РЕФЕРАТ

на тему:

“Платіжний баланс і фактори,

що його визначають”

ПЛАН

1. Сутність платіжного балансу та методологія його складання

2. Структура платіжного балансу

3. Рівновага платіжного балансу

4. Фактори, які визначають платіжний баланс

5. Державна політика коригування платіжного балансу України

Список літератури

1. Сутність платіжного балансу і методологія його складання

Сукупність зовнішньоекономічних зв’язків окремої країни можна об’єднати
в декілька груп, кожна з яких характеризує особливості її участі в
міжнародному поділі праці. До першої групи входить множина торговельних
операцій, пов’язана з експортом та імпортом товарів. Ця група зв’язків
називається товарною торгівлею, або товарним експортом та імпортом. До
другої групи належать послуги в галузі банківської справи, страхування,
транспорту тощо, тобто операції, об’єктом яких є нефізичний
(нематеріальний) продукт. Сьогодні торгівля послугами — один із найбільш
динамічних секторів світового ринку, розвитку якого значною мірою
сприяло успішне завершення Уругвайського раунду переговорів в межах
ГАТТ. Третя група зовнішньоекономічних зв’язків охоплює фінансові та
інвестиційні операції, тобто купівлю-продаж акцій, облігацій, інших
фінансових активів, а також матеріальних елементів капіталу — машин,
обладнання, землі тощо.

Названі операції, що здійснюються громадянами, фірмами та державними
установами окремої країни за певний період часу (як правило, один рік),
відображаються цілою системою рахунків, яка називається платіжним
балансом. Платіжний баланс має велике значення для аналізу міжнародних
економічних позицій держави, оскільки він характеризує реальні та
фінансові потоки між даною країною та світовою економікою загалом.

У цілому зовнішньоекономічні зв’язки окремої країни можна розглядати як
сукупність товарно-фінансових потоків, які можна умовно поділити на дві
групи.

До першої групи належать реальні (нефінансові) потоки. Цей термін
використовується для позначення операцій, які мають місце в процесі
виробництва або придбання товарів та послуг. Іншими словами,
характеризуючи торговельні операції, можна говорити про товарні потоки,
потоки послуг тощо. Другу групу становлять фінансові потоки, до яких
відносять зміни обсягів міжнародних фінансових активів та зобов’язань
країни. При цьому слід пам’ятати, що значна кількість фінансових
операцій не супроводжується відповідними реальними потоками, як це має
місце, наприклад, при обміні фінансовими інструментами.

У платіжному балансі відображаються всі операції між резидентами даної
країни та нерезидентами. Термін резидент стосується тих економічних
суб’єктів, які мають тісніші зв’язки з територією даної країни. Всі інші
суб’єкти господарської діяльності називаються нерезидентами. Поняття
«резидент» і «нерезидент» зовсім не пов’язані з терміном
«національність», а точніше з громадянством: резидент України може бути
громадянином СІЛА чи Канади.

Загалом при визначенні статусу економічної одиниці в термінах «резидент
— нерезидент» користуються рядом загальновизнаних правил. Так, фізичні
особи, що постійно проживають на території країни, вважаються
резидентами незалежно від їх громадянства. Робітники-мігранти також
вважаються резидентами тієї країни, в якій вони працюють, якщо вони
перебували на її території не менше одного року. Але в категорію
резидентів не входять фізичні особи, які є офіційними представниками
своїх держав. Аналогічно і державна установа, яка здійснює свою
діяльність за кордоном (наприклад, дипломатичне представництво), є
резидентом своєї країни. Всі підприємства та компанії, які функціонують
на території країни, вважаються її резидентами навіть тоді, коли вони
частково або повністю належать іноземцям. Тому операції між
американською компанією, штаб-квартира якої розташована в Нью-Йорку, та
її філіями в Європі мають статус міжнародних (зовнішньоекономічних) і
відображаються у відповідних графах платіжного балансу.

