.

Податкова полiтика i податкова система України в умовах становлення державностi (диплом)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
3 17356
Скачать документ

ПЛАН

стор.

Вступ………………………………………………………….
………………………….

Розділ І. Податкова політика і податкова система: передумови виникнення,
етапи становлення та їх розвиток……………………………….

Розділ ІІ. Податкова політика в умовах становлення державності
України………………………………………………………..
……………

2.1. Суть податкової політики та її
критерії……………………………..

2.2. Економічна ефективність та фіскальна роль податкової
політики……………………………………………………….
……………………………….

2.3. Завдання податкової політики, засади побудови та практика їх
реалізації……………………………………………………..
……………..

2.4. Стабільність податкової політики та необхідність її еволюційних
змін…………………………………………………………..
………………

2.5. Економіко-математичні моделі парето-оптимальності податкової
політики……………………………………………………….
……………..

Розділ ІІІ. Податкова система та її роль в економіці України……

3.1. Дискусійні питання суті податкової системи та її структура

3.2. Характеристика ланок податкової системи та проблеми реалізації їх
завдань і
функції………………………………………………………..

3.3. Роль податкової системи у становленні ринкової економіки
України………………………………………………………..
……………………………….

Висновки……………………………………………………….
……………………….

Список використаних
джерел………………………………………………….

Додатки………………………………………………………..
……………………….. 3

5

20

20

27

32

36

41

47

47

52

59

63

67

71

ВСТУП

Після проголошення державності в Україні гостро постало питання
створення власної податкової системи, яка б не була простим копіюванням
досвіду інших країн. Адже податкова система має відображати конкретні
умови конкретної країни: рівень розвитку економіки, соціальної сфери, її
зовнішню і внутрішню політику та безліч інших чинників. У зв’язку з цим
склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків,
порядок їх обчислення, форми розрахунків, організація податкової служби
можуть суттєво відрізнятися в інших країнах.

Податкова політика, що проводиться державою, також значною мірою
залежить від ступеня її відповідності можливостям економіки, потребам
соціально-економічного розвитку країни та інтересам широкого загалу.
Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або
скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та
податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей
виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду
господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури на ринку,
умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування
збалансованої соціальної політики.

Мета даної роботи полягає у формуванні основних завдань і принципів
проведення податкової політики, характеристиці елементів податкової
системи України та її місця у фінансовій системі в цілому.

Досягти поставлену мету передбачається шляхом розгляду наступних питань:

передумов виникнення і розвитку податкової політики і податкової системи
України за часів незалежності;

суть податкової політики та визначення її кредитів;

економічної ефективності і фіскальної ролі податкової політики;

основних завдань податкової політики та практики їх реалізації;

ролі податкової системи у становленні ринкової економіки України;

характеристики основних ланок податкової системи;

Предметом дослідження є податкова політика, що проводиться державою, та
створена за роки незалежності податкова система.

Методологічно — інформаційну основу роботи складають закони, нормативні
акти щодо організації податкової роботи в Україні, а також дослідження
вітчизняних авторів, у яких розкриваються теоретичні і практичні аспекти
даної теми. Це праці В.М. Федосова, В.М.Опаріна, В.Л. Андрущенка, О.Д.
Василика, В.В. Буряковського, А. Соколовської та багатьох інших.

Робота складається з вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних
першоджерел.

У вступі обґрунтовується актуальність теми даної роботи, визначається
мета, предмет дослідження, методологічна база.

У І розділі розглянуто передумови виникнення, становлення і розвиток
податкової політики та податкової системи.

У ІІ розділі розглянуто суть, принципи побудови, завдання і перспективи
податкової політики.

У ІІІ розділі характеризується сучасна податкова система України, її
роль у становленні ринкових відносин.

Робота містить 71 сторінку, включає 5 таблиць, 7 графіків.

