Реферат на тему:

Планування аудиту, стадії і процедури аудиту

План

1. Суть планування та його необхідність в аудиті

2. Етапи планування

3. Вивчення системи внутрішнього контролю з метою планування
аудиторських процедур

4. Програма аудиту

1. Суть планування та його необхідність в аудиті

Аудиторська діяльність — це організаційне і методичне забезпечення
аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших
аудиторських послуг.

Аудитор (аудиторська фірма) повинен ретельно планувати свою роботу,
контролювати свою діяльність, вести облік виконаної роботи. Тому
планування в аудиті слід розглядати як планування аудиторської
діяльності та планування конкретної аудиторської перевірки. Аудиторська
фірма розробляє і складає стратегічні плани аудиторської діяльності, які
розраховані на декілька років, і поточні бізнес-плани — на поточний рік.

Це потрібно для того, щоб чітко розрахувати штат, кошторис фірми,
перспективи розвитку тощо. На рис. 5.1 показані види планування
аудиторської діяльності.

Для того, щоб своєчасно і якісно провести аудит фінансової звітності,
бухгалтерського балансу, законності і достовірності
господарсько-фінансових операцій і правильності їх відображення на
рахунках бухгалтерського обліку, необхідно чітко спланувати кожну
перевірку.

Планування аудиторської перевірки — це система заходів, спрямованих на
ефективне і своєчасне проведення аудиту.

Необхідність планування

Аудитор повинен планувати свою перевірку з трьох причин:

1)вона дасть йому можливість одержати достатню кількість інформації про
стан справ клієнта. Одержання необхідної кількості інформації допоможе
аудиторові дати найбільш обґрунтований висновок, у результаті — звести
до мінімуму правові зобов’язання та зберегти хорошу репутацію фірми
серед представників своєї професії;

2) допоможе утримати в межах розумного витрати на аудит. Збереження
витрат у розумних межах допоможе аудиторській фірмі (окремому аудитору)
зберегти конкурентоспроможність і тим самим не втратити своїх клієнтів,
за умови, якщо фірма (аудитор) зарекомендувала себе високою якістю
надаваних послуг;

3) дозволить уникнути непорозумінь із клієнтом.

Планування повинно базуватись на обізнаності про діяльність клієнта, на
ретельному вивченні його особливостей та умов економічного середовища.

Планування аудиторської перевірки здійснюється на основі даних
попереднього аналізу і повинно забезпечувати:

— отримання необхідної інформації про стан бухгалтерського обліку й
ефективність внутрішнього контролю;

— встановлення очікуваного рівня довіри внутрішньому контролю,
тобто з’ясування того, наскільки аудитор може вірити матеріалам
внутрішнього аудиту;

— визначення змісту, часу проведення й обсягу контрольних процедур, які
підлягають виконанню на наступному етапі аудиторської перевірки;

~ участь в аудиті експертів та фахівців, які не є аудиторами;

— дислокація (місцезнаходження) підрозділів підприємства;

— підбір виконавців аудиту і розподіл між ними обов’язків, враховуючи
їхній професійний рівень і стаж роботи.

Інші питання:

— можливість оперативного включення до програми аудиту (наприкінці
аудиторської перевірки) питання безперервності діяльності підприємства,
виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати у найближчий час;

— умови, які повинні привернути особливу увагу аудитора, відносини
підприємства зі зв’язаними сторонами. Порядок визначення зв’язаних
сторін наводиться в МСА 550 «Зв’язані сторони».

Складання загального плану

План — це послідовний перелік дій у процесі виконання певної роботи. В
аудиті загальний план скоріше нагадує сукупність найбільш важливої
інформації, яку слід брати до уваги при вивченні розвитку та
особливостей аудиту.

Загальний план повинен служити основою для підготовки програми аудиту.
Він передбачає визначення терміну проведення аудиту, складання графіка
проведення аудиту, зазначення дати надання письмової інформації про
результати аудиту й аудиторського висновку. Під час планування витрат
часу аудитору необхідно враховувати:

— витрати часу на аудит за попередній період (у разі проведення
наступного аудиту) і його зв’язок із поточним розрахунком;

— рівень суттєвості перевірок;

— проведені оцінки ризиків.

2. Етапи планування

Планування аудиту — це складний процес, який допомагає аудитору
сконцентрувати увагу на найважливіших напрямах перевірки, найкращим
чином організувати свою роботу та роботу асистентів, а також дає
можливість здійснювати контроль виконання аудиторських процедур у період
перевірки з метою вчасного коригування планових завдань.

Процес планування аудиту умовно можна розділити на декілька етапів. У
таблиці 5.1 виділено 7 етапів планування. Розглянемо послідовність
планування більш детально.

Таблиця 1 Етапи планування

Укладанню договору на проведення аудиту передує етап обстеження об’єкта
аудиту з метою визначення обсягів роботи, вартості аудиту та власної
спроможності. Ця робота виділяється у плані як «домовленість до
контракту», і на її виконання, залежно від типу клієнта, може
відводитись до 20% часу, передбаченого на проведення аудиту.

Роботи до укладання договору

Безпосередній аудиторській перевірці передує такий вид роботи як
визначення обсягу аудиту. Аудитор повинен достатньо розуміти всі сторони
господарсько-фінансової діяльності клієнта, особливості організації
бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю на підприємстві.

Рівень обізнаності аудитора про діяльність підприємства буде достатнім
для того, щоб якісно провести аудит, якщо він знає загальновідому
інформацію про економіку та галузь, у якій підприємство провадить
діяльність, а такожбільш детальну інформацію про те, як це підприємство
працює. Однак, інформація, яка використовується аудитором з цією метою,
як правило, менша за обсягом ніж та, яка знаходиться в розпорядженні
керівництва.