Важливе значення при розрахунку платіжного балансу має визначення часу
здійснення тієї чи іншої операції. Операція мусить бути відображена на
рахунках платіжного балансу тоді, коли внаслідок її виникає зобов’язання
однієї з сторін (це, як правило, момент юридичної зміни власника
активу). Це означає, що у міру виникнення таких зобов’язань їхні
величини додаються, а в балансі підбивається остаточний підсумок. Але в
окремих випадках (наприклад, в Угорщині) платіжний баланс може
розраховуватися на готівковій основі. При цьому надходження та виграти
обліковуються за фактом реального руху грошей. Але в практиці розрахунку
та аналізу платіжного балансу дана різниця не має суттєвого значення.

Кожна операція в бухгалтерському обліку відображається подвійним
записом. Аналогічне правило діє і при складанні платіжного балансу. Як і
будь-який бухгалтерський рахунок, платіжний баланс має дві частини —
дебет та кредит. До дебету належать операції, внаслідок яких у країни
з’являються платіжні зобов’язання щодо інших держав. Так, імпорт товарів
та послуг, грошові перекази за межі країни, закордонні капіталовкладення
резидентів записуються в дебетовій частині балансу. Ці операції
відображаються зі знаком «мінус».

До кредиту відносяться операції, в результаті яких з’являються платіжні
зобов’язання інших держав стосовно даної країни. У цьому випадку мова
йде про експорт товарів та послуг, грошові перекази на користь
резидентів даної країни та іноземні інвестиції в її економіку. Вони
обліковуються зі знаком «плюс».

Для того щоб краще зрозуміти, як розраховується платіжний баланс, та
охарактеризувати його основні складові, скористаймося умовною схемою
платіжного балансу, в якій відображені його розрахунок та основні
категорії операцій:

Дебет (-) Кредит (+)

Категорія І: рахунок товарів та послуг

1. Імпорт товарів 1. Експорт
товарів

2. Імпорт послуг 2. Експорт
послуг

Категорія II: рахунок односторонніх трансферів

1. Односторонні трансферти за 1. Односторонні трансферти з-за
кордон
кордону

Категорія III: рахунок довгострокових операцій з капіталом

1.Збільшення довгострокових 1. Зменшення
довгострокових

закордонних активів, які закордонних
активів, які

належать приватним особам які належать
приватним особам

та уряду даної країни. та уряду
даної країни.

2. Зменшення довгострокових 2. Збільшення
довгострокових

національних активів, які національних
активів, які

належать іноземним приватним належать іноземним
приватним

особам та урядам. особам та
урядам.

Категорія 4 : рахунок короткострокових операцій з приватним капіталом

1.Збільшення короткострокових 1. Зменшення
короткострокових

закордонних активів, які закордонних
активів, які

належать приватним особам які належать
приватним особам

даної країни. даної
країни.

2. Зменшення короткострокових 2. Збільшення
короткострокових

національних активів, які національних
активів, які

належать приватним належать
приватним

особам- іноземцям. особам —
іноземцям.

Категорія 5 : рахунок короткострокових операцій з державним капіталом

1.Збільшення короткострокових 1. Зменшення
короткострокових

закордонних активів, які закордонних
активів, які

належать уряду даної країни які належать уряду

даної країни ( інститутам даної країни (
інститутам

грошово-кредитної політики) грошово-кредитної
політики)

2. Зменшення короткострокових 2. Збільшення
короткострокових

національних активів, які національних
активів, які

належать урядам інших країн належать урядам
інших країн

( інститутам грошово-кредитної ( інститутам
грошово-кредитної

політики)
політики)

Хоча платіжний баланс являє собою форму обліку, в основі якого
лежить принцип подвійного запису, але в дійсності уряди практично не
користуються цим методом під час обліку кожної операції, пса
відображається при його розрахунку. Причина цього криється у відсутності
повної та достовірної інформації про всі без винятку міжнародні
економічні контакти країни протягом року. Відповідні державні установи,
як правило, роблять один запис за кожною позицією, користуючись при
цьому різними джерелами інформації, які відрізняються одне від одного з
точки зору її повноти та однорідності. Внаслідок цього дебет та кредит в
агрегованому вигляді ніколи не збігаються. Ось чому з метою досягнення
рівності між ними, як це має бути в системі подвійного запису, в
платіжному балансі є спеціальна стаття «помилки та пропуски» (або
«статистична похибка»). І це слід мати на увазі, аналізуючи наведену
раніше схему.