Розділ І. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА І ПОДАТКОВА СИСТЕМА: ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ,
ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ЇХ РОЗВИТОК

До кінця ХІХ століття податкова політика носила переважно фіскальну
спрямованість; до податкового регулювання окремих соціально-економічних
процесів держава вдавалася лише за особливих обставин. Та вже наприкінці
ХІХ століття – на початку ХХ століття податкова політика стає постійним
інструментом державного регулювання економіки.

Із здобуттям незалежності України почала проводити самостійну податкова
політика. В її еволюції можна виділити два етапи: з 1991 року по 1995
рік і з 1995 року по сьогодні.

Перший етап характеризувався суто фіскальною спрямованістю податкової
політики. Вона була обумовлена як об’єктивним так і суб’єктивними
чинниками. Зокрема далася в знаки первинність фіскальної функції
податків, а також історичні передумови становлення податкової системи
України, адже держава вилучала колись до бюджету значну частку доходів
державних підприємств. Відбувалась часта зміна об’єктів оподаткування,
податкових ставок та інших елементів оподаткування стосовно трьох
основних податків – податку на валовий доход підприємств, ПДВ та
особистого прибуткового податку, що мало на меті збільшення надходжень
до бюджету та зменшення його дефіциту. Зокрема, у 1994 році ставку
податку на валовий доход було підвищено з 18 до 22 відсотків. 1992 року
ставка ПДВ Декретом Кабінету Міністрів була визначена у розмірі 20
відсотків, а в 1993, у зв’язку зі значним дефіцитом бюджету, підвищена
до 28 відсотків.

У цей період найвищого рівня досягло й оподаткування доходів фізичних
осіб: з 1 грудня 1993 року гранична ставка цього податку була підвищена
до 90 відсотків, з 1 жовтня 1994 року вона була скорочена до 50
відсотків, натомість було підвищено мінімальний податковий тягар в усіх
інших діапазонах доходів. Внаслідок цього, якщо ВВП, розрахований у
постійних рублях 1990 року, за період з 1992 по 1994 рік зменшився у 2,3
рази, то доходи консолідованого бюджету – в 1,6 рази, що свідчить про
посилення податкового тиску.

Наслідком фіскальної податкової політики стало встановлення надмірного
рівня оподаткування у країні, зростання масштабів “тінізації” економіки
(хоч остання зумовлена цілим комплексом причин, а не лише податковим
тягарям), відбувалося значне зниження валового внутрішнього продукту
(див. таблицю 1.1).

Таблиця 1.1[29,с.3].

Динаміка реального ВВП

1997 1998 1999 2000

Дефіцит зведеного бюджету (у % до ВВП) -13,8 -5,1 -8,9 -6,6

Реальний ВВП 90,1 85,8 77,1 87,8

Реальний ВВП, у %до ВВП 1992 року 100 85,8 66,15 58,08

Інфляція, у %, грудень до грудня 2100 10257 501 281,7

Державний борг, у % до ВВП 41,6 45,6 60,7 55,9

Державний борг, у % до видатків бюджету 183,3 181,2 193,1 257,7

З 1995 року в Україні взято курс на зниження рівня оподаткування.
Відбувається перехід від оподаткування валового доходу до оподаткування
прибутку підприємств за ставкою 30 відсотків, а ставка ПДВ знижується до
20 відсотків. Це дало деяке послаблення податкового тягаря про що певною
мірою свідчить падіння частки доходів бюджету у ВВП, а також більші
темпи падіння доходів бюджету порівняно з падінням ВВП. Так, з 1994 по
1997 рік ВВП, розрахований у постійних рублях 1990 року, зменшився у 1,2
рази, тоді як доходи бюджету – в 1,6 рази [44,с.37].

Втім ця статистика лише певною мірою відображає динаміку загального
рівня оподаткування, оскільки у загальній сумі доходів бюджету не
враховуються суми нарахованих, але несплачених податків, а також
податкові пільги. Тому реальний податковий тягар на суб’єктів
господарювання, які справно сплачують податки і позбавлені пільг,
змінився значно меншою мірою.