Знання бізнесу клієнта

Порядок отримання інформації про стан справ на підприємстві наводиться в
МСА 310 «Знання бізнесу». Отримання необхідних знань про діяльність
підприємства — це безперервний процес накопичування та оцінки даних, а
також співвідношення інформації, набутої в результаті цього, з
фактичними результатами аудиту протягом усіх етапів аудиторської
перевірки.

Для ефективного використання інформації, яка стосується діяльності
підприємства, аудитор повинен проаналізувати, як вона впливає на
звітність у цілому, і чи узгоджуються дані цієї звітності з уявленням та
знанням аудитора про цю діяльність. Це необхідно йому для того, щоб
установити обсяг, характер і види діяльності клієнта, що безпосередньо
впливає на обсяг і зміст аудиторської перевірки і тим самим дозволяє
правильно спланувати аудиторську перевірку. У зв’язку з цим аудитор
повинен вивчити наступні матеріали: річні звіти; інформацію з протоколів
зборів акціонерів, засідань ради директорів; внутрішні фінансові звіти
клієнта; аудиторський звіт за попередній період; матеріали внутрішнього
контролю; періодичні друковані комерційні видання (газети, журнали
тощо).

Аудиторові необхідно уважно ознайомитися з діючою на підприємстві
системою організації документування господарських операцій і
документообігу, організацією аналітичного обліку, його взаємозв’язку з
синтетичним обліком, матеріалами інвентаризацій господарських засобів і
розрахунків (строки проведення, склад інвентаризаційних комісій,
результати інвентаризації і відображення їх в обліку) та іншими
питаннями організації і ведення бухгалтерського обліку.

Попереднє планування аудиту передбачає ознайомлення з потенційним
клієнтом: аналіз зовнішніх факторів, що впливають на його господарську
діяльність, збір інформації про його індивідуальні особливості.

На етапі попереднього планування аудитору необхідно:

— забезпечити повну незалежність аудитора;

— виконати попередню оцінку ризику системи внутрішнього контролю;

— визначити розмір необхідної вибірки;

— оцінити власний ризик заздалегідь;

— попередньо розрахувати витрати часу на аудиторську перевірку.

Для визначення всіх аспектів незалежності аудитора збір інформації про
нового клієнта досить часто здійснюється за неофіційними каналами шляхом
проведення усного опитування осіб, які мають відповідні стосунки з
потенційним замовником (юристи, банкіри, постачальники, покупці,
контролюючі органи та інші джерела інформації).

Офіційним джерелом інформації У такому разі може бути попередній
аудитор. Аудитор, що має проводити аудит, може звернутися з проханням до
попереднього аудитора одержати всю необхідну інформацію про клієнта.
Проте для цього він повинен отримати дозвіл замовника на контакт із
попереднім аудитором.

У процесі проведення підготовчої роботи, тобто початкового вивчення
підприємства, аудитор зобов’язаний:

— визначити приблизний обсяг роботи та тривалість перевірки;

— відокремити найбільш важливі питання аудиту;

— з’ясувати питання, які вимагають особливої уваги (можливість
матеріальних помилок, шахрайства або залучення інших підприємств,
організацій до сфери зловживань тощо);

— виявити ступінь довіри до облікової системи і внутрішнього контролю
клієнта;

— установити суть і обсяг необхідних аудиторських доказів;

— проаналізувати роботу суб’єктів внутрішнього контролю і можливість
залучення їх до аудиту;

— вивчити доцільність залучення інших аудиторів для проведення аудиту у
філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах
підприємства, які мають окремий баланс;

— виявити необхідність у залучені експертів.

У відповідності з обсягом і складністю роботи встановлюється та
погоджується з клієнтом вартість аудиту. Якщо клієнт невпевнений в
обґрунтованості суми, слід підкріпити її величину відповідними
розрахунками. Погоджена сума вказується в договорі на проведення
аудиторської перевірки.

Підготовчий процес закінчується складанням договору на проведення
аудиту.

Якщо керівництво аудиторської фірми прийняло рішення почати аудит і
договір про проведення аудиту був підписаний обома сторонами, аудитору
необхідно одержати подальшу — більш детальну — інформацію для підготовки
до планування аудиту.

Підготовчі роботи

Під час підготовки до планування аудиту необхідно:

— вивчити організаційно-управлінську структуру підприємства;

— отримати інформацію про види діяльності і номенклатуру продукції, яка
виготовляється підприємством;

— розрахувати основні економічні показники діяльності підприємства та
провести фінансовий аналіз діяльності підприємства за попередній звітний
період;

— провести аналіз структури власного і залученого капіталу;

— ознайомитися з технологічними особливостями виробництва продукції;

— проаналізувати інформацію про основних покупців і
постачальників;

— з’ясувати порядок розподілу прибутку, який залишається в
розпорядженні підприємства;

— отримати інформацію про дочірні та споріднені підприємства;

— провести аналіз системи внутрішнього контролю;

— проаналізувати робочу програму внутрішнього аудиту;

— перевірити виконання рекомендацій, наданих за результатами
попереднього аудиту;

— ознайомитися з актами перевірок державних контролюючих органів;

— ознайомитись зі змінами в діяльності підприємства, які відбулися з
моменту останнього аудиту.

Джерелом отримання інформації про діяльність підприємства для аудитора
можуть бути:

— статут підприємства;

— документи про реєстрацію підприємства;

— протоколи засідань ради директорів, зборів акціонерів або інших
аналогічних органів управління підприємства;

— документи, які регламентують облікову політику підприємства;

— бухгалтерські документи та звітність;

— статистична звітність;

— документи планування діяльності підприємства;

— контракти, договори, угоди;

— внутрішні звіти аудиторів, консультантів;

— внутрішні інструкції;

— акти податкових перевірок;

— документи по арбітражних та судових справах;

— документи, які регламентують виробничу й організаційну структуру
підприємства, список його філій і дочірніх компаній;

— свідоцтва, отримані від керівництва, про існування споріднених
підприємств;

— інформація, отримана з різних джерел у ході ознайомлення з діяльністю
підприємства.

