Реферат на тему:

Особливості обліку витрат на зернопереробних підприємствах

Сьогодні основною проблемою зернопереробних підприємств є організація
виробничого обліку, за допомогою якого забезпечується оперативний
контроль за зниженням витрат на виробництво і досягається
конкурентоспроможність сільського господарства, як галузі на
внутрішньому та зовнішньому ринках. Важливість розв’язання цих завдань
особливо актуалізується у зв’язку з тим, що в даний час переважна
більшість зернопереробних підприємств отримує незначний прибуток і
потребує удосконалення системи обліку витрат.

Виробнича практика свідчить, що зернопереробні підприємства можуть бути
двох видів: ті, що займаються тільки заготівлею зерна і облікуються у
складі комбінатів як окрема галузь, а також ті, що заготовляють зернову
продукцію і самостійно її переробляють. При заготівлі
сільськогосподарської продукції облік витрат регламентується Інструкцією
про планування, облік та калькулювання витрат обігу, формуванню
відпускних цін на хлібопродукти і тарифів на послуги на заготівельних
підприємствах [2]. Облік витрат з приймання, зберігання та відпуску
продукції ведеться на рахунку „Витрати зі збуту”. Ці витрати облікуються
по групах хлібопродуктів, які приймаються при плануванні згідно з п. 4.1
Інструкції [2], тобто по окремих ділянках роботи.

На підприємствах, що займаються заготівлею і переробкою зерна, витрати з
придбання сировини облікують на рахунках 2 класу „Запаси”. Питання
обліку витрат з погляду його методологічних основ розкрито в офіційних
документах. Зокрема, правові засади регулювання організації та ведення
обліку визначені Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні” [1], методологія бухгалтерського обліку витрат
підприємства – П(С)БО 16 „Витрати” [3]. Забезпечення єдності в складанні
та класифікації витрат, застосування методики їх планування та обліку і
визначення собівартості продукції (робіт, послуг) в сільському
господарстві забезпечують відповідно розроблені Методичні рекомендації
[4].

Метою статті є внесення пропозицій з обліку витрат виробництва, обліку
загальновиробничих витрат та обліку витрат для визначення повної
собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Незважаючи на досить детальне відображення, в нормативно-правових
документах організація аналітичного обліку витрат виробництва і витрат
діяльності розкрита недостатньо і потребує більш глибокого вивчення. У
зв’язку з цим проблемою удосконалення обліку витрат на підприємствах
займаються багато вітчизняних науковців. Серед них: Б.І. Валуєв, С.Ф.
Голов, Н.В. Кужельний, Л.В. Нападовська, М.С. Пушкар, Палій В.П., В.В.
Сопко, Л.К. Сук, О.П. Сухоребра, М.Г. Чумаченко.

Так, у працях Л.К. Сук розкривається порядок визначення виробничої
собівартості, що дозволяє обчислити ефективність виробництва та
визначити перспективи його розвитку [5]. Вивчення даного питання є
досить своєчасним, оскільки в сучасних економічних умовах необхідно
знати економічну ефективність виробництва конкретних видів продукції.

Щодо предмета нашого дослідження, особливої уваги заслуговують праці
О.П. Сухореброї, в яких розкривається організація обліку витрат на
зернопереробних підприємствах. Так, вона пропонує вести облік і контроль
прямих витрат за центрами витрат і відповідальними особами, а непрямих –
апаратом управління [6]. На нашу думку, така пропозиція є слушною,
оскільки від того, як посилиться контроль за витратами, так і буде
створено діючий протизатратний механізм.

Водночас існує ряд питань, які детально не вивчені, що актуалізує
проблему покращання виробничого обліку витрат на зернопереробних
підприємствах, зокрема, питання витрат діяльності розкрито недостатньо
глибоко і потребує удосконалення.

Згідно з офіційними джерелами [2, с. 3], витрати на виробництво
продукції (робіт, послуг) передбачається формувати за центрами
відповідальності й об’єктами обліку. Центрами відповідальності
виступають виробничі внутрішньогосподарські підрозділи. На
зернопереробних підприємствах їх склад визначається з урахуванням
виробничої та організаційної побудови підприємства, порядку закріплення
засобів виробництва, територіального розміщення.

Облік витрат виробництва може здійснюватись за двома варіантами.
Сутність першого полягає в тому, що підприємство здійснює витрати в
цілому по конкретних виробничих підрозділах без деталізації за окремими
об’єктами, видами виробництв (доробка зерна, переробка на корм та ін.).
Облік витрат за цим варіантом ведеться за виробничими підрозділами –
бригадами, цехами, що виконують роботи та надають послуги. Фактичні
витрати розподіляються між окремими видами продукції пропорційно до
планових витрат. З цією метою роблять розрахунок у спеціальній таблиці,
де вказують види продукції, фактичні витрати підрозділу за об’єктами
обліку витрат, планові витрати за об’єктами обліку витрат, коефіцієнт
розподілу як відношення планових витрат до фактичних та визначення суми
витрат, віднесених на об’єкти. Така методика не забезпечує поточного
контролю за витратами, не сприяє їх економії, не надає інформації для
аналізу ефективності використання ресурсів підприємства. Тому вважаємо
за доцільне при використанні першого варіанта здійснювати облік витрат
за їх економічними елементами та статтями витрат. У регістрах, що ведуть
на підприємствах по першому варіанту, більш деталізувати статті витрат.
У кінці звітного періоду, після розподілу витрат за статтями, складати
зведену відомість витрат по об’єктах для калькулювання продукції.
Ведення обліку витрат по першому варіанту свідчить про значний обсяг
технічної бухгалтерської роботи з розподілу витрат між об’єктами для
визначення фактичної собівартості продукції, робіт і послуг, тому для
зменшення витрат на обробку інформації необхідно максимально
застосовувати досягнення інформаційних технологій.

Суть другого варіанта обліку витрат полягає в тому, що вони
обліковуються за окремими об’єктами. Облік витрат здійснюється по видах
продукції, робіт і послуг у напрацьованих формах виробничих звітів за
статтями витрат, собівартість визначають по кожному виду виробленої
продукції, виконаних робіт, наданих послуг за методикою, визначеною
Методичними рекомендаціями [4].

Перевага другого варіанта полягає в тому, що при здійсненні витрат
виробництва забезпечується поточний контроль їх відповідно до
нормативів. Облік здійснюється за статтями витрат і наростаючим
підсумком з початку року, тому відсутня велика технічна робота з
розподілу витрат у кінці року за об’єктами, оскільки така інформація для
калькулювання собівартості накопичена у виробничих звітах.

Вивчення цього питання свідчить, що на підприємствах об’єктами обліку
виступають витрати операційної діяльності. Вони групуються за
економічними елементами і незалежно від характеру та змісту поділяються
на матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на
соціальні заходи, амортизацію основних засобів і нематеріальних активів
та інші. На підставі обліку витрат виробництва і собівартості продукції
формується інформація для визначення цін на продукцію. Визначення
собівартості продукції обчислюється за різними методами, виходячи з
таких параметрів витрат:

– виробнича собівартість по структурних підрозділах;

– виробнича собівартість за прямими витратами;

– виробнича собівартість за прямими і загальновиробничими витратами;

– виробнича собівартість за прямими, загальновиробничими та
адміністративними витратами;

– повна собівартість, яка включає всі операційні витрати підприємства.

Так, виробнича собівартість по структурних підрозділах необхідна за
умови запровадження госпрозрахункових відносин у середині підприємства,
що обумовлюють необхідність оцінки діяльності підрозділів. Так,
виробнича собівартість за прямими витратами надає інформацію про прямі
витрати по видах продукції; виробнича собівартість за прямими і
загальновиробничими витратами використовується для прийняття
управлінських рішень щодо доцільності (недоцільності) відповідного виду
діяльності; виробнича собівартість за прямими, загальновиробничими та
адміністративними витратами характеризує рівень витрат підприємства на
виробництво продукції і дозволяє визначити перспективу його розвитку.

Не менш важливим для удосконалення виробничого обліку витрат є володіння
інформацією щодо загальновиробничих витрат. Вони безпосередньо
включаються у виробничу собівартість продукції, а тому обліку їх та
контролю слід приділити значну увагу. Поділ витрат загальновиробничого
призначення на постійні та змінні вимагає розширеного аналітичного
обліку. Аналітичні рахунки важливо вести не тільки за місцями
виникнення, центрами і статтями витрат, а й з поділом на постійні та
змінні. Тому для обліку загальновиробничих витрат доцільно передбачити
на рахунку 91 „Загальновиробничі витрати” субрахунки 911 „Змінні
загальновиробничі витрати”, 912 „Постійні загальновиробничі витрати”.