Політику зниження оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності з
метою стимулювання їх господарської діяльності було продовжено в 1996
–1997 роках, коли на розгляд Верховної Ради було винесено пакет
податкових законопроектів, які передбачали внесення кардинальних змін до
системи оподаткування. З цього пакету Верховна Рада ухвалила лише два
закони, які створили умови для деякого послаблення податкового тягаря.
По –перше, йдеться про перехід до нової методики розрахунку
оподаткованого прибутку – за валовими доходами і валовими витратами, яка
надає підприємствам можливість підприємствам можливість зменшувати
величину оподатковуваного прибутку за рахунок розширення кола витрат, що
відносяться до валових. По –друге, запроваджено механізм податкового
кредиту та відшкодування з бюджету впродовж місяця суми перевищення
податковим кредитом суми податкових зобов’язань щодо ПДВ, тоді як раніше
підприємство могло компенсувати ПДВ, сплачений в ціні придбаних ним
товарів, матеріальних ресурсів і введених в експлуатацію основних
фондів, тільки при реалізації товарів. По – третє, було зменшено з 51 до
47,5 відсотків нарахування на фонд заробітної плати.

Однак податкова реформа 1997 року виявилась вкрай не послідовною
внаслідок її непродуманості, невміння зіставляти наші можливості і
бажання.

Податкова політика в Україні у 1997 році мала ті самі вади, що й у
попередні роки:

некритичне перенесення в Україну досвіду оподаткування в розвинутих
країнах без врахування особливостей соціально –економічної ситуації в
Україні;

намагання ув’язати прийняття Державного бюджету на 1997 рік з ухвалою
нових законодавчих актів щодо оподаткування без відповідного
нормативного забезпечення, а також практика запровадження окремих
законодавчих норм;

неузгодженість з бюджетною політикою і реформування інших сфер життя,
безпосередньо пов’язаних з податково – бюджетною політикою.

Характеризуючи податкову політику в Україні з 1995 року в цілому, треба
зазначити, що вона поступово набуває антициклічного характеру,
спрямовується на стимулювання економічної активності суб’єктів
господарювання шляхом зниження рівня їх оподаткування. В зв’язку з цим
постає два питання:

чому ця політика не мала стимулятивного впливу на економіку;

чому вона не була адекватно сприйнята громадською думкою.

Щодо першого питання, відповідь цілком зрозуміла з аналізу вад
податкової політики останніх років. Окрім того зауважимо, що по – перше,
вплив податкової політики на економіку проявляється у довгостроковій
перспективі. По – друге, найбільше змін у 1995 році зазнала ставка ПДВ,
проте це не справило позитивного впливу на економіку.

Щодо відповіді на друге питання, то вона визначається такими моментами:

непослідовністю податкової реформи;

збереження високого ступеня нерівномірності розподілу податкового
навантаження серед економічних суб’єктів внаслідок “тінізації” економіки
і чималої кількості необґрунтованих пільг;

нераціональним використанням бюджетних коштів;

посиленням репресивних заходів, спрямованих не проти тих, хто ухиляється
від сплати податків, приховуючи свої доходи, а лише проти отримувачів
легальних доходів, котрі з тих чи інших причин не можуть своєчасно
сплатити податки.

У 1998 році спостерігаються нові спроби знизити податкові ставки.
Зокрема передбачалося скоротити на 2 відсотки ставку ПДВ. Перше на чому
належить наголосити – це те, що податкова політика залишається
концептуально сумнівною насамперед з огляду на спосіб визначення ставки
податків у ВВП. Виходячи з первинності фіскальної функції податків, сума
їх має бути достатньо для виконання встановлених функцій держави. Ці
функції визначається мірою втручання державою в соціально – економічні
процеси, тобто модель державного регулювання економіки. Отже, без
визначення цієї міри і відповідно функцій держави та коштів, які
необхідні для їх фінансування, встановити частку ВВП, що має
перерозподілятись через бюджет, неможливо. Тому всі цифри якими оперують
є абсолютно необґрунтованими.