2. Структура платіжного балансу

Кожна позиція платіжного балансу містить досить важливу характеристику
тій чи іншої форми зв’язку національної економіки зі світовим
господарством, та на практиці економічного аналізу користуються певними
агрегованими показниками (різновидами платіжного балансу), а саме:

1. Операції з експорту та імпорту товарів (товарна торгівля) являють
собою товарний торговельний баланс.

2. Операції з експорту товарів та послуг — це баланс торгівлі товарами
та послугами (всі операції категорії ї). Він характеризує фінансові
потоки, пов’язані з експортом-імпортом товарів та послуг. Зазначимо, що
об’єктами товарної торгівлі є фізичні продукти, тоді як до сфери обміну
послугами (або невидимої торгівлі) відносяться такі операції, як

а) транспортне забезпечення зовнішньоекономічних зв’язків. Ця позиція
охоплює рух коштів, пов’язаних з оплатою переміщення товарів та
приватних осіб всіма видами транспорту;

б) туризм. За цією статтею обліковуються виграти туристів та інших осіб
під час перебування на території іншої держави (оплата житла, продуктів
харчування, екскурсійних та транспортних послуг на території країн
перебування);

в) купівля-продаж патентів, ліцензій;

г) різні послуги, що надаються приватним особам (страхування;

банківські та посередницькі послуги, консультування, поштово-телефонний
зв’язок тощо);

д) утримання дипломатичних та інших офіційних представництв за кордоном;

е) військові витрати за кордоном (утримання військових об’єктів та
військовослужбовців в інших країнах);

є) переказ коштів, отриманих від інвестиційної діяльності вітчизняних
інвесторів за кордоном та іноземних підприємців на території даної
країни (дивіденди, проценти, тобто різні види доходу за надання послуг у
вигляді факторів виробництва).

3. Операції категорій І та П становлять поточний платіжний баланс або
баланс поточних операцій (Бпо). Слід зазначити, що до категорії П
належать односторонні перекази грошей приватними особами (наприклад,
заробітної плати робітників, що працюють за кордоном, своїм родичам на
батьківщину), а також урядові гранти та дари Важливість цього різновиду
платіжного балансу для економічного аналізу полягає в тому, що він
значною мірою відображає джерела та напрями використання національного
доходу. Так, експорт товарів та послуг є джерелом доходів відповідних
виробників, які разом з переказами, отриманими з-за кордону, є джерелом
доходу резидентів у поточному періоді. З іншого боку, ці поточні доходи
використовуються для придбання товарів і послуг за кордоном та переказу
грошей в інші країни.

4. Операції категорій Ш та IV становлять баланс руху капіталів (Брк),
оскільки вони спричинюють рух фінансових активів.

5. Операції категорій І, П та III належать до так званого балансу руху
поточних коштів та довгострокового капіталу, який частіше називають
базовим або основним балансом (у даному випадку йдеться про основні
статті платіжного балансу). Базовий баланс відображає глибинні
довгострокові тенденції, які визначають розвиток даної країни. Іншими
словами, якщо поточний баланс характеризує вплив факторів типу
національного доходу та його динаміки, структури споживання, міжнародної
конкурентоспроможності країни, то рух довгострокового капіталу свідчить
про оцінку інвесторами прибутковості вкладення коштів удома та за
кордоном. Очевидно, що такі інвестиційні рішення базуються, в свою
чергу, на оцінці довгострокових перспектив розвитку як окремих галузей,
так і економіки країни загалом.

6. До категорії V належать так звані «офіційні резервні операції», тобто
збільшення (зменшення) золотовалютних резервів, резервна позиція країни
в МВФ, офіційні іноземні позики тощо. Ці операції становлять баланс
офіційних резервів (Бор).

7. Операції категорій І — IV разом являють собою загальний платіжний
баланс (ПБ).

