Курсова робота

на тему:

Організація управлінського обліку

З М І С Т

Вступ …………………………………………………………………. 3

Розділ 1. Інформація, що використовується для формування

системи управлінського обліку

1.1. Процес формування і розвитку
……………………………….. 4-5

1.2. Предмет, методи і стадії управлінського
обліку………..

6-7

1.3. Організація документообігу та інформаційних потоків в
системі управлінського
обліку……………………………………………….

8-13

1.4. Визначення задач управлінського обліку …….………

14-17

Розділ 2. Внутрішньогосподарський аналітичний облік

2.1. Організація аналітичного обліку основного

виробництва…………………………………………….

18-20

2.2. Організація аналітичного обліку допоміжного,

підсобного та побічного виробництва ……………….

21

Розділ 3. Організація управлінського виробничого обліку…….

3.1. Процес обліку витрат і калькулювання
…………………..

22-26

3.2. Порядок обліку загально виробничих
витрат…………..

27-29

Висновок
………………………………………………………………
…………………

30-31

Список використаної літератури
……………………………………………….

32

ВСТУП

Необхідність в управлінській діяльності виникла фактично на перших
етапах становлення людського суспільства. Первісні люди змушені були
якось будувати свою діяльність. Так, під час полювання, пошуку
рослинної їжі виникала необхідність створити групи мисливців, шукачів
плодів тощо. Тому виникала потреба в перших, поки що примітивних,
управлінських функціях (розробка плану полювання на мамонта, розміщення
мисливців при полюванні на хижаків, розбирання туші і т.д.). Але
ця управлінська діяльність здійснювалась непослідовно (кожний раз
мала різний характер) та непродумано.

З подальшим розвитком виробничо-господарської діяльності людей
врешті-решт виникли певні організаційні форми (майстерні, господарства
поміщиків, примітивні підприємства тощо). Однак у кожному випадку
застосовувались свої особливі підходи в управлінні, які не
базувались на узагальненнях, принципових положеннях, виявлених
тенденціях.

Потреба в науці про управлінський облік виникла не так давно і пов’язана
з глобальними змінами у технології виробництва та системи управління.
Постають проблеми планування їх діяльності, організування робочих
місць, створення ефективної системи формування зацікавленості
працівників в результатах роботи, розробки технологічних
процесів, проведення точного обліку з метою забезпечення контролю тощо.

Розділ 1. Інформація, що використовується для формування системи
управлінського обліку.

Процес формування і розвитку.

Процес формування та розвитку управлінського обліку можна поділити на
три етапи.

Тривалий час бухгалтерський облік був лише засобом реєстрації
господарських операцій методом подвійного запису і складання фінансової
звітності. Облік витрат (виробничий облік), як частина бухгалтерського
обліку, здійснював тільки узагальнення витрат для калькулювання
собівартості продукції. Проте, вже на початку XX століття стало
зрозуміло, що традиційний облік не повною мірою задовольняє потреби
управління в умовах загострення конкуренції, ускладнення технології та
організації виробництва. Внаслідок цього на основі розробки методів
нормування праці (система Ф. Тейлора) було посилено контрольну функцію
обліку через застосування системи калькулювання стандартних витрат і
оперативного аналізу відхилень.

Другий етап розвитку управлінського обліку почався в середині 30-х років
і був пов’язаний, насамперед, з розробкою системи калькулювання змінних
витрат (яка отримала назву «директ-костинг») та обліку за центрами
відповідальності.

Внаслідок запровадження цих систем сформувалась окрема підсистема
бухгалтерського обліку, яка застосовувала не тільки грошові вимірники, і
була орієнтована не на потреби калькулювання продукції для складання
офіційної звітності, а на прийняття поточних управлінських рішень.

Отже, можна вважати, що управлінський облік як самостійна система
сформувався в середині 50-х років. Саме відтоді він є обов’язковим
початковим курсом в університетах США, а згодом в інших країнах світу.

Третій етап розвитку управлінського обліку почався в середині 70«х років
у зв’язку з посиленням ролі стратегічного управління в умовах глобальних
змін у технології та в системах управління.

Якщо до цього часу управлінський облік був орієнтований лише на
управління виробництвом, то тепер він дедалі більше перетворюється на
стратегічний управлінський облік.

Управлінський облік як самостійна наука. Сучасний управлінський облік,
використовуючи зовнішню та внутрішню інформацію, забезпечує потреби не
тільки виробництва, а й маркетингу, управління дослідженнями та інших
функцій бізнесу. Він здійснює аналіз діяльності з урахуванням як
поточних, так і довгострокових цілей, розробляє методи отримання, збору
інформації про вирішальні фактори успіху: якість, інновації, час тощо.

Під управлінським обліком розуміють процес виявлення, вимірювання,
накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації,
що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки та
контролю всередині підприємства.

Перші висловлювання про необхідність формування самостійної
інформаційної системи про витрати підприємства і про те, якою вона має
бути, з’явились ще на початку XX ст. у книзі Г. Емерсона «Продуктивність
праці як основа оперативної роботи і заробітної плати». У цій роботі
вперше була здійснена спроба виділити облік витрат виробництва в
самостійний напрямок облікової роботи.

Другою важливою обставиною, яка сприяла виділенню управлінського обліку
в самостійну галузь бухгалтерської справи, було створення в США
національної асоціації бухгалтерів-виробників, яка виникла в жовтні
1919р. за ініціативою Дж. Лі Нікольсона, — діяча в області
фабрично-заводського рахівництва.

Використання інформації в обліку. Первинна інформація забезпечує
вихідними даними фінансовий і управлінський облік. Фінансовий облік
готує інформацію для внутрішніх і зовнішніх користувачів, використовуючи
при цьому загальні для всіх підприємств правила ведення.

Великий обсяг первинної інформації не дозволяє менеджерам повністю її
осмислити, проаналізувати і використовувати в своїй роботі. Менеджери
для виконання своїх обов’язків повинні використовувати короткі огляди і
іншу згруповану інформацію. Облікова інформація, спеціально підготовлена
для керівників різних рівнів управління, називається управлінською
обліковою інформацією.

Управлінський облік використовує оперативну (первинну) інформацію
незалежно від її кількісного виміру, наприклад, відгуки покупців про
якість продукції. Але більша частина первинної інформації не задовольняє
запитів керівників. Так, головного конструктора не цікавлять питання про
те, скільки заробив сьогодні або тиждень тому певний робітник
механічного цеху. Він зацікавлений у підсумкових даних: повністю чи ні
задоволена його заявка на матеріали, яка сума виділена бюджетом
підприємства на роботи, пов’язані зі зміною конструкції виробу або
освоєнням нових видів продуктів.

Отже, в роботі менеджери використовують як деталізовану, так і
підсумкову інформацію.

Предмет, методи і стадії управлінського обліку.

Завданням управлінського обліку є складання звітів, інформація яких
призначена для власників підприємства, де ведеться облік, і його
керівників (менеджерів), тобто для внутрішніх користувачів
бухгалтерської інформації.

Предметом управлінського обліку в загальному вигляді виступає сукупність
об’єктів в процесі всього циклу управління виробництвом. Зміст предмету
розкривають його об’єкти, які можна об’єднати у дві групи: 1) виробничі
ресурси і 2) господарські процеси та їх результати.

Методи, що використовуються в бухгалтерському управлінському обліку,
доволі різні, але взагалі методом управлінського обліку є системний
оперативний аналіз.