Що ж до моделі державного регулювання економіки, то зважаючи на
специфіку соціально – економічної ситуації, більш прийнятою для України
є не неоліберальна, а кейнсіанська модель, яка передбачає більш високий
рівень податкового тягаря. Зокрема, за даними В. Андріанова, у країнах з
монетаристською орієнтацією, як правило, питома вага податків у
валовому доході фірми коливається від 25 до 35 відсотків, а в країнах де
домінує кейнсіанська політика, – від 34 до 45 відсотків. Це означає, що
частка податків у ВВП в Україні, за умови її орієнтації на кейнсіанську
модель державного регулювання, може бути вищою, ніж у країнах з
ліберальною ринкової економікою [44,с.40].

Прийнятність для України саме кейнсіанської податкової моделі
пояснюється незрілістю механізмів ринкового саморегулювання, глибиною
соціально – економічної кризи, складністю і комплексністю проблем
трансформації суспільства, що вимагають значного державного втручання в
соціально – економічні процеси. Саме таке втручання передбачається
кейнсіанською концепцією, в той час як неоліберальна теорія виходить з
існування розвинутих механізмів саморегулювання економіки, які
передбачають обмежене державне регулювання. Орієнтація на одну з цих
моделей визначається не її абстрактними перевагами над іншою моделлю, а
відповідністю умовам соціально – економічного розвитку, зі зміною яких
одна модель державного регулювання закономірно заперечується іншою.

Все вище зазначене дає підстави викласти своє бачення основних рис
перспективної податкової політики в Україні. Вихідним пунктом її
розробки має стати визначення форм і меж державного втручання в
економіку України (розробка моделі державного регулювання економіки
України), визначення функцій держави та обсягу фінансових ресурсів,
необхідних для їх виконання, спочатку на мінімальному, потім, з
розвитком економіки, на прийнятному і нарешті на оптимальному рівні.

Проте, певні підходи до розбудови податкової системи вже визначаються.

Одна з найболючіших проблем сьогодення в Україні – не відпрацьованість і
неузгодженість податкового законодавства, яке визначає склад податкової
системи та механізм визначення і сплата податків. Наша держава не маючи
достатнього практичного досвіду й наукового обґрунтування фінансової
політики, розвивалася експериментальним шляхом, нерідко роблячи на ньому
хибні кроки.

Податкова система України, що сформована сьогодні, з одного боку, сягає
своїм корінням у систему доходів державного бюджету, яка існувала в
колишньому СРСР. Це об’єктивне явище, тому що не можна і недоцільно
водночас відійти від усієї попередньої практики. З іншого боку перехід
до ринкових відносин потребує відповідних форм і видів оподаткування у
зв’язку з чим запозичується досвід країн із розвинутою ринковою
економікою. Проблема полягає в тому, що планова і ринкова економіки
базуються на протилежних варіантах розподілу ВВП і формування доходів
бюджету. Тому суть полягає не стільки в зміні форм і видів
оподаткування, скільки, передусім , у переході від одного варіанту
розподілу ВВП до іншого.

У країнах з розвинутою ринковою економікою вартість реалізованого
валового національного продукту розподіляється спочатку між тими, хто
зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва – підприємці
або юридичні особи, які отримують свою частку у вигляді прибутку, та
робітники і службовці, яким виплачується заробітна плата. Держава
отримує свої доходи переважно в процесі перерозподілу валового
національного продукту шляхом оподаткування первинних і вторинних
доходів, чітко визначає рівень оподаткування. Система оподаткування є
відкритою і зрозумілою. Якщо державі потрібно додаткові доходи на
фінансування певних видатків, то підвищити рівень оподаткування може
тільки гласно, тобто їй так треба обґрунтувати свої обрахунки, щоб з
ними погодилося суспільство. Вцілому при такому формування доходів
бюджету основними об’єктами оподаткування є доходи населення. Це не
перевага чи недолік, це об’єктивна властивість економічної системи з
даним розподілом ВНП.

Другий варіант формування доходів держави, який застосовувався в
колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах полягає в тому, що
переважна частка валового національного продукту, і передусім заново
створеної частини – національного доходу, відразу ж централізувалась у
бюджеті. Держава як власник засобів виробництва із самого початку
виключала цю частку з розподільчих відносин.