Розглянемо схему розподілу загальновиробничих та загальногосподарських
витрат:

нормативна база запропонована методика

дебет кредит сума дебет кредит сума

23 91 1400 23 911 1000

912 300

90 100

79 92 800 922 200

79 922 600

Дані схеми показують, що розрподіл загальновиробничих та
загальногосподарських витрат за запропонованою методикою дає більш повну
інформацію про виробничу собівартість продукції. Розмежування та облік
витрат на окремих субрахунках забезпечить їх правильний розподіл і
включення у виробничу собівартість або собівартість реалізованої
продукції. Відповідно до П(С)БО 16 „Витрати” накопичену інформацію за
субрахунком 911 відносять на рахунок 23 „Виробництво” з використанням
бази розподілу (заробітної плати, обсягу діяльності), виходячи з
фактичної потужності звітного періоду.

Накопичену інформацію на рахунку 912 „Постійні загальновиробничі
витрати” відносять на рахунок 23 „Виробництво” пропорційно сумі прямих
витрат (без вартості матеріалів). Нерозподілені постійні витрати в кінці
звітного періоду включаються до складу собівартості реалізованої
продукції. Загальновиробничі витрати облікуються по кожному підрозділу
окремо і розподіляються між об’єктами обліку витрат.

Для зернопереробних підприємств дуже важливо не тільки обліковувати
виробничу собівартість, а й визначати фінансовий результат від
реалізації кожного виду продукції. Чинна методика визначення
собівартості реалізації продукції не передбачає накопичення на рахунках
обліку такої інформації в системному порядку. Рахунок 90 „Собівартість
реалізації” призначено для узагальнення інформації про собівартість
реалізованої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Протягом року на рахунку 90 „Собівартість реалізації” відображається
планова виробнича собівартість реалізованої продукції з її коригування в
кінці року до рівня фактичної. Аналізуючи структуру виробничої
собівартості продукції (робіт, послуг), яка складається з прямих
матеріальних витрат, витрат на оплату праці, інших прямих витрат,
загальновиробничих витрат. На нашу думку, склад витрат неповністю формує
виробничу собівартість, при цьому відсутні загальногосподарські витрати,
пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Витрати
загальногосподарського призначення, проведені з метою випуску
конкретного виду продукції, повинні бути включені до її фактичної
собівартості. Для удосконалення обліку загальновиробничих витрат
доцільно здійснювати їх аналіз і розмежувати витрати, що відносяться до
поточного управління і обслуговування та адміністративні витрати. З цією
метою на рахунку 92 „Адміністративні витрати” необхідно здійснювати
розмежування витрат по окремих субрахунках 921 „Адміністративні витрати
пов’язані з виробництвом продукції” та 922 „Адміністративні витрати,
пов’язані з управлінням підприємством”. Накопичену інформацію за
субрахунком 921 „Адміністративні витрати, пов’язані з виробництвом
продукції” на підставі бухгалтерської довідки в кінці року списувати на
рахунок 23 „Виробництво” для розподілу за конкретними об’єктами обліку
витрат із застосуванням бази розподілу прямих витрат. А інформацію за
субрахунком 922 „Адміністративні витрати, пов’язані з управлінням
підприємством” на підставі бухгалтерської довідки в кінці року необхідно
списувати на рахунок 79 „Фінансові результати”. Така методика має
передбачатись обліковою політикою підприємства як така, що сприяє
уточненню калькуляції собівартості продукції.

Таким чином, при побудові обліку витрат і методиці визначення
собівартості на зернопереробних підприємствах основу повинні складати
бухгалтерський облік та аналітичні рахунки різних видів витрат, їх
групування за місцями виникнення. Внесені пропозиції, на нашу думку,
сприятимуть точності формування виробничої собівартості та собівартості
реалізації продукції, а відповідно і достовірності основних економічних
показників діяльності підприємства.

Література:

1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон
України від 16.07.99 № 996-ХІV.

2. Інструкція про планування, облік та калькулювання витрат обігу,
формування відпускних цін на хлібопродукти і тарифів на послуги на
заготівельних підприємствах від 17.08.2001 № 269: зареєстровано в
Міністерстві юстиції від 14.09.2001 № 21/3619.

3. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання
собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських
підприємств: затверджено наказом Міністерства аграрної політики України
від 16.05.2001 № 132 та зареєстровано в Міністерстві юстиції від
09.06.2001 № 24/2946.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, затверджено
наказом Мінфіну України від 31.12.99 № 318 та зареєстровано в
Міністерстві юстиції від 19.01.2000 № 27/4248.

5. Сук Л.К.Калькуляція собівартості сільськогосподарської продукції //
Науковий вісник НАУ. – Вип. 66. – К.: НАУ, 2003. – С. 130–134.

6. Сухоребра О.П. Обґрунтування вибору методу обліку витрат з
урахуванням галузевої специфіки виробництва // Стратегія економічного
розвитку України // Наук. зб. – Вип. 4. – К.: КНЕУ, 2001. – С. 125–129.

Похожие записи