Порівняння управлінського і фінансового обліку дає змогу виділити їх
основні відмінності:

— управлінський облік більше спрямований на майбутнє, у зв’язку з чим
поєднується з плануванням, а фінансовий, навпаки, реєструє факти і
господарські операції, які вже відбулися;

— управлінський облік не керується загальноприйнятими бухгалтерськими
стандартами і схемами, тоді як фінансовий чітко регламентований за
змістом і формами подання даних;

— при управлінському обліку зосереджується увага на конкретних сегментах
господарської діяльності (тобто на окремих видах продукції, яку
виробляють і реалізують, на певних сферах ринку і території збуту, а
також на різних рівнях управління тощо), а не на всій організації в
цілому, як фінансовий облік;

— управлінський облік, на відміну від фінансового, є необов’язковим, і
керівництво самостійно вирішує, організувати його чи ні;

— управлінський облік, як правило, децентралізований, а фінансовий
здійснюється в центральній (загальній) бухгалтерії підприємства.

Проте, поряд із зазначеними відмінностями, між управлінським і
фінансовим обліком є і спільні риси. Обидва вони, по-перше, ґрунтуються
на даних єдиної інформаційної системи обліку; по-друге, спираються на
концепцію відповідальності в управлінні господарськими об’єктами;
по-третє, їх інформація служить для прийняття рішень, хоча й різної
спрямованості.

Облікова інформаційна система має наступні стадії: збір, реєстрація
первинних даних, передача їх до обчислювальних центрів або апарату
управління для обробки даних з метою оперативного управління,
накопичення і групування даних по потоках і певних принципах, формування
зведеної інформації та здійснення розрахунків, що використовуються в
аналітичному і синтетичному обліку, складання внутрішньої та зовнішньої
звітності.

Управлінський облік використовує оперативну (первинну) інформацію
незалежно від її кількісного виміру, наприклад, відзиви покупців про
якість продукції. Але більша частина первинної інформації не задовольняє
запити керівників.

Управлінський облік побудований на наступних принципах:

1) безперервність діяльності підприємства;

2) використання єдиних планово-облікових одиниць виміру в плануванні та
обліку виробництва; 3) оцінка результатів діяльності структурних
підрозділів підприємства;

4) принцип прийнятності та багаторазового використання інформації;

5) принцип повноти і аполітичності інформації;

6) принцип періодичності;

7) принцип бюджетного методу управління.

Системи управлінського обліку класифікуються за повнотою охоплення
інформацією, ступенем взаємозв’язку фінансового і управлінського обліку,
ступенем нормування, повнотою включення витрат до собівартості
продукції.

Такий підхід до організації управлінського обліку допускає виділення
його складових частин:

=> облік постачальницько-заготівельної діяльності;

=> облік виробничої діяльності;

=> облік витрат на виробництво і собівартість продукції;

=> облік фінансово-збутової діяльності;

=> облік організаційної діяльності.

Організація документообігу та інформаційних потоків в системі
управлінського обліку.

В Україні існують кілька нормативних документів, що встановлюють
правила, загальні принципи та характеристики відносно об’єктів
стандартизації в бухгалтерському обліку. В даному випадку мова йде про
такий найважливіший організаційно-методичний об’єкт стандартизації, як
термінологія. Саме сучасний стан в Україні з термінологічними системами
такої галузі знань, як бухгалтерський облік, ускладнює гармонізацію
вітчизняних нормативних документів з міжнародними стандартами. Таким
чином організація документообігу повинна починатися із розуміння
сутності того чи іншого терміну.

Комунікація та інформація. ДСТУ 2392-94 включає в себе великий перелік
термінів та визначень, які стосуються інформації та документації. Наведу
кілька з них.

Інформація — це знання, що розглядаються в аспекті комунікації.

Комунікація — це передача значення шляхом пересилання сигналів.

В бухгалтерському обліку інформація передається за допомогою документів.

Документ — матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді
інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного
законодавства юридичну силу.

Документування — створення документів.

Документообіг — рух документів в організації з часу їх створення або
одержання до закінчення виконання або надсилання.

Діловодство на підприємстві, що представляє собою діяльність, що охоплює
питання документування та організації роботи з документами в процесі
управлінської діяльності, має вестись з дотриманням таких стандартів як
ГОСТ 9327-60, ДСТУ 2732-94, ДСТУ3843-99, ДСТУ 3844-99, ДСТУ 4163-2003.
Дотримання цих стандартів дає можливість створювати на підприємстві
первинні документи, які відповідають за своєю формою та змістом типовим
формам первинно-облікової документації та підготувати автоматизовані
системи до роботи в умовах електронного документообігу.

Первинний документ, первинні документи та первинна документація. Терміни
та визначення первинний документ, первинні документи та первинна
документація наводяться у табл. 1.3.1.

Таблиця 1.3.1. Порівняльна характеристика термінів та визначень

Закон № 996 Положення № 88 ДСТУ 2962- 94

Первинний документ — це документ, який містить відомості про
господарську операцію та підтверджує її здійснення Первинні документи —
це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські
операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на
їх проведення Первинна документація — це сукупність облікових
документів, які фіксують здійснення виробничо-господарських операцій і
розпорядження на їх проведення

Створюючи первинні документи необхідно дотримуватися вимог групи
стандартів, які було наведено вище.

Врахування вказівок переліку набуває великого значення в організації
документообігу в управлінському обліку. Це викликано тим, що
застосування переліку документів в управлінському обліку на відміну від
фінансового обліку визначається суб’єктом господарювання самостійно, і
деякі керівники вимагають створення документа, який не існує. В
управлінському обліку необхідно максимально використовувати документи,
типові форми первинного обліку та облікові регістри, що розроблені
відповідними центральними органами виконавчої влади, щоб не створювати
зайвих документів. Визначимося з сучасним станом типових форм первинного
обліку в Україні.

Первинна облікова документація. Державним комітетом статистики України у
2003 р. був виданий Збірник облікової документації. До нього включено
форми первинної облікової документації з обліку:

особового складу; використання робочого часу; розрахунків з робітниками
та службовцями по заробітній платі; основних засобів; сировини та
матеріалів; малоцінних та швидкозношуваних предметів; об’єктів
промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових
зразків), раціоналізаторських пропозицій; касових операцій; зовнішньої
трудової міграції; бланків суворої звітності; в сільських (селищних)
радах; перевезень спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних
напоїв та тютюнових виробів; роботи автомобільного транспорту; роботи
будівельних машин та механізмів; водокористування та заходів охорони
атмосферного повітря.

Збірник форм первинної облікової документації дає можливість
організувати документообіг та встановити графік документообігу з
урахуванням норм часу на їх створення.

Організація документообігу. Відповідно до Положення № 88 з метою
упорядкованості руху та своєчасного одержання для записів у
бухгалтерському обліку первинних документів наказом керівника
підприємства, установи встановлюється графік документообігу, в якому
вказуються дата створення або одержання від інших підприємств та установ
документів, прийняття їх до обліку, передача в обробку та до архіву.
Наявність форм первинної облікової документації є умовою необхідною, але
не достатньою. Достатність організації документообігу забезпечується
нормативами чисельності працівників бухгалтерського обліку та
встановленням норм на виконання бухгалтерського обліку. Вирішення цього
завдання досягається за допомогою Нормативів № 269. Нормативи № 269
містять в собі норми часу на виконання робіт із бухгалтерського обліку
та розрахунки нормативу чисельності працівників бухгалтерського обліку
установ, організацій, підприємств. Методи розрахунку чисельності
працівників, які наведені у Нормативах № 269, можуть бути корисними і в
умовах електронного документообігу, для чого необхідно заміряти норми
часу на створення первинного електронного документу.

Контроль за дотриманням виконавцями графіка документообігу відповідно до
згаданого вище Положення, на підприємстві, в установі здійснюється
головним бухгалтером. Щоб забезпечити ефективний контроль за дотриманням
виконавцями графіка документообігу на підприємствах створюють такі
додаткові нормативні документи, як стандарт організації. В Статутах
майже кожного підприємства прописана ця норма, за умов, якщо такі
нормативні документи не вступають в протиріччя з чинним законодавством.