Формування власної податкової системи України почалася відразу після
проголошення незалежності.

Державну податкову службу України створено за рішенням Ради Міністрів
УРСР від 12 квітня 1990 року № 74. Верховна Рада УРСР 4 грудня того ж
року прийняла Закон “Про державну податкову службу в Українській РСР”, а
24 грудня 1993 року – “Про внесення змін і доповнень до Закону України
“Про державну податкову службу в Україні”.

Наприкінці 1991 року був прийнятий Закон “Про систему оподаткування”, до
якого в подальшому вносились зміни і доповнення. Звісна річ, що перша
редакція Закону була недосконалою. Закон 1991 року фактично продублював
Закон СРСР про податки з підприємств, об’єднань і організацій. Але це
вже був крок у створенні податкової системи. Фактично, Закон “Про
систему оподаткування” діяв лише частково. Так, два податки – з обороту
і на експорт були скасовані з 1992 року. Фактично був скасований
податок на фонд оплати праці колгоспників. Законом була передбачена
можливість запровадження місцевих податків і зборів, однак Закон “Про
місцеві податки і збори ” був прийнятий лише в 1993 році.

Прийнята у 1994 році друга редакція Закону “Про систему оподаткування”
відобразила реалії системи оподаткування, які сформувалися на той час в
Україні. Ця редакція була найбільш вдалою. Водночас цей закон не
реформував системи оподаткування. Він скоріше став юридичним
закріпленням тих змін, що були внесені до системи оподаткування в 1992 –
1993 роках. Можливо це й відображало реалії життя, але з позиції
державотворення закон повинен визначити фінансову практику, а не
навпаки. Спочатку мають бути прийняті відповідні законодавчі акти, а вже
потім відбувається їх втілення.

Редакція Закону “Про систему оподаткування” 1997 року не внесла суттєвих
змін до системи оподаткування в цілому. Було зроблено єдине
вдосконалення: податки на майно підприємств і на нерухоме майно громадян
об’єднано в один податок на нерухоме майно.

Навіть поверхнева оцінка відмінностей між трьома редакціями цього закону
свідчить про невідпрацьованість податкового законодавства в Україні.
Проведемо порівняльний аналіз різних редакцій Закону України ”Про
систему оподаткування” в таблиці 1.2 (див. додаток 1).

Розглянемо податкову структуру України за ряд років. Наведемо дані у
вигляді таблиці 1.3.

Таблиця 1.3[26,с.20]

Структура податків в Україні

Види податків і платежів Роки

1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998

1 2 3 4 5 6 7 8

1. Прямі податки 43.8 45.0 52.8 55.5 52.5 47.3 46.3

в тому числі:

податок на прибуток

податок на доход

прибутковий податок з громадян

податок на промисел

плата за землю

податок з власників транспортних засобів

27.5

14.7

1.6

0.04

35.8

7.2

0.01

2.0

0.05

41.5

9.9

0.02

1.2

0.2

37.7

12.3

0.02

5.0

0.5

32.0

15.1

0.03

4.7

0.7

26.5

15.3

0.05

4.7

0.8

25.3

15.4

0.05

4.8

0.8

2.Непрямі податки 54.8 53.7 45.2 41.7 42.7 44.1 40.7

в тому числі:

– ПДВ

–акцизний збір

–мито

48.3

5.8

0.7

42.5

6.2

5.0

37.7

4.9

2.6

35.1

3.2

3.4

36.4

3.7

2.6

35.4

5.4

3.3

31.4

5.4

3.9

3. Платежі за ресурси 0.3 0.04 0.2 0.4 0.8 1.2 1.0

в тому числі:

лісовий доход

плата за воду

плата за корисні копалини

0.2

0.05

0.02

0.02

0.06

0.05

0.05

0.05

0.2

0.2

0.2

0.4

0.2

0.1

0.8

0.3

0.2

0.6

0.2

4.Плата за державні послуги і компенсаційні доходи 1.1 1.1 1.5 1.4 2.2
5.7 10.3

в тому числі:

державне мито

плата за видачу патентів, ліцензій і сертифікатів

відрахування на геологорозвідувальні роботи

відрахування на шляхові роботи

0.3

0.8

0.3

0.8

0.6

0.9

0.6

0.8

1.1

1.1

1.3

0.8

3.6

1.2

2.9

0.6

5.6

5.Місцеві податки і збори – 0.2 0.3 1.0 1.8 1.7 1.7

Податкові надходження (всього) 100 100 100 100 100 100 100

Проаналізуємо ті податки що концентруються в бюджеті. В процесі аналізу
за основу візьмемо чинну бюджетну класифікацію. Водночас, з метою
збереження порівнянності даних за 1998 рік і попередні роки, до
групування податкових надходжень внесено певні корективи. Наприклад, до
податкових надходжень включене державне мито, як це визначено Законом
України “Про систему оподаткування”. Також до податкових платежів слід
віднести відрахування на шляхові роботи, оскільки, хоча вони й мають
цільове призначення компенсаційного характеру, цільовий фонд не
створюється. Відрахування на геологорозвідувальні роботи доцільно
включити до компенсаційних доходів бюджету, а не до платежів за ресурси.

Як свідчать наведені дані, на сьогодні у складі податкової системи
України дещо переважають прямі податки. Провідне місце в прямому
оподаткуванні займає прибуткове оподаткування: у 1998 році 40,7
відсотків з 46,3. Інші види прямих податків мають другорядне значення:
на земельний податок припадає 4,8 відсотка, а на податок з власників
транспортних засобів — 0,8. У системі прибуткового оподаткування податок
на прибуток підприємств (25,3%) перевищує прибутковий податок з громадян
(15,4%). Серед непрямих податків домінуюча роль належить ПДВ (31,4%),
який виступає основним і в податковій системі України в цілому. Платежі
за ресурси, які за змістом не є податками, а тільки мають певні ознаки
податкових платежів, складають незначну питому вагу — на рівні одного
відсотка. Також неістотною є частка місцевих податків і зборів — до двох
відсотків. Зростання компенсаційних доходів зумовлене збільшенням
відрахувань на шляхові роботи.

Період існування власної податкової системи України дає можливість
вивчити і оцінити динаміку структурних зрушень подану на графіку
(див.рис.1.1).

Рисунок 1.1. Динаміка співвідношення прямих

і непрямих податків. [26,с.21]

Як показує графік, зміни в податковій структурі України, що відбувалися
протягом 1992-1998 років були, якщо не досить істотними, то відчутними.
В цілому можна виділити три періоди: 1992-1993 роки, 1994-1996 роки, і
починаючи з 1996 року. Два перших роки переважання непрямого
оподаткування над прямим було очевидним: у 1992 році 54,8 проти 43,8
відсотків і в 1993 – 53,7 проти 45 відсотків.

У наступні три роки ситуація змінилася: у 1994 році частка прямих
податків сягнула 52,8 відсотків, у 1995 році — відповідно 55,5%, і в
1996 році – 52,5%. З 1996 року почався процес зворотних зрушень, і в
1997 році, хоча й збереглося переважання прямих податків, воно вже було
незначним — 47,3 проти 44,1 відсотка. У 1998 році зменшилася питома вага
і прямих (46,3%) і непрямих (40,7%) податків. Аналогічна ситуація
спостерігалася і в динаміці співвідношення двох основних видів прямих і
непрямих податків — податку на прибуток (доход) і ПДВ, з тією лише
різницею, що вже починаючи з 1996 року переважає ПДВ.

Динаміка структури податкової системи, як і багато інших факторів
свідчить про нестабільність податкової політики в Україні. Виокремлення
трьох періодів у межах 6 років — явно забагато. Постійна зміна акцентів
не може сприяти ні зміцненню, ні нормальному функціонуванню економіки.

Найбільш помітним у динаміці податкової структури було систематичне
зростання, починаючи з 1994 року питомої ваги прибуткового податку з
громадян. Правда, слід зауважити, що спочатку було різке зниження частки
цього податку — 7,2 відсотка у 1993р. проти 14,7 відсотків у 1992 році.
На даний час роль цього податку відновлено. Характерною рисою є також
зростання ролі місцевих податків і зборів, хоча поки що їх питома вага
мала, однак це новий аспект у податковій політиці країни, і він
поступово набирає сили.

З точки зору вдосконалення податкової структури дуже важливим для
України є розвиток системи оподаткування доходів фізичних осіб.
Тенденцію до зростання ролі цього податку в нашій державі слід
розглядати як позитивну, особливо щодо порівняння з податковими
системами провідних країн світу. Однак при цьому важливо чітко визначити
і оцінити чинники такого зростання. Їх стосовно до кожного податку може
бути три: зростання податкової бази; розширення об’єкта оподаткування,
підвищення ставок податку та його питомої ваги (див.табл.1.4).

У процесі аналізу наведених показників необхідно з’ясувати, наскільки
вони корелюють між собою. Для забезпечення вірогідності аналізу доцільно
виключити вплив на грошові доходи населення і надходження прибуткового
податку з громадян інфляційних процесів, а також врахувати тільки ті
грошові доходи населення, які є джерелом сплати податку (за вирахуванням
соціальних виплат).

Таблиця 1.4. [16, с.24]

Динаміка грошових доходів населення і прибуткового податку

з громадян в Україні.

Види податків і платежів 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998

1. Грошові доходи населення (всього) 23,7 628,4 5389,1 26497,9 40311,0
50764,0 55322,0

2. Грошові доходи населення за вирахуванням соціальних виплат

– в оцінці поточного року

– в оцінці 1992 року

21,9

21,9

488,6

4,8

4321,4

8,4

21334,7

14,7

30417,7

15,0

40554,0

18,2

44983,0

16,8

Темпи зростання (%)

– до 1992р.

– до попереднього року

21,9

21,9

38,4

175,0

67,1

175,0

68,5

102,0

83,1

121,3

76,7

92,3

3. Надходження до бюджету прибуткового податку

– в оцінці поточного року

– в оцінці 1992 року

21,4

21,4

28,8

0,3

340,0

0,7

1595,3

1,1

2593,1

1,3

3293,4

11,5

3560,5

1,3

Темпи зростання (%)

– до 1992р.

– до попереднього року

21,4

21,4

50,0

233,3

78,6

157,1

92,9

118,2

107,1

115,4

92,9

86,7

4. Питома вага прибутково-го податку в податковій системі (%) 14,7 7,2
9,9 12,3 15,1 15,3 15,4

5. Дин-ка питомої ваги (%):

– до 1992р.

– до попереднього року

49,0

49,0

67,3

137,5

83,7

124,2

102,7

122,8

104,1

101,3

104,8

100,7

Такі показники як грошові доходи населення, надходження прибуткового
податку з громадян починаючи з 1993 року, мають у динаміці в цілому
однакові тенденції. В 1993р., при падінні реального рівня доходів
населення і надходжень прибуткового податку з громадян (порівняно з
1992р.), відповідно до 21,9% і 21,4%, питома вага цього податку
зменшилася до 49% від рівня 1992 року. Це означало, що надходження інших
податків і платежів скоротилося ще більше. Певна непорівняність динаміки
даних показників спостерігається в 1997-1998рр. Темпи зростання грошових
доходів населення з податку громадян по відношенню до 1996р. є досить
порівняними — 121,3% і 115,4%. Однак питома вага надходжень прибуткового
податку зросла тільки на 101,3%, що характеризує більш прискорене
зростання інших доходів. Аналогічна ситуація спостерігалася в 1998р.,
коли за умов падіння реальних грошових доходів населення і надходжень
прибуткового податку з громадян його питома вага зросла. В цілому ж
можна засвідчити, що, по-перше, поступове підвищення питомої ваги
прибуткового податку не є наслідком падіння надходжень, а викликане
зростання маси самого цього податку. По-друге, збільшення суми
прибуткового податку з громадян зумовлене як певним зростанням доходів
населення, так і підвищенням рівня їх оподаткування: надходження
прибуткового податку зростають стрімкіше, ніж їх грошові доходи. Проте
пояснити такі тенденції досить складно, адже ні зміна ставок цього
податку, ні розширення об’єкта оподаткування в 1997-1998рр. не
відзначалися.

Зростання ролі та місця індивідуального прибуткового оподаткування
повинне відбуватися не за рахунок підвищення ставок цього податку та
розширення об’єкта оподаткування. Необхідним є зростання податкового
бази — доходів населення, а це процес досить тривалий і залежить,
насамперед, від забезпечення зростання ВВП і підвищення питомої ваги в
ньому оплати праці. З точки зору проблем бюджетного дефіциту, підвищення
доходів населення має дуже важливе значення: прибутковий податок з
громадян є одним з найстабільніших і найнадійніших видів бюджетних
доходів, тому підвищення його питомої ваги стабілізує доходну базу
бюджету.

Дослідження складу податкової системи України свідчить, що в цілому в
нашій державі створено досить сучасну податкову систему. У нас
застосовуються основні види оподаткування: прибуткове оподаткування
юридичних і фізичних осіб, майнове оподаткування (за винятком податку на
нерухоме майно), земельний податок. Належне місце займає непряме
оподаткування – ПДВ, специфічні акцизи, мито.

Специфікою податкової системи України є виділення платежів за ресурси і
компенсаційних доходів, однак вони відіграють дуже невелику роль у
доходах бюджету і не є визначальним чинником. Їх стягнення пов’язане із
загальнонародною (а по суті — державною) власністю на землю та її надра,
а також на шляхову інфраструктуру, в результаті чого платежі за
використання ресурсів і компенсаційні доходи зараховуються до бюджету.
Досить істотні відмінності існують у сфері місцевого оподаткування,
однак це характерна ознака всіх країн, оскільки місцеві податки завжди
відбивають регіональну специфіку і можуть не регламентуватися
загальнодержавним законодавством.

Розділ ІІ. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ УКРАЇНИ

2.1. Суть податкової політики та її критерії

Податки в умовах переходу до ринкової економіки слід використовувати не
лише як джерело поповнення доходів бюджету, а й як важливу складову
фінансового регулювання економіки. В цих умовах особливої актуальності
набувають дослідження методологічних, теоретичних і прагматичних
підвалин податкової політики та формування податкової системи в державі.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення,
правового регламентування та організації справляння податків і
податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.
Формуючи свою податкову політику держава шляхом збільшення або
скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та
податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей
виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду
господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури на ринку,
умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування
збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові
пільги, держава регулює пропорції як у економічній структурі виробництва
й обміну, так і у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування
впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу
і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів
оптимального оподаткування. З одного боку, податки мають забезпечити
сталу фінансову базу держави, з іншого — залишити достатньо коштів
підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної
заінтересованості в результатах діяльності. При цьому держава не може
задовільнитися лише загальними пропорціями розподілу ВНП. Вона повинна
враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.
Інакше кажучи, податкова політика ведеться за народним прислів’ям “щоб і
вівці були цілі, і вовки ситі”. Це досягається за умови наукового
поєднання критеріїв податкової політики: фіскальної досконалості,
економічної ефективності, соціальної справедливості, стабільності,
гнучкості.

Критерій фіскальної достатності полягає в здійснення податкової
політики, необхідної для забезпечення такої величини податкових
надходжень, яка є оптимальною, з огляду на проголошену економічну
доктрину. При дослідженні даного критерію вимальовується чітка
пропорційна залежність між нормою оподаткування і величиною податкових
надходжень: чим вища норма, тим більші розміри податкових надходжень. Ця
залежність відображається простою математичною формулою:

y = A1*Т, де

у – загальна величина податкових надходжень;

А1 – коефіцієнт регресії, який характеризує рівень залежності податкових
надходжень від норми оподаткування, причому А1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020