податкових відносин. Підвищенню плідності податкових відносин сприятиме їх побудова на основі збалансування інтересів держави та платника податків. Це потребує реформування діяльності податкових органів, підвищення значимості підрозділів по роботі з платниками податків та формування високої податкової культури в суспільстві. Реалізація зазначених пропозицій дасть можливість вдосконалити податкову систему і сприяти вирішенню основних завдань податкової політики та ствердити Україну як державу з перехідною економікою. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.1996. №254 /96–ВР// Відомості ВРУ. – 1996.–№ 30. Закон України ”Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування.” //Відомості ВРУ.–1998. – №10. Закон України “Про Державну податкову службу в Україні.” //Бізнес – 1998.– 14 вересня. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” //Офіційне видання.–К.–1998. Закон України “Про податок на додану вартість.” // Все про бухгалтерський облік.–1998.– 6 серпня. Закон України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991. № 1251–ХІІ (в редакції від 18 лютого 1997.) // Відомості ВРУ. – 1997. – № 16. Азаров М. Податкова політика в Україні: принципи і реалії //Вісник податкової служби України. – 1998. – № 15. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. – К.: Вища школа.,1997. Вдовиченко М.І. Про ефективність податкової системи в Україні // Фінанси України. – 1999. – № 3. Весельський М. Поняття і механізм справляння податків в Україні // Право України. – 1999. – № 6. Вишневська М. Удосконалення структурних системи оподаткування // Вісник податкової служби України. – 1999. – № 12. Воронкова О. Трансформація системи оподаткування в Україні // Фінанси України. – 2000. – № 1. Воссін О. Податки: емоції та реальність // Вісник податкової служби України. – № 45. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навчальний посібник. – К.: Товариство “Знання”, ПОО, – 1998. Дикань Л.В., Воїнова Т.С., Бережний Є. Деякі аспекти оподаткування в Україні // Фінанси України. – 1999. – № 4. Загуменов М., Юргелевич С. Реформування податкової системи – в її переорієнтації із суто фіскальних цілей // Вісник НБУ. – 1998. –№1. Кириленко О.П. Класичні засади побудови оподаткування у вітчизняній системі // Фінанси України. – 1999. – № 11. Кириленко О.П. Фінанси: Навчальний посібник. – 2-е вид., перероблене і доповнене, – Тернопіль: “Економічна думка” 1998. Ковальчук А. Налоговая политика государства и проблема платежеспособности предприятий // Економіка, фінанси, право. – 1999. – № 3. Концепція реформування податкової системи України. – 2000.– 14 березня. Користін О.Є. Межа податкового навантаження: макроекономічний аспект //Фінанси України. – 1998. – № 2. Крисоватий А.І. Державна податкова політика і система податків //Фінанси України. – 1998.– № 1. Ларіонова Л.Д. І створили люди податкову систему // Фінанси України. – 1999. – № 2. Ларіонова Л.Д. Податкова служба – санітар ринкових відносин // Фінанси України. – 1998. – № 10. Лекарь С., Сильницький Ю. Сплачені податки сьогодні – забезпечена старість завтра // Вісник податкової служби України. – 2000.– № 5. Льовочкін С. Податкова служба в Україні та шляхи її вдосконалення // Економіка України. – 1999. – № 8. Ляшенко Ю.І. Податкова діяльність держави в умовах ринкової трансформації економіки // Фінанси України. – 1999. – № 12. Микитюк О.І. Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств // Фінанси України. – 1999. – № 6. Мітюков І.О., Шаповалові М.М. Проблеми взаємодії бюджетної та монетарної політики в Україні // Фінанси України. – 1999. – № 10. Мозенков О.В. Зміст і роль податкової політики у державному регулюванні // Фінанси України. – 1997. – № 4. Молчанова Л. Виконання податками своїх функцій в умовах перехідної економіки України // Науковий вісник. – 1999. – № 12. Накай А. Удосконалення регулювання податкових відносин для розвитку підприємницької діяльності // Науковий вісник. – 1999.– №1. Налоговая политика // Фондовый рынок – 1998. – № 11. Онишко С.В. Податкові відносини між державою і платниками податків // Фінанси України. – 1998.– № 3. Опарін В.М. Фінансова система: теоретичні засади та практичні аспекти її розбудови в Україні // Фінанси України. – 1998. – № 9. Основні напрямки реформування податкового законодавства // Баланс. – 1999. – № 2. Палків Ю., Медведєв Ю. Про стимулюючу функцію податків // Економіка України. – 1998. – № 8. Гудько А. Податкова політика та економічні інтереси // Урядовий кур’єр –1999. – 23 січня. Податки / Бурковський В.В., Кармазин Б., Калам бет С.В., Водолазька О.А. / За редакцією Бурковського В.В. – Дніпропетровськ: Пороги. – 1998. Податкова політика: вибір між можливим і бажаним // Урядовий кур’єр. –1999. – 13 травня. Податкова система України: Підручник /Федософ В.М., Опарін В.М., П’ятаченко Г.О. та ін. За редакцією Федосова В.М./ К.: Либідь. – 1994. Рибак В. Деякі аспекти бюджетно-податкової політики України //Схід. – 1998. – № 4. Сенчуков В. Оптимальна система оподаткування // Економіка України – 1999. – № 3. Соколовська А.М. Податкова політика в Україні // Розбудова держави – 1998.– № 9,10. Стельмах В. Як і банківська податкова система – дієвий чинник розвитку економіки та соціальної сфери // Вісник податкової служби України. – 2000.– № 5. Стюбен Н.Л. Фундаментальні аспекти ефективної податкової системи // Вісник податкової служби України. – 2000.– № 7. Суторміна В.М., Федоров В.М., Андрущенко В.Л. Держава – податки – бізнес (із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки). – К.: Либідь, – 1992. Тимошенко Н. Особливості національного оподаткування // Демократична Україна. – 1999.– 13 липня. Федосов В.М., Льовочкін С.В. Проблеми розбудови податкової системи України // Фінанси України. – 1999.– № 6. Хабло Н. Майбутнє – за Податковим кодексом: про концепцію реформування податкової системи України //Баланс. – 2000. – 18 квітня. Цукатова Н. У пошуках податкової справедливості // Україна і світ сьогодні. – 2000.– 15 січня. Черник Д.Г. Налоги в рыночной экономике. – М., 1997. Шитря О. Удосконалення податкового законодавства забезпечить надходження коштів до Державного бюджету // Вісник податкової служби України. – 2000.– № 7. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. – К:, 2000. Юринц В., Лондар С. Влияние налоговой политики на отрасли экономики // Бизнес информ. – 1999.– № 5-6. ДОДАТКИ PAGE PAGE 70 Y=АН 100% Т Y=A1Т ЧД ЧД=A2/Т Т РД Т РД=НД-A3Т СБ Т Податкова база задекларована для оподаткування Доходи тіньового бізнесу Податкова база, яка повинна оподаткуватися Податок Норма оподаткування

Похожие записи