Таким чином, у принципі можна говорити про сім видів платіжного балансу,
тому, коли йдеться про платіжний баланс якоїсь країни, необхідно чітко
визначитися, що саме мається на увазі.

Взаємозв’язок між окремими складовими частинами платіжного балансу можна
записати у вигляді такої формули:

Бпо + Брк + Стат. похибка + Бор = 0 . (1)

Ця рівність відображає той факт, що з точки зору бухгалтерського обліку
сальдо платіжного балансу завжди дорівнює нулю, тобто величина потоку
грошових надходжень у країну дорівнює величині потоку її зовнішніх
платежів.

Але така технічна збалансованість (нульове сальдо) позбавлена якогось
економічного змісту, оскільки в такому випадку ми не можемо нічого
сказати про місце країни у світовому господарстві.

3. Рівновага платіжного балансу

Для того щоб перейти від аналізу платіжного балансу з позицій
бухгалтерського обліку до його розгляду через призму економічної теорії,
необхідно визначити природу операцій, які відображаються в ньому. Такий
аналіз дає змогу поділити їх на дві великі групи. Першу групу становлять
так звані «автономні» або «самостійні» операції, які здійснюються
первинними економічними агентами під час виробничо-комерційної
діяльності без урахування їхніх наслідків для платіжного балансу в
цілому (категорії І — IV). Всі інші операції об’єднуються в другу групу
і називаються компенсаційними (категорія V). Вони здійснюються як
відповідь на автономні операції, оскільки внаслідок останніх у
платіжному балансі з’являються певні «розриви», які необхідно заповнити.
Іншими словами, метою компенсаційних операцій є вплив на платіжний
баланс як такий. У платіжному балансі всі автономні операції записуються
над умовною рискою, тоді як компенсаційні записи робляться під нею. У
принципі така риска може бути проведена будь-де, залежно від того, який
вид платіжного балансу аналізується.

Виходячи з цього рівність (1) можна переписати в такій формі:

Бпо + Брк + Стат. похибка = — Бор. (2)

Таким чином, можна зробити висновок, що платіжний баланс (точніше — його
сальдо) та баланс (сальдо) офіційних операцій рівні за величиною, але
протилежні за знаком. Отже, рівновага платіжного балансу має місце тоді,
коли надходження та витрати збалансовані й офіційні резерви не змінюють
своєї величини.

В економічній науці рівновага платіжного балансу розглядається в трьох
аспектах, кожен з яких пов’язується з відповідним його різновидом.

У довгостроковому плані платіжний баланс перебуває в рівновазі, якщо
країна протягом значного часу здатна платити за імпортні товари та
послуги за рахунок експортних надходжень (тобто сальдо поточного
платіжного балансу дорівнює нулю). Отже, в довгостроковому плані країна
не має потреби в іноземних кредитах та грантах для розрахунків із
закордонними постачальниками товарів та послуг.

Від’ємне сальдо поточного балансу свідчить про те, що витрати країни
перевищують надходження. Якщо ж це сальдо позитивне, то країна отримує
від міжнародних операцій більше, ніж витрачає на світовому ринку.
Загалом же наявність сальдо є показником нерівно-ваги балансу за
поточними операціями.

У реальному житті аналіз платіжного балансу практично не виходить за
межі 3 — 5 років і, як правило, охоплює економічний цикл. У
середньостроковому плані країна може мати негативне сальдо поточного
балансу, якщо вона отримуватиме необхідні кошти для розрахунків за
імпортні товари та послуги у формі кредитів та грантів. І навпаки,
позитивне сальдо експорту — імпорту товарів та послуг означає, що дана
країна може надавати кредити іншим суб’єктам світового господарства.

Середньострокова нерівновага вимірюється сальдо базового (основного)
балансу. Цей баланс є фактично характеристикою довгострокової або
структурної стабільності національного господарства В основі аналізу
основного балансу лежить припущення про його нечутливість до факторів
короткострокової дії (як, наприклад, коливання валютного курсу та
відсоткових ставок) і реагування лише на довгострокові зміни в розподілі
ресурсів за галузями виробництва та цін на них, продуктивності пращ,
смаків та уподобань споживачів та інших економічних змінних
немонетарного характеру. Дефіцит (надлишок) базового балансу є
індикатором як довгострокової, так і середньострокової нерівноваги,
оскільки зовнішні розрахунки не можуть нормально здійснюватися без
відповідного коригування зв’язків країни зі світовим господарством.

У короткостроковому плані рівновага платіжного балансу має місце тоді,
коли державні грошово-кредитні інститути не користуються своїми
золотовалютними резервами. Виходячи з цього можна зробити висновок, що
показником нерівноваги в короткостроковому плані є сальдо операцій за
статтею «офіційні резерви» (категорія V). Від’ємне сальдо свідчить про
збільшення резервів з метою запобігання або обмеження подорожчання
(зростання курсу) національної валюти, тоді як позитивне означає, що
грошово-кредитні інститути користуються офіційними резервами, щоб
запобігти або обмежити знецінення (падіння курсу) національної грошової
одиниці.

У цілому можна назвати п’ять джерел нерівноваги платіжного балансу.

Це, по-перше, сезонна та випадкова нерівновага. І й основу становлять
сезонні коливання у виробництві та споживанні, причому такі зміни не
збігаються в часі й мають різний характер у кожному конкретному випадку.
Сезонні відхилення не мають якихось вагомих наслідків довгострокового
характеру, оскільки вони існують протягом короткого проміжку часу, а
дефіцит в одному періоді компенсується надлишком в іншому. Випадкова
нерівновага може викликатись якимись непередбаченими причинами
неекономічного характеру. Так, повінь чи землетрус може змусиш вдатися
до форсованого імпорту продовольчих товарів, тоді як несприятливі
природні умови викликають скорочення експорту сільськогосподарської
продукції. Очевидно, що такі та подібні їм події (страйки, ембарго тощо)
є випадковими та мають, так би мовити, «одноразовий» вплив на платіжний
баланс. Якщо ж економічні наслідки громадянських заворушень, революції
та інших подій відчуваються протягом досить тривалого проміжку часу,
тоді вони не підпадають під категорію випадковостей.

Другим різновидом є циклічна нерівновага. В її основі лежить циклічний
характер економічної кон’юнктури. Так, на початку 30-х років
великомасштабне падіння реальних доходів та виробництва на фоні масового
безробіття, яке охопило практично всі індустріальні країни, призвело до
нерівноваги у платіжних відносинах. Велика депресія негативно вплинула і
на платіжні баланси країн сільськогосподарського профілю, оскільки
викликала катастрофічне падіння цін на аграрну продукцію та зниження
заробітної плати, погіршення умов торгівлі.

Третьою формою можна вважати структурну нерівновагу. Її основою є розрив
між змінами в попиті на експортні й імпортні товари та пристосування
національної економіки до нових умов. Відсутність такої пристосувальної
реакції і викликає структурну нерівновагу платіжного балансу.

Для того щоб платіжний баланс знову повернувся до стану рівноваги,
необхідні відповідні зміни в структурі виробництва. Такі зміни можуть
запізнюватись або гальмуватися насамперед через недоліки функціонування
цінового механізму. Основою таких недоліків можуть бути високий рівень
монополізації окремих секторів виробництва, протекціоністські заходи,
адміністративне регулювання цін та інші причини.

Безпрецедентна за своїми масштабами ситуація структурної нерівноваги
склалася в 1974 p., коли країни — члени ОПЕК практично в 4 рази
підвищили ціну на нафту. Саме труднощі з оплатою імпорту нафти, з якими
зіткнулися нафтоімпортуючі країни, значною мірою спричинили економічну
кризу в середині 70-х^юків. Немає сумніву, що наступне подвоєння цін на
нафту в 1979 p. викликало світову економічну рецесію на початку 80-х
років.

Дестабілізуючі валютні спекуляції та відтік («втеча») капітану
вважаються четвертою причиною нерівноваги платіжного балансу. Хоча ці
явища мають різну природу, але, як правило, вони відбуваються одночасно.
Слід підкреслити, що відтік капіталу сам по собі викликає нерівновагу,
оскільки невпевненість його власників щодо безпеки коштів інколи не має
економічного підґрунтя, а спричинюється побоюваннями таких подій, як
війна, революція, націоналізація іноземних підприємств унаслідок зміни
політичного режиму в країні тощо.

Крім зазначених, існують й інші джерела нерівноваги. Так, дуже часто
нерівновага виникає внаслідок нереалістичного валютного курсу, в основі
якого, в свою черіу, лежить комплекс заходів валютного регулювання.
Окремі економісти говорять про вікову нерівновагу, яка виникає внаслідок
технологічних та інших змін у міру переходу економіки з одного ступеня
розвитку на інший.

4. Фактори, які визначають платіжний баланс

1) Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна
конкуренція.

Із посиленням західноєвропейського і японського центрів, зростанням їх
економічного і науково-технічного потенціалу, експансією на світових
ринках товарів і капіталів платіжні баланси ряду країн Західної Європи
(особливо ФРН) і Японії в 70-80-ті роки, як правило, зводилися із
значним позитивним сальдо, що перетворилось на одну з гострих проблем
міжнародних економічних і валютно-кредитних відносин. Падіння
конкурентоспроможності американських товарів, пов’язане з підвищенням
курсу долара, призвело до погіршення поточного платіжного балансу США в
1982-1985 рр. Японії вдалось активізувати поточні операції свого
платіжного балансу, а ФРН — значно зменшити дефіцит і вирівняти
платіжний баланс переважно внаслідок покращання показників зовнішньої
торгівлі.

2) Циклічні коливання економіки.

На платіжних балансах відбива¬ються коливання, підйоми і спади
господарської активності в країні, адже від стану внутрішньої економіки
залежать її зовнішньо¬економічні операції. Коливання платіжного балансу,
зумовлені механізмом промислових циклів, сприяють перенесенню
внутрішньоекономічних циклічних процесів з однієї країни в інші. Експорт
товарів, капіталів, послуг сильно реагує на зміни умов світового ринку.
В силу асинхронності сучасні економічні цикли впливають на платіжний
баланс найчастіше непрямо. Світові економічні кризи призводять до
значних дефіцитів платіжних балансів то одних, то інших країн.

3) Зростання закордонних державних витрат.

4) Мілітаризація економіки і військові витрати.

Непрямий вплив військових витрат на платіжний баланс визначається їх
впливом на умови виробництва, темпи економічного зростання, а також
масштабами вилучення з цивільних галузей ресурсів, які могли б
використовуватися для капіталовкладень.

5) Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

У сучасних умовах рух фінансових потоків став важливою формою
міжнародних економічних зв’язків. Це зумовлено збільшенням масштабів
вивезення капіталів, розвитком світового ринку позичкових капіталів за
лібералізації умов угод. Важливими факторами руху капіталів стали
посилення нерівноваги платіжного балансу і потреба в залученні
позичкових коштів для покриття його пасивного сальдо. Внаслідок цього
фінансова взаємозалежність країн стала сильнішою від комерційної
взаємозалежності. Це посилює валютні і кредитні ризики, насамперед ризик
неплатоспроможності позичальника.

6) Зміни в міжнародній торгівлі.

НТП, зростання інтенсифікації господарства, перехід на нову енергетичну
базу спричиняють структурні зрушення в міжнародних економічних зв’язках.
Інтенсивнішою стала торгівля готовими виробами, зокрема науковомісткими
товарами, а також нафтою, енергоресурсами. У географії товарних потоків
позначилась тенденція до розширення обміну між промислове розвинутими
країнами (70 % світової торгівлі; країни ЄС — 38 %) при скороченні
питомої ваги країн, що розвиваються, в їх зовнішній торгівлі. Посилився
вплив нецінових факторів конкуренції — новизни, якості, надійності,
термінів постачання продукції на платіжний баланс.

7) Вплив валютио-фіиансових факторів на платіжний баланс.

Нестабільність світової валютної системи погіршує умови міжнародної
торгівлі і розрахунків. Девальвація переважно заохочує експорт, а
ревальвація стимулює імпорт за інших однакових умов. Коливання курсу
провідних валют, які використовують як валюти ціни і платежу, впливають
на платіжні баланси більшості країн.

8) Негативний вплив інфляції на платіжний баланс.

Підвищення цін знижує конкурентоспроможність національних товарів,
ускладнює їх експорт, заохочує імпорт товарів і сприяє відтоку капіталів
за кордон.

9) Надзвичайні обставини — неврожай, стихійні лиха, катастрофи тощо
негативно впливають на платіжний баланс.

5. Державна політика коригування платіжного балансу України

Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом
невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту
змушує уряд країни здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час
та інструменти такої інтервенції залежать від величини дефіциту та його
характеру.

У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного
балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж
резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися
ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок
залучення короткотермінового капіталу в Україну.

Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна
подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фінансових коштів. У
цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів:

1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів
порівняно з іншими країнами;

2) девальвувати національну валюту;

3) запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в
таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні курси, пропозиція
грошей, відсоткові ставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не
вживає певних заходів: навпаки, ефективність відновлення рівноваги
платіжного балансу на ринкових засадах залежить від урядової фіскальної
та грошово-кредитної політики, спрямованої на посилення зрівноважуючих
сил ринку. У протилежному випадку урядова політика вступатиме в
суперечність з дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит
платіжного балансу.

Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балансу полягають у
запровадженні державного регулювання економічних процесів, яке по суті
заміщує дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати
повноцінним, оскільки хоча симптоми нерівноваги й усуваються, проте
глибинні причини дефіциту не зникають, а нерівновага просто набуває
прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого
використання імпортних квот та валютних обмежень, інших заходів
реструктивного характеру.

Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шляхами залежно
від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний
курс (тією чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається
безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За плаваючого валютного
курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс
змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної
валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.

У цьому зв’язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульовано
п’ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу
чи стану національної економіки:

а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скористатися
офіційними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію
грошей. Коли сальдо платіжного балансу стане позитивним, то величина
резервів поновлюється;

б) «дефіцит без сліз», якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У
цьому випадку країна має більше можливостей утримуватися від коригуючих
дій за наявності дефіциту платіжного балансу.

2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд
може ввести обмеження на придбання резидентами іноземної валюти та її
використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або
проводити політику множинного валютного курсу тощо.

3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому
випадку національна валюта знецінюється доти, доки на валютному ринку не
відновлюється рівновага.

4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається
«класичними ліками від платіжного дисбалансу» і полягає в тому, щоб
привести національну економіку у відповідність до фіксованого курсу.
Якщо ж нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати національну валюту,
то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує
ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і пропозиція іноземної
валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному
рівні.

5. Політика валютного компромісу. У даному випадку комбінуються елементи
варіантів 3 та 4, причому валютний курс використовується як інструмент
стабілізації тільки частково:

а) змінний паритет (система типу Бреттон-Вудськоі) — у цьому випадку
країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це
можна робити за рахунок незначних змін у національній економіці, а коли
такі можливості вичерпуються, то національна валюта девальвується, а
валютний курс встановлюється на новому рівні.

б) кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не
досягається нова рівновага.

В основі розрахунку платіжного балансу лежить концепція потоків
платежів. Якщо ж розрахувати суми закордонних активів держави та її
міжнародних зобов’язань на певну дату, то ми отримаємо баланс
міжнародної заборгованості даної країни, який ще називають міжнародною
інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують зобов’язання, то країна
є нетто-інвестором (або кредитором). У протилежному випадку країна
вважається нетто-боржником.

Список літератури

1. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник/ М58 А.С. Філіпенко
, В.І. Мазуренко , В.Д. Сікора та ін; за ред. А.С. Філіпченка.- К.:
Либідь.1997.-208с.

2. Козик В.В.. Павлова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні
відносини: Навч. Посіб. –Львів: Львівська політехніка,1999.-267 с.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи