Реферат на тему:

Податки і податкова система

В умовах економічної реформи закономірно підвищується роль податків як
основного інструмента, що регулює вплив держави на розвиток ринкових
відносин. Це найважливіший елемент, що забезпечує ефективність реформ з
позицій стабілізації економіки і підтримання соціальної справедливості.
“Податок — це економічна основа урядової машини і ніщо інше”, — писав К.
Маркс.

В економічній науці податки поділяються на дві групи: прямі—переважно
прибуткові, і непрямі —на, споживання. Прямі податки, узяті із
заробітної плати або інших доходів населення, є прямим відрахуванням
частини доходів населення до державної скарбниці. Щодо непрямих податків
(їх ще називають акцизами), то вони звичайно “заховані” у ціні товару (в
окремих країнах доданий до ціни товару податок оголошується відкрито).

Характеризуючи прямі податки, потрібно виходити тільки з доходів, до
яких належать заробітна плата або інші грошові надходження окремого
індивіда. Підприємство, скажімо, також виплачує податок з прибутку, але
з погляду кінцевого споживання податки з підприємств є непрямими.
Податок з обороту, що є податком на споживання (акцизом), затушований
сплатою його до бюджету підприємствами й організаціями під час
передавання з однієї товаропровідної мережі в іншу, а не безпосередньо
кінцевому споживачеві. При цьому податок сплачується ще до продажу
товару споживачеві. Тому до бюджету надходить фактично ще нереалізована
додаткова вартість у вигляді кредитів банку, забезпечених товарними
запасами.

Досвід окремих країн, а тепер і власний, свідчить про те, що природі
товарно-грошових відносин найбільшою мірою відповідає податкова система
регулювання доходів. По суті, податки становлять граничну форму
економічних нормативів, у межах якої кількість їх стає мінімальною, вони
знаходять єдине вираження і єдині правила дії для всіх підприємств, а їх
розміри стають стабільними, не зазнають частих змін.

Усі податки вилучаються державою і спрямовуються до державного і
місцевого бюджетів. На відміну від нормативів, що встановлюються
плановими, відомчими та галузевими органами, податки (точніше, податкові
ставки) встановлюються на законодавчій основі.

Із правових, юридичних позицій податкова система — це норми, що
регулюють розміри, форми, методи і строки безоплатного вилучення
державою частини грошових доходів підприємств, організацій, населення у
вигляді загальнодержавних податків, місцевих цільових платежів і зборів,
що встановлюються законодавчими актами.

Податкове регулювання доходів має на меті зосередити в руках держави, у
державних, місцевих бюджетах кошти, необхідні для вирішення проблем
соціального, економічного, науково-технічного розвитку, що стоять перед
народом, країною, регіонами, галузями.

Оподаткування належить до давно відомих способів регулювання доходів і є
джерелом поповнення державних коштів. Загальні принципи оподатковування
сформулював ще А. Сміт у відомій книзі «Дослідження про природу і
причини багатств народів». Він запропонував розглядати три джерела
податку: ренту, прибуток і заробітну плату. Наведемо загальні погляди А.
Сміта на цю проблему, які й сьогодні викликають інтерес.

1. Піддані держави повинні за можливості відповідно до власних
здібностей і сил брати участь в утриманні уряду, тобто відповідно до
доходу, яким вони користуються під заступництвом і захистом

держави… Кожний податок (зауважимо це раз і назавжди), який у
кінцевому підсумку припадає тільки на один з трьох згаданих видів
доходу, є обов’язково неоднаковим.

2. Податок, який зобов’язується сплачувати кожна окрема особа, має бути
точно визначений, а не довільний. Строк сплати, спосіб платежу, сума
платежу — усе це має бути зрозумілим і визначеним для платника і
будь-якої іншої особи.

3. Кожен податок повинен стягуватися тоді й так, коли і як платникові
буде найзручніше його платити.

4. Кожен податок має бути так задуманий і розроблений, щоб він брав і
утримував із кишень народу якомога менше, ніж він приносить казначейству
держави.

Як бачимо, А. Сміт виходив з таких принципів оподаткування:
рівномірності, визначеності, простоти і зручності, необтяжливості,
стабільності, рівнонапруженості, обов’язковості, соціальної
справедливості, допустимості.

Природно, що побудувати систему оподатковування, яка відповідала б усім
переліченим принципам, важко. Багато вимог, що диктуються ними,
важкосумісні та суперечливі. У цьому поряд із політичною нестабільністю
полягає причина постійної зміни видів і ставок податків.

У податковій системі платниками податків є, з одного боку, всі види
підприємств, організацій, установ, а з іншого — населення.

Від населення до держави утворюється зворотний фінансовий потік у
вигляді податкових платежів і форм кредитування держави населенням. Таке
кредитування здійснюється у вигляді вкладів у державні ощадні банки,
придбання облігацій державних позик, сертифікатів, лотерейних квитків,
інших видів державних цінних паперів.

У формуванні фінансових відносин між населенням і державою певну роль
відіграє прибутковий податок. Такий податок стягується з громадян
залежно від індивідуального доходу із заробітної плати бухгалтерією
підприємств, але за природою він державний. Прибутковий податок
забезпечує надходження до державного бюджету приблизно 10-12 %
загального доходу. У майбутньому в міру збільшення грошових доходів
населення надходження коштів державі за цією статтею могли б істотно
збільшитись. Зазначимо, що через низькі доходи більшості груп населення
державні органи не можуть покладати на нього значну частину фінансового
тягаря у вигляді прибуткового податку. Внаслідок цього посилюється
податковий тиск на підприємства і збільшується державний борг за рахунок
використання державою коштів, узятих у борг у населення.

Протягом десятків років існувала вкрай недосконала з усіх поглядів
система оподаткування громадян. Основний її недолік полягав у тому, що
податкова ставка понад деяку межу доходу, не оподатковуваного податком
або оподатковуваного низьким податком, була постійною і не залежала від
рівня доходів.

Нові законодавчі акти України про податки багато в чому виправили
систему оподатковування громадян, що діяла раніше. Основні об’єкти нової
системи оподатковування характеризуються насамперед тим, що всі доходи
громадян диференційовані за групами, причому в кожній з них упроваджено
власну шкалу оподаткування. Виокремлюють такі об’єкти оподаткування:

• заробітки, які одержують громадяни за виконання трудових обов’язків, і
прирівняні до них доходи;

• доходи, одержувані від виконання разових робіт та інших видів робіт не
за місцем основної роботи;

• доходи від індивідуальної трудової діяльності;

• авторські винагороди за створення, видання, виконання або інше
використання творів науки, літератури і мистецтва, а також винагороди
авторів відкриттів, винаходів, промислових зразків;

• доходи від підприємницької діяльності та інші їх види, не пов’язані з
виконанням трудових обов’язків;

• доходи громадян від ведення селянського господарства;

• оподатковування іноземних громадян і осіб без громадянства;

• доходи, що їх одержують особи, які не мають постійного місця
проживання у країні.

Така розгалужена система прибуткового оподатковування відображає
тенденції ринкової економіки, що характеризується свободою
підприємництва і різким розширенням форм та видів економічної діяльності
громадян, доходи від якої підлягають оподаткуванню.

У будь-якій системі оподатковування населення принципове значення мають
такі моменти:

• наявність мінімальної суми доходу, взагалі не оподатковуваного
прибутковим податком;

• зміна розміру податку (що вимірюється в абсолютному виразі або у
відсотках до прибутку) залежно від доходу;

• наявність і розмір граничної, найвищої ставки податку, що стягується з
досить великих доходів;

• зведення різних видів доходів одного громадянина в єдиний загальний
дохід;

• податкові пільги і звільнення від податку певних категорій громадян та
видів доходів;

• санкції за приховування доходів і несплату податку;

• організація обліку і контролю доходів, стягування податків.

Усі перелічені сторони і властивості системи оподаткування в основному
висвітлюються в новому законодавстві, відповідають принципам переходу до
ринкової економіки. Однак вони ще не усвідомлені, не мають стабільності
й не увійшли до складу фінансової системи. А це не дає змоги поки що
подати їх конкретний прояв. Зупинимось лише на окремих моментах.