Стандарт організації (скорочено СОУ) — стандарт, прийнятий суб’єктом
стандартизації іншого рівня, ніж національний орган стандартизації, на
основі поєднання виробничих, наукових, комерційних та інших спільних
інтересів.

Сутність ефективного контролю за дотриманням виконавцями графіка
документообігу за допомогою СОУ полягає в тому, щоб досягти консенсусу,
тобто загального погодження, яке характерне відсутністю суттєвих
заперечень стосовно важливих питань у більшості зацікавлених сторін і
яке є процесом намагання врахувати думки всіх сторін і дійти згоди з
будь-яких суперечливих питань.

Стандарт — це створений на основі консенсусу та ухвалений визнаним
органом нормативний документ, що встановлює для загального та
багаторазового користування правила, настановчі вказівки або
характеристики різного виду діяльності чи її результатів і який
спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній
сфері та доступний широкому колу користувачів.

Забезпечується процес створення СОУ групою таких стандартів, як ДСТУ
1.0:2003, ДСТУ 1.1:2001, ДСТУ 1.2:2003, ДСТУ 1.5:2003, ДСТУ 1.7:2001,
ДСТУ 1.13:2001, ДСТУ ISO/IEC Guide 59:2000. Визначення, які були
наведені вище, саме з цих стандартів. На великих підприємствах
створенням стандартів займається спеціальний відділ.

Стандартизація на малих, середніх та великих підприємствах відіграє
велику роль, підвищуючи якість керування підприємством. Підприємства,
які удосконалюють форми керування, розробляють та застосовують СОУ (в
минулому — СТП), мають можливість сконцентрувати в одному документі всі
необхідні засоби керування об’єктом обліку.

Стандартизація у відповідності до ДСТУ 1.1:2001 — це діяльність, що
полягає у встановленні положень для загального і багаторазового
користування стосовно розв’язання наявних чи можливих проблем і
спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості за даних
умов.

Практикою доведено, що на підприємствах, де відсутні СОУ, і в процесі
господарської діяльності є суттєві відхилення від національних
стандартів, існують проблеми керування такою організацією, наслідком
чого, як правило, буває банкрутство підприємства.

СОУ не повторює П(С)БО, оскільки стандарт організації представляє собою
еквівалентний стандарт, тобто стандарт на один і той самий об’єкт,
затверджений різними органами стандартизації, який забезпечує
взаємозамінність процесів об’єктів обліку та має відмінність у поданні
та змістовності цього процесу. Це дозволяється Національною системою
стандартизації і наводиться у ДСТУ 1.1:2001.

При організації обліку витрат на виробництві рекомендується керуватись
концепцією, яка полягає в тому що керівництво повинно створити систему
заходів впливу на виконавців, зайнятих у процесі виробництва, та через
них на засоби виробництва з найменшими трудовими та матеріальними
витратами. Реалізація цієї головної задачі в системі неможлива без
оптимізації інформаційних потоків.

Підготовчий етап цієї роботи є досить складним. Особливо для
підприємств, які не мають досвіду побудови системи обліку і
калькулювання собівартості продукції. Для підприємств, які створені 50,
або більш ніж 100 років тому, це не викликає великих труднощів за умов,
якщо на таких підприємствах було поважне ставлення до бухгалтерського
обліку та постійно поповнювалася і збереглася до сьогодні бібліотека
нормативно правового характеру в частині первинної облікової
документації.

В табл. 1.3.2 наводиться хронологія еволюції первинної облікової
документації, яка використовується сьогодні на українських
підприємствах.

Таблиця 1.3.2.

Хронологія розвитку первинної облікової документації, яка застосовується
на українських підприємствах

Дата прийняття Дата видання

(введення в дію) Назва, номер та коротка сутність документа

06.09.1957 р.   Постанова Ради Міністрів СРСР № 1078. Цим документом на
ЦСУ СРСР та його місцеві органи було покладено загальне керівництво
питаннями первинного обліку в промисловості та будівництві, а також
розробка та видання типових форм первинного обліку.

  1965 — 73 р. ЦСУ при Раді Міністрів СРСР. Видаються альбоми «Типовые
формы первичного учета и краткие указания по их применению и
заполнению». Були видані наступні альбоми, які стосуються виробництва
продукції:

І. «Труд и заработная плата»;

ІІ. «Основные средства»;

ІІІ. «Материалы»;

IV. «Производство продукции»: 4.1. Угольная и сланцевая промышленность;
4.2. Промышленность строительных материалов; 4.3. Торфяная
промышленность; 4.4. Черная и цветная металлургия; 4.5. Нефтяная и
газовая прмышленность; 4.6. Химическая прмышленность; 4.7. Лесная,
бумажная и деревообрабатывающая промышленность; 4.8. Стекольная и
фарфоро-фаянсовая промышленность; 4.9. Машиностроение и
металлообработка; 4.10. Пищевая прмышленность.

09.04.1973 р.   Постанова Ради Міністрів СРСР № 220. Цим документом на
ЦСУ СРСР покладено затвердження типових міжвідомчих форм: особового
складу; використання робочого часу; розрахунків з робітниками и
службовцями по заробітній платі; основних засобів; сировини і
матеріалів; малоцінних та швидкозношувальних предметів; роботи в
автомобільному транспорті; роботи будівельних машин та механізмів;
результатів інвентаризації; касових операцій; раціоналізації та
винахідництва.

  1973 — 88 р. Міністерства та відомства видають альбоми уніфікованих
форм первинної облікової документації.

Перелік складає 90 альбомів уніфікованих форм.

28.12.1989 р.   Постанова Держкомстату СРСР № 241. «Об утверждении форм
первичной учетной документации для предприятий и организаций»

  1989 р. Держкомстат СРСР. «Унифицированные формы первичной учетной
документации для предприятий и организаций».

09.10.1995 р. 01.01.1996 р. Наказ Міністерства статистики України №
253. «Про затвердження типових форм первинного обліку».

27.10.1995 р. 01.01.1996 р. Наказ Міністерства статистики України №
277. «Про затвердження типових форм первинного обліку особового складу».

29.12.1995 р. 01.01.1996 р. Наказ Міністерства статистики України №
352. «Про затвердження типових форм первинного обліку».

22.05.1996 р. 07.1996 р. Наказ Міністерства статистики України № 144.
«Про затвердження типових форм первинного обліку по розрахунках з
робітниками і службовцями по заробітній платі».

22.05.1996 р. 07.1996 р. Наказ Міністерства статистики України № 145.
«Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку
малоцінних та швидкозношувальних предметів».

21.06.1996 р. 07.1996 р. Наказ Міністерства статистики України № 193.
«Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку
сировини та матеріалів».

Метою всіх змін, які відбувалися з формами первинного обліку було
скорочення та спрощення первинного обліку. Разом із спрощенням
первинного обліку здійснювалося впровадження прогресивних форм та
методів ведення обліку, забезпечення єдності методології та організації
первинного обліку на підприємствах.

При організації обліку матеріальних витрат на виробництві рекомендується
створити стандарт підприємства (СТП) з обліку матеріальних витрат.

Створюючи стандарт підприємства з обліку матеріальних витрат, необхідно
користуватися положеннями та нормами Закону про бух облік , ДДСТУ 2962 —
94 , наказу № 193, Методичних рекомендацій, П(С)БО, Плану рахунків тощо.