При заміні аудитора (аудиторської фірми) для правильної оцінки
початкових залишків по рахунках, якщо існує така необхідність,
попередній аудитор надає відповідні пояснення. За згодою підприємства
він дає пояснення аудитору, який починає роботу, використовуючи свою
робочу документацію.

Оцінка системи внутрішнього контролю

Щоб повніше визначити характер, обсяг і зміст аудиторських процедур на
етапі планування аудиту, аудитор повинен дати оцінку системі
бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю у клієнта. У процесі
такої оцінки встановлюється імовірність наявності помилок у
бухгалтерському обліку, які впливають на достовірність фінансової
інформації. При цьому слід мати на увазі, що система внутрішнього
контролю не може дати абсолютних гарантій його ефективності, оскільки:
(ніхто не може поручитись за відсутність корисливих мотивів у
працівника, наділеного владою).

— керівництво часто ігнорує контроль, який воно саме встановило;

— незважаючи на відбір кваліфікованих кадрів, які заслуговують на
довіру, можливий вплив на них як усередині, так і за межами
підприємства;

— можливі помилки і неточності в записах, підрахунках у результаті
нерозуміння завдання, втоми або неохайності.

Ураховуючи наведені обмеження ефективності внутрішнього контролю,
зовнішній аудитор повинен дати оцінку результативності внутрішнього
контролю за наступними позиціями:

— ступенем незалежності внутрішнього контролю;

— чисельністю, кваліфікацією і досвідом персоналу, який займається
внутрішнім аудитом;

— масштабом, глибиною, напрямом і строками проведення перевірок
суб’єктами внутрішнього контролю;

— огляд усіх документів, які стосуються внутрішнього аудиту,
перевірок, які може надати клієнт;

— ступеню впливу органів управління на роботу суб’єктів внутрішнього
контролю.

На початковому етапі планування рекомендується виконати аналітичні
процедури, які допоможуть аудитору виявити вагомі для аудиту питання і
тим самим краще спланувати роботу. Це може бути тестування економічних
показників за декілька років, виявлення значних відхилень, що свідчать
про необхідність загострення уваги на цих позиціях, тестування облікових
даних по місцях тощо.

Важливим етапом при підготовці загального плану перевірки є вивчення
системи бухгалтерського обліку, оцінка системи внутрішнього контролю,
які здійснюються шляхом:

— аналізу відповідної документації;

— бесід із керівництвом;

— опитування персоналу, зайнятого в цих системах.

Від оцінки системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю
залежить обсяг перевірки. Зниження ризику контролю

дозволяє зменшити обсяг перевірки та спиратися на дані внутрішнього
контролю при винесені аудиторського висновку.

Загальний план

При підготовці загального плану і програми перевірки слід встановити
рівень суттєвості (ступінь точності підготовленої бухгалтерської
звітності клієнта, в межах якої її можна вважати достовірною).

План повинен складатися до початку конкретної роботи з клієнтом і
повинен враховувати:

— умови договору на виконання аудиту;

— зміст аудиторського висновку, терміни його подання;

— відповідальність аудитора, передбачену законодавством;

— відповідальність підприємства за бухгалтерську звітність, яка
надається для перевірки;

— відповідальність підприємства за повноту і достовірність іншої
необхідної інформації;

— систему і форму бухгалтерського обліку;

— список членів аудиторської робочої групи, тривалість роботи,
бюджет часу і витрат;

— ступінь впливу на аудит нових бухгалтерських або аудиторських
законів, нормативів, інструкцій;

— рівень суттєвості завдань аудиту;

— найбільш важливі етапи і завдання аудиту;

— ступінь довіри до надійності системи бухгалтерського обліку і
внутрішнього контролю;

— порядок узгодження роботи внутрішніх аудиторів і співпрацю з ними;

— сутність і обсяг аудиторських доказів;

— умови, які вимагають особливої уваги (можливість помилки,
обману тощо);

— ступінь аудиторського ризику;

— список помічників для проведення аудиту.

При цьому слід врахувати такі фактори, як реальні затрати праці,
необхідні для роботи, витрати часу попередньої перевірки, рівень
суттєвості і проведення оцінки ризиків.

У складі загального плану повинна бути інформація про:

а) склад аудиторської групи;

б) їх підпорядкованість;

в) інструктаж;

г) перевірку якості роботи молодих працівників старшими та ін.
Орієнтовна послідовність складання плану подана в табл. 2.

Таблиця 2 Порядок складання плану аудиту

У процесі роботи аудитори можуть вносити корективи та зміни до плану,
при чому їх причини повинні докладно документуватись.

Якщо перевірка проводиться не вперше, доцільно вивчити матеріали
попередньої перевірки, обговорити з клієнтом зміни, що відбулися в
діяльності підприємства і в системі обліку, його проблеми, оцінити дії
клієнта по усуненню недоліків та виконанню рекомендацій попереднього
аудитора.

План бажано погодити з керівництвом підприємства. Це дасть можливість
узгодити аудиторські процедури з діяльністю персоналу підприємства.

Загальний план аудиту розробляється настільки детально, щоб аудитор мав
можливість на його базі підготувати програму аудиту.

3. Вивчення системи внутрішнього контролю з метою планування
аудиторських процедур

Будь-який економічний суб’єкт має свою цільову функцію, яка реалізується
та досягається за допомогою ефективного управління.

Однією з функцій управління окремим суб’єктом є внутрішній контроль,
суб’єкти якого здійснюють порівняння планових і фактичних значень
параметрів, проводять аналогію з зовнішнім економіко-правовим
середовищем, виявляють відхилення в параметрах, визначають оцінку
небезпечності розміру відхилень для суб’єкта господарювання, виявляють
фактори, що викликали відхилення, а також визначають ступінь їх впливу,
проводять підготовку інформаційної бази для прийняття управлінських
рішень.