Встановлення розміру доходів робітників та службовців, що не
оподатковується прибутковим податком, безперечно, полегшує фінансове
становище низькодохідних верств працівників, але швидкий темп інфляції
і, відповідно, підвищення заробітної плати потребують постійного
коригування цієї суми в бік збільшення.

Принципове значення має введення прогресивного оподаткування з
підвищенням ставки податку в міру підвищення доходу; водночас непомірна
прогресія здатна стримувати інтерес працівника до збільшення його доходу
і тим самим — стимул до продуктивної праці. Тривалі й гострі суперечки з
приводу граничної податкової ставки привели до встановлення її на рівні
ЗО %, що вважається раціональним.

Робляться спроби щодо обов’язкового декларування доходів громадян від
усіх видів діяльності, включаючи індивідуальну, надомну, тимчасову,
разову (інтелектуальну і фізичну), зведення воєдино усіх без винятку
видів доходів й оподаткування загальної суми за прогресивною шкалою. На
наш погляд, зведення всіх доходів в єдиний і обкладення всієї суми
прогресивним податком не можна визнати економічно виправданим. Така
система веде до втрати стимулів громадян як до фізичної й
інтелектуальної праці, так і до збільшення їхніх доходів. Крім того,
практично неможливо звести всі види доходів в одну загальну суму, бо
доходи неминуче приховуються. Витрати на утримання додаткового штату
податкової інспекції можуть виявитися значно вищими, ніж розмір податку
від підсумовування додаткових доходів. Тому прогресивне оподатковування
з підвищенням ставки податку доцільніше здійснювати за окремими видами і
категоріями доходу без його підсумовування.

З позицій соціальної справедливості надзвичайно важливо встановити
категорії осіб, доходи яких або взагалі не повинні оподатковуватися
прибутковим податком, або оподатковуватися за пільговою шкалою.
Вважаємо, що до цієї категорії, безперечно, належать пенсіонери,
інваліди, годувальники багатодітних сімей, самотні матері, учні,
студенти. Правомірно також звільнити від податку або оподатковувати за
пільговою шкалою окремі види доходів, включаючи пенсії, допомогу,
стипендії, відсотки і виграші за вкладами, матеріальну допомогу,
винагороду за раціоналізаторські пропозиції та інші аналогічні види
доходів. Не повинні оподатковуватися прибутки, що перераховуються
громадянами на добродійні потреби і цілі. Зараз спостерігається
наближення до таких принципів побудови системи прибуткового податку.

Список використаної літератури:

Немчинский А.Б., Заикин П. Экономическое обоснование инвестиций в
условиях формирования рыночных отношений. — М.: Стройиздат, 1991. —
152с.

Николаев В. П. Введение в рыночную экономику строительства. — К.:
Будивельнык, 1991. — 152 с.

Пиндайк P., Рубинфельд Д. Микроэкономика: Сокр. пер. с англ. — М.:
Экономика, Дело, 1992. — 510 с.

Радченко В. Нужно ли нам бояться дефицитного бюджета? // Экономика и
жизнь. — 1991. — № 46. — С. 9.

Райзберг Б. А. Рыночная экономика // Деловая жизнь. — 1993. — № 1. — С.
5-93.

Русские биржевые ценности. 1914-1915 гг. / Под ред. М. И. Боголепова. —
СПб., 1915.— 138 с.

Симоненко К Чему до сих пор не перестает удивляться Всемирный банк? //
Бизнес. — 1999. —№ 9. — 1 марта. — С.14.

Солунский А. М. Организационно-экономические методы совершенствования
инвестиционной деятельности в условиях рыночной экономики // Экономика
стр-ва. — 1990. — № 2. — 94 с.

Федоренко В. Г. і К°. Страховий і інвестиційний менеджмент. — К.: МАУП,
2002.

Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий
Світ, 2002.

Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в
Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.

Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.

Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. —
К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.

Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за
ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.

Похожие записи