Застосування типових форм первинного обліку дає можливість здійснювати
облік та контроль за надходженням та оприбуткуванням матеріальних
цінностей, оформляти приймання матеріальних цінностей, які мають
кількісні та якісні розбіжності з даними супровідних документів
постачальника, здійснювати контроль за додержанням встановлених лімітів
відпуску матеріалів на виробничі потреби, обліковувати рух матеріалів на
складі, здійснювати контроль за відхиленням фактичного залишку
матеріалів від встановлених норм запасу, а також сигналізувати про
відпуск матеріалів понад встановлений ліміт або про заміну матеріалів.

Крім перелічених оперативних завдань обліку, застосування типових форм
дає можливість розмежувати повноваження та відповідальність осіб,
задіяних в процесі обліку матеріальних витрат та створити облікову
політику підприємства в частині матеріальних витрат.

У відповідності до Методичних рекомендацій для обліку витрат діяльності
і відображення кредитових оборотів на рахунках обліку запасів,
розрахунків з оплати праці, відрахувань на соціальні заходи
застосовується Журнал 5 або 5 А і Відомість 5.1 обліку руху запасів.

Підприємства, які застосовують одночасно рахунки класу 8 «Витрати за
елементами» і класу 9 «Витрати діяльності» у складі Журналу 5 А, ведуть
розділи III А «Витрати діяльності» і III Б «Витрати за елементами».
Порядок запису даних у відомостях та журналах на підставі первинних
документів розкривається у згаданих вище Методичних рекомендаціях.

При організації обліку витрат на оплату праці основних працівників на
виробництві також рекомендується створити стандарт підприємства (СТП) з
обліку витрат на оплату праці.

Створюючи стандарт підприємства з обліку витрат на оплату праці основних
робітників, необхідно користуватися положеннями та нормами Закону про
бух облік, Закону про оплату праці, ДСТУ 2962 — 94, ДСТУ 3138 — 95,
наказом № 277, наказом № 253, наказом № 144, Методичних рекомендацій,
П(С) БО ,Планом рахунків, КЗпП, Колективним договором, Галузевою угодою.

Склад загальновиробничих витрат наведено у статті 15 Положення
(стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Визначення задач управлінського обліку.

Закон України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні» визначив бухгалтерський облік як процес виявлення, вимірювання,
реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації
про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для
прийняття рішень. Саме з прийняттям цього Закону відбулося розмежування
фінансового й управлінського обліку в Україні.

За визначенням, яке наводиться у вищезгаданому Законі, під
внутрішньогосподарським (управлінським) обліком розуміється система
обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для
внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством.

Це означає, що управлінський облік застосовується насамперед при
внутрішніх господарських операціях підприємства, і головною його метою є
забезпечення інформацією керівників різних рівнів управління
підприємством, які несуть відповідальність за досягнення статутної мети
підприємства. Тобто управлінський облік є інструментом оперативного
управління підприємством, функцією якого є обрахування витрат на
виробництво і собівартість будь-якого виробу, будь-якого підрозділу і
підприємства в цілому на різних стадіях виробництва і збуту та
підсумовування результатів та прибутків з виробів, підрозділів та
підприємства в цілому.

В процесі реформування бухгалтерського обліку передбачалося вирішення
конкретних завдань. Поряд зі створенням системи національних положень
(стандартів) бухгалтерського обліку і звітності передбачалося
забезпечити зв’язок реформування бухгалтерського обліку з основними
тенденціями гармонізації стандартів на міжнародному рівні та станом
економічно-правового середовища і ринкових відносин в Україні.

До прийняття «Програми реформування системи бухгалтерського обліку із
застосуванням міжнародних стандартів» (Постанова № 1706) та Закону № 996
було розроблено державний стандарт України ДСТУ 2962 — 94. Цей чинний
стандарт сьогодні визначає бухгалтерський облік як систему
цілеспрямованого безперервного взаємопов’язаного документального
спостереження і контролю за господарюванням підприємства в грошовому
виразі. У відповідності до стандарту найважливішими об’єктами
бухгалтерського обліку на підприємстві є основні фонди, обігові кошти,
обсяг випуску продукції, витрати на виробництво, заробітна плата та
фінансові результати.

Системний підхід до бухгалтерського обліку визначається також і
Галузевими стандартами вищої освіти за напрямами підготовки 0501 —
«Економіка і підприємництво» та 0502 — «Менеджмент» . Кваліфікаційні
вимоги до фахівця з управлінського обліку згідно з Державним
класифікатором ДК 003 — 95 наводяться у Довіднику кваліфікаційних
характеристик професій працівників у Розділі 1 «Професії керівників,
професіоналів, фахівців та технічних службовців, які є загальними для
всіх видів економічної діяльності» .

Перелічені вище нормативні документи визначають сучасну систему
бухгалтерського обліку як систему, яка складається з підсистем
фінансового, управлінського та податкового обліку.

У відповідності до Галузевих стандартів предметом фінансового обліку є
активи, капітал і зобов’язання підприємства. Предметом управлінського
обліку є витрати виробництва, собівартість продукції та її
калькулювання.

В управлінні організацією визначення чітких та зрозумілих стандартів є
основою її успішної діяльності.

Тому в основі побудови управлінського обліку на промисловому
підприємстві мають бути Закон № 996, П(С)БО, зокрема П(С)БО 16
«Витрати», Державні стандарти України: ДСТУ 2960 — 94 «Організація
промислового виробництва. Основні поняття. Терміни та визначення», ДСТУ
2961 — 94, ДСТУ 3138 — 95, ДСТУ 2974 — 95, ДСТУ 3278 — 95, Методичні
рекомендації № 47, Типове положення № 473, інші документи, перелік яких
наводиться у Методичних рекомендаціях.

Деякі фахівці з бухгалтерського обліку розглядають
внутрішньогосподарський (управлінський) облік як аналітичний (в частині
накопичення витрат) та виробничий (в частині віднесення й розподілу
витрат).

Сьогодні суб’єктам господарювання наданні можливості визначати самим
межі та форми внутрішньовиробничого (управлінського) обліку. Тому саме
ця підсистема бухгалтерського обліку викликає до себе певний інтерес. В
даній роботі я запропоную підхід до організації аналітичного і
виробничого обліку, поширений на переважній більшості великих виробничих
підприємств. Цей підхід будується на існуючій українській
нормативно-правовій базі.

Необхідність побудови системи управлінського обліку на підприємствах —
це ще й вимога часу, оскільки збільшується кількість підприємств, які
переходять до сучасних засобів управління виробництвом, тобто управління
на базі стандарту MRP II.

В залежності від характеру та призначення виконуваних процесів
виробництво у відповідності до Державного стандарту України ДСТУ 2960 —
94 поділяється на основне, допоміжне, підсобне та побічне.

За визначенням, яке наводиться у ДСТУ 2960 — 94, організація виробництва
— це кількісне та якісне поєднання в просторі та часі трудових і
матеріальних ресурсів, технічних та економічних засобів господарської
діяльності на промисловому підприємстві з метою випуску в установлені
терміни продукції необхідної кількості та якості з мінімальними
витратами. Схематично це представлено на мал. 1.4.1.

Мал. 1.4.1. Організація виробництва

Основне виробництво — частина виробничої діяльності підприємства, яка
полягає у безпосередньому перетворенні предмета праці на готову
продукцію та проводиться у певних структурних підрозділах.

Допоміжне виробництво — частина виробничої діяльності підприємства, яка
полягає в обслуговувані основного виробництва, забезпеченні
безперебійного виготовлення і випуску продукції та проводиться у певних
структурних підрозділах.

Підсобне виробництво — частина виробничої діяльності підприємства, яка
полягає у добуванні або переробленні предметів праці для основного
виробництва та проводиться у певних структурних підрозділах.