Суть внутрішнього контролю

Внутрішній контроль, будучи функцією управління, є засобом оберненого
зв’язку між об’єктом управління і органом управління, інформуючи про
дійсний стан об’єкта і фактичне виконання управлінських рішень.
Внутрішній контроль — це процес, який забезпечує відповідність
функціонування конкретного об’єкта прийнятим управлінським рішенням і
направлений на успішне досягнення поставленої мети. Основною його метою
є об’єктивне вивчення фактичного стану справ у суб’єкта господарювання,
виявлення та попередження тих факторів і умов, які негативно впливають
на виконання прийнятих рішень і досягнення поставленої мети та доведення
цієї інформації до органа управління. Внутрішній контроль за діяльністю
цехів, відділень, ділянок та інших внутрішньогосподарських формувань
проводиться у господарюючих суб’єктів їх керівниками і спеціалістами при
виконанні ними своїх функціональних обов’язків, а також штатними
контролерами, ревізорами та аудиторами.

Завдання внутрішнього контролю

Будучи функцією управління, внутрішній контроль виконує такі завдання:

— дає інформацію про процеси, які відбуваються в суб’єкта
господарювання;

— допомагає приймати найбільш доцільні рішення із загальних і
спеціальних питань розвитку підприємства;

— надає можливість судити про правильність прийнятих рішень,
своєчасність і результативність їх виконання;

~ дозволяє своєчасно виявити й усунути ті умови і фактори, які не
сприяють ефективному веденню виробництва і досягненню поставленої мети;

— дозволяє скоригувати діяльність суб’єкта господарювання або
окремих його виробничих підрозділів;

— дає можливість встановити, які саме служби і підрозділи підприємства,
а також напрями його діяльності сприяють досягненню поставленої мети і
підвищенню результативності діяльності підприємства.

Перевагою внутрішнього контролю є те, що він здійснюється як попередній,
поточний (оперативний) і наступний, може бути документальним, фактичним
і комбінованим; може проводитись у вигляді: ревізії, тематичної
перевірки, розслідування та службового розслідування.

У зв’язку з цим внутрішній контроль є одним із найбільш ефективних за
умови умілого використання функцій контролю органами управління.

Суб’єкти

Суб’єктами внутрішнього контролю є:

— управлінський персонал та спеціалісти, до функцій яких входить
попередній, поточний та наступний контроль.

— обліковий персонал на чолі з головним бухгалтером, якому належать
функції контролю на всіх етапах відображення господарських процесів.

— спеціальні внутрішні контролюючі служби, створені на підприємстві з
метою проведення того чи іншого контролю:

— спостережні ради;

— ревізійні комісії;

— інвентаризаційні комісії;

— комісії по розслідуванню надзвичайних подій;

— внутрішні аудиторські служби. Управлінський персонал та спеціалісти

Посадові особи здійснюють контрольні функції при виконанні своїх
функціональних обов’язків. Нормативно вони зафіксовані в посадових
інструкціях. Наприклад, економіст з оплати

праці, підписуючи наряд на відрядну роботу, перевіряє достовірність та
правильність таких реквізитів первинного документа, як обсяг виконаної
роботи, норми і розцінки.

Обліковий персонал

Обліковий персонал при виконанні своїх професійних обов’язків здійснює
відповідні контрольні функції, які забезпечують надання користувачам
фінансової звітності для прийняття рішень повної, правдивої та
неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності
та рух грошових коштів підприємства. За Законом України «Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність
за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів
здійснення всіх господарських операцій у первинних документах,
збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом
встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники)
або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво
підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Рада акціонерного товариства (спостережна рада)

В акціонерному товаристві може створюватися рада акціонерного товариства
(спостережна рада), що здійснює контроль за діяльністю його виконавчого
органу. Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних
зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду)
може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до
компетенції загальних зборів. Члени ради акціонерного товариства
(спостережної ради) не можуть бути членами виконавчого органу.

Ревізійна комісія акціонерного товариства

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного
товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа
акціонерів. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад
затверджується загальними зборами акціонерів згідно зі статутом
товариства.

Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без
висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не вправі
затверджувати баланс.

У разі виникнення загрози суттєвим інтересам акціонерного товариства або
виявлення зловживань, вчинених посадовими особам, ревізійна комісія
зобов’язана вимагати позачергового скликання загальних зборів
акціонерів.

Члени ревізійної комісії вправі брати участь з правом дорадчого голосу у
засіданнях правління.

Внутрішній аудит

Внутрішній аудит слід розглядати як невід’ємну частину загальної системи
управління. Служба внутрішнього аудиту створюється на підприємстві для
виконання контрольних функцій у залежності від мети і завдань,
покладених на внутрішніх аудиторів керівництвом підприємства. Внутрішні
аудитори залежні, підпорядковані вищестоящому керівництву, вони
проводять перевірки як планові, так і позапланові за вказівкою
керівництва. За результатами складають звіт про проведену роботу,
звітують перед керівництвом, дають оцінку, рекомендації, поради та
інформацію. Вони не зобов’язані мати сертифікат. Це може бути фахівець з
бухгалтерського обліку, економіст, фінансист.

( ? oooooooeUeIIIIIIIIIIIIII

h-e-Eae?!ue»2#e$d’\(?(Oe(O()?+Oe,ocoooooooooooooooooooooooo

— /U/oe1P5~5<8B>?AbCIC$D?DuDFEEEPHcJrKiKNL¤MDN1/4NxOoocccccccccccccccccc
cccccc

boooooooooooooooooooooooooooo

s¦s”vUew^x’xoxayAEzaezoooooooooooooooooooooooooooo

‡6‡T‡H??? ?oooooooooooooooooooooooocc

o?E?R!`Fn¤?¤E¤¤Y?¦?§Ae§?§(?oooooooooooooooooooooooooooo

?pnon^ooooooooooooooooooooooooooooo

Аудитор повинен вивчити діючу організацію внутрішнього контролю та
визначитися зі ступенем довіри до неї.

Мета вивчення системи внутрішнього контролю

У ході аудиторської перевірки аудитор зобов’язаний у першу чергу вивчити
систему внутрішнього контролю клієнта, адже, характер і якість
комплексної аудиторської перевірки багато в чому залежить від того,
наскільки грамотно і достовірно аудитор дасть оцінку функціонування й
ефективності системи внутрішнього контролю суб’єкта господарювання.

Основна мета вивчення та оцінки аудитором системи внутрішнього контролю
клієнта — підготувати основу для планування аудиту та встановлення виду,
термінів проведення і обсягу аудиторських процедур.

У тому разі, якщо аудитор впевнюється у надійності відповідних засобів
внутрішнього контролю, він може проводити аудиторські процедури менш
детально і більш вибірково, ніж у протилежному випадку, а також може
внести зміни до суті аудиторських процедур, що застосовуватимуться, і
запланованих витрат часу на їх здійснення.

Аудитор повинен впевнитись у тому, що засоби контролю економічного
суб’єкта, що перевіряється, досягають таких цілей:

1) господарські операції виконуються за згодою керівництва як у цілому,
так і в конкретних випадках;

2) усі операції фіксуються в бухгалтерському обліку в правильних сумах,
на належних балансових рахунках, в тому періоді часу, коли були
здійснені, у відповідності з прийнятою в клієнта обліковою політикою і
забезпечують можливість підготовки достовірної бухгалтерської звітності;

3) доступ до активів можливий тільки з дозволу відповідного
управлінського працівника;

4) відповідність зафіксованих у бухгалтерському обліку і фактично
наявних активів визначається керівництвом зі встановленою періодичністю,
а у випадку розходжень керівництвом застосовуються належні дії.

Слід мати на увазі, що система бухгалтерського обліку економічного
суб’єкта може вважатися ефективною, якщо в ході фіксації господарських
операцій виконуються наступні вимоги:

а) операції в обліку правильно відображають період їх здійснення;

б) операції в обліку зафіксовані в правильних сумах;

в) операції правильно і у відповідності з чинними нормативними
положеннями й обліковою політикою відображені на рахунках
бухгалтерського обліку;

г) зафіксовані всі деталі операцій, які мають суттєве значення для
обліку і звітності;

ґ) обмежена можливість виникнення зловживань. При визначенні
ефективності системи внутрішнього контролю враховують багато факторів:

— коло працівників, які беруть участь у формуванні інформації на
підприємстві, і наявність у них відповідальності за доручену справу;

— наявність упорядкованих взаємовідносин між ними по веденню справ і
формуванню інформації;

— наявність технічних засобів контролю; ~ наявність технології контролю;
~ контрольовані параметри.

Аудитор зобов’язаний брати до уваги те, що система внутрішнього контролю
може не з абсолютною впевненістю, а лише

з певною мірою точності підтвердити, що цілі, заради яких вона була
створена, досягнуті. Причиною цього є такі неминучі обмеження системи
внутрішнього контролю:

а) природна вимога керівництва економічного суб’єкта того, щоб витрати
на здійснення контрольних заходів були меншими за ті економічні вигоди,
які дає застосування таких заходів;

б) той факт, що більшість засобів контролю мають за мету виявлення
небажаних господарських операцій, а не тих, які є незвичними;

в) властивість людини припускатися помилок через недбалість,
неуважність, неправильність суджень чи нерозуміння інструктивних
матеріалів;

г) навмисне порушення системи контролю в результаті змови
працівників економічного суб’єкта як з іншими працівниками даного
економічного суб’єкта, так і з третіми особами;

ґ) порушення системи контролю внаслідок зловживань з боку представників
керівництва, відповідальних за функціонування даних аспектів контролю;

д) розповсюджена практика суттєвих змін умов ведення господарської
діяльності чи правил обліку, в результаті чого прийняті контрольні
процедури можуть перестати виконувати свої функції.

Суть і обсяг процедур, які здійснюються аудитором для отримання
загального уявлення про систему бухгалтерського обліку і внутрішнього
контролю, будуть варіюватися в залежності від:

— типу політики і процедур;

— матеріального стану;

— розміру і складності справи;

— природи і документації;

— оцінки аудитором внутрішнього ризику. Методи вивчення системи
внутрішнього контролю Процедура вивчення й оцінки системи внутрішнього
контролю є обов’язковою при проведенні аудиту незалежно від
характеристики клієнта. Як правило, це здійснюється одночасно із
перевіркою даних бухгалтерського обліку. Така практика, як було показано
вище, рекомендується і МСА.

Маючи у своєму розпорядженні матеріали дослідження, виконаного перед
укладанням договору, і звіт попереднього аудиту, аудитор проводить
вивчення системи внутрішнього контролю шляхом опитування персоналу
замовника, проведення власного спостереження, опитування попереднього
аудитора, вивчення організаційно-розпорядчої і облікової документації на
місці, ознайомлення з результати ревізій і перевірок усіх перевіряючих
органів тощо.

Зважаючи на те, що в системі внутрішнього контролю значне місце посідає
система бухгалтерського обліку, аудитору слід окремо виділити питання по
її вивченню й оцінці.

Знайомство з системою бухгалтерського обліку включає в себе вивчення,
аналіз і оцінку свідчень про наступні сторони господарської діяльності
суб’єкта перевірки:

а) облікова політика й основні принципи ведення бухгалтерського обліку.
Відповідно до національних стандартів господарюючий суб’єкт має
можливість вибору методів обліку та різних підходів до оцінки статей
балансу (наприклад, метод нарахування амортизації, що відображає
характер експлуатації основних засобів, метод обліку запасів тощо).
Аудитору слід переконатися, що обраний метод достовірно відображає
специфіку діяльності клієнта;

б) організаційна структура підрозділу, відповідального за ведення
бухгалтерського обліку і підготовку звітності;

в) розподіл обов’язків і повноважень між працівниками, які беруть участь
у веденні обліку і підготовці звітності;

г) організація підготовки, обігу і збереження документів, які
відображають господарські операції;

ґ) порядок відображення господарських операцій у регістрах
бухгалтерського обліку, форми і методи узагальнення даних таких
регістрів;

д) порядок підготовки періодичної бухгалтерської звітності на підставі
даних бухгалтерського обліку;

є) роль обчислювальної техніки у веденні обліку і підготовці звітності;

є) критичні ділянки обліку, де ризик виникнення помилок або спотворень
бухгалтерської звітності особливо високий;

ж) засоби контролю в окремих підрозділах системи обліку.

Аудитор у ході аудиторської перевірки повинен перевірити відповідність
організації системи бухгалтерського обліку клієнта чинним нормативним
документам і зазначити у своїй робочій документації випадки зафіксованих
порушень.

У ході аудиторської перевірки необхідно ознайомитися з внутрішніми
документами клієнта, які стосуються організації, постановки і ведення
бухгалтерського обліку, і визначити, якою мірою реальний стан справ
відповідає положенням вище перерахованих документів. У необхідних
випадках для такої звірки рекомендується простежувати рух інформації по
окремих операціях в обліку від первинних документів до їх відображення і
звітності.

Обсяг робіт цього етапу залежить від того, здійснюються вони для нового
замовника чи для постійного. В останньому випадку аудитор зосереджує
увагу на змінах, що відбувались у структурі внутрішнього контролю за
останній час, а також на урахуванні раніше висловлених порад щодо
здійснення контролю.

Оцінка системи внутрішнього контролю

При оцінці ефективності і надійності системи внутрішнього контролю в
цілому, контрольного середовища і окремих засобів контролю аудитор може
використовувати наступні оцінки якості внутрішнього контролю: 1) висока;
2) середня; 3) низька.

Аудитор зобов’язаний оцінювати систему внутрішнього контролю клієнта не
менше, ніж у наступні три етапи:

1) загальне ознайомлення з системою внутрішнього контролю;

2) первинна оцінка надійності системи внутрішнього контролю;

3) підтвердження достовірності оцінки системи внутрішнього контролю.

На стадії загального ознайомлення з системою внутрішнього контролю
аудиторові слід отримати загальне уявлення про специфіку і масштаб
діяльності клієнта, систему його бухгалтерського обліку. За підсумками
первинного ознайомлення аудитор повинен прийняти рішення про те, чи
доцільно йому в своїй роботі спиратись на систему внутрішнього контролю
клієнта.

У разі, коли аудитор приймає рішення про те, що він не може покладатися
на систему внутрішнього контролю клієнта, він повинен планувати аудит
таким чином, щоб аудиторська думка не ґрунтувалася на довірі до цієї
системи. Це необхідно у випадках, коли надійність системи внутрішнього
контролю оцінюється аудитором як «низька», або коли аудитору зручно чи
економічно виправдано не спиратися на цю систему. Якщо за підсумками
загального ознайомлення з системою внутрішнього контролю економічного
суб’єкта аудитор приймає рішення про те, що він може покладатися у своїй
роботі на систему внутрішнього контролю, йому слід провести первинну
оцінку надійності системи внутрішнього контролю.

Первинна оцінка здійснюється на основі методики і прийомів, які
аудиторські організації розробляють самостійно.

При цьому аудитор зобов’язаний брати до уваги те, що:

а) на предмет надійності потрібно перевіряти засоби контролю,
бухгалтерську і господарську документацію клієнта за весь звітний
період, а не тільки за окремі періоди часу;

б) при перевірці необхідно приділити більше уваги тим періодам,
діяльність у яких мала особливості чи відмінності порівняно з
діяльністю, типовою для всього періоду в цілому;

в) оцінка надійності всієї системи внутрішнього контролю і окремих
засобів контролю як «низької» не виключає можливості оцінки надійності
інших окремих засобів контролю як «середньої» чи «високої».

За підсумками процедури первинної оцінки надійності аудитор може оцінити
надійність всієї системи внутрішнього контролю і окремих засобів
контролю як «середню» чи «високу». У такому разі аудитор повинен
планувати аудиторські процедури, виходячи з цієї оцінки, але не повинен
довіряти цій системі абсолютно.

Якщо за підсумками процедури первинної оцінки аудитор оцінить надійність
системи внутрішнього контролю в цілому й окремих засобів контролю як
«низьку», він зобов’язаний констатувати це і відповідно планувати
аудиторські процедури в подальшому.

Аудитор, який прийняв за підсумками процедури первинної оцінки рішення
про довіру системі внутрішнього контролю, зобов’язаний у ході
аудиторської перевірки здійснювати процедури підтвердження достовірності
цієї оцінки.

Процедури підтвердження проходять у період перевірки на основі методики
і прийомів, які розробляються аудиторською організацією самостійно.

У тому випадку, якщо аудитор у ході процедури підтвердження надійності
дійде висновку про те, що оцінка надійності системи внутрішнього
контролю в цілому виявиться нижчою від отриманої у ході первинної
оцінки, він зобов’язаний належним чином скоригувати порядок здійснення
інших аудиторських процедур, щоб підвищити достовірність своїх висновків
за результатами проведення аудиту.

Усі етапи оцінки системи внутрішнього контролю повинні належним чином
документуватися із зазначенням аргументів, якими керувався аудитор,
даючи відповідну оцінку надійності всієї системи чи окремим засобам
контролю або приймаючи рішення, яке має вплив на планування аудиторських
послуг.

Показником того, що аудитор отримав необхідне знання системи
бухгалтерського обліку і відповідності внутрішнього контролю, може бути
те, що він знає про недоліки в цих системах. При виявленні істотних
недоліків у структурі або функціонуванні систем бухгалтерського обліку і
внутрішнього контролю аудитору слід повідомити про це керівництво
відповідного рівня управління у найкоротший термін, з відповідною
впевненістю та доказами своєї правоти. Повідомлення керівництву про
істотні помилки необхідно представити у письмовому вигляді. Проте, якщо
аудитор вважає за доцільне надати усне повідомлення керівництву, то його
необхідно зафіксувати в аудиторській робочій документації. У
повідомленні важливо зауважити, що аудитор дає перелік тільки тих
недоліків, котрі потрапили до кола його зору під час проведення аудиту,
і що аудит не планувався для окремого визначення відповідності
внутрішнього контролю завданням, поставленим керівництвом підприємства.

Порядок оцінки системи внутрішнього контролю показано на рис. 3.

4. Програма аудиту

Для виконання плану аудитор повинен підготувати в письмовій формі
програму аудиторської перевірки з визначенням у ній конкретних завдань і
процедур для кожного об’єкта аудиту.

Програма аудиту — це детальний перелік змісту аудиторських процедур. Цей
перелік є детальною інструкцією для асистентів аудитора та пересічних
учасників перевірки, який також є засобом контролю за якістю їх роботи.

Програма повинна бути настільки деталізованою, щоб можна було
використовувати її як інструкцію для виконавців аудиту, які беруть
участь у перевірці. Програма повинна також слугувати засобом контролю за
роботою виконавців аудиту.

У програмі аудиту види, зміст та час проведення запланованих
аудиторських процедур повинні збігатися з прийнятими до роботи
показниками загального плану аудиту. Аудиторська програма допомагає
керувати виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. Аудиторська
програма також містить перелік об’єктів аудиту по його напрямах, а також
час, який необхідно витратити на кожен напрям аудиту або аудиторську
процедуру.

Аудитор затверджує програму, визначаючи суттєвість по процедурах аудиту,
об’єкт аудиту по кожному питанню окремо та масштаб перевірки.

Програма оформлюється у вигляді таблиці по кожному об’єкту перевірки
окремо. На початку програми вказується:

— назва підприємства;

— період перевірки;

— дата перевірки;

— об’єкт перевірки.

У програмі крім прізвища також вказують ініціали аудитора, який робив
перевірку конкретного об’єкта аудиту, час, який необхідно витратити на
перевірку конкретного об’єкта перевірки, та передбачають місце для
відміток про фактичне виконання плану аудиту по кожному питанню.

Програма по кожному об’єкту аудиту підписується керівником групи
аудиторів або керівником аудиторської фірми.

Є два типи підготовки програми: максимально жорсткий і максимально
гнучкий.

При першому аудиторська фірма розробляє основну програму, до якої
включає максимально важливий обсяг інформації. Маючи таку програму,
аудитор може скласти план своїх дій, викресливши з програми пункти, які
не підходять для даного клієнта.

Найкращим є змішаний варіант. Аудитор, маючи основну програму, складає
свою з урахуванням особливостей клієнта.

Аудит усіх операцій підприємства здійснюється шляхом використання
необхідних аудиторських тестів, вибіркової перевірки бухгалтерських
регістрів, рахунків, первинної документації з урахуванням визначеного
аудитором рівня суттєвості помилки за кожним об’єктом перевірки. Навіть
якщо аудитор буде перевіряти всі операції суцільно, це не дасть
достатньої гарантії виявлення абсолютно всіх суттєвих помилок, тому що
виявлення суттєвих помилок значною мірою залежить від рівня професійної
підготовки аудитора та його обізнаності про діяльність підприємства.
Програма може включати наступні об’єкти аудиту:

1. Основні відомості про підприємство.

2. Правові основи діяльності підприємства:

— правовий аналіз установчих документів;

— наявність державних дозволів на проведення окремих видів діяльності.

3. Оцінка діючої системи обліку та внутрішнього контролю:

— форма рахівництва, рівень автоматизації бухгалтерського обліку;

— перевірка бухгалтерської комп’ютерної програми на предмет
імовірності припущення нею помилок в обліку;

— організація бухгалтерського обліку у відповідності з діючими
вимогами;

— дотримання прийнятої методології відображення окремих господарських
операцій;

— оцінка діючої системи внутрішнього контролю;

~ правильність виведення результатів проведених інвентаризацій.

4. Перевірка обліку основних засобів:

— правильність оцінки та постановка на облік;

— аналіз вибуття основних засобів;

— правильність відображення капітального ремонту;

— правильність нарахування зносу;

— правильність проведення індексації балансової вартості та нарахованого
зносу;

— правильність відображення в обліку вартості основних засобів,
прийнятих або переданих у фінансову оренду.

5. Перевірка обліку нематеріальних активів:

— склад нематеріальних активів, обґрунтованість віднесення об’єктів до
їх складу, документальне обґрунтування;

— правильність оцінки;

— правильність нарахування зносу.

6. Облік капітальних витрат та придбання устаткування: ~ документальне
обґрунтування;

— правильність оцінки;

— наявність необхідних дозволів органів державної влади на будівництво;

— наявність необхідних дозволів органів державної влади на реконструкцію
виробництва, на запровадження нових технологій.

7. Облік фінансових вкладів в інші підприємства:

— склад і структура фінансових внесків;

— правильність оцінки;

— джерела придбання цінних паперів і відображення в обліку коштів,
використаних на фінансові вкладення;

— правильність зберігання цінних паперів, оплата послуг депозитарію,
наявність депозитарного договору;

— проценти.

8. Виробничі запаси:

— правильність оцінки;

— підтвердження залишків запасів;

— порядок списання запасів на виробництво;

— правильність нарахування зносу малоцінних та швидкозношуваних
предметів.

9. Валові витрати та витрати виробництва та обігу:

— правильність та своєчасність віднесення до валових витрат
платежів та нарахувань;

— калькуляція собівартості продукції;

— правильність оцінки незавершеного виробництва.

10. Готова продукція:

~ правильність оцінки вартості запасів готової продукції.

11. Товари:

— організація обліку;

— правильність розрахунку і списання торгової націнки;

— правильність відображення в обліку переоцінки й уцінки залишків
товарів.

12. Дебіторська заборгованість:

— оцінка операцій, які проводилися підприємством;

— оцінка реальності заборгованості;

— наявність безнадійної до отримання дебіторської заборгованості та
своєчасність і обґрунтованість нарахування страхових резервів;

— склад і реальність іншої дебіторської заборгованості;

— проведення зустрічних перевірок заборгованості;

— перевірка дебіторської заборгованості споріднених підприємств.

13. Облік позикових коштів:

— реальність кредиторської заборгованості;

— банківські кредити та інші позикові кошти;

— облік довгострокових та короткострокових позик банків;

— додержання порядку відображення в обліку витрат, пов’язаних
з емісією цінних паперів;

— напрями використання коштів, одержаних від емісії цінних паперів у
відповідності до зареєстрованої інформації;

— види облігацій, мета випуску, термін погашення та їх одержання;

— стан обліку іменних облігацій, своєчасність реєстрації зміни їх
власників;

— формування та джерела виплати відсотків за облігаціями, джерела
погашення (викупу) облігацій;

~ аналіз коштів, позичених у споріднених підприємств.

14. Грошові кошти:

— дотримання чинних норм ведення готівкових операцій;

— наявність банківських рахунків;

— склад інших грошових коштів;

— отримання письмових свідчень від банку про залишки по рахунках,
заданих підприємству та співвідношення цієї інформації з обліком;

~ внутрішній контроль за проведенням грошових операцій.

15. Реалізація:

— методи обліку реалізації готової продукції і товарів та забезпечення
незмінності визначених методів протягом звітного періоду;

— облік реалізації при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

— оцінка системи внутрішнього контролю підприємства за дотриманням
встановленого порядку реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

— правильність реалізації інших активів, які належать підприємству;

— дотримання порядку обліку і реєстрації податкових
накладних;

— правильність ведення книги обліку продажу продукції (товарів, робіт,
послуг);

— правильність оформлення і проведення інвентаризацій товарів у дорозі;

— наявність необхідних дозволів і ліцензій на право здійснення
господарської діяльності (у разі необхідності).

16. Статутний капітал:

— організація аналітичного обліку;

— відповідність розміру статутного фонду, відображеного у звітності,
загальної суми номінальної вартості випущених та сплачених акцій сумі,
зазначеній в установчих документах;

— дотримання чинного порядку збільшення статутного фонду,
проведення емісій акцій, викупу власних акцій;

— правильність оцінки внесків учасників;

— обґрунтованість оцінки внеску у вигляді нематеріальних активів;

— організація обліку бланків суворої звітності;

— продаж акцій декільком інвесторам;

— операції з цінними паперами, на які учасник ринку не має право
володіння або розпорядження (перекупка акцій у акціонерів без
повідомлення про це акціонерного товариства та відповідної їх
перереєстрації, передача майнових прав іншим особам, пов’язаних з
володінням акції до моменту повної їх сплати).

17. Оподаткування підприємства:

— визначення переліку податків, які підприємство повинно було платити;

— вибіркова перевірка на предмет своєчасності сплати податків
згідно з визначеним аудитором переліком податків, які необхідно було
платити та правильності використання підприємством процентних ставок
податків;

— вибіркова перевірка правильності розрахунків та своєчасності сплати
податків;

— правильність розрахунку податків у разі надання консолідованої
бухгалтерської звітності;

— оподаткування сум нарахованих та виплачених дивідендів.

18. Фонди спеціального призначення:

— склад фондів спеціального призначення;

— обґрунтованість формування та використання;

— перевірка правильності нарахованих резервів та фондів.

19. Валовий дохід, скоригований валовий дохід, прибуток та його
розподіл:

— своєчасність і повнота відображення у бухгалтерському обліку валових
доходів;

— правильність коригування валового доходу на суму валових витрат;

— своєчасність і повнота відображення в обліку доходів по придбаних
ринкових акціях, облігаціях;

~ своєчасність і повнота відображення в обліку емісійного доходу;

— правильність формування балансового прибутку;

— склад позареалізаційних доходів і витрат;

— дотримання встановленого порядку розподілу прибутку, який
залишається в розпорядженні підприємства, та використання фондів
економічного стимулювання;

— правильність розрахунку дивідендів (необґрунтоване завищення
рівня дивідендів);

— правильність відображення в обліку курсових різниць по І
операціях з іноземною валютою;

— правильність відображення в обліку знижок від звичайних цін
(оподаткування знижок).

20. Бухгалтерська звітність:

— обґрунтованість і правильність складення передаточного балансу (при
перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство);

— відповідність показників бухгалтерської звітності результатам
синтетичного та аналітичного обліку;

— правильність заповнення форм бухгалтерської звітності;

— своєчасність звітування;

— правильність консолідації бухгалтерської звітності.

21. Консультаційні послуги і рекомендації по усуненню недоліків,
аудиторський висновок.

Примітка:

З наведеного переліку питань аудитор може виключити ті, що на його
думку, є не суттєвими для діяльності підприємства, а також додатково
включити питання, які він вважає доцільними.

Програму повинен підписати керівник групи з перевірки, а затвердити —
керівник аудиторської фірми.

Похожие записи