Побічне виробництво — виробнича діяльність підприємства, що полягає у
виготовлені продукції з відходів або побічних продуктів основного
виробництва та проводиться у певних структурних підрозділах.

Дотримання Державних стандартів України та Наказу № 291 дає можливість
зробити класифікацію рахунків аналітичного обліку та скласти план
рахунків аналітичного обліку підприємства.

Класифікацію рахунків аналітичного обліку виробництва, в залежності від
характеру та призначення виконуваних процесів і виробничої структури,
можна побудувати ієрархічним методом класифікації з використанням
послідовної системи кодування. Кожна позиція у класифікації рахунків
аналітичного обліку містить шестизначний цифровий код і назву
відповідних класифікаційних угруповань. Структура коду схематично має
наступний вигляд:

Мал. 1.4.2

Класифікацію можна побудувати за ознаками функціонального призначення у
відповідності до Наказу № 291 та Державного стандарту України ДСТУ 2960
— 94.

У таблиці 1.4.1. наводиться класифікація рахунків аналітичного обліку
виробництва, в залежності від характеру та призначення виконуваних
процесів і виробничої структури.

Таблиця 1.4.1

Класифікація рахунків аналітичного обліку виробництва в залежності від
характеру та призначення виконуваних процесів і виробничої структури

Клас Синтетичні рахунки

(рахунки першого порядку) Субрахунки

(рахунки другого порядку) Кодове позначення

аналітичного обліку

Код Назва Код Назва Код Назва

2 23 Виробництво 231 Основне виробництво 001 Цех № 1

          002 Цех № 2

      232 Допоміжне виробництво 015 Цех № 15

      233 Підсобне виробництво 020 Цех № 20

      234 Побічне виробництво 025 Цех № 25

Примітки:

1. У нашому випадку цех № 1 є переробним цехом, цех № 2 — складальним.
Вони відносяться до основного виробництва.

2. Цехи №№ 15, 20, 25, відповідно, є цехами допоміжного, підсобного та
побічного виробництва.

Виробнича структура — сукупність виробничих підрозділів підприємства із
зазначенням їхнього складу, співвідношення та зв’язків між ними.

Виробничий підрозділ — структурна одиниця підприємства, яка виконує
конкретну функцію виробництва та відповідає за неї.

Цех — організаційно та (чи) технологічно відокремлений структурний
підрозділ, що прямо чи опосередковано бере участь у перероблені предмета
праці на готову продукцію та складається із сукупності виробничих
дільниць.

Відділення — структурний підрозділ цеху, який містить декілька
виробничих дільниць, займає відокремлену територію та здійснює закінчену
частку виробничого процесу з переробки предмета праці.

Виробнича дільниця — структурний підрозділ підприємства чи цеху, що
об’єднує групу робочих місць, організованих за предметним, технологічним
чи предметно-технологічним принципом спеціалізації.

Сучасне економічне становище, яке склалося на великих підприємствах,
вимагає від управлінського обліку пошуку так званих прихованих резервів.
З розвитком ринкових відносин ця тенденція буде поширюватися на всі
підприємства. Тому побудова аналітичних рахунків на рівні виробничої
дільниці є вимогою часу. Сьогодні вирішити це питання дозволяють сучасні
автоматизовані системи, які мають вже досконаліше програмне
забезпечення, яке відповідає вимогам національних стандартів.

Внутрішньогосподарський аналітичний облік.

Організація аналітичного обліку основного виробництва.

Згідно із ДСТУ 2960 — 94 основне виробництво — частина виробничої
діяльності підприємства, яка полягає у безпосередньому перетворенні
предмета праці на готову продукцію та проводиться у певних структурних
підрозділах.

Під матеріальними ресурсами згідно ДСТУ 2960 — 94 розуміється сукупність
елементів виробництва, переважно предметів праці, які підприємство
одержує для виробничого споживання та використання у невиробничій сфері.

Основний матеріал — матеріал первинної заготовки.

Допоміжний матеріал — матеріал, якій витрачається під час виконання
технологічного процесу додатково до основного матеріалу.

Напівфабрикат — предмет праці, який підлягає подальшій обробці на
підприємстві-споживачеві.

Класифікацію рахунків аналітичного обліку матеріальних ресурсів можна
побудувати ієрархічним методом класифікації з використанням послідовної
системи кодування. Кожна позиція у класифікації рахунків аналітичного
обліку містить чотиризначний цифровий код і назву відповідних
класифікаційних угруповань. Структура коду схематично має наступний
вигляд:

Мал. 2.1.1

Класифікацію побудовано за ознаками функціонального призначення згідно з
Наказом № 291 та Державного стандарту України ДСТУ 2960 — 94.

У таблиці 2.1.1. наводиться класифікація рахунків аналітичного обліку
виробничих запасів для нашого випадку.

Таблиця 2.1.1 Класифікація рахунків аналітичного обліку виробничих
запасів

Клас Синтетичні рахунки

(рахунки першого порядку) Субрахунки

(рахунки другого порядку) Кодове позначення

аналітичного обліку

Код Назва Код Назва Код Назва

2 20 Виробничі запаси 201 Сировина і матеріали 1 Основний матеріал

          2 Допоміжні матеріали

      202 Покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби 1 Покупні
напівфабрикати

          2 Комплектуючі вироби

2 29 Транспортно-заготівельні витрати 291 Сировина і матеріали 1
Основні матеріали

          2 Допоміжні матеріали

      292 Покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби 1 Покупні
напівфабрикати

          2 Комплектуючі вироби

Класифікацію рахунків аналітичного обліку заробітної плати можна
побудувати ієрархічним методом класифікації з використанням послідовної
системи кодування. Кожна позиція у класифікації рахунків аналітичного
обліку містить чотиризначний цифровий код і назву відповідних
класифікаційних угруповань. Структура коду схематично має наступний
вигляд:

Мал. 2.1.2

У таблиці 2.1.2. наводиться класифікація рахунків аналітичного обліку
заробітної плати та відрахувань на соціальне страхування.

Таблиця 2.1.2

Класифікація рахунків аналітичного обліку заробітної плати та
відрахувань на соціальне страхування

Клас Синтетичні рахунки

(рахунки першого порядку) Субрахунки

(рахунки другого порядку) Кодове позначення

аналітичного обліку

Код Назва Код Назва Код Назва

6 66 Розрахунки з оплати праці 661 Розрахунки з заробітної плати 1
Основна заробітна плата

          2 Додаткова заробітна плата (наприклад, премії)

  65 Розрахунки з страхування 651 З пенсійного забезпечення 1
Нараховані внески

          2 Вирахувані внески 2

      652 З соціального страхування 1 Нараховані внески

          2 Вирахувані внески

      653 Зі страхування на випадок безробіття 1 Нараховані внески

          2 Вирахувані внески

      656 Зі страхування від нещасного випадку 1

2 Нараховані внески

Вирахувані внески

Класифікацію рахунків аналітичного обліку витрат виробництва, в
залежності від характеру та призначення виконуваних процесів і
виробничої структури, можна побудувати ієрархічним методом класифікації
з використанням послідовної системи кодування. Кожна позиція у
класифікації рахунків аналітичного обліку містить шестизначний цифровий
код і назву відповідних класифікаційних угруповань. Структура коду
схематично має наступний вигляд:

Мал. 2.1.3

Класифікацію побудовано за ознаками функціонального призначення згідно з
Наказом № 291 та Державним стандартом України ДСТУ 2960 — 94.

У таблиці 2.1.3 наводиться класифікація рахунків аналітичного обліку
загальновиробничих витрат.

Таблиця 2.1.3

Класифікація рахунків аналітичного обліку загальновиробничих витрат

Клас Синтетичні рахунки

(рахунки першого порядку) Субрахунки

(рахунки другого порядку) Кодове позначення аналітичного обліку

Код Назва Код Назва Код Назва

9 91 Загальновиробничі витрати 910 Загальновиробничі витрати
основного виробництва 001 Цех № 1

          002 Цех № 2

Організація аналітичного обліку допоміжного, підсобного та побічного
виробництва.

ДСТУ 2960 — 94 відносить до допоміжного виробництва інструментальне
господарство, транспортне господарство, енергетичне господарство та
ремонтне господарство.

Методичні рекомендації № 47 цей перелік розширюють.

У відповідності до ст. 392 Методичних рекомендацій № 47 собівартість
продукції і послуг допоміжного виробництва (цехів) планується і
враховується за скороченою номенклатурою статей калькуляції:

— матеріали (за винятком відходів);

— паливо й енергія на технологічні цілі;

— основна заробітна плата;

— додаткова заробітна плата;

— відрахування на соціальне страхування;

— загальновиробничі (цехові) витрати.

Тому організація аналітичного обліку у допоміжному, підсобному та
побічному виробництві та класифікація рахунків аналітичного обліку має
відбуватися за аналогією з основним виробництвом.

Розділ 3. Організація управлінського виробничого обліку.

3.1. Процес обліку витрат і калькулювання.

Одним із завдань управлінського виробничого обліку є облік витрат на
виробництво та вміння застосовувати відповідні методи і прийоми в
процесі обліку витрат і калькулювання з метою прийняття ефективних
управлінських рішень. Під обліком витрат на виробництво відповідно до
ДСТУ 2962 — 94 розуміється сукупність облікових операцій, що
забезпечують повне та своєчасне виявлення витрат на виробництво і
розподіл їх за елементами кошторису витрат на виробництво.

Результатом накопичення та обліку витрат на виробництво має бути
виробнича собівартість, її структура та розрахунок собівартості одиниці
продукції або виконаної роботи.

У відповідності до вищезгаданого стандарту розрахунок собівартості
одиниці продукції або виконаної роботи за встановленою номенклатурою
витрат з урахуванням місця їх виникнення та призначення називається
калькуляцією в залежності від призначення складають планові, нормативні
та звітні фактичні калькуляції.

Метою калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) є визначення
ефективності виробництва.

Завданнями калькулювання є:

1. Складання зведеного кошторису витрат на виробництво.

2. Складання планової і нормативної калькуляції.

3. Визначення фактичної собівартості одиниці продукції (робіт, послуг).

4. Контроль за виконанням планової собівартості, додержанням норм і
нормативних витрат.

5. Визначення ціни та рентабельності продукції.

6. Оцінка ефективності підрозділів основного, допоміжного, підсобного та
побічного виробництв.

7. Забезпечення внутрішніх користувачів у процесі управління
підприємством інформацією для аналізу і пошуку резервів зниження
собівартості продукції (робіт, послуг).

Основними принципами калькулювання є:

визначення об’єктів витрат. Під об’єктами витрат розуміється продукція,
роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують
визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат;

визначення об’єктів калькулювання і калькуляційних одиниць;

наявність науково-технічно обґрунтованих норм витрат на виробництво;

вибір методів оцінки матеріальних цінностей при їх відпуску у
виробництво;

вибір методів обліку і калькулювання виробничої собівартості
калькуляційної одиниці;

вибір бази розподілу накладних витрат;

розрахунок ставки накладних витрат і вибір методів розподілу накладних
витрат;

розмежування витрат за періодами.

Добре організований облік витрат на виробництво та вміння застосовувати
відповідні методи і прийоми в процесі обліку витрат і калькулювання
дають можливість приймати ефективні управлінські рішення.

Предметом розгляду цього розділу є викладення методів і прийомів в
процесі обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на прикладі
позамовного методу складання фактичної калькуляції. Цей метод є сьогодні
найпоширенішим серед таких існуючих, як нормативний, попередільний та
вже згаданий позамовний.

З метою отримання практичних навичок з методів калькулювання виробничої
собівартості продукції, розгляну цей процес на умовному прикладі,
використовуючи позамовний метод обліку витрат для замовлень на прикладі
замовлення № 000101 (мал. 3.1.1). Замовлення виконувалися у цехах № 1 та
№ 2.

Основні кроки складання фактичної калькуляції собівартості продукції
(робіт, послуг) наступні:

1. На підставі підписаного договору на відкриття замовлення відділ
планування та підготовки виробництва направляє у відповідні структурні
підрозділи повідомлення про відкриття замовлення (мал. 3.1.2). В нашому
прикладі — це цехи №№ 1, 2.

Одночасно в бухгалтерії відкривається картка на замовлення, записи в
якій здійснюються в міру виконання замовлення.

Мал. 3.1.1. Схема позамовного методу калькулювання собівартості
продукції

Відділ планування та підготовки виробництва

ПОВІДОМЛЕННЯ № 1

від «___»_____________ 2006 р.

Цехам №№: 1,
2___________________________________________________________

Відділам:
________________________________________________________________

Найменування замовника: ВАТ «Б»________________________________________

У відповідності до плану виробництва на 2006 р. необхідно виготовити
замовлення за № 00101 у кількості одного комплекту.

Начальник ВППВ ______________________        «___» ____________ 2006 р.

(підпис)

Мал. 3.1.2. Загальний вигляд повідомлення

2. Наступним кроком є накопичення прямих витрат за об’єктами витрат.

Із складу матеріалів в цех № 1 і цех № 2 за накладними були передані
матеріали на суму 80,00 грн. і 150,00 грн., відповідно, для виготовлення
замовлення № 000101.

Передача матеріалів у виробництво здійснюється за допомогою первинного
документа типової форми М — 11 або лімітно-забірної картки (форми М — 8,
М — 9), форми яких затверджені наказом Міністерства статистики України
від 21 червня 1996 р. за № 193. Підставою для передачі матеріалів на
переробку у виробництво для виконання замовлення № 000101 також є
повідомлення відділу планування та підготовки виробництва.

Аналітичний облік запасів за синтетичними рахунками ведеться у відомості
5.1, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2000
р. за № 356 «Про затвердження методичних рекомендацій із застосування
регістрів бухгалтерського обліку».

Поля кодів форми М — 11 заповнюються у тому випадку, коли на
підприємстві застосовується система кодів. Списання матеріалів на
виробництво в цехах здійснюється на основі нарядів на виконання робіт, з
урахуванням норм на списання сировини та матеріалів на виробництво
одиниці продукції.

Таблиця 3.1.1

№/

з/п Зміст операції Кореспонденція рахунків Сума, грн.

Дт Кт

1. Списано матеріали на витрати виробництва цеха № 1 231 001 2011
80,00

2. Списано матеріали на витрати виробництва цеха № 2 231 002 2011
150,00

3. Списано транспортно-заготівельні витрати 231 001 2911 20,00

4. Списано транспортно-заготівельні витрати 231 002 2911 50,00

Кореспонденція рахунків наводиться у табл. 3.1. 1.

Транспортно-заготівельні витрати розраховуються за методикою, яка
наводиться у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 9 «Запаси». В
даній роботі суми наводяться абсолютною величиною.

До прямих витрат відносяться витрати на основну заробітну плату
робітників.

В цехах № 1 та № 2 за замовленням № 000101 були виконані роботи
основними робітниками суму 73,20 грн. (в тому числі за нарядом № 5
(приклад заповнення якого наведено на мал. 3.1.3) 1,76 грн. (0,294 грн.
+ 0,735 грн. 2 шт.) та 300,00 грн., відповідно.

При заповнені наряду необхідно користуватися міжгалузевими укрупненими
нормативами часу на роботи, що виконуються на відповідних верстатах для
різних типів виробництв, державним стандартом України ДСТУ 2961 — 94 та
Галузевою угодою на відповідний рік, яка встановлює умови організації,
оплати та охорони праці, пільги та соціальні гарантії на промислових
підприємствах.

Розробку, видавництво та розповсюдження в Україні нормативних матеріалів
з міжгалузевих норм праці та інших нормативно-методичних матеріалів
здійснює «Центр продуктивності» Міністерства праці та соціальної
політики України.

Мал. 3.1.3. Загальний вигляд наряду

Примітка: поля «№ листа» та «№ строки в пачці» призначені для
автоматизованої обробки нарядів.

За умов автоматизованої обробки даних наряди обробляються та складається
відомість витрат на заробітну плату за всіма замовленнями у цехах,
вигляд якої представлено таблицею 3.1.2.

Розмір додаткової заробітної плати для кожного підприємства різний і
встановлюється він, виходячи із статистики минулих років. Для нашого
прикладу розмір додаткової заробітної плати становить 10 % від основної
заробітної плати робітників.

Кореспонденція рахунків наводиться у табл. 3.1.3.

3. Далі накопичуються загальновиробничі накладні витрати за об’єктами
витрат, за статтями витрат, для чого відкривається картка або відомість
витрат з виробничого підрозділу.

Для накопичення загальновиробничих витрат використовуються картки обліку
загальновиробничих витрат за підрозділом.

Таблиця 3.1.2

ВАТ «Б

—————————————————-

(підприємство)

Відомість відрядної заробітної плати за січень місяць 2005 р. за цехами
№№ 1, 2

Раху-

нок   Замов-

лення   Цех № 1 Цех № 2

Відряд-

на

заробіт-

на плата Додат-

кова

заро-

бітна плата Відраху-

ван-

няна соціаль-

не страху-

вання Відряд-

на

заро-

бітна плата Додат-

кова

заро-

бітна плата Відраху-

вання

на соціа-

льне страху-

вання

231 000101 73,20 7,32 31,85 300,00 30,00 130,52

  000102 220,00 22,00 95,71 200,00 20,00 87,01

  000103 350,00 35,00 152,27 450,00 45,00 195,77

  000104 150,00 15,00 65,26 100,00 10,00 43,51

  000105 230,00 23,00 100,06 250,00 25,00 108,76

  000106 250,00 25,00 108,76 250,00 25,00 108,76

  000107 100,00 10,00 43,51 50,00 5,00 21,75

Усього по замовленнях: 1373,20 137,32 597,42 1600,00 160,00 696,08

Таблиця 3.1.3

Господарські операції

№/

з/п   Зміст операції   Кореспонденція рахунуів Сума, грн.  

Дт Кт

1. Нарахована заробітна плата за нарядом по цеху № 1 231 001 6611
73,20

2. Відрахування: до пенсійного збору (32%) 231 001 651 23,42

3. збору на випадок непрацездатності (2,9%) 231 001 652 2,12

4. збору на випадок безробіття (2,1%) 231 001 653 1,54

5. збору від нещасного випадку (2,55%) 231 001 656 1,87

6. Нарахована додаткова заробітна плата 231 001 6612 7,32

7. Відрахування: до пенсійного збору (32%) 231 001 651 2,34

8. збору на випадок непрацездатності (2,9%) 231 001 652 0,21

9. збору на випадок безробіття (2,1%) 231 001 653 0,15

10. збору від нещасного випадку (2,55%) 231 001 656 0,19

11. Нарахована заробітна плата за нарядом по цеху № 2 231 002 6611
300,00

12. Відрахування: до пенсійного збору (32%) 231 002 651 96,00

13. збору на випадок непрацездатності (2,9%) 231 002 652 8,70

14. збору на випадок безробіття (2,1%) 231 002 653 6,30

15. збору від нещасного випадку (2,55%) 231 002 656 7,65

16. Нарахована додаткова заробітна плата 231 002 6612 30,00

17. Відрахування: до пенсійного збору (32%) 231 002 651 9,60

18. збору на випадок непрацездатності (2,9%) 231 002 652 0,87

19. збору на випадок безробіття (2,1%) 231 002 653 0,63

20. збору від нещасного випадку (2,55%) 231 002 656 0,77

3.2. Порядок обліку загальновиробничих витрат.

Далі я наведу порядок обліку загальновиробничих витрат, які стосуються
лише цеху №1. Склад загальновиробничих витрат та кореспонденція рахунків
за цехом № 1 наводиться у таблиці 3.2.1. При цьому необхідно пам’ятати,
що загально виробничі витрати обліковуються на рахунку 91, класифікація
даного рахунку для аналітичного обліку загальновиробничих витрат
наведена вище.

Таблиця 3.2.1

Господарські операції

№/ № з/п Зміст операції Кореспонденція рахунуів Сума, грн.

Дебет Кредит

Умовно-змінні загальновиробничі витрати

1. Списано матеріали на загальновиробничі витрати 910 001 05 201
50,00

2. Списано матеріали на загальновиробничі витрати 910 001 06 201
100,00

3. Списано комплектуючі на загальновиробничі витрати 910 001 06 207
500,00

4. Списано тару на загальновиробничі витрати 910 001 06 204 10,00

5. Нараховано відрядну заробітну плату 910 001 06 661 200,00

6. Відрахування: збір до пенсійного фонду (32%) 910 001 06 651 64,00

7. збір на випадок непрацездатності (2,9%) 910 001 06 652 5,80

8. збір на випадок безробіття (2,1%) 910 001 06 653 4,20

9. збір від нещасного випадку (2,55%) 910 001 06 656 5,10

10. Відображено послуги з електропостачання 910 001 06 631 2 000,00

11. Відображено послуги з водопостачання 910 001 06 631 150,00

12. Списано спецодяг на загальновиробничі витрати 910 001 07 221
80,00

13. Списано інструменти на загальновиробничі витрати 910 001 10 221
200,00

14. Списано умовно- змінні загальновиробничі витрати 26 910 001 05
50,00

26 910 001 06 3039,10

26 910 001 07 80,00

26 910 001 10 200,00

Умовно-постійні загальновиробничі витрати

15. Нараховано заробітну плату 910 001 05 661 1 250,00

16. Відрахування: збір до пенсійного фонду (32%) 910 001 05 651
400,00

17. збору на випадок непрацездатності (2,9%) 910 001 05 652 36,25

18. збір на випадок безробіття (2,1%) 910 001 05 653 26,25

19. збір від нещасного випадку (2,55%) 910 001 05 656 31,88

20. Нараховано амортизацію 910 001 05 131 1 700,00

21. Відображено послуги з електропостачання 910 001 05 631 100,00

22. Відображено послуги з водопостачання 910 001 05 631 150,00

23. Списано умовно-постійні загальновиробничі витрати 26 910 001 05
3 694,38

Наступні кроки полягають у визначенні собівартості і віднесенні на
витрати основного виробництва витрати допоміжних виробництв,
розподіленні прямих і непрямих витрат між окремими об’єктами обліку
витрат, визначенні собівартості остаточного браку, оцінці зворотних
відходів, оцінці незавершеного виробництва, розподілі витрат між
товарним випуском і незавершеним виробництвом, розрахунку собівартості
кожного об’єкта калькулювання і калькуляційної одиниці.

Для накопичення загальновиробничих витрат використовуються картки обліку
загальновиробничих витрат за підрозділом. Накопичені витрати за
підрозділами дають можливість розрахувати ставку накладних
загальновиробничих витрат.

Ставка накладних

загальновиробничих

витрат Загальновиробничі витрати (1),

База розподілу

Для цеху №1 ставка накладних загальновиробничих витрат буде
розраховуватися за формулою 1:

де: загальновиробничі витрати за цехом № 1 дорівнюють 7063,48 грн.;

база розподілу дорівнює фонду оплати праці основних робітників — 1373,20
грн.,

тоді:

Ставка накладних загальновиробничих витрат 7063,48 грн. = 5,1438101

1373,20 грн.

На практиці бухгалтери мали можливість спостерігати розрив між
фінансовим та управлінським виробничим обліком. Це виникає тоді, коли не
зберігається сьомий або дев’ятий знак після коми при розрахунку ставки
накладних витрат. Тому при розрахунку ставки накладних витрат необхідно
зберігати щонайменше сьомий знак після коми. Це робиться з метою
уникнення розриву між фінансовим і виробничим обліком. Проілюструю це на
прикладі.

1-й варіант: 5,1438101 * 1373,20 = 7063,48 грн.

2-й варіант: 5,14 * 1373,20 = 7058,23 грн.

Розрив в обліку склав 7063,48 грн. — 7058,23 грн. = 5,25 грн.

Можна використовувати як єдину ставку накладних витрат, так і
розраховувати окремі ставки змінних і постійних накладних
загальновиробничих витрат. Це залежить від облікової політики, яка існує
на підприємстві.

Але необхідно враховувати той факт, що у практичній бухгалтерії має
місце ситуація, коли сума з використанням перемінних і постійних ставок
накладних витрат може не співпадати з розрахунковою сумою, отриманою в
результаті використання сумарної ставки накладних витрат.

Ставка перемінних накладних

Ставка перемінних накладних

загальновиробничих витрат

Ставка постійних накладних загальновиробничих витрат 3694,38 грн. =
2,6903437

———————

1373,20 грн.

Розрахувавши цехову ставку накладних загальновиробничих витрат, можна
віднести загальновиробничі витрати на окреме замовлення.

Для цього прикладу, загальновиробничі витрати на замовлення № 000101 за
цехом № 1 склали:

перемінні: 73,20 грн. * 2,4534664 = 179,59 грн.

постійні: 73,20 грн. * 2,6903437 = 196,93 грн.

сумарні: 179,59 грн. + 196,93 грн. = 376,53 грн.

Розраховані загальновиробничі витрати переносять до відомості, картки на
замовлення , а з картки — до калькуляції.

ВИСНОВОК

В управлінському обліку побудова системи обліку і калькулювання
собівартості продукції (робіт, послуг) посідає центральне місце.

Це зумовлено тим, що (у відповідності до згаданого у минулих публікаціях
Галузевого стандарту вищої освіти при підготовці бакалавра напряму 0501
— «Економіка і підприємництво») предметом дисципліни «Управлінський
облік» є витрати виробництва, собівартість продукції та її
калькулювання.

Схематично систему обліку і калькулювання собівартості продукції можна
представити наступним чином:

Система обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)

Облік і калькулювання собівартості продукції за повними витратами Облік
і калькулювання собівартості продукції за змінними витратами Облік і
калькулювання собівартості продукції за нормативними витратами

Кожну підсистему можна та необхідно розглядати як окрему систему.
Присутність кожної підсистеми та системи в цілому визначається, по перше
— необхідністю для керівництва підприємства відповідної інформації, яку
надає та чи інша підсистема, а по друге — це наявність на підприємстві
кваліфікаційних (людських), технічних і фінансових ресурсів для
забезпечення її функціонування.

У відповідності до ДСТУ 2962 — 94 «Організація промислового виробництва.
Облік, аналіз та планування господарювання на промисловому підприємстві.
Терміни та визначення» під витратами виробництва розуміється сукупність
витрат матеріальних і грошових ресурсів на відшкодування спожитих
засобів виробництва і на відтворення робочої сили.

Наступним для побудови системи обліку і калькулювання собівартості
продукції є розуміння необхідності та тлумачення класифікації витрат
виробництва на прямі та непрямі. Визначення витрат виробництва (прямих
та непрямих) наводиться в ДСТУ 2962 — 94 та в П(С)БО 16 «Витрати».

Якщо уважно придивитися на визначення заробітної плати, то вона
одночасно є і мірою оцінки роботи працівників і винагородою.

Розмежування витрат на змінні та постійні є необхідною умовою для
побудови підсистеми обліку і калькулювання собівартості продукції за
змінними витратами. Розрізняють статистичні та аналітичні методи
розмежування витрат на змінні та постійні.

Наведені визначення дають можливість доповнити одне одного та зрозуміти,
що собівартість — це грошове вираження витрат підприємства, пов’язаних з
виробництвом і реалізацією продукції.

Розрахунок грошових виражень витрат підприємства, пов’язаних з
виробництвом і реалізацією продукції називається калькулюванням.

Калькуляція — це розрахунок собівартості одиниці продукції або виконаної
роботи за встановленою номенклатурою витрат з урахуванням місця їх
виникнення та призначення. Залежно від призначення складають планові,
нормативні та звітні фактичні калькуляції.

Після з’ясування термінології можна безпосередньо переходити до побудови
системи. Побудова починається з організації документообігу.

Організація документообігу обліку витрат виробництва є головним
елементом системи, оскільки це дає можливість створити інформаційні
потоки, визначити сфери функціональної відповідальності кожного
працівника організації та ефективно здійснювати внутрішній контроль за
роботою підприємства.

Список використаної літератури:

1. Закон № 996 — Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні» від 16.07.1999 р. за № 996-XIV.

2. Галузевий стандарт вищої освіти. Освітньо-професійна програма
підготовки бакалавра, спеціаліста і магістра напряму 0501 — «Економіка і
підприємництво» / Колектив авт. під загал. керівн. А. Ф. Павленка. — К.:
КНЕУ, 2002.

3. ДСТУ 2962-94 — ДСТУ 2962 — 94 «Організація промислового виробництва.
Облік, аналіз та планування господарювання на промисловому підприємстві.
Терміни та визначення», набрав чинності 01.01.96 р.

4. Класифікатор професій ДК 003 — 95.

5. Методичні рекомендації № 47 — «Методичні рекомендації з формування
собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості», затверджені
Наказом Державного комітету промислової політики України від 2 лютого
2001 р. № 47.

6. ДСТУ 2960-94 — ДСТУ 2960 — 94 «Організація промислового виробництва.
Основні поняття. Терміни та визначення», набрав чинності 01.01.96 р.

7. ДСТУ 2961-94 — ДСТУ 2961 — 94 «Організація промислового виробництва.
Нормування матеріалів та виробничих процесів. Терміни та визначення»,
набрав чинності 01.01.96 р.

8. ДСТУ 3278-95 — ДСТУ 3278 — 95 «Система розроблення та поставлення
продукції на виробництво. Основні терміни та визначення», набрав
чинності 01.01.97 р.

9. П(С)БО 16 «Витрати» — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16
«Витрати», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31
грудня 1999 р. № 318, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19
січня 2000 р. за № 27/4248.

10. Типове положення № 473 — «Типове положення з планування, обліку і
калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості»,
затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р.
№ 473.

11. Наказ № 291 — Наказ Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р.
за № 291, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р.
за № 829/4185, «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку
та Інструкції про його застосування».

12. «Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт,
послуг) у промисловості», затверджені Наказом Державного комітету
промислової політики України від 2 лютого 2001 р. № 47.

13. Голов С. Ф. «Управлінський облік» Підручник. — К: Лібра, 2003 — 704
ст.

14. Ивашкевич В. Б. «Бухгалтерский управленческий учет». Учебник для
вузов. — М.: Юрист, 2003 — 618 с.

15. Вахрушина М. А. «Бухгалтерский управленческий учет» Учебник для
вузов. М., 2002 — 528 